В умовах ринкової економіки споживач купує Q_p одиниць продукції за ціною P_p , а тому сума фактичних витрат споживача дорівнює площі 0 Р А Q_p.

Площа трикутника P_p Р_max А характеризує той надлишок, ту вигоду, яку отримує споживач при цьому. Податки погіршують добробут споживача.

Розглянемо дію податку на продаж, наслідком якого є ефект підвищення ціни.

С

К

Т

У₂ Е₁ Е

У₁ U₁ U₂

х₂ х₁ L

L Q

Рис. 6.6 Вплив податку на надлишок споживача.

Ціна, що зросла через цей податок буде наближати бюджетну лінію споживача К L до початку координат К L₁. Точка рівноваги Е споживача переміститься в точку Е₁. Споживання товару зменшиться з Х₁ до Х₂. Витрати на інші товари зростуть з У₁ доУ₂. Споживач позбавляється У₂К гр.. од. доходу за купівлі Х₂ одиниць товару, з якої У₂Т одержує продавець, а ТК - уряд.

Рухаючись із точки Е в точку Е₁, споживач зазнає збитків, що виражаються у зменшенні корисності з рівня U₂ до U₁. Таким чином, податок робить становище споживача нижчим.

Рух з точки Е в точку Е₁ - це комбінований результат ефектів зміни доходу і взаємозамінності товарів Х товарами У. Різниця між рівнями корисності U₂ і U₁ є надлишковим податковим тягарем споживача.

Тема 7 Мікроекономічна модель підприємства.

План лекцій .

1. Підприємство як суб'єкт та виробничо-ринкова система.

2. Виробництво і технологія. Виробнича функція.

3. Найважливіші параметри підприємства як мікроекономічної моделі: граничний продукт, альтернативні витрати, економічні і бухгалтерські витрати, сукупний, середні та граничні витрати, сукупний середній та граничний доход, прибуток як рушійна сила. Різні концепції прибутку.

Література: [ 1, c.133-150], [2, c. 69-70], [4, c. 109-113].

7.1 Підприємство як суб'єкт ринку та виробничо-ринкова система

Підприємство (фірма) - це організація, яка формується і управляється з метою отримання максимального прибутку для її власників шляхом виробництва благ для продажу на ринку.

Закон України “Про підприємство в Україні” дає таке визначення підприємства:

„Підприємство - самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має право юридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідну, і комерційну діяльність з метою одержання відповідного доходу (прибутку)".

З економічної точки зору підприємство самостійно здійснює виробничу діяльність.

Виробництво - це процес використання праці та обладнання, капіталу разом з природними ресурсами і матеріалами для створення необхідних товарів та надання послуг.

Тобто виробництво можна розглядати як продуктивну систему.

Разом з тим виробництво можна охарактеризувати і як систему відносин між людьми.

На рис. 7.1 показана сукупність виробництва як продуктивної системи відносин.

Фактори виробництва - продуктивні послуги праці, капіталу, природних ресурсів та підприємницьких здібностей:		Результати виробництва - матеріальні продукти та послуги

Продуктивна система

Рис. 7.1 Виробництво, як продуктивна система.

Система відносин

Організаційно-економічні відносини (визначаються передусім технологією, що використовується у виробництві)		Соціально-економічні відносини (визначаються передусім відносинами власності, що панують у суспільстві)

Відносини між людьми можуть носити організаційно-економічний або

соціально-економічний характер.

Соціально-економічні відносини визначаються в першу чергу пануючими відносинами власності. Їх вивчає спеціальний курс політекономії - основи економічної теорії - політекономія.

В мікроекономіці вивчається виробництво як продуктивна система, здатна постачати на ринок певну кількість товарі, витративши при цьому деякі кошти і ресурси.

Тобто в мікроекономіці вивчаються організаційно-економічні відносини і в першу чергу вони визначаються технологією, що застосовується в даному виробництві.

7.2 Виробництво і технологія.

Виробнича функція.

Технологія - це практичне застосування способів виробництва товарів і послуг шляхом поєднання факторів виробництва.

Виробництво товарів (продукції) супроводжується перетворенням ресурсів (сировини, матеріалів) у потрібні для людини продукти за допомогою певного технологічного процесу.

Технологічний процес - процес виконання технологічних операцій для одержання тих чи інших товарів, послуг.

Всі підприємства прагнуть бути ефективними виробниками. Для цього вони повинні використовувати такі методи виробництва, які є ефективними як з технічної, так і з економічної точки зору.

Спосіб виробництва є технологічно ефективним, якщо вироблений обсяг продукції є максимально можливим для точно визначеного обсягу ресурсів. Для узагальнення інформації про технічно ефективний спосіб виробництва в економіці використовується поняття виробничої функції.

Виробнича функція підприємства задає максимальний обсяг випуску продукції, який воно може виготовити за умови використання будь-якого заданого набору ресурсів. Виробнича функція - функція, незалежні змінні, якої набувають значення обсягів ресурсів, які використовуються для виробництва продукції (фактори виробництва), а залежною змінною є значення обсягу виробленої продукції найбільш поширеними є виробнича функція з двома змінними ресурсами: працею L і капіталом К: Q = f (k.,L) (7.1)

Широке практичне використання знайшли степенева виробнича функція виду

(7.2)

де A, , - позитивні константи;

К, L - витрати капіталу і праці.

Показники і степеневої виробничої функції є показниками (коефіцієнтами) еластичності випуску продукції відповідних факторів виробництва: в тому випадку, коли + = 1, функція називається виробничою функцією Кобба - Дугласа.

7.3 Найважливіші параметри підприємства як мікроекономічної моделі

Діяльність фірми характеризується виробництвом товарів послуг, виробництвом продукту. При аналізі діяльності фірми застосовуються показники сукупного продукту і граничного продукту.

Сукупний продукт ТР - весь обсяг продукту підприємства, створено сукупною дією усіх факторів виробництва. Граничний продукт - це добавка до сукупного продукта за рахунок використання додаткової одиниці якогось виробничого фактора (праці чи капіталу)

; (7.3)

Крім того, використовується показник середнього продукту - сукупного продукту фірми з розрахунку на одиницю змінного фактора виробництва.

(7.4)

Середній продукт є показником середньої продуктивності (наприклад праці), а граничний продукт - виразом граничної продуктивності.

Від реалізації виробленого продукту створюється доход підприємства. Сукупний (валовий) доход, який одержує фірма дорівнює ціні продукту (Р), помножений на кількість реалізованого товару (Q):

TR= Р * Q (7.5)

Граничний доход MR - це приріст доходу (ТR) на додаткову одиницю товару:

(7.6)

Середній дохід фірми AR - це доход в середньому на одну одиницю реалізованого товару:

(7.7)

Витрати виробництва - це витрати підприємства на закупівлю сировини, палива, енергії, матеріалів, робочої сили, оборотних фондів, інші - на закупівлю засобів праці, обладнання, устаткування (основних фондів).

Витрати підприємства в мікроекономіці розглядується під кутом зору підприємця, який прагне обґрунтувати оптимальну стратегію фірми і досягти мети - мети одержання рівного доходу на одиницю витрат на виробничі ресурси, в кінцевому результаті - максимізувати прибуток.

Господарський суб'єкт зіштовхуючись із обмеженістю ресурсів повинен зробити вибір між альтернативними способами їх використання, між альтернативними витратами.

Альтернативні витрати - витрати ресурсів за найкращого альтернативного варіанту їх застосування. Підприємець, приймаючи рішення про використання ресурсів, відмовляться від виробництва інших товарів чи послуг, тобто жертвує цінністю альтернативних можливостей. Витрати підприємства за ознакою належності факторів виробництва поділяються на зовнішні і внутрішні.

Зовнішні витрати дорівнюють сумі виплат фірмі за використані ресурси зовнішнім постачальником (за працю, сировину, матеріали, енергію, транспорт і т.н.).

Внутрішні витрати - витрати, що дорівнювали б доходу за виробничі ресурси, якби не використовувались самостійно. Наприклад, якщо підприємство має свою виробничу споруду (свій цех), воно втрачає доход від неї, не віддаючи її в оренду. Тобто внутрішні витрати - це витрачені доходи.

Внутрішні (неоплачені) витрати з'являються і тоді, коли фірма застосовує власні грошові фонди, жертвуючи процентом в банку, власну працю і підприємницьку діяльність, відмовившись від заробітної плати в другій фірмі на вигідних умовах.

Але щоб втримати такий фактор, наприклад як підприємницька діяльність, в межах власної фірми, необхідна мінімальна плата за нього, яка називається нормальним прибутком.

Нормальний прибуток - це доход на власну підприємницьку діяльність, він

включається до складу внутрішніх витрат.

Сума зовнішніх витрат, тобто сума всіх реальних грошових виплат, що проходить через бухгалтерські рахунки підприємства, називаються бухгалтерськими витратами.

Сума зовнішніх і внутрішніх витрат називаються економічними витратами.

Критеріям господарської діяльності підприємства є його прибуток (чистий доход), який дорівнює різниці між валовим (сукупним) доходом і витратами.

В зв'язку з існуванням зовнішніх і внутрішніх витрат в мікроекономіці розрізняються дві форми прибутку: економічний і бухгалтерський прибуток.

Бухгалтерський прибуток це різниця між сукупним доходом і зовнішніми (наявними) витратами.

Економічний прибуток - це різниця між сукупним доходом і економічними витратами. Якщо від бухгалтерського прибутку відняти економічний прибуток (або від економічних витрат відняти бухгалтерські витрати) можна обчислити нормальний прибуток.

В залежності від обсягу виробництва (масштабу виробництва) витрати можуть бути постійними і змінними.

Витрати, які не залежать від обсягу виробництва, називається постійними (оренда приміщення, вартість обслуговування, процент амортизаційні відрахування, податки заробітна плата управління, затрати по охороні) - TFC .

Витрати, які залежать від обсягу продукції називається змінними (вартість сировини, зарплата робітників) - TVC .

Загальні (сукупні) витрати - це сума постійних і змінних витрат:

ТС = TFC + TVC (7.8)

Величина витрат, розрахована на одиницю продукції, називається середніми витратами:

середні постійні витрати (7.9)

середні змінні витрати (7.10)

середні сукупні (загальні) витрати (7.11)

Середні загальні витрати підприємства постійно порівнюють з ринковою ціною одиниці даного товару: якщо вони нижчі від ринкової ціни, фірма одержує прибуток з кожної реалізованої одиниці товару, тобто працює прибуткове. Додаткові витрати на виробництво кожної додаткової одиниці товару називаються граничними витратами:

(7.12)

Тема 8. Витрати і результати виробництва. Оптимум товаровиробника

План лекцій

1. Виробництво з одним змінним фактором. Мотивація поведінки фірми.

2. Ізоквантна варіація факторів виробництва. Гранична норма технологічного взаємо заміщення

3. Ефект масштабу виробництва. Зростаючий та спадний ефект від масштабу.

4. Ізокоста - функція витрат підприємства. Оптимум товаровиробника

Література: [ 1, c.166-192], [2, c. 87-98], [4, c. 118-126].

8.1 Виробництво з одним змінним фактором. Мотивація поведінки фірми.

В економічній теорії розрізняють переважно три періоди: миттєвий, короткий і довгий.

Миттєвий період - такий часовий відрізок, за якого всі незалежні величини, що визначають максимальний обсяг виробництва, є постійними незмінними. В результаті цього - максимальний обсяг виробництва також постійний.

Короткий період - такий, протягом якого хоча б один фактор виробництва

постійний, а інший фактори зміні. В короткому періоді можна збільшити обсяг використання лише змінного ресурсу.

В довгостроковому періоді всі ресурси змінюються, тобто зростання випуску можливе за рахунок збільшення використання всіх виробничих ресурсів.

Розширення виробництва в короткому періоді досліджується за допомогою поняття спадної віддачі (спадної продуктивності) змінного ресурсу, або закону змінних пропорцій.

Вплив цієї зміни пропорцій на зростання випуску зручно досліджувати за допомогою продукту змінного ресурсу.

В короткостроковому періоді змінним фактором виробництва найчастіше виступає праця (L).

Зобразимо криву загального (сукупного) продукту ТР, яке характеризує залежність випуску продукції від кількості змінного ресурсу.

TP МР

I стадія ІІ стадія ІІІ стадія

МР_max

TP _max

TP ₃ ТР AP _max

AP

0 0

L ₁ L₂ L ₃ L ₄ L ₁ L ₂ L ₃ L ₄

MP

Рис. 8.1 Стадії виробництва.

Конфігурація отриманої кривої загального пhjlerne ТР характеризує його величину за змінюваної кількості праці L і фіксованої кількості постійного капіталу (К). При даній кривій ТР можна будувати криві середнього АР_L, граничного продукту MP_L.

Граничний продукт змінного ресурсу може бути позитивним, нульовим. від'ємним.

Раціональний підприємець не буде збільшувати обсяг застосування змінного ресурсу вище L ₄, так як це зумовить зменшення величини

ТР (МР_L< 0).

Максимум граничного продукту досягається за обсягом змінного ресурсу L ₂, a максимум середнього продукту - за обсягом змінного ресурсу L ₃, коли середній продукт дорівнює граничному: АР_L = МР_L.

Раціональний підприємець не затримується на І стадії виробництва,

де.AP_L < МР_L так як залучення кожної додаткової одиниці змінного ресурсу збільшує загальний продукт. Він завжди намагається перебувати на II стадії, де залучення додаткової одиниці змінного ресурса обіцяє хоча і спадний, але позитивний приріст випуску.

Отже кількість змінного ресурсу, що використовується раціональним підприємцем, знаходиться в інтервалі L ₃- L ₄, а обсяг випуску - в інтервалі ТРз - ТР _мах.

S - подібна форма кривої загального продукту ТР викликана припущенням про безпосередній перехід від зростаючої віддачі з меншого ресурсу (L), до спадної після досягнення деякого критичного обсягу його застосування.

Такий причинно-наслідковий зв'язок між різними незалежними і залежними факторами, що утворюють виробничу функцію, коли один виробничий фактор постійний, виражається в законі спадної граничної продуктивності.

Закон спадної граничної продуктивності полягає в тому, що із збільшенням використання одного фактора, в той час як інші залишаються постійними, граничний продукт змінного фактора зменшується.

8.2 Ізоквантна варіація факторів виробництва. Гранична норма технологічного взаємо заміщення

Виробництво з двома змінними факторами являє собою спрощену модель виробництва в довгостроковому періоді. Типовою формою виробничої функції довгострокового періоду є функція:

Закон спадної віддачі ресурсу діє, як по відношенню до одного, так і до іншого фактора. Це зумовлено тим, що фізичний обсяг виробництва є функцією, що включає фактори виробництва в однаковій мірі. Звідси витікає те, що збільшення використання одного фактора, коли інші є фіксованими, призводить до все меншого і меншого зростання випуску продукції, а ізокванта змінює свій нахил по мірі заміщення факторів виробництва.

Нахил ізоквант характеризує граничну норму технологічного заміщення:

(8.1)

К

K₁

K₂ Q

L ₁ L ₂

Рис.8.2 Модель взаємо заміщення факторів виробництва.

Гранична норма технологічного заміщення праці капіталу є тією величиною, на яку може бути зменшено капітал, якщо у виробництві додатково використати одну одиницю праці.

Зменшення ГНТЗ говорить про те, що ефективність використання будь-якого фактора обмежено: в міру заміщення в виробництві капіталу більшою кількістю праці продуктивність її знижується. Аналогічно, якщо праця заміщується капіталом, його віддача також зменшується. Тому виробництву потрібне збалансоване співвідношення обох факторів.

Рівняння (8.1) говорить про те, що для окремої ізокванти безперервне заміщення капіталу працею в виробничому процесі веде до росту граничного продукту капіталу і зменшення граничного продукту праці. Загальним наслідком обох змін є тенденція до зниження ГНТЗ і зниження ізокванти.

8.3 Ефект масштабу виробництва.

Зростаючий та спадний ефект від масштабу

В довгостроковому періоді зростання випуску продукції при збільшені використання факторів виробництва є зміною масштабу виробництва.

Якщо припустити незмінність технології, можна виділити три варіанти зв'язку між застосовуваними ресурсами (капіталом і працею) і загальним продуктом, або три варіанти (типи) ефекту (віддачі) від масштабу (рис. 8.3):

Постійний; Спадний; Зростаючий;

К К К

K2

K1 с 3Q с с

K в в 3Q в 3Q

a 2Q а 2Q а 2Q

Q Q

0 L 0 L 0 L

L L ₁ L ₃

Рис. 8.3. Ефект від масштабу

а - постійна віддача від масштабу (0а = ав = вс);

б - спадна віддача від масштабу (0а < ав < вс);

в - зростаюча віддача від масштабу (0а > ав > вс).

Промені, проведені з початку координат на рис. 8.3 називається лініями зростання.

Криві довгострокових і короткострокових витрат мають V - подібний характер. Але в короткостроковому періоді це пов'язано з законом спадної віддачі від ресурсу, а в довгостроковому - з дією ефекту масштабу виробництва.

Як видно із графіка 8.4

C

MC AC MC AC

К

Q

Рис. 8.4. Модель ефекту масштабу.

ліва гілка ліній середніх витрат АС знижується , що характеризує економію від масштабу (зростаючу віддачу), АС > МС;

права гілка ліній середніх витрат АС зростає, що характеризує не економічність від масштабу (спадну віддачу), АС < МС;

в точці К, АС = МС, що характеризує постійну віддачу від масштабу.

8.4 Ізокоста - функція витрат підприємства.

Оптимум товаровиробника

Допустимо, що для виробництва продукції використовуються ресурси К і L, ціна, яких відповідно r i w.

Витрати підприємства на випуск певної кількості продукції Q будуть дорівнювати: ТС = PK * К + P* L, де ТС - загальні витрати виробництва; РK, P_L - відповідна ціна капіталу; лінія, яка відображає зв'язок витрат праці і капіталу при постійних загальних витратах (ТС = const), називається ізокостою (рис. 8.5):

 K

TC

L

Рис. 8.5. Ізокоста.

Якщо фірма розраховує своє виробництво з витратами ТС, то вона повинна обрати такий варіант комбінацій ресурсів К і L, щоб виконувалася рівність

або (8.3)

Це означає, що виробник досягає максимально можли-вого випуску продукції за даних витрат ТС.

Для того, щоб вивчити яким чином можна досягти максимального обсягу виробництва з даними мінімальними витратами потрібно сумістити ізокосту і ізокванту, так щоб ізокоста стала дотичною до ізокванти (рис. 8.6)

Точка дотику ізокости і ізокванти Е відповідає таким затратам , що гарантують повне використання та не перебільшення допустимих витрат ТС для максимально можливого випуску продукції Q.

 К

ізокванта

Е

KE ізокоста

ТС L

L E

Рис. 8.6. Рівновага виробника

Для знаходження точки максимального випуску продукції Q при заданих мінімальних витратах ТС алгебраїчно треба розв'язати систему рівнянь:

ТС = Р_К*К + Р* L

MPK MP L (8.4)

------- = -------

PK P L

Тема 9. Ринок досконалої конкуренції.

План лекції

1.Типи ринкових структур.

2.Ознаки та умови формування ринку досконалої конкуренції.

3.Попит на продукцію конкурентної фірми.

Література: [ 1, c. 198-210], [2, c. 105-110], [4, c. 133-138].

9.1 Типи ринкових структур.

Ринок - являє собою складне полі системне утворення. Ринкова структура - це певні типи взаємозв'язку між попитом та пропозицією, що зумовлюють механізми встановлення ціни та досягнення ринкової рівноваги. Ринкова структура визначає характер взаємодії фірм на ринку, що необхідно для аналізу економічних процесів фірми і галузі.

Поняття „ринкова структура” відображає число покупців і продавців, їх частку в загальній кількості товару, який купується і продається, ступінь стандартизації товару, а також можливість входження на ринок і виходу із нього.

Важливою характеристикою ринку є його конкурентність. Конкурентність - це здатність окремої фірми впливати на ринок товару і в першу чергу на ціну товару. Чим нижчі можливості кожної фірми, галузі впливати на ринок товару, тим біль конкурентним вважається ринок.

Коли жодна фірма галузі не в змозі змінити ринкову ситуацію, ринок вважається досконало (чисто, абсолютно) конкурентним.

Необхідно розрізняти термін „конкурентність ринку”, який характеризує ринкову структуру, і термін „конкурентна боротьба”, під якою розуміють рівень конкурентності між фірмами галузі.

На відміну від досконалої конкуренції, недосконала конкуренція - це ринкова структура, за якою продавці мають свободу визначення ціни.

Різновидом недосконалої конкуренції є: чиста монополія, олігополія та монополістична конкуренція.

Досконала конкуренція та чиста монополія - дві крайні форми ринкової структури.

Реальні ринкові структури знаходяться між цими двома структурами.

9.2 Ознаки та умови формування ринку досконалої конкуренції

З підвищенням конкурентності ринку знижується потреба фірм у конкурентній боротьбі. В умовах досконалої конкуренції відсутня будь-яка конкурентна боротьба : в галузі діє так багато фірм і їх вплив на ринок товару такий незначний, що окремій фірмі немає потреби вживати будь-яких заходів щодо інших фірм.

Ознаками ринку досконалої конкуренції є :

- ринок складається із багатьох конкуруючих продавців, кожен з яких продає стандартизовану продукцію багатьом покупцям;

- кожна фірма має частку продукції, що продається на ринку;

- продавці не виробляють спільної стратегії;

- повна ринкова інформація доступна всім фірмам даної галузі;

- входження на ринок нових продавців і вихід з нього не чим не обмежені.

Таким чином, ознаками ринку досконалої конкуренції є: атомі стичність, відкритість, мобільність, прозорість, однорідність товару тощо.

9.3 Попит на продукцію конкурентної фірми

Конкурентна фірма - це фірма, яка продає свою продукцію на конкурентному ринку. Якщо фірма конкурентна, то на ринкові ціни вона впливати не може, тобто фірма „погоджується” з ними. Вона характеризується, як фірма, яка приймає ціни як задані. Крива попиту для конкурентної фірми, що виробляє один продукт - горизонтальна лінія (Рис.9.1, а).

а) б)

Р P

фірма галузь

Р_Р d Q_P

D

Q Q

Q_P

Рис.9.1. Функція попиту фірми (а) і галузі (б) на ринку досконалої конкуренції.

Ця лінія означає, що фірма може продавати будь-яку кількість продукції і не впливаючи цим на ціну, Попит на продукцію окремої фірми є абсолютно еластичним. Природно, що абсолютно еластичний попит аж ніяк не означає, що фірма може до нескінченності збільшувати обсяги виробництва за однієї і тієї ж ціни. Ціна буде постійною так, як звичайні зміни випуску товару фірми є незначними порівняно з обсягами виробництва всієї галузі. Для галузі лінія попиту має звичайний „спадний” характер.

Для ринку досконалої конкуренції характерним є:

і , звідки (9.1)

,

TR - сумарна виручка (сумарний доход);

де AR - середня виручка (середній доход;)

MR - гранична виручка (граничний доход).

Тема10 Фірма на ринку досконалої конкуренції.

План лекції

1.Максимізація прибутку конкурентної фірми.

2. Мінізація збитку конкурентної фірми.

Література: [ 1, c. 222-228], [2, c. 110-115], [4, c. 134-142].

10.1 Максимізація прибутку конкурентної фірми

Задача максимізації прибутку має вигляд:

ЕП=ТR-TC max, (10.1)

де ЕП-економічний прибуток фірми;

ТR-валова виручка від реалізації продукції; TC-загальні витрати.

Загальна ( валова) виручка - це ціна (Р) проданого товару помножена на обсяг продаж (Q).Ціна знаходиться поза впливом конкурентної фірми. Отже, конкурентна фірма може впливати на доход , тільки змінюючи обсяг продаж.

Вирішення проблеми можливе двома шляхами:

а) оцінюючи граничні значення виручки та витрат;

б) аналізуючи сумарні величини виручки та витрат.

Умовою того, що точка (Q) є точкою максимуму, є рівність нулю початкової похідної функції прибутку.

тобто

MR - MC = P - MC ; або Р = МС (10.2)

Таким чином у випадку конкурентної фірми умова максимізації прибутку набуває вигляду: необхідно вибрати такий обсяг виробництва, для якого граничні витрати дорівнюють ціні.Більш загальна рівність:

MR- MC = Р = АС (10.3)

Правило знаходження такого обсягу виробництва, для якого граничні витрати дорівнюють граничній виручці, є для фірми точним орієнтиром максимізації граничного прибутку як в умовах досконалої так і недосконалої конкуренції. Графічно модель рівноваги зображена на рис. 10.1

ТС

TR

ТС

TR

+

?

Q

Q₁ Q'

C

MC

AC

P_E E d

Q

Q'

Рис. 10.1 Модель максимізації прибутку конкурентної фірми.

Максимум прибутку досягається в точці перетину лінії граничних витрат МС і горизонтальної лінії P_E, яка визначає обсяг виробництва Q', за якого MC=MR=P, досягається максимум прибутку. На верхньому графіку здійснюється визначення обсягу виробництва, при якому при якому фірма має максимальний прибуток, шляхом порівняння сумарної виручки ТR і сумарних витрат ТС. Той обсяг виробництва, для якого ТR перевищує ТС на максимальну величину і визначить шукану рівноважну величину Q^/.

10.2 Мінімізація збитків конкурентної фірми.

Правило знаходження такого обсягу виробництва, для якого граничні витрати дорівнюють граничній виручці є для фірми орієнтиром мінімізації збитків. Фірма, яка працює на ринку досконалої конкуренції, має економічний прибуток в короткостроковому періоді. Якщо середні витрати підприємства будуть рівні ринковій ціні АС = Р = МС, то за цієї умови валова виручка буде дорівнювати валовим витратам ТС і прибуток буде дорівнювати О. Це є відоме положення беззбитковості, коли у підприємства немає економічного прибутку і немає збитків (Рис.10.2).

C

MC AC

P d

Q' Q

Рис. 10.2. Модель стійкої рівноваги.

Ситуація, зображена на рис. 10.2, відповідає положенню стійкої рівноваги на ринку досконалої конкуренції в короткостроковому періоді, тому що тут у підприємства немає причини залишати галузь (воно отримує прибуток).

Коли ж середні витрати АС підприємства перевищують ринкову ціну (АС>Р), а середні змінні витрати ще не досягли Р, підприємство мінімізує збитки (Рис. 10.3).

Якщо підприємство після того, як його АС>Р, але АVС<Р, зупинить виробництво, то його збитки будуть ще більшими.

C

MC AC

AC

P

d

MR

Q' Q

Рис.10.3 Модель мінімізації збитків.

Тому підприємство має дотримуватися у короткостроковому періоді стратегії: до тих пір, доки до нього повертаються змінні витрати TVC , воно має продовжувати випуск продукції в обсязі Q і його збитки будуть мінімальними.

Умовою мінімізації збитків підприємства у короткостроковому періоді є виробництво продукції в обсязі Q при AC>P?ACV.

Якщо середні змінні витрати стають більшими за ринкову ціну, підприємство має зупинити виробництво (закритися), щоб не нести збитків (рис. 10.4 )

 С MC

AC AVC

АС

P

мс

P_'

Q'' Q

Рис.10.4 Модель стратегії закриття фірми.

На графіку (рис.10.4) Р'- ціна, при якій фірмі доцільно призупинити виробництво (лінія Р' дотична до лінії середніх змінних витрат).

Тема 11 Конкурентна фірма в короткостроковому і довгостроковому періоді

План лекцій

1. Пропозиція фірми і ринкова пропозиція на конкурентному ринку в короткостроковому періоді

2. Визначення обсягу виробництва в довгостроковому періоді. Довгострокова рівновага.

Література: [ 1, c. 222-230], [2, c. 114-117], [4, c. 148-156].

11.1 Пропозиція фірми і ринкова пропозиція на конкурентному ринку в короткостроковому періоді

Короткострокова крива пропозиція конкурентного підприємства представляє той обсяг випуску товарів, який буде пропонувати підприємство за кожного значення ціни, щоб максимізувати прибуток. Короткострокова крива пропозиції підприємства буде співпадати з його кривою граничних витрат МС для цін, які перевищують мінімальний рівень середніх змінних витрат AVC (рис. 11.1.).

P

P₁ MC

AC

AVC

P₂

Ціна беззбиткового виробництва

P₃

Ціна зупинки виробництва Р₃ =AFC

Q₃ Q₁ Q

Рис. 11.1 Модель короткострокової кривої пропозиції.

Якщо ціна буде менша мінімального рівня AVC, який називається ціною зупинки виробництва, короткостроковою ціною ліквідації, то підприємство закривається і обсяг його пропозиції буде нульовим. Це буде в тому разі, коли середні постійні витрати AFC зрівняються з ринковою ціною. Із графіка (Рис.11.1) видно, підприємство у короткостроковому періоді, щоб максимізувати прибуток, має завжди погоджувати свій обсяг виробництва зі зміною власних граничних витрат і ринковою ціною. Безпосередньо із графіка завжди можна визначити той обсяг продукції Q, який буде максимізувати прибуток виробника, якщо ринкова ціна встановиться на деякому рівні (Р1)

Короткострокова ринкова пропозиція є сумою обсягів пропозиції всіх підприємств галузі для кожної можливої ціни (Рис.11.2)

P P S галузі

P₃

P₂

P₁

Q₁^/ Q₁^// Q₂^// Q Q

Рис.11.2 Галузева пропозиція в короткостроковому періоді.

Обсяг пропозиції на конкурентному ринку збільшується, коли росте ціна, внаслідок двох причин:

- крива пропозиції кожної фірми є висхідною лінією;

- фірми, які були закриті, розпочинають виробництво, як тільки ціна досягає рівня їх закриття.

11.2 Визначення обсягу виробництва в довгостроковому періоді. Довгострокова рівновага.

У довгостроковому періоді підприємство може змінити всі фактори виробництва, в тому числі і розмір підприємства. Воно може згорнути виробництво (вийти з галузі ) або ж виробляти нові види продукції (ввійти в галузь). Різниця між постійними і змінними витратами має місце тільки в короткостроковому періоді.

Для галузі є дві ознаки довгострокового періоду:

- всі підприємства мають можливість змінити всі види своїх витрат;

- може мінятися число підприємств в галузі(старі можуть виходити, нові входити в галузь).

В довгостроковому, як і в короткостроковому періоді, граничні витрати є важливим фактором визначення обсягу виробництва: обсяг виробництва , за якого досягається максимальний прибуток визначається аналізом граничних і середніх витрат.

В довгостроковому періоді підприємство має виробляти оптимальний обсяг продукції за умови, що ціна (граничний доход МR) дорівнює довгостроковими граничним витратам. Як і в короткостроковому періоді , підприємство має виробляти продукцію тільки в тому випадку, якщо Р<АС, то підприємство має вийти з галузі (закритися).



С MC AC MC AC

Р А Е Р=МR

С B надлишок вир-ва

М F ціна беззбитковості

Д

Р_б

Q₁ Q₂ Q₃

Рис.11.3 Вибір обсягу виробництва довгостроковому періоді.

На рис. 11.3 короткострокові криві граничних витрат МС, граничного доходу MR і середніх витрат АС визначають позитивний економічний прибуток АВСР, при виробництві Q, продукції, який визначає той обсяг, що максимізує прибуток.

Довгострокова крива середніх витрат АС відображає позитивний ріст масштабу виробництва до Q₃, за якою забезпечується максимальний прибуток EFDP.

Якщо m ціна (граничний доход, гранична виручка) зменшується, то зменшується розмір доходу і оптимальний обсяг виробництва. Мінімальною ціною, нижче якої одержати позитивний прибуток неможливо, є точка М, в якій перетинаються криві довгострокових граничних витрат МС і довгострокових середніх витрат АС. В точці М підприємство має нульовий економічний прибуток, тобто має нормальний прибуток.

Одержання нульового економічного прибутку не означає, що підприємство має залишити галузь, адже воно одержує реальний прибуток. Бажано було б отримувати позитивний економічний прибуток, але для конкурентного ринку нульовий економічний прибуток є умовою довгострокової конкурентної рівноваги ( у старих підприємств немає стимулу виходу із галузі, у нових - для входу в галузь).

Нормальний стан конкурентного ринку - це довгострокова ринкова рівновага.

Умови збереження довгострокової ринкової рівноваги:

- всі підприємства галузі максимізують прибуток;

- кожне із підприємств не має стимулів для входу або виходу із галузі, тому що кожне з них одержує нульовий економічний прибуток;

- ціна продукту така, що сукупна пропозиція відповідає сукупному попиту споживача.

Різниця між граничними витратами і середніми витратами створює надлишок виробника (на рис.11.3 - прямокутник МЕF).

Тема 12. Монопольний ринок

План лекцій

1. Монополія: ринкова структура і її сутність.

2. Попит на продукт монопольної фірми.

3. Визначення обсягу виробництва і ціни монополістом при максимізації прибутку.

Література: [ 1, c. 235-242], [2, c. 124-130], [4, c. 160-164].

12.1 Монополія: ринкова структура і її сутність

Монопольний ринок - це ринок, де: діє один продавець (виробник); товар, який виробляє виробник є особливий, він не має замінників;

- ринок повністю закритий для входу нових виробників;

- відсутня конкурентна боротьба, встановлюється монопольна влада виробника, який може за рахунок підвищення ціни в певних межах знизити обсяг виробництва і отримати при цьому максимально можливий прибуток.

На монопольному ринку може бути ситуація, де діє один виробник і багато продавців. На такому ринку виробник може встановити ціну і ніхто не може вплинути іншою ціною на цю пропозицію товару.

Аналогічним монопольному ринку є монопсонічний ринок - ринок, в якого є лише один покупець і безліч продавців (ринок праці).

Основним бар`єрами для входження на ринок є:

- виключні права, отримані від уряду;

- патенти та авторські права;

- власність на всю пропозицію якого-небудь виробничого ресурсу;

- маштаби виробництва. Як правило, фірма-монополіст - це велике підприємство; тому для створення гідної конкуренції треба вкласти значні кошти, що для більшості конкурентів недоступно і недоцільно.

Для монополії, як для конкурентної фірми, головним принципом є максимізація прибутку. Величина прибутку монополії залежить від максимальнихобмежень, з якими стикається фірма. Як і для будь-якої іншої фірми прибуток монополіста обмежений витратами виробництва.

Другим важливим обмеженням є попит на його продукт.

Попитом для монополіста є ринковий попит, тому що він є одним виробником цієї продукції. Тому для монополіста, на відміну від досконалого конкурента, функція попиту є завжди спадною, а не горизонтальною лінією.

Як і для умов досконалої конкуренції, для монополіста існує чітко визначена залежність між обсягом виробництва продукції і максимальним значенням прибутку.

12 .2 Попит на продукт монопольної фірми

Однією з умов існування монопольного ринку є те, що на ринку функціонує лише один виробник якоїсь продукції. Тому фірма-монополіст є певна галузь виробництва.

Це призводить до того, що на монопольному ринку немає поділу на попит окремої фірми і ринковий (галузевий) попит, а також на пропозицію окремої фірми та ринкову пропозицію.

У споживача існує лише два можливих варіанти поведінки, або взагалі відмовитися від споживання цього товару чи придбати його у монополіста.

 Для чистого монополіста крива попиту має спадний характер:

а) б)

P P

d

d

Q Q

Рис. 12.1. Крива попиту: а) фірми-монополіста; б) конкурентної фірми.

Спадний характер кривої попиту суттєво впливає на розробку моделі поведінки монополіста на ринку при виборі обсягів виробництва. Ціна реалізації додаткової одиниці продукції для монополіста завжди перевищує граничний доход, отриманий від її продажу.

Іншими словами:

Виробник не зможе продати більше продукції без зниження ціни на неї.

Причому він буде змушений одночасно знизити ціну не тільки на додаткову одиницю товару, а й на весь обсяг продаж.

Якщо на конкурентному ринку TR=PQ, то на монопольному ринку

 d (PQ)

MR=---------- MR=0, TR=max

dQ

TR

TR_K

TR_M

TR=max

Q

Рис. 12.2. Крива доходу монополіста

d TR d (PQ)

Крива TR має точку перетину, при якій похідна -= --------- = MR = 0

d Q d Q

і TR - max

Аналізуючи еластичність попиту, можна зробити висновок, що при еластичному попиті зниження ціни збільшує валовий дохід продавця. Якщо попит нееластичний, то при зменшенні ціни доход зменшується, а при збільшенні ціни доход збільшується. Цей висновок, ці залежності дають можливість вибирати співвідношення “ціна - обсяг продукту” для монополіста.

 P

еластична ділянка

P₁ одинична еластичність

нееластична ділянка

P₂ d

TR₁ Q₁ Q

TR₂

TR

Q₃ Q₁ Q₂

Рис.12.3. Модель вибору фірми монополіста

.

Якщо монополіст обере ціну, що відповідає нееластичній ділянці кривої попиту (Р2), то отриманий ним доход TR2 може принести продажі значно менших обсягів продукції (Q3 < Q2).

Виробник, який хоче максимізувати прибуток, буде завжди намагатись уникнути нееластичної ділянки кривої попиту.

12.3 Визначення обсягу виробництва і ціни монополістом при максимізації прибутку

Щоб максимізувати прибуток, фірма повинна досягти такого обсягу виробництва продукції, за якого гранична виручка (граничний доход) MR дорівнює граничним витратам МС.

MR=MC (12.1)

В цьому - вирішення проблеми максимізації прибутку для монополіста, як і для будь-якої іншої фірми.

Прибуток монополії визначається як різниця між виручкою та загальними витратами виробництва.

ЕП=TR - TC (12.2)

Із зростанням Q прибуток зростатиме поки не досягне максимуму, а потім буде зменшуватись.

Певний обсяг виробництва Q максимізує прибуток в тому випадку, коли приріст прибутку від додаткового збільшення Q дорівнює 0.

d ЕП d TR d TC MR - MC == 0 TR - TC = ЕП ------- = ------- - ------- MR = MC

С TC d Q d Q d Q

TR

max

Q

Q Q

Рис.12.5. Модель вибору обсягу виробництва за загальними значеннями доходу і витрат.

Формула MR = MC - є необхідною умовою максимізації прибутку.

Для монопольної фірми граничний доход визначається формулою:

MR = P (1+ ); (12.3)

Так як MC = MR , то можна записати, що

- перевищення ціни над граничними витратами в процентах від ціни. Ціну можна виразити через граничні витрати як:

P=

При |Еd| = 1 - ціна є невизначеною величиною.

|Ed| < 0 - ціна менша за нуль.

Ці два випадки не мають економічного сенсу. Таким чином, монополія максимізує прибуток тільки при |Ed|>1.

Таким чином, монополіст, визначаючи ціну, враховує що вона може перевищувати граничні витрати на величину, обернено пропорційну еластичності попиту. Випуск товарів необхідно розширювати поки за ціни, що встановлені монополістом, доки продукція знаходить збут.

Отже, необхідною умовою максимізації прибутку є рівність MC = MR.

P

MC

P_E AC

прибуток

E

D=AR

Q_E Q

Рис.12.6. Модель рівноваги монополії в короткостроковому періоді.

На графіку (рис. 12.6) точка Е (точка перетину ліній граничних витрат МС і граничного доходу) є точкою рівноваги фірми-монополіста. Опустивши вертикальну лінію на ось Х , знаходимо обсяг продукції Q_E, при якому фірма одержить максимальний прибуток. Перетин вертикальної з лінією попиту D визначає ціну Р_Е, при якій буде реалізовано цей обсяг продукції.

В довгостроковому періоді монополія, яка максимізує прибуток, розширює свої операції, поки не стане випускати кількість товару, яка відповідає правилу рівності граничної виручки і довгострокових граничних витрат (MR = LRMC). Фірма - монополіст забезпечить рівновагу в довгому періоді в тому випадку, якщо вона зможе утримати контрольовану галузь від проникнення інших фірм.

Тема 13. Монопольна влада та антимонопольна

політика держави

План лекції

1. Монопольна влада. Показники монопольної влади.

2. Суспільні втрати монопольної влади. Антимонопольна політика держави.

3. Цінова дискримінація.

Література: [ 1, c. 248-258], [2, c. 130-136], [4, c. 165-182].

13.1 Монопольна влада. Показники монопольної влади

Ступінь перевищення монопольної ціни над граничними витратами характеризує монопольну владу виробника.

Таке визначення монопольної влади отримав назву показника монопольної влади Лернера:

L = (P - MC)/P або L = - 1/Ed (13.1)

Числове значення коефіцієнта Лернера знаходиться між 0 та 1. Для досконало конкурентної фірми Р = МС і L = 0.

Чим більше L , тим більше монопольна влада. Отже способом виміру монопольної влади є величина, на яку ціна, що максимізує прибуток, перевищує граничні витрати, або це величина обернена еластичності попиту, Ed - коефіцієнт еластичності попиту на продукцію підприємства, а не еластичність ринкового попиту.

Велика монопольна влада сама по собі не гарантує підприємству високі прибутки. Прибуток залежить від співвідношення середніх витрат і ціни.

Таким чином, основною причиною монопольної влади є еластичність попиту для підприємства, на яку впливають три фактори: еластичність ринкового попиту, кількість підприємств на ринку, взаємовідносини між підприємствами.

Положення, за якого тільки декілька підприємств захоплюють більшу частину ринку збуту, називається концентрацією ринку.

Концентрація може вимірюватися:

а) коефіцієнтом концентрації - часткою(відсотком) продаж 4-5 най- ббільших підприємств в загальному обсягу продаж;

б) індексом Герфіндаля( I_г ):

І_г= d_i² = d₁² + d₂² +…+ d_n², (13.2)

де n - кількість підприємств на ринку;

d_i - доля ринку і-го підприємства, %.

Зростання кількості підприємств призводить до зменшення монопольної влади , тому підприємства завжди зацікавлені в обмеженні доступу до галузі. Це є важливим моментом конкурентної стратегії. Позитивний ефект масштабу може привести до того, що на ринку буде діяти тільки одне підприємство.

Вирішальним фактором встановлення монопольної ціни є можливість взаємодії виробників. Якщо підприємства конкурують між собою, кожне з них буде мати мінімальну владу, або взагалі її не матимуть. Якщо підприємства не конкурують , вони вступають в змову і можуть підвищувати ціни разом, а отже мають можливість збільшувати прибуток.

Монопольна влада не є незмінною. Вона залежить як від попиту, так і від витрат самого підприємства.

Монопольне становище на ринку завжди гарантує беззбиткову діяльність.

Для порівняння стану рівноваги фірми за умов монополії та досконалої конкуренції проаналізуємо їх за допомогою графіка.

P

MR D

Р_m MC

AC

P_c

Q_m Q_c Q

Рис. 13.3 Рівновага монополії та досконалої конкуренції

Вільний вхід у галузь та вихід з неї сприяють зміщенню кривої пропозиції, яка є сумою кривих пропозицій таким чином, що виконується рівняння рівноваги

P_c = MC (Q_c) = AC (Q_c) (13.3)

Одночасно виконується рівняння рівноваги для попиту і пропозиції,

S(P_c) = D(P_c) (13.4)

тобто крива пропозиції збігається з кривою граничних витрат

S(P_c) = MC(Q_c).

Обсяг рівноваги монополіста (Q_m), як відомо, визначається як абсциса точки перетину кривої МС (граничних витрат) та кривої MR( граничного доходу). Так як фірма-монополіст є єдиним виробником, то лінія попиту на продукцію є лінією попиту фірми-монополіст. Ціна монопольної рівноваги встановиться на рівні Р_т . Таким чином, графік 12.3 ілюструє основний висновок теорії монополії: за умов монополії ціна буде вища, а обсяг виробництва нижчий, ніж за досконалої конкуренції ( Р_т Р_с ; Q_m Q_c ).

Стає зрозумілим, що втрачає споживач, коли отримує товар, послугу з рук монополії, а не з досконалого ринку: споживачі отримують менше, а сплачують за кожну одиницю товару більше, ніж на конкурентному ринку.

13.3 Суспільні втрати монопольної влади. Антимонопольна

політика держави

Проаналізуємо за допомогою графіка рис.13.4, що втрачає сукупність споживачів за умов монополії (суспільні втрати).

P MR D (P)

P_m

А В MC

P_C

С D (P)

0 Q_m Q_C Q

Рис. 13.4 Соціальна ціна монополії

Допустимо, що криві витрат конкурентного і монопольного підприємства є однаковими.

Із рис. 13.4 видно, що сукупні втрати надлишку споживачів в умовах монополії становить А+В. Виробник одержує надлишок в розмірі А і втрачає в розмірі С. його прибуток буде ставити А-С. тому чисті збитки монопольної влади будуть дорівнювати (А+В) - (А-С) = В+С .

На цю величину суспільство в умовах монопольної влади одержить менше продукції по вартості, ніж в умовах конкурентного ринку. Вона і є мірилом неефективності чистої монополії в порівнянні з чистою конкуренцією.

Найсуттєвіші економічні наслідки монополії:

1. Монополіст вважає за доцільне продавати менший обсяг продукції за вищі ціни, ніж при досконалій конкуренції.

2. У монополіста фактичні витрати фірми для будь-якого обсягу виробництва більші, ніж мінімально важливі. Це явище називається Х - неефективністю і пояснюється воно відсутністю конкурентів.

3. Монополія впливає на науково-технічний прогрес.

З одного боку монополії можуть вщілити значні кошти на проведення наукових досліджень та розробку нових технологій, що не під силу дрібним виробникам конкурентного ринку.

Однак у монополіста немає постійних стимулів до науково-технічного прогресу. Він може собі дозволити бути неефективним.

4. Монополіст має можливість проводити цінову дискримінацію. Вона відбувається тоді, коли певний продукт реалізується за декількома цінами і ці відмінності не пов'язані з витратами.

Продавець - монополіст може застосовувати цінову дискримінацію за умови, що він має змогу виділити різні групи покупців і якщо первинний покупець не має змоги перепродувати товар чи послугу.

Наприклад, різна оплата за електроенергію підприємствами, населенням, сільськими жителями.

Таким чином, монополізм має суперечливі соціальні і економічні наслідки.

Однак, незаперечним є те, що він підриває конкуренцію, як основу ринкового саморегулювання. Тому однієї з функцій держави в сучасних умовах є обмеження монополізму, підтримка конкурентного середовища.