Мікроекономіка

Розглянемо це на прикладі ситуації, яка склалася в Україні в 90-х рр. Через розрив традиційних економічних зв'язків після отримання незалежності постачання нафти на ринки України скоротилося. Крива її пропозиції перемістилася вліво, що призвело до зростання цін (рис., а). Це негативно позначилося на ринках тих товарів, при виробництві яких використовується нафта, зокрема бензину. Крива пропозиції бензину теж перемістилася ліворуч, і ціни на нього зросли (рис., б).

Рис.. Ефект зворотного зв'язку

Бензин, у свою чергу, є комплементарним благом для автомобілів. Зростання цін на бензин спричинило зменшення попиту на автомобілі (рис.,г), бензин і, відповідно, на нафту. Крім того, первісне подорожчання нафти призвело до ефекту заміщення її на вугілля та збільшення попиту на нього (рис., в). Внаслідок усіх цих ітерацій попит на нафту зменшиться, що призведе до зниження цін на неї. Економічний маховик почне знову розкручуватися, але уже у зворотному напрямку: зростання пропозиції бензину, зниження цін на нього, підвищення попиту на автомобілі, бензин, нафту, зростання цін на нафту. Однак кожний наступний імпульс матиме меншу силу, ніж попередній. Тому після кількох ітерацій потенціал первинного імпульсу вичерпається, і в економіці встановиться загальна рівновага.

Загальна рівновага буде мати місце тоді, коли ціни прореагували на вихідну зміну попиту чи пропозиції таким чином, що обсяги попиту дорівнюють обсягам пропозиції на всіх ринках. За цих умов на жодному ринку немає тенденції до подальших змін попиту чи пропозиції.

У наведеному вище прикладі ми продемонстрували взаємозв'язок між чотирма ринками. В дійсності структура таких взаємозв'язків значно складніша.

Взаємозв'язок товарних ринків може бути записаний системою рівнянь. Першим спробував описати економічну рівновагу за допомогою системи рівнянь швейцарський економіст Леон Вальрас (1834-1910). У ринковій економіці ціни визначають обсяг продукції, що випускається, а обсяг випуску в значній мірі визначає ціни. Ціни споживчих товарів і послуг залежать від цін ресурсів. А ціни ресурсів - від цін споживчих благ, на які існує платоспроможний попит. Взаємозв'язок в економіці стає порочним колом, вийти з якого можна лише розв'язуючи всю систему рівнянь одночасно.

Візьмемо, наприклад, комп'ютери. Кількість проданих комп'ютерів залежить від цін усіх інших товарів. Якщо в країні продається й купується 10000 різних товарів і послуг, а комп'ютери займають 13-ю позицію в цьому списку, то попит на 13-й товар:

Q₁₃ = D₁₃ (P_1, P_2,..P_10000, A, M),

де Q₁₃ -- кількість проданих комп'ютерів;

D₁₃ -- функція попиту на комп'ютери;

Р₁, Р₂,... Р₁₀₀₀₀ -- ціни інших 10000 товарів і послуг;

А - показник реальних активів, що відображає багатство країни;

М - запас готівки.

Пропозиція 13-го товару:

Q₁₃ = S₁₃ (P_1, P_2,..P_10000, A, M),

Аналогічно ми можемо одержати систему рівнянь для всіх 10000 товарів:

D₁ (P_1, P_2,..P_10000, A, M) = S₁ (P_1, P_2,..P_10000, A, M),

D₂ (P_1, P_2,..P_10000, A, M) = S₂ (P_1, P_2,..P_10000, A, M),

…………………………………………………......

D₁₀₀₀₀ (P_1, P_2,..P_10000, A, M) = S₁₀₀₀₀ (P_1, P_2,..P_10000, A, M), (11.1)

Якщо відомі А і М, то число рівнянь дорівнює числу невідомих. Це означає, по-перше, принципову можливість розв'язку системи (тобто досягнення загальної рівноваги) і, по-друге, одиничність такого розв'язку. Підставивши реальні значення цін, у результаті розв'язку одержуємо кількості обмінюваних товарів і послуг.

Дана система рівнянь називається системою рівнянь загальної рівноваги. У часи Вальраса був відсутній математичний апарат для розв'язку такої системи. Тому розв'язок системи Л. Вальрас бачив в угрупованні рівнянь. Шлях до рівноваги розглядався ним як поступовий процес, який він позначав французьким словом tatonnement - "намацування", "пошук на дотик" правильних пропорцій обміну. Важливу роль при цьому він відводить формі попереднього контракту, що укладається за допомогою бонів. Аналіз цього процесу привів його до правильного висновку про те, що система загальної рівноваги стійка й, будучи виведена із цього стану, прагне до нього знову через механізм відносних цін.

Модель Л. Вальраса трохи ідеалізувала дійсність. У ній передбачалося, що споживачі знають свої функції попиту та пропозиції, технічні коефіцієнти й багато інших даних. Модель загальної рівноваги виходить з досконалої конкуренції, що припускає ідеальну мобільність усіх ресурсів, повну інформованість учасників, абсолютизує стан рівноваги, тоді як у реальній дійсності набагато частіше зустрічаються диспропорції й дисбаланси. До того ж вона статична, тому що не враховує науково-технічного прогресу, факторів невизначеності в економіці, інституціональних умов розвитку.

Більше того, Л. Вальрас ішов від моделі до реальної дійсності, а не навпаки. Однак цю модель можна спрощувати й ускладнювати шляхом включення нових змінних. Останні можуть задаватися як ендогенно, так і екзогенно, відображати як економічні процеси і явища, так і інституціональні умови функціонування ринкової економіки.

Л. Вальрас указав сучасній економічній науці шлях, по якому, як справедливо помітив Й. Шумпетер, вона йде й сьогодні.

Модель загальної рівноваги Л. Вальраса універсальна настільки, що у певних межах придатна до опису будь-якої економічної системи.

