Рослинництво України та його регіональні особливості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Донецький національний університет імені Василя Стуса

Економічний факультет

Кафедра підприємництва, корпоративної та просторової економіки

Курсова робота

з дисципліни Регіональна економіка

Тема: «Рослинництво України, його регіональні особливості»

Виконав:

Студент 1 курсу

Денної форми навчання

Групи 073-МО 1

Гонтар Анастасія Михайлівна

Науковий керівник:

Ахновська І.О., к.е.н., доцент

Вінниця - 2018

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. УМОВИ ТА ФАКТОРИ РОЗВИТКУ І РОЗМІЩЕННЯ РОСЛИННИЦТВА УКРАЇНИ

1.1 Роль рослинництва в економіці України

1.2 Фактори розвитку та розміщення рослинництва в Україні

1.3 Особливості розвитку та розміщення рослинництва в Україні

РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА СУЧАСНОГО РІВНЯ РОЗВИТКУ І РОЗМІЩЕННЯ РОСЛИННИЦТВА УКРАЇНИ

2.1 Галузева структура і виробничі особливості рослинництва в Україні

2.2 Територіальна диференціація регіонів України за рівнем розвитку рослинництва

2.3 Продукція рослинництва у структурі внутрішньої та зовнішньої торгівлі

РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ РОСЛИННИЦТВА В УКРАЇНІ

3.1 Проблеми рослинництва України на сучасному етапі

3.2 Перспективи розвитку рослинництва в Україні

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП

Актуальність теми. Актуальність теми курсової роботи полягає в тому, що стійкий розвиток аграрного сектора і рослинництва зокрема, визначає можливість забезпечення людини високоякісними продуктами харчування, створенням гармонійних умов життя зі збереженням природних ресурсів для сучасного та майбутніх поколінь.

Сільськогосподарські угіддя уже займають 42 млн гектарів, або 70 % загального фонду країни, але розорювання решти різко підірве екологічний режим господарських територій і призведе до значного спаду урожайності.

Особливе значення в АПК України має розвиток і зміцнення галузі рослинництва. Рослинництво, як невід'ємна складова частина агропромислового комплексу відіграє важливу роль у структурі народного господарства, а саме:

* забезпечує продуктами харчування суспільство;

* забезпечує кормову базу тваринницьких комплексів;

* має значну питому вагу у виробництві ВВП;

* забезпечує соціально-економічний розвиток.

Від стану рослинництва прямо залежить рівень життя людей та процвітання держави.

Мета. Метою даної курсової роботи розробка рекомендацій щодо розвитку та розміщення галузі рослинництва в Україні.

Завдання дослідження. Для досягнення поставленої мети, необхідно вирішити наступні завдання:

· проаналізувати стан розвитку рослинництва

· дослідити фактори розвитку та розміщення рослинництва в Україні

· розглянути особливості розвитку та розміщення рослинництва в Україні

· дослідити регіональні особливості розміщення рослинництва та його передумови

· оцінити галузеву структуру і виробничі особливості рослинництва в Україні

· проаналізувати територіальну диференціацію регіонів України за рівнем розвитку рослинництва

· систематизувати продукцію рослинництва у структурі внутрішньої та зовнішньої торгівлі України

· розглянути проблеми і перспективи розвитку рослинництва в Україні

Об'єкт дослідження. Об'єктом дослідження є розвиток рослинництва в Україні та його регіональних особливостей.

Предмет дослідження. Предметом дослідження є регіональні особливості розміщення і розвитку рослинництва в Україні в сучасних умовах господарювання.

Методологія дослідження. Загальною методологічною основою дослідження курсової роботи є системний підхід, а з конкретних методів дослідження - статистичний і порівняльно-описовий метод, структурно-функціональний аналіз.



РОЗДІЛ 1. УМОВИ ТА ФАКТОРИ РОЗВИТКУ І РОЗМІЩЕННЯ РОСЛИННИЦТВА УКРАЇНИ

1.1 Роль рослинництва в економіці України

Агропромисловий комплекс - складова частина економіки, що поєднує в собі виробництво сільськогосподарської продукції, її сільськогосподарську переробку та матеріально-технічне обслуговування села відповідно до потреб суспільства та попиту населення [1].

До складу АПК входять три основних сфери (див. рис.1.1):

Рисунок 1.1 - Структура АПК України (розроблено автором за [1])

Сільськогосподарське виробництво України формує 16-22% національного доходу країни. У структурі сільського господарства виокремлюють дві основні області -- рослинництво і тваринництво.

Рослинництво - це провідна галузь у сільському господарстві. Використовуючи землю як засіб виробництва люди спрямовують свою працю на отримання сільськогосподарської рослинної продукції, яка забезпечує людей продуктами харчування та сприяє розвитку тваринництва. Рослинництво відноситься до сезонних виробництв з чітко вираженою технологічною послідовністю робіт, що включає в себе обробіток ґрунту, внесення добрив, посів сільськогосподарських культур, догляд за рослинами, збирання врожаю, первинна обробка рослинної продукції.

За способом використання земель рослинництво поділяють на такі підгалузі (див. рис.1.2):

Рисунок 1.2 - Галузевий склад рослинництва (розроблено автором за [10])

В Україні особлива увага приділяється зерновому господарству, враховуючи, що зернові культури складають основу продовольства для людей та забезпечують кормовий раціон для тварин. Зернові культури займають майже 58% всієї посівної площі. Зернове господарство є провідною галуззю на території Степового регіону. Від обсягів урожаю зернових культур безпосередньо залежить робота підприємств, що займаються виробництвом борошна, тому разом ці два процеси утворюють складний агропромисловий комплекс.

Не останнє місце в економіці України займають і технічні культури, до складу яких відносять цукровий буряк, соняшник, сою, рапс, льон, тютюн тощо. Посівні площі технічних культур в Україні складають 18,6% від загальної посівної площі. Дані культури вирощуються для отримання технічної сировини в різних галузях промисловості. Їх можна поділити на кілька груп залежно від

продукту, який утворюється при їх використанні (див. рис. 1.3).

Рисунок 1.3 - Групи технічних культур (розроблено автором за [2])

Провідне значення в галузі українського рослинництва займає вирощування цукрового буряка. За площею посівів цієї культури Україна посідає перше місце в світі. Сільськогосподарські підприємства використовують відпрацьовану технологію вирощування цієї культури, що забезпечує високу врожайність та значний валовий збір цукрового буряка.

Традиційно вирощування цукрового буряка зосереджувалося на території Подільського регіону, головним чином у Вінницькій, Хмельницькій, Тернопільській, Черкаській, Полтавській областях. Валовий збір цукрового буряка на території Подільського регіону складає 45-50% від загального валового збору в Україні.

