Економічна ефективність використання основних виробничих фондів і шляхи її підвищення на підприємстві ВАТ "Полтавське ХПП"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

з дисципліни

Економіка підприємства

на тему : Економічна ефективність використання основних виробничих фондів і шляхи її підвищення на підприємстві ВАТ «Полтавське ХПП»

Вступ

Виробничо-господарська діяльність підприємства забезпечується не тільки за рахунок використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, але і за рахунок основних фондів.

Одне з чинних місць в управлінні матеріальними ресурсами займає процес відтворення та вдосконалення основних фондів. Відмінною рисою основних фондів є їхнє багатократне використання в процесі виробництва, зберігання початкового зовнішнього вигляду протягом тривалого періоду. Під впливом виробничого процесу і зовнішнього середовища вони зношуються поступово і переносять свою початкову вартість на витрати виробництва протягом нормативного терміна служби шляхом нарахування зносу (амортизації) по встановлених нормах.

У умовах ринкової економіки початкове формування основних фондів, їхнє функціонування і розширене відтворення здійснюється за рахунок фінансових ресурсів, для формування яких використовуються власні, позикові кошти.

Таким чином, фінансування відновлення основних фондів являє собою забезпечення відтворювального процесу частини формування матеріально-технічних ресурсів. Акумулювання фінансових ресурсів суб'єктами господарювання і їхній подальший розподіл буде сприяти відновленню основних фондів, а значить і підвищенню ефективності їх використання.

Основні засоби і малоцінні необоротні матеріальні активи є основною частиною майна підприємства. Зміни торкнулися способу матеріалізації основних засобів в готовій продукції і вартості послуг. Передбачено основні засоби оцінювати за справедливою (ринковою) вартістю. Це обумовлює суттєві зміни щодо порядку нарахування їх зносу.

Підприємству не байдуже, в яку групу основних виробничих засобів укладати кошти. Воно зацікавлене в оптимальному підвищенні питомої ваги машин, устаткування, тобто активної частини основних засобів, які обслуговують процес виробництва і характеризують виробничі можливості підприємства.

Мета даної роботи розглянути форми відтворення та шляхи вдосконалення і покращення ефективності основних фондів. В першу чергу розкрити зміст видів основних фондів; спрацювання основних фондів - фізичного та морального. Розглянути значення амортизації, процеси ремонту, модернізації і заміни основних засобів. А також запропонувати шляхи підвищення ефективності використання основних фондів підприємства в сучасних умовах.

Об'єктом дослідження було обрано підприємство ВАТ «Полтавське хлібоприймальне підприємство».

Предметом дослідження - є теоретичні і практичні аспекти використання основних засобів підприємства.

Інформаційною базою дослідження є інформаційні джерела по основних засобах та фінансова звітність ВАТ “Полтавське хлібоприймальне підприємство” за 2008 - 2010 рр.

У процесі виконання роботи використовувались економіко-математичні і статистичні методи.

1. Теоретичні основи ефективності виростання основних фондів

1.1 Класифікація, структура та оцінка основних фондів

Економічна сутність і матеріально-речовий зміст основних засобів є визначальними характеристиками щодо окреслення їхнього значення у здійсненні відтворювальних процесів, функціонуванні та розвитку будь-якого виробництва. Уся сукупність наявних виробничих фондів становить найбільшу за питомою вагою частину (близько 60 відсотків) національного багатства країни. Основні засоби визначають характер матеріально-технічної бази виробничої сфери на різних етапах її розвитку. Зростання й удосконалення засобів праці забезпечують безперервне підвищення технічної оснащеності та продуктивності праці виробничого персоналу. Знаряддя праці, які є найбільш активною частиною основних засобів, становлять матеріальну основу виробничої потужності підприємства.

Основні засоби -- матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Об'єкт основних засобів -- закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього або окремий конструктивно відокремлений предмет, що призначений для виконання певних самостійних функцій, чи відокремлений комплекс конструктивно з'єднаних предметів одного або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, унаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс -- певну роботу тільки в складі комплексу, а не самостійно.

Якщо один об'єкт основних засобів складається з частин, які мають різний строк корисного використання (експлуатації), то кожна з цих частин може визнаватися в бухгалтерському обліку як окремий об'єкт основних засобів.

Група основних засобів -- сукупність однотипних за технічними характеристиками, призначенням та умовами використання необоротних матеріальних активів.

Об'єкт основних засобів визнається активом, якщо:

- існує імовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди від його використання;

- його оцінка може бути достовірно визначена.

Основні засоби можна згрупувати за наступними ознаками:

- за галузевою ознакою;

- за функціональним призначенням;

- за використанням;

- за ознакою належності.

За галузевою ознакою основні засоби поділяються на: промислові, сільськогосподарські, будівельні, транспортні, зв'язку.

Наявність тих або інших засобів на конкретному підприємстві пов'язана із напрямком його діяльності, а також із роботою допоміжних і обслуговуючих виробництв.

За функціональним призначенням основні засоби поділяються на виробничі та невиробничі.

Виробничими є ті основні засоби, які приймають безпосередньо участь у процесі виробництва і пов'язані із створенням конкретного продукту, виконанням робіт та наданням послуг. Вони представлені будівлями, спорудами, машинами, станками, устаткуванням та ін.

Основні засоби, які не приймають безпосередньо участі у процесі виробництва, робота яких спрямована на забезпечення соціальних і культурно-побутових потреб працівників підприємства, називаються невиробничими. Невиробничі основні засоби представлені будинками культури, спортивними комплексами, дитячими дошкільними закладами, пральнями, лазнями, перукарнями та ін., які є власністю підприємства і використовуються у невиробничій сфері.

За використанням основні засоби поділяються на діючі та недіючі.

Діючими є основні засоби, які приймають участь у роботі підприємства на даний час.

Недіючими, в свою чергу, є основні засоби, які не використовуються в даний період в господарській діяльності у зв'язку із тимчасовою консервацією або очікуванням часу введення їх в експлуатацію.

За ознакою належності основні засоби поділяються на власні та орендовані.

Власні основні засоби являються безпосередньо власністю підприємства і мають джерело свого утворення (внесок засновника до Статутного капіталу, заборгованість перед постачальниками, цільове фінансування і цільові надходження та ін.).

Основні засоби, які використовуються на підприємстві, але не є його власністю, називаються орендованими. Треба зауважити, що з метою виключення можливості подвійного обліку одних і тих же засобів, у орендодавця орендовані основні засоби обліковуються на балансовому, а у орендаря на позабалансовому рахунку.

Підприємства можуть установлювати вартісні ознаки предметів, що входять до складу малоцінних необоротних матеріальних активів.

Згідно із Законом України „Про оподаткування прибутку підприємств” №334/94-ВР від 28.12.1994 р. (із змінами та доповненнями) під терміном “основні фонди” слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом. Законом передбачено поділ із 01.01.2003 р. основних фондів на наступні групи [4]:

група 1 -- будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі житлові будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального покращення землі;

група 2 -- автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього, меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;

група 3 -- будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4.

група 4 -- електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичної обробки інформації, їх програмне забезпечення, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони (у тому числі сотові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

До групи 4 включають відповідні основні фонди, придбані (виготовлені) після 1 січня 2003р. (а також витрати на їх покращення).

Оскільки елементи основних засобів відіграють неоднакову роль у процесі виробництва, неабияке значення має поділ їх на частини: активну, яка безпосередньо бере участь у виробничому процесі, і завдяки цьому забезпечує належний обсяг та якість продукції, та пасивну, що створює умови для здійснення процесу виробництва. До активної частини основних засобів відносять переважно робочі машини й устаткування, інструмент, вимірювальні та регулюючі прилади і пристрої, обчислювальну техніку, що використовується в автоматизованих системах управління технологічними процесами, деякі технічні споруди, гірничі виробки шахт, газові й нафтові свердловини (рис. 1.1).



Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.1 Склад основних виробничих засобів підприємств

Співвідношення окремих видів (груп) основних засобів, яке виражене у відсотках до їхньої загальної вартості, визначає видову (технологічну) структуру засобів праці, що використовуються на підприємстві. За інших однакових умов технологічна структура основних засобів є тим прогресивнішою та ефективнішою, чим більшою є питома вага активної частини. Технологічна структура основних засобів змінюється під впливом багатьох факторів, серед яких найсуттєвішими є:

- виробничо-технологічні особливості підприємства;

- науково-технічний прогрес і зумовлений ним технічний рівень виробництва;

- ступінь розвитку різних форм організації виробництва;

- відтворювальна структура капітальних вкладень;

- вартість будівництва виробничих об'єктів і рівень цін на технологічне обладнання;

- територіальне розміщення підприємства.

Основні засоби підприємства включають основні виробничі й основні невиробничі засоби.

Невиробничі основні засоби -- це житлові будинки та інші об'єкти соціально-культурного й побутового обслуговування, які не використовуються у господарській діяльності та перебувають на балансі підприємства.

На відміну від виробничих основних засобів невиробничі основні засоби не беруть участі в процесі виробництва та безпосередньо не впливають на його обсяг. Збільшення цих засобів пов'язане з поліпшенням добробуту працівників підприємства, це, в кінцевому рахунку, позитивно позначається на результатах діяльності підприємства, на зростанні продуктивності праці тощо.

Розрізняють наступні види вартості основних засобів: первісна; переоцінена; ліквідаційна; залишкова.

Первісна вартість -- історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів.

Переоцінена вартість -- вартість необоротних активів після їх переоцінки.

Ліквідаційна вартість -- сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації), за вирахуванням витрат, пов'язаних з продажем (ліквідацією).

Залишкова вартість визначається як різниця між первісною (переоціненою) вартістю основних засобів і сумою їх зносу. Залишкова вартість основних засобів, поряд із первісною, знаходить своє відображення у балансі підприємства. Натомість у валюту (підсумок) балансу включається лише їх залишкова вартість. Залишкова вартість об'єктів постійно зменшується внаслідок їх зносу.

Придбані (створені) основні засоби зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю. Одиницею обліку основних засобів є об'єкт основних засобів.

Первісна вартість об'єкта основних засобів складається з таких витрат:

- суми, що сплачують постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків);

- реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються в зв'язку з придбанням (отриманням) прав на об'єкт основних засобів;

- суми ввізного мита;

- суми непрямих податків у зв'язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються підприємству);

- витрати зі страхування ризиків доставки основних засобів; витрати на установку, монтаж, налагодження основних засобів; інші витрати, безпосередньо пов'язані з доведенням основних засобів до стану, у якому вони придатні для використання із запланованою метою.

Первісна вартість об'єктів основних засобів, зобов'язання за які визначені загальною сумою, визначається розподілом цієї суми пропорційно до справедливої вартості окремого об'єкта основних засобів.

Первісна вартість безоплатно отриманих основних засобів дорівнює їх справедливій вартості на дату отримання.

Первісною вартістю основних засобів, що внесені до статутного капіталу підприємства, визнається погоджена засновниками (учасниками) підприємства їх справедлива вартість.

Первісна вартість об'єкта основних засобів, отриманого в обмін на подібний об'єкт, дорівнює залишковій вартості переданого об'єкта основних засобів. Якщо залишкова вартість переданого об'єкта перевищує його справедливу вартість, то первісною вартістю об'єкта основних засобів, отриманого в обмін на подібний об'єкт, є справедлива вартість переданого об'єкта з включенням різниці до витрат звітного періоду.

Первісна вартість об'єкта основних засобів, придбаного в обмін (або частковий обмін) на неподібний об'єкт, дорівнює справедливій вартості переданого об'єкта основних засобів, збільшеній (зменшеній) на суму грошових коштів чи їх еквівалентів, що була передана (отримана) під час обміну.

Первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов'язаних з поліпшенням об'єкта (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), що призводить до збільшення майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об'єкта. Залишкова вартість основних засобів зменшується у зв'язку з частковою ліквідацією об'єкта основних засобів.

Витрати, що здійснюються для підтримання об'єкта в робочому стані та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання, включаються до складу валових витрат.

Основними засобами визнаються матеріальні активи:

- які підприємство утримує з метою використання їх в процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, при передачі в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій;

- очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він більше одного року).

1.2 Спрацювання, амортизація і відтворення основних фондів

Основні фонди протягом свого тривалого функціонування зазнають фізичного (матеріального) і економічного спрацювання, а також техніко-економічного старіння. Під фізичним (матеріальним) спрацьовуванням основних виробничих фондів розуміють явище поступової втрати ними своїх первісних техніко-експлуатаційних якостей, тобто споживної вартості, що призводить до зменшення їхньої реальної вартості - економічного спрацьовування. [18]

Фізичне спрацювання будь-якого знаряддя праці (машини, устаткування) можна поділити умовно на дві частини: ту, що періодично усувають проведенням ремонтів, і ту, що її в такий спосіб усунути неможливо.

Відносну величину економічного спрацювань окремої фізичної одиниці або певної сукупності основних фондів визначають як відношення накопиченої суми спрацювання, тобто їхньої вартості, вже перенесеної на вартість продукції, до загальної балансової вартості.

Техніка-економічне старіння основних фондів - це процес знецінення діючих засобів праці до настання повного фізичного спрацювання під впливом науково-технічного прогресу. Воно характеризується поступовою втратою засобами праці своєї споживної вартості внаслідок удосконалення існуючих та створення нових засобів виробництва, запровадження принципово нової технології, старіння продукції, що виробляється з допомогою цих засобів виробництва.[21]

Фізичне спрацювання та техніко-економічне старіння діючих знарядь праці можна усунути частково або повністю, застосовуючи різні форми відтворення. Між окремими видами спрацювання й старіння засобів праці та формами їхнього відшкодування існує певний взаємозв'язок.

Сума нарахованої амортизації береться за вартість фізичного зносу.

Амортизація - це систематичний розподіл вартості, яка амортизується, необоротних активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації).[3]

Вартість, що амортизується - це первісна або переоцінена вартість не оборотних активів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості.

Ліквідаційна вартість - це сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації) за вирахуванням втрат, пов'язаних з продажем (ліквідацією).[23]

Відповідно до принципів бухгалтерського обліку вартість необоротних активів має розподілятися протягом всього строку їх експлуатації шляхом списання на звітні періоди, протягом яких ці активи матимуть виробничу користь. Завдання амортизації розподілити вартість необоротних активів тривалого використання на витрати протягом очікуваного строку експлуатації на основі застосування систематичних і раціональних записів, тобто це процес розподілу, а не оцінки. В цьому визначенні є декілька суттєвих моментів.[19]

По-перше, всі матеріальні активи тривалого користування, крім землі, мають обмежений строк користування. Через обмежений строк служби вартість необоротних активів повинна розподілятися на витрати виробництва та обігу протягом всіх років їх експлуатації. Основними причинами, що обмежують строк їх служби є фізичний і моральний знос.

По-друге, термін амортизації, що використовується в обліку, розуміється не як фізичний знос або зниження ринкової вартості об'єкта протягом цього часу, а як списання вартості необоротних активів протягом часу їх корисного функціонування.

По-третє, амортизація не є процесом оцінки вартості. Бухгалтерські записи ведуть згідно з принципами визначення собівартості і, таким чином, вони не можуть служити індикатором зміни рівня цін. Навіть, якщо в результаті вигідної кон'юнктури ринкова ціна активу може вирости, амортизація і в цьому випадку повинна нараховуватися і обліковуватися тому, що є наслідком розподілу раніше понесених витрат, а не оцінки.

Основними факторами, що впливають на величину амортизації є: первинна вартість необоротних активів; їх ліквідаційна вартість; вартість, яка амортизується; очікуваний строк корисного використання.[23]

Нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об'єкта, який встановлюється підприємством при визнанні цього об'єкта активом (при зарахуванні на баланс), і призупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації.

Положенням (стандартом) 7 "Основні засоби" рекомендовані для застосування такі методи нарахування амортизації основних засобів (крім інших необоротних активів):[19]

* прямолінійний;

* зменшення залишкової вартості;

* прискореного зменшення залишкової вартості;

* кумулятивного;

* виробничого.

Метод прямолінійного списання вартості об'єкта передбачає нарахування амортизації протягом строку його експлуатації. Метод ґрунтується на тих передумовах, що амортизація залежить тільки від тривалості строку служби. Сума амортизаційних відрахувань для кожного періоду розраховується шляхом ділення амортизованої вартості (первісної вартості об'єкта мінус його ліквідаційну вартість) на кількість звітних періодів експлуатації об'єкта. Норма амортизації є постійною.

Метод зменшення залишкової вартості передбачає визначення річної суми амортизації як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації.

Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об'єкта з результату ділення ліквідаційної вартості об'єкта на його первісну вартість.

Метод прискореного зменшення залишкової вартості передбачає визначення річна суми амортизації як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісна вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка обчислюється зі строку корисного використання об'єкта, і подвоюється.[3]

Перевага цього методу полягає в тому, що на початку експлуатації основних засобів суми нарахованої амортизації значно перевищують суми, що нараховані в кінці строку служби об'єкта. Використовуючи методи прискореного нарахування амортизації, виходять з того, що більшість основних засобів виробничого призначення функціонують більш ефективно поки вони ще нові і мають високі виробничі можливості. Прискорені методи пояснюються, до речі, і тим, що в зв'язку з удосконаленням технології багато видів машин і обладнання швидко втрачають свою вартість (морально старіють). Таким чином, доцільніше списати більшу суму зносу в поточному звітному періоді, чим в майбутньому. Другим аргументом на користь прискорених методів нарахування амортизації є те, що витрати по ремонту, як правило, значніші в кінці строку експлуатації об'єкта, чим на початку. Це приводить до того, що загальна сума витрат на ремонт і амортизацію залишається практично постійною протягом ряду років.

До методів прискореного зменшення залишків вартості основних засобів відносяться метод прискореного зменшення залишкової вартості і кумулятивний метод.

Метод прискореного зменшення залишкової вартості заснований на тому, що річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісна вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка обчислюється, виходячи зі строку корисного використання об'єкта, і подвоюється.[3],[23]

Згідно з чинним законодавством України норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних засобів на початок звітного періоду в таких розмірах.

На календарний рік Група 1 -- 5% Група 2--25% Група 3 -- 15%	На квартал Група І--1,25% (5:4) Група 2--6,25% (25:4) Група 3--3,75% (15:4)

Балансова вартість груп основних засобів на початок звітного періоду розраховується за формулою:

Ба= БЗ + Па - Ва - Аа:

Ба - балансова вартість групи основних засобів на початок звітного періоду;

БЗ - балансова вартість групи основних засобів на початок періоду, що передував звітному;

Па - сума витрат, понесених на придбання основних засобів, здійснення капітального ремонту, реконструкцію, модернізацію та інші поліпшення основних засобів протягом періоду, що передував звітному;

Ва - вартість виведеної з експлуатації відповідної групи основних засобів протягом періоду, що передував звітному;

Аа - сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у період, що передував звітному.

З наведеної формули випливає, що витрати на придбання основних засобів збільшують балансову вартість відповідної групи з урахуванням транспортних і страхових платежів, а також інших витрат, понесених у зв'язку з таким придбанням, без урахування сплаченого податку на додану вартість, коли підприємство зареєстроване як платник такого податку.[9]

У разі виведення з експлуатації окремих об'єктів основних засобів групи 1 у зв'язку з їх продажем балансова вартість групи І зменшується на суму балансової вартості такого об'єкта. Сума перевищення виручки від продажу над балансовою вартістю окремих об'єктів основних засобів групи 1 та нематеріальних активів включається до валових доходів, а сума перевищення балансової вартості над виручкою від такого продажу включається до валових витрат підприємства.

У разі виведення з експлуатації основних засобів груп 2 і 3 у зв'язку з їх продажем балансова вартість групи зменшується на суму вартості продажу таких основних засобів. Якщо сума вартості основних засобів дорівнює або перевищує балансову вартість відповідної групи, її балансова вартість прирівнюється до нуля, а сума перевищення включається до валового доходу підприємства відповідного періоду.

У разі виведення з експлуатації окремого об'єкта основних засобів групи І у зв'язку з його ліквідацією, капітальним ремонтом, реконструкцією та консервацією з рішення підприємства або Кабінету Міністрів України балансова вартість такого об'єкта для цілей амортизації прирівнюється до нуля. При цьому амортизаційні відрахування не нараховуються.

У разі виведення з експлуатації окремих основних засобів груп 2 і 3 у зв'язку з їх ліквідацією, капітальним ремонтом, реконструкцією; модернізацією та консервацією з рішення підприємства або Кабінету Міністрів України балансова вартість груп не змінюється. Уведення таких основних засобів в експлуатацію після капітального ремонту, реконструкції та модернізації збільшує балансову вартість групи основних засобів тільки на суму витрат, пов'язаних з цими роботами.[7]

Якщо підприємство приймає рішення про ліквідацію окремого об'єкта основних засобів групи ї, балансова вартість такого об'єкта не відноситься до валових витрат і відшкодовується за рахунок власних джерел підприємства.

Нарахування амортизаційних відрахувань дає можливість визначити поточну вартість не зношеної частини основних засобів, а також вартість тієї їх частини, яка відноситься на виробництво продукції. Одночасно визначається нагромаджувана частина фінансових ресурсів для наступного заміщення основних засобів, які вибувають з виробничого процесу через зношення.[6]

Підприємства всіх форм власності мають право проводити щорічну індексацію балансової вартості груп основних засобів та нематеріальних активів на коефіцієнт індексації, який визначається за формулою:

КІ = (ІІ -10%):100%,

КІ - коефіцієнт індексації балансової вартості основних засобів на початок звітного року;

ІІ - індекс інфляції року, за результатами якого проводиться індексація.

З метою створення фінансових умов для прискорення впровадження у виробництво науково-технічних досягнень та підвищення заінтересованості підприємств у поновленні активної частини основних засобів підприємства мають право самостійно застосовувати прискорену амортизацію основних засобів. Слід зазначити, що норми прискореної амортизації застосовуються тільки до групи 3 основних засобів. Це пояснюється тим, що саме до третьої групи включається активна частина основних засобів, яка безпосередньо бере участь у процесі виробництва і зношується інтенсивніше, ніж інші основні засоби.

За застосування прискореного методу амортизації коефіцієнт індексації основних засобів не використовується.

Положення про прискорену амортизацію не поширюється на підприємства, що випускають продукцію, ціни на яку встановлюються державою.[6]

Амортизація окремого об'єкта основних засобів групи 1 провадиться до досягнення балансовою вартістю такого об'єкта ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Тоді залишкову вартість об'єкта відносять до валових витрат за результатами відповідного податкового періоду, а надалі вартість об'єкта вважається нульовою.

Амортизація основних засобів групи 2 і 3 провадиться до досягнення балансовою вартістю групи нульового значення.

Збільшення масштабів застосування прискореної амортизації сприятиме істотному зменшенню фінансових втрат від техніко-економічного старіння та інтенсифікації процесу оновлення діючих засобів праці на підприємствах і в організаціях України.

Існують різні форми простого і розширеного відтворення. Просте відтворення передбачає відновлення капіталу в незмінних розмірах, а розширене - у постійно зростаючих масштабах (підвищення обсягу і/або номенклатури виробів, випуск більш якісної продукції, тобто з вищою продуктивністю, новими властивостями чи функціями та ін.). Форми простого відтворення - заміна застарілих засобів праці на аналогічні та капітальний ремонт. Грошовим джерелом простого відтворення є амортизаційні відрахування.

Розширене відтворення основних фондів здійснюється шляхом реконструкції, розширення і технічного переозброєння діючих і будівництва нових підприємств і цехів. Усі роботи, пов'язані зі створенням основних фондів, називаються капітальним будівництвом.[7]

Капітальне будівництво є особливою сферою матеріального виробництва, що поєднує будівельну індустрію, діяльність замовників, які створюють умови для інвестування, проектно-дослідні організації, наукові інститути. Ця сфера забезпечує впровадження в дію основних фондів і виробничих потужностей, а також окремих об'єктів будівництва.

Капітальне будівництво є головним джерелом розширеного відтворення основних фондів, а також сферою практичного здійснення капітальних вкладень, або інвестування.

У сучасних умовах інвестиції є найважливішим засобом забезпечення прогресивних структурних зрушень в економіці, поліпшення якісних показників діяльності на мікро- та макрорівнях. Чим більш масштабні обсяги і вище ефективність інвестицій, тим швидше відбувається відтворювальний процес.

До нового будівництва належить створення комплексу об'єктів основного, підсобного й обслуговуючого призначень, яке здійснюється для створення нових виробничих потужностей. Після введення в експлуатацію нові підприємства перебуватимуть на самостійному балансі.

До розширення належить будівництво додаткових виробництв на діючому підприємстві, а також будівництво нових і збільшення потужностей існуючих окремих цехів і об'єктів на території діючих підприємств або майданчиках, що приєднані до них.

У період переходу до ринкової економіки, коли відбувається спад економіки і багато підприємств припиняє свою діяльність через нестачу коштів, перевага віддається реконструкції і технічному переозброєнню діючих підприємств.[8]

Реконструкція діючих підприємств - це перебудова існуючих цехів і об'єктів, як правило, без розширення будівель і споруд основного призначення. Вона пов'язується з удосконаленням виробництва і підвищенням його техніко-економічного рівня на основі досягнень науково-технічного прогресу. Реконструкція здійснюється за комплексним проектом розвитку підприємства в цілому. її завдання - збільшити виробничі потужності, поліпшити якість і змінити номенклатуру продукції.

При цьому чисельність працюючих звичайно не збільшується, проте поліпшуються умови їх праці і передбачаються заходи щодо охорони навколишнього середовища.

При реконструкції виробнича потужність підприємства збільшується насамперед унаслідок усунення диспропорцій у технологічних ланках; упроваджуються маловідходна і безвідходна технології, гнучкі виробництва; скорочується кількість робочих місць; підвищується продуктивність праці; знижуються матеріаломісткість виробництва і собівартість продукції; підвищується фондовіддача і поліпшуються інші техніко-економічні показники діючого підприємства.

Технічне переозброєння - комплекс заходів щодо підвищення техніко-економічного рівня окремих виробництв, цехів і ділянок на основі впровадження передової техніки і технології, механізації й автоматизації виробництва, модернізації і заміни застарілого і фізично зношеного устаткування новим, більш продуктивним. Сюди ж належать також заходи щодо удосконалення загальнозаводського господарства і допоміжних служб. Вони здійснюються за проектами і кошторисами на окремі об'єкти або види робіт. Останні розробляються на основі єдиного комплексу заходів техніко-економічного переоснащення, як правило, без розширення виробничих площ.

Метою технічного переозброєння діючих підприємств є повна інтенсифікація виробництва, збільшення виробничих потужностей, зростання випуску продукції і поліпшення її якості завдяки продуктивності праці і поліпшення інших техніко-економічних показників роботи підприємства.[9]

1.3 Показники і фактори ефективного використання основних фондів

Для виявлення резервів поліпшення використання основних виробничих фондів й удосконалення планування капітальних вкладень необхідно проаналізувати показники, які характеризують використання засобів праці на підприємстві. Ці показники об'єднуються в окремі групи за ознаками узагальнення й охоплення засобів праці.[3]

До показників, які характеризують забезпеченість підприємства основними засобами, належать: фондомісткість, фондоозброєність, коефіцієнт реальної вартості основних виробничих засобів у майні підприємства.

Фондомісткість є величиною зворотною до фондовіддачі. Цей показник дає можливість визначити вартість основних засобів на одну гривню виробленої продукції і характеризує забезпеченість підприємства основними засобами. За нормальних умов фондовіддача повинна мати тенденцію до збільшення, а фондомісткість - до зменшення.[3]

Забезпеченість підприємства основними виробничими засобами визначається рівнем фондоозброєності праці. Останню розраховують як відношення вартості основних виробничих засобів до чисельності працівників підприємства.

Коефіцієнт реальної вартості основних виробничих засобів у майні підприємства визначається як відношення вартості основних виробничих засобів (за вирахуванням суми їхнього зносу) до вартості майна підприємства. Якщо коефіцієнт реальної вартості основних виробничих засобів у майні підприємства сягає критичної позначки (0,2 - 0,3), то реальний виробничий потенціал підприємства буде низьким і треба терміново шукати кошти для виправлення становища.[7]

Стан основних виробничих засобів характеризують через такі коефіцієнти: зносу основних засобів; придатності; оновлення; вибуття (приросту) основних засобів.

Коефіцієнт придатності основних засобів розраховується за формулами:

КП = 1 - Кз, або КП =100% - КЗ,

Кп - коефіцієнт придатності основних засобів;

КЗ - коефіцієнт зносу основних засобів.

Коефіцієнт придатності показує, яка частина основних засобів придатна для експлуатації в процесі господарської діяльності.

Коефіцієнт зносу характеризує частку вартості основних засобів, що її списано на витрати виробництва в попередніх періодах. Коефіцієнт зносу визначається відношенням суми зносу основних засобів до балансової вартості основних засобів.

КЗ =	З0_Фп
	Ф

КЗ - коефіцієнт зносу основних засобів;

З0 - сума зносу основних засобів;

ФП - балансова вартість основних засобів на початок періоду.

Показник зносу основних засобів може визначатись також у відсотках на початок і на кінець звітного періоду і дає змогу оцінити стан основних засобів.

Коефіцієнти оновлення та вибуття розраховуються за формулами:

К0 =	ФУ_	КВ =	ФВ_
	ФК		ФН

де К0 - коефіцієнт оновлення основних засобів;

Фу - вартість введених основних засобів за звітний період;

КВ - коефіцієнт вибуття основних засобів;

ФК - вартість основних засобів на кінець періоду;

ФВ - вартість виведених основних засобів за звітний період;

ФН - вартість основних засобів на початок періоду.

Коефіцієнт оновлення основних засобів характеризує інтенсивність уведення в дію нових основних засобів. Він показує частку введених основних засобів за визначений період у загальній вартості основних засобів на кінець звітного періоду.

Коефіцієнт вибуття показує інтенсивність вибуття основних застоїв, тобто ступінь вибуття тих основних засобів, які або морально застаріли, або зношені й непридатні для дальшого використання.

Позитивною в діяльності підприємства є ситуація, коли вартість введених у дію основних засобів перевищує вартість вибулих основних засобів.

Для цього розраховується коефіцієнт приросту основних засобів.

КР =	ФУ_-ФВ_
	ФК

До показників, які характеризують ефективність використання основних засобів, належать: фондовіддача, рентабельність основних засобів, сума прибутку на одну гривню основних засобів.[3]

Найбільш загальним показником, який характеризує ефективність використання основних засобів, є фондовіддача.

ФВ =	ВП_	КВ =	ФВ_
	ФК		ФН

де Фв - фондовіддача основних засобів;

Вп - вартість виробленої продукції за звітний період;

ФК - балансова вартість основних засобів на кінець звітного періоду.

Відносним показником ефективності використання основних засобів є рентабельність. Цей показник визначається за формулою:

Рф =	ПЗ_	* 100%,
	ФК

де Рф - рентабельність основних засобів;

ПЗ - загальний прибуток за звітний період;

ФК - балансова вартість основних засобів на кінець звітного періоду.

Абсолютним показником ефективності використання основних засобів є сума прибутку на одну гривню основних засобів.

До показників ефективності використання основних засобів можна також віднести показник питомої ваги активної частини основних засобів у їх загальній сумі.[6]

2. Ефективність використання і відтворення основних засобів на підприємстві ВАТ “Полтавське хлібоприймальне підприємство”

2.1 Загальна організаційно-економічна характеристика діяльності підприємства

Об'єктом дослідження є відкрите акціонерне товариство «Полтавське ХПП», засноване на підставі рішення Установчих зборів від 17 травня 2002 року проведених його засновниками, що знаходиться за адресою: 36009, вул. Рибчанська, буд. 31, м. Полтава.

Засновниками Товариства є:

- Товариство з обмеженою відповідальністю «Кернел-Капітал»;

- Закрите акціонерне товариство «Селещинський елеватор»;

- Відкрите акціонерне товариство «Миргородський комбінат хлібопродуктів №2»;

- Закрите акціонерне товариство «Страхова компанія «Залізничні шляхи».

Товариство створювалося з метою отримання прибутку в інтересах акціонерів Товариства, максимізації добробуту акціонерів у вигляді зростання ринкової вартості акцій Товариства, а також отримання акціонерами дивідендів.

Предметом діяльності Товариства є:

- заготівля, збереження, переробка зерна;

- забезпечення споживачів готовою продукцією;

- борошномольна промисловість;

- проведення торгівельно-закупівельної діяльності, пов'язаної з придбанням, накопиченням сільськогосподарської та іншої продукції;

- інші види діяльності, не заборонені чинним законодавством.

Для детального вивчення діяльності будь-якого об'єкту вважається доцільним надати аналіз основних економічних показників господарської діяльності підприємства.

Щоб надати повну економічну характеристику ВАТ «Полтавське ХПП» проаналізуємо основні економічні показники його діяльності, наведені в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1 Основні економічні показники підприємства ВАТ «Полтавське ХПП»

Показники	2 008р.	2 009р.	2 010р.	Відхилення 2010р. у % до 2008р.	Відхилення (+;-) 2010р. від 2008р.
Товарна продукція	3031,00	6931,00	6367,00
- на 1 середньорічного працівника, тис.грн.	13,29	25,20	21,88	164,59	8,59
- на 100 гривнів вартості основних фондів, тис.грн	1,09	2,65	2,60	239,22	1,51
Валовий прибуток (збиток), тис.грн.	7084,00	22094,00	21145,00
- на 1 середньорічного працівника, тис.грн.	31,07	80,34	72,66	233,87	41,59
- на 100 гривнів вартості основних фондів, тис.грн	2,54	8,44	8,63	339,91	6,09
Чистий прибуток, тис.грн.	2843,00	13043,00	11657,00
- на 1 середньорічного працівника, тис.грн.	12,47	47,43	40,06	321,26	27,59
- на 100 гривнів вартості основних фондів, тис.грн	1,02	4,98	4,76	466,93	3,74
Рентабельність, %	2,80	8,90	7,20	-	4,40

Висновок: з розрахунків таблиці ми можемо сказати, що товарна продукція на 1-го середньорічного працівника збільшилась на 8,59 тис.грн. Це відбулося за рахунок збільшення виручки від реалізації на 78209 тис.грн..

Щодо товарної продукції на 100 грн. вартості основних фондів, то вона збільшилась на 1,51 тис.грн.. Це відбулося за рахунок збільшення виручки від реалізації на 78209 тис.грн. та зменшення вартості основних фондів на 34760,6 тис.грн..

Валовий прибуток на 1-го середньорічного працівника збільшився на 41,59 тис.грн.. Це можна пояснити тим, що темпи зниження валового прибутку перевищували темпи зниження чисельності працівників. Щодо валового прибутку на 100 грн. вартості основних фондів, то він теж збільшився на 6,09 тис.грн.. Це можна пояснити збільшенням валового прибутку і зменшенням вартості основних фондів відповідно на 14061 тис.грн. та на 34760,6 тис.грн..

Щодо чистого прибутку на 1-го середньорічного працівника, то він збільшився на 27,59 тис.грн.. Це відбулося за рахунок збільшення чистого прибутку на 8814 тис.грн. і зменшення вартості основних фондів на 34760,6 тис.грн.. Чистий прибуток на 100 грн. вартості основних фондів збільшився на 3,74 тис.грн.. Це відбулося за рахунок збільшення чистого прибутку на 8814 тис.грн..

Рівень рентабельності в цілому по підприємству у 2010 році порівняно з 2008 роком зріс на 4,4 п.в., причиною цього стало збільшення чистого прибутку на 8814 тис.грн., навіть не дивлячись на значне збільшення собівартості на 60525,4 тис.грн..

Таким чином можна зробити висновок, що основні економічні показники мають тенденцію до збільшення, що позитивно впливає на фінансовий стан підприємства і дає можливості отримати високі прибутки.

Основне виробництво доповнюють ряд допоміжних виробництв: лабораторія, автотранспортний відділ, ремонтно-енергетична служба.

В лабораторії здійснюється вхідний контроль якості сировини, яка надходить на виробництво, контроль технологічного процесу і виробництва та вихідний контроль при видачі готової продукції. Причому сьогодні контролюються не тільки показники безпеки. Зокрема перевіряється наявність в сировині важких металів, радіоактивних елементів, нітратів, нітритів, токсинів.

Директор, згідно з статутом ВАТ «Полтавське хлібоприймальне підприємство»та законодавства України, повинен виконувати функціональні обов`язки щодо здійснення керівництва усіма видами діяльності товариства.

Головний інженер, бухгалтер, та заступники директорів організовують роботу та ефективну взаємодію виробничих одиниць та інших структурних підрозділів підприємства; направляють їх діяльність на досягнення високих темпів розвитку та удосконалення виробництва; постійного зростання продуктивності праці, ефективності виробництва та якості продукції на основі впровадження нової та прогресивної технології; виробництва та управління, удосконалення господарського механізму.

Приймають заходи для забезпечення підприємства кваліфікованими кадрами, використання знань та досвіду працівників, створює працівникам безпечні умови праці.

Головний інженер підпорядковує собі: відділ головного механіка; головного енергетика; інженер зв'язку.

Ці структурні підрозділи визначають технічну політику, перспективи розвитку підприємства та шляхи реалізації комплексних програм удосконалення, реконструкції та технічного переозброєння діючого виробництва, його спеціалізації, досягнення високих темпів росту продуктивності праці, забезпечує постійне підвищення рівня технологічної підготовки виробництва, його ефективності, зменшення матеріальних, фінансових та трудових витрат для виробництва продукції, високу якість, надійність та витривалість в роботі технічних умов, раціональне використання основних виробничих фондів, здійснює розробку перспективних планів розвитку підприємства, реконструкції та модернізації заходів по запобіганню шкідливих дій виробництва на навколишнє середовище. Дотримання санітарних режимів виробництва.

Головний інженер несе відповідальність за виконання планів впровадження нової техніки прискорення реконструкції та технічного переозброєння виробництва, стан на виробництві техніки безпеки, охорони праці та охорони довкілля, економію енергоресурсів.

Заступник директора з виробництва здійснює організацію та удосконалення економічної діяльності підприємства; спрямовує її на підвищення продуктивності праці, ефективності виробництва, якості продукції, зниження собівартості. Забезпечує досягнення найбільших результатів між мінімальних витратах матеріальних, трудових та фінансових ресурсів. Здійснює методичне керівництво та координує діяльність усіх підрозділів підприємства з питань складання бізнес-планів, економічного та соціального розвитку відповідно до укладених договорів. Організує розробку раціональних форм планової, облікової та звітної документації, яка застосовується на підприємстві, а також широкого впровадження автоматизованих систем управління.

Головний бухгалтер - здійснює організацію бухгалтерського обліку, господарсько-фінансової звітності підприємства та контроль за економічним використанням матеріальних, трудових та фінансових ресурсів. Забезпечує раціональну організацію обліку та звітності на підприємстві і в його підрозділах. Забезпечує своєчасне складання бухгалтерської звітності на основі первинних документів та бухгалтерських записів та представлення їх за прийнятим порядком у відповідні органи.

Начальник відділу кадрів очолює роботу із забезпечення підприємства працівниками потрібних професій, спеціальностей і кваліфікації згідно з цілями, стратегією та профілем підприємства, зовнішніми та внутрішніми умовами його діяльності, які змінюються, із формування і ведення банку даних про кількісний та якісний склад кадрів, його розвиток та рух. Керує розробленням перспективних і річних планів комплектування підприємства персоналом з урахуванням перспектив його розвитку, змін складу працюючих у зв'язку з упровадженням нової техніки та технології, механізації та автоматизації виробничих процесів, а також пуском виробничих об'єктів.

Аналізуючи організаційну структуру підприємства (рис.2.1.) можна зробити висновки, що це лінійно-функціональна структура.

Перевагами такої структури є:

- єдність і чіткість розпорядження;

- погодження дій підлеглих;

- особиста відповідальність керівника за кінцевий результат свого підрозділу;

- висока компетентність фахівців, що відповідають за виконання визначених функцій;

- виключення дублювання робіт і паралельності виконання управлінських функцій.

2.2 Стан та структура основних фондів на підприємстві

При оцінці структури основних виробничих фондів необхідно враховувати, що їх структурні елементи істотно відрізняються за функціональною роллю в процесі виробництва, а тому не з однаковою активністю впливають на кінцеві результати господарювання. За інших однакових умов вищих результатів досягають ті підприємства, які краще оснащені так званими активними основними виробничими фондами: силовими і робочими машинами, транспортними засобами, продуктивною худобою, багаторічними культурними насадженнями.

Важливо також установити раціональне співвідношення між окремими структурними елементами основних фондів і насамперед між тими з них, ефективність використання яких взаємозумовлена. Наприклад, неможливо досягти бажаних результатів, якщо не буде встановлено необхідної пропорційності між силовими і робочими машинами, між будівлями, спорудами і продуктивною худобою, між площею багаторічних насаджень і потрібними складськими приміщеннями та холодильними установками.

Структура основних фондів змінюється як у динаміці, так і залежно від спеціалізації підприємства.

Таблиця 2.1 Структура та рух основних засобів ВАТ «Полтавське ХПП»

Показники	2 008р.	2 009р.	2 010р.	В середньому за 2008 - 2010рр.
	На кінець року	Питома вага, %	На кінець року	Питома вага, %	На кінець року	Питома вага, %	На кінець року	Питома вага, %
Земельні ділянки	-	-	-	-	-	-	-	-
Будинки, споруи та передавальні пристрої	105141,90	37,64	105693,00	37,66	105751,00	37,55	105528,63	37,62
Машини та обаднання	158510,50	56,74	159004,00	56,65	159428,00	56,61	158980,83	56,67
Транспортні засоби	10496,00	3,76	10572,00	3,77	10968,00	3,89	10678,67	3,81
Інструменти, прилади, інвентар	5198,60	1,86	5383,00	1,92	5481,00	1,95	5354,20	1,91
Інші основні засоби	1,20	0,0004	1,00	0,0004	1,00	0,0004	1,07	0,00
Природні ресурси	-	-	-	-	-	-	-	-
Бібліотечні фонди	0,80	0,0003	1,00	0,0004	1,00	0,0004	0,93	0,00
Малоцінні необоротні матеріальні активи	-	-	-	-	4,00	0,0014	-	-
Усього:	279349,00	100,00	280654,00	100,00	281634,00	100,00	280545,67	100,00

За даними таблиці 2.1 можна сказати, що найбільшу частку в загальній вартості основних засобів становлять: будинки, споруди та передавальні пристрої ( 37,64% в 2008 році та 37,62% в 2010 році), тобто пасивна частина основних засобів,а також машини та обладнання (56,74% - 2008р., 56,67% - 2010р.) - активна частина основних засобів.

Таким чином, підприємство прагне до оптимального забезпечення нормального функціонування активної та пасивної частини основних засобів: оптимального підвищення питомої ваги пасивної частини основних засобів підприємства для забезпечення нормального функціонування активної частини основних засобів підприємства.

Рис.2.2 Структура основних засобів в середньому за 2008-2010рр.

Показники стану основних виробничих засобів ВАТ “Полтавське хлібоприймальне підприємство” за 2008 - 2010 рр. наведені в табл. 2.2.

Таблиця 2.2 Динаміка показників стану основних виробничих засобів ВАТ “Полтавське хлібоприймальне підприємство” за 2008 - 2010 рр.

Показник	2 008р.	2 009р.	2 010р.	Зміни (+,-)
				2009 р. від	2010 р. від
				2 008р.	2 009р.
Первісна вартість основних засобів на кінець року, тис. грн.	279349	244112	246080	-35237	1968
Знос основних засобів, тис. грн.	271197,1	236021	237451	-35176,1	1430
Коефіцієнт зносу основних засобів	0,971	0,967	0,965	-0,004	-0,002
Коефіцієнт придатності основних засобів	0,029	0,033	0,035	0,004	0,002

Протягом періоду, що аналізується, можна відзначити незадовільний стан основних засобів. Так, знос основних засобів в 2009 році сягає 96,7 %, в 2010 році - 96,5 %. Відповідно, придатними до використання основних засобів є 3,3 % та 3,5 %.

Якщо порівняти коефіцієнт зносу із значеннями минулих років, то можна відзначити, що в 2009 році він зменшився порівняно з 2008 роком на 0,004, а в 2010 році порівняно з 2009 роком зменшився на 0,002 і склав 0,965. Отже, підприємство вживає заходи щодо поліпшення стану основних засобів, але вони є досить малозначними.

Ця величина зношеності не дозволяє підтримувати виробничий процес на належному рівні і потребує уваги керівників підприємства, тому що є реальна загроза швидкого занепаду господарської діяльності.