2. Ефективність у виробничій сфері

Для засвоєння основних принципів досягнення загальної рівноваги достатньо двовимірного аналізу.

Припустимо, що в економічній системі використовуються лише два фактори виробництва (праця та капітал). Протягом одного дня для виробничих цілей може бути використано 40000 люд.-год. праці та 20000 маш.-год. капіталу. Сукупний обсяг послуг факторів виробництва, доступний за певний проміжок часу, називається ресурсним обмеженням економіки. Після того, як увесь цей обсяг ресурсів включено у виробничий процес, пропозиція буде абсолютно нееластичною.

Якщо виробництво обмежене лише двома продуктами (X та У), можна стверджувати, що, чим більше виробляється одного з них, тим менші можливості суспільства з виробництва іншого. Тут ми маємо справу з ресурсними обмеженнями, які для двопродуктової моделі матимуть такий вигляд:

L = L_X + L_Y

K = K_X + K_Y

Зручним інструментом для аналізу виробництва і розподілу ресурсів в економіці з фіксованою пропозицією праці та капіталу є діаграма Еджворта. Вона є прямокутником, сторони якого становлять обсяги ресурсів, які має у своєму розпорядженні суспільство для виробництва двох товарів. Кожна точка на діаграмі Еджворта відповідає певному варіанту розподілу наявної кількості ресурсів для виробництва товарів X та Y (рис. ).

На діаграмі від точки О у відповідні сторони відкладаються витрати праці та капіталу на виробництво товару Х, а від точки O₁ -- на виробництво товару Y. Наприклад, у точці А на виробництво товару X буде здійснено такі витрати: L_X =28 000, K_X =10 000, а на виробництво товару Y - L_Y = 12 000, K_Y = 10 000.

Рис.. Діаграма Еджворта

Щоб визначити обсяги випуску товарів X та Y при такому розподілі ресурсів, слід провести через точку А відповідні ізокванти. Для нашого прикладу обсяг виробництва товару X становитиме 600 одиниць, а товару Y -- 300 одиниць.

Таким чином, кожна точка на діаграмі Еджворта відповідає певним значенням шести змінних: L_X, L_Y, K_X, K_Y, Q_X, Q_Y.

Ефективність виробництва досягається тоді, коли неможливо перекомбінувати використання наявних ресурсів так, щоб збільшити випуск одного товару без зменшення випуску іншого. З цієї точки зору використання ресурсів у точці А неефективне, адже залишаючись на ізокванті Q_X та пересуваючись ліворуч, ми переходимо до інших точок, які відповідають більшим обсягам виробництва товару Y.

Не важко дійти висновку, що тільки ті комбінації ресурсів, які відповідають точкам дотику двох сімейств ізоквант, є ефективними варіантами їх розподілу (рис. ).

У точках дотику кути нахилу ізоквант збігаються. Отже, можна стверджувати, що ефективність буде досягатися при рівності граничних норм технологічного заміщення ресурсів при виробництві обох товарів:

МRTS_LK^X = МRTS_LK^Y.

Через усі точки дотику ізоквант можна провести криву, яка називається кривою ефективності використання ресурсів в економічній системі. Вона показує всі ті комбінації ресурсів, у яких вони використовуються ефективно.

Рис.. Крива ефективності виробництва

Від кривої ефективності виробництва легко перейти до кривої виробничих можливостей. Вона показує, який максимальний обсяг товару можна виробити при заданих обсягах випуску інших благ, ресурсних обмеженнях та існуючій технології. Кожна точка кривої ефективності показує не тільки співвідношення ресурсів, а й максимально можливий обсяг виробництва одного товару при заданих обсягах іншого, що становить головну суть кривої виробничих можливостей (рис. ).

Рис.. Крива виробничих можливостей

Користуючись кривою виробничих можливостей, можна визначити граничну норму трансформації одного продукту в інший, що показує, якою кількістю товару Y потрібно знехтувати, щоб отримати додаткову одиницю товару X:

МRT_XY = - ?Q_Y / ?Q_X.

Гранична норма трансформації дорівнює нахилу кривої виробничих можливостей, помноженому на -1. Її також можна виразити через граничні витрати на виробництво відповідних товарів:

МRT_XY = MC_X / MC_Y.

3. Рівновага в економіці обміну

Припустимо, що трансакційні витрати дорівнюють нулю. Це означає, що обмін товарами не потребує витрат на пошук інформації, ведення домовленостей, вимірювання товарів, захист прав власності і т.п. Більше того, припустимо, що контрагенти добре знають переваги один одного.

Розподіл ресурсів ефективний тоді, коли заданий обсяг продукції, який випускається за певний період часу, розподіляється між споживачами таким чином, що стає неможливим поліпшити стан однієї особи без завдання шкоди іншій. Можна побудувати діаграму Еджворта для розподілу продуктів (Рис. ). Нехай одна з точок на кривій виробничих можливостей відповідає таким обсягам виробництва продуктів: Q_X = 400; Q_Y= 300. Ці продукти розподіляються між споживачами А та Б у пропорції, що відповідає точці С (рис. ).

Рис.. Аналіз розподілу за діаграмою Еджворта

Для визначення ступеня задоволення потреб споживачами А і Б проведемо через точку С відповідні криві байдужості U_А1 і U_Б1. Аналізуючи ситуацію, що склалася, можна дійти висновку про неефективність розподілу у точці С. Рухаючись по кривій байдужості U_А1, можна поліпшити стан споживача Б, не погіршуючи стану споживача А.

Розподіл заданого обсягу продукції між двома споживачами буде ефективним, коли він відповідатиме точкам дотику кривих байдужості цих споживачів (рис. ).

Оскільки у точках дотику нахили кривих однакові, то однакові також норми заміщення продуктів:

МRS_XY^A = МRS_XY^Б

Лінія АБ, що з'єднує всі можливі точки дотику кривих байдужості, які належать двом картам цих кривих, властивим для кожного окремого споживача, називається договірною лінією. Вона показує всі можливі ефективні варіанти розподілу двох благ між двома споживачами.

