Зниження витрат промислових підприємств

В умовах ринкової економіки, коли головною метою підприємств є прагнення до одержання максимального прибутку, зниження собівартості продукції стає головним чинником на шляху його підвищення.

Успіх в конкурентному ринковому середовищі досягають лише ті підприємницькі структури, які спроможні мінімізувати свої витрати, тим самим знизивши собівартість товару, забезпечуючи при цьому його високу якість. Проблема підвищення ефективності діяльності підприємств стала особливо актуальною в останні роки, коли світову економіку охопила фінансово-економічна криза і підприємства, щоб не стати банкрутами, змушені істотно знижувати свої витрати [13].

Основною метою діяльності будь-якого підприємства, в тому числі промислового, є досягнення перевищення його доходів над витратами, тобто одержання прибутку. Для досягнення цієї мети адміністрації промислового підприємства необхідно розрізняти причини зростання та зменшення тих чи інших складових витрат, що дасть змогу вчасно реагувати на відповідні зміни. При цьому, досягнення поставленої мети визначається двома основними принципами: принципом мінімізації, що припускає досягнення визначеного результату при найменших витратах; і принципом максимізації, що припускає досягнення найбільшого результату при заданому обсязі витрат [31].

У країнах з різним рівнем розвитку економіки структура собівартості представлена по-різному. В Україні найбільші витрати спрямовані на сировину і матеріали, в той час як в Німеччині та США даний показник є у два рази меншим. З іншої сторони, в розвинених країнах у два рази більшу частину, ніж в Україні, займають витрати на оплату праці, а відрахування на соціальні потреби у чотири рази перевищують українські показники (табл. 5). З цього випливає, що необхідно оптимізувати структуру собівартості так, щоб можна було знайти шляхи і резерви зниження собівартості [13].

витрата промисловий підприємство собівартість

Таблиця 5 - Структура витрат промислового підприємства, %

Значну частку у структурі витрат виробництва займає оплата праці. Тому, актуальним завданням є зниження трудомісткості продукції, що випускається, підвищення продуктивності праці, скорочення чисельності адміністративно-обслуговуючого персоналу. Зі зростанням продуктивності праці скорочуються витрати підприємства у розрахунку на одиницю продукції, а отже, зменшується і питома вага заробітної плати у загальній структурі витрат. Зазначених вище завдань можна досягти шляхом застосування різних способів, серед яких основними є механізація і автоматизація виробництва, розробка і використання прогресивних високопродуктивних технологій, заміна і модернізація застарілого обладнання. Проте, самі лише заходи щодо вдосконалення використовуваної техніки і технології не дадуть належної віддачі без поліпшення виробництва і праці.

Важливе значення для підвищення продуктивності праці має її належна організація, в тому числі підготовка робочого місця, повне його завантаження, використання передових методів і прийомів праці тощо. Тобто, слід запроваджувати ефективні системи внутрішньовиробничих економічних відносин, що сприятимуть економії усіх видів ресурсів та підвищенню якості продукції [35, с. 213].

Економія сировини, матеріалів, палива і енергії також відіграє вагому роль у процесі зниження собівартості продукції для більшості галузей промисловості у зв'язку з високою питомою вагою цих витрат у складі сукупних витрат виробництва. Саме тому необхідно використовувати ресурсозберігаючі технології, чітко дотримуватися технологічної дисципліни задля скорочення втрат від браку, розробляти оптимальну стратегію технічного розвитку підприємства, яка б забезпечувала раціональний рівень витрат на створення технічного потенціалу підприємства, підвищувати вимогливість і постійно контролювати якість сировини і матеріалів, що поступають від постачальників, а також комплектуючих виробів і напівфабрикатів, запроваджувати науково-обґрунтовані норми витрат матеріалів, зменшувати обсяги втрат і відходів, а також намагатися вторинно використовувати матеріали[36, с. 300].

У процесі зниження витрат важливе місце належить скороченню адміністративно-управлінських витрат. Незважаючи на те, що протягом останніх років утримання апарату управління спрощується і здешевлюється, у цій області все ще присутні великі невикористовуванні резерви персоналу. На багатьох підприємствах апарат управління залишається громіздким, складним, багатоступінчастим, що також збільшує витрати на виробництво продукції. Саме тому, з метою скорочення витрат на управління та підвищення його ефективності, слід раціоналізувати організаційну структуру системи управління виробництвом [35, с. 213].

Резерви зниження собівартості продукції являють собою кількісно вимірні можливості економії витрат живої та уречевленої праці. Величина резервів визначається за формулою:

де - максимально можливий і фактичний рівень собівартості виробу;

- додаткові витрати, необхідні для освоєння резервів збіль-шення випуску продукції;

- обсяг випуску продукції;

- резерви зростання обсягів випуску продукції.

Резерви збільшення випуску продукції виявляються у процесі аналізу виробничої програми. При збільшенні обсягів виробництва продукції зростають лише змінні витрати (пряма заробітна плата основних робітників, відрядників, прямі матеріальні витрати тощо). Сума ж постійних витрат не змінюється, і в результаті собівартість виробів знижується.

Резерви зниження витрат, виявлених за кожною статтею витрат за рахунок конкретних організаційно-технічних заходів (впровадження нової, більш прогресивної техніки і технології, поліпшення організації праці), будуть сприяти економії заробітної плати, сировини, матеріалів, енергії тощо [23].

Основними резервами зниження собівартості продукції є збільшення обсягів виробництва; скорочення витрат на виробництво за рахунок підвищення рівня продуктивності праці, ощадливого використання сировини, матеріалів, палива, електроенергії, скорочення непродуктивних витрат і втрат від браку.

Ефективним методом виявлення резервів зниження собівартості продукції є функціонально-вартісний аналіз (ФВА). Він являє собою комплексний системний аналіз діяльності підприємства, його складових (технічних і технологічних, маркетингових, фінансових, збутових підрозділів, управлінських функцій), а також оцінку ефективності використання витрат на реалізацію кожної з цих функцій з метою виявлення неефективних, нераціональних витрат, існуючих внутрішніх резервів і розробки програм підвищення ефективності діяльності та збільшення прибутковості підприємства [35, с. 217]. Метою застосування ФВА є мінімізація витрат на одиницю корисного ефекту. Цей метод дозволяє знизити собівартість продукції за рахунок економії матеріальних і трудових ресурсів, більш ефективного використання основних засобів підприємства, технологічних змін у виробництві тощо [11, с. 199].

Значне зниження витрат виробництва досягається у результаті застосування прогресивних методів організації праці. Прикладом служить розроблена в Японії система організації виробництва «just in time», яка набула широкого застосування в усьому світі. За рахунок використання цього методу витрати виробництва знижуються шляхом своєчасного постачання ресурсів. Його сутність полягає в тому, що матеріальні ресурси постачаються споживачеві у визначене місце, у потрібний час і у необхідній кількості. Якщо ж трапляються недоброякісні ресурси, виробничий процес припиняється, адже на робочому місці немає запасів. Система «just in time» сприяє зниженню витрат за двома напрямками: знижуються витрати на складування і зберігання напівфабрикатів як у споживача, так і у виробника. Застосування цієї системи неможливе без забезпечення бездефектного виготовлення продукції з боку постачальника. Саме тому японські підприємства навчають усіх своїх співробітників різних методів контролю якості, підвищують відповідальність виробничих робітників за якість продукції та використовують автоматичні пристрої для контролю якості. В результаті, знижуються витрати виробництва, пов'язані з повторним опрацюванням бракованих виробів, витратами сировини і заробітної плати [35, с. 218].

Попри те, що контроль справді виступає дуже важливим елементом успішної діяльності підприємства, ефективність зниження собівартості продукції та послуг передусім забезпечується не контролем перевитрат ресурсів, а пошуком і впровадженням кардинально вдосконалених способів здійснення виробничих та обслуговуючих процесів, що й обумовлюють рівень витрат на підприємстві [11, с. 190].

Наступний метод - кайдзен - полягає у тому, що зниження витрат відбувається за видами продукції, що вже виробляється підприємством, завдяки підвищенню ефективності бізнес-процесів. За допомогою цього методу можна визначити, на скільки повинні бути знижені витрати на виробництво продукції. Після досягнення поставлених цільових значень витрат, повноваження передаються безпосередньо виробничим підрозділам. З метою забезпечення зниження собівартості продукції за короткий термін, і витрат по підприємству загалом, фінансовому директору слід послідовно виконати такі кроки: визначити статті витрат, які можуть бути скорочені; спільно з керівниками виробничих підрозділів скласти план зниження витрат і розподілити між менеджерами відповідальність за його виконання [35, с. 219].

На відміну від концепції кайдзен, метод кайдзен-костинг більш конкретизований. Кайдзен-костинг (японська назва Genkakaizen) - це спосіб забезпечення заданого рівня собівартості продукції та пошук шляхів його постійного зниження до встановленого цільового рівня. На відміну від методу управління цільовою собівартістю, метод кайдзен-костингу не супроводжується набором попередньо визначених підходів чи процедур, застосування яких автоматично дозволяє знизити витрати. Кайдзен-костинг є одним із ключових елементів японської тотальної системи управління витратами, до якої також входить метод таргет-костингу та функція підтримки досягнутої собівартості.

Концепція управління цільовою собівартістю (таргет-костинг, target-costing) спрямована на формування проективного середовища цільового планування витрат і прибутків. Вона передбачає визначення собівартості нової продукції, виходячи з прогнозованих ринкових цін, обсягів реалізації та встановленої норми прибутку, а також реалізує стратегію превентивного контролю витрат до початку виробництва - на стадії досліджень, розробок та проектування нової продукції [11, с. 190].

Тобто, метод таргет-костингу, як і кайдзен-костингу, призначений для зниження рівня окремих статей витрат та собівартості кінцевого продукту в цілому до певного допустимого рівня. Проте, на відміну від кайдзен-костингу, який застосовується на стадії виробництва, метод таргет-костингу застосовується на стадії планування, досліджень та розробок.

Окрім застосування будь-якого з перелічених вище методів, вирішальною умовою зниження собівартості служить також безперервний технічний прогрес. Тобто, надзвичайно велику роль відіграє впровадження нової техніки, комплексна механізація і автоматизація виробничих процесів, вдосконалення технології, запровадження прогресивних видів матеріалів, що дозволяє вагомо знизити собівартість продукції [36, с. 306].

Важливим резервом зниження собівартості продукції на промислових підприємствах виступає розширення спеціалізації і кооперації. На спеціалізованих підприємствах з масово-потоковим виробництвом собівартість продукції значно нижча, ніж на підприємствах, що виробляють цю ж продукцію у невеликих кількостях. Розвиток спеціалізації вимагає також встановлення найраціональніших кооперованих зв'язків між підприємствами.

У боротьбі за зниження витрат на виробництво продукції важливу роль відіграє дотримання найсуворішого режиму економії на всіх ділянках виробничо-господарської діяльності підприємства. Послідовне здійснення режиму економії на підприємствах виявляється перш за все у зменшенні витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції, скороченні витрат на обслуговування виробництва і управління, ліквідації втрат від браку та інших непродуктивних витрат [36, с. 307].

Основною умовою зниження витрат сировини і матеріалів на виробництво одиниці продукції є поліпшення конструкцій виробів і вдосконалення технології виробництва, використання прогресивних видів матеріалів, а також запровадження технічно обґрунтованих норм витрат матеріальних цінностей.

Скорочення витрат на обслуговування виробництва і управління також знижує собівартість продукції. Розмір цих витрат на одиницю продукції залежить не тільки від обсягу випуску продукції, але і від їх абсолютної суми. Чим менша сума цехових і загальновиробничих витрат у цілому по підприємству, тим нижча собівартість кожного виробу за інших рівних умов.

Значні резерви зниження собівартості закладено у скороченні втрат від браку та інших непродуктивних витрат. Вивчення причин браку та виявлення його винуватця дає можливість скоротити частку втрат від браку у загальних витратах і раціонально використовувати відходи виробництва.

Оцінка ефективності діяльності підприємств у сучасних умовах здійснюється за допомогою системи показників, серед яких важливе місце займає показник зниження витрат на виробництво, що є одним із найважливіших критеріїв використання виробничих ресурсів на підприємстві. Витрати виробництва знаходяться у взаємозв'язку з показниками ефективності виробництва, зокрема, з прибутком, показниками рентабельності, витратами на 1 грн. реалізованої продукції тощо. Тому отримання максимального ефекту з найменшими витратами, економія трудових, матеріальних та фінансових ресурсів залежать від того, як вирішуються питання зниження витрат виробництва. Так, ефективним напрямом зниження витрат є дотримання принципів ефективного розміщення продуктивних сил, а саме - скорочення відстані між виробником і споживачем та між виробництвом і сировинною базою. Слід пам'ятати, що дотримання загальних економічних принципів та законів - це важливий напрям зниження витрат виробництва, що не призводитиме до погіршення якості кінцевого продукту і дасть товаровиробникам можливість привернути увагу більшої кількості покупців та отримати додаткові прибутки [35, с. 199].

Науковці виділяють різні напрями зниження витрат промислового підприємства.

По-перше, це підвищення технічного рівня виробництва, зокрема впровадження нової прогресивної технології, підвищення рівня механізації та автоматизації виробничих процесів; розширення масштабів використання й вдосконалення техніки і технології; підвищення ефективності використання матеріальних ресурсів.

По-друге, поліпшення організації виробництва та праці, тобто вдосконалення управління виробництвом і скорочення витрат на нього; впровадження наукової організації праці; поліпшення використання основних виробничих фондів; поліпшення матеріально-технічного забезпечення; скорочення транспортно-складських витрат тощо.

По-третє, збільшення обсягу виробництва на збут продукції, що зумовлює відносне скорочення умовно-постійних витрат на одиницю продукції.

По-четверте, це зміна структури, асортименту та покращення якості продукції згідно з вимогами ринку [11, с. 178]. І, по-п'яте, поліпшення використання природних ресурсів, а саме - зміна складу і якості сировини; зміна продуктивності родовищ, обсягів підготовчих робіт при видобутку, способів видобутку природної сировини, а також зміна інших природних умов [36, с. 333].

Висновки

1. Афанасьєв М.В. Економіка підприємства: навч.-метод. посіб. / М.В. Афанасьєв, О.Б. Плоха. - Х.: Інжек, 2007. - 319 с.

2. Бойченко Г.В. Аналіз прямих матеріальних витрат на промислових підприємствах України / Г.В. Бойченко; Економічний простір. - 2009. - №23/2. - С. 214-219.

3. Болюх М.А. Економічний аналіз: навч. посібник / М.А. Болюх, В.З. Бурчевський, М.І. Горбаток та ін.; за ред. акад. НАНУ, проф.. М.Г. Чумаченка. - Вид. 2-ге, перероб. і доп. - К.: КНЕУ, 2003. - 556 с.

4. Бутинець Ф.Ф. Бухгалтерський управлінський облік / [Ф. Ф. Бутинець, Т.В. Давидюк, З.Ф. Канурна та ін.]. - Житомир: Рута, 2002. - 480 с.