Серед підприємницьких структур вельми поширена думка, що приоритетним завданням управління прибутком є забезпечення його максимізацій. Таку думку слід розглядати як вельми суперечне. Справа в тому, що максимізація прибутку на конкретному етапі діяльності підприємства не забезпечує автоматично зростання його ринкової вартості ( тобто зростання добробуту власників в перспективному періоді). Так, отримана висока сума прибутку може бути цілком витрачена на цілі споживання, у результаті цього підприємство буде позбавлено основного внутрішнього джерела формування фінансових ресурсів для забезпечення свого розвитку (а підприємство яке не розвивається позбуває у перспективі свою конкурентну позицію на ринку, що приводить до зниження його ринкової вартості). Крім того, висока сума прибутку підприємства може досягатися при високому рівні господарських ризиків і загрозі банкрутства у наступному періоді, що також може зумовити зниження його ринкової вартості. Тому в ринкових умовах максимізація суми прибутку підприємства може виступати як важливе, але не приоритетне завдання у розглянутій їх системі.

Як і кожна управляюча система, управління прибутком реалізує свою основну ціль і головні завданні шляхом здійснення функцій. Склад основних функцій системи управління прибутком підприємства наведен на малюнку 1.5 ( Додаток А).

Побудова системи управління прибутком потребує формування систематизованого переліку об'єктів цього управління. Така систематизація об'єктів управління повинна з одного боку відображати функціональний напрямок цього управління, а з іншого - різноманітні його рівні.

Функціональний напрямок об'єктів управління прибутком за загально прийнятим стандартом виділяє два основних його види:

управління формуванням прибутку;

управління розподілом та використанням прибутку.

Кожний з цих макрооб'єктів управління прибутком в свою чергу підрозділяється на об'єкти більш низького порядку, утворюючи певну ієрархічну систему. Принципова схема такої багаторівневої функціональної системи об'єктів управлення прибутком підприємства наведене на Малюнку 1.6 ( Додаток Б ).

Процес управління прибутком підприємства базується на визначеному механізмі. В структуру механізму управління прибутком входять слідуючи елементи:

Державне правове та нормативне регулювання питань формування та розподілу прибутку підприємства. Прийняття законів та інших нормативних актів, регулюючих формування та розподіл прибутку підприємства, являє собою одне з напрямків економічної політики держави. Законодавчі та нормативні основи цієї політики регулюють утворення та розподіл прибутку підприємств в різних формах. До основних з цих форм відносяться: податкове регулювання; регулювання механізму амортизації основних фондів та нематеріальних активів; регулювання розмірів відрахувань прибутку у резервний фонд; регулювання мінімальних розмірів заробітної плати і інші.

Ринковий механізм регулювання формування та використання прибутку підприємства. Попит та пропозиція на товарному та фінансовому ринках формує рівень цін на продукцію, вартість притягнення кредитів, дохідність окремих цінних паперів, середню норму дохідності капіталу і т. і. У ході заглиблення ринкових відносин роль ринкового механізму регулювання формування та використання прибутку підприємства буде зростати.

Внутрішній механізм регулювання окремих аспектів формування, розподілу та використання прибутку підприємства. Механізм такого регулювання формується у рамках самого підприємства, відповідного регламентуючі ті чи інші оперативні управлінські рішення по питанням формування, розподілу та використанню прибутку. Так, ряд цих аспектів може регламентуватись вимогами статуту підприємства. Окремі з цих аспектів регулюються формуємою на підприємстві цільовою політикою управління прибутком. Крім того, на підприємстві може бути розроблена та затверджена система внутрішніх нормативів і вимог по питанням формування, розподілу та використанню прибутку.

Система конкретних методів та способів здійснення управління прибутком. У процесі аналізу, плануванні та контролю формування та використання прибутку використовується велика система методів, за допомогою яких досягаються потрібні результати. До числа основних з них відносять методи: техніко-економічних розрахунків, балансовий, економічно-статистичні, економічно-математичні, порівняння та інші.

Ефективний механізм управління прибутком підприємства дозволяє у повному об'ємі реалізувати цілі та завдання, які стоять перед ним, сприяє результативному здійсненню функцій цього управління.

РОЗДІЛ 2 УПРАВЛІННЯ ФОРМУВАННЯМ ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМНИЦЬКИХ СТРУКТУР

2.1 Планування прибутку та рентабельності

Міру прибутковості функціонування підприємства найбільш точно визначають показники рентабельності.

Рентабельність - це якісний вартісний показник, що характеризує рівень віддачі витрат або міру використання наявних ресурсів у процесі виробництва і реалізації товарів, робіт і послуг.

Важливе значення для забезпечення умов невпинного зростання прибутку і рентабельності має якість їх планування.

Це складний і багатогранний процес, який включає в себе глибокий економічний аналіз виробничих і фінансових показників за період, що передував плановому періоду, досягнення максимальної узгодженості з кількісними і якісними показниками плану випуску продукції (виконанню робіт, послуг), її реалізації, собівартості, врахування наявних резервів збільшення випуску продукції, зниження витрат на виробництво непродуктивних, і позареалізаційних витрат і збитків.

У плануванні прибутку беруть участь - при організаційній відповідальності за цю справу фінансової служби - всі виробничі і функціональні підрозділи підприємства. Тільки в такому разі план може правильно віддзеркалювати внутрішньо-господарські резерви виробництва на базі більш раціонального використання матеріальних трудових і фінансових ресурсів.

Балансовий прибуток планується на рік, квартал, місяць спочатку окремо по складових частинах: прибуток від реалізації товарної продукції, прибуток (збиток) від іншої реалізації. Позареалізаційні прибутки плануються лише в частині доходів підприємств від здійснення ними корпоративних прав і від вкладання фінансових ресурсів у інші (крім акцій) цінні папери, депозити. Інші позареалізаційні прибутки і збитки не плануються: підприємства повинні так організувати роботу і взаємовідносини зі своїми партнерами, щоб не порушувались договірні умови, чинне законодавство, фінансова дисципліна, що виключає штрафні платежі, пеню, неустойки.

Є кілька методів планування прибутку від реалізації товарної продукції.

На невеликих і середніх підприємствах найрозповсюдженіший метод планування прибутку від реалізації товарної продукції - це метод прямого поасортиментного розрахунку, виходячи з формули:

Пр = Р - С, (2.1)

де Пр - прибуток від реалізації товарної продукції;

Р - вартість товарів (робіт, послуг) за оптовими (регульованими,

договірними або ін.) цінами без ПДВ і акцизного збору;

С - повна собівартість товарів (робіт, послуг).

При цьому використовуються дані про обсяги реалізації з кожної асортиментної позиції, які були одержані при складанні обсягу реалізації товарної продукції.

Основною позитивною якістю складання плану прибутку методом прямого розрахунку є простота і достовірність. Однак він обмежує можливості виявлення внутрішніх резервів зростання прибутку в процесі планування, бо дає лише кінцевий результат - план прибутку, не виловлюючи впливу окремих факторів на планову величину прибутку.

Головним чином з цієї причини широко використовується аналітичний метод планування прибутку.

Аналітичний метод планування прибутку від реалізації товарної продукції грунтується на вивченні факторів, які визначають рівень прибутку та рентабельності у базовому періоді (наприклад, у 2009 р. при плануванні на 2010 р.), врахуванні їх, а також інших факторів (зростання виробництва, зниження собівартості продукції тощо), які повинні мати місце вже в плановому періоді. Послідовність роботи по плануванню прибутку така.

Оскільки ця робота проводиться до закінчення базового періоду (наприклад, у жовтні 2009 р. на 2010 р.), спочатку обчислюється очікуваний прибуток від реалізації товарної продукції за звітний період, тобто за 2009 р. Для цього сума фактично одержаного базового року збільшується на суму планового прибутку за період до його закінчення.

Другий етап - коригування очікуваного прибутку від реалізації товарної продукції за факторами, які формували прибутковість і рентабельність підприємства у базовому періоді і які слід враховувати як резерви росту прибутку у плановому періоді (або, навпаки, які не можуть бути враховані через певні умови при плануванні прибутку на плановий період).Таким чином обчислюється базовий прибуток від реалізації товарної продукції і базова рентабельність продукції підприємства.

На цьому етапі роботи найскладніше - це знайти підхід до того, як врахувати зміни цінових факторів на обсяг прибутку і рентабельність підприємства, бо в умовах інфляції ціни на ті ресурси, які воно споживає на виробництво, так само, як і оптові ціни, за якими воно реалізує продукцію споживачам, швидко змінюється, причому дуже часто в нерівноцінних співвідношеннях. У меншій мірі, але все ж спостерігається варіація цін і в умовах безінфляційної ринкової економіки - під впливом попиту і пропозиції на сировину. Основні засоби, товари народного споживання, робочу силу, інші товари.

Рентабельність продукції підприємства, яка досягнута ним у базовому періоді, для її використання як базової, при плануванні прибутку в новому плановому періоді повинна бути скоригована з урахуванням умов ціноутворення планового періоду. Якщо відкинути всі фактори, які впливають на формування рентабельності, крім одного - зміни цін на виробничі ресурси (сировину, матеріали тощо), з одного боку, і зміни відпускних цін на готову продукцію - з іншого, то неважко уявити, що рентабельність продукції змінюватиметься у відповідності до співвідношення індексів цих цін. Якщо припустити, що і ціни на матеріальні ресурси, що йдуть на виробництво, і витрати підприємства на оплату праці, що включається до собівартості продукції, і договірні оптові ціни при реалізації готової продукції змінюються на одну і ту ж величину, то рентабельність продукції не зміниться. Але подібна ситуація - лише випадковість.

Відомими методами економічного аналізу можна визначити резерви, які не були використанні підприємством у базовому році для зростання прибутку, а саме за рахунок:

ліквідації непродуктивних понаднормативних витрат, що відносяться на собівартість продукції;

ліквідації фактів поставки готової продукції покупцям з відхиленнями від узгоджених технічних і якісних параметрів, які ведуть до зниження оптових цінна ці вироби і, отже, прибутку від реалізації;

структурних зрушень в асортименті продукції, що виробляється і реалізується, в бік випуску рентабельнішої продукції.

На третьому, заключному етапі планування прибутку від реалізації товарної продукції аналітичним методом завершують розрахунком шляхом множення повної собівартості реалізованої та оплаченої покупцями товарної продукції базового 2009 р., темпу зростання обсягу реалізації в 2010 р. в порівнянні з 2009 р. та індексу зростання цін на ресурси. В підсумку отримуємо повну собівартість реалізованої та оплаченої продукції планового 2010 року в цінах і умовах 2010 року. Далі помножуємо на скориговану базову рентабельність продукції підприємства та ділимо на 100 відсотків. В підсумку - прибуток від реалізації товарної продукції за планом на 2010 рік.

Підприємства, які в плановому році передбачають випуск і реалізацію значного обсягу нової продукції, і питома вага такої продукції сягає 25 відсотків і більше, мають планувати розмір прибутку від реалізації товарної продукції окремо: аналітичним методом - в частині випуску продукції, яка випускається в базовому і в плановому роках, методом прямого поасортиментного розрахунку - в частині нової продукції.

Прибуток від іншої реалізації виступає об'єктом планування на підприємствах, які мають сталу виручку і доход від реалізації послуг своїх допоміжних виробництв, що плануються у складі іншої реалізації. Методи планування прибутку від іншої реалізації нічим суттєво не відрізняється від тих, які використовуються при плануванні прибутку від реалізації основної товарної продукції.

2.2 Прогнозування прибутку

Розвиток ринкових відношень супроводжується підвищенням ролі прибутку як основного узагальнюючого показника фінансових результатів господарської діяльності підприємства. Господарські суб'єкти незалежно від форми власності самотужки планують свою діяльність та перспективи розвитку виходячи з розроблених ними господарських та соціальних завдань, попиту і пропозиції товарів та послуг, припускаючих інвестицій. Прибуток та рентабельність стали самостійно плануємими показниками. Однак не можна думати, що планування та формування прибутку відповідає інтересам тільки підприємства. Не в меншій мірі в цьому зацікавлені держава, комерційні банки, інвестиційні інститути, акціонери і інші держателі цінних паперів.

У теперішній час для калькуляції прибутку використовується аналіз на двох рівнях: мікроекономічному (рівень підприємства) та макроекономічному (рівень економіки у цілому). Звітність підприємства (фірми, компанії, товариства і т. д.) дозволяє розглянути процес створення прибутку.

Питання планування прибутку у більшості підприємств втратило своє значення, так як припинився тиск “зверху” і зростаюча інфляція уводить їх з достовірного планування прибутку.

Але планування прибутку залишається важливішим інструментом управління підприємством. Існують різні методи прогнозу прибутку, з них найбільш поширені чотири.

1. Прогноз рентабельності.

Розрахунок рентабельності вкладеного капіталу припускає знання величини обороту капіталу і розміру прибутку на вкладений капітал (в %). Тут використовується наступні формули:

Оборотні кошти + капітальні вкладення = вкладений капітал; (2.2)

Оборот капіталу

Коефіцієнт прибутку = (2.3)

Собівартість

Оборотні кошти

Коефіцієнт оберту капіталу = (2.4)

Вкладений капітал

Прибуток

Коефіцієнт рентабельності = (2.5)

Оборот

Рентабельність капіталу =

Оборот Прибуток

= * + 100% (2.6)

Вкладений капітал Оборот

У якості коефіцієнтів рентабельності пропонується наступні показники:

рентабельність товарообороту. Майже завжди товарообором вважається виручка від продажу після відрахування податків. Для підрахунку рентабельності в чисельник поміщається чистий балансовий прибуток. Використання даного коефіцієнта дозволяє робити висновки про поведінку підприємств в області ціноутворення. Вважається, що для встановлення продажної ціни виробу керівники підприємств додають до загальної величини витрат фіксовану надбавку, яка вираховується як частка товарообороту. Мета - покрити інші (невиробничі) витрати та забезпечити прибуток, який вважається “нормальним”;

рентабельність власних коштів. До власних коштів акціонерних товариств відноситься акціонерний капітал та резерви. Розділивши потік готівки на вартість власних коштів, отримаємо коефіцієнт валової рентабельності; заміна в чисельнику потоку готівки на чистий прибуток призводить до показника чистої рентабельності. В очах акціонерів та керівництва підприємств остання виступає вищим критерієм прибутковості. Вищий показник чистої рентабельності - серйозний стимул притягнення передплатників на акції при розширюванні капіталу підприємства (за умов однак, що керівники проводять активну політику розподілу дивідендів);

рентабельність постійних фондів. Для отримання цього показника до розміру власних капіталів приплюсовується довгострокова заборгованість підприємства. Даний показник потрібен для зіставлення ефективності використання капіталів.

рентабельність усіх активів. Цей показник ще у більшій ступені (аніж рентабельність постійних фондів) дає можливість судити о загальній прибутковості підприємства. Тобто о здатності останнього здобувати прибуток з економічних ресурсів, які знаходяться в його розпорядженні. З під рахуванням прибутку в чисельник часто вміщується потік готівки, до якої додають усю суму фінансових витрат. Звичайно, будь-яка помилка в оцінюванні активів (наприклад, неточність при їх переоцінці в умовах інфляції) може серйозно вплинути на сподіваєму величину. Тому замість загальної величини активів в деяких випадках більше можуть віддати перевагу використанню основного капіталу.

Наведені вище коефіцієнти тісно взаємопов'язані. Показувальна наступна зв'язка:

Чистий прибуток Чистий прибуток Товарооборот

= * (2.7)

Власні кошти Товарооборот Власні кошти

З рівняння виходить, що довільно скромна (у порівнянні з об'ємом товарообороту) норма підприємницького доходу підприємства може сполучатися з високою рентабельністю власних капіталів. Це можливо за умови достатньо високого співвідношення “Товарооборот /Власні кошти”.

Даний показник носить назву “Коефіцієнт обертання капіталу” і також є важливим елементом управління підприємства, оскільки відображає не швидкість обороту власних коштів, а темпи поновлення активів (у часності, запасів та фінансових вимог), джерелом фінансування яких служать усі ресурси, які знаходяться у розпорядженні підприємства.

Аналіз ліміту рентабельності.

Цей метод наочно, за допомогою графіку дозволяє показати плановий прибуток та еластичність підприємства по відношенню до коливань величини витрат при обороті капіталу. Розрахунки здійснюються за формулою:

Постійні витрати

Мінімальний оборот = (2.8)

% Постійних витрат

1 -

100

Постійні витрати

Мінімальний оборот = (2.9)

Змінні витрати

1 -

Плановий оборот

В цьому аналізі важливе значення має “розрив”, існуючий між “мертвою точкою” (мінімальним оборотом для покриття витрат) та запланованим оборотом. Саме він відображає наявність свободи дій підприємства в плануванні обороту капіталу. Знання його дозволяє уникнути попадання у зону нерентабельності (збитків).

Аналіз перекриття ліквідності (варіант аналізу ліміту рентабельності).

При даному підході витрати виробництва підприємства підрозділяються на грошові витрати і ті, які з ними не пов'язані (наприклад, амортизація). Точка перехрещення кривої частини вартості, яка відповідає грошовим витратам, з кривою обороту показує величину мінімального обороту, необхідну для збереження ліквідності (див. графік)

Витрати, тис грн.

Плановий оборот

Витрати підприємства, які не є

грошовими витратами

(амортизаційні відрахування)

Точка Витрати підприємства, які є

ліквідності грошовими витратами

(заробітна плата, сировина)

Час

Рівень занятості

або оборот

Регресивний розподіл мінімального обороту.

Цей метод дозволяє контролювати, в якій мірі місячні зміни обороту капіталу впливають на розмір планового прибутку. Подібні графіки дають можливість фіксувати величину прибутку або збитків по кожному місяцю.

Отже, вищевисловленні методи дозволяють робити прогноз прибутку на певний період. Аналізуючи проблеми прибутковості підприємства та функції його керівництва, слід виходити із того, що прибуток є не причиною існування підприємства, а результатом його роботи, підсумком успішної діяльності.

Разом з тим він создає певні гарантії для подальшого існування підприємства, оскільки лише його накопичення у вигляді різних резервних фондів допомагає долати наслідки ризику, пов'язаного з реалізацією товарів на ринку. Та чи інша операція підприємства повинна приносити такий прибуток, який дозволяв би акумулювати достатньо коштів, створюючи реальну можливість долати ризики майбутнього.

2.3 Управління формуванням прибутку у процесі діяльності підприємницьких структур

2.3.1 Управління формуванням прибутку підприємства у процесі операційної діяльності

У процесі управління прибутком суб'єкта підприємницької діяльності головна роль відводиться формуванню прибутку з операційної діяльності. Операційна діяльність - це основний вид діяльності підприємства, з метою здійснення якої воно створено.

Характер операційної діяльності підприємства визначається спершу специфікою галузі економіки, до якої воно належить. Основу операційної діяльності більшості підприємств складає виробничо-комерційна або торгова діяльність, яка доповнюється здійснюємою їми інвестиційною та фінансовою діяльністю. Разом з тим, інвестиційна діяльність є основною для інвестиційних компаній, інвестиційних фондів і інших інвестиційних інститутів, а фінансова діяльність є основною для банків і інших фінансових інститутів.

Операційна діяльність підприємства характеризується наступними основними особливостями, що визначають характер формування прибутку:

Вона є головним компонентом усієї господарської діяльності підприємства, основною метою його функціонування.

Операційна діяльність носить приоритетний характер по відношенню до інвестиційної, фінансової та іншим видам діяльності.

Інтенсивність розвитку операційної діяльності є основним параметром оцінки окремих стадій життєвого циклу підприємства.

Господарські операції, що входять у склад операційної діяльності підприємства, носять самий регулярний характер.

Операційна діяльність підприємства орієнтована в основному на товарний ринок.

Здійснення операційної діяльності пов'язано з капіталом, вже інвестованим в неї.

У процесі операційної діяльності споживається значний об'єм живої праці.

Операційній діяльності присущі, поряд з загальними, і специфічні види ризиків, які об'єднуються в поняття операційний ризик.

Операційна діяльність підприємства складається з ряду послідовно здійснюємих етапів, характер яких визначається галузевими особливостями. Принципова схема здійснення операційної діяльності у розрізі основних етапів на підприємствах промисловості та торгівлі ( найбільш масових підприємствах) наведена на Малюнку 2.1.

Операційна діяльність підприємства постійно поновлюється і здійснюється по замкнутому циклу. Найбільш виразно цей процес характерен для оборотних активів підприємства ( мал. 2.2) ( Додаток В ).

Період повного обороту цієї суми оборотних активів, у процесі якого відбудовується послідовна зміна їх форм, має назву операційний цикл.

З урахуванням послідовності здійснення операційної діяльності, її циклічності, особливостей формування доходів та витрат, а також інших факторів, процес формування різноманітних видів операційного прибутку може бути зображене у наступному вигляді ( малюнок 2.3).

А. Підприємства промисловості.

Б. Підприємства торгівлі.

Малюнок 2.1 Послідовність етапів здійснення операційної діяльності на підприємствах промисловості та торгівлі

З наведеної схеми видно, що у процесі здійснення операційної діяльності формуються три види операційного прибутку:

маржинальний операційний прибуток. Його розрахунок здійснюється за наступними формулами:

МПо = ВДо - ПДВ - В пост ; (2.10)

МПо = ЧДо - В пост., (2.11)

де МПо - сума маржинального операційного прибутку;

ВДо - сума чистого операційного доходу;

ЧДо - сума чистого операційного доходу;

В пост. - сума постійних операційнихвитрат;

ПДВ - податок на додатну вартість;

Малюнок 2.3 Схема формування різноманітних видів операційного прибутку підприємства

валовий операційний прибуток. Його розрахунок здійснюється за наступними формулами:

ВПо = ВДо - ПДВ - Во ; (2.12)

ВПо = ЧДо - Во; (2.13)

ВПо = МПо - Взм, (2.14)

де ВПо - сума сума валового операційного прибутку;

Во - сукупна сума операційних витрат;

Взм - сума змінних операційних витрат;

чистий операційний прибуток. Його розрахунок здійснюється за наступними формулами:

ЧПо = ВДо - ПДВ - ПП - Во; (2.15)

ЧПо = ЧДо - Во - ПП; (2.16)

ЧПо = МПо - Взм - ПП; (2.17)

ЧПо = ВПо - ПП, (2.18)

де ЧПо - сума чистого операційного прибутку;

ПП - сума податку на прибуток і інших обов'язкових платежів за

рахунок прибутку.

2.3.2 Управління формуванням прибутку у процесі інвестиційної діяльності підприємства

У системі господарської діяльності підприємства, що забезпечує формування його прибутку, певне місце займає інвестиційна діяльність. Інвестиційна діяльність характеризує процес обгрунтування і реалізації найбільш ефективних форм вкладень капіталу, спрямованих на розширення економічного потенціалу підприємства. Економічний розвиток підприємства, що обумовлює зріст формуємої їм суми прибутку, та його інвестиційна активність є взаємообумовленими процесами. Тому кожне підприємство повинно приділяти постійну увагу своїй інвестиційній діяльності.

Інвестиційна діяльність підприємства характеризується наступними основними особливостями:

Вона є головною формою реалізації економічної стратегії підприємства, забезпечення зросту його операційної діяльності.

Об'єми інвестиційної діяльності підприємства є головним вимірювачем темпів економічного його розвитку.

Інвестиційна діяльність носить підлеглий характер по відношенню до цілей та завдань операційної діяльності підприємства.

Об'єми інвестиційної діяльності підприємства характеризується суттєвою нерівномірністю за окремими періодами.

Форми та методи інвестиційної діяльності у далеко меншому ступені залежать від галузевих особливостей підприємства, аніж операційна його діяльність.

Інвестиційної діяльності підприємства присущі свої специфічні види ризиків, об'єднуємі поняття “інвестиційний ризик”.

Інвестиційний прибуток підприємства у процесі його інвестиційної діяльності формується у звичай зі значним “лагом спізнювання”.

У процесі інвестиційної діяльності грошові потоки суттєво відрізняються в окремі періоді за своєю спрямованістю.

Інвестиційна діяльність підприємства здійснюється у різноманітних формах, визначаємих видами інвестицій. У процесі управління формування інвестиційного прибутку ці інвестиції класифікуються за рядом признаків:

За об'єктами вкладання коштів вирізняються реальні та фінансові інвестиції. Реальні інвестиції являють собою вкладення капіталу у розвиток виробничих основних фондів, придбання нематеріальних активів і зріст виробничих запасів (сировини, матеріалів, полуфабрикатів і т. і.). Фінансові являють собою вкладення капіталу у різноманітні фінансові активи, генеруємі інвестиційний прибуток (різноманітні види цінних паперів, депозити вклади в банках і т. і.).

за характером участі в інвестиційному процесі вирізняють прямі та не прямі інвестиції.

Прямі інвестиції характеризуються безпосередньою участю підприємства у виборі об'єктів інвестування, прямим вкладанням в них капіталу і здійснення постійного контролю за ходом інвестиційного процесу.

Непрямі інвестиції характеризуються інвестуванням капіталу підприємства, опосредствованим іншими господарськими суб'єктами (інвестиційними або фінансовими посередниками).

За періодом інвестування розрізняють короткострокові (на період не більше одного року) і довгострокові (на період одного року).

Інвестиційна діяльність підприємства підкорена певній інвестиційній політики, яку підприємство формує самостійно виходячи з цілей свого стратегічного розвитку. Основною ціллю інвестиційної політики підприємства є вибір і реалізація найбільш ефективних проектів розширення його операційних активів для забезпечення основних напрямків розвитку його операційної діяльності у довгостроковій перспективі.

У процесі інвестиційної діяльності підприємство отримує певний прибуток. При реальних інвестиціях розмір інвестиційного операційного прибутку, генерируємою знов створеними або обновленими в інвестиційному процесі операційними активами. При фінансових інвестиціях розмір інвестиційного прибутку характеризується сумою отриманих процентів і дивідендів, а також сумою приросту курсовою вартості цінних паперів при їх реалізації.

Інвестиційний прибуток підприємства характеризується двома основними його видами - валовим та чистим.

Валовий інвестиційний прибуток характеризує його суму до сплати з нього податку на прибуток і інших обов'язкових платежів.

Чистий інвестиційний прибуток характеризує суму прибутку від інвестиційної діяльності підприємства, що залишається в його розпорядженні після сплати з валового прибутку усіх податкових платежів.

Як і в усій сфері підприємницької діяльності інвестиційний прибуток є одним з основних спонуканим мотивом інвестицій. Разом з тим, інвестиційній діяльності підприємства присуща своя особлива модель формування прибутку визначающа широкий діапазон коливань його рівня на вкладений капітал. Елементи що формують цю модель і визначающі рівень інвестиційного прибутку, багаточисленні:

Мінімальна норма прибутку на капітал;

Тривалість інвестиційного процесу;

Темп інфляцій;

Рівень інвестиційного ризику;

Рівень ліквідності інвестицій;

Індивідуальні особливості об'єкта інвестування.

Модель формування рівня інвестиційного прибутку за окремими об'єктами інвестування може бути подана у наступному вигляді:

ІП = (НПм ВОп + Пр +Пл +Пі) * (1+і) (2.19)

де ІП - сума інвестиційного прибутку за конкретним об'єктом інвестування;

НПм - сума мінімальної норми прибутку на інвестований капітал;

ВОп - відхилення суми прибутку за індивідуальним об'єктом інвестування

від середньо ринкових умов її формування;

Пр - сума премій за ризик;

Пл - сума премій за ліквідності;

Пі - сума інфляційної премії;

і - процентна ставка, що приймається для наращення суми прибутку, виражена десятинною доб'ю;

n - тривалість процесу інвестування у виразі кількості періодів, за якими буде отримані інвестиційний прибуток.

Основу інвестиційної діяльності підприємства складає реальне інвестування, яке дозволяє підприємству розвиватись найбільш високими темпами, освоювати нові види продукції та підвищувати її якість, успішно проникати на нові товарні та регіональні ринки.

Реальне інвестування здійснюються підприємством в різноманітних формах, основними з яких є: придбання цілостних майнових комплексів; нове будівництво; реконструкція; модернізація; обновлювання окремих видів обладнання; інноваційне інвестування в нематеріальні активи; інвестування приросту запасів матеріальних обігових активів.

Вибір конкретних форм реального інвестування підприємства визначається завданнями галузевої, товарної та регіональної диверсифікації його діяльності (спрямованими на розширення об'єму операційного доходу), можливостями упровадження нових ресурсо- і працезберігающих технологій (спрямованими на зниження рівня операційних витрат), а також потенціалом формування інвестиційних ресурсів (грошових та інших активів, залучаємих для здійснення вкладень в об'єкти реального інвестування).

На окремих етапах розвитку підприємства виправдано здійснення і фінансових інвестицій. Хоч у звичаї фінансові інвестиції забезпечують більш низький рівень прибутку, аніж функціоновані операційні активі підприємства, вони формують додатковий її прилив у періоди, коли тимчасово вільний капітал не може бути ефективно використован для розмінювання операційної діяльності. Тому фінансові інвестиції розглядаються як активна форма ефективного використання тимчасово вільного капіталу або як інструмент реалізації стратегічних цілей, пов'язаних з диверсифікацією операційної діяльності підприємства.

Фінансове інвестування здійснюється підприємством у наступних основних формах (малюнок 2.4).

Малюнок 2.4 Основні форми фінансового інвестування

2.3.3 Управління формуванням прибутком підприємства у процесі фінансової діяльності

Склад фінансової діяльності підприємства розглядається у звичай у широкому та вузькому її значенні. У широкому розумінні під фінансовою діяльністю підприємства розуміється усі аспекти управління фінансами окремого господарського суб'єкта (фінансовий менеджмент). У вузькому значенні під фінансовою діяльністю підприємства розуміється управління грошовими потоками, пов'язаними з залучанням та обслуговуванням зовнішніх джерел його фінансування. В вузький трактові під фінансовою діяльністю підприємства розуміється цілеспрямована система мір по забезпеченню залучання потрібного об'єму капіталу з зовнішніх джерел та своєчасного та повного виконання зобов'язань по його обслуговуванню та поверненню.

Фінансова діяльність підприємства (у розглядаємому значенні) характеризується наступними основними особливостями:

вона є головною формою забезпечення розвитку операційної та інвестиційної діяльності підприємства;

фінансова діяльність підприємства носить стабільний характер, тобто здійснюється постійно;

форми і об'єми фінансової діяльності у значній мірі залежить від галузевих особливостей та організаційно-правових форм діяльності підприємства;

фінансова діяльність підприємства генерує свої специфічні види ризиків, які об'єднуються поняттям “фінансовий ризик”;

фінансова діяльність визначає специфічний характер формуємих єю грошових потоків підприємства;

фінансова діяльність підприємства пов'язана безпосередньо з фінансовим ринком - ринком грошей та ринком капіталу;

фінансова діяльність чинить опосредствованнй вплив на формування прибутку підприємства.

Головне завдання фінансової діяльності підприємства - формування додаткового прибутку у процесі залучання зовнішнього капіталу - реалізується різноманітними методами. Одним з основних механізмів реалізації цього завдання є “фінансовий леверідж”.

Фінансовий ліверидж характеризує використання підприємством заємних коштів, яке впливає на зміну коефіцієнта рентабельності власного капіталу. Іншими словами фінансовий ліверидж являє собою об'єктивний фактор, що виникає з появою заємних коштів в об'ємі використовуємого підприємством капіталу, який дозволяє йому отримати додатковий прибуток на власний капітал.

Показник, що відображає рівень додатково генерируємого прибутку на власний капітал при різноманітній долі використання заємних коштів, має назву ефект фінансового лівериджу. Він розраховується за наступною формулою:

ЕФЛ = (1 - Спп) * (КВРа - ПК) *ЗК \ ВК (2.20)

де ЕФЛ - ефект фінансового лівериджу який заключається у прирості коефіцієнта рентабельності власного капіталу, %;

Спп - ставка податку на прибуток;

КВРа - коефіцієнт валової рентабельності активів (співвідношення валового прибутку до середньої вартості активів), %;

ПК - середній розмір процентів за кредит, сплачуємих підприємством за використання заємного капіталу, %;

ЗК - середня сума використовуємого підприємством заємного капіталу;

ВК - середня сума власного капіталу підприємства.

2.4 Фактори росту прибутку підприємницьких структур

Прибуток підприємства, охарактеризований у Законі “Про підприємства в Україні” як основний узагальнюючий показник фінансових результатів і господарської діяльності, синтезує в собі усі найважливіші сторони діяльності підприємства, що і визначає його місце серед об'єктів фінансово-економічного аналізу. Щоб прибуток підприємства зростав, воно повинно:

нарощувати обсяги виробництва і реалізації товарів, робіт, послуг;

розширювати, орієнтуючись на ринок, асортимент і підвищувати якість продукції;

зменшувати витрати на виробництво (реалізацію) продукції, тобто її собівартість;

з максимальною віддачею використовувати потенціал, що є у його розпорядженні, в тому числі фінансові ресурси;

зі знанням справи вести цінову політику, бо на ринку діють переважно вільні (договірні) ціни;

постійно впроваджувати заходи, спрямовані на підвищення продуктивності праці своїх працівників;

найдоцільніше розміщувати (вклади) одержаний раніше прибуток з точки зору досягнення оптимального ефекту;

грамотно будувати договірні відносини з постачальниками і покупцями, особливо у частині договірних цін та економічних санкцій за невиконання господарських договорів.

Не важко помітити, що останні три з названих вище факторів значною мірою залежать від сумлінності і кваліфікації економістів, які причетні до фінансової роботи підприємства. Так, на стадії укладання угод з покупцями дуже важливо домовитися про оптимальні ціни на товари і послуги, строки перегляду цін у зв'язку з інфляційними процесами в економіці. У договорі повинні бути чітко визначені застереження щодо порядку обчислення розмірів втрат (збитків), які є наслідком порушень зафіксованих у ньому зобов'язань сторін, а також щодо порядку відшкодування цих втрат.

У процесі планування прибутку важливо визначити, за рахунок яких факторів він зростає або знижується. Існує залежність зміни прибутку від об'єму реалізації продукції (докладніше це питання розглядається у наступному розділі). При високій питомій ваги постійних витрат у собівартості продукції зріст об'єму реалізації призведе до ще значному зросту прибутку у результаті зниження частки постійних витрат, які припадають на одиницю продукції.

Оскільки прибуток вираховується як різниця між валовими доходами та валовими витратами, то очевидно що на розмір прибутку чинить влив ріст доходів та зниження витрат (затрат).

До факторів росту прибутку слід віднести оновлення асортименту і номенклатури випускаємої продукції.

Прибуток в ринковій економіці - рушійна сила оновлення як виробничих фондів, так і випускаємої продукції. Характерно виявлення цієї сили у концепції “життєвого циклу” продукції. Загально відомо, що будь-яка продукція проходить стадії життєвого циклу від її проектування, освоєння запуску у виробництво, серійного випуску, у результаті якого відбувається насичення ринку цим продуктом. Через певний час продукція морально застаріває (крім продуктів першочергової потреби (продовольчі та інші), або не витримує конкурентної боротьби і під тиском зникаючої рентабельності випуск їх скорочується або припиняється (Малюнок 2.5) (Додаток Г).

Для зберігання рівня прибутку на підприємстві важливо визначити момент початку проектування та запуску в виробництво нової продукції. Справа в тому, що етап проектування і освоєння продукції займає певний час, на протязі якого підприємство несе збитки (0; t1).

Потім з моменту запуску продукції у виробництво (t1) збитки починають знижатись і через деякий час досягається точка беззбитності (t2). При збільшенні об'єму продаж зростає і прибуток у результаті зниження частки постійних витрат (t2 t4). При досягненні рівноваги попиту і пропозиції розмір прибутку стабілізується і деякий час залишається на незмінному рівні (t4 t7). Таке положення може залишатися довільно довгий час при відсутності загрози збоку конкурентів та при стабільному попиті на продукцію. При наявності конкурентів підтримування рівня продажу досягається шляхом зниження рентабельності, тобто пониження ціни за рахунок частки прибутку. Ефективність починає знижуватися (t7; t9).

При посиленні конкурентної конкурентної боротьби підприємство не в стані далі підтримувати рівень продаж в наслідок зниження ціни, оскільки робота стає не ефективною, збитною. Для підтримування ефективності підприємству потрібно знижати витрати пропорційно зниженні ціни або же перейти до випуску іншої продукції, попит на яку ще не вичерпан. Враховуючи цей фактор підприємства повинні розпочинати освоєння нового виду продукції на етапі росту прибутку (t3) з тим, щоб до моменту початку зниження рентабельності старої продукції випуск нової продукції досяг точки беззбитності (t6). Така стратегія дозволить постійно зберігати досягнутий рівень рентабельності і даже, при благоприємній кон'юнктурі , його підвищити (t7, t8).

Зростання якості продукції, дизайну, технічні удосконалення і інші заходи підтримання попиту на продукцію потребують додаткових витрат і через те також повинні застосовуватись за довго до того, як рівень рентабельності почне знижатися або по крайній мірі відразу же як тільки така тенденція позначиться. Більш того, на гребні попиту поліпшення пропонуємого товару може притягнути за собою і підвищення ціни на неї та відповідно прибутку.

РОЗДІЛ 3 АНАЛІЗ ФОРМУВАННЯ, РОЗПОДІЛУ ТА ВИКОРИСТАННЯ ПРИБУТКУ

В якості об'єкту дослідження було обрано Закрите Акціонерне Товариство “Полімер” у м. Херсоні.

ЗАТ “Полімер” зареєстрований у Державній Податковій Адміністрації м. Херсона 10 квітня 1997 року, свідоцтво про реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи видано Херсонським Міськвиконкомом 8 квітня 1997 року а ліцензія на здійснення торговельної діяльності видана Управлінням з питань торгівлі Херсонської Облдержадміністрації 13 червня 1997 року.

Форма власності ЗАТ “Полімер” - колективна. Для забезпечення діяльності підприємства сформован Статутний фонд у розмірі 19750 гривен. Статутний фонд поділен на 100 прості іменні акції номінальною вартістю 197,5 гривен кожна.

Основні види діяльності ЗАТ “Полімер” наступні:

оптова торгівля недержавних організацій, крім споживчої кооперації;

роздрібна торгівля недержавних організацій, крім споживчої кооперації;

посередницькі послуги при купівлі-продажу товарів народного споживання;

інша комерційна діяльність;

виробництво полімерної транспортної тари.

Основна звітність підприємства ЗАТ “Полімер” за останні роки приведена у Додатках Ж та З.

3.1 Регулювання маси та динаміки прибутку

Формування та управління прибутком - основа будь-якого бізнесу. Маса прибутку складає результат і вказує на масштаб підприємницької діяльності. Порівняння прибутку з витратами характеризує ефективність роботи підприємства. Одним з найбільш простих та результативних методів фінансового аналізу з метою оперативного і стратегічного планування та управління фінансово-господарською діяльністю підприємства є операційний аналіз, який також має назву “Витрати - Об'єм - Прибуток”.

Даний метод дозволяє виявити залежність фінансових результатів бізнесу від зміни витрат, цін, об'ємів виробництва та збуту продукції.

Ключовими елементами операційного аналізу виступають порогові показники діяльності підприємства: критичний об'єм реалізації, поріг рентабельності та запас фінансової міцності підприємства. Практично усі вони пов'язані з поняттям “валова маржа”, який показує результат від реалізації за вирахуванням змінних витрат.

Схема розрахунку валової маржи у сфері виробництва та торгівлі наводиться у таблиці 3.1.

В фінансовому менеджменті операційний аналіз тісно пов'язан з поняттям операційного (підприємницького) ризику, розрахунок якого базується на визначенні сили операційного (виробничого) важеля.

Валова маржа

Сила впливу операційного важелю =

Прибуток

Ефект операційного важелю складається з того ,що будь-яка зміна доходу від реалізації (за рахунок об'єму приводить до більш інтенсивної зміни фінансового результату (прибутку чи збитку). Дія даного ефекту пов'язана з непропорційним впливанням постійних та змінних витрат на результат фінансово-економічної діяльності підприємства при зміні об'єму виробництва (реалізації).

Таблиця 3.1

Виробництво	Торгівля
Доход від реалізації продукції (без ПДВ та спецподатку)	Товарооборот
	- Витрати на придбання реалізуємих товарів = Торгова скидка (націнка) Непрямі податки (ПДВ та спец податок) = Валовий доход
- Змінні витрати = Валова маржа - Постійні витрати	- Змінні витрати = Валова маржа - Постійні витрати
= Підсумок (прибуток, збиток)	= Підсумок (прибуток, збиток)

Якщо поріг рентабельності минув, частка постійних витрат в сумі загальних витрат знижується і сила діяння операційного важелю зменшується. Навпаки, підвищення питомої ваги постійних витрат посилює дію операційного важелю.

Підприємство “Полімер” має наступний фінансовий стан за І квартал 2010 р. в тис. грн. (таблиця 3.2).

Таблиця 3.2

Доход від реалізації	81,8	100%
- Змінні витрати	66,9	82%
= Валовий прибуток	14,9	18%
- Постійні витрати	9,0	11%
= Прибуток	5,9	7%

Тоді сила операційного важелю цього підприємства дорівнює:

14,9 / 5,9 = 2,5

Якщо ЗАТ “Полімер” збільшить об'єм реалізації на 10 %, то виручка від реалізації також зросте на 10%, а прибуток, з урахуванням дії операційного важелю на 10% * 2.5 = 25%. У той же час, якщо підприємство скоротить об'єм продажу продукції, наприклад, на 5%, то це призведе до падіння прибутку на 12,5% (5% * 2,5).

Отже, сила впливу операційного важелю показує ступень підприємницького ризику: чим вище ефект операційного важелю, тим вище підприємницький ризик.

У випадку зниження виручки (за рахунок об'єму реалізації) сила операційного важелю характеризує можливу втрату прибутку (або збільшення збитку).

Операційний аналіз також показує чутливість, тобто можливу реакцію результатів фінансово-господарської діяльності підприємства на зміну як внутрішніх, так і зовнішніх факторів виробництва та реалізації продукції, відповідаючи на питання “Що буде, якщо … ?” та “На скільки можна змінити об'єм реалізації продукції без втрати прибутку?”.

Рішення другого питання пов'язано з наступною ситуацією. В сучасних умовах на перший план виходить проблема не збільшення прибутку, а його зберігання у завданих самим підприємством розмірах, які забезпечують оптимальне співвідношення між покриттям виробничих та соціальних потреб підприємства та величною податкових виплат. Часто ці обмеження навіть не відповідають максимально можливому рівню прибутку.

В основі аналізу чутливості лежить розрахунок об'єму реалізації (Ко), якій забезпечує постійний результат при зміні одного з наступних показників:

ціни, змінних та постійних витрат. Якщо змінюються постійні витрати, то об'єм реалізації який забезпечує початковий результат (К), складає:

М * 100%

К = / Ц (3.1)

А0

Якщо змінюються змінні витрати, то:

Мо * 100%

К = / Ц (3.2)

А1

Якщо змінюється ціна, то:

Мо * 100%

К = / Ц1 (3.3)

А1

де Мо - початкова валова маржа;

М - нова валова маржа;

А0 - початкова доля валової маржи у доході, в %;

А1 - нова доля валової маржи у доході, в %;

Ц - початкова ціна;

Ц1 - нова ціна.

Розглянемо алгоритм проведення аналізу на прикладі ЗАТ “Полімер”, який випускає 5,0 тис. шт. ізделій А у середньому за ціною 16,40 грн. / шт., при цьому середні змінні витрати складають 13,40 грн. / шт., а постійні витрати 9,0 тис. грн.

Оцінено 10 - відсоткове збільшення ціни до 18,04 грн. / шт. Тоді нова виручка від реалізації складе 90,2 тис. грн., або 100%. Змінні витрати - 66,9 тис. грн. (74,2%). Валовий прибуток - 23,3 тис. грн. (25,8%). Постійні витрати - 9,0 тис. грн. (10%). Прибуток - 14,3 тис. грн. (15,8%).

На основі операційного аналізу можна розрахувати та оцінити фактори, які визначають результати фінансово-господарської діяльності підприємства по ступені їх впливу на прибуток. Наприклад, якщо проаналізувати послідовні 10 - відсоткові зміни спочатку змінних, а потім постійних витрат то отримаємо наступні результати: зміна змінних витрат на аналізуємому підприємстві призводить до зміни прибутку на 47%, а постійних витрат - усього на 10%.

Таким чином, на першій план по ступені впливу на прибуток виходить зміна ціни, а на останнє - зміна постійних витрат. Дане співвідношення вказує на значний запас фінансової міцності підприємства, який розраховується як різниця між доходом та порогом рентабельності.

П 9,0

Поріг рентабельності = * 100% = * 100% = 50тис. грн. (3.4)

А 18%

де П - постійні витрати.

Запас фінансової міцності = 81,8 - 50 = 31,8, або 39% виручки.

За допомогою аналізу чутливості можна виявити і взаємозв'язок факторів ціни та змінних витрат з об'ємом реалізації:

при збільшенні цини на 10 % можна скоротити об'єм реалізації на 36% без негативних наслідків для фінансових результатів підприємства, а при зниженні ціни на 10% аналізуєме підприємство повинно збільшити об'єм реалізації на 216 %, щоб компенсувати втрату доходу;

для компенсації зросту змінних витрат на 10% ЗАТ “Полімер” повинне збільшити об'єм реалізації на 182%; при зниженні рівня змінних витрат можна скоротити об'єм реалізації на 31%.

Подібний розподіл чітко окреслює пріоритет фінансово-господарських дій підприємства по регулюванню маси та динаміки прибутку. В аналізуємій ситуації потрібно зосередити свою увагу на формуванні цінової політики, так як саме змінення тактики та стратегії ціноутворення приносить найбільш відчутний результат.

3.2 Аналіз прибутку підприємства

Аналіз фінансових результатів є одним з важливіших аспектів дослідження господарської діяльності підприємства. Вивчення складу та структури валового прибутку, проведення факторного аналізу результату від реалізації потрібні для ретроспективного аналізу фінансових показників.

Основу інформаційної бази для аналізу прибутку складає “Звіт про фінансові результати”. (Додаток Ж та З).

Для оцінки рівня і динаміки показників валового прибутку може бути запропонована Таблиця 3.3 (Додаток Д).

Горизонтальний аналіз даних таблиці показує, що у звітному періоді підприємство в цілому спрацювало успішно, отримавши підсумковий фінансовий результат на 28,1 тис. грн. більше, аніж у попередньому році. У порівнянні з базисним періодом зріст склав 112,40%. Вивчення зміни величини окремих проміжних статей звіту показує на збільшення виручки від реалізації на 48,52%. Разом з тим, прибуток від фінансово-господарської діяльності зріст на 116,88%. Всього за звітний рік підприємство отримало валовий прибуток на суму 53,1 тис. грн., що у порівнянні з базисним роком (25,0 тис. грн.) зросло на 28,1 тис. грн., або на 112,40%.

При нормальних умовах господарської діяльності основу фінансового результату звітного періоду складає прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), тому особливу значимість набуває визначення причин зміни його величини. Для цих цілей використовуються при йоми факторного аналізу.

На суму прибутку від реалізації товарної продукції безпосередньо впливають такі фактори: