Главная База знаний "Allbest" Экономика и экономическая теория Теоретичні основи фінансування поточної діяльності комунальних підприємств

Теоретичні основи фінансування поточної діяльності комунальних підприємств

Поточна діяльність як сукупність різновидів виробничої, господарської, фінансової діяльності підприємства. Основні форми, методи та особливості фінансування поточної діяльності комунального підприємства. Зміст поточної оперативної фінансової роботи.

Рубрика Экономика и экономическая теория
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 11.07.2011
Размер файла 393,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Страница:

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА ПРАВА

ІНСТИТУТ МІЖНАРОДНИХ ФІНАНСІВ

КАФЕДРА ФІНАНСІВ ТА БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

РЕФЕРАТ

"ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФІНАНСУВАННЯ ПОТОЧНОЇ

ДІЯЛЬНОСТІ КОМУНАЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ "

Спеціальність - 8.050107

Економіка підприємства

Дніпропетровськ 2011

Зміст

  • Вступ
  • 1. Сутність та роль поточної діяльності у загальній діяльності підприємства
  • 2. Форми та методи фінансування поточної діяльності підприємства
  • 3. Особливості фінансування поточної діяльності комунального підприємства
  • Висновки
  • Список використаних джерел

Вступ

В умовах фінансово-економічної кризи, збиткової діяльності багатьох підприємств та обмеженості фінансових ресурсів особливої уваги потребує всебічний аналіз господарської діяльності, пошук внутрішніх резервів, використання базового потенціалу, дії найбільш ефективним способом для генерування грошових коштів й покриття витрат і підтримки потенціалу підприємства, вибір найбільш оптимальної структури фінансування з урахуванням наявності, доступності, вартості та ризиковості джерел коштів, що є умовами успішного функціонування в умовах нестабільності.

Дестабілізація економіки в умовах фінансової кризи потребує від підприємств оптимізації їх діяльності, виконання ключових завдань фінансової системи, таких як:

визначення розміру та оптимальної структури активів для реалізації основного завдання підприємства;

визначення оптимальної структури та пошук доступних джерел фінансування діяльності;

організація поточного та перспективного управління фінансовою діяльністю як основи забезпечення прибутковості, платоспроможності та фінансової стійкості підприємства.

Підприємства використовують власні та залучені джерела короткострокового і довгострокового характеру для фінансування своєї господарської діяльності. Довгострокові джерела фінансування, або капітал, мають значення для стратегічного розвитку підприємства, а короткострокові - для ефективного забезпечення поточної діяльності підприємства.

Формування оптимальної структури капіталу тісно пов'язано з обсягом отримуваного прибутку та безпосередньо впливає на рівень рентабельності власного капіталу, а управління короткостроковими джерелами фінансування має безпосередній вплив на успішність поточної діяльності підприємства.

Оскільки в більшості випадків немає чіткого розмежування в призначенні джерел фінансування оборотних й необоротних активів проблеми фінансування поточної та стратегічної діяльності тісно взаємопов'язані.

Фінансування стратегічної та поточної діяльності підприємства пов'язано з певними витратами: акціонерам потрібно сплачувати дивіденди, банкам - відсотки за кредити, інвесторам - відсотки за здійснені інвестиції. Тому актуальним і своєчасним завданням наукового дослідження є ефективне управління капіталом, яке передбачає зменшення цих витрат з урахуванням ризиків для підвищення ринкової вартості підприємства, тобто досягнення основної мети фінансового і ризик-менеджменту.

Аналіз останніх досліджень. Проблемам фінансового менеджменту прис-вячені праці багатьох вітчизняних і зарубіжних учених, зокрема І.Т. Балабанова, І.А. Бланка, Є. Брігхема, В.М. Власова, М. Герчикової, О. Є. Ґудзь, М.Я. Дем'янен-ка, Л.А. Дробозіної, О.Д. Заруби, О.М. Карасик, В.В. Ковальова, Г.Г. Кірейцева, М.Й. Маліка, Є.Ф. Стоянової, В.М. Родіонової, Л.Н. Павлової, А.М. Поддєрьогіна, Г.Б. Поляка, Н.Ф. Самсонова, Є.А. Уткіна, А.Д. Шеремета, Ван Хорна Дж.К., Сигела, Джоела Г. та інших. Однак як засвідчує огляд літературних джерел, існує ціла низка ще не розв'язаних проблем з теорії та практики фінансового менеджменту в діяльності підприємств, які ще недостатньо вивчені і вимагають більш поглибленого вивчення.

1. Сутність та роль поточної діяльності у загальній діяльності підприємства

Під поточною діяльністю прийнято розуміти сукупність різновидів виробничої, господарської, фінансової діяльності підприємства, що не носить капітального й іншого довгострокового характеру [33]. Фінансування поточної діяльності підприємства здійснюється в порядку фінансування його поточних фінансових потреб (ПФП). Виникнення, зміна й фінансування ПФП органічно пов'язане з виробництвом і веденням бізнесу. Формування поточних фінансових потреб і їхнє фінансування здійснюється в процесі обороту й кругообігу коштів. ПФП виступають як потреба підприємства в короткострокових фінансових і кредитних ресурсах.

Фінансування ПФП - це фінансування потреб підприємства, пов'язаних із закономірним формуванням виробничих запасів; необхідних фондів обігу у вигляді запасів готової продукції на складі, коштів у розрахунках (дебіторської заборгованості); нагромаджень коштів, необхідних для авансування в господарський оборот; забезпеченням короткострокових фінансових вкладень [31]. Сукупність цих вкладень (розміщень коштів), зроблених за рахунок всіх джерел, з'являється перед фінансовим менеджером як поточні активи. Отже, фінансування ПФП підприємства може трактуватися як фінансування (формування) його поточних або короткострокових активів. На фінансування таких активів залучаються поточні пасиви, що складаються із джерел формування власних і прирівняними до них оборотних коштів (оборотного капіталу) і позикових короткострокових джерел. Трактування фінансування ПФП як фінансування поточних активів, зовсім не означають, що поточні фінансові потреби підприємства це його поточні активи. ПФП охоплюють наприклад, платежі в бюджети й позабюджетні платежі, які часто не формують дебіторську заборгованість. Отже, сплата таких платежів може не проходити як актив на балансі й здійснюється в порядку безперервного загального грошового кругообігу коштів підприємства.

Наявність і потреба в коштах, у тому числі в тимчасово вільних, включаючи залишки на розрахунковому рахунку (після надходження виторгу і її наступного авансування для поновлення виробничого циклу) є важливий сутнісний компонент ПФП підприємства й основа їхнього реального фінансування. Перед фінансовим менеджером встають дві проблеми: визначення в оперативному плані величини перевищення поточних грошових видатків над надходженнями коштів і вибір джерел покриття тої частини ПФП, що виявилася незабезпеченої грошима. Перша проблема практично вирішується на основі систематичного складання, коректування й контролю за виконанням платіжного календаря. Друга - на основі практичної реалізації існуючих можливостей сполучення власних і позикових коштів, короткострокових і довгострокових джерел фінансування.

Поточна та оперативна фінансова робота на підприємстві спрямовується на практичне втілення фінансового забезпечення підприємницької діяльності, постійне підтримування платоспроможності на належному рівні.

У процесі виробничо-господарської, інвестиційної і фінансової діяльності підприємства вступають у взаємини з іншими суб'єктами господарювання. Наприклад, це взаємини підприємства з:

постачальниками матеріально-енергетичних ресурсів і покупцями продукції з приводу форм, способів і термінів розрахунків, а також способів забезпечення виконання зобов'язань (сплата неустойки, передача застави);

інвесторами (акціонерами, учасниками, власниками) з приводу формування й ефективного використання власного капіталу, а також виплати дивідендів і відсотків;

фінансовими (кредитними) інститутами й іншими підприємствами з приводу залучення і розміщення вільних коштів (депозитних внесків, одержання і погашення кредитів, позик, страхових платежів і страхових відшкодувань);

головним і дочірнім підприємствами з приводу внутрикорпораційного перерозподілу ресурсів;

найманими робітниками з приводу оплати праці і виплати преміальної винагороди, при утриманні прибуткового податку, внесків єдиного соціального податку, а також інших утримань і відрахувань;

державою з приводу формування оподатковуваної бази для нарахування податків, зборів і здійснення цих платежів;

державою при сплаті податків і зборів у бюджетну систему і відрахувань у позабюджетні фонди;

державою при фінансуванні з бюджету і позабюджетних фондів підприємства на цілі, передбачені чинним законодавством.

Зрозуміло, що в реальному економічному житті кількість суб'єктів і характер взаємин між ними набагато ширше, але загальним для них є те, що вони супроводжуються рухом коштів. Грошові відносини, у які вступають підприємства з приводу первинного чи вторинного розподілу створеної вартості, відбивають економічний зміст сфери фінансів підприємств і, відповідно, фінансових відносин. Однак не всі грошові відносини відносяться до фінансових відносин. Грошові відносини перетворюються у фінансові тільки тоді, коли рух коштів здобуває відносну самостійність. Це відбувається в процесі формування і руху (розподілу, перерозподілу і використання) капіталу, доходів, фондів, резервів і інших грошових джерел засобів підприємства, тобто його фінансових ресурсів. Саме грошові потоки і фінансові ресурси є безпосередніми об'єктами управління фінансами підприємства.

Фінансові ресурси підприємства - це всі джерела коштів, які акумулюються підприємством для формування необхідних йому активів з метою здійснення усіх видів діяльності. Потенційно фінансові ресурси формуються на стадії виробництва, коли створюється нова вартість і здійснюється перенос старої на готовий продукт. Але саме потенційно, оскільки працівники матеріальної сфери роблять не фінансові ресурси, а продукти праці в натуральній формі.

Реальне формування фінансових ресурсів починається тільки на стадії розподілу, коли вартість реалізована і з виторгу від продажу товарів виділяються окремі елементи вартості (фонди відшкодування придбаних матеріально-енергетичних ресурсів, оплати праці і прибуток). Таким чином, прибуток, створюється на стадії виробництва, але кількісно формується в процесі розподілу знову створеної вартості.

На сьогодні сформувалися два основні підходи щодо визначення складу фінансових ресурсів, у тому числі фінансових ресурсів підприємств. Згідно з першим, фінансові ресурси - це кошти (фонди, накопичення, нагромадження, доходи), наявні у розпорядженні держави і підприємств. Цієї точки зору дотримується більшість вчених економістів: В.Г. Бєлоліпецький, І.О. Бланк, Л.Д. Буряк, О.Д. Василик, І.В. Зятковський, Г.Г. Нам.

Нині фахівцями висловлюється думка щодо фінансових ресурсів у формі, відмінній від грошової. Так, В.М. Опарін визначає, що "фінансові ресурси - це сума коштів, спрямованих в основні та оборотні засоби підприємства". Г.О. Партин і А.Г. Загородній також висловлюють думку щодо існування фінансових ресурсів не тільки у грошовій формі. "За використанням фінансові ресурси підприємства поділяють:

? на матеріалізовані фінансові ресурси (вкладені в основні засоби, запаси, виробництво, готову продукцію, тощо);

? грошові фінансові ресурси (грошові кошти та їх еквіваленти)" [8, с.15].

Вивчення точок зору фахівців щодо визначення економічної природи "фінансових ресурсів" дозволяє виділити такі основні ознаки фінансових ресурсів підприємств:

? джерело формування;

? мета формування;

? напрямок і мета використання (цільове призначення).

Враховуючи вищенаведені ознаки, фінансові ресурси підприємств можна визначити як кошти, залучені у фінансово-господарський оборот підприємства з різних джерел з метою отримання економічних вигод та призначені для забезпечення поточної та інвестиційної діяльності.

Наведений аналіз запропонованих у спеціальній літературі визначень поняття "фінансові ресурси" дає змогу встановити, що окремі автори вирізняють їх функціональні особливості:

? забезпечення розширеного відтворення та фінансування загальнодержавних витрат;

? забезпечення безперервності розширеного відтворення та задоволення інших суспільних потреб;

? виконання фінансових зобов'язань, здійснення витрат із розширеного відтворення та економічного стимулювання працівників;

? виконання статутних цілей підприємства;

? формування доданої вартості;

? джерело відшкодування вибуття та капітального ремонту основних фондів, забезпечення розширеного відтворення та задоволення суспільних потреб.

Кожна із перелічених вище особливостей є важливою, однак найвагомішою функцією, через яку реалізуються всі інші, є забезпечення неперервності руху грошових потоків підприємства.

Таким чином, фінансові ресурси підприємств - це засоби, які акумулюються підприємством із внутрішніх і зовнішніх джерел до грошових фондів з метою забезпечення процесу розширеного відтворення шляхом трансформації їх в інші види ресурсів, а також з метою досягнення високих фінансових результатів.

Фінансову діяльність підприємства спрямовано на вирішення таких основних завдань:

фінансове забезпечення поточної виробничо-господарської діяльності;

пошук резервів збільшення доходів, прибутку, підвищення рентабельності та платоспроможності;

виконання фінансових зобов'язань перед суб'єктами господарювання, бюджетом, банками;

мобілізація фінансових ресурсів в обсязі, необхідному для фінансування виробничого й соціального розвитку, збільшення власного капіталу;

контроль за ефективним, цільовим розподілом та використанням фінансових ресурсів.

Відповідно, фінансова робота підприємства здійснюється за такими основними напрямками:

фінансове прогнозування та планування;

аналіз та контроль виробничо-господарської діяльності;

оперативна, поточна фінансово-економічна робота.

Зміст поточної оперативної фінансової роботи на підприємстві полягає в наступному: постійна робота зі споживачами стосовно розрахунків за реалізовану продукцію, роботи, послуги; своєчасні розрахунки за поставлені товарно-матеріальні цінності та послуги з постачальниками; забезпечення своєчасної сплати податків, інших обов'язкових платежів у бюджет та цільові фонди; своєчасне проведення розрахунків по заробітній платі; своєчасне погашення банківських кредитів та сплата відсотків; здійснення платежів за фінансовими операціями.

Фінансова робота підприємства зазвичай здійснюється за такими основними напрямками: фінансове планування і прогнозування, аналіз і контроль виробничо-господарської діяльності, оперативна поточна фінансово-економічна робота (рис.1 - 2), суть, мета і основний зміст означених напрямків представлено на рис.3.

Рис.1. Основні напрямки роботи фінансових служб [35]

Рис.2. Суть оперативної, поточної фінансово-економічної роботи як одного з визначальних напрямків фінансової роботи [35]

Рис.3. Суть і зміст оперативної, поточної фінансово-економічної роботи підприємств [35]

Підприємство в умовах недостатності та високої вартості зовнішніх джерел фінансування здатне забезпечити себе внутрішніми джерелами довгострокового фінансування за рахунок:

реінвестування більшої частини прибутку;

продажу або надання в оренду невикористовуваних активів;

продажу збиткових напрямків діяльності;

продажу неосновних (непрофільних) виробництв.

Також підприємство може покращити своє внутрішнє фінансування за рахунок покращення використання оборотного капіталу, а саме завдяки:

зменшення дебіторської заборгованості;

розробки доцільної стратегії кредитування споживачів;

забезпечення щоденного контролю за дебіторською заборгованістю;

моніторингу простроченої дебіторської заборгованості;

забезпечення більш тривалого кредитування у постачальників;

оптимізації рівня матеріальних запасів;

виробництва продукції під конкретних покупців в рамках коротко - і довгострокових контрактів.

Зовнішнім проявом формування, розподілу й використання фінансово-кредитних ресурсів виступає безготівковий і готівково-грошовий оборот підприємства. Кошти і їхні форми прояву (фінансово-кредитні ресурси й грошові фонди) акумулюються підприємством. У нерозривному взаємозв'язку вони направляються на фінансування поточних фінансових потреб. Це покриття грошових видатків виступає як цільове фінансування безперервності здійснення процесу виробництва за рахунок джерел фінансування поточної діяльності, включаючи оборот тимчасово вільних залишків грошових фондів і амортизацію.

Фінансування ПФП підприємства - це фінансування в межах мінімальної поточної потреби підприємства, тобто фінансування потреби у власних оборотних коштах у межах сукупного нормативу плюс додаткове фінансування потреби в оборотних коштах. Фінансування додаткової фінансової потреби може здійснюватися шляхом грошового авансування вартості в наднормативні запаси, а також у покриття ненормованих поточних фінансових потреб підприємства, пов'язаних з мобілізацією коштів і знаходженням їхньої частини в розрахунках. Мінімальна потреба у власних оборотних коштах (оборотному капіталі) не дорівнює ПФП в них, оскільки завжди більше. Для забезпечення необхідного додаткового фінансування оборотних коштів підприємства залучають короткострокові банківські кредити й інші поточні позикові джерела покриття додаткової потреби. Як джерело додаткового фінансування поточних потреб можуть розглядатися довгострокові банківські кредити й позики підприємства в тій їхній частині, що не зв'язана, хоча б і тимчасово, з фінансуванням капітальних вкладень і інших довгострокових інвестицій.

Методологія керування ПФП і їхнім фінансуванням відмінна від методології балансу. Це методологія поточного й оперативного фінансового плану. Фінансування поточної діяльності за рахунок власних оборотних коштів регулюється видатковими статтями річного (з розбивкою по кварталах) або квартального (з розбивкою по місяцях) фінансового плану - балансу прибутків і видатків підприємства.

2. Форми та методи фінансування поточної діяльності підприємства

Для забезпечення безперервного поточного процесу виробництва та реалізації продукції підприємству необхідні водночас виробничі обігові фонди та фонди обігу. Грошові засоби, авансовані в обігові виробничі фонди і фонди обігу, які забезпечують безперервність процесу виробництва і проведення розрахунків, становлять обігові кошти підприємства.

Обігові кошти (оборотний капітал) - це частина капіталу підприємства, вкладеного в його поточні активи, сукупність оборотних виробничих фондів, фондів обігу, авансованих для забезпечення поточної діяльності. У сфері виробництва - це: виробничі запаси; паливо; тара; малоцінні і швидкозношувані предмети; тварини на вирощуванні і відгодівлі; витрати майбутніх періодів; незавершене виробництво. У сфері обігу: товарна продукція; кошти в розрахунках та в цінних паперах; грошові кошти в касі, банку.

У практиці планування, обліку та аналізу оборотний капітал групується за такими ознаками залежно від:

функціональної ролі в процесі виробництва - оборотні фонди і фонди обігу;

практики контролю, планування і управління - нормовані і ненормовані оборотні засоби;

джерел формування оборотного капі галу - власний оборотний капітал і позичений оборотний капітал;

ліквідності - абсолютно ліквідні засоби, швидкореалізовувані оборотні засоби, важкореалізовувані оборотні засоби;

ступеня ризику від вкладення капіталу - оборотний капітал з мінімальним, малим, середнім, високим ризиком вкладення;

стандартів обліку і відображення в балансі підприємства - оборотні засоби в запасах, грошові кошти, розрахунки та Інші активи;

поточна фінансова оперативна комунальний

матеріально-речового змісту: предмети праці, готова продукція, грошові кошти і кошти в розрахунках.

На основі такого поділу джерела формування оборотних засобів є:

а) власні;

б) позичені;

в) залучені (тимчасове використання частини коштів інших підприємств). До них належать: кредиторська заборгованість постачальникам, строк оплати яких не настав; заборгованість робітникам і службовцям; заборгованість фінансовим органам.

Процес формування і функціонування обігових коштів підприємства наведений на рис.4.

Рис.4. Функціонування обігових коштів підприємства [24]

В окремих випадках для формування оборотних засобів використовують позапланові ресурси:

тимчасово вільні кошти фондів економічного стимулювання і спеціального призначення на поточному рахунку;

перерозподілений прибуток;

прострочені і пролонговані (відстрочені) кредити банку;

прострочена кредиторська заборгованість постачальникам і іншим організаціям.

Виділяють ще стійкі пасиви як джерела формування оборотних засобів, що мають особливе призначення. Ними розпоряджаються інші організації. До стійких пасивів також належать фонди підприємства, які спеціально не призначені для формування оборотних засобів. До них належать: заборгованість із зарплати; відрахування на соціальне страхування; резерв на покриття майбутніх видатків і платежів; частина фондів економічного стимулювання, яка постійно використовується в обороті; засоби ремонтного фонду для формування залишків матеріалів на ремонт.

Основу управління власним капіталом підприємства в процесі його розвитку складає управління формуванням його власних фінансових ресурсів. З метою забезпечення ефективного управління цим процесом на підприємстві розробляється, звичайно, спеціальна фінансова політика, спрямована на залучення власних фінансових ресурсів з різних джерел відповідно до потреб його розвитку в майбутньому періоді.

Розробка політики формування власних фінансових ресурсів підприємства здійснюється за такими основними етапами:

1. Аналіз формування власних фінансових ресурсів підприємства в попередньому періоді. Метою такого аналізу є виявлення потенціалу формування власних фінансових ресурсів і його відповідності темпам розвитку підприємства.

На першому етапі аналізу вивчаються загальний обсяг формування власних фінансових ресурсів, відповідність темпів приросту власного капіталу темпам приросту активів і обсягу реалізованої продукції підприємства, динаміку питомої ваги власних ресурсів у загальному обсязі формування фінансових ресурсів.

На другому етапі аналізу розглядаються джерела формування власних фінансових ресурсів. У першу чергу вивчається співвідношення зовнішніх і внутрішніх джерел формування власних фінансових ресурсів, а також вартість залучення власного капіталу за рахунок різних джерел.

На третьому етапі аналізу оцінюється достатність власних фінансових ресурсів, сформованих на підприємстві.

До того, як звертатися до зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів, повинні бути реалізовані всі можливості їхнього формування за рахунок внутрішніх джерел, тому що основними планованими внутрішніми джерелами формування власних фінансових ресурсів підприємства є сума чистого прибутку й амортизаційних відрахувань. Забезпечення потреби у власних фінансових ресурсах за рахунок зовнішніх джерел планується за рахунок залучення додаткового пайового капіталу, додаткової емісії акцій.

Процес оптимізації співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів ґрунтується на таких критеріях:

а) забезпеченні мінімальної сукупної вартості залучення власних фінансових ресурсів. Якщо вартість залучення власних фінансових ресурсів за рахунок зовнішніх джерел істотно перевищує плановану вартість залучення позикових засобів, то від такого формування власних ресурсів варто відмовитися;

б) забезпеченні збереження управління підприємством його засновниками.

Ефективність розробленої політики формування власних фінансових ресурсів оцінюється за допомогою коефіцієнта самофінансування розвитку підприємства в майбутньому періоді.

В умовах ринку постає проблема раціонального поєднання власних і залучених джерел формування оборотних засобів. Межею між власними і залученими коштами, а значить і основою для встановлення меж між ними, є норматив власних оборотних засобів.

Норматив власних оборотних засобів - це мінімальний розмір власних оборотних засобів, постійно необхідних підприємству для забезпечення безперервного процесу відтворення.

Фінансове значення нормування полягає у визначенні суми і складу власних джерел покриття. Нормованими є оборотні засоби, за якими встановлюються мінімальні постійні вкладення, що покриваються з власних джерел. У склад нормованих включаються всі види виробничих оборотних фондів, а також значна частина фондів обігу:

готова продукція (на складі);

грошові кошти в касі (для них встановлюється ліміт залишку, про що уже говорилось раніше).

До ненормованих належать оборотні засоби, які не впливають безпосередньо на процес виробництва.

В основі економіки ринкового типу на рівні підприємства впроваджується п'ятиелементна система фінансування:

1. самофінансування;

2. пряме фінансування через механізми ринку капіталу;

3. банківське кредитування;

4. бюджетне фінансування;

5. взаємне фінансування господарюючих суб'єктів.

Самофінансування - це фінансування діяльності за рахунок власного капіталу та генеруємого прибутку. Суть даного способу полягає в тому, що власники організації завжди мають вибір між:

повним вилученням прибутку, отриманого у звітному році, з метою його споживання або інвестування в інші проекти;

реінвестуванням прибутку в повному обсязі в діяльність тої ж самої організації, тому що таке використання отриманого доходу найбільше для них доцільне;

комбінацією перших двох варіантів, що передбачає розподіл отриманого доходу на дві частини: реінвестований прибуток і дивіденди.

Власні фінансові ресурси підприємства складаються із:

- статутного капіталу;

- додаткового капіталу;

- резервного капіталу;

- нерозподіленого прибутку;

- фондів майбутніх виплат;

- страхових фондів.

Статутний капітал є основним й, як правило, єдиним джерелом фінансування на момент створення організації акціонерного типу, характеризує частку власника в активах. Як внесок у статутний фонд можуть бути внесені не тільки гроші, але й будь-які матеріальні цінності: будинки, спорудження, устаткування, сировина, цінні папери, а також нематеріальні активи.

Додатковий капітал включає суму дооцінки основних коштів, об'єктів капітального будівництва й інших матеріальних об'єктів майна організації зі строком корисного використання понад 12 місяців, проведеної у встановленому порядку, а також суму, отриману понад номінальну вартість розміщених акцій. Напрямку використання цього джерела регламентуються бухгалтерськими регуляторами й включають погашення зниження вартості необоротних активів у результаті їхньої переоцінки, збільшення статутного капіталу, розподіл між учасниками організації.

Резервний капітал (РК). Резервний капітал може створюватися в організації або в обов'язковому порядку, або якщо це передбачено в установчих документах. Формування резервного капіталу здійснюється шляхом обов'язкових щорічних відрахувань до досягнення їм установленого розміру. Кошти резервного капіталу призначені для покриття збитків, погашення облігацій товариства, викупу власних акцій, при відсутності інших коштів.

Нерозподілений прибуток. Отримана організацією за підсумками роботи прибуток розподіляється компетентним органом (загальні збори акціонерів АТ або збори учасників - товариство з обмеженою відповідальністю) на виплату дивідендів, покриття збитків минулих років і ін. Нерозподілений залишок прибутку являє собою реінвестування прибутку в активи організації, відображається як джерело власних коштів і залишається незмінним до наступних зборів акціонерів.

До позикового капіталу відносяться наступні запозичені фінансові ресурси:

- облігаційні займи підприємства;

- довгострокові банківські кредити;

- довгострокова фінансова допомога небанківських установ (материнське підприємство, підприємства холдінгів та концернів, кошти інвесторів на рівні субординованого капіталу);

- короткострокові банківські кредити;

- лізингова форма відстрочки платежів;

- емітовані підприємством векселі відстрочки платежів у погашення кредиторської заборгованості;

Використання позикового капіталу найчастіше вигідно економічно, тому що плата за нього нижче, ніж за акціонерний капітал, тобто відсотки за кредит менше рентабельності власного капіталу. Крім того, залучення цього джерела дозволяє власникам збільшити розмір контрольованих фінансових ресурсів, підвищивши інвестиційні можливості організації. Основні види позикового капіталу: облігаційні позики й банківські кредити.

Як правило, банки видають короткострокові кредити (погашаються в плин 12 місяців від дня одержання кредиту). Вони використовуються для фінансування поточних операцій і підтримки ліквідності й платоспроможності банку.

Довгострокові кредити використовуються для фінансування витрат по капітальному будівництву, реконструкції й іншим капітальним вкладенням і повинні окупатися за рахунок майбутнього прибутку. Тому одержання довгострокового кредиту супроводжується економічними розрахунками, що підтверджують здатність організації розплатитися за кредит і погасити його в строк. Крім того, кредитний договір може передбачати цільове використання кредиту.

По економічному змісту договір лізингу близький до операцій по кредитуванню. Лізингодавець (орендодавець) прагне одержати відсоток на здійснену їм інвестицію - придбання майна й передача його лізингоотримувачу (орендареві), для якого це форма фінансування придбання активів. У результаті угоди фінансового лізингу в активі балансу орендаря з'являється великий об'єкт, у пасиві - заборгованість перед лизингонадавачем у сумі майбутніх платежів.

Бюджетне фінансування - найбільш бажаний метод фінансування, що припускає одержання коштів з бюджетів різного рівня. Привабливість даної форми фінансування - джерело практично безкоштовне, нерідко отримані суми не повертаються, їхня витрата слабко контролюється.

Взаємне фінансування господарюючих суб'єктів виникає тоді, коли організації поставляють один одному продукцію на умовах оплати з відстроченням платежу. Величина коштів, імобілізованих в розрахунках, залежить від багатьох факторів, у тому числі від розгалуженості й гнучкості банківської системи. Принципова відмінність: взаємне фінансування є складовою частиною системи короткострокового фінансування поточної діяльності, тоді як інші способи фінансування мають стратегічну значимість.

Класифікацію видів фінансування діяльності підприємства можна задати по декількох ознаках:

1. Залежно від строку, на який потрібне фінансування (що не завжди збігається зі строком реалізації проекту або рішення інших виробничих завдань), розрізняють:

а) Короткострокове фінансування

Строк: до 1 року.

Цілі:

поповнення оборотних коштів (оборотного капіталу);

закупівля сировини;

фінансування незавершеного виробництва, запасів готової продукції;

виплата зарплати й ін.

б) Довгострокове фінансування

Строк: більше року.

Цілі:

забезпечення розвитку й росту компанії;

впровадження нових технологій, нових продуктів, устаткування;

розвиток дистриб'юторами мережі;

розвиток систем керування й ін.

2. Залежно від природи джерел (інструментів) розрізняють внутрішні й зовнішні джерела (інструменти) фінансування, класифікація яких у сполученні зі строком, на який потрібне фінансування, виглядає в такий спосіб:

Короткострокові:

а) внутрішні:

реструктуризація дебіторської й кредиторської заборгованості;

продаж активів;

власні джерела: прибуток, фонди;

амортизація;

зниження рівня запасів.

б) зовнішні:

кредити й позики;

випуск векселів і інших боргових інструментів;

дотації, субсидії, держпідтримка.

Довгострокові

а) внутрішні:

здача в оренду приміщень, устаткування;

продаж активів;

продаж збиткових напрямків бізнесу, неосновних виробництв;

реінвестування прибутку, зменшення дивідендних виплат.

б) зовнішні:

кредити й позики;

емісія акцій і облігацій;

бартер;

факторинг, форфейтинг;

лізинг;

проектне фінансування;

концесійні угоди;

держгарантії, податкові пільги, гранти й ін.

3. У відповідності зі структурою пасивів і необхідністю повернення притягнутих коштів розрізняють:

а) Власні кошти

емісія акцій;

прибуток;

фонди, додатковий капітал;

бюджетне фінансування;

гранти.

б) Позикові кошти

емісія облігацій;

випуск векселів;

кредити й позики;

лізинг;

різні типи концесійних угод.

Процедуру вибору раціональних для компанії джерел фінансування (при рішенні конкретної проблеми або проекту) можна розбити на п'ять етапів:

1. Відповіді на питання: для чого потрібні кошти, скільки, на який строк, можливе забезпечення й т.д.

2. Формування переліку потенційних джерел фінансування.

3. Ранжирування джерел фінансування по показнику вартості (обслуговування) кожного джерела в порядку зростання вартості.

4. Розрахунки ефективності проекту (заходу) з урахуванням певного джерела фінансування або їхнього сполучення, починаючи з найдешевших.

5. Вибір найбільш раціонального сполучення джерел не тільки по показниках ефективності проекту, але й з урахуванням критерію вартості компанії (бізнесу).

Вибір моделі керування оборотним капіталом є ключовим моментом фінансового менеджменту, що визначає характер взаємодії підприємства із кредиторами й дебіторами, обсяги й строки кредитних угод. Політика запозичень повинна бути стабільною, тому що більшість факторів незмінні в короткостроковому періоді або міняються незначно. Загальна лінія поводження фірми відносно залучення позикового капіталу залежить від ряду причин.

У теорії фінансового менеджменту відомі чотири моделі фінансування поточних активів, які розрізняються між собою з погляду ролі кредиту й інших короткострокових зобов'язань у поточному фінансуванні фірми (табл.1).

Таблиця 1

Моделі керування оборотним капіталом [22]

Найменування моделі керування оборотним капіталом

Роль короткострокового кредиту й кредиторської заборгованості

Ризик з позицій ліквідності

Ідеальна

За рахунок короткострокових зобов'язань фінансуються повністю всі поточні активи, тобто і їхня змінна частина

Найбільший ризик, особливо якщо є ймовірність, що потрібно одночасно погасити всі зобов'язання перед кредиторами

Агресивна

За рахунок короткострокових зобов'язань покриваються повністю оборотні активи

Досить ризикована, тому що в реальному житті обмежитися лише мінімумом поточних активів неможливо

Компромісна

Оборотні активи покривається на 50% за рахунок короткострокових зобов'язань

Найменший ризик, однак, можлива наявність зайвих поточних активів і за рахунок цього зниження прибутку

Консервативна

Частина оборотних активів покривається за рахунок довгострокових пасивів

Відсутній ризик втрати ліквідності, тому що немає короткострокової кредиторської заборгованості

Важлива роль у фінансуванні оборотного капіталу підприємства належить короткостроковим запозиченням, використання яких визначається обраною моделлю керування оборотним капіталом. Ідеальна модель - занадто теоретична. Дійсно, важко представити ситуацію, коли всі оборотні кошти сформовані за рахунок короткострокових боргів, у реальному житті вона практично не зустрічається. В останніх трьох моделях (агресивна, консервативна й компромісної) головна ідея полягає в тому, що для забезпечення ліквідності підприємства необхідно, щоб необоротні активи в сукупності із системною частиною оборотних активів покривалися довгостроковими пасивами.

Помітимо, що роль короткострокових зобов'язань і їхня частка в складі джерел фінансування поточної діяльності фірми зростає в напрямку "консервативна - компромісна - агресивна - ідеальна модель". Ризик порушення ліквідності підприємства при цьому змінюється в тім же напрямку.

Вибір моделі керування оборотним капіталом, тобто ступеня участі кредитних джерел у фінансуванні поточної діяльності підприємства, залежить від об'єктивних факторів - величини фінансового і операційного важелів.

Ризик позичальника й межі безпечного запозичення можуть бути визначені на основі дослідження ефектів операційного і фінансового важелів у діяльності підприємства, які залежать від наступних параметрів:

структури витрат виробництва (у торгівлі - витрат обігу);

складу джерел фінансування (співвідношення власних і позикових коштів);

рентабельності виробництва, що обмежує можливості виплати відсотків;

рівня оподатковування (через податки вилучається частина грошових надходжень, обмежується платоспроможність позичальника);

ціни позикових коштів, що визначає доступність кредиту.

Необхідно пам'ятати, що керування оборотним капіталом повинне органічно враховувати ринкову стратегію підприємства, що може, наприклад, передбачати нагромадження товарних запасів для виходу на ринок у найбільш вигідний для фірми момент.

Значне відволікання коштів у дебіторську заборгованість викликає недолік коштів для поточної діяльності, але в такому випадку мова йде не про недостачу оборотних коштів взагалі, а про нераціональну їхню структуру. Нормальна дебіторська заборгованість, що вчасно перетворюється в реальні гроші, є повноцінним компонентом оборотного капіталу, проблеми виникають, коли процес обігу дебіторської заборгованості порушується.

Потреба підприємства в додаткових оборотних коштах фінансується за рахунок власних коштів або за рахунок кредиту - комерційного, банківського або бюджетного. Традиційно короткострокові кредити й позики є найбільш гнучкими формами фінансування додаткової потреби в оборотних коштах, що виникає через кон'юнктурні ринкові коливання попиту й відповідно обсягів реалізації.

У українських підприємств, як правило, серед короткострокових зобов'язань переважає кредиторська заборгованість, а довгострокові запозичення невеликі. Банківський кредит не грає настільки помітної ролі в забезпеченні поточної діяльності підприємств, як це має місце за рубежем. У той же час існує ряд великих підприємств, що широко використовує банківські кредити для фінансування поточної діяльності.

До залучених короткострокових зобов'язань підприємства належать кошти інших кредиторів, які надаються підприємствам у позику під певний (обумовлений) відсоток на термін до одного року з оформленням векселя чи іншого боргового зобов'язання.

Вексель є найпростішою й найпоширенішою формою кредитних грошей. Він виписується боржником і передається кредиторові. Сам факт видачі векселя означає фактично перетворення (перехід) товару в гроші. Через вексель реалізується незадоволений попит на гроші як засіб платежу. Коли таких грошей недостатньо, їх замінює вексель. Досить поширеною формою залучення коштів інших суб'єктів господарювання є комерційний кредит. Він використовується підприємствами за браком фінансових ресурсів у покупця (споживача) і неможливості розрахуватися з постачальником. У цьому разі виникає необхідність відстрочки платежів. Постачальник дає згоду на надання відстрочки платежу за продукцію, що поставляється, і від споживача він замість грошей одержує вексель або інше боргове зобов'язання.

Використання комерційного кредиту набуло певного розвитку в період становлення ринкової економіки, створення підприємств з різноманітними формами власності та надання значної самостійності підприємствам. У цілому його використання позитивно впливає на економіку підприємства і народного господарства, оскільки спрощує реалізацію товарів, прискорює обертання оборотних коштів і зменшує потребу в кредитних і грошових ресурсах.

Кредиторська заборгованість належить до позапланових залучених джерел формування оборотних коштів, її породжує брак власних оборотних коштів. Наявність кредиторської заборгованості постачальникам свідчить про участь у господарському обігу підприємства коштів інших суб'єктів господарювання.

Іншими словами, кредиторська заборгованість - це короткострокові зобов'язання підприємств, які виникають за: розрахунками з бюджетом; за розрахунковими документами, строк оплати яких не настав і які не сплачено в строк; за невідфактурованими поставками-розрахунками взаємних вимог, векселями, строк оплати яких не настав і які не сплачено в строк; за короткостроковими кредитами. Кредиторська заборгованість є допустимою (нормальною), якщо її зумовлено чинним порядком розрахунків. Однак на підприємстві може бути і прострочена кредиторська заборгованість, що утворюється в результаті порушення покупцями порядку і термінів оплати розрахункових документів. Якщо покупець, використовуючи в обігу неоплачені товарно-матеріальні цінності, одержує додаткові кошти, які йому не належать, то постачальник змушений звертатися до позапланового перерозподілу наявних коштів, до пошуків додаткових джерел формування його поточних фінансових ресурсів.

3. Особливості фінансування поточної діяльності комунального підприємства

Згідно з Господарським Кодексом України [1] - комунальне підприєм-ство це підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади.

Згідно статті 78 [1] комунальні унітарні підприємства мають наступні особливості:

1. Комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління.

2. Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами.

3. Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

4. Статутний капітал комунального унітарного підприємства утворюється органом, до сфери управління якого воно входить, до реєстрації його як суб'єкта господарювання. Мінімальний розмір статутного капіталу комунального унітарного підприємства встановлюється відповідною місцевою радою.

5. Найменування комунального унітарного підприємства повинно містити слова "комунальне підприємство" та вказівку на орган місцевого самоврядування, до сфери управління якого входить дане підприємство.

6. Комунальне унітарне підприємство не несе відповідальності за зобов'язаннями власника та органу місцевого самоврядування, до сфери управління якого воно входить.

9. Особливості господарської діяльності комунальних унітарних підприємств визначаються відповідно до вимог, встановлених Кодексом [] щодо діяльності державних комерційних або казенних підприємств.

Для закупівель товарів, робіт чи послуг комунальне унітарне підприємство застосовує процедури закупівель, визначені Законом України "Про здійснення державних закупівель".

Фінанси підприємств комунальної форми власності є складовою місцевих фінансів і водночас вони являють собою самостійну економічну категорією, яка віддзеркалює економічні відносини, пов'язані з розподілом і перерозподілом вартості валового внутрішнього продукту шляхом формування та використання централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів на місцевому рівні з метою найбільш повного задоволення потреб місцевої громади.

Підприємства комунального господарства мають понад 20 напрямів ді-яльності, які охоплюють практично всі основні сфери життєдіяльності людини і за своїм функціональним призначенням поділяються на:

житлове господарство (житлові і нежитлові будинки та відокремлені будівлі);

санітарно-технічні (водопроводи, каналізація, підприємства із санітар-ного очищення сміття);

транспортні (автобусні парки, трамвайні та тролейбусні депо, метрополі-тен та фунікулер);

комунальної енергетики (електричні, газові та теплові мережі);

комунального обслуговування (готелі тощо);

міські шляхи.

Планування видатків місцевих бюджетів на фінансування підприємств комунальної форми власності має свої особливості, бо розпочинається з визна-чення доходів цих підприємств.

Як правило, доходи підприємств комунальної форми власності значно менші ніж видатки, тому після ретельної перевірки розрахунків підприємств місцеві фінансові органи планують державну дотацію в розмірі, необхідному для збалансування їх доходів і видатків. При цьому окремо планується дотація з урахуванням не тільки функціонального призначення підприємств, а й нап-ряму надання дотації. Так, житлово-експлуатаційним конторам надається: бюджетна дотація на покриття збитків від експлуатації, від перевищення спла-ченого ПДВ над отриманим і на покриття різниці в тарифах на тепло, яке по-дається відомчими котельними; дотація на капітальний ремонт. Транспортним підприємствам бюджетна дотація планується на покриття експлуатаційних витрат, на капітальний ремонт рухомого складу, на придбання нового рухомо-го складу та на капітально-відновлювальні роботи. Тобто дотації з місцевих бюджетів комунальним підприємствам плануються залежно від їх функціо-нального призначення. Крім того, у дотації комунальним підприємствам може закладатися прибуток, розмір якого залежить від стану місцевого бюджету, з якого планується отримати прибуток.

Для розуміння сутності комунального господарства як об`єкта фінансування, слід визначити його структуру, класифікацію зв'язків, що виникають між його елементами.

Основною ознакою, за якою можна класифікувати елементи комунального господарства, є роль і місце елемента в реалізації суспільних потреб. Залежно від цього можна виділити:

комунальні підприємства, діяльність яких повністю підпорядкована інтересам населення місцевої громади, тобто свої результати, зокрема, прибуток чи конкретні товари і послуги комунальні підприємства направляють на суспільні потреби;

інші підприємства й установи, діяльність яких частково пов'язана з реалізацією суспільних інтересів населення місцевої громади. Вони змушені брати участь у реалізації суспільних інтересів через нормативний примус або громадський вплив (відповідно до чинного законодавства, підприємства комунального господарства, як і інші суб'єкти господарювання, зобов'язані сплачувати податки і так само ці підприємства повинні надавати якісні комунальні послуги, щоб задовольнити потреби населення);

органи місцевого самоврядування, що здійснюють особливу функцію - регулюють діяльність двох попередніх елементів в інтересах населення місцевої громади.

З даної класифікації випливає, що при побудові відносин між населенням місцевої громади і господарюючими суб'єктами з питань місцевого значення найдоцільніше мати відносини з комунальними підприємствами, через те, що вони реалізують населенню товари та послуги й прибуток, отриманий у результаті їхньої діяльності, також є власністю даної місцевої спільноти. Тому і вигідні для комунального господарства комунальні підприємства, які працюють належним чином.

Залежно від ролі у вирішенні питань місцевого значення вчені виділяють декілька видів комунального господарства:

комунальна модель комунального господарства - основне навантаження затрат з реалізації суспільних інтересів і потреб несуть самі жителі територіальної громади й основними ресурсами є податки з населення. Головним елементом у цій системі виступає орган місцевого самоврядування, який здійснює мобілізацію ресурсів ї їхній розподіл. Ця модель характерна для найрозвиненіших країн Європи, де права органів місцевого самоврядування на ведення господарської діяльності обмежені. Недостатність ресурсів для виконання завдань, покладених на місцеве самоврядування, фінансується державою;

комунально-рентна модель комунального господарства передбачає участь органів місцевого самоврядування у сфері використання ресурсів території і в її розвитку через надані їм обмежені права у фінансово-кредитній діяльності і права ресурсної плати, тобто податки з населення доповнюються обкладанням виробників продукції і послуг на території місцевої громади;

муніципально-рентна модель комунального господарства - основну турботу з обслуговування населення і вирішення питань місцевого значення несуть органи місцевого самоврядування, для цього їм надано можливість стати повноцінним господарюючим суб'єктом на своїй території [23, с.18].

Функціонування конкретної моделі залежить від низки обставин, головними з яких є: обсяг компетенції органів місцевого самоврядування, визначений законодавством; наявність і характер основних ресурсів території; наявність кваліфікованих кадрів в органах місцевого самоврядування і на комунальних підприємствах; податкоспроможність населення. Залежно від цих обставин і формується конкретний вид комунального господарства.

Основним джерелом доходів комунальних підприємств є виручка від реалізації комунальних послуг, яка залежить від об'єму послуг і рівня тарифів.

Обсяги випуску продукції і надання послуг у натуральному виразі і в комунальному господарстві мають межі, які обумовлені експлуатаційними можливостями матеріально-технічної бази підприємств і потребами в послугах, а також господарською доцільністю послуг, які надаються.

Фінансування комунальних підприємств здійснюється в основному з двох джерел:

оплата споживачів, якими можуть виступати населення, комерційні, громадські і бюджетні організації;

бюджетні дотації різниці в реальній вартості послуги і адміністративно встановленого рівня її оплати для того чи іншого споживача (населення).

Крім того, існує система, коли одні споживачі за рахунок більших тарифів по суті платять за інших споживачів (наприклад, промисловість - за населення за послуги водопостачання і водовідведення). Така ситуація призводить до того, що для постачальника споживачі діляться на прибуткових і збиткових.

Принципи фінансування комунального господарства не відображені в чинному законодавстві, зокрема і в Бюджетному кодексі України []. У фінансово-правовій літературі виділяють лише такі загальні принципи фінансування підприємств комунальної форми власності, як:

плановість. Відповідно до цього принципу видатки повинні плануватися на основі державних і місцевих планів і програм; у фінансових планах слід відображати потреби в коштах і джерела їх отримання; фінансування повинно здійснюватися в міру виконання планових завдань з урахуванням освоєння раніше виділених сум, у зв'язку з чим важливого значення набуває розбивка річних призначень на періоди;

відповідність запланованих видатків обсягу державних і місцевих доходів;

цільове направлення коштів, що означає необхідність, крім зазначення загальної суми коштів, які виділяються одержувачам, визначення конкретних заходів і цілей, на які вони повинні бути використані;

відповідність видатків, що фінансуються, правам та інтересам громадян, юридичних осіб, держави, органів місцевого самоврядування, які охороняються законом;

відповідність видатків, що фінансуються, вимогам екологічних, санітарно-гігієнічних та інших встановлених законом норм;

безповоротність і безоплатність виділення коштів, за винятком встановлених законодавством умов зворотності і платності;

контроль за використанням державних і місцевих коштів і відповідальність за правопорушення в цій сфері [33, с.53].

Ринковий характер економіки України загострив проблему фінансування комунального господарства, надавши їй значення основного чинника існування комунального господарства.

У комунальному господарстві переважно виробляються блага, що не носять економічного характеру. Особливості цих благ визначили орієнтацію не на отримання прибутку, а на задоволення потреб територіальної громади. Тому функціонування комунального господарства, його відтворення, повинно підтримуватися його організаторами - соціальними інститутами даної території - через створення належного фінансово-правового механізму, який би компенсував наслідки такої орієнтації.

Страница:


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.

© 2000 — 2023, ООО «Олбест» Все права защищены