Главная
База знаний "Allbest"
Экономика и экономическая теория
Поняття трансакційних витрат, їх види та шляхи скорочення
Поняття трансакційних витрат, їх види та шляхи скорочення
Основні напрями впливу трансакційних витрат на поведінку економічних суб’єктів. Економічна оцінка трансакційних витрат підприємницького сектору України в рамках ринкової трансформації і антикризового регулювання. Теоретичні основи інституціоналізму.
| Рубрика | Экономика и экономическая теория |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 11.09.2011 |
| Размер файла | 59,4 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru
Размещено на http://www.allbest.ru
Зміст
- Вступ
- Розділ І. Сутність трансакційних витрат
- 1.1 Ідейно-теоретичні основи інституціоналізму та етапи його розвитку. Неоінституціоналізм
- 1.2 Поняття трансакційних витрат. Проблема вимірювання та мінімізації трансакційних витрат
- Розділ ІІ. Види трансакційних витрат
- 2.1 Загальна класифікація трансакційних витрат
- 2.2 Класифікація трансакційних витрат стосовно контрактного процесу
- 2.3 Класифікація трансакційних витрат за К. Менаром
- Розділ ІІІ. Економічна теорія прав власності. Теорема Коуза
- Розділ V. Проблеми формування і оцінки трансакційних витрат у підприємницькому секторі України
- Висновки
- Список використаних джерел
Вступ
Центральним розділом мікроекономічної теорії можна вважати теорію фірми, що збагатила економічну науку концепцією трансакційних витрат. Використання саме цієї концепції для дослідження економічних процесів у наш час є дуже плідним. Адже саме можливість зниження трансакційних витрат робить ефективною заміну ринкового обміну внутрішньою організацією, чим і пояснюється існування фірм.
Актуальність роботи. Проблема трансакційних витрат вперше була поставлена Р. Коузом у 30-х рр. ХХ ст. У подальшому розробкою питань, пов'язаних з проблемою трансакційних витрат займалися К. Ерроу, Д. Норт, Г. Саймон, О. Вільямсон, М. Чампі. Цій темі приділяють увагу також російські й українські економісти - А. Задоя, С. Малахов, С. Меньшиков, Ю. Петруня, В. Шастістко. Разом з тим деякі аспекти теорії трансакційних витрат ще недостатньо досліджені. По-перше, існує невизначеність походження цих витрат. По-друге, немає жодних вдалих спроб побудувати загальну модель трансакційної поведінки, що обмежує прикладне значення теорії лише порівняльним аналізом економічних організацій. По-третє, коло застосування концепції трансакційних витрат найчастіше обмежується підприємствами і окремими ринками, у той час як трансакційні витрати суттєво впливають на розвиток національної економіки в цілому та його циклічний характер зокрема.
Мета курсової роботи полягає в тому, щоб визначити основні напрями впливу трансакційних витрат на поведінку економічних суб'єктів, а також дати економічну оцінку трансакційних витрат підприємницького сектору України в рамках ринкової трансформації і антикризового регулювання.
У відповідності до поставленої мети в роботі вирішуються такі задачі
· уточнення терміну «трансакційні витрати» і їх складу
· виявлення впливу трансакційних витрат на діяльність економічних суб'єктів
· з'ясування ролі трансакційних витрат в формуванні соціально-економічних інститутів.
Об'єктом дослідження є трансакційні витрати, які виникають внаслідок подолання економічними суб'єктами непрозорості інформаційного простору.
Предметом дослідження виступає структура трансакційних витрат та пов'язана з ними економічна поведінка суспільно-економічних інститутів і окремих економічних суб'єктів.
Методологія дослідження ґрунтується на загальнонаукових методах пізнання. Зокрема, природа трансакційних витрат визначена за допомогою аналізу і синтезу порівняльний аналіз широко застосовується для дослідження впливу економічних структур на поведінку окремих економічних суб'єктів абстрагування і узагальнення є відправною точкою для побудови моделі трансакційної активності економічного суб'єкта.
Розділ І. Сутність трансакційних витрат
1.1 Ідейно-теоретичні основи інституціоналізму та етапи його розвитку. Неоінституціоналізм
Інституціоналізм -- своєрідний напрям в економічній науці. Його своєрідність полягає у тім, що прихильники цього напряму в основу аналізу беруть не лише економічні проблеми, але й їх зв'язки з соціальними, політичними, етичними, правовими та іншими проблемами.
Формування інституціоналізму в політичній економії почалось наприкінці XIX ст. в США за умов раннього періоду імперіалізму.
Історичні передумови виникнення інституціоналізму були обумовлені такими факторами:
1) трансформаційними зрушеннями в ринковій системі під впливом монополізації та корпоративізації економіки;
2) проявами ринкової нестабільності -- ознаками циклічності, проблемою зайнятості тощо;
3) наявністю соціальних суперечностей;
4) посиленням впливу масових суспільних організацій та рухів (робітничого, профспілкового);
5) поступовою втратою незаперечності неокласичної доктрини про самодостатність конкурентного ринку, його цілком автоматичне ефективне регулювання та невтручання держави;
6) виникненням потреби у суспільному контролі над ринковим механізмом та демократичному реформуванні суспільних відносин. [4, с.417]
На противагу неокласичним ідеям економічного лібералізму та невтручання держави в економічне життя, за цих обставин у США починають формуватися альтернативні ідеї у вигляді інституціоналізму. Це була своєрідна опозиція дрібної і середньої буржуазії та її ідеологів монополістичному капіталізмові, яка проявилась у гострокритичному підході до реалій капіталізму та у спробах його реформування.
Ідейні основи вчення заклав американський економіст і соціолог Т. Веблен. Назва напряму походить від латинського слова «institutio» (звичай, настанова) і близького до нього «інститут» (зовнішнє втілення «інституцій», закріплення їх у вигляді законів). [3, с.454] Часто ці терміни вживаються як синоніми, їх тлумачення є досить широким і не надто чітким. Представник інституціоналізму і автор терміна «інституціоналізм» У. Гамільтон писав: «Інститути -- це словесний символ для ліпшого описання низки суспільних звичаїв. Вони означають переважний і постійний спосіб мислення, який став звичкою для групи або звичаєм для народу... Світ звичаїв і звичок, що до нього ми пристосовуємо наше життя, є сплетінням і безперервною основою інститутів». Зазвичай, «інститути» визначаються як форма прояву «інституцій». Наприклад, «економічні інститути» -- приватна власність, гроші, конкуренція, торгівля, прибуток тощо є лише формою прояву або втіленням «інституцій», тобто навичок, звичаїв. Вони організують і регулюють поведінку людей. Прихильники інституціоналізму вирішальну роль суспільного розвитку надають саме цим інститутам. Щоб зрозуміти природу інститутів, їхню еволюцію, необхідно вивчати рушійні сили, мотиви поведінки, якими керуються окремі особи, професійні або соціальні групи у своїх діях. Інституціоналісти не лише посилили психологічне трактування економічного процесу, а й почали, по суті, конструювати психологічну теорію економічного розвитку.
У формуванні філософських основ інституціоналізму велику роль відіграли американські філософи Ч. Пірс, Дж. Дьюї та Ж. Леб -- основоположники прагматизму. Певний вплив на формування й розвиток інституціоналізму справила німецька історична школа з її історичним методом, акцентуванням уваги на правових нормах та політиці держави.
Інституціоналізм не має якихось загальних теоретичних засад. Економісти, котрі належать до цього напряму, суттєво різняться як щодо теоретичних принципів, так і щодо досліджуваних проблем. Одні узалежнюють економічні процеси від психології, біології, антропології, інші -- від права, кон'юнктури або математичних розрахунків. Об'єднують інституціоналістів методологія і критичне ставлення до ортодоксальної класичної і неокласичної теорії. Ця критика була спрямована передовсім проти соціально-філософських і методологічних засад неокласиків.
