Аналіз витрат та прибутку на підприємстві ПП "Будівник"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

Мета роботи - аналіз витрат та прибутку на підприємстві.

Об'єкт дослідження - підприємство ПП «Будівник».

Методи дослідження - аналіз, порівняння, графічний спосіб представлення даних та матеріалу.

В першому розділі розглянули сутнісну характеристику витрат підприємства та їх класифікацію, поняття про собівартість продукції, характеристику кошторису витрат, статей калькуляції, ознаки та особливості прибутку підприємства, обґрунтування «точки беззбитковості» та «зони безпеки».

В другому розділі проведено практичний аналіз витрат та прибутку на підприємстві «Будівник». А саме, розглянута коротка характеристика підприємства. Розраховано аналіз витрат, прибутку та рентабельності підприємства «Будівник».

У третьому розділі досліджено формування напрямів зниження витрат та резервів збільшення прибутку на підприємстві ПП «Будівник», шляхи зниження витрат та собівартості продукції підприємства та аналіз резервів збільшення прибутку підприємства.

Ключові слова: ВИТРАТИ, ПРИБУТОК, КАЛЬКУЛЯЦІЯ, СОБІВАРТІСТЬ, КОШТОРИС, «ТОЧКА БЕЗБИТКОВОСТІ», «ЗОНА БЕЗПЕКИ».



Вступ

Функціонування підприємства супроводжується безперервним кругообігом коштів, який здійснюється у формах витрат ресурсів і одержання доходів, їх розподілу і використання. При цьому визначаються джерела коштів, напрямки та форми фінансування, оптимізується структура капіталу, проводяться розрахунки з постачальниками матеріально-технічних ресурсів, покупцями продукції, державними органами, персоналом підприємства. Усі ці грошові відносини становлять зміст фінансової діяльності підприємства, результатами якої є прибуток.

Конкурентне підприємство в короткостроковому періоді володіє незмінним устаткуванням і намагається максимізувати свої прибутки або мінімізувати свої втрати, пристосовуючи свій обсяг виробництва через зміни величини змінних ресурсів, які воно використовує. Економічні прибутки, яких прагне підприємство, визначаються як різниця між доходом і витратами.

Будь-яке виробництво завжди пов'язане з витратами, оскільки це - процес використання факторів виробництва, які втілюються у створеному продукті (товарі, послузі). Останній, як відомо, характеризується споживчою вартістю (корисністю) і трудомісткістю, тобто певною кількістю затрат уречевленої та живої праці. У підсумку вони і становлять вартість товару чи послуги. Частина їх вартості, яка втілює вартість уречевленої праці (засобів виробництва), існує ще до процесу виробництва. Вона лише переноситься на виготовлений товар у вигляді вартості матеріальних витрат. Жива праця людини створює чистий продукт - понад вартості перенесених на товар матеріальних витрат.

Зрозуміло, що процес виробництва має безперервно повторюватись, а це можливо лише тоді, коли його фактори відтворюються. Частка вартості, яка авансується для постійного функціонування виробництва, визначається як витрати виробництва.

Керівнику будь-якого підприємства на практиці приходиться приймати безліч різноманітних управлінських рішень. Кожне прийняте рішення, що стосуються ціни, витрат підприємства, обсягу і структури реалізації продукції, в остаточному підсумку позначається на фінансових результатах підприємства, тому тема дипломної роботи «Витрати та прибуток як інструмент аналізу діяльності підприємства» є актуальною.

Метою роботи є аналіз витрат та прибутку на підприємстві.

Для досягнення поставленої мети в роботі вирішуються наступні задачі:

Розкрити сутність поняття «витрати», навести їх класифікацію;

Розглянути поняття про собівартість продукції та охарактеризувати кошторис витрат та статті калькуляції;

Розкрити поняття «прибуток підприємства»; навести характеристику, ознаки та особливості, процес формування на підприємстві;

Проаналізувати витрати та розрахувати прибуток на підприємстві «Будівник».

Предметом дослідження є ПП «Будівник», об'єктом - витрати та прибуток підприємства.

Метод дослідження - аналіз, порівняння, графічний спосіб представлення даних та матеріалу.



1. Сутнісна характеристика витрат підприємства

1.1 Характеристика та класифікація витрат

Основною метою діяльності будь-якого виробника (фірми, виробничого підприємства) є максимізація прибутку. Можливості його одержання обмежені, по-перше, витратами виробництва і, по-друге, попитом на вироблену продукцію.

Витрати - це прямі і непрямі, фактичні і можливі виплати або упущена вигода, необхідні для того, щоб залучити й утримати ресурси в межах даного напрямку діяльності [1].

Витрати мають натуральну та грошову форми. Планування й облік витрат факторів виробництва в натуральній формі (кількість, маса, об'єм, довжина тощо) мають важливе значення для організації діяльності підприємства. Проте для оцінювання результатів цієї діяльності вирішальною є грошова оцінка витрат, оскільки вона виражає вартість продукції (послуг).

Найбільшу питому вагу у загальному обсязі витрат підприємства мають витрати на виробництво.

Витрати, що має фірма у процесі діяльності, можна поділити на дві категорії: зовнішні (або явні) і внутрішні (неявні). Зовнішні витрати набувають форми грошових платежів постачальникам факторів виробництва, проміжних виробів і ділових послуг [17].

Тут мова йде про заробітну плату робітників та службовців, витрати на сировину і матеріали, комісійні винагороди торговельним фірмам, внески банкам та іншим фінансовим установам, розрахунки за юридичні консультації, транспортні послуги тощо. Інакше кажучи, зовнішні витрати являють собою

плату за ресурси постачальникам, які ведуть справи відокремлено від даної фірми [50].

Внутрішні (неявні, імпліцитні) витрати - це упущена вигода, на яку йде фірма, взявши даний варіант використання усіх виробничих ресурсів. Вони кількісно дорівнюють тим доходам, що могли б бути отримані при оптимальному способі застосування даних ресурсів (фінансових, інформаційних, людських, матеріальних та ін.).

За формою прояву усі витрати можна поділити на такі групи:

1. Витрати - безпосередні грошові виплати.

2. Неявні (імпліцитні) витрати - (умовно оцінена) упущена вигода, що не набирає форми фактичних грошових виплат.

3. Збиток - фактичні (потенційно можливі) втрати, яких зазнає (або може зазнати) фірма, не отримуючи при цьому компенсації у формі доходу - санкції за різного роду недотримки (за часом, якістю, умовами), нереалізована продукція, втрати від аварій, ін. Неважко помітити, що збиток може виявлятися як при прийнятому сценарії використання ресурсів, так і при альтернативно можливому.

4. Безповоротні (безповоротно втрачені) витрати (англ. «sunk cost», тобто "утоплені") являють собою раніше зроблені витрати, які вже не підлягають відшкодуванню і не можуть впливати на рішення фірми (наприклад, безперспективні інвестиції) [3].

Розрізняють витрати економічні та бухгалтерські. Економічні витрати - це всі види виплат постачальникам за сировину та матеріальні ресурси. Ці витрати складаються із зовнішніх (явних) та внутрішніх (неявних або імпліцитних). Бухгалтерські витрати, які фактично відповідають витратам підприємств - це платежі постачальникам матеріальних ресурсів, виплата заробітної плати, нараху­вання амортизації тощо. Тобто, «Економічні витрати - Імпліцитні = Бухгалтерські витрати».

У загальному вигляді прибуток бухгалтера може бути розраховано за формулою



, (1.1)

де Пб - бухгалтерський прибуток; В - загальна виручка; Ззов - явні витрати (зовнішні видатки).

При розрахунку прибутку економіста розмір витрат повинен бути доповнений ще однією складовою - неявними витратами, що становлять упущену вигоду:

, (1.2)

де Пе - економічний прибуток; ВП- прогнозована загальна виручка; - прогнозовані явні витрати (зовнішні видатки); УВ - внутрішні витрати (упущена вигода).

Розрізняють витрати на одиницю продукції та загальні витрати на весь обсяг виготовленої продукції (наданих послуг) [10].

При плануванні, обліку та аналізі витрати класифікують за різними ознаками. Основними з них є ступінь однорідності, економічна роль у формуванні собівартості, спосіб обчислення на окремі види продукції, зв'язок з обсягом виробництва, час виникнення та обчислення.

Залежно від ступеня однорідності витрати поділяються на прості (елементні) та комплексні. Прості (елементні) - це витрати однорідні за економічним змістом (сировина, основні матеріали, заробітна плата). Комплексні витрати різнорідні за своїм складом, вони охоплюють кілька економічних елементів (витрати на утримання та експлуатацію машин, загальновиробничі, втрати від браку тощо) [2].

За економічною роллю у формуванні собівартості продукції витрати поділяють на основні та накладні: основні витрати безпосередньо пов'язані з процесом виготовлення виробів і утворюють їх головний речовий зміст. Це витрати на сировину, основні матеріали, технологічне паливо та енергію, заробітну плату основних виробничих робітників. З допомогою накладних витрат створюються необхідні умови для функціонування виробництва, його організації, управління, обслуговування (загальновиробничі витрати) [35].

За способом обчислення на окремі види продукції витрати поділяються на прямі та непрямі. Прямі витрати безпосередньо відносять на собівартість виготовлення конкретного виду продукції і можуть бути розраховані на її одиницю прямо (матеріали, паливо, заробітна плата). Непрямі витрати пов'язані з виготовленням різних видів продукції, в цьому разі не можна безпосередньо обчислити витрати на окремі види продукції (загальновиробничі витрати, витрати на утримання та експлуатацію машин тощо). Непрямі витрати розподіляються на окремі види продукції пропорційно визначеній базі. Зростання частки прямих витрат у загальній сумі підвищує точність обчислення витрат на одиницю продукції [8].

Залежно від зв'язку з обсягом виробництва витрати поділяють на постійні та змінні. Постійні витрати - це такі, абсолютна величина яких у даний період при зміні обсягу виробництва в певних межах не змінюється. При істотних змінах обсягів виробництва, наслідком яких є зміни виробничої та організаційної структури підприємства, величина постійних витрат змінюється стрибкоподібне, після чого вона знову залишається постійною. Це витрати на утримання й експлуатацію будівель, споруд, управління цехом, орендна плата. До постійних витрат відносять також витрати, які неістотно змінюються внаслідок зміни обсягів виробництва, тому їх називають умовно-постійними.

Змінні витрати - це такі витрати, величина яких у даний період безпосередньо залежить від обсягу виробництва [47].

Поділ витрат на постійні та змінні дає змогу визначити кількісну залежність різних витрат від змін в умовах виробництва та реалізації при здійсненні планування, виборі варіантів рішень.

У практичних обчисленнях загальну динаміку змінних витрат спрощують, уважаючи всю їхню сукупність пропорційною. Це значно полегшує аналіз і прогнозування витрат.

Рисунок 1.1 - Типова класифікація витрат підприємства за окремими ознаками

Залежно від часу виникнення витрати можуть бути поточними, одноразовими, майбутніми. Поточні витрати здійснюються щоденно в даному періоді, одноразові - це разові витрати, що здійснюються не частіше як один раз на місяць. Майбутні витрати - це витрати, на які резервуються кошти в кошторисно-нормативному порядку (оплата відпусток, сезонні витрати та ін.).

Структура витрат підприємства подана на рис. 1.2.

Будь-який економічний суб'єкт повинен усвідомлювати, що коштує йому виробництво продукції (робіт, послуг), тобто рівень витрат. Даний фактор особливо важливий в умовах ринкової економіки, тому що величина витрат на виробництво продукції впливає на її конкурентоспроможність і визначає результати діяльності підприємства 17].

У теорії витрат виробництва особливе значення має поняття граничних витрат.

Граничні витрати - це приріст витрат у результаті виробництва однієї додаткової одиниці продукції [4].

Оскільки постійні витрати не змінюються із зміною обсягу продукції ОБ підприємства, граничні витрати залежать від зростання лише змінних витрат на випуск додаткової одиниці продукції. Цю залежність відбиває така формула:

(1.3)

де ГВ - граничні витрати; ДЗВ - зростання змінних витрат виробництва; ДОВ - випуск додаткової одиниці продукції.

Граничні витрати показують, скільки коштує для фірми збільшення обсягу випуску продукції на одну одиницю, їх можна обчислити, виходячи як із змінних, так і з загальних витрат. Загальні витрати відрізняються від змінних тільки постійними витратами, які залишаються сталими, коли обсяг випуску продукції змінюється [55].

Середні витрати (СВ) - це витрати на одиницю випуску продукції. Є три види середніх витрат: середні постійні, середні змінні та середні валові (загальні) витрати.

Середні постійні витрати (СПВ) являють собою постійні витрати, поділені на обсяг випуску продукції (ПВОБ).

Оскільки постійні витрати не змінюються, середні постійні витрат ти знижуються зі збільшенням обсягу випуску продукції.

Середні змінні витрати (СЗВ) - це змінні витрати, поділені на обсяг випуску продукції (ЗВОВ) [38].

Рисунок 1.2 - Структура витрат підприємства

Середні загальні витрати (СЗВ) розраховують діленням валових витрат на обсяг випуску продукції (ВВОВ).

У цілому середні витрати - це витрати на виробництво одиниці продукції. Порівнюючи середні валові витрати з ціною продукції, можна визначити, чи прибуткове виробництво [5].



1.2 Поняття про собівартість продукції. Характеристика кошторису витрат та статей калькуляції

Важливим показником, який характеризує діяльність промислового підприємства є собівартість. Собівартість - це поточні витрати на виробництво і реалізацію продукції в грошовому вираженні.

Від рівня собівартості залежать фінансові результати діяльності підприємства, темпи розширеного відтворення, фінансовий стан підприємства.

Собівартість продукції - це грошова форма витрат на підготовку її виробництва, виготовлення і збут. Відображаючи рівень витрат на виробництво, собівартість комплексно характеризує ступінь використання усіх ресурсів підприємства, а, значить, і рівень техніки, технології та організації виробництва. Чим краще працює підприємство, інтенсивніше використовує виробничі ресурси, успішніше удосконалює техніку, технологію і організацію виробництва, тим нижча собівартість продукції. Тому собівартість є одним з важливих показників ефективності виробництва [19].

Собівартість товарної продукції характеризує витрати на виробництво продукції.

Собівартість реалізованої продукції характеризує витрати на виробництво і збут [62].

Собівартість валової продукції включає витрати підприємства протягом планового періоду (рік, квартал, місяць) на виробництво і реалізацію продукції, що перебуває на усіх стадіях виробничого циклу (реалізована/товарна продукція, незавершене виробництво). Іншими словами, підсумовуються витрати на виготовлення і збут продукції, уже реалізованої, готової для реалізації та тієї, що іще перебуває на стадіях виробництва [43].

Цілі обліку собівартості продукції: а) своєчасне, повне і достовірне визначення фактичних витрат, пов'язаних з виробництвом і збутом продукції; б) розрахунки фактичної собівартості окремих видів і усієї продукції; в) контроль за використанням матеріальних трудових і грошових ресурсів [41].

Напрямки використання собівартості:

* оцінка й аналіз використання планових показників;

* визначення результатів діяльності структурних підрозділів і підприємства в цілому;

* оцінка фактичної ефективності організаційно-технічних заходів, спрямованих на розвиток і удосконалення виробництва;

* забезпечення планово-економічних й аналітичних розрахунків [39].

При обчисленні собівартості продукції важливе значення має визначення складу витрат, які в неї включаються. Як відомо, витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох власних джерел: собівартості і прибутку.

Витрати плануються і враховуються за двома напрямами:

1) економічними елементами, тобто економічно однорідними видами витрат (наприклад, матеріали, зарплата, амортизація, ін.) - кошторис витрат;

2) калькуляційними статтями, тобто залежно від місця (сфер виробничої діяльності) виникнення витрат - калькуляція [28].

Слід підкреслити, що обидва види обліку витрат (як кошторис, так і калькуляція) необхідні в економічній діяльності підприємства, тому що виконують різні функції.

Кошторис витрат використовується для контролю загальних витрат підприємства або цеха за економічно однорідними елементами. Це необхідно при здійсненні платежів постачальникам відповідних видів ресурсів або аналізі поелементних складових виробничих витрат, зокрема, матеріаломісткості, енергоємності, трудомісткості, фондоємності продукції, що випускається [6].

Кошторис виробництва - це витрати підприємства, зв'язані з основною його діяльністю за певний період, незалежно від того, відносять їх на собівартість продукції в цьому періоді чи ні. Отже, кошторис виробництва і собівартість загального обсягу продукції, як правило, не збігаються. Кошторис виробництва складають за економічними елементами [36].

Калькуляція використовується головним чином для розрахунку собівартості одиниці продукції і подальша формування базової ціни на продукцію.

За етапами формування можна виділити такі види собівартості:

- технологічну - це сума витрат на здійснення технологічного процесу;

- виробничу - витрати на виробництво продукції;

- повну - витрати на виробництво і збут [53].

Кошторисом витрат називається повне зведення витрат на виробництво і реалізацію продукції, згруповане за економічно однорідними елементами.

Основними статтями кошторису витрат є:

1) матеріальні витрати;

2) витрати на оплату праці;

3) відрахування на соціальні заходи;

4) амортизація;

5) інші операційні витрати.

Це групування є єдиним для всієї промисловості [33].

Калькуляція (від лат. сalculatio - рахунок, підрахунок) - це поданий у табличній формі розрахунок витрат на виробництво і збут одиниці продукції (виробів, робіт, послуг) або групи однорідних видів продукції. Як і кошторис витрат, калькуляція складається в грошовій формі. На відміну від кошторису витрат калькуляційні статті групуються не за економічно однорідними елементами, а за сферами виробничої діяльності. Тому до калькуляційної статті можуть належати кілька економічно однорідних видів витрат (наприклад, матеріальні витрати, заробітна плата, амортизація) [52].

Калькуляція є основою для визначення середніх витрат виробництва і реалізації одиниці продукції. На основі цієї величини формується на кожний вид продукції базова ціна підприємства [25].

Виробнича калькуляція містить у собі такі статті витрат:

1) сировину і матеріали;

2) купівельні напівфабрикати, комплектуючі вироби, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій;

3) паливо й енергію на технологічні цілі;

4) зворотні відходи (вираховуються);

5) основну заробітну плату основних виробничих робітників;

6) додаткову заробітну плату основних виробничих робітників;

7) відрахування на соціальні заходи;

8) витрати на утримання та експлуатацію устаткування;

9) загальновиробничі витрати;

10) втрати внаслідок технічно неминучого браку;

11) інші виробничі витрати;

12) попутну продукцію (вираховується) [57].

Крім наведених витрат виробничої собівартості при формуванні ціни важливо враховувати такі статті витрат:

а) адміністративні витрати;

б) витрати на збут;

в) інші операційні витрати [7].

У наведену вище типову номенклатуру статей калькуляції можуть вноситися зміни з урахуванням особливостей техніки, технології й організації виробництва відповідної галузі, питомої ваги окремих видів витрат у собівартості продукції, а також поєднуватися кілька типових статей калькуляції в одну або виділятися з однієї типової статті кілька статей калькуляції [30].

Аналізуючи діяльність підприємства, аналізується собівартість продукції, саме:

- оцінка виконання плану по собівартості за звітний рік;

- виявлення використаних ресурсів подальшого зниження собівартості продукції;

- розроблення заходів по мобілізації резервів економного витрачення матеріальних, трудових, грошових ресурсів.

Шляхів зниження собівартості продукції є чимало: це і використання менш дорогих матеріалів, це і вдосконалення процесу виробництва, автоматизації робочих місць та скорочення кількості працюючих, це і кооперація з іншими підприємствами, які можуть виготовляти ті чи інші складові за меншими цінами тощо. Однак існує чимало проблем пов'язаних з цим. Так, зменшення витрат на придбання якісних матеріалів та заміна більш дешевими може призвести до пониження якості кінцевого продукту, а це може негативно відбитися на реалізації продукції. Зменшення кількості працівників і автоматизація виробництва вимагає на перших етапах чималі капіталовкладення тощо [54].

Найбільш ефективним шляхом зниження собівартості продукції є впровадження економних технологій виробництва, переймання світового досвіду по зменшенню собівартості. Ресурсоекономні, ресурсозберігаючі технології - це вихід для українського товаровиробника.

Також важливим є дотримання всіх головних принципів ефективного розміщення продуктивних сил: це скорочення шляхів між виробником та покупцем, між виробництвом і сировинною базою [18].

Дотримання загальних економічних принципів та законів - важливий шлях для зниження собівартості продукції, яка не буде призводити до погіршення кінцевого продукту і дасть для вітчизняного товаровиробника можливість отримувати додаткових покупців та додаткові прибутки.

1.3 Характеристика, ознаки та особливості прибутку підприємства

Зворотним боком витрат виробництва є прибуток. Він тим більший, чим менші витрати виробництва, і навпаки. Кількісно прибуток - це різниця між доходом від реалізації продукції та сукупними витратами на її виробництво [6].

В умовах ринкової економіки прибуток на рівні підприємства виступає як безпосередня мета виробництва, що зумовлено притаманною капіталу тенденцією до самозростання. Прибуток називають об'єктивною економічною категорією товарно-грошових відносин, важливим фінансовим синтетичним показником діяльності підприємства, а також джерелом фінансових ресурсів підприємства, які відіграють вирішальну роль у фінансовому забезпеченні підприємницької діяльності. Також прибуток відносять до складового елементу ринкових відносин що займає особливе місце в створенні ринку засобів виробництва, предметів народного споживання, цінних паперів. Прибуток відіграє важливу роль в ліквідації бюджетного дефіциту, стабілізації господарства здоланні кризових явищ [60].

Прибуток може розглядатися як:

1) по-перше, винагорода за ризик та невизначеність;

2) по-друге, винагорода за новаторство;

3) по-третє, результат наявних монополістичних елементів в ринковій структурі [44].

Очевидно, що кожний з цих факторів чи комбінація двох чи трьох з них

призводить до виникнення прибутку.

Зв'язок прибутку з основними функціями приватнопідприємницької діяльності в ринковій економіці означає і визнання його як ведучого мотиву цієї діяльності.

Кожний суб'єкт підприємницької діяльності, як юридична особа, веде її на основі отримання прибутку. Підприємства реалізують свою продукцію споживачам, отримуючи за неї грошову виручку. Однак це ще не означає отримання прибутку. Для виявлення фінансового результату необхідно співставити виручку з витратами на виробництво продукції та її реалізацію, тобто з собівартістю продукції, а також з усіма податками та платежами до бюджету. Якщо виручка перевищує суму собівартості і податків, то підприємство отримує прибуток; якщо дорівнює, то підприємство находиться на рівні точки беззбитковості; і коли витрати перевищують виручку, то, зрозуміло, підприємство терпить збиток, тобто від'ємний фінансовий результат, що ставить його в складне фінансове становище, яке невиключно банкрутства. Тому підприємство повинно мати чітку структуру витрат по всіх видах діяльності і суворо регулювати їх, постійно співставляючи з джерелами утворення прибутку [9].

Джерела утворення прибутку тісно зв'язані з основними видами прибутку: одним з джерел прибутку е реалізація продукції, робіт і послуг. В цьому випадку прибуток залежить від цін, обсягу виробництва, якості, визнання продукції, рівня витрат; по - друге, джерелом прибутку е реалізація основних фондів та іншого майна підприємств; по - трете, джерелом е результат від позареалізаційних операцій, який визначається як різниця між позареалізаційними доходами і позареалізаційними витратами [31].

В роздрібній торгівлі джерелом утворення прибутку, окрім перелічених вище, є певні націнки: в оптовій торгівлі - це торгівельно-збутові націнки, в громадському харчуванні - це торгові націнки [48].

Основні ознаки прибутку:

- прибуток являє собою форму доходу підприємця, який здійснює певний вид діяльності. Ця зовнішня найбільш проста форма вираження прибутку е разом з тим недостатньою для його повної характеристики, оскільки в деяких випадках активна діяльність в будь-якій сфері може і не бути пов'язана з отриманням прибутку.( наприклад, діяльність політична, благодійна і тому подібна);

- прибуток є формою доходу підприємця, який вклав свій капітал з метою досягнення певного комерційного успіху. Категорія прибутку нерозривно пов'язана з категорією капіталу, особливим фактором виробництва, і в усередненому вигляді характеризує ціну функціонуючого капіталу;

- прибуток не є гарантованим доходом підприємця, який вклав свій капітал в той чи інший вид бізнесу. Він е результатом лише вмілого та успішного здійснення цього бізнесу. Але в процесі ведення бізнесу підприємець внаслідок своїх невдалих дій чи об'єктивних причин зовнішнього характеру може не лише не отримати очікуваного прибутку, але й повністю чи частково втратити вкладений капітал, тому прибуток е в певній мірі платою за ризик здійснення підприємницької діяльності;

- прибуток це не весь дохід, що отриманий в процесі підприємницької діяльності, а лише та частина доходу, яка зменшена на суму тих витрат, які пішли на здійснення цієї діяльності;

- прибуток є самостійним показником, що виражений в грошовій формі. Така форма оцінки прибутку пов'язана з практикою узагальненого вартісного обліку всіх пов'язаних з ним основних показників: вкладеного капіталу, отриманого капіталу, отриманого доходу, понесених витрат, а також з діючим порядком податкового регулювання [20].

На основі викладеного вище матеріалу, в найбільш узагальненому вигляді можна дати наступне визначення:

Прибуток - це виражений в грошовій формі чистий дохід підприємця на вкладений капітал, що характеризує його винагороду за ризик здійснення підприємницької діяльності, що визначається як різниця між сукупним доходом і сукупними витратами в процесі здійснення цієї діяльності.

Особливістю прибутку в умовах ринку є не накопичення його в грошовій формі, а витрачення на інвестиції та інновації. Повертаючись через них, він забезпечує економічне зростання підприємства та підвищення його конкурентоздатності. Але необхідно зважати на вид прибутку, оскільки кожен вид має свої особливості і розрахунок, тому розглянемо це детальніше в наступному підрозділі [29].

В сучасній економічній теорії роль прибутку визначається певною сукупністю характеристик, кожну з яких можна назвати роллю прибутку в економіці. Прибуток підприємства є головною ціллю і рушійною силою підприємницької діяльності. Основним спонукаючим мотивом здійснення будь-якого бізнесу, його головною кінцевою ціллю е зростання добробуту власників підприємства. Характеристикою цього зростання є розмір поточного та вкладеного їх доходу на вкладений капітал, джерелом якого е отриманий прибуток. Для менеджерів, які не є власниками підприємства, яким вони керують, прибуток є основним мірилом успіху їх діяльності. Зростання рівня прибутку підприємства збільшує «ринкову ціну» цих менеджерів, що відображається на рівні їх особистої зарплати. Та навпаки - систематичне зниження рівня прибутку підприємства, яким вони керують, призводить до протилежних результатів в їх особистій кар'єрі, рівні отримуваних доходів, можливостях наступного працевлаштування. Це також стосується і іншого персоналу. Прибутковість підприємства е не лише гарантом їх зайнятості, але й в певній мірі забезпечує додаткову матеріальну винагороду їх праці та задоволення ряду їх соціальних потреб.

Прибуток підприємства є критерієм ефективності конкретної виробничої діяльності [11].

Прибуток є основним внутрішнім джерелом формування фінансових ресурсів підприємства, що забезпечують його розвиток. В системі внутрішніх джерел формування цих ресурсів прибутку належить сильна роль. Чим вищий рівень генерування прибутку підприємства, тим менша його потреба в залученні фінансових засобів із зовнішніх джерел і при інших рівних умовах - тим вище рівень самофінансування його розвитку, забезпечення реалізації стратегічних цілей цього розвитку, підвищення конкурентної позиції підприємства на ринку. При цьому прибуток е постійно відтворювальним джерелом та його відтворення в умовах успішного господарювання здійснюється на розширеній основі [23].

Прибуток е головним джерелом зростання ринкової вартості підприємства. Здатність самозростання вартості капіталу забезпечується шляхом капіталізації частини прибутку, тобто його спрямування на приріст активів фірми. Чим вище сума та рівень капіталізації отриманого прибутку, тим в більшому ступені зростає вартість його власних активів, тобто активів сформованих за рахунок власного капіталу, а відповідно і ринкова вартість підприємства в цілому, що визначається при його продажі, злитті, поглинанні та в інших випадках [61].

Прибуток є основним захисним механізмом, що обороняє підприємство від загрози банкрутства. Хоча така загроза може виникнути і в умовах прибуткової господарської діяльності підприємства ( при використанні невиправдано високої частки позичкового капіталу; при недостатньо ефективному управлінні ліквідністю активів, тощо) але при інших рівних умовах, підприємство набагато успішніше виходить з кризового становища при високому потенціалі генерування прибутку. За рахунок капіталізації отриманого прибутку може бути швидко збільшена частка високоліквідних активів, тобто відновлена платоспроможність; підвищена частка власного капіталу при відповідному зниженні обсягу використовуваних позичкових засобів, тобто підвищена фінансова стійкість; сформовані відповідні резервні фінансові фонди [15].

Прибуток підприємства є найважливішим джерелом задоволення соціальних потреб суспільства. Соціальна роль прибутку відображається понад усе в тому, що кошти, що перераховуються в бюджети різних рівнів в процесі його оподаткування, слугують джерелом реалізації різноманітних загальнодержавних і місцевих соціальних програм, що забезпечують «виживання» окремих соціально незахищених або недостатньо захищених членів суспільства. Крім цього, ця роль проявляється в задоволенні за рахунок отриманого прибутку підприємства частини соціальних потреб його персоналу. Нарешті, певна соціальна роль прибутку виявляється в тому, що він є джерелом зовнішньої благодійної діяльності підприємства, що спрямована на фінансування окремих неприбуткових організацій, установ соціальної сфери, надання матеріальної допомоги окремим категоріям громадян.

Прибуток підприємства створює базу економічного розвитку держави в цілому. Механізм перерозподілу прибутку підприємства через податкову систему дозволяє поповнювати доходну частину державних бюджетів всіх рівнів, що дає можливість державі успішно виконувати покладені на неї функції та здійснювати намічені програми розвитку економіки. Крім того, реалізація відомого принципу - «багатство держави характеризується рівнем багатства громадян» - також пов'язана із зростанням прибутку підприємства, яке забезпечує зростання доходів його власників, менеджерів і персоналу.

Отже, прибуток відіграє дуже важливу роль необхідного фактору і рушійної сили на мікро - і макрорівні [26].

Результатом діяльності підприємства є прибуток. Прибуток - перевищення доходу над витратами. Зворотна величина називається збитком. З економічної точки зору прибуток - різниця між грошовими надходженнями і грошовими видатками. З господарської точки зору прибуток - це різниця між майновим станом підприємства на кінець і початок звітного періоду.

Аналіз всіх аспектів, пов'язаних з прибутком, дає можливість зрозуміти те, що прибуток, обчислюваний в бухгалтерському обліку, не відображає дійсного результату господарської діяльності. Усвідомлення цього привело до чіткого розмежування таких понять, як бухгалтерський і економічний прибуток. Перший - результат реалізації товарів і послуг, другий - результат «роботи» капіталу [13].

Підприємства реалізують свою продукцію споживачам, одержуючи за неї грошовий виторг. Однак це ще не означає одержання прибутку. Для виявлення фінансового результату необхідно зіставити виручку з витратами на виробництво продукції та її реалізацію, тобто із собівартістю продукції. Підприємство одержує прибуток, якщо виручка перевищує собівартість; якщо виторг дорівнює собівартості, то підприємство спромоглось лише відшкодувати витрати на виробництво і реалізацію продукції, і прибуток відсутній. Якщо витрати перевищують виторг, то підприємство має збиток, тобто негативний фінансовий результат. Він ставить його в скрутне фінансове становище, що не виключає і банкрутство [19].

Прибуток класифікується за декількома ознаками, основними з яких є:

- джерела формування;

- види діяльності;

- склад елементів, що формують прибуток.

Систематизація основних видів прибутку наведена на рис. 1.3.

Кінцевий фінансовий результат, названий валовим (балансовим) прибутком/збитком, складається з фінансового результату від реалізації продукції (робіт, послуг), основних фондів та іншого майна підприємства, а також доходів від позареалізаційних операцій, зменшених на суму витрат за цими операціями [58].

Прибуток (збиток) від реалізації продукції (робіт, послуг) визначається як різниця між виручкою від реалізації в діючих цінах без ПДВ і акцизів та витратами на виробництво і реалізацію продукції (рис. 1.4).

Рисунок 1.3 - Класифікація прибутку



Рисунок 1.4 - Прибуток від реалізації продукції [7]

Підприємства, що здійснюють експортну діяльність, при визначенні прибутку з виручки від реалізації продукції виключають ще й експортні тарифи.

Друга складова валового (загального) прибутку підприємства - прибуток від реалізації основних засобів та іншого майна (рис. 1.5).

Третя складова валового прибутку - прибуток від позареалізаційних операцій, тобто від операцій, безпосередньо не зв'язаних з основною діяльністю: здача майна в оренду, доходи за цінними паперами підприємства, перевищення суми отриманих штрафів над сплаченими, прибуток від спільної діяльності, прибуток минулих років, виявлений в звітному році тощо [45].



Рисунок 1.5 - Прибуток від реалізації основних засобів та іншого майна [35]

У процесі управління прибутком ключова роль приділяється формуванню прибутку від операційної діяльності. Під операційною діяльністю розуміють основний вид діяльності підприємства, для здійснення якого воно саме створено.

Безумовно, характер операційної діяльності визначається специфікою галузі, у якій працює дане підприємство. Для більшості підприємств базою операційної діяльності є виробничо-комерційна або товарно-збутова діяльність.

Інвестиційна діяльність пов'язана з процесом обґрунтування і реалізації найбільш ефективних форм вкладення капіталу, спрямованих на розширення економічного потенціалу підприємства. Результати цієї діяльності відображені частково в прибутку від позареалізаційних операцій (у вигляді доходів від участі у спільних підприємствах або вкладення цінних паперів), а частково - у прибутку від реалізації майна.

Фінансова діяльність пов'язана із забезпеченням підприємства зовнішніми джерелами фінансування (залучення додаткового акціонерного капіталу, емісія облігацій та інших цінних паперів, залучення кредиту, а також обслуговування залученого капіталу шляхом виплати дивідендів і кредитів). Виходячи з того, що в даному випадку сформувати прибуток прямо не можна, під прибутком від фінансової діяльності розуміють непрямий ефект від залучення капіталу із зовнішніх джерел на умовах більш вигідних, ніж середньо ринкові [32].

Формування чистого прибутку подано на рис. 1.6.

Маржа характеризує суму чистого доходу від операційної діяльності (валового доходу підприємства від цієї діяльності, зменшеного на суму непрямих податкових платежів) за відрахуванням суми змінних витрат. Валовий прибуток характеризує суму чистого доходу від операційної діяльності за відрахуванням всіх операційних витрат: як постійних, так і змінних (балансовий прибуток відповідно становить різницю між усією сумою чистого доходу і всією сумою його поточних витрат). Чистий прибуток характеризує суму балансового (або валового) прибутку, зменшеного на суму податкових платежів за його рахунок.

Рисунок 1.6 - Схема формування чистого прибутку підприємства [35]



Для підвищення ефективності роботи підприємств першорядне значення має виявлення резервів збільшення обсягів виробництва і реалізації, зниження собівартості продукції (робіт, послуг), зростання прибутку.

Для визначення основних напрямків пошуку резервів збільшення прибутку фактори, що впливають на її одержання, класифікують за різними ознаками и (рис. 1.7).

До зовнішніх факторів належать природні умови, державне регулювання цін, тарифів, банківських відсотків, податкових ставок і пільг, штрафних санкцій тощо. Ці фактори не залежать від діяльності підприємств, але можуть значно впливати на розмір прибутку [42].

Рисунок 1.7 - Класифікація факторів, які впливають на розмір прибутку

Внутрішні фактори поділяються на виробничі і позавиробничі. Виробничі фактори характеризують наявність і якісні показники використання засобів і предметів праці, трудових і фінансових ресурсів і, у свою чергу, можуть підрозділятися на екстенсивні й інтенсивні. Екстенсивні фактори впливають на процес одержання прибутку через кількісні зміни: обсягу засобів і предметів праці, фінансових ресурсів, часу роботи устаткування, чисельності персоналу, фонду робочого часу й ін. Інтенсивні фактори впливають на процес одержання прибутку через якісні зміни: підвищення продуктивності устаткування і поліпшення його властивостей, використання прогресивних видів матеріалів і удосконалення технології їх обробки, прискорення оборотності обігових коштів, підвищення кваліфікації і продуктивності праці персоналу, зниження трудомісткості і матеріаломісткості продукції, удосконалення організації праці і більш ефективне використання фінансових ресурсів тощо.

До позавиробничих факторів належать, наприклад, постачальницько-збутова і природоохоронна діяльність, соціальні умови праці і побуту тощо.

При здійсненні фінансово-господарської діяльності підприємства всі ці фактори перебувають у тісному взаємозв'язку і взаємозалежності. «Прямий» вплив на розмір собівартості продукції, а отже, і прибутку пов'язаний з тим, наскільки раціонально й ощадливо витрачаються матеріальні ресурси - адже частка матеріальних витрат у складі собівартості звичайно коливається від 60 до 90%.

Якщо прибуток виражається абсолютною сумою, то рентабельність - це відносний показник інтенсивності виробництва. Він характеризує рівень прибутковості щодо певної бази.

Роботу підприємства можна вважати рентабельною, якщо суми виручки від реалізації продукції достатні не тільки для покриття витрат на виробництво і реалізацію, але і для утворення прибутку [22].

Показник рентабельності виробництва обчислюється за формулою:

, (1.4)

де П - сума валового прибутку, грн.;

Фріч - середньорічна вартість основних виробничих фондів, грн.;

Ооб - середньорічна вартість залишку обігових коштів, грн.;

Ур.в - рівень рентабельності виробництва, %.

Крім рентабельності виробництва, у процесі аналізу підприємницької діяльності підприємств широко використовується показник рентабельності продукції, обчислений як відношення прибутку від реалізації продукції до повної собівартості цієї продукції.

Рентабельність продукції обчислюється за формулою

, (1.5)

де Ур.ін - рентабельність продукції, %;

Пр -прибуток від реалізації продукції підприємства, грн.;

Сп - повна собівартість реалізованої продукції, грн. (враховує виробничу собівартість, адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати).

Показники рентабельності беруть активну участь у процесах аналізу фінансово-господарської діяльності підприємств, фінансовому плануванні, виробленні управлінських рішень, ухвалені рішень потенційними кредиторами й інвесторами [49].

1.4 Обґрунтування «точки беззбитковості» та «зони безпеки»

Аналіз співвідношення «витрати - обсяг виробництва - прибуток», що називається ще аналізом беззбитковості, необхідний для розв'язання багатьох аналітичних задач і прийняття управлінських рішень. Результати аналізу дають можливість визначити, яким чином впливає на прибуток зміна найважливіших економічних параметрів, у тому числі, змінних і постійних витрат, ціни, обсягу виробництва і структури продажів.

Обґрунтування оптимального обсягу виробництва пов'язано з розрахунком ключових значень даного параметра, які істотно змінюють величину основних економічних характеристик підприємства. Найважливішою з них і результуючою є прибуток.

Серед ключових чисельних значень обсягу виробництва підприємства можна виділити:

1) «точку беззбитковості» - обсяг виробництва, що забезпечує «нульове» значення прибутку;

2) обсяг, що визначає цільовий прибуток - обсяг, що гарантує підприємству необхідну суму прибутку;

3) «зону безпеки» підприємства - інтервал обсягів, у межах якого забезпечується рентабельність роботи підприємства (зона фінансової стійкості);

4) потужність підприємства - економічно рекомендований обсяг виробництва; як правило, обсяг, що забезпечує найбільш ефективний режим роботи підприємства, тобто той, при якому досягається максимально можливий обсяг виробництва і реалізації продукції при мінімально досяжних питомих (середніх) витратах [14].

Точка беззбитковості (поріг рентабельності) - фінансовий рубіж, на якому підприємство покриває свої видатки, але прибутку ще не одержує.

Для графічного визначення точки беззбитковості необхідно знати залежності загальних (валових) витрат (включаючи постійні витрати) і виручки від обсягу виробництва. Дана точка розташована на перетинанні лінії виручки і загальних витрат (рис. 1.8). Для простоти на графіку використана прямо пропорційна залежність загальних витрат від обсягу виробництва, тобто відповідні лінії є прямими.

З приведеного графіка видно, що для досягнення «точки беззбитковості» своєї операційної діяльності підприємство повинне забезпечити такий обсяг виробництва продукції, при якому сума виручки від реалізації за відрахуванням суми непрямих податків (чистий доход від реалізації продукції) зрівняється із сумою витрат (постійних і змінних видатків) [21].

Через те, що при визначенні точки беззбитковості витрати прирівнюються до доходів, такий аналіз звичайно називають рівноважним.

Оцінка обсягу беззбитковості, як правило, належить до прийняття рішень на короткостроковий період часу, тобто передбачає незмінну величину постійних витрат і ціни.

Рисунок 1.8 - Визначення точки беззбитковості

Величина обсягу випуску продукції, що забезпечує беззбиткове виробництво (умовно: «обсяг беззбитковості»), може бути визначена в двох формах: натуральній і вартісній [59].

Натуральна форма обсягу беззбитковості (Qб.н) може бути визначена із припущення, що прибуток, розрахований як різниця між виручкою (Qб.н · Ц) і сумою витрат, дорівнює 0 (відповідно до вихідної умови):

. (1.6)

Зробивши необхідні перетворення, маємо:

, (1.7)

де Впост - загальна величина постійних витрат, грн.;

Ц - ціна одиниці продукції, грн./шт.;

Впер.пит - питомі змінні витрати або змінні витрати на одиницю продукції, грн./шт.

Вартісна (грошова) форма обсягу беззбитковості операційної діяльності підприємства (Qб.г), може бути отримана, якщо натуральне значення даного показника (1.7) помножити на ціну одиниці продукції:

. (1.8)

Якщо ставиться завдання визначити обсяг виробництва продукції, що забезпечує одержання запланованої (цільової) суми валового операційного прибутку, тоді формула (1.6) набере вигляд:

, (1.9)

де Qn - натуральний обсяг виробництва, що забезпечує формування планової суми валового операційного прибутку підприємства;

П - планована сума валового операційного прибутку, грн. [7].

Зона безпеки (альтернативні назви: запас фінансової стійкості, запас міцності) визначає можливі границі маневру підприємства як у ціновій політиці, так і в зниженні натурального обсягу виробництва і реалізації продукції під час здійснення операційної діяльності при несприятливих ринкових умовах (зниження попиту, посилення конкуренції тощо). Графічна схема формування запасу стійкості представлена на рис. 1.9.

З наведеного графіка видно, що зона безпеки підприємства характеризує той обсяг виробництва, що перебуває в межах між фактично досягнутим рівнем виробництва (Qф) і обсягом беззбитковості (Qб). Аналітично зону безпеки (Бзн) (частку від номінального обсягу реалізації) можна виразити формулою:

, (1.10)

де Р - виручка від реалізації продукції.

Рисунок 1.9 - Графічна схема формування запасу стійкості

Наведені графіки і розрахунки показують, що беззбитковий обсяг виробництва і запас міцності залежать від суми постійних і змінних витрат, а також від рівня цін на продукцію. При підвищенні цін з'являється можливість менше реалізувати продукції, щоб одержати необхідну суму виручки для компенсації витрат підприємства, і навпаки, при зниженні рівня цін обсяг беззбитковості зростає. Це означає, що тепер для забезпечення заданої суми виручки, необхідно виготовити і реалізувати більший обсяг продукції. Збільшення ж питомих змінних і постійних витрат підвищує поріг рентабельності і зменшує зону безпеки [17].



2. Аналіз витрат та розрахунок прибутку на підприємстві «Будівник»

2.1 Коротка характеристика підприємства «Будівник»

Об'єктом дослідження є приватне підприємство ПП «Будівник», яке діє на підставі статуту, що визначає порядок організації діяльності підприємства, створеного на основі приватної форми власності. Підприємство зареєстроване виконавчим комітетом Сумської міської ради № 114563 від 13.03.2007 року.

ПП «Будівник», у відповідності до законодавства України є юридичною особою, заснованою на приватній власності фізичної особи, з правом наймати робітників.

Підприємство створене з метою задоволення громадських потреб у виконанні підприємством робіт та послуг, отримання прибутку і реалізації соціальних і економічних інтересів власника шляхом здійснення виробничої, науково-дослідної та комерційної діяльності, крім тієї, що заборонено законодавством України.

ПП «Будівник» за законодавством України має самостійний баланс, поточний та інші рахунки в банківських установах, круглу печатку та штамп зі своєю повною назвою.

Види діяльності ПП «Будівник» за КВЕД (Класифікатор видів економічної діяльності):

Загальне будівництво будівель і споруд (нові роботи, роботи з заміни, реконструкції та відновлення);

Водопровідні і каналізаційної роботи;

Діяльність у сфері архітектури; інженерна та технічна діяльність, пов'язана з будівництвом;

Оптова торгівля будівельними матеріалами;

Роздрібна торгівля в спеціалізованих магазинах без переваги продовольчого асортименту;

Монтаж електропроводки та арматури.

Майно підприємство складають основні фонди, оборотні кошти та інші цінності, придбані у відповідності до закону та статуту підприємства.

Джерелами формування майна підприємства є:

грошові та інші внески власника;

доходи від господарської діяльності;

кредити банків;

безоплатні або благодійні внески, пожертвування підприємств і громадян;

реалізація будь-яких угод, не заборонених законодавством

Основу діяльності ПП «Будівник» складає процес ведення всіх видів ремонтно-будівельних робіт житлових та суспільних будівель та про руд з покращенням приміщень та фасадів, що відповідають вимогам Європейських стандартів „Єврострой”.

Будівельна діяльність проводиться у відповідності з діючим законодавством, державними стандартами, нормами та правилами, регіональними та місцевими правилами забудови, містобудівельної та проектної документації.

Основною діяльністю будь-якого виробника (фірми, виробничого підприємства) є максимізація прибутку. Можливості його одержання обмежені, по-перше, витратами виробництва і, по-друге, попитом на вироблену продукцію.

2.2 Аналіз витрат на підприємстві «Будівник»

Витрати - це прямі і непрямі, фактичні і можливі виплати або упущена вигода, необхідні для того, щоб залучити й утримати ресурси в межах даного напрямку діяльності.

Витрати операційної діяльності будівельної організації групуються за наступними елементами витрат:

матеріальні витрати - вартість використання сировини, матеріалів, палива, напівфабрикатів та інших матеріальних цінностей, вартість робіт та послуг виробничого характеру, що виконуються сторонніми організаціями, знос тимчасових (на титульних) споруд;

витрати на оплату праці - витрати на основну та додаткову заробітну плату, а також будь-які види грошових виплат працівникам (включаючи нештатних), які зайняті виконанням будівельно-монтажних робіт та у допоміжному і другорядному виробництві будівельної організації;

відрахування на соціальні заходи - суми нарахованих у фонд оплати праці, обов'язкових зносів на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (пенсійний фонд, фонд по тимчасовій непрацездатності, фонд по безробіттю, фонд нещасного випадку), інші соціальні міри. Що передбачені законодавством, а також витрати на додаткове пенсійне страхування та інше додаткове страхування персоналу за рахунок підприємства;

амортизація - суми амортизаційних відрахувань на основні засоби, нематеріальні активи та інші необоротні матеріальні активи;

інші операційні витрати - витрати, які не ввійшли до жодного вище перерахованих елементів витрат [37].

Групування статей за економічними елементами здійснюється з ціллю визначення загальних об'ємів використаних матеріальних ресурсів, а також організації контролю за рівнем цих витрат в цілому по підприємству.

Співвідношення окремих елементів витрат до загальної величини, відбиває структуру витрат за певний період. Структура витрат підприємства «Будівник» наведена в табл. 2.1.



Таблиця 2.1 - Структура операційних витрат підприємства «Будівник»

Найменування показника	Витрати за 2009 р., тис. грн.	Питома вага, %	Витрати за 2010 р., тис. грн.	Питома вага, %
1	2	3	4	5
Матеріальні витрати	1,2	0,8	534,8	65,46
Витрати на оплату праці	12,1	8,6	37,2	4,55
Відрахування на соціальні заходи	4,6	3,3	14,3	1,75
Амортизація	10,0	7,1	87,2	10,67
Інші операційні витрати	112,9	80,2	143,5	17,56
Разом	140,8	100	817,0	100

На основі даної таблиці можна зробити висновок, що у 2009р. в загальній сукупності операційних витрат найбільшу питому вагу становлять інші операційні витрати - 80,2%. За 2010 рік в загальній сукупності операційних витрат найбільшу питому вагу становлять матеріальні витрати - 65,46%, оскільки збільшився об'єм наданих робіт та послуг, скоротилася питома вага витрат на оплату праці - 4,55% та відрахування на соціальні заходи - 1,75 %т в порівнянні з попереднім періодом від загальної сукупності операційних витрат, але зросли, якщо порівнювати їх в натуральному вираженні.