Міжнародний поділ праці та інтернаціоналізація економіки як основа формування світового господарства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міжнародний поділ праці та інтернаціоналізація економіки як основа формування світового господарства

Зміст

Вступ

Розділ 1. Міжнародний поділ праці, як підґрунтя сучасного ринкового господарства

1.1 Міжнародний поділ праці: сутність, функції та форми

1.2 Соціально-економічний вплив міжнародного поділу праці на розвиток ринкової економіки

Розділ 2. Участь України у міжнародному поділі праці в сучасних умовах

2.1 Інтернаціоналізація господарського життя та його вплив на економіку України

2.2 Проблеми та перспективи розвитку України у контексті міжнародного поділу праці

Висновки

Список використаної літератури

Додаток

Вступ

Історично вихідною основою функціонування та розвитку світового господарства є міжнародний поділ праці. Всебічне поглиблення останнього -- це той економічний фундамент, на якому ґрунтується вся система світогосподарських зв'язків.

Усі країни тією чи іншою мірою включені до міжнародного поділу праці. Його поглиблення відповідно до розвитку продуктивних сил є об'єктивним процесом, який інтенсифікує міжнародні зв'язки між країнами незалежно від рівня їх розвитку і соціальної орієнтації.

Міжнародний поділ праці (МПП) -- спеціалізація країн (їх господарюючих суб'єктів) на виробництві певних продуктів і послуг з метою їх збуту за межами національного ринку, тобто в інших країнах. Це, як уже зазначалося, вищий ступінь розвитку суспільного поділу праці, що виходить за національні рамки окремих держав.

МПП -- складна, багаторівнева система міжнародної спеціалізації, що постійно розвивається і наповнюється новим змістом на кожному етапі суспільного розвитку. Зворотною стороною цієї спеціалізації є міжнародне кооперування. Поглиблення цих процесів зрештою призводить до зростання суспільної продуктивності праці та економії робочого часу.[16, с. 51]

В економічній літературі ця тема досліджувалась такими вченими: Андрийчук В.Г., Антипина О. , Арзумапян Г, Гончаренко С., Бендерский Е., Білорус О.Т., Болотин Б., Бублай Н.К. , Бендель Е. К., Ротішина К.Р., Бещуцький К. Р., Буглай В.Б., Лженцев Н.Н., Булатов Т., Бункипа М.К., Семенов В.А.

Актуальність теми.

Наша країна переживає важкий момент своєї історії. Соціалістичний шлях розвитку, яким йшла країна на протязі семи десятиріч, не дивлячись на деякі успіхи, виявився в цілому не достатньо ефективним. Країни відстала по багатьом показникам від багатьох індустріально-розвинених держав світу. Особливо, це проявляється у низькому життєвому рівні населення, в нерозвиненості ряду галузей промисловості, зв'язаних, насамперед, з виробництвом товарів широкого застосування та продуктів сільського господарства.

В цей же час, дуже яскраво виявилась тенденція до об'єднання країн всього земного шару в єдину торгівельну та економічну систему, або, як її ще називають, «систему міжнародного поділу праці». Міжнародний поділ праці вважається недостатньо вивченим, тому питання про те, щоб наша країна не залишилась в стороні вид цього процесу є дуже важливим і актуальним.

В курсовій роботі були використані такі методи дослідження: термінологічний, функціональний, системний, когнітивний.

Предметом курсової роботи є міжнародний поділ праці у формуванні світового господарства.

Об'єктом роботи є міжнародний поділ праці та інтернаціоналізація економіки.

Метою роботи є проаналізувати міжнародний поділ праці та інтернаціоналізацію економіки у світовому господарстві та в Україні.

Для досягнення поставленої мети в роботі будуть виконані наступні завдання:

- розглянути сутність, функції та форми міжнародного поділу праці;

- визначити соціально-економічний вплив міжнародного поділу праці на розвиток ринкової економіки;

- окреслити інтернаціоналізацію господарського життя та його вплив на економіку України;

- розглянути проблеми та перспективи розвитку України у контексті міжнародного поділу праці.

Розділ 1. Міжнародний поділ праці, як підґрунтя сучасного ринкового господарства

1.1 Міжнародний поділ праці: сутність, функції та форми

Міжнародний поділ праці є якісною диференціацією трудової діяльності на міжнародному рівні в процесі суспільного розвитку і є основою різних форм обміну цією діяльністю між країнами, об'єктивною базою розвитку світового ринку. Це найвища форма суспільного територіального поділу праці, спеціалізації виробництва деяких країн на певних видах продукції, якими вони обмінюються. Необхідність міжнародного поділу праці та його глибина визначаються рівнем розвитку продуктивних сил суспільства. Умовами розвитку міжнародного поділу праці є природничі, географічні та все більше як визначальні -- економічні виробничі відмінності між національними господарствами різних країн та їхніх груп. Міжнародний поділ праці є об'єктивним явищем господарського життя людства, первісні вияви якого спостерігалися ще за давніх часів і який набув свого сформованого вигляду за умов панування машинної індустрії, в період утвердження підприємництва. Аналіз цього поділу праці розпочала класична політекономія. Особливо цінним внеском у наукову розробку цього питання є «теорія порівняльних витрат» англійського вченого Д. Рікардо, який обґрунтував ефективність обміну між окремими країнами товарів з різними національними витратами виробництва.[1, с.25]

Міжнародний поділ праці являє собою спеціалізацію деяких країн на виробництві певних видів продукції для задоволення потреб світового ринку. Фактично це зводиться до зосередження у цій країні відносно більшої кількості певного виду праці в загальній структурі її витрат порівняно з іншими державами (наприклад, в Аргентині та Австралії -- праці тваринників, у Японії -- виробників електронної техніки тощо). Ґрунтуючись на природничих або суто економічних передумовах, така профілізація країни пов'язана з нижчими витратами на цей вид продукції порівняно зі світовими показниками. Зовнішньо ця спеціалізація виявляється у підвищенні частки такої продукції в експорті, яка завдяки різниці в національних та інтернаціональних витратах дає змогу забезпечити значний виграш у валюті для імпорту товарів, власне виробництво яких порівняно низькоефективне.

Слід розрізняти три основні послідовні (логічно й історично) форми (типи) міжнародного поділу праці -- загальну, часткову та одиничну. Під загальною розуміють поділ праці за сферами виробництва (промисловість, сільське господарство тощо). Часткова форма міжнародного поділу праці передбачає спеціалізацію певних галузей виробництва, видів готової продукції, одинична -- спеціалізацію різних країн на виготовленні окремих вузлів, деталей, комплектуючих, на технологічних стадіях виробництва. [4, с. 30]

У рамках міжнародного поділу праці розрізняють всесвітній поділ праці, який охоплює світове господарство в цілому, і регіональний міжнародний поділ праці -- на рівні окремих географічних регіонів світу.

Міжнародний поділ праці спочатку ґрунтувався на різниці в наявності в країні природних ресурсів (клімат, ґрунт, надра, водні ресурси, ресурси лісу тощо). Після промислового перевороту посилюється спеціалізація, яка ґрунтується на різниці в наявних інших чинниках виробництва -- капіталу, працею, підприємницькими здібностями, знаннями. Саме це сьогодні в багатьох випадках визначає, на виробництві яких товарів і послуг для світового ринку спеціалізується країна.

Під впливом розвитку сучасної НТР міжнародний поділ праці збагачується якісно новими рисами. Сучасні продуктивні сили потребують такого міжнародного поділу праці, що робить економічно неефективним і навіть неможливим забезпечення всіх виробничих та інших потреб кожної країни лише за рахунок її власних зусиль. Участь у міжнародному поділі праці стає передумовою нормального виробництва.

Усе це приводить до зростання міжнародної спеціалізації та кооперування виробництва, які відображують посилення суспільного характеру виробництва у світовому господарстві. Найважливішими чинниками цього процесу є розвиток науки і техніки як якісний фундамент і зростання при цьому масштабів виробництва як кількісний. Межі внутрішнього ринку стають усе тіснішими для великомасштабного спеціалізованого виробництва, яке об'єктивно виходить за ці межі. Розвивається спеціалізація промислового виробництва не за кінцевою продукцією, а за напівфабрикатами, деталями, вузлами, комплектуючими виробами тощо.

Нарешті, разом з розвитком продуктивних сил змінюється співвідношення між загальним поділом праці поміж великими, родовими сферами економіки (сільське господарство, промисловість тощо), частковим -- між галузями цих сфер і одиничним -- між кооперованими спеціалізованими підприємствами. Останній все більш опосередковує економічний обмін між країнами на основі широкого використання прямих зв'язків їхніх підприємств, спільних підприємств, міжнародних об'єднань й організацій, у тому числі всесвітніх у межах ООН. Інтегрування національних господарств у міжнародний поділ праці виявляється у переході від торгово-економічних форм до глибокого та комплексного розвитку взаємовідносин у науці, техніці та виробництві на основі кооперації та спеціалізації за умови поєднання великих, середніх і невеликих підприємств.

Розвиток загальносвітового характеру продуктивних сил через міжнародний поділ праці посилює інтернаціоналізацію виробництва на основі спеціалізації й кооперування. При цьому процес інтернаціоналізації можна розглядати в широкому та вузькому значеннях. У вузькому -- це розвиток міжнародних зв'язків у процесі функціонування продуктивних сил, а в широкому -- інтернаціоналізація усього економічного життя, продуктивних сил й організаційно-економічних відносин. Взаємозалежність країн є більш високою стадією процесу інтернаціоналізації.[5, с. 415-416]

Інтернаціоналізація виробництва знаходить вияв у процесі встановлення таких виробничих зв'язків між підприємствами різних країн, за яких виробництво однієї країни все більше перетворюється на частину світового виробничого процесу. Розпочавшись з міжгалузевої міжнародної спеціалізації, інтернаціоналізація виробництва дедалі більше ґрунтується на різних формах внутрішньогалузевої спеціалізації-- предметної, подетальної, технологічної тощо. За умов розвитку науки і техніки інтернаціоналізація виробництва виявляється також у формі інтернаціоналізації науки.

Найсуттєвіша риса інтернаціоналізації господарського життя полягає в посиленні суспільного характеру праці по лінії як її спеціалізації, так і кооперації. Вони розгортаються і в національному, і в інтернаціональному масштабі. При цьому інтернаціоналізація розвивається за рахунок як активного залучення до міжнародного поділу праці нових країн, особливо через розвиток міжсистемних економічних зв'язків та обміну, так і за рахунок поглиблення і ускладнення економічної взаємодії національних господарств та їхніх систем. Загалом інтернаціоналізація виробництва є важливим чинником підвищення ефективності суспільного виробництва.

Процес інтернаціоналізації охопив не лише речовий, а й особистий чинники виробництва. Так, все більш інтернаціонального характеру набуває підготовка кваліфікованих кадрів. Багато провідних вузів перетворилося на міжнародні центри з підготовки практичних і наукових спеціалістів.

Інтернаціоналізація господарського життя зароджується передусім у сфері виробництва. Отже, інтернаціоналізація означає не що інше, як переростання продуктивними силами меж національних кордонів деяких країн. Це відбувається внаслідок зростання масштабів виробництва на основі його концентрації й централізації, поглиблення суспільного поділу та кооперації праці. На певному етапі внутрішній ринок насичується засобами виробництва і предметами споживання. Обсяг ринку визначають за розміром фонду нагромадження для розширеного відтворення і фонду споживання, переважну частину якого становить заробітна плата. Згідно з законами суспільного поділу та кооперації праці, одні галузі виробництва є ринками для інших.[6, с.23]

Зазначена тенденція сьогодні набула сталого характеру. Наприклад, США експортують 1/5 своєї продукції авіаційної промисловості, електронно-обчислювальної техніки, наукових приладів і точної вимірювальної апаратури. А такі країни, як Бельгія, Нідерланди, Данія, за рахунок експорту реалізують до 2/5 свого валового внутрішнього продукту (ВВП). Великий розмах зарубіжної діяльності демонструють транснаціональні корпорації (ТНК), яких налічується понад 40 тис. Такі з них, як «Дженерал Моторе» (США) з річним оборотом 96 млрд. дол. має 50 підприємств у 38 країнах; нафтова корпорація «Ексон» (США) з річним оборотом 87 млрд. дол. має за кордоном 4 тис. свердловин у 22 країнах; британсько-нідерландська компанія «Ройял датч Шелл» створила 275 зарубіжних філіалів.

У процесі розширеного відтворення на виручені на світовому ринку кошти країни або деякі фірми закуповують сировину, матеріали, напівфабрикати, машини, обладнання тощо для продовження виробництва. Причому це можуть бути товари і національного виробництва, і світового ринку. Практика свідчить, що у зв'язку з поглибленням процесу спеціалізації виробництва і праці, різним рівнем забезпечення країн корисними копалинами та іншими ресурсами виникає постійна необхідність у залученні в національну економіку засобів праці та предметів споживання через зовнішню торгівлю. Цьому сприяють також диверсифікація асортименту вироблюваних товарів, розширення їхньої номенклатури. З сировинних товарів найбільша частка припадає на нафту, природний газ, вугілля, руди чорних і кольорових металів, каву, какао, цитрусові, цукор-сирець тощо. Серед засобів виробництва переважають машини, обладнання, вузли, деталі, напівфабрикати. Саме обсяги цих товарів свідчать про певну спеціалізацію країн, міжнародний поділ праці та відбивають кількісні параметри процесу інтернаціоналізації виробництва й обігу, усього господарського життя.

Якісні аспекти інтернаціоналізації можуть бути виражені за допомогою всієї сукупності відносин, що складаються між країнами у процесі поглиблення міжнародного поділу й кооперації праці. Йдеться передусім про взаємодію генетичних і структурних зв'язків, які формують певну міжнародну спільність. Щодо інтернаціоналізації виробництва роль генетичних зв'язків відіграють відносини міжнародної кооперації виробництва і праці, структурних -- відтворювані взаємозв'язки, що опосередковують міжнародні форми процесу розширеного відтворення сукупного суспільного продукту.[12, с. 242]

Процес інтернаціоналізації виробництва і праці пройшов три стадії або може бути поділений на три великі етапи. На першому переважає проста кооперація, яка ґрунтувалася на обміні, що не мав сталого, підкріпленого виробничою спеціалізацією країн характеру. Цей період (XVI--XVII ст.) збігається з етапом завершення формування світового ринку і в точному значенні становить передісторію інтернаціоналізації, своєрідний ембріональний стан її, коли власне визріли широкі передумови для інтернаціоналізації виробництва.

На другому етапі, що охоплює XVIII, XIX і першу половину XX ст., розпочинається процес безпосередньої інтернаціоналізації виробництва. На відміну від простої розвивається складна кооперація праці, що ґрунтується на міжнародному поділі праці за умов великого машинного виробництва фабрично-заводського, а не мануфактурного типу. Відтворювальні зв'язки у цей період поступово починають охоплювати не лише обмін, а й виробничу сферу. Особливо відчутно це стало виявлятись у XX ст. Ширшого розмаху набирають і стають постійним чинником інтернаціоналізації науково-технічні зв'язки як нульова фаза процесу виробництва. Вже перший промисловий переворот XVIII ст., другий -- XIX ст., а потім науково-технічна революція XX ст. ознаменували поступову інтеграцію науки і виробництва та розвиток міжнародної науково-технічної кооперації.

Третій етап (друга половина XX ст.) характеризується якісно новим рівнем інтернаціоналізації виробництва. Головною її ознакою є тс, що міжнародна кооперація набуває комплексного характеру і починає охоплювати всі стадії та фази процесу відтворення. Відтворювальні зв'язки відповідно поширюються не лише на виробництво й обіг, а й на сфери розподілу і споживання. Інакше кажучи, поступово формується міжнародна відтворювальна система із загальносвітовими пропорціями. Вона починає підпорядковуватися загальноцивілізаційним законам і закономірностям розвитку з огляду на планетарні ресурси та необхідності досягнення світової економічної рівноваги. Пріоритет загальнолюдських інтересів і цінностей, проблеми виживання людства стають домінуючими на цьому історичному етапі. Сутність економічних змін полягає у формуванні постіндустріальної економіки, головні риси якої -- дематеріалізація, інтелектуалізація, інформатизація тощо. Закладаються основи ноосферичного виробництва XXI ст., в якому переважають світові продуктивні сили.

На третьому етапі інтернаціоналізації виробництва звертають на себе увагу такі дві особливості її розвитку. По-перше, вона характеризується як достатньо економічно зрілий процес, що інтенсивно розвивається і охоплює практично весь світ. Інтернаціоналізація перетворюється на об'єктивне підґрунтя розвитку регіональної інтеграції. По-друге, наприкінці XX ст. відбувається процес транснаціоналізації виробництва на основі значного поширення його міжнародних форм за рахунок спеціалізації та кооперування, зарубіжної інвестиційної діяльності і особливо під впливом розширення сфери дії транснаціональних корпорацій. Транснаціоналізація стає одним з найважливіших чинників розвитку міжнародних економічних відносин.[11, с. 734-735]

Викладене дає підстави для висновку, що розвиток міжнародного обміну зумовив зростання інтернаціонального характеру продуктивних сил. Останній, у свою чергу, вже сам дедалі більше потребує поглиблення міжнародного обміну. Наприклад, у більшості галузей машинобудування нерозвинених і середньорозвинених країн експортується 75--90 відсотків продукції. Загалом у світовій торгівлі частка продукції машинобудування становить приблизно 1/3 її загального обсягу, в тому числі в експорті України -- не більш як 10 відсотків, а в експорті країн, що розвиваються, -- 1/5. Оптимальне виробництво в таких сучасних галузях, як електроніка, виробництво ЕОМ, авіа-, авто-, та верстатобудування, розраховане на інтернаціональне споживання їхньої продукції.

Економічні відносини й особливості дії економічних законів у світовому господарстві. Об'єктивний процес інтернаціоналізації господарського життя визначає необхідність економічних відносин між різними країнами. В умовах сучасного науково-технічного прогресу розвиток кожної країни невіддільний від її участі в розширеному обміні матеріальними, науковими, духовними цінностями. Між державами розвиваються економічні зв'язки на рівні окремих країн та їхніх економічних об'єднань. Ці зв'язки набувають різноманітних форм: від торгового обміну до спеціалізації й кооперування виробництва на засадах прямих зв'язків підприємств і об'єднань, утворення спільних підприємств, організації підприємств на компенсаційній основі тощо. Важливою умовою розвитку економічного співробітництва є успіхи в оздоровленні політичного клімату планети, на що спрямовані численні мирні ініціативи України. Зміцнюються взаєморозуміння та довіра між державами.

Характер розвитку взаємозалежностей і суперечностей, кон'юнктури взаємозв'язків, що утворюються у світовому господарстві, впливають на всі його складові. Так, зміни технічних характеристик і поліпшення якості продукції (світових стандартів), коливання світових цін на сировину і готові вироби («умов торгівлі»), нестійкість у валютно-фінансовій сфері, загострення енергетично-сировинної та продовольчої проблем, як і проблем навколишнього середовища, демілітаризація й недопущення війни тощо -- все це впливає на кожне національне господарство, економіку будь-якого угруповання країн у світі.

Отже, об'єктивна основа сучасної системи міжнародних економічних відносин -- глибинні процеси і зміни, що відбуваються у світовому господарстві, матеріальних умовах існування людства. При цьому звернімо увагу на те, що як сукупність міжнародних економічних зв'язків, що формуються під впливом розвитку продуктивних сил, економічного ладу, політичної орієнтації країн та інших чинників, які взаємодіють на міжнародній арені, міжнародні економічні відносини мають кількісне і якісне вираження, характеристики.

Кількісна характеристика світогосподарських зв'язків виражає техніко-економічний бік міжнародного співробітництва, його натурально-речовий зміст (фізичний і вартісний обсяги зовнішньої торгівлі, міжнародний кредит, валютні зв'язки тощо).

Якісна характеристика світогосподарських зв'язків відбиває соціально-економічний бік міжнародних економічних відносин, їхню сутність, соціально-економічну природу як суспільної форми цих зв'язків. Саме якісна характеристика цих відносин і характеризує економічні відносини в політекономічному плані, тобто міжнародні виробничі відносини як економічні відносини всіх чотирьох фаз (виробництво, розподіл, обмін і споживання) єдиного процесу відтворення.[17, с. 35]

Характер усієї сукупності міжнародних економічних відносин, яка охоплює всі фази суспільного виробництва (тобто і безпосереднього виробництва), визначається характером внутрішніх виробничих відносин того чи іншого суспільства. Тому ці відносини є похідними, перенесеними на міжнародну, міждержавну арену економічними відносинами певного суспільства. Отже, теоретичний аналіз світового економічного співробітництва продовжує висвітлення виробничих відносин того чи іншого суспільства, винесених поза державні кордони.

Слід ураховувати особливості дії економічних законів у світовому господарстві, щоб свідомо використовувати їх у практичній діяльності за умов широкого розвитку економічних зв'язків.

Найважливіші особливості дії економічних законів у всесвітньому господарстві можна згрупувати так.

Загальні економічні закони діють відповідно до своєї специфіки як на рівні окремих країн, так і в масштабах світового господарства.

Специфічні економічні закони, притаманні певному угрупованню, не діють на рівні світового господарства, але впливають на дію загальних економічних законів в економічних взаємовідносинах ринково розвинених країн, країн, що розвиваються, та країн, що переходять до ринку. Внаслідок інтернаціоналізації та глобалізації господарського життя набуло значного розвитку й ускладнилось світове господарство, зміцніли його спільність і цілісність. Зростаюча цілісність світового господарства зумовила необхідність трансформації міжнародних економічних відносин і створення системи міжнародної економічної безпеки.

Проблеми трансформації міжнародних економічних відносин. Об'єктивна необхідність перебудови міжнародних економічних відносин зумовлена тим, що зростаюча цілісність світового господарства конче потребує принципово нового механізму його функціонування, нової структури міжнародного поділу праці.

Сутність проблеми перебудови міжнародних економічних відносин полягає в тому, що сучасний стан їх між розвиненими країнами, країнами, що переходять до ринку, та країнами, що розвиваються, у світовому господарстві не відповідає обстановці в світі, що докорінно змінилася. Найяскравішим виявом початку трансформації світового господарства стало утвердження принципів нового міжнародного порядку.

Така трансформація міжнародних економічних зв'язків має відбуватися на демократичних (при ліквідації дискримінації в усіх її виявах) та справедливих (при рівноправних економічних відносинах) засадах. Саме створення системи міжнародної економічної безпеки є цільовою функцією перебудови світової економіки. Всесвітня система міжнародної економічної безпеки здатна поряд з роззброєнням перетворитися на надійну підвалину міжнародної безпеки взагалі.[14, с. 19-22]

Міжнародний поділ праці, порівняно з територіальним поділом праці, має деякі принципові відмінності. Формування спеціалізації господарства країни в такому разі, безумовно, підкоряється дії закону порівняльних переваг, за цим законом, який є одним з фундаментальних законів економічної теорії, кожна країна має порівняльну перевагу у виробництві якого-небудь товару чи послуги і може дістати вигоду, торгуючи ними або обмінюючи їх на інші товари чи послуги.

Рис 1.1 Спеціалізація господарства країни

На основі внутрішньогалузевого поділу праці розвиваються тісні зв'язки між підприємствами різних країн. Про зростаючіу динаміку цих процесів свідчать такі дані: у США на 1970 р. зросла від 16,6% до 37,4%, в Японії з 25% до 53,7%, у нідерландах - з 29% до 52,3%, у Швеції - з 30%-53,7%.[13, с.41]

1.2 Соціально-економічний вплив міжнародного поділу праці на розвиток ринкової економіки

Розвиток МПП обумовлює необхідність підвищення продуктивності праці і зниження витрат виробництва.

Реалізація переваг МПП забезпечує країні в процесі обміну отримання різниці між міжнародною і внутрішньою ціною експортованих товарів та послуг, а також економію внутрішніх витрат від скорочення національного виробництва внаслідок використання дешевого імпорту. Важливою передумовою розвитку МПП є міжнародний поділ інших факторів виробництва - землі, капіталу, технології. Будь-яка країна виробляє той чи інший товар, якщо вона має такі фактори виробництва, які дають їй змогу виробляти цей товар з більшою ефективністю, ніж іншій. Земля, праця, капітал, технологія є однаково важливими факторами для виробництва будь-якого товару.

Соціально-економічний вплив МПП на розвиток ринкової економіки:

1. У світовому господарстві зберігається і навіть поглиблюється розрив між промислово розвинутими країнами і країнами і країнами, що розвиваються. На розвинуті країни припадає близько 25% населення і 80% сукупного національного продукту.

Країни, що розвиваються у світовому господарстві є, в основному, постачальниками сировини і споживачами готової продукції. Але останнім часом встановлюється нова галузева спрямованість країн, що розвиваються.

Між розвинутими країнами та країнами, що розвиваються, швидкими темпами зростає внутрішньогалузевий обмін продукцією обраної промисловості. Збільшується виробництво працемістких, матеріаломістких, стандароизованих виробів на експорт для задоволення потреб насамперед промислово розвинути країн. Провідні ролі в цьому відіграє четвірка так званих “драконів” - Гонконг, Сінгапур, Тайвань і Південна Корея, а також Китай, Таїланд, Туреччина, Бразилія, Мексика, Індія та деякі інші країни, що належать до “нових індустріальних країн”.

2. Основним в МПП став внутрішньогалузевий поділ праці на основі предметної, а особливо по детальної та технологічної спеціалізації.

3. Внаслідок нерівномірності соціально-економічного розвитку продовжуються зміни в розстановці політичних і економічних сил в групі промислово розвинутих країн, насамперед між 3-ма основними центрами - США, Японією і Західною Європою. Це викликає необхідність частої перебудови в системі МПП.

4. Змінилася участь в МПП колишніх країн соціалістичного табору. Відбувається переорієнтація їхніх економік та залучення їх до участі у МПП на іншій основі.

5. Постійно зростає роль ТНК у міжнародному економічному обміні та МПП. ТНК контролюють майже половину світового промислового виробництва та світової торгівлі.

6. Посилюються інтеграційні процеси, інтеграціоналізація господарської діяльності. Відзначається тенденція до об'єднання зусиль провідних країн для колективного регулювання та зменшення наслідків економічних та валютних потрясінь. Зростає роль міжнародних організацій - МВФ, МИРР тощо.

7. На МПП періодично впливають структурні кризи, дисбаланси в міжнародній торгівлі. Так, енергетична криза 70-х років викликала необхідність переходу на енергоощадні типи виробництв, що привело до змін в структурі й навіть географічному розподілі світової торгівлі, а також в експортній спеціалізації багатьох країн.

8. Зростає об'єктивна необхідність в докорінній перебудові МПП та МЕВ в цілому. Вони не можуть розвиватись стихійно, тому, що це може призвести до непередбачених наслідків.[15, с. 12]

Міжнародний поділ праці - вищий ступінь суспільного поділу праці, що базується на спеціалізації країн у виробництві окремих видів товарів та послуг, якими вони обсінюються. Глибина МПП визначається ступенем розвитку продуктивних сил, міжнародної спеціалізації та кооперування в-ва. Становлення М.п.п. зумовлене переходом від мануфактури до крупної машинної індустрії у країнах Європи, промисловою революцією кінця 18-початку 19ст. За цих умов потрібно було ввозити з-за кордону значну масу сировини, палива і продовльства, а вивозити промислові вироби, яких було більше, ніж цього вимагали національні потреби. Існує три основних форми М.п.п., які збігаються з формами суспільного поділу праці: загальна, частковий й одинична. Загальна форма М.п.п. означає поділ праці за родами та сферами в-ва: промисловість, с/г, сфера послуг, добувні та обробні галузі пр-сті тощо. Тому у М.п.п. країни-експортери діляться на індустріальні, сировинні, аграрні. Часткова форма означає поділ цих родів і сфер на окремі види і підвиди, якими в сучасних умовах є окремі галузі пр-сті, с/г, ті чи інші види пр-ції тощо. У міжнародній торгівлі ця форма означає зростання ролі міжгалузевого обміну готовими виробами. Одинична форма М.п.п. означає спеціалізацію країн на виготовленні окремих деталей та вузлів певного складного товару. Це подетальна та поопераційна форми одиничного поділу праці, які розвиваються ще з 30-х років 20ст., а домінуючими стають з розгортанням НТР. Одинична форма суспільного поділу праці розвивається як у межах окремих національних держав, так і в міжнародному масштабі (інтернаціоналізація одиничного поділу праці). [10, с.153]

Висновки до першого розділу

Отже, підводячи підсумок першого розділу ми можемо сказати, що міжнародний поділ праці є якісною диференціацією трудової діяльності на міжнародному рівні в процесі суспільного розвитку і є основою різних форм обміну цією діяльністю між країнами, об'єктивною базою розвитку світового ринку. Це найвища форма суспільного територіального поділу праці, спеціалізації виробництва деяких країн на певних видах продукції, якими вони обмінюються. Необхідність міжнародного поділу праці та його глибина визначаються рівнем розвитку продуктивних сил суспільства.

Інтернаціоналізація виробництва знаходить вияв у процесі встановлення таких виробничих зв'язків між підприємствами різних країн, за яких виробництво однієї країни все більше перетворюється на частину світового виробничого процесу.

Міжнародний поділ праці - вищий ступінь суспільного поділу праці, що базується на спеціалізації країн у виробництві окремих видів товарів та послуг, якими вони обсінюються.

В наступному розділі ми розглянемо участь України у міжнародному поділі праці в сучасних умовах.

Розділ 2. Участь України у міжнародному поділі праці в сучасних умовах

2.1 Інтернаціоналізація господарського життя та його вплив на економіку України

Система міжнародних економічних відносин формується на основі інтернаціоналізації продуктивних сил, яка у свою чергу виростає із міжнародного поділу праці (МПП). Суть міжнародного (як і будь-якого) поділу праці полягає у єдності двох процесів - розчленування й об'єднання виробництва, відособлення і спеціалізації різних видів трудової діяльності, в їх взаємодії, взаємодоповненні. Міжнародний поділ праці здійснюється з метою підвищення ефективності виробництва, економії затрат суспільної праці, раціонального розміщення продуктивних сил.

Спочатку визначальними факторами міжнародного поділу праці були природні фактори: відмінності між країнами в наявності природних багатств, грунтово-кліматичні умови, географічне положення, розміри трудових ресурсів. Але у другій половині XX ст. в умовах НІР головним фактором формування МПП стає науково-технічний прогрес, рівень розвитку продуктивних сил у різних країнах, стан їх науки й техніки. Зменшення значення природних і географічних факторів для МПП особливо очевидне на прикладі Японії і нових індустріальних країн - Південної Кореї, Тайваню, Сінгапуру, Гонконгу. Міжнародна спеціалізація цих країн практично не пов'язана ні з наявністю у них природних ресурсів, ні навіть з їх географічним положенням.

Другим напрямом впливу НТР на МПП стало обмеження можливості окремих країн створити надміру багатогалузеві національні промислові комплекси. Сьогодні номенклатура продукції, особливо промислових галузей, настільки велика, що жодна країна не зможе забезпечити економічно вигідне виробництво всієї цієї номенклатури. Тому досвід багатьох країн показує, що найефективнішою є концентрація зусиль на створенні спеціалізованих галузей виробництва, органічно вписаних у систему міжнародного поділу праці. Зворотною стороною МПП є міжнародне науково-технічне і виробниче співробітництво, кооперація. Так, сьогодні дедалі важливішим напрямом внутрігалузевого поділу праці стає спеціалізація не за кінцевою продукцією, а за деталями, вузлами і комплектуючими виробами. В сучасному машинобудуванні тільки 15-20% усіх деталей машин є оригінальними, а решта 75-85% - це взаємозамінні деталі або навіть деталі з однаковими технічними характеристиками для багатьох типів машин і обладнання. Відособлення цих видів деталей машин в окремі виробництва - основа розвитку як внутрішньо-національної, так і міжнародної промислової кооперації.[5, с.115-116]

НТР доповнила промислову кооперацію науково-технічним і виробничим співробітництвом, тобто різноманітними формами діяльності в галузі виробництва, прикладної науки, техніки, торгівлі, технічного обслуговування та в інших сферах. Особливого розмаху таке співробітництво набуло в галузях, які стали породженням НТР. Так, корпорації, що лідирують у галузі виробництва інформаційної техніки, укладають велику кількість угод про співробітництво з іншими фірмами, у тому числі й зарубіжними.

Саме міжнародна спеціалізація і кооперація виробництва, всесвітній поділ праці в кінцевому підсумку породжують інші форми міжнародних економічних відносин: вивіз товарів і капіталів, міграцію робочої сили, а також інтеграційні процеси в різних регіонах.

ТНК і розвиток міжнародних виробничих зв'язків

У сучасних умовах відбувається безперервне зростання ролі транснаціональних корпорацій (ТНК) у світовому виробництві, міжнародному поділі праці й міжнародному економічному обміні. ТНК - це найбільші компанії, національні за капіталом і контролем, але міжнародні за сферою своєї діяльності, їхня відмінна особливість - наявність активів за рубежем, які виникають на базі прямих інвестицій. Виникнення ТНК відноситься до періоду після Другої світової війни, коли вони стали панівною формою міжнародних монополій, прийшовши на зміну міжнародним картелям.

ТНК якісно відрізняються від міжнародних картелів на початку віку. Останні створювали підприємства переважно у сировинних і добуваючих галузях, продукція яких призначалася для реалізації в країні, де базувалася дана монополія. Але головна відмінність полягала в тому, що зарубіжні підприємства залишилися технологічно відособленими одиницями, мали повний виробничий цикл, виступали самостійно навіть у збутовій діяльності.

Зростання суспільного характеру виробництва, його інтернаціоналізація в умовах НТР привели до трансформації міжнародних компаній, виникнення ТНК. У межах сучасних ТНК склалися міжнародні виробничі комплекси, єдність яких забезпечується численними виробничими, фінансовими й управлінськими зв'язками. Ці виробничі комплекси базуються на внутріфірмовому поділі праці, коли філіали однієї корпорації в різних країнах спеціалізуються на випуску окремих вузлів і деталей, здійсненні окремих операцій, спільно беручи участь у виробництві готової продукції. Так, ТНК, які діють у галузі радіоелектронної промисловості, перенесли за межі країн базування (в основному в Південну Корею, Сінгапур і на Тайвань) найбільш трудомістку частину виробничого циклу, використовуючи при цьому значний розрив у рівні заробітної плати в розвинутих державах і країнах, які розвиваються.

Ще однією особливістю сучасних ТНК є збільшення в їх числі питомої ваги корпорацій Японії і Західної Європи. Однак корпорації США продовжують зберігати лідируючі позиції в деяких галузях, тісно пов'язаних з реалізацією досягнень НТР. Так, найкрупнішою компанією в галузі виробництва засобів телекомунікації є американська корпорація АТТ, а в десятку найкрупніших ТНК світу за показником обсягу продажу (як і в 80-ті роки) входять такі американські корпорації, як "Ексон", "Дженерал моторз", "Мобіл", "Форд моторз" та ін.[3, с. 96-100]

Діяльність ТНК всебічно сприяє зміцненню міжнародних господарських зв'язків, інтернаціоналізації господарського життя. Наприклад, корпорація "Ексон" має 44 нафтопереробні заводи в 23 країнах, її дочірні й асоційовані з нею компанії діють більше ніж у 80 країнах. Величезний обсяг товарів і послуг, які виробляють ТНК у різних регіонах світу, сприяє поглибленню міжнародного поділу праці: поділ праці між країнами доповнюється міжнародним поділом праці всередині фірм.

Економічна інтеграція - якісно новий етап інтернаціоналізації господарського життя. Вона передбачає зближення і взаємопереплетіння національних економік, проведення узгодженої державної економічної політики. Інтеграційні тенденції є природним процесом, який випливає із об'єктивних потреб міжнародного поділу праці й науково-технічного прогресу.

Суть економічної інтеграції проявляється в її найважливіших характеристиках.

Це, - по-перше, міждержавне регулювання економічних процесів;

по-друге, поступове формування, замість більш або менш незалежних один від одного національних народногосподарських комплексів, регіонального господарського комплексу із загальною структурою відтворення; по-третє, усунення адміністративних і економічних бар'єрів, перешкоджаючих вільному рухові товарів, робочої сили і фінансових ресурсів у межах регіону;

по-четверте, зближення внутрішніх економічних умов у державах, які беруть участь в інтеграційних об'єднаннях.

Існують такі основні види інтеграційних об'єднань:

- зона вільної торгівлі, коли країни-учасниці обмежуються відміною митних бар'єрів у взаємній торгівлі;

- митний союз. коли вільне переміщення товарів і послуг всередині угруповання доповнює єдиний митний тариф стосовно до третіх країн;

загальний ринок, коли ліквідуються бар'єри між країнами не тільки у взаємній торгівлі, а й для переміщення робочої сили й капіталу;

- економічний союз, коли на доповнення до всіх перелічених вище інтеграційних заходів гармонізуються різні аспекти економічної політики.

Повна інтеграція передбачає узгодження та проведення спільної валютної, фіскальної, кредитної політики і т. ін., утворення органів наднаціональної влади.

Найбільший розмах інтеграційні процеси одержали в Західній Європі. Ще з перших післявоєнних років функціонував митний, а потім і економічний союз Бельгії, Нідерландів і Люксембургу (Бенілюкс). У 1951 р. було створено Європейське об'єднання вугілля і сталі (ЕОВС). Нарешті, 25 березня 1957 р. у Римі шість західноєвропейських країн - Бельгія, Люксембург, Італія, Нідерланди, Франція і ФРН - уклали договір про створення Європейського співтовариства (ЄЕС), яке нерідко називали "Спільним ринком". Відповідно до Маастрихтського договору (лютий 1992 р.) ЄЕС трансформувалося з 1 січня 1994 р. у Європейський Союз (ЄС), а число країн-членів зросло до 15. До держав-засновників приєдналися Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Португалія, Австрія, Фінляндія та Швеція.

Реальні досягнення ЄЕС за 30-річну історію його існування великі. Вже в 1962 р. були відмінені кількісні обмеження у взаємній торгівлі країн ЄЕС, а в 1968 р. - мито у взаємній торгівлі промисловими товарами. Був введений єдиний митний тариф щодо третіх країн і до 1969 р. в основному завершився процес створення митного союзу. Неухильно зростав обсяг торгового обороту між країнами ЄЕС і питома вага цього обороту в загальному обсязі їх зовнішньоторгових операцій.

Зросло світове господарське значення ЄЕС. У 1994 р. експорт країн, які входять у це угруповання, становив 40% від обсягу світового експорту (у 1980 р. цей показник дорівнював 34,1%). У межах ЄЕС проводиться єдина аграрна політика, здійснюються великі спільні науково-технічні програми, створений загальний бюджет, кошти якого направляються передусім у фонд підтримки й розвитку сільського господарства і в фонд розвитку економічно відсталих районів, функціонують наднаціональні адміністративні органи - Рада Міністрів, Комісія Європейського товариства, Європейський парламент та ін.

У відповідності з положеннями Єдиного Європейського Акту , з 1 січня 1993 р. було введено вільне пересування факторів виробництва в межах Співтовариства - капіталів, робочої сили, товарів та послуг. Маастрихтський договір передбачає створення єдиного валютного союзу держав-членів ЄС з заснуванням єдиного Європейського банку з правами емісії єдиної валюти ЄВРО з 1999р.

Європейський Союз не єдиний приклад регіональної інтеграції. Сьогодні у світі нараховується понад три десятки зон вільної торгівлі, митних та економічних союзів. Але найбільш примітним, динамічним інтеграційним процесом став процес організації і функціонування північноамериканської зони вільної торгівлі - НАФТА. З 1 січня 1994 р. діє договір між США, Канадою та Мексикою, який передбачає зняття митних бар'єрів на товари в торгівлі між цими країнами, лібералізацію режиму іноземного інвестування і міграції робочої сили. Перспективи розвитку економічної інтеграції в Східній Азії пов'язують зі створенням Азіатсько-тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС). У нього входять 18 держав Азії, Північної та Південної Америки. У відповідності з планами АТЕС передбачається до 2020 р. створити найбільшу в світі зону вільної торгівлі.

Інтеграційні процеси активізуються і в інших регіонах. Найвідомішими інтеграційними об'єднаннями є торговий пакт "МЕР-КОСУР", що діє між Аргентиною, Бразилією, Уругваєм та Парагваєм з 1 січня 1995 р.; Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН), в яку входять Індонезія, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни, Бруней, а з 1995 р. - В'єтнам, Латиноамериканська асоціація Інтеграції (ЛАІ) у складі Аргентини, Бразилії, Венесуели, Колумбії, Мексики, Парагваю, Перу, Уругваю, Чилі і Еквадору.[2, с. 48-59]

Україна володіє значним експортним потенціалом, який зосереджений у видобувних і обробних галузях промисловості, а також в агропромисловому і енергетичному комплексах країни, однак використовується він, на жаль, недостатньо і вкрай неефективно.

Про великі потенційні можливості України в сфері експортної діяльності наочно свідчить той факт, що у 2005 р. вона здійснювала зовнішньоторговельні операції з партнерами із 167 країн світу і обсяги зовнішньої торгівлі товарами складали 33,4 млрд.дол.США, хоча, на жаль, збереглося негативне сальдо у зовнішній торгівлі товарами - 0,26 млрд.дол.США.

Найбільший вплив на такий несприятливий результат спричинив, насамперед, незадовільний стан торгівлі з Росією, де за вказаний період спостерігається від'ємне сальдо у взаємопоставках товарів в розмірі близько 3,2 млрд.дол.США.

Сальдо зовнішньої торгівлі України з усіма країнами світу в січні-серпні 2006 року було позитивним і склало $527,77 мільйона в порівнянні з позитивним сальдо на суму $57,94 мільйона за січень-серпень 2008 року, табл. 2.1 та рис. 2.1.

Таблиця 2.1 Зовнішня торгівля України з усіма країнами світу (за даними Держкомстату)

	січ. - серп. 2006	січ. - серп. 2007	січ. - серп. 2008
експорт (млн.. дол. США)	11 679,0	10310,5	9 294,8
імпорт (млн.. дол. США)	11 151,3	9 915,8	9 236,9
сальдо (млн.. дол. США)	+527,7	+394,7	+57,9



Рис. 2.1 Зовнішня торгівля України з усіма країнами світу

Динаміка зовнішньої торгівлі України з країнами СНД наведена у табл. 2.2 та рис. 2.2

Таблиця 2.2 Зовнішня торгівля України з країнами СНД (за даними Держкомстату)

	січ. - серп. 2006	січ. - серп. 2007	січ. - серп. 2008
експорт (млн.. дол. США)	3 791,6	3 284,2	2 707,1
імпорт (млн.. дол. США)	6 630,2	5 904,9	5 543,7
сальдо (млн.. дол. США)	-2 838,6	-2 620,7	-2 836,6

Динаміку зовнішньої торгівлі України з іншими країнами наведено у табл. 2.3 та рис. 2.3

Рис. 2.2 Зовнішня торгівля з країнами СНД

Таблиця 2.3 Зовнішня торгівля України з іншими країнами (за даними Держкомстату)

	січ. - серп. 2006	січ. - серп. 2007	січ. - серп. 2008
експорт (млн.. дол. США)	7 887,4	7 026,3	6 587,7
імпорт (млн.. дол. США)	4 521,1	4 010,9	3 693,2
сальдо (млн.. дол. США)	3 366,3	3 015,4	+2 894,5

Рис. 2.3 Зовнішня торгівля України з іншими країнами

Найбільші обсяги українського експорту в січні - серпні 2006 року, повідомляє Reuters, були спожиті Росією - 23,8% від загального обсягу експорту, Туреччиною - 6,1%, США - 5,5%.

Несприятливі тенденції, які склалися у зовнішній торгівлі України товарами (підсилення сировинного перекосу в структурі експорту, збільшення розриву між експортоспроможністю і імпортоємністю), не залишають сумнівів в тому, що необхідною умовою щодо інтенсифікації зовнішньоторговельної діяльності країни на сучасному етапі економічної депресії стає, перш за все, підвищення ефективності використання її експортного потенціалу. Значущість експорту, як фактору підвищення вітчизняного виробництва і основного джерела валюти для першочергових потреб народного господарства, особливо зростає в умовах неухильного звуження внутрішньої потреби на продукцію українських товаровиробників, коли приблизно 39% ВВП країни реалізується на зовнішніх ринках (в Росії близько 20% ВВП).

2.2 Проблеми та перспективи розвитку України у контексті міжнародного поділу праці

міжнародний поділ праця ринковий

Світогосподарські зв'язки стають сьогодні одним із важливих факторів економічного зростання, структурних зрушень та підвищення ефективності національного виробництва, будучи при цьому і каталізатором диференціації країн, нерівномірності їхнього розвитку. Революційний стрибок у наукових знаннях, що супроводжувався якісними зрушеннями в техніці, технології, виробництві, а також радикальні соціально-політичні зміни в другій половині XX ст. суттєво модифікували міжнародний поділ праці й продовжують і сьогодні активно впливати на характер і тенденції його розвитку.

Найсуттєвішою зміною у всесвітньому поділі праці є перехід від раніше існуючої глобальної моделі поділу праці між промислово розвинутими країнами і країнами, що розвиваються, до нової моделі. Для попередньої системи характерним було переважання загального поділу праці, тобто поділ праці між сільським господарством та промисловістю, добувною та обробною галузями індустрії. Загальний поділ праці пізніше був доповнений частковим поділом праці між різними галузями обробної промисловості, а також підприємствами всередині галузі, тобто потоварним поділом праці, що базується на предметній спеціалізації.[7, с. 49]

Даний тип поділу праці також зазнав певних еволюційних змін. Спочатку він був пов'язаний з організацією праці всередині виробничої одиниці, але пізніше вийшов за межі окремого підприємства й обумовив розвиток промислової кооперації між підприємствами не тільки однієї країни, а й різних держав. Міжнародна виробнича кооперація, що базується на одиничному поділі праці, відбиває сучасну стадію всесвітнього усуспільнення виробництва, його якісно новий рівень, за якого безпосередньо виробничі зв'язки між підприємствами-кооперантами стають постійними і набувають повної самостійності по відношенню до товарообмінних операцій на світовому ринку.

Це призвело до утворення світових промислових комплексів, які включають різнонаціональні господарські одиниці, й обумовило прискорене зростання зовнішньоекономічних зв'язків між розвинутими країнами з ринковою економікою і подібними промисловими структурами. Не випадково 3/4 зовнішньоторговельного обороту цих країн припадає на взаємний товарообмін, значну частку якого становлять внутрішньо-корпораційні поставки. Провідні експортні галузі економіки промислове розвинутих держав одночасно є також галузями імпорту, що свідчить про ще більшу втрату універсальності народним господарством окремих країн. Їх інтеграція у світову економіку відбувається в умовах зростання суспільного поділу праці як всередині країни, так і на міжнародному рівні.

Тому, з одного боку, характер і рівень розвитку внутрішньодержавної спеціалізації безпосередньо впливають на визначення міжнародного профілю економіки країни, обумовлюють ступінь її участі у спеціалізації виробництва у світовому масштабі. Це стосується країн, що виробляють не тільки сировинні матеріали, а й сучасну складну у технічному відношенні продукцію.

З іншого боку, входження у систему тісних світо-господарських зв'язків суттєво модифікує в країні процес відтворення, збільшує загальний обсяг виробництва і його ресурсний потенціал, надає можливості прилучитися до останніх надбань світової науки й техніки. Характерною особливістю нинішнього етапу розвитку загально-цивілізаційних процесів є перехід у 80-гі роки розвинутих країн Заходу до формування якісно нової моделі світового розвитку. На думку вчених, вона характеризується подоланням формаційно-утворюючих ознак суспільства і підпорядкуванням його функцій реалізації загальнолюдських цінностей.

Що стосується економічних рис (ознак) такої системи, то вони проявляються передусім у становленні принципово нового технологічного способу виробництва, якісному перетворенні його матеріально-речових факторів. Це здійснюється на основі впровадження в усі галузі суспільного виробництва високої інформаційно-інтелектуальної технології, що базується на електронній автоматиці, інформації та біотехнології, інших видів матеріально-, ресурсо- і працезберігаючих видів виробництва.[8, с. 412]

Поряд з цим суттєво змінюються властивості та характеристики товарів, що надходять на міжнародний ринок. Міжнародна конкуренція зумовлює постійний пошук методів та шляхів подальшого якісного вдосконалення продукції, зростає наукоємність дедалі більшого числа товарів.

Водночас НТР пред'являє нові вимоги й до робочої сили з точки зору її кваліфікації, загальноосвітнього рівня, оскільки "людський фактор" є центральним елементом нової моделі "постіндустріального" розвитку.

Характеризуючи модель світового розвитку, що формується, необхідно визначити можливості "вписатися" в неї держав - колишніх членів "соціалістичної співдружності".

Як відомо, в кінці 80-х - на початку 90-х років світ соціалізму охопила глибока криза, що призвела до розпаду старих політичних та економічних структур і початку переходу до ринкових систем господарювання. Значною мірою це було зумовлено відгородженістю та замкнутістю соціалістичних країн від світу, "непроникливістю" в їхні межі прогресивних тенденцій світового економічного та науково-технічного прогресу.