Максимізація прибутку фірми-монополіста в короткостроковому і довгостроковому періоді

Як правило, трести об'єднують однорідні підприємства. Вони виникли у США в останній третині XIX ст. Першим трестом вважається утворена Дж.Д. Рокфеллером нафтова компанія "“Стандарт ойл" ( 1879 ). Поширення трестів у Європі почалося після першої світової війни.

В наші дні синдикати і трести майже не трапляються, а картельні угоди об'єднують вже не окремі підприємства, а монополістичні об'єднання - великі акціонерні компанії. ( корпорації ). Зате з'явилася і стала поширена нова форма монополістичного об'єднання - концерни. На відміну від старих форм, концерн є багатогалузевою монополією, котра охоплює найрізноманітніші підприємства.

Концерн ( від англ. - “підприємство, фірма” ). Це об'єднання формально самостійних підприємств різних галузей виробництва, транспорту, торгівлі, банків і страхових компаній на основі повної фінансової залежності від власників контрольного пакету акцій. Ядром концерну є велике промислове підприємство, трест, банк або спеціально створене головне товариство - холдинг. Ця форма монополістичних об'єднань найбільш розповсюджена. Для концерна характерна децентралізована система управління підприємствами (по основним групам продукції або регіонам), великий об'єм внутрішньо-фірмених постачань; централізованими в ньому являються, як правило, капіталовкладення та фінанси[2].

Охоплюючи найрізноманітніші підприємства, концерни відображають потребу розвитку продуктивних сил, які диктують необхідність комбінування, а також прагнення до диверсифікації. Диверсифікація - нове явище в економіці розвинутих країн світу, яке почало розвиватися з середини 50-х рр. XX ст. Сутність її полягає в проникненні великих фірм у галузі, що не мають прямого виробничого зв'язку з основною галуззю їхньої діяльності. Мотивами, які спонукають монополію до диверсифікації є:

а) прагнення пом'якшити проблему реалізації, послабити залежність від кон'юктури ринку в зв'язку з падінням попиту на той чи інший вид продукції;

б) прагнення пом'якшити наслідки економічних криз.

На початку виникнення монополістичного капіталу в кожній країні найбільш характерною була та чи інша форма монополій. У Німеччині, наприклад, переважали картелі, в Росії і Франції - синдикати, у США - трести, в Японії - концерни. В сучасних умовах синдикати і трести в чистому вигляді майже не трапляються, а картельні угоди об'єднують уже не окремі підприємства, а монополістичні об'єднання - великі акціонерні компанії (корпорації). При цьому картельні угоди найчастіше укладаються негласно, часто вони навіть не оформляються юридично, щоб зберегти цілковиту таємницю. Переважною формою монополістичних об'єднань стали багатогалузеві концерни. Ця форма набула великого поширення. На відміну від старих форм, концерн охоплює найрізноманітніші підприємства. Така форма об'єднання відображає потреби розвитку продуктивних сил, які диктують необхідність комбінування, а також прагнення до диверсифікації, впровадження в інші галузі виробництва, що полегшує боротьбу з конкурентами і дає можливість краще використовувати кон'юнктуру ринку. В концерни входять не тільки підприємства, які належать їм, але і заводи і фірми, які формально не є їх власністю, але постачають підприємствам концерну деталі, приладдя або виконують якісь послуги[2].

Як приклад сучасних концернів можна навести американський концерн “General motors” або “Ford motor”,американську фірму “International business machines”, яка випускає три чверті вироблюваних у капіталістичному світі електронно-обчислюваних машин, або концерн Круппа в Західній Німеччині, до складу якого входять металургійні, машинобудівні і електротехнічні підприємства, торговельні фірми і транспортні компанії, банки. На чолі концерну стоїть звичайно якесь одне найбільше підприємство (чи банк), що здійснює фінансове керівництво усіма підприємствами концерну.

В міру розростання концерни утворюють конгломерати, велетенські промислові комплекси. Конгломерат ( від лат. “зібраний”) - це одна з форм монополії, в якій під єдиним фінансовим контролем зосереджені компанії, що діють у різних, технологічно не пов'язаних між собою галузях. Як правило, конгломерати належать одній фірмі і випускають на одній або більше стадіях виробництва різнорідні неконкурентні товари або оперують на сегментах ринку, які не перетинаються. Підприємства при цьому мають широку автономію економічної діяльності управління ними централізоване. Структура конгломератних об'єднань нестійка: вони можуть розпадатись або утворювати концерн. Відома класична копія - об'єднання - американський “ІТТ” ( Інтернешнл телефоун енд телеграф), яке виробляє телекомунікаційне устаткування, комплектуючі деталі для автомобілів. Сюди входять деревообробні підприємства, готелі тощо.

Різниця між багатогалузевим концерном і конгломератом з погляду самостійного прийняття важливих управлінських рішень полягає у тому, що в першому лише найсильніші підприємці мають право на участь у спільному фінансовому контролі, який здійснюють головна фірма або банк; у конгломераті право на участь у спільному управлінні має обмежене коло учасників ( порівняно з концерном ).

Останнього часу розвинулася така форма монополістичних об'єднань, як консорціуми. Консорціум - це вже об'єднання не окремих підприємств, а монополій. Іноді об'єднуються монополії різних країн для проведення якоїсь фінансової операції, наприклад для надання позички якій - небудь країні. Консорціум може створюватися і для розмежовування інтересів монополій, які конкурують, в галузі добування та збуту певного товару, наприклад, нафти. Можна сказати, що консорціуми є своєрідними “картелями монополій”. Їх особливо часто створюють для спільного хазяйнування у країнах, що розвиваються[2].

Таким чином, організаційні форми монополій різні. Розвиток продуктивних сил, загострення конкурентної боротьби між монополіями викликають до життя нові або змінюють старі форми. Але якою б не була організаційна форма монополістичного об'єднання, вона в будь-якому випадку має одну і ту ж мету: забезпечити хазяям монополії одержання найбільших прибутків.

Розділ 3. Підвищення ефективності монополій

Ефективність діяльності виробництв України залежить від підвищення рівня мотивації трудової діяльності робітників. Постає необхідність, щоб свідомість окремо взятого робітника працювала на рівні самомотивації (вищому усвідомленому рівні). В економіці значне місце посідає підприємницька діяльність (новий вид трудової діяльності), тому доцільне опрацювання соціологічної дефініції: соціально-екологічна мотивація підприємницької діяльності. Для досягнення конкурентоспроможності необхідно, щоб вітчизняні підприємства розвивалися завдяки поєднанню технічного та соціального факторів, що сприятиме підвищенню продуктивності праці та забезпечить кваліфікованим кадровим персоналом підприємство. Різні методи оцінки праці сприяють налагодженню соціально-психологічного клімату в трудовому колективі. Угрупування за гомогенним та гетерогенним складом залежно від поставлених задач підсилює якісні показники трудових операцій. Правомірність ризику та досягнення успіху визначається кінцевим результатом праці[11].

Необхідність формування дієвої мотивації трудової діяльності робітників підприємств як однієї з головних умов підвищення ефективності виробництва давно зрозуміли як урядові кола, так і власники капіталів у країнах з ринковою економікою. Підвищення ефективності виробництва неможливе без впровадження сучасних технологій у вітчизняне виробництво. Україна зазнає гострої нестачі власних фінансових ресурсів для розв'язання таких проблем, як технічна модернізація виробництва, скорочення розмірів дефіциту державного бюджету та платіжного балансу, розширення джерел фінансування інвестицій у народне господарство, скорочення обсягів товарного імпорту та розмірів дефіциту товарного балансу, підвищення рівня зайнятості в країні. Тому необхідною є державна політика залучення іноземних інвестицій.

Прямі іноземні інвестиції мають суттєві переваги порівняно з іншими видами економічної допомоги. По-перше, вони слугують джерелом капіталу для вкладень у виробництво товарів і послуг, а також в розробку технологій, ноу-хау, передових методів управління та маркетингу. По-друге, прямі іноземні інвестиції не лягають додатковим тягарем на зовнішній борг, а навпаки, сприяють отриманню коштів для його погашення. По-третє, прямі інвестиції забезпечують ефективну інтеграцію національної економіки в світову, завдяки виробничій і науково-технічній інтеграції [1].

Об'єктивні тенденції розвитку промислового виробництва, досвід передових компаній передових країн світу дає право стверджувати, що конкурентоспроможними можуть бути ті підприємства, котрі розвиваються за соціотехнічними системами, об'єднуючи воєдино технічний та людський фактори. Ефективне функціонування підприємства, його своєчасне пристосування до змін зовнішнього середовища можливо забезпечити тільки за умови взаємоузгодження функціонування технічної та соціальної підсистем. Реалізувати на практиці цю узгодженість важко, але на цей факт потрібно звернути увагу керівників підприємств при здійсненні технічних нововведень.

Якщо спроби забезпечення конкурентоспроможності українських підприємств зведуться винятково до збільшення витрат на технічне переоснащення при одночасній недооцінці важливості соціaльних компонентів у їх життєдіяльності, то вкладення коштів може виявитися неефективним.

У своїй соціальній (людській) спрямованості підприємства (фірми) повинні враховувати потреби та інтереси своїх робітників, мотиви та стимули трудової діяльності, оскільки та чи та програма переборювання ситуації, що склалася (того чи того окремо взятого підприємства), приречена на невдачу, якщо вона не знайде підтримки у більшості робітників.

Найбільша у світі промислова корпорація «Дженерал моторс», ефективно діючі американські фірми, японські підприємці (у США та у себе вдома) вважають основним напрямом удосконалення організації праці та виробництва залучення всіх (в тому числі і робітників) в ініціативні управління та удосконалення діяльності фірми. Як свідчить досвід, це допомогло вивільнити досить значний потенціал творчої енергії, закладений в працівниках, яким припало до душі використання їх розумових здібностей. А це підвищує у них почуття відповідальності та самоповаги [4].

Впровадження на виробництвах ефективного мотиваційного механізму безперечно сприятиме зміцненню його економічної стабільності, підвищенню якості праці та конкурентоспроможності продукції.

3.1 Аналіз господарської діяльності фірми монополіста

Ефективність використання виробничих та фінансових ресурсів характеризується кількісним співвідношенням інтенсивних і екстенсивних факторів.

Показниками екстенсивного розвитку є кількісні показники використання ресурсів: чисельність працюючих, величина використаних предметів праці, об'єм основних виробничих фондів, величина амортизації та авансованих оборотних засобів.

Показники інтенсивного розвитку - якісні показники використання ресурсів: продуктивність праці, матеріаловіддача, матеріало місткість, фондовіддача, фондомісткість, кількість оборотів оборотних засобів або коефіцієнт закріплення оборотних засобів.

Процес екстенсивного нарощування виробничого потенціалу є необхідним, але обмежується фінансовими можливостями підприємства монополіста. Економічно виправданим є таке нарощування виробничого потенціалу, яке супроводжується більш високим проростом фінансових результатів.

Визначальним напрямком мобілізації резервів виробництва є інтенсифікація виробничо-збутової діяльності, та використання виробничого потенціалу. Кінцеві результати діяльності формуються під дією як інтенсивних так і екстенсивних факторів. Особливістю інтенсивного і екстенсивного використання ресурсів є їх взаємозамінність. Так нехватку робочої сили можна поповнити підвищенням продуктивності праці.

Оцінка результатів інтенсифікації включає таку систему розрахунків:
а) визначення динаміки показників інтенсифікації;

б) Визначення співвідношення приросту використання виробничих ресурсів в розрахунку на 1% приросту обсягу виробництва;

в) розрахунок частки впливу зміни показників інтенсифікації на приріст обсягу виробництва;

г) розрахунок відносної економії виробничих ресурсів;

д) комплексна оцінка всебічної інтенсифікації виробництва.

3.2 Максимізація прибутку монополіста

Мал. 4. Максимізація прибутку монополією

Фірма - монополіст одночасно приймає рішення про обсяг випуску і про ціну продукції, в той час як конкурентна фірма визначає лише обсяг. Для оптимізації обсягу виробництва монополіст використовує універсальне правило граничного випуску , справедливе як для моделі , так і для моделі .[5]

Мал. 4 ілюструє прийняття рішення монополістом за моделлю . Точки перетину кривих і і є точками беззбитковості, а виробництво в межах обсягів, що відповідають цим точкам, є прибутковим. Відстань між кривими і по вертикалі показує величину економічного прибутку, крива якого побудована на графіку окремо. Відрізок відповідає його максимальній величині.

Графічно оптимальний обсяг випуску відповідає рівню виробництва, для якого криві і мають однакові кути нахилу. На графіку 4 їх показують проведені до кривих пунктирні дотичні і . Нахил кривої сукупного виторгу , визначає величину граничного виторгу , а нахил кривої сукупних витрат - величину граничних витрат . Отже, на рівні випуску, що відповідає однаковому нахилу кривих і , монополія максимізує прибуток згідно з правилом .

На мал. 5. зображено процедуру вибору оптимального обсягу виробництва монополії за методом порівняння граничного виторгу і граничних витрат . Якщо фірма вирішить виробляти, то вона максимізуватиме прибуток на обсязі , для якого граничний виторг дорівнює граничним витратам. Визначивши оптимальний обсяг випуску, монополія використовує криву попиту для знаходження ціни. Крива попиту показує, яку ціну бажали б заплатити покупці за запропонований обсяг продукції. На графіку 5 монопольна ціна відповідає точці на кривій попиту.

Мал..5. Максимізація прибутку монополістом. Модель MRMC

Якщо на оптимальному обсязі випуску ціна перевищує величину середніх сукупних витрат , монополія максимізує економічний прибуток. Сукупний прибуток монополії можна розрахувати за відомою нам загальною формулою:

.

На графіку 5 прибуток чисельно дорівнює площі прямокутника .

У короткостроковому періоді монополіст, як і конкурентна фірма, здійснює виробництво, доки покриває свої змінні витрати, тому деякий час монополія також може працювати з мінімальними збитками. Мінімальні збитки виникають у випадку, коли за оптимального обсягу випуску монопольна ціна нижча, ніж середні сукупні витрати, але вища за середні змінні витрати. Таке становище може виникнути, коли фірма залишається єдиним виробником товару, попит на який ще існує, але є досить незначним.

Як і для конкурентної фірми, для монополії існують також умова беззбитковості, коли і умова закриття, коли . У всіх випадках, коли ціна нижча за середні змінні витрати для будь-якого рівня випуску, найкращим стратегічним рішенням для монополіста у короткостроковому періоді буде припинення виробництва. Однак ситуації збитковості і закриття для монополії трапляються досить рідко[6].

У довгостроковому періоді монополіст, так само, як і конкурентна фірма, виробляє продукцію лише тоді, коли окупає всі сукупні витрати. Монополія обирає найбільш прибуткові масштаби виробництва для свого перспективного розвитку. При цьому вона орієнтується на довгострокові прогнози щодо ринкового попиту на продукцію.

Мал. 6. Довгострокова рівновага фірми

На мал. 6 зображені варіанти розвитку фірми з відповідними короткостроковими кривими середніх і граничних витрат, а також нанесені криві довгострокових середніх і граничних витрат і . Короткострокова рівновага монополії може встановлюватись у точках і . Кращим варіантом розвитку буде стан рівноваги , який одночасно є коротко- і довгостроковою рівновагою, оскільки в точці а перетинаються криві граничного виторгу і граничних витрат коротко - і довгострокового періоду:

.

Монополія завжди може вибрати з усіх варіантів розвитку такий, який принесе їй найбільший прибуток. Закономірним є те, що рівноважна ціна і в довгостроковому періоді перевищує довгострокові середні і граничні витрати: .

Ма.л 7. Модель монопсонії

Поведінка монопсоніста є ніби дзеркальним відображенням поведінки монополіста (мал. 7). Якщо монополіст стикається з спадною кривою попиту, яка відображає середній виторг монополіста, то монопсоніст, як єдиний покупець товару, має справу з висхідною кривою ринкового пропонування, яка відображає його середні видатки на покупку товару . Висхідний характер кривої пропонування означає, що кожна наступна куплена одиниця товару потребує підвищення ціни на весь обсяг покупок, тобто граничні видатки монопсоніста на покупку зростатимуть швидше, ніж середні. Крива граничних видатків відхиляється ліворуч вгору від кривої середніх видатків. Крива попиту відображає спадну граничну вигоду монопсоніста від купівлі кожної одиниці товару .[5]

Оптимальна кількість товару, яку купить монопсоніст, визначається подібно до загального правила максимізації прибутку за рівнянням , що графічно відповідає точці перетину кривої попиту з кривою граничних видатків (точка ). Ціну товару монопсоніст знаходить на кривій пропонування, в точці . Точка є точкою рівноваги монопсоніста. Відповідно рівноважний обсяг покупок буде , а рівноважна ціна .

Рівняння є правилом максимізації вигоди монопсоніста.

Монопсонічна влада над ринком залежить головним чином від еластичності пропонування: чим вона менша, тим більшу владу над ринком має монопсоніст.

монополія прибуток торгівля попит

Висновки

Ринок - це сукупність економічних відносин між фізичними і юридичними особами (промисловими, торговельними кампаніями, корпораціями, банками), а також між державами і національними органами, міжнародними фінансово-кредитними інститутами з організації та купівлі-продажу різноманітних товарів і послуг відповідно до законів товарного виробництва.

На ринку складається певна кон'юктура, що являє собою найважливіші ознаки, риси, показники, які характеризують поточний і перспективний стан розвитку економіки світового господарства, його окремих регіонів, країн певної галузі або ринку товарів і послуг.

Основними функціями ринку є: ціноутворююча функція, регулююча функція, спонукаюча функція, інтегруюча функція, контролююча функція, функція розвитку, функція санації, інформаційна функція. Дисфункціональними є: функція провокування та здійснення банкрутства, функція породження монополістичних тенденцій в економіці, функція диспропорційності, функція нерівномірного розвитку, антисоціальна функція, анти економічна функція, анти екологічна функція, платіжнозвужуюча функція. Також в економічній літературі існує поділ функцій ринку на дві групи: організаційні й економічні.

Складовими механізму функціонування ринку є: попит, пропозиція, ціна, конкуренція. Основними законами ринку є: закон попиту, закон пропозиції, закон вартості, закон конкуренції і закон грошового обігу.

Україна робить лише перші кроки на шляху до формування досконалого ринку. Розуміння сутності ринкових явищ, їх взаємозв'язків, є необхідною умовою забезпечення стабільності ринкової системи. Як наслідок цього постає необхідність вдосконалення сучасної інфраструктури ринку та інших його аспектів з метою ефективної побудови економіки України.

Список використаних джерел

1. Базилевич В.Д.. Макроекономіка. Навчальний посібник.\ В.Базилевич, Л Баластрик. - К.: Атака, 2002. - 368с.

2. Бутук О.І. Мікроекономіка: Навч.посіб. - К.: Знання, 2004. - 214с.

3. Єщенко П.С.Сучасна економіка: Навч.посіб. П. Єщенко, Ю. Палкін. - К.: Вища шк.., 2005. - 325с.

4. За загальною редакцією Ю.В.Ніколенка. Основи економічної теорії. Підручник. 3-тє вид.-Київ: ЦУЛ,2003. - 140с.

5. Злупко С.М. Перехідна економіка: сучасна Україна: Навч.посіб. - К.: Знання, 2006.- 24с.

6. Міжнародна економіка та міжнародні відносини: практикум. [Козик В.В., Панкова Л.А., Григор'єв О.Ю., Босак А.О.] - К.: Вікар, 2003. - 86с.

7. Козик В.В., Міжнародні економічні відносини: навч.посіб. - 4-те вид., стер. - Козик В.В., Панкова Л.а., Даниленко Н.Б. К.: Знання - Прес, 2003. - 306с.

8. Косік А.Ф., Мікроекономіка: навчальний посібник. Косік А.Ф., Гронтковська Г.Е. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 116с.

9. Макконел К.Р., Економікс: принципи, проблеми і політика/Пер.16-го англ.вид. Макконел К.Р., Брю С.Л. - М.: ІНФРА - М, 2006. - ХХХVІ, 40с.

10. Мочерний С.В., Економічна теорія: Підручник. - Мочерний С.В., Довбенко М.В. К.: Видавничий центр „Академія”, 2004. - 156с.

11. Небава М.І. Теорія макроекономіки. Навчальний посібник - Київ: Видавничий Дім „Слово”, 2003. - 236с.

12. Омельченко А.В. Іноземні інвестиції в Україні: Довідник з правових питань. - К.: Юрінком, 1997. - 216с.

13. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник/ [Г.Н.Климко, В.П.Нестеренко, Л.О.Каніщенко] та інші.; - К.: Вища шк.. - Знання. 1997. - 334c

14. Основи економічної теорії: Підручник/ [О.О.Мамалуй, О.А.Гриценко, Л.В.Гриценко, Г.Ю.Дарнопих та ін.] - К.6 Юрінком інтер, 2003. - 68-70c.

15. Панчишин С. Макроекономіка: Навч.посібник. Вид.2-ге, стереотипне. - К.:Либідь, 2002. - 216с.

16. Рибалкіна В.О. Політична економія. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/За ред., В.О. Рибалкіна, В.Г.Бодрова. - К.6 Академвидав, 2004. - 37с.

17. Сухарський В.С. Менеджмент (загальний з основами спеціального) - Тернопіль: Астон, 2004. - 528 c.

18. Сучасні економічні системи: Навч.-метод. Посібник для самост. вивч. дисц./[О.О.Бєляєв, М.І.Диба, В.І.Кириленко та ін.] - К.:КНЕУ, 2003. - 101с.

Размещено на Allbest.ru