Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

Організація і шляхи підвищення економічної ефективності виробництва зерна

Вступ

1. Науково-теоретичні основи ефективності виробництва зерна в ринкових умовах господарювання

1.1 Сутність економічної ефективності та особливості її визначення у зерновому господарстві

Основною метою економічної стратегії розвитку агропромислового комплексу України є неухильне піднесення матеріального рівня життя населення. Досягнення цієї мети вимагає насамперед вирішення продовольчої проблеми на основі підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва. Тому основне завдання сільського господарства полягає в забезпеченні подальшого зростання і сталості виробництва для повнішого задоволення населення в продуктах харчування і промисловості - в сировині.

Проблема підвищення економічної ефективності агропромислового виробництва - визначальний фактор економічного і соціального розвитку суспільства на сучасному етапі розвитку економіки України.

Ефективність виробництва, як економічна категорія, відображає дію об'єктивних економічних законів, що проявляються в подальшому зростанні результативності виробництва. Економічна ефективність показує кінцевий корисний ефект від застосування засобів виробництва і живої праці, а також сукупних її вкладень на одиницю корисного ефекту.

Як економічна категорія, економічна ефективність дуже тісно пов'язана з необхідністю дедалі повнішого задоволення матеріальних і культурних потреб населення нашої країни. Тому підвищення ефективності суспільного виробництва характеризується збільшенням обсягів сукупного продукту та національного доходу з подальшим задоволенням потреб виробників галузей, а також суспільства в цілому при найменших сукупних витратах на одиницю продукції.

Сільське господарство має свої відмінності. Так, наприклад, в сукупності факторів досягнення високоефективного господарювання особливе місце відводиться землі - головному засобу виробництва. Отже, оцінка корисного ефекту в сільськогосподарському виробництві, а саме в рослинництві завжди стосується і співвідноситься до земельної площі, а в тваринництві - до продуктивності худоби.

Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва означає одержання максимальної кількості продукції з 1 га земельної площі, від однієї голови худоби при найменших затратах коштів на виробництво одиниці продукції. Також в ефективності сільського господарства відображається якість продукції, а також здатність її задовольняти певні потреби споживача. Але при цьому для підвищення якості сільськогосподарської продукції потрібні додаткові затрати живої і уречевленої праці.

Сільське господарство має великий економічний потенціал, насамперед значний обсяг діючих виробничих фондів. Тому поліпшення їх використання є одним з найважливіших завдань, вирішення якого сприяє підвищенню ефективності сільськогосподарського виробництва. Рівень ефективності, що виражається відношенням маси вироблених продуктів до трудових затрат об'єктивно спрямовується до свого максимуму, оскільки рівень здібностей працівників зростає, а умови сільськогосподарського виробництва під впливом науково-технічного прогресу постійно вдосконалюються.

Підвищення економічної ефективності забезпечує зростання доходів господарств, що є основою розширення і вдосконалення виробництва, підвищення оплати праці, та поліпшення побутових і культурних умов працівників галузі.

Підвищення ефективності сільського господарства має народногосподарське значення і є важливою передумовою прискорення розвитку агропромислового комплексу і подальшого підвищення результативності функціонування економіки України.

Економічну ефективність виробництва можна вивчати на різних рівнях. Тому виділяють: народногосподарську економічну ефективність; економічну ефективність сільськогосподарського виробництва; економічну ефективність виробництва окремих культур, видів продукції; економічну ефективність окремих агротехнічних заходів, впровадження досягнень науки і передової практики.

Вихідним критерієм народногосподарської ефективності виробництва є обсяг національного доходу з розрахунку на душу населення при найменших затратах живої і уречевленої праці.

Основний критерій економічної ефективності висвітлює головну мету виробництва і може використовуватись на всіх рівнях.

Для досягнення максимального збільшення виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції потрібно визначити раціональні нормативи витрат відповідних виробничих ресурсів, необхідні витрати на підвищення якості і одержання екологічно чистої продукції, а також на охорону навколишнього середовища. Відповідно, економічну ефективність сільськогосподарського виробництва вивчають до вимог економічних законів, які його регулюють, і виробничими відносинами, в межах яких розвиваються різноманітні форми власності і види господарювання.

Розвиток сільського господарства, в галузі рослинництва здійснюється на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу, зокрема використання нових систем машин, високопродуктивних культур, мінеральних добрив, гербіцидів тощо. Особливе значення також має хімізація сільського господарства, що є важливою умовою впровадження інтенсивних технологій вирощування сільськогосподарських культур.

Проблема підвищення ефективності загального виробництва є основою розвитку на сучасному етапі.

Необхідність визначення ефективності будь-якої галузі народного господарства, в тому числі і зернового виробництва, об'єктивно випливає з можливості досягти при визначеному напрямку науково-технічного прогресу, великої економії засобів і праці. Це особливо важливо в умовах обмеженого розміру ресурсів, так як, чим ефективніше в масштабах країни будуть використовуватись наявні ресурси, тим ширше будуть задоволені його потреби в різних видах продукції.

Одним з найважливіших напрямків підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва є його інтенсифікація на основі постійного удосконалення господарського механізму, який формується на суттєво новій ринковій мотивації до праці.

Інтенсивний тип розширеного відтворення в умовах становлення та розвитку ринкових відносин має принципові особливості. Основним критерієм економічного розвитку стає не кількісне збільшення факторів виробництва, а суттєве зростання ефективності виробництва на основі максимальної економії не тільки життєвої, але й уречевленої праці. Визначальним показником інтенсифікації сільськогосподарського виробництва на сучасному етапі стає не просто збільшення обсягів виробництва продукції, а випереджаючі темпи зростання кінцевих результатів в порівняні з витратами. Ринкова економіка вимагає становлення соціально орієнтованого підприємництва. Саме такі відмінності зумовлюють вияв нових тенденцій і закономірностей інтенсивного типу розширеного відтворення вимагають концепції інтенсифікації сільськогосподарського виробництва на одиницю продукції.

Підвищення ефективності зернового господарства пов'язане з впливом на його розвиток великої кількості факторів: хімізація, меліорація, виведення нових сортів, підвищення загальної культури землеробства. В зв'язку з тим, що перелічені фактори не рівнозначні по ступеню впливу на збільшення виробництва зерна і потребують різних розмірів капіталовкладень та поточних затрат, важливо, куди будуть спрямовані ці капіталовкладення.

Труднощі у визначенні економічної ефективності основних факторів, які впливають на ріст урожайності зернових культур, на відмінну від виявлення економічної ефективності різних варіантів проектних рішень в промисловості, коли головне завдання полягає у виборі більш ефективного варіанту, визначення групи показників, полягає в тому, що тут головне завдання встановлює найбільш правильне відношення факторів у комплексі з урахуванням економічної ефективності кожного із них.

Зерно промисловий комплекс являє собою досить складну структуризовану структуру, в яку, крім зернового господарства, входять борошномельна, круп'яна, комбікормова, хлібопекарська та інші галузі промисловості. Тому концепція його розвитку передбачає модернізацію всіх галузей і складових, удосконалення економічних і технологічних зв'язків між ними, їх збалансований розвиток, кооперування виробництва, використання найновіших технологій, збільшення асортименту і поліпшення кінцевої продукції, підвищення економічної ефективності її виробництва і зниження цін на неї.

В умовах переходу економіки України до ринкових відносин ефективність виробництва зерна визначає його конкурентно здатність, як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, тобто здатність до розширеного відтворення, зростання обсягів виробництва, збільшення кількості робочих місць, підвищення заробітної плати працівників та інше. У цілому ефективність - це соціально-економічна проблема, позитивне вирішення якої зумовлює розвиток продуктивних сил і стан суспільства.

З цією метою розроблено ряд напрямків, що спрямовані на підвищення економічної ефективності зернового виробництва і передбачають збільшення виробництва, поліпшення якості зерна, забезпечення більшої сталості зернового господарства, ефективного використання його виробничих ресурсів. Основним напрямком подальшого зростання зернового господарства є інтенсифікація зерна на основі внесення оптимальної кількості органічних, мінеральних добрив, розширення посівів високоврожайних сортів і гібридів, впровадження комплексної механізації, інтенсивних та індустріальних технологій, застосування прогресивних форм організації і оплати праці з урахуванням кінцевого результату.

Велике значення має внесення оптимальних доз мінеральних добрив, які в конкретних природно кліматичних та економічних умовах забезпечують найбільш повне використання потенційних можливостей високоврожайних сортів і гібридів зернових культур. Так, при комплексному поєднанні добрив з іншими заходами існує реальна можливість одержати урожайність озимої пшениці до 50-60 ц/га (середня урожайність озимої пшениці по Україні становить 30 ц/га).

В останні роки в АПК різко скоротилося застосування органічних та мінеральних добрив. Скорочення застосування добрив призвело до різкого зниження урожаїв польових культур. А тому збільшення норм внесення добрив і доведення їх до оптимального рівня є актуальним питанням для сільськогосподарських товаровиробників.

Одним із шляхів підвищення ефективності виробництва зерна є виведення і впровадження в господарствах високоврожайних сортів і гібридів, стійких проти хвороб і придатних для вирощування на зрошуваних землях. Особливого значення у цьому зв'язку набуває поліпшення селекції і насінництва зернових культур. Для прикладу: в економічно розвинутих країнах підвищення врожайності сільськогосподарських культур на 50% забезпечується використанням добрив, на 25% - поліпшенням обробітку ґрунту і на 25% - впровадженням високоврожайних і перспективних сортів.

Отже, можна відмітити, що у підвищенні ефективності виробництва зерна значне місце займає оптимізація сортового складу. Під оптимальною розуміють таку структуру посівів, при якій на кожному полі, відведеному під відповідну культуру, висівають сорт, що забезпечує найбільш повне використання потенціальної родючості ґрунту. Підвищення ефективності виробництва зернових тісно пов'язане також з технічним переозброєнням галузі

Одним із напрямків підвищення економічної ефективності виробництва зерна є комплексна оцінка ефективності сівозмін з різним насиченням зерновими культурами. Існуючі недоліки в ціноутворенні не дають змоги правильно враховувати реальні витрати ресурсів, поза оцінкою залишаються природно-біологічні ресурси, які відіграють важливу роль у збільшенні виробництва зерна. Певні недоліки має вартісна оцінка показників економічної ефективності, так як сучасні порівняльні ціни не відображають фактичний рівень рентабельності. Тому поряд з агротехнічною та економічною потрібно проводити енергетичну оцінку, яка дає змогу виявити резерви підвищення ефективності з урахуванням енергозбереження.

Узагальнені результати розрахунків енергетичної ефективності різних варіантів інтенсивних сівозмін показують, що найвищий коефіцієнт енергетичної ефективності отримали в зерно просапних сівозмінах з горохом і одним та двома полями кукурудзи - 2,63 і 2,66. Цей показник був високим і в сівозмінах з 100% насиченням зерновими, в тому числі 33,3%-66,6% озимої пшениці, 33,3% ячменю та по 33,3% гороху. Проведені розрахунки свідчать про доцільність впровадження господарствами, що спеціалізуються на виробництві зернових колосових і зернобобових культур трипільних схем сівозмін: чорний пар - озима пшениця - цукрові буряки; горох - озима пшениця - цукрові буряки. Для господарств з круп'яно зерновим виробничим напрямком кращими є сівозміни з 100% насиченням їх зерновими, в тому числі 33,3% гороху, 33,3% озимої пшениці та 33,4% гречки або проса.

Інтенсифікація зернового господарства неможлива без комплексної механізації виробництва зерна. Вона є основою впровадження інтенсивних технологій вирощування зернових культур і забезпечує зростання продуктивності праці при виробництві зерна. Забезпеченість господарства надійною системою машин дає змогу якісно і в оптимальні строки виконувати всі види робіт, що сприяє підвищенню врожайності зернових культур і значно зменшує втрати зерна.

Комплексна механізація - основна база підвищення продуктивності праці в зерновому господарстві. Як показують підрахунки, запровадження всієї системи машин дасть змогу зменшити затрати праці до 0,67-0,09 люд.-год на 1 ц зерна [29, с. 290].

Комплексна механізація передбачає виконання всіх процесів механічними засобами при збереженні ручного управління машинами. Система машин, як сукупність різних видів техніки, яка забезпечує послідовне і безперервне виконання робіт у виробничому процесі, є основою впровадження комплексної механізації сільськогосподарського виробництва, втілення найважливіших досягнень і тенденцій науково-технічного прогресу в сільському господарстві. Впровадження систем машин в усіх галузях, зокрема і в зерновій, має забезпечити збільшення виходу продукції при менших затратах праці і коштів на її одиницю, сприяти поліпшенню умов праці. При цьому треба враховувати зональні особливості сільськогосподарського виробництва і створювати сприятливі умови для життєдіяльності живих організмів.

Важливим напрямком підвищення економічної ефективності зернового виробництва є поліпшення якості зерна, особливо за рахунок сильних і твердих сортів пшениці з високим вмістом білка (15-17%) і клейковини (28-36%). Категорія якість продукції включає в себе сукупність властивостей, що характеризують міру спроможності даної продукції задовольняти потреби споживачів згідно з її цільовим призначенням. Якість зернових культур має важливе значення, оскільки закупівельні ціни на зерно встановлюються з урахуванням його якості. Збільшення виробництва і поліпшення якості зерна сприяють підвищенню дохідності зернового господарства, а отже, і зміцненню економіки сільськогосподарських підприємств. Однак, складне економічне становище сучасного сільського господарства і, особливо, відсутність необхідної кількості мінеральних добрив, засобів захисту рослин призвели до зниження родючості ґрунтів і погіршення основних показників ефективного господарювання в рослинництві - урожайності та якості продукції. Тому на сьогодні постає питання: яким чином компенсувати те, чого не вистачає в ґрунті, і як стабілізувати урожайність та підвищити якість зерна? Одним із можливих шляхів часткової компенсації азоту є використання бобових культур, які не тільки підвищують родючість ґрунту, а й поліпшують його структуру. Це в кінцевому результаті позитивно впливає на рівень урожайності, якість зерна і деякою мірою знижує шкодочинність від хвороб та шкідників. В нинішній ситуації, коли не вистачає азотних добрив, одним із основних шляхів поповнення ґрунту азотом є використання азотофіксуючих систем або створення міжвидових агрофітоценозів. При цьому значно покращуються якісні характеристики зерна озимої пшениці. Так, вміст білка в зерні озимої пшениці, що висівались після посіву гороху, був на 1,28%, а після однорічних трав на 0,78% вищим, ніж в чистих, сирої клейковини - 4,3%, скловидність - 5,2% відповідно.

Одним із шляхів підвищення економічної ефективності виробництва зерна є впровадження прогресивних форм організації і оплати праці. Підвищення рівня оплати стимулює особисту матеріальну заінтересованість у зростанні продуктивності праці і є реальною умовою збільшення виробництва продукції.

Отже, на основі комплексного використання всіх факторів інтенсивного розвитку зернового господарства (комплексної механізації, внесення оптимальних доз мінеральних добрив, гербіцидів, впровадження високоврожайних сортів, використання якісного насіння та інше), формується інтенсивна технологія виробництва зерна. Вона передбачає виконання комплексу агротехнічних і організаційних заходів, спрямованих на одержання високих урожаїв.

економічний зерновий господарство

1.2 Методичні основи аналізу ефективності виробництва та формування ринку зерна

Проблема розвитку зернового господарства має бути в центрі уваги міжгалузевого управління, якого на сьогодні не існує. Метою такого втручання держави є розробка концепції її основних заходів щодо реалізації програми стабільного нарощування виробництва зерна, докорінного поліпшення його використання і створення експортноорієнтованих моделей зернового господарства.

З метою удосконалення економічних відносин на вітчизняному ринку зерна, збільшення його виробництва, Президент України ще у 2000 році підписав Указ «Про невідкладні заходи щодо стимулювання виробництва та розвитку ринку зерна» (Указ №832 від 29.06.2000 р). Даним Указом було започатковане створення системи заставних закупок сільськогосподарської продукції. З огляду на беззаперечну важливість для національної економіки зернової складової аграрного ринку за об'єкт закупок було обране саме зерно.

Подібна система передбачає закупку зерна у сільськогосподарських товаровиробників у сезон збирання за заставними цінами та гарантування їм права наступного продажу цього зерна за ринковими цінами в разі, якщо вони вищі за заставні ціни за умови відшкодування вартості зберігання такого зерна. Метою, яку переслідує створення даного механізму, є подолання негативних наслідків сезонних і кон'юнктурних коливань обсягів продажу і цін на зерно та хлібопродукти.

З 31.07.2002 року набрав чинності Закон України «Про зерно та ринок зерна в Україні» (№37-IV від 04.07.02). Даним Законом передбачені досить ефективні напрями державної політики по регулюванню ринку зерна, серед яких удосконалення механізму заставних та інтервенційних операції на зерновому ринку, посилення контролю за якістю, обліком та зберіганням зернових ресурсів, активізації експорту зерна тощо. Крім того, передбачене удосконалення діяльності ринкової інфраструктури, без чого неможливе успішне функціонування самого ринку.

Внутрішній попит на ринку зерна традиційно формується відповідно до таких напрямів витрат зерна: на насіння, продовольство, промислову переробку та фуражні цілі. Вони залишаються щороку визначальними. Аналіз свідчить, що ємність внутрішнього ринку зерна при харчуванні населення за купівельної спроможності становить 26,56 млн. тон [39, с. 21]. Зовнішній попит формується, як правило, із залишкових ресурсів під значним впливом кон'юнктури, що склалася і прогнозується на світовому ринку зерна.

Відповідно до офіційної інформації зерновий ринок України переживає нині не кращі часи. У 2006 році пропозиція зерна порівняно з попереднім роком щомісячно зменшувалася. Відповідно до ринкових правил відбувається невпинне зростання ціни на зерно.

За прогнозами аналітиків у 2006-2008 маркетинговому році, що розпочався 1 липня 2007 року, таких колізій слід було чекати. Погодні умови зимівлі хлібів і весняні позначки температури й вологості ґрунту за оцінкою фахівців досягли апогею несприятливості, якого не було кілька десятиріч.

На даний час склалася ситуація, коли реальна пропозиція не задовольняє внутрішнього попиту на зерно. Таке становище потребує вжиття заходів щодо пом'якшення несприятливих кон'юнктурних коливань. Передбачені урядом домовленості щодо імпорту в Україну протягом поточного маркетингового року 3 млн. т зерна відповідають реальним потребам. Нагальним стає впровадження на ринку зерна механізму заставних та інтервенційних операцій, визначених Законом «Про зерно та ринок зерна в Україні» як економічні важелі регулювання ринку зерна. Досвід ряду країн - визнаних експортерів зерна на світовому ринку - підтверджує ефективність таких дій.

Враховуючи постійне зростання попиту на зерно у світі, виникла потреба у визначенні зборів зерна в Україні. Однак, збільшення обсягів виробництва зернових на сьогодні залишається однією з найважливіших проблем агропромислового комплексу. Завдання полягає в отриманні високих урожаїв при якомога менших затратах праці і засобів.

Розвиток зернового господарства та підвищення його економічної ефективності неможливе без його наукового забезпечення. Насамперед потрібні науково обґрунтовані системи насінництва, оскільки селекція і насінництво - це фундамент зернового господарства. Система насінництва має вирішувати регіональні проблеми розвитку галузі. Насіння супереліти повинне репродуктуватися у дослідно-виробничих господарствах, зона діяння яких має поширюватись на спеціалізовані насінницькі господарства 5-10 адміністративних районів

Зростання ефективності виробництва зернових пов'язане із збільшенням урожайності і зниження затрат праці на її вирощування. Так, як виробництво та його ефективність відображають вплив комплексу взаємопов'язаних факторів, то формуючи її рівень, визначають тенденції розвитку. Для оцінки економічної ефективності виробництва зерна використовують відповідний критерій і систему взаємопов'язаних показників, які характеризують вимоги економічних законів і вплив різних факторів.

Економічна ефективність виробництва зерна визначається відповідно як ефективність галузі, а також господарської діяльності сільськогосподарського підприємства і окремих заходів. Залежно від цього використовують різні економічні показники, які повинні бути органічно взаємопов'язані і відповідати критерію ефективності.

При оцінці економічної ефективності виробництва зерна в господарствах і підприємствах необхідно правильно визначити систему взаємопов'язаних показників, які повинні найбільш об'єктивно відображати її рівень. З цією метою широко використовуються як натуральні, так і вартісні показники виходу продукції з урахуванням її якості, які є вихідними при визначенні економічної ефективності виробництва зерна.

Система показників економічної ефективності виробництва зерна включає такі показники, як урожайність, продуктивність праці, собівартість, ціна реалізації, рівень рентабельності.

Для одержання порівняних величин витрат і результатів обсяг виробленої однорідної і різнойменної продукції обчислюють у вартісному виразі. Найважливішими показниками, що характеризують обсяг виробництва зерна (результат) є вартість валової і товарної продукції господарства, на основі яких можна розраховувати чисту продукцію, а також прибуток.

Система показників економічної ефективності виробництва зерна першого порядку включає: урожайність - найважливіший результативний показник землеробства. Рівень урожайності відображає вплив економічних і природних умов, а також якість організаційно-господарської діяльності сільськогосподарських культур, її визначають на 1 га.

Для зернових культур важливе значення має показник урожайності, що характеризує чистий збір на 1 га продуктивної площі, а також собівартість - індивідуальні витрати товаровиробника на одержання продукції

Також існує система показників другого порядку, яка включає: вихід кормових одиниць та перетравного протеїну на 1 га посіву, на 1 ц зерна, ціну реалізації, прибуток з розрахунку на 1 ц, рівень рентабельності.

Кількісне співвідношення валового збору зерна до понесених витрат на його виробництво або урожайність до витрат на 1 га посіву визначають рівень економічної ефективності виробництва зерна.

Показники економічної ефективності сільськогосподарського виробництва розраховують і порівнюють за окремі роки або в середньому за останні три, п'ять років, які повинні характеризувати ефективність використання землі як основного засобу виробництва, рівень продуктивності праці, тобто ефективність використання трудових ресурсів, фондовіддачу і фондомісткість продукції, окупність виробничих витрат, рівень рентабельності сільськогосподарського виробництва.

Для дослідження економічної ефективності виробництва зерна користуються певними визначеними методами. Всі агротехнічні заходи, меліорація земель, вкладення коштів на придбання і застосування техніки, затрати праці, організаційно-господарське удосконалення роботи підприємства відбиваються в підвищенні урожайності та збільшенні валового збору урожаю.

Отже, виходячи з вищесказаного, можна зробити висновок, що найважливішими показниками в зерновій галузі є урожайність та валовий збір урожаю. Для оцінки даних показників використовують два види спостережень:

по-перше, це поточне спостереження. Суть його полягає в безпосередній реєстрації фактів у міру їх виникнення. Прикладом такого спостереження може бути облік виконання робіт, облік виробництва продукції. За даними поточного обліку складають статистичну звітність, яку подають у формі укрупнених періодів - місяць, квартал, рік.

По-друге, це періодичне спостереження. Періодичним називають спостереження, при якому факти реєструються не регулярно, через певні проміжки (періоди) часу. Прикладом такого спостереження може бути заключний облік посівних площ, який проводять раз на рік після сівби ярих культур.

Показники ефективності визначаються за двома варіантами: співставлення валової продукції з трудовими та матеріальними затратами; співставлення чистої продукції з трудовими та матеріальними затратами.

Виходячи із завдань економічного аналізу ефективності сільськогосподарського виробництва для визначення економічної ефективності необхідно використовувати в комплексі різні економічні і статистичні методи.

Більшість досліджень, присвячених застосуванню статистично-математичних методів в економічних розробках по сільському господарству, умовно можна розділити на дві групи: в одних, головна увага приділяється теоретичним основам методів, в інших же розглядаються тільки обчислювальні схеми.

Необхідно пов'язувати обидва напрямки в застосуванні статистико-математичних методів для аналізу ефективності сільськогосподарського виробництва з урахуванням економічного пояснення одержаних результатів.

Метою такого аналізу показників ефективності є надання господарським і плановим органам, керівникам і спеціалістам окремих господарств різнобічного і достовірного матеріалу для розробки конкретних організаційно-технічних заходів, які забезпечують збільшення виробництва продукції при зниженні затрат праці й засобів на її одиницю. Особливо великого значення набуває виявлення і кількісна оцінка факторів, які в конкретних умовах найбільше впливають на рівень економічних показників. Найефективніше аналізувати фактори економічних показників за допомогою такого поєднання статистичних методів, як аналітичні індекси і групування, регресійно-кореляційний і дисперсійний аналіз.

Індексний метод застосовують в тих випадках, коли узагальнюючий показник рівня або його динаміки розкладається на складові субіндекси (фактори).

Статистичні групування являють собою виділення з сукупності суспільних явищ якісно однорідних найважливіших типів, характерних груп і підгруп за однією або кількома властивостями для них ознаками. Групування - найважливіший етап всієї статистичної роботи з цифрами.

Кореляційний аналіз - це метод, який дає можливість кількісно оцінити залежність між показниками, що визначаються в умовах дії великої кількості факторів, частка яких невідома. При виявленні ж резервів підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, як правило, всі фактори враховувати неможливо. Тому для їх вивчення рекомендують застосовувати саме метод кореляційного аналізу

За напрямом зв'язок між корелюючими величинами може бути прямим і зворотним. При прямому зв'язку факторна ознака змінюється в тому самому напрямі, що й результативна, наприклад, зв'язок між внесенням добрив і урожайністю сільськогосподарських культур, рівнем механізації виробничих процесів і продуктивністю праці. Якщо із збільшенням факторної ознаки результативна ознака зменшується або, навпаки, із зменшенням факторної ознаки збільшується, то такий зв'язок називають зворотним, наприклад, зв'язок між урожайністю і собівартістю продукції, собівартістю продукції і рентабельністю виробництва, продуктивністю праці і собівартістю продукції.

За формою розрізняють прямолінійний і криволінійний зв'язок. Прямолінійний кореляційний зв'язок характеризується рівномірним збільшенням або зменшенням результативної ознаки під впливом відповідної зміни факторної ознаки. Аналітично його визначають за рівнянням прямої лінії.

Кореляційний аналіз займає одне з вагомих місць серед інших методів, оскільки він дає можливість наглядно прослідити тенденції в динаміці досліджуваних явищ, а також визначити тісноту взаємозв'язку між факторними та результативними ознаками.

Іноді застосовують дисперсійний аналіз - розроблений математичною статистикою, метод вивчення кількісної залежності масових явищ від різних одночасно діючих факторів. Цей метод простіший і дає досить надійніший результат. За допомогою цього методу можна охарактеризувати з кількісного боку, навіть таких, які не виражені в числовому виразі, тобто належать до атрибутивних ознак.

Іноді важливе значення має застосування виробничо-аналітичного методу. Його суть полягає в розчленуванні загальної суми трудових і матеріальних затрат на окремі виробничі операції. Він дає можливість встановити, на яких саме роботах можна заощадити працю й кошти, на чому треба зосередити увагу.

Найважливішим завданням економічного аналізу є дослідження процесу розвитку суспільних явищ у часі. Особливо це стосується вишукування резервів підвищення ефективності в господарствах.

Для об'єктивної оцінки економічних показників виробництва в динаміці слід застосовувати методи економічної і математичної статистики, тому що порівняння двох крайніх років, а іноді навіть і середніх даних не дає можливості виявити закономірність у русі того чи іншого показника діяльності господарського виробництва.

Важливо також не лише виявляти тенденцію у їх русі, а й кількісно виразити закономірність змін і визначити, який характер мають ці зміни.

Отже, за допомогою різних методів і методик можна визначити економічну ефективність зернового виробництва.

З усього вищесказаного можна зробити висновок, що на підвищення економічної ефективності зерна впливають зниження собівартості продукції, затрат праці, а відтак - підвищення рівня рентабельності виробництва зерна.

Аналізуючи фактори зниження собівартості продукції, важливо виявити перевиконання чи недовиконання плану та виявляти резерви здешевлення виробництва продукції. До них можна віднести: підвищення урожайності культур, економне використання паливо-мастильних матеріалів, запасних частин тощо.

При аналізі рентабельності основна увага звертається на окупність (прибутковість) окремих видів продукції та на їх собівартість. Для виявлення тенденції в зміні рівня рентабельності дані за поточний рік співставляються з даними за попередні періоди.

Таким чином, підвищення економічної ефективності виробництва зернових культур - це з однієї сторони, максимальне збільшення виробництва продукції, а з іншої - систематична боротьба за економію. Чим більше виробляється продукції і менше витрачатиметься ресурсів на її одержання, тим ефективніше виробництво і більша сума прибутку в господарстві.

2. Стан виробництва зерна у СФГ «ТИБЛЕВИЧ»

Сільське фермерське господарство «ТИБЛЕВИЧ» створене в 1991 році, яке розташоване біля колії смт Букачівці, розташоване в північній частині Рогатинського району. Віддалення центральної садиби від адміністративних центрів складає: районного - м. Рогатин - 25 км, обласного - м. Івано-Франківськ 65 км.

В сучасних межах землекористування господарства, станом на 01.01.2010 р. загальна земельна площа складає 3534 га, з них 2779 га знаходиться на зрошенні. Середньорічне виробництво валової продукції становить 7-8 млн. гривен. Вартість основних засобів виробництва складає 24,5 млн. гривен, що порівняно з 1991 роком збільшилась майже у 5 разів, середня численність працюючих 70 чол.

Господарство спеціалізується на виробництві насіння зернових культур (озима пшениця, озимий і яровий ячмінь, горох, кукурудза), олійних (соняшник, соя, гірчиця, ріпак і льон), кормових і технічних (люцерна, фацелія).

На демонстраційному полігоні з випробування рослин сконцентровано понад 200 сортів та гібридів вітчизняної та зарубіжної селекції. Наукові методичні центри та Інститути, які займаються селекційною роботою в рослинництві зацікавлені у випробуванні своїх сортів та гібридів в умовах жорсткої природної посухи та на зрошуваних землях.

СФГ «ТИБЛНВИЧ» є базовим племрепродуктором з розведення великої рогатої худоби південного типу української чорно-рябої молочної породи, а також племінним заводом з розведення великої рогатої худоби південної м'ясної породи що створюється, і племінним заводом з розведення овець таврійського типу асканійської тонкорунної породи.

Сучасне молочне стадо представлене тваринами, які одержані від схрещування червоної степової худоби з бугаями - плідниками голштинської породи чорно-рябої масті. Продуктивність молочного стада становить 6730 кг молока на корову. Вихід телят на 100 корів - 110 голів, середньодобовий приріст живої маси молодняку - 441 гр. Рівень рентабельності молочного скотарства +33,4%. Для підвищення рентабельності в господарстві реконструйовано молочну ферму по європейському типу на вітчизняному обладнані, переведено поголів'я на безприв'язно-боксове утримання та доїння на доїльній установці типу «Ялинка».

На протязі двох останніх років СФГ «ТИБЛЕВИЧ» визнається про-відним підприємством АПК України і є лауреатом та фіналістом Всеукраїнського конкурсу «100 кращих товарів України».

Підпорядкування інноваційно-виробничої діяльності потребам і вимогам ринку. Щодо кількості і якості реалізуємої наукоємної продукції змусило господарство перейти на управління, при якому виробництво підпорядковане вимогам ринку.

З цією метою головні спеціалісти, керівники виробничих підрозділів розробили комплексний бізнес-план розвитку господарства на період до 2009 року, який передбачає у рослинництві: розширення посівних площ під вирощування елітного та репродукційного насіння, районованих для півдня України сортів. Вирощування та реалізація для південних регіонів 3,5-4,0 тисяч тон елітного та репродуктивного насіння зернових культур, та 1,5-2,0 тисячі тон перспективних гібридів та елітних сортів олійних та технічних культур.

У тваринництві: доведення у поголів'я ВРХ до 3500 голів, у тому числі дійного стада до 800 корів, ВРХ м'ясного напрямку - до 600 голів. Поголів'я племінних овець довести до 5300 голів.

Державне підприємство має значні прибутки, це свідчить про його значний рівень розвитку серед підприємств аграрного сектору. Для кращого ознайомлення з підприємством, розглянемо таблицю 1., в якій відображено розміри аграрного підприємства.

Таблиця 1. Аналіз розміру СФГ «ТИБЛЕВИЧ», 2007-2008 рр.

Аналіз табл. 1. показує, що в господарстві «ТИБЛЕВИЧ» обсяги виробництва продукції мають тенденцію до зростання. За 2008 рік у порівнянні з цінами 2007 року, по відношенню до виробництва у 2006 р. Обсяги зросли на 20%. Підвищився показник продажу продукції він становить 11667 тис. грн., що на 47780 тис. грн. більше ніж у 2006 році. Також зріс власний капітал на 2008 рік він становить 72711 тис. грн. Не дивлячись на те, що кількість працівників у звітному році зменшилась, площа с/г угідь станом на 2008 рік зросла, її розмір становить 9221 га.

Детальніше стан земельного фонду господарства «ТИБЛЕВИЧ'» розкрито в таблиці 2.

Таблиця 2. Склад структура земельного фонду аграрного підприємства

З даних таблиці 2 видно, що характер росту майже не змінився адже стан загальної земельної площі після спаду у 2007 році знову зростає. Проте, цей показник не перевищує обсягів 2006 року. Оскільки підприємство має дослідницький напрям вирощування с/г культур та тварин, то серед сільськогосподарських угідь розмір яких станом на 2008 рік становить 9221 га., мають місце лише рілля та пасовища. Площа ріллі у порівнянні з базисним роком збільшилась на 13%, або на 1017 га., чого не можна сказати про площу пасовищ. Вона значною мірою знизилась у 2007 році до 117 га, і незначною мірою зросла у 2008 році до 207 га, що на 40% або на 140 га менше ніж у базисному.

Надзвичайно важливе значення для забезпечення управління господарством має організаційна структура, під якою розуміють склад, розмір і розміщення виробничих підрозділів (бригад, ферм). Говорячи про наявність організаційної структури в підприємстві «ТИБЛЕВИЧ», слід відмітити, що вона відповідає вимогам сучасного управління, яке може забезпечити нарощування виробничої продукції витратами на неї.

Важливим показником для будь-якого сільськогосподарського підприємства є обсяг товарної продукції. Адже від розміру цього показника в значній мірі залежать грошові надходження, а його склад і структура дозволяють визначити які галузі є основними, розвинутими чи допоміжними. Крім цього можна зробити висновок про виробничий напрямок підприємства та рівень його спеціалізації.

У сільськогосподарських підприємствах товарна продукція включає всю реалізовану продукцію незалежно від місця і каналів її реалізації. Тому суспільні потреби у продуктах харчування і сільськогосподарській сировині задовольняються за рахунок товарної продукції, а це значить, що товарність будь-якого сільськогосподарського підприємства має велике значення. Рівень товарності визначається із співвідношення товарної і валової продукції. Цей показник характеризує можливості підприємства з виробництва товарної продукції і ступінь його участі в суспільному поділі праці.

Розглядаючи діяльність підприємства не можливо не розглянути розміри ресурсів якими воно оперує в процесі діяльності. Та наявність засобів виробництва які є невід'ємною частиною господарської діяльності.

Дані таблиці свідчать про підвищення вартості виробничих фондів підприємства. Значною мірою збільшилась вартість основних виробничих фондів у звітному році вона становить 61177 тис. грн., що на 189% більше у порівнянні з базисним. Основні засоби інших галузей також мають тенденцію росту у 2006 році вони збільшились на 22% або на 120 тис. грн., у порівнянні з базисним. Підприємство збільшує свої обсяги, цей факт засвідчує середньорічна вартість оборотних фондів, яка зросла на 20%, або на 1572 тис. грн.

2.2 Аналіз динаміки виробництва зерна та його економічної ефективності

Перехід до ринку істотно розширив права і відповідальність підприємств стосовно як відносин, так і господарювання. Нині господарства самі розробляють і затверджують свої плани, а центральний механізм доведення планових завдань замінено договірними відносинами. Проте і тепер відчувається взаємна заінтересованість держави і виробника. Держава прагне одержати необхідний обсяг продукції, а підприємство - мати гарантований ринок збуту своєї продукції, нормальні закупівельні ціни, зустрічні поставки товарно-матеріальних цінностей та інше. Таким чином, звідси основне завдання - дати обґрунтовану оцінку доцільного розподілу продукції за основними напрямками, щоб продукція використовувалася за бажанням підприємств.

Найскладнішою процедурою планування є набір видів продукції, яку підприємство може виробляти для задоволення потреб ринку. Крім того визначитись, у якому обсязі і для кого призначається вироблена продукція (формування портфеля замовлень), за якою ціною можна її продати та інше, щоб забезпечити належні умови для нормального ведення господарства і соціального розвитку колективу. Для цього аналізується кон'юнктура ринку і оцінюється виробничий потенціал підприємства. Визначальним базисом для виробництва сільськогосподарської продукції є розмір земельних ресурсів. Не применшуючи важливість інших факторів виробництва і того, що тільки їх достатність у збалансованому вигляді може забезпечити належну віддачу, проте всі вони є похідними в сучасних умовах є можливість розв'язати проблеми належного забезпечення ними (за умови нераціонального використання наявного потенціалу) під виробництво передбачених на основі кон'юнктурного аналізу) видів продукції.

Тут аналіз покликаний допомагати найкращим чином розпорядитись наявними ресурсами, забезпечити від них максимальну віддачу. Таким чином, розробка виробленої програми пов'язана з одного боку з розрахунком потужностей, а з другого - з показниками ринкової коньюктури, на підставі яких підприємство визначає обсяг і структуру виробництва продукції.

Отже, щоб достатньо задовольнити потреби різних сфер народногосподарського значення та потреби господарств, сільськогосподарські виробники повинні намагатися досягти певних запланованих меж у обсязі одержання продукції. А це досягається шляхом виконання плану, зокрема по таких показниках як зібрана площа та урожайність.

Аналізуючи динаміку та виконання плану зібраної площі та урожайності зернових і зернобобових культур у господарстві «ТИБЛЕВИЧ», слід зазначити, що в цілому зміни по окремих видах культур за останні три роки мали різний характер. Так по пшениці, відбулося поступове зниження урожайності, яке досягло у 2008 році 46,4 ц/га, тоді як у 2006 році вона складала 59,5 ц/га. Проводячи спостереження по ярих культурах, тенденція урожайності мала характер до зниження її показники склали у 2008 році 29,4 ц/га, тоді як у 2006 вона становила 44,1. Що до кукурудзи то якісний показник урожайності цієї культури також несе за собою зменшення урожайності на 5,85%. Поряд із аналізом динаміки та виконання плану урожайності, проведемо дослідження щодо змін і виконання зібраної площі. Як свідчать нижченаведені дані та розрахунки, загальна площа по зернових на протязі трьох років мала тенденцію до збільшення. Так, якщо у 2006 році розмір зібраної площі по зернових культурах склав 2618 га, то у 2008 цей показник збільшився на 1226 га, або ж на 47,82%.

Здебільшого такі зміни пояснюються значним збільшенням посівних площ окремих культур, зокрема збиральна площа пшениці у звітному році збільшилась на 475 г., або ж на 36% порівняно із 2006 роком - розмір якої сягнув 1319 га, проте у порівнянні з попереднім 2007 роком площа зменшилась на 236 га. Але крім цього, слід відмітити, що не по всіх культурах просліджується така динаміка. У 2008 році зменшення посівних площ спостерігається за такими культурами як ярове зерно і кукурудза

відповідно на 201 га і 73 га, або ж 22,21% та 18,53% у порівнянні з даними 2006 року.

Найбільша частка недовиконання плану зібраної площі у звітному році спостерігається за кукурудзою, недовиконання якого прирівнюється до 8%. Друге місце посідає яре зерно, план збиральної площі був недовиконаний на 4% або ж на 21 га. Третє місце припадає на пшеницю, недовиконання плану якої склало 3%. Отже, основними факторами, які зумовили зміну розміру зібраних площ і їх структур були: метеорологічні умови аналізованого періоду (вимерзання та недостатня сума активних температур. Що впливає на формування врожаю певних культур і на їх використання за призначенням. недостатня забезпеченість трудовими ресурсами, що зумовило зменшення площі під трудомісткими культурами.

Одержання передбачуваного обсягу продукції рослинництва залежить від виконання плану посівних площ та урожайності сільськогосподарських культур. Рівень виконання плану валового збору оцінюють на основі порівняння фактичного валового збору з плановим, використовуючи натуральні і вартісні показники.

Так, аналізуючи динаміку виконання плану по підприємству «ТИБЛЕВИЧ» в галузі рослинництво за останні два роки, слід відмітити, що план валового збору зерна за 2008 рік по всім зерновим культурам в цілому був недовиконаний на 346ц, або ж на 1%.Суттєвіше було недовиконання плану по конкретним культурам таким як: пшениця на 8%, ячмінь - 11%, кукурудза - 19%, соя - 5%, горох - 3%.З технічних культур які представлені в у складі однієї культури - соняшника недовиконання плану таке ж незначне як і всього по зерну -1%. Ці результати пов'язані в основному за рахунок недовиконання плану валового збору всіх культур.