Також Україна - номер один в світі з виробництва та експорту соняшнику. Тут вирощується близько 11,2 млн. тонн цієї культури, а це майже третина всього насіння, виробленого в світі. Ще одне перше місце Україна займає з експорту соняшникової олії - приблизно 3,3 млн. тон на рік [3].

Важливе значення має вирощування кормових культур, які споживаються сільськогосподарськими тваринами. До їх складу входять кормові коренеплоди, однорічні та багаторічні трави, що споживаються поряд із картоплею, цукровим буряком тощо. Рослинництво і тваринництво перебувають у тісному зв'язку, зокрема від обсягів вирощування кормових культур у значній мірі залежить розвиток тваринництва, яке в свою чергу перетворює рослинницьку продукцію в надзвичайно цінні продукти харчування та сировину для них.

У 2015 році частка продукції АПК у зовнішній торгівлі України досягла 38%. Це означає, що продаж продуктів харчування приносить значний дохід не тільки держбюджету, але й приватному бізнесу. Надходження від продажу кукурудзи, соняшникової олії та інших товарів здійснюють позитивний вплив на платіжний баланс України та є підтримкою для нестабільної економіки. За останнє десятиліття експорт сільськогосподарської продукції з України в Європу виріс майже в 2,5 рази. Європейський союз з кожним роком закуповує все більше української кукурудзи, пшениці і соняшникової олії. У 2015 році товарообіг між Україною та ЄС досяг 5 млрд. доларів, хоча це не рекорд [4].

Переважну більшість української агропродукції складають саме товари рослинництва. Рослинництво являє собою цілий комплекс взаємозв'язаних галузей, який залежно від засобів виробництва та вирощуваних культур поділяється на більш вузькі галузі та їх групи. Господарства України вирощують понад 400 різних сільськогосподарських культур, які об'єднуються в окремі групи (зернові, технічні, городні, кормові, плодові та інші). Для переробки кожного виду рослинницької продукції розвиваються різні галузі промисловості, формуються різні галузеві рослинницько-промислові комплекси. Кожен з них являє собою своєрідну структурну систему, в якій в одному виробничому циклі поєднуються вирощування і переробка певних видів сільськогосподарської продукції.

В цілому, розвиток рослинницьких галузей забезпечує добробут населення і значно впливає на зміцнення економіки держави. Завдяки підвищенню врожайності та збільшенню валового збору сільськогосподарських культур зростають обсяги валової продукції, грошові надходження від реалізації товарної продукції, продуктивність праці та рентабельність господарства.

1.2 Фактори розвитку та розміщення рослинництва в Україні

Розміщення рослинництва в Україні здійснюється з урахуванням багатьох факторів, які формують відповідні умови розвитку галузі та сприяють поглибленню суспільного поділу праці в сільськогосподарському виробництві (див. рис. 1.4).

Рисунок 1.4 - Фактори розміщення і розвитку рослинництва (розроблено автором за [5])

Найважливішими природними факторами розміщення і розвитку рослинництва є:

* якість ґрунту;

* забезпеченість теплом;

* забезпеченість світлом;

* кількість опадів;

* ймовірність повторюваності несприятливих метеорологічних умов;

* забезпеченість водними ресурсами;

* топографічні умови місцевості.

Вплив природних факторів на сільськогосподарські культури полягає в тому, що тривалість вегетаційного періоду, потреба в теплі та світлі та певній якості ґрунту у них різна. Це зумовлює неоднакові границі їх поширеності та можливості їх поєднання в межах окремих регіонів.. Розміщення виробництва кожного виду рослинної продукції в найбільш сприятливих природних умовах забезпечує господарствам економію праці та коштів, сприяє підвищенню ефективності сільського господарства. Україна має усі необхідні природні умови для розвитку галузі, тому темпи виробництва рослинницької продукції щороку лише зростають.

До економічних факторів відносять:

• розташування господарств стосовно ринків збуту та наявності переробних підприємств;

• якість транспортних засобів та шляхів сполучення;

* забезпеченість сільськогосподарською технікою, розмір виробничих затрат на гектар посівної площі;

* наявний виробничий потенціал сільського господарства: меліоровані землі, поголів'я продуктивної худоби, споруди сільськогосподарського призначення;

* площу сільськогосподарських угідь та їх структуру;

* особливості та стабільність міжрегіональних зв'язків стосовно сільськогосподарської продукції;

Результатом розміщення сільськогосподарських культур з урахуванням наведених факторів є збільшення обсягу виробництва рослинної продукції та підвищення його ефективності.

Основним засобом виробництва в рослинництві виступає земля, властивістю якої є родючість, що істотно впливає на такий показник як врожайність.

Врожайність сільськогосподарських культур - це один з найважливіших якісних показників, що характеризує рівень інтенсивності використання землі. Врожайність залежить від багатьох факторів, але основним є рівень культури землеробства, що включає в себе комплекс агрономічних і організаційно - технічних заходів, які направлені на підвищення родючості ґрунту.

Агротехнічні фактори насамперед залежать від організації виробництва, застосування у ньому нової техніки та досвіду роботи передових підприємств подібних галузей. Максимальне використання цих резервів є найважливішою умовою збільшення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції.

Вкрай важливим для розвитку рослинництва є і транспортний потенціал, що включає в себе транспортні умови і транспортні засоби. До транспортних умов належать транспортні магістралі. Особливу роль у розвитку рослинництва відіграє автомобільний транспорт. Наявність і тип автомобільних доріг, які з'єднують сільськогосподарські, переробні й торговельні підприємства та їхня густота значною мірою визначають ефективність розвитку зв'язків в сільському господарстві.

Значний вплив на розвиток та розміщення рослинництва здійснює землезабезпеченість (див. рис. 1.5).

Рисунок 1.4 - Структура земельного фонду України, % (розроблено автором за [7])

Земельний фонд України становить 60,354 млн. га, з них близько 77% перебуває у користуванні сільськогосподарських підприємств і господарств, у тому числі близько 72% всієї території України становлять сільськогосподарські угіддя, тобто землі, які безпосередньо використовуються у сільськогосподарському виробництві. Майже 30% земельних ресурсів не використовується в сільськогосподарському виробництві, з них значну площу займають ліси і лісонасадження, болота, піски, водоймища, шляхи, а також землі, зайняті під будівлями, та ін. [7]. Україна належить до країн світу, де рівень сільськогосподарського використання земельного фонду один з найвищих.

Для розміщення сільського господарства важливі також і соціально-демографічні фактори тому, що населення - це основний споживач сільськогосподарської продукції. Розвиток і виникнення міст, зростання в них населення зумовлюють прискорений розвиток виробництва і промислової переробки насамперед мало транспортабельних продуктів харчування. На спеціалізацію сільського господарства впливає співвідношення між міським та сільським населенням. В залежності від забезпеченості трудовими ресурсами розвивається те чи інше виробництво сільськогосподарської продукції, що характеризується неоднаковою трудомісткістю. Найбільш трудомісткими вважаються виробництво овочів, картоплі, цукрового буряка та інших технічних культур.

1.3 Особливості розвитку та розміщення рослинництва в Україні

Рослинництво України включає вирощування зернових, технічних, кормових та овоче-баштанних культур (див. рис. 1.5).



Рисунок 1.5 - Структура посівних площ України, % (розроблено автором за [8])

Провідну роль у структурі посівних площ України відіграють зернові культури. Основною зерновою культурою є озима пшениця, що в основному вирощується в Лісостепу і північних районах Степу. Цінною продовольчою культурою є озиме жито. Основні райони його вирощування -- Полісся й західна частина країни. Такі ж площі, як і жито, займає овес. В Україні він є допоміжною зернофуражною культурою.

Ячмінь -- друга за розмірами посівних площ яра зернова культура. Ярий ячмінь вирощують, як і озиму пшеницю, у степовій і лісостеповій зонах, частково -- в Поліссі. Озимий ячмінь вирощують у південній частині Степу та в передгірних районах Криму.

Третє місце серед зернових за площею посівів посідає кукурудза. Найкращі умови для її вирощування -- північний і центральний Степ, південь Лісостепу.

Значні площі в Україні відводяться під гречку. Найбільші її посіви зосереджені в Поліссі, а також частково в Лісостепу.

Технічні культури України досить різноманітні: цукровий буряк, соняшник, льон-довгунець, хміль, тютюн. Найважливішою технічною культурою є цукровий буряк, що в основному вирощується в зоні Лісостепу. З нього одержують цукор, а відходи цукрового виробництва (жом, патока) використовуються як корм у тваринництві.

Друге місто за площею посівів серед технічних культур належить соняшнику. Соняшник вимогливий до тепла, світла та ґрунту, тому основними районами його вирощування є південні степи України. При переробці соняшнику, крім олії, одержують макуху, яку використовують як корм для худоби. Молодий зелений соняшник являється цінним кормом, його висівають для одержання силосу.

Льон-довгунець вирощують у північних і західних районах України, де клімат досить вологий, літо нежарке, ґрунти підзолисті. Із насіння льону-довгунця одержують олію, макуху. Клоччя використовується у виробництві вірьовок, шпагату.

Особливу роль в нашій державі відіграє вирощування картоплі, що є цінною землеробською культурою універсального значення. В продовольчому балансі населення картопля посідає друге місце після зерна, є його «другим хлібом». Картопля використовується як продукт харчування, для технічної переробки на спирт, крохмаль, патоку і як корм для тварин. Основними районами виробництва картоплі є Полісся та Лісостеп, а також передмістя великих міст.

Овочівництво поширене по всій території України і має в основному азональний характер. Овочі - продукція мало транспортабельна, саме це значною мірою визначає територіальну організацію їх виробництва. У зв'язку з цим основна маса товарної продукції овочівництва орієнтується на споживача і виробляється в приміських АПК поблизу великих міст, промислових, рекреаційних центрів, а також в сировинних зонах овочеконсервних підприємств. У Поліссі вирощують переважно огірки, моркву, столовий буряк, капусту, у Лісостепу -- огірки, помідори, цибулю, у Степу -- помідори, перець, баклажани.

Практично в усіх областях України розвинуте садівництво, але головні райони вирощування зосереджені в АР Крим, Вінницькій, Одеській, Харківській, Черкаській областях. Значну частину продукції садівництва дають сади, що розташовані на присадибних ділянках. Особливо значною є питома вага кісточкових (слив, вишень).

Територія України розташована в трьох природно-кліматичних зонах (див. рис. 1.6).

Рисунок 1.6 - Природно-кліматичні зони України [9]

Кожна з цих зон має характерні особливості, що впливають на розвиток та розміщення рослинництва по території країни.

Болотиста лісова місцевість і Карпатська зона (Полісся) характеризується мозаїчним характером природних комплексів з низинним рельєфом, якому притаманні широкі та здебільшого заболочені низини. Ця територія є широкою просторовою базою для вирощування зернових, технічних культур, льону, хмелю, цукрового буряка та картоплі, а також для переробки льону.

Ґрунтові та кліматичні умови Лісостепу найбільш сприятливі для інтенсивного ведення сільського господарства. Для цієї зони характерна незначна лісистість та різноманітний склад верхніх шарів ґрунту, серед якого переважають типові чорноземи та сірі опідзолені ґрунти. Спеціалізацією сільського господарства Лісостепу є буряківництво та зерновиробництво.

Зона Степу є найбільш розораною в Україні, і приблизно 48 % ріллі країни знаходиться тут. Чорноземи, що займають приблизно 90 % площі зони, переважають у верхньому шарі ґрунтів. Темні каштанові чорноземи є типовими для південної частини. Сільське господарство зони спеціалізується на вирощуванні зернових, фруктів і овочів, а також на виноградарстві. Основними зерновими є озима пшениця, кукурудза, ячмінь та технічні культури.



РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА СУЧАСНОГО РІВНЯ РОЗВИТКУ І РОЗМІЩЕННЯ РОСЛИННИЦТВА УКРАЇНИ

2.1 Галузева структура і виробничі особливості рослинництва в Україні

Рослинництво спеціалізується на вирощуванні різноманітних культурних рослин, які дають продукти харчування, сировину для легкої та харчової промисловості, корми для тварин, сировину для лікарських препаратів тощо. За способом використання земель рослинництво поділяють на рільництво, плодівництво та луківництво, що в свою чергу поділяються на окремі підгалузі.

Зернове господарство відіграє дуже важливу роль в рослинництві. Від загального обсягу виробництва зерна залежить рівень забезпечення населення хлібом і хлібопродуктами, тваринництва - концентрованими кормами, різних галузей промисловості - сировиною, а торгівлі - продовольчими товарами. Від розвитку зернового господарства залежить розвиток інших галузей сільського господарства і найбільше тваринництва. За характером використання зернові поділяються на продовольчі хліби, круп'яні, фуражні та інші промислові. Такий підхід до поділу зернових культур є умовним, оскільки одні й ті ж культури можуть використовуватися і для харчування населення, і для годівлі худоби. Зернові культури займають основну частину оброблених посівних площ (27,1 млн. га.) [11]. В Україні вирощують озимі та ярі культури.

На 2017 рік структура посівної площі під зерновими культурами була такою (див рис.2.1):



Рисунок 2.1 - Структура посівної площі під зерновими культурами у 2017 році, % (розроблено автором за [11])

Основною зерновою культурою є пшениця (найбільша врожайність була досягнута в 2010 році - 48.2 центнера з гектара). Близько 2% площі зернових займає жито (середня врожайність 55-60 ц / га). Гречка, овес, ячмінь, кукурудза, рис і просо складають важливу продовольчо-промислову цінність в господарстві України [11].

Провідною технічною культурою в Україні є цукрові буряки, під якими зайнято 26% площі, відведеної під технічні культури. Цукрові буряки потребують родючих ґрунтів, багато сонячних і теплих днів, значного зволоження, тому основним районом їх вирощування є Лісостеп (понад 85 % виробництва цукрових буряків), а також прилеглі до нього райони Степу і Полісся. В останні роки урожайність цукрових буряків дещо знизилася і коливається в межах 170-190 ц/га [12].

Соняшник - світлолюбна, посухостійка культура, що потребує багато тепла і родючих грунтів. Найкращі умови для його вирощування є в степовій і частково лісостеповій зонах країни. На посіви соняшнику припадало у 2016 році понад 70 % усієї площі, відведеної під технічні культури. З інших олійних культур вирощують ріпак (на Поліссі і в Лісостепу), льон-кудрявець, арахіс, рицину й сою (у Степу) [12].

Основною волокнистою культурою у нашій країні є льон-довгунець, який потребує вологого неспекотного літа, довгого дня. Він добре росте на родючих суглинистих і підзолистих ґрунтах у Поліссі та передгір'ях Карпат. Дуже скоротилися площі давньої волокнистої культури - коноплі. Менш теплолюбні її сорти вирощують на сході Полісся і в Придніпров'ї. Південні сорти коноплі переважно на насіння, вирощують у Миколаївській та Одеській областях.

Лікарські та ефіроолійні культури вирощують на Правобережжі Лісостепу та Криму. З інших технічних культур важливе значення в Україні мають хміль, тютюн. Хміль дає цінну сировину, яка використовуються в пивоварній, дріжджовій, хлібопекарській галузях промисловості. Найкращими ґрунтами для нього є сірі лісові ґрунти, а тому вирощують хміль у Житомирській області та в інших районах Полісся (Рівненська, Львівська, Волинська області).

Рослинництво також займається вирощуванням картоплі та овоче-баштанних культур. Третина посівних площ картоплі зосереджена на Поліссі, близько половини - у Лісостепу. Також її вирощують в Прикарпатті. Найвищі врожаї картоплі збирають на Поліссі, оскільки тут достатня кількість вологи, супіщані ґрунти з добрим доступом повітря. Власне врожайність картоплі є стабільно високою і перевищує 120 ц/га.

Найпоширенішими овочевими культурами на Україні є білокачанна капуста, помідори, огірки, цибуля, столові буряки, морква тощо. Баштанні рослини є різновидністю овочевих культур, до них відносяться кавуни, дині, гарбузи. Вирощування овочів (близько 40 видів) поширене на всій території країни, але найбільше у господарствах степової та лісостепової зон. Помідори, перець, баклажани культивують у південних областях, а огірки та інші види городини для консервування та соління - в північній частині Лісостепу і на Поліссі. Баштанні культури (кавуни, дині) вирощують у південних районах Степу (Херсонська, Миколаївська, Одеська області).

Більшість плодових рослин світлолюбні і вологолюбні. Вони вимагають дренованих ґрунтів, тому краще ростуть на територіях з горбистим рельєфом, особливо на схилах. Загальна площа садів в Україні перевищує 350 тис. га. Основні масиви зерняткових насаджень (яблука, груша, айва) зосереджені в Лісостепу і на Поліссі, а кісточкових (вишня, черешня, слива, абрикос, персик, алича) і горіхоплідних (волоський горіх) - у Степу.

Найрозвинутіший район товарного садівництва - Правобережжя Лісостепу, особливо Придністров'я, а також Закарпаття і Крим.

Ягідники розмішуються, в основному, на Поліссі та в Лісостепу, де вирощують полуницю, смородину, у Степу - посухостійку малину.

Важлива товарна галузь плодівництва - виноградарство. В Україні вирощують близько 50 сортів винограду. Основні площі виноградників зосереджені у південній і центральній частині Степу, передгір'ях Криму і Закарпаття.

Вирощування кормових культур охоплює посіви багаторічних (люцерна, конюшина, тимофіївка та ін.) і однорічних трав, кукурудзи на зелений корм, кормових коренеплодів (кормовий буряк, бруква тощо). Найбільша питома вага кормових культур у посівних площах південних і південно-східних областей країни, а найменша - у поліських областях та передгірних районах Карпат. Причина зниження частки площ, зайнятих кормовими культурами, пов'язана значною мірою з тим, що у Поліссі, Карпатах, а також у Лісостепу збереглися значні площі природних лук - сіножатей і пасовищ. Половину посівних площ кормових культур займають однорічні та багаторічні трави, близько 25% - кукурудза на силос і зелений корм, а решта припадає на кормові коренеплоди і кормові баштанні культури [12].

Виробничий процес у рослинництві за змістом є біологічним. Людина керує ним, впливаючи на середовище, де ростуть рослини, а також змінюючи природу самих рослин. Однак рослинництво залишається дуже залежним від природних умов (температурного режиму, вологості, якості ґрунту), тому в різних місцевостях вирощують різні види рослин. На урожайності культур суттєво позначаються і погодні умови. Втрати урожаю можуть бути спричинені літньою посухою, малосніжною морозною зимою, надмірно вологим з паводками літом тощо.

Культурні рослини, які вирощують у нашій країні, щодо кліматичних умов можна поділити на дві групи [13]. До першої належать ті, які на ранніх стадіях свого розвитку пристосовані до порівняно низьких температур, добре переносять заморозки, а наступні стадії їх розвитку відбуваються за відносно високих температур (ярі -- пшениця, овес, ячмінь, гречка, льон-довгунець, льон-кудряш, коноплі, цукровий буряк, соняшник; озимі -- жито, пшениця; багаторічні трави -- конюшина, тимофіївка тощо). У рослин другої групи всі стадії розвитку відбуваються за відносно високих температур, вони не переносять заморозків (просо, кукурудза на зерно, соя, рис, картопля тощо). Різні рослини потребують різної кількості поживних речовин. Якщо гречка, жито, овес дають високий урожай за незначного їх умісту, то овочі, баштанні культури, цукрові буряки потребують доволі високого вмісту поживних речовин.

Характерною рисою праці в рослинництві є її сезонність, яка призводить до втрати робочого часу взимку та незадіяності сільськогосподарської техніки.

Виробничі особливості рослинництва, окремих його галузей, їх значення для господарства країни зумовлюють певну структуру посівних площ. У 2016 році кормові культури займали 6,8% посівних площ, технічні -- 31%, картопля та овоче-баштанні -- близько 7,4%, а понад половину усіх посівних площ (54,8 %) займали зернові культури (таблиця 2.1).

Таблиця 2.1 - Структура посівних площ у 2008 та 2016 роках (розроблено автором за [14]

Вирощувані культури	2008	2016
Зернові та зернобобові культури	56,7%	54,8%
Технічні культури	24,2%	31,0%
Картопля та овоче-баштанні культури	6,9%	7,4%
Кормові культури	12,2%	6,8%

У порівнянні з 2008 роком, у 2016 році дещо скоротились посівні площі зернових та кормових культур, натомість збільшились обсяги посіву технічних культур та картоплі.

2.2 Територіальна диференціація регіонів України за рівнем розвитку рослинництва

Україна має всі умови для розвитку сільського господарства, але вони диференційовані за природними зонами. Кожна зона має власні особливості у структурі земельних ресурсів, сільськогосподарських та лісових угідь.

Соціальні, економічні та природні умови Північно-Східного району зумовлюють розвиток високо інтенсивного сільського господарства. На сільськогосподарські угіддя тут припадає 78% загальної земельної площі. На район припадає 14% загальнодержавного валового збору зерна і виробництва м'яса, 24% цукрових буряків. Ключову роль в сільськогосподарському комплексі району відіграє рослинництво. Основною зерновою культурою є озима пшениця, висока питома вага технічних культур (15,5%), найважливіші серед них цукрові буряки і соняшник. Цукрові буряки вирощують по всій території, а соняшники - переважно на півдні і південному сході.

Донецький соціально-економічний район знаходиться на південному сході України. Кліматичні умови є сприятливими для вирощування досить теплолюбних культур, однак недостатнє зволоження району негативно відбивається на посівах цих культур. Галузь рослинництва представлена в основному вирощуванням зерна, соняшника, картоплі, а також кормів. Вони характеризуються зменшенням питомої ваги площ картоплі і овочевих культур, а також збільшенням площ соняшника.

У Придніпровському економічному районі зосереджено близько 8 млн. га земель - 13% земель України, в тому числі 6,8 млн. га сільськогосподарських угідь і 5,8 млн.га ріллі. У регіоні переважають сердньогумусні чорноземи. У Запорізькій області переважають чорноземи (75% площі області). Сільське господарство регіону у загальнодержавному поділі праці спеціалізується на виробництві рослинництва, зокрема товарного зерна, соняшнику, овочевих культур, а також продукції приміських овоче-молочних і птахівницьких господарств. економіки регіону.

Київський соціально-економічний район досить часто називають ще й Столичним. Район має сприятливі агрокліматичні ресурси для розвитку сільськогосподарського виробництва. За агрокліматичними відмінами всю територію району можна поділити на дві частини: північну - вологу та помірно теплу і південну - недостатньо зволожену та теплу. На півночі, в поліський частині району, поширені дерново-підзолисті, а в долинах річок - лучні та болотні ґрунти. Вони часто перезволожені, тому обмежено використовуються в рільництві, а більш сприятливі - для використання під пасовища і сіножаті.

У структурі посівних площ найбільшу частку займають зернові культури - 48% та кормові - 43%. Решта площ зайнято під картоплю та овоче-баштанні культури.

Сільське господарство Центрального району у загальнодержавному поділі праці спеціалізується на виробництві продукції рослинництва, зокрема, зерна, соняшнику, овочевих культур.

Причорноморський район за агрокліматичним районуванням відноситься до дуже посушливої, помірно жаркої зони з м'якою зимою, де є сприятливі умови для вирощування зернових культур, цукрових буряків, соняшника, виноградарства та садівництва на зрошувальних землях. У структурі сільськогосподарських угідь 81% припадає на ріллю, понад 13% - це пасовища і 1% - сіножаті. Овочівництво активно розвивається навколо Одеси, великих центрів консервної промисловості Херсона і Ізюму і на південному-заході Криму (Сімферополь, Севастополь, Ялта, Алушта, Алупка). Баштанні продовольчі культури культивують повсюдно в межах району. Славиться район садами та виноградниками. Садівництво поширене по всій території району, але особливо в АР Крим. У насадженнях домінують абрикоси, персики, черешня, вишня, слива, яблуня, груша, грецький горіх в мигдаль. Район посідає перше місце в Україні за насиченістю виноградниками, основна їх концентрація припадає на Крим та Одещину.

За останні роки в структурі посівних площ району сталися помітні зміни, які виражені в підвищення частки кормових і зменшення частки зернових культур, дещо зросли посіви технічних культур. Район реалізує 20% олійних культур України, 39% овочів, 37% плодів та ягід.

Карпатський соціально-економічний район охоплює крайню західну частину України. Дуже різноманітний ґрунтовий покрив Карпатського соціально-економічного району. Гірські ділянки вкриті переважно бурими гірсько-лісовими ґрунтами в поєднанні з дерново-буроземними, гірсько-лучними та лучними. Сільське господарство спеціалізується на виробництві зерна, цукрових буряків, льону-довгунця, м'ясо-молочному і м'ясо-вовняному тваринництві. В Закарпатті розвинене виноградарство, в усіх областях - садівництво.

Подільський соціально-економічний район розташований в центральній частині Правобережної України в лісостеповій зоні. Район відноситься до вологої, помірно теплої агрокліматичної зони. На Поділлі поширені родючі чорноземи опідзолені та сірі лісові ґрунти, що за шкалою якості ґрунтів відносяться до добре та середньо родючих. Провідну роль в господарській структурі району відіграє сільське господарство. В значній мірі це пов'язано з сприятливими природними умовами, хоча з іншого боку це обумовлює однобокість розвитку господарської структури району. Сільське господарство представлено зерново-буряківничим напрямком в рослинництві. У сільськогосподарському виробництві використовується понад 3,5 млн. га або до 59% від загальної площі району, понад 72% земель використовуються під ріллю [11].

В Північно-Західному районі виділяють північну заболочену частину, де знаходиться Полісся, та південну Волинську височину, яка порізана балками і річковими долинами. Клімат району помірно-континентальний з м'якою зимою і теплим літом. Через природні умови (заболоченість) в районі є досить низькою частка площ, зайнятих в сільськогосподарському виробництві - 66,3%. Відповідно, тут нижча частка ріллі (64%) ніж в Україні в цілому, але вища частка пасовищ на сіножатей. У районі осушено до 700 тис. га перезволожених земель, особливо в північній частині. Діють осушувальні системи Цирська, Хмельницька, Стохідська, Стублівська, Іквівська. Район вирізняється значними площами, зайнятими під технічні культури та картоплю - 240 тис. га , що розосереджені по всій території Волинського соціально-економічного району. Посіви зернових культур зосереджено в південній частині району, які в структурі посівних площ займають все ж провідне місце (597 тис. га). Поширені також посіви хмелю, а також овочівництво, садівництво та ягідництво.

Найбільша площа ріллі за статистичними даними 2016 р. припадає на Причорноморський економічний район, найменша - на Північно-Західний. Протягом 2016 року найбільше валової продукції було вироблено в Причорноморському районі, друге місце по виробництву продукції рослинництва займає Північно-Східний район, третє місце - Подільський.

Найменший обсяг виробництва продукції рослинництва має Північно-Західний та Донецький район, їх питома вага в загальному обсязі складає, відповідно 5,11% та 7% [11].

На 2016 рік виробництво сільськогосподарських культур розподілялось за регіонами таким чином (таблиця 2.2):



Таблиця 2.2 - Виробництво сільськогосподарських культур за регіонами у 2016 році, тис. т [15, с. 138]

Область	Зернові та зернобобові культури	Буряк цукровий фабричний	Соняшник	Картопля	Овочеві культури
Вінницька	5564	2639	820	1848	478
Волинська	1110	580	16	1132	289
Дніпропетровська	3481	54	1264	602	733
Донецька	1793	12	620	409	214
Житомирська	2094	607	232	1317	297
Закарпатська	412	--	7	534	267
Запорізька	2624	--	985	264	391
Івано-Франківська	773	64	53	975	172
Київська	3327	1124	453	1703	631
Кіровоградська	3726	658	1294	603	234
Луганська	1274	--	670	253	168
Львівська	1429	678	68	1619	506
Миколаївська	2726	210	1162	268	501
Одеська	4403	--	1004	541	349
Полтавська	5783	2090	824	1065	522
Рівненська	1301	544	37	1249	236
Сумська	3816	79	488	1066	200
Тернопільська	2449	994	149	987	259
Харківська	4317	1207	1352	1078	693
Херсонська	2262	…1	613	280	1278
Хмельницька	3085	1586	347	1321	228
Черкаська	4092	544	578	839	354
Чернівецька	507	…1	56	595	228
Чернігівська	3740	290	537	1202	187
Україна	66088	14011	13627	21750	9415

Дані не оприлюднюються з метою забезпечення виконання вимог Закону України “Про державну статистику” щодо конфіденційності статистичної інформації

За обсягами виробництва зернових та зернобобових культур лідером є Полтавська область (5783 тис. т), цукрового буряка фабричного та картоплі - Вінницька область (2639 тис. т і 1848 тис. т), соняшнику - Харківська область (1352 тис. т), овочевих культур - Херсонська область (1278 тис. т).

У 2016 році найбільшими виробниками сільськогосподарської продукції серед регіонів України стали (таблиця 2.3):

Таблиця 2.3 - Обсяги сільськогосподарського виробництва у регіональному розрізі за 2016 рік, млрд. грн (розроблено автором за [15])

Область	Млрд. грн
Хмельницька	11,6
Вінницька	18,3
Дніпропетровська	15,1
Донецька	11,5
Київська	15,2
Кіровоградська	11,5
Полтавська	16,1
Харківська	14,7
Черкаська	14,9
Чернігівська	9,4

2.3 Продукція рослинництва у структурі внутрішньої та зовнішньої торгівлі

Стабільне формування і функціонування аграрного ринку є однією із найважливіших проблем розвитку економіки України. Розвиток аграрного ринку - це безперервний процес, але вирішення проблем розвитку аграрного ринку і його інфраструктури в Україні супроводжується значними труднощами. На перший погляд інфраструктура аграрного ринку майже повністю сформована (таблиця 2.4), однак її функціонування далеке від досконалого, адже в дійсності через біржі товаровиробниками реалізується менше 1% зерна (0,1 - 0,3%).



Таблиця 2.4 - Сучасний стан інфраструктури аграрного ринку, одиниць

Об'єкти інфраструктури	Роки
	2012	2013	2014	2015	2016
Акредитовані товарні біржі	39	39	40	35	35
Агро-торгові доми	388	347	330	314	247
Оптово-продовольчі ринки	863	892	800	н/д	н/д
Оптово-плодоовочеві ринки	614	694	684	677	1627
Кредитні спілки	425	478	501	н/д	547
Обслуговуючі кооперативи	1044	970	979	923	720
Виставки-ярмарки	2528	2024	4014	5577	н/д
Заготівельні пункти	22384	22362	21741	21491	17927

Основна ж маса (більше 60%) реалізується через «інші канали реалізації», тобто комерційним посередникам (зернотрейдерам) безпосередньо з місць його виробництва за зниженими цінами. Біржі, при цьому, виконують функцію реєстраторів експортних угод, без проведення відкритих конкурентних торгів, отримуючи при цьому свій відсоток від вартості зареєстрованих угод [17, с. 58].

Таким чином, біржі не виконують покладених на них функцій, а саме: формувати реальні ринкові ціни на основі попиту і пропозиції; страхувати учасників ринку від цінових та курсових ризиків; виступати фактором організації конкурентної оптової торгівлі та цінової стабілізації ринку.

Оптово-продовольчі ринки функціонують в основному як традиційні базари (а не організовані оптові та роздрібні торгові структури) і характеризуються слабкою матеріально-технічною базою, відсутністю холодильних установок, складських приміщень, інформаційних та комунікаційних систем. Із необхідних 25 оптових ринків сільськогосподарської продукції на сьогодні створено та успішно функціонує лише один - «Шувар» у Львівській області.

Левову частку сільгосппродукції на внутрішній ринок постачає населення і лише незначну частину - великі аграрні холдинги. Наприклад, дрібні господарства забезпечують близько 97% загального урожаю картоплі і 87% овочів і фруктів. Через те, що в більшості своїй вони не мають системних каналів збуту та можливості зберігати продукцію, істотна частина врожаю псується або, в кращому випадку, згодовується худобі. Тому поява оптових ринків - один із способів покращення якості та безпеки продукції.

Вироблена аграрна продукція успішно реалізується не лише в Україні, а і за її межами (рис. 2.3).

Рисунок 2.3 - Географічна структура експорту сільськогосподарської продукції України у 2016 р. (розроблено автором за [18, с. 90])

Найбільш потужними ринками збуту аграрної продукції України є Азія - сума експортних товарів складає 45% та країни ЄС -28 %.

Рослинництво є одним з основних бюджетоутворюючих, експортоорієнтованих секторів національної економіки, частка якого у зведеному бюджеті України за останні роки становить в середньому 20%. Воно формує близько 10% ВВП та приблизно 30% експорту товарів [19].



Таблиця 2.5 - Частка сільськогосподарського виробництва у структурі ВВП та частка сільськогосподарської продукції у товарній структурі експорту [20]

Показник	2011 р.	2012 р.	2013 р.	2014 р.	2015 р.
ВВП, млн грн.	1 299 991	1 404 669	1 465 198	1 586 915	1 979 458
Сільське, лісове та рибне господарство, млн грн.	106 555	109 785	128 738	161 145	236 003
Частка до ВВП, %	8,2	7,8	8,8	10,2	11,9
Сукупний експорт товарами, млн дол. США	61950,2	63084,7	62305,9	53901,7	38134,8
Сільськогоспосдарська продукція, млн дол. США	9830,3	14316,9	13429,5	16456,7	12095,5
Частка до сукупного експорту товарами, %	15,9	22,7	21,6	30,5	31,7

З наведених даних видно, що частка продукції сільського господарства у товарній структурі експорту з кожним роком зростає, у 2015 році експорт сільгосппродукції взагалі складав майже третину всього експорту товарів.

Доцільно розглянути зовнішньоторговельний оборот України за продукцією, яка складає найбільшу частку експорту аграрної продукції (таблиця 2.6). Передусім, це зернові та технічні культури. Загалом Україна посідає восьме місце в світі за обсягами експорту зернових культур та одинадцяте - з експорту технічних культур. Для України зернові та технічні культури є найбільш експортоорієнтованою продукцією, частка яких в експорті агропромисловою продукцією становила у 2015 році майже 63%, а в сукупному експорті товарами майже 20%.

Таблиця 2.6 - Динаміка виробництва та зовнішньоторговельного обороту зернових культур України, тис. т (розроблено автором за [20])

Зернові культури	2011 р.	2012 р.	2013 р.	2014 р.	2015 р.
Пшениця, вир-во., всього	22323,6	15762,6	22279,3	24114	26532,1
Експорт	4097,3	8679,4	7762,3	10543,7	13454,4
Імпорт	2,1	1,4	1,8	1,8	2,2
Жито, вир-во., всього	578,9	676,8	637,7	478	391,1
Експорт	6,3	10,5	15,8	58,9	22,7
Імпорт	0,01	0,04	0,2	0,2	0,02
Ячмінь, вир-во., всього	9097,7	6936,4	7561,6	9046,1	8288,4
Експорт	2144,7	2582	2339,5	4165,9	4629,5
Імпорт	39,8	25,2	10,1	6,9	5,6
Овес, вир-во., всього	505,6	629,7	467,3	612,5	488,5
Експорт	0,4	1,6	2,8	9	57,8
Імпорт	3,8	5,1	-	-	-
Гречка, вир-во., всього	281,6	238,7	179	167,4	128,1
Експорт	1,3	0,4	0,5	2	1,5
Імпорт	-	4,7	9,4	9,1	6
Кукурудза, вир-во., всього	22837,8	20961,3	30949,6	28496,8	23327,6
Експорт	7806	15630,9	16729,5	17556,6	19048,7
Імпорт	45,8	49,2	49,6	55	26,4

З наведених даних видно, що обсяги виробництва пшениці кожного року ростуть, а обсяги виробництва всіх інших культур зменшуються, найбільше негативна динаміка відмічається у виробництві гречки, у порівнянні з 2011 роком обсяги її виробництва знизились на 55%, втім обсяги експорту гречки збільшились на 13%. Найбільші темпи росту експорту у порівнянні з 2011 роком спостерігаються серед таких культур, як овес - 14 450%, пшениця - 328%, кукурудза - 244% та ячмінь - 216%.

Доцільно розглянути обсяги експорту України за цими видами продукції у грошовому вимірі (таблиця 2.7).

Таблиця 2.7 - Динаміка експорту зернових культур України, млн дол. США (розроблено автором за [19])

Культура	2011 р.	2012 р.	2013 р.	2014 р.	2015 р.
Пшениця	1070,3	2330,5	1891,5	2290,8	1441,5
Жито	1,514	2,483	3,357	9,135	2,419
Ячмінь	537,6	963,7	575,7	841,9	663,6
Овес	0,2	0,5	0,7	1,3	2,8
Гречка	11	13,2	12,1	11,6	22,6
Кукурудза	1989,7	3893	3833,3	3350,7	3012,9

Найбільшими імпортерами пшениці з України у 2015 році були: Єгипет (310,8 млн дол. США), Таїланд (260,1 млн дол. США), Індонезія (157,7 млн дол. США), Республіка Корея (156,5 млн дол. США), Бангладеш (136,8 млн дол. США), Іспанія (135,1 млн дол. США) Італія (107,3 млн дол. США), Туніс (105,9 млн дол. США) та Філіппіни (102,9 млн дол. США).

Найбільшими імпортерами жита були такі країни, як Бангладеш (1,0 млн дол. США), Литва (0,7 млн дол. США), Ізраїль (0,5 млн дол. США), Іспанія (0,3 млн дол. США) та Єгипет (0,3 млн дол. США). У 2015 році Єгипет відновив імпорт жита з України після чотирьох років. Також варто зазначити, що Іспанія почала імпортувати українське жито лише у 2014 році та відразу стала найбільшим її імпортером - 5,1 млн дол. США, проте у 2015 році обсяги експорту жита до Іспанії значно знизились (у 17 раз).

Ячмінь Україна найбільше експортує в Саудівську Аравію (398,6 млн дол. США), Китай (134,3 млн дол. США), Лівію (78,0 тис. т), Японію (36,1 млн дол. США) та Іспанію (24,4 млн дол. США). Експортувати ячмінь до Китаю Україна почала лише у 2014 році - 38,1 млн дол. США, темпи росту експорту ячменю до Китаю становлять 352%. Також варто зазначити, що Україна відновила експорт ячменю до Японії, куди не експортувала ячмінь з 2010 року (окрім 2013 року - 12,2 млн дол. США).

Овес Україна експортує здебільшого до Пакистану (4,8 млн дол. США), Індії (0,8 млн дол. США) та Туреччини (0,4 млн дол. США).

Найбільшим імпортером кукурудзи з України у 2015 році був Китай - 542,6 млн дол. США, варто відмітити, що Китай почав імпортувати українську кукурудзу у 2013 році (26,1 млн дол. США), і вже у 2014 році експорт кукурудзи до Китаю становив 330,6 млн дол. США, таким чином темпи росту експорту становлять 2 079%. Другою країною за обсягами імпорту був Єгипет - 445,9 млн дол. США, далі йдуть: Іспанія (430,0 млн дол. США), Нідерланди (277,9 млн дол. США) та Італія (193,7 млн дол. США). галузевий рослинництво територіальний торгівля

Гречку у 2015 році Україна найбільше експортувала до Польщі (0,3 млн дол. США), Німеччини (0,2 млн дол. США), Литви (0,2 млн дол. США), як видно, обсяги експорту гречки є досить не значними (див. табл. 2.7).

Позитивним є те, що експорт деяких культур зернових культур з кожним роком значно росте. Наприклад, експорт пшениці у 2015 році порівняно з 2011 роком виріс в 3,3 рази, жита - 3,6 рази, ячменю - 2,2 рази, вівса в 144,5 разів, кукурудзи в 2,5 рази (див. табл. 2.6). Таким чином, зрозумілим є те, що Україна кожного року нарощує свої експортні потужності в даній галузі, а також значно знижує обсяги імпорту.

У сучасних умовах затребуваність і конкурентоспроможність продовольчої продукції, здебільшого визначаються її якісними показниками. Обмеженість фінансових ресурсів підприємств аграрного сектора економіки і висока вартість процедури міжнародної сертифікації якості продукції зумовлюють доцільність державної підтримки процесу стандартизації якості вітчизняного продовольства.



РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ РОСЛИННИЦТВА В УКРАЇНІ

3.1 Проблеми рослинництва України на сучасному етапі

Україна володіє неоціненим національним багатством - найродючішими ґрунтами, що становлять 70% ґрунтового покриття країни. Займаючи лише 4% світового материку, вона має 12% найкращих чорноземних ґрунтів та сприятливий біокліматичний потенціал для розвитку рослинництва [25].

Незважаючи на це, великою проблемою України являється застосування деструктивних для ґрунтів і навколишнього середовища технологій в рослинництві. В результаті екологічно необґрунтованої інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, загрозливі деструктивні зміни екосфери відбуваються в структурах таких головних життєдайних факторів, як ґрунти, водозабезпечення рослин, тепловий і світловий режими.

Україна вже давно обрала інтенсивний спосіб ведення сільського господарства і активно використовує хімічні речовини для підвищення ефективності та продуктивності виробництва та максимізації прибутку. Тому мінеральні добрива стали важливим елементом механізму галузі рослинництва. Проте бажання сільськогосподарських виробників та фермерів безмежно збільшувати свій врожай призводить до непоправних наслідків. Результатами нераціонального використання мінеральних добрив є погіршення екологічного стану територій - забруднення водойм, земельних та лісових угідь важкими металами. Після такого «ефективного» використання природних ресурсів потерпають цілі регіони, які потребують тривалої реабілітації. В Україні використовують різні види добрив, але переважають азотні мінеральні добрива.

Динаміку використання мінеральних добрив за 2014-2016 рр. представлено у таблиці 2.8.

Таблиця 2.8 - Використання мінеральних добрив в Україні у 2014-2016 рр., кг. (розроблено автором за [25])

Показники	2014	2015	2016
Внесено під всі посіви	79	82	79
У тому числі
азотних	55	57	55
калійних	13	13	12
фосфорних	11	12	12
Внесено під посіви
Зернових та зернобобових культур	87	93	90
Технічних культур	70	70	67
Овочів та баштанних культур	166	223	173
Картоплі	303	306	276
Кормових культур	33	34	34

Також до основних проблем розвитку рослинництва України можна віднести наступні:

· відсутність ефективного державного регулювання та стимулювання агропромислового виробництва;

· відсутність ефективної системи охорони та раціонального використання земель сільськогосподарського призначення;

· дисбаланс у структурі посівів сільськогосподарських культур: частка зернових за останні 15 років зросла майже вдвічі, крім того погіршилося співвідношення зернових і зернобобових;

· спад виробництва цукрових буряків та недостатньо насичений цукром внутрішній ринок;

· відсутність мережі оптових ринків сільськогосподарської продукції;

· низька якість контролю сільськогосподарської та харчової продукції;

· незавершена земельна реформа;

· низька інвестиційна привабливість галузі та незначні обсяги інвестицій;

· недостатній рівень забезпеченості сільськогосподарською технікою ( 45-50% потреби);

· залежність вітчизняного агровиробництва від імпортних поставок енергоносіїв та засобів захисту рослин, техніки, насамперед, зернозбиральної;

· велика зношеність основних фондів (48,2%) та зменшення їх частки в основному капіталі;

Очевидно, що хоча рослинництво є провідною галуззю агропромислового комплексу України, її стан не відповідає тому рівню, який вона могла б досягти вдосконаливши наявну систему господарювання. Причиною відставання галузі є також низька інвестиційна привабливість аграрного сектору, що зумовлюється:

· непередбачуваністю адміністративного регулювання цін і обмеженням експорту;

· неефективними механізмами державної підтримки сільгоспвиробництва, що охоплюють захист внутрішнього ринку від імпорту низькоякісної продукції, систему стандартизації, а також санітарних і фітосанітарних заходів, систему субсидування та інших фінансових інструментів підтримки;

· відсутністю ринку землі сільськогосподарського призначення.

Крім цього, ефективному розвитку галузі рослинництва заважають такі негативні явища, як дегуміфікація ґрунтів, прискорення ерозійних процесів та нехтування дотриманням польових сівозмін.

Дегуміфікація ґрунтів означає втрату органічної речовини гумусу - головного фактору ґрунтової структури, що визначає рівень природної родючості ґрунту як базової основи рослинництва. Нині середньорічні втрати гумусу чорноземів в Україні прискорено збільшуються. Деградація чорноземів з причини дегуміфікації виникає після залучення ґрунтів у таке сільськогосподарське виробництво, за якого порушується природний динамічний баланс ґрунтоутворення. Проблемою є те, що впродовж багатьох десятиліть використання земельних угідь не компенсувалося технологічними заходами з відтворення, поновлення і підвищення родючості ґрунтів.