Управлінський облік, аналіз і бюджетування витрат на матеріалах СГПП "Рать"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ЛУЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра обліку і аудиту

КУРСОВИЙ ПРОЕКТ

на тему:

Управлінський облік, аналіз і бюджетування витрат (на матеріалах СГПП «Рать»)

Виконала: ст. гр.ОАС-31

Ярмолюк О.П.

Перевірив викладач:

Тлучкевич Н.В.

Луцьк-2012

Мета курсової роботи - всебічний аналіз бухгалтерського обліку операцій реалізації готової продукції (робіт, послуг) з урахуванням національних стандартів, а також вивчення і аналіз теоретичних основ бухгалтерського обліку, його організації в умовах ринкових стосунків.

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІНСЬКОГО ОБЛІКУ

1.1 Економічний зміст витрат та їх класифікація

1.2 Методи обліку витрат і калькулювання собівартості продукції

1.3 Зарубіжни досвід управлінського обліку

Висновок до 1 розділу

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ТА МЕТОДИКА УПРАВЛІНСЬКОГО ОБЛІКУ

2.1 Загальна характеристика об'єкта дослідження

2.2 Організаційно-технологічна структура з обґрунтуванням центрів витрат і відповідальності

2.3 Облік витрат та калькулювання собівартості продукції, робіт, послуг

2.3.1 Управлінський облік прямих витрат

2.3.2 Управлінський облік непрямих витрат, особливості їх розподілу

2.3.3 Оцінка методів обліку витрат та калькулювання собівартості продукції, робіт, послуг

2.4 Організація процесу складання і подання внутрішньої звітності

2.5 Облік і контроль діяльності центрів відповідальності. Трансфертне ціноутворення

Висновок до 2 розділу

РОЗДІЛ 3. АНАЛІЗ ВИРОБНИЧИХ І НЕВИРОБНИЧИХ ВИТРАТ ТА ЇХ ВПЛИВ НА ФІНАНСОВУ ПРИВАБЛИВІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА

Висновок до 3 розділу

РОЗДІЛ 4. АНАЛІЗ РЕЛЕВАНТНОЇ ІНФОРМАЦІЇ ДЛЯ ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ

Висновок до 4 розділу

ВИСНОВКИ ТА ЗАГАЛЬНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВУ ЩОДО УДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА МЕТОДИКИ УПРАВЛІНСЬКОГО ОБЛІКУ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

В сучасних умовах господарювання операційна діяльність підприємств досить широко розгалужена. Це виробництво і реалізація продукції, товарів, запасів, послуг, виконання робіт, реалізація іноземної валюти, здавання в операційну оренду майна тощо. Безпосередньо саме виробнича діяльність є основною в складі операційної діяльності і виражає основну мету підприємства - випуск такої продукції, яка буде реалізована і принесе прибуток. Слід відмітити, що на сьогоднішній день кожне підприємство намагається отримати якомога вищий рівень прибутку, який залежить від обсягу виробництва, ціни продукції, обсягу реалізації, а також від витрат на виробництво або собівартості продукції.

Витрати підприємства є одним із найважливіших і одним із трудомістких об'єктів обліку, контролю, аналізу. Від правильності їх визначення залежить точність розрахунку фінансового результату діяльності підприємства. Отже, тема витрат є актуальною для будь-якого підприємства, яке здійснює виробництво продукції (робіт, послуг).

В умовах розвитку сучасної ринкової економіки та обмеженості ресурсів нашої планети одним з найактуальніших питань постає питання забезпеченості підприємств матеріальними ресурсами (сировиною, паливом тощо) та їх ефективного використання для отримання максимальної матеріаловіддачі та економічного ефекту від кожної одиниці цих матеріалів. Так як конкуренція на ринку є дуже жорсткою, ефективно проведений аналіз та правильно визначена стратегія мають неабияке значення для зростання та процвітання будь-якого підприємства.

Організація та методологія обліку, аналізу і контролю витрат знайшли висвітлення у працях українських учених: Білухи М.Т., Бородкіна О.С., Бутинця Ф.Ф., Бутка А.Д., Валуєва Б.І., Вериги Ю.А., Герасимовича А.М., Голова С.Ф., Гуцайлюка З.В., Завгороднього В.П., Єфіменка В.І., Кужельного М.В., Кузьмінського А.М., Ластовецького В.Є., Линника В.Г., Митрофанова Г.В., Мниха Є.В., Нападовської Л.В., Пушкаря М.С, Осадчого Ю.І. Сопка В.В., Шкарабана С.І., Шевчука В.О. та ін.

Метою даного курсового проекту є удосконалення теоретичних і методологічних положень та практичних рекомендацій з обліку та контролю витрат операційної діяльності сільськогосподарського підприємства СГПП «Рать».

Для досягнення мети дослідження поставлено такі завдання:

· вивчити основні поняття і терміни управлінського обліку;

· розробити систему інформаційну основу прийняття управлінських рішень;

· описати особливості відображення управлінського обліку в зарубіжних країнах;

· дослідити облік витрат та калькулювання собівартості продукції, робіт, послуг (на СГПП «Рать»);

· проаналізувати аналіз виробничих і невиробничих витрат;

· розробити систему х бюджетування доходів, витрат і фінансових результатів підприємства та контроль за їх виконанням.

Методи дослідження, які застосовуються вданій роботі, ґрунтуються на діалектичному методі наукового пізнання. Теоретичну і методологічну основу роботи склали наукові розробки вітчизняних і закордонних вчених із обліку, аналізу і контролю витрат, законодавчі і нормативні акти України, які регламентують методологію обліку і контролю витрат. У процесі дослідження використовувалися офіційні дані Держкомстату України і фінансова звітність СГПП «Рать» і, матеріали періодичних видань. При дослідженні теоретичних аспектів обліку витрат застосовувалися методи індукції і дедукції; методи теоретичного узагальнення і порівняння для розкриття сутності і змісту витрат як економічної категорії для визначення загальних тенденцій розвитку обліку і контролю витрат.



РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІНСЬКОГО ОБЛІКУ

1.1 Економічний зміст витрат та їх класифікація

Функціонування будь-якого підприємства передбачає створення і доведення до споживачів певних благ. Але даний процес створення неможливий без одночасного споживання засобів і предметів праці та робочої сили. Таким чином продукція підприємства виступає як результат цілеспрямованих затрат минулої (уречевленої у засобах виробництва) і живої праці людей. Проте частина вартості продукту, що втілює в собі вартість засобів виробництва (уречевлена праця), існує ще до процесу виробництва. Вона лише переноситься на нього у вигляді вартості матеріальних витрат, а жива праця робітника створює чистий продукт - понад вартість матеріальних витрат [12, с.20].

Повторення виробництва можливе тоді, коли засоби виробництва і робоча сила відтворюються. Для цього з вартості, отриманої після реалізації продукту, відповідна частина виділяється на заміщення вартості засобів виробництва та робочої сили, спожитих у процесі виробництва. Частина вартості товару, що має бути знову авансована на продовження виробництва, визначається як витрати виробництва. Економічне розуміння витрат базується на проблемі обмеженості ресурсів і можливості їхнього альтернативного використання. Застосування ресурсів у одному виробничому процесі виключає можливість їхнього використання за іншим призначенням.

За умов, коли люди у процесі господарської діяльності вступають у взаємовідносини через купівлю-продаж товарів, затрати праці, природним вимірником яких с робочий час, набувають вартісної (грошової) форми і роздвоюються на затрати суспільства та затрати окремих підприємств, створюючи тим самим основу, на якій базується весь механізм відтворення економіки [15, c.24]. Потреба у відтворенні робочої сили вимагає формування у фазі виробництва як необхідного, так і додаткового продукту. При цьому витрати підприємця (підприємства) на створення продукту відрізняються від витрат суспільства.

Витрати виробництва - це те, у що обходиться створення продукту підприємству. Водночас суспільні витрати на створення продукту включають також додаткову працю, втілену в додатковому продукті. Витрати виробництва - це загальноекономічна категорія. Процес виробництва являє собою продуктивне споживання факторів виробництва, заміщення яких є необхідною умовою процесу відтворення.

Різні вчені по різному трактували поняття витрат (табл. 1.1.).

Таблиця 1.1.

Визначення поняття витрат

Прізвище, ім'я, по батькові автора	Визначення
В.В.Сопко, В.М. Пархоменко	Витрати -- зменшення обсягу матеріальних цінностей, коштів тощо, які відбуваються в процесі свідомої людської діяльності; зменшення певних ресурсів у фізичних процесах [23, с.222].
С.В. Голов	Витрати -- зменшення економічних вигод в результаті вибуття грошових коштів або іншого майна [6, c.8].
П(С)БО 1	Витрати виробництва - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу [8, с. 99].
С.А.Ніколаєва	Вимтрати виробнимцтва -- витрати різних видів економічних ресурсів (сировини, праці, основних засобів, послуг, грошей), безпосередньо пов'язані з виробництвом економічних благ [20.c.11].
М. Г. Чумаченко	Витрати--це всі види виплат постачальникам за сировину та матеріальні ресурси [12.c.5].
Р.Гаррісон	Витрати -- це зменшення економічної вигоди у вигляді вибуття активів чи збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (крім зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу між власниками) [27, с.342].
Ч.Т.Хонгрен, Дж. Фостер	Витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття ктивів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником) [20, с.56].
Б. Нідлз	Витрати -- це зменшення економічних вигід протягом звітного періоду у вигляді вибуття чи амортизації активів або у вигляді виникнення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (причому таке зменшення не пов'язане з виплатами засновникам) [15, с.321].
М.С. Пушкар	Витрати - це грошове вираження витрат виробничих факторів, необхідних для здійснення підприємством своєї виробничої діяльності [13, с.240].
Ф.Ф. Бутинець та ін.	Економічні витрати - це кількість (вартість) інших продуктів, від яких варто відмовитися або якими слід пожертвувати, щоб отримати якусь кількість даного продукту [13, с.150].

Отже, поняття витрат не містить суттєвих розбіжностей, хоч і різні вчені по різному висвітлюють це поняття.

Якби існувала технічна, господарська та соціально-економічна однотипність виробництва, то вже на фазі безпосереднього виробництва витрати на створення продукту виступали б як суспільне необхідні. В такому випадку заміщення цих витрат взяло б на себе суспільство, оскільки зникли б економічні засади розмежування витрат виробника і суспільства.

Під суспільними, або суспільне необхідними, затратами розуміють затрати абстрактної (безвідносно до фаху) минулої та живої праці, яка необхідна суспільству для виготовлення одиниці певного виду товару потрібної якості при досягнутому рівні розвитку виробництва.

У реальному житті існують об'єктивні причини, які зумовлюють формування витрат підприємства як самостійної категорії. Цей процес ґрунтується на економічній відокремленості [20, c.122]. Підприємства (виробники) відокремлені як власники засобів виробництва і створюваного продукту. При цьому різноманітність форм власності відбиває різний рівень усуспільнення виробництва. Підприємства-товаровиробники мають різну технічну оснащеність (у тому числі в межах однієї форми власності, наприклад, у державному секторі). У зв'язку з цим вони мають різний рівень продуктивності праці та різні витрати матеріальних і трудових ресурсів при виробництві одного виду продукту. Суттєві відмінності виконуваної людьми праці зумовлюють існування вартісної оцінки суспільної праці. Ось чому обмін продуктами праці між виробниками має відбуватись у товарній формі. Для підприємця є дуже важливим технологічний аспект формування витрат виробництва, що визначає, з одного боку, кількість ресурсів, що залучаються, та якість їхнього використання , з іншого. Причому, підприємство повинно використовувати такі методи виробництва, що були б ефективні , як з технологічного , так і з економічного погляду. Тобто кожне підприємство намагається вибрати такий технічно ефективний процес виробництва , що забезпечував би найменші витрати виробництва. У рішенні цієї проблеми використовується виробнича функція Кобба - Дугласа.

Управлінський облік передбачає створення детальної класифікаційної схеми витрат. Керівник або власник підприємства повинен знати, скільки буде коштувати виробництво тієї чи іншої продукції, який прибуток від її реалізації у загальному обсязі прибутку, чи є можливість збільшити або зменшити ціну на цю продукцію і яка ефективність від прийняття управлінського рішення. Для цього необхідно використати економічно обгрунтовану класифікацію витрат. Класифікація витрат - поділ витрат на класи на основі певних загальних ознак об'єктів і закономірних зв'язків між ними.

Необхідність в різних класифікаціях витрат, використання різних методів їх збирання і розподілу зростає з ускладненням господарської діяльності підприємства.. Виділяють три напрями класифікації витрат (рис. 1.1)



Рис.1.1. Класифікація витрат в системі управлінського обліку

Речовий зміст витрат виробництва на різних етапах розвитку економіки має різну суспільну форму [15, с.20]. В умовах традиційного простого товарного виробництва витрати виробництва вимірюються вартістю спожитих засобів виробництва. Витрати праці (живої та уречевленої) простого товаровиробника в суспільне необхідних розмірах збігаються з вартістю товару. Фонд індивідуального споживання виробника виступає як частина валового доходу. Його обсяг визначається величиною валового доходу та пропозицією, яку враховують при його розподілі на споживання та нагромадження.

У розвиненому товарному господарстві фонд індивідуального споживання виробника набуває форми змінного капіталу, витраченого для наймання робочої сили. Цей фонд виступає не тільки як категорія розподілу (частина національного доходу), а і як категорія виробництва (частина авансованого капіталу). Перетворення фонду споживання на змінний капітал є передумовою поєднання елементів “вартість засобів виробництва” та змінного капіталу в одній категорії "витрати виробництва".

Соціально-економічна сутність витрат полягає в тому, що вони відображають виробничі відносини з приводу витрат власне капіталу, а не праці на виробництво продукції.

В умовах розвитку соціально орієнтованого ринкового господарства поступово зникає протистояння праці й капіталу (через демократизацію останнього, акціонерну та партнерську власність). Відносини робітника і підприємця все більше набувають характеру співробітництва. Отже, відбуваються зміни в соціально-економічній сутності витрат виробництва.

Представники західної економічної науки ґрунтовно розробили проблему витрат виробництва виходячи з потреб зростання його ефективності. При цьому вони виходили з: а) обмеженості ресурсів і б) неможливості їхнього альтернативного використання. Австрієць Ф. Візер (1851-1926) та американець Дж. Кларк (1847- 1938) вивели категорії "вмінені витрати" (тобто приписувані комусь, віднесені на чийсь рахунок). Це дійсні витрати виробництва на певний товар, які дорівнюють найвищій корисності тих благ, які суспільство могло б отримати, якби витрачені виробничі ресурси використовувались по іншому [8, c.246].

У економічній літературі продуктивні сили (засоби виробництва і працівники) називають економічними ресурсами. Їх вважають обмеженими або рідкісними, тому що вони недостатні для задоволення безмежних потреб людини.

Крім того, було введено термін -- вмінені витрати -- справжні витрати виробництва на той чи інший товар, які визначаються як найвища корисність тих благ, які суспільство може отримати при найоптимальнішому використанні економічних ресурсів. Вмінені витрати з позицій окремої фірми (підприємства) поділяють на зовнішні та внутрішні. Зовнішні (або явні) витрати пов'язані з придбанням фірмою ресурсів (тобто це витрати на сировину, матеріали, робочу силу тощо). При цьому вмінені витрати дорівнюють вигоді, яку можна отримати, якщо при тих самих витратах використати альтернативний ресурс.

Внутрішні (або неявні) витрати пов'язані з використанням факторів виробництва, які перебувають у власності самої фірми (грошовий капітал, технічне та інше обладнання, підприємницькі здібності тощо), а також з деякими її перевагами (місцезнаходження, престижність торгової марки тощо). При цьому вмінені витрати дорівнюють вигоді, що може бути отримана при альтернативному використанні власних ресурсів.

Витрати є головним об'єктом аналізу в процесі керування. Тому класифікація витрат дуже важлива для розуміння того, як ними керувати. Можна виділити три напрямки класифікації витрат, в основу якої покладений принцип: різні витрати для різних цілей.

Для визначення фінансових результатів підприємства важливо розуміти різницю між спожитими і не спожитими витратами. Як відомо, фінансовий результат - це різниця між доходами і витратами звітного періоду. Спожиті витрати - це збільшення зобов'язань чи зменшення активів у процесі поточної діяльності для одержання доходу звітного періоду. У свою чергу, неспожиті витрати - це збільшення зобов'язань чи зменшення активів у процесі поточної діяльності для одержання доходу чи іншої вигоди в майбутніх періодах.

Неспожиті витрати відображаються в активі балансу, а спожиті витрати - у звіті про фінансові результати . Відповідно до п. 6 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» витратами звітного періоду визнається зменшення активів або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власникам), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Проте на практиці не усі витрати безпосередньо зв'язані з виробництвом чи придбанням товарів. Тому для визначення собівартості продукції чи товарів розрізняють витрати на продукцію і витрати періоду.

Витрати на продукцію- це витрати, зв'язані з виробництвом чи із придбанням товарів для реалізації. У виробничій сфері до таких витрат відносяться усі витрати (матеріали, зарплата, амортизація верстатів і т.д.), зв'язані з функцією виробництва продукції. У торговому підприємстві витратами на продукцію є чиста вартість придбання товарів для реалізації.

Витрати періоду - це витрати, що не включаються в собівартість запасів і розглядаються як витрати того періоду, у якому вони були здійснені.

Підприємства, що випускають продукцію, до таких витрат відносять витрати на управління, маркетинг, дослідження, розробки і т.п.

У торгових підприємствах витратами періоду є витрати обігу. У звіті про прибуток витрати періоду звичайно включають до складу операційних витрат.

Такий підхід до витрат є цілком обґрунтованим, оскільки, наприклад, оренду необхідно оплачувати незалежно від кількості придбаних чи реалізованих товарів.

У підприємствах виробничої сфери витрати на продукцію називають виробничими витратами, а витрати періоду - невиробничими витратами.

Важливою рисою витрат як у виробничій, так і в невиробничій сфері є характерїхньогозв'язку з певним об'єктом: продуктом, підрозділом, проектом і т.д. Під об'єктами витрат розуміють сегменти діяльності підприємства, які потребують вимірювання, пов'язаних з ними витрат.

У залежності від характеру вищевказаного зв'язку витрати поділяються на прямі і непрямі [4, с.22].

Прямі витрати- це витрати, що можуть бути віднесені безпосередньо до визначеного об'єкта витрат економічно доцільним шляхом. До прямих витратналежать витрати, пов'язані з виробництвом окремих видів продукції (на сировину, основні матеріали, купівельні вироби і напівфабрикати тощо), що можуть бути безпосередньо включені до їх собівартості.

Відповідно, непрямі витрати -- це витрати, що не можуть бути віднесені до визначеного об'єкта витрат економічно доцільним шляхом. До непрямих витрат належатьвитрати, пов'язані з виробництвом декількох видів продукції (витрати на утримання та експлуатацію обладнання, загальновиробничі), що включаються до собівартості продукції (робіт, послуг) за допомогою спеціальних методів.

Віднесення витрат до прямих чи непрямих залежить від того, що є об'єктом витрат [5, с.17]. Наприклад, амортизація верстатів і опалення цеху є прямими витратами стосовно цього цеху, але є непрямими витратами щодо окремих видів продукції, що виготовляється в цьому цеху.

Таким чином, ті самі витрати можуть бути одночасно прямими і непрямими щодо різних об'єктів.

Витрати на виробництво продукції (робіт, послуг) поділяються за календарними періодами на поточні й одноразові.

Поточні витрати - це звичайні витрати, або витрати з періодичністю менше місяця [2].

Одноразові витрати - це одноразові витрати або витрати, які здійснюються періодично (періодичність більше місяця) і спрямовуються на забезпечення процесу виробництва протягом тривалого часу.

Виробничі витрати традиційно поділяють на основні і накладні витрати.

Основні витрати- це сукупність прямих витрат на виробництво продукції. У закордонній практиці управління витратами основні витрати поділяють на три групи: прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці та інші прямі витрати.

Прямі матеріальні витрати - це вартість витрачених матеріалів, що стають частиною готової продукції і можуть бути віднесені до визначеного виробу економічно доцільним шляхом [24, с.56].

Прикладом прямих матеріальних витрат є глина у виробництві цегли, тканина, що використовується для виготовлення одягу, і т.п.

У деяких випадках певні види матеріалів, що є частиною виготовленої продукції,невключають до складу прямих витрат.

Прикладом таких матеріалів є цвяхи у виробництві меблів, нитки у виробництві одягу і т.п.

Такі матеріали розглядають як допоміжні (непрямі) і, виходячи з принципу економічної доцільності, включають до складу виробничих накладних витрат.

Прямі витрати на оплату праці - зарплата робітників, що може бути включена в собівартість конкретних виробів економічно доцільним шляхом.

Витрати на оплату праці інших категорій виробничого персоналу (майстра, допоміжного персоналу і ін.) і зарплату робітників, що не може бути прямо віднесена на продукцію (оплата простою, додаткові виплати і т.п.), розглядають як непряму зарплату і включають до складу виробничих накладних витрат.

Інші прямі витрати - всі інші прямі витрати, окрім прямих матеріальних витрат і прямих витрат на оплату праці.

Прикладом таких витрат є амортизація чи оренда спеціального устаткування, оплата послуг контрагентів, придбання спеціального інструменту, виплати (роялті) за отриману ліцензію на виробництво продукції і т.п.

На практиці ці витрати не завжди мають місце, тому в літературі звичайно основні витрати обмежують прямими матеріалами і прямими витратами на оплату праці [15, с.21].

Виробничі накладні витрати- це витрати, пов'язані з процесом виробництва, що не можуть бути віднесені до конкретних виробів економічно доцільним шляхом [10, с.12].

Прикладом таких витрат є додаткові матеріали, непряма зарплата, витрати на утримання і ремонт будинків, приміщень, устаткування, амортизація і страхування основних засобів, орендна плата, оплата комунальних послуг і ін. Виробничі накладні витрати розподіляються між виробами пропорційно обраній базі.

Прямі витрати на оплату праці і виробничі накладні витрати в сумі складають конверсійні витрати.

Конверсійні витрати-це витрати на обробку сировини для перетворення його в готовий продукт.

Необхідно відзначити, що у багатьох сучасних автоматизованих виробництвах прямі витрати на оплату праці часто не перевищують 5% виробничих витрат. Тому їх включають до складу виробничих накладних витрат [5, c.44].

У результаті на таких підприємствах виробничі витрати мають тільки дві складових: прямі матеріальні витрати і виробничі накладні витрати.

Невиробничі витративключають: витрати на управління, дослідження і розробку, збут продукції й інші функції бізнесу.

Найчастіше вони представлені витратами на збут і управління (загальні й адміністративні витрати).

До витрат на збут відносяться [12, с.14]:

* оплата і комісійні продавцям, торговим агентам, працівникам відділу збуту і складів, водіям і ін.;

* витрати на рекламу і дослідження ринку;

* витрати на відрядження;

* оренда, податки, страхування, амортизація, ремонт і утримання приміщень і устаткування відділу збуту складів, транспортних засобів, демонстраційних залів і ін.;

* пакувальні матеріали і ремонт тари;

* фрахт і інші виплати, зв'язані з транспортуванням продукції;

* безнадійні борги і витрати на інкасацію дебіторської заборгованості;

* надання знижок (дисконт) покупцям;

* післяпродажне обслуговування клієнтів.

Загальні й адміністративні витрати включають [12, с.16]:

* загальні і корпоративні витрати (реєстрація акцій, щорічні збори, винагорода директорам, добровільні внески й ін.);

* витрати на персонал офісу (зарплата, страхування, додаткові виплати, навчання й ін.);

* витрати на утримання приміщень і устаткування офісу (оренда, податки, страхування, амортизація, ремонт, комунальні послуги);

* гонорари за професійні послуги (юридичні, аудиторські, медичні й ін.);

* витрати на зв'язок (поштовий, телефонні,телекс, факс і ін.);

* амортизація нематеріальних активів;

* інші загальні витрати.

Розглянута концепція витрат використовується для складання фінансової звітності, призначеної для прийняття рішень

Для прийняття управлінських рішень необхідно розрізняти релевантні і нерелевантні витрати і доходи.

Релевантні витрати- це витрати, що можуть бути змінені внаслідок ухвалення рішення, а нерелевантні витрати - це витрати, що не залежать від прийняття рішень [5, с.16].

Наприклад, у випадку вирішування питання - придбати комп'ютер для ведення бухгалтерського чи обліку орендувати його, вартість комп'ютера й орендна плата є релевантними витратами, а вартість програмного забезпечення є нерелевантними витратами, оскільки вони будуть мати місце в обох випадках.

Витрати, що складають різницю між альтернативними рішеннями, називають диференціальними витратами.

У даному прикладі диференціальні витрати - це різниця між вартістю комп'ютера і сумою орендної плати за період його експлуатації.

Щоб управляти витратами, важливо знати, яквониповодяться, тобто є вони перемінними чи постійними по відношенню до обсягу виробництва.

Змінні витрати- це витрати, що змінюються прямо пропорційно до зміни обсягу діяльності підприємства або іншого фактора витрат (рис. 1.2).



Рис. 1.2. Змінні витрати: А-регресуючі витрати; Б - прогресивні витрати, В - пропорційні витрати, Г-дегресивні витрати

До змінних витрат належать витрати, абсолютний розмір яких збільшується із збільшенням обсягу випуску продукції та знижується з його зменшенням. До таких витрат належать витрати на сировину і матеріали, купівельні комплектуючі вироби, напівфабрикати, технологічне паливо та енергію, на оплату праці працівникам, зайнятим у виробництві продукції (робіт, послуг), з відрахуванням на соціальні заходи, а також інші витрати.

Постійні витрати- це витрати, абсолютний розмір яких із збільшенням (зменшенням), випуску продукції істотно не змінюється (рис. 1.3).

Рис. 1.3. Постійні витрати

Прикладом постійних витрат є прямолінійна амортизація основних засобів, заробітна плата персоналу при погодинній формі оплати праці, орендна плата тощо.

У свою чергу, постійні витрати поділяють на обов'язкові (ті, що визначаються нормальною виробничою потужністю підприємства) та необов'язкові - витрати, розмір яких визначається керівництвом і не має прямого відношення до поточної діяльності підприємства. Характерною особливістю необов'язкових витрат є те, що у критичний момент їх величина може вільно корегуватися без зміни обсягів діяльності підприємства.

До обов'язкових постійних витрат відносять амортизацію основних засобів, витрати на утримання апарату управління, а до необов'язкових - витрати на підготовку та перепідготовку кадрів, витрати на наукові дослідження та розробки, на придбання, будівництво та реконструкцію виробничих потужностей тощо.

До постійних належать витрати, пов'язані з обслуговуванням і управлінням виробничою діяльністю цехів, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва.

Розглядаючи різні альтернативні варіанти рішень, варто враховувати не тільки дійсні (реальні), але і можливі витрати (утрати).

Дійсні витрати- це витрати, що вимагають виплати грошей чи витрати інших активів. Ці витрати відбиваються в бухгалтерських регістрах у міру їхнього виникнення.

Можливі витрати (втрати) - це вигода, що втрачається, коли вибір одного напрямку дії вимагає відмовитися від альтернативного рішення.

Маржинальні витрати- це витрати на виробництво (чи реалізацію) однієї додаткової одиниці продукції (товару).

У залежності від ситуації менеджера можуть цікавити як маржинальні, так і середні витрати [17,с. 20]. Наприклад, менеджер приватного коледжу може вивчати можливість додаткового набору, виходячи з маржинальних витрат, і розглядати середні витрати на методичне забезпечення студентів для складання бюджету.

Для контролю діяльності окремих підрозділів і оцінки роботиїхніх керівників виділяють контрольовані і неконтрольовані витрати.

Контрольовані витрати-- це витрати, що менеджер може безпосередньо чи контролювати може робити на них значний вплив.

Відповідно,неконтрольовані витрати - це витрати, які менеджер не може контролювати чи не може робити на них значний вплив.

Практичний поділ витрат на контрольовані і неконтрольовані залежить від сфери повноважень менеджера.

Ті самі витрати можуть бути контрольованими з сторони начальника цеху одного підприємства і неконтрольованими для начальника цеху іншого підприємства.

Прикладом традиційно контрольованих витрат з позиції начальника цехи є основні матеріальні витрати й основна зарплата, а неконтрольованих -- амортизація верстатів [23, с.253].

Класифікація витрат на контрольовані і неконтрольовані покладена в основу системи обліку по центрах відповідальності

Отже, витрати підприємства об'єктивно виникають у процесі діяльності і пов'язані з тим, що процес виробництва нерозривно пов'язаний з процесом споживання. Витрати підприємства є досить складною і дуже важливою з точки зору обліку та управління категорією, що і зумовлює наявність досить складної системи класифікації витрат, залежно від різних аспектів управління ними.

Класифікація витрат в управлінському обліку призначена допомогти у вирішенні його завдань: організації поточного контролю виробничих витрат за місцями їх виникнення з метою встановлення причин відхилень та їх винуватців, використання облікової інформації для прийняття ефективних управлінських рішень, прогнозування та регулювання витрат.



1.2 Методи обліку витрат і калькулювання собівартості продукції

Облік витрат на виробництво є визначальним у загальній системі бухгалтерського обліку. Він забезпечує відображення операцій, пов'язаних з виробництвом продукції за допомогою їх вимірювання, реєстрації, групування і аналізу в розрізах, що формують собівартість продукції. Облік витрат здійснюється для встановлення їх величини за окремими об'єктами. Процес визначення собівартості певного об'єкта витрат називають калькулюванням.

Об'єктом витрат є предмет або сегмент діяльності, що потребує окремого вимірювання пов'язаних з ним витрат. Вибір об'єкта витрат залежить від мети калькулювання. З метою ціноутворення, внутрішньої звітності, оцінки запасів, рішень щодо асортименту, об'єктом витрат звичайно є продукт. З метою контролю за рівнем витрат, для планування і оцінки діяльності менеджерів, об'єктом витрат обирається центр відповідальності [15, с.29].

Калькулювання і контроль собівартості об'єктів витрат забезпечує система виробничого обліку. В межах цієї системи спочатку здійснюється накопичення витрат за однорідними елементами (матеріали, зарплата тощо) у розрізі відповідних підрозділів (центрів відповідальності), а потім ці витрати розподіляються на певні види продукції (калькуляційні одиниці).

Калькулювання собівартості продукції є важливою функцією обліку. Разом з тим, необхідно пам'ятати, що для різних цілей використовуються різні види собівартості. Так, у фінансовому обліку формується:

o виробнича собівартість;

o собівартість реалізованої продукції;

o повна собівартість.

З метою підготовки інформації для управління собівартістю, тобто для цілей управлінського обліку необхідно формувати такі види собівартості:

o собівартість центру відповідальності;

o повну виробничу собівартість;

o маржинальну (обмежену) собівартість.

Собівартість центру відповідальності включає сукупність витрат на виготовлення відповідним центром усієї продукції та містить лише ті статті витрат, за які відповідає керівник даного структурного підрозділу. Собівартість центру відповідальності застосовується для контролю та оцінки діяльності центру [18, с.56].

Повна виробнича собівартість включає змінні і постійні виробничі витрати, які доцільно віднести на собівартість конкретного виду продукції.

Маржинальна (обмежена) собівартість включає змінні витрати, які можна прямо віднести на собівартість конкретного виду продукції.

Організація обліку витрат на виробництво та калькулювання собівартості продукції залежить від виду діяльності підприємства, структури управління, характеру виробництва, видів продукції, що виготовляється, періодичності її випуску.

Важливою передумовою раціональної організації обліку витрат і калькулювання собівартості продукції є правильне визначення об'єктів обліку та об'єктів калькулювання.

Об'єктом обліку виробничих витрат є витрати на виробництво виробів, їх окремих частин (конструктивних елементів, вузлів, деталей), груп виробів, виконані роботи, сукупність однорідних робіт, виробництва, процеси, фази й стадії технологічних процесів (переділи), окремі операції, які групуються за різними ознаками з метою визначення собівартості.

Об'єктом калькулювання є одиниця продукції (робіт, послуг), тобто кінцевий продукт, виготовлений на підприємстві. Залежно від технології і характеру продукції об'єктами калькулювання можуть бути: один продукт виробництва; один продукт окремих процесів, стадій, переділів, фаз виробництва; виріб підприємства; виріб центру відповідальності; вид робіт, послуг структурного підрозділу підприємства. У деяких випадках виникає необхідність калькулювати продукт різного ступеня готовності. В таких виробництвах об'єктом калькулювання є напівфабрикат або окремі частини (деталі) виробів [24, с.286].

Для оцінки незавершеного продукту необхідно калькулювати собівартість за окремими технологічними етапами, тобто визначати собівартість незакінчених обробкою продуктів за центрами відповідальності та місцями виникнення витрат.

Якщо об'єктом калькулювання собівартості є одиниця виготовленої продукції різного ступеня готовності в натуральному вимірнику, то кількісним вимірником об'єкта калькулювання є калькуляційна одиниця.

Для цілей управління підприємство за необхідності може розширити перелік об'єктів калькулювання.

Облік витрат на виробництво і калькуляція собівартості продукту здійснюються за такими етапами [10, с.320]:

o групування первісних витрат за статтями калькуляції та за об'єктами обліку витрат;

o визначення витрат і калькулювання собівартості продукції допоміжних виробництв та віднесення їх на основне виробництво;

o визначення собівартості браку;

o оцінка зворотних відходів;

o оцінка незавершеного виробництва;

o розподіл витрат між готовою продукцією та незавершеним виробництвом;

o розрахунок собівартості кожного об'єкта калькулювання та його калькуляційної одиниці.

Методика групування витрат за об'єктами калькулювання є спільною для всіх підприємств. Вона включає в себе облік прямих витрат, узагальнення даних у регістрах бухгалтерського обліку, облік та розподіл непрямих витрат.

Для визначення собівартості продукції прямі витрати відносять до відповідних об'єктів на підставі первинних документів, а непрямі витрати розподіляють між об'єктами пропорційно до обраної бази (обсягу виробництва, площі, суми прямих витрат, прямої зарплати, машино-годин тощо). Вибір бази розподілу залежить від рівня механізації та автоматизації виробництва. Для виробництв з високим рівнем ручної праці доцільно за базу приймати заробітну плату або кількість відпрацьованих годин робітниками основного виробництва, а для виробництв з високим рівнем оснащення - час, відпрацьований машинами (машино-години) [13, с.67].

Базу розподілу непрямих витрат підприємство обирає самостійно. При її виборі необхідно визначити таку характеристику виробничого процесу, зміна якої найбільше впливала б на величину непрямих витрат.

За певних обставин доцільно використовувати два і більше методів розподілу непрямих витрат, залежно від умов функціонування конкретних виробничих підрозділів. Передумовою вибору методу розподілу має стати найбільш тісний причинно-наслідковий взаємозв'язок між базою розподілу і витратами.

Облік і калькулювання за замовленнями та процесами

Система обліку за замовленнями використовується при виготовленні унікального або виконаного за спеціальним замовленням виробу. За цією системою витрати на виробничі матеріали, оплату праці робітників, зайнятих у виробництві та загально-виробничі накладні витрати відносяться на кожне індивідуальне замовлення або на виготовлену партію продукції.

Позамовний метод обліку витрат і калькулювання собівартості використовується в індивідуальних та дрібносерійних виробництвах (авіаційна промисловість, машинобудування, будівництво, надання побутових, ремонтних, аудиторських та інших послуг).

Характерні особливості позамовного методу:

- прямі матеріали, основна заробітна плата виробничих робітників і загальновиробничі витрати легко ідентифікуються з окремими замовленнями клієнтів;

- виробничі витрати узагальнюються за кожним замовленням, а не за певний проміжок часу;

- для синтетичного обліку виробничих витрат використовується один рахунок "Виробництво"; аналітичний облік здійснюється за кожним окремим замовленням;

- незавершене виробництво визначається сумою фактичних витрат за кожним незавершеним замовленням.

Калькулювання за замовленнями передбачає визначення фактичної собівартості одиниці готової продукції (робіт, послуг) шляхом ділення загальної суми виробничих витрат, понесених з моменту початку робіт по замовленню, на кількість одиниць готової продукції, виготовлених за замовленням.

Система обліку витрат за процесами застосовується в галузях з масовим і серійним виробництвом, технологічний цикл виготовлення продукції яких складається із окремих виробничих стадій (процесів, операцій, фаз), що можуть здійснюватися послідовно або паралельно (в хімічній, нафтопереробній, металургійній, фармацевтичній, вугільний, харчовій, легкій промисловості). В такій ситуації доцільніше вести облік витрат, пов'язаних з виготовленням продукції за певний проміжок часу, а не намагатися віднести їх до певного виду продукту чи замовлення підприємства.

Характерні особливості попроцесного методу обліку витрат:

- організація синтетичного обліку з виділенням декількох рахунків основного виробництва (в розрізі окремих виробничих підрозділів);

- локалізація виробничих витрат по кожному виду готової продукції за календарний період;

- визначення обсягів незавершеного виробництва на підставі собівартості еквівалентної одиниці готової продукції;

- накопичення собівартості готової продукції при переході від процесу до процесу (від підрозділу до підрозділу).

Калькулювання за процесами передбачає визначення фактичної собівартості одиниці готової продукції шляхом ділення загальної суми виробничих витрат, понесених виробничим підрозділом за звітний період (місяць), на кількість виробів, виготовлених за цей проміжок часу.

Системи обліку та калькулювання собівартості за повними і неповними витратами

В зарубіжних країнах при класифікації систем обліку витрат підприємства за повнотою їх включення до складу собівартості готової продукції виділяють традиційну систему обліку повних витрат, покликану задовольняти потреби стратегічного управління, та систему обліку неповних (змінних, обмежених) витрат, орієнтовану на задоволення потреб оперативного управління [13, с.42].

Загальною рисою обох систем є визнання адміністративних витрат, витрат на збут та інших витрат як витрат звітного періоду, що передбачає їх відшкодування за рахунок прибутку підприємства. Принципова ж відмінність між системою обліку неповних витрат і системою обліку повних витрат полягає у відношенні до постійних загальновиробничих витрат.

Так, система обліку повних витрат, основана на розподілі витрат на прямі та непрямі, передбачає включення до собівартості продукції усіх виробничих витрат- як змінних, так і постійних. Відповідно, всі виробничі витрати розподіляються між виробами і включаються у собівартість незавершеного виробництва та готової продукції. Цс підтверджує, що система обліку повних витрат здебільшого орієнтована на виробництво, а її принципи обліку сприяють відображенню технологічних аспектів виробничого процесу. Вони повною мірою проявилися у методах обліку і калькулювання за замовленнями та процесами.

Система обліку неповних витрат, навпаки, більше орієнтується на процес реалізації, а її принципи відповідають потребам дослідження ринку. Вона основана на класифікації витрат за ступенем впливу обсягів діяльності підприємства і передбачає включення до собівартості продукції лише змінних виробничих витрат.

Системи обліку повних і неповних витрат різняться між собою за своїми цілями та завданнями.

Для складання фінансової звітності підприємства застосовується система калькулювання повних витрат, яка передбачає включення у собівартість всіх (змінних і постійних) виробничих витрат.

Система обліку повних витрат є основою стратегічної політики у сфері виробництва, постачання та реалізації товарно-матеріальних цінностей, вона орієнтована на прийняття довгострокових управлінських рішень, на повне покриття всіх витрат і максимізацію нетто-прибутку. Ця система забезпечує трудомісткий контроль зв'язків між виробництвом і реалізацією на перспективу [23, с.96].

Калькулювання повних витрат передбачає включення до складу собівартості продукції всіх виробничих витрат (змінних і постійних), розподіл загальновиробничих між окремими видами продукції на основі єдиної бази (машино-годин, основної заробітної плати тощо), відшкодування за рахунок прибутку підприємства витрат на збут і адміністративних витрат.

Калькулювання неповних витрат - система калькулювання, яка передбачає включення у собівартість продукції лише змінних виробничих витрат.

Отже, принципова відмінність системи калькулювання неповних витрат від системи калькулювання повних витрат полягає у підході до постійних виробничих накладних витрат. При використанні системи калькулювання неповних витрат не тільки операційні витрати (пов'язані з управлінням, збутом тощо), а й постійні виробничі витрати розглядаються як витрати періоду і списуються за рахунок прибутку. В результаті у собівартість незавершеного виробництва і готової продукції включаються тільки змінні виробничі витрати. Ця система забезпечує оперативний контроль зв'язків між виробництвом і реалізацією, використовуючи сигнальну інформацію.

Система обліку неповних витрат є інструментом оперативного управління виробничим процесом підприємства, орієнтована на прийняття короткострокових управлінських рішень, покриття прямих витрат і оптимізацію маржинального доходу (прибутку-брутто).

Такий показник, як маржинальный дохід, широко застосовується для аналізу прибутковості і прийняття управлінських рішень. Маржинальний дохід визначається за однією з двох формул:

Маржинальний дохід = Дохід від реалізації - Змінні витрати

або

Маржинальний дохід = Постійні витрати + Прибуток

Калькулювання неповних витрат передбачає включення до складу собівартості готової продукції лише змінних виробничих витрат, розподіл змінних загальновиробничих витрат між окремими видами продукції на основі єдиної бази (машино-годин, людино-годин, основної заробітної плати тощо), визначення маржинального доходу та відшкодування за рахунок прибутку підприємства постійних загальновиробничих витрат, витрат на збут і адміністративних витрат [14, с.323].