Усупереч позаісторичним, абстрактно-теоретичним концепціям неокласиків інституціоналісти вдаються до історичних та описово-статистичних методів дослідження. Історичний метод дав змогу досліджувати економічні явища в їхньому історичному розвитку, у динаміці, відтак проголошуючи ідеї еволюції капіталістичної економіки. Описово-статистичний метод визначив практичну прагматичну орієнтацію інституціоналізму.
На відміну від психологічної школи граничної корисності інституціоналісти рушійною силою економічного розвитку визнають психологію колективу, суспільства, а не окремих суб'єктів господарювання -- «робінзонів». Інституціоналісти піддали критиці неокласичну концепцію конкурентної економіки з її основною ідеєю ринкової рівноваги, відкинули постулат «гармонії інтересів».
Визначенню неокласиками ринку як універсального, високоефективного механізму розподілу економічних ресурсів, а отже, як фактора ефективного функціонування економіки в цілому, інституціоналісти протиставили дослідження ринку як соціального інституту, що зазнає глибоких змін із розвитком суспільства. Інституціоналісти визнавали обмеженість ринкового механізму регулювання економіки і виступали за впровадження суспільного контролю над нею. Інституціоналізм у своєму розвитку пройшов кілька етапів. Еклектизм, строкатість, притаманні цій течії, зумовили формування в її рамках різноманітних напрямів. Передовсім можна виділити ранній інституціоналізм і неоінституціоналізм.
Неоінституціоналізм. Після Другої світової війни відбулось відродження інституціоналізму на дещо інших засадах. Якщо неокласики і кейнсіанці сперечались щодо межі втручання держави в економіку, то інституціоналісти знайшли нові об'єкти дослідження: місце і роль в економічному житті НТР, інформації, влади, політики та ін.
Соціальний (індустріально-технологічний) інституціоналізм. Джон Кеннет Гелбрейт (1909 p. нар.) -- уродженець Канади, перший науковий ступінь здобув у Торонтському університеті, але більша частина його професорської і наукової діяльності пройшла у США -- у Каліфорнійському, Принстонському, Гарвардському університетах. Він відігравав активну роль у політичному житті США. Під час Другої світової війни працював в Управлінні з контролю над цінами, з 1947 p. -- в Управлінні економічної політики Державного департаменту. Гелбрейт у своїх перших працях розробив концепцію «врівноважувальної сили», пропагував «суспільство добробуту». Але і в працях, опублікованих у і 50-х pp., Гелбрейт розглядає техніку, як основу економічного прогресу. А в його «Новому індустріальному суспільстві» (1967) знайшли найповніше відображення позиції теоретиків «індустріального інституціоналізму».
Теорія трансакційних витрат. Економічна теорія прав власності. Рональд Коуз (1910р. нар.) -- американський економіст англійського походження. 1991 p. він одержав Нобелівську премію за праці з проблем трансакційних витрат -- «Природа фірми» (1937), «Проблеми соціальних витрат» (1960). Тоді ці публікації мало кому були відомі. А згодом про них заговорили як про епохальні праці, зокрема статтю «Проблеми соціальних витрат» визнано чи не найбільшим досягненням економічної думки після Другої світової війни.
Одна з найважливіших заслуг Коуза полягає в тім, що він визначив і запровадив у науковий обіг таку категорію, як трансакційні витрати (витрати на пошук інформації про ціни, попит, пошук партнерів, укладання контрактів тощо). Це знаменувало появу в інституціоналізмі так званого контрактного підходу до теорії інститутів, що зумовило виникнення нової міждисциплінарної науки: поєднання права, економічної теорії та організації. Докладніше трансакційні витрати та теорія прав власності будуть розглянуті у наступних питаннях даної роботи.
