Управління капіталом підприємства ВАТ "Електромотор"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

капітал позичковий фінансовий майно

Актуальність дослідження. Від налагодження розширеного відтворення капіталу мікрорівня та успішного подолання кризових явищ у роботі підприємств залежать процеси формування капіталу на національному рівні. Досягти цього можна тільки за умови ефективного управління капіталом як на макрорівні, так і на рівні окремого підприємства.

В основу системи управління капіталом покладено концепцію його структури. Виходячи з того, що однозначного визначення «оптимальна структура капіталу підприємства» як категорії не існує, що відповідає канонічним засадам економічної науки, а тому різні автори трактують оптимальність структури капіталу диференційовано за певними критеріальними показниками Є.Ф. Брігхем, О.С. Стоянова, Е. Нікхбахт, А. Гропеллі, В.Г. Бело-ліпецький, М.М. Крейніна, В.О. Лялін, Г.Г. Кірейцев та інші дають визначення оптимальної структури капіталу як певного співвідношення власного та залученого капіталу, яке призводить до максимізації вартості акцій підприємства. Тобто критерієм визначення оптимальності структури капіталу автори визначають максимальну ціну акцій підприємств або, іншими словами, ринкову вартість власного капіталу підприємства.

Інша група авторів як критерій оптимізації співвідношення власного та залученого капіталу виділяє вартість підприємства загалом. До цієї групи можна віднести таких авторів: Дж. К. Шим, Дж. Г. Сигел, В.В. Ковальов, О.О. Терещенко та інших. Так, за твердженнями цих економістів, процес оптимізації структури капіталу підприємства в підсумку передбачає формування оптимального співвідношення різних джерел фінансування діяльності підприємства, при якому максимізується вартість самого підприємства. Тобто акцентують на оцінюванні середньозваженої вартості капіталу.

Розвиваючи зазначені вище критерії визначення оптимальної структури капіталу підприємств, деякі автори акцентують свою увагу на критерії співвідношення рентабельності власного капіталу та фінансової стійкості підприємства. Так, І.О. Бланк зазначає, що оптимальна структура капіталу - це таке співвідношення використання власних і залучених джерел, за якого забезпечується найбільш ефективна пропорційність між коефіцієнтом фінансової рентабельності та коефіцієнтом фінансової стійкості, тобто максимізується його ринкова вартість.

Отже, результати досліджень підтверджують, що ефективне функціонування підприємств ґрунтується на правильно обраній та сформованій структурі капіталу.

Метою курсової роботи є узагальнення та розвиток науково-теоретичних положень і практичних рекомендацій щодо врахування узгодженості складових капіталу промислових підприємств у процесі управління для підвищення ефективності його функціонування.

Основним завданням є визначити та оптимізувати структуру капіталу підприємства для підвищення його ефективності.

Базою дослідження є промислове підприємство - відкрите акціонерне товариство «Електромотор».

Об'єктом дослідження обрано процес управління капіталом підприємства.

Предметом дослідження є теоретичні та практичні положення, методи, методичне забезпечення процесу управління капіталом акціонерних товариств з урахуванням взаємозв'язку й узгодженості його фізичної, фінансової та інтелектуальної складових.

При написанні курсової роботи використовувалися законодавчі і нормативні акти, наукова і періодична література з питань функціонування суб'єктів господарювання, матеріали Державного комітету статистики України, праці зарубіжних та вітчизняних учених.

1. Теоретичні засади управління структурою капіталу

Капітал - це економічна категорія, яка відома давно, але отримала новий зміст в умовах ринкових відносин. Як головна економічна база створення і розвитку підприємства, капітал у процесі свого функціонування забезпечує інтереси держави, власників і персоналу.

Капітал підприємства характеризує загальну вартість засобів у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, які інвестуються у формування його активів.

Розглядаючи економічну сутність капіталу підприємства, слід зазначити такі його характеристики :

1)Капітал підприємства є основним фактором виробництва.

В економічній теорії виділяють три основних фактори виробництва, які забезпечують господарську діяльність підприємств:

- капітал;

- земля та інші природні ресурси;

- трудові ресурси.

У системі даних факторів виробництва капіталу відводиться пріоритетна роль, оскільки він об'єднує всі фактори в єдиний виробничий комплекс ;

2)Капітал характеризує фінансові ресурси підприємства, які забезпечують дохід.

У даній своїй якості капітал може виступати ізольовано від виробничого фактора - у формі позикового капіталу, який забезпечує формування доходів підприємства не у виробничій (операційній), а у фінансовій (інвестиційній) сфері його діяльності ;

3)Капітал є головним джерелом формування добробуту його власників.

Капітал забезпечує необхідний рівень добробуту його власників як у поточному, так і в перспективному періодах. Частина капіталу, яка спрямована на задоволення поточних чи перспективних потреб його власників, перестає виконувати функцію капіталу. Капітал, який накопичується, повинен задовольнити потреби його власників у перспективному періоді, тобто формує рівень майбутнього їх добробуту;

4)Капітал підприємства є головним виміром його ринкової вартості.

У даній якості, перш за все, виступає власний капітал підприємства, який визначає обсяг його чистих активів. Разом з тим, обсяг власного капіталу, який використовує підприємство, одночасно характеризує і потенціал залучення ним позикових фінансових засобів, які забезпечують отримання додаткового прибутку. У сукупності з іншими, менш значимими факторами, формується база оцінки ринкової вартості підприємства ;

5)Динаміка капіталу підприємства є важливим барометром рівня ефективності його господарської діяльності [4].

Розглядаючи та аналізуючи різні теорії капіталу, їх можна об'єднати таким чином:

- грошова теорія меркантилістів - ця теорія мала два завдання: по-перше, залучити в країну якомога більше грошей з-за кордону; по-друге - зберегти гроші в самій цій країні. Відтак поставала вимога якнайменшого витрачання і якнайбільшого нагромадження грошей у країні з одночасною забороною їх вивезення;

- натуралістична теорія класичної школи політекономії - заслугою натуралістичної теорії було те, що її представники не просто визнавали зв'язок кредиту з процесами виробництва, а виходили з первинності виробництва і вторинності кредиту; вони переконливо доводили, що кредит сам по собі не може створювати реального капіталу, що останній виникає тільки в процесі виробництва. З цих позицій прихильники натуралістичної теорії трактували процент як частину прибутку, створеного в процесі виробництва, визнавали залежність норми процента від норми прибутку;

- теорія К.Маркса - згідно з теорією К. Маркса, весь продукт і все виробництво суспільства розпадається на два великі підрозділи: засоби виробництва, товари, що мають форму, в якій повинні увійти або можуть увійти в продуктивне споживання та предмети споживання, товари, що мають форму, в якій вони входять в індивідуальне споживання і капіталістів, і робітничого класу;

- теорія всеосяжного капіталу І. Фішера - теорія людського капіталу досліджує залежність доходів працівника, підприємства, суспільства від знань, навичок і природних здібностей людей;

- теорія фінансового капіталу монетаристів - монетаристи негативно ставились до державного регулювання валютного курсу, яке забезпечувалось за допомогою валютної інтервенції для підтримання курсу власної грошової одиниці, квотування попиту на валюту, маніпулювання відсотковими ставками та депозитами. Особливо засуджувалися валютні інтервенції (збільшення обсягів пропозиції валюти на внутрішньому ринку за рахунок валютного резерву країни), оскільки це призводить до тих же наслідків, що і безконтрольна емісія грошей та зумовлює остаточне падіння валютного курсу;

- теорія людського капіталу - людський капітал являє собою найцінніший ресурс, набагато важливіший ніж природні ресурси або накопичене багатство. Саме людський капітал є наріжним каменем економічного зростання й ефективності;

- теорія інтелектуального капіталу - інтелектуальний капітал розглядається як знання та виділяє людей інтелектуальної праці в особливий клас. Видатки на освіту або навчання людини - капіталовкладення в його можливості заробляти в майбутньому [24].

Умови розвитку трансформаційної економіки України створили об'єктивну необхідність розроблення та обґрунтування нових підходів та інструментарію управління структурою капіталу підприємства з метою її оптимізації.

Структура капіталу, що використовується підприємством визначає багато аспектів не тільки фінансової, але й операційної та інвестиційної його діяльності, активно впливає на кінцеві результати цієї діяльності. Вона впливає на коефіцієнт рентабельності активів та власного капіталу, тобто впливає на рівень економічної та фінансової рентабельності підприємства, визначає систему коефіцієнтів фінансової стійкості та платоспроможності й остаточно формує співвідношення у ступенях прибутковості та ризику в процесі розвитку підприємства.

Управління формуванням структури капіталу, як складова управління загалом є системою принципів і методів розроблення та реалізацією управлінських рішень, пов'язаних із встановленням оптимальних параметрів його обсягу та структури, а також його залучення з різних джерел та в різноманітних формах для здійснення господарської діяльності підприємства[1].

Капітал підприємства є головним вимірником його ринкової вартості, що залежить як від об'єктивних чинників (масштабу цін в економіці країни і ряду макроекономічних показників), так і суб'єктивних чинників (наприклад, найпростішого - облікової політики підприємства); індикатором виступає, насамперед, власний капітал підприємства, що визначає обсяг його чистих активів. Простіше кажучи, управління капіталом - це вплив суб'єкта ринку (тобто підприємства) на об'єкт управління (тобто капітал) з метою ефективного та оптимального використання цього об'єкта для ведення господарської діяльності суб'єкта.

Управління капіталом підприємства скероване на вирішення таких основних завдань [1, 2]:

1. Формування достатнього обсягу капіталу, що забезпечить необхідні темпи економічного розвитку підприємства.

2. Оптимізація розподілу сформованого капіталу за видами діяльності та напрямами використання.

3. Забезпечення умов досягнення максимальної доходності капіталу при запланованому рівні фінансового ризику.

4. Забезпечення мінімізації фінансового ризику, пов'язаного з використанням капіталу, при запланованому рівні його дохідності.

5. Забезпечення постійної фінансової рівноваги підприємства у процесі його розвитку.

6. Забезпечення достатнього рівня фінансового контролю над підприємством з боку його засновників.

7. Забезпечення достатньої фінансової гнучкості підприємства.

8. Оптимізація обігу капіталу.

9. Забезпечення своєчасного реінвестування капіталу.

Процес управління структурою капіталу ґрунтується на певному механізмі, який є системою основних елементів та функцій, що регулюють процес розроблення та реалізації управлінських рішень у цій галузі.

Ефективність діяльності значною мірою залежить від рівня розвитку та вдосконалення системи управління капіталом. Управління капіталом суб'єктів господарювання тісно пов'язане із прийняттям управлінських рішень, оскільки його величина та динаміка є важливими критеріями для встановлення їхньої оптимальності [3]. Капітал завжди є необхідним атрибутом діяльності - від моменту створення підприємства до його ліквідації або реорганізації. Своєю чергою, управління капіталом передбачає вплив на його обсяг і структуру, а також джерела формування з метою підвищення ефективності його використання. Налагоджений механізм управління капіталом передбачає: чітку постановку цілей і завдань управління капіталом, а також контроль за їх дотриманням у плановому періоді; удосконалення методики визначення й аналізу ефективності використання усіх видів капіталу; розроблення напрямків оптимізації процесу управління капіталом, а також їхнього аналізу і запровадження; розроблення методики оперативного управління високоліквідними обіговими активами; розроблення загальної стратегії управління капіталом; використання у процесі управління економічних методів і моделей, зокрема під час аналізу і планування; орієнтацію на використання внутрішніх важелів впливу на процес управління капіталом.

Саме капітал є головною рушійною силою ефективного функціонування суб'єкта діяльності, ефективне управління яким зумовлює перспективу розвитку господарської одиниці, тому докладнішого розгляду потребує оптимізація структури капіталу.

Аналіз літературних джерел дав змогу зробити висновки, що методику оптимізації структури капіталу доцільно побудувати у три етапи [1]:

1. Здійснення фінансового аналізу структури капіталу.

2. Визначення інтегрованих шляхів оптимізації структури капіталу.

3. Створення ефективної концепції збереження власного капіталу.

Виходячи із визначення власного капіталу як загальної вартості майна підприємства, можна зауважити, що реальну вартість не завжди можна визначити кількісно, зокрема за інших рівних умов вартість компанії, що є відомим трендом, є вищою, а отже, вищою буде і вартість її майна [1, 4]. З іншого боку, за наявності на підприємстві власного інтелектуального капіталу його вартість (вартість розроблення та виконання досліджень) не завжди відповідає ринковій вартості (конкурентні переваги, які надасть підприємству це розроблення). Тож оцінка реальної ринкової вартості власного капіталу підприємства є першим кроком до ефективного управління ним.

Під час визначення оптимальної частки власного капіталу у структурі капіталу підприємства, враховуючи функціональне призначення власного капіталу, на мікрорівні можна виділити його позитивні риси:

? простота залучення використання (під час вирішення питання щодо збільшення обсягу власного капіталу або щодо напрямів його використання р рішення приймає підприємство без участі будь-яких інших суб'єктів господарювання);

? вища дохідність та здатність генерувати прибуток (під час використання власного капіталу немає потреби сплачувати відсотки за кредитом);

? підвищення конкурентостійкості підприємства (наявність значної частки власного капіталу збільшує його платоспроможність та фінансову стійкість, що надає певних конкурентних переваг та статусу перед клієнтами та партнерами) [4].

Проте використання підприємствами лише власного капіталу має і негативні риси:

? обсяг власного капіталу обмежений, тому підприємство може втратити можливість розширення діяльності та збільшення рентабельності за рахунок залучення позикових коштів за допомогою ефекту фінансового левериджу;

? часто власний капітал, залучений із зовнішніх джерел, має вищу вартість порівняно з позиковим капіталом [4].

Тому одним із основних питань управління власним капіталом підприємства є визначення оптимальної структури капіталу, тобто такого співвідношення власних і позикових коштів, яке забезпечує максимізацію ринкової вартості компанії.

Враховуючи динамічність зовнішнього середовища та підвищення конкуренції, часто основною метою підприємства є не збільшення власного капіталу, а його збереження. Необхідність забезпечення власного капіталу на визначеному рівні відобразилась у міжнародних стандартах бухгалтерського обліку у вигляді концепції збереження власного капіталу, що орієнтована на забезпечення безперервності господарської діяльності підприємства. Одним із показників збереження власного капіталу є показник «чисті активи», який визначається як різниця між активами підприємства та обсягом його зобов'язань. Подібним чином деякі автори визначають власний капітал підприємства [5]. Варто зазначити, що управління формуванням, використанням та збереженням власного капіталу є основним у системі менеджменту і існує навіть на малих підприємствах, а от питання визначення ринкової вартості компанії, дієвості її фінансово-господарської діяльності та формування оптимальної структури капіталу зазвичай виникають лише на великих підприємствах.

Відповідно до концепції збереження власного капіталу таке управління доцільне у разі, коли підприємство перебуває у кризовому стані. Результатом управління капіталом повинна бути розроблена підприємством на основі власного досвіду із врахуванням теоретичних узагальнень, наведених в економічній літературі, система показників стану і використання капіталу, наприклад: співвідношення власного, позиченого і залученого капіталу; норматив власного обігового капіталу; опора фінансового важеля (фінансовий леверидж).

Таким чином, підприємство, що використовує тільки власний капітал, має найвищу фінансову стійкість (його коефіцієнт автономії дорівнює 1), але обмежує темпи свого розвитку і не використовує фінансових можливостей приросту прибутку на вкладений капітал [11].

Позичковий капітал характеризується такими позитивними особливостями:

- досить широкими можливостями залучення, особливо за умов високого кредитного рейтингу підприємства, наявності застави чи гарантії поручителя;

- забезпеченням зростанням фінансового потенціалу підприємства за необхідності істотного розширення його активів і підвищенням темпів зростанням обсягів його господарчої діяльності;

- нижчою вартістю завдяки забезпечення ефекту «податкового щита» (вилучення витрат на його обслуговування з бази оподаткування під час визначення суми податку на прибуток);

- здатність сприяти приросту фінансової рентабельності (коефіцієнта рентабельності власного капіталу).

Водночас використання позичкового капіталу має такі недоліки :

- використання позичкового капіталу пов'язане з ризиком зниження фінансової стійкості і втрати платоспроможності підприємства. Рівень цих ризиків зростає пропорційно зростанню питомої ваги використання позичкового капіталу;

- активи, сформовані за рахунок позичкового капіталу, генерують меншу (за інших рівних умов) норму прибутку, що знижується на суму виплачуваного позичкового процента в усіх його формах (процента за банківський кредит; лізингової ставки; купонного процента за облігаціями; вексельного процента за товарний кредит);

- висока залежність вартості позичкового капіталу від кон'юнктури фінансового ринку. У ряді випадків за зниження середньої ставки позичкового процента використання раніше отриманих кредитів (особливо на довгостроковій основі) підприємству стає не вигідним у зв'язку з наявністю дешевших альтернативних джерел кредитних ресурсів;

- складність процедури залучення коштів оскільки надання кредитних ресурсів залежить від рішення інших суб'єктів (кредиторів), які вимагають у ряді випадків відповідних гарантій: застави (гарантій страхових компаній, чи банків, інших суб'єктів, що надаються як правило, на платній основі) [21].

Отже, підприємство, що використовує позичковий капітал, має вищий фінансовий потенціал для свого економічного розвитку (за рахунок формування додаткового обсягу активів) і можливості приросту рентабельності власного капіталу. Водночас більшою мірою генерує фінансовий ризик і загрозу банкрутства, що зростає в міру збільшення питомої ваги позичкових коштів у загальній сумі капіталу.

2. Управління капіталом підприємства ВАТ «Електромотор»

2.1 Фінансово-економічна характеристика підприємства

У квітні 1954 року на базі авторемонтних майстерень Полтавського цукротресту було засновано механічний завод, який став базовим для виробництва електродвигунів. З лютого 1958 року механічний завод перейменовано в електромеханічний завод «Електромотор».

Одночасно з освоєнням нової продукції проводилась робота щодо розширення виробництва. Зводився головний виробничий та адміністративний корпуси, допоміжні будівлі. Відповідно до вимог часу змінювалась і розширювалась номенклатури продукції заводу.

У травні 1994 року державне підприємство було перетворено у відкрите акціонерне товариство «Електромотор».

Відкрите акціонерне товариство «Електромотор» засновано Фондом державного майна України шляхом перетворення державного підприємства Полтавський електромеханічний завод «Електромотор» в акціонерне товариство відповідно до Закону України «Про приватизацію державних підприємств», згідно наказу № 30-АТ Фонду державного майна України від 11 травня 1994 року, а також рішення зборів акціонерів від 15 липня 1995 року. Зареєстровано Виконавчим комітетом Полтавської міської Ради (розпорядження № 353 від 17.05.1994 р., реєстраційний № 1120).

Найменування: повне - Відкрите акціонерне товариство «Електромотор», скорочене - ВАТ «Електромотор».

Юридична адреса: 36008, м. Полтава, вул. Фрунзе, 155.

Товариство є юридичною особою з дня його державної реєстрації та здійснює свою діяльність відповідно до діючого законодавства України і Статуту.

Засновником ВАТ «Електромотор» є Фонд державного майна України. Акціонерами Товариства можуть бути фізичні та юридичні особи, які набули права власності на акції в процесі приватизації, випуску нових акцій та на вторинному ринку цінних паперів.

Статутний фонд ВАТ «Електромотор» складає 7499520 гривень, який розподілений на 7142400 простих іменних акцій номінальною вартістю 1 грн. 05 коп. кожна. Товариство випускає акції на весь розмір статутного фонду та реєструє їх в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Основним джерелом інформації для аналізу фінансового стану підприємства є його фінансова звітність.

Важливим напрямом загального оцінювання фінансового стану суб'єкта господарювання є аналіз його майнового стану за інформацією бухгалтерського балансу. Майновий стан - це одна з характеристик фінансового стану підприємства, за допомогою якої оцінюється склад, розміщення, структура та динаміка активів (майна) і пасивів (власного капіталу та зобов'язань). Аналіз проводиться на основі форми № 1 «Баланс» за три роки.

Інформація скороченого аналітичного балансу досліджується з використанням прийомів горизонтального і вертикального аналізу.

У процесі горизонтального визначаються абсолютні та відносні зміни величин окремих видів активів і пасивів за звітний період, а також у динаміці за декілька періодів, дається оцінка цим змінам.

Велике значення для оцінювання майнового стану підприємства має вертикальний (структурний) аналіз. Він передбачає дослідження структури активу і пасиву балансу, тобто частки окремих видів майна і джерел формування капіталу у валюті балансу та підсумку його окремих розділів, а також оцінювання змін, які відбуваються в структурі.

Результати горизонтального і вертикального аналізу майна підприємства ВАТ «Електромотор» зображені в табл. 2.1.

Таблиця 2.1. Горизонтальний і вертикальний аналіз майна ВАТ «Електромотор» за 2008 - 2010 рр. (станом на кінець року)

Вид активів (майна)	2008 р.	2009 р.	2010 р.	Зміни (+,-)
	сума, тис. грн.	у % до підсумку	сума, тис. грн.	у % до підсумку	сума, тис. грн.	у % до підсумку	2009 р. від 2008 р.	2010 р. від 2009 р.
							сума, тис. грн.	у % до підсумку	сума, тис. грн.	у % до підсумку
Майно - всього	27278	100,0	31504	100,0	46674	100,0	+4226	+15,5	+15170	+48,2
Необоротні активи	11836	43,4	12045	38,2	14457	31,0	+209	+1,8	+2412	+20,0
Основні засоби	6530	23,9	6364	20,2	6779	14,5	-166	-2,5	+415	+6,5
Оборотні активи	15440	56,6	19457	61,8	32212	69,0	+4017	+26,0	+12755	+65,6
Оборотні виробничі фонди	3703	13,6	5042	16,0	5494	11,8	+1339	+36,2	+452	+9,0
Виробничі запаси	1122	4,1	1967	6,2	2505	5,4	+845	+75,3	+538	+27,4
Фонди обігу	11737	43,0	14415	45,8	26722	57,3	+2678	+22,8	+12307	+85,4
Готова продукція і товари	5312	19,5	4047	12,8	4020	8,6	-1265	-23,8	-27	-0,7
Поточна дебіторська заборгованість	4888	17,9	8025	25,5	19743	42,3	+3137	+64,2	+11718	у 1,46 р.б.
Грошові кошти і поточні фінансові інвестиції	865	3,2	1416	4,5	2263	4,8	+551	+63,7	+847	+59,8
Інші оборотні активи	672	2,5	927	2,9	696	1,5	+255	+37,9	-231	-24,9
Витрати майбутніх періодів	2	0,0	2	0,0	5	0,0	0	0,0	+3	у 1,5 р.б.
Необоротні активи та групи вибуття	-	0,0	-	0,0	-	0,0	-	0,0	-	0,0

У 2010 році порівняно з 2008 роком вартість майна збільшилася на 15170 тис. грн., що свідчить про нарощування майнового потенціалу підприємства. При цьому необоротні активи зросли на 2412 тис. грн. (20 %), а оборотні активи - на 12755 тис. грн. (65,6 %). Отже, в структурі загальної абсолютної зміни майна 15,9 % припадає на збільшення необоротних активів, а 84,1 % - оборотних активів, що зумовлено характером використання майна (господарських засобів) та особливостями діяльності ВАТ «Електромотор».

Необоротні активи представлені насамперед основними засобами, вартість яких зменшилася з 6530 тис. грн. у 2008 році до 6364 тис. грн. у 2009 році, а у 2010 році - спостерігається динаміка зростання до 6779 тис. грн. Це свідчить про те, що підприємство створює матеріальні умови для розширення основної діяльності, адже саме необоротні активи підприємства відіграють значну роль у фінансово-господарській діяльності, забезпечують ефективність безперебійної роботи підприємства торгівлі.

Стрімке зростання оборотних активів у 2010 році пояснюється збільшенням як оборотних виробничих фондів (на 452 тис. грн., або 9,0 %), так і фондів обігу (на 12307 тис. грн., або 85,4 %). Така тенденція є свідченням нарощування виробничого потенціалу підприємства.

Частка готової продукції і товарів у майні зменшилася з 2008 року (5312 тис. грн.) до 2010 року (4020 тис. грн.), що вказує на неефективність маркетингової політики підприємства.

Незважаючи на суттєве збільшення високоліквідних оборотних активів (грошових коштів і поточних фінансових інвестицій), їх частка в майні залишається низькою (4,8 % на кінець 2010 року), а це може свідчити про недостатню оцінку ліквідності балансу та платоспроможності підприємства.

Негативною характеристикою структури майна є збільшення поточної дебіторської заборгованості з 4888 тис. грн. (2008 р.) до 19743 тис. грн. (2010р.).

Ефективне використання оборотних коштів в першу чергу передбачає визначення оптимальної величини, розробку варіантів фінансування та забезпечення ефективності їх використання. Оптимальна величина оборотних коштів повинна з однієї сторони забезпечувати безперебійне ефективне функціонування підприємства, з іншої - мінімізувати наявність недіючих поточних активів.

При деякому оптимальному рівні оборотних коштів прибуток стає максимальним. Подальше зростання оборотних активів, приводитиме до того, що підприємство матиме в своєму розпорядженні вільні активи, утримання яких призводить до витрат і зниження прибутку.

Результати горизонтального і вертикального аналізу джерел формування капіталу підприємства ВАТ «Електромотор» (табл. 2.2) свідчать про майновий стані підприємства за інформацією пасиву балансу.

У 2010 році порівняно з 2008 роком вартість джерел формування капіталу збільшилася на 15170 тис. грн., або 48,2 %. При цьому власний капітал зріс на 2798 тис. грн. (10,5 %).

Негативною характеристикою є зростання зобов'язань з 5332 тис. грн. (2008 р.) до 17167 тис. грн. (2010 р.). У їхній структурі переважає стрімке зростання частки поточних зобов'язань на 12372 тис. грн. у 2010 році порівнюючи з 2009 роком. Суттєве зростання поточних зобов'язань підприємства вплинуло на зменшення рівня його фінансової незалежності, про що свідчить значення коефіцієнта автономності.

Одними з ключових характеристик фінансового стану підприємства є його ліквідність і платоспроможність.

Ліквідність стосується наявності грошових коштів у найближчому майбутньому після виконання фінансових зобов'язань даного періоду.

Платоспроможність пов'язана з наявністю грошових коштів упродовж більшого періоду для вчасного виконання фінансових зобов'язань.

Оцінювання кредитоспроможності - специфічна форма комплексного фінансового аналізу, спрямованого на оцінювання економічного потенціалу підприємства з позиції визначення ймовірності погашення ним кредиту.

Таблиця 2.2. Горизонтальний і вертикальний аналіз джерел формування капіталу підприємства ВАТ «Електромотор» за 2008 - 2010 рр. (станом на кінець року)

Вид пасивів (джерел формування капіталу)	2008 р.	2009 р.	2010 р.	Зміни (+,-)
	сума, тис. грн.	у % до підсумку	сума, тис. грн.	у % до підсумку	сума, тис. грн.	у % до підсумку	2009 р. від 2008 р.	2010 р. від 2009 р.
							сума, тис. грн.	у % до підсумку	сума, тис. грн.	у % до підсумку
Джерела формування капіталу - всього	27278	100,0	31504	100,0	46674	100,0	+4226	+15170	+15,5	+48,2
Власний капітал	21946	80,5	26709	84,8	29507	63,2	+4763	+2798	+21,7	+10,5
Статутний капітал	7500	27,5	7500	23,8	7500	16,1	0	0	0	0
Зобов'язання	5332	19,5	4795	15,2	17167	36,8	-537	+12372	-10,1	у 2,58 р.б.
Поточні зобов'язання	5332	19,5	4795	15,2	17167	36,8	-537	+12372	-10,1	у 2,58 р.б.
Короткострокові кредити банків	1942	7,1	-	-	-	-	-1942	-7,1	-	-
Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги	1880	6,9	543	1,7	1560	3,3	-1337	-5,2	+1017	+1,6

На графіку (рис. 2.1) зображено зміну складових капіталу підприємства.

Рис. 2.1. Динаміка джерел формування майна ВАТ «Електромотор» за 2008 - 2010 рр.

Кредитоспроможність - це одна з умов виникнення та здійснення кредитних відносин, які виникають між банком (кредитором) і суб'єктом підприємницької діяльності (позичальником) із приводу надання кредитором позички позичальнику в грошовій формі на умовах повернення в певний строк зі сплатою відсотків.

Таблиця 2.3. Показники оцінки ліквідності і платоспроможності підприємства ВАТ «Електромотор» за 2008 - 2010 рр. (станом на кінець року)

Показники	2008 р.	2009 р.	2010 р.	Відхилення (+,-)
				2009 р. від 2008 р.	2010 р. від 2009 р.
Коефіцієнт абсолютної ліквідності	0,162	0,295	0,132	+0,133	-0,163
Коефіцієнт швидкої ліквідності	1,205	2,162	1,322	+0,957	-0,840
Коефіцієнт загальної ліквідності	2,896	4,058	1,876	+1,162	-2,182
Коефіцієнт платоспроможності	0,045	0,087	0,073	+0,042	-0,014
Коефіцієнт критичної ліквідності	2,201	3,006	1,556	+0,805	-1,450
Коефіцієнт автономії	0,805	0,848	0,632	+0,043	-0,216
Коефіцієнт концентрації ПК	0,195	0,152	0,368	-0,043	+0,216
Коефіцієнт співвідношення позикових і власних коштів	0,243	0,180	0,582	-0,063	+0,402

У табл. 2.3 зазначені показники оцінки ліквідності і платоспроможності підприємства ВАТ «Електромотор» за 2008 - 2010 роки (станом на кінець року).

Коефіцієнт абсолютної ліквідності характеризує миттєву платоспроможність і показує, яку частину поточних зобов'язань підприємство має можливість негайно погасити високоліквідними оборотними активами. Значення даного коефіцієнта відповідає нормативному лише у 2009 році (0,295), а у 2008 та 2010 роках - 0,162 та 0,132 відповідно. Це означає, що підприємство станом на кінець 2010 року є грошово неплатоспроможним.

Коефіцієнт швидкої ліквідності характеризує потенційну платоспроможність з урахуванням майбутніх надходжень від дебіторів і показує, яку частину поточних зобов'язань підприємство може погасити, використавши поряд з високоліквідними оборотними активами середньо ліквідні активи. Фактичні значення даного показника становлять 1,205; 2,162 та 1,322. І хоча значення у 2010 році зменшилося порівняно з 2009 роком, проте воно перевищує нормативне значення (? 0,7), що вказує на високий рівень і позитивну динаміку розрахункової та майнової платоспроможності підприємства.

Коефіцієнт загальної ліквідності - це найбільш комплексний показник оцінювання ліквідності і платоспроможності. Його фактичні значення у 2008 - 2010 роках становлять 2,896; 4,058 та 1,876 відповідно. Дані значення перевищують нормативне значення (? 1,5), що говорить про достатність ресурсів оборотних активів для погашення короткострокових зобов'язань.

Серед допоміжних відносних показників оцінювання ліквідності і платоспроможності підприємства лише коефіцієнт платоспроможності станом на кінець 2010 року не відповідає нормативному значенню (0,073 проти ? 0,1), що вказує на недостатню забезпеченість грошовими коштами.

Зростання в динаміці значень основних і допоміжних коефіцієнтів ліквідності свідчить про підвищення рівня платіжних можливостей підприємства щодо виконання поточних зобов'язань з урахуванням використання відповідних груп платіжних засобів.

Фінансова стійкість - це здатність підприємства функціонувати і розвиватися, зберігати рівновагу активів і пасивів у мінливому економічному середовищі, що гарантує його платоспроможність та інвестиційну привабливість у довгостроковій перспективі в межах допустимого рівня ризику.

Фінансова стійкість підприємства відображає збалансованість майна і джерел формування капіталу, доходів і витрат, грошових і товарних потоків, оцінюється на підставі співвідношення власного і позикового капіталу, темпів нагромадження власних засобів за результатами господарської діяльності, співвідношення довгострокових і поточних зобов'язань, достатності забезпечення матеріальних оборотних засобів власними джерелами.

Ділова активність підприємства - це комплексна характеристика, що охоплює різні аспекти діяльності підприємства. У широкому розумінні ділова активність означає весь спектр зусиль, спрямованих на просування підприємства на ринках продукції, праці, капіталу. Ділова активність проявляється в динамічності розвитку підприємства, швидкості його засобів. Критеріями ділової активності є рівень ефективності виробничо-фінансової діяльності підприємства, стійкість економічного зростання, розширення ринків збуту продукції, ступінь виконання планів за основними показниками господарської діяльності, забезпечення заданих темпів їх зростання.

Таблиця 2.4. Визначення і аналіз типу фінансової стійкості підприємства ВАТ «Електромотор» за 2008 - 2010 рр. (станом на кінець року), тис. грн.

Показник	2008 р.	2009 р.	2010 р.	Відхилення (+,-)
				2009 р. від 2008 р.	2010 р. від 2009 р.
1	2	3	4	5	6
Власні оборотні кошти	10110	14664	15050	+4554	+386
Довгострокові зобов'язання	-	-	-	-	-

Таблиця

1	2	3	4	5	6
Короткострокові кредити та позики	1942	-	-	-1942	-
Запаси	9015	9089	9514	+74	+425
Наявність власних оборотних коштів і довгострокових зобов'язань для формування запасів	10110	14664	15050	+4554	+386
Загальна величина джерел формування запасів	12052	14664	15050	+2612	+386
Надлишок (+), нестача (-) власних оборотних коштів для формування запасів	1095	5575	5536	+4480	-39
Надлишок (+), нестача (-) власних оборотних коштів і довгострокових зобов'язань для формування запасів	1095	5575	5536	+4480	-39
Надлишок (+), нестача (-) загальної величини джерел формування запасів	3037	5575	5536	+2538	-39
Тип фінансової стійкості	абсолютна фінансова стійкість	абсолютна фінансова стійкість	абсолютна фінансова стійкість	Х	Х

За результатами проведених розрахунків (табл. 2.4) з визначення типу фінансової стійкості при зростанні у 2010 році порівняно з 2009 роком вартості запасів на 425 тис. грн. підприємство забезпечило приріст величини власних оборотних коштів на 386 тис. грн.. У підсумку надлишок власних оборотних коштів для формування запасів збільшився з 1095 (2008 рік) до 5575 тис. грн. (2009 рік), або на 4480 тис. грн. А у 2010 році вони зменшились на 39 тис. грн. і становлять 5536 тис. грн. Отже, підприємство має ознаки абсолютної фінансової стійкості.

Проаналізувавши показники фінансового стану підприємства за три останні роки можна зробити комплексний висновок про загальне становище підприємства:

- майно підприємства в цілому зросло і основна його частина припадає на оборотні активи;

- вартість джерел формування зросла, при чому власний капітал зростає швидшими темпами ніж зобов'язання;

- зростання показників фінансової стійкості свідчить про підвищення платіжних можливостей підприємства, збільшення запасу фінансової стійкості свідчить про покращення стабільності роботи підприємства;

- зростання порогу рентабельності є негативним явищем у діяльності підприємства, але зменшення його частки в операційному доході є позитивним моментом.

2.2 Аналіз ефективності використання капіталу підприємства та розрахунок ефективності фінансового важеля

В даний час єдиного підходу до оцінки ефективності управління капіталом не існує. Через те, що на практиці розмірність оцінок досить велика, а кількісні порівняння параметрів управління капіталом найчастіше провести неможливо, оцінити всі аспекти цього процесу не вдається. Тому в ряді випадків оцінка ефективності управління обмежується аналізом фінансових аспектів процесу менеджменту капіталу.

Оскільки задачею управління є цілеспрямований вплив на керований об'єкт для забезпечення досягнення поставлених цілей, ефективність управління може бути оцінена за ступенем досягнення цих цілей: за рівнем прибутку, поза якістю планування (поліпшення показників бюджетування), за оцінкою ефективності вкладень (віддача на капітал), за збільшенням швидкості обороту капіталу і т.п.

Найпростішим прикладом може служити оцінка ефективності управління капіталом за показником рівня прибутку, за тенденцією збільшення або зниження цього показника. Тобто, якщо оцінити відповідність результатів обороту капіталу прийнятим рішенням менеджменту, то отриманий показник буде критерієм економічної ефективності управління капіталом.

Більш складний економічний аналіз ефективності управління капіталом містить у собі оцінку з використанням порівняльних показників, що відображається у фінансовій звітності підприємства.

Наявність декількох варіантів рішень в організації управління капіталом порушує питання про порівняння результатів з витратами. Це співставлення стає усе більш необхідним по мірі зростання свободи вибору з одного боку, і з інтенсифікацією використання капіталу - з іншого.

Ефективність управління капіталом може бути виражена й оцінена не тільки за кінцевими фінансово-економічними результатами, але й за такими параметрами, як швидкість ухвалення рішення і здійснення конкретних заходів, віддача від реалізації заходів, вимірювана у вартісних показниках. Для визначення ефективності окремого рішення можна порівнювати плановані і фактичні «входи» і «виходи» і вимірювати отриману віддачу від рішення, тобто відношення «виходу» до «входу». Ефективність системи внутріфірмового управління капіталом визначається в цьому випадку як економічний ефект від прийняття управлінських рішень у відповідній сфері.

Оскільки управління носить інформаційний характер, то інформація також є результатом дії, а, отже, є «виходом» системи управління.

Крім того, ефективність управління визначається ефективністю функціонування і використання кожного елемента цієї системи управління: раціональністю структури, застосуванням наукових, сучасних методів управління, швидкістю, повнотою інформаційного обслуговування, кваліфікацією управлінських кадрів, їхнім умінням творчо підходити до рішенню конкретних проблем управління.

Критерії ефективності управління знаходяться в тісному зв'язку з кінцевими цілями розвитку фірми. Специфіка управління полягає в тому, що формування цілей є функцією самого управління, а їхня реалізація здійснюється як у рамках функціонального менеджменту, так і в рамках керованого об'єкта.

Таким чином, сучасна теорія управління капіталом обумовлює необхідність, по-перше, узгодження показників ефективності управління з показниками ефективності і продуктивності капіталу; по-друге, до доцільності обліку багатобічного впливу управління на капітал, з використанням набору додаткових критеріїв.

Слід зазначити, що у вітчизняній та зарубіжній літературі поняття ефективності часто ототожнюється з різними поняттями, наприклад, прибутковості, дієвості й особливо часто - продуктивності. До того ж поняття ефективності і продуктивності інколи підмінюються іншими поняттями, які часто характеризують лише окремі сторони чи області діяльності організаційної системи. Ця плутанина пов'язана з відсутністю чіткої цілі в оцінці ефективності. У зв'язку з цим деякі економісти пропонують відійти від поширеної думки про те, що ефективність характеризується співвідношенням результату й затрат. На їхню думку, за основу визначення ефективності потрібно взяти ступінь або вірогідність досягнення намічених цілей. З нашого погляду, такий підхід розширює наукове уявлення про сутність категорії ефективності, однак може лише доповнити, а не змінити попереднє, оскільки за умов використання цього підходу не знаходить достатнього відображення значення ефективності як важливої оціночної категорії.

Проблема оцінки ефективності структури капіталу підприємств теж має своє підґрунтя. При виборі джерел фінансування й формуванні відповідної структури капіталу виникає дилема з точки зору співвідношення власного та позикового капіталу для конкретного підприємства.

Якщо фінансування діяльності спрямовано на використання лише власного капіталу, це, звичайно, забезпечує підприємству найвищу фінансову стійкість (його коефіцієнт автономії дорівнює одиниці), але тоді обмежуються темпи його розвитку й не використовуються додаткові фінансові можливості приросту прибутку на вкладений капітал. Це пов'язано з тим, що власний капітал за своїм розміром обмежений, а відсутність позикового капіталу не дає змоги забезпечити формування необхідного додаткового обсягу активів у періоди сприятливої кон'юнктури ринку. Разом із тим підприємство, яке використовує позиковий капітал, має більш високий фінансовий потенціал розвитку й ширші можливості приросту фінансової рентабельності діяльності. Водночас використання позикового капіталу більшою мірою генерує фінансовий ризик, створює загрозу фінансовій безпеці й загрозу банкрутства, які зростають у міру збільшення частки позикових коштів у загальній сумі використовуваного капіталу.

Ефективне управління структурою капіталу підприємства дає змогу:

- забезпечити підприємство потрібним обсягом фінансових ресурсів для стратегічного розвитку;

- знизити рівень витрат фінансування, пов'язаних із використанням різних джерел фінансування й необхідністю здійснення плати власникам фінансових ресурсів за їх використання;

- забезпечити зростання фінансової рентабельності підприємства;

- забезпечити фінансову рівновагу суб'єкта господарювання і створити перед умову формування його фінансової безпеки.

Наш підхід до оцінки ефективності структури капіталу базується на виділенні відповідних критеріїв ефективності структури джерел фінансування, якими є забезпечення фінансової стійкості і зростання рентабельності суб'єкта господарювання в сучасних умовах. Тобто за основу формування ефективної структури капіталу ми взяли ступінь або вірогідність досягнення намічених цілей. Виділення саме цих цілей (або критеріїв) пов'язано з тим, що метою залучення фінансових ресурсів завжди є зростання прибутку на одиницю вкладеного власниками в діяльність підприємства капіталу. Крім того, структура капіталу, а саме співвідношення між власним і позиковим капіталом, безпосередньо надає інформацію про рівень фінансової стійкості і стабільності підприємства. Тому структуру капіталу можна вважати ефективною тоді, коли забезпечується фінансова стійкість і зростає рентабельність власного капіталу підприємства.

Оцінка ефективності структури капіталу тісно пов'язана з поняттям оптимізації структури капіталу. З позиції фінансового менеджменту оптимальна структура капіталу - «така структура капіталу, яка мінімізує вартість капіталу фірми й, отже, максимізує вартість самої компанії». Вітчизняні науковці дають конкретніше визначення цього поняття: «... це таке співвідношення використання власних і позичкових коштів, при якому забезпечується найбільш ефективна пропорційність між коефіцієнтом фінансової рентабельності й коефіцієнтом фінансової стійкості підприємства, тобто максимізується його ринкова вартість» [19].

Притримуючись думки вітчизняних науковців, можна виділити декілька показників, на основі яких можна оцінити структуру капіталу для конкретного підприємства. Ними є показники фінансової стійкості (коефіцієнти: автономії (незалежності); співвідношення позикових та власних коштів; маневреності власних коштів; концентрації позикового капіталу) та показник рентабельності власного капіталу.

Оцінка ефективності структури капіталу передбачає аналіз структури джерел формування, яка наведена в табл. 2.2. Як видно з даної таблиці у 2008 та 2009 роках спостерігалося переважання частки власного капіталу над часткою позикового, що вказує на високий рівень самофінансування. Станом на кінець 2010 року поточні зобов'язання у ВАТ «Електромотор» зросли майже у 3,6 рази, порівняно з тими, що були на кінець 2009 року.

Для визначення детальної ефективності структури капіталу, слід провести більш глибоку оцінку ефективності такої структури з точки зору її впливу на фінансову стабільність і фінансові результати діяльності підприємства. Розрахунки фінансових показників, які свідчать про фінансову стійкість підприємства, наведено в табл. 2.3.

Як видно з даних табл. 2.3., коефіцієнт автономії протягом досліджуваного періоду поступово зростав від 0,805 у 2008 р. до 0,848 у 2009р., а у 2010 році знизився до 0,632. Цей коефіцієнт характеризує частку майна власників підприємства у загальній сумі коштів, інвестованих у його діяльність. Вважається, що чим більший цей коефіцієнт, тим більш фінансово стійким і незалежним від кредиторів є підприємство. Серед науковців існують розбіжності щодо мінімально критичного значення коефіцієнта автономії. Одні вважають, що загальна сума заборгованості не повинна перевищувати суму власних джерел фінансування, тобто джерела фінансування підприємства мають бути хоча б наполовину сформовані за рахунок власних коштів. Отже, критичне значення коефіцієнта автономії повинно становити 0,5. Крім того за таких обставин підприємство може всі свої зобов'язання покрити за рахунок власних джерел. Інші автори вважають, що мінімальне значення коефіцієнта автономії має становити 0,6.

Другий показник фінансової стійкості підприємства - коефіцієнт співвідношення позикових і власних коштів - тісно пов'язаний із попереднім і показує, скільки позикових коштів припадає на одиницю власного капіталу, або у скільки разів обсяг позикового капіталу, або у скільки разів обсяг позикового капіталу перевищує обсяг власного. На досліджуваному підприємстві спостерігалося поступове зниження цього показника в динаміці від 0,243 у 2008 р. до 0,180 у 2009 р., а потім підвищення до 0,582 у 2010 р., що свідчить про посилення залежності підприємства від кредиторів.

Коефіцієнт концентрації позикового капіталу - фактично є «дзеркальним відображенням» коефіцієнта автономії. Зменшення цього показника свідчить про збільшення частки фінансування підприємства за рахунок власного капіталу [13].

Для остаточної оцінки ефективності структури капіталу ВАТ «Електромотор» за 2008 - 2010 рр. ми розрахуємо ефект фінансового важеля (лівереджу), який показує, на скільки відсотків підвищується рентабельність власного капіталу підприємства за рахунок залучення в господарський оборот позикового капіталу.

Щоб розрахувати ефект фінансового лівереджу, потрібно додатково знайти розмір процентів за кредит, які підприємство сплачує за використання позикового капіталу. У 2008 - 2009 рр. відсоткова ставка становила 18,5 %, а сума кредиту складала 5 млн. 332 тис. грн. і 4 млн. 795 тис. грн. відповідно. У 2010 р. відсоткова ставка збільшилась і стала 20 %, а сума зобов'язань зросла до 17 млн. 167 тис. грн.

Розрахунок ефекту фінансового лівереджу за методикою Коваленко Л.О. та Ремньової Л.М. для ВАТ «Електромотор» наведено в табл. 2.5.

Таблиця 2.5. Порядок розрахунку ефекту фінансового лівереджу для ВАТ «Електромотор» за 2008 - 2010 рр. (станом на кінець року)

Показник	2008 р.	2009 р.	2010 р.
Загальна сума капіталу, тис. грн	27278	31504	46674
Власний капітал, тис грн	21946	26709	29507
Позиковий капітал, тис. грн	5332	4795	17167
Валовий прибуток, тис. грн	3455	12117	16156
Коефіцієнт валової рентабельності активів, %	12,7	38,5	34,6
Середній розмір процентів за кредит, %	18,5	18,5	20
Ставка податку на прибуток, %	0,25	0,25	0,23
Ефект фінансового лівереджу,%	-1,1	2,7	6,5

За інформацією табл. 2.5. використання позикового капіталу сприяло зменшенню рентабельності власного капіталу у 2008 р. на 1,1%, а у 2009 та 2010 рр., навпаки, зростання на 2,7% та 6,5% відповідно. Причиною зменшення ефекту фінансового лівереджу стало зменшення позикового капіталу підприємства. У 2008 році ми спостерігаємо від'ємне значення диференціалу фінансового лівереджу, адже порушення нормального операційного циклу через нестачу коштів були більшими, ніж втрати від використання дорогого кредиту. Це означає, що підприємство генерує підвищений фінансовий ризик, йому недоцільно брати нові запозичення і необхідно негайно розрахуватися по попередніх позиках. У 2009 р. ми спостерігаємо позитивну динаміку зростання, а у 2010 р. ефект фінансового лівереджу стає оптимальним, адже дорівнює 12 рівня економічної рентабельності ВАТ «Електромотор».

2.3 Оптимізація структури капіталу за різними критеріями

Оптимізація структури капіталу є одним із найбільш важливих і складних завдань, які вирішуються у процесі фінансового управління підприємством.

Оптимальна структура капіталу являє собою таке співвідношення використання власних і запозичених коштів, при якому забезпечується ефективна пропорційність між коефіцієнтом фінансової рентабельності і коефіцієнтом фінансової стійкості підприємства, тобто максимізується його ринкова вартість. Тому визначити оптимальну структуру капіталу раз і назавжди неможливо, оскільки вона змінюється залежно від того, на якій стадії життєвого циклу знаходиться фірма.

Оптимальну структуру капіталу підприємства можна формувати, виходячи з цілей, які планується досягти у процесі оптимізації. Основними з них можуть бути:

- максимізація рівня фінансової рентабельності;

- мінімізація вартості капіталу;

- мінімізація рівня фінансових ризиків.

Механізм визначення оптимальної структури капіталу за цими критеріями детально розглянуто вітчизняними авторами. Сутність їх зводиться до такого. Якщо менеджери ставлять за мету максимізувати фінансову рентабельність компанії, то при різних варіантах структури капіталу обирається той, за якого показник рентабельності власного капіталу буде найвищим. Якщо метою є мінімізація вартості капіталу, то з різних варіантів обирається та структура капіталу, за якої показник середньозваженої вартості капіталу буде найменшим. У разі мінімізації рівня фінансових ризиків розглядаються три підходи до фінансування активів (консервативний, помірний і агресивний) та вибирається варіант структури капіталу, що забезпечує прийнятий рівень фінансового ризику для даного підприємства.

При плануванні структури капіталу враховують дію наступних факторів:

1. стабільність продаж;

2. структура активів;

3. величина операційного важеля;

4. фактор оподаткування;

5. прибутковість підприємства;

6. ринкові умови;

7. допустимий рівень фінансового ризику для підприємства [14].