Економічна теорія (основні поняття та терміни)

Право володіння - це юридично забезпечена можливість власника бути в безпосередньому фактичному зв'язку з річчю. Володіння треба розуміти як постійну можливість матеріального зв'язку власника з річчю. При наявності юридичних підстав володіння називають титульним. Воно пов'язане з волевиявленням власника. Володіння може бути фактичним і юридичним, законним, незаконним і давнішнім.

Право користування - це заснована на законі можливість вилучення корисних властивостей речі для задоволення потреб власника чи інших осіб. Право користування може належати не тільки власникам, але й іншим особам на підставі, зокрема, цивільно-правових договорів або адміністративних актів.

Право розпорядження - це закріплена нормами права за власником можливість визначити долю належної йому речі шляхом знищення, відчудження або передачі її в тимчасове володіння іншим особам. Правомочність розпорядження може запроваджуватися в юридичну практику через поняття повного господарського відання.

58. Сутність приватної власності

Відмінною рисою приватної власності є те, що власник безпосередньо здійснює і реалізує право володіння, розпорядження, використання і привласнення. Підкреслюємо - безпосередньо. Особисто. На свій страх і ризик. Діє він на ринку, де господарює жорстока конкуренція. Проте успіх на ринку може бути повним. І це заслуга власника. Він присвоює здобутки свого успіху. Але на ринку панує стихія і анархія. Отже, він може і програти. Але і програш - його провина. Якщо він не отримав вигоду, то вона дісталась іншому. Тому приватний власник вчиться, шукає, взнає, придумує, купує, фінансує наукові дослідження. Однозначно розвиває продуктивні сили, а відповідно, суспільство в цілому. В цьому глибоке, прогресивне значення приватної власності.

59. Сутність суспільної власності

Суспільна власність передбачає спільне володіння, розпорядження і виключає індивідуальне. Всі члени суспільства володіють спільно, індивідуально ж - ніхто. Суспільна власність на засоби виробництва зрівнює всіх членів суспільства як співвласників. Вони всі власники. Ніхто не має права на перевагу у володінні. Разом з тим в межах суспільної власності, оскільки суспільство не може розпоряджатися об'єктами власності безпосередньо, виникає адміністративна монополія, і при суспільному володінні розпорядження і привласнення здійснюється бюрократією (bureucratie - буквально влада столу).

60. Роздержавлення - шлях до якого типу економіки?

Сутність роздержавлення полягає в обмеженні адміністративного втручання державних управлінських структур (можливо до межі повного виключення) в господарську та інвестиційну діяльність підприємств.

В широкому розумінні роздержавлення означає руйнування управлінської монополії держави. Роздержавлення пов'язане насамперед із прагматичними міркуваннями на макро- і мікроекономічному рівнях. У першому випадку воно покликано зміцнити ринкові основи в економіці, здійснити децентралізацію і скорочення масштабів державної підприємницької діяльності для підвищення ефективності всієї державної системи, зменшити бюджетний дефіцит. На мікроекономічному рівні завдання полягає в поліпшенні техніко-економічних показників роботи підприємств.

Роздержавлення і приватизація мають одну мету - створення багатоукладної соціально-орієнтованої ринкової економіки.

61. Приватизація і реприватизація власності

Приватизамція -- політика чи процес продажу або передачі державної чи суспільної власності (особливо націоналізованої промисловості) у руки приватних інвесторів. Приватизація сфери послуг включає державні контракти з приватними фірмами для забезпечення послуг, які раніше виконувалися громадськими установами. Основна мета приватизації -- передача об'єктів державної власності ефективному власнику, здатному налагодити ефективний менеджмент, а також здійснити інвестиції в розвиток виробництва, його модернізацію і технічне оновлення. Не менш важлива мета -- поповнення державного бюджету, його дохідної частини на сучасному, грошовому етапі приватизації.

Реприватизація - відновлення в правах власності осіб, незаконно позбавлених майна в результаті конфіскаційної націоналізації. Основними формами реприватизації є: реституція (повернення власності колишнім власникам у натуральному виді), і компенсація (повернення вартості конфіскованого майна грошима або спеціальними ваучерами). Найбільш сприятливо реприватизація протікає в тих випадках, коли вона передує основним акціям по приватизації. Запізнення з проведенням реприватизації, особливо у формі реституції, може призвести до конфліктів між інвесторами, які вже вклали свої капітали, і особами, що пред'являють права власності як колишні власники майна. Така ситуація дуже несприятлива для залучення іноземних інвестицій.

62. Націоналізація, денаціоналізація власності

Націоналізація -- це захід держави із захисту національних інтересів, унаслідок якого майно, що перебуває в приватній власності, відчужується у власність держави на підставі спеціального акта державного органу за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Зазвичай націоналізацію здійснюють стосовно галузей і виробництв, які мають стратегічне значення і потребують значних і довгострокових вкладень, що даватимуть відчутну віддачу в державний бюджет.

Денаціоналізація -- повернення, зворотний перехід колишньої приватної власності в державну; повернення в державну власність тієї приватної власності, яка виникла в результаті раніше проведеній приватизації. Д. проводиться найчастіше у зв'язку з низькою ефективністю використання ресурсів державними підприємствами.

Денаціоналізація - процес трансформації державної власності у приватну й колективні типи власності та їх різновиди. Здійснюється у зв'язку з надмірним одержавленням власності та економіки, бюрократичним характером управління державною власністю.

63. Найновіші тенденції у правах власності у сучасних найбільш розвинених країнах

Думаю что нада прлсто сказать что развивается проиватна власність

64. Що сприяє розвитку тіньової економіки?

6 груп причин виникнення та розвитку тіньової економіки.

1. Антропологічні причини. Ця група причин пов'язана з двоїстою природою людини. Недаремно релігійні вчення виходять з того, що людина являється ареною боротьби добра та зла, де добро не завжди перемагає зло. Особистий інтерес досить часто приходить в суперечність з інтересами суспільства. Спонукаюча сила егоїстичних мотивів може перекривати існуючі обмеження людської діяльності зафіксовані в моралі, традиціях та праві. В цьому випадку людина порушує існуючий в суспільстві порядок, що може призвести до деструктивних наслідків для соціального життя.

2. Економічні причини. По своїй суті ринкове господарство носить стихійний характер. Відомо, що для ринкового господарства характерний нерівномірний розвиток різних секторів, інфляція, різкі зміни обмінних курсів. Все це є сприятливим підґрунтям для злочинів. Тіньова економіка зростає, коли держава не може регулювати ці явища і створювати сприятливі умови для функціонування підприємництва. В періоди криз, коли порушується хитка рівновага ринкового господарства, тіньова економіка отримує додатковий поштовх для свого розвитку.

3. Соціальні причини. Українська влада в останні роки зіштовхнулась з рядом соціальних проблем, головною з яких є соціальна диференціація суспільства. В тіньову економіку залучались представники мало імущих та маргінальних верств - молодь, безробітті, робітники-емігранти. Основна частина безпосередніх виконавців власне злочинних економічних дій також формується в цьому середовищі.

4. Правові причини. Головним тут є недосконалість правової бази. Справа в тому, що економічний процес навіть в промислово розвинутих країнах завжди випереджає правову основу підприємництва. Державне законодавство, як правило, відстає від нових реалій економічного життя. Тому удосконалення правової бази носить перманентний характер. Суперечності між швидко змінюваними умовами ринкового господарства та існуючою законодавчою базою дозволяють учасникам тіньової економіки використовувати прогалини, які утворюються в правовій сфері.

5. Соціокультурні причини. Сюди відноситься все, що можна вважати слабкою етичною основою підприємництва. Особливо необхідно виділити протиріччя між законодавством і морально-етичною складовою підприємництва. Звичайно, самі закони багато в чому відображають морально-етичні цінності певного часу. Однак інтереси держави, які реалізуються в законодавстві, не завжди співпадають з інтересами більшості суспільства, а інколи знаходяться в протиріччі з ними.

6. Політичні причини. Одним із принципових аспектів тут є відношення влади і великого капіталу. Відомо, що їх злиття підсилює олігархію, існування якої придає якісно нові риси тіньовій економіці. Справа не тільки в тому, що під тиском фінансових і промислових магнатів влада приймає закони, які створюють сприятливі умови для економічної діяльності олігархів. Більш широким негативним наслідком стає те, що подібні дії повністю підривають принципи соціальної справедливості. Державна казна недоотримує значних коштів, малий бізнес опиняється в нерівноправному положенні. Багато угод олігархи заключають в тіні владних кабінетів. З точки зору закону вони мало уразливі, але по суті ці дії необхідно віднести до тіньової економіки. Слабкість політичної влади є основною причиною корупції державних чиновників, яка в свою чергу призводить до загрозливих масштабів тіньової економіки.

65. Суспільний продукт і стадії його руху

Суспільний продукт - це виражена в ринкових цінах сукупність товарів і послуг, вироблених протягом одного року.

Кажучи про суспільний продукт, мається на увазі така комбінація чинників виробництва, що є в суспільстві, яка дозволяє протягом одного року одержувати можливо велику масу товарів. Тому в ньому відображається ефективність національної економіки і добробут народу.

Створюваний у процесі виробництва суспільний продукт проходить у своєму русі стадії розподілу, обміну і споживання. На всьому шляху його руху між людьми складаються, постійно підтримуються і розвиваються певні економічні відносини. Головними, визначальними є відносини, що містяться у самому виробництві. Вони накладають відбиток на весь наступний ланцюжок економічних взаємозв'язків, визначають їхній характер, спрямованість розвитку.

К. Маркс відзначав, що кожному способу виробництва властивий свій спосіб розподілу створюваного продукту. Але розподільні відносини не пасивні. В одних випадках вони можуть гальмувати виробництво, в інших виступати прискорювачами.

Через розподіл і обмін забезпечується повернення у виробництво різних засобів виробництва і робочої сили. Тим самим підтримується пропорційність у господарстві чи відбувається розлад у всьому господарському механізмі (бюджетний дефіцит, інфляція, безробіття і т.д.).

На стадії розподілу встановлюється частка різних класів, соціальних груп і окремих людей у виробничому продукті. Ця частка доходить до споживача через обмін. Обмін опосередковує зв'язок між виробництвом і розподілом з однієї сторони і споживанням з іншої. Обмін - це купівля-продаж сукупного продукту. Продавцями і покупцями виступають підприємства, організації і населення. Обов'язковою умовою безперервності самого процесу виробництва є повна реалізація створеного продукту.

При цій умові виробництво отримає необхідний приплив матеріальних і людських ресурсів, а населення - свою частку в продукті, визначену розподільними відносинами.

Завершальною стадією руху суспільного продукту є споживання. Почавши рух з виробництва, продукт цілком чи поступово зникає в споживанні. Тим самим забезпечується відтворення самого життя людини і його діяльностей.

66. Форми суспільного виробництва

Існує дві форми організації суспільного господарства -- натуральне і товарне виробництво

Натуральне виробництво - це така форма господарювання, за якої продукти праці призначаються для задоволення власних потреб безпосередніх виробників життєвих благ, тобто для внутрігосподарського споживання.

У натуральному господарстві виробничі відносини виявляються в нематеріалізованому вигляді, як прямі відносини між учасниками створення благ. Матеріальні блага переважно не передавалися на сторону і не купувалися, тобто вони не обмінювалися. Суспільство, в якому панувало натуральне господарство, складалося із великої кількості роздрібнених, розрізнених та однорідних господарських одиниць: патріархальних селянських сімей, примітивних сільських общин, феодальних помість. Кожна така одиниця виробляла всі види робіт, починаючи від добування різних видів сировини і закінчуючи підготовкою їх до споживання.

Товарне виробництво - це така форма організації суспільного господарства, за якої продукти виробляються економічно відособленими виробниками, котрі спеціалізуються на виготовленні певного продукту, що потребує обміну у вигляді купівлі-продажу на ринку. При цьому продукти праці, якими вони обмінюються, стають товарами.

До визначальних рис товарного господарства слід віднести: суспільний поділ праці, економічна відособленість виробників, еквівалентність відносин, ринковий зв'язок між виробниками і споживачами, визнання суспільного характеру праці через ринок, здійснення економічних процесів у товарно-грошових формах шляхом купівлі-продажу, виробництво для обміну і в розрахунку на вигоду, наявність конкуренції, вільне ціноутворення.

67. Чому при ринку вільної конкуренції виробництво стало носити суспільний характер

Виробниче споживання - це використання засобів виробництва і робочої сили працівника для виготовлення суспільне необхідного продукту. Отже, даний вид споживання фактично означає виробництво. З ним пов'язане й особисте споживання, в процесі якого відбувається відтворення робочої сили.

Споживання визначає мету виробництва і його структуру. Виробництво створює предмет споживання, породжує нове споживання, визначає його спосіб.

Таким чином, дещо відрізняючись за своїми функціями і роллю, власне виробництво й споживання взаємопов'язані і лише в своїй єдності можуть представляти виробництво. З цього взаємозв'язку слід виокремити особисте споживання як процес задоволення потреб членів суспільства в матеріальних і духовних благах. Воно виступає логічною кінцевою метою будь-якого виробництва. Тому весь процес суспільного виробництва має споживацький характер. Якщо зв'язок між виробництвом і споживанням десь втрачається, то трудова діяльність стає безглуздою або перетворюється у виробництво заради виробництва, а не заради особистого споживання.

68. Чи було присутнє товарне виробництво при командно-адміністративній системі

ТАК

69. Поняття "товарне виробництво" і "ринкова економіка" тотожні?

У сучасній науковій і навчальній літературі, в політичних й законодавчих документах поняття „ринок”, „ринкове господарство”, „ринкова економіка” вживаються, як тотожні, однозначні. Товарне виробництво - це така форма організації суспільного господарства, за якої продукти виробляються економічно відособленими виробниками, котрі спеціалізуються на виготовленні певного продукту, що потребує обміну у вигляді купівлі-продажу на ринку.

70. Сутність, функції закону вартості

Закон, що регулює розвиток товарного виробництва шляхом обміну товарами відповідно до кількості втіленої в них абстрактної суспільно необхідної праці, називається законом вартості. Він є основним законом простого товарного виробництва.

Закон вартості виражає внутрішньо необхідний і стійкий зв'язок між суспільно необхідною працею, витраченою на виробництво товару і цінами товарів за умов відносної відповідності попиту і пропозиції.

Закон вартості відтворює: внутрішньо необхідні істотні і стійкі зв'язки між індивідуальним і суспільно необхідним робочим часом; внутрішньо необхідні і стійкі зв'язки між вартістю і цінами товарів; наявність стійких зв'язків між виробниками одного виду товарів через конкуренцію, за якої забезпечується взаємний вплив одного виробника на іншого; внутрішньо необхідні зв'язки між працею виробника товарів (суспільно необхідним робочим часом та умовами виробництва); наявність стійкого зв'язку між попитом і пропозицією; обмін еквівалентів, тобто обмін товарів відповідно до кількості та якості витраченої на них суспільно необхідної праці.

Механізм дії закону вартості в умовах стихійного господарства припускає коливання цін навколо вартості. Відхилення цін від вартості є своєрідним барометром, що показує диспропорції в розподілі суспільної праці. Якщо в даній сфері докладається недостатньо суспільної праці і попит на товар, вироблюваний тут, не задовольняється, ціна товару перевищуватиме вартість. Якщо в дану сферу вкладається занадто багато суспільної праці і пропозиція товарів для продажу перевищує попит на них, ціна впаде нижче за вартість. Проте на відміну від звичайного барометра, що тільки показує погоду, але не може на неї впливати, механізм коливання цін не тільки констатує зміну пропорцій, але й є знаряддям їх стихійного регулювання.

Якщо ціна на товар підвищується, то виграють виробники цього товару, а споживачі (покупці) програють. Якщо ціна знижується, то, навпаки, програють виробники, а покупці виграють. За визначеними межами втрати від зниження цін можуть виявитися настільки значними, у першу чергу для тих виробників, в яких індивідуальна вартість вища за суспільну, що вони не зможуть продовжувати процес виробництва: виторг від продажу товару буде менше, ніж необхідно для купівлі сировини і забезпечення виробника та його сім'ї засобами існування.

71. Товар і його властивості

Товар - це продукт праці, який виробляється для обміну шляхом купівлі-продажу.

Кожний товар має дві властивості: по-перше, задовольняє певну потребу людини, по-друге, здатний обмінюватись на інші блага в певних пропорціях. Тобто йому властиві споживна вартість і вартість. Товаром може бути як матеріальне, так і нематеріальне благо, в тому числі й послуга.

В умовах товарного виробництва кожне благо виробляється як товар. Він являє собою економічну клітинку товарних відносин. Як клітинка є складовою всіх елементів живого організму, так і товарні відносини пронизують усі зв'язки спеціалізованого товарного господарства. Обмін товарів -- складне явище економічного життя, саме в обміні приховані і зосереджені таємниці ринкової економіки. Тому аналіз сутності товару є важливим аспектом предмета політичної економії.

Товар є попередником багатьох інших економічних категорій ринкової економіки -- грошей, капіталу, найманої праці, капіталізму та ін. Тому, щоб зрозуміти ці та інші категорії сучасної економічної системи, важливо пізнати і зрозуміти сутність товару.

Кожен товар має кілька властивостей. Слідуючи за К. Марксом, у нашій літературі традиційно називають дві властивості товару: споживчу вартість і вартість. Щодо цього аспекту питання у авторів є дещо інша думка: товар, крім цих властивостей, має ще одну властивість, а саме -- відносну рідкість.

Властивість товару задовольняти будь-яку потребу людини називається його корисністю. Інша властивість товару -- це його відносна рідкість. Все те, що продається, має бути обмеженим, тобто рідкісним. У світі, який він є, навіть діти знають, що на питання “який з двох?” не можна відповідати “обидва”. Ця рідкість є іншим вираженням закону зростаючих потреб та закону обмеженості виробничих ресурсів. Якби всі блага, що виробляються, не були щодо наших потреб відносно рідкісними, тоді не було б економічних благ, товарів і грошей. Всі блага були б безплатними, як повітря.

Наступна властивість товару -- це його вартість. Продукт, який суспільство виробляє в необмеженій кількості, не може бути товаром, він не може містити в собі таке економічне явище, яке політична економія називає вартістю. Вартість є категорією відносно рідкісних благ, які за цих умов виступають як товари спеціалізованого виробництва, з іншого боку, вона є категорією спеціалізованого виробництва та відносин обміну.

У сфері обміну товарами виникає і функціонує категорія мінової вартості. Мінова вартість характеризується перш за все як кількісне співвідношення, пропорція, в якій один товар обмінюється на інший.

72. Охарактеризувати дві (на вибір) теорії вартості товару

Трудова теорія вартості. Підхід, згідно з яким за основу цінності товару беруть кількість витраченої праці, дістав назву вартісного, а теорія, на якій він заснований - вартісної. Основи вчення трудової теорії вартості заклали англійські економісти У.Петті, А.Сміт, Д.Рікардо. Але найбільш повно її розробив К.Маркс. Розкриваючи еволюцію форми вартості, він довів, що форма вартості, хоча вона реально й існує, безпосередньо не сприймається, а виявляється лише у мінових відносинах. Товар набуває форми вартості лише при зіставленні з іншими товарами. Світовій економічній науці відомі й інші теорії вартості: ті, що в центр уваги ставили витрати, і ті, що перемістили його на кінцеві результати виробництва.

Крім трудової вартості, до "витратних" концепцій належать також теорія витрат виробництва і теорія трьох факторів виробництва. Представники теорії витрат виробництва (Р.Торренс, Н.Сеніор, Дж.Мілль) розглядають витрати виробництва як основу мінової вартості і цін, вважаючи, що нова вартість створюється не лише живою, а й минулою, уречевленою працею.

Теорія граничної корисності. Основою цінності товару теорія граничної корисності вважає ступінь корисного ефекту, який він приносить споживачу. Цей напрям економічної теорії виник у останній третині минулого століття. Найбільш відомими його представниками були У.Джевонс, А.Маршал, К.Менгер, Ф.Візер, Е.Бем-Баверк, Д.Кларк. Головна ідея даного підходу полягає в тому, що зведення вартості до витрат (самої праці чи праці, землі, капіталу) є неприйнятною, тому що не дає змоги врахувати корисність товару. Вартість на їхню думку, визначається суб'єктивною граничною корисністю останньої реальної одиниці певного блага.

Корисність блага полягає у здатності задовольняти потреби і в міру її задоволення корисність блага знижується. Кожна наступна одиниця блага, яка задовольняє найменш суттєву потребу, становить граничну корисність. Саме вона і визначає цінність товарів і в кінцевому підсумку їх ринкову ціну.

Теорія попиту і пропозиції. Представники цього напряму в економічній науці вважають, що реальна цінність товару дорівнює фактичній ціні, яка встановлюється на ринку відповідно до попиту і пропозиції товарів (послуг). Попит і пропозиція є реальним відображенням стану ринкової економіки, в якому протистоять інтереси господарюючих суб'єктів - покупців і продавців. Способом розв'язання цієї суперечності є формування ринкових цін, що веде до встановлення рівноваги між попитом і пропозицією, а отже, і до відтворення стимулів економічних суб'єктів виробляти і купувати товари. Ця ситуація можлива і досягається при таких цінах і обсягах товарів, коли обсяг попиту відповідає обсягу пропозиції. Саме за таких умов утворюється ціна рівноваги. Розвиток сучасної технологічної революції, соціалізація виробничих процесів, перетворення інформації в домінуючий об'єкт власності, основний ресурс виробництва, що втілює в собі переважно витрати інтелектуальної робочої сили, привів до появи і поширення серед західних дослідників інформаційної теорії вартості.

73. Гроші: сутність, історія

Гроші - це одне з найвеличніших досягнень людства. Їх виникнення пов'язане з 7-8 тис. до н.е., коли у древніх племен з”явились залишки якихось продуктів, які можна було б обміняти на інші такі ж продукти в яких була потреба. Історично як засіб полегшення обміну використовувались каміння, худоба, шматки металів чи інші предмети, які отримали загальне визнання у продавців та покупців як засіб обміну. Тобто все, що визнавало суспільство в якості обігу, - це і були гроші.

Гроші - це специфічний товар, що має властивість обмінюватися на будь-який інший товар, тобто є загальним еквівалентом.

Суть грошей визначається, як правило, лише на основі їх функціонального застосування. Прикладом такого підходу може бути характеристика суті грошей в підручнику “Економікс” Макконнела та Брю. На питання “що таке гроші?” автори підручника дають відповідь: “Гроші є тим, що вони роблять. Все те, що виконує функції грошей, є грішми”.

Незважаючи на багатовікові дослідження і велику кількість теоретичних концепцій грошей, людство сьогодні не має однозначної й остаточної відповіді на питання, що таке гроші. Уявлення, які не викликали сумнівів в одних суспільних умовах, зі зміною останніх вступали в суперечність з реальною дійсністю і відкидалися.

На ранніх етапах розвитку людського суспільства відбувався безпосередній обмін товару на товар. Спочатку це був випадковий і епізодичний обмін, коли у первісних людей внаслідок щасливого збігу обставин (наприклад, вдале полювання, рибалка) з'являлись деякі надлишки продуктів, якими можна було обмінятись. Розвиток суспільного поділу праці, зокрема виділення скотарства і землеробства, сприяв подальшому розвитку товарних відносин. Відбувся перехід від випадкового, епізодичного обміну до регулярного. Поступово із загальної маси товарів стихійно виділялись такі, які почали відігравати роль головних предметів обміну. Такими товарами в одних місцевостях була худоба, в інших - зерно, в третіх - хутро тощо. У одного й того ж народу в різні часи, на різних місцевих ринках і у різних народів в один і той же час існували різні найбільш ходові товари, які виконували роль загального еквіваленту. Врешті-решт, у процесі історичної еволюції товарного виробництва і товарного обміну відбувається перехід від загального товарообміну до грошової форми обміну.

Подальшим ступенем у розвитку грошей стало карбування металевих монет. Вважається, що перші монети з'явилися в Китаї та в країнах Близького Сходу в 8-7 ст. до н.е. Це були здебільшого мідні монети. Близько 4 тис. років тому в Асирії почали карбувати монети із золота.

Від 2-ї половини 19 ст. становище змінилося. Номінальна вартість монет почала відділятися від їхньої реальної вартості. В обігу з'явилися розмінні монети, номінальна вартість яких значно перевищувала їхню вагову вартість. Емісія таких монет стала прибутковою. Прибуток, отриманий від різниці між номінальною вартістю випущених в обіг грошей та витратами на їх емісію, дістів назву сеньйорат. Сеньйорат присвоювався скарбницями або центральними банками, що здійснювали грошову емісію.

Для багатьох країн із функціонуванням товарних грошей було характерним використання системи біметалевого обігу - паралельної емісії золотих і срібних монет. У цьому випадку державою встановлювалися фіксовані пропорції між їх номінальним визначенням. Паралельний обіг золотих і срібних монет породжував труднощі. При біметалевій системі гроші, вартість яких на ринку цінних металів нижча за їхню номінальну вартість, витісняють ті грошові одиниці, що коштують дорожче своєї офіційної ціни.

Епоху товарних (металевих) грошей заступила епоха грошей паперових. Як знаки вартості повноцінних товарних грошей, паперові гроші почали використовуватися понад тисячу років тому. Вважається, що вперше паперові гроші з'явились у Китаї ще у 18 ст. н.е. У Європі це сталося значно пізніше. У Франції емісія розпочалася 1783 р. Наприкінці 18 ст. банкнотний обіг мав місце в Англії.

Повний відхід од конверотованості паперових грошей в золото відбувся значно пізніше. Більшість країн Заходу припинила такий обмін під час великої депресії і в перші післякризові роки. Проте такий обмін залишився у сфері міжнародних валютних відносин. Однак від середини 1970 -х рр. Практика конвертованості паперових грошей у золото зовсім припинилася і на рівні міжнародних валютних відносин. Відбулось цілковіте витіснення дорогоцінного металу зі сфери грошових відносин. Золото повністю втратило грошові функції.

З цього випливає, що:

Гроші - не просто товар, а носій певних суспільних відносин, формування яких зумовило виділення із широкого ряду товарів одного - грошового

Як результат тривалого історичного розвитку товару і форм вартості гроші самі не можуть бути застиглим, раз і назавжди даним явищем, а повинні постійно розвиватися як по суті, так і за формами існування.

74. Металістична теорія грошей

Представники металістичної теорії грошей ототожнюють грошовий обіг з товарним обміном і стверджують, що золото і срібло вже за своєю природою є грошима. Вони не враховують суспільної природи грошей (ототожнюючи їх із золотом і сріблом) і вважають гроші простим засобом обміну, а резервній функції металевих грошей надають фундаментального значення.

Паростки металістичної теорії з'явилися ще в античні часи, коли другий великий поділ праці (виділення ремесла із землеробства) зумовив появу в ролі загального еквіваленту металів: заліза та олова, свинцю та міді, срібла та золота.

Подальший розвиток металістична теорія одержала в епоху первісного нагромадження капіталу, коли вона відіграла певну прогресивну роль у боротьбі проти псування монет. У найбільш закінченому вигляді ця теорія була сформульована меркантилістами, які пов'язували її з вченням про гроші як про багатство нації. Ранні меркантилісти ототожнювали багатство із золотом та сріблом і зводили функції грошей до засобу нагромадження. Представники пізнього меркантилізму під багатством розуміли надлишок продуктів, який повинен перетворитись на зовнішньому ринку на гроші. Вони вбачали у грошах не тільки засіб нагромадження, а і засіб обігу та платежу.

Ототожнюючи багатство з грошима, меркантилісти ігнорували проблему вартості товару і замінювали її міновою вартістю. На їх думку, товар має вартість, бо він купується за гроші. Пізні меркантилісти розуміли, що гроші - це товар, але вони не змогли пояснити, як і чому товар стає грошима, в чому суть вартості самих грошей.

Уявлення меркантилістів про роль грошей відображали погляди купців, що займалися зовнішньою торгівлею. Центральним пунктом теорії пізнього меркантилізму була система активного "торгового балансу". При цьому вважалося, що держава тим багатша, чим більша різниця між вартістю вивезених та ввезених товарів.

Із завершенням первинного нагромадження капіталу зовнішня торгівля перестала виступати основним джерелом збагачення. Дедалі більше стала виявлятися роль капіталістичних мануфактур і капіталістичного землеробства як сфери виробництва додаткової вартості. Ідеологи промислової буржуазії стали протиставляти капітал в обороті "мертвим" скарбам у вигляді золота і срібла. А оскільки розвиток промисловості в капіталістичних країнах вимагав розвитку внутрішнього ринку, критики меркантилізму різко виступали проти металістичної теорії грошей. Вони стверджували, що для внутрішнього обігу зовсім не потрібні повноцінні металеві гроші, які викликають непродуктивні витрати нації.

У XIX ст. виникла золотодевізна система грошового обігу, яка всупереч традиційним уявленням металістів передбачала не безпосередній розмін кредитних грошей на золото, а розмін їх на валюти (девізи) провідних імперіалістичних держав.

75. Номіналістична теорія грошей

Номіналістична теорія грошей виникла при рабовласницькому ладі. Вона заперечувала внутрішню вартість грошей для виправдання псування монет з метою збільшення доходів казни.

Ця теорія повністю сформувалась у ХVІІ - ХVIII ст., коли грошовий обіг був наповнений неповноцінними (білонними) монетами. Першими представниками номіналізму були англійці Дж. Берклі і Дж. Стюарт. Вони вважали, що, по-перше, гроші створюються державою; по-друге, їх вартість визначається номіналом; по-третє, сутність грошей зводиться до ідеального масштабу цін. Наприклад, Дж. Стюарт визначав гроші як масштаб цін з рівними поділами.

Номіналісти повністю відкинули вартісну природу грошей, розглядаючи їх як технічну зброю обміну. Панівне становище номіналізм зайняв в політекономії в кінці XIX - на початку XX ст., але, на відміну від раннього номіналізму, об'єктом його захисту стали не білонні монети, а паперові гроші (казначейські білети).

Найбільш яскраво сутність номіналізму проявилась в теорії грошей німецького економіста Г. Кнаппа в праці 1905 р. "Державна теорія грошей". Основні її положення зводились до наступного:

гроші - продукт державного правопорядку, творіння державної влади;

гроші - хартальний платіжний засіб, тобто знаки, наділені державою платіжною силою;

основна функція грошей - засіб платежу.

Помилковість теорії грошей Кнаппа полягає в тому, що: по-перше, гроші - категорія не юридична, а економічна; по-друге, металевим грошам притаманна самостійна вартість, а не отримання її від держави, представницька вартість паперових грошей також визначається не державою, а обумовлена об'єктивними економічними законами; по-третє, основною функцією грошей є не засіб платежу, а міра вартості.

В сучасних умовах номіналізм - одна з домінуючих теорій грошей. Так, відомий американський економіст П. Самуельсон вважає, що гроші є умовними знаками та розглядає їх як штучну соціальну умовність.

76. Кількісна теорія грошей

Кількісна теорія грошей, яка стверджує, що ціни товарів визначаються об'ємом платіжних засобів, що знаходяться в обігу, належить до числа найстаріших доктрин в історії економічної думки. Період її зародження датується XVI ст., коли бурхливе зростання товарних цін в Європі наполегливо вимагало пояснення причин цього явища. Крім того, це був період панування в економічних трактатах ідей меркантилізму з його благоговійною вірою в особливі властивості благородних металів як важливого елементу суспільного багатства.

Найбільш розповсюджений у ХVIII-ХІХ ст. варіант кількісної теорії стверджував, що при умові саеіегіа рагіЬиз (незмінності інших умов) рівень товарних цін в середньому змінюється пропорційно зміні кількості грошей. Це положення спочатку застосовувалось до металевих (золотих та срібних) грошей, а після виходу робіт Д. Рікардо, і до паперових (нерозмінних) грошей. Кількісна теорія включає, як правило, два базисних положення:

постулат причинності (ціни залежать від кількості грошей) і постулат пропорційності (ціни змінюються пропорційно зміні кількості грошей).

В період свого зародження кількісна теорія не претендувала на пояснення причин зміни цін. Її головним завданням було обґрунтування погляду, що гроші принципово відрізняються від інших представників товарного світу завдяки відсутності в них внутрішньої вартості. І лише з часом в кількісній теорії почала домінувати теза про зв'язок стану грошового обігу з динамікою цін.

Першим, хто висловив припущення про залежність рівня цін від кількості благородних металів, був французький філософ Жан Боден. Однак він не висував твердження про пряму, а тим більше пропорційну залежність між зміною кількості грошей та зміною цін.

77. Закони грошового обігу

Закон грошового обігу встановлює необхідну кількість грошей в обігу, це закон кількості грошей в обігу. Кількість грошей, необхідних для обігу, можна визначити за такою формулою:

де СЦ -- сума цін усіх реалізованих за рік товарів і тарифів за послуги; К -- сума цін товарів, проданих у кредит; Р -- сума платежів за зобов'язаннями (за кредитом минулого періоду); ВП -- сума платежів, що взаємно сплачуються; О -- швидкість обігу грошей (середня кількість оборотів грошей на рік).

Закон обігу повноцінних грошей (золота) може бути виражений так: за певної суми вартостей товарів, що реалізуються за готівку, і платежів, що надходять (за вирахуванням тих, які взаємно сплачуються), і за певної середньої кількості оборотів маса грошей залежить від вартості грошового матеріалу (золота). Якщо, наприклад, вартість золота зменшилась унаслідок зростання продуктивності праці в золотодобувній галузі, то знадобиться відповідно більша його кількість, щоб забезпечити процес реалізації тієї самої маси товарів, адже ціни останніх зростуть.

В умовах золотомонетного обігу використовувалась необхідна кількість повноцінних грошей. Коли потреба в грошах зменшувалася, частина золотих монет випадала з обігу, перетворюючись на скарб; якщо ж потреба в грошах зростала, їх додаткова кількість із скарбу надходила в обіг. Якщо в сферу обігу випускається необхідна для обігу кількість паперових грошей, то паперові гроші функціонують так само, як і золоті, і мають таку саму купівельну силу. Але становище змінюється, якщо в обіг випускають більше грошей, ніж було б потрібно золотих. Паперові гроші, на відміну від золотих, не випадають з обігу, продовжуючи залишатись там. Тому вартість паперових грошей залежить від їх кількості в обігу, що й відповідає кількісній теорії грошей.

З наведеного вище випливає важливий принцип грошового обігу-- грошова маса повинна відповідати потребам обігу. Підтримання рівноваги в економіці, збалансованості попиту і пропозиції значною мірою залежить від обсягу грошової маси.

78. Золотий стандарт і його еволюція

Золотомй стандамрт -- монетарная система, в которой основной единицей расчётов является некоторое стандартизированное количество золота.

В экономике, построенной на основе золотого стандарта, гарантируется, что каждая выпущенная денежная единица может обмениваться на соответствующее количество золота. При расчётах между государствами, использующими золотой стандарт, устанавливают фиксированный обменный курс валют на основе соотношения этих валют к единице массы золота.

Сторонники золотого стандарта отмечают, что его использование делает экономику более стабильной, менее подверженной инфляции, поскольку при золотом стандарте правительство не может печатать деньги по своему усмотрению, не обеспеченные золотом. Однако дефицит платежных средств вызывает спад в производстве из-за кризиса ликвидности.

Основные причины выбора именно золота в качестве стандартной денежной единицы: относительная высокая стоимость, долговечность, неизменяемость при хранении, делимость и объединяемость, возможность идентификации по цвету, весу, степени ковкости, акустическим свойствам.

Постепенно от непосредственного использования золота стали отказываться. Основные причины:

- невозможность быстрой дополнительной эмиссии

- траспортировка золотаявляется технически трудной и дорогой

- потеря золотых монет приводила к нарушению баланса и для его восстановления требовалось новое аналогичное количество золота

- изготовление монет из сплавов золота, естественный износ монет приводили к нарушению коэффициентов обмена

Разновидностями "золотого стандарта" являются:

1) золотомонетный стандарт, при котором банками осуществлялась свободная че-канка золотых монет (действовал до начала XX в.);

2) золотослитковый стандарт, при котором золото применялось лишь в междуна-родных расчетах (начало XX в. начало первой мировой войны);

3) золотовалютный (золотодевизный) стандарт, при котором наряду с золотом в расчетах использовались и валюты стран, входящих в систему "золотого стан-дарта", который известен как Генуэзский (1922 г. начало второй мировой войны).

Вторая мировая война привела к кризису и распаду Генуэзской валютной системы

79. Повноцінні гроші

Повноцінні гроші - гроші, у яких номінальна вартість (позначена на них) відповідає реальній вартості, тобто вартості матеріалу, з якого вони зроблені.

Именно такими деньгами являются все виды товаров, которые выступали эквивалентами на начальных этапах развития товарного обращения (скот, зерно, меха, жемчужины, ракушки и т. п.), а также металлические деньги -- медные, бронзовые, серебряные, золотые полновесные монеты.

Разные товары и сегодня выполняют роль денег в специфических условиях. Например, сигареты у заключённых и военнопленных.

Но постепенно товарные деньги уходят из оборота. Они неудобны для частого обращения, так как слишком тяжелы, неделимы или портятся при хранении. Но самое главное -- они слишком дороги в изготовлении.

В настоящее время товарные деньги используются как средство сбережения и для коллекций (инвестиционная монета).

80. Неповноцінні гроші

Неполноценные деньги (бумажные деньги государства, коммерческие векселя, банкноты, чеки, пластиковые карточки, электронные деньги), или заменители денег, сохраняющие их некоторые свойства, это деньги, номинал которых выше их внутренней стоимости.

Неполноценные деньги - это деньги, не имеющие внутренней собственной стоимости, но обладающие представительной стоимостью.

Неполноценные деньги имеют ценность и способны выполнять функции денег, поскольку государство принимает их в качестве уплаты налогов, а также объявляет законным платёжным средством на своей территории.

Характерными свойствами неполноценных денег являются:

- - отсутствие внутренней стоимости;

- - превышение номинальной стоимости над реальной;

- - подверженность обесценению;

- - невозможность физического использования как товара;

- - объективная необходимость осуществления специальных мер по государственному регулированию количества денег в обращении.

81. Функції грошей

Деньги проявляют себя через свои функции. Обычно выделяют такие функции денег как:

Мера стоимости. Разнородные товары приравниваются и обмениваются между собой на основании цены (коэффициента обмена, стоимости этих товаров, выраженных в количестве денег). Денежная единица является эталоном для товаров.

Средство обращения. Деньги используются в качестве посредника в обращении товаров. Для этой функции крайне важны лёгкость и скорость, с которой деньги могут обмениваться на любой другой товар (показатель ликвидность). Возможность продать свой товар сегодня, а купить сырьё позже Таким образом, деньги как средство обращения преодолевают временныме и пространственные ограничения при обмене.

Средство платежа. Деньги используются при регистрации долгов и их уплаты. Эта функция получает самостоятельное значение для ситуаций нестабильных цен на товары. При покупке товара в долг (сумма долга в деньгах) изменения цены на товар не влияют на сумму долга.

Средство накопления. Деньги, накопленные, но не использованные, позволяют переносить покупательную способность из настоящего в будущее. Функцию средства накопления выполняют деньги, временно не участвующие в обороте. Однако нужно учитывать, что покупательная способность денег зависит от инфляции.

Организующее начало. Функция, упрощающая управление обществом, позволяющая строить высоко кооперированные производства, устанавливать правила взаимоотношений между людьми, общественными образованиями и т. д.

82. Сутність інфляції

Інфляція - це знецінення грошей, породжене диспропорціями в суспільному виробництві й порушенням законів грошового обігу, яке виявляється у стійкому зростанні цін на товари і послуги.

Інфляція виникає тоді, коли в обігу знаходиться надлишкова кількість грошей (готівкових і безготівкових). Таке становище веде до їх знецінення, гроші “дешевіють”, а ціни набувають тенденції до зростання.

Під час інфляції має місце:

- знецінювання грошей по відношенню до золота;

- знецінювання грошей по відношенню до товару;

- знецінювання грошей по відношенню до іноземної валюти.

83. Повзуча, галопуюча Інфляція

Помірна (повзуча). Ціни зростають на 10% на рік, вартість грошей зберігається, відсутній ризик підписання контрактів в номiнальних цінах. Багато сучасних економiстів, в тому числі сучасні послідовники економічного вчення Кейнса вважають таку інфляцію необхідною для ефективного економічного розвитку. Така інфляція дозволяє ефективно корегувати ціни стосовно до умов виробництва і попиту, що постійно змінюються.

Галопуюча. Ціни зростають на 20-100% на рік, гроші прискорено матеріалізуються в товари, контракти прив'язуються до зростання цін.

84. Гіперінфляція. Навести конкретні приклади з економічного життя країни

Гіперінфляція. Ціни зростають астрономічне (1-2% щодня або на 500% і більше за рік), розходження цін і зарплати, руйнується добробут навіть забезпечених верств товариства.

Приклад. В Німеччині, гіперінфляція відбулась в 1923 році. В 1922 р., банкнота з найбільшим номіналом була 50 000 марок. В 1923 набільший номінал банкноти був 100 000 000 000 000 марок. В грудні 1923 обмінний курс дорівнював 4 200 000 000 000 марок за 1 долар США.

В 1923 році темп інфляції становив 3.25 Ч 106 відсотки на місяць (тобто, ціни подвоювались кожні два дні).

85. Наслідки інфляції

Інфляція звужує мотиви до трудової діяльності,

Інфляція є прихованим податком

Інфляція послабляє позиції владних структур.

До негативних наслідків інфляційних процесів відносяться:

- зниження реальних доходів населення (при нерівномірному зростанні номінальних доходів);

- знецінення заощаджень населення (підвищення відсотків на внески, як правило, не компенсує падіння реальних розмірів заощаджень);

- втрата у виробників зацікавленості в створенні речовинних товарів (збільшується випуск товарів низької якості, скорочується виробництво щодо дешевих товарів);

- посилення диспропорцій між виробництвом промислової й сільськогосподарської продукції;

- обмеження продаж сільськогосподарських продуктів у силу зниження зацікавленості, чекаючи підвищення цін на продовольство;

- погіршення умов життя переважно представників соціальних груп із твердими доходами (пенсіонерів, службовців, студентів, чиї доходи формуються за рахунок держбюджету).

86. Методи боротьби з інфляцією

Свiтовий досвiд виробив двi головнi концепцiї антиiнфляцiйних заходiв, що спираються на кредитно-грошову i фiскальну полiтику.

Перший метод (безкомпромiсної боротьби) реалiзустьєя шляхом змiн у системi оподаткування (як правило пiдвищення податкiв) та введенням жорсткого державного контролю цiн та зарплати.

Другий метод (адаптацiя до життя в умовах iнфляцiйної нестабiльностi) - це iндексацiя доходiв, застосування механiзму корегування процентних ставок вiдповiдно до темпiв iнфляцiї та iн. Адаптацiйна полiтика має своi недолiки: кошти на компенсацiйнi надбавки населенню треба брати з державного бюджету, тобто врештi-решт через податки, або робити грошову емiсiю, що знову призведе до зростання iнфляцiї.

Як правило, в умовах боротьби з iнфляцiєю цi методи використовуються комплексно, що дає бiльш виражений ефект, i дозволяє пом'якшити труднощi, припадаючi на долю економiки краiни.

87. Доходи у ринковій економіці. Заробітна плата: номінальна, реальна

Номінальна заробітна плата - сума грошей, яку одержує працівник за свою працю. Одиницею виміру тут є погодинна ставка заробітної плати, яка визначається коливанням попиту і пропозиції на ринку праці. На погодинну ставку впливають і такі чинники: продуктивність і якість праці, рівень застосованої технології праці, кваліфікації найманих працівників.

Номінальна заробітна плата не дає повного уявлення про, тому що в різний час за одну і ту ж кількість грошей можна купити різну кількість життєвих благ. Тому визначення рівня оплати праці здійснюється через реальну заробітну плату.

Реальна заробітна плата визначається масою товарів і послуг, які можна придбати за номінальну заробітну плату за існуючого рівня цін після відрахування податків та інших платежів. Отже, рівень реальної заробітної плати визначається сумою номінальної оплати праці, рівнем податків і цін на життєві блага.

88. Доходи від акціонерної власності. Акція, курс акції

Акционерная форма собственности предполагает образование акционерного капитала путем выпуска акций

Акція -- вид цінних паперів, що являє собою власність частки статутного капіталу підприємства і покладає на її власника (акціонера) певні права і зобов'язання, зокрема: право на частину прибутку підприємства у випадку його розподілу (дивіденд), а у випадку ліквідації -- на частину залишкової вартості підприємства.

Одночасно акція є одиницею капіталу, переданого акціонерами у користування акціонерному товариству.

Курс акції -- її ціна на продаж, яка в умовах вільного ринку не є величиною постійною і яка встановлюється на фондовій біржі. Вона прямо пропорційна величині дивіденду і обернено пропорційна рівню позичкового відсотока (тобто доходу, отримуваного вкладниками банку). Акція продається за таку суму грошей, яка при її поміщенні в банк принесе дохід не нижче за дивіденд.

Курс акції = ( Дивіденд / Банківський відсоток ) * 100%

89. Поняття економічної ренти. Земельна рента. Ціна землі

Економічна рента - це ціна, яка виплачується за використання землі та інших природних ресурсів, кількість яких (їх запаси) обмежена

Земемльна ремнта -- дохід, який отримують землевласники, реалізуючи власність на землю.

Ціна землі - це покупна ціна не самої землі, а тієї земельної ренти, що приносить дана ділянка.