Теорія суспільного вибору. Ця теорія сформувалась у 60-х pp. Її автором визнають видатного американського економіста Джеймса М.Б'юкенена (1919 р. нар.). Він опублікував багато праць на цю тему, зокрема: «Формула згоди» (1962), «Попит і пропозиція суспільних благ» (1968), «Теорія суспільного вибору» (1972), «Свобода, ринок і держава» (1986) та ін. 1986 р. Б'юкенен здобув Нобелівську премію за «дослідження конституційних і контрактних принципів теорії прийняття економічних рішень».
Поява теорії була підготовлена працями К. Ерроу, А. Бергсона, Д. Блека. Сам Б'юкенен зазначав, що на формування його поглядів великий вплив мали праці Ф. Найта і особливо шведського економіста К. Вікселя (1851--1926), якого він називає «основоположником сучасної теорії суспільного вибору».
В основу теорії суспільного вибору покладено ідею виявлення взаємозалежності політичних і економічних явищ, застосування економічних методів до вивчення політичних процесів. Б'юкенен виходить із припущення, що принцип раціональної економічної поведінки людини може бути застосований у дослідженні будь-якої сфери діяльності, де людина робить вибір, у тім числі і в дослідженні політичних процесів.
Політику Б'юкенен трактує як обмін. Політика -- складна система обміну між індивідами, котрі колективно намагаються досягти своєї приватної мети, оскільки з допомогою звичайного ринкового обміну її досягти не вдається. Проте повної аналогії між політичною і ринковою системами провести не можна. У них різна структура. Якщо на ринку відбувається добровільний обмін товарами, то в політиці люди змушені платити податки в обмін на суспільні блага. Споживачем цих благ є суспільство в цілому.
Різниця між ринковим і політичним обміном полягає у тому, що його учасники мають різну мету. На ринку відбувається взаємовигідний обмін. У політиці існують різні погляди й переконання, а люди, котрі посідають державні посади, не завжди керуватимуться виключно міркуваннями суспільного блага, пошуками добра і справедливості. Як і звичайний споживач чи підприємець, вони будуть домагатися максимізації власної вигоди.
Отже, в політиці не існує взаємовигідного обміну. Тобто, має місце політична нерівність, що зумовлена економічними причинами. Це -- нерівність в одержанні інформації, її перекручення, прийняття чиновниками, парламентарями рішень, які допомогли б їм бути переобраними (популістських), або рішень, що сприятимуть інтересам організованих груп тиску (лобі), але є неефективними для суспільства в цілому.
Отже, проаналізувавши основні напрямки інституціоналізму, зокрема - неоінституціоналізму, можна виділити основні характерні ознаки інституціоналізму:
1) критичний аналіз ортодоксальних теорій, побудований на розробці альтернативних програм;
2) спроба інтегрувати економічну теорію з іншими суспільними науками -- соціологією, психологією, антропологією, юриспруденцією тощо;
3) намагання вивчати не стільки функціонування системи, скільки її розвиток (трансформацію капіталізму);
4) аналіз економічних відносин не з позицій так званої економічної людини, її розрізнених дій, а з позицій організації суспільства, держави;
5) намагання посилити суспільний контроль над бізнесом, визнання необхідності втручання держави в економіку. [3, с.470]
Неоінституціоналісти також критикують неокласичні й неокейнсіанські теорії. Вони зберегли «дух незгоди», «бунтарства», що знаходять свій прояв у сучасному реформізмі. Їм також притаманне розширення традиційних об'єктів теоретичного аналізу за рахунок нових актуальних питань.
1.2 Поняття трансакційних витрат. Проблема вимірювання та мінімізації трансакційних витрат
Теорія трансакційних витрат є складовою частиною нового напряму в сучасному інституціоналізмі. Її розробка в першу чергу пов'язана з іменами двох економістів -- Р .Коуза і О.Вільямсона.
Значення для роботи економічної системи трансакційних витрат було усвідомлено завдяки статті Р. Коуза «Природа фірми» (1937 p.). Він показав, що при кожній операції необхідно проводити переговори, здійