Підготовка і перепідготовка персоналу як основа підвищення якості робочої сили

створення гнучкої системи підвищення кваліфікації незайнятих робітників і фахівців з урахуванням нових напрямів розвитку науки і техніки, передових методів господарювання й управління;

забезпечення тісної взаємодії органів освіти і державної служби зайнятості у професійному навчанні незайнятого населення; кваліфікації спеціалістів, які залучатимуться до організації професійного навчання;

підготовка типових навчальних планів, програм, підручників, навчальних і методичних посібників, дидактичних матеріалів для навчання та забезпечення їх тиражування;

удосконалення навчально-виховного процесу на основі впровадження активних методів навчання, нових педагогічних технологій, інформатизації;

розроблення та впровадження заходів щодо економічної заінтересованості навчальних закладів, підприємств, установ і організацій в якісному проведенні професійного навчання за направленням державної служби зайнятості;

організація міжнародного співробітництва в сфері професійного навчання незайнятого населення з метою обміну досвідом роботи, виведення професійного навчання незайнятого населення на рівень розвинутих країн світу.

Управління системою професійного навчання незайнятого населення здійснюватиметься Мінпраці та Міносвіти. Для цього в Мінпраці в межах затвердженої штатної чисельності центрального апарату створюється підрозділ, який разом з центральними органами управління освітою формуватиме політику в цій сфері, забезпечуватиме розроблення необхідних нормативних, інструктивних документів та єдиних вимог щодо визначення змісту професійного навчання осіб, які зареєстровані у місцевих центрах зайнятості як такі, що шукають роботу. Організаційна структура цієї системи включатиме в себе Державний центр зайнятості Мінпраці, місцеві центри зайнятості, центри організації професійного навчання незайнятого населення, центри професійної орієнтації населення.

Державний центр зайнятості Мінпраці забезпечуватиме через свої органи на місцях організацію професійного навчання незайнятого населення, здійснюватиме контроль і координацію роботи органів державної служби зайнятості з профорієнтації та професійного навчання громадян, які зареєстровані в місцевих центрах зайнятості, визначатиме пріоритетні напрями професійного навчання незайнятого населення, забезпечуватиме місцеві центри зайнятості і центри організації професійного навчання незайнятого населення необхідними методичними, аналітичними, інформаційними та іншими матеріалами.

Для забезпечення якісного виконання зазначених функцій у відділі професійної підготовки незайнятого населення Державного центру зайнятості Мінпраці можуть створюватися сектори, які займатимуться професійним навчанням за робітничими професіями, професійною перепідготовкою фахівців з вищою освітою, програмно-методичним забезпеченням, фінансовими розрахунками. Кримський республіканський, обласні, Київський і Севастопольський міські центри зайнятості забезпечуватимуть реалізацію в регіонах державної політики у сфері професійного навчання незайнятого населення, вивчатимуть та прогнозуватимуть обсяги додаткової поточної та перспективної потреби у кадрах за професіями, спеціальностями і рівнями кваліфікації, контролюватимуть та координуватимуть діяльність центрів організації професійного навчання незайнятого населення, центрів професійної орієнтації зайнятості, навчальних закладів державної служби зайнятості та здійснюватимуть їх фінансове забезпечення.

Безпосередню організацію професійного навчання вивільнених працівників і незайнятого населення в регіонах здійснюватимуть центри організації професійного навчання незайнятого населення державної служби зайнятості або відповідні відділи Кримського республіканського, обласних, Київського і Севастопольського міських центрів зайнятості. Вони плануватимуть та організовуватимуть заходи, пов'язані з проведенням професійного навчання незайнятого населення з урахуванням поточної та перспективної додаткової потреби регіонів у робітничих кадрах і спеціалістах, наявних фінансових ресурсів, професійних інтересів, нахилів, здібностей та стану здоров'я громадян, можливостей навчальних закладів, підприємств, установ і організацій, де буде здійснюватися навчання, та їх матеріально-технічного, кадрового й методичного забезпечення, контролюватимуть виконання навчальних планів і програм, відвідування слухачами занять, провадитимуть підвищення кваліфікації спеціалістів місцевих центрів зайнятості, які займатимуться питаннями професійного навчання незайнятого населення, надаватимуть методичну допомогу місцевим центрам зайнятості, вестимуть відповідну статистичну звітність.

У своїй роботі центри організації професійного навчання незайнятого населення взаємодіятимуть з органами освіти місцевихорганів виконавчої влади, центрами професійної орієнтації населення, професійними навчально-виховними і вищими навчальними закладами, підприємствами, установами і організаціями тощо. Зазначені центри можуть мати статус юридичної особи. Для вирішення питань організації професійного навчання незайнятого населення та прийняття рішень, спрямованих на удосконалення змісту, форм і методів цієї роботи, при центрах організації професійного навчання створюватимуться методичні ради, які будуть постійно діючими колегіальними органами. Центри професійної орієнтації здійснюють у регіонах організаційно-методичне забезпечення роботи місцевих центрів зайнятості з профінформації, профкосультації, профдобору та профвідбору незайнятого населення з метою обгрунтованого обрання професії та відповідного професійного навчально-виховного або вищого навчального закладу і комплектування груп слухачів, вноситимуть пропозиції щодо напрямів професійного навчання, здійснюватимуть психологічне супроводження слухачів під час навчання та після його закінчення. Місцеві центри зайнятості крім Кримського республіканського, обласних, Київського та Севастопольського міських центрів зайнятості визначатимуть поточну та перспективну додаткову потребу в кадрах за професією і кваліфікацією і на цій основі здійснюватимуть практичну роботу з відбору та направлення громадян на професійне навчання, організовуватимуть (у разі делегування їм відповідних функцій) безпосередньо це навчання на підставі укладених ними за попереднім узгодженням з центром організації професійного навчання незайнятого населення договорів з навчальними закладами та підприємствами, що розташовані на їх території, займатимуться працевлаштуванням громадян, які закінчили професійне навчання.

Для проведення професійного навчання незайнятого населення максимально використовуються на договірних засадах існуючі навчальні заклади незалежно від форм власності, а також можуть створюватися навчальні заклади (філіали, відділення, курси, навчальні центри тощо) професійної підготовки незайнятого населення при Кримському республіканському, обласних, Київському і Севастопольському міських центрах зайнятості. Власна навчальна база державної служби зайнятості створюватиметься шляхом придбання і будівництва навчальних приміщень або передачі місцевим центрам зайнятості не використовуваних за призначенням приміщень навчально-курсових комбінатів державних підприємств, що приватизуються. Навчальним закладам державної служби зайнятості надаватиметься статус навчального закладу відповідно до законодавства.

На власній навчальній базі державної служби зайнятості здійснюватиметься професійне навчання незайнятого населення для задоволення поточних потреб підприємств регіону в кадрах за рідкісними професіями, які матимуть обмежений попит в регіоні або в яких буде гостра потреба у зв'язку з структурною та технологічною перебудовою виробництва і підготовка за якими в інших навчальних закладах регіону не проводиться, а також підвищення кваліфікації працівників місцевих центрів зайнятості.

Міносвіти здійснюватиме через Міносвіти Автономної Республіки Крим, обласні, Київське та Севастопольське міські управління освіти координацію роботи навчальних закладів, які проводять професійне навчання незайнятого населення, та систематичний контроль за змістом і якістю їх навчання, проводитиме підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації викладацьких кадрів для професійного навчання незайнятого населення; забезпечуватиме Міносвіти Автономної Республіки Крим, обласні, Київське та Севастопольське міські управління освіти та державні навчальні заклади необхідними інструктивно-методичними матеріалами з питань професійного навчання незайнятого населення. Для виконання цих завдань в центральному апараті Міносвіти може бути створено відповідний підрозділ.

До роботи з військовослужбовцями, звільненими за скороченням чисельності або штату без права на пенсію, та членами їх сімей обов'язково залучаються Міноборони і Комітет з питань соціального захисту військовослужбовців при Кабінеті Міністрів України. Збільшення чисельності цієї категорії незайнятих громадян зумовить розширення мережі центрів підготовки та перепідготовки звільнених у запас офіцерів і членів їх сімей.

Професійному навчанню молоді сприятимуть шляхом їх інформування та консультування Український державний центр соціальних служб для молоді, Республіканський центр соціальних служб для молоді Уряду Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські центри соціальних служб для молоді, а також центри соціальних служб для молоді, що діють в районах і містах.

Поряд з державною системою професійного навчання створюватимуться громадські організації, фонди, підприємства, які здійснюватимуть, у разі одержання ними відповідних ліцензій, професійне навчання на основі договорів з центрами організації професійного навчання незайнятого населення державної служби зайнятості. На державному рівні здійснення єдиної політики в галузі професійного навчання незайнятого населення та координація відповідної роботи міністерств і відомств, навчальних закладів, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності покладатиметься на Міжгалузеву раду з питань профорієнтації та професійного навчання незайнятого населення, що передбачається створити при Мінпраці за участю Міносвіти і Мінмолодьспорту.

Збільшення обсягів професійного навчання зазначеної категорії осіб вимагатиме розширення тематики досліджень, відповідного навчально-методичного забезпечення для:

- визначення разом із заінтересованими міністерствами і відомствами раціонального змісту та термінів навчання відповідно до вимог кваліфікаційних характеристик і посадових інструкцій;

- розроблення механізму взаємодії Мінпраці, Міносвіти, інших міністерств, асоціацій роботодавців і професійних спілок щодо визначення основних напрямів та змісту професійного навчання незайнятого населення;

- розроблення методик професійного навчання незайнятого населення та визначення порядку їх запровадження;

- визначення науково обґрунтованих нормативів матеріально-технічного та кадрового забезпечення системи професійного навчання незайнятого населення;

- розроблення наукової методики розрахунку поточної та перспективної потреби в робітниках і спеціалістах за професією на регіональних ринках праці;

- підготовки методики визначення соціальної і економічної ефективності та якості професійного навчання незайнятого населення.

Навчально-програмне забезпечення передбачає створення банку типових навчальних планів і програм. Для забезпечення високого рівня професійного навчання доцільно створити при Мінпраці Український інститут з питань освіти та праці незайнятого населення. У цьому інституті поряд із здійсненням навчання, перепідготовки та підвищення кваліфікації різних категорій незайнятого населення повинна проводитися ґрунтовна науково-методична робота: розробка навчальних планів і програм, впровадження прогресивних форм і методів навчання, експертиза та рецензування науково-методичних розробок, спрямованих на удосконалення професійного навчання незайнятого населення

3. ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СИСТЕМИ ПЕРЕПІДГОТОВКИ КАДРІВ

кадр перепідготовка робочий сила

У наш час особливу актуальність і значення набуває ефективний кадровий супровід проведених реформ і перетворень. Одним із найважливіших завдань стає завдання організації цілеспрямованої додаткової професійної освіти, що забезпечує підвищення кваліфікації та перепідготовку дорослого населення. Навчання впродовж всього життя є стратегічним напрямом розвитку світової системи освіти. Сучасна економічна ситуація змушує бути готовим упроваджувати й освоювати нову техніку, технологію, вести активну комерційну діяльність. Сьогодні дорослій людині потрібно бути готовою до перепідготовки в швидко мінливих орієнтирах професійної діяльності на ринку праці. Виняткова роль перепідготовки дорослого населення в сучасній системі професійної освіти визначається її відповідальністю за відновлення й збагачення інтелектуального потенціалу суспільства, ліквідацію функціональної неграмотності керівників і фахівців. Базові принципи перепідготовки дорослих ґрунтуються на випереджальному характері змісту навчання, орієнтації на розвиток фахівця як особистості, індивідуалізації навчального процесу, гуманізмі й демократичності освіти [3]. Основним завданням професійної перепідготовки дорослих є подальший розвиток й активне використання освітнього, наукового й інноваційного потенціалів, спрямованих на структурну перебудову, переорієнтацію науково-педагогічних колективів на ті напрямки і форми діяльності, у яких можливе досягнення значних результатів, що забезпечує більш вагомий внесок системи підвищення кваліфікації й перепідготовки в соціально-економічний розвиток країни.

Перепідготовка дорослого населення вимагає розв'язання актуальних завдань послідовного переходу від дискретної до самонастроювальної державно-суспільної системи безперервної освіти. Основою для побудови такої системи є вища школа, яка має в своїй структурі весь спектр і набір освітніх установ і підрозділів системи підвищення кваліфікації й перепідготовки кадрів: академії, інститути, факультети, курси, центри та ін. [4]. Реформування системи професійної перепідготовки припускає створення гнучкої й мобільної системи підвищення кваліфікації й перепідготовки фахівців, що задовольняє постійно зростаючі потреби суспільства в удосконаленні та відновленні знань. У зв'язку з цим професійна перепідготовка дорослих має бути направлена на досягнення основних цілей:

- постійне формування, стимулювання та задоволення потреб у підвищенні кваліфікації та професійній перепідготовці кадрів;

- насичення ринку праці фахівцями з високим рівнем загальної культури й професійної компетентності;

- забезпечення соціальної захищеності, соціальної реабілітації та зайнятості фахівців, усунення всіх форм функціональної неграмотності;

- приведення кадрового потенціалу фахівців до світового рівня;

- збільшення разом з іншими ланками професійної освіти сукупного інтелектуального та духовного потенціалу суспільства, розвиток творчих здібностей людини.

Для цього потрібно забезпечити єдність прикладних, фундаментальних і методологічних знань, які складають основу професійної й загальної культури, широку орієнтацію в підходах до постановки й розв'язання нових проблем і завдань. Необхідне відновлення змісту навчання в тісному зв'язку з досягненнями в розвитку сучасної техніки й технології, наук про природу, суспільство й людину, забезпечення різноманіття, варіативності й гнучкості навчальних планів і програм, оперативного відгуку на потреби ринку в освітніх послугах. Специфіка розв'язання завдань освітньої діяльності в рамках професійної перепідготовки вимагає визначення найбільш значимих теоретичних і прикладних проблем її розвитку. До числа теоретичних можна віднести: вивчення загальних закономірностей організації професійної перепідготовки; обґрунтування ролі й місця професійної перепідготовки в системі додаткової освіти; визначення методологічних підходів до освітньої кар'єри педагогів; співвідношення вимог освітніх співтовариств як у міжнародному, так і в загальноукраїнському масштабі до якості професійної перепідготовки; виявлення критеріїв оцінки ефективності діяльності системи професійної перепідготовки працівників освіти. До числа прикладних можна віднести: варіативні можливості сучасної системи професійної перепідготовки дорослих; визначення шляхів інтеграції додаткових освітніх програм у масштабах країни в цілому й у рамках світового співтовариства; практичне обґрунтування перспектив організації освітньої діяльності у відкритих і закритих системах; визначення ролі громадськості в розвитку додаткових освітніх програм; місце особистості в системі професійної перепідготовки. Нами перераховані тільки деякі з теоретичних і прикладних проблем удосконалення професійної перепідготовки. Їх розв'язання неможливе без залучення наукового потенціалу в сферу додаткової освіти. Необхідно створити сприятливі законодавчі передумови для системи професійної перепідготовки, які дозволили б не тільки зберегти існуючі установи додаткової освіти, але й визначити їхнє місце в системі освіти в цілому [5].

Одним із важливих аспектів модернізації системи освіти стають взаємозв'язок і взаємодія професійної перепідготовки з реальним сектором економіки та формування нових підходів до організації підвищення кваліфікації та професійної перепідготовки кадрів шляхом наближення замовлення до споживача, реалізації спільних консультаційно-освітніх проектів [2]. На сучасному етапі розвитку підготовки професійних кадрів можна дотримуватися будь-яких схем навчання, але найбільш важливими залишаються розвиток комунікативної компетентності та підвищення культури відносин [4].

Таким чином, розвиток професійної перепідготовки дорослих в органічному зв'язку з потребами суспільства вимагає розв'язання принципових питань, до яких відносяться:

- створення ефективної державної підтримки системи підготовки й перепідготовки кадрів;

- організація діяльності освітніх установ відповідно до потреб ринку праці;

- підвищення ефективності професійної перепідготовки шляхом застосування засобів і методів навчання, які пов'язують зміст навчання із практичними потребами фахівця, наближення навчання до конкретного робочого місця за допомогою використання нових інформаційних технологій.

Зміни, які відбуваються в суспільстві, вимагають постійного розвитку науково-методичного й інформаційного забезпечення з метою створення адаптованої системи підвищення кваліфікації й професійної перепідготовки кадрів, що дозволяє швидко задовольняти потреби людей у додатковій освіті [6]. Пріоритетними напрямками цих робіт є:

- прогнозування розвитку ринку праці з метою випереджувальної підготовки фахівців;

- дослідження ринку освітніх послуг;

- розвиток інформаційного забезпечення системи підвищення кваліфікації й професійної перепідготовки дорослих;

- формування сучасного учбово-методичного забезпечення;

- розробка сучасних засобів проектування й керування освітніми процесами;

- оптимізація міжнародного співробітництва;

- поєднання процесу навчання і консультування, засноване на широкому використанні інформаційних технологій;

- організація дистанційного навчання у формі активної взаємодії персоналу з викладачами-консультантами через комп'ютерні мережі;

- створення організаційно-методичного середовища, яке б функціонувало в єдиному телекомунікаційному просторі країни з широким використанням уже наявних у системі вищої школи мереж й інших засобів телекомунікації.

Система професійної перепідготовки покликана забезпечити безперервність освіти й розвиток людських ресурсів відповідно до потреб суспільства й економічного розвитку країни, повинна здійснюватися силами провідних спеціалістів-розроблювачів новітніх технічних і технологічних рішень, а професорсько-викладацький склад, поряд з основними завданнями, повинен регулярно вдосконалювати свою педагогічну підготовку з урахуванням досягнень андрогогіки [4].

Безперервне навчання спеціалістів передбачає підвищення кваліфікації і перепідготовку. До підвищення кваліфікації відноситься будь-яке навчання, направлене на розвиток удосконалення знань, умінь і навиків в конкретному виді спеціальної діяльності, обумовлене постійними змінами змісту труда, удосконалення техніки, технології, організації виробництва та посадовими змінами.

Під перепідготовкою слід розуміти необхідність отримання нового спеціального навчання, визнане потребою науково-технічного і соціального розвитку. Існують наступні основні види навчання керуючих робітників і спеціалістів:

систематичне самостійне навчання (самонавчання);

короткострокове навчання (підвищення кваліфікації);

стажування;

аспірантура і докторантура;

перепідготовка [26].

Розглянемо зміст видів навчання безперервної системи підвищення кваліфікації і перепідготовки керівників і спеціалістів.

Систематичне самостійне навчання кожного спеціаліста здійснюється за індивідуальним планом, затвердженим його безпосереднім керівником. В індивідуальних планах виходячи з виду спеціальної діяльності робітника рекомендують вивчати попередній звітний і зарубіжний досвід, нові досягнення науки, техніки, наукової організації виробництва; проблеми економіки, права, соціології, педагогіки і др. У зв'язку з тим, що підвищення кваліфікації - службовий обов'язок кожного робітника, тому самонавчання може здійснюватися як в робочий час, так і поза ним. Самонавчання дає можливість систематично (самостійно та з допомогою консультантів) вивчати вітчизняну та зарубіжну науково - технічну літературу, передовий досвід у своїй сфері трудової діяльності. Ефективність і якість самонавчання в значному ступені визначаються добре організованою роботою консультаційних пунктів (підприємств, галузей, регіонів) за видами спеціальної діяльності керівників та спеціалістів. Виконання робітником плану самостійної роботи контролює його керівник.

Короткострокове навчання за мірою необхідності підвищує кваліфікацію керівників і спеціалістів підприємств і організацій з метою підвищення ефективності своєї трудової діяльності. Як правило, навчання проводиться з відривом від роботи до трьох тижнів чи з частковим відривом від роботи протягом до шести місяців. Рекомендаційна чисельність навчаючих ся в групах-10-30 чоловік (в учбових закладах системи підвищення кваліфікації - 25-30 чоловік).

Учбові плани і програми для короткострокового навчання розробляється підприємством (організацією) чи учбовими закладами, організовуючи даний вид навчання керівників і спеціалістів. Навчання в групах закінчується здачею іспитів чи захистом курсових робіт (рефератів).

Стажування керуючих робітників і спеціалістів здійснюється на передових вітчизняних і зарубіжних підприємствах і в організаціях з метою освоєння і впровадження кращого високоефективного досвіду організації праці в конкретному виді спеціальної діяльності. Індивідуальну програму і план проведення стажування розробляє спеціаліст, направлений на стажування, разом з керівником стажування. Виходячи із цілей стажування визначається продовження. Про результати стажування робітники звітують за місцем роботи безпосередньому керівнику.

Аспірантура і докторантура сприяє рішенню науково-технічних, економічних, психологічно-педагогічних, правових і других проблем на підприємстві, керівники і спеціалісти можуть направлятися в цільову аспірантуру і докторантуру. Таке навчання здійснюється згідно діючому законодавству, порядок підготовки наукових кадрів.

Перепідготовка в процесі науково-технічного і соціального прогресу отримане спеціалістом базове навчання може видозмінюватися, а інколи і втрачати значення. Відповідні учбові заклади здійснюють перепідготовку керівників і спеціалістів з метою освоєння ними нової спеціальності. Для різних категорій робітників і спеціалістів існують різні типи учбових закладів і перепідготовки.

Будь-яким посадовим переміщенням повинні передувати підвищення кваліфікації чи перепідготовки керівників чи спеціалістів. За відсутності посадових переміщень всі керівники і спеціалісти повинні підвищувати кваліфікацію за видом спеціальної діяльності з установленою періодичністю (самонавчання - постійно, семінари - систематично, короткострокове навчання - щорічно, довгострокове навчання - не менше одного разу в п'ять років).

Щоб забезпечити безперервне професіональне і економічне навчання робітників на виробництві, організовують такі його види:

підготовку нових робітників на виробництві;

перепідготовку кваліфікованих робітників;

навчання робітників суміжним професіям;

підвищення кваліфікації робітників.

Підготовку нових робітників на виробництві - основне професійне і економічне навчання осіб, прийнятих на роботу учнями. Воно здійснюється за професіями з обліком і на основі індивідуального психофізіологічного відбору осіб, найбільш відповідних за індивідуальними даними конкретного виду професійної підготовки навчання робітників встановлюється в залежності від кваліфікаційної складності робіт за даною професією до шести місяців,а для особливо складних видів робітничих професій - до одного року.

Підготовка нових робітників на виробництві проводиться за курсовою і індивідуальною формою навчання. При курсовій формі теоретичне навчання здійснюється в учбовій групі чисельністю 10 - 30 чоловік (в учбових закладах - 25 - 30 чоловік). Виробниче навчання проводиться в два етапи:

на першому - в учбовій групі під керівництвом майстра виробничого навчання в учбовому цеху;

на другому - на робочих місцях в цехах підприємства в складі учбової групи (не менше 10 чоловік) під керівництвом майстра виробничого навчання чи індивідуально під керівництвом не звільненого від основної роботи висококваліфікованого робітника - інструктора виробничого навчання [28].

При індивідуальній формі навчання учень вивчає теоретичний курс програми самостійно і за допомогою викладачів - консультантів, а виробничі уміння і навики здобуває на робочому місці під керівництвом інструктора виробничого навчання. В процесі підготовки нових робітників особливо складним професіям необхідно направляти їх на виробниче навчання в учбові полігони чи заводи, які випускають нову техніку з застосуванням нової технології.

Підготовка нових робітників на виробництві (і теоретична, і виробнича) повинна проводитися в робочий час (тривалість робочого дня встановлена законодавством про працю для відповідних категорій робітників) і закінчується здачею кваліфікованих іспитів і видачею відповідних сертифікатів.

Перепідготовка (перенавчання) кваліфікованих робітників за рішенням адміністрації може здійснюватися з відривом чи без відриву від роботи в курсовій чи індивідуальній формі. Учбові плани і програми для перепідготовки кваліфікованих робітників і строки їх навчання розробляються і затверджуються підприємством у відповідності з учбовими планами і програмами для підготовки нових робітників. З обліком фактичного рівня професіональних і економічних знань, умінь і навиків допускається скорочення програм і продовження навчання [29].

Перепідготовка (перенавчання) робітників закінчується здачею кваліфікованих іспитів і видачею відповідних сертифікатів.

Навчання робітників суміжним професіям - професійне і економічне навчання осіб, які уже мають професію, для отримання нової, з початковим чи більш високим рівнем кваліфікації. Перелік суміжних професій, форми навчання їх, порядок розробки і затвердження учбових планів і програм, види контролю знань після закінчення навчання підприємством за аналогією перепідготовки (перенавчання) кваліфікованих робітників.

Підвищення кваліфікації робітників - безперервна організація їх навчання, яка направлена на вдосконалення професійних і економічних знань, умінь.

В державних і галузевих системах підвищення кваліфікації керуючих робітників і спеціалістів працює штатний викладацький склад. Крім штатних викладачів до викладацької роботи в цих учбових закладах заохочують викладачів, як ведучих спеціалістів підприємства, новаторів виробництва. В учбових закладах професійного навчання заняття проводять штатні викладачі теоретичних дисциплін і інструктори виробничого навчання на виробництво для проведення занять закликають викладачів учбових закладів, вчені науково - винахідницьких інститутів, висококваліфіковані спеціалісти, робітники підприємств.

Особлива роль в системі професійного і економічного навчання, особливо в масових формах навчання, належать спеціалістам і висококваліфікованим робітникам, багато з яких як викладачі і інструктори виробничого навчання. Робітників, заохочуючи до проведення занять в системі безперервного навчання кадрів, необхідно до початку їх педагогічній діяльності навчити основам виробничій педагогіки і психології. Учбові плани і програми підвищення кваліфікації таких викладачів розробляє учбові заклади науки. Щорічно, до початку нового навчального року, керівники і організатори кадрів підприємства повинні проводити атестацію викладачів і інструкторів виробничого навчання.

Планування і облік навчального процесу, а також результатів навчання різних категорій робітників на підприємствах здійснюють організатори навчання кадрів. Систему рекомендацій по плануванню навчального процесу, а також систему обліку основних показників, навчання кадрів на виробництві, державні органи освіти. Міністерства і відомства розробляють для підприємств відповідні методичні рекомендації, на основі яких останні ведуть облік всіх видів і форм навчання і звітують про результати даної роботи перед вищестоящими організаціями і місцевими органами.

Структура системи післядипломної освіти в Україні складається з автономних, здебільшого некорельованих гілок, у тому числі в питаннях фінансування: післядипломна освіта педагогічних кадрів, медичної галузі, державної служби, галузей промисловості, енергетики та транспорту. До того ж рівень післядипломної освіти різних галузей суттєво відрізняється. Останнім часом відбуваються позитивні зміни систем післядипломної освіти металургійної, нафтогазової, харчової та переробної галузей, залізничного та авіаційного транспорту. Фінансування безперервного навчання кадрів здійснюється:

для учбових закладів системи підвищення кваліфікації кадрів - за рахунок централізованих фондів міністерства і відомств чи на основі їх договірній діяльності за надання послуг підприємствам і організаціям по підвищенню кваліфікації і методичне забезпечення системи навчання кадрів на виробництві;

на підприємствах - за рахунок засобів фонду розвитку виробництва, науки і техніки, других фондів аналогічного призначення на підготовку кадрів.

Оплата педагогічної праці робітників, керівників і спеціалістів за проведення занять зі слухачами, а також оплата праці робітників і спеціалістів за розробку і виготовлення навчальна - методичне обладнання навчального процесу керівниками підприємства на основі існуючого законодавства.

Навчально-матеріальна база системи безперервного навчання кадрів включає:

навчальні заклади (підрозділи) підвищення кваліфікації і перепідготовка керуючих робітників і спеціалістів - міжгалузеві і галузеві ІПК і їх філіали, факультети підвищення кваліфікації і спеціальні факультети з перепідготовки кадрів у вузах, навчальних центрах, курси підвищення кваліфікації тощо;

навчальні заклади з професійного і економічного навчання робітників - галузеві і міжгалузеві регіональні навчальні центри, навчальну - курсові пункти, технічні школи, міжгалузеві і галузеві постійно діючі курси на підприємствах чи професіонально - технічних навчальних закладах;

навчальна - матеріальна база підприємства - навчальні приміщення (класи, кабінети, лабораторії), навчальні полігони, цехи, участки, відокремлені робочі місця, оснащені необхідним обладнанням, інвентарем, технічними засобами навчання, навчальними посібниками.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Байденко В.И. Стандарты в непрерывном образовании: концептуальные, теоретические и методологические проблемы. - М.: Исследовательский центр проблем качества подготовки специалистов, 1999. - 296 с.

2. Богиня Д.П., Грішнова О.А. Основи економіки праці: Навч. посібник. - 2-ге вид. - К., 2001.

3. Брєєв Б.Д. Людина і виробництво. - М.: Думка, 1989, - 259 с.

4. Валицкая А.П. Модели образовательных систем и подходы к стандартизации // Образовательные стандарты: Материалы международного семинара. - СПб.: Образование, 1995. - С. 50-55.

5. Валицкая А.П. Философские основания современной парадигмы образования // Педагогика. - 1997.- № 3. - С. 15-19.

6. Власенко І.С. Трудові ресурси // Україна: аспекти праці. -2000 р. с.20-29.

7. Грішнова О.А. Проблеми ринкової трансформації освіти та професійної підготовки // Україна: аспекти праці. - 1998. - № 1.

8. Грішнова О.А., Смоловик П.О. Освіта й професійна мобільність як чинники конкурентоздатності робочої сили // Україна: аспекти праці. - 1999. - № 1.

9. Дичківська І.М. Інноваційні педагогічні технології: Навчальний посібник. - К.: Академвидав, 2004. - 352 с.

10. Ескеров Б.М. Регіональні аспекти відтворення трудових ресурсів. - М., 1990, 141 с.

11. Економічна і соціальна географія світу (за редакцією Качана Є.П.). - Тернопіль, 1999, 331 с.

12. Заглинський А.О. Проблеми розвитку ринкових відносин у сфері зайнятості трудових ресурсів. - Рівне, 2002, 399 с.

13. Марцинкевич В.И., Соболева И.В. Экономика человека: Учеб. пособие для вузов. - М.: Аспект Пресс, 1995.

14. Машика Ю.В. Сучасний стан ринку праці України в умовах світової фінансової та економічної кризи / Ю.В. Машика // Економіка, планування та управління в галузях. - 2012. - № 22 (1).

15. Осовська Г.В., Крушельницька О.В. Управління трудовими ресурсами. - К., 2003.

16. Петюх В.М. Ринок праці. Навчальний посібник. - К.: КНЕУ, 1999, 288 с.

17. Про освіту: Закон України // Закони України. - К., 1997. - Т. 1.

18. Про Концепцію професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації незайнятого населення.

19. Ревякін О.С. Аналіз стану сучасного ринку праці в Україні: проблеми та перспективи розвитку / О.С. Ревякін // Економіка та управління. - 2011. - №13.

20. Ринок праці України: від кризи до продуктивної зайнятості / Ю.М. Маршавін // Ринок праці та зайнятість населення. - 2010. - № 1.

21. Саратьов А.Л. Формування трудових ресурсів і зайнятості.// Економіст. - 2001. - №10. - с.72-77.

22. Синенко В.Я., Агавелян Р.О., Жарова Г.Н., Сайдакова Л.А. Обновление системы профессиональной переподготовки работников образования // Образование без границ. - 2004. - № 1. - С. 11-15.

23. Сластенин В.А. Профессионализм педагога: акмеологический контекст // Педагогическое образование и наука. - 2002. - № 4. - С. 4-9.

24. Твоя професія. Ким бути? Яким бути?: Поради тим, хто обирає професію. - М., 1985, 47с.

25. Управление персоналом в условиях социальной рыночной экономики/ Под ред. проф., д-ра Р. Марра, д-ра Г. Шмидта. - М., 1997.

26. Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи К. Экономика - М., 1993.

27. Флямнікова А.Р. Проблеми ефективності зайнятості населення в умовах становлення ринкової економіки. // Стратегія економічного розвитку України. Вип.6. - К., 2001, с.51-58.

28. Экономика труда и социально-трудовые отношения / Под ред. Г.Г. Меликьяна, Р.П. Колосовой. - М., 1996.

29. Эренберг Р.Дж., Смит Р.С. Современная экономика труда. Теория и государственная политика. - М., 1996.

30. http://ipn.nau.edu.ua/content/view/199/94/lang,ua/

31. http://lib.sportedu.ru/Press/tpfk/2001n12/P3-6.htm

32. http://www.mon.gov.ua/laws/ZU_2984.doc

33. http://www.personal-plus.net/188/1154.html

34. http://www.smolin.ru/read/education/

Размещено на Allbest.ru