Рис.. Ефективність розподілу

Коли і ресурси, і продукція розподіляються таким чином, що неможливо поліпшити стан однієї особи без шкоди для іншої, досягається оптимальний, за Парето, розподіл ресурсів. Для досягнення такої ефективності неможливо отримання додаткового виграшу шляхом перерозподілу ресурсів або обміну продуктами між споживачами. Підкреслимо, що кожна точка на кривій контрактів є вищою не абсолютно, а відносно: тільки стосовно точок, що лежать поза кривою контрактів. Тому рух у напрямку кривої контрактів підвищує загальний добробут, у той час як рух уздовж кривої контрактів лише перерозподіляє загальний добробут між учасниками угоди.

На лінії контрактів виконується виведена нами раніше рівність:

МRS_XY^A = МRS_XY^Б = МRТ_XY

Для досягнення ефективності за Парето необхідно усунути будь-які можливості одержання додаткової вигоди від обміну. А це й припускає рівність граничних норм заміщення одного товару іншим у всіх споживачів, що беруть участь в обміні. Дотик кривої байдужості означає рівність граничних норм заміщення. У загальному виді це означає, що співвідношення цін обмінюваних товарів однакові для всіх учасників угоди.

Маючи у своєму розпорядженні безліч точок, ефективних за Парето, ми можемо побудувати криву споживацьких можливостей, або криву можливих корисностей (utility possibility curve) (Рис. ). Відкладемо на осі абсцис корисність споживача Б, а на осі ординат -- корисність споживача А. Тоді крива контрактів може бути представлена як крива споживчих можливостей. Точка перетину кривої з віссю ординат відображає максимальну корисність для споживача А, а точка перетину з віссю абсцис - максимальну корисність для споживача Б. Точка нижче межі споживчих можливостей характеризує неефективний розподіл продуктів. Досягнення точки на кривій поліпшує стан обох. Точка вище кривої характеризує більш високу корисність для обох споживачів, однак при даних запасах благ вона поки недосяжна. Такий рівень корисності, можливо, буде досягнутий пізніше, але в цей час для цього не вистачає коштів.

Крива споживацьких можливостей показує, як корисність, що отримують споживачі, змінюється при всіх можливих варіантах розподілу ресурсів та виробленої продукції.



Рис.. Крива споживацьких можливостей

Кожна точка на кривій споживацьких можливостей відповідає ефективному варіанту розподілу продукту і ресурсів. Уздовж неї неможливо поліпшити стан однієї особи без заподіяння шкоди іншій.

Тільки конкурентний ринок здатний забезпечити таку ефективність. Усі інші моделі модифікують механізм розподілу, що призводить до певного недовикористання ресурсів та завищення цін на продукцію проти конкурентного ринку. Однак це не дає підстав однозначно оцінити чисту конкуренцію як взірець, а всі інші моделі як такі, що мають бути усунені. Кожна з них має певні позитивні наслідки свого функціонування, доповнює одна одну, а всі разом вони формують реальний механізм функціонування мікросистеми.

5. Зовнішні ефекти і їх економічний зміст

До цього часу вважалося, що на ринках усі витрати здійснюються виробниками, а ефекти від продукції одержують споживачі, що платять їх вартість. Але так буває не завжди.

Зовнішні ефекти (ефекти „третіх осіб”) - це ситуація, коли частина вигод або витрат, пов'язаних з виробництвом або споживанням продукту, впливає на тих, хто не є безпосереднім виробником або споживачем продукту.

Негативні зовнішні ефекти полягають у тім, що не всі витрати мають втілення в ціні (наприклад, витрати, пов'язані зі знешкодженням забруднювачів навколишнього середовища). А отже, частину витрат виробник перекладає на „третіх осіб”, зменшуючи свої власні витрати. Це приведе до надвиробництва і надспоживання таких благ, оскільки пропозиція виробника формується без урахування частини витрат, тобто крива пропозиції зміщується праворуч.

Позитивні зовнішні ефекти полягають в одержанні додаткових вигод від блага особами, що не платять за нього. Пасіка дає вигоду також фермерам, освіта, упоряджена приватна територія, протиповітряна оборона, протипожежна охорона матеріальних благ є джерелами позитивних зовнішніх ефектів. Наявність позитивних зовнішніх ефектів слугує причиною недооцінки корисності блага, тобто не усі вигоди від нього знаходять відображення в ціні, у такий спосіб не усі вигоди враховуються при формуванні попиту споживача. У результаті крива попиту зміщується ліворуч, а обсяг рівноваги буде відповідати „недоспоживанню” і „недовиробництву” блага.

Негативні зовнішні ефекти (Рис. ). Введемо такі поняття:

Сукупні зовнішні витрати (ТЕС) - витрати, що перекладаються на „третіх осіб” і не відшкодовуються виробником.

Сукупні індивідуальні витрати (ТРС) - витрати, що відшкодовуються виробником.

Сукупні суспільні витрати (TSC) - сума витрат на виробництво блага і витрат, пов'язаних з негативними зовнішніми ефектами, що виникають при цьому.

TSC = TPC + TEC

Граничні зовнішні витрати (MEC) - зміна сукупних зовнішніх витрат ТЕС, що припадає на одиницю зміни обсягу виробництва

MEC = TEC/Q

MSC = TSC/Q;

MSC = MEC + MPC.

На досконало конкурентному ринку МС - крива S; у галузі n-фірм:

S = S₁ + S₂ + … + S_n.

Рис. Негативний зовнішній ефект

MU - крива D; на ринку n-споживачів:

D = D₁ + D₂ + … + D_n...

МРС - галузева пропозиція за умови, що виробники не повинні відшкодовувати витрати на знешкодження забруднювачів. E₁ - точка рівноваги.

MSC - пропозиція при обов'язковості знешкодження забруднювачів за рахунок виробників. E₂ - точка рівноваги. Проте, ринкова рівновага - у т.E₁, де MSC ? MU.

Рівновага характеризується більшим обсягом виробництва і меншою ціною і не є ефективною з погляду суспільства (Рис. ). Витрати - S_BE2E1. Неефективність ринкового механізму названа фіаско ринку. Його причина - негативні зовнішні ефекти.

Позитивні зовнішні ефекти (Рис. ). Терміни:

Індивідуальна корисність (PU) - корисність безпосереднього споживання блага.

Зовнішня корисність (EU) - додаткова корисність для „третіх осіб” за рахунок позитивних зовнішніх ефектів.

Суспільна корисність (SU): SU = PU + EU

MPU - гранична індивідуальна корисність;

MEU - гранична корисність для „третіх осіб”, що не платять за блага;

Рис. Позитивний зовнішній ефект

MSU - гранична суспільна корисність.

Фіаско ринку є наслідком позитивних зовнішніх ефектів.

Ефективний обсяг Q з погляду суспільства досягається в точці Е2 (MSU = MSC), але ринок може досягти тільки Е₁ (MPU = MSC). Витрати -- S_BE2E1. Ринковий механізм пропонує суспільству занижені обсяги благ і ціни в порівнянні із суспільною рівновагою (Рис. ).

Методи виправлення недоліків ринкового механізму, причиною яких є зовнішні ефекти: адміністративні методи - квоти на виробництво і забруднювачі, податки, штрафи, заборона викидів (усе, що зсуває криву пропозиції ліворуч) - для негативних зовнішніх ефектів.

Для позитивних зовнішніх ефектів - коригувальні субсидії (усе, що зсуває криву попиту праворуч), підтримка навчальних закладів, стипендії (усе, що зсуває криву пропозиції праворуч).

Одна з причин виникнення зовнішніх ефектів - суспільна власність. Коуз: інтерналізація зовнішніх ефектів (перетворення зовнішніх ефектів у стимулюючі або стримуючі фактори поведінки кожного виробника або користувача) значною мірою досягається шляхом уведення прав власності на суспільні блага.

Теорема Коуза: коли права власності визначені, а трансакційні витрати дорівнюють нулю, проблема зовнішніх ефектів може бути знята за допомогою індивідуальних угод.

Обмеження використання теореми Коуза: невелика кількість зацікавлених осіб під час укладання угод.

Практичне використання висновків теореми Коуза.

Якщо досягнуто загальної згоди про рівень шкідливих викидів, то виникає можливість вимагати від виробників, що забруднюють навколишнє середовище, щоб вони купували ліцензію або «право» на шкідливі викиди.

Держава має можливість сформувати ринок прав на забруднення природного середовища: продаж прав на забруднення у формі ліцензій на шкідливі викиди установить ціну забруднення, що буде стимулювати фірми до його зниження.

Q - кількість ліцензій або кількість дозволених одиниць шкідливих викидів.

Захисники навколишнього середовища або суспільство мають можливість підвищувати ціну, щоб купити ліцензії в тих, хто його забруднює. Це дозволить зменшити кількість ліцензій у обігу і тим самим впливати на рівень забруднення.

6. Суспільні блага і суспільний вибір

Ринкова конкурентна система здатна враховувати тільки приватні потреби, що фінансуються індивідами за посередництвом ринку. Але існують потреби, які неможливо задовольнити через купівлю бажаної кількості товару або послуги на приватній основі.

Різниця між товарами приватного споживання і суспільними товарами:

Приватний товар (або приватне благо) - це таке благо, що складається з досить малих одиниць і підлягає (підкоряється) дії принципу винятковості.

Принцип винятковості означає, що той, хто хоче і може платити рівноважну ціну, одержує благо, а той, хто не може або не хоче платити таку ціну, виключається з числа споживачів вигод, що забезпечує це благо.

Суспільний товар (або суспільне благо) - це благо, що складається з таких великих одиниць, що в більшості випадків не може бути продано індивідуальним покупцям і на який не поширюється принцип винятковості.

Суспільне благо неконкурентне, тому що граничні витрати додаткового споживача дорівнюють нулю.

Не існує ефективних способів відсторонення індивідів від користування вигодами цих благ із самого початку їх виникнення. Вигоду від суспільних благ суспільство одержує завдяки виробництву таких благ, а не завдяки їх купівлі, як у випадку з приватним благом.

Особливості побудови кривої попиту на суспільне благо проілюстровані на рис. :

Q - обсяг суспільного блага;

Рис.. Побудова кривої попиту на суспільне благо

D1 і D2 - індивідуальний попит; D* - сума корисності споживача.

Неможливість визначення ціни на кожну одиницю суспільного блага;

- Крива попиту на суспільне благо будується шляхом додавання граничних корисностей усіх споживачів при кожному можливому обсязі споживання.

Визначення оптимальної пропозиції суспільного блага показано на рис..

- Крива MC показує граничні витрати пропозиції додаткової одиниці суспільного блага

- Крива попиту D показує граничну суспільну корисність кожної одиниці суспільного блага.

- Ефективний випуск чистого суспільного блага - у т.E, де сума граничних корисностей суспільного блага для індивідуальних споживачів дорівнює граничним витратам виробництва цього блага.

Основна проблема, пов'язана з суспільними благами, полягає в тім, що споживач може користуватися вигодами певного продукту, нічого не витрачаючи на його виробництво. Суспільне благо має своєрідний зовнішній ефект: як тільки хто-небудь починає його споживати, це благо стає доступним для усіх.

Тому в споживача виникає бажання уникати виплат, що зменшує можливості пропонувати подібні блага через ринкові угоди. Щоб суспільство користувалося такими благами, забезпечити їх повинна держава, а фінансувати їх виробництво необхідно за допомогою податків.

7. Економічна роль держави в ринковій економіці

Конкурентна ринкова система поряд з безумовними перевагами має певні недоліки, обмеження яких або управління якими є основою діяльності держави на мікроекономічному рівні.

Недосконалість ринку виявляється в тім, що він не в змозі забезпечити ефективний розподіл і використання ресурсів.

Причини недосконалості ринку:

- влада монополістів;

- існування суспільних благ;

- наявність зовнішніх ефектів економічної діяльності;

- недосконала (асиметрична) ринкова інформація.

Недосконала (асиметрична) інформація - витрати або вигоди від ринкових угод, при яких одна частина учасників має важливу інформацію, а інша - не має (продавець знає про товар більше, ніж покупець; страхувальник про об'єкт страхування - більше, ніж страхова компанія).

Недосконалість ринку обумовлює необхідність державного втручання в економіку.

Держава використовує заходи, спрямовані на протидію негативним наслідкам ринку на мікроекономічному рівні:

- забезпечує правову основу ефективної економічної діяльності;

- створює умови для розвитку конкуренції;

- проводить активну антимонопольну політику і здійснює контроль природних монополій;

- регулює проблеми розподілу ресурсів, пов'язані з зовнішніми ефектами;

- фінансує і виробляє суспільні блага;

- сприяє поширенню об'єктивної інформації про норми стандартизації, якості, безпеки й інших властивостей споживчих товарів.

- обмежує виробництво товарів з негативними зовнішніми ефектами і стимулює виробництво товарів з позитивними зовнішніми ефектами.

Частка державних витрат у ВНП у розвинутих країнах зростає. Держава проводить антиінфляційну політику, скорочує безробіття, бере участь у структурних змінах, стимулює науково-технічний прогрес, підтримує високі темпи розвитку національної економіки, здійснює регіональне, зовнішньоекономічне регулювання.

Державний апарат прагне розв'язати два взаємопов'язаних завдання: забезпечити нормальну роботу ринку і пом'якшити гострі соціально-економічні проблеми.

Однак, на жаль, відомі випадки, коли держава не в змозі забезпечити ефективний розподіл і використання суспільних ресурсів.

До «провалів» держави відносять:

1. Обмеженість необхідної для прийняття рішень інформації. Як на ринку можливе існування асиметричної інформації, так і урядові рішення можуть прийматися часто при відсутності надійної статистики, урахування якої дозволило б прийняти більш правильне рішення. Крім того, наявність потужних груп з особливими інтересами, активного лобі, потужного бюрократичного апарату приводить до значного викривлення навіть тієї інформації, що є.

2. Недосконалість політичного процесу: раціональна поведінка, лобізм, маніпулювання голосами внаслідок недосконалості регламенту, логролінг, пошук політичної ренти, політико-економічний цикл і т.д.

3. Обмеженість контролю над бюрократією. Стрімке зростання державного апарату створює все нові і нові проблеми у цій сфері.

4. Нездатність держави повністю передбачити і контролювати найближчі і віддалені наслідки прийнятих нею рішень. Економічні агенти часто реагують не так, як передбачав уряд. Їх дії значно змінюють значення і направленість прийнятих урядом акцій (або законів, ухвалених законодавчими зборами). Заходи, здійснювані державою, вплітаючись у загальну структуру, часто приводять до відмінних від первісних цілей наслідків. Тому кінцеві результати дій держави залежать не тільки, а часто і не стільки від неї самої.

Діяльність держави, спрямована на виправлення «провалів» ринку, сама виявляється далекою від досконалості. До фіаско ринку додається фіаско уряду. Тому необхідно суворо стежити за наслідками її діяльності і корегувати її в залежності від соціально-економічної і політичної кон'юнктури.

Стрімке збільшення державного сектора і державного регулювання в умовах ринкової економіки не може бути безмежним. Ринкова економіка накладає на функції держави певні обмеження. Неприпустимі такі методи втручання держави, які руйнують ринковий механізм, підміняють його прямим адмініструванням. Значно ефективніше діють непрямі регулятори - податки, субсидії, особливо ті з них, які органічно вмонтовані в ринкову економіку. Економічні методи повинні використовуватися таким чином, щоб вони не підміняли дії ринкових сил, а скоріш послабляли або підсилювали дію ринкових сил. Всі економічні регулятори суперечливі. Короткострокові вигоди можуть обернутися довгостроковими втратами. Використовуючи цілий набір економічних заходів, не треба забувати, що багато з них діють в різних, іноді протилежних напрямках. Тому необхідно своєчасно визначати їх негативні ефекти і заздалегідь вживати заходів по їх ліквідації. Взагалі сфера дії прямих і опосередкованих адміністративних заходів повинна бути точно визначена.

Тема 12. Інституціональні аспекти ринкового господарства

1. Координація економічної діяльності у перехідний період

На початку 90-х років велика група колишніх соціалістичних країн, у яких існувала централізовано-планова економіка, у тому числі й Україна, приступила до вирішення проблеми ринкової трансформації економіки. Почались економічні реформи, направлені на принципову зміну економічного устрою суспільства, встановлення змішаної економічної системи.

Економічна система змішаного типу зберігає більшість рис, що властиві вільному ринку: широке поширення приватної власності на економічні ресурси, вільне підприємництво, намагання в економічній діяльності найкращим чином реалізувати особистий інтерес, функціонування ринкового координаційного механізму.

Разом з тим, з'являються нові властивості співробітництва людей. Їх можна згрупувати у дві групи:

Властивості, пов'язані із змінами у конкуренції. Реалізація багатьох видів товарів здійснюється не в умовах вільної конкуренції, а в обмеженій недосконалій конкуренції. У змішаній конкуренції домінує саме недосконала конкуренція (монополістична, олігополістична, чиста монополія).

Розвитку тенденцій обмеження конкуренції сприяє технічний прогрес, поява нових технологій та товарів, що вимагають значних економічних ресурсів, - металургія, автомобілебудування та інші, формуються великі економічні структури, що концентрують виробництво певних товарів.

Властивості, пов'язані з новою економічною роллю держави. Держава розширює свої економічні функції, активно здійснює регулювання економічних процесів. Нова роль держави в економіці продиктована такими обставинами:

а) ринку потрібний захист від сил, що обмежують конкуренцію;

б) ринок не може забезпечити достатньої кількості виробництва деяких видів товарів (суспільні блага, товари з позитивним зовнішнім ефектом);

в) держава допомагає ринку регулювати коливання цін (інфляція і дефляція);

г) держава також координує проблеми зайнятості та соціального забезпечення деяких верств населення.

Таки чином, змішана економіка - це така економічна система, в якій регулювання економічних процесів здійснюється як ринком, так і державою без домінування одного з них.

Економічна система змішаного типу властива більшості країн світу.

Основні напрями ринкової трансформації економіки України в 90- роках:

1. Становлення приватного сектора економіки. Вільна конкуренція - одна з головних вимог функціонування ринку. Люди повинні мати можливість вести самостійну, незалежну від держави, господарську діяльність. Тому створення умов для вільного підприємництва, його розвитку є необхідним елементом реформ ринкової орієнтації. В Україні в цей період почали створюватися індивідуальні підприємства, різні господарські товариства, інші недержавні форми економічної діяльності.

2. Реформування державного сектора економіки. Його частка в національному виробництві на початку 90-х років становила приблизно 90%, тому реформування державного сектора було вирішальним для розвитку всієї економіки. Трансформація цього сектора проходила за такими напрямами:

а) комерціалізація умов господарської діяльності. У цьому випадку власником виробничого майна залишається держава, але умови його використання ставали достатньо вільними, ринковими;

б) передача державного майна в оренду трудовим колективам. Держава як власник майна через своїх представників заключала орендний договір з організацією орендаторів, яка складалася з працівників цього підприємства;

в) приватизація державного майна. Це найбільш радикальна міра, пов'язана з відчуженням державної власності на користь приватних осіб.

3.Формування інфраструктури ринку. Інфраструктура - це один з найважливіших атрибутів ринку. Її інститути за своїм призначенням повинні сприяти кращому господарському спілкуванню виробника і споживача продукції. До них належать брокерські фірми, комерційні банки, інвестиційні компанії, біржі і т.д.

4. Лібералізація економіки, внесення змін у державне регулювання. Перехід до змішаної економіки вимагає від держави: по-перше, істотного зменшення прямого державного впливу на економічне життя суспільства і, по-друге, оволодіння новими методами регулювання економіки.

Перше завдання, насамперед, включає;

а) лібералізацію цін, тобто встановлення цін повинно здійснюватись на ринковій основі, а не державою;

б) відмова від директивного планування, планування діяльності підприємств стає їх внутрішньою справою;

в) відмова від спеціальної системи матеріально-технічного забезпечення підприємств, вони стають самостійними в питаннях визначення, де, у кого, на яких умовах придбати необхідні їм ресурси.

Другим більш складним завданням є оволодіння державою новими підходами, методами та інструментами регулювання економіки. Конструювання ринкових реформ включає визначення напрямів і тривалості основних перетворень, методів і послідовності їх здійснення.

Особливість транзитивної економіки полягає в тому, що в ній відбуваються радикальні інституціональні зміни в системі політичних, правових, економічних і соціальних відносин. В Україні структурні процеси, що відбуваються в суспільстві й економіці, практично некеровані і неконтрольовані, вектор інституціональних змін не визначений і не формалізований. Інституціональними називаються такі зміни, які виражаються в появі нових правил з відповідними механізмами забезпечення їхнього дотримання, зникненні старих правил, що діяли, а також зміні структури трансакцій у межах існуючого набору правил (процедур) для їхніх учасників.

Ступінь розвитку інституціональної системи в країнах з перехідною економікою може бути охарактеризований за допомогою показників рівня продуктивності, розвитку промислової й ринкової бази, наявності економічних зв'язків між підприємствами, фінансового стану, технологічного й організаційного рівня.

Зниження рівня продуктивності, нерозвиненість ринкового механізму, розрив економічних зв'язків, як результат відставання в розробці й застосуванні новітніх технологій у виробництві, є визначальними факторами, типовими для даної інституціональної системи. На зниження інвестиційної привабливості в країнах, що розвиваються, впливає відсутність історичних традицій у функціонуванні ринкових відносин, які визначають правила й норми поведінки економічних суб'єктів.

В Україні на рівні держави відсутній механізм регулювання потоків ресурсів, товарів і послуг. Держава не забезпечує ефективне функціонування цілісної економічної системи. Нормативні акти й закони в такому суспільстві не виконують функцій контролю поведінки підприємця. Відсутність нових двосторонніх міжнародних угод сприяє правовій нестабільності. Часті зміни урядів ведуть до втрати впевненості, стабільності при прийнятті рішень іноземними інвесторами.

2. Правові передумови для ринкових суб'єктів

Ринкове регулювання може ефективно працювати в «автоматичному режимі» лише за умов виконання певних правил, які встановлює правова система держави. Певні державні заклади мають повноваження приймати закони і забезпечувати їх виконання. Правова система держави створює спільне поле діяльності для всіх учасників.

Оскільки держава також повинна захищати механізми, що регулюють ринкову економіку, вона мусить проводити відповідну політику і в сфері конкуренції. Захист прав власності, охорона і посилення конкуренції є невідємними функціями держави в ринковій економіці.

В Конституції і окремих законах країни відображені фундаментальні цінності і принципи ринкової економіки, такі, як: індивідуальні свободи громадян; захист особистості від втручання приватних осіб і держави; регулювання економічних процесів з метою захисту суспільних інтересів і зменшення соціальної нерівності.

В країнах з розвинутою ринковою економікою ці свободи підкріплюються нормами кримінального права, ефективною судовою системою, нормами у сфері громадянського права.

В демократичних країнах законом чітко розмежовані державні і приватні інтереси, визначені обставини, за яких можливе втручання держави у приватну господарську діяльність, а також його форми і межі.

Держава в ринковій економіці діє як каталізатор перетворень і синтезатор приватних інтересів для того, щоб сприяти загальному благу. Якщо державні органи виявляються неспроможними виконувати свої зобов'язання по створенню і використанню послідовної правової системи, то та сама приватна зацікавленість, яка приносить багаті плоди, може привести до хаосу і анархії.

Нейтралізація цих сил є однією з найважливіших задач права в умовах ринкової економіки. Вона досягається шляхом законодавчих заборон недобросовісної конкуренції і зловживання монопольним станом. До них належать: створення належного законодавства про торгові товариства, банки і банківську діяльність; біржі і страхування; проведення раціональної фінансово-бюджетної і податкової політики.

В умовах ринкової економіки право повинно не тільки встановлювати межі дозволеної поведінки, але і сприяти розвитку ринкових відносин. Для цього використовуються різноманітні юридичні форми і правові норми.

Але ринкова економіка породжує нерівність у розподілі матеріальних благ, яка повинна корегуватися правовими засобами. Це правові норми про оподаткування, соціальне забезпечення, охорону праці, наймання житла, бюджетні дотації малозабезпеченим і т. і.

У сучасному світі жодна національна економіка не може процвітати без торгівлі з іншими країнами. Економічна замкнутість негативно позначається на добробуті держави і її громадян. Міжнародна торгівля і інвестиції розвиваються в умовах суттєвого зближення і уніфікації законодавства різних країн.

Завдання правової системи країни - забезпечити гнучке сприяння ринковим механізмам саморегулювання. Для цього механізми ринкової економіки повинні бути «вбудованими» і відповідну правову систему.

Спираючись на фундаментальні цінності сучасної ринкової економіки, кожна країна формує власну систему господарського законодавства. І хоча закони, що регулюють економічну діяльність, у різних країнах відрізняються, самі системи господарського законодавства достатньо схожі. Вони включають:

- основні принципи економіки (конституційне право; законодавство про міжнародні економічні відносини);

- право власності (громадянське право; власність на землю; законодавство про експропріації);

- торгове право, законодавство про підприємництво і господарські товариства;

- договірне право (законодавство про державне економічне планування і державні закупки; регулювання цін; законодавство про якість продукції і відповідальність виробника; про відповідальність при здійсненні зовнішньоторгових операцій);

- інтелектуальна власність (патенти; ліцензії; товарні знаки);

- судочинство і процесуальне право;

- трудове право (кодекс законів про працю; законодавство про профспілки і колективні договори; законодавство про заробітну плату і соціальне забезпечення; законодавство про зайнятість і ін.);

- фінансове і податкове законодавство (законодавство про банківську діяльність і кредити; цінні папери і фондові біржі; митне законодавство; валютне регулювання; податки; правила бухгалтерського обліку і звітності);

- правове регулювання страхової діяльності;

- міжнародне приватне право;

- міжнародні договори (економічне співробітництво; науково-технічне співробітництво; захист інвестицій; усунення подвійного податкообкладання; договори з Європейським Союзом, міжнародними фінансовими інституціями).

Законодавство країн з ринковою економікою складається не тільки з нормативних актів, які безпосередньо регулюють різноманітні економічні відносини. Воно передбачає формування публічно-правового середовища, де були б відображені демократичні принципи і цінності, нерозривно пов'язані з ринковою економікою.

До таких цінностей належить принцип правової держави. Правова держава передбачає належне забезпечення політичних, соціальних, економічних і культурних прав громадян. Це: наявність уряду, сформованого на демократичних засадах; верховенство і дотримання конституційних норм; повне і оперативне опублікування всіх нормативних актів і безперешкодний доступ громадян до опублікованого законодавства.

Це стабільність правових норм і зведення до мінімуму їх зворотної сили; справедливість і незалежність судів; гарантії учасникам громадянського, адміністративного, карного і арбітражного процесів; підтримання належної рівноваги між правами індивіда і колективу а також усвідомлення державою і особою своєї належності до етнічних, національних, регіональних і міжнародних співтовариств.

3. Інституціональна природа сучасної фірми. Інституціональні структури у регулюванні економічної поведінки ринкових суб'єктів

За інституціональною теорією, фірма - це коаліція власників скооперованих факторів виробництва, пов'язаних між собою контрактними зобов'язаннями, які направлені передусім на найкраще використання інтерспецифічних ресурсів та мінімізацію трансакційних витрат.

В основу фірми як економічної організації покладено систему контрактів, які укладаються між власниками певних ресурсів. Ресурси ділять на три групи:

1. Загальні ресурси, цінність яких не залежить від того, чи знаходяться вони в даній фірмі, чи ні.

2. Специфічні ресурси, які всередині фірми цінуються вище, ніж за її межами.

3. Інтерспецифічні ресурси - взаємодоповнюючі до найбільшого ефекту ресурси, максимальна цінність яких досягається тільки в даній фірмі.

Трансакційні витрати - це витрати у сфері обміну, пов'язані з передачею прав власності. Виділяють такі форми трансакційних витрат:

1. Витрати, пов'язані з пошуком, збиранням, обробкою та аналізом економічної інформації.

2. Витрати, пов'язані з пошуком партнерів, веденням переговорів та укладанням контрактів.

3. Витрати, пов'язані зі стандартизацією і контролем виконанням вимог стандартів.

4. Витрати, пов'язані із захистом прав власності.

5. Витрати, пов'язані з опортуністською поведінкою партнерів, тобто невиконанням ними контрактних зобов'язань.

Витрати пошуку інформації пов'язані з її асиметричним розподілом на ринку: на пошук потенційних покупців або продавців доводиться витрачати час і гроші. Неповнота наявної інформації призводить до додаткових витрат, пов'язаних з придбанням товарів за цінами, вищими за рівноважні (або продажем нижчими за рівноважні), з втратами, що виникають внаслідок купівлі товарів-субститутів.

Ведення переговорів і укладання контрактів також потребують витрат часу і ресурсів. Витрати, пов'язані з переговорами про умови продажу, юридичним оформленням угоди, часто значно підвищують ціну речі, що продається.

Вагому частину трансакційних витрат складають витрати вимірювання, що пов'язані не тільки з прямими витратами на вимірювальну техніку і сам процес вимірювання, але й з похибками, які обов'язково виникають в цьому процесі. До того ж по ряду товарів і послуг допускається тільки опосередковане вимірювання або неоднозначне. Як, наприклад, оцінити кваліфікацію працівника, якого наймають або якість автомобіля, що купують? Певну економію обумовлюють стандартизація продукція, що випускається, а також гарантії, які надає фірма (безкоштовний гарантійний ремонт, право обміну бракованої продукції на хорошу і т. і.). Однак повністю ліквідувати витрати вимірювання ці заходи не можуть.

Особливо значні витрати специфікації і захисту прав власності. У суспільстві, де відсутній надійний правовий захист, частими є випадки постійного порушення прав. Витрати часу і коштів, необхідних для їх відновлення, можуть бути надзвичайно високими. Сюди ж слід віднести витрати на утримання судових і державних органів, що знаходяться на варті правопорядку.

Витрати опортуністичної поведінки також пов'язані з асиметрією інформації, хоча й не обмежуються нею. Справа в тім, що поведінку після укладання контракту дуже важко передбачити. Нечесні індивіди будуть виконувати умови угоди по мінімуму і навіть ухилятися від їх виконання (якщо санкції не передбачені). Такий моральний ризик завжди існує. Він особливо великий в умовах спільної праці - праці з командою, коли внесок кожного не може бути чітко відділений від зусиль інших членів команди, тим більш якщо потенційні можливості кожного повністю невідомі. Відтак, опортуністичною називається поведінка індивіда, що ухиляється від умов дотримання контракту з метою отримання прибутку за рахунок партнерів. Воно може набути форми вимагання або шантажу, коли стає очевидною роль тих учасників команди, яких не можна замінити іншими. Використовуючи свої відносні переваги, такі члени команди можуть вимагати для себе особливих умов роботи або оплати, шантажуючи інших погрозою виходу з команди.

Таким чином, трансакційні витрати виникають до процесу обміну, у процесі обміну й після нього. Поглиблення поділу праці й розвиток спеціалізації сприяють росту трансакційних витрат. Їхня величина залежить також і від пануючої в суспільстві форми власності.

Унікальність інтерспецифічних ресурсів та різноманітність трансакційних витрат обумовлюють численність видів сучасних фірм.

Ефективність дії ринкового механізму в основному залежить від волі і бажань людей. У суспільстві відносини між людьми координуються через структуру прав, морально-етичних норм, економічних стимулів і т.д. Тобто існує система інститутів, які дають змогу людям координувати свою діяльність.

Інститути - це формальні і неформальні норми та правила поведінки, що розробляються та встановлюються державою і суспільством. Ці правила організують взаємовідносини між людьми і структурують стимули обміну у всіх сферах - політиці, соціальній сфері, економіці. Серед рис сучасної економіки України дослідники виділяють неформальний характер економічних відносин, що виникають між економічними суб'єктами. В ній переважають неформальні правила гри і неформальні обмеження. До неформальної економіки відносять як домашню, так і тіньову економіку, які існують як поза економічного простору (наприклад, домашня праця), так і всупереч йому (підприємництво, що не реєструється). Це поняття розповсюджується і на більш глибинні, загальні відносини економічних суб'єктів, непідконтрольні державі, що мають безвідплатний, нетоварний характер і присутнє в будь-якій без виключення економічній системі. На формування неформальних відносин в Українській економіці впливають такі фактори:

- колективізм, соціальною основою якого була община з її взаємодопомогою і взаємовиручкою;

- православна віра, в якій порушення господарських законів не вважалося великим гріхом;

- роль держави у суспільному житті і характер її реформ (з одного боку, повага до верховної влади, а з іншого - негативне відношення до чиновників);

- нерозвиненість ринкових відносин. З розпадом Радянського Союзу неформальна в своїй основі українська економіка отримала новий імпульс розвитку неформальних відносин в перехідний період. Зараз у всіх ланках господарського механізму - на ринку капіталу, на ринку праці, у відносинах між індивідом і державою, між різними гілками і рівнями влади - неписані правила і домовленості переважають над вимогами закону, умовами контрактів і іншими формальними обмеженнями. Навіть ті домовленості, які укладаються з дотриманням усіх формальностей, сприймаються учасниками як певна умовність і виконуються «за обставинами».

У той самий час сутність перехідного періоду полягає у впровадженні нових формальних інститутів (політичних, економічних, правових) за зразком тих, що діють у розвинутій ринковій економіці, оновленні формальних «правил гри», які регулюють різні сфери життєдіяльності суспільства.

Попадаючи в українське середовище будь-які формальні інститути одразу ж обростають неформальними відносинами і особистими зв'язками. Така економіка отримує здатність до сталості і самовідтворення. Саме такий суспільний устрій сформувався в Україні у роки реформ.

Сьогодні стало абсолютно очевидно, що найважливішою умовою трансформаційних змін є дотримання інституціональних вимог у їх здійсненні, що тільки створення і розвиток відповідної інституціональної бази означає дійсну руйнацію командної і формування ринкової економіки. Це означає, що в системі ефективних ринкових інститутів і інститутів громадського суспільства закладений величезний трансформаційний потенціал, який не тільки стимулює економічний розвиток, але і виконує системоутворюючі функції, надаючи економічній системі її якісну визначеність.