Інститути ринкової економіки та їх розвиток в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНА МИТНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

АКАДЕМІЯ МИТНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА МЕНЕДЖМЕНТУ

Кафедра менеджменту зовнішньоекономічної діяльності

К У Р С О В А Р О Б О Т А

З ДИСЦИПЛІНИ

«ПОЛІТИЧНА ЕКОНОМІЯ»

на тему:

«Інститути ринкової економіки та їх розвиток в Україні»

Виконав:

курсант гр. ЕФ10-1

Олексенко О.В.

м. Дніпропетровск

2011

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ІНСТИТУТІВ, ЯК СЛАДОВИХ РИНКОВОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ

1.1 Сутність та основні елементи інфраструктури ринку

1.2 Біржа, як інститут ринкової економіки

1.3 Банківські та небанківські інституції

1.4 Інфраструктура ринку праці. Біржа праці

РОЗДІЛ 2. ФОРМУВАННЯ РИНКОВИХ ІНСТИТУТІВ В УКРАЇНІ

2.1 Характеристика діяльності ринкових інститутів в Україні

2.2 Проблеми та перспективи розвитку інститутів ринкової економіки

ВИСНОВОК

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Проголошення України незалежною державою відкрило реальні можливості переходу її до ринку. Подолання деструктивного тоталітарно-адміністративного режиму, корінна перебудова економічних процесів шляхом здійснення радикальних реформ, спрямованих на ринкову трансформацію всіх сфер господарського життя суспільства - основні засади економічної та соціальної політики української держави.

Побудова розвинутого ринкового господарства - процес досить складний і тривалий. У розвинутих країнах Заходу він відбувся як природний, взаємопов'язаний з економічним і соціальним прогресом суспільства.

Ринок - досягнення всього людства на всіх етапах його розвитку до найвищих форм суспільного прогресу. Ринкове господарство є середовищем, "атмосферою", в рамках і за допомогою яких відтворюються і панують відносини і зв'язки товарного виробництва.

Цивілізований характер ринку в промислових розвинутих країнах визначається широким арсеналом перевірених часом і господарською практикою законодавчих і моральних норм, багатоплановою і компетентною політикою держави щодо розвитку економіки та соціальної інфраструктури, інформованістю і самостійністю керівників господарських структур на всіх рівнях, правовою свободою економічної самодіяльності людини.

Звичайно, Україна, як самостійна держава, що виникла на розколотому терені колишнього народногосподарського комплексу СРСР зі складною інфраструктурою, створеною за багато десятиріч, не може повторити за короткий час той шлях, який пройшов ринок Заходу. Вона може тільки розумно скористатися певним досвідом цих країн, а шлях переходу до ринкової системи має бути свій, з урахуванням усіх національних, політичних, економічних, географічних та інших особливостей історичного розвитку України.

Тісно взаємодіючи з усією системою економічних відносин, ринкова інфраструктура виступає необхідною умовою розвитку всіх суб'єктів господарювання регіональних ринків. Ринкова інфраструктура значно впливає на розвиток економіки завдяки підвищенню ефективності процесів товарного і грошового обігу та надання суб'єктам господарювання комплексу ринкових послуг, що створюють сприятливі умови для розвитку бізнесу.

Для перехідної економіки, у тому числі і для української, особливо актуальною є задача формування ринкових інститутів, бо нерозвиненість інституціональної структури - одне із самостійних джерел проблем і протиріч перехідної економіки. Інститути належать до найважливіших елементів ринкової інфраструктури. Тому, перш ніж аналізувати процес формування інститутів, потрібно чітко уявляти місце інститутів у ринковій інфраструктурі.

Тому, на мою думку, питання про сучасний стан та проблеми формування інфраструктури ринку та інститутів ринкової економіки в Україні на сьогодні є дуже актуальним, оскільки їх розвиток є одним з визначальних факторів, що впливають на розвиток економіки країни.

Метою роботи є дослідження формування інститутів ринкової економіки, а також аналіз їх розвитку в Україні.

Завданням курсової роботи є:

- розглянути поняття ринкових інститутів, як елементів інфраструктури ринку;

- визначити сутність інфраструктури ринку та її складові;

- охарактеризувати ринкові інститути: біржі - товарна та фондова, банківські та небанківські інституції, а також біржу праці;

- проаналізувати розвиток ринкової інфраструктури в Україні;

- визначити основні тенденції діяльності інститутів, а також проблеми і перспективи їх розвитку;

- зробити висновки.

Об'єктом дослідження даної курсової роботи є формування інституціональної структури ринкової економіки.

Предмет дослідження - ринкові інститути.

Аналіз отриманих даних базується на використанні діалектичного методу пізнання економічних явищ, методу теоретичного узагальнення та статистичного аналізу.

інститут ринковий економіка

РОЗДІЛ 1

ПОНЯТТЯ ІНСТИТУТІВ, ЯК СКЛАДОВИХ РИНКОВОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ

1.1 Сутність та основні елементи інфраструктури ринку

Інфраструктура в будь-якій соціально-економічній системі - це сукупність елементів, що забезпечують безперебійне функціонування взаємозв'язків об'єктів і суб'єктів цієї системи. Крім забезпечуючої функції, інфраструктура одночасно виконує регулюючу функцію, певним чином впорядковуючи взаємодію елементів самої системи.

Ринкова інфраструктура - це сукупність особливих інститутів, що виконують функції надання спеціалізованих послуг суб'єктам господарювання з метою створення для них нормальних умов для функціонування, найкращої реалізації їх інтересів та подальшої інтеграції у єдину економічну макросистему [8, с. 110].

Основною макроекономічною функцією ринкової інфраструктури є підвищення ефективності капіталу, та, відповідно, ринкової економіки в цілому Кожна з її двох функцій, виділених вище, характеризується певними рисами або властивостями.

Забезпечуюча функція по самій своїй суті є функція внутрішня, що характеризує суть і безпосереднє призначення інфраструктури. Вона носить пасивний характер. Ринкова інфраструктура, як підсистема усієї економіки, надає останній умови і можливості для виконання своїх функцій (передусім таких, як оптимальна акумуляція ресурсів і створення з них продуктів господарської діяльності), безпосередньо не беручи участь в створенні продукту. Цю функцію можна класифікувати також, як пряму, оскільки формування адекватної інфраструктури - одна з безпосередніх і обов'язкових умов існування і розвитку економічної системи.

Регулююча функція виростає із забезпечуючої, є її продовженням, але її властивості інші, прямо протилежні. Передусім, вона носить зовнішній характер. Незважаючи на те, що інфраструктура є підсистемою економічної системи, вона (підсистема) існує як би над процесом взаємодії господарюючих суб'єктів, як деяка даність: без неї вони, з одного боку, не можуть взаємодіяти, але, з іншого боку, при певних обставинах вона здатна впливати вельми істотним чином на весь процес відтворення. В цій своїй якості дана функція є активною, що особливо помітно в перехідних економічних системах. Нарешті, за своєю природою вона є функція зворотної дії, сигналізуючи економіці про ті або інші проблеми у сфері безпосереднього створення продукту.

Обидві функції нерозривно пов'язані і не можуть реалізуватися одна без іншої. Результатом їх взаємодії є цілком певний синтетичний ефект, який можна визначити як оптимізацію руху товарно-грошових потоків. У процесі забезпечення і регулювання цього руху інфраструктура сприяє досягненню відповідності між суспільними потребами в товарах і послугах і здатністю процесу виробництва задовольняти їх в необхідних масштабах. Тим самим забезпечується сполученість у реалізації обох функцій, досягається пропорційність у розподілі ресурсів, що, в свою чергу, веде до мінімізації витрат, пов'язаних із розподілом ресурсів і продуктів. Саме тому інфраструктура своїми функціями забезпечує ефективність економіки, причому в тій мірі і через ті механізми, які властиві тільки їй. Цю частину ефективності можна назвати прихованою ефективністю в тому сенсі, що традиційні методи зіставлення витрат і результату (наприклад, негативні наслідки поганих доріг для збору врожаю або недостатня розвинутість банківської системи як чинник, що гальмує швидкість розрахунків тощо) прямо і безпосередньо до неї незастосовні.

Описані вище функції розкривають те, що повинна робити ринкова інфраструктура, але не визначають її природу. З точки зору свого походження, або природи, ринкова інфраструктура є не що інше, як інституціоналізована трансакція. Такий підхід виходить з товарно-грошової природи ринкової економіки, яка являє собою потоки товарів, ресурсів і грошових коштів, що безперервно рухаються через посередництво операцій (трансакцій), що також безперервно здійснюються. В свою чергу, трансакції укладаються і виконуються через посередництво цілої системи інститутів, які вплетені в тканину економічної системи і утворюють її інфраструктуру. Розвиненій ринковій економіці властива і відповідна мережа інститутів. Звичайно, в принципі трансакції можуть здійснюватися і без використання інститутів (це можливе, зокрема, тільки на початкових етапах переходу до ринку, коли відповідний інститут ще не сформувався). Але рано або пізно трансакції, що безперервно повторюються, неминуче породжують і відповідні інститути. Тому ринкова інфраструктура і виступає інституціоналізованою формою трансакцій [11, с. 71].

3 цього виходить, що першим елементом ринкової інфраструктури якраз і є відповідні інститути. Їх можна поділити на дві групи - інститути загального призначення і спеціальні інститути (рис. 1.1) [14, с. 145].

Рис. 1.1. Структура інститутів ринкової економіки

Діяльність інститутів загального призначення звичайно не зводиться до виконання тієї або іншої функції тільки в складі ринкової інфраструктури, а передбачає також участь в реалізації задач і цілей інших підсистем, особливо якщо врахувати, що багато які з цих підсистем належать державі і використовуються далеко не тільки бізнесом у комерційних цілях. Відповідні інститути орієнтовані на переважне «прокачування» або товарних, або грошових потоків. Товарні потоки і потоки послуг циркулюють як між виробниками, так і між виробниками і споживачами. До числа основних загальних інститутів ринкової інфраструктури належать: дороги (автомобільні і залізні), порти (річкові, морські), аеродроми, вантажний і пасажирський транспорт (залізничний, морський, річковий, автомобільний, повітряний, трубопровідний, метрополітен), в тому числі в містах, склади (в тому числі митні), підприємства зв'язку, житлово-комунальне господарство.

З відомою часткою умовності до загальних інститутів можна віднести підприємства, що випускають засоби сполучення і обладнання для складів, портів і т. ін. Характер цієї частини інститутів робить можливим не тільки їх військове використання державою у разі необхідності (звідси - зацікавленість держави в їх розвитку), але і, в умовах конверсії ВПК, їх приватизацію або комерційне використання державою. Спеціальні інститути представлені як приватними структурами, провідну роль серед яких грають товарні біржі і торговельна мережа (що включає підприємства оптової і роздрібної торгівлі), так і державою в особі митних органів та інших регулюючих і контролюючих інстанцій [15, с. 111].

Грошові потоки проходять через відповідні фінансово-кредитні інститути, які внаслідок самої природи грошових потоків існують тільки в ринковій економіці. Грошова форма капіталу є самою універсальною і знеособленою, яка пронизує і об'єднує всі сторони і сфери життя сучасного суспільства. При характеристиці інститутів грошового ринку більш доцільно провести відмінність між приватними і державними інститутами, тобто розмежувати їх за критерієм форми власності, а не функціональної широти (тобто розподілу на загальні і спеціальні, як у випадку з інститутами товарного ринку).

З приватних інститутів, ключову роль у фінансово-кредитній системі відіграють банки як універсальні інститути грошового ринку. Розвиненим елементом сучасної інфраструктури ринку є небанківські фінансово-кредитні інститути, що носять в більшій мірі не універсальний, а спеціалізований характер. Серед них виділяються страхові компанії та пенсійні фонди, існування яких сприяє оптимізації розвитку ринкової економіки завдяки зменшенню ризику підприємницької діяльності [6, с. 365].

Отже можна зробити висновки, що інфраструктура ринку - це сукупність особливих інститутів, що виконують функції надання спеціалізованих послуг суб'єктам господарювання з метою створення для них нормальних умов для функціонування, найкращої реалізації їх інтересів та подальшої інтеграції у єдину економічну макросистему. Ринкова інфраструктура виконує такі функції: організаційне оформлення ринкових відносин; полегшення реалізації інтересів учасників ринкових відносин; спеціалізація різних суб'єктів економіки, підвищення оперативності й ефективності їх роботи на основі диференціації ринкових ніш, які вони заповнюють; полегшення форм юридичного і економічного контролю державного і громадського регулювання ринкових відносин. Ринкові інститути є складовою інфраструктури ринку, котрі в свою чергу поділяються на спеціалізовані та загальні.

1.2 Біржа, як інститут ринкової економіки

Перші біржі з'явилися у XV-XVI ст. в Італії, Нідерландах, Франції. На зібраннях купців велися переговори й укладалися торгові угоди. Ось чому словом «біржа» стали називати зібрання комерсантів.

Товарна біржа - це асоціація юридичних і фізичних осіб, які здійснюють оптові(торговельні) операції за стандартами, зразками у спеціально відведеному місці, причому ціни на товари встановлюються в умовах вільної конкуренції [5, с. 242].

Товарну біржу слід розглядати як ринок ринків. Великі біржі, на яких концентруються попит і пропозиція товарів світової торгівлі, дають можливість визначити місткість ринку та умови конкуренції, обмінятися інформацією. Біржова ціна як результат вільної конкуренції є орієнтиром для інших ринків.

У країнах із розвиненою ринковою економікою товарні біржі переважно функціонують як безприбуткові асоціації, звільнені від сплати корпоративного прибуткового податку. Головними статтями їхнього доходу є засновницькі та пайові внески і відрахування організацій, що є засновниками біржі; доходи від надання послуг членам біржі та іншим організаціям; виручка від інших операцій.

Універсальними називають біржі, які торгують товарами різних груп. Наприклад, на американськім біржі «Чикаго Борл офтрейд» реалізують пшеницю, кукурудзу, овес, сою, бройлерів, фанеру, золото, срібло, нафту, бензин, мазут тощо, тобто продовольчі та непродовольчі товари. Об'єктом продажу Київської універсальної товарної біржі є продукти харчування, худоба тощо. Біржі, об'єктом торгівлі яких є окремі товари або їхні групи, називають спеціалізованими. У свою чергу, їх поділяють на спеціалізовані широкого профілю і вузькоспеціалізовані.

Членами біржі є її акціонери. Вони мають право безплатно відвідувати біржу, користуватися її технічними засобами, укладати угоди. Крім членів біржі в торгах можуть брати участь відвідувачі - постійні та разові [9, с. 45].

Суб'єкт може набути статусу постійного відвідувача біржі, придбавши відповідний абонемент (чи облігації), як правило, на рік участі у біржових торгах. Власник абонемента може брати участь в усіх біржових торгах. Статус разового відвідувача, підтверджений разовим вхідним квитком, дає право на участь у торгах у певний день.

Участь підприємства у біржовій торгівлі на постійних чи разових засадах може здійснюватися за певну плату через брокерські контори або брокерів (маклерів).

Фондова біржа - це організаційна форма ринку на якому здійснюється торгівля цінними паперами - акціями, облігаціями, зобов'язаннями державної скарбниці, сертифікатами, документами, пов'язаними з рухом кредитних ресурсів і валютних цінностей [9, с. 45].

В сучасному світі функціонує: більше ніж 200 фондових бірж. Всі вони мають свої особливості часто досить суттєві. Беручи за критерій визначення правового статусу бірж їх поділяють на три типи: публічно-правові; приватні, змішані.

Діяльність публічно-правових бірж постійно перебуває під державним контролем. Держава приймає активну участь в створенні правил біржової торгівлі, контролює їх виконання, забезпечує підтримку правопорядку на біржі під час проведення торгів, призначає біржових маклерів. Публічно-правовий тип фондової біржі характерний для Франції та Німеччини.

Приватні фондові біржі - це акціонерні товариства, що абсолютно самостійні в організації біржової торгівлі [10, с. 136]. Всі угоди на таких біржах укладаються у відповідності до чинного в країні законодавства. Держава не дає ніяких гарантій і не бере на себе ніякої відповідальності по забезпеченню стабільності біржової і торгівлі та зниженню ризику торговельних угод. Такий тип характерний для США та Англії.

При змішаному типі - фондова біржа створюється як акціонерне товариство, але при цьому 50% їх капіталу належить державі. Керівництво такими біржами здійснюється на виборній основі, але нагляд за біржовою діяльністю здійснюється біржовим комісаром, він же проводить офіційну реєстрацію біржових курсів. Цей тип бірж характерний для Австрії, Швейцарії та Швеції.

Окрім цієї класифікації фондові біржі умовно поділяють також на «брокерські» та «банківські». Перший тип характерний для США, відповідно до такої організації бірж торгівлею цінними паперами займаються лише брокери, а комерційним банкам «вхід» на біржу заборонено. За другим типом (Німеччина, Франція) навпаки - банки є найважливішими суб'єктами біржової торгівлі цінними паперами. В Україні під час створення першої фондової біржі існувала розвинута система комерційних банків, інших же різновидів інвестиційних посередників та мережі брокерських контор ще не було. Тому саме комерційні банки прийняли участь у створенні першої Української фондової біржі. У день реєстрації УФБ із 29 засновників - 21 були комерційні банки [2, с. 112].

Отже можна зробити висновок, що біржа - це постійно діюча організаційна форма оптового ринку цінностей. Розрізняють товарну та фондову біржі. Товарна біржа - це асоціація юридичних і фізичних осіб, які здійснюють оптові(торговельні) операції за стандартами, зразками у спеціально відведеному місці, причому ціни на товари встановлюються в умовах вільної конкуренції, а фондова біржа - це організаційна форма ринку на якому здійснюється торгівля цінними паперами -- акціями, облігаціями, зобов'язаннями державної скарбниці, сертифікатами, документами, пов'язаними з рухом кредитних ресурсів і валютних цінностей.

1.3 Банківські та небанківські інституції

На сьогоднішній день банки є складовою частиною ринкової інфраструктури. Банк - це економічна установа, що спеціалізується на кредитуванні, посередництві в грошових рахунках і операціях з цінними паперами [1, с. 21]. За формою власності банки поділяють на державні (національні), акціонерні, приватні (індивідуальні та партнерські), кооперативні, муніципальні (комунальні), створені з участю держави, міждержавні. Вони виконують такі види операцій: пасивні, активні, комісійні.

Пасивні банківські операції - операції, через посередництво яких утворюються ресурси банків (внески і позичені гроші; емісія заставних листів, банківських і комунальних облігацій, а також довгострокові позики у кореспондентів банку) [1, с. 57].

Активні банківські операції - діяльність, пов'язана з розміщенням грошових ресурсів банку (наданням їх у кредит).

Кредити надаються у вигляді грошових позик і зобов'язань банку гарантувати платежі клієнта. В останньому випадку банк не надає грошові позики, а лише обіцяє здійснити платежі у разі, якщо позичальник не зможе оплатити свої зобов'язання.

Комісійні банківські операції - посередницька діяльність, яка не передбачає кредитів банку і не є джерелом надходження коштів на його рахунок [2, с. 178]. До них відносять: платіжний оборот, операції з валютою, інкасування векселів і чеків, прийняття на зберігання цінних паперів і надання сейфів для користування, управління майном та ін.

Діяльність банків має засновуватися на повному комерційному розрахунку і самофінансуванні. У процесі своєї діяльності вони одержують прибуток. Банківський прибуток - це залишок між сумою одержаних відсотків і витратами банку. Прибутковість оцінують за нормою банківського відсотка.

Сучасна банківська Система України, як і у більшості країн світу, складається з двох рівнів. Перший рівень банківської системи України представлений Національним банком України, а другий - комерційні банки. Комерційні банки є багатофункціональними установами, що здійснюють основний спектр кредитних і фінансових операцій, пов'язаних з обслуговуванням господарської діяльності своїх клієнтів.

Комерційні банки це автономні, незалежні комерційні підприємства. З одного боку, вони створюються для задоволення інтересів власників банку (акціонерів або індивідуальних) і суспільних інтересів клієнтури юридичних і фізичних осіб, що обслуговуються банком, а з іншого це підприємства особливого типу, які організовують та здійснюють рух позикового капіталу для забезпечення отримання прибутку власниками банку Як важлива ланка банківської системи держави, комерційні банки концентрують основну частину кредитних ресурсів і здійснюють широкий діапазон банківських операцій та фінансових послуг для юридичних і фізичних осіб. Комерційні банки є юридичними особами. Як будь-яка юридична особа банки мають свої ознаки.

У країнах з розвиненими ринковими відносинами небанківські фінансово-кредитні інститути представлені лізинговими, факторинговими компаніями, кредитними спілками, касами взаємної допомоги. Росту ролі спеціалізованих небанківських інститутів на рийку фінансових послуг сприяють, як правило, причини; ріст доходів населення; активний розвиток ринку цінних паперів; надання цими установами спеціальних послуг, яких не можуть надавати банки.

Основні форми діяльності цих установ на ринку фінансових послуг зводяться до акумуляції заощаджень населення, надання кредитів через облігаційні позики корпораціям і державі, мобілізації капіталу через усі види акцій, наданню іпотечних і споживчих кредитів, а також кредитної взаємодопомоги.

Лізингові компанії - фінансово - кредитні формування, що досить поширені в західних країнах та поступово набирають свого розвитку в Україні [4, с. 157].

Факторингові компанії. Факторингові операції з'явились на основі комерційного кредиту, який надається продавцями покупцям у вигляді відстрочки платежу за продані товари. Зміна вимог до розрахунків з точки зору прискорення обороту коштів викликала необхідність для постачальників шукати шляхи рішення проблеми дебіторської заборгованості. Факторинг є різновидністю торговельно-комісійної операції, пов'язаної з кредитуванням оборотних коштів, що полягає у інкасуванні дебіторської заборгованості покупця і специфічною різновидністю короткострокового кредитування та посередницької діяльності.

Каси взаємної допомоги та кредитні спілки. В умовах повільного збільшення доходів населення постійно збільшується попит на предмети довгострокового користування - будинки, автомобілі, меблі, дорогі товари домашнього вжитку [12, с. 425]. У навколишньому світі такі покупки практично ніколи не виконуються за рахунок збережень, а існуючі механізми нагадують забігу (але ефективну) систему купівлі «у кредит» та видачі позичок, яка існувала в соціалістичному господарстві. Симбіоз кредитних союзів і торгівлі дає двоякий результат як для громадян - негайне надання права користування товаром, так і для торгівлі збільшення обороту.

Отже банківські та небанківські установи також є інститутами ринкової економіки, оскільки вони приймають участь в ринкових процесах країни. До банківського сектору відносяться національний банк та численні комерційні банки різних типів. До небанківських установ належать страхові, лізингові, факторингові компанії, каси взаємної допомоги та кредитні спілки.

1.4 Інфраструктура ринку праці. Біржа праці

Кажучи про інституційну складову інфраструктури ринку, потрібно також відзначити особливу роль такого елемента інфраструктурного забезпечення ринку ресурсів, як інститути ринку праці. Їх розвиток безпосередньо пов'язаний з однією з ключових макроекономічних проблем - забезпеченням повної зайнятості. Слід, однак, підкреслити, що механізм функціонування цього сектора ринкової інфраструктури не можна зводити до діяльності державних служб працевлаштування і перепідготовки кадрів, оскільки соціальна політика сучасної держави не вичерпується боротьбою з безробіттям, а орієнтована на створення усього комплексу умов для розвитку людини, включаючи системи охорони здоров'я, соціального забезпечення, освіти, культури - як приватні, так і державні. Тут можна говорити, з одного боку, про службу перепідготовки кадрів як про елемент інфраструктури ринку, який, з іншого боку, одночасно входить до складу соціальної інфраструктури, відносно самостійної і орієнтованої не тільки на потреби суто ринкового, приватного сектора економіки, але і на так званий суспільний сектор. Тож доцільно далі розглянути питання діяльності біржі праці [3, с. 98].

Біржа праці - елемент ринкової інфраструктури, що регулярно здійснює посередницькі операції на ринку праці. Система бірж праці сприяє здійсненню узгодженої державної політики в галузі зайнятості населення. Біржа праці виконує такі функції: аналізує стан ринку праці; прогнозує поспіває і пропозицію робочої сили; веде облік громадян, що звертаються за працевлаштуванням; сприяє працевлаштуванню працездатних; здійснює професійну орієнтацію молоді; виплачує допомогу по безробіттю тощо. Біржа праці виступає певним гарантом конституційного права на працю як державна організація. Поряд з державними біржами праці існують і платні приватні агентства (контори), що є посередниками в галузі праці, а також посередницькі бюро при профспілках, молодіжних, релігійних організаціях та ін. В Україні розвивається безоплатна державна система центрів і служб зайнятості.

Тож зробимо висновок. Інститути ринкової економіки є складовими елементами інфраструктури ринку. Інфраструктура ринку - це сукупність особливих інститутів, що виконують функції надання спеціалізованих послуг суб'єктам господарювання з метою створення для них нормальних умов для функціонування, найкращої реалізації їх інтересів та подальшої інтеграції у єдину економічну макросистему. Інститути ринкової економіки поділяються на загальні та спеціальні.

РОЗДІЛ 2

ФОРМУВАННЯ РИНКОВИХ ІНСТИТУТІВ В УКРАЇНІ

2.1 Характеристика діяльності ринкових інститутів в Україні

На 1 січня 2011 року в Україні зареєстровано 479 бірж. Практичну діяльність здійснювали 308 бірж, що складає 64 відсотка від зареєстрованих, з них [16]:

- універсальних, товарно-сировинних і товарних - 253 біржі;

- нерухомості - 20 бірж;

- агропромислових - 20 бірж;

- фондових та їхніх філій - 12 бірж;

- спеціалізованих - 2 біржі;

- валютна - 1 біржа.

На біржах працює 1439 осіб, крім того 444 за сумісництвом. На кожній з бірж у середньому діяло по 9 брокерських контор (фірм) і незалежних брокерів.

Статутний капітал бірж становив 100,7 млн. грн., з яких 97,7%, що складає 98,4 млн. грн. припадало на недержавні підприємства.

У 2010 р. на біржах України було проведено 45,8 тис. торгів. Для продажу було запропоновано товарів та послуг на 32,3 млрд. грн. і було укладено 138,4 тис. угод на суму 24,4 млрд. грн. Середній обсяг одного торгу на біржах України становив 532,9 тис. грн. та 397,4 тис. грн. у 2009 р. Результати діяльності найбільших бірж України наведені у табл. 2.1.

Найбільший обсяг угод було укладено на товарно-сировинних і товарних біржах, що складає 43,8% від загального обсягу укладених угод, агропромислових - 31,8% та фондових біржах - 16,9% [16].

Таблиця 2.1

Результати діяльності найбільших бірж України

	Обсяги укладених угод	Кількість укладених угод	Середня вартість укладених угод, тис. грн.
	млн. грн.	у% до підсумку
Всього	24406,0	100,0	138433	176,3
з них
Українська міжбанківська валютна біржа	4588,3	18,8	1726	2658,3
Київагропромбіржа	3851,6	15,8	987	3902,3
Українська фондова біржа	3480,0	14,3	403	8635,2
ТБ «Українська ф'ючерсна біржа»	2559,4	10,5	332	7708,9
Чорноморська товарна біржа агропромислового комплексу	1789,8	7,3	618	2896,1
Українська аграрна біржа	1608,0	6,6	5226	307,7
Українська універсальна біржа	1406,1	5,8	685	2052,6

Найбільш активною біржова торгівля була у другому півріччі 2010 р. Обсяги укладених угод за цей період становили 63% усього річного обсягу продажу на біржах України. Це зумовлено, в основному, зростанням продажу сільськогосподарської продукції (обсяг укладених угод за вказаний період становив 72,7% всього річного продажу) та продуктів харчування 72,5%.

Біржова діяльність поширена на всі регіони України. За 2010 р. на біржах, що діють у 5 регіонах України, було укладено більше 90% усіх біржових угод [7, с. 88].

Якщо характеризувати фондовий ринок, то він представлений Українською фондовою біржою (УФБ), яка виникла в 1991 році. Вона є першою в історії незалежної України національною фондовою біржею, яка веде свій «родовід» від Київської біржі, що функціонувала з 1865 по 1914 та з 1921 по 1930 роки. Організатори біржі при її створенні більше орієнтувалися на європейський досвід (зокрема, на досвід функціонування Паризької фондової біржі).

В Україні на початок 2009 року провідні позиції на біржовому ринку за обсягами укладених угод займала Київська міжнародна фондова біржа (КМФБ) -- 46% від загального обсягу угод, Українська міжнародна валютна біржа (УМВБ) посідає друге місце -- 30%, на третьому Українська міжнародна фондова біржа (УМФБ) -- 11%, на четвертому -- Українська фондова біржа (УФБ) -- 6%, на п'ятому -- Донецька фондова біржа (ДФБ) -- 4%, на шостому Кримська фондова біржа (КФБ) -- 2%, останнє місце за обсягами торгів посідає Придніпровська фондова біржа (ПФБ) -- близько одного відсотка [16].

Сучасна банківська система України, як і у більшості країн світу, складається з двох рівнів. У ст. 4 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, які створені і діють на території України відповідно до положень цього Закону. Умовно можна виділити кілька часових етапів створення та розвитку національної банківської системи (табл. 2.2) [13, с. 126].

Таблиця 2.2

Основні етапи становлення та розвитку банківської системи України

№ п/п	Роки	Етапи становлення
1	1988 - 1990	Створення прототипу системи українських комерційних банків у складі банківської системи СРСР
2	1991 -- І півріччя 1992	Перереєстрація українських комерційних банків та початок формування банківської системи України як незалежної держави
3	II півріччя 1992 -- 1993	Розвиток банківської системи України на етапі становлення економічного та політичного суверенітету
4	1994--1996	Розвиток банківської системи на першому етапі реалізації курсу економічних реформ монетарними методами
5	1997--1998	Розвиток банківської системи в умовах поглиблення фінансово-економічної кризи, поступового переходу до поєднання монетарних методів управління економікою зі заходами щодо її структурного реформування
6	1999 - донині	Розвиток банківської системи в умовах реструктуризації економіки, падіння дохідності банківських операцій, укрупнення та консолідації капіталу банків

Нині в Україні функціонує значна кількість банків. Разом із тим більшість із них належить до середніх і малих банків.

Кількісні параметри становлення банківської системи України за 2005-2010 p.p. характеризують дані табл. 2.3 [16].

Таблиця 2.3

Кількість банків України за 2005 - 2010 р.р.

№ п/п	Показник	2005	2006	2007	2008	2009	2010
1	Кількість зареєстрованих банків	189	182	179	182	186	193
2	Вилучено з Державного реєстру банків	9	12	8	4	1	6
3	Кількість банків, що перебувають у стадії ліквідації	35	24	20	20	20	19

До особливостей розвитку банківської системи України на сучасному етапі, що негативно впливають на її діяльність, можна також віднести високу вартість фінансового посередництва, недостатній для країн із ринковою економікою розвиток фінансової інфраструктури, відсутність стимулів для заощадження коштів і розміщення кредитів, невирішеність питань діяльності небанківських фінансових посередників і об'єднань, інституційного розвитку банківської системи.

Крім банків до кредитної системи входять спеціальні небанківські фінансово-кредитні інститути.

Як свідчить міжнародна практика та власна історія України, кредитні спілки виникали там і тоді, коли небагаті люди потребували певних фінансових послуг, яких не надавала жодна фінансова інституція. Ця обставина змушувала людей об'єднуватися і спільними зусиллями створювати для себе такі послуги, які, на додаток, були дешевшими і зручнішими.

Основним документом, що регламентує діяльність кредитних спілок в Україні є Тимчасове положення про кредитні спілки (затверд. Указом Президента України від 20 вересня 1993 р.).

Кредитна спілка - це громадська організація, головною метою якої є фінансовий та соціальний захист її учасників через залучення їхніх особистих заощаджень для взаємного кредитування.

Основна відмінність кредитної спілки від банківської установи полягає в тому що кредитна спілка - некомерційна установа. Вона працює тільки зі своїми пайщиками, управляється на кооперативних засадах і не здійснює ризикованих операцій. Кредитна спілка бере на себе організацію тих послуг, які не цікаві банкам.

На сьогодні Україні зареєстровано 585кедитних спілок. Більша їх частина сконцентрована у м. Київ, Київській, Донецькій, Луганській та Львівській областях.

Біржа праці - установа ринкової економіки, яка здійснює посередницьку місію між найманими працівниками та роботодавцями в процесі купівлі-продажу товару робоча сила. У всіх країнах світу вони є державними організаціями. Біржі праці виконують такі функції: працевлаштування безробітних, сприяння всім бажаючим змінити характер і місце роботи, вивчення кон'юнктури ринку робочої сили та надання інформації про неї, професійна орієнтація молоді, облік безробітних та виплата їм допомоги. В Україні біржу праці було закрито в 1930 р. як непотрібну і таку, що має існувати лише за капіталізму, проте її функції не зміг ефективно виконувати жоден адміністративний орган. Нині, виходячи з необхідності розбудови ринку та здійснення структурних зрушень у виробництві, долаються ідеологічні догми щодо товару робоча сила та біржі праці. Згідно із Законом України про зайнятість населення вже реалізується програма формування ринку праці: створено близько 700 регіональних центрів зайнятості, розпочата реєстрація безробітних, здійснюється працевлаштування переважної більшості тих, хто звертається до центрів зайнятості.

Інвестором таких коштів на національному рівні виступає держава. Вона цілеспрямовано перерозподіляє кошти державного бюджету, використовує відповідні цільові фонди, випускає державні позики. Всі вони концентруються у відповідних програмах для заміщення робочих місць у сфері природоохоронних і соціальних робіт, ремонті шляхів, землевпорядкуванні, будівництві на селі тощо. Має сенс і діяльність закладів регіональної соціальної служби молоді. Молодіжна біржа праці, створена цією службою, призначена для вивчення попиту на робочу силу, забезпечення населення, що не працює, робочими місцями. Особлива допомога надаватиметься студентській молоді для пошуку роботи за сумісництвом та інвалідам. Молодіжна біржа відкриває курси, створює додаткові робочі місця, планує за пайовою участю з підприємствами міста Харкова інші заходи. На договірній основі з навчальними закладами формується система професійної перепідготовки безробітних, в якій щороку перенавчатимуться 350-400 тис. чоловік. Проте ще не всі питання функціонування ринку праці вирішені. Зокрема, незадовільно формується матеріально-технічна база центрів зайнятості. Вони не забезпечені достатньою мірою комп'ютерною технікою, не створена елементарна інформаційна мережа, без якої не може бути ринку. Повільно формується і фонд зайнятості, з якого потрібно черпати кошти компенсації незайнятим.

2.2 Проблеми та перспективи розвитку інститутів ринкової економіки

Внаслідок взаємозв'язку її функцій її становлення і розвиток здійснюються одночасно з формуванням самої ринкової економіки і носять природно - історичний характер. Але це справедливе тільки для випадку класичного типу становлення ринкової економіки. В Україні ж зараз ми маємо інверсійний тип, який зумовлений тим, що в минулому розвиток ринкових відносин в Україні двічі штучно переривався (в роки «військового комунізму» і в період існування командно-адміністративної системи з кінця 20-х до кінця 80-х pp.), внаслідок чого суспільство, знаходячись на індустріальній стадії розвитку, природною формою якої є ринкові відносини, тільки починає створювати адекватні собі умови. Відповідно існуюча у нас тепер інфраструктура є не цілком ринковою, перехідною, незрілою, причому як загалом (з точки зору повноти і ефективності виконання своїх основних функцій), так і в кожній зі своїх складових. У результаті як в її становленні загалом, так і в розвитку її складових елементів в Україні мають місце особливості, що відрізняють цей процес від того, що мало місце в свій час в інших країнах при природному ході подій, незважаючи на зовнішню схожість деяких тенденцій. Урахування цих особливостей дає можливість виявити основні чинники становлення і розвитку інфраструктури ринку і визначити наступні головні напрями розвитку кожної з її складових [8, с. 133]. По-перше, реструктуризація державної власності, роздержавлення, подолання державного монополізму і створення конкурентного середовища, що сприяє формуванню оптимальної мережі інфраструктурних інститутів. Саме приватизація поклала початок широкому розвитку багатьох суто ринкових інститутів.

По-друге, приведення нормативної бази у відповідність до розвитку інституційної складової ринкової інфраструктури.

По-третє, зростаюча міра включеності української економіки і суспільства загалом у світові інформаційні системи з одночасним вживанням відповідних заходів щодо безпеки і врахування національних інтересів.

По-четверте, підвищення ролі ментальної складової в ефективному функціонуванні і розвитку інфраструктури.

Кажучи про динаміку розвитку інституційної складової інфраструктури ринку в Україні, можна виділити такі процеси, що явно визначилися. По-перше, ряд інститутів в Україні формується вперше, в минулому вони ніколи не існували. Це відноситься, насамперед, до таких інститутів фондового ринку, як фінансові посередники. Якщо в розвинених країнах вони із самого початку орієнтувалися на обслуговування потреб приватного сектора в процесі природного становлення і розвитку фондового ринку, то особливість України, як було відмічено вище, полягає в їх орієнтації на обслуговування процесу приватизації. Тому труднощі, проблеми і протиріччя приватизації ведуть і до затримки завершення етапу екстенсивного зростання цих структур, заважають їм в повній мірі розпочати виконання своїх природних функцій - залучення вільних грошових коштів та їх інвестування в економіку.

По-друге, ряд інститутів, що формуються зараз, відроджується, оскільки в період існування ринкових відносин в минулому вони певною мірою розвивалися. Це стосується, зокрема, біржових структур. Загальне число бірж в Україні на початку 2001 р. перевищило 300, причому абсолютно домінують товарні біржі, і їх кількість явно перевищує розумні потреби. В Україні в роки непу нараховувалося всього 15 товарних бірж, які цілком справлялися зі своїми завданнями. Тому існуючі в цей час утворення під назвою «товарна біржа» в переважній своїй більшості такими не є (знов-таки за сучасними критеріями, що застосовуються до індустріальної економіки). Не цілком визначеною є і ситуація з фондовими біржами. Справа в тому, що до цього часу не вирішено остаточно проблему вибору Україною моделі організації біржового фондового ринку (моноцентричної або поліцентричної). Фондовий ринок ще не сформувався навіть як первинний, і тому фондові біржі об'єктивно ще не можуть в повній мірі служити барометром стану економіки. В той же час показовим є той факт, що перша фондова біржа - УФБ - почала свою роботу ще в 1992 p., коли ніякого фондового ринку ще не було. В цьому полягає одна з особливостей інверсійної економіки - створення ряду інститутів часто йде не «від життя», а насаджується зверху [13, с. 166].

По-третє, ті інститути, які існували в рамках адміністративно-командної системи, зазнають серйозних змін, пристосовуючись до виконання функцій, властивих інфраструктурі ринкового типу. Це стосується, насамперед, банків. Процеси, що відбуваються в банківській системі, носять подвійний характер. З одного боку, багаторічний досвід обслуговування потреб планового господарства забезпечив їй досить високий рівень технічного оснащення і кваліфікації кадрів, розвитку банківських технологій, розгалужену мережу банківських установ по території країни, належну міру керованості з боку держави, тобто явні позитивні риси, наявність яких робить її в принципі придатною для забезпечення потреб ринкової економіки (і передусім для створення дворівневої банківської системи класичного типу «державний центральний банк - система приватних комерційних банків», покликаної замінити традиційний державний монополізм у банківській сфері). У той же час відзначені переваги часто перетворюються в недоліки, бо їх носіями є колишні державні структури, вимушені в нових умовах створювати конкурентне середовище, що підриває їх монополізм, і тому вони не завжди послідовні в своїх діях щодо створення сучасної моделі банківської системи. Те ж саме можна сказати і про страхові компанії.

Якщо звернутися до якісної сторони, тобто до аналізу змісту їх діяльності, то виявляється, що значна частина створених структур або «простоює», або займається невластивою їм справою. Так, ті ж страхові компанії в свій час активно займалися так званим змішаним страхуванням життя, а по суті -- завуальованою формою банківської діяльності (природно, без відповідного дозволу Нацбанку України), що призвело до відомих сумних наслідків. Ще більш красномовним є скандальний досвід роботи довірчих товариств, реальна діяльність яких на першому етапі їх розвитку до ринку трастових послуг, в його сучасному розумінні, мала вельми віддалене відношення. Загалом можна зробити висновок, що найменше розвиненими в кількісному і якісному відношенні, з точки зору відповідності вимогам ринкової економіки, є саме інститути грошового і фінансового ринку. Це й недивно, оскільки в командній економіці з її безпосереднім розподілом ресурсів і продукції з центру потреби в організації грошових потоків не було. Сказане, звичайно, не означає, що проблеми розвитку інфраструктури товарних ринків стоять менш гостро. Просто вони носять інший характер і пов'язані швидше з необхідністю її структурної перебудови і пошуком необхідних для цього інвестицій, ніж зі створенням нових інститутів і докорінною зміною характеру діяльності існуючих, як це має місце в інфраструктурі фінансових ринків. Така ж ситуація і з іншими складовими. З цього можна зробити висновок, що тільки підвищена увага до кожної зі складових інфраструктури ринку може забезпечити реалізацію ринкових механізмів в усій економіці. В той же час потрібно пам'ятати, що формування кожної з складових інфраструктури є необхідною, але недостатньою умовою виконання властивих їй функцій. Не менш важливо забезпечити їх гармонічну взаємодію. А вона, в свою чергу, можлива тільки за умови узгодженого розвитку всіх її складових. Не можна, наприклад, вважати, що, створивши весь набір необхідних інститутів в необхідній кількості, ми зможемо успішно перейти до ринку, не змінивши, наприклад, законодавчу базу і не забезпечивши переходу до нового економічного мислення. Тому формування сучасної ринкової інфраструктури - це тривалий складний процес.

ВИСНОВОК

Отже, розглянувши тему, зробимо висновок. Функціонування економічної системи, її рівновага та динаміка забезпечуються діяльністю ринкових інститутів - спеціалізованих організацій, пов'язаних між собою і залежних одна від одної. Сукупність цих інститутів, що діють у межах особливих ринків і виконують певні функції, утворює інфраструктуру ринкової економіки.

Ринкова інфраструктура - це сукупність особливих інститутів, що виконують функції надання спеціалізованих послуг суб'єктам господарювання з метою створення для них нормальних умов для функціонування, найкращої реалізації їх інтересів та подальшої інтеграції у єдину економічну макросистему. З точки зору свого походження, або природи, ринкова інфраструктура є не що інше, як інституціоналізована трансакція.

Формування інституціональної системи ринкової інфраструктури відбувається під визначальним впливом базових інститутів - власності й трансакційних витрат, що забезпечує формування інститутів та інституцій відповідних системоутворювальних ринків.

Класифікувати інститути ринкової економіки можна наступним чином: інститути товарі та послуг (товарні біржі, торгові дома, асоціації оптової торгівлі і т.д.); фінансово-кредитні інститути (комерційні банки, страхові компанії, інвестиційні фонди і т.д.); економіко-інформаційні інститути (телекомунікаційні мережі, рекламні агентства, комп'ютерні центри і т.д.); зовнішньоекономічні інститути (різні іноземні представництва, філіали, митні організації); економіко-правові (адвокатські контори, суд, нотаріальні контори); інститути праці (біржі праці, служби зайнятості, центри перекваліфікації і т.д.). Кожен інститут виконує певні функції та обов'язки.

Розвиток ринкових інститутів в Україні також має свій історичний шлях, динаміку, особливості діяльності, проблеми та перспективи подальшого розвитку. Так, на сьогоднішній день в Україні зареєстровано 479 бірж. Практичну діяльність здійснюють 308 бірж, що складає 64% від зареєстрованих, з них: універсальних, товарно-сировинних і товарних - 253 біржі; нерухомості - 20 бірж; агропромислових - 20 бірж; фондових та їхніх філій - 12 бірж; спеціалізованих - 2 біржі; валютна - 1 біржа. Біржова діяльність поширена на всі регіони України. За 2010 р. на біржах, що діють у 5 регіонах України, було укладено більше 90% усіх біржових угод. Якщо характеризувати фондовий ринок, то він представлений Українською фондовою біржою (УФБ), яка виникла в 1991 р.

Що стосується банківської сфери, то можна сказати, що сучасна банківська система України, як і у більшості країн світу, складається з двох рівнів. У ст. 4 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, які створені і діють на території України відповідно до положень цього Закону. Крім банків до кредитної системи входять спеціальні небанківські фінансово-кредитні інститути. Як свідчить міжнародна практика та власна історія України, кредитні спілки виникали там і тоді, коли небагаті люди потребували певних фінансових послуг, яких не надавала жодна фінансова інституція. Ця обставина змушувала людей об'єднуватися і спільними зусиллями створювати для себе такі послуги, які, на додаток, були дешевшими і зручнішими. На сьогодні Україні зареєстровано 585 кредитних спілок. Більша їх частина сконцентрована у м. Київ, Київській, Донецькій, Луганській та Львівській областях. Окрім цих інститутів в Україні діють інші ринкові установи - нотаріальні та адвокатські контори, митні організації, центри зайнятості та перекваліфікації, рекламні агентства, ломбарди та ін..

На сьогоднішній день існує декілька чинників, які визначають особливості розвитку та діяльності ринкових інститутів в Україні в сучасних умовах, а саме: по-перше, реструктуризація державної власності, роздержавлення, подолання державного монополізму і створення конкурентного середовища, що сприяє формуванню оптимальної мережі інфраструктурних інститутів. Саме приватизація поклала початок широкому розвитку багатьох суто ринкових інститутів; по-друге, приведення нормативної бази у відповідність до розвитку інституційної складової ринкової інфраструктури; по-третє, зростаюча міра включеності української економіки і суспільства загалом у світові інформаційні системи з одночасним вживанням відповідних заходів щодо безпеки і врахування національних інтересів; по-четверте, підвищення ролі ментальної складової в ефективному функціонуванні і розвитку інфраструктури.

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Банківські операції: Навч. посібник/ Капран В.І., Кривченко М.С., Коваленко О.К. - К.: ЦУЛ, 2006. - 206 с.

Банківська система в умовах трансформації фінансового ринку// Матеріали всеукр. наук.-практ. конф. 21-23 травня 2003 р. Відп. ред. Смолін І.В. - К.: КНТЕУ, 2002 - 364 с.

Державні фінанси України: Підручник/ Василик О.Д., Павлюк К.В. - К.: НІОС, 2002. - 608 с.

Економічна теорія: Політекономія. Мікроекономіка. Макроекономіка. Навч. посібник для студ. вищ.навч. закладів/ Білецька Л.В., Білецький О.В., Савич В.І. - К.: Центр навч. л-ри, 2005. - 652 с.

Інфракструктурне забезпечення конкурентної економіки регіонів (методологія і механізми) // НАН України. Інститут регіональних досліджень. Ред. кол.: науковий редактор д.е.н. проф. Беленький П.Ю. - Львів, 2002. - 308 с.

Основи економічної теорії: Підручник/ За ред. Ніколаенко Ю.В., 3-е вид. - К.: ЦУЛ, 2003. - 540 с.

Основи економічної теорії: Підручник/ За ред. В. А. Предборського. - К.: Кондор, 2002. - 328 с.

Політекономія: Навч. посіб./ За заг. ред. Г. А. Оганяна. - К.: МАУП, 2003. - 421 с.

Реверчук С.К., Ковалюк О.М., Стребельницька Л.М., Крупка М.І. та ін. Влада. Банки. Бізнес: політекономія взаємодії і розвитку // Наукова монографія за ред. д.е.н. проф. Реверчука С.К. - К.: Атіка, 2002. - 320 с.

Розвиток внутрішнього ринку- вирішальний фактор соціально-економічного зростання// Матеріали всеукр. наук.-практ. конф. 22-23 квітня 2003 р., Київ., у 2-х ч., Відп. ред. Лапутін В.Д. -К., 2003. - 274 с.

Сучасна економіка: Навч. посібник/ Єщенко П.С., Палкін Ю.В. - К.: Вища школа, 2005. - 325 с.

Трансформаційна економіка: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів/ Зайцев Ю.К., Малий І.Й., мельник О.М.; ред. Савчук В.С. - К.: КНЕУ, 2006 - 612 с.

Фінансовий ринок: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів/ Смоленська О.Ю. - К.: Центр навч. л-ри, 2005. - 384 с.

Фінансовий ринок: Навч. посібник/ Шелудько В.М., 2-е вид., випр. і доп. - К.: Знання-Прес, 2003. - 535 с.

Цінні папери в Україні: Навч. посібник/ Павлов В.І., Пилипенко І.І., Кривовязюк І.В., 2-е вид., доп. - К.: Кондор, 2004. - 400 с.

Чепінога В.Г. Основи економічної теорії: Навч. посіб. - К.: Юрінком - Інтер, 2003. - 389 с.

www.ukrstat.gov.ua

Размещено на Allbest.ru