макроекономічна рівновага нестабільність

Ринковій економіці властива нестабільність. Ретроспективний аналіз економік капіталістичного світу, як і сьогодення, свідчить, що періоди процвітання економічних систем різних країн світу змінюється падінням обсягів виробництва і доходів, зростанням безробіття, інфляційними та дефляцій ними процесами. Явища періодичного порушення та відновлення рівноваги, як виявилось, відбуваються у певній логічній послідовності та з певною періодичністю. Так, перша економічна криза капіталістичної економіки виникла в Англії у 1825-1826 рр. Потім кризи повторюються кожні 10-11 років (1836-1837 рр., 1847-1848 рр., 1857 р. та ін.). Кризи XIX ст., що мали світовий характер, датуються 1866, 1873, 1890 рр. Будь-яка економічна криза - складний комплекс явищ, що відбуваються в логічній послідовності. Перед кожною кризою спостерігається розширення виробництва і зростання товарних цін. Потім ціни падають, а в сфері грошово-кредитного обігу починаються зміни, які завершуються повною руйнацією кредиту. Явища, що відбуваються на грошовому ринку в період зростання економіки та в період її спаду настільки типові, що їх можна передбачити завчасно.

Досліджуючи економічні (промислові) кризи XIX ст., Карл Маркс дійшов висновку, що головною причиною циклічних коливань капіталістичної економіки є основна суперечність капіталізму - між суспільним характером виробництва та приватнокапіталістичною формою власності, яка має форми вияву:

· суперечність між виробництвом і споживанням;

· нерівномірність (непропорційність) розвитку різних сфер і галузей виробництва;

· суперечність між планомірною організацією виробництва в межах окремих підприємств та стихійним розвитком економіки в цілому.

Періодичність (повторюваність) циклічних коливань К. Маркс пов'язував із матеріальною основою криз - періодичністю оновлення основного капіталу, яка на той час становила 8-10 років.

К. Маркс вважав, що в межах капіталістичного суспільного устрою основна суперечність не може бути вирішена, і пов'язував її з пролетарською революцією, яка покладе край циклічним коливанням економіки.

Марксистська теорія - теорія пролетарська, саме тому проти неї була спрямована масова критика.

XX ст. відзначилось ще частішими коливаннями, про що свідчать кризи 1900-1903 рр., 1907-1908, 1913-1914, 1920-1921, 1929-1933, 1937-1938, 1948-1949, 1957-1958, 1970-1971, 1974-1975, 1980-1982, 1990-1992 рр.

Найглибшою за всю історію капіталізму була криза 1929-1933 рр., яка увійшла в історію під назвою «велика депресія». Щоб підкреслити руйнівний характер цієї кризи, достатньо сказати, що рівень безробіття у найрозвиненіших капіталістичних країнах досяг 33-40%, а економіка США відстала у економічному розвитку на 146 років.

Не уникла циклічних коливань і планова економіка. Глибоке падіння виробництва в період політики «воєнного комунізму», аграрна криза 1931-1932 рр., поступальне скорочення частки товарів групи «Б» у промисловій продукції в СРСР свідчать про неспроможність планомірно організованого господарства уникнути циклічних коливань. Як система, що ґрунтувалася на повній державній власності та намаганні тотального централізованого регулювання усіх зв'язків, вона виявилась неефективною значною мірою тому, що ігнорувала механізм саморозвитку і самоорганізації системи.

Постійність коливань економічних явищ вимагає відповіді на запитання: яка сила керує зміною пожвавлення й застою торгівлі, розширення та падіння виробництва? Чому промислові піднесення з такою ж безумовністю, з якою ніч змінює день, а відплив настає за припливом, зумовлюють занепад, за яким починається нове піднесення? На якому ґрунті виникає ритмічна пульсація капіталістичної економіки, пульсація, що за своєю правильністю нагадує явища не соціального, а біологічного або неорганічного рівня? На ці запитання прагнув відповісти М. Туган-Барановський та практично всі великі економісти XIX ст. Актуальне воно і для XXI ст. [2]

1.2 Сукупний попит і сукупна пропозиція. Макроекономічна рівновага

Для представників класичної школи був характерний мікроекономічний аналіз, але їх погляди і висновки досить вірно відображають функціонування ринкової системи.

Слід відмітити, що класики розглядали економічну рівновагу тільки у короткостроковому періоді для умов досконалої конкуренції. Ж.-Б. Сей вперше сформулював так званий «закон ринків», сутність якого зводилася до наступного твердження: пропозиція товарів створює свій власний попит, чи, іншими словами, вироблений об'єм продукціі автоматично забезпечує дохід, рівний вартості всіх створених товарів. Це означає, що, по-перше, метою власника доходу є не отримання грошей як таких, а придбання різних матеріальних благ, тобто отримуваний дохід витрачається повністю. Гроші при такому підході відіграють чисто технічну функцію, спрощуючи процес обміну товарами.

По-друге, витрачаються тільки власні грошові засоби.

Представники класичного напрямку розробили достатньо чітку теорію загальної економічної рівноваги, що автоматично забезпечує рівність доходів і видатків при повній зайнятості, яка не вступає в протиріччя з дією закону Сея. Вихідним моментом цієї теорії є аналіз таких категорій, як процентна ставка, заробітна плата, рівень цін в країні. Ці ключові змінні, які в уявленні класиків є гнучкими величинами, забезпечують рівновагу на ринку капіталу, ринку праці і грошовому ринку. Процент врівноважує попит і пропозицію на ринку праці, так що існування вимушеного безробіття просто неможливе; гнучкі ціни забезпечують «очищення» ринку від продукції, так що довготривалий пере випуск також виявляється неможливим; збільшення грошової маси в обороті нічого не змінює у реальному потоці товарів і послуг, спричиняючи лише вплив на номінальні вартісні величини.

Таким чином, ринковий механізм у теорії класиків сам здатен виправляти дисбаланси, що виникають у масштабах національної економіки і втручання держави виявляється непотрібним. Принцип невтручання держави - це макроекономічна політика класиків, і рекомендації сучасних економістів - прихильників неокласичного напрямку базуються на висновках класичної школи. [2,4]

2. Фінансова біржа і макроекономічна нестабільність

Чи існує якийсь зв'язок між цінами (курсом) акцій і макроекономікою?

Фінансові інвестори щоденно купують і продають сертифікати акцій тисяч корпорацій. Ці корпорації платять дивіденди, тобто частину свого прибутку, утримувачам їх акцій. Ціна акцій даної компанії визначається співвідношенням попиту на ці акції і їх пропозиції. Звичайно ціни на окремі акції піднімаються чи падають в залежності від того, які прибутки очікуються у кожної фірми. Більш високі прибутки звичайно тягнуть за собою більш високі дивіденди для утримувачів акцій, і в очікуванні таких дивідендів інвестори готові платити за акції більш високу ціну.

За фондовими індексами слідкують і повідомляють про них у пресі. До них належить, наприклад, промисловий індекс Доу-Джонса, котрий являє собою середнє значення цін на акції найкрупніших промислових компаній США. Нерідко ці середні ціни з часом змінюються і навіть різко піднімаються чи падають протягом одного дня. Так, у «чорний понеділок», 19 жовтня 1987 р. падіння індексу Доу-Джонса досягло за день рекордної величини - 20%. Акціонерний капітал на суму близько 500 млрд. дол. випарувався за один день!

Коливання фондової біржі підіймають важливе питання: чи призводять зміни цін на акції до макроекономічної нестабільності? Такі зв'язки між фондовою біржею і економікою, котрі могли б побудити нас відповісти на це питання стверджувально, дійсно існують. Розглянемо різке падіння курса акцій. Відчувши себе біднішими, власники акцій можуть скоротити свої витрати на товари та послуги. А оскільки випуск нових акцій як джерело залучення капіталу в цих умовах втрачає свою привабливість для фірм, вони можуть відповісти на це скороченням закупок інвестиційних товарів.

Однак дослідження виявили, що зміни цін на акції чинять відносно слабкий вплив на споживання та інвестиції. Тому, хоча фондові індекси, безумовно, впливають на рівень сукупних витрат, сам фондовий ринок не є основною причиною спаду чи інфляції.

У зв'язку з цим виникає ще одне питання. Навіть якщо зміни курсу акцій і не призводять до значних змін об'єму внутрішнього виробництва і рівня цін, чи можуть вони попереджувати про такі зміни? Інакше кажучи, якщо ринкова вартість акцій залежить від планованих прибутків, чи можемо ми очікувати, що стрімкі коливання фондових індексів передвістять нам зміни майбутньої економічної кон'юнктури? Насправді, курси акцій часто падають до початку спадів і починають рости до початку підйомів. З цієї причини курс акцій включений в групу 11 змінних, що складають індекс провідних показників. Цей індекс часто дає корисний ключ для визначення майбутнього напрямку розвитку економіки. Але самі по собі ціні на фондовій біржі не є надійним сигналом змін в об'ємі внутрішнього виробництва. У деяких випадках різке падіння курсу акцій не супроводжувалось наступним спадом в економіці. «Чорний понеділок» сам по собі не викликав спаду протягом наступних двох років. В інших випадках спад починався без попереднього падіння цін на фондовій біржі.

Таким чином, взаємозв'язок між цінами на фондовій біржі і макроекономікою вельми неміцний. Зміна курсу акцій не тільки не є головним джерелом макроекономічної нестабільності, але й не слугує абсолютно надійним критерієм для прогнозування спадів чи підйомів в економіці. [5]

3. Аналіз макроекономічної ситуації в Україні

3.1 Випуск товарів і послуг та валовий внутрішній продукт України

Реальний валовий внутрішній продукт у січні-жовтні 2003 року порівняно з відповідним періодом поереднього року становив 107,2%, у жовтні - 112,3%.

Номінальним ВВП за орієнтованою оцінкою за січень-жовтень склав 201 684 млн. грн., за жовтень - 25 128 млн. грн. Індекс-дефлятор ВВП у січні-жовтні становив 105,3%.

Випуск та валова додана вартість за видами економічної діяльності характеризуються такими індексами (табл. 3.1):

Табл. 3.1. Випуск товарів і послуг та валовий внутрішній продукт України (2003 рік) (у відсотках, у порівнянних цінах)

Зростання ВВП у січні-жовтні порівняно з відповідним періодом минулого року на 7,2% відбулось в основному за рахунок збільшення валової доданої вартості в будівництві на 23,2%, обробній промисловості - на 17,8%, оптовій і роздрібній торгівлі - на 11,2%, транспорті - на 11,1%, виробництві та розподіленні електроенергії, газу та води - на 7,2%. [6]

Табл. 3.2. Випуск товарів та валовий внутрішній продукт України (2008 рік) (у відсотках, у порівнянних цінах)

3.2 Позитивні тенденції? - на що вказують тренди

Оприлюднений Держкомстатом показник зростання реального ВВП за два місяці поточного 2008 року, вірогідно, покладе початок широким дискусіям стосовно результатів діяльності уряду за перші 100 днів. Хоча термін чималий, ситуація залишається суперечливою, а економічні перспективи не є однозначними. Звернення до окремих «трендових характеристик» української економіки дозволяє виокремити певні особливості формування економічної динаміки.

Відомо, що реальний ВВП у січні-лютому 2008 р., порівняно з відповідним періодом попереднього року, зріс на 5,8%, а обсяг промислового виробництва як основної складової ВВП за вказаний період збільшився на 8,8%. 2007 р. аналогічні показники становили 8,6% і 13,4%. Тобто найвагоміші макроекономічні показники початку 2008 р. дещо поступаються відповідним показникам попереднього року. Зрозуміло, що представники опозиції найближчим часом виступлять із критикою, вказуючи на сповільнення темпів економічного зростання. Та чи справді вони свідчать про гальмування економічної динаміки?

Зауважимо, що вагомою складовою формування показника економічної динаміки є база порівняння (до попереднього періоду). У цьому контексті два останні рокиперебувають «у різних умовах». Слід нагадати, що на початку 2006 р. були зафіксовані низькі показники зростання реального ВВП (а у промисловості був навіть спад у січні -- на 2,9%, у січні- лютому -- на 0,6%). Проте вже у серпні кумулятивний показник зростання реального ВВП досяг майже 6%. Саме відносно низькі обсяги ВВП початку 2006 року сформували таку базу порівняння, яка стала визначальною для досить високих показників економічної динаміки у наступному 2007 р. -- за перші два місяці зростання становило 8,6% (рис. 3.1).

Рис. 3.1. Динаміка реального ВВП, кумулятивно % до відповідного періоду попереднього року

Однак у подальшому показник економічної динаміки (зростання реального ВВП) 2007 р. послідовно знижувався, у т.ч. внаслідок вищої бази порівняння, сформованої у весняно-літній період 2006 р. Тому не викликає подиву, що в умовах збереження політичних протистоянь, а отже «відстороненості» влади від активного втручання у економічне середовище (а з тим і певної сталості умов ведення бізнесу), результуючі показники економічної динаміки у 2006-2007 р. і 2007 р. виявилися, по суті, однаковими -- на рівні 7% щорічно.

Як наслідок, певне зниження показника зростання ВВП на початку 2008 р. (щодо попереднього року) за утримуваної стійкої економічної динаміки, сформованої у попередні місяці, видається цілком природнім, зважаючи на високу (для 2008 р.) базу порівняння з першими місяцями 2007 р. І можемо стверджувати: якщо впродовж 2008 р. вдасться уникнути цінових шоків, пов'язаних із черговим здорожчанням енергоносіїв, то з високою вірогідністю динаміка ВВП залишатиметься висхідною, і результуючий (наприкінці поточного року) показник реального зростання також займе рівень двох попередніх років.

Однак утримання вказаної позитивної динаміки не буде простим. Знову звернемося до окремих трендових характеристик. Як відомо, перерозподіл коштів через бюджет має суперечливий вплив на економічну динаміку. Багаті розвинуті країни з міцними інститутами громадянського суспільства можуть собі дозволити перерозподіляти через бюджетну систему значні обсяги ВВП. Для країн, що розвиваються, і трансформаційних країн підтримання високої економічної динаміки часто пов'язуєтьсязі зниженням податкового навантаження. Останніми роками в Україні досить виразно виявив себе саме обернений взаємозв'язок між економічним зростанням і часткою доданої вартості, що перерозподіляється через бюджет (рис. 3.2).

Рис. 3.2. Реальне зростання промисловості (% до попереднього року) і доходи Зведеного бюджету (% ВВП)

Так зокрема, для України є критичним обсяг доходів консолідованого бюджету у 28%, який дозволяє утримати принаймні 12%-рівень зростання промислового виробництва (і забезпечити високі показники зростання економіки загалом).

У цьому контексті оцінка перерозподілу ВВП через бюджет цього року на рівні, що сягає майже 31%, означає можливе погіршення податкових стимулів, а з тим посилення ризиків негативного податкового тиску на виробничу сферу.

Поки уряд переконує, що зростання обсягів доходів відбуватиметься переважно за рахунок розширення бази оподаткування (у т.ч. зниження податкових пільг). Однак у практичній площині сьогодні уряд переважно зосереджений на фіскальній складовій політики (пов'язаній, насамперед, із перерозподілом ресурсів), і донині не впроваджено дієвих кроків, спрямованих на розвиток підприємництва, передовсім малого і середнього бізнесу.

Така «відстороненість» (від першочергового сприяння бізнесу) може мати негативні вияви вже у короткостроковій перспективі. Якщо ж згадати про вимоги про розширення видатків на «першочергові потреби», то ризики підвищення податкового тиску посилюються, що, своєю чергою, матиме пригнічуючий вплив на економічну динаміку у поточному році.

Вочевидь, значна увага уряду у поточному році має бути зосереджена на приборканні інфляційних процесів. Водночас «традиційні» для української економіки цінові тренди також визначають короткострокові інфляційні перспективи.

Поступове пом'якшення інфляційних процесів, яке спостерігалося у весною, стало, насамперед, відображенням сезонного фактору (у березні-травні рівень інфляції традиційно суттєво нижчий за показники січня-лютого -- рис. 3.3) і не стосувалося заходів урядової політики.

Рис. 3.3. Інфляція в Україні, % до попереднього місяця

Здорожчання ж газу найвідчутнішим було саме наприкінці весни, коли неминуче відбувся як перегляд житлово-комунальних тарифів, так і врахування нової енергетичної складової у промисловості. Проте досягнута на той час стійкість продовольчих ринків (у т.ч. в очікуванні, згідно з оцінками міжнародних експертів, кращого нового врожаю) повинні стримати інфляційний шок. [7]

3.3 Макроекономічні показники України

Ш Реальний ВВП у січні-жовтні 2008р. порівняно з січнем-жовтнем 2007 р. становив 105,8%.

Ш Обсяг промислового виробництва за січень-вересень 2008 р. порівняно з січнем-вереснем 2007р. збільшився на 5,1%.

Ш Обсяг продукції сільського господарства в усіх категоріях господарств за січень-вересень 2008 р. порівняно з січнем-вереснем 2007 р. збільшився на 15,1%.

Ш За січень-червень 2008 р. за рахунок усіх джерел фінансування освоєно 81561,3 млн. грн. інвестицій в основний капітал.

Ш За січень-червень 2008 р. введено в експлуатацію 4044,6 тис. кв. м загальної площі житла.

Ш Обсяг продукції будівництва за січень-вересень 2008 р. порівняно з січнем-вереснем 2007 р. зменшився на 7,2%.

Ш За січень-вересень 2008 р. підприємствами транспорту перевезено 696,7 млн.т вантажів, що на 5,8% більше, ніж за січень-вересень 2007 р.

Ш Послугами пасажирського транспорту у січні-вересні 2008 р. скористалися 6,2 млрд. пасажирів, що на 3,3% більше, ніж за січень-вересень 2007 р.

Ш Обсяг експорту зовнішньої торгівлі України товарами за січень-серпень 2008 р. становив 46877,2 млн. дол. США, імпорту - 59366,3 млн. дол. США;

Ш Індекс цін виробників промислової продукції у жовтні 2008 р. становив 98,6%, з початку року - 132,1%.

Ш Індекс споживчих цін у жовтні 2008 р. становив 101,7%, з початку року - 118,0%.

Ш Реальний наявний доход населення, визначений з урахуванням цінового фактора, за січень-серпень 2008 р. збільшився на 13,4% порівняно зсічнем-серпнем 2007 р.

Ш Реальна заробітна плата найманих працівників у вересні 2008 р. порівняно з серпнем 2008 р. збільшилась на 1,1%.

Ш Сума невиплаченої заробітної плати на 1 вересня 2008 р. становила 695,2 млн. грн.

Ш Рівень безробіття (за методологією МОП) в середньому за І півріччя 2008 р. складав 6,8% економічно активного населення працездатного віку.

Ш Рівень зареєстрованого безробіття, розрахований по відношенню до населення працездатного віку, на 1 жовтня 2008 р. становив 1,8%. [6]

Висновки

У роботі розглядаються теорії макроекономічної рівноваги. Загальна економічна рівновага - це такий стан економіки, коли на усіх ринках - благ, грошей, капіталу і праці - одночасно досягається рівновага. Існують дві основні теорії по даній темі: класична і кейнсіанська. Прихильники обох теорій приводять переконливі докази на свою користь, у тому числі і з історії. Послідовники Кейнса посилаються на часи Великої Депресії 30-х рр. XX ст. в США, коли збільшення державних видатків допомогло вивести країну з кризи; а класики на чолі з Мілтоном Фрідменом стверджують, що США від Депресії позбавила друга світова війна.

Класики стверджують, що і інвестиції і заощадження залежать від процентної ставки. Кейнсіанці заявляють, що насправді заощадження залишаються постійними, незалежно від ставки відсотка, і змінюються відповідно з чистим доходом. Класики виступають за принцип «laissez-faire» - невтручання держави в економіку країни, а кейнсіанці стверджують, що тільки таким чином можна боротися з безробіттям. У монетаристів є успішний досвід впровадження своїх теорій у практику під час енергетичної кризи 70-х, коли економіка більшості розвинутих країн була уражена стагфляцією, а послідовники Кейнса гордяться економікою США, що переживала небувале економічне зростання останні два десятиріччя і пропагують «парадокс ощадливості», коли прагнення накопити грошей приводить до протилежних результатів. У відповідь на це їм приводять у приклад самого Пола Самуельсона, автора знаменитого «Економікс». Ця книга перевидавалася більше 15 разів і по ній можна від слідкувати, як сам Самуельсон змінив своє ставлення до заощаджень. У 13 виданні (1989) він уже у співавторстві з Нордхаусом пише про те, що «більшість економістів вважають, що поточний рівень заощаджень дуже малий, щоб гарантувати стабільний і здоровий рівень інвестицій в економіці 90-х..», тобто фактично відходить від кейнсіанської теорії.

По якому б шляху не пішла Україна у XXI ст., важливо органічно і злагоджено розвивати всі галузі національного господарства. Можна тільки догадуватися, з чим нам доведеться зіткнутися через кілька десятків років, але одне відомо точно - це буде суровий шлях, не позбавлений випробувань, помилок і розчарувань. [1]

Макроекономічна стабільність - запорука високих соціальних видатків. «За останні два роки соціальні видатки зростають неймовірними темпами, а соціальний аспект став ключовим як у бюджетному процесі, так і для всіх політичних ініціатив українських партій», - наголосив під час виступу у Верховній Раді 04.12.2007 року кандидат на посаду спікера ВР Арсеній Яценюк. Вважаю, сьогодні в Україні треба поєднувати соціальну політику зі здоровою макроекономікою - аби не вийшло так, що, поставивши на перше місце виключно соціальні питання, ми забули про те, що казна може стати пустою», - зауважив він.