Порівняння впливу систем обліку повних і неповних витрат на Звіт про прибутки та збитки, складений різними способами, показує, що:

o при однакових обсягах виробництва і реалізації продукції прибуток підприємства буде однаковим, незважаючи на те, яка система обліку застосовується;

o за умови, коли обсяг виробництва перевищує обсяг реалізації продукції, використання системи обліку повних витрат призводить до більш високого розмір прибутку, ніж застосування системи обліку неповних витрат;

o за умови, коли обсяг реалізації перевищує обсяг виробництва продукції використання системи обліку неповних витрат призводить до більш високого розміру прибутку, ніж використання системи обліку повних витрат.

Причиною такої різниці у розмірі прибутку є розбіжність обсягів виробництва й реалізації. При використанні системи обліку неповних витрат, прибуток підприємства залежить лише від обсягу реалізації, в той час як в системі обліку повних витрат прибуток знаходиться під впливом як обсягу реалізації, так і обсягу виробництва продукції.

Дослідження видатних зарубіжних науковців свідчить, що компанії багатьох розвинених країн світу на практиці застосовують як систему калькулювання повних, так і неповних витрат, але перевага надається калькулюванню на основі повних витрат (табл. 1.2).

Застусування різних систем калькулювання у розвинених країнах світу [23, с.302]

Таблиця 1.2

Країна	Система калькулювання
	Повних витрат, %	Неповних витрат, %
США	69	31
Канада	52	48
Австралія	67	33
Японія	69	31
Швеція	58	42
Велика Британія	48	52

Слід зазначити, що система калькулювання неповних витрат не відповідає загальноприйнятим принципам підготовки фінансової звітності та вимогам фіскальних органів і тому рекомендується лише для внутрішнього використання в управлінському обліку.

Прихильники цієї системи стверджують, що застосування системи калькулювання неповних витрат дозволяє визначати показник маржинального доходу, який широко використовується в процесі аналізу прибутковості окремих видів готової продукції, і формувати відповідні інформаційні блоки, необхідні для прийняття оперативних управлінських рішень з питань ціноутворення та оптимізації виробничої діяльності.

Облік і контроль за центрами відповідальності

Організація обліку і контролю за центрами відповідальності є одним із головних елементів системи управлінського обліку. Вона побудована на встановленні відповідальності кожної структурної одиниці підприємства за витрати і доходи, що перебувають під її контролем. При цьому першочерговим завданням обліку стає контроль витрат.

Організація обліку за центрами відповідальності розглядається як вчення, спрямоване на наукову організацію поведінки управлінців, а його завданням визнається більшою мірою допомога в організації самоконтролю, ніж контроль з боку керівництва.

1.3 Зарубіжни досвід управлінського обліку

Управлінський облік за кордоном є приватногосподарською справою, тому його організація і методологія регламентовані лише в межах компетенції окремого підприємства. Загальним для усіх підприємств є тільки методологічні прийоми управлінською обліку, які полягають у грошовій оцінці господарських явищ; в записі господарських операцій (методом подвійного запису) і балансовому узагальненні поточних звітних даних в кінці звітного періоду.

Кожне зарубіжне підприємство - самостійна господарська одиниця, яка сама спостерігає, відображає і контролює рух свого капіталу, господарські процеси і розрахунково-кредитні відносини з іншими підприємствами. Принцип ефективності управління зумовив необхідність появи управлінського обліку. Управлінський облік сформувався у США паралельно з традиційним бухгалтерським обліком у середині XX століття і відбивав відносини у самому підприємстві.

Появу управлінського обліку пояснюють тим, що традиційні методи виробничого (калькуляційного) обліку не відповідали вимогам управління. В передових країнах Заходу управлінський облік як окрема галузь теоретичних і практичних знань з'явився у 50-ті роки, однак великого поширення набув у 60 - 70-х роках як альтернатива фінансового обліку (financial accouting), хоч окремі положення його концепції і методик зародилися ще на початку XX століття. На перших етапах розвитку управлінський облік називався калькуляційним, потім виробничим, і поступово методи та прийоми виробничого обліку стали наближатися до обліку, який нині називається управлінським.

Тобто поступово в різних країнах термін "виробничий облік" був замінений на "управлінський облік". Однак це була не просто зміна термінології, але й велика організаційна та методологічна перебудова системи бухгалтерського обліку. Це сприяло поділу його на дві галузі: фінансовий і управлінський облік.

В цей час на підприємствах почали створюватися дві бухгалтерії - фінансова і управлінська, кожна з яких мала свою мету (цілі), завдання і функції. Передумовою до поділу (розділу, роз'єднання) було також створення калькуляційної бухгалтерії. В подальшому розвиток і вдосконалення управлінського обліку проходило в рамках (межах) національних систем бухгалерського обліку різних країн.

У зв'язку з цим виникла необхідність проведення глибоких досліджень економічної природи, сутності та змісту управлінського обліку в умовах переходу до ринку, його фундаментальних теоретичних основ, а також визначення місця управлінського обліку в інформаційній базі управління

У Франції управлінський облік застосовують термін «аналітична бухгалтерія», а в Німеччині поняття «управлінський облік» набагато вужче, ніж в англосаксонських країнах. По суті, за змістом аналогом управлінського обліку в Німеччині є контролінг.

Посада контролера вперше була запроваджена у 1880 році в залізничній компанії Atihison, Topeka and Santa Fe Railroad, а у 1892 році вона з'явилася у компанії General Electric.

Пізніше, у 20 -x роках XX функція контролера стала звичайною в американських компаніях [5.c.14].

Зростання вимог до системи обліку спричинило передання до служби контролера частини функцій скарбника, який традиційно здійснював управління фінансами.

Розвиток управлінського обліку зумовив подальше розширення функцій контролера, який почав брати безпосередню участь у процесах планування і контролю.

Типову структуру управління американської компанії можна представити схематично (рис.1.4).

Рис. 1.4. Фрагмент організації структури організації

У Німеччині посада контролера існує на середніх і великих підприємствах, які використовують систему контролінгу. Відділ контролінгу виконує функції внутрішнього обліку, статистики, планування, прогнозування, контролю та аналізу. В американських компаніях до сфери діяльності контролера належать фінансовий і внутрішній облік, а в німецьких підприємствах сферою діяльності контролера є лише внутрішній облік. У країні з перехідною економікою, зокрема в Україні, місце управлінського обліку значною мірою залежить від того, яку концепцію: американську чи німецьку - застосовує підприємство.