Поняття економіка вживається як правило у двох значеннях: як сфера господарського життя і як наука, що вивчає цю сферу.

Скільки б ми не говорили слово “суспільство”, воно завжди виступає як сукупність суб'єктів господарювання. Звідси економіка в цілому є сукупністю певних суб'єктів економічної діяльності, кожний з яких вирішує проблему раціонального ведення господарства. В усякій реальній економіці існує безліч подібних суб'єктів (інститутів), проте об'єктом вивчення економічної науки є лише декілька найбільш типових і виведених в ідеалізованому вигляді. До таких суб'єктів (інститутів) належать: споживачі, фірми (підприємства), професійні спілки, урядові організації.

Які сторони життєдіяльності людини вивчає економічна наука? Що собою уявляє людина з точки зору економічної науки? У складному переплетенні біологічних і соціальних, матеріальних і духовних сторін життя людини економічна наука аналізує найважливішу сферу діяльності людини, а саме сферу виробництва та розподілу життєвих благ в умовах обмежених ресурсів, без якої були б неможливі усі інші різноманітні форми реалізації особистісних і суспільних інтересів.

Економічна наука у вивченні людського суспільства виходить із важливої передумови про те, що людина є одночасно і виробником, і споживачем економічних благ. Людина не тільки створює, але і приводить в рух та визначає способи використання техніки і технології, які, у свою чергу, висувають і нові вимоги до фізичних та інтелектуальних параметрів людини.

Різноманітність людської особистості, її неповторна індивідуальність, різноманітні мотиви її діяльності роблять необхідним за наукового аналізу економічного життя використовувати модель людини, тобто уніфіковане уявлення про людину, що діє у певній системі соціально-економічних координат.

Модель економічної людини (homo economicus) у сучасній економічній теорії можна охарактеризувати приблизно такими ключовими ознаками:

1. Це людина, яка вибирає, оскільки вона обмежена у своїх ресурсах і така ситуація змушує її до постійної необхідності робити вибір.

2. Це людина, яка оцінює. Вона порівнює різні альтернативи, оцінює їх і вираховує як би за власною шкалою.

3. Це людина, яка еволюціонує, тобто така, яка надає перевагу віддавати пріоритет власним оцінкам та інтересам перед чужими оцінками та інтересами. Норми суспільства при цьому нею притримуються лише остільки, оскільки вони явно не суперечать її власним нормам та інтересам.

5. Це людина, яка володіє обмеженою та неповною інформацією. Пошук додаткової інформації вимагає і часу, і витрат.

6. Поведінка цієї людини є цілераціональною, тобто вона ставить перед собою раціональні цілі і здійснює свої дії таким чином, щоб досягти їх максимально. Елементи ірраціонального в її поведінці можуть носити лише випадковий, зовнішній характер.

Не випадково необхідно приділити таку увагу до основної діючої особи економічного життя, адже від цього багато в чому залежить і підхід до неї як об'єкта економічних досліджень.

У науковій літературі донедавна економіка визначалась як система виробництва, обміну, розподілу, споживання благ; сфера функціонування продуктивних сил і економічних відносин в їх взаємозв'язку; спосіб виробництва; сфера суспільного виробництва і нарешті у більш точному, сучасному трактуванні - економіка - це сфера людської діяльності спрямована на 1) задоволення потреб людини (продукти харчування, одяг, житло, медичне обслуговування) і виробництва (метал, нафта, верстати, зерно);

2) створення штучного середовища існування людини.

Господарська діяльність за своїм змістом складна і багатоманітна. Вона включає як технічні, так і соціальні явища. У процесі виробництва і обміну люди взаємодіють, вступають у відносини, які здійснюються на основі зіставлення витрат та отриманих результатів економічної діяльності. У цьому сенсі вони є економічними.

Отже, економіка як сфера життя суспільства охоплює виробництво благ, обмін, розподіл і споживання їх. При цьому обов'язково слід урахувати, що існування економіки неможливе без участі людей, без продуктів їхньої інтелектуальної діяльності (наука, технологія). Крім того економіка не може існувати без природного середовища, на яке впливають люди, пристосовуючи його до своїх потреб.

Розрізняють об'єкт і предмет наукових досліджень. Об'єктом досліджень у найзагальнішому вигляді є сукупність явищ, явище або процес, що вивчаються. Для економічних досліджень - це людина, господарське життя людини, економіка загалом. Наприклад, людину як об'єкт досліджень вивчають різні науки - медицина, психологія, етнографія, демографія, історія тощо, кожна з яких має свій предмет.

Предмет дослідження - це суттєва сторона об'єкта, мета вивчення, тобто те, що наука ставить у центр своєї уваги.

Предмет науки, зокрема економічної теорії, значною мірою залежить від вихідних позицій тієї чи іншої теоретичної концепції. Тривалий час вважалось, що предметом економічної науки є причини зростання матеріального добробуту людей, багатства. Недарма основна праця великого англійського економіста Адама Сміта, що опублікована у 1776 р., називалася “Дослідження про природу і причинах багатства народів”. У подальшому уявлення про предмет економічної науки усе більше починають пов'язувати з обмеженістю (рідкісністю) наявних у розпорядженні людей ресурсів.

Повертаючись до характеристики предмета економічної науки, важливо відмітити, що вона не включає вивчення самих рідкісних ресурсів як таких (для цього існують природничі та технічні науки). Економічна наука вивчає економічну діяльність (поведінку) людей, тобто такі їх дії, які пов'язані з виробництвом, розподілом, обміном і споживанням економічних благ. Саме тому ця наука є гуманітарною, яка вивчає закономірності поведінки людей.

Економісти вивчають: витрати на виробництво та прибутки; їх цікавить, як забезпечується економічна рівновага, чому ціни на товари зростають і знижуються; чому одних товарів на ринку більше, ніж існує в них потреба, а інших - недостатньо; чому одні галузі економіки розвиваються швидкими темпами, а інші - деградують; чому кризи в економіці змінюються піднесеннями; чому існує безробіття та інфляція, який між ними взаємозв'язок; динаміку змін у цінах та обсягах виробництва. Вони намагаються встановити причини цих явищ, визначити чинники, що впливають на процеси ціноутворення та виробничі процеси. На відміну від пересічних громадян, які, наприклад, лише констатують, що заробітна плата шахтаря вища, ніж працівника харчової промисловості, або заробітна плата інженера в Україні менша, ніж інженера у США, економісти вивчають закони, що зумовлюють ці економічні явища.

Існує багато різноманітних визначень предмету економічної теорії. Найбільш розповсюдженим і загальноприйнятим через свою точність і лаконічність є формулювання визначення предмету економічної теорії таке: економічна наука досліджує людську поведінку (діяльність) з точки зору співвідношення між цілями і обмеженими ресурсами, які можуть мати різне використання. Отже економічна наука сприяє ефективному використанню обмежених ресурсів з метою задоволення потреб суспільства та кожного його члена.

З точки зору масштабів досліджуваного об'єкта розрізняють два рівні економічного аналізу, яким відповідають два розділи економічної теорії - мікроекономіка та макроекономіка. Мікроекономіка вивчає поведінку окремих суб'єктів економіки, аналізує витрати на виготовлення певного товару, галузеві аспекти економіки.

Макроекономіка вивчає функціонування економіки в цілому, а також так званих агрегатів, що в неї входять, - домашніх господарств, приватного сектору, урядового сектору. Під агрегатами (агрегованими показниками) розуміють сукупність окремих економічних одиниць, наприклад, домашніх господарств, які у процесі економічного аналізу розглядаються як одне ціле. При цьому у якості об'єкта дослідження виступають не тільки самі агрегати, але і зв'язки між ними, які виникають у процесі господарської діяльності

Стає зрозумілим, наскільки тісно пов'язані між собою економічна теорія (особливо нормативна економічна теорія) і державна економічна політика, яку можна визначити як комплекс заходів, спрямованих на регулювання поведінки економічних агентів (споживачів і виробників), або наслідків діяльності цих агентів для ефективного досягнення поставлених економічних цілей: економічного зростання, науково-технічного прогресу, більш справедливого розподілу доходів, повної зайнятості та ін. Для досягнення поставлених цілей держава використовує багатий арсенал засобів - від адміністративних заборон на викид шкідливих речовин у атмосферу до методів “тонкої настройки" економіки шляхом кредитно-грошової і податково-бюджетної політики.

Результативність державного управління багато в чому визначається компетентністю урядових чиновників, їх здатністю передбачити близькі і подальші результати дій, що вживаються. Здатність правильно зрозуміти економічну ситуацію, що складається, вибрати найбільш адекватні заходи державного впливу на економічні процеси, прорахувати наслідки рішень, що приймаються, максимізувати вигоди і мінімізувати можливі витрати прямо залежать від того, наскільки правильно і повно при проведенні державної економічної політики використовуються досягнення позитивної та нормативної економічної теорії.

Сутність економічної діяльності

Підсумовуючи вище сказане, можна визначити, що економічна діяльність - це сукупність дій на різних рівнях господарювання, в результаті яких люди задовольняють свої потреби завдяки виробництву та обміну матеріальними благами та послугами.

Діяльність стає економічною тоді, коли вона ставить за мету або має наслідком виробництво та обмін товарами чи послугами, що визнаються корисними або рідкісними. Дане поняття нерідко використовується і в загальному сенсі: в цьому випадку воно характеризує обсяг всього економічного життя протягом певного періоду часу та на певній території. Тоді використовуються такі узагальнені показники, як валовий внутрішній продукт (ВВП) та валовий національний продукт (ВНП).

Тобто економічна діяльність - це форма активної участі людини в суспільному виробництві. З цією метою люди створюють певні організації (трудові колективи), які спільно виконують ту чи іншу місію (реалізують програму або ціль) і діють на основі певних правил та процедур. Однак цілі і характер таких багаточисельних організацій (підприємств, фірм, компаній) різні.

Економічна діяльність людини у своїй основі є творчим процесом, творенням нових умов існування і розвитку, де відтворення існуючого занесено до цього процесу як момент. Творчість є проявом вищих здібностей людини, іманентною характеристикою її діяльності. Саме у творчості розкривається глибинна суть людини як творця нових економічних і соціальних відносин і, таким чином, самої себе.

Економічній діяльності завжди притаманна репродукція, тобто відтворення вже відомих та існуючих умов суспільно-економічного буття. Це - необхідність, бо тільки відтворюючи існуюче, люди забезпечують безперервність соціально-економічного прогресу. Припинення відтворення призвело б до зупинки функціонування економічної системи суспільства. Водночас сама економічна діяльність постійно змінюється, вона не тільки репродуктивна, не просто повторює наявне, але й мінлива, продуктивна. Навіть здійснюючи просте відтворення, люди так чи інакше вносять зміни як до природи, так і до соціально-економічних відносин. Кожний новий цикл, виток економічної діяльності починається за нових умов і відносин як результат безпосередньої активності людей.

Вже це передбачає зміну самої економічної діяльності. Потреба перетворення постійно пронизує економічні дії людини, коли вона намагається принаймні зберегти себе і тим більше покращити умови свого існування.

Таким чином, репродуктивний бік економічної діяльності як творчого процесу виражає відносну стійкість існуючих форм соціально-економічного життя і є необхідним чинником детермінації життєдіяльності людей. Репродукція не є тільки чимось пасивним, а становить компонент становлення нового, умовою творчої економічної діяльності.

Види економічної діяльності

- сільське господарство, лісове господарство, рибальство;

- промисловість;

- будівництво; діяльність транспорту та зв'язку;

- торгівля;

- фінансова діяльність; операції з нерухомим майном;

- державне управління; освіта; охорона здоров'я;

- послуги; діяльність у сфері культури та спорту тощо.

Що є спільного між всіма цими видами? Це, по-перше, те, що діяльність будь-якої компанії у будь-якій сфері спрямована на досягнення основної мети бізнесу - отримання прибутків та управління і мінімізацію витрат. По-друге, це наявність сукупності дій робітників з використанням засобів праці, що необхідні для “перетворення" ресурсів в готову продукцію. Тобто мова йде про виробничу діяльність.

Коли ми чуємо чи промовляємо слово “виробництво”, то уявляємо різні підприємства, на яких створюються конкретні блага: продукти харчування, одяг, взуття, машини, верстати, літаки, будинки тощо. Все це є результатами людської праці. І звідси робимо висновок, що виробництво - це процес створення життєвих благ, необхідних для існування і розвитку людського суспільства.

Таке визначення є цілком правильним. Однак воно не враховує того, що людська праця створила певне благо у взаємодії з природою, без цього виробництво неможливе. Це дуже важливо розуміти. Адже людська праця протягом багатьох тисячоліть не створювала нових речовин: вона лише надавала існуючим нових форм. Людська діяльність зводилась до користування готовими матеріалами і силами природи. Вивчаючи властивості, що притаманні дарам природи (лісу, кам'яного вугілля, зерна), людина своєю працею змінювала їхню форму, надавала їм нових якостей та пристосовувала до своїх потреб. У цій зміні власне і полягала сутність виробництва.

Природа поставляє матеріали та енергію, запаси яких створюють межі виробничих можливостей. Проте ці межі змінюються у двох напрямах - зменшення і розширення. Перший виявляється в тому, що більшість природних ресурсів обмежені та невідтворювані. Інтенсивне використання їх призводить до вичерпання. Водночас розвиток НТП сприяє економнішому, раціональнішому використанню природних ресурсів, заміни їх штучними (синтетичні волокна, пластмаси, нові види енергії тощо), що сприяє розширенню виробничих можливостей. Отже, людина спроможна не тільки використовувати природні багатства, а й відкривати нові джерела для розвитку виробництва.

Виробництво - це не тільки процес створення благ, необхідних для задоволення різноманітних потреб людини. Це ще й відтворення самого життя людей, оскільки при цьому забезпечуються засоби їхнього існування, а також реалізація і розвиток їхніх здібностей.

У процесі виробництва взаємодіють праця і природа. Праця - людська діяльність, спрямована на створення матеріальних і духовних благ для задоволення потреб людей. Проте створення матеріальних благ у певних межах може здійснюватися і без безпосередньої участі людини (автоматизоване виробництво, хімічний процес тощо). В цьому випадку праця не зникає, вона переміщується у сферу регулювання, управління.

Праця і виробництво - не тотожні поняття. Виробництво - це процес праці, яка має завершений, результативний характер. Така праця є продуктивною, а засоби її здійснення - засобами виробництва. Якщо вироблено продукт, процес виробництва відбувся. Може статися, що праця мала місце, але продукт з якихось причин не створено. Таке виробництво має незавершений характер.

Процес виробництва здійснюється результативно, тобто з певною продуктивністю або ефективністю, яка залежить від того, як поєднуються його фактори (земля, праця, капітал, підприємницькі здібності, інформація) і наскільки повно вони використані. При цьому важливе значення мають як кількісні та якісні параметри факторів виробництва, так і їхня майнова належність, від якої багато в чому залежить мотивація праці учасників процесу виробництва. Коли відомо, які і як використовуються фактори виробництва, кому вони належать, можна більш-менш об'єктивно визначити рівень процесу виробництва.

Для ефективної виробничої діяльності важливим є визначення цілей створення і функціонування підприємства. Провідну ціль господарської діяльності компанії, тобто чітко окреслену причину її існування, у світовій економіці прийнято називати місією. Переважна більшість сучасних компаній своєю місією вважає виробництво товарів та послуг для задоволення потреб ринку та отримання максимально можливого прибутку.

В практиці господарювання кожна фірма як складна виробничо-економічна система здійснює багато конкретних видів діяльності, які можна поєднати в окремі напрямки (рис.1).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.1. Головні види виробничої діяльності

Науково-дослідна і проектно-конструкторська діяльність

Поступальний розвиток суспільного виробництва, його постійне вдосконалення є фундаментальними закономірностями економічного життя людства. Вихідною сферою, де народжуються найбільш революційні інновації і доводяться до стадії практичного впровадження є наука.

Наука - це особливий вид людської діяльності, спрямований на виробництво нових знань про природу, суспільство та мислення, які матеріалізуються в нових засобах праці, нових технологіях та предметах споживання. Вони, в свою чергу, зумовлюють і формують необхідні умови для подальших кількісних та якісних зрушень у сфері наукових досліджень, технічних розробок виробництва і споживання. Така приблизно схема дії НТП, що є безперервним процесом розвитку науки, техніки, технології, виробництва і споживання.

Наукова робота - інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань. Основними її формами є фундаментальні та прикладні наукові дослідження. Процес створення та освоєння нової технології починається з науково-дослідної діяльності (фундаментальних досліджень), спрямованих на одержання нових наукових знань і виявлення найбільш суттєвих закономірностей, корисних для задоволення суспільних потреб.

Мета науково-дослідної роботи - виявляти нові зв'язки між явищами, пізнати нові закономірності розвитку природи та суспільства безвідносно до їх конкретного використання. Науково-дослідна діяльність поділяється на теоретичну (наукові відкриття, обґрунтування нових понять та уявлень, створення нових теорій) та пошукову (відкриття нових принципів створення виробів і технологій, нових, невідомих раніше, властивостей матеріалів та їх поєднань).

Проектно-конструкторська діяльність - своєрідний перехід від лабораторних умов до експериментального виробництва, через створення (модернізацію) зразків і технологій, що можуть бути передані після відповідних випробувань у серійне виробництво чи безпосередньо споживачу. На цій стадії відбувається остаточна перевірка результатів теоретичних досліджень, розробляється відповідна технічна документація, виготовляються і випробуються зразки нової техніки. Завершальною стадією процесу дослідження наукової розробки є освоєння виробництвом нової технології чи виробу. Саме у виробництві знання матеріалізуються, а дослідження знаходять своє логічне завершення.

Інвестиційна діяльність - це сукупність цілеспрямованих дій по вкладанню грошових коштів та інших цінностей в проекти, а також забезпечення віддачі вкладів.

Інвестиційна діяльність представляє інвестиційний процес в реальних умовах, з акцентом на організаційні засади його реалізації та управління цим процесом. Як правило, інвестиційна діяльність розглядається стосовно конкретного інвестиційного проекту та підприємства (юридичної особи), що здійснює інвестиційний процес (рис.2).

Що же може бути інвестицією? Все, що вкладається в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект: кошти; паї, банківські депозити, боргові зобов'язання, інші цінні папери; нерухомість; устаткування, транспортні засоби, товарно-матеріальні цінності; майнові права (щодо матеріальних, нематеріальних і фінансових активів) або права користування; інформація у будь-якій формі (документованій, електронній); знання, навички, досвід і вміння людей, їх ноу-хау.

Головним суб'єктом інвестиційної діяльності є інвестор, який вкладає власні, позичені або залучені кошти в об'єкти інвестування, приймає рішення щодо форм і способів їх використання, несе повну майнову та фінансову відповідальність за результати використання інвестованих коштів.

Суб'єктами інвестиційної діяльності є всі юридичні, фізичні особи, державні та недержавні установи, які беруть участь у реалізації інвестиційного проекту.

