Важке машинобудування в Україні

Продуктивні сили - система суб'єктивних (людина) і речових (засоби виробництва) елементів, що виражають активне ставлення людини до природи. Продуктивні сили складаються із особистого та речового факторів.

До особистого фактора відноситься робоча сила, що виражає здатність і здібність людини працювати, і втілюється у трудових ресурсах суспільства, до складу яких належить населення віком від 16 до 55 років (жінки) або 60 років (чоловіки), а також працюючі підлітки та пенсіонери.

До речового фактору відносяться засоби виробництва, що складаються в свою чергу із засобів праці та предметів праці. Засоби праці умовно поділяються на такі групи: машини, устаткування, інструмент; технологічні процеси та енергопостачання; автоматизовані системи управління (АСУ) та електронно-обчислювальні машини (ЕОМ). Предмети праці поділяються на дані природою (наприклад залізна руда) та ті, що в процесі праці переробляються і обробляються (гранулят для виробництва хімічних волокон).

Окрім цього виділяють науку та накопичені знання, що нині с своєрідною продуктивною силою суспільства як поєднання особистого та речового факторів [3, с.11].

Розміщення продуктивних сил

динамічний стан, що характеризує їх розподіл за територією відповідно до природних, соціальних та економічних умов і факторів, який визначається особливостями територіального поділу праці певної соціально-економічної формації;

динамічний процес обґрунтування, прийняття та впровадження у життя рішень про просторовий розподіл окремих їх елементів.

Об'єктом вивчення є такі елементи просторової (територіальної) організації продуктивних сил, як природоресурсний, людський і трудоресурсний потенціал, галузеві і міжгалузеві комплекси, соціальна інфраструктура, територіальні системи господарювання.

Предметом науки є просторова організація продуктивних сил, вивчення якої здійснюється на різних рівнях: населений пункт, низовий адміністративний район; область чи автономна республіка; економічний район; країна в цілому.

2. Поняття міжгалузевого комплексу, види міжгалузевих комплексів

родові системи видові системи галузі

Машинобудівний комплекс України охоплює понад 20 спеціалізованих галузей, тобто практично всі галузі машинобудування (крім годинникової). Він є основою важкої індустрії й відіграє вирішальну роль у створенні матеріально-технічної бази господарства. В сучасних умовах машинобудуванню належить винятково важлива роль у прискоренні науково-технічного прогресу. Випускаючи знаряддя праці для різних галузей господарства, машинобудування забезпечує комплексну механізацію та автоматизацію виробництва.

На машинобудівний комплекс припадає близько 40% усього промислово-виробничого потенціалу індустріального виробництва України. До комплексу входять 11448 підприємств частка продукції комплексу в загальному обсязі продукції промисловості в 2005 р. становила 12,7% [7, с.105]. Це трудомістка галузь, яка водночас є і металомісткою.

Частка імпортних компонентів у продукції машинобудування становить 41%, таким чином, одне з головних завдань комплексу - зменшення залежності від інших країн через розвиток власного виробництва багатьох необхідних компонентів для всіх видів продукції (додаток 1).

Галузева структура й асортимент продукції машинобудування залежать від особливостей розміщення його виробництва (рис.1).

Особливо великий вплив на розміщення окремих галузей і підгалузей машинобудування мають технологічні процеси, форми організації виробництва. Проте машинобудування належить насамперед до галузей “вільного розміщення", оскільки на нього менше, ніж на інші галузі, впливають природні умови й ресурси. Розміщення підприємств машинобудування визначається передусім економічними чинниками, найголовнішими серед яких є трудові ресурси та споживач, оскільки низка галузей машинобудування є високотрудомісткими, що потребує високого рівня кваліфікації зайнятих. До таких галузей належать електротехнічна, електронна й підшипникова, виробництво енергетичного устаткування тощо.

Рис.1 Машинобудування України [2, с.240].

Обмеження створення нових промислових підприємств (крім об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням населення) у великих містах свідчить, що в ньому дедалі більшу роль починають відігравати соціальні чинники [2, с.242].

Залежно від цільового призначення випущеної продукції всі галузі машинобудування поділяють на такі основні групи: енергетичне, транспортне, сільськогосподарське, будівельно-дорожнє, виробництво технологічного устаткування для різних галузей промисловості та ін. Кожна група об'єднує декілька галузей, подібних за використанням сировини і технологією виробництва.

Окремі галузі машинобудування металомісткі. У машинобудуванні витрати сировини на 1 т готової продукції становлять у середньому 1,3-1,5 т; а затрати на транспортування будь-якої машини набагато вищі, ніж затрати на транспортування металу, що використовується для її виробництва. Через це металомістке машинобудування, як правило, тяжіє до джерел сировини. Оскільки більшість машин і технологічного обладнання має великі габарити, їх виробництво розмішують у районах споживання, що сприяє зменшенню витрат на транспортування. Найефективнішим є розміщення машинобудівних підприємств поблизу джерел сировини та споживача. Вартість машин і обладнання при цьому істотно зменшується за рахунок скорочення транспортних витрат на перевезення сировини й готових виробів. Серед економічних чинників дуже важливими є спеціалізація й кооперація [1, с.110].

Спеціалізація визначається профілем машинобудівних підприємств і характером продукції (масова, дрібно - і великосерійна, індивідуальна). Найпоширенішою в галузі є

предметна спеціалізація (випуск кінцевих продуктів);

технологічна (спеціалізація на випуску напівфабрикатів - литва, заготовок);

подетальна (випуск деталей, вузлів, агрегатів для комплектування машин та устаткування).

Поглиблення спеціалізації дає змогу знизити собівартість продукції, що, в свою чергу, робить економічно вигідним нарощування масового й великосерійного виробництва. Собівартість виготовленої продукції на глибокоспеціалізованих підприємствах і радіус її перевезення до районів споживання перебувають в обернено пропорційній залежності. Тому заводи подетальної спеціалізації територіально значно віддалені від заводів з предметною спеціалізацією. Останні обслуговують потреби не одного, а здебільшого кількох економічних районів або всієї України [1, с.111].

Спеціалізація зумовлює розширення кооперації виробництва. Машинобудівні підприємства кооперуються з іншими галузями промисловості - хімічною, текстильною, лісовою, які постачають напівфабрикати й вироби, потрібні у виробництві машин та устаткування. Кооперація виробництва сприяє розширенню територіальної спеціалізації районів країни на випуску кінцевих видів продукції. При цьому райони спеціалізуються на виробництві не тільки масової, а й дрібносерійної, навіть індивідуальної продукції [2, с.241].

Характерною особливістю територіальної організації машинобудування є формування локальних машинобудівних комплексів на основі кооперування виробництва. На території України сформувалися машинобудівні вузли і райони. Серед найбільших вузлів виділяються такі: Харківський, Київський, Дніпропетровський, Запорізький, Одеський, Львівський, Луганський, Краматорський та ряд інших. Машинобудівні райони охоплюють значні за площею території. Їх виділяють в межах декількох адміністративних областей, що мають територіальну спільність і характеризуються комплексністю розвитку машинобудування. Виділяються такі машинобудівні райони: Північно-Східний (Харківський), до якого входять Харківська, Полтавська, Сумська області; Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька області); Центральний (Київська, Чернігівська, Житомирська, Черкаська області); Західний (Львівська, Івано-Франківська, Волинська, Рівненська, Закарпатська області), Подільський (Вінницька, Хмельницька, Тернопільська, Чернівецька області); Південний (Одеська. Миколаївська, Херсонська області та Автономна республіка Крим) [1, с.116].

Розглядаючи машинобудівний комплекс як складне міжгалузеве утворення, необхідно дотримуватися класифікації всіх галузей за особливостями їх розміщення і ступенем розчленування технологічного процесу. Виділяють такі групи об'єднаних галузей:

важке машинобудування;

загальне машинобудування;

середнє машинобудування;

виробництво точних машин, механізмів, приладів і інструментів;

виробництво металічних виробів і заготовок;

ремонт машин і устаткування.

Важке машинобудування розглядатиметься в наступному розділі.

Загальне машинобудування представлене підприємствами, що займаються складанням металевих конструкцій та виготовленням великих за розмірами заготовок. До нього відносяться такі важливі галузі: транспортне машинобудування (без автомобілебудування), виробництво технологічного устаткування для промисловості (крім легкої і харчової) і будівництва, сільськогосподарське машинобудування (без тракторобудування).

Одна з провідних галузей - локомотивобудування (Луганський тепловозобудівний завод, Харківський завод транспортного машинобудування). У тісному зв'язку з локомотивобудуванням розвивається вагонобудування Маріуполі (металеві вагони-цистерни), Кременчуці (Крюківський завод великовантажних піввагонів), Дніпродзержинську (вагони для перевезення руди і вугілля), Стаханові (промислові вагони). Найбільшими центрами морського суднобудування в Україні є Миколаїв, Херсон, Керч - важливі порти Причорноморського району. Центром річкового суднобудування є Київ. Судноремонтна промисловість розвинена в Одесі, Іллічівську, Севастополі, Маріуполі, а також в Ізмаїлі, Кілії, Вилковому (на Дунаї) [1, с.111].

Середнє машинобудування охоплює галузі з високим рівнем розвитку спеціалізації і кооперування виробництва. На розміщення підприємств цієї групи вирішальний вплив має фактор наявності кваліфікованих трудових ресурсів. До найважливіших галузей середнього машинобудування відносяться: автомобілебудування, тракторобудування, верстатобудування.

Автомобільна промисловість - автозаводи у м. Кременчуку (випуск великовантажних автомобілів), Запоріжжі (завод малолітражних легкових автомобілів), Львові (автобусний завод та "Автонавантажувач"), Луцьку (легкові автомобілі з підвищеною прохідністю), Луганську, Одесі, Сімферополі (автоскладання), Чернігові, Херсоні, Краснодоні (автозапчастини). У Києві зосереджено виробництво мотоциклів, у Львові - мопедів, Харкові - велосипедів. Тракторобудування (Харківський тракторний завод), крім Харкова, ряд великих підприємств по виробництву деталей і запасних частин для тракторів розміщено у Чугуєві, Кременчуці, Києві, Білій Церкві, Луганську, Вінниці, Одесі. Верстатобудування розміщується переважно в центрах розвиненого машинобудування з науково-дослідними і дослідно-конструкторськими центрами (Краматорський важкого машинобудування, Харківський агрегатних верстатів, Київський верстатів-автоматів, Львівський фрезерних верстатів, Одеський верстатобудівний) [1, с.113].

Виробництво точних машин, механізмів, приладів і інструментів зосереджене в районах високої технічної культури, кваліфікованої робочої сили і достатньої забезпеченості трудовими ресурсами. В цій групі машинобудування розвинене складальне виробництво на основі кооперування різних підприємств.

До найважливіших виробництв належать: випуск телевізорів (Львів, Київ, Харків, Сімферополь); приладів та інструментів (Київ, Харків, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Одеса, Львів). Електротехнічна промисловість - найпотужніші підприємства зосереджені в Харкові (заводи "Електроважмаш", електротехнічний, "Електромашина"), Запоріжжі (трансформаторний завод), а також заводи у Києві, Полтаві, Львові [1, с.116].

4. Характеристика важкого машинобудування як галузі машинобудівного комплексу України