Управління капіталом підприємства ВАТ "Електромотор"

Оптимізація структури капітал ВАТ «Електромотор» за критерієм максимізації рівня фінансової рентабельності проводиться за показниками фінансового лівереджу та валової рентабельності активів, які були розраховані в табл. 2.5.

Таблиця 2.6. Оптимізація структури капіталу ВАТ «Електромотор» за критерієм максимізації рівня фінансової рентабельності за 2008 - 2010 рр. (станом на кінець року)

За даними табл. 2.6. структура капіталу ВАТ «Електромотор» у 2009 р. є найбільш наближеною до оптимальної порівняно з досліджуваними роками. У 2010 р. структура капіталу підприємства є неоптимальною, бо спостерігається найбільша валова рентабельність активів.

Важливим елементом оцінки вартості підприємства є визначення вартості капіталу, який є в його розпорядженні. Це поняття характеризує ціну залучення підприємством фінансових ресурсів. Інакше кажучи, це винагорода, за яку капіталодавці погоджуються вкладати кошти в дане підприємство. Згідно із сучасними тенденціями в теорії і практиці фінансової діяльності вартість капіталу підприємства рекомендується розраховувати на основі використання так званої моделі середньозваженої вартості капіталу (Weighted Average Cost of Capital = WACC). Вихідною базою для розрахунку цього показника є дані, отримані в процесі поелементної оцінки капіталу.

Формула для розрахунку середньозваженої вартості капіталу має такий вигляд:

СВК = ,

де С_і - вартість і-го елемента капіталу, %;

У_і - питома вага і-го елемента капіталу у загальній його сумі, виражена десятковим дробом.

Середньозважена вартість капіталу є мінімальною нормою прибутку, на яку сподіваються інвестори та кредитори [18]. Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації середньозваженої вартості капіталу проводиться на основі розрахунку вартості складових елементів капіталу, яка наведена в табл. 2.7.

Таблиця 2.7. Оптимізація структури капіталу ВАТ «Електромотор» за критерієм мінімізації середньозваженої вартості капіталу за 2008 - 2010 рр. (станом на кінець року)

Таблиця

Аналізуючи табл. 2.7. у 2009 р. спостерігалася найбільш оптимальна структура капіталу порівняно із дослідженими роками. У 2010 р. структура капіталу є неоптимальною, спостерігається велика частка власного капіталу, який з точки зору фінансового менеджменту вважається дорожчим ніж залучений. Тому в майбутньому для оптимізації структури капіталу підприємству необхідно збільшувати частку позикового капіталу. Якщо звернути увагу на інші можливі варіанти структури капіталу, то найнеоптимальнішим є варіант - 30 600 тис. грн. власного капіталу та 3 400 тис. грн. залученого.

Останній метод оптимізації структури капіталу за критерієм мінімізації рівня фінансового ризику, який пов'язаний з процесом диференційованого вибору джерел фінансування різних складових частин активів підприємства, є суб'єктивним, тому в нашому випадку оптимізувати структуру за цим методом нераціонально [7].

3.Шляхи вдосконалення управління капіталом підприємства

Підвищення ефективності управління капіталом підприємства на сьогоднішній день здійснюється за допомогою таких способів, як: підвищення рентабельності активів підприємства; зростання ефекту фінансового лівереджу; оптимізації структури капіталу; зниження вартості капіталу та інші.

В сучасних умовах господарювання показник рентабельності актуальний для великих підприємств, переважно виробничого характеру. Для малого бізнесу його важко визначати, а тому він не є актуальним. Проблема полягає в тому, що ресурси підприємства обмеженні, а отже, виникає питання, як понісши найменші витрати, отримати найбільший прибуток.

На сучасному етапі ефективність діяльності підприємств характеризується відносною дохідністю чи прибутковістю, яка визначається показником рентабельності - тобто співвідношенням прибутку з понесеними витратами. Фінансовий стан підприємства треба систематично й усебічно оцінювати з використанням різних методів, прийомів та методик аналізу. Неефективність використання фінансових ресурсів призводить до низької платоспроможності підприємства і, як наслідок, до зниження рентабельності підприємства.

Рентабельність підприємства напряму залежить від його прибутку. Для одержання максимального прибутку підприємство повинне найбільше повно використовувати ресурси, що знаходяться в його розпорядженні. Збільшення випуску знижує витрати на одиницю продукції, тобто витрати на її виготовлення в розрахунку на одиницю продукції знижуються, а отже, знижується собівартість, що в остаточному підсумку веде до збільшення прибутку від реалізації продукції. Ну а крім цього, додаткове виробництво рентабельної продукції вже саме по собі дає додатковий прибуток. Таким чином, при збільшенні випуску і, відповідно, реалізації рентабельної продукції збільшується прибуток у розрахунку на одиницю продукції, а також збільшується кількість реалізованої продукції, кожна додаткова одиниця якої збільшує загальну суму прибутку. Унаслідок цього, збільшення рентабельної продукції, що випускається, за умови її реалізації дає значний приріст обсягу прибутку.

Виходячи з даних опрацьованих мною літературних джерел можна зробити висновок, що чим швидше обертається капітал, тим більша рентабельність. Щоб підвищити показник рентабельності, потрібно скоротити всі витратні статті, а саме: зменшити транспортні витрати; налагодити систему збуту; підвищити продуктивність праці; підприємству необхідно скоротити витрати на виробництво та реалізацію продукції. Необхідність поліпшення ефективності управління, підвищення прибутковості праці, ефективності виробництва, конкурентоспроможності підприємства вимагає проведення реструктуризації підприємства. Реструктуризація в широкому розумінні передбачає комплексність змін, а не зміну тільки однієї сфери функціонування; є постійним інструментом управління, а не реалізації одноразової цілі; може охоплювати майнові перетворення вона може бути спрямована на зміну; підлягає модифікації та коригуванню в ході реалізації. Вона може бути спрямована на зміну майна, структури виробничої програми, структури залученого капіталу, активів, доходів та витрат, структури персоналу, інформації або інших структур.

Оптимізація структури капіталу є одним з найбільш важливих і складних завдань, що розв'язуються у процесі фінансового управління ВАТ «Електромотор». Оптимальна структура капіталу являє собою таке співвідношення використання власних і позикових коштів, при якому забезпечується найбільш ефективна пропорційність між коефіцієнтом фінансової рентабельності й коефіцієнтом фінансової стабільності підприємства, тобто максимізується його ринкова вартість.

Процес оптимізації структури капіталу підприємства складається з наступних етапів:

- аналіз капіталу підприємства;

- оцінка основних факторів, що визначають формування структури капіталу;

- оптимізація структури капіталу за критерієм максимізації рівня фінансової рентабельності;

- оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації рівня фінансових ризиків;

- оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації його вартості;

- формування показника цільової структури капіталу.

Остаточне рішення, що приймається з цих питань, дозволяє сформувати на майбутній період показник «цільової структури капіталу», відповідно до якого буде здійснюватися наступне його формування на підприємстві шляхом залучення фінансових коштів з відповідних джерел.

Управління власним капіталом зв'язано не тільки із забезпеченням активного використання вже накопиченої його частини, але й з формуванням власних фінансових ресурсів, що забезпечують майбутній розвиток підприємства. У процесі управління формуванням власних фінансових ресурсів вони класифікуються по джерелах цього формування. У складі внутрішніх джерел формування власних фінансових ресурсів основне місце належить прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства. Він формує переважну частину його власних фінансових ресурсів, забезпечує приріст власного капіталу, а відповідно й ріст ринкової вартості підприємства. Певну роль у складі внутрішніх джерел грають також амортизаційні відрахування, особливо на підприємствах з високою вартістю використовуваних власних основних коштів і нематеріальних активів. Інші внутрішні джерела не відіграють помітної ролі у формуванні власних фінансових ресурсів підприємства.

У складі зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів основне місце належить залученню підприємством додаткового капіталу. Для окремих підприємств одним із зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів може бути безоплатно надана їм фінансова допомога. У число інших зовнішніх джерел входять безкоштовно передані підприємству матеріальні й нематеріальні активи, що включаються до складу його балансу.

Основу управління власним капіталом підприємства становить управління формуванням його власних фінансових ресурсів. З метою забезпечення ефективності управління цим процесом на підприємстві розробляється звичайно спеціальна фінансова політика, спрямована на залучення власних фінансових ресурсів з різних джерел відповідно до потреб його розвитку в майбутньому періоді.

При визначенні оптимальної структури капіталу слід враховувати, що головною метою діяльності будь-якого підприємства є максимізація прибутку в довгостроковому періоді. Ця мета, як правило, конфліктує з іншим важливим завданням - мінімізацією фінансових ризиків, тобто ризиків, пов'язаних з фінансуванням підприємства. Таким чином, оптимальною буде така структура капіталу підприємства, за якої досягається оптимальне співвідношення між ризиком структури капіталу та рентабельністю власного капіталу, наслідком чого буде максимізація ринкової вартості підприємства і його корпоративних прав.

Якщо рентабельність сукупного капіталу (рентабельність активів) перевищує проценти за користування кредитом, то підприємству буде вигідно залучати позички. Однак обсяг можливої заборгованості підприємства обмежується готовністю кредиторів надавати позички та кредитної ставки, які залежать від рівня ризику неповернення кредитів. У разі, якщо ризики зростають, то підвищуються і проценти за користування позичками. Якщо процентна ставка перевищує рентабельність активів, рівень фінансування за рахунок залучення кредитів слід мінімізувати.

Функціональну залежність між рентабельністю власного капіталу та його структурою можна дослідити на основі визначення ефекту фінансового лівереджу. Цей показник певною мірою дозволяє знайти наближене значення оптимальної структури капіталу, тобто виявити граничну межу використання позичкового капіталу для конкретного підприємства.

Питання управління вартістю і структурою капіталу підприємства особливо актуальне сьогодні, в період світової фінансової кризи: виважене управління вартістю і структурою капіталу в період нестабільності допоможе мінімізувати витрати із залучення джерел фінансування, підвищити прибутковість, не втративши при цьому фінансової стійкості підприємств, а в кінцевому підсумку - забезпечити фінансову стабілізацію у країні.

Управління капіталом (пасивом балансу) здійснюється з допомогою оцінки його вартості. Вартість капіталу - це ціна, що її підприємство платить за використання певного обсягу фінансових ресурсів, виражена у відсотках до цього обсягу. Так, ціною власного капіталу буде грошовий дохід, який сподіваються отримати власники, а ціною позикового капіталу - проценти за кредит тощо.

У цілому вартість капіталу підприємства як узагальнюючий показник ціни всіх ресурсів можна розглядати з таких позицій:

для підприємства, що залучає кошти (як власні, так і позикові), це, зокрема, плата за користування фінансовими ресурсами, тобто рівень витрат фінансування;

для інвестора це рівень дохідності, очікуваний ним від вкладення капіталу в дане підприємство;

в разі залучення позикових коштів це мінімальний рівень рентабельності, який має забезпечити підприємство для беззбиткової діяльності.

Більшість підприємств України зазнають великих труднощів із джерелами фінансування та не можуть сформувати раціональну структуру капіталу. Складність фінансових рішень полягає у визначенні необхідного розміру капіталу для формування основних і оборотних активів підприємства та фондів споживання, оскільки це безпосередньо пов'язано з ціною, яку треба платити за використання фінансових ресурсів [15].

Під структурою капіталу підприємства ми розуміємо співвідношення власних і позикових джерел фінансування, а також частки окремих видів джерел капіталу в його загальній сумі, котрі формуються у процесі здійснення господарської діяльності підприємства. Проблема структури капіталу виникла в теорії і практичній господарській діяльності українських підприємств порівняно недавно. При цьому основна увага приділялася не джерелам фінансування активів, а окремим видам основних і оборотних активів, що різко знижувало ефективність прийняття фінансових рішень. Із переходом економіки України на ринковий шлях розвитку й особливо сьогодні, в період світової фінансової кризи, постала потреба у визначенні ефективної структури джерел фінансування активів.

Виходячи з того, що виробнича й фінансова діяльність підприємства починається з формування фінансових ресурсів, які є передумовою для стабільного виробництва та його постійного зростання, можна погодитися із твердженням В.М. Опаріна, що в ринкових умовах виграє той, хто зуміє залучити більше ресурсів із найменшими затратами. Отже, треба вміти визначати ціну джерел фінансування з метою підвищення ефективності управління витратами і структурою капіталу.

Щоб визначити ціну фінансових ресурсів, тобто вартість капіталу підприємства, потрібно виділити в його загальній структурі ті елементи, які підлягають оцінці. Для цього у власному й позиковому капіталі виокремлюються складові, що мають свою вартість, тобто за використання яких підприємство платить власникам фінансових ресурсів. Потім оцінюється вартість кожного джерела з урахуванням усіх затрат на його залучення, а після цього визначається загальна вартість капіталу, котра характеризує середній рівень витрат на підтримання певної структури джерел фінансування. Джерелами фінансування, що мають свою вартість і підлягають оцінці, у складі власного капіталу є додаткові внески власників (або додатково залучений акціонерний капітал) та нерозподілений прибуток, у складі позикового капіталу - банківський кредит, фінансовий лізинг, облігаційна позика, товарний кредит, внутрішня кредиторська заборгованість[16].

Підвищення ринкової вартості підприємства через процеси формування та використання капіталу доцільне шляхом:

- збільшення величини інвестованого капіталу;

- підвищення ефективності використання капіталу;

- зниження ціни власного та позикового капіталу;

- оптимізації структури капіталу;

- підвищення ефективності використання інтелектуального капіталу.

Для підвищення ефективності використання капіталу пропонується здійснити такі заходи:

а) по-перше, формуючи склад нових активів, потрібно вкладати кошти в ті активи, що будуть максимально задіяні в процесі виробництва та зможуть приносити максимум прибутку. З цих позицій доцільно вкладати кошти в модернізацію підприємства, нові технології тощо;

б) по-друге, потрібно оцінити внесок у приріст ринкової вартості підприємств наявних на підприємстві активів та здійснити реструктуризацію активів шляхом ліквідації та продажу збиткових, а також продажу активів, які не генерують грошові потоки підприємств та не задіяні у процеси виробництва;

в) по-третє, потрібно належним чином оцінити нематеріальні активи підприємств та максимально їх залучати до генерування грошових потоків. Це можна зробити шляхом отримання доходів від ліцензійних угод, правового захисту об'єктів інтелектуальної власності, зарахування на баланс підприємства наявних на підприємстві та не врахованих в бухгалтерському обліку об'єктів інтелектуальної власності.

Висновки

В умовах ринкової економіки відбувається зміщення пріоритетів в об'єктах та цільових установах системи управління об'єктом господарювання. Якщо в економіці, що централізовано планувалась, свобода в маніпулюванні ресурсами, їх відшкодування була достатньо обмежена, а підприємства були поставлені в жорсткі рамки і не могли вибирати найбільш раціональну структуру ресурсів, що ними використовувались, то в ринковій економіці такі обмеження по суті не існують, а ефективне управління ресурсами вимагає здійснення оптимізації ресурсного потенціалу підприємства.

Рішення даної проблеми полягає, на наш погляд у розробці оптимізаційних моделей та їх практичному застосуванні. На жаль, питання, пов'язані з розробкою оптимізаційних моделей не отримали ще широкого використання на українських підприємствах. Формування структури капіталу (тобто співвідношення власних та позичкових коштів) на багатьох підприємствах здійснюється інтуїтивно, або згідно з традиціями, без належного аналітично-математичного обґрунтування.

Управління капіталом передбачає оптимальне формування його з різноманітних джерел та ефективне використання у процесі господарської діяльності.

У ході виконання курсової роботи нами було проведено аналіз ефективності використання капіталу за допомогою розрахунку показників фінансової стійкості та рентабельності власного капіталу. Проведені розрахунки показали послаблення залежності підприємства від кредиторів, що свідчить про зростання коефіцієнта автономії, а значить і зростання частки власного капіталу у структурі пасивів підприємства. Дослідження вказали на зростання фінансової стійкості підприємства та рентабельності власного капіталу.

Вирішенні проблеми оптимізації вимагало врахування того, що:

- з одного боку, зменшення долі позичкового капіталу зменшує мінливість чистого грошового потоку, тобто знижує фінансовий ризик;

- але з іншого боку, більш високе значення долі позичкового капіталу забезпечує зростання рентабельності власного капіталу підприємства, і підвищує величину чистого прибутку, що отримується.

Отже формування оптимальної структури капіталу вимагає забезпечення найбільш ефективної пропорції між рентабельністю та фінансовою стійкістю підприємства, тобто максимізації його ринкової вартості.

Для вирішення питання оптимізації структури капіталу була розглянута модель оптимізації на основі критерію максимізації прогнозуємої рентабельності власного капіталу та показника фінансового левериджу та критерію зменшення середньозваженої вартості капіталу.

Загальновідомо, що показник фінансового лівереджу дозволяє оцінити на скільки відсотків зміниться величина чистого прибутку підприємства при зміні доходу до сплати відсотків і податків на один відсоток, а отже й дозволяє оцінити зміну коефіцієнта рентабельності власного капіталу.

Показник фінансового левериджу був розрахований як добуток трьох компонент:

1) податкового коректора фінансового левериджу (1 - Спод) - показує в якому ступені виявляється ефект фінансового левериджу у зв'язку з рівнем оподаткування прибутку;

2) диференціалу фінансового лівереджу, тобто різниці між коефіцієнтом економічної рентабельності (валової рентабельності активів) і середнім розміром відсотку за кредит. Диференціал фінансового лівереджу є головною умовою, що формує позитивний ефект фінансового левериджу.

3) коефіцієнт фінансового лівереджу (ПК/ВК) - характеризує суму позикового капіталу, що використовується підприємством у розрахунку на одиницю власного капіталу.

У ході виконання курсової роботи було проаналізовано структуру капіталу ВАТ «Електромотор» за 2008 - 2009 рр. Найбільший обсяг позикового капіталу було зафіксовано у 2010 р., що становив 36,8 % у структурі капіталу. У 2008 - 2009 рр. його частка становила 19,5 % і 15,2 % відповідно. Слідом ефект фінансового лівереджу зростав (-1,1; 2,7; 6,5).

В табл. 2.6 та 2.7 визначена оптимальна структура капіталу для ВАТ «Електромотор». Дані розрахунки показали, що у 2009 р. була оптимальна структура капіталу.

Отже, узагальнюючи попередні висновки, можна стверджувати, що структура капіталу підприємства впливає на рівень рентабельності його власного капіталу, рентабельність активів, фінансову стійкість і платоспроможність та рівень фінансових ризиків. Існує безперечний зв'язок цих показників та структури капіталу. Саме оптимізаційна модель дозволила цей зв'язок простежити та зробити відповідні висновки.

Список використаних джерел

1.Антонов В. М. Фінансовий менеджмент: сучасні інформаційні технології / Антонов В. М., Яловий Г. К. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 432 с.

2.Аранчій В. І. Фінансова діяльність підприємств: [навч. посіб.] / Аранчій В. І., Чумак В. Д., Черненко Л. В. - К.: ВД «Професіонал», 2005. - 400 с.

3.Білик М. Д., Бабяк Н. Д., Семенюк О. Б. Фінанси підприємств: [навч. посіб., завдання для прак. занять з метод. вказівками] - К.: Центр «Методика-інформ», 2003. - 448 с.

4.Бланк И. А. Основы финансового менеджмента / И. А. Бланк. - Т1, Т2. - К.: Ника-Центр, Эльга, 1999. - 574 с.

5.Воловець Я. В. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання: [навч. посіб.] / Я. В. Воловець - К.: Алуета, 2005. - 199 с.

6.Данилюк М. О. Фінансовий менеджмент / М. О. Данилюк, В. І. Савич. - К.: ІНЖЕК, 2004. - 204 с.

7.Довгань Л.П. Визначення оптимальної вартісної структури та мінімізація ризиків залучення позикових коштів // Актуальні проблеми економіки. - 2003. - № 12(30). - С. 26-33.

8.Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. [Електронний ресурс] // Режим доступу: zakon1.rada.gov.ua.

9.Закон України «Про господарські товариства» № 1577-XII від 19.09.1991 р. зі змінами та доповненнями //http://www.rada.gov.ua.

10.Катан Л.І., Бровко Л.І., Дуброва Н.П., Бондарчук Н.В. Фінансовий менеджмент. - Суми: «Довкілля», 2007.

11.Круш П. В. Капітал та основні засоби підприємства: [навч. посіб.] / Круш П. В., Подвігіна В. І., Клименко О. В. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 168 с.

12.Куліш Г.С. Формування структури капіталу підприємств // Ринок цінних паперів України. - 2002. - № 3-4. - С. 9-21.

13.Лахтіонова Л. А. Фінансовий аналіз сільськогосподарських підприємств: [навч. посіб.] / Л.А. Лахтіонова - К.: КНЕУ, 2004. - 365 с.

14.Мержа Н.В. Формування оптимальної структури капіталу підприємницьких структур // Вісник академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України, 2006. - № 1. - С. 105-109

15.Опарін В. Фінансові ресурси та суспільний капітал. // Вісник НБУ. - 2001. - №7. - С. 26-28.

16.Петленко Ю.В. Оптимізація джерел фінансових ресурсів підприємств.// Фінанси України. - 2000. - №6. - С. 91.

17.Поддєрьогін А. М. Фінансовий менеджмент: [підручник] / А. М. Поддєрьогін. - К: КНЕУ, 2005. - 536 с.

18.Пойда-Носик Н.Н., Петришинець Л.В. Управління вартістю і структурою капіталу підприємства як елемент фінансової безпеки. // Фінанси України. - 2010. - №6. - С. 117-124.

19.Пойда-Носик Н.Н., Петришинець Л.В. Оцінка ефективності й оптимізація структури капіталу в системі фінансової безпеки підприємства. // Фінанси України. - 2010. - №10. - С. 100-112.

20.Славюк Р.А. Структурування власного капіталу підприємств України // Фінанси України. - 2006. - № 8. - С. 123-131.

21.Ткаченко Н.М. Формування і облік залученого капіталу // Регіональні перспективи. - 2001. - № 2/9. - С. 28-32.

22.Тютюнник Ю. М. Фінансовий аналіз: Навчальний посібник. Частина І. - Полтава: ПДАА, 2009. - 406с.

23.Тютюнник Ю. М. Фінансовий аналіз: Навчальний посібник. Частина ІІ. - Полтава: РВВ ПДАА, 2009. - 399с.

24.Ярощук О.В. Теоретичні аспекти формування та обігу капіталу підприємства // Вісник Донецького державного університету економіки і торгівлі, 2005. - № 3. - С. 51-60.

Размещено на Allbest.ru