Макроекономічні умови для інвестиційної діяльності створюються відповідною державною політикою, яку реалізують органи центральної виконавчої влади та Національний банк. Для України це передусім Міністерство економіки, Міністерство фінансів, Мінпраці, галузеві міністерства та комітети, Державна податкова адміністрація, Антимонопольний комітет. Держава може брати участь в інвестиційному процесі як безпосередньо, вкладаючи свої бюджетні кошти (централізовані бюджетні інвестиції), розвиваючи підприємства державного сектора економіки, так і опосередковано:

Размещено на http://www.allbest.ru/

Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою системи національних класифікаторів. КВЕД розроблено на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 04.05.93 р. N 326 "Про Концепцію побудови національної статистики України та Державну програму переходу на міжнародну систему обліку і статистики". Розроблення КВЕД здійснено на базі міжнародної статистичної класифікації видів діяльності Європейського Союзу - Nomenclature of Activities European Community (NACE, Rev. l, mod.7).

Метою розроблення другої редакції КВЕД є приведення її у відповідність до нової редакції базової міжнародної статистичної класифікації видів діяльності NACE (Rev.1.1-2002 р.) та перегляд певних позицій національного рівня класифікації.

На міжнародному рівні перегрупування класифікаційних позицій здійснено у восьми розділах класифікації, а саме:

розгрупування позицій класифікації у 29, 40, 72, 74 та 90 розділах;

перекодування всіх класів групи 51.6 у групу 51.8 з подальшим утворенням 2-х нових класів на базі класу 51.64;

згрупування позицій у 27 та 55 розділах.

Зміни до КВЕД на міжнародному рівні, головним чином, стосуються методологічного упровадження класифікації: надано коментарі щодо віднесення видів діяльності до певних секцій, підсекцій, розділів та основних принципів утворення включених до них класифікаційних позицій, уточнено пояснення до позицій. У семи розділах класифікації (27, 29, 40, 51, 55, 72, 74) здійснено перегрупування позицій. Розгрупування позицій 90 розділу на міжнародному рівні співпало з вже існуючими позиціями на національному рівні КВЕД. Також утворено два нових розділи - 96 та 97 з метою задоволення потреб соціальної статистики щодо класифікації недиференційованої діяльності домашніх господарств як виробників товарів та послуг для власного споживання. Розділи 96 та 97 не призначені для застосування у статистиці підприємств та статистичних реєстрах. Під час розроблення другої редакції КВЕД було переглянуто доцільність та методологічну обґрунтованість утворення національного рівня КВЕД. В основу перегляду національного рівня класифікації, крім методологічних аспектів, було покладено аналіз даних Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) щодо кількості об'єктів за видами економічної діяльності, а також практичний досвід впровадження КВЕД.

Крім того, до другої редакції КВЕД включено європейську регламентну частину класифікації видів діяльності - терміни та визначення, які використовуються в контексті класифікації, правила визначення та зміни основного виду економічної діяльності тощо. Регламентна частина класифікації забезпечує застосування єдиної термінології, типів статистичних одиниць, правил та порядку визначення основного виду діяльності, що є передумовою зіставності та узгодженості національної статистики зі статистикою країн світового співтовариства та сприяє процесу інтеграції України до Європейського Союзу.

За методологічними засадами, принципами побудови та призначенням КВЕД є статистичною класифікацією, створеною як інструментарій для систематизації та групування економічної та соціальної інформації у стандартний формат, який дає змогу обробляти та аналізувати значні обсяги інформації. У разі використання статистичних класифікацій з метою адміністративного управління, треба враховувати це їхнє первісне та переважне призначення, оскільки тип використовуваних одиниць, порядок визначення та зміни основного виду економічної діяльності, принципи побудови цих класифікацій тісно пов'язані з метою статистичної діяльності. Код виду діяльності є одним з основних показників стратифікації статистичної сукупності для організації суцільних та вибіркових статистичних спостережень і основним його призначенням є забезпечення:

статистичного обліку підприємств і організацій за видами економічної діяльності у Єдиному

державному реєстрі підприємств та організацій України (ЄДРПОУ);

проведення статистичних обстежень економічної діяльності та аналізу статистичної інформації на макрорівні (складання міжгалузевого балансу виробництва і розподілу товарів та послуг відповідно до системи національних рахунків);

зіставлення національної статистичної інформації з міжнародною шляхом застосування єдиної