Складові елементи управління витратами: планування і прогнозування затрат

Размещено на http://www.allbest.ru/

Контрольна робота

з предмету: "Управління витратами"

на тему: "Складові елементи управління витратами: планування і прогнозування затрат"

Зміст

1. Розрахунок допустимих затрат

2. Визначення реальних (дійсних) затрат і їх методика

3. Прогнозування собівартості та методи її обчислення

Література

1. Розрахунок допустимих затрат

У процесі довгострокового планування для вибору правильного рішення дуже важлива інформація щодо складу і структури продукції, очікуваних затрат на виробництво того чи іншого продукту, рівня затрат в цілому в окремі періоди, потреби в капітальних вкладеннях. На підставі цієї інформації вирішуються питання про те, які товари продавати на тих чи інших ринках, за якими цінами, як здійснювати фінансування (з яких джерел і в які строки), де краще розмістити виробництво.

Попередня оцінка витрат може запобігти виробництву збиткової продукції. Таку оцінку слід здійснювати на основі: чітко визначених обсягів виробництва (бажано передбачити багатоваріантні завдання і розрахунки відповідних затрат); технології виробництва виробів; варіантів заміни матеріалів; цін на матеріали і тарифів на послуги інших підприємств; розбивки затрат і якісних показників на складники для порівняння їх із затратами і показниками, досягнутими конкуруючими підприємствами. Попередня оцінка покликана виявити необхідність подальшої модернізації виробу. В процесі розробки перспективних (довгострокових) і планів оцінка очікуваних витрат враховує затрати на нове устаткування та інші елементи основного капіталу.

До розрахунку попередніх затрат необхідно приступати на стадії розробки виробу і маркетингових досліджень, так як саме в процесі конструювання, розробки технології, визначення насиченості ринку закладається рівень затрат, розпочинається планування доходів і контроль за витратами виробництва.

Після підрахунку нормативних і фактичних затрат можна оцінити різницю між ними і встановити, чим вона викликана: різним обсягом прямих затрат, накладних витрат; вибором між виготовленням і придбанням напівфабрикатів; затратами на забезпечення якості, змінами стандартних норм; кількістю продукції, що випускається, впливом попиту, ціни чи іншими чинниками.

У процесі попередньої оцінки необхідно постійно акцентувати увагу на обліку прямих затрат, які впливають на затрати виробництва, наприклад, погодинних затрат на різні операції, а також на порівняльному аналізі витрат при використанні різних матеріалів тощо.

Кваліфікована попередня оцінка дає змогу виключити дорогі, нерентабельні елементи з виробничого процесу.

Оцінюючи кінцеві затрати на випуск нової продукції, слід врахувати усі можливі витрати на виготовлення стандартного виробу. Так як випуск продукції часто вимагає значних матеріальних і трудових затрат, а також і накладних витрат, то необхідно виявити відхилення від затрат на аналогічні види вже основної продукції.

На етапі поточного планування в умовах ринкової економіки обсяг допустимих затрат на виріб диктує ринкова ціна, основу якої складають затрати підприємств-конкурентів. що виготовляють аналогічну продукцію.

Допустимі затрати підприємства на виробництво і реалізацію і-того виробу (З_{доп і}) можна вирахувати за формулою:

де Ц_{рин і} -- ринкова ціна і-того виробу; К_{рен і} -- коефіцієнт рентабельності і-того виробу, що вираховується як відношення прибутку до собівартості виробу.

У випадку, коли підприємство приймає рішення щодо виробництва продукції без отримання прибутку від її реалізації (наприклад, з метою збереження робочих кадрів), К_{дох і} = 1. Верхньою межею загального обсягу допустимих затрат для підприємства по виробу в цьому випадку виступає ринкова ціна виробу.

Допустимі матеріальні затрати З_{м і} по і-тому виробу розраховують за конструкторсько-технологічними документами, виходячи з норм витрат і ринкових цін матеріалів, комплектуючих виробів та купівельних напівфабрикатів:

З_{м і}=Н_{в і} * Ц_{рин і},

де Н_{в і} -- норма витрачання і-того матеріалу, комплектуючого виробу чи купівельного напівфабрикату; Ц_{рин і} -- ринкова ціна і-того матеріалу, комплектуючого виробу, купівельною напівфабрикату.

Допустимі затрати на основну зарплату робітників З_{осн роб} визначають з урахуванням встановленої поточним планом частки комерційних витрат, непрямих накладних витрат і додаткової зарплати до основної зарплати робітників (кошторисної ставки списання накладних витрат).

1. Якщо ця частка менша від одиниці, то розрахунок здійснюють за формулою:

де К_ком.і, К_накл.і, К_дод.і, -- відповідно ставки списання на виріб комерційних, накладних витрат і додаткової зарплати робітників.

Якщо ця частка перевищує одиницю, то користуються формулою:

Якщо обсяг допустимих затрат такий, що загрожує підприємству збитками, то це сигнал, який сповіщає, що виріб економічно не конкурентоздатний і слід жити термінові заходи для підвищення ефективності виробництва.

Попередня оцінка допустимих кінцевих затрат -- це основа підвищення конкурентоздатності підприємства.

виробництво маркетинговий затрата собівартість

2. Визначення реальних (дійсних) затрат і їх методика

Визначення затрат відбувається за стадіями життєвого циклу виробу. Воно вимагає дотримання таких умов:

- повнота розрахунку, тобто облік затрат за всіма стадіями життєвого циклу;

- облік всіх ресурсів, які споживаються;

- використання єдиної методології визначення етапів циклу і єдиної класифікації складу і змісту затрат;

- використання методів обліку затрат, які відповідають стадіям життєвого циклу.

Під сумарними затратами ресурсів на життєвий цикл продукції розуміють витрати, які пов'язані зі споживанням всіх видів ресурсів у вартісному виразі за період з початку виконання науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт до завершення випуску, реалізації, а відтак й утилізації (у разі потреби).

Обсяг затрат на окремих стадіях життєвого циклу залежить від характеру продукції, її технічної складності і новизни.

Стадії життєвого циклу накладають певні особливості на методику розрахунку затрат. Так, на стадії науково-довідних і дослідно-конструкторських робіт затрати встановлюють як лімітні, тобто як орієнтовну межу, яка визначається конкурентоспроможною ціною. При виконанні технічного завдання на розробку продукції точність визначення сумарних затрат зростає конкретизуються витрати на ДКР і затрати на підготовку виробництва, лімітні затрати у виробництві доповнюються розрахунками питомих показників трудомісткості і матеріаломісткості. На етапі створення і випробування дослідного зразка (парти) продукту досягається такий ступінь деталізації затрат ресурсів, який дозволяє прийняти їх в якості укрупнених планових норм і нормативів на стадії виготовлення продукції.

На стадії виробництва точність визначення затрат залежить від масштабів випуску продукції чим він більший, тим точніші повинні бути норми і нормативи, які використовуються для визначення затрат.

На стадії реалізації методика розрахунку затрат залежить від конструктивних особливостей продукції, умов її транспортування, зберігання і збуту. Реалізація малогабаритних простих за конструкцією виробів, які виконані з матеріалу, що не вимагає особливих умов транспортування і зберігання, обходиться дешевше. Проте незалежно від характеру продукції (робіт, послуг), в затрати на реалізацію включають витрати на маркетинг, які залежать від ринкової стратеги підприємства.

На стадії експлуатації ступінь деталізації і точності норм та нормативів, на основі яких розраховуються затрати, обумовлюється строком експлуатації продукції.

Затрати па утилізацію визначаються характером продукції, тим несприятливим впливом, який вона здатна здійснити на навколишнє середовище. Так, в процесі утилізації продукції, яка є джерелом радіоактивного забруднення і містить пари ртуті та інші не сприятливі для людини і природи речовини, вимагається дотримання норм безпеки і охорони навколишнього середовища, що нерідко тягне за собою дуже великі витрати. Вони компенсуються фірмою-виготовлювачем і закладаються в ціну продукції або ж включаються до складу експлуатаційних витрат підприємства, що використовує продукцію. У всіх випадках затрати на утилізацію знижують на вартість використовуваних залишкових ресурсів загального брухту, брухту кольорових металів, вузлів і деталей, придатних для повторного використання або використання при понижених погребах в експлуатаційних властивостях.

Визначення витрат за стадіями економічного життєвого циклу продукту є важливим і складним завданням, вирішення якого дає змогу зробити виріб економічно конкурентоздатним. Складність цього завдання обумовлена тим, що число факторів, які впливають на величину затрат, досить значне. Головним серед них є складність продукції, вимоги до якості, характер виробництва продукції, вимоги до умов транспортування, експлуатації і утилізації.

З метою забезпечення достовірності визначення дійсних витрат підприємства необхідно враховувати фактори впливу на обсяг і структуру поточних витрат, до яких можна віднести:

ь зміну обсягу виробництва та реалізації продукції (робіт, послуг),

ь зміну технічних і технологічних умов здійснення операційної діяльності,

ь зміну амортизаційної політики підприємства,

ь зміну ставок податкових платежів, що відносять на собівартість,

ь зміну рівня цін та умов постачання сировини і матеріалів відповідно до складених контрактів;

ь зміну умов оплати праці відповідно до колективного трудового договору,

ь інші фактори, що спричиняють суттєвий вплив на склад і структуру поточних витрат підприємства з урахуванням специфіки виробництва.

Велика різноманітність факторів, що впливають на сумарні затрати, веде до різноманітності способів розрахунку затрат на різних стадіях життєвого циклу, а також методів визначення окремих елементів розрахунку.

Всю сукупність методів розрахунку окремих елементів затрат можна об'єднати у чотири групи.

Евристичні методи. Вони базуються на використанні думки спеціалістів-експертів і включають метод експертних оцінок (призначення вагових характеристик, послідовних порівнянь, попарного зважування), метод моделювання, метод переваг, метод розміщення пріоритетів, баловий метод.

Математично-статистичні методи. їх основу складає моделювання одно- і багатофакторних залежностей між затратами і технічними (якісними і кількісними) показниками на базі фактичних статистичних даних продукції і й складових частин. Найбільшого поширення набули методи кореляційною моделювання, питомих показників, коригуючих коефіцієнтів, елементо-коеффіцієнтів, оцінки подетальних виробничих затрат, скороченого калькулювання.

3. Системні методи. Суть їх зводиться до моделювання залежності затратних і техніко-економічних показників на основі ітераційного наближення проектованих показників до нормативно-розрахункових, встановлених для типових або подібних продуктів (процесів). Як правило, це багатофакторні моделі, які враховують вплив факторів, що не знаходяться між собою у тісному взаємозв'язку. В цю групу входять методи імітаційного моделювання розмірних коефіцієнтів та ін.

4. Методи технічного нормування, розрахунково-аналітичні і калькулювання. Вони засновані на розрахунку подетальних (поопераційних) норм і нормативів (нормативних співвідношень) витрачання сировини і матеріалів, купівельних комплектуючих деталей, вузлів та інших складових елементів продукції, норм і нормативів трудомісткості, собівартості, а також інших видів затрат.

Сфера застосування тих чи інших методів розрахунку затрат обмежена ступенем точності, що досягається з їх допомогою: якщо на стадії науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт знаходять своє застосування методи 1 і 2 груп, то на стадії виробництва, де до точності розрахунків висуваються більш суворі вимоги і вона залежить від типу виробництва, застосовуються методи 3 і 4 груп. На стадії реалізації, де розрахунок затрат ведеться укрупнено, на партію продукції (договірну кількість поставки), використовуються методи 2 і 3 груп.

При експлуатації розрахунок затрат ускладнюється великою невизначеністю показників надійності, ремонтопридатності, збереження. Утруднено розрахунок прямих експлуатаційних затрат, які розраховують, як правило, укрупнено з використанням методів 4 групи. Широко використовуються нормативно-довідкові матеріали за нормами споживання енергії за одиницю часу, укрупнені нормативи затрат на виконання робіт і надання послуг з підтримки і відновлення експлуатаційних характеристик продукції, нормативи затрати на ремонт.

Найменш досліджене питання віднесення затрат на утилізацію. Точні методи нормування на стадії утилізації не застосовують, користуючись укрупненим розрахунком затрат.

Розрахунок і нормування затрат на всіх стадіях життєвого циклу продукту необхідні для управління витратами, їх стабілізації і систематичного зниження. У разі відсутності розрахунку і нормування затрати носять стихійний характер, не піддаються управлінню та мають тенденцію до росту, що знижує конкурентоздатність продукції. Нормативна база використовується при прогнозуванні і плануванні затрат, організації і регулюванні виробничого процесу, оплаті і стимулюванні праці, обліку і аналізі витрат. Постійне порівняння фактичних затрат з нормативними дає змогу виявити резерви їх зниження.

3. Прогнозування собівартості та методи її обчислення

Прогнозування -- це обчислення планування на перспективу. На етапах розробки нової продукції, коли немає комплекту технічної документації і нормативної бази, її собівартість можна обчислити тільки як ймовірну прогнозну величину. При цьому користуються різними методами прогнозних оцінок, серед яких основними є параметричні методи. Параметричними вони називаються тому, що ґрунтуються на залежності собівартості продукції від її параметрів -- технічних і експлуатаційних показників.

До параметричних методів обчислення собівартості продукції належать методи: питомих витрат, баловий, кореляційний, агрегатний.

Метод питомих витрат є найпростішим, але й найбільш неточним. Згідно з ним собівартість нового виробу (С_н) обчислюють так:

С_н = С_п * Р_н

де С_п -- питома собівартість аналогічного (базового) виробу, який освоюється виробництвом; Р_н -- параметр нового виробу.

Питома собівартість обчислюється на одиницю основного параметру виробу. Цей параметр залежить від типу виробу і повинен найбільшою мірою впливати на собівартість (потужність двигунів, вантажопідйомність автомобілів, кранів, об'єм холодильників тощо). Точнішими є методи, які враховують не один, а декілька параметрів. До них належать баловий і кореляційний методи.

Баловий метод базується на експертній оцінці впливу основних параметрів виробу на його собівартість. Кожний параметр виробу оцінюється певною кількістю балів. Собівартість базового виробу ділиться на суму балів всіх параметрів і таким чином визначається с/в одного бала (С_б). Після цього собівартість нового виробу обчислюється за формулою

де п -- кількість параметрів, які впливають на собівартість виробу; д_{н і} -- кількість балів по і-тому параметру нового виробу.

Кореляційний метод дозволяє встановити залежність собівартості виробу від його параметрів у вигляді емпіричних формул, виведених на підставі аналізу фактичних даних по групі аналогічних виробів. У процесі аналізу виясняється форма зв'язку (лінійна, ступенева) собівартості та основних параметрів виробу, а також його тіснота. Кореляційний метод прогнозування собівартості є найбільш точним і поширеним.

Агрегатний метод не є самостійним параметричним методом. Згідно з ним собівартість виробу визначається як сума собівартості конструктивних його частин -- агрегатів. Вартість уніфікованих агрегатів береться за існуючими цінами, оригінальних -- обчислюється по одному із розглянутих вище методів або визначається експертно. Окремо визначаються за даними експертизи витрати на складання (монтаж). Застосовується цей метод для обчислення собівартості складних виробів, у конструкцію яких входить ряд агрегатів (літаки, верстати з числовим програмним управлінням, роботи, ЕОМ та ін.).

Собівартість продукції, особливо нової, -- динамічний показник і істотно залежить від ступеня освоєння виробництва. Освоєння серійного (масового) виробництва нових складних виробів потребує певного часу. В процесі освоєння допрацьовуються конструктивні елементи виробу, вдосконалюється технологія виробництва, підвищується його оснащеність. Одночасно поліпшуються техніко-економічні показники виробництва, знижується собівартість продукції. На початковому етапі освоєння виробництва з наростанням випуску виробів собівартість різко знижується, а в подальшому темпи зниження собівартості уповільнюються і стабілізуються на етапі освоєного виробництва. Ступінь освоєння залежить від кількості виготовлених виробів з початку виробництва. З урахуванням цього емпірично встановлена залежність собівартості нових виробів від кількості їх виготовлення, або від порядкового номера виробу з початку освоєння. Ця залежність має форму ступеневої функції:

С_і = С₁ * N₁^-в,

де С_і -- собівартість і-того виробу з початку випуску; С₁ -- собівартість першого виробу; N₁ -- порядковий номер першого виробу з початку освоєння; в -- показник ступеня, який характеризує темп зниження собівартості у період освоєння (визначається емпірично при аналізі кривих освоєння).

Наприклад, освоюється виробництво нової складної ЕОМ. Період освоєння -- 2 роки. Собівартість машини на початковому етапі освоєння (першого зразка) -- 320 тис. три. За перший рік освоєння планується виготовити 2 машини, за другий -- 4. Коефіцієнт освоєння для цього виробництва 0,8, відповідно в = 0,322. Треба обчислити прогнозну собівартість машини на кінець другого року освоєння виробництва, тобто шостої ЕОМ, Вона складе:

С₆ = 320 * 6^-0,322 = 179,8 тис.грн.

Література

1. Давидович І.Є. Управління витратами: Навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2008.

2. Грещак М Г, Коцюба О С Управління витратами Навч-метод. посібник для самост. вивч. дисц. -- К.: КНЕУ, 2002.

3. Панасюк В.М.Витрати виробництва: управлінський аспект -- Тернопіль Астон, 2005.

4. Турило А.М., Кравчук Ю.Б., Турило А.А. Управління витратами підприємства: Навч. посібник -- К.: Центр навчальної літератури, 2006

5. Горобець О. Організація управління витратами на підприємстві // Вісник Тернопільської академії народного господарства, 2002 -- № 7/2.

6. Давидовім І.Є. Управління витратами як напрям підвищення ефективності роботи підприємств і організацій // Економічні проблеми розвитку будівництва в Україні (збірник наукових праць за матеріалами міжнародної науково-практичної конференції 1--2 червня 2001 р) --Тернопіль Економічна думка, 2001.

Размещено на Allbest.ru