Управлінський облік, аналіз і бюджетування витрат на матеріалах СГПП "Рать"

Незалежно від підходу до організації управлінського обліку значна частина інформації про витрати формується в системі рахунків бухгалтерського обліку. Аналіз рахунків зарубіжних країн свідчить, що попри багатоманіття їх міжнародна практика виробила два основні підходи до структури плану рахунків: двоколовий принцип, тобто виокремлення двох автономних систем рахунків відповідно до цілей фінансового й управлінського обліку; інтегрований принцип, за яким рахунки управлінського обліку кореспондують з рахунками фінансового й управлінського обліку.

Перший підхід реалізований у планах рахунків майже 80 країн, зокрема й у більшості країн ЄС (Франція, Німеччина, Бельгія, Швейцарія, Іспанія, Португалія).

Другий підхід характерний для підприємств країн так званої англосаксонської групи (США, Великої Британії, Австралії, Канади).

Більшість промислових підприємств США, Великої Британії, Канади та інших країн англосаксонської групи використовують інтегровану систему обліку, яка забезпечує калькулювання собівартості окремих видів продукції та контроль витрат на її виробництво.

Розвиток західного обліку характеризується загальними тенденціями і специфічними рисами. Концепції управлінського обліку закріплені міжнародними нормативами фінансового й управлінського обліку в лютому 1989 р. Нормативи видані Комітетом управлінського і фінансового обліку Міжнародної Федерації бухгалтерів з метою сприяння розвитку і використанню управлінського обліку в практиці різних країн.

Серед зарубіжних методів обліку повних витрат найбільш відомими є: метод однорідних секцій, стандарт-кост і метод нормативного розподілу постійних витрат. Метод однорідних секцій застосовується в основному у Франції і в країнах, які дотримуються французької системи обліку. Під однорідною секцією розуміють підрозділи підприємства, які відокремлені в бухгалтерському обліку, по яких витрати згруповані попередньо до їх включення в собівартість відповідних виробів, у тому числі, коли вони не можуть бути прямо віднесені на ці вироби. У ширшому розумінні однорідна секція ототожнюється з центром відповідальності. Сутність методу однорідних секцій характеризує така схема (рис. 1.5.).

Рис. 1.5. Економічний зміст методу однорідних секцій:

1 -- пряме віднесення відповідних витрат у собівартість продукції;

2 -- розподіл непрямих витрат між однорідними секціями;

3 -- включення на основі попередньої калькуляції собівартості одиниці роботи секції у собівартість кінцевої продукції.

Для того щоб секції могли бути визнані однорідними, їх діяльність повинна вимірюватися єдиною одиницею (одиницею роботи), яка, по-перше, характеризує діяльність секції і, відповідно, змінюється пропорційно до витрат секції, а по-друге, -- дає змогу розділити витрати секції, тобто пов'язана з виготовленою підприємством продукцією, виконуваними роботами чи послугами.

Одиницями роботи можуть бути: кількість виробленої продукції чи послуг; вартість покупок або реалізації; фактично відпрацьований час тощо.

Методологія обліку полягає в тому, що підприємство поділяють на однорідні секції (цехи, відділи, служби), розподіляють між ними непрямі витрати, визначають по кожній секції суму витрат, яку відносять на продукцію чи замовлення, у процесі виробництва яких були використані послуги відповідної секції (згідно з обсягом спожитих одиниць роботи і собівартістю одиниці).

Метод однорідних секцій прийшов на зміну емпіричному методу, коли непрямі витрати відносилися на собівартість продукції пропорційно до встановлених на підприємствах загальних баз розподілу. Емпіричний метод традиційно застосовується у вітчизняній практиці, де його вдосконалення йшло по лінії деталізації групування непрямих витрат за напрямами (освоєння нових виробів, витрати на утримання і експлуатацію устаткування, загальновиробничі витрати тощо) і методів їх розподілу на основі відповідних баз.

Перевагою методу однорідних секцій є те, що витрати, загальні для кількох секцій, розподіляються між ними за базами, які відповідають характеру певного виду загальних витрат. Наприклад, амортизація і орендна плата пропорційні площі, яку займає відповідна секція; витрати на страхування пропорційні вартості об'єктів страхування; витрати на утримання і ремонт устаткування пропорційні вартості цього устаткування тощо.

На думку деяких дослідників зарубіжного досвіду управлінського обліку впровадження в практику методу однорідних секцій сприяє вирішенню таких завдань:

· досягнення більшої точності калькулювання через застосування досконаліших методів розподілу непрямих витрат, ніж за інших методів калькулювання повної собівартості продукції;

· використання більшої гами баз розподілу непрямих витрат залежно від умов діяльності підприємства;

· аналіз результатів діяльності центрів відповідальності в системі управлінського обліку і організація на цій основі контролю управління.

Висновок до 1 розділу

Витрати виробництва - це те, у що обходиться створення продукту підприємству. Водночас суспільні витрати на створення продукту включають також додаткову працю, втілену в додатковому продукті. Витрати виробництва - це загальноекономічна категорія. Процес виробництва являє собою продуктивне споживання факторів виробництва, заміщення яких є необхідною умовою процесу відтворення.

Соціально-економічна сутність витрат полягає в тому, що вони відображають виробничі відносини з приводу витрат власне капіталу, а не праці на виробництво продукції.

В умовах розвитку соціально орієнтованого ринкового господарства поступово зникає протистояння праці й капіталу. Відносини робітника і підприємця все більше набувають характеру співробітництва. Отже, відбуваються зміни в соціально-економічній сутності витрат виробництва.

Управлінський облік передбачає створення детальної класифікаційної схеми витрат. Керівник або власник підприємства повинен знати, скільки буде коштувати виробництво тієї чи іншої продукції, який прибуток від її реалізації у загальному обсязі прибутку, чи є можливість збільшити або зменшити ціну на цю продукцію і яка ефективність від прийняття управлінського рішення. Для цього необхідно використати економічно обгрунтовану класифікацію витрат. Класифікація витрат - поділ витрат на класи на основі певних загальних ознак об'єктів і закономірних зв'язків між ними.

Класифікація витрат в управлінському обліку призначена допомогти у вирішенні його завдань: організації поточного контролю виробничих витрат за місцями їх виникнення з метою встановлення причин відхилень та їх винуватців, використання облікової інформації для прийняття ефективних управлінських рішень, прогнозування та регулювання витрат.



РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ТА МЕТОДИКА УПРАВЛІНСЬКОГО ОБЛІКУ

2.1 Загальна характеристика об'єкта дослідження

В умовах формування та розвитку ринкових відносин важливим центром господарської діяльності є сільське господарство, яке є головним структуроутворюючим елементом економіки. Тут у виробничому процесі “з'єднуються” трудові, матеріальні та фінансові ресурси з метою задоволення потреб суспільства.

Сільськогосподарське приватне підприємство “Рать” створене 23 лютого 2000 року, з метою задоволення потреб підприємств, установ, організацій та населення у товарах та послугах з високими споживчими якостями та технічним рівнем.

Господарство також взяло під свою опіку навколишню територію і, розвиваючи сільськогосподарське виробництво, водночас вкладає чималі кошти в благоустрій сіл: прокладання газопроводів, водогону, будівництво та ремонт соціальних закладів, храмів, доріг, реконструкцію виробничих приміщень. Економічно сильне приватне підприємство стало надійною опорою для мешканців не тільки Ратнова та Гіркої Полонки, а й Оздова, Лаврова, Вікторян та Коршева.

У колективі СГПП нині працює понад 200 осіб. Це злагоджений колектив спеціалістів, які добре знають, що від внеску кожного залежить кінцевий результат. На підприємстві існує чітко визначена структура управління.

Нині СГПП «Рать» -- одне з найбільших у Луцькому районі. За впровадженням новацій воно постійно випереджає на крок своїх конкурентів. Агроформування здійснило технічне переоснащення галузей виробництва, має в обробітку 3800 гектарів сільськогосподарських угідь, утримує понад 2 тисячі голів великої рогатої худоби.

СГПП “Рать” керується у своїй роботі законодавством України, Статутом та рішеннями Засновника.

Підприємство є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахункові рахунки у банках ,печатки, штампи та бланки з своїм найменуванням, власний торговий знак та інші реквізити. Майно становлять основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі.

На СГПП «Рать» існує чітко визначена організаційна структура (Додаток А ). Організацію справами підприємства здійснює директор, далі за ієрархією посад визначені начальники фінансового і планово-економічного відділів та інші працівники підрозділів, дільниць.

Директор підприємства зобов'язаний створити необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку, забезпечити неухильне виконання всіма підрозділами, службами та працівниками, причетними до бухгалтерського обліку, правомірних вимог бухгалтера щодо дотримання порядку оформлення та подання до обліку первинних документів.

Начальник планово-економічного відділу розробляє проекти перспективних і поточних планів виробничої, фінансової і комерційної діяльності (бізнес-плани) підприємства, а також складає планові техніко-економічні нормативи матеріальних і трудових витрат, проекти оптових і роздрібних цін на продукцію підприємства, тарифи на роботи (послуги) з урахуванням попиту і пропозиції та з метою забезпечення запланованого обсягу прибутку.

До складу облікового апарату підприємства входить 5 бухгалтерів, які займають відповідні посади та мають окремі обов'язки (рис. 2.1).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2.1. Структура бухгалтерської служби на СГПП «Рать»

Бухгалтерський відділ очолює головний бухгалтер СГПП «Рать», який відповідає за дотримання загальних методологічних принципів обліку, забезпечення контролю і відображення на рахунках бухгалтерського обліку всіх фактів господарського життя підприємства, надання оперативної інформації, складання спільно з іншими службами економічного аналізу фінансово-господарської діяльності з метою виявлення внутрішньо - господарських резервів, а також контролює дотримання чинного законодавства і внутрішніх розпоряджень з питань обліку.

Касир веде облік грошових коштів в касі, оформляє авансові звіти, а також є матеріально-відповідальною особою за зберігання готівки.

Бухгалтери по рослинництві та тваринництві ведуть синтетичний та аналітичний облік біологічних активів, заповнюють первинні та зведені документи, а також контролюють відображення на рахунках бухгалтерського обліку всіх фактів господарського життя підприємства.

Обліком реалізації продукції займаються бухгалтер по сільськогосподарській продукції, який здійснює ведення аналітичного і синтетичного обліку сировини, матеріалів, готової продукції, товарів, наданих послуг та виконаних робіт, проводить звірку з матеріально-відповідальними особами по залишках матеріалів і продукції, виписує податкові накладні і реєструє їх в журналах по розходу і приходу.

На підприємстві є розроблений «Наказ про облікову політику», в якому розкриваються принципи, методи і процедури, що використовуються на підприємстві для ведення обліку, складання та подання фінансової звітності, вказано терміни проведення інвентаризації, обов'язки головного бухгалтера.

На СГПП «Рать» використовують журнально-ордерну форму бухгалтерського обліку, що ґрунтується на застосуванні журналів-ордерів, де збираються і систематизуються дані первинних документів, необхідні для синтетичного та аналітичного обліку.

Господарські операції на даному підприємстві здійснюються відповідно до Плану рахунків, затвердженого наказом МФУ від 30.11.99.р. № 291. За необхідності головному бухгалтеру дозволяється вводити додаткові рахунки другого і третього порядку.

Основними видами діяльності СГПП “Рать” є (Додаток Б ):

1. Вирощування сільськогосподарських культур (зернових, технічних та інших культур).

2. Виробництво насіння зернових, кормових та технічних культур.

3. Овочівництво, декоративне садівництво і вирощування продукції розсадників.

4. Ведення м'ясного та молочного скотарства, птахівництво, виробництво їх продукції, вирощування племінних тварин.

5. Реалізація та купівля сільськогосподарської продукції.

6. Оптова, комісійна та роздрібна торгівля.

Підприємство здійснює й інші види діяльності, не заборонені законодавством України, в тому числі зовнішньо-економічну діяльність, залучає зовнішні та внутрішні інвестиції, та розміщує власні.

Основні види продукції СГПП «Рать» наведено на рисунку 2.2.

На даному підприємстві майже вся аналітична та зведена робота виконується з допомогою електронних таблиць Microsoft Excel та у Microsoft Word. Крім того усі банківські операції та операції з постійними клієнтами проводять з використанням системи “Клієнт банк”.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2.2. Основні види продукції

Основні техніко-економічні показники, які характеризують діяльність підприємства за 2009-2011 роки наведені в таблиці 2.1.. Для цього використаємо дані за 3 роки Балансу та Звіту про фінансові результати (Додаток В, Г, Д)

Таблиця 2.1

Техніко-економічні показники діяльності СГПП «Рать» за 2009-2011 рр.

Показники	Од. виміру	Значення показників у відповідному періоді	Темпи росту за роками, %
		2009	2010	2011	2010/ 2009	2011/ 2010	2011/ 2009
1	2	3	4	5	6	7	8
Статутний фонд	тис. грн.	24,4	24,4	24,4	100	100	100
Первісна вартість основних засобів	тис. грн.	6216,2	6297,5	9368,9	1,3	48,8	50,7
Знос основних засобів	тис. грн.	1127,7	1534,0	2305,1	36,0	50,3	104,4
Доход (виручка від реалізації)	тис. грн.	7756,8	8529,8	9761,5	9,9	14,4	25,8
Собівартість реалізованої продукції	тис.грн	5302,4	5872,8	7094,2	10,7	20,8	33,8
Доход від іншої діяльності	тис. грн.	459,5	921,7	1026,2	100,6	11,3	123,3
Витрати на виробництво продукції	тис. грн.	5302,4	5872,8	7094,2	10,6	20,8	33,8
Інші витрати	тис. грн.	196,4	369,5	513,4	88,1	38,9	161,4
Чистий прибуток	тис. грн.	1083,7	1429,9	1386,1	31,9	-3,1	27,9
Середньоспискова чисельність працівників	чол.	198	206	210	4,0	1,9	6,0
Річний фонд оплати праці	тис. грн.	58,0	60,5	77,2	4,3	27,6	33,1
Середньорічний розмір дебіторської заборгованості	тис. грн.	272,7	290,0	283,5	6,3	-2,2	3,9
Середньорічний розмір кредиторської заборгованості	тис. грн.	1608,1	572,2	366,7	-64,4	-35,9	-77,1
Рентабельність	%	9,1	11,6	8,5	27,5	-26,7	-6,6
Коефіцієнт загальної ліквідності		1,3	2,8	3,2	115,3	14,3	3,2
Коефіцієнт термінової ліквідності		0,2	0,3	0,4	50	33,3	100
Коефіцієнт оборотності активів		0,7	0,7	0,7	100	100	100
Коефіцієнт рентабельності власного капіталу		1,2	1,1	1,0	-8,3	-9,1	-16,6
Коефіцієнт автономії		0,5	0,6	0,6	20	100	20

Проаналізувавши показники Балансу і Звіту про фінансові результати можна зробити висновок, що не всі показники мають тенденцію до зростання. Позитивним є те, що дохід від реалізації товарів з кожним роком зростає, так у 2010 році він зріс на 773 тис. грн. або на 9,9 % у порівнянні з 2009 роком, а в 2011 році ? на 1231,7 тис. грн. або на 14,4 % в порівнянні з 2010 роком. При цьому слід відмітити, що собівартість реалізованих товарів зростає в меншій мірі і в 2010 році вона зросла в порівнянні з минулим роком на 570,4 тис. грн., тобто на 10,7%, а в 2011 зростає на 1221,4 тис. грн., або на 20,8%.

Підприємство самостійно визначає фонд оплати праці, планує свою діяльність і визначає перспективи розвитку, виходячи із попиту на виготовлену продукцію, роботи, послуги та необхідні забезпечення виробничого та соціального розвитку підприємства, підвищення доходів. Основу планів становлять замовлення та договори, укладені з покупцями продукції, замовниками робіт, послуг і постачальниками матеріально - технічних ресурсів.

СГПП «Рать» - одне з найбільших сільськогосподарських підприємств в Луцькому районі. Підприємство постійно розвивається, рухається вперед, працює, а також вкладає чималі кошти в благоустрій сіл: прокладання газопроводів, водогону, будівництво та ремонт соціальних закладів, храмів, доріг, реконструкцію виробничих приміщень.

витрата калькулювання собівартість розподіл

2.2 Орагнізаційно-технологічна структура з обґрунтуванням центрів витрат і відповідальності

На підприємствах управління витратами здійснюється не тільки по підприємству в цілому, але і більш детально - за центрами відповідальності.

Центр відповідальності - це сегмент усередині підприємства, на чолі якого стоїть відповідальна особа, яка приймає рішення. Управління витратами за центрами відповідальності націлене на задоволення потреб внутрішньофірмового планування.

Характерні особливості системи управління витратами за центрами відповідальності полягають у наступному:

· визначення області повноважень і відповідальності кожного менеджера: менеджер відповідає тільки за ті показники, які він може контролювати;

· персоналізація документів внутрішньої звітності;

· участь менеджерів центрів відповідальності у підготовці звітів за минулий період і планів (бюджетів) на майбутній період.

Вибір способу поділу підприємства на центри відповідальності визначається специфікою конкретної ситуації, при цьому необхідно враховувати наступні вимоги:

· в кожному центрі відповідальності повинен бути показник для вимірювання обсягу діяльності і база розподілу витрат;

· на чолі кожного центру відповідальності має бути відповідальна особа;

· необхідно чітко визначити сферу повноважень та відповідальності менеджера кожного центру відповідальності;

· ступінь деталізації має бути достатньою для аналізу, але не надмірною, щоб ведення обліку не було надто трудомістким;

· бажано, щоб для будь-якого виду витрат підприємства існував такий центр витрат, для якого дані витрати є прямими.

Розподіл підприємства на центри відповідальності взаємопов'язане з організаційною структурою підприємства. Центри відповідальності можна класифікувати за такими принципами:

* обсяг повноважень та відповідальності

* функції, що їх центром.

Основні центри відповідальності безпосередньо виготовляють продукцію, виконують роботи, надають послуги для споживачів. Їх витрати безпосередньо відносять на собівартість продукції, робіт, послуг.

У складі основних центрів відповідальності виділяють центри, пов'язані з матеріальним запасам, дільниці та цехи основного виробництва, управлінські і збутові центри. Центри відповідальності, пов'язані з матеріальним запасам, включають постачання та складське господарство. Ділянки і цехи основного виробництва охоплюють технологічний процес виготовлення продукції. До управлінських належать центри відповідальності, які здійснюють функції управління підприємством, наприклад, адміністрація, плановий, фінансовий відділи. Збутові центри відповідальності вирішують завдання маркетингу та збуту продукції підприємства.

Допоміжні центри відповідальності беруть участь у виробництві побічно, надаючи послуги, виконуючи роботи, призначену не для споживача, а для основних центрів відповідальності. Витрати допоміжних центрів відповідальності неможливо безпосередньо віднести на собівартість, тому їх спочатку розподіляють по основних центрів, а вже потім у складі сумарних витрат основних центрів включають до собівартості.

У складі допоміжних центрів відповідальності виділяють загальновиробничі та обслуговуючі процес виробництва. Загальновиробничі центри обслуговують всі підрозділи підприємства (наприклад, об'єкти соціальної сфери, адміністративно-господарський відділ). Центри, які обслуговують процес виробництва, займаються наданням послуг тільки для потреб основного виробництва (наприклад, відділ контролю якості).

2.3 Облік витрат та калькулювання собівартості продукції, робіт, послуг

2.3.1 Управлінський облік прямих витрат

Процес виробництва продукції (робіт, послуг) потребує здійснення витрат. Визначення витрат дається у Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", а склад витрат у Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 16 "Витрати".

Матеріальні витрати - це елемент собівартості, який складається з витрат на матеріали, паливо, електроенергію та інші, що використовуються в процесі виробництва продукції, виконання робіт і послуг.

Враховуючи те, що матеріальні витрати (виробничі запаси, комплектуючі, електроенергія і т.ін.) займають значну питому вагу в структурі собівартисті продукції та витрат підприємств в цілому, питання правильного обліку і контролю матеріальних витрат на підприємстві є надзви-чайно актуальними. У відповідності з вимогами Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 “Витрати”, до складу елемента “Матеріальні витрати” включається вартість витрачених у вироництві:

- сировини й основних матеріалів;

- купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів;

- палива й енергії; - будівельних матеріалів;

- запасних частин;

- тари й тарних матеріалів;

-допоміжних та інших матеріалів.

Кориспонденція рахунків з обліку матеріальних витрат (табл. 2.2 ).

Таблиця 2.2

Облік матеріальних витрат на СГПП «Рать»

№ з/п	Зміст господарських операцій	Проводка	Сума
		Дебет	Кредит
1	Відпущені зі складу матеріали механічного цеху для виробництва продукції на виконання замовлень	231	201	534000
2	Відпущено зі складу запасні частини ремонтному цеху для здійснення ремонту обладнання	232	201	635000
3	Відпущені зі складу мастильні матеріали на утримання і поточний ремонт обладнання складському цеху	91	203	154000
4	Відпущені зі складу запасні частини ремонтному цеху для здійснення ремонту обладнання в цехах	93	806	100000
5	Спожито електроенергію, воду, газ на загально виробничі потреби складському цеху	91	803	1745,00
6	Спожито електроенергію, воду, газ ремонтного цеху для потреб збуту	92	803	12000
7	Відпущено зі складу матеріали на утримання поточного ремонту будівель житлово комунального господарства	94	201	8000,00
8	Списано витрати на електроенергію на освітлення будинку офісу	92	803	12000,00
9	Відпущено зі складу запасні частини ремонтному цеху для поточного ремонту власного обладнання	91	803	23000
РАЗОМ	х	х

На підприємстві СГПП «Рать» за дебетом рахунку 23 відображаються прямі матеріальні, трудові та інші прямі витрати, а також виробничі накладні витрати та втрати від браку продукції (робіт, послуг), за кредитом - суми фактичної виробничої собівартості завершеної виробництвом продукції виконаних робіт і послуг (у дебет рахунків 91 "Загальновиробничі витрати", 92 "Адміністративні витрати", 93 "Витрати на збут").

Для узагальнення інформації про втрати від браку у виробництві призначено рахунок 24 "Брак у виробництві", за дебетом якого відображають витрати через виявлений зовнішній і внутрішній брак. За кредитом рахунку 24 відображають суми, що відносяться на зменшення витрат на брак, та суму, що списується на витрати виробництва як втрати від браку, суми зменшення втрат від бракованої продукції (вартість відходів від бракованої продукції, вартість утримання з винуватців браку та ін.).

Для обліку виробничих накладних витрат на організацію виробництва та управління окремими видами призначено рахунок 91 "Загальновиробничі витрати".

За дебетом рахунку 91 відображаються суми визнаних витрат, за кредитом - щомісячне, за відповідним розподілом, списання на рахунок 23 "Виробництво"

Для відображення загальногосподарських витрат, пов'язаних з управлінням та обслуговуванням підприємства на СГПП «Рать» призначено рахунок 92 "Адміністративні витрати", за дебетом якого відображаються суми визнаних адміністративних витрат, а за кредитом - списання на рахунок 79 "Фінансові результати"

Для обліку витрат, пов'язаних із збутом продукції, товарів, робіт, послуг призначено рахунок 93 "Витрати на збут", за дебетом якого відображаються суми визнаних витрат на збут, а за кредитом - списання на рахунок 79 "Фінансові результати".

Основною формою розподілу доходів для найманих працівників є заробітна плата - ціна, що виплачується за використання праці [25, с.108].

Перехід до ринкової економіки зумовлює появу ринку праці, а отже, купівлю-продаж товару робоча сила. Вихідним положенням при з'ясуванні суті заробітної плати слід брати потреби працівника. З урахуванням досягнутого рівня розвитку продуктивних сил вони можуть бути зведені до так званого споживчого кошика, тобто до певного набору життєвих засобів. Далі відбувається грошова оцінка життєвих засобів споживчого кошика з урахуванням деяких факторів оцінки робочої сили (кваліфікації працівника, умов його праці, співвідношення попиту і пропозиції на робочу силу). Все це утворює вартість або ціну робочої сили. Потім цю вартість ділять на тривалість робочого дня (при почасовій оплаті) або на кількість виробів, які мають бути вироблені при даному робочому дні (при відрядній оплаті) і одержують так звану ціну праці.

Далі ціну праці зіставляють з мірою праці, тобто з тим обсягом роботи, який повинен бути виконаний працівником. Потім враховують фактичні витрати і результати праці, відповідно до яких встановлюють грошову оплату праці (фактичне одержання грошової винагороди). І нарешті, на ринку (тобто у сфері товарного обігу і нематеріальних послуг) працівник перетворює грошову оплату в міру споживання. Остання становить основну частку фонду життєвих засобів та існує поряд з такими його допоміжними формами, як суспільні фонди споживання, доходи від підсобних господарств, індивідуальної трудової діяльності тощо [20, с.235].

Отже, заробітна плата виражає і вартість товару робочої сили, і оплату за працю, за витрати і результати її, що визнані ринком. Західні економісти вже давно визнали сумісність у змісті заробітної плати вартості робочої сили і забезпечення рівності заробітної плати за однакові витрати праці, які дістали ринкове визнання.

Заробітна плата кожного працівника залежить від його кваліфікації, складності виконуваної роботи, кількості та якості затраченої праці і максимальним розміром не обмежується і не може бути меншою мінімальної заробітної плати, встановленої законом. В розмір мінімальної заробітної плати не включаються доплати і надбавки, премії та інші заохочувальні виплати, а також виплати за роботу у шкідливих умовах праці та інші компенсаційні і соціальні виплати.

Розмір оплати праці та умови її виплати вказуються в Угоді про оплату праці, яка є додатковим до Трудового договору, і укладається з кожним працівником. Тарифна система оплати праці включає в себе посадові оклади та годинні тарифні ставки. Розмір посадових окладів встановлюється власником або уповноваженим ним органом відповідно до посади і кваліфікації працівників. Система оплати праці на підприємстві погодинно -преміальна. Структура заробітної плати складається з основної, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних і компенсаційних виплат.

Додаткова заробітна плата включає в себе:

- доплату за роботу у шкідливих та важких умовах праці у розмірі 12% посадового укладу або годинної тарифної ставки.

- доплату за роботу у вечірній час -20%, у нічний час -40% за кожну відпрацьовану у відповідному режимі годину;

- оплату за роботу у вихідні та святкові дні, яка здійснюється у подвійному розмірі годинної тарифної ставки.

Кількість та розмір даних доплат конкретному працівникові не обмежується.

Заробітна плата виплачується згідно Колективного договору два рази на місяць працівники в касі підприємства або перераховується на зарплатну карточку в банку.

Підставою для складання розрахунково-платіжних відомостей служать: табель використання робочого часу (для нарахування заробітної плати та всіх інших оплат, в основу яких покладено час - доплати за роботу в нічний і понадурочний час, оплата простоїв, за час непрацездатності тощо); платіжні відомості (на раніше виданий аванс за першу половину місяця) тощо.

На сільськогосподарському підприємстві складається штатний розпис в загальному по інженеро -технічних працівниках , та окремо по виробничим робітникам.

Положення про оплату праці діє до прийняття нормативних документів, які регламентують інший порядок оплати праці, встановлення надбавок та інших виплат стимуляційного характеру, премій та матеріальної допомоги.

Також в положенні про оплату праці вказано, що кожен працівник відповідно від середовища та умов праці отримує персональну надбавку:

- за високу професійну майстерність - до 50% посадового окладу або тарифної ставки;

- за виконання підвищення обсягів робіт- до 50% посадового окладу тарифної ставки;

- за інтенсивність праці- до 50% посадового окладу тарифної ставки;

На СГПП «Рать» для обліку витрат на оплату праці та соціальне страхування відображаються такими проводками (табл. 2.3 )

Таблиця 2.3

Облік витрат на оплату праці та соціальне страхування на СГПП «Рать»

№ з/п	Змістгосподарських операцій	Проводка	Сума
		Дебет	Кредит
1	Згідно чинного законодавства здійснено нарахування до соціального фонду загально виробничого персоналу	91	65	4000,00
2	Згідно чинного законодавства здійснено нарахування до соціального фонду від ФОП адміністративному персоналу	92	65	5370,50
3	Нарахована зарплата загальоновиробничому персоналу	91	66	7100
4	Нарахована зарплата адміністративному персоналу	92	66	71700
5	Проведено нарахування до соціального фонду від фонду оплати праці робіт, що зайняті виготовленням поліпропіленової плівки	231	65	756,00
6	Нарахована заробітна плата робітникам, що зайняті виготовленням поліпропіленової плівки	23	66	2459,00
7	Здійснено нарахування з роботодавця до ПФУ працівника збуту	93	65	817,09
8	Здійснено нарахування з роботодавця до ПФУ іншого персоналу	94	65	329,17

Для узагальнення інформації про суму нарахованої амортизації та інших прямих витрат на СГПП «Рать» призначені рахунки класу. 9.До затрат допоміжних (підсобних) виробництв, на рахунки класу 9 відображають суми амортизаційних відрахувань, що відносяться до виробничих накладних витрат, адміністративних і збутових витрат.

Метод амортизації підприємство обирає самостійно з урахуванням очікуваного способу одержання економічних вигод від його використання.

Нарахування амортизації на СГПП «рать» проводять щомісяця незалежно від фінансових результатів підприємства.

Нарахування амортизації за кожний місяць на СГПП «Рать» відображається за виробничим методом.(табл. 2.4 )

Таблиця 2.4

Розрахунок нарахування амортизації за виробничим методом на СГПП «Рать»

Місяці року	Фактичний обсяг виробництва, плівки ,кг.	Сума амортизації	Накопичена амортизація, грн..	Залишкова вартість, грн..
Звітний рік
1	3200	3200*0,2=640	640	31360
2	4000	4000*0,2=800	1440	29920
3	3500	3500*0,2=700	2140	27780
1	2	3	4	5
4	2800	2800*0,2=560	2700	25080
5	2500	2500*0,2=500	3200	21880

Амортизаційні відрахування за весь період корисного використання об'єкта основних засобів розраховується за методом зменшення залишкової вартості. (табл. 2.5 )

Таблиця 2.5

Розрахунок нарахування амортизації за методом зменшення залишкової вартості

Рік	Розрахунок	Сума амортизації (витрати),грн.	Накопичена амортизація грн.	Залишкова вартість
		За рік 2011	щомісяця
1	33000*58,38/100	19265	1605	19265	13735
2	13735*58,38/100	8018	668	27283	5717
3	5717*58,38/100	3337	278	30620	2380
4	2380*58,38/100	1380	115	32000	1000

Таблиця 2.6

Кореспонденція рахунків з обліку амортизації , загальновиробничих та інших витрат на СГПП «Рать»

№ з/п	Зміст операцій	Кореспонденція рахунків	Сума
		Дебет	Кредит
1	Нарахована амортизація основних засобів а) об'єктів виробничого призначення	91	131	6000
	б) об'єктів загальногосподарського призначення	92	131	6500
	в) об'єкти які забезпечують збут продукції	93	131	4500
	г) об'єктів які використовуються для	941	131	43000
1	2	3	4	5
	виконання наукових досліджень та розробок
	д) об'єктів житлово -комунального та соціально -комунального призначення	949	131	2340

До складу інших прямих витрат на СГПП «Рать» включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація, втрати від браку, які складаються з вартості остаточно забракованої з технологічних причин продукції (виробів, вузлів, напівфабрикатів), зменшеної на її справедливу вартість, та витрат на виправлення такого технічно неминучого браку.

Наприкінці кожного місяця (або кварталу) рахунок № 91 закривається, а сума розподілених витрат списується на дебет рахунка № 23 "Виробництво" і № 90 "Собівартість реалізації". На рахунку № 92 "Адміністративні витрати" відображаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством. До них відносяться:

- загальні та корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати тощо);

- витрати на службові відрядження та утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу;

- витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання (операційна, оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона);

- винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна тощо);

- витрати на зв'язок (поштові, телеграфні, телефонні, - телекс, факс тощо);

- амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання;

- витрати на врегулювання спорів у судових органах;

- податки, збори та інші передбачені законодавством обов'язкові платежі (крім собівартості продукції, робіт, послуг);

- плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків;

2.3.2 Управлінський облік непрямих витрат, особливості їх розподілу

В сучасних умовах виробництва продукції питання обліку витрат виробництва та калькулювання собівартості продукції відносять до найважливіших у системі економічних досліджень, оскільки їх вирішення спрямоване на підвищення ефективності виробництва. За ознакою включення витрат до собівартості продукції їх поділяють на прямі, які безпосередньо відносять до об'єкта калькулювання, та непрямі, які не можуть бути віднесені до собівартості в момент їх виникнення.

Визначення ефективної бази розподілу непрямих витрат, що сприяє підвищенню достовірності даних бухгалтерського обліку та створює передумови ефективного управління діяльністю, є актуальною проблемою, яка залишається неузгодженою та потребує додаткової розробки.

Метою написання підпункту курсового проекту є дослідження особливостей класифікації та розподілу непрямих витрат з метою точного калькулювання собівартості продукції та правильного визначення фінансового результату.

У періодичних спеціалізованих виданнях подаються різні тлумачення цього терміна, але всі вчені намагаються знайти логічне обгрунтування взаємозв'язку між непрямими витратами та технологічними процесами виробництва, адже існуюча практика обліку і розподілу не дозволяє точно визначити собівартість реалізованої продукції і, як наслідок, фінансовий результат діяльності підприємства.

Нормативне визначення непрямих витрат наводиться у п. 4 П(С)БО 16 «Витрати», згідно з яким непрямими витратами визначаються витрати, пов'язані з процесами виробництва, які не можуть бути віднесені до певних виробів економічно доцільним шляхом. Огляд літературних джерел з досліджуваної проблеми свідчить, що існують різні погляди на класифікацію та методи розподілу непрямих витрат.

За визначенням В. Палія [9, c. 125] до непрямих витрат відносяться витрати на утримання та експлуатацію обладнання та виробничих приміщень, витрати на опалення та освітлення функціональних підрозділів підприємства. На думку К. Друрі [5, c.28] непрямі витрати включають витрати на допоміжну працю та допоміжні матеріали, а також витрати на оренду приміщень та амортизаційні відрахування. С. Голов [3, c.229] визначає виробничі витрати як ті, що не можуть бути безпосередньо віднесені до вартості певних виробів.

Серед методів дослідження розподілу непрямих витрат у сучасній літературі виокремлюють: розподіл витрат за кожним елементом, розподіл витрат на виробництво між видами продукції та центрами відповідальності. Як вважає Н.М. Ткаченко [4, c. 325], методика та техніка обліку усіх видів витрат єдина, тобто витрати формуються в межах кожного підрозділу, кожного субрахунку в розрізі елементів витрат та номенклатури статей кошторису. Але наприкінці місяця розподіл, перерозподіл та списання витрат по кожному з рівнів управління мають свої особливості. Існують принципові протиріччя у методах розподілу витрат на виробництво між видами продукції та центрами відповідальності.

З цього приводу А. Апчер [2, c. 448] зазначає, що існуючі системи детального обліку собівартості переслідують прямо протилежні цілі, їх ідеал - максимальний поділ витрат за статтями та об'єктами і чим послідовніше проводиться цей поділ, тим краще повинні бути розроблені методи розподілу витрат.

З.В. Гуцайлюк [6, c. 45] слушно зауважує, що існуючий метод розподілу пропорційно основній заробітній платі набагато скорочує сам процес розмежування, проте він економічно необґрунтований. Справа в тому, що при такому розподілі більшу частину витрат на утримання та експлуатацію обладнання відносять на ті вироби, виробництво яких найменш механізовано, оскільки частка заробітної плати в наведених виробах є вищою, ніж у виробах механізованого випуску. Це викривлює собівартість. Деякі учені-економісти вважають за доцільне здійснювати розподіл витрат за кожним елементом, зокрема, за властивою ознакою, але при цьому пропонується відмовитись від групування непрямих виробничих витрат у комплексні статті.

З цього приводу С. О. Стуков [7, c. 125] зауважив, що не слід забувати про групування витрат за калькуляційними статями, оскільки це дає змогу відображати величину витрат окремих рівнів управління. Палій В. Ф. [1, c. 125] вважає, що доцільно розподіляти непрямі витрати один раз у півроку. Це, в свою чергу, призведе до спрощення калькуляційних розрахунків. У вітчизняній практиці простежується позитивна тенденція відмови від однієї загальної бази розподілу й застосування диференційованих баз. Одним з поширених методів розподілу непрямих витрат є спрощений метод. Суть його полягає у використанні єдиної для підприємства ставки розподілу. Внаслідок цього непрямі витрати припадають на всі види продукції, незалежно від того, в якому структурному підрозділі вони виникли. Іншим методом розподілу непрямих витрат є двоступеневий процес розподілу непрямих витрат. Для двоступеневого процесу розподілу непрямих витрат характерна етапність. На першому етапі затрати розподіляються за центрами відповідальності (основними та допоміжними цехами), на другому етапі - за місцями виникнення витрат (дільницями); на третьому етапі - за видами продукції (об'єктами калькуляції). Передумовою вибору методу розподілу під час формування собівартості продукції має стати найбільш щільний причинно-наслідковий зв'язок бази розподілу із витратами.

Як бачимо, проблему розподілу непрямих витрат на виробництво не можна вважати розв'язаною. Річ у тім, що на ці витрати впливають різні чинники. Для вирішення цього питання необхідно при розподілі враховувати залежність кожного виду витрат від чинників, що зумовлюють їхню величину у собівартості виробів. З цією метою слід розкласти комплексні статті витрат на такі складові, які можна було б нормувати та які б залежали від кількох виробничих чинників.

Практика свідчить, що яким би чином не розподілялись непрямі витрати, безумовної точності та стовідсоткової обґрунтованості у розподілі досягти неможливо, за винятком випадків, коли усі витрати на обслуговування виробництва та управління належать до одного виду продукції. Таким чином, аналізуючи практично і в спеціальній літературі підходи до питання вдосконалення розподілу витрат на обслуговування й управління, можна дійти висновку, що проблема зводиться до пошуків обгрунтованої бази розподілу. Водночас порушена проблема має широку основу для розгляду.

2.3.3 Оцінка методів обліку витрат та калькулювання собівартості продукції, робіт, послуг

Калькуляції складають на СГПП «Рать» за встановленим переліком статей витрат. Розрізняють калькуляції собівартості цехову, виробничу, повну, галузеву . Витрати, пов'язані з виробництвом і збутом (реалізацією) продукції (робіт, послуг), під час планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) групуються за відповідними статями.

На підприємстві СГПП «Рать» калькуляція собівартості по вирощування сільськогосподарських культур складається на основі техніко-економічних показників. Звітні калькуляції складаються за даними бухгалтерського обліку затрат на виробництво за звітний місяць (квартал, рік.)

На СГПП «Рать» застосовують декілька методів обліку витрат одним із них є позамовний метод.Він означає групування витрат за окремими об'єктами їхнього обліку, котрі мають відмінні якісні параметри від іншої продукції, що виробляється в цьому центрі відповідальності. В ряді випадків цей метод ідентичний простому методу обліку витрат і калькуляції собівартості продукції, що застосовують, як правило, тоді, коли об'єкт обліку витрат збігається з об'єктом калькуляції. В цьому випадку немає потреби розподіляти витрати між різними видами продукції, оскільки їх відразу можна поділити на кількість вироблених одиниць. Бувають випадки, коли один метод обліку витрат доповнюється при калькулюванні іншими методами. Також застосовується метод попроцесний, щодо калькулювання собівартості продукції, то однозначно вважати, що за умови застосування попередільного (попроцесного) методу обліку витрат він автоматично застосовується і при калькуляції. Запровадження попроцесного методу управлінського обліку витрат виробництва, на мою думку, має бути ширшим і знайти своє застосування в інших, крім промисловості, галузях народного господарства. Жоден із методів обліку витрат і калькуляції собівартості продукції не можна запроваджувати механічно, це має бути глибоко продуманий захід, обґрунтований урахуванням усіх специфічних умов підприємства.

Виробнича собівартість на СГПП «Рать» визначається за наступною схемою(рис. 2.3 ).



Рис.2.3. Модель побудови калькуляційного процесу виробничої собівартості продукції на СГПП «Рать»

Виробнича собівартість одиниці продукції, (робіт, послуг) визначається за формулою:

Сво = Свп : Кв,

де Сво - виробнича собівартість калькуляційної одиниці продукції у звітному періоді;

Свп - собівартість усієї продукції за звітний період;

Кв - кількість продукції (робіт, послуг) у звітному періоді за калькуляційними одиницями (натуральними, умовними).

Повна собівартість визначається тільки по реалізованій продукції, використовуючи дані виробничої собівартості і позавиробничих (комерційних) витрат: Повна собівартість використовується для визначення фінансових результатів від господарської діяльності.

2.4 Організація процесу складання і подання внутрішньої звітності

За місцем використання розрізняють звітність внутрішню й зовнішню. Внутрішня звітність використовується тільки всередині підприємства. Зовнішня звітність використовується також і за межами підприємства і обов'язково має бути підписаною керівником і головним бухгалтером.

Зовнішня звітність -- це, як правило, звітність бухгалтерська і статистична. Оперативно-технічна звітність в основному є внутрішньою. Залежно від періоду, за який складається і подається звітність, її поділяють на періодичну й річну. Періодична (внутрішньорічна) звітність -- це місячна і квартальна звітність. Вона відображає результати виробничої і фінансово-господарської діяльності підприємства за відповідний місяць (квартал), а також наростаючим підсумком з початку року. Річна звітність містить показники діяльності підприємства за рік.

За мірою узагальнення інформації розрізняють звітність первинну і зведену. Під первинною звітністю розуміють звітність окремих підприємств. Зведену звітність одержують через зведення первинної звітності. За відомчою належністю така звітність складається всіма міністерствами і відомствами у вищих органах управління, а за територіальним принципом і галузями народного господарства -- органами статистики. Зведена бухгалтерська звітність складається щоквартально і за рік. За терміном подання розрізняють звітність термінову і звичайну. Термінова звітність подається протягом чотирьох днів після закінчення звітного періоду. Звичайна звітність подається в установлений термін За способом відправлення звітність поділяється на поштову, телеграфну і ту, яка подається особисто. Система звітності в цілому забезпечує власників і органи державного управління інформацією для прийняття своєчасних і правильних управлінських рішень

Фінансова звітність повинна розкрити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарсько-фінансової діяльності підприємства.

На СГПП «Рать» є квартальний бухгалтерський звіт, який обмежується балансом і звітом про фінансові результати

Метою складання фінансової звітності є надання користувачам звітності повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух коштів підприємства для прийняття управлінських рішень.

2.5 Облік і контроль діяльності центрів відповідальності. Трансфертне ціноутворення

Трансферна ціна визначається як ціна, що застосовується при обміні товарами в рамках транснаціональних корпорацій, спільних підприємств, між їхніми підрозділами в різних країнах. Трансферна ціна зазвичай не надається широкому розголосу. У визначенні прямо не сказано (хоча мається на увазі), що трансферна ціна дещо відрізняється від ринкової. Виходить, що якщо б відмінностей не було, і всі угоди відбувалися б за ринковими цінами, то необхідність введення самого поняття трансфертної ціни була б під питанням.

Трансферне ціноутворення виникає, коли продукція одного підприємства, що входить до холдингу, споживається іншим підприємством холдингу, і в першу чергу характерно для вертикально інтегрованих холдингових структур.

Трансферне ціноутворення має бути спрямоване на вирішення наступних завдань:

1. надавати інформацію керівникам підприємств для прийняття обгрунтованих економічних рішень;

2. забезпечувати узгодженість цілей підприємств і групи в цілому;

3. надавати підприємствам автономність у прийнятті рішень;

4. проводити справедливу оцінку діяльності підприємств;

5. цілеспрямовано перерозподіляти частину прибутку між підприємствами;

6. служити цілям податкової оптимізації [7, с.350].

На практиці жодна з трансфертних цін, швидше за все, не зможе в рівній мірі успішно забезпечити досягнення всіх зазначених вище цілей.

Трансферні ціни напряму впливають на фінансові результати підприємств. Система трансфертних цін у холдингу визначає типи центрів відповідальності: чи є підприємство центром витрат, центром доходів або центром прибутку. Трансферні ціни впливають на прийняття рішень "make-or-buy" - виробляти проміжний продукт самостійно або закуповувати його на стороні. Проміжним називають продукт, який передається підрозділом-виробником підрозділу-споживачу.

Споживачі, як підприємства, так і населення, обурені не стільки самим зростанням тарифів, скільки неясністю в питанні про те, наскільки це необхідно, хто встановлює нові ціни і куди підуть додаткові доходи. Одним з найбільш дискутованих сьогодні питань є співвідношення податкових платежів природних монополій, що складають доход держави, і так званих рентних доходів, що залишаються в розпорядженні організацій. Саме на основі пошуку оптимальності цього співвідношення формується державний підхід до регулювання цін природних монополій.

При цьому простежуються два напрями регулювання цін природних монополій. Перше - відстеження їх витрат, і перш за все обгрунтованість інвестиційних програм. Друге - оцінка масштабів використання, так званого трансфертного ціноутворення, в результаті якого, наприклад, ціна нафти, за даними бухгалтерської фінансової звітності, виявляється відмінною від так званої справедливої ??ринкової ціни нафти [6, с.291].

Механізм трансфертного ціноутворення полягає в наступному: головні нафтові комплекси купують нафту у своїх дочірніх нафтовидобувних підприємств за так званою трансфертної ціною. Деяку частку нафти в межах 30-40% реалізують на експорт, а частину, що залишилася переробляють на російських нафтопереробних заводах, на умовах давальницьких контрактів. При цьому готові нафтопродукти реалізуються як на внутрішньому ринку, так і на експорт.

Трансферні ціни розробляються керівництвом корпорації на основі єдиної політики і виконують специфічні завдання, які не характерні для звичайного ціноутворення.

До специфічних завдань трансфертного ціноутворення відносяться:

· розподіл і перерозподіл прибутку між материнською і дочірніми компаніями;

· мінімізація митних та податкових платежів, оплачуваних в глобальному масштабі;

· мінімізація політичних, економічних і кредитних ризиків;

· розподіл ринків збуту та сфер впливу між різними закордонними підрозділами ТНК;

· завоювання позицій на нових ринках;

· переклад прибутку, одержуваної дочірніми компаніями, з країн, де введено заборону або обмеження на переклад прибутку;

· навмисне зниження прибутку, одержуваної окремими дочірніми компаніями, у зв'язку з побоюванням вимог працівників про підвищення зарплати або скороченням персоналу.

При визначенні політики трансфертного ціноутворення враховують такі чинники, як:

· економічну і політичну структури приймаючої країни (рівень мит, квот на імпорт і т.п.);

· законодавство приймаючої країни (податкове, що регулює зовнішньоекономічну, підприємницьку діяльність, валютно-кредитну сферу і т.п.);

· ступінь інфляції на ринку приймаючої країни;

· політичні, економічні і кредитні ризики (наприклад, ймовірність зміни політичного курсу держави, законодавства, девальвації національної валюти, ризики неплатежів і т.п.);

· рівень цін на ринку приймаючої країни;

· рівень лібералізації валютного ринку;

· порядок Експатріант (переказу) прибули з приймаючої країни;

· порядок виплати дивідендів в приймаючій країні та ін

Існує також механізм маніпуляції трансфертними цінами, який полягає у встановленні завідомо високих або свідомо низьких цін на послуги або продукцію материнської компанії, що поставляється дочірнім фірмам.

Трансферні ціни використовують і з метою зниження загальної суми сплачуваних митних зборів в приймаючій країні. Цього можна досягти, занижуючи вартість імпортованих товарів у країну, де розташована дочірня компанія.

Трансферні ціни є також механізмом централізованого розподілу ринків між дочірніми компаніями з метою обмеження внутрішньофірмової конкуренції і завоювання позицій на нових або "важких" ринках. Певний філія ТНК може отримати низькі або навіть демпінгові ціни, що збільшить конкурентні переваги цієї компанії на ринку приймаючої країни. Для досягнення цієї мети материнська компанія або виділяє кошти, або змінює структуру витрат виробництва (шляхом заниження частки постійних витрат).

Інформація про методологію визначення трансфертних цін є суворо конфіденційною.

Розглянемо основний елемент системи трансфертного ціноутворення, центр відповідальності. Елементом трансфертного ціноутворення є бізнес-одиниця організації - центр відповідальності, під яким розуміється відділ (сукупність відділів) та / або підрозділ фірми, яке володіє наступними ознаками: