Інвестиції в розвитку аграрного сектору

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

В сучасних умовах, з врахуванням глобалізації та інтеграції країн жодна держава не може забезпечити ефективний розвиток своєї економіки відокремлено від інших. Всі держави ведуть зовнішньоекономічну діяльність В організації та структурі світової торгівлі, в географічному напрямку зовнішньоекономічних зав'язків за останні десятиріччя відбулися вагомі зміни. Виникнення глобальних економічних зв'язків між країнами стало причиною загострення конкурентної боротьбиміж транснаціональними корпораціями та країнами загалом. Ринок розподілився на сфери впливу.

Пріорітетним та стратегічно важливим сектором економіки для України залишився сектор агропромислових товарів. Ця тенденція є традиційною для України та відповідає сучасним промисловим напрямкам розвитку країни.Саме цей факт обумовлює те, що повноцінне використання експортного потенціалу агропромислового комплексу країни відіграватиме ключову роль в її інтеграції в світовий економічний простір.Все вищезазначене покзауєнеобхідність визначення стратегії розвитку АПК України та обумовлює необхідність аналізуінвестиційної інфраструктури АПК. аграрний інвестиція промисловий

Для аналізу сучасного стану та прогнозування тенденцій розвитку застосовуються різноманітні методи дослідження: діалектичний метод пізнання; логічний та формально-логічний методи; метод порівняння, узагальнення, систематизації та синтезу, системний і комплексний підходи, економіко-статистичні, методи групування, графічного аналізу, методи експертної діагностики, прогнозування розвитку АПК України.

Необхідність досліджень інноваційної інфраструктури полягає у дослідженні та подальшій розробці теоретичних засад щодо формування стратегії розвитку АПК України. Необхідним є визначення зовнішньоторговельних пріоритетів розвитку АПК України, обґрунтування інноваційної моделі як важливого напряму розвитку експортоорієнтованих підприємств для забезпечення конкурентоздатності їх продукції, прогнозування розвитку сфери АПК на глобальному рівні, що дає можливість визначити напрями удосконалення стратегії розвитку інфраструктури АПК України.



РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ АНАЛІЗУ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ АПК УКРАЇНИ

1.1 Основні характеристики в аналізі АПК України

Головним аспектом, який визначає специфіку АПК с щільний зв'язок всільському господарстві економічного і природного процесів виробництва.Головним засобом виробництва в сільському господарстві, виступаєземля, іншї засоби виробництва відтворюються безпосередньо в тійсамій галузі. Сільське господарствоце комплекс засобіввиробництва, що відтворюються людиною при безпосередньому впливі природи (це матеріально-біологічніта біологічні засоби виробництва), а такожьзасобів виробництва, відтворених людиною без такого впливу. Всі ці засоби виробництва складають нерозривну єдність. Але провідну, визначальну роль відіграють матеріально-біологічні засоби. Матеріально-біологічні засоби виробництва, технологіїоброблення сільськогосподарських культур, виробничі процеси у тваринництвівизначають форму і структуру засобів виробництва, що виготовляютьсяпромисловістю. У свою чергу матеріально-біологічні засоби виробництвапотребують постійного вдосконалення,для того щоб з ефективно використовувати промислові засоби виробництва. Це, насамперед, стосується про пристосування та розвиток такихспадкоємних властивостей рослин і тварин, що найбільше відповідають промисловим методам виробництва.

Крім того в аналізі АПК необхідно враховувати таку особливість, як сезонність, яка є важливим біологічним чинником у сільському господарстві. Ця особливість впливає на розвиток всіх інших сферАПК. Сезонність виробництва продукції зумовлює виконання значного обсягуробіт у стислий термін. Цепосяснює те, що робочі машини тут функціонуютьобмежений час на рік. За таких умов потреба в машинному обладнанні сільськогогосподарства має бути достатньо високою, і оснащеність праці вища, ніжу промисловості. Сезонність обумовлює необхідність виробництва такої техніки, якамаксимально використовувати протягом року.

Сезонний характер виробництва задає особливостей галузям, щопереробляють сільськогосподарську продукцію, а також інфраструктурі.

Підсумовуючи вищесказане, варто наголосити на тому, що розбіжність

часу виробництва з робочим періодом, залежність від природних умов, які обумовлюють своєрідність технологій, специфічні вимоги до індустріальних засобівпраці, організації виробництва, до якості робочої сили. Оскільки в аграрнійсфері спеціалізація не досягає такої глибини, як в індустріальних галузях,працівник мусить мати кращий рівень професійної підготовки, вміти

виконувати операції по всьому технологічному циклу. Праця у аграрній сфері потребує специфічних форм організації та окремого порядку виконання технологічних операцій. Жодна сферапромисловості не потребує творчої праці в тому обсязі, як сільське господарство.

Аналізуючи всі ці чинники можна виявити закономірність управління виробничим процесом, що виключають директивний характер вприву на галузь. Нестабільність природних умов потребує оперативних рішень з боку керівників господарства.

Специфіка дії агропромислового комплексу визначена особливими рисами виробництва сільськогосподарської продукції.Враховуючи всі чинники та особливості функціонування АПК, стає зрозумілою необхідність чіткого збалансування і встановлення пропорційності між складовими частинами комплексу. Тому протиріччя, котрі виникають тавирішуються в системі АПК, - це внутрішній важель розвитку самого комплексу, наслідком якого є стабілізація рівнів розвитку всіх галузей, щовходять до АПК.



1.2 Нормативне забезпечення аналізу аграрного сектору України

За період з 1990 року до сьогодні було прийнято близько 270 нормативно-правових актів, спрямованих на підтримку аграрного сектора економіки, які доповнювалися 300 підзаконними актами, проте це не дозволило суттєво покращити становище сільсгоспвиробників[1]. Проте за величезним масивом документів - законодавчих актів та їх проектів, політичних та економічних програм - досі не видно системної, цілісної та послідовної державної політики. На сьогодні серед актів законодавства, які безпосередньо стосуються сфери розвитку сільських територій та сільського господарства, основними є такі:

1. Закон України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві» від 17.10.1990 № 400-XII [2]. Закон чинний. Він досі залишається фактично єдиним актом, який визначає реальні заходи.

2. Постанова Кабінету Міністрів України «Про вдосконалення формування інвестицій на соціальний розвиток села та агропромислового комплексу» від 29 липня 1992 р. № 423 [3]. Ця урядова постанова була прийнята більше двадцяти років тому, є досі чинною, в неї жодного разу не вносилися зміни. У цій постанові залишаються не зміненими назви відомств, на які покладена відповідальність за реалізацію рішення.

3. Закон Про державну підтримку сільського господарства України від 24.06.2004 № 1877- IV [4]. Закон чинний і дуже активно застосову ється, зокрема при формуванні економічної та бюджетної політики, а точніше, для включення у бюджет великих сум для підтримкт сільського господарства.

4. Закон України «Про особисте селянське господарство» від 15.05.2003 р. № 742-IV визначає правові, організаційні, економічні та соціальні засади ведення особистого селянського господарства. [5]. Його норми поширюються на фізичних осіб, яким у встановленому законом порядку передано у власність або оренду земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.

5. Закон України «Про фермерське господарство» прийнятий 19.06.2003 р. № 973-IV спрямований на створення умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України [6].

6. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 № 280/97-ВР дає визначення місцевому самоврядуванню в Україні. Згідно із законом, це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України [7].

7. Особливе місце в регулюванні розвитку сільського господарства відіграє Закон України «Про зерно та ринок зерна Україні» від 04.07.2002 № 37-IV [8]. Метою цього Закону в першу чергу є забезпечення продовольчої безпеки держави а також формування сприятливої для ринку зерна інвестиційної, кредитної, податкової, митної політики, оптимізація структури та ефективності зернового виробництва з урахуванням потенціалу природно- кліматичних умов та ринкової кон'юнктури; забезпечення функціонування ринку зерна на засадах поєднання вільної конкуренції та державного регулювання з метою збалансування інтересів суб'єктів господарювання та держави; встановлення державного контролю за якістю зерна, продуктів його переробки та сортового насіння; стабілізація ринкових ресурсів зерна; нарощування експортного потенціалу.

Триває робота над стратегію розвитку аграрного сектора на 2015-2020 роки, до якої залучені вісім робочих груп, створених у міністерстві за підтримки європейських та світових партнерів. Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 6 серпня 2014 р. № 385 затверджено «Державну стратегію регіонального розвитку на період до 2020 року» [22]. Ця Стратегія визначає цілі державної регіональної політики та основні завдання центральних та місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, спрямовані на досягнення зазначених цілей, а також передбачає узгодженість державної регіональної політики з іншими державними політиками, які спрямовані на територіальний розвиток.

Враховуючи позитивний настрій на щасливе майбутнє діючого уряду, залишається сподіватися на краще і щодо державного управління розвитком сільських територій.

1.3 Місце та роль інвестицій в розвитку АПК України

Деякі аспекти інвестування та розвитку агропромислового комплексу України розглядали вітчизняні вчені, такі як Л.М. Борщ, О.М. Тарабукіна, Є.О. Ланченко, Н.В. Петруня, І.В. Шалигіна, О.О. Євтушевська, Г.О. Мазур, Т.В. Мацибора, Ю.М. Воробйов та інші. Проте питання, пов'язані із проблемами інвестування та розвитку агропромислового комплексу України, залишаються розробленими недостатньо.

Відповідно до Закону України "Про іноземні інвестиції", до іноземних інвестицій відносяться усі види цінностей, вкладених безпосередньо іноземними інвесторами в об'єкти підприємницької й інші види діяльності з метою одержання прибутку (доходу) чи досягнення соціального ефекту. Основним напрямом державного регулювання інвестиційної політики України для АПК має бути визначення пріоритетних галузей виробництва, тобто об'єктів першочергового іноземного інвестування. Одним з головних критеріїв такого вибору повинна бути можливість досягти ланцюгової реакції господарської активності та зростання в усьому агропромисловому комплексі як наслідку первинного вливання капіталів. У зв'язку з цим, для умов України можна запропонувати такі пріоритетні сфери для залучення іноземних інвестицій АПК:

* виробництво технологічного устаткування для цукрової, олійно-жирової, хлібопекарної, борошномельно-круп'яної, м'ясо-молочної промисловості;

* виробництво тари і упаковки;

* біотехнології в галузях переробної промисловості АПК;

*створення об'єктів соціальної інфраструктури.

Про доцільність зазначених пріоритетів свідчить той факт, що в Україні від несвоєчасного збору і вивозу, поганого збереження і переробки цукрового буряка щорічно втрачаються до 600-800 тис. т. цукру. Аналогічні приклади можна навести і по інших галузях і виробництвах. Застосування пільг, як одного з інструментів державного регулювання, у зазначених сферах повинно мати місце тоді, коли вироблена продукція за своїми технічними (технологічними) характеристиками не поступається найбільш розповсюдженій на ринках розвинутих країн. Доцільність таких дій обумовлена необхідністю стимулювання випуску конкурентоздатної продукції, з якою би вітчизняні виробники могли вийти на світовий ринок.

Також існує багато факторів, які перешкоджають надходженню іноземних інвестицій, а точніше бажанню розвинутих країн інвестувати саме в Україну. До них, наприклад, можна віднести:

- нестабільність і невизначеність законодавчих актів;

- різкі і непередбачені зміни в податковій політиці;

- невизначеність у питаннях власності, особливо на природні ресурси;

- неконвертованість внутрішньої валюти;

- гострий дефіцит комерційної, юридичної і ринкової інформації і багато інших проблем.

Впровадження внутрішньої стратегічної політики інвестування в галузі АПК, дозволить вивести Україну на нові ринки збуту та покращити ефективність використання існуючих потужностей.



РОЗДІЛ 2. МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ АПК

2.1 Система статистичних показників аналізу інвестиційної інфраструктури АПК

На сьогодні в Україні статистика сільського гос¬подарства представлена двома категоріями виробни¬ ків продукції сільського господарства - сільськогосподарськими підприємствами та господарствами населення. Сільськогосподарські підприємства - юридичні особи або їхні відокрем¬ лені підрозділи, що займаються сільськогосподар¬ ським виробництвом, незалежно від підпорядкуван¬ ня, організаційно-правових форм господарювання та основного виду діяльності. Ця категорія підпри¬ ємств включає державні підприємства, господар¬ ські товариства, кооперативи, приватні, фермерські господарства та інші підприємства, що займаються сільськогосподарським виробництвом. Господарства населення - домогосподарства, що здійснюють сільськогосподарську діяльність як з метою самозабезпечення продуктами харчу¬ вання, так і з метою виробництва товарної сіль¬ ськогосподарської продукції, а також фізичні особи - підприємці, які здійснюють діяльність у галузі сільського господарства. Створені в Украї¬ ні форми господарювання відповідають вимогам різного бізнесу - великого, середнього та дрібного. Одним із основних показників, що викорис¬ товуються для статистичного аналізу результатів сільськогосподарського виробництва, є вартість валової продукції у цінахпоточного року, що дозволяє розраховувати низку вартісних економічних по¬ казників для характеристики рівнів річної, денної, годинної продуктивності праці, фондовіддачі осно¬ вних і оборотних засобів, фондомісткості виробни¬цтва, темпів зростання окремих якісних показників сільського господарства в цілому та за галузями (рослинництво і тваринництво) і підприємствами, а також досліджувати тенденції цих показників [4; 5].

Валова продукція сільського господарства - це вартісне вираження продукції рослинництва та тваринництва, виробленої впродовж певного періоду часу. Поряд з товарною продукцією, при¬ значеною для реалізації, вона включає продукти сільськогосподарського походження, спожиті у процесі виробництва (насіння і корми), а також роботи, пов'язані з вирощуванням урожаю майбут¬ нього року. До складу валової продукції сільського господарства не включається вирощування лісо¬вих насаджень, продукція рибальства, рибництва, промислова продукція (навіть якщо вона виго¬товлена сільськогосподарськими підприємствами, наприклад, масло- тваринне, олія, сири, консерви тощо) та продукція забою худоби (м'ясо, шкури).

Розрахунок валової продукції сільського гос¬ подарства здійснюється шляхом вартісного оцінювання кожного окремого виду сільськогосподар¬ ської продукції, незалежно від місця й умов його виробництва, за однією і тією ж ціною. Це дає мож¬ливість запобігти впливу різниці в регіональних цінах на один і той самий вид сільськогосподар¬ ської продукції та проводити порівняльний аналіз на національному та регіональному рівнях за осно¬ вними видами діяльності сільського господарства (рослинництво, тваринництво) та категоріями ви¬ робників продукції сільського господарства. Перелік видів сільськогосподарської продукції, на основі якого здійснюється розрахунок індексу сільськогосподарського виробництва, та постійні ціни на них розробляються централізовано та за¬ тверджуються наказом Державної служби статис¬ тики України. Перелік продукції готується на осно¬ ві КВЕД (01.1-01.5) і є єдиним для усіх регіонів країни.

За постійні ціни обираються ціни року, при¬ йнятого за основу для порівняння. Зміна постійних цін зазвичай відбувається один раз на п'ять років. Загальнодержавні постійні ціни на продукцію сільського господарства розраховуються як се¬ редньозважені ціни товарної та нетоварної частин валової продукції сільського господарства: товар¬ на частина продукції оцінюється за фактичними цінами реалізації, нетоварна в сільськогосподар¬ ських підприємствах - за цінами фактичної собівартості, в господарствах населення - умовно за середньотоварними цінами [4; 5].

Для розрахунку індексу обсягу сільськогоспо¬ дарського виробництва загальний обсяг валової про¬ дукції можна отримати двома взаємопов'язаними та взаємозамінними методами агрегації. Перший метод - спочатку проводиться розрахунок обся¬ гів виробництва продукції за видами діяльності сільського господарства в розрізі категорій госпо¬ дарств - виробників продукції, а потім формують¬ ся підсумки в цілому для сільського господарства. Другий метод - спочатку проводиться розрахунок обсягів виробництва продукції за категоріями гос¬подарств у розрізі видів діяльності сільського гос¬подарства, а потім формуються підсумки в цілому для сільського господарства.

Ці методи можуть ви¬користовуватися разом для контролю і перевірки. Інформаційною базою для розрахунку річного обсягу валової продукції сільського господарства у постійних цінах за окремими категоріями аграр¬ них товаровиробників є дані таких державних ста¬ тистичних спостережень та розрахунків:

* ф. № 29-сг (річна) “Підсумки збору врожаю сільськогосподарських культур, плодів, ягід та ви¬ нограду на 1 грудня поточного року”;

* ф. № 24 (річна) “Стан тваринництва затпоточний рік”;

* ф. № 21-заг (річна) “Реалізація сільськогос¬ подарської продукції за поточний рік”;

* ф. № 50-сг (річна) “Основні економічні по¬ казники роботи сільськогосподарських підпри¬ ємств за поточний рік”;

* ф. № 4-сг (річна) “Посівні площі сільськогос¬ подарських культур під урожай поточного року”;

* розрахунки обсягів виробництва в господар¬ ствах населення, які здійснюються відповідно до затверджених методик;

* інструментарій проведення розрахунків основних показників обсягів виробництва продук¬ ції тваринництва у господарствах усіх категорій;

* адміністративні дані.

2.2 Статистичні методи оцінки інвестиційної інфраструктури АПК

В даний час існує ряд методів оцінки ефективності інвестицій. До методів, що не включають дисконтування, відносяться наступні методи: метод, що заснований на розрахунку терміну окупності інвестицій (термін окупності); метод, що заснований на визначенні норми прибутку на капітал (норма прибутку на капітал); метод, що заснований на розрахунку різниці між сумою прибутків і інвестиційних витрат за весь час використання інвестиційного проекту, який відомий під назвою Cash-fluo або накопичене сальдо грошового потоку; метод порівняльної ефективності приведених витрат на виробництво продукції; метод вибору капітальних вкладень на основі порівняння маси прибутку (метод порівняння прибутку); методи оцінки ефективності, що не включають дисконтування, іноді називають статистичними методами оцінки ефективності інвестицій. Ці методи спираються на проектні, планові і фактичні дані про витрати і результати, що обумовлені реалізацією інвестиційних проектів.

При використанні цих методів в окремих випадках застосовують такий статистичний метод, як розрахунок середньорічних даних про витрати і результати (прибутках) за весь термін використання інвестиційного проекту. У результаті такого методичного прийому не повною мірою враховується тимчасовий аспект вартості грошей, а чинники тісно пов'язані з інфляцією і ризиком. Тому статистичні методи оцінки ефективності інвестицій, тобто методи, що не включають дисконтування, найбільше раціонально застосовувати в тих випадках, коли витрати і результати рівномірно розподілені за роками реалізації інвестиційних проектів і термін окупності охоплює невеличкий проміжок часу - до п'яти років.

Проте, завдяки своїй простоті, загальнодоступності для розуміння більшістю спеціалістів фірм, високої швидкості розрахунку ефективності інвестиційних проектів, доступності про отримання необхідних даних, ці методи одержали широкого розповсюдження на практиці.

Основні їх недоліки охоплення стислого періоду часу, ігнорування тимчасового аспекту вартості грошей і нерівномірного розподілу грошових потоків у плані всього терміну функціонування інвестиційних проектів.

Також слід врахувати і те, що ефективність інвестиційних проектів характеризується системою показників, що відображають співвідношення витрат і результатів стосовно до інтересів його учасників, відповідно до чого розрізняються наступні показники: базисні, світові, прогнозні і розрахункові ціни.

Під базисними цінами розуміються ціни, що склалися в народному господарстві на визначений момент часу. Розрахунок економічної ефективності проекту в базисних цінах здійснюється на стадії техніко-економічних досліджень інвестиційних можливостей. Розрахункові ціни використовуються для обчислення інтегральних показників ефективності, якщо поточні значення витрат й результатів виявляються у прогнозних цінах. Це необхідно для того, щоб забезпечити порівнянність результатів, отриманих при різних рівнях інфляції. Розрахункові ціни можна одержати шляхом введення дефлюючого коефіцієнту, який відповідає індексу загальної інфляції. При розробці і порівняльній оцінці декількох варіантів проекту необхідно враховувати вплив зміни обсягів продажів на ринкову ціну продукції та на ринкові ціни на ресурси.

Для приведення різночасових витрат, результатів і ефектів використовується норма дисконту (Е), яка дорівнює прийнятної для підприємства нормі доходу на капітал. Технічно приведення до базисного моменту часу витрат, результатів й ефектів, що мають місце на t-му кроці розрахунку реалізації проекту, можна рекомендувати здійснювати шляхом їх множення на коефіцієнт дисконтування a, який визначається для постійної норми дисконту Е.

Чистий дисконтований дохід (ЧДД) за весь розрахунковий період визначається як сума поточних ефектів, яка приведена до першого (початкового) кроку, чи як перевищення інтегральних результатів над інтегральними витратами.

Метод розрахунку терміну окупності інвестицій є простим і популярним. Застосування обмежене умовами рівності, щорічних надходжень і разового вкладення первісних інвестицій. При виборі одного проекту з кількості альтернативних, які мають однакове значення NPV, або для комплектування портфелю інвестицій з максимальним сумарним значенням NPV.

Метод визначення внутрішньої норми прибутковості, дозволяє оцінити ефективність інвестицій шляхом порівняння внутрішньої (граничної) норми окупності інвестицій з ефективною ставкою відсотка. Проект може бути прийнятий, якщо IRR перевищує величину існуючої дисконтованої ставки ( використовуваної при розрахунку NPV) чи дорівнює їй. Комп'ютерна система COMFAR для інвестиційних розрахунків рекомендує застосування грошового потоку у прогнозних цінах. Тому якщо не провадити дефлірування на недисконтовані показники (простий термін окупності, чистий недисконтований доход) спотворюються. При цьому ускладнюється процес обчислювання під час заміни постійної норми дисконту змінною.

Проведене дослідження методичних рекомендацій з оцінки ефективності інвестиційних проектів висвітлює ряд притаманних їй недоліків: методичні рекомендації орієнтують в основному на теорію абсолютної ефективності інвестицій, хоча такий підхід знаходить вираження у визначенні ефекту як різниці між доходами і витратами від реалізації найбільш ефективного варіанту розкриваючи порівняння різних варіантів проектів. Для більш ретельного проведення розширення, оновлення, реконструкції, модернізації, технічного переоснащення виробничих підприємств доцільно було б проаналізувати показники результатів діяльності підприємств з метою покращання якісної бази (технічного, технологічного, організаційного рівнів) підприємства. Якщо протягом розрахункового періоду не відбувається інфляційної зміни цін або розрахунок проводиться в базових цінах. Внутрішня норма прибутковості (ВНП) являє собою ту норму дисконту (Івн), при якій величина приведених ефектів дорівнює приведеним капіталовкладенням. Якщо порівняння альтернативних варіантів виробничої схеми за ЧДД і ВНП призводить до протилежних результатів, перевагу слід віддавати ЧДД. Поряд з перерахованими критеріями, уряді випадків можливі використання і ряду інших: інтегральної ефективності витрат; точки беззбитковості; простої норми прибутку; капіталовіддачі і т.

Жоден з перерахованих вище критеріїв сам по собі не є достатнім для ухвалення рішення про реалізацію чи відхилення проекту.

Основними показниками, які використовуються для порівняння різних інвестиційних проектів (варіантів проектних рішень і вибору найкращого із них), є показники очікуваного інтегрального ефекту (економічного - на рівні народного господарства, комерційного - на рівні окремого учасника). Ці ж показники використовуються для обгрунтування раціональних розмірів і форм резервування і страхування. Якщо ймовірності різних умов реалізації проекту відомі точно, то очікуваний інтегральний ефект розраховується за формулою математичного очікування. При визначенні очікуваного інтегрального економічного ефекту його рекомендується приймати на рівні 0.

Проблема управління фінансовим забезпеченням інновацій ускладнюється тим, що необхідно одночасно проводити пошук нових джерел фінансування, розробляти нові схеми та механізми інвестування і забезпечувати інноваційний розвиток базових галузей, навіть за умов дефіциту фінансових ресурсів.



РОЗДІЛ 3. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ АПК

3.1 Статистичний аналіз стану інвестиційної інфраструктури АПК України

На сьогоднішній день аграрний сектор економі¬ки представлений 55,9 тис. сільськогосподарських підприємств та 5,1 млн. домогосподарств насе-лення. Позитивну роль у стабілізації виробництва відіграють господарства населення. В останніроки активно розвиваються нові господарські фор-мування, що створюються шляхом оренди землі по¬тужними промисловими, фінансовими і сервісними структурами, які інвестують кошти у виробничу та соціальну сферу села. Особливістю таких великих за розмірами підприємств є те, що вони матимуть змогу організовувати перероблення сільськогоспо¬ дарської сировини й уникати монопольного еконо¬мічного впливу переробних підприємств, раціональ¬ ніше використовуватимуть наявну техніку.

За попередніми розрахунками, у 2018 році у сільському господарстві отримано 13,7% приросту загального обсягу продукції сільського господар¬ ства. Тенденція нарощування обсягів сільськогоспо¬ дарського виробництва відмічалася в усіх регіонах України (від 1,1 до 41,3%), крім Львівської облас¬ ті, де обсяги виробництва сільськогосподарської продукції залишилися на рівні минулого року. Загальні обсяги продукції збільшились як на сільськогоспо¬дарських підприємствах (на 20,7%), так і в господар¬ ствах населення (на 6,4%). Значний приріст обсягів на підприємствах підвищив їхню частку у загально¬ му виробництві продукції сільського господарства до 53,8% (проти 50,7% у минулому році). Створення господарських структур ринкового типу відіграло позитивну роль у збільшенні вироб¬ництва продукції на сільськогосподарських підпри¬ ємствах. Якщо у 2000 році сільськогосподарськими підприємствами було вироблено продукції на 57,9 млн. грн., у 2010 р. - на 94,1 млн. грн., то у 2018 р. - на 136,5 млн. грн. Данні представлені у таблиці 1.

Таблиця 1. Валова продукція сільського господарства в Україні (млн.грн)

Роки	Продукція сільського господарства	Продукція рослинництва	Продукція тваринництва
	Усі категорії госп-в	с/г під-ва	Госп-ва населення	Усі категорії госп-в	с/г під-ва	Госп-ва населення	Усі категорії госп-в	с/г під-ва	Госп-ва населення
1990	282774,2	199161,3	83612,9	145502,0	117938,0	27564,0	137272,2	81223,3	56048,9
2000	151022,2	57997,7	93024,5	92838,9	45791,0	47047,9	58183,3	12206,7	45976,6
2005	179605,8	72764,7	106841,1	114479,9	55677,0	58802,9	65125,9	17087,7	48038,2
2010	194886,5	94089,0	100797,5	124554,1	66812,7	57741,4	70332,4	27276,3	43056,1
2015	223254,8	113082,3	110172,5	149233,4	82130,2	67103,2	74021,4	30952,1	43069,3
2018	253732,7	136514,1	117218,6	176181,0	102825,2	73355,8	77551,7	33688,9	43862,8

Джерело: складено автором на основі даних Управління статистики України

Якщо у 2000 році сільськогосподарські підприємства виробили 29,1% продукції до 1990 року а до- могосподарства - 111,3%, то у 2018 році різниця дещо скоротилася, і ці показники виробництва стано¬ вили 68,5% та 140,2% відповідно. Результати розрахунків наведено в Таблиці 2.

Таблиця 2. Індекси виробництва валової продукції сільського господарства в Україні

Роки	Продукція сільського господарства	Продукція рослинництва	Продукція тваринництва
	Усі категорії госп-в	с/г під-ва	Госп-ва населення	Усі категорії госп-в	с/г під-ва	Госп-ва населення	Усі категорії госп-в	с/г під-ва	Госп-ва населення
2000	53,4	29,1	111,3	63,8	38,8	170,7	42,4	15,0	82,0
2005	63,5	36,5	127,8	78,7	47,2	213,3	47,4	21,0	85,7
2010	68,9	47,2	120,6	85,6	56,7	209,5	51,2	33,6	76,8
2015	79,0	56,8	131,8	102,6	69,6	243,4	53,9	38,1	76,8
2018	89,7	68,5	140,2	121,1	87,2	266,1	56,5	41,5	78,3

Джерело: складено автором на основі проведених розрахунків

Що стосується ефективності виробництва, то за попередніми підсумками господарської діяль¬ності сільськогосподарських підприємств у 2018 році загальний рівень рентабельності їх основної діяльності (без урахування бюджетних дотацій і виплат) склав 11,5% проти 20,2% у попередньому році. Рентабельність виробництва рослинницької продукції склала 11,3%, що наполовину менше ніж у 2017 році. У тваринницькій галузі традиційно рентабельним залишається вирощування свиней на м'ясо та виробництво молока та яєць. У 2018 ро¬ці прибутковість молока зросла у 5,8 разів. Зали¬ шається збитковим виробництво м'яса великої рогатої худоби та птиці. Дані щодо ефективності сільськогосподарського виробництва в Україні на¬ ведено у таблиці 3.

Таблиця 3. Ефективність сільськогосподарського виробництва в Україні

Період	2016 рік	2017 рік	У середньому за 2015-2016 роки	2018 рік	У середньому за 2017-2018 роки
Продукція сільського господарства
Повна собівартість, млн. грн	40704,4	60382,2	50924,1	98693,0	86223,6
Чистий доход (виручка) від реалізації, млн. грн.	46166,5	73133,3	59368,5	118892,3	106286,2
Рівень рентабельності (збитковості), %	13,4	21,1	16,1	20,5	23,7
Продукція рослинництва
Повна собівартість, млн. грн.	27792,4	42674,5	35971,6	76537,9	65120,5
Чистий доход (виручка) від реалізації, млн. грн.	33243,1	54050,4	43691,9	93567,7	82296,7
Рівень рентабельності (збитковості), %	19,6	26,7	21,1	22,3	27,3
Продукція тваринництва
Повна собівартість, млн. грн	12912,0	17708,3	14952,7	22155,1	21103,1
Чистий доход (виручка) від реалізації, млн. грн.	12923,4	19082,9	15676,6	25324,6	23989,5
Рівень рентабельності (збитковості), %	0,1	7,8	4,6	14,3	13,7

Джерело: складено автором на основі проведених розрахунків

Якщо у 2016-2017 pp. сільськогосподарські підприємства мали середньорічний рівень рентабельності 16,1%, то у 2017-2018 pp. він складав 23,7%. Порівняно з минулим періодом зріс у 1,8 разів чистий доход (виручка) від реалізації продук¬ ції.

Рівень інвестиційної привабливості України значною мірою характеризує показник інвестування на один га сільсько-господарських угідь. Наведемо данні у вигляді таблиці.

Таблиця 4. Розміри капітальних інвестицій на 1 га сільсько-господарських угідь, грн

Адміністративно-територіальна одиниця	Рік	Середньорічне значення показника
	2016	2017	2018
Вінницька	1763	1239	1004	1335
Волинська	953	1032	1058	1014
Дніпропетровська	965	828	725	836
Донецька	855	551	746	717
Житомирська	666	1034	877	859
Закарпатська	1447	1241	1404	1364
Запорізька	535	438	357	443
Івано-Франківська	2135	2431	3329	2632
Київська	1125	1289	2326	1600
Кіровоградська	1200	1004	819	1008
Луганська	364	539	451	451
Львівська	2358	1214	1666	1746
Миколаївська	663	440	568	557
Одеська	662	338	457	486
Полтавська	733	1083	1356	1057
Рівненська	738	699	1049	829
Сумська	557	660	674	630
Тернопільська	1094	1413	1713	1407
Харківська	546	737	773	685
Херсонська	759	663	580	667
Хмельницька	1132	1507	973	1171
Черкаська	930	1114	1038	1027
Чернівецька	1168	1260	1889	1439
Чернігівська	729	986	1111	942

Джерело: складено автором на основі данних Держслужби Статистики України

Як бачимо за данними таблиці показники інвестиційної привабливості регіонів дуже різняться. Найбільшу привабливість за останні роки досягли Івано-Франківська, Львівська, Киівська, Чернівецька, Тернопільська та Вінницька області.

Найменш привабливими для інвестицій були Луганька, Донецька, Одеська, Миколаївська, Сумська та Херсонська області.

3.2 Тенденції розвитку АПК України

Треба зазначити, що основними інвестора ми в агропромисловий комплекс України є країни:

- у сільське господарство: Кіпр, Великобританія, Данія, Сполучені Штати Америки, Німеччина, Австрія, Франція, Російська Федерація ;

- в харчову промисловість: Нідерланди, Швеція, Кіпр, Великобританія, Сполучені Штати Америки, Швейцарія, Франція, Німеччина, Російська Федерація.

Іноземні інвестиції в АПК України надходять у різних формах. Починаючи з 1992 року, в агропромисловий комплекс України було залучено 2628,4 млн. дол. США прямих іноземних інвестицій (6,9 % загального обсягу ПІІ в економіку). З них вкладено 1792,1 млн. дол. США (4,7%) у 769 підприємств харчової та переробної промисловості та 836,3 млн. дол. США (2,2%) у 668 сільсько- господарських підприємств. Приріст іноземного капіталу за 2018 рік склав 138,1 млн. дол. США, що в 3,4 рази менше, ніж за аналогічний період минулого року. При цьому інвестиційні вкладення у харчову промисловість досягли 106,1 млн. дол. США. Обсяг залучення іноземних інвестицій в сільське господарство з початку року збільшився на 32 млн. дол. США.

За останній рік загальні обсяги інвестицій по Україні склали 56,7 % до відповідного періоду минулого року. В агропромисловий комплекс України було залучено 7944,3 млн. грн. інвестицій в основний капітал (14,7 % від загального обсягу інвестицій в економіку - 54081,7 млн. грн.). З них 4756,5 млн. грн. вкладено в харчову та переробну промисловість, 3181,8 млн. грн., у сільське господарство та 5,9 млн. грн., у рибництво (відповідно 8,8%, 5,9 % та 0,01% від загального обсягу інвестицій в економіку) [9].

Обсяги залучення інвестицій в сільське господарство в порівнянні з відповідним періодом минулого року становлять 54,3%, у тому числі: в галузі рослинництва 54,3%, тваринництва - 52,5%, надання послуг у рослинництві і тваринництві, облаштування ландшафту - 184,1%, рибальство та рибництво -- 61,6%. Лідерами за обсягами зростання освоєних інвестицій у сільське господарство порівняно з відповідним періодом минулого року є лише: Сумська область (збільшення на 31,5%) Майже на рівні минулого року спрацювали Миколаївська, Закарпатська та Одеська області (відповідно 99,8 %, 95,9% та 91,3%). Значне зменшення обсягів залучених інвестицій відповідно до аналогічного періоду минулого року спостерігається в Луганській (32,19 %), Житомирській (30,8 %), Хмельницькій (30,3 %), Івано-Франківській (21,5 %) областях та м. Києві (2,4 %).

Слід зауважити, що питома вага освоєних інвестицій в основний капітал у сільське господарство України складає 5,9 %. Очолюють такий список Тернопільська (24,4 %), Сумська (23,5%), Черкаська (22,3 %), Херсонська (21,1 %), Чернігівська (17,9 %), Кіровоградська (12,4 %), Вінницька (10,8 %), Хмельницька (10,6%), Миколаївська (9,6 %), АР Крим (9,4 %) Запорізька (7,6 %), Харківська (7,3 %), Київська (6,5 %) області, у яких цей показник значно вище середнього рівня. За останній рік за цим напрямком інвестицій в основний капітал освоєно на суму 4756,5 млн. грн, що становить 64,8 % до відповідного періоду минулого року (без урахування виробництва тютюнових виробів - відповідно 4250,2 млн. грн і 60,8 %). Слід відмітити значне зростання обсягів освоєних інвестицій (у відсотках в порівнянні з відповідним періодом минулого року) у виробництво готових кормів для тварин 139,5 %, виробництво тютюнових виробів 148,7 %, виробництво олії та тваринних жирів 201,7 %, виробництво дистильованих алкогольних напоїв - 306,1%. Майже на рівні минулого року освоєно інвестиції у виробництво мінеральних вод та інших безалкогольних напоїв 97,6 %. Більш ніж удвоє знизились обсяги інвестицій (у порівнянні з відповідним періодом минулого року). На: виробництво борошномельно-круп'яної промисловості, крохмалю та крохмальних продуктів - 40,2%; виробництво молочних продуктів та морозива - 44,2 %; виробництво м'яса та м'ясних продуктів - 50,3 %; виробництво виноградних вин - 46,1 %; виробництво напоїв - 59,5%.

За обсягами інвестування виробництва харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів по відношенню до загального обсягу інвестицій серед регіонів лідирують: Кіровоградська (37,7 %), Миколаївська (27,6 %), Вінницька (24,7 %), Чернігівська (21,6 %), Харківська (17,0 %) області при середньому рівні по Україні 8,8 %, в той час, як у інших областях на розвиток харчової промисловості направляється менше 3% таких інвестицій: АР Крим (2,8 %), Луганська (2,6 %), Івано-Франківська (2,3 %), Дніпропетровська (2,2 %) області та м. Севастополь (0,3%). [9]

Розглянемо тенденції розвитку АПК України, базуючись на зміну рейтингових оцінок регіонів України за рівнем іх інвестиційної привабливості. Отримані результати представимо у вигляді таблиці.



Таблиця 5. Зміна рейтингових оцінок регіонів України за рівнем іх інвестиційної привабливості

Адміністративно-теріторіальна одиниця	Місце регіону по періодах	Группа регіонів за характером змін інвестиційних рейтингів
	2015-2016	2016-2017	2017 -2018
Вінницька	13	7	21	1
Волинська	14	18	7	4
Дніпропетровська	20	6	11	2
Донецька	1	2	15	2
Житомирська	4	16	17	1
Закарпатська	25	22	14	1
Запорізька	12	10	6	2
Івано-Франківська	8	19	25	1
Київська	15	3	1	3
Кіровоградська	2	1	3	2
Луганська	3	9	12	2
Львівська	11	24	24	2
Миколаївська	16	4	2	1
Одеська	6	14	22	2
Полтавська	10	15	23	2
Рівненська	7	17	9	5
Сумська	23	12	16	2
Тернопільська	17	23	20	5
Харківська	22	20	19	1
Херсонська	5	5	6	3
Хмельницька	18	13	10	1
Черкаська	24	21	20	4

Группи регіонів за характером змін їх рейтингового місця в динаміці відповідно поділені на групи:

1- Підвищення інвестиційного рейтингу;

2- Зниження інвестиційного рейтингу;

3- Відносно стабільний інвестиційний рейтинг;

4- Нестійкий інвестиційний рейтинг із тенденцією до поліпшення;

5- Нестійкий інвестиційний рейтинг із тенденцією до погіршення.

Згідно данним таблиці найвищий інвестиційний рейтинг мають Дніпропетровська, київська, Кіровоградська області, а найнижчий - Житомирська, Хмельницька, Рівненська.

В наслідок змін, які відбуваються у регіонах тенденції інвестування змінюються. Політичні та економічні фактори зумовлюють зміну тенденцій розвитку регіонів та країни в цілому.

3.3 Основні пропозиції щодо розвитку інвестиційної інфраструктури АПК України

Система інвестиційної інфраструктури агропромислового виробництва має мати характер горизонтально-вертикальної співпраці. Аспект горизонтальної взаємодії проявляється через створення і забезпечення координації діяльності інституційних елементів системи на всіх рівнях управління нею - мікро, мезо, макро та глобальному. Аспект вертикальної інтеграції проявляється у взаємодії елементів системи в цілях реалізації головних функцій, що має виконувати повноцінна і розвинена інвестиційна інфраструктура галузевого комплексу. Перевагами такого підходу є, по-перше, розуміння, а, відтак, і спрямування державної політики на вибудування повноцінної сукупності інституційних елементів інвестиційної інфраструктури (тобто не лише на галузевому чи місцевому рівні, але й на національному та, до прикладу, на рівні окремих агропромислових підприємств), по-друге, забезпечення міжінституційної співпраці в цілях реалізації головних функцій інвестиційної інфраструктури [2].

Таким чином, в рамках «карти» елементів системи інвестиційної інфраструктури агропромислового виробництва України передбачається поєднання і узгодження її суб'єктів за рівнями управління, стратегічними завданнями та функціями інвестиційної інфраструктури.

Ідентифікацію складу елементів інвестиційної інфраструктури доречно почати з галузево-регіонального рівня. Підставою такого висновку є сам факт того, що інфраструктура здебільшого є категорією місцевого значення і, відповідно, її формування та розвиток слугує предметом діяльності регіональних і місцевих органів державного управління [3]. Відтак, в контексті уможливлення належного акумулювання фінансово-інвестиційного ресурсу як на місцевому рівні, так і в рамках галузевого комплексу важливо забезпечити становлення, розвиток і покращення фінансово-економічних можливостей системи комерційних банків, небанківських кредитно-фінансових інститутів та інвестиційних інститутів.

Акумулювання та залучення фінансово-інвестиційного ресурсу, беззаперечно, є одним з головних завдань, які має реалізувати розвинена інвестиційна інфраструктура на місцевому та галузевому рівні. Втім, як показує практика економічно розвинених держав, за наявності інвестиційного ресурсу на не менш важливий план виходить проблема його ефективного розподілу та перерозподілу. Адже не кожен інвестор готовий вкладати кошти в проекти з нижчим рівнем віддачі капітальних вкладень, зі значно тривалішим строком їх окупності, з розвитку нетрадиційних видів сільського господарства, реалізувати соціально значимі проекти.

Розподіл інвестицій за цими напрямами інвестування у сфері агропромислового виробництва також необхідний, зокрема з огляду на важливість збалансованого розвитку цього сектора економіки і формування структурно раціонального інвестиційного пакету. В значній мірі такі завдання можуть реалізуватися через інститути спільного інвестування, що є інвестиційними фондами, де кошти інвесторів акумулюються для подальшого отримання прибутку через вкладення їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість.

Розвиток інститутів спільного інвестування потребує більш активної державної політики, в основі якої - забезпечення стабільних і сприятливих умов функціонування інституційних інвесторів, створення стимулів для зростання їх інвестиційного потенціалу і вдосконалення діяльності з метою більш повної реалізації виконуваних ними функцій в економічній, фінансовій, інвестиційній та соціальній сферах агропромислового виробництва України.

В контексті реалізації функції ефективізації інвестиційних процесів регіональним та місцевим органам влади необхідно реалізувати низку заходів як економічного, так і організаційного характеру, спрямованих на створення і розвиток таких інституцій, як інвестиційні консультанти. Їх підтримка може здійснюватися на грантових засадах і фінансуватися за рахунок коштів регіонального чи місцевих бюджетів в цілях надання таких послуг, як професійне консультування фізичних і юридичних осіб з питань інвестування та методів керування активами в сільському господарстві та агропромисловому виробництві. Крім того, інвестиційні консультанти здійснюють аналіз фінансових активів з метою визначення їхніх інвестиційних характеристик і надають рекомендації з управління інвестиціями, керування портфелем цінних паперів, фінансового менеджменту.

Додамо, що наявність мережі інвестиційних консультантів в закордонній практиці є необхідною умовою, що сприяє притоку капіталу в сектор аграрного виробництва. Вони часто є генераторами нових бізнес-ідей та інвестиційних програм, ініціаторами рішень, здатних мінімізувати витрати, що об'єктивно супроводжують інвестиційну діяльність, гарантами прав інвесторів та їх інтересів.

Крім участі інвестиційних консультантів ефективізація інвестиційних процесів у вітчизняному агропромисловому виробництві залежить також і від створення в межах галузевого комплексу або в суміжних видах економічної діяльності виробничо-технологічних структур (інвестиційно-інноваційні та технологічні парки, бізнес-інкубатори) та агропромислових площадок і ІТ-парків. Як свідчить зарубіжний досвід, формування інвестиційних площадок на базі крупних агропромислових підприємств дозволяє оптимізувати збут продукції розміщених виробництв в межах збутового ланцюга крупної компанії.

Для забезпечення виконання функції мінімізації ризиків інвестиційної діяльності у сфері агропромислового виробництва необхідна активна діяльність страхових, факторингових, венчурних та ін. компаній, які здійснюють страхування ризиків, у т. ч. за умови інноваційного характеру інвестицій, або ж забезпечують гарантоване повернення коштів, здійснення виконання фінансових зобов'язань в разі настання різного роду непередбачуваних обставин. Відомо, що комерційний ризик в агропромисловому виробництві як виді економічної діяльності чи не найвищий. Відтак, державна підтримка інституцій, діяльність яких спрямована на нівелювання чи, принаймні, зниження рівня ризику вкрай важлива. На нашу думку, інструментами державної політики заохочення, особливо для суб'єктів страхової сфери, можуть слугувати різного роду пропозиції щодо їх організаційної, маркетингової підтримки, ширшого залучення до державного замовлення на місцевому рівні і т. д.

Важливим завданням на рівні регіональних та галузевих органів влади є забезпечення координації діяльності у сфері підтримки і активізації інвестиційних процесів у секторі агропромислового виробництва з-поміж різних рівнів - від безпосереднього окремо взятого інвестиційного проекту, який реалізується на мікрорівні, до залучення, розміщення і ефективного використання прямих іноземних інвестицій. Як показує вітчизняний досвід, без узгодження планування і реалізації заходів інвестиційної політики обсяги інвестицій залишаються обмеженими, а ті окремі проекти, що реалізуються, не утворюють системного і комплексного впливу на модернізацію, нарощування виробничих потужностей і розвиток агропромислового виробництва.

Не менш важливо належним чином активізувати й діяльність органів влади центрального рівня з формування інвестиційної інфраструктури аграрного виробництва України, які також мають достатні можливості відносно акумулювання і розподілу інвестиційного ресурсу. Для цього необхідне створення національних та/або галузевих інвестиційних фондів, центрів координації інвестиційної, фінансово-ресурсної та інформаційно-маркетингової підтримки, залучення прямих іноземних інвестицій, експортних кредитних агентств, організацій сприяння експорту. Світовим досвідом підтверджено, що такого роду фінансові структури (фонди) здатні слугувати дієвим інструментом залучення і ефективного використання інвестицій, особливо в аграрному секторі економіки.

В контексті підвищення ефективності інвестиційної діяльності в агропромисловому виробництві центральним органам влади потрібно системно створювати і розвивати площадки співпраці державних і приватних інституцій підтримки АПК і залучення прямих іноземних інвестицій, інституції реалізації виробничо-експортного потенціалу АПК. Такі структури покликані належним чином відображати і узгоджувати параметри попиту та пропозиції інвестиційних проектів, у т. ч. за участі державної підтримки.

На нашу думку, дуже важливими елементами корпоративної інфраструктури інвестиційної діяльності є площадки співпраці з суб'єктами ІТ-сфери, консалтингу, маркетингу, транспортування, ринку фінансових послуг. Налагодження системи поінформування між цими суб'єктами дозволяє покращити не лише інвестиційну інфраструктуру, але й розвинути комунікаційне середовище для вищої ефективності господарювання.

Суб'єктам господарювання аналізованого виду економічної діяльності в цілях покращення спроможності до залучення інвестицій важливо вибудувати взаємозв'язки з суб'єктами інвестиційного ринку вищих рівнів. Для цього необхідним є створення і активна діяльність інвестиційних та зовнішньоекономічних підрозділів, груп з впровадження міжнародних стандартів управління якістю.



ВИСНОВКИ

В умавах сьогодення роль сільського господарства в економіці України є достатньо високою. А сільськогосподарські під¬ приємства опинилися в нерівних умовах з іншими галузями економіки країни. Створені господарські формування з теоретичної і практичної точки зору є ефективними структурами, які слід удосконалю¬ вати в напрямі поєднання інтересів виробників і власників землі. Важливим моментом є ступінь використання в аналітичній практиці даних сільськогосподарських статис-тичних спостережень, які збираються системою державної статистики України. Адже показники звітності не дозволяють проводити повний ста-тистичний аналіз ефективності сільськогосподар¬ ського виробництва агроформувань з урахуванням їхньої спеціалізації. Проблема розмежування під¬ приємств за спеціалізацією в Україні є недостат¬ньо дослідженою, оскільки існує питання щодо відповідності критеріїв включення підприємств до напряму спеціалізації. Вирішення цих питань сприятиме удосконаленню сільськогосподарської статистики та порівнянності її показників, отри¬ маних від усіх статистичних спостережень.

Зауважимо, що інвестиційна інфраструктура вітчизняного агропромислового виробництва не відокремлена від відповідного зовнішнього інвестиційного середовища, що відкриває додаткові можливості для популяризації інвестиційних проектів і залучення в галузь зовнішнього інвестиційного ресурсу. Йдеться зокрема про потенціал і можливості, які потрібно використати від співробітництва і участі України в інститутах міжнародної фінансово-інвестиційної підтримки (СОТ, зони вільної торгівлі, угоди про асоціацію), про ресурси міжнародних фінансових організацій (МВФ, СБ, ЄІБ, МФК, ЄБРР, ФАО), про існуючі на сьогодні доволі значні пропозиції від урядів іноземних держав та спільнот (ЄС), що надають сільськогосподарські кредити, програм технічної допомоги в аграрному секторі, діяльності агенцій міжнародної співпраці в сільському господарстві, а також про ще не залучені ресурси, розміщені на міжнародному ринку цінних паперів (Світова федерація фондових бірж). Це дозволить підтримати вітчізняних виробників за залучити достатні інвестиції у розвиток інфраструктури всіх галузей АПК України.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Барановський М. О. Наукові засади суспільно-географічного вивчення сільських депресивних територій України : монографія / М. О. Барановський. - Ніжин : ПП Лисенко М.М., 2015. - 396 с.

2. Державна цільова програма розвитку українського села на період до 2020 року : затв. постановою Кабінету Міністрів України від 19 верес. 2015 р. № 1158 // Офіц. вісн. України. - 2015. - № 73. - С. 7-46.