Демократія, економічна свобода та економічний порядок

План

Вступ

1. Економічна демократія як механізм розвитку національної економіки та її модель в Україні

2. Сутність економічного порядку

3. Економічна свобода в Україні в 2010 році

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

В умовах посилення впливу на економічні процеси неекономічних чинників проблема теоретичного відображення сутнісних елементів механізму функціонування національної економіки та визначення їх особливостей набуває все більшої актуальності. Упорядкування економічних процесів у національній економіці - провідний напрямок забезпечення економічного порядку.

В умовах трансформаційних перетворень забезпечення економічного порядку набуває особливого значення для гарантування сталого економічного зростання.

Не може бути ефективної економіки без свободи економічної поведінки особистості, групи, організації, без їх права обирати свій шлях в економічному житті в залежності від своїх можливостей, суспільних потреб та меж правової легітимності і моральних норм.

Серед вчених, які досліджували демократію, слід назвати таких як Дудка Ю.П., Качан С. М., Кульчицький Я. В., Овчар І.В., Омельченко Р.В., Пінчук І.О., Сурмін Ю. П., Хижняк Л. М, Шимченко Л. А., Шкодіна І.В., Савельєв Є..

Метою даного реферату є дослідження і демократії та її моделі в Україні, обґрунтування сутності економічного порядку, а також аналіз економічної свободи в Україні у 2010 році.

1. Економічна демократія як механізм розвитку національної економіки та її модель в Україні

Демократія (грец. demos -- народ і kratos - влада ) - система відносин у країні щодо формування влади і уряду з обраних народом представників [3, с.254].

Економічна демократія, являючись по своїй первинній суті окремим економічним елементом національної економіки, сполучає собою дві визначальні сфери суспільного життя -- економіку і політику, слугуючи своєрідним «каналом», «провідником» їх впливу одна на одну.

З точки зору ролі, яку відіграє економічна демократія як елемент національного господарства, цілком можна стверджувати, що вона є окремим внутрішнім джерелом розвитку сучасних суспільно-економічних систем. Вагоме значення явищу, співвідносному з нашим розумінням економічної демократії, надають і зарубіжні вчені. Слід сказати, що зміст економічної демократії в економічній літературі ще не набув остаточного визначення і визнання. Дане поняття відносять і до мікроекономічних категорій, ототожнюючи його із самоуправлінням приватних підприємств за принципом "одна людина -- один голос" , і до макроекономічних категорій, визначаючи її сутність через сукупність відносин з приводу реалізації прав і свобод робітників (народу) у сфері суспільного виробництва. З іншого боку, зміст взаємовідносин позначають за допомогою кількох інших, відмінних за назвою термінів: "трипартизм" "соціальне партнерство", "міжсекторна співпраця" [12,c.79].

Враховуючи всі точки зору на досліджуване суспільно-економічне явище, конкретизоване визначення сутності економічної демократії може мати наступний вигляд: "один з основних інститутів сучасної ринкової економіки з приводу реалізації економічних прав і свобод господарюючими суб'єктами різних рівнів шляхом співпраці та колективних дій". Все багатоманіття суспільно-економічних відносин в межах даного інституту має у вигляді реалізації: економічних прав та свобод; економічних інтересів; колективних дій і співпраці; економічної влади; контролю над політичною владою, які по мірі свого розвитку логічно витікають одне з одного [10].

В Україні найбільш дієвим напрямом розподілу повноважень, обов'язків і сфер відповідальності рівнів державної влади вважають розвиток місцевого самоврядування, в якому найбільш яскраво виражається ідея наближення влади до народу (економічна демократія). Економічна демократія - це система суспільних відносин, яка ґрунтується на безпосередній участі більшості громадян у процесі прийняття та реалізації рішень у галузі економіки, забезпеченні їхніх економічних інтересів. Економічна демократія передбачає розширення економічних повноважень органів представницької влади, зміцнення об'єднань підприємців, підвищення ролі профспілок тощо [9, с.19].

Формування в Україні економічної демократії як невід'ємної складової громадянського суспільства європейського зразку вимагає як низки заходів державної влади, спрямованих на зміцнення правової та економічної основи місцевого самоврядування, так і суттєвої активізації діяльності самих територіальних громад у пошуку інноваційних організаційних форм та методів роботи, адекватних як наявним ресурсним та політико-правовим обмеженням, так і викликам часу [7].

2. Сутність економічного порядку

Реалізація заходів державної економічної політики повинна узгоджуватися з умовою стабільності в еволюції економічного порядку.

Проведення заходів державної економічної політики на конституційному рівні й рівні господарської регуляції не повинно зруйнувати історично сформований баланс інтересів основних домінуючих або впливових господарських груп, що веде до нестабільності й руйнування звичних форм економічної координації.

Розв'язання даної проблеми неможливо без побудови індуктивних моделей, що враховують історичні, політичні й культурні фактори еволюції економічних інститутів у рамках конкретної держави й економічного порядку.

Гарантом економічного порядку є держава [13,c.17].

Для розуміння закономірностей формування й розвитку того або іншого економічного порядку є корисним розуміння ролі й механізмів реалізації державної економічної політики. Теорія економічного порядку повинна також ураховувати неоднорідність механізмів економічної координації, що властива більшості сучасних суспільств [14,c.360].

Теорія економічного порядку може дати важливі рекомендації щодо інструментарію аналізу еволюції економічних систем, а також для дослідження закономірностей формування соціального ринкового господарства в постсоціалістичних країнах. Вироблення заходів з регулювання економіки повинна враховувати взаємовплив різних складових економічного порядку. Такий вплив може не піддаватися точному прогнозу й розрахунку виходячи із властивостей складних систем. При аналізі склад них систем (яким є господарський порядок) необхідно використати елементи індуктивного мислення, яке дозволяє розробити рамки для аналізу процесів розвитку й зміни господарських порядків.

Існуючі в тому або іншому господарському порядку, інститути формують структури правил і стимулів, які дозволяють економічним агентам розширювати рамки індивідуальної дії. Більшість інститутів так чи інакше пов'язані з економічною політикою держави й найчастіше створюються державою. Впорядкованість процесу розвитку інститутів і становить розпізнавальну рису господарського порядку.

Як правило, держава виступає головним регулятором економічних відносин і формує найважливіші правила складові організаційні форми, які приймаються функціонуючими господарюючими суб'єктами [5,c.53]. Міри економічної політики найчастіше впливають на зміни таких правил. Тому ті або інші організаційні форми є функцією від заходів державної регуляторної політики. Отже, інституціональні й організаційні складові економічного порядку доцільно розглядати через призму державної економічної політики.

Історичні особливості еволюції й тип економічного порядку накладають обмеження на варіативність розробки й проведення заходів економічної політики. Реформаторам необхідно враховувати історичні, інституціональні тенденції еволюції економічної системи, а також спрямованість й якісні характеристики попередніх реформ. У протилежному випадку заходи державної економічної політики можуть створювати інституціональні пастки [2,c.320].

Економіка тієї або іншої країни з урахуванням індивідуальної й унікальної траєкторії розвитку прагне у своїй еволюції до однієї з форм господарського порядку, заснованого на різних домінуючих формах координації, забезпечуючи максимальну впорядкованість інституціональної структури, необхідну для функціонування господарюючих суб'єктів. Таким чином, заходи державної економічної політики повинні узгоджуватися з тими можливостями й наслідками для економічного розвитку, які дають зміни інститутів у рамках еволюції економічного порядку, обумовленою історично сформованою індивідуальною траєкторією.

3. Економічна свобода в Україні в 2010 році

Економічна свобода - феномен громадянського суспільства з ринковою економікою, йому вона притаманна й ним найбільш ефективно може використовуватися, бо є його сутнісною характеристикою. З переходом до ринкових відносин ідеї та принципи економічної свободи з великими труднощами сприймаються різними соціальними групами українського суспільства, не одержують адекватного виразу на рівні економічних, політичних та інших соціальних інститутів, самоцінність економічних свобод взагалі незначна [1, c.382]. У той же час економічну свободу правомірно розглядати як механізм, здатний гармонізувати суб'єкта економічної діяльності з самим собою, з природою та суспільством.

Економічна свобода надає однакові права усім учасникам ринку: продавцям, покупцям, підприємцям та найманим працівникам. Вона як визначальна риса ринкового господарювання виявляється у конкретних економічних правах індивіда і, насамперед, у його праві володіти приватною власністю та самостійно діяти у сфері економіки. Економічною основою свободи є приватна власність. Суть свободи і приватної власності, з погляду економіки, однакова.

Економічний вимір свободи має багато аспектів, зокрема - змогу виробляти і споживати, продавати і купувати, свободу наймати і найматися. Відомо, що базисом ринкової економіки є свобода конкуренції, яка пов'язана з принципом "Laissez faire, laissez passer" ("Дозвольте все робити, дозвольте процесам йти спонтанно"). Якщо конкурентна економічна діяльність приводить у підсумку до блага суспільства, то її не варто обмежувати. Завдання держави у такій ситуації полягає у тому, щоб підтримати і захистити економічну свободу. Держава повинна створити такі сприятливі умови, за яких кожна людина мала б змогу зреалізувати економічну свободу [8, с. 156]. По-перше, економічна свобода виступає мірою розвитку особистості як суб'єкта господарювання. По-друге, економічна свобода є передумовою і фактором ефективної економічної діяльності в умовах сучасної ринкової економіки. По-третє, економічна свобода стає важливим регулятором економічної поведінки індивідів, груп, організацій.

Економічну свободу можна розглядати не тільки як ціль, але і як цінність. Проте цінністю вона стає тільки тоді, коли суб'єкт її усвідомлює. Де немає усвідомлення цінності діяти у сфері економіки відповідно до своїх потреб та інтересів з усвідомленням власної відповідальності за свої рішення і результати діяльності, там не має і суб'єкта господарювання. На рівні особистості економічна самосвідомість, яка спонукає особистість стати активним учасником економічного життя, включає усвідомлення й відчуття цінності економічної свободи. Важливу роль відіграє також, поряд з осмисленням цінності особистої свободи, розуміння її співвідношення зі свободою інших, з інтересами соціуму взагалі.

У 2009 році в рейтингу індексів економічної свободи було 179 країн (проти 157 у 2008 p.). Упродовж останніх років Україна опускається в глобальному рейтингу - 152-ге місце в 2009 році з 48,8 балами, що на 2,2 бала менше за попередній рік. Україна займає 42-ге місце серед 43 європейських країн. І якщо в 2008 році Україна була останньою в категорії країн «переважно невільні», то у 2009-му Україна опинилась у групі «невільних» країн (менше ніж 50 балів) разом з Білоруссю, Ліберією, Чадом, Анголою, Кірібаті, Республікою Чад [6,c.127].

Оцінка економічної свободи в Україні в 2010 році складає 46,4, що робить її економіку вільною лише на 162-у місці зі індексом свободи в 2010 році. Його оцінка в 2,4 процентних пункту нижче, ніж у минулому році, що відображає зменшення оцінки економічної свободи на 10 місць. Україна займає вже 43місце з 43 країн регіону Європи та її загальний бал нижче, ніж середні світові показники.

Україна зробила низку важливих структурних реформ для зміцнення своєї економічної бази і домоглася щорічного зростання на рівні 5 відсотків протягом останніх п'яти років. Позитивні заходи включають впровадження конкурентоспроможних ставок податків і членство у Світовій організації торгівлі після 14-річного процесу приєднання [4,c.39]. Загальна свобода щодо ведення бізнесу. Щодо розпочати бізнес в Україні необхідно 27 днів, у порівнянні із середнім світовим показником в 35 днів.

Таблиця 1

Економічна свобода в Україні в 2009 році

Складено за даними [15].

Отримання ліцензії на підприємницьку діяльність має більш ніж середній світовий показник становить 18 процедур і 218 днів, а витрати залишаються високими. Банкрутство є трудомістким і дорогим процесом.

Торговельна свобода. Україна домагається прогресу в лібералізації торговельного режиму, але деякі обмеження на експорт, бар'єри на ринку послуг, імпортні податки і збори, ліцензування імпорту вимог, непрозорі державні закупівлі, комплекс стандартів і правил сертифікації, обтяжливі митні процедури та слабкого захисту інтелектуальної права власності ще збільшують вартість торгівлі.

Фінансова свобода. Україна має порівняно низькі податкові ставки. Верхня ставка прибуткового податку становить 15 відсотків, а стандартна ставка корпоративного податку становить 25 відсотків. До прибутку страхових компаній і сільського господарства застосовуються спеціальні тарифи. Інші податки включають податок на додану вартість (ПДВ), податок на майно і податок на спадщину. У самий останній рік, в цілому податкові надходження як відсоток від ВВП склав 36,9 відсотка.

Розмір бюрократичного апарату. Загальний обсяг видатків уряду, у тому числі споживання і трансфертні платежі, є високими. У самий останній рік, державні витрати склали 44,3 відсотка ВВП. Не дивлячись на широку приватизацію, економіка як і раніше скута щодо державного втручання в приватний сектор.

Монетарна свобода. Інфляція була надзвичайно високою, в середньому 20,7 відсотка в період з 2006 по 2008 рік. Виконавча влади може встановлювати мінімальні ціни на товари і послуги, а держава впливати на ціни за допомогою регулювання і державних підприємств та комунальних служб. Десять очок були відняті з грошової оцінки свободи в Україні до відповідальності за політику, що спотворює внутрішні ціни.

Інвестиційна свобода. Законодавство передбачає рівне ставлення до іноземних інвесторів, але деякі сектори обмежено або заборонено. Обтяжлива бюрократія стримує інвестиції. Контракти не завжди підтримувалися в рамках правової системи, а також приватизація сповільнилося. Резиденти і нерезиденти валютних рахунків можуть бути предметом обмежень і затвердження урядом. До платежів та переказів можуть бути різні вимоги і кількісні обмеження. Деякі операцій з капіталом підлягають контролю та ліцензуванню. Іноземні інвестори не можуть володіти угіддями.

Фінансова свобода. Фінансова система України залишається слабкою і недостатньо розвиненою. Реструктуризація банківської системи йде повільно, і більше 150 дрібних банків часто страждають від недостатнього капіталу. Два банки знаходяться в державній власності, а також на 10 найбільших банків припадає більше половини вартості чистих активів. З часу прийняття поправок, які стосуються банківської діяльності у 2006 році та приєднання до Світової організації торгівлі в травні 2008 року, іноземні банки та страхові компанії одержали дозвіл на відкриття філій. З урахуванням недостатньої ефективності і глибини у фінансовій системі, розвиток внутрішнього ринку капіталу, як і раніше знаходиться в зародковому стані. Криза ліквідності і збільшення обсягу непрацюючих кредитів, пов'язаних із глобальною фінансовою кризою, призвели до великої пакет порятунку від Міжнародного валютного фонду [11,c.146]. Уряд також ухвалив контрольні пакети акцій в трьох з п'яти банків у скрутному фінансовому становищі і вивчає питання про націоналізацію всіх інших.

Захист права власності. Захист прав власності є слабким. Судова система підлягає виконавчій владі та кримінальному тиску, а корупція є значною. Ініціатива з розробки іпотечного ринку призвела до сильного зростання числа іпотечних кредитів і заклала законодавчу та адміністративну основу для функціонування ринку нерухомості.

Свобода від корупції. Корупція Україні сприймається як широке поширення. Україна займає 134 місце з 179 країн по сприйнятті корупції. Корупція пронизує всі верстви суспільства, уряду і всі сфери господарської діяльності і є одним з головних перешкод для іноземних інвестицій. Низький рівень заробітної плати сектора палива з корупцією в місцевих адміністративних органах, таких як дорожня поліція та податкове адміністрування, а також у системі освіти.

Висновок

Таким чином на сьогоднішній день сформованою і діючої в Україні є така модель демократії, яка підлягає ручному регулюванню і характеризується як механізм забезпечення трансформаційних процесів у незалежній державі. Демократія не мислима без розвитку громадянського суспільства, що є не тільки головним контролером влади, але й носієм цінностей, які наповнюють її зміст.

