Національна економіка

- діагностика галузевої конкурентоспроможності, створення умов для входження до світової господарської системи;

- вибір пріоритетних сфер, галузей, комплексів, які в змозі забезпечити вихід на світові ринки;

- розробка програм та механізмів їх реалізації відповідно до обраних пріоритетів;

- забезпечення активної участі в реалізації програм держави та інших суб'єктів господарської діяльності

Зовнішньоекономічна безпека як складова системи економічної безпеки поряд із фінансовою, сировинно-ресурсною, енергетичною, військово-економічною, технологічною, продовольчою та соціальною безпекою є багаторівневою системою горизонтальних (соціальна, правова, фінансова, екологічна і кадрова) та вертикальних (експортна, імпортна, кредитно-інвестиційна) складових, які постійно перебувають під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників та загроз, виникнення яких значною мірою залежить від дій органів державного управління і особливостей глобалізаційних процесів у сучасній системі міжнародних економічних відносин Неодмінною умовою забезпечення зовнішньоекономічної безпеки України є моніторинг її стану. Для характеристики рівня зовнішньоекономічної безпеки розроблено модель оцінювання зовнішньоекономічної безпеки, яка дає змогу визначити пріоритетність зовнішньоекономічної діяльності за різними групами країн чи інших суб'єктів міжнародних економічних відносин. Зовнішньоекономічну діяльність України з ЄС на сучасному етапі характеризують високі темпи зростання. Відзначено наявність певних змін у геоекономічній структурі зовнішньої торгівлі України, зокрема зростання зовнішньоторговельного обороту з країнами ЄС. Ризики у зовнішньоторговельній структурі України спричинено зволіканням структурних зрушень у народному господарстві, які мають відбуватися природно, згідно з ринковими законами. Зовнішньоторговельна структура України на сучасному етапі дедалі більше орієнтується на ЄС. Інтеграція України до ЄС має важливі економічні переваги для України, а саме: макроекономічна стабільність, збільшення продуктивності економіки, збільшення обсягів торгівлі між Україною та ЄС, забезпечення вільного руху факторів виробництва в межах ЄС, гарантований захист прав працівників та споживачів.

74. Об'єктивна необхідність та мета державного регулювання в сучасній ринковій економіці

Держава завжди виконувала певні економічні функції. Вона законодавчо встановлювала “загальні правила гри”, тобто систему нормативних актів, що регулюють діяльність суб'єктів ринку в тому числі таких інститутів, як комерційні банки, біржі, акціонерні товариства.

Найбільш далекоглядні державні діячі та економісти західних країн приходять до принципового висновку про те , що ринковий механізм має бути доповненим механізмом прямого державного регулювання економіки. В результаті реалізації даної концепції склався своєрідний тандем : ринковий механізм і механізм державного регулювання при провідній ролі ринку, який і регулює сучасну ринкову економіку.

Необхідно зазначити, що система заходів державного регулювання, запропонована Дж. М. Кейнсом, мала виражений антикризовий характер, мета цих заходів полягала в тому, щоб допомогти капіталістичній ринковій економіці вийти із затяжної кризи, забезпечити відновлення виробництва і максимальну зайнятість працездатного населення. Неокейнсіанці 50х - 60х років обгрунтували висновок про те, що державне регулювання ринкової економіки має передбачити довгострокові, перспективні цілі: прискорення НТП і структурної перебудови народного господарства, підвищення темпів економічного зростання, створення найсприятливіших умов для ринкової конкуренції, завоювання нових позицій на світових ринках, усунення надмірної диференціації доходів, підтримання соціального миру і, в кінцевому підсумку, забезпечення на цій основі високого рівня та якості життя переважної частини населення, тобто надання ринковій економіці соціально орієнтованого характеру. Саме такі цілі домінують у системі сучасного державного регулювання ринкової економіки.

ДРЕ -це система знань про сутність, закономірності дії та правила застосування типових методів та засобів впливу держави на хід соціально - економічного розвитку, спрямованих на досягнення цілей державної економічної політики.

Дре є складовою частиною процесу відтворення. Його необхідність пояснюється потребою подолання вад ринкового саморегулювання та виконання економічний функцій держави. ДРЕ є чистим суспільним товаром, споживачами якого є всі члени суспільства, суб'єкти господарювання, громадські організації і т.п.

75. Методи та інструменти державного регулювання економіки

Теорія ДРЕ проголошує необхідність системного підходу до вибору засобів та методів впливу держави на суб'єктів економічних відносин. Системний підхід передбачає інтеграцію у цілісну систему,по-1, елементів, що формують стратегію соц-ек розв-ку, по-2, елементів, що утворюють підсис-му регуляторів.

Cтратегія соц-ек розв-ку формуеться через макроек прогноз-ня, макроек план-ня, і держ програмно-цільове план-ня. Стратег.орієнтири й конкретні умови соц-ек розв-ку, пов'язані зі змінами конюктури на ринку, обумовлюють використання багатьох методів ДРЕ.

Методи ДРЕ - це способи впливу держави на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерц сектор ек-ки з метою створення умов їхнього ефективного функціонування відповідно до напрямків держ ек політики. Методи ДРЕ класифікуються за 2 ознаками: за формами впливу(прямі та непрямі) та засобами впливу(правові, адміністративні, економічні, імперативні, індикативні, неформальні, специфічні методи)

Методи прямого впливу безпосередньо діють на функціонування суб'єктів ринку. Такий вплив здійснюється за допомогою інструментів адміністративно - правового характеру та економічних інструментів прямого впливу( це норм-прав акти, макроек плани, держ замовлення, нормативи, лізенції, квоти, держ бюдж витрати, субсидії, субвенції, дотації та ін. )

Методи непрямого регулюванняня - це методи, які регламентують поведінку суб'єктів ринку не прямо, а опосередковано, через створення певного економічного середовища, яке змушує діяти в потрібному державі напрямку( до цих методів належать інструменти фіскал, бюдж, грош-кр, інновац, інвест, амортиз та інш напрямків економічної політики, а також методи морального переконування).

Правове регулювання - це діяльність д. щодо встановлення обов'язкових для викон-ня юрид.норм поведінки суб”єктів права. Стрижнем прав рег-ня є розробка та юрид закріп-ня норм поведінки суб”єктів ек відносин. В кожній нормі виокремлюють 3 основні елементи: диспозицію, санкцію, гіпотезу.

Застос-ня економічних методів ДРЕ дає змогу створ-ти ек умови, які спонукають суб”єктів ринку діяти в необх-му для сусп-ва напрямі. Ек рег-ня здійсн-ся інструментами фіскал (держ закупівлі, які хар-ть бюдж видатки, і податки, які визн-ть бюдж доходи); бюдж (д.здійс-є пряме фінан-ня установ сектору держ упр-ня, фінан-ня інвест програм, обслуговування держ боргу); податк (застос для поповнення держ фін ресурсів, а також для стимулювання ек зростання, НТП, здійсн-ня струк перетворень, підвищ конкурентоспромож вітчиз виробників); грош-кред (здійс-ся з метою впливу на грош пропозицію); амортиз політики (механізм прискореної амортиз-ї).

Адміністративні методи ДРЕ- це інструменти прямого впливу держави на діял-ть суб”єктів ринку. Основні інструментами адм регул-ня є ліценції (спец дозволи, які видаються суб”єктам підпр діял-ті на здійснення окремих її видів); квоти(визнач частку суб”єктів ринку у вир-ві, споживанні, експорті, імпорті і т.п тов і посл); санкції( заходи д., спрямов на покарання суб”єктів ринку, які не виконують установлених правил діял-ті); норма(1. Наук обгрунтована міра суспільно необхідних витрат ресурсів на виготовлення одиниці прод-ї заданої якості, 2.правила поведінки людей і здійсн-ня певн видів ек діял-ті); стандарти( єдині норми за типами, марками, параметрами, розмірами і якістю прод-ї); держ замовлення( для підп-в, які повністю або частково перебувають у держ власності, а також для підп-в монополістів, держ замовлення на поставку прод-ї( виконання робіт, надання послуг) є обов”язковими; ціни (встан-ня фіксов цін на найважл тов і посл, застосув-ня гранич цін і т.д.)

76. Напрямки вдосконалення системи державних органів управління. Адміністративна реформа

Проголошення незалежності України поклало початок перехідному періоду нашої історії. Копіювання загальноприйнятих методів управління не принесло бажаних результатів. Суспільний розвиток, прискорення НТП висунули перед управлінням об'єктивну необхідність виконання нових функцій. Позитивні зміни в Україні можуть наступити у випадку нового підходу до управління регіонами.

Європейський вибір передбачає забезпечення виконання зобов'язань України за Угодою про співробітництво між Україною та ЄС, вдосконалення виробництва товарів, подальшу синхронізацію ринків, розширення інформаційних мереж. Зміна способів виробництва визначає необхідність зміни всього укладу суспільного життя, трансформує систему управління, руйнує застарілі інфраструктури, організації, на їхньому місці створює нові органи управління. Продовжується інтенсивний процес становлення системи місцевого самоврядування, яка якісно відрізняється від державного управління більшою свободою, підвищенням ролі територіальних громад в управлінні економікою, соціальними процесами у державі в цілому та її складових. Процес децентралізації влади супроводжується процесом розподілу фінансових ресурсів між державним і місцевим бюджетами. Регіональна політика покликана передбачити створення ефективної системи управління виробництвом, здійснення фінансового забезпечення регіонів на основі оптимального поєднання державних і місцевих економічних інтересів. З іншого боку, така політика дасть можливість надати динамізм соціально-економічному розвитку регіонів, повніше використати переваги територіального поділу праці. Таке рішення питання підвищує відповідальність органів місцевого самоврядування за розв'язання перспективних проблем регіонів. Чинна система місцевого самоврядування характеризується комплексом проблем, розв'язання яких визначає необхідність перебудови управління, проведення адміністративної, бюджетної, податкової, амортизаційної політики, удосконалення методів відтворення виробничого апарату. Розмежування повноважень центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування стає передумовою рішення накопичених соціальних проблем, посилення управління економічним розвитком країни в цілому, та сільськогосподарським виробництвом зокрема.

Наскільки ефективно уряд виявиться спроможним реалізувати об'єктивно обумовлені завдання держави-реформатора в майбутньому, залежить від того, наскільки ефективно проводиться урядом адміністративна реформа сьогодні. Оскільки ініціатором і провідником реформ в Україні є держава, то й система державного управління повинна:

- сприяти реалізації політики реформ;

- відповідати на зміни, що відбуваються в суспільстві без втручання держави, реагувати і впливати на ці зміни;

- організовувати свою діяльність і процедури адекватно до економічної моделі, що існує в суспільстві.

Адміністративна реформа повинна закласти методологічні й теоретичні підвалини постійного самовдосконалення й перебудови апарату в бік вищої ефективності відповідно до вдосконалення складових суспільної системи.

З моменту ухвалення Концепції адміністративної реформи в Україні накопичено певний досвід проведення практичних заходів, які, в основному, стосувалися реорганізації системи центральних органів виконавчої влади. За цей час також виявлено низку тенденцій в позиціях різних суб'єктів реформи, які впливатимуть на її зміст та результати. Загалом необхідно відзначити необхідність посилення фінансово-економічного обґрунтування, моніторингу та оцінки заходів адміністративної реформи. Реформаторські дії можуть і повинні бути відображені в грошовому чи іншому кількісному аспекті.

Таким чином, в контексті адміністративної реформи в Україні слід говорити про пошук механізмів розробки та реалізації державної політики, які за мінімальних витрат забезпечували б максимальну ефективність координації інтересів акторів вітчизняної економіки. Основними засобами такого регулювання конфлікту політичних інтересів та економічних можливостей є забезпечення прозорості процесу прийняття рішень та посилення громадського контролю за цим процесом.

77. Державне замовлення та державні контракти як засоби задоволення державних потреб у продукції. Характеристика положень законів, які регулюють процес державних замовлень

Одним з ефективних регуляторів прямої дії на виробництво є державне замовлення (завдання на виготовлення, поставку промислової, спеціальної та сільськогосподарської продукції, продовольчих і непродовольчих товарів народного споживання, виконання робіт і надання послуг за номенклатурою і в обсягах, що забезпечують реалізацію державних і міждержавних цільових програм, виконання міжурядових угод і створення державних резервів).

В умовах кризового стану економіки України постановою Кабінету Міністрів України "Про порядок формування та розширення державних замовлень на поставку продукції для державних потреб і контролю за

їх виконанням" від 29 лютого 1996 р. формування державних замовлень тісно пов'язується з потребами держави у продукції, які визначено у програмах соціально-економічного розвитку України.

Формування державних замовлень і координаційну роботу щодо їх розміщення покладено на Міністерство економіки України, яке узагальнює заявки, що надходять від потенційних державних замовників, за обсягами продукції та їх вартістю і подає їх до Міністерства фінансів України. Воно, у свою чергу, попередньо оцінює можливості Державного бюджету стосовно фінансування державних замовлень. Крім того. Міністерство економіки України зобов'язане розробити пропозиції щодо залучення позабюджетних джерел до фінансування державних замовлень на поставку продукції. Потенційними державними замовниками є міністерства, інші центральні органи державної виконавчої влади, уряд Автономної Республіки Крим, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації і т.д.

Постановою Кабінету Міністрів України в разі потреби передбачається можливість делегування державними замовниками частини своїх функцій щодо розміщення державних замовлень і укладення державних контрактів іншим підприємствам, установам та організаціям.

Контроль за виконанням державних замовлень здійснюють державні замовники та Міністерство економіки України. Основним документом, що визначає права та обов'язки сторін щодо виконання державного замовлення, е державний договір -- контракт.

Економічна роль держави у процесі формування, доведення та контролю за виконанням державного замовлення в різних галузях і сферах господарського комплексу України має певну специфіку. Насамперед це державні замовлення на продукцію харчової, промислової, запровадження найважливіших розробок і створення новітніх технологій та продукції відповідно до пріоритетів розвитку науки і техніки.

78. Дефіцит бюджету. Вимір дефіциту бюджету. Різновиди дефіциту. Керованість дефіциту. Роль дефіциту бюджету в економічних процесах, його вплив на стан економіки. Способи регулювання дефіциту

Бюджетний дефіцит перевищення видатків бюджету під його доходами. Це показник негативних явищ в економіці що зумовлюють інфляцію грошової одиниці. Причинами виникнення дефіциту є: спад виробництва, зниження ефективності функціонування окремих галузей, несвоєчасне проведення структурних змін в економіці або її технічного переоснащення, великі, воєнні витрати, інші об'єктивні та суб'єктивні фактори, що впливають економічну і соціальну політику держави.

Дефіцит бюджету можна класифікувати за наступними критеріями:

1.за формою прояву: плановий(запланований і затверджений ЗУ «Про ДБУ»), фактичний (офіційно визначений), прихований.

2.за причинами виникнення: свідомий, вимушений, циклічний, структурний

3.за напрямками дефіцитного фінансування: активний, пасивний

4.за часом існування : стійкий, тимчасовий

Дефіцит бюджету характеризується такими показниками

1.по відношенню до ВВП: сума бюдж.дефіциту / обсяг ВВП * 100

2.по відношенню до НД: сума б.д / обсяг НД *100

3.по відношенню до доходної частини відповідного бюджету: сума б.д. / сума доходів *100

4по відношенню до видаткової частини бюджету: сума б.д / сума видатків *100

5. сума д.б = сума доходів бюджету - сума видатків бюджету

Бюджетний контроль є одним з видів фінансового контролю, що здійснюється в процесі складання, розгляду, затвердження і виконання бюджетів. Бюджетний контроль направлений на встановлення фактів порушення чинного законодавства при визначенні доходів і видатків бюджету. Його здійснюють на державному рівні законодавчі та виконавчі органи влади, а на рівні місцевих органів самоврядування - представницькі та адміністративні структури.

Держава використовує бюджет для здійснення територіального, внутрішньо- і міжгалузевого розподілу і перерозподілу ВВП з метою вдосконалення структури суспільного виробництва і забезпечення соціальних гарантій населенню.

Основні напрями державної політики визначаються Верховною Радою України в спеціальній постанові, яка має назву бюджетної резолюції.

Кошти державного бюджету України витрачаються лише на цілі та в межах, затверджених Законом про Державний бюджет України.

У державному бюджеті України передбачається резервний фонд Кабінету Міністрів України у розмірі до 2% від обсягу видатків державного бюджету України для фінансування невідкладних витрат у народному господарстві, соціально-культурних та інших заходів, що не могли бути передбачені під час затвердження державного бюджету України.

Понад передбачені видатки утворюється оборотна касова готівка в розмірі до 2% загального обсягу видатків бюджету

Існує 2 основних методи покриття бюджетного дефіциту

- методи на інфляційній основі(передбачають залучення позик ЦБ або купівля ЦБ держ цінних паперів, а також додаткова емісія коштів)

- методи на не інфляційній основі(випуск держ цінних паперів, запозичення на зовн і внутр ринках, зважена податкова політика)

79. Державний борг (внутрішній та зовнішній). Його виникнення та погашення

Державний борг - це сума заборгованості держави перед внутрішніми і зовнішніми кредиторами. До появи державного боргу призводить існування державного кредиту. Сума держ. боргу складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави як внутрішніх, так і зовнішніх, включаючи гарантії за кредитами, що надаються іноземним позичальникам, місцевим органам влади, державним підприємствам. Розрізняють поточний і капітальний, внутрішній і зовнішній борг. Поточний - це сума заборгованості, що підлягає погашенню в поточному році й належних до сплати в цей період процентів з усіх випущених на даний момент позик. Капітальний борг - це загальна сума заборгованості і процентів, що мають бути сплачені за позиками. Структурно державний борг поділяється на внутрішній і зовнішній. Внутрішній борг - це сукупність зобов'язань держави перед резидентами, а зовнішній борг - сукупність зобов'язань "держави перед нерезидентами (незалежно від того, в чиїй національній валюті номіновано зобов'язання).

Внутрішній борг держави може виникати в результаті емісії цінних паперів:облігацій, казначейських зобов'язань тощо. Зовнішній державний борг має дві складові: 1.борг органів державної влади і управління, який виникає в результаті залучення державою іноземних кредитів та випуску державних цінних паперів, які розміщуються на міжнародних ринках капіталів. Ця частина державного зовнішнього боргу погашається та обслуговується за рахунок коштів державного бюджету та коштів НБУ в частині кредитів, отриманих з метою підтримки платіжного балансу; 2.борг підприємств, гарантований урядом. Погашення державного боргу здійснюється шляхом проведення платежів з виконання боргових зобов'язань перед кредитором щодо погашення основної суми боргу, сплати відсотків та супутніх витрат, передбачених умовами випуску державних цінних паперів, угодами про позику, державними гарантіями та іншими документами. Погашення боргу - виконання боргових зобов'язань перед кредиторами щодо сплати основної суми боргу, тобто суми позики, визначеної угодою про позики або номінальної вартості державних цінних паперів. Погашення державного боргу може здійснюватися в грошовій формі, а за згодою кредитора - шляхом поставки товарів (послуг), заліку зустрічної вимоги та іншими шляхами відповідно до чинного законодавства України. Основними джерелами погашення та обслуговування боргу можуть бути: кошти, отримані державою в процесі приватизації; державні запозичення; кошти бюджету; золотовалютні резерви. Платоспроможність за внутрішніми позиками забезпечується, як правило, за рахунок внутрішніх джерел. Платоспроможність за зовнішнім боргом залежить перш за все від валютних надходжень. Можливості у погашенні цього боргу визначаються в сальдо торгового балансу. Його позитивне сальдо характеризує ті ресурси, які забезпечують платоспроможність держави і дають змогу тим самим урегулювати платіжний баланс. Існують такі способи корегування позикової політики: конверсія (зміна дохідності позик), консолідація (передача зобов'язань за раніше випущеною позикою на нову позику з метою продовження терміну позики), уніфікація (об'єднання кількох позик в одну), обмін за регресивним співвідношенням, відстрочка погашення (перенесення строків виплати заборгованості), анулювання (повна відмова держави від своєї заборгованості).

80. Податки як інструмент ДРЕ

Головним інструментом мобілізації фінансових засобів для покриття державних витрат є податки. Податки - це обов'язкові платежі, які надходять у держ бюджету визначених законодавством розмірах та у встановлені строки. Вони широко використовуються для впливу на діяльність суб'єктів господарства. Державне регулювання за допомогою податків залежить у вирішальному ступені від вибору податкової системи, висоти податкових ставок, а також від видів і розмірів податкових пільг. Податки в ДРЕ грають дві ролі: а) це головне джерело фінансування державних витрат б) це інструмент регулювання.

Фіскальна політика - діяльність держави щодо формування та регулюв держ бюджету, а також мобілізація коштів у державну казну з ін джерел.

Види бюджетних доходів: 1)Звичайні: податки, збори, доходи від державної власності та держ торгівлі, внески у держ фонди соц страх; 2)Надзвичайні: кошти від приватизації, кошти від продажу прав використання повітряного, водного простору тощо.

Основним наповненням бюджету є податки.

Податкова си-ма - сукупність податків та податкових платежів, що сплачуються державі у визначеному законод-ом порядку, а також механізму нарахування сплати та стягнення.

Основні види податкових надходжень: податок на доходи фіз осіб; податок на прибуток підприємств; податок на додану вартість; податкові платежі за використанням прир ресурсів; надходження від видачі ліцензій; штрафи; надходження від реалізації військового озброєння, військової та специф техніки; надходження від плати за транзит та прир газу; надходження у державні цільові фонди.

Ф-ї податкової си-ми в ринковій економіці: створення сприятливих умов для виробництва товарів і надання послуг; збалансування держ видатків і доходів; перерозподіл доходів субєктів господ діяльності; забезпечення можливостей для помірного і відносно рівномірного збагачення нації вцілому і кожного субєкта зокрема.

Основні недоліки податкової си-ми У-ни: нечітке теорет обгрунтування та недосконалі механізми практичного застосування; надмірна к-сть податків та їх висока ставка; виконання податковою си-ю лише фіск ф-й.

81.Грошово-кредитна політика. Загальна характеристика

ГКП - це комплекс заходів, методів та інструментів, які застосовуються державою в особі уповноваженого органу з метою регулювання та підтримки стабільності на грош-кредитному ринку країни.

Об'єкт ГКП - це попит і пропозиція на гр.-кред ринку.

Суб'єктом ГКП виступає НБУ. Ф-ії НБУ: 1. Розробка і впровадження разом з урядом ефективної ГКП. 2. здійснення гр емісії і контроль за грош обігом. 3. Здійснення міжбанківських розрахунків в т.ч. і в міжнародних відносинах. 4. продаж кредитних ресурсів ком банкам та фінансування уряду. 5. регулювання та контроль за діяльністю КБ та ін кред орг. 6. Здійснення валютного регулювання та забезпечення конвертованості нац вал. 7. формування, збірегання та регулювання золотовалютних резервів країни. 8. управління держ боргом.

Цілі ГКП: стратегічні (зростання виробництва, зростання зайнятості, стабілізація цін, збалансування платіжного балансу.), проміжні (полягають у таких змінах певних економічних процесів, які сприятимуть досягненню стратегічних цілей) й тактичні (оперативні завдання банківської системи щодо регулювання грошової маси, процентної ставки та валютного курсу, для досягнення проміжних цілей).

Грошово-кредитні інструменти: 1. облікова ставка- ЦБ встановлює ставки процентів за позичками, які він надає комерційним банкам у порядку їх рефінансування. 2. кількісні обмеження на кредит (на практиці не застосовуються). 3. норма резервування- ЦБ встановлює для всіх банків норму обов'язкового зберігання залучених коштів на кореспондентських рахунках без права їх використання і без виплати % по них. 4. операції на відкритому ринку-полягають в змінах обсягів купівель та продажів державних цінних паперів ЦБ. 5. емісія грошей.

Зміна облікової ставки впливає на співвідношення попиту і пропозиції позичкового капіталу. Підвищення обл. ставки знижує попит на кредити, гальмує господ. активність. Зниження (політика дешевих грошей) стимулює попит на кредити та пожвавлення грошової активності. Резерви дають змогу не допустити кризи неплатежів, є мінімальної гарантією стабільності банк с-ми.

82. Національний банк як суб'єкт державного регулювання економіки, його завдання та функції

Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

Завдання НБУ пов'язані з його статусом - він є емісійним центром, проводить єдину державну політику в галузі грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці, організує міжбанківські розрахунки, координує діяльність банківської системи в цілому, визначає курс грошової одиниці відносно валют інших країн. НБУ визначає вид грошових знаків, їх номінал, відмінні ознаки і систему захисту. НБУ зберігає резервні фонди грошових знаків, дорогоцінні метали та золотовалютні запаси, накопичує золотовалютні резерви і здійснює операції з ними та банківськими металами. НБУ встановлює порядок визначення облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями, дає дозвіл на створення комерційних банків шляхом їх реєстрації та видає ліцензії на виконання банківських операцій, встановлює банкам та іншим фінансово-кредитним установам нормативи обов'язкового резервування коштів.

Основною функцією НБУ є забезпечення стабільності грошової одиниці України. На виконання своєї основної функції НБ сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, - цінової стабільності.

НБУ виконує такі функції: 1. Розробка і впровадження разом з урядом ефективної ГКП. 2. здійснення гр. емісії і контроль за грош обігом. 3. Здійснення міжбанківських розрахунків в т.ч. і в міжнародних відносинах. 4. продаж кредитних ресурсів ком банкам та фінансування уряду. 5. регулювання та контроль за діяльністю КБ та ін кред орг. 6. Здійснення валютного регулювання та забезпечення конвертованості нац вал. 7. формування, збірегання та регулювання золотовалютних резервів країни. 8. управління держ боргом.

83. Характеристика умов ефективної грошово-кредитної політики

У ГКП центральними завданнями Ради Національного банку є визначення і контроль за забезпеченням такого рівня інфляції, який би гарантував прийнятну для суспільства стабільність купівельної спроможності гривні разом із створенням монетарних умов для динамічного зростання і структурної перебудови економіки, такого обмінного курсу, що підтримував би конкурентоспроможність національних виробників на зовнішніх ринках, давав би можливість динамічно нарощувати валютні резерви, збалансовано співвідносився б з інфляційними процесами; створення умов для зниження процентних ставок за кредитами, динамічного розвитку банківського сектора і кредитування економіки, як необхідної умови ефективної ГКП.

84. Інструменти грошово-кредитного регулювання економіки

Усі інструменти можна поділити на інструменти опосередкованого впливу на грошовий ринок та економічні процеси та інструменти прямого впливу. До першої групи належать: операції на відкритому ринку, регулювання норми обов'язкових резервів, процентна політика, рефінансування комерційних банків, регулювання курсу національної валюти. До другої групи відносять: установлення прямих обмежень на здійснення емісійно-касових операцій; уведення прямих обмежень на кредитування центральним банком комерційних банків тощо.

1)Операції на відкритому ринку - купуючи цінні папери на ринку, центральний банк додатково спрямовує в оборот відповідну суму грошей і цим збільшує спочатку банківські резерви, а потім і загальну масу грошей, що стимулює зростання цін, і навпаки. Це впливає в кінцевому підсумку на кон'юнктуру товарних ринків.

2)Регулювання норми обов'язкових резервів - ЦБ установлює для всіх банків норму обов'язкового зберігання залучених коштів на кореспондентських рахунках без права їх використання і без виплати процентів по них. Збільшуючи норму обов'язкового резервування, центральний банк негайно скорочує обсяг надлишкових резервів банків, зменшує їх кредитну спроможність, знижує рівень мультиплікації депозитів. Відповідно зменшується загальний обсяг пропозиції грошей. Так само можно змінити ситуацію і в протилежну сторону.

3)Процентна політика - ЦБ установлює ставки процентів за позичками, які він надає КБ у порядку їх рефінансування. Для України найбільш типовою процентною ставкою центрального банку є облікова ставка НБУ. Збільшуючи рівень облікової ставки, НБУ стримує попит КБ на свої позички, гальмує зростання їх надлишкових резервів та банківського кредитування економічних суб'єктів, стримує зростання пропозиції грошей.

Підвищення обл. ставки знижує попит на кредити, гальмує господ. активність. Зниження ЦБ облікової ставки має протилежні наслідки - стимулює попит на кредити та пожвавлення грошової активності. Підвищення обл. ставки стимулює притік іноз. інвестицій, а зниж. - відтік з країни капіталу.

4)Рефінансування комерційних банків - інструмент, що застосовується в поєднанні з процентною політикою. Крім зміни облікової ставки, ЦБ може регулювати попит на свої позички з боку КБ зміною їх асортименту, обмеженням цільового призначення, лімітуванням обсягів окремих позичок тощо. Такими заходами ЦБ може більш чітко і цілеспрямовано впливати на зміну банківських ресурсів, а отже, і на пропозицію грошей.

5)Регулювання курсу нац. валюти - якщо ЦБ планує зменшити масу грошей в обороті, то йому достатньо продати на ринку відповідну масу іноземних валютних цінностей, що призведе до скорочення банківських резервів і пропозиції грошей. І навпаки, за необхідності збільшити масу грошей в обороті ЦБ слід купити відповідну масу іноземної валюти. Ці операції дістали назву валютної інтервенції.

85. Облікова політика та її вплив на економіку

Облікова політика Державного казначейства - це сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються Державним казначейством для складання та подання фінансової звітності про виконання бюджетів.

Облікова політика базується на основних принципах бух. обліку. Найголовнішими серед них є такі принципи: законність, правильність, достовірність, суттєвість (доречність), безперервність, повнота бухгалтерського обліку, дата операції, прийнятність вхідного балансу, обережність, незалежність, сталість, відкритість, співставність, превалювання сутності над формою, своєчасність, консолідація.

Облікова політика щодо методів оцінки, обліку і контролю активних операцій ґрунтується на відповідних нормативних документах.

Облікова політика повинна активно сприяти поліпшенню структури активів, якнайшвидшому стягненню сумнівної, безнадійної заборгованості. Активи і зобов'язання мають бути оцінені та відображені в обліку таким чином, щоб не переносити наявні фінансові ризики, які потенційно загрожують фінансовому стану бюджету, на наступні звітні періоди.

Процедури бухгалтерського обліку повинні виключати можливість здійснення взаємозаліку активів та зобов'язань, або доходів та видатків як у бухгалтерських записах, так і у фінансовій звітності.

86. Переваги та проблеми грошово-кредитної політики

Грошово-кредитна політика -- одна з головних складових системи державного регулювання ринкової економіки. Переваги: Тільки застосування монетарних методів дає можливість зберегти ринкову сутність економіки і забезпечити достатню регульованість її ззовні, як того вимагає розвиток суспільства на демократичних засадах. Крім того, застосування методів монетарної політики сприяє посиленню здатності ринкової економіки до саморегуляції, підвищенню ефективності механізму її здійснення завдяки нейтралізації монетарними заходами окремих недоліків, внутрішньо властивих ринковій економіці. Йдеться насамперед про неспроможність ринкового механізму забезпечити рівномірне економічне зростання, стабілізацію зайнятості і цін. Тільки у разі проведення відповідної монетарної політики (рестрикції чи експансії) вдається згладити циклічні коливання і стабілізувати на прийнятному рівні основні економічні індикатори, передусім рівень цін та інфляцію. Завдяки стабілізаційній здатності монетарна політика відіграє надзвичайно важливу роль на переломних стадіях економічного циклу -- під час виходу з депресії, гальмування економічного спаду, запобігання кризи надвиробництва. Відповідними монетарними заходами центральний банк має можливість активізувати чи сповільнити кожний із цих процесів залежно від завдань загальноекономічної політики держави. Важливу стабілізаційну роль відіграє монетарна політика в умовах глибокої кризи, яку переживає економіка України в перехідний період. Недолік облікової ставки полягає в тому, що якщо її підвищити-всі повисять ставки по кредитам. Якщо ж її знизити, то не всі понизять ставки по кредитам, бо це не вигідно. Недоліки використання норми обов'язкового резервування: 1)підвищення норми обов'язкового резервування може привести всі банки з невеликими надлишковими резервами в неліквідний стан, підірвати їх становище на ринку. 2)підвищення норми резервування негативно позначається на фінансах банків, оскільки обмежує їхні доходи за активними операціями. У цьому зв'язку таке застосування даного інструменту рівноцінне підвищенню оподаткування банків.3) якщо потрібно змінити пропозицію грошей на короткий строк і в невеликих обсягах, то цей інструмент просто не годиться, бо зміна норми резервування на 1% може дати значно більшу зміну пропозиції, ніж це потрібно. А часті зміни норми резервування (вгору-вниз) взагалі можуть паралізувати діяльність банків.

87. Антиінфляційне регулювання економіки

Антиінфляційна політика - це комплекс відповідних заходів державного регулювання економіки, спрямованих на боротьбу з інфляцією. З метою боротьби з інфляцією поширені такі класичні напрями антиінфляційного регулювання:

1) Дефляційна політика полягає у впливі на окремі елементи платоспроможного попиту з метою його обмеження та формування нового співвідношення попиту і пропозиції. На практиці з метою регулювання попиту використовуються заходи:

1. грошово-кредитної політики передусім спрямовані на обмеження та стабілізацію грошового обігу. З цією метою використовуються такі важелі впливу на грошову масу: облікова ставка; норма обов'язкових резервів; операції на відкритому ринку.

2. бюджетної - спрямовані на забезпечення збалансованості державних фінансів, та скорочення бюджетного дефіциту, що можна досягти за рахунок збільшення доходів і скорочення державних видатків.

3. структурно-інвестиційної політики яка опирається на такі важелі впливу як обмеження монополізму і розвиток конкуренції, залучення іноземних інвестицій, протекціонізм, формування ринку позичкового капіталу.

2) Політика доходів. Обмежуючи розміри підвищення цін і заробітної плати - зменшує зростання витрат на виробництво товарів, ціни яких включають такі величини. Це перешкоджає саморозвитку інфляційних процесів і стримує їхню інтенсивність.

3) Адаптаційна політика. Реалізується, в першу чергу, за рахунок індексації доходів шляхом підвищення заробітної плати працівників бюджетних установ, пенсій з урахуванням зростання цін.

Проведення антиінфляційної політики залежить від співвідношення багатьох економічних процесів і ступеня їхньої активності. Тому найбільша ефективність її застосування може бути досягнута лише за умов комплексного використання цих шляхів боротьби з інфляцією.

88. Ціни як інструмент державного регулювання економіки. Цінове регулювання діяльності природних та штучних монополістів. Контроль за дотриманням державної дисципліни цін і тарифів

Державне регулювання цін -- це політика впливу держави за допомогою законодавчих, адміністративних та кредитно-фінансових заходів на ціни з метою сприяння стабільному розвитку економічної ситуації в країні. Ціна є одним з найбільш важливих інструментів регулювання економіки, її регулюючий вплив на економіку охоплює багато напрямків. Державна політика цінового регулювання справляє певний тиск на виробників та продавців продукції. За таких умов вони змушені дотримуватися встановлених цін і відповідно зазнавати іноді навіть суттєвих втрат. Для компенсації збитків держава часто супроводжує обмеження цін наданням підприємствам фінансової допомоги, не допускаючи їхнього банкрутства на регульованих ринках.

В Україні державне регулювання цін на продукцію монопольних утворень (як природних так і штучних), вибір методів та встановлення термінів регулювання здійснюється Міністерством економіки, а на регіональних ринках -- місцевими органами. Ці установи спільно з Антимонопольним комітетом визначають перелік регульованої продукції монополістів, до якого на загальнодержавному рівні входять найважливіші види товарів народногосподарського значення. Регулювання цін монополістів здійснюється або через установлення фіксованих чи граничних рівнів цін, граничних рівнів посередницько-збутових і торговельних націнок (надбавок), граничних нормативів рентабельності, або запровадженням обов'язкового декларування зміни цін. Метод регулювання цін - підприємство не має права перевищити в ціні встановлений норматив рентабельності, інакше на порушника накладаються штрафні санкції. Декларування зміни ціни означає, що підприємство для підвищення ціни, яку регулює держава, повинно звернутися у відповідні органи на отримання дозволу на це.

Здійснення державної цінової політики неможливе без ефективного контролю за додержанням дисципліни цін - визначених нормативними актами й документами вимог щодо формування, установлення та використання цін за умов регульованої ринкової економіки. Контроль за додержанням дисципліни цін здійснюється системою спеціальних органів, зокрема Державною інспекцією з контролю за цінами Міністерства економіки України і підпорядкованими їй державними інспекціями АРК, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Крім державних інспекцій, право контролю за дотриманням порядку застосування цін і тарифів мають також інші державні й недержавні установи: податкові, фінансові та антимонопольні служби, комітет захисту прав споживачів. Права зазначених органів є дещо вужчими, ніж права інспекцій.

89. Сутність, завдання та форми державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Завдання та функції державних органів щодо регулювання зовнішньоекономічної діяльності

ЗЕД - діяльність суб'єктів господарської діяльності країни та відповідних іноземних суб'єктів, заснована на взаємовигідних відносинах між ними.

Регулювання ЗЕД має на меті:

забезпечення забалансованості та рівноваги внутрішнього ринку України;

стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, в тому числі зовнішньоекономічних зв'язків суб'єктів ЗЕД;

створення найбільш сприятливих умов для залучення економіки України в систему світового поділу праці та її наближення до ринкових структур розвинутих зарубіжних країн.

Держ. регулюв. ЗЕД здійсн. за допомогою адмін. та ек. методів. Адм. методи безпосередньо впливають на господ. відносини, а ек. - діють через ринковий механізм. Адм. методи найдоцільніше застосовувати за умов ек. нестабільності, зрост. дефіциту та інфляції. До них належать ембарго (повна заборона зовн-ек діяльності), ліцензування, квотування, специ. вимоги до товару та ін. Ек. методи регулювання займають провідне місце в період стабілізації економіки. До них належать митні тарифи, збори, імпортні депозити (в галузі імпорту), пільгові кредити експортерам, гарантії, субсидії, звільнення від сплати податків тощо.

Основними видами зовнішньоекономічної діяльності є зовнішня торгівля, фінансово-кредитні операції, підприємницька діяльність, науково-технічна кооперація з іноземними підприємцями, надання їм різноманітних послуг. Ці напрями діяльності регулюються, з одного боку, державою в особі її органів, а з іншого -- недержавними органами управління економікою (біржами, торговельними палатами, спілками тощо) та самими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності на підставі укладених між ними координаційних угод.

Органи державного регулювання ЗЕД:

Верховна Рада приймає, змінює та скасовує закони, що стосуються ЗЕД; затверджує головні напрями зовнішньоекономічної політики; розглядає, затверджує та змінює структуру органів державного регулювання ЗЕД; укладає міжнародні договори; встановлює спеціальні режими ЗЕД на території України; затверджує списки товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензування або забороняється.

Кабінет Міністрів: здійснює координації діяльності міністерств, комітетів, відомств з питань ЗЕД, торгівельних представництв України за кордоном; приймає нормативні акти з питань ЗЕД; проводить переговори та укладає угоди з питань ЗЕД, забезпечує виконання міжнародних договорів; забезпечує складання платіжного балансу, зведеного валютного плану, здійснює плани щодо раціонального використання коштів Державного валютного фонду.

Національний банк України: здійснює зберігання і використання золотовалютного резерву та інших державних коштовностей, які забезпечують платоспроможність України;представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших держав, міжнародними банками та іншими фінансово-кредитними установами та укладає відповідні міжбанківські угоди; регулює курс гривні до грошових одиниць інших держав; здійснює облік і розрахунки по даних і одержаних державних кредитах і позиках, проводить операції з централізованими валютними резервами, які виділяються з Державного валютного фонду в розпоряджені Національного банку.

Міністерство зовнішньоекономічної зв'язків: забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політики при здійснені суб'єктами ЗЕД виходу на зовнішній ринок, координацію їх ЗЕД, в тому числі відповідно до міжнародних договорів України; здійснює контроль за додержанням всіма суб'єктами ЗЕД чинних законів та умов міжнародних договорів України; здійснює заходи нетарифного регулювання ЗЕД, зокрема реєстрацію учасників ЗЕД., реєстрацію окремих видів контрактів.

Державне управління митного контролю здійснює митний контроль згідно з чинними законами.

Антимонопольний комітет здійснює контроль за додержанням суб'єктами ЗЕД антимонопольного законодавства.

До органів місцевого управління ЗЕД належать місцеві ради народних депутатів та їх виконавчі та розпорядчі органи; територіальні підрозділи (відділення) органів державного регулювання ЗЕД.

90. Митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Страхування зовнішньоекономічної діяльності. Державне регулювання експортно-імпортних операцій

Митне регулювання ЗЕД - це регулювання питань, пов'язаних із встановленням мит та митних зборів, процедурами митного контролю, організацією діяльності органів митного контролю України

Товари та інші предмети, що вивозяться за межі України і ввозяться на митну територію України, обкладаються митом. Запровадження мита сприяє захисту національних виробників від іноземної конкуренції, забезпечує надходження коштів до державного бюджету, поліпшує умови доступу національних товарів на зарубіжні ринки. У міжнародній практиці застосовується експортне, імпортне, транзитне, антидемпінгове, компенсаційне та інші види мита. Найбільш широко в процесі державного регулювання зовнішньоторговельних операцій використовується імпортне (ввізне) мито, експортне (вивізне) мито застосовують лише окремі країни переважно до товарів традиційного експорту. Величина мита визначається за допомогою ставок, які поділяються на адвалорні (процентні), специфічні та комбіновані. За підвищення цін ефективнішим є адвалорне мито, а за зниження -- специфічне. В окремих випадках використовуються ставки змішаного типу (комбіновані), коли товар одночасно обкладається адвалорними і специфічними видами мита. Важливим митним інструментом є антидемпінгове мито. Воно застосовується тоді, коли в країну ввозяться товари за цінами, які значно нижчі за ціни або навіть собівартість у країні-експортері, через що зазнають шкоди національні виробники аналогічних товарів.

Страхування ЗЕД - це міжнародні економічні відносини щодо захисту майнових інтересів суб'єктів господарювання різних форм власності протягом періоду, в якому відбуваються певні події (страхові випадки), за рахунок майнових коштів, що формуються зі сплачених ними внесків (страхових премій).

Страхування зовнішньоекономічних операцій в Україні здійснюється комерційними страховими компаніями (державними, акціонерними, іноземними, змішаними, кооперативними та іншими), а також іншими суб'єктами ЗЕД, до статутного предмету діяльності яких входять страхові операції (страхування).

Страхування зовнішньоекономічних операцій здійснюється в Україні щодо ризиків, які існують у світовій практиці.

Ризики можуть бути загальні та операційні, що належать до конкретного виду зовнішньоекономічних операцій.

До економічних інструментів регулювання належать:

* у галузі імпорту - митні тарифи, численні податки і збори з товарів, що ввозяться, та імпортні депозити;

* у галузі експорту - пільгові кредити експортерам, гарантії, субсидії, звільнення від сплати податків і надання фінансової допомоги.

Адміністративні інструменти регулювання впливають безпосередньо на зовнішньоекономічні відносини:

-ембарго (повна заборона зовнішньоекономічних операцій);

-ліцензування;

-квотування (кількісне лімітування ввезення або вивезення);

-специфічні вимоги до товару, упаковки та маркування;

-зобов'язання щодо самообмеження поставок експортерам.

Перелік товарів, щодо яких установлюються спеціальні експортно-імпортні режими чи взагалі забороняється експорт та імпорт, затверджується Кабінетом Міністрів України. Надання квот і ліцензій на експорт та імпорт товарів і послуг здійснюється Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України.

91. Державне регулювання валютних операцій та кредитно-розрахункових відносин

Валютне регулювання - це діяльність держави та уповноважених нею органів, спрямована на регламентацію міжнародних розрахунків та порядок здійснення операцій з валютними цінностями. Валютне регулювання є складовою частиною валютної політики держави і виступає важливим інструментом механізму державного регулювання національної економіки. Механізм валютного регулювання в Україні включає сукупність заходів, які проводяться НБУ, Міністерством фінансів, Державною податковою адміністрацією, іншими органами валютного контролю у сфері валютних відносин..

Важливою складовою валютного регулювання є валютний контроль, мета якого полягає в забезпеченні дотримання валютного законодавства при здійсненні валютних операцій.

Валютний (обмінний) курс встановлюється НБУ за погодженням з КМУ. Офіційні валютні резерви встановлюються, утримують і використовуються НБУ для підтримування валютного (обмінного) курсу валюту України. КМУ формує Державний валютний фонд України шляхом купівлі валюти на міжбанківському валютному ринку за рахунок коштів Держбюджету, Місцеві адміністрації, виконкоми місцевих Рад формують місцеві валютні фонди за рахунок коштів місцевих бюджетів шляхом купівлі валюти на міжбанківському валютному ринку.

Національний банк видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій. Генеральні ліцензії видаються на весь період режиму валютного регулювання уповноваженим банкам та іншим кредитно-фінансовим органам, на здійснення валютних операцій. Інивідуальні ліцензії видаються на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Основні засоби валютного регулювання:

-безпосередні операції купівлі-продажу іноземної валюти центральним банком (валютна інтервенція);

-застосування прямих валютних обмежень у сфері торгівлі (наприклад, введення імпортних депозитів);

-нормування вивозу валюти для туристів, які виїжджають за кордон;

-введення обмежень на відплив капіталу і навіть регламентування імпорту капіталу;

-політика відсоткових ставок, які впливають на рух валютних цінностей, що не пов'язані з міжнародною торгівлею товарами і послугами.

92. Пріоритети в соціально-економічному розвитку. Критерії визначення державних пріоритетів. Фактори структурних зрушень в економіці. Методи впливу на структурні зрушення в економіці

Пріоритети в соц.-економ. розвитку -- це найважливіші напрямки соціально-економічної політики. Визначення пріоритететних напрямків здійснюється за експертними методами на підставі певних критерії або факторів.

Основними критеріями є: 1)Соц-ек ефективність; 2)Швидкість одержання позитивних результатів; 3)Мінімум необх. ресурсів для реалізації наміченого.