Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Інститут вищої кваліфікації

КУРСОВА РОБОТА

З основ мікроекономіки та макроекономіки

На тему

«Економічні кризи: сутність, причини та наслідки»

Слухача 1 року навчання

Центру післядипломної освіти та

Магістерських програм

Спеціальності 7.050104 «Фінанси»

Науковий керівник

К. ф.-мат. Наук, доцент

КИЇВ 2011р.

Зміст

Вступ

1. Теоретичні аспекти економічних криз

1.1 Сутність економічних криз

1.2 Стадії економічних криз

1.3 Класифікація економічних криз

1.4 Причини виникнення економічних криз з позиції різних економічних шкіл

2. Світові економічні кризи

2.1 Економічні кризи в історії

2.2 Світова економічна криза 2008 року

3. Трагедія кризи в Україні та шляхи її подолання

3.1 Причини та вплив світової кризи 2008 р. на економіку України

3.2 Відновлення економіки держави

3.3 Прогнози розвитку української економіки

Висновки та пропозиції

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Протягом становлення і розвитку світового індустріального суспільства в економіці багатьох країн відбувалися кризи, під час яких спостерігалися: наростаючий спад виробництва, скупчення нереалізованих товарів на ринку, падіння цін, крах системи взаємних розрахунків, крах банківських систем, розорення промислових і торгових фірм, різкий стрибок безробіття. У спеціальній літературі економічна криза характеризується як порушення рівноваги між попитом і пропозицією на товари та послуги. 

Кризи супроводжують всю історію людського суспільства. Перша світова економічна криза, який завдав удару народному господарству та суспільному житті одночасно США, Німеччини, Англії та Франції стався в 1857 році. Криза почалася в США. Причиною послужили масові банкрутства залізничних компаній і обвал ринку акцій. 

Згодом, протягом багатьох століть, можна спостерігати різні кризи економічного характеру, що відбувається в різних точках земної кулі: час Великої депресії (1929-1933 рр..), Мексиканська криза (1994-1995рр.), Азіатський криза (1997 р), Російська криза ( 1998р) і, звичайно ж, що відбувається в даний момент часу американський економічна криза. Актуальність даної теми очевидна, так як економіка багатьох країн світу залучена в останній з цих криз. 

Вибір даної теми, перш за все, пов'язаний з актуальністю проблеми, великою кількістю нової інформації і можливістю зіставлення даних за різні історичні періоди часу. Метою даної роботи є розкриття таких питань, як: Поняття кризи та причини виникнення; Вплив кризи на українську економіку; Антикризові заходи, прийняті урядом України і т.д.

Метою даної роботи є дослідження кризових явищ у світовій економіці. Поставлена мета вирішується шляхом виконання наступних завдань:

- означення природи криз в економіці;

- вивчення причин виникнення економічних криз ;

- аналіз світових економічних криз в історії;

- розгляд особливостей перебігу кризових явищ в економіці України;

- огляд основних шляхів виходу кризи та прогнозування розвитку економіки.

Предметом дослідження є зміни, що відбулися в економіці України в період протікання економічної кризи 2008 - 2010 роки, шляхи виходу з ситуації, що склалася, і наслідки кризи. Об'єктом дослідження є те, що відбувається в даний момент часу американський економічна криза, яка передбачає серйозне оновлення структури світової економіки і її технологічної бази.

1. Теоретичні аспекти економічних криз

1.1 Сутність економічних криз

Поняття «криза» має багато рівнів і трактувань, воно походить від грецького слова "crisis", що означає "вирок, рішення по якому-небудь питанню, або в сумнівній ситуації". Також може означати "вихід, рішення конфлікту (до ін. військового)". Але сучасне значення слова найбільш часте застосування знаходить у Гіппократа й лікарів: криза означає вирішальну фазу розвитку хвороби. У цьому контексті мова заходить про "crisis" тоді, коли хвороба підсилює інтенсивність або переходить в іншу хворобу або взагалі закінчується смертю.

B XVII-XVIII сторіччях поняття криза стала застосовуватися й у відношенні до процесів, які відбуваються у суспільстві, військові та політичні кризи, при цьому використалося майже не змінене значення кризи взяте з медицини.

I нарешті в ХІХ столітті значення перейшло в економіку. "Класичне" економічне поняття кризи, що сформувалося в той час, означає не бажану й драматичну фазу в капіталістичній економічній системі, що характеризується коливаннями й негативними явищами, перешкодами.

Економічна криза - це значне порушення рівноваги в господарській системі, що часто супроводжується втратами й розривом нормальних зв'язків у виробництві й ринкових відносинах, що в остаточному підсумку, веде до дисбалансу функціонування економічної системи в цілому [1].

Кожна криза дозріває у фазах пожвавлення й підйому. Це фази стійкого розширення виробництва. У цей період збільшуються доходи населення й росте сукупний споживчий попит. Ріст споживчого попиту спонукує підприємців розширювати виробничі потужності й збільшувати капіталовкладення. Отже, росте попит на засоби виробництва. Збільшення загального сукупного попиту починає випереджати темпи зростання суспільного виробництва. Кругообіг індивідуальних капіталів протікають безперешкодно, знижується гострота конкурентної боротьби. Тому зменшуються стимули нових впроваджень, відновлення виробництва. Відтворення протікає на переважно екстенсивній основі. Такий розвиток триває доти, поки темпи зростання виробництва не починають випереджати темпи росту платоспроможного попиту. Коли це відбувається, то наступає надвиробництво товарів, a разом з ним і економічна криза. Економічна криза виявляє перенагромадження капіталу, що виступає в трьох формах: надвиробництво товарного капіталу (ріст нереалізованої продукції), перегромадження продуктивного капіталу (збільшення недовантаження виробничих потужностей, ріст безробіття). Перенагромадження грошового капіталу (збільшення кількості грошей, не вкладених у виробництво). Загальним результатом перенагромадження капіталу стає ріст витрат виробництва, падіння цін і, отже, прибутку.

Але економічна криза виявляє не тільки межа, але й імпульс у розвитку економіки, виконуючи стимулюючу («очисну») функцію. Під час кризи виникають спонукальні мотиви до скорочення витрат виробництва й збільшенню прибутку, підсилюється конкуренція. Економічна криза приводить до морального зношування засобів виробництва, не здатних забезпечити прибуткове функціонування капіталу. Biн же створює стимули для поновлення капіталу на новій технічній основі. Тому криза дає початок переважно інтенсивному розвитку економіки. 3 ним кінчається попередній період розвитку й починається наступний. Криза - найважливіший елемент механізму саморегулювання ринкової економіки. Таким чином, циклічність як форма руху ринкової економіки має своїм епіцентром криза, у якому виявляються й межу, і імпульс росту економіки. Викликаючи масове моральне зношування основного капіталу, криза розчищає шлях для масових інвестицій, причому на новому технічному рівні.

Але перехід до розширення виробництва й до його відновлення не може відбутися в один момент. Тому на зміну кризі приходить фаза депресії. У ході депресії починається період інтенсивного розвитку, що охоплює всю наступну фазу - пожвавлення. Наприкінці фази пожвавлення стимули відновлення вичерпують себе. I наступна фаза циклу - підйом - знову починає екстенсивний розвиток.

Таким чином, причина циклічного характеру розвитку економіки криється в конфлікті умов виробництва й умов реалізації, у протиріччі між виробництвом, що прагне до розширення, i не встигаючим за ним ростом платоспроможного попиту. Істотні зміни в сукупній пропозиції та сукупному попиті виявляються в економічній Кризі, що є не тільки порушенням пропорційності суспільного виробництва, але й поштовхом до рівноваги й збалансованості економіки. Механізмом циклічного руху виступає падіння цін (відповідно знецінення основного капіталу й зниження заробітної плати).

На тривалість і глибину економічної кризи істотно впливає коливання інвестицій. Криза утворить вихідний момент для нових масових капіталовкладень. Це пов'язане з тим, що, по-перше, криза знецінює основний капітал і тим самим створює умови для відновлення виробничого апарата. По-друге, криза примушує до відновлення основного капіталу на новій технічній базі, що викликає зниження витрат виробництва й відновлення до кризового рівня прибутку. Масове моральне зношування основного капіталу, викликаний кризою, змушує всіх підприємців застосовувати нову техніку. [2] Отже, криза розчищає шлях для масових інвестицій, допомагаючи економіці перейти в іншу фазу. Тому відновлення основного капіталу є матеріальною основою періодичності криз і тривалості циклу.

У ході всього економічного циклу динаміка виробництва нерозривно пов'язана з рухом основного капіталу й відбувається на базі цього руху. Криза завершує період обороту більшості індивідуальних капіталів і в той же час дає початок новому циклу обороту. Тим самим створюється нова матеріально-технічна база для наступного економічного циклу.

Таким чином, циклічність як форма руху ринкової економіки має своїм епіцентром криза, у якому виявляються й межу, і імпульс росту економіки. Викликаючи масове моральне зношування основного капіталу, криза розчищає шлях для масових інвестицій, причому на новому технічному рівні. Отже, моральне зношування техніки й динаміка науково-технічного прогресу перетворює відновлення основного капіталу в синхронне в масштабах всієї економіки. A мінливість кон'юнктури надає масовому відновленню основного капіталу додаткову нерівномірність. Звідси безперервні коливання ділової активності, чергування переважно екстенсивного (фаза підйому) і переважно інтенсивного (після кризи) типів економічного росту. A реальний циклічний процес з'являється складним явищем, обумовленим оборотом основного капіталу, науково-технічним прогресом, динамікою кон'юнктури. Установлення суверенітету, розпорядження своїми природними ресурсами дозволили країнам, що розвиваються, домогтися більше справедливих цін на сировину й збільшити доходи від експорту. Але розвинені країни зуміли в 80-і роки за рахунок застосування дешевих замінників і переходу на ресурсозберігаючі технології домогтися зниження цін на нафту й сировинні товари.

Необхідний поділ кризового процесу на різні стадії зв'язана в першу чергу для того, щоб визначити крапку й час застосування заходів щодо надання впливу на кризу, недопущенню й подоланню кризи.

1.2 Стадії економічних криз

Крістек характеризує стадії кризового процесу з погляду можливостей, потенціалу подолання кризи й раннього оповіщення про нього.

Окремі стадії кризового процесу по Крістеку можна описати в такий спосіб:

1. Стадія: потенційна криза

Криза підприємства як процес знаходить свій початок у фазі потенційного, тобто тільки можливого але ще не реальної кризи підприємства. I через відсутність достовірних симптомів кризи даний стан підприємства характеризується як квазінормальне, тобто практично як стан у якому постійно перебуває підприємство, і воно дає час/крапку відліку виникнення кризи на підприємстві.

2. Стадія: латентний/схована криза

Ця фаза кризового процесу характеризується схованим уже наявним або з великою ймовірністю незабаром, що починається кризою, впливу якого не обумовлені наявним у наявності в підприємства стандартним інструментарієм. Але застосування спеціальних методик раннього розпізнавання дозволяє на цій стаді ї зробити активний вплив на латентну кризу за допомогою попереджуючих заходів.

У загальному на даній стадії наявний у наявності в підприємства потенціал подолання кризи як правило не використається в повному обсязі. Основний упор тут лежить у застосуванні систем раннього оповіщення/розпізнавання.

3. Стадія: гостра переборна криза

Ha цьому етапі починається безпосереднє відчуття підприємством вихідні від кризи негативного впливу. Разом із цим підсилюється інтенсивність реальних, проти підприємства спрямованих деструктивних впливів, що викликає різку недостачу, тиск часу, терміновість/невідкладність прийняття рішень. При подальшому зменшенні альтернативних варіантів дій через вичерпання, що є в наявності підвищуються вимоги по знаходженню діючих шляхів рішень проблем (факторів подолання кризи). На цьому етапі для подолання кризи потрібна мобілізація все більших чинностей підприємства й вичерпуються повністю наявні в наявність резерви пo подоланню кризи. Ha даній стадії ще є можливість подолання (приборкання) гострої кризи, тому що наявність, що є в наявності подолання кризи достатній для того щоб упоратися із кризою. Підвищуються до межі вимоги до подолання кризи, і заходу щодо подолання кризи повинні виявити свою дію нa поліпшення ситуації за дуже незначний проміжок часу, наявний у розпорядженні.

4. Стадія: гостра непереборна криза

Якщо не вдається приборкати гостра криза, то підприємство вступає в останню стадію розвитку кризового процесу, що закінчується ліквідацією підприємства. На цьому етапі вимоги для подолання кризи значно перевищують наявний потенціал. Подолання кризового процесу не можливо, особливо через відсутність або невдалі заходи, дій, через екстремально сильний тиск часу й через інтенсивність, що підсилюється, спрямованих проти підприємства деструктивних впливів [3].

Криза підприємства являє собою переломний момент y послідовності процесів подій і дій. Типовим для кризової ситуації є два варіанти виходу з її, або це ліквідація підприємства як екстремальна форма, або успішне подолання кризи.

Проміжки між початком і завершенням кризи бувають різної тривалості. Однієї сторони є тривалі, слабко прискорювані кризові процеси, з іншої сторони існують зненацька виникаючі кризові процеси, високої інтенсивності й з коротким строком розвитку. Криза може абсолютно зненацька виявитися під час гармонічного розвитку підприємства й носити характер непереборної катастрофи або виникнути відповідно до припущень і розрахунками. Але в рідких випадках криза з'являється зненацька, тобто без якого-небудь попереджена для фахівців підприємства.

При кризі панує недостача часу й рішень. Оцінка обмеженого часу для прийняття рішень залежить від стану кризи й визначає цим недостачу часу або терміновість рішення проблем.

При кризі важливим є проблема керування. [4] Висока комплексність керування в умовах кризи дозволяє з однієї сторони впливати на розвиток автономних процесів і охоплює з іншої сторони специфічну проблематику керівництва: необхідність його високої якості й наявність тільки двох варіантів кінцевого результату дій менеджменту, тобто можливо або банкрутство, або успішне подолання кризи.

1.3 Класифікація економічних криз

Коли Америка була молода й ще тільки розвивалася, банківська справа була бізнесом, у який можна було легко ввійти. Для цього досить було позичити небагато грошей і знайти, де відкрити рахунок. У той час не існувало законів, що обмежують кількість капіталовкладень, правил ведення банківської справи, ніяких інших мір, що захищають або направляють розвиток економіки. Банківська система має здатність «створювати» гроші. Вона підтримує певний рівень резервів депозитних грошей і потім розширює грошову масу нескінченно повторюваним процесом видачі грошей у борг, з наступним відрахуванням резервного фонду із цих грошей і знову з наступною їхньою видачею. До поточного резерву в більшості західних країн сьогодні пред'являється вимога, щоб він становив 18-20 %. Це дозволяє давати кредит на суму, що перевищує в 5 разів розміри вкладень. Як ви можете представити, ситуація, коли кредитується сума в 5 дол., a на рахунку є всього 1 дол., може виявитися критичної в момент циклічних перепадів. Звичайно люди не квапляться знімати свої гроші з банківських рахунків, але вони хочуть бути впевненими в тім, що вони завжди можуть зняти їх з рахунку, коли це їм буде необхідно. У критичних ситуаціях люди починають побоюватися, що вони можуть не одержати свої гроші відразу. Всі вкладники вибудовуються в чергу, щоб зняти з рахунків свої гроші. Банк же не може видати гроші всім вкладникам одночасно через те, що має обмежена кількість грошей на руках, у наявності (банк займається тим, що приймає від одних людей внески, a іншим людям видає ці гроші в борг), тому що основні гроші банку перебувають у позиках. Позики нелегко перетворити в готівку. Тому, якщо вкладники мають намір^-все відразу одержати свої внески, то забезпечити це просто неможливо, і банк змушений закритися. Спочатку банки мали право друкувати гроші. Вони випускали банкноти, які гарантували одержання за них золота. Потім банки стали випускати банкноти, не забезпечені золотом. Банкноти випускалися банками. які перебували на відстані тисяч миль від людей, що здобували їх. Той рівень комунікації й транспорту, що тоді існував, гарантував неможливість викупу золота пo цих банкнотах. Ця практика через якийсь час викликала стан загальної нестабільності в економіці, що може бути охарактеризована як паніка. Паніка - це така ситуація, коли люди починають хвилюватися за долю своїх внесків і закривають свої рахунки. Коли всі вкладники раптом вимагають свої внески, банк закривається, оскільки він не може повернути їх усім. Це у свою чергу викликало банкрутство й виробничі підприємства. Таким чином, спади, кризи пояснювалися нестабільністю фінансового сектора, що за певних умов викликає спад економічної активності у всіх сферах національної економіки.

Подібний підхід до трактування проблеми циклічності сьогодні відходить на другий план, він зізнається споконвічно поверхневим, тому що виходить iз аналізу тільки сфери обігу. У цей час циклічність розглядається у зв'язку з виробництвом і обігом. У центр аналізу виноситься динаміка промислового виробництва, ВНП, доходу. При цьому динаміка цін, відсотка, обороту трактується лише як індикатор загальноекономічних змін. Bce різноманіття криз можна класифікувати по трьох різних підставах [5].

Перша підстава - по масштабах порушення рівноваги в господарських системах. Загальні кризи охоплюють все національне господарство. Часткові поширюються на яку-небудь одну сферу або галузь економіки.

Так, фінансова криза - глибокий розлад державних фінансів. Воно проявляється в постійних бюджетних дефіцитах. Крайнім проявом фінансової кризи е неплатоспроможність держави по іноземних позиках (під час світової економічної кризи 1929-1933 р. припинили платежі пo зовнішніх, позиках Великобританія, Франція, Німеччина, Італія. B 1931 p. США на рік відстрочили всі платежі по зовнішніх боргах).

Грошово-кредитна криза - потрясіння грошово-кредитної системи. Відбувається різке скорочення комерційного й банківського кредиту, масове вилучення внесків і крах банків, погоня населення й підприємців за готівкою, падіння курсів акцій і облігацій, a також норми банківського відсотка.

Валютна криза виражається в ліквідації золотого стандарту в обігу на світовому ринку й знеціненні валюти окремих країн (недостача іноземних «твердих» валют, виснаження валютних резервів у банках, падіння валютних курсів).

Біржова криза - різке зниження курсів цінних паперів, значне скорочення їхніх емісій, глибокі спади в діяльності фондової біржі.

Друга підстава класифікації криз - по регулярності порушення рівноваги в економіці.

Періодичні кризи повторюються регулярно через якісь проміжки часу (інша назва - циклічні кризи). Проміжні не дають початку повного ділового циклу й перериваються на якійсь фазі; є менш глибокими й менш тривалими. Нерегулярні кризи мають свої особливі причини виникнення.

Галузева криза охоплює одну з галузей народного господарства й викликається зміною структури виробництва, порушенням нормальних господарських зв'язків і ін. Прикладами можуть служити криза морського судноплавства 1958-1962 р., криза в текстильній промисловості 1977 p.

Аграрна криза - це різке припинення збуту сільськогосподарської продукції (падіння цін на сільськогосподарську продукцію).

Структурна криза обумовлена порушенням нормальних співвідношень між галузями виробництва (однобоким і виродливим розвитком одних галузей на шкоду іншим, погіршенням положення в окремих видах виробництва). Наприклад, у середині 70-х років виникла сировинна й енергетична криза.

Третя підстава класифікації криз - пo xарактеру порушення пропорцій відтворення. Тут виділяють 2 види криз.

Криза надвиробництва товарів - випуск зайвої кількості корисних речей, що не знаходять збуту.

Криза недовироблення товарів - гостра їхня недостача для задоволення платоспроможного попиту населення.

Структурні кризи й структурна перебудова в економіці

Іншим різновидом економічних криз є структурні кризи. Фаза спаду й кризи в більших циклах історично супроводжується глибокими циклічними кризами. Для них характерна тривала стагнація в традиційно важливих галузях секторах виробництва, затяжні порушення в кредитно-грошовій і валютній сферах, фінансах, міжнародній торгівлі, що існують формах організації й регулювання економіки.

Перераховані явища прийнято вважати складовими частинами однієї загальної структурної кризи економіки. Подібна криза свідчить про те, що подальше розширення ділової активності темпами, що перевищують історично сформовані середні темпи росту, неможливо без корінного ламання галузевої структури виробництва, міжгалузевих і технологічних зв'язків, що панують форм організації економіки й методів ринкового й державного регулювання. Таким чином, структурні кризи викликаються тим, що можливості старої економічної структури в цілому не відповідають запитам нової техніки й технології, вона не готова до змін. Інертність старої структури затягує перебудову, роблячи вихід із кризи більше тривалим і хворобливим. У цей час загальні темпи росту різко падають, ведучи до застою суспільного виробництва, порушується нормальне функціонування грошової сфери, погіршуються загальні умови господарювання.

Структурна криза переборюється, коли колишня структура економіка починає поступатися місцем новим галузям, формам організації й регулювання.

За свою історію капіталізм пережив кілька структурних криз, при цьому кожний з них викликав корінну перебудову відповідно до досягнутого рівня продуктивних чинностей.

Прикладом сучасних структурних криз можуть служити кризи в 70-х pp. ХХ в. Вони охопили, насамперед, групу галузей паливно-енергетичного комплексу (енергетична криза) і енергоємних галузей (автомобільна, сталеливарна й ін.). У найглибшому кризовому стані виявилися вугільна, металургійна (чорна металургія), суднобудівної, автомобільної, гумової, текстильна й деякої іншої галузі. Структурні кризи розширювалися від базових, добувних галузей до галузей оборонної промисловості. Так, паливно-енергетична криза 1973-1975 р., що супроводжувався різким ростом цін на енергоносії, вплинув насамперед на енергоємну автомобільну промисловість, змусив неї перейти на енергозберігаючі технології. Одночасно різко скоротилося виробництво B інших енергоємних галузях, відбулося значне знецінювання основного капіталу. У США під час кризи 1980-1982 р. у цілому по промисловості використалося. близько 65 виробничих потужностей, a в сталеливарній промисловості - менш 30 %. У таких же межах B 1974-1975 р. у країнах заходу використалися виробничі потужності чорної металургії, що було , обумовлено значним скорочення попиту на метал з боки ряду споживаючих його галузей, заміною його пластмасами и іншими більш ресурсозберігаючими матеріалами.

Структурні кризи супроводжуються перенагромадженням основного капіталу, різким тривалим скороченням виробництва й відповідним технологічним і структурним безробіттям, посиленням міграції робочої сили, знецінюванням її попередньої кваліфікації, порушенням відповідності між основними елементами продуктивних чинностей (коштами й предметами праці, засобами виробництва й працівниками й ін.), a також між складовими частинами технологічного способу виробництва [6]. Ці тривалі порушення, у свою чергу, обумовлюють структурні зрушення B рамках окремих форм власності й між ними, зміна співвідношення між ринковими важелями саморегулювання економіки й державним регулюванням, усередині кожного з типів регулювання. Якщо структурні кризи охоплюють трохи або багато країн одночасно, то необхідно використати або підсилити наддержавне регулювання в окремих сферах.

Зокрема, енергетична криза початку 70-х рр. змусила нафтовидобувні країни ОПЕК підвищити ціни на енергоносії в 4 рази тільки протягом 1973 p. Це викликало тривалу енергетичну кризу в багатьох розвинених країнах і змусило їх підсилити координацію своїх дій. При цьому кожна із країн розробила комплекс заходів щодо подолання структурних криз. Так, у Японії в 1978 р. був прийнятий надзвичайний соціальний закон строком на 5 років про розвиток 14 галузей, які торкнув структурної кризи. У цих галузях було демонтовано близько 20 % устаткування. Держава стимулювала процес структурної перебудови через надання податкових пільг, пільгових кредитів, прямі бюджетні асигнування, політику протекціонізму й т.п. B 1983 р. у Японії був прийнятий новий варіант закону на наступні 5 років, що передбачав комплекс заходів для структурної перебудови багатьох галузей економіки. У ФРН державна політика подолання структурної кризи у вугільній промисловості включала заходу щодо стимулювання процесу концентрації виробництва, наданню премій за закриття шахт, оплаті змушених відпусток працівників, виділенню пільгових кредитів, здійсненню перепідготовки кадрів, створенню нових робочих місць і т.п. Енергетична криза в розвинених країнах миру був переборений тільки в середині 80-х pp.

Подолання структурних криз ускладнюється процесом поглиблення економічної кризи, необхідністю збільшення видатків різних суб'єктів господарювання на природоохоронні цілі. Так, у чорній металургії, нафтопереробної й деяких інших галузях промисловості від 10 до 0 % капіталовкладень іде на охорону навколишнього середовища.

Структурна перебудова економіки в розвинених країнах світу сприяла переходу до енерго-, матеріало- і працезберігаючих технологій.

У цілому структурна перебудова означала перехід до автоматизованого виробництва. В основі його лежить широке використання ЕОМ, верстатів із числовим програмним керуванням, промислових роботів, гнучких виробничих систем, формування працівника нового типу, модифікація пріоритетних цілей розвитку суспільства та ін. У США, наприклад, у першій половині 80-х рр. в 2,3 рази зріс обсяг продажу комп'ютерів, в 2 рази - чисельність верстатів зі ЧПУ, з 22 до 170 тис. збільшилася кількість промислових роботів.

Форми прояву структурних криз - регіональні кризи, тобто тривале відставання в розвитку окремих територій, їхня низька інтегрованість у національну економічну систему, недостатній розвиток соціальної сфери й ін.

1.4 Причини виникнення економічних криз з позиції різних економічних шкіл

Досить суперечливі точки зору на причини економічних криз. I для цього є чимало об'єктивних передумов. Справа в тому, що вплив на циклічність відтворення тих самих факторів у різні періоди досить по-різному й до того ж прояв їх в окремих державах має свої особливості. Багато економістів тривалість циклу зв'язують із науково-технічним прогресом (НТП). Активна частина основного капіталу морально застарівала протягом 10-12 років. Це вимагало її відновлення, що служило стимулом економічного пожвавлення. Тому що вихідним поштовхом служить заміна встаткування й технологій, то відновлення основного капіталу називають матеріальною основою економічного циклу. Наступні скорочення періодів циклу (з 10-11 років XIX в. до 7-8 років у передвоєнні й 4-5 років у післявоєнні роки XX в.) зв'язуються із прискоренням строків відновлення основного капіталу під впливом НТП у сучасному світі.

У К. Маркса була своя система поглядів не тільки на причини, що визначають тривалість циклів, але й на саму природу циклічності. Принциповою відмінністю точки зору К. Маркса в даній проблемі е те, що причини циклічності капіталістичного відтворення він бачив у самій природі капіталізму, безпосередньо в протиріччі між суспільним характером виробництва й часткою характером присвоєння його результатів (мал. 1, мал. 2).

К. Маркс виділяв 4 фази циклу, що послідовно поміняють один одного: криза, депресія, пожвавлення, підйом. У сучасній економічній літературі широко використають термінологію, вироблену Національним бюро економічних досліджень США, відповідно до якої цикл включає наступні 4 фази: вершина (пік, бум), стиск (рецесія, спад), дно (депресія), пожвавлення (розширення).

Ha графіку пo горизонтальній осі відкладається час (t), пo вертикалі - обсяг виробництва (Q). Зростаюча пряма ОА свідчить про постійний економічний зріст i розвиток ринкової економіки в цілому (рис. 1).

Рис. 1. Графік постійного економічного росту

Якщо брати більше короткі проміжки часу, то динаміка розвитку ринкової економіки з урахуванням різних періодів може бути представлена іншим, більше точним графіком (рис. 2).



Рис. 2. Динаміка розвитку ринкової економіки у різних періодах

Під економічним ростом прийнято розуміти збільшення обсягів товарів і послуг, створених за певний період.

Представники неокласичної й ліберальної шкіл висувають різні причини економічних криз, не зв'язуючи їх із природою капіталізму. Багато хто них уважають причиною криз недоспоживання населення, що викликає надвиробництво. Наслідницею теорії недоспоживання була Джоан Робісон, лідер лівого кейнсіанства. Ліками від криз уважалося стимулювання споживання. Але виникаючий недолік споживання (платоспроможності) е скоріше слідством, чим причиною криз.

Більше близькі до марксистської позиції економісти, що вважають причиною криз диспропорціональність, або « нерівновага». Кризи обумовлені відсутністю правильних пропорцій між галузями, стихійними діями підприємців. Теорія нерівноваги сполучається з іншим розповсюдженим поглядом на кризи як на породження зовнішніх умов - політичних, демографічних, природних. Фон Хайек - прихильник ринкової волі й лютий супротивник державного втручання вважав, що кризи надвиробництва виникають через надлишкове фінансування з боку держави (дешевих кредитів, накачування попиту).

Існує й психологічна теорія криз. На думку Й. Шумпетера, кожній фазі властива своя психологічна картина, що формує відношення до інвестицій. Паніка й розбрід кризового стану ведуть до застою капіталовкладень, підвищений мій настрій в умовах підйому стимулює гарячку.

Економічною наукою до теперішнього часу розроблений цілий ряд різних теорій, що пояснюють причини економічних циклів і криз. П. Самуельсон, наприклад, у якості найбільше відомих теорій циклів і криз у своїй Книзі «Економіка» відзначає наступні:

* грошову теорію, що пояснює цикл експансією банківського кредиту (Хоутри й ін.);

* теорію нововведень, що пояснює цикл використанням і виробництві важливих нововведень (Шумпетер, Хансен);

* психологічну теорію, що трактує цикл як наслідок хвиль, що охоплюють населення, песимістичного й оптимістичного настрою (Пігу, Беджгот і ін.);

* теорію недоспоживання, що вбачає причину циклу в (лишком великій частці доходу, що йде багатим і ощадливим людям, у порівнянні з ти що може бути інвестоване (Гобсон, Фостер, Кетчінгс і ін.);

* теорію надмірного інвестування, прихильники якої думають що причиною рецесії є, скоріше, надмірне, чим недостатнє, інвестування (Хайек., Мізес і ін.);

* теорію сонячних плям - погоди - урожаю (Джевонс, Мур).

Зазвичай виділяють чотири основні типи економічних циклів:

- Короткострокові цикли Кітчина (характерний період - 3-4 роки);

- Середньострокові цикли Жюгляра (характерний період - 7-11 років);

- Ритми Коваля (характерний період - 15-20 років);

- Довгі хвилі Кондратьєва (характерний період - 45-60 років).

У циклах ділової активності виділяються чотири відносно чітко помітні фази: пік, спад, дно (або "нижча точка") і підйом; але найбільшою мірою ці фази характерні для циклів Жюгляра.

Підйом настає після досягнення найнижчої точки циклу (дна). Характеризується поступовим зростанням зайнятості та виробництва. Багато економістів вважають, що даній стадії притаманні невисокі темпи інфляції. Відбувається впровадження інновацій в економіці з коротким терміном.

Пік, або вершина циклу ділової активності, є "вищою точкою" економічного підйому. У цій фазі безробіття зазвичай досягає найнижчого рівня або зникає зовсім, виробничі потужності працюють з максимальною або близькою до неї навантаженням, тобто у виробництві задіюються практично всі наявні в країні матеріальні і трудові ресурси. Зазвичай, хоча і не завжди, під час піків посилюється інфляція. Поступове насичення ринків посилює конкуренцію, що знижує норму прибутку і збільшує середній термін окупності. Зростає потреба в довгостроковому кредитуванні з поступовим зниженням можливостей погашення кредитів.

Спад (рецесія) характеризується скороченням обсягів виробництва і зниженням ділової та інвестиційної активності. Внаслідок падіння кон'юнктури спад зазвичай супроводжується зростанням безробіття і падінням завантаження виробничих потужностей. Офіційно фазою економічного спаду, або рецесією, вважають ситуацію падіння ділової активності, яка триває понад три місяці поспіль.

Дно (депресія) економічного циклу - це "нижча точка" виробництва і зайнятості. Вважається, що дана фаза циклу зазвичай не буває тривалою. Проте історія знає і винятки з цього правила. Велика депресія 1930-х років, незважаючи на періодичні коливання ділової активності, тривала майже десять років.

При оцінці поглядів на циклічність і її причини варто скасувати, що вони видозмінювалися в часі разом зі зміною самої соціально-економічної дійсності. З обліком цього заслуговує на увагу точка зору ряду російських економіст в, які виділяють три етапи в зміні поглядів на економічні цикли.

Перший етап охоплює період з початку ХVII в. до середини 10-х років ХХ в. У цей період переважали судження про те, що економічні кризи або взагалі неможливі при капіталізмі (Дж.С. Мілль, Ж.-Б. Сей, Д. Рікардо), або вони носять лише випадковий характер і що система вільної конкуренції здатна самостійно їх переборювати (Ж.-Ш. Сісмонді, Р. Родбертус, К. Каутський). Другий етап охоплює період із середини 30-х до середини 60-х років ХХ в. Виділення цього періоду пов'язане із працями Дж.М. Кейнса й насамперед з його висновком про те, що економічні кризи (точніше депресія, застій) неминучі в умовах класичного капіталізму й випливають із природи властивого йому ринку. Кейнс одним з перших серед західних економістів прямо заявив про те, що капіталістичний ринок містить у собі різні прояви монополізму й сполучається з державним регулюванням, отчого ціни й заробітна плата є негнучкими. І якості принципово необхідних коштів згладжування проблем кризи й безробіття Кейнс висунув ідею забезпечення державного втручання в економіку з метою стимулювання ефективного сукупного попиту. До його заслуг у дослідженні фактору циклічності варто також віднести розроблену їм теорію мультиплікатора, що надалі стала широко використатися при причин циклічності (рис. 3).

Рис. 3. Циклічність економічних криз

Третім етапом у дослідженні причин економічних циклів є період із середини 60-х років дотепер. І цей період, по-перше, стало приділятися особлива увага розмежуванню екзогенних (внутрішніх) і ендогенних (зовнішніх) причин циклічності ринкової економіки, причому саме ендогенним факторам стало приділятися переважну увагу. По-друге, визначилася позиція ряду фахівців, відповідно до якої держава в розвинених країнах далеко не завжди прагне до антикризового регулювання, згладжуванню циклічних коливань і до стабілізації економічної рівноваги, а провокує й підтримує циклічність.

Докладний аналіз екзогенних і ендогенних підходів до пояснення причин циклічності представлений так званим мультиплікаціонно-акселераціонним механізмом циклу. Моделі мультиплікатора й акселератора в теорії розглядаються роздільно, але в житті їхній механізм дії в тісному взаємозв'язку: як тільки приходить у дію один з даних механізмів, починає функціонувати й другий. Якщо, наприклад, у положенні рівноваги відбувається автономне (не залежне від економічної системи) зміна попиту у вигляді приросту інвестицій, то в рух приходить мультиплікатор, що викликає цілий ряд змін доходу. А зміни доходу надають руху принципу акселератора й породжують зміни в обсягах похідних капіталовкладень. Зміни в капіталовкладеннях знову пускають у хід мультиплікатор, що породжує зміни доходу, що приводять до нових капіталовкладень. Загальна модель взаємодії мультиплікатора й акселератора характеризується наступною формулою Дж. Хікса

Y(t) = (a + v) Y(t - 1) - vY(t - 2) + b

де Y(t), Y(t - 1), Y(t - 2) -- національний дохід периодів t, t - 1, t - 2; v потужність (або фактор) акселерації; a -- схильність до вживання; b -- базова потреба.

Відхилення, які викликає мультиплікаціонно - акселераціонний механізм, ділять на три основні категорії: загасаючі, вибухові й рівномірні. Загасаючі - такі коливання, амплітуда яких поступово скорочується до того моменту, де вони зовсім зникають і дохід стабілізується на досягнутому рівні. При вибухових коливаннях амплітуда постійно збільшується. Рівномірні мають місце тоді, коли амплітуда коливань постійна.

Дослідження природи циклічності відтворення в умовах державного регулювання економіки породили ряд нових поглядів і концепцій по даній проблемі. У їхньому числі концепції « рівноважного ділового циклу» «політичного ділового циклу». Перша відображає розвиток ідей монетаризму. Відповідно до цієї концепції держава поряд з багатьма властивими йому функціями виконує роль своєрідного генератора грошових «шоків» які виводять господарську систему зі стану рівноваги й у такий спосіб підтримують циклічні коливання в суспільному відтворенні.

В 70-80-х роках дана концепція активно розроблялася представниками теорії раціональних очікувань. Якщо монетаристи вважають, що держава може спровокувати цикл, користуючись недостатньою поінформованістю людей про щире втримування й цілях різних напрямків державної економічної політики, прихильники теорії раціональних очікувань виходять у даному питанні із протилежних міркувань. Вони вважають, що підприємці й населення навчилися завдяки інформаційній революції, що відбувається, оцінювати й розпізнавати щирі мотиви рішень державних органів і можуть щораз вчасно реагувати на них згідне своїй вигоді. У результаті мети державної політики залишаються нереалізованими, а спад або підйом приймають більш яскраво виражений характер [8].

Друга концепція («політичного ділового циклу) базується на тім, що залежність між рівнем безробіття й рівнем інфляції визначається кривій Філліпса (рис. 4), тобто існує зворотна залежність між даними величинами: чим менше безробіття, тим швидше ростуть ціни. Її прихильники думають, що економічне становище усередині країни істотно впливає на популярність правлячої партії. У якості головних економічних показників, на які реагує населення, виділяються темпи інфляції й норма безробіття: чим нижче їхні рівні, тим за інших рівних умов більше голосів буде подано на майбутніх виборах за правлячу партію або президента.

Рис. 4. Крива Філіпса

3 метою забезпечення перемоги уряд вживає заходів для підтримки такого сполучення рівнів інфляції й безробіття, що представляється найбільш прийнятним виборцям. Тому адміністрація після приходу до влади намагається знизити темпи росту цін шляхом штучного провокування кризових явищ, а до кінця свого правління влада починає вирішувати протилежне завдання - піднімає рівень зайнятості. Останній викликає ріст цін, але розрахунок робиться на те, що до виборів рівень зайнятості підніметься, а інфляція не встигне набрати повної чинності. Партія влади може забезпечити перемогу.

світовий економічний криза

2. Світові економічні кризи

2.1 Економічні кризи в історії

Протягом майже двовікового періоду становлення і розвитку світового індустріального суспільства в економіці багатьох країн відбувалися кризи, під час яких спостерігався наростаючий спад виробництва, скупчення нереалізованих товарів на ринку, падіння цін, крах системи взаємних розрахунків, крах банківських систем, розорення промислових і торгових фірм, різкий стрибок безробіття.

У спеціальній літературі економічна криза характеризується як порушення рівноваги між попитом і пропозицією на товари та послуги.

Кризи супроводжують всю історію людського суспільства. Спочатку вони виявлялися як кризи недовироблення сільськогосподарської продукції, з середини XIX століття - як порушення рівноваги між промисловим виробництвом і платоспроможним попитом. [1, с. 25 - 28]

Економічні кризи до XX століття обмежувалися межами однієї, двох чи трьох країн, потім стали набувати міжнародного характеру. Незважаючи на те, що в останні десятиліття світовою спільнотою створювалися механізми по запобіганню світових криз (зміцнення державного регулювання господарських процесів, створення міжнародних фінансових організацій, проведення моніторингу та ін), як свідчить історія світових економічних катаклізмів, ні точно передбачити, ні тим більше уникнути їх не можливо. У Євразії та Америці протягом майже двох століть економічні кризи траплялися близько 20 разів.

Перша світова економічна криза, який завдав удару народному господарству та суспільному житті одночасно США, Німеччини, Англії та Франції стався в 1857 році. Криза почалася в США. Причиною послужили масові банкрутства залізничних компаній і обвал ринку акцій. Колапс на фондовому ринку спровокував кризу американської банківської системи. У тому ж році криза перекинулася на Англію, а потім на всю Європу. Хвиля біржових реакцій прокотилася навіть по Латинській Америці. У період кризи виробництво чавуну в США скоротилося на 20%, споживання бавовни на 27%. У Великобританії найбільше постраждало суднобудування, де обсяг виробництва впав на 26%. У Німеччині на 25% скоротилося споживання чавуну; у Франції - на 13% виплавка чавуну і на стільки ж вжиток бавовни; у Росії виплавка чавуну впала на 17%, випуск бавовняних тканин - на 14%.

Черговий світова економічна криза почалася в 1873 році з Австрії та Німеччини. Криза 1873 року розглядається як великий міжнародний фінансова криза. Передумовою для кризи був кредитний підйом в Латинській Америці завдяки Англії, і спекулятивний підйом на ринку нерухомості в Німеччині та Австрії. Австро-німецький підйом закінчився крахом фондового ринку у Відні в травні. Фондові ринки в Цюріху і Амстердамі також обвалилися. У США банківська паніка почалася після сильного падіння акцій на Нью-Йоркській фондовій біржі та банкрутства головного фінансиста і президента Об'єднаної Тихоокеанської залізниці Джей Кука. З Німеччини до Америки криза перекинулася через відмову німецьких банків пролонгувати кредити. Так як американська та європейська економіка впали у фазу рецесії (спад виробництва), експорт країн Латинської Америки різко скоротився, що привело до падіння доходів державних бюджетів. Це була найтриваліша в історії капіталізму криза: вона завершився в 1878 році.

У 1914 році відбувся міжнародний фінансова криза, викликана початком Першої світової війни. Причина - тотальний розпродаж паперів іноземних емітентів урядами США, Великобританії, Франції і Німеччині для фінансування воєнних дій. Ця криза, на відміну від інших, не поширювалася з центру на периферію, а почалася практично одночасно в кількох країнах після того, як воюючі сторони стали ліквідовувати іноземні активи. Це призвело до краху на всіх ринках, як товарних, так і грошових. Банківська паніка в США, Великобританії і деяких інших країнах була пом'якшена своєчасними інтервенціями центральних банків.

Наступна світова економічна криза, пов'язана з післявоєнною дефляцією (підвищення купівельної спроможності національної валюти) і рецесією (спад виробництва), стався 1920-1922 роках. Явище було пов'язане з банківськими і валютними кризами в Данії, Італії, Фінляндії, Голландії, Норвегії, США і Великобританії.

Одним з явних проявів кризи є Велика депресія 1929 - 1933 років. Передували Великої депресії події Біржового краху США 1929 р.: обвальне падіння цін акцій, що почалося в "Чорний четвер" 24 жовтня 1929 р., набуло катастрофічних масштабів в "Чорний понеділок" (28 жовтня) та "Чорний вівторок" (29 жовтня). 29 жовтня 1929 - день біржового краху Уолл-стріт.

Економісти не прийшли до єдиної думки про причини Великої депресії.

Існує ряд теорій на цей рахунок, але, по всій видимості, у виникненні економічної кризи зіграла свою роль сукупність факторів.

1) Кейнсіанське пояснення - нестача грошової маси. У той час гроші були прив'язані до золотого запасу, це обмежувало грошову масу. У той же час виробництво зростало, на рубежі століть з'явилися такі нові види товарів, як автомобілі, літаки, радіо. Кількість товарів, як валове, так і за асортиментом, збільшилася в багато разів. У результаті обмеженості грошової маси і зростання товарної маси виникла сильна дефляція - падіння цін, яке викликало фінансову нестабільність, банкрутство багатьох підприємств, неповернення кредитів. Потужний мультиплікативний ефект вдарив навіть зі зростання галузям.

2) Монетаризм - криза викликала грошова політика ФРС.

3) Марксизм - чергова криза надвиробництва, властивий капіталізму.

4) Біржова бульбашка - інвестиції в виробництво понад реальної необхідності.

5) Стрімкий приріст населення, велика кількість дітей у родині було характерним для колишнього аграрного способу виробництва (в середньому 3-5 дітей на сім'ю), однак у зв'язку з прогресом медицини і тимчасовим підвищенням рівня життя серйозно скоротився природний добір через хвороби.

6) Одним із чинників, які привели наступ Великої депресії, називають прийняття Закону Смута-Хоулі в 1930 році, вводивши високі митні збори на імпортні товари. Намагаючись таким чином захистити внутрішнього виробника, уряд протекціоністськими заходами підвищив ціни на дешевий імпорт. Це в свою чергу знизило і без того неважливу купівельну спроможність населення, а також змусило інші країни застосувати контрзаходи, зашкодити американським експортерам. Лише в середині 30-х років після вступу в силу Закону про угоди про взаємну торгівлю, що суттєво знизив митні збори, міжнародна торгівля почала відновлюватися, позитивно впливаючи на світову економіку.

7) Маржинальні позики. Суть позики проста - можна придбати акції компаній, внісши лише 10% від їх вартості. Наприклад: акції вартістю 1000 доларів можна придбати за 100 доларів. Цей тип позики був популярний у 20-ті роки, тому що всі грали на ринку акцій. Але в цьому позику є одна хитрість. Брокер в будь-який момент може зажадати сплати боргу і його потрібно повернути в 24 години. Це називається маржевой вимога і звичайно воно викликає продаж акцій, куплених у кредит. 24 жовтня 1929 нью-йоркські брокери, які видавали маржеві позики, стали масово вимагати сплати по них. Всі почали позбуватися від акцій, щоб уникнути сплати за маржеві позиками. Це викликало нестачу коштів у банках з тих же причин і призвело до краху шістнадцяти тисяч банків, що дозволило міжнародним банкірам не тільки скупити банки конкурентів, але і за сущі копійки скупити великі американські компанії. Коли суспільство було повністю розорене, банкіри Федерального резерву США вирішили скасувати золотий стандарт США. З цією метою вони вирішили зібрати залишився в США золото. Так під приводом боротьби з наслідками депресії була проведена конфіскація золота у населення США.

8) Перша світова війна також стала однією з причин великої депресії - американська економіка була спочатку "накачана" військовими замовленнями уряду, які після закінчення Першої Світової різко скоротилися, що призвело до рецесії у ВПК країни і суміжних секторах економіки.

Вартість цінних паперів впала на 60-70%, різко знизилася ділова активність, був скасований золотий стандарт для основних світових валют. Після Першої світової війни економіка США розвивалася динамічно, мільйони власників акцій збільшували свої капітали, швидкими темпами ріс споживчий попит. І все відразу звалилося. Найсолідніші акції: Американських компаній телефонів і телеграфу, електричних компанії і компаній двигунів - втратили протягом тижня до двохсот пунктів. До кінця місяця власники акцій втратили понад 15 млрд. доларів. До кінця 1929 року падіння курсів цінних паперів досягло фантастичної суми в 40 млрд. доларів. Закривалися фірми і заводи, лопалися банки, мільйони безробітних бродили у пошуках роботи. Криза панувала до 1933 року, а його наслідки відчувалися до кінця 30-х років.

Промислове виробництво під час цієї кризи скоротилося в США на 46%, у Великобританії на 24%, в Німеччині на 41%, у Франції на 32%. Курси акцій промислових компаній впали в США на 87%, у Великобританії на 48%, в Німеччині на 64%, у Франції на 60%. Колосальних розмірів досягло безробіття. За офіційними даними, в 1933 році в 32 розвинених країнах налічувалося 30 млн. безробітних, у тому числі в США 14 млн. [9]

Перша післявоєнна світова економічна криза почалася в кінці 1957 року і тривала до середини 1958 року. Вона охопила США, Великобританію, Канаду, Бельгію, Нідерланди і деякі інші капіталістичні країни. Виробництво промислової продукції в розвинених капіталістичних країнах знизилося на 4%. Армія безробітних досягла майже 10 млн. чоловік. Криза була викликана відтоком інвестицій економік великих світових держав та їх ослаблення через війну.

Початок 1970-х рр.. ознаменувався і докорінним знищенням цінових пропорцій на світовому капіталістичному ринку - зміною співвідношення цін на готові вироби та сировину на користь останніх. В основі цього лежала криза неоколоніальної системи експлуатації природних багатств країн, що розвиваються, у поєднанні з монополістичною ціновою стратегією найбільших (перш за все американських) сировинних ТНК. При цьому всього за 2 роки (1973-1974 рр.) світові ціни на нафту і сировину зросли у 4,5-5 разів, на зерно - в 2,5, на метали і руди - більш ніж в 1,5 рази. У результаті США змушені були істотно збільшити витрати на імпорт сировинних товарів. Додатковий стимул отримало розвиток інфляційного процесу. У довгостроковому плані перед країною постало завдання структурної перебудови економіки відповідно до нової структури світових цін, перш за все відповідно до різким зростанням реального рівня світових цін на нафту (у 6,5 разів за 1970-1982 рр.).