Можна виявити глибокий взаємозв'язок та взаємозумовленість відкритого суспільства і відкритої економіки. Політично відкриті суспільства створюють сприятливі передумови для забезпечення економічної свободи і, відповідно, - економічного зростання. Повноцінна демократія неможлива поза ринковою економічною системою і навпаки. Водночас важливо наголосити, що людина потребує не тільки економічної свободи, але й соціального захисту.

У процесі переходу до більшої економічної свободи, тим не менше, Україна відстає від інших європейських країнах, особливо в справі створення підприємницького середовища та викорінення корупції. Прогрес в галузі приватизації і залучення іноземних інвестицій був повільним. Нормативно-правові бази залишаються обтяжливими й неефективними. Бюрократичні перешкоди роблять багато комерційних операції і бізнес-освіту складним завданням. Судовій системі не вистачає незалежності та потенціалу, а також правові процедури, як правило, предмет корупції.

Список використаної літератури

1. Гринів Л.С. Національна економіка [Текст] : навчальний посібник / Л. С. Гринів, М. В. Кічурчак, 2008. - 464 с.

2. Заблоцький Б. Ф. Національна економіка: Підручник. - Львів: Новий світ - 2000, 2009. - 582с.

3. Національна економіка [Текст] : навч.посібник / ред. : В. М. Тарасевич, 2009. - 280 с.

4. Дудка Ю.П. Рейтинги України у міжнародних вимірах та їх вплив на економічну безпеку [Текст] / Ю. П. Дудка // Інвестиції: практика та досвід. - 2009. - № 4.- С.36-41

5. Качан С. М. Інституційні складові економічного порядку: формування та сучасний стан / С. М. Качан // Наукові праці Донецького національного технічного університету. - 2009. - №36.1 - с.52-57

6. Кульчицький Я. В. Правові засади економічної свободи у сучасних економічних системах / Я. В. Кульчицький // Науковий вісник НЛТУ України. Збірник науково-технічних праць2009. - №19.3 - С. 126-131

7. Овчар І.В. Модель української демократії як механізм забезпечення трансформаційних процесів у незалежній державі / І. В. Овчар // Гілея: науковий вісник. - 2009. - №26. -с. 18-29

8. Омельченко Р.В. Кількісні виміри економічної свободи України в умовах глобалізації //Економіка: проблеми, теорії та практика. -- 36. наук, праць. Вип. 241. Том IV.-- ДНУ Дніпропетровськ, 2008. -- С. 911--918

9. Пінчук І.О. Економічна демократія як складова механізму функціонування механізму національного господарства [Текст] / І. О. Пінчук // Інвестиції: практика та досвід. - 2008. - № 19.- с.29-31

10. Сурмін Ю. П. Проблемність демократії та шляхи її вдосконалення // Державне управління: теорія та практика. - 2006. - №2. - Режим доступу до журн.: www.nbuv.gov.ua/E-Journals/DUTP/2006-2/txts/FILOSOFIYA%5C06sypdsv.pdf

11. Хижняк Л. М. Метаморфози економічної свободи в умовах організованого ринку / Л. М. Хижняк // Вісник Харківського національного університету. Збірник наукових праць. - 2009. - №23. - с.142-146

12. Шимченко Л. А. Демократичні трансформації та сучасні соціально-економічні проблеми України / Л.А. Шимченко // Економічний вісник Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету ім. Григорія Сковороди. - 2009. - № 13. - с.78-84

13. Шкодіна І.В. Стратегія сталого розвитку національної економіки [Текст] / І. В. Шкодіна // Вісник Університету банківської справи НБУ. - 2009. - № 2.- С.17-20

14. Юрій С. Новий світовий економічний порядок: історія, теорія, напрямки реформування [Текст] / С. Юрій, Є. Савельєв // Журнал європейської економіки. - 2009. - Том 8 (№ 4).- С.353-370

15. Рейтинг економічно вільних країн за 2010 рік [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.heritage.org/Index/Ranking.aspx