Економічна ефективність виробництва сої і шляхи її підвищення

Виклад основного матеріалу дослідження. Інтенсифікація технології вирощування сої буде економічно доцільною лише в тих випадках, коли вартість приростів врожаю перевищать витрати на їх проведення. Відомо, що в процесі проведення економічного аналізу технологій вирощування важливим є визначення структури витрат, яка дозволяє виявити резерви зменшення матеріально-технічних засобів та енерговитрат. Нами розрахунок економічної та енергетичної ефективності різних моделей технологій вирощування сої, який проводився в цінах 2010 року, дає змогу оцінити рівень перспективності освоєння того чи іншого проекту, або ж окремої його складової.

За результатами проведених нами досліджень (2009-2010 рр.) встановлено, що найбільш ефективною є інтенсифікація технології вирощування на основі оптимізації агротехнічних заходів, а саме системи захисту рослин, проведення позакореневих підживлень та передпосівної обробки насіння. Економічну оцінку моделей технологій вирощування сої проводили згідно технологічної карти вирощування сої в умовах центрального Лісостепу України. При підрахунку вартості заходів, мінеральних добрив, пестицидів та урожаю зерна сої користувались цінами за 2010 рік. Проведений аналіз економічної ефективності різних моделей технології вирощування сої в 2009-2010 рр., в основу яких закладено різний рівень позакореневих підживлень, двох систем захисту - традиційної та інтенсивної, різниця між якими полягала в застосуванні оброблення посівів інсектицидом та фунгіцидом, використання інокулювання насіння стандартним штамом, показав певні відмінності економічних та енергетичних характеристик. При цьому рівень основних економічних показників (собівартість, прибуток, рентабельність) визначався абсолютними величинами витрат і вартості продукції.

Дані розрахунків економічної ефективності технологій вирощування сої свідчать, що науково-обґрунтований підхід до застосування технологій вирощування сої позитивно впливає на економічну ефективність її виробництва. Дані розрахунків свідчать, що виробництво зерна сої є досить високоефективним та рентабельним. Нами встановлено, що на показники економічної ефективності виробництва зерна сої мають вплив елементи технології вирощування. При зміні рівня інтенсифікації технології вирощування сої різниться величина врожайності та собівартість одиниці продукції, що в свою чергу викликає зміну показників рівня рентабельності.

Вартість виробленої продукції є важливою складовою економічної оцінки моделей технології вирощування сої. Найбільшу вартість виробленої продукції (9664 грн.) отримано при вирощуванні сої із застосуванням інокуляції насіння, інтенсивної системи захисту, де проводили дворазове позакореневе підживлення рослин сої у фазі бутонізації та наливання насіння комплексними мінеральними добривами з мікроелементами. На аналогічних варіантах традиційної системи захисту вартість продукції становила 8736 грн., що на 928 грн. менше при порівнянні із даними базового варіанту та на 3040 грн. менше при порівнянні із даними, отриманими на контролі. Проте, в процесі інтенсифікації моделей технології вирощування сої різко збільшуються витрати на її вирощування. Тому, в умовах низького ресурсного забезпечення підприємств важливим постало питання економічної доцільності технологічних прийомів. Висока вартість мінеральних добрив, які є незамінним елементом технології вирощування сільськогосподарських культур, в тому числі і сої, суттєво підвищує її собівартість, що унеможливлює досягнення достатнього рівня конкурентоспроможності вітчизняних технологій. Це змушує шукати альтернативні шляхи вирішення цієї проблеми. Одним із методів вирішення цього питання є позакореневі підживлення рослин, які суттєво знижують вартість технологічного прийому, забезпечуючи достатній рівень його продуктивності. За результатами наших досліджень відмічено, що рослини сої позитивно реагують на позакореневе внесення мікродобрив. Забезпечення рослин сої мікроелементами сприяє покращенню засвоюваності макроелементів, підвищенню стійкості рослин сої до хвороб та несприятливих гідротермічних умов року. В наступній таблиці спостерігаємо інтенсифікацію виробництва. [20, с. 66-67]

Таблиця 3.1

Динаміка рівня інтенсивності, результату та економічної ефективності інтенсифікації виробництва сої

Витрати виробництва на 1. га. найбільшими були в 2009 році. В 2011 році вони зменшились на 15,97%. Урожайність з 1 га. досить велика була в 2009 році і становила 18ц. В 2010 та 2011 роках вона впала до 10,7 та 12,4 ц з одного га. відповідно. повна собівартість одного ц. сої в 2009 році становить 120,22 грн., в 2010 собівартість сильно зросла в порівнянні з 2009 роком, а саме на 57,64 грн. В 2011 році повна собівартість знизилась в порівнянні з минулим роком і досягла 125,13 грн., що лине на 4,1% вище за собівартість 2009 року. Найвищою ціною реалізації є ціна 2010 року це пояснюється високою собівартістю сої саме в цей рік. Ціна реалізації в 2009 році дорівнювала 268,54 грн., це на 8,5% менше за ціну реалізації в 2011 році. Щодо прибутку то він найвищий в тому ж 2010 році - 221,4 грн. з одного ц. сої. Найменшим прибуток був в 2009 році де він становив 148,32 грн. з одного ц. У 2011 році прибуток порівняно з 2009 роком зріс на 12%. Рівень рентабельності продукції досить високий. В 2011 році він склав 132,75%. Дещо нижчий цей показник в 2009 і в 2010 році - 123,4 та 124,5% відповідно. В цілому підприємство ефективно реалізує вироблену продукцію. Окупність додаткових витрат не розраховується так як йде зменшення урожайності в 2011 році в порівнянні з 2009 роком.

3.2 Комплексна механізація та вдосконалення технології вирощування сої

Соя -- цінна продовольча, кормова і лікарська рослина. Вона є основою

рослинного білка й олії у світі. Серед 17 олійних культур світове лідерство належить соєвій олії -- 25,8%. У насінні сої міститься в середньому 40% білка, до 28% жиру і до 7% клітковини. Із сої виготовляють понад 400 дуже цінних продуктів. Собівартість тонни перетравного білка соєвого шроту в 12-16 разів нижча, ніж хлібних злаків.

Посівні площі під соєю у світі -- більше 60 млн. га (5% орних земель), середня врожайність -- 20 ц/га.

Посівна площа під соєю збільшується, але врожайність перебуває на рівні, нижчому за світовий. У структурі посівних площ в Україні соя займає лише 0,3%, що також значно менше світового рівня.

Під час стажування в Данії у 2003 році доцентом В. Гречкосієм виявлено, що соя там не вирощується, бо умови несприятливі (недостатньо світла і тепла). Вирощене зерно (пшениця, ячмінь) фермери здають на приймальні пункти. Там же вони купують соєво-кукурудзяний шрот із Сполучених Штатів Америки для годівлі тварин. Соя в США охоплює близько 18%, а кукурудза на зерно -- 20% посівних площ. Для виробництва кілограма свинини у США згодовують 3 кг соєвого шроту, а в Україні -- близько 10 кг обмішки зернових культур.

В Україні є необхідні ґрунтово-кліматичні умови для вирощування вітчизняних високопродуктивних сортів сої з потенціалом урожайності 3,5-4,5 т/га, які не поступаються сортам зарубіжним.

Розрахунки і передовий досвід свідчать, що вирощувати сою в господарствах доцільно на площі не менше 150-200 га. Це дає можливість впровадити інтенсивну технологію, ефективно застосовувати сучасні комплекси машин (коефіцієнт використання -- більше 0,7), а отже, одержувати високі врожаї.

Виробництво сталих урожаїв сої базується на високій культурі землеробства і використанні сучасних комплексів машин за відповідними технологічними лініями: приготування і внесення добрив; основного, передпосівного обробітку ґрунту та сівби; комплексної боротьби з бур'янами, шкідниками і хворобами; збирання та післязбиральної обробки врожаю.

Найвищі врожаї сої одержують при вирощуванні після зернових колосових культур, кукурудзи на силос, зелений корм, картоплі й однорічних кормових культур. Сама соя як бобова культура залишає в ґрунті 60-80 кг/га азоту і є добрим попередником для зернових, кормових, технічних і овочевих культур.

На формування центнера насіння витрачається 7,5-10,0 кг азоту, 1,7-2,5 -- фосфору і 3,0-4,5 кг калію. Для одержання програмованого врожаю (3 т/га) передбачено внесення відповідних мінеральних добрив.

У сівозмінах різних ґрунтово-кліматичних зон під сою застосовують диференційований обробіток ґрунту. Раціонально поєднують глибокий, звичайний і поверхневий обробіток з використанням полицевих, плоскорізних, дискових, голчастих, комбінованих та інших ґрунтообробних знарядь. Але зважаючи на значне забур'янення полів, поки що основним є плужний обробіток ґрунту, який включає лущення стерні чи дискування і оранку, бажано гладеньку, обертовим плугом.

Одна з головних умов одержання високих врожаїв сої полягає в ретельному передпосівному обробітку ґрунту. Для цього передбачено закриття вологи важкими зубовими боронами та обробіток ґрунту комбінованим агрегатом типу “Європак”, який забезпечить дрібно-грудкувату структуру ґрунту та сприятливі умови для сівби і росту сої.

Для високорослих і пізньостиглих сортів рекомендовано міжряддя 70 см. Глибина загортання насіння має становити 2,5-3 см, а за умови недостатньої зволоженості верхнього шару ґрунту -- 3-4 см. За даними Інституту кормів УААН, для умов Лісостепу норма висіву насіння повинна становити: для ранньостиглих сортів -- 700-750 тис./га схожих насінин, середньо-ранньостиглих -- 600-650, середньостиглих -- 500-550 (орієнтовно -- 80-100) кг/га. Для появи дружних сходів сівбу на одному полі необхідно закінчити за один-два дні.

Механізований догляд за посівами сої містить комплекс заходів із боротьби з бур'янами, шкідниками і хворобами. Для боротьби з бур'янами доцільно поєднати механічні (досходове боронування, рихлення міжрядь) і хімічні способи (обприскування посівів).

За необхідності підсушування рослин проводять десикацію обприскуванням розчином Басти (2 кг/га) у фазі початку побуріння бобів нижнього і середнього ярусів (за 10 днів до початку збирання врожаю). За рахунок цього підвищується продуктивність комбайна на 30-40% і значно зменшуються втрати насіння.

Сою збирають однофазним способом при повному дозріванні насіння (вологість -- 14-16%) зернозбиральними комбайнами. Жниварку комбайна переобладнують на низьке зрізування (5-6 см), а молотильно-сепаруючі органи -- на відповідні оптимальні режими роботи, які забезпечують мінімальні втрати зерна. Післязбиральну обробку насіння сої доцільно виконувати на зерноочисних сушильних комплексах типу КЗС. Якщо в господарствах вони відсутні, можна використати лінії, укомплектовані з окремих зерноочисних машин і сушарок. Оптимальна вологість зерна для зберігання має становити 12-13%.

Склад комплексів машин для виробництва сої у зоні Лісостепу України, обґрунтований за критеріями мінімуму приведених витрат і затрат робочого часу.

Структурний і кількісний склад комплексів машин для вирощування та збирання сої обґрунтовано на кафедрі експлуатації техніки та інженерного менеджменту Національного аграрного університету за розробленою, апробованою і впровадженою у виробництво системою “Комплексне машиновикористання”, якою передбачається розв'язання завдання у єдиному системному взаємозв'язку: технологія -- машинно-тракторні агрегати -- комплекси машин -- машинно-тракторний парк. На кожній операції виробництва сої передбачалось використання до 10 конкуруючих машинних агрегатів.

В Україні можна створити соєвий пояс (на зразок американського), налагодити насінництво інтенсивних сортів, впровадити комплексну механізацію з метою значного розширення виробництва сої, щоб вийти на світовий рівень у вирішенні проблеми рослинного білка та олії.

3.3 Удосконалення способів зберігання та поліпшення якості картоплі

Для насіння олійних культур характерним є високий вміст жиру, тому що запасні речовини, які використовуються зародком при проростанні, відкладаються в насінні не у вигляді крохмалю, як у зернових, а у вигляді жирів. Високий вміст жиру в насінні олійних відіграє важливу роль при визначенні режиму його зберігання. Сухе і зріле насіння під час зберігання за низьких температур перебуває у стані спокою, а при підвищенні вологості і температури переходить у стан інтенсивної життєдіяльності. Через це зберігати насіння олійних культур складніше, ніж зерно злакових. Його жир не здатний зв'язувати й утримувати вологу так само, як білки і крохмаль. Крім того, на збереження насіння олійних культур значно впливає підвищений вміст у ньому лущених і битих насінин. Останні швидко пліснявіють, пошкоджується їх зародок, а жир швидко гіркне, тому що в такі зернини через відсутність плодової оболонки потрапляє велика кількість повітря. Бите й лущене насіння відносять до олійної домішки.

Самозігрівання насіння олійних культур з підвищеною вологістю відбувається особливо швидко. Це пояснюється тим, що дихає насіння переважно за рахунок жирів, які при окисленні виділяють більше теплоти, ніж вуглеводи. Самозігрівання різко знижує якість насіння (ядро темніє, олія гіркне). При розміщенні насіння олійних культур на зберігання особливу увагу приділяють насінню ріпаку, сої та рицини. Основна умова підготовки його до зберігання -- доведення до сухого стану.

У період весняного потепління треба стежити за тим, щоб в масу охолодженого насіння не проникало тепле і зволожене повітря. Якщо виявлено підвищення температури в насипу, його слід охолодити, а при потребі і просушити.

Насіння сої здатне швидко і в значних кількостях поглинати вологу з навколишнього середовища. Тому зберігати можна тільки насіння з критичною вологістю 10-12%. Велика кількість білка в сої створює сприятливі умови для розвитку плісеневих грибів, особливо на пошкодженому насіння. Тому насіння, призначене для зберігання, очищають від битих і пошкоджених зернин. Переміщувати насіння сої треба обережно, щоб не пошкодити його оболонки. [21, с. 236]

Для запобігання змішуванню або засміченню забороняється складати в суміжних засіках або штабелях зерно двох сортів однієї культури, а також зерно культур, яке важко відокремлюється, наприклад жита і пшениці, пшениці і ячменю та ін. Суміжні відсіки складів з насінням різних культур недовантажують до верху на 15 см.

При зберіганні насіння в мішках додержують таких вимог. У сховищах з асфальтовою або бетонною підлогою мішки укладають на піддони, розміщені над підлогою на відстані 15-20 см. Штабелі мішків складають «двійником» або «трійником». Ширина проходів між штабелями 0,7 м, відстань до стін сховища 0,5-0,7 м. По поздовжній осі сховища при використанні штабелевкладача залишають центральний проїзд завширшки 3 м.

Протруєне насіння у крафт-мішках зберігають штабелями по 20 рядів в ізольованих приміщеннях насіннєсховищ. Насіння, протруєне суспензіями пестицидів з добавками клейких речовин, дозволяється зберігати в закритих бункерах (силосах) заввишки до 12 м.

У сховищах бункерного або силосного типу сухе непротруєне насіння зберігають насипом до 12 м, а при наявності засобів активного вентилювання і дистанційного контролю за температурою -- до 30 м для зерна пшениці, жита, ячменю, вівса, гречки і до 15 м для рису, проса й гороху. На кожну партію насіння, розміщеного в зерносховищах у мішках або насипом, на видному місці прикріплюють ярлик.

Висновки та пропозиції

Соя - одна з головних білково-олійних культур із широким спектром застосування: харчовий, кормовий, технічний і медичний.

Виходячи з вищенаведеного, можна зробити висновок, що при розробці стратегії й тактики виробництва сої, удосконаленні розміщення її посівів доцільно враховувати: вимоги до ґрунтово-кліматичних умов; урожайність насіння; економічну ефективність виробництва; конкурентоспроможність і попит на насіння, олію та шрот на внутрішньому й світовому ринках.

Для підвищення ефективності виробництва і переробки сої, з моєї точки зору, необхідно:

1. Розробити і впроваджувати рекомендації по підбору сортів сої для кожного району з огляду на агрокліматичні умови району, області.

2. Розробляти і впроваджувати адаптивні технології вирощування для кожної ґрунтово-кліматичної зони України.

3. Обов'язковим агротехнологічним заходом вважати проведення інокуляції насіння сої перед посівом азотофіксуючими біологічними препаратами.

Одним із таких препаратів є екологічно чистий поліфункціональний препарат "Екозорф". Цей економічно вигідний препарат підвищую врожайність сої до 2-5 ц/га.

З економічного погляду необхідно чітко дотримуватися структури посівних площ, особливо на зрошенні, ні в якому разі не ігноруючи систему сівозмін. У цьому плані назріла об'єктивна необхідність прийняття Закону України «Про сівозміни». У відповідних ґрунтово-кліматичних зонах потрібно встановити оптимальне співвідношення між соєю, соняшником і ріпаком для максимального використання наявних біокліматичних ресурсів, нарощування виробництва білково-олійних культур та підвищення економічної ефективності сільського господарства.

Список використаної літератури

1. Безручко О. Поповнення ринку сортів рослин: соя культурна // Пропозиція. - 2008. - 68-69 с

2. Мельник А. продуктивність різних сортів сої в умовах Прикарпаття // Пропозиція. - 2008. - С.49-51 с

3. Підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва - [Електронний ресурс]

4. Україна: соя і СОТ - [Електронний ресурс]

5. Бабіч А.О. Сучасне виробництво і використання сої. - К. Урожай, 1993. - 429 с

6. Фізична географія України. 8 клас: Підручник. -- Харків.: Ранок, 2008. 224 с.

7. Довгаль, Н. С. Ресурсний потенціал підприємства: теоретичні основи / Н. С. Довгаль // Науково-технічна інформація. - 2009. - 42-43 с.

8. Термілогічний словник з економіки праці [Електронний ресурс]

9. Ткаченко Н.М. Бухгалтерський облік на підприємствах України з різними формами власності.-К.:"А.С.К.", 1998, 780 с.

10. ВР України, Закон "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років" від 18.01.2001 №2238-III

11. Агроекологічні особливості оцінки сільськогосподарських земель / [Н. Палапа, О. Крикунова, С. Сенчук, І. Сігалова] // Техніка і технології АПК. - 2011. - 36-37 с.

12. Економіка аграрних підприємств: Підручник. Андрійчук В.Г. - К.: КНЕУ, 2002. - 76 с.

13. Економіка підприємств / Хріпач В.Я., Суша Г.З. та ін - Мн.: Економпесс, 2000, - 460 с.

14. Економіка сільського господарства: О.І. Здоровцов та ін. - К., Видавництво УСГА, 1993 р. - 320 с

15. Мельник С.І. Зональне насінництво України: історія, сучасний стан, перспективи // Наук. праці ПФ "КАТУ" НАУ. - С.-г. науки. - Сімферополь, 2008. - 6-7 с.

16. Петриченко В.Ф. Виробництво та використання сої в Україні.//Вісник аграрної науки. - 2008. - №3. - С.24-27.

17. Економіка виробничого підприємства. Навчальний посібник. За ред.. Й. М. Петровича 3 ви: «Знання», КОО, 2002. - 405 с.

18. Зайцев. О. Застосування інтенсивної технології вирощування - шлях до підвищення урожайності сої [Текст] / [О. Зайцев, В. Ковальов, Турчинов О.] // Пропозиція. - 2004. - 44 - 45 с.

19. Бабич А.О. Соєве поле України [Текст] / А. О. Бабич // Агроном. - 2010. - 174-176 с.

20. Коротич Ю. Українське соївництво: у грі чи на лаві запасних?//Пропозиція. - 2006. - №11. - С.66-67

21. Лещенко А.К. Культура сої. - К.: Наукова думка, 1978, - 236 с.

Размещено на allbest.ru