Характеристики сучасного ринку праці

Размещено на http://www.allbest.ru/

15

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

„ Характеристики сучасного ринку праці ”

Зміст

Вступ

Розділ 1. Ринок праці і зайнятість: теоретичний аспект

Розділ 2. Структура і механізм функціонування ринку праці

Розділ 3. Робоча сила і безробіття

Розділ 4. Стан ринку праці в Україні на сучасному етапі

Індивідуальне завдання

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Перехід України до ринкової економіки, масштабні соціально-економічні зміни у всіх сферах життєдіяльності суспільства гостро поставили питання здатності й готовності людини адаптуватися й жити в умовах непередбачуваності глобальних змін, а також змін економічних та матеріальних умов існування. Це насамперед стосується трудової сфери, оскільки державно-регульована система залучення працівників до трудової діяльності змінюється на ринкову, яка передбачає появу нових способів пошуку роботи та заміщення вакантних робочих місць, зміну ставлення до найманої праці, нові форми оплати праці тощо.

Важливе питання, що стосується зародження трудового ринку в Україні, про те, чи був раніше у країні ринок робочої сили. Протягом багатьох десятиріч вітчизняна економічна наука не визнавала наявність у нашій країні ринку праці. Зі сфери товарних відносин вилучали робочу силу. Аргументували це відсутністю в країні безробіття і наявністю загальнонародної власності як економічної основи держави. З переходом України до ринкових перетворень питання про те, що ж таке ринок праці та зайнятість населення, стали актуальними.

У вітчизняній науці серед авторів, чиї праці формують сучасне наукове підґрунтя вивчення ринку праці та зайнятості варто назвати Л. Безтелесну [6], О. Грішнову [10], М. Долішнього [15], С. Калініна [20], Е. Лібанову [21], В. Петюха [23,24] та ін.

Предмет дослідження - теоретичні та практичні аспекти ринку праці в трансформаційній економіці України.

Об'єктом дослідження є соціально-трудові відносини в сфері зайнятості населення України.

Метою роботи є вивчення особливостей ринку праці і зайнятості населення України.

Відповідно до поставленої мети визначено такі завдання:

розглянути поняття ринку праці та зайнятості населення;

дослідити та розкрити сутність ринку праці і зайнятості в економіці;

дослідити структуру і механізм функціонування ринку праці;

розкрити соціально-економічний зміст категорії робоча сила і безробіття;

проаналізувати стан ринку праці в Україні на сучасному етапі;

визначити ефективність державного регулювання неповної зайнятості в Україні на сучасному етапі.

Структура роботи. Курсова робота складається із вступу, 4 розділів, індивідуального завдання, висновків, списку використаних джерел, 5 рисунків, 5 таблиць та 3 додатків. Повний обсяг роботи становить 44 сторінки. Список використаних джерел налічує 30 найменувань.

Розділ 1. Ринок праці і зайнятість: теоретичний аспект

Майже всі відомі економічні теорії тією чи іншою мірою розглядають питання праці й зайнятості. Зауважимо, що розробка класичної теорії зайнятості пов'язана з іменами А. Сміта, Д. Рікардо, Ж. Б. Сея. Зокрема, А. Сміт, працюючи над своєю основною працею «Дослідження про природу і причини багатства народів»[27, с 21], вів наукову полеміку з деякими вченими-економістами свого часу і, зокрема, з прибічниками меркантилістів і фізіократів. Він зазначав, що багатство нації створюється в процесі виробництва. Його головне джерело - людська праця, а повна зайнятість - це норма ринкової економіки. Ж. Б. Сей, розвиваючи теорію А. Сміта, вивчав роль ринку в задоволенні потреб людей. Він стверджував, що «виробництво створює свій власний попит», тобто люди, виробляючи, продають товари з метою придбання інших товарів. У цьому разі, якщо покупці не потребують більше певних товарів, то зменшення попиту на них автоматично спонукає виробника зосереджувати увагу на випуску тих товарів, які потрібні людям і користуються попитом. За таких умов не може бути ні перевиробництва, ні тривалого масового безробіття.

Сучасні економічні теорії досить різноманітні. Прибічники класичної економічної теорії в своїх дослідженнях використовують підхід, що отримав назву неокласичного (М. Фелдстайн, Р. Холл, Д. Гіллер, А. Лаффер та ін.). Прихильники цієї концепції вважають, що ринок праці, як і всі інші ринки, діє на основі цінової рівноваги.

Іншого підходу до пояснення функціонування ринку праці дотримуються кейнсіанці і монетаристи, які розглядають ринок праці як явище постійної і фундаментальної рівноваги.

Ступінь прояву ринкового механізму виявляється у різних модифікаціях, зумовлених конкуренцією, масштабами, формами і методами державного втручання в економіку, національними і культурними особливостями країни або регіону. Це ще раз свідчить про певну обмеженість економічних теорій як таких і пов'язано передусім з їхнім конкретно-історичним характером. Він зумовлений станом економіки кожної окремої країни у певний час, її розвитком, тенденціями [30, с. 19].

У сучасних умовах поняття «ринок праці» вітчизняні дослідники трактують по-різному. У вузькому розумінні поняття «ринок праці» означає місце, де відбуваються угоди між тим, хто наймає, і продавцем робочої сили.

Насправді наймання робочої сили - це складніший процес. Акт найму робочої сили - лише завершальний етап у довготривалому процесі кількісного і якісного визначення потреби підприємця у робочій силі. Рішенню працівників про продаж робочої сили також передує довготривалий процес прийняття рішень і виконання певних дій. З огляду на це «ринок праці» у деяких джерелах пропонують замінити адекватними термінами, що більше відповідають його сутності.

«Ринок праці - це специфічний вид товарного ринку, змістом якого є реалізація (купівля-продаж) товару особливого роду робочої сили або здатності людини до праці» [7, с. 45]. Поняття «ринок праці» виражає відносини між власником певного товару (власником робочої сили, її продавцем), з одного боку, і власником засобів виробництва (покупцем робочої сили, або роботодавцем), з іншого. Зазначені економічні відносини втілюються в юридичну форму (контракт, договір, угоду) і фіксуються в трудовому законодавстві.

Досліджуючи проблеми ринку праці, О. Грішнова зазначає, що ринок праці - це система суспільних відносин, пов'язаних з попитом і пропозицією праці, тобто з її купівлею і продажем; це також економічний простір - сфера працевлаштування, в якій взаємодіють покупці й продавці праці; і це механізм, що забезпечує узгодження ціни і умов праці між роботодавцями і найманими працівниками та регулює її попит та пропозицію [11, с. 28].

В. Петюх пише, що ринок праці - «це, по-перше, категорія, яка характеризує систему соціально-економічних відносин, що мають товарний характер, пронизують фази відтворення індивідуальної робочої сили (виробництво, розподіл, обмін і використання), всі ланки та ступені суспільного виробництва, і регулюються ринковою кон'юнктурою, системою соціального партнерства, юридичними, правовими, морально-етичними нормами та національними традиціями, а по-друге - система механізмів:

а) купівлі-продажу робочої сили: визначення вартості та ціни робочої сили; організації оплати праці та соціального страхування; забезпечення умов праці та техніки безпеки;

б) забезпечення зайнятості на індивідуальному рівні найманою працею як частини механізму забезпечення зайнятості всього населення;

в) соціального захисту найманих працівників як частини механізму соціального захисту всього населення;

г) формування та розвитку робочої сили;

д) узгодження попиту та пропозиції робочої сили тощо» [24, с. 56].

Узагальнюючи підходи до визначення ринку праці, зауважимо, що вони, доповнюючи один одного, зробили важливий науковий внесок у розвиток уявлень про природу ринку праці.

Ринок праці відіграє важливу роль у відтворенні робочої сили, яка відповідає вимогам сучасного високотехнологічного виробництва, забезпечує розподіл і перерозподіл трудових ресурсів, створює спонукальні стимули для їх ефективного використання, заміняє неефективну структуру зайнятості на більш динамічну, раціональну.

Ринок праці сприяє мобільності робочої сили, посилює її міграцію як у межах галузі, так і в міжгалузевому і міжрегіональному напрямках. Це створює певні можливості вирішення проблеми зайнятості працездатного населення внаслідок посилення економічної мотивації праці, призводить до зростання її продуктивності, прискорює адаптацію населення до ринкових відносин, що утверджуються в економіці країни, сприяє виробленню економічної поведінки ринкового типу.

Водночас не можна не зауважити, що функціонування ринку праці неминуче пов'язане із соціально-економічними явищами негативного характеру. Наприклад, вплив ринку праці на розподільчі процеси призводить до надмірної диференціації в доходах різних груп населення, збільшує майнову нерівність, що є причиною загострення соціальної напруженості у суспільстві.

Розвиток ринкових відносин у сфері праці зумовлює конкуренцію між працівниками, що веде до їх роз'єднання, послаблює їхні позиції у взаєминах із роботодавцями тощо. До негативних явищ функціонування ринку праці відносять і його очевидний зв'язок з безробіттям.

Розглянемо головні етапи еволюції соціально-економічної категорії «зайнятість».

У сучасних умовах проблема зайнятості і її складових набуває нового звучання як у теоретичному, так і в практичному аспектах. Ця проблема є актуальною для багатьох країн. Вирішення її - означає створення ефективної економіки, здатної забезпечити соціальний прогрес суспільства. Складність переходу до ринку праці вирізняється не лише економічною кризою, що її переживає Україна, але й несприятливими демографічними процесами і недоопрацюваннями під час проведення реформ.

Ринковий механізм створює умови для існування і взаємодії різноманітних форм власності: державної, кооперативної, приватної. Водночас ринкова економіка зумовлює формування принципово нових трудових відносин, які виявляються в економічній поведінці людей, їхніх ціннісних орієнтаціях.

Кардинальна зміна економічних відносин знаходить своє відображення і в структурі зайнятості населення. Характерними рисами сфери зайнятості стають сегментація ринку праці за формами власності й статусом зайнятості, розвиток неформального сектора, малого підприємництва тощо. Від змісту відносин власності залежить характер поведінки економічних суб'єктів, їхнє ставлення до праці.

Усі ці трансформаційні процеси значною мірою вплинули на зміну структури та кількості зайнятих у галузях економіки. В Україні поступово формується нова модель зайнятості, суттєвою ознакою якої є втрата державним сектором економіки позицій лідера на ринку, тобто підприємства й організації державної форми власності перестали бути основним резервуаром трудозайнятості.

В економічній літературі наводять різні визначення поняття «зайнятість». З одного боку, це свідчить про різноманітність її сутності, з іншого, - про відсутність загальноприйнятого розуміння.

Відповідно до Закону України «Про зайнятість населення»(5.07.12) [1] зайнятість визначають як не заборонену законодавством діяльність осіб, пов'язану із задоволенням їх особистих та суспільних потреб з метою одержання доходу (заробітної плати) у грошовій або іншій формі, а також діяльність членів однієї сім'ї, які здійснюють господарську діяльність або працюють у суб'єктів господарювання, заснованих на їх власності, у тому числі безоплатно;

Відображаючи найважливішу складову соціального розвитку людини, пов'язану із задоволенням її особистих потреб у сфері праці, зайнятість одночасно має економічний характер, оскільки праця - найважливіший чинник економічного зростання. Економічний ефект зайнятості - критерій оцінення здатності систем зайнятості до досягнення максимального економічного ефекту у разі мінімізації якісного рівня зайнятості. Відповідно до цього таку зайнятість називають ефективною.

Зайнятість з економічної точки зору -- це діяльність працездатного населення зі створення суспільного продукту або національного доходу. Ця зайнятість має вирішальне значення для суспільства з точки зору корисності, що визначає як економічний потенціал суспільства, так і рівень та якість життя населення в цілому, а також добробут окремих громадян.

Розрізняють такі форми зайнятості: повну, неповну, часткову, первинну та вторинну зайнятість.

Повна зайнятість -- це діяльність протягом повного робочого дня (тижня, сезону, року), яка забезпечує дохід у нормальних для даного регіону розмірах.

Неповна зайнятість характеризує зайнятість конкретної особи або протягом неповного робочого часу або з неповною оплатою чи недостатньою ефективністю. Зайнятість неповний робочий час-- це робота неповну робочу зміну у зв'язку з неможливістю забезпечити працівника роботою на повну норму робочого часу, або за бажанням працівника відповідно до його соціальних потреб, а також у зв'язку з модернізацією або реконструкцією виробництва. Неповна зайнятість може бути явною або прихованою.

Явна неповна зайнятість зумовлена соціальними причинами, зокрема необхідністю здобути освіту, професію, підвищити кваліфікацію тощо. Неповну зайнятість можна виміряти безпосередньо, використовуючи дані про заробіток, відпрацьований час, або ж за допомогою спеціальних відбіркових обстежень.

Прихована неповна зайнятість відбиває порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничими факторами. Вона пов'язана, зокрема, зі зменшенням обсягів виробництва, реконструкцією підприємства і виявляється в низьких доходах населення, неповному використанні професійної компетенції або в низькій продуктивності праці.

В Україні прихована неповна зайнятість поки що не регламентована законом. Водночас прихована неповна зайнятість у нашій країні набула загрозливих розмірів.

Часткова зайнятість -- це добровільна неповна зайнятість.

Окрім цих видів зайнятості, існують ще так звані нетрадиційні, до яких належать: сезонна, поденна та тимчасова зайнятість, зайнятість неповний робочий день. Сьогодні в Україні ці види зайнятості охоплюють велику частку населення.

Тимчасова зайнятість -- це робота за тимчасовими контрактами. До категорії тимчасових належать працівники, які наймаються за контрактами на певний строк.

Сезонна зайнятість -- це зайнятість, яка пов'язана з сезонною специфікою виробництва. Робота надається на певний період на умовах повного робочого часу й оформляється відповідним контрактом.

Основними видами зайнятості є повна, продуктивна, раціональна і ефективна зайнятість.

Враховуючи принцип добровільності праці, повна зайнятість в ринковій економіці означає не максимально можливе залучення до роботи працездатного населення, як це було в радянські часи, а достатність робочих місць для всіх добровільно бажаючих працювати. Повна зайнятість є важливою характеристикою соціального захисту населення у трудовій сфері. Разом з тим вона є основою ефективного використання трудового потенціалу суспільства. Однак сама собою повна зайнятість ще не означає найраціональніше, найдоцільніше використання ресурсів для праці.

Продуктивна зайнятість -- це економічно доцільна, вигідна зайнятість. Вона означає перевищення економічних вигід, отриманих в результаті цієї зайнятості порівняно з витратами на організацію цієї роботи. Продуктивність зайнятості з погляду працівника означає отримання трудового доходу більшого, ніж мінімально необхідний для відтворення робочої сили. Продуктивність зайнятості з погляду роботодавця означає отримання прибутку від найманої праці.

Раціональна зайнятість -- це одночасно і економічно, і соціально доцільна зайнятість. Раціональність зайнятості визначається ефективністю трудової діяльності в найширшому розумінні цього поняття: суспільною корисністю результатів праці; оптимальністю суспільного поділу пращ; якісною відповідністю робіт і працівників; економічною доцільністю робочих місць, що без шкоди для здоров'я дає змогу працівникові досягти високої продуктивності праці і мати заробіток, який забезпечує нормальне життя, а підприємцю дає змогу досягти високої ефективності виробництва без екологічної, соціальної та іншої шкоди для суспільства.

Повну зайнятість, що водночас відповідає вимогам раціональності, називають ефективною зайнятістю. Ефективна зайнятість забезпечує баланс між попитом і пропозицією робочої сили, відповідність наявної кількості робочих місць та професійно-кваліфікаційної робочої сили. Ця зайнятість зорієнтована на скорочення ручної, непрестижної та важкої праці.

Поєднання повної і ефективної зайнятості створює раціональну зайнятість. Вона має місце в суспільстві з урахуванням доцільного перерозподілу працівників між галузями та регіонами.

По мірі розвитку економіки змінюється структура зайнятості, в кожний даний момент частина зайнятих працівників звільняються з виробництва, разом з тим постійно, через певний час, інша частина, що раніше вивільнилась, повертається в сферу виробництва, пройшовши підготовку і перепідготовку. Такий постійний рух контингентів працівників і визначає особливості зайнятості в ринковій економіці [26, с. 58].

Таким чином, ефективна і вільно обрана зайнятість відображає стан кількісної і якісної збалансованості між потребою населення в роботі і робочими місцями, за якої створюються сприятливі умови для соціально-економічного прогресу і дотримуються інтереси як окремих працівників, так і суспільства в цілому. Зрозуміло, що в зв'язку з постійним розвитком потреб людини і суспільства, з науково-технічним прогресом зростають кількісні та якісні параметри ідеалу ефективної зайнятості, в результаті чого його постійно треба прагнути, але неможливо досягти.

Розділ 2. Структура і механізм функціонування ринку праці

Необхідним компонентом змісту ринку праці є його структура. Структура ринку праці - це його будова і внутрішня форма організації, що виступає як єдність стійких взаємозв'язків між його елементами.

З одного боку, ринок праці є одним з ринків економічних ресурсів. З іншого боку, сам ринок праці варто розглядати як систему - сукупність елементів, що знаходяться у відносинах і зв'язках між собою й утворюють певну цілісність, єдність.

Оскільки ринок праці має свою структуру, то сутність ринку визначають: 1) суб'єкти; 2) об'єкти; 3) суб'єктно-об'єктні відносини.

У ролі суб'єктів виступають юридичні і фізичні особи. Структура суб'єктів ринку праці багатогранна і неоднорідна. У ній виділяють роботодавців, найманих робітників, державу, тощо. Наймані робітники виступають на ринку з пропозицією своєї робочої сили. Вони можуть бути згруповані різними способами: працездатне, економічно активне, зайняте населення, тощо. Роботодавці - це юридичні і фізичні особи, що використовують найманих робітників у своїй господарській і іншій діяльності.

Роботодавці пред'являють попит на товар робоча сила. Ще одним найважливіший суб'єктом ринку праці є держава, у задачі якого входить регулювання відносин між роботодавцями і найманими робітниками, проведення активної чи пасивної політики на ринку праці з метою зм'якшення проблеми безробіття.

Свої функції держава виконує через інфраструктуру ринку праці - мережу фондів, центрів зайнятості (бірж праці), центрів підготовки і перепідготовки, підвищення кваліфікації, тощо. Головним інституціональним елементом інфраструктури ринку праці є спеціальна державна служба зайнятості.

Об'єктом ринку праці є специфічний товар - робоча сила (здатність до праці). Носіями робочої сили є живі люди, що наділені людськими якостями, тому ціна робочої сили являє собою не лише різновид ціни на економічний ресурс, але ціну соціального престижу, благополуччя працівника.

Не існує єдиного підходу щодо визначення структури ринку праці. Так, Васильченко В.С, Василенко П.М. до елементів, за допомогою яких функціонує ринок праці відносять: товар -- він виступає у формі робочої сили; ціна, яка виступає у формі заробітної плати; попит, який визначає потребу країни, галузі, регіону, фірми в робочої силі; пропозиція, тобто чисельність і структура наявних трудових ресурсів. Позитивним у визначенні є врахування товару як елементу ринку праці, що визначає необхідність його якісного визначення [25, с. 29].

Інші автори до основних елементів ринку праці відносять попит та пропозицію робочої сили, ціну праці та конкуренцію. згідно з більш розширеним підходом, до основних елементів ринку праці крім попиту і пропозиції, ціни робочої сили та конкуренції відносять також кон'юнктуру, вартість робочої сили та її резерв.

Механізм функціонування ринку праці, як і будь-який ринок, включає попит на працю, пропозицію праці та ринкову рівновагу.

Попит на ринку праці (рис 2.1) -- платоспроможна потреба суспільства в робочій силі. За своїм економічним змістом попит характеризує обсяг і структуру загальної потреби на робочу силу, яка забезпечена реальними робочими місцями, фондом оплати праці й життєвих благ. Він активно впливає на відтворювальні зв'язки економічно системи, формуючи властиву для не організацію зайнятості на ринку праці. Попит на ринку праці визначається обсягом і структурою виробництва, рівнем продуктивності праці, ціною робочої сили, кон'юнктурою ринків капіталів, товарів, послуг та правовими нормами, визначається кількістю та якістю робочих місць, які існують в економіці та функціонують або потребують заповнення. При цьому розрізняють ефективний попит який визначається кількістю економічно доцільних робочих місць, і сукупний попит що включає також зайняті працівниками, але неефективні місця.

ринок праця зайнятість попит

Размещено на http://www.allbest.ru/

15

Рис. 2.1. Крива попиту на працю

де, W - заробітна плата, L - чисельність працівників, D - попит на працю

Попит на ринку праці формується залежно від її ціни, потреб виробництва, технічного рівня підприємств тощо. Тому можуть траплятися випадки, коли здібності професіоналів нікому не потрібні, а попит на звичайну малокваліфіковану працю високий. Попит на ринку праці залежить від:

1) від попиту на товари і послуги, для виготовлення яких потрібно наймати працівників;

2) продуктивності праці кожного найнятого працівника (продуктивність визначається кількістю продукції, яку працівник здатен виробити за одиницю часу; інтенсивність -кількість часу яку витрачають на виробництво одиниці продукції);

3) економічної кон'юнктури в країні (загального попиту на товари в країні), від того на якій фазі економічного циклу знаходиться виробництво в країні;

4) втілення нових технологій;

5) структури економіки, сукупності галузей і підприємств.

Попит на працю (як і на інші ресурси) залежить від попиту на товари і послуги, тобто є похідним від попиту на товари. Крім того, попит на працю залежить від її продуктивності. У цілому, чим вища продуктивність праці, тим вищий попит на неї.

Пропозиція на ринку праці (рис. 2.2) -- це контингент працездатного населення, яке пропонує свою робочу силу в обмін на життєві цінності. На пропозицію на ринку праці впливає демографічна ситуація, характер і зміст праці, інтенсивність вивільнення робоча сили, ефективність функціонування системи підготовки і перепідготовки працівників, система оплати праці.

Размещено на http://www.allbest.ru/

15

де, W - заробітна плата, L - чисельність працівників, S - ппропозиція праці

Рис. 2.2 Крива пропозиції праці

Визначальним економічним мотивом пропозиції робочої сили є рівень заробітної платні (W): чим він вищий, тим більша її пропозиція. Але це збільшення відбувається до певного моменту, що пов'язано з домінуванням потреб вищого порядку (потреб вільного часу, розваги, дозвілля тощо). Тому крива пропозиції робочої сили матиме такий вигляд:

Умови формування пропозиції: у разі підвищення заробітної плати діє «ефект заміни»: працівникові вигідно відмовитися від годин дозвілля заради збільшення робочого часу, якщо ціна його праці забезпечує йому більше переваг; збільшуючи свій робочий час, працівник витрачає більше енергії на кожну додаткову одиницю робочого часу, тобто граничні витрати праці зростають. Це означає, що лише за умови збільшення заробітної плати індивід погодиться працювати більше; підвищення заробітної плати створює «ефект доходу». Він проявляється в тому, що, задовольнивши свої першочергові потреби, працівник, який одержує високу плату, більше цінує дозвілля. Але для нових працівників працює «ефект заміни».

Пропозиція праці визначається рівнем заробітної плати, податків, потребами в матеріальному забезпеченні непрацюючих членів сім'ї робітника, звичками, традиціями, силою профспілок тощо. Пропозиція праці буде збільшуватися при зростанні зарплати, престижу роботи, морального задоволення. Також на пропозицію праці впливає чисельність працездатного населення, кількість відпрацьованого часу за рік, кваліфікація тощо [9, с. 102].

Кон'юнктура ринку праці-- це співвідношення попиту та пропозиції всіх складових структури ринку праці, що залежить від: стану економіки (піднесення чи спад); галузевої структури господарства; рівня розвитку технічної бази, добробуту (рівень доходів населення, в тому числі подушний); розвитку ринку товарів, послуг, житла, цінних паперів; стану соціальної і виробничої інфраструктури; ступеня розвитку багатоукладності економіки; розвитку інтеграційних зв'язків (галузевих і територіальних); демографічних, етнічних, соціальних, політичних, екологічних та інших факторів.

Стан рівноваги на ринку праці визначається рівноважною ціною - певним рівнем заробітної плати (рис.2.3).

Рис. 2.3 Рівновага ринку праці

Підвищення заробітної плати вище рівноважного рівня приведе до безробіття, оскільки працівники погодяться виконувати більший обсяг роботи, а значить, наймати нових при розширенні виробництва недоцільно. Зниження заробітної плати приведе до нестачі працівників. Це можна пояснити тим, що мало робітників матимуть бажання продавати свою робочу силу за таку заробітну плату. В умовах вільної конкуренції рівновага постійно порушується і виникає безробіття.

Серед закладів інфраструктури ринку праці слід назвати біржу праці, рекрутингові агентства, компанії з найму персоналу тощо. В Україні функції біржі праці виконує Державна служба зайнятості в обов'язки якої входить:

- аналіз і прогнозування попиту та пропозиції на робочу силу, інформування населення й державних органів управління про стан ринку праці;

- консультування громадян, власників підприємств, установ і організацій чи уповноважених ними органів, які звертаються до служби зайнятості;

- реєстрація безробітних і надання їм у межах своєї компетенції допомоги, в тому числі і грошової;

- участь у підготовці перспективних і поточних державної та територіальних програм зайнятості та заходів щодо соціальної захищеності різних груп населення від безробітгя [18, с. 85].

Розділ 3. Робоча сила і безробіття

В умовах ринкової економіки робоча сила є товаром. Ціною товару робоча сила виступає заробітна плата. Купується і продається цей специфічний товар на ринку праці. Мета уряду будь-якої демократичної країни - це досягнення повної зайнятості на ринку праці, або зведення безробіття до природного рівня.

Зайнятість - це співвідношення між кількістю працездатного населення і кількістю зайнятих, яке характеризує рівень використання робочої сили в країні та ситуацію на ринку праці.

До робочої сили країни входять зайняті і безробітні.

За З.У. “Про зайнятість населення” [1] до зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно (у тому числі члени особистих селянських господарств), проходять військову чи альтернативну (невійськову) службу, на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайнятості, а також особи, що навчаються за денною формою у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах та поєднують навчання з роботою.

До зайнятого населення також належать:

· непрацюючі працездатні особи, які фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом, інвалідом I групи або за особою похилого віку, яка за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досягла 80-річного віку, та отримують допомогу, компенсацію та/або надбавку відповідно до законодавства;

· батьки - вихователі дитячих будинків сімейного типу, прийомні батьки, якщо вони отримують грошове забезпечення відповідно до законодавства;

· особа, яка проживає разом з інвалідом I чи II групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, та одержує грошову допомогу на догляд за ним відповідно до законодавства. До зайнятого населення не належать іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні і зайнятість яких пов'язана із забезпеченням діяльності іноземних посольств і місій або виконанням своїх професійних чи трудових обов'язків перед роботодавцем - нерезидентом.

Безробітні - особи віком від 15 до 70 років, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готові та здатні приступити до роботи;

Попит на робочу силу представляє собою потребу роботодавців у трудових послугах працівників певних професій і кваліфікацій.

Попит на робочу силу визначається такими факторами:

· загальним розвитком економіки;

· рівнем технічної оснащеності виробництва та НТП;

· рівнем спеціалізації виробництва та його інтеграції з економіками інших країн.

Пропозиція робочої сили представляє собою різноманітність і якість трудових послуг, які пропонуються робочою силою.

Пропозиція робочої сили визначається такими факторами: рівнем заробітної плати; рівнем податків; рівнем культури, освіти; релігійними установками; силою профспілок.

Безробіття, або стан, в якому «більша чи менша кількість працездатних людей не мають зайнятості» стало однією з домінуючих проблем минулого та початку XXI століття. Його появу пов'язують з стрімким розвитком техніки, комп'ютеризацією життя, і перед усім із змінами, що відбуваються в світовій економіці. Ці фактори змушують велику кількість людей «залишається у вимушеній бездіяльності у зв'язку з відсутністю можливості знайти відповідно до визначеного законом періоду, роботу, що відповідає їх кваліфікації та професійним нахилам».

Поняття безробіття як вимушеної відсутності професійної активності ввів в останній декаді XIX століття англійський економіст Дж. А. Гобсон. Однак, як явище явне, що має широкі економічні і соціальні межі, воно з'явилося у 20_30 роках XX століття досягнувши свого апогею під час великої економічної кризи, внаслідок якої, 25% від загальної чисельності робочої сили залишилось без роботи.

Безробіття - це така ситуація на ринку праці, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї, внаслідок чого частина працездатних робітників не можуть знайти робоче місце. Для обчислення рівня безробіття використовують наступну формулу:

Рівень безробіття =(Кількість безробітних/Робоча сила)*100% (3.1)

Розрізняють такі основні форми безробіття:

· фрикційне (нормальне, добровільне) - представляє собою ту частину робітників, що добровільно звільнилися і шукають роботу кращу за оплатою чи за умовами праці (складає ?1% від усіх безробітних);

· структурне - з'являється внаслідок структурної перебудови виробництва під впливом НТП, при якому частка робітників стають непотрібними за рахунок введення кращих технологій (складає ? 2-3% від усіх безробітних);

· циклічне - викликається економічним спадом та кризою, коли примусово звільняються працездатні робітники, і утворюється перевищення пропозиції праці над попитом на неї;

· інші форми безробіття: сезонне; застійне; приховане; поточне; молодіжне; конверсійне, інституціональне.

Загальними причинами безробіття є: пошуки кращої роботи; негнучкість заробітної плати; недостатній попит на робочу силу [19, с. 69].

Кожна економічна школа, досліджуючи причини безробіття, створила свою концепцію його причин, зокрема:

1) класична школа, що базується на теорії загальноекономічної рівноваги, причину безробіття бачить у надмірно високій заробітній платі найманих працівників, що створює надлишок пропозиції робочої сили над її попитом на ринку праці. Рівновага на ринку праці (Л. Вальрас та інші) досягається через ринкове саморегулювання: надлишок пропозиції робочої сили «тисне» на зарплату, знижуючи її, зниження зарплат вимагає зниження цін, і в кінцевому результаті підвищується рівень зайнятості;

2) кейнсіанська школа, не визнавала причиною безробіття високий рівень зарплат. Критикуючи класичні теорії, вона доводила, що зниження зарплати не підвищує зайнятість, тому що скорочення зарплати веде до зниження сукупних витрат на макрорівні; зниженню зарплат протистоять профспілки, мінімальний рівень зарплати регулюється державою. Неокейнсіанці (А. Філліпс та інші) причину безробіття пояснювали недостатністю сукупного попиту і сукупних витрат на закупівлю товарів і послуг, що скорочує і попит на працю на макрорівні. Філліпс досліджував залежність між рівнем безробіття і темпами інфляції, доводячи можливість регулювання рівня безробіття за рахунок інфляції;

3) монетаристська теорія (М. Фрідмен) та теорія пропозиції висунули концепцію «адаптивних очікувань» де доводили тезу про можливість суб'єктів економіки усвідомлювати динаміку цін та інформацію про ринок праці і пристосовуватися до цього шляхом вимог підвищення зарплат або згортанням виробництва і попиту на працю;

4) інституціональна теорія (Т. Веблен, Дж. Гелбрейт та інші) пов`язує причини безробіття з функціонуванням самих інститутів ринку та неповною інформованістю суб'єктів ринку, щодо вакансій на ринку праці. Тому вирішення проблем зайнятості і безробіття залежить від здійснення ефективних інституційних реформ та соціального контролю державою ринку праці;

5) контрактна теорія (М. Бейлі і Д. Гордон) синтезує ідеї різних шкіл щодо причин безробіття, як неокласичні, так і неокейнсіанські, рекомендуючи укладати соціальні контрактні угоди, призначені мінімізувати ризик втрат і стабілізувати зайнятість на ринку праці [30, с. 96-99].

Повна зайнятість означає повне використання всіх придатних трудових ресурсів, вона є метою ринкової економіки, але може бути досягнута тільки на етапі економічного піднесення, хоча ніколи не складає 100 % від робочої сили.

В умовах повної зайнятості виробляється потенційний ВНП, тобто максимальний ВНП, який економіка виробляє в умовах повної зайнятості, за рахунок повного використання всіх ресурсів (при цьому фактичне безробіття дорівнює природному).

Навіть на піднесені існує певний відсоток безробітних, який називається природним рівнем безробіття. Це такий рівень безробіття, який забезпечується в умовах рівноваги на ринку праці. Він складається з суми фрикційного і структурного безробіття та становить приблизно 5 - 6%. Коли існує природний рівень безробіття в умовах повної зайнятості, то циклічне безробіття дорівнює нулю.

Ціна безробіття означає втрати суспільства від безробіття. Вона представляє собою зменшення обсягу ВНП за період зростання циклічного безробіття.

Втрати ВНП внаслідок циклічного безробіття підраховують на основі закону Оукена, який демонструє зв'язок між фактичним рівнем безробіття і відставанням обсягу ВНП. Закон Оукена показує, що коли фактичний рівень безробіття перевищує природний рівень безробіття на 1%, то відставання обсягу ВНП складає приблизно 2,5% [6, с. 72].

Розділ 4. Стан ринку праці в Україні на сучасному етапі

Економічне зростання, над забезпеченням якого працює український уряд, створює передумови для збільшення зайнятості, доходів населення, підвищення продуктивності його праці. Вихід з фінансово-економічної кризи, що в певній мірі характеризує сучасну українську економіку, відбувається повільно та нерівномірно для окремих виробничих галузей і підприємств, що неминуче призводить до диспропорції національного ринку праці, до різновекторності розвитку окремих його сегментів.

Заробітна плата для більшості працюючих українців фактично перетворилася на один із варіантів соціальної допомоги, який мало залежить від результатів праці (таблиця 4.1.).

Таблиця 4.1

Середньомісячна заробітна плата в Україні за 2000-2012 рр.

	Середньомісячна заробітна плата
	номінальна	реальна
	гривень	у % до прожиткового мінімуму для працездатних осібІ	у % до попереднього року
2000	230	80,0	99,1
2001	311	94,0	119,3
2002	376	103,1	118,2
2003	462	126,6	115,2
2004	590	152,5	123,8
2005	806	178,0	120,3
2006	1 041	206,1	118,3
2007	1 351	237,9	112,5
2008	1 806	270,0	106,3
2009	1 906	256,2	90,8
2010	2 239	242,8	110,2
2011	2 633	262,3	108,7
2012	3 026	266,8	114,4

[13]

Хоча спостерігається стійка динаміка зростання заробітної плати: у 2012 році середньомісячна номінальна заробітна плата штатних працівників становила 3026 грн., що у 13 разів перевищує рівень середньомісячної номінальної заробітної плати 2000 року (230 грн.)(рис. 4.1).



Рис. 4.1. Динаміка середньомісячної заробітної плати в Україні у 1995 - 2012 роках

В рамках проведення профспілкового моніторингу стану погашення заборгованості з виплати заробітної плати ФПУ направила Мінсоцполітики наступну інформацію. За інформацією членських організацій ФПУ за період з 08.04.2013 до 08.05.2013 сума заборгованості з виплати заробітної плати збільшилася на 42,1 млн. грн. або на 11,1% і становить 421,5 млн. грн. Збільшення заборгованості відбулося, зокрема, на ПАТ ДАК «Автомобільні дороги України» (на 40,0 млн. грн.), ДП «Київське обласне дорожнє управління» (на 5,0 млн. грн.), АУ ДП «Запорізький облавтодор» (на 3,0 млн. грн.), ДАХК «Артем» (на 1,5 млн. грн.). Зменшення заборгованості спостерігається на таких підприємствах як ВАТ «Краян» (на 6,1 млн. грн.), ПАТ «Київський завод «Радар» (на 3,1 млн. грн.), КП «Житомирське ТТУ» (на 2,0 млн. грн.), КП «Донелектроавтотранс» (на 1,2 млн. грн.), ПрАТ «Росава» (на 1,4 млн. грн.). Водночас, утворилася заборгованість із виплати заробітної плати вже у 2013 році на ЖКП «Азовжилкомплекс» (0,5 млн. грн.) [14].

Станом на 1 травня 2013 року заборгованість із виплати заробітної плати становила 1056, 2 млн. грн., з яких 572,3 млн. грн. заборгували економічно активні підприємства. Якщо розглянути заборгованість по областям, то найбільше заборгували в Донецькій області - 216,7 млн. грн. (таблиця 4.2).

Таблиця 4.2

Динаміка заборгованості з виплати зарплати

Станом на	Динаміка заборгованості з виплати зарплати
	Україна	Київська обл.	Донецька обл.	Харківська обл.
	Усього	в т.ч. екон. активні	Усього	в т.ч. екон. активні	Усього	в т.ч. екон. активні	Усього	в т.ч. екон. активні
1 травня 2013, млн.грн.	1056,2	572,3	126,8	125,0	216,7	100,1	89,1	36,8
Темпи до 1 квітня 2013, %%	97,9	95,9	145,1	145,9	85,4	69,7	89,7	79,7
Темпи до 1 травня 2012, %%	104,1	119,8	2536,0	3906,3	96,1	103,0	80,6	42,4

Станом на 1 серпня 2013 року заборгованість із виплати заробітної плати становила 985,4 млн. грн. (додаток А). Як бачимо, заборгованість із виплати заробітної плати з квітня 2013 року почала знижуватись з 1078,4 млн. грн. до 985,4 млн. грн. Якщо розглянути заборгованість по областям, то станом на 1 серпня 2013 року найбільше заборгували в Донецькій - 157,3 млн. грн., Київській- 152,1 млн. грн., в Харківській - 97,6 млн. грн. та Луганській - 63,1 млн. грн. областях. Найменше в Волинській - 3,3 млн. грн., Рівненській- 0,7 млн. грн., в Чернівецькій - 0,1 млн. грн. областях.

Залишається значною диференціація заробітної плати за видами економічної діяльності. Найвищі розміри заробітної плати у 2005 році зафіксовані у працівників, які займаються у діяльності авіаційного транспорту - 1622 грн. та фінансовій діяльності (1553 грн.) , в той час низькою залишається заробітна плата у працівників сільського господарства (415 грн.). Найнижчі розміри заробітної плати у 2013 році зафіксовані у працівників, які займаються у діяльності авіаційного транспорту - 9817 грн. та фінансовій діяльності (5954 грн.) , в той час низькою залишається заробітна плата у працівників сільського господарства (2023 грн.) та рибальства (1552 грн.)(додаток Б).

Отже, існує парадокс: на 2012 рік безробіття в Україні чи не найменше серед країн Європи - 7,5 % (за даними Євростату: Греція - 9 %, США - 9,6 %, Франція - 8,9 %, Іспанія - 20,5 %, Польща - 11,2 % [28]), проте рівень бідності свідчить про значне відставання від багатьох держав. Тобто, в Україні є проблема низької оплати праці і неадекватної зайнятості. А багато людей, що залишилися без роботи, зазнають дійсний психологічний шок: страждає їх людська гідність, оскільки вони відчувають себе не потрібними суспільству і родині. Психологічні потрясіння, пережиті безробітними, породжують хвилю злочинів, самогубств. Статистика показує, що ріст безробіття збільшує число розлучень та захворювань. Все це підриває фізичне і моральне здоров'я суспільства.

Ситуація на вітчизняному ринку праці викликає у фахівців дедалі більшу тривогу. Деякі компанії Центральної та Східної Європи, переживаючи кадровий голод, приймають рішення шукати персонал у сусідніх державах. Україна, не витримуючи конкуренції, продовжує втрачати кадровий потенціал.

Навіть при тому, що зарплати працівників особливо затребуваних професій зростають прискореними темпами, чимало наших співвітчизників їдуть за кордон. Річ у тому, що тамтешні компанії мають можливість платити в кілька разів більше, створювати кращі умови для праці і життя. В умовах загострення демографічної кризи від розв'язання кадрової проблеми в усіх її аспектах вирішальною мірою залежить рівень конкурентоспроможності країни.

Абсолютна більшість українців за кордоном працює нелегально, тобто без укладання трудової угоди, відповідно без соціального захисту з боку іноземного роботодавця. Трудові мігранти, здебільшого з вищою освітою, за кордоном задовольняють попит на тяжку фізичну роботу, яку відмовляються виконувати місцеві жителі, що зводить нанівець трудовий потенціал вітчизняного дипломованого спеціаліста. Відсутність дозволу на працю, незнання мови, своїх прав і законів країни перебування сприяють тому, що трудові мігранти стають жертвами рекету, торгівлі людьми та сексуальної експлуатації, залякування, погроз тощо.

Протягом останнього десятиліття та в найближчому майбутньому в Україні поглиблюється диспропорція між працівниками та пенсіонерами, що спричиняє підвищене навантаження на працюючих осіб, адже бюджет пенсійного фонду, тобто виплата та розміри пенсій сьогоднішніх пенсіонерів, формується за рахунок пенсійних внесків нині працюючих осіб. Так, за даними Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України, до 2050 року на 100 осіб, які роблять пенсійні внески, припадатиме 139 пенсіонерів [28]. Отже, існування лише солідарної пенсійної системи є неефективним з соціального та економічного погляду.

На характер розвитку трудового потенціалу регіонів негативно впливає ще один внутрішній чинник - складна демографічна ситуація, яка містить загрозливі особливості для українського суспільства. Критичний спад народжуваності й високий рівень смертності, а також захворюваності та інвалідності людей призвели до того, що катастрофічно зменшується населення. На 1 липня 2013 року в Україні за даними Держкомстату проживало 45 мільйонів 469 тисяч 812 людей. Населення зменшується виключно за рахунок природного скорочення (101,5 тис. ), яке не перекриває незначний міграційний приріст населення (26 тис. осіб) [13].

Для природного відтворення населення потрібно кожній жінці репродуктивного віку народити троє дітей. Особливістю демографічної кризи України є те, що вона відбувається на тлі старіння населення всіх регіонів - у середньому кожна п'ята економічно активна особа - старша 50 років, а кожна 14 - старша працездатного віку.

Забезпечення молодих людей, які здобули професійно-технічну або вищу освіту, першим робочим місцем -- виразна ознака соціальної спрямованості державної політики. Дані проблеми можуть бути вирішені за допомогою цілеспрямованої профорієнтаційної роботи закладів освіти, державної служби зайнятості та роботодавців, що сприятимуть правильному вибору професії та наближатимуть збалансованість попиту і пропозиції робочої сили на вітчизняному ринку праці, а також створення конкурентних переваг вітчизняного ринку праці.

За даними Державної служби статистики України, у середньому за І квартал 2013 року чисельність зайнятого населення у віці 15-70 років, у порівнянні з відповідним періодом 2012 року, збільшилася на 44,2 тис. осіб та становила 20,1 млн. осіб.

Зростання чисельності зайнятого населення відбулося за рахунок сільського населення - на 140,8 тис. осіб, а у міській місцевості чисельність зайнятих зменшилася на 96,6 тис. осіб. За статевою ознакою, зростання зайнятості населення спостерігалося серед чоловіків (на 150,4 тис. осіб), в той же час серед жінок зазначений показник зменшився на 106,2 тис. осіб.

Рівень зайнятості населення зріс з 58,8% у І кварталі 2012 року до 59,3% у І кварталі 2013 року. Зростання цього показника спостерігається серед сільського населення, а також серед чоловіків. У міських поселеннях та серед жінок рівень зайнятості дещо знизився (відповідно, на 0,1 та 0,2 в.п.).

Зростання рівня зайнятості відбулося в усіх регіонах. Найвищий рівень зайнятості спостерігався у містах Києві (63,8%) та Севастополі (63,3%), в Дніпропетровській області (61,2%), в АР Крим (61,1%), а найнижчий - в Івано-Франківській області (53,8%).

Середньооблікова кількість штатних працівників в середньому по Україні у червні 2013 року зменшилася на 431 тис. осіб та становила 10 млн. 164 тис. осіб. Скорочення спостерігалося в усіх регіонах України.

В адміністративних відпустках без збереження заробітної плати у І кварталі 2013 року перебувало 72,9 тис. осіб (0,7% середньооблікової кількості штатних працівників), що на чверть менше, ніж у відповідному періоді 2012 року. Кількість працюючих у режимі неповного робочого дня (тижня) у І кварталі 2013 року збільшилася, у порівнянні з відповідним періодом 2012 року, на 43,1 тисячі та становила 565,7 тис. осіб (5,5% середньооблікової кількості штатних працівників).

Чисельність безробітних в середньому за І квартал 2013 року зменшилася на 89,1 тис. осіб і становила 1,8 млн. осіб. Зменшення чисельності безробітних відбулося серед міського (на 67,5 тис. осіб) та сільського населення (на 21,6 тис. осіб), а також спостерігалося серед чоловіків (на 132,8 тис. осіб), в той же час серед жінок зазначений показник збільшився (на 43,7 тис. осіб).

Рівень безробіття населення віком 15-70 років, визначений за методологією Міжнародної організації праці (МОП), знизився з 8,4% до 8,0% економічно активного населення. Рівень безробіття скоротився серед чоловіків (з 10,4% до 9,3%) та зріс серед жінок (з 6,2% до 6,7%). У сільській місцевості рівень безробіття знизився з 9,0% до 8,6%, а у міських поселеннях - з 8,2% до 7,8% економічно активного населення.

У І кварталі 2013 року рівень безробіття в Україні залишається нижчим, ніж в країнах Європейського Союзу, де він становив 11% (зокрема, в Греції та Іспанії - 27%, Хорватії - 18%, Португалії - 18%, Словаччині - 15%, Ірландії - 14%, Латвії - 12%).

Всього послугами державної служби зайнятості у січні-липні 2013 року скористалися майже 1,3 млн. громадян, з них отримали роботу за направленням центрів зайнятості - 488,0 тис. осіб. До участі у громадських та інших роботах тимчасового характеру залучено 125,1 тис. осіб.

Статус зареєстрованого безробітного у січні-липні 2013 року мали 1,1 млн. осіб, у тому числі 550,8 тис. осіб отримали статус безробітного з початку року. У січні-липні п. р. за направленням державної служби зайнятості працевлаштовано 320,0 тис. осіб, з числа зареєстрованих безробітних, що на чверть більше, ніж у відповідному періоді минулого року.

Рівень працевлаштування безробітних в середньому по Україні зріс з 26,7% у січні-липні 2012 року до 30,3% у січні-липні 2013 року. Кількість безробітних, які отримали допомогу по безробіттю одноразово для організації підприємницької діяльності, збільшилася з 7,0 тис. осіб до 8,8 тис. осіб.

Чисельність працевлаштованих безробітних на нові робочі місця, за яких здійснюється компенсація єдиного внеску роботодавцям - 1,2 тис. осіб. Проходили професійне навчання за направленням центрів зайнятості 142,5 тис. безробітних, що на 3,7 тис. осіб більше, ніж у січні-липні 2012 року.

У громадських роботах та інших роботах тимчасового характеру взяли участь 122,8 тис. безробітних, зокрема 39,6 тис. осіб залучено до громадських робіт. Станом на 1 серпня 2013 року мали статус безробітного 451,5 тис. осіб, з них отримували допомогу по безробіттю - 353,5 тис. осіб. Середній розмір допомоги по безробіттю у липні 2013 року становив 1 133 грн. [13].

Позитивна динаміка спостерігається у всіх регіонах. Найвищою питома вага вакансій із заробітною платою, вищою за мінімальну, була в Одеській (95,0%), Івано-Франківській (94,5%), Донецькій (93,6%) областях, а найнижчою - у Кіровоградській (68,9%) та Чернівецькій (63,9%) областях.

Забезпечено зростання на 26,7% кількості безробітних, працевлаштованих за направленням Державної служби зайнятості (зі 252,6 тис. до 320,0 тис. осіб). Позитивну динаміку досягнуто в усіх регіонах, зокрема у Херсонській, Одеській, Дніпропетровській, Луганській областях чисельність працевлаштованих безробітних зросла більш ніж на третину, у Закарпатській, Донецькій областях - майже на 50%, у Івано-Франківській області, м.Києві - понад 50%, а у Запорізькій області - цей показник сягнув 61%.

У результаті прискорення працевлаштування громадян, загальна тривалість зареєстрованого безробіття скоротилася на 14 днів (зі 163 днів до 149 днів). Скорочення цього показника відбулося в усіх регіонах. Найнижчою тривалість зареєстрованого безробіття була в Одеській області та м. Севастополі, найвищою - у Житомирській, Чернівецькій та Миколаївській областях.

За сприяння державної служби зайнятості у січні-липні 2013 року:

Ш отримали роботу - 488,0 тис. осіб, з них 320,0 тис. зареєстрованих безробітних;

Ш брали участь у громадських роботах та інших роботах тимчасового характеру - 125,1 тис. осіб, з них 122,8 тис. зареєстрованих безробітних;

Ш проходили професійне навчання - 142,5 тис. безробітних;

Ш працевлаштовано шляхом виплати допомоги по безробіттю одноразово для організації підприємницької діяльності - 8,8 тис. осіб.;

Ш працевлаштовано безробітних на нові робочі місця, за яких здійснюється компенсація єдиного внеску роботодавцям - 1,2 тис. осіб.;

Ш кількість осіб старше 45 років, які отримали ваучер на навчання - 5,4 тис. осіб, у т.ч. безробітні - 2,5 тис. осіб.

Станом на 1 серпня 2013 року кількість зареєстрованих безробітних становила 451,5 тис. осіб, з них отримували допомогу по безробіттю - 353,5 тис. осіб, проходили професійне навчання - 16,2 тис. безробітних, брали участь у роботах тимчасового характеру - 2,8 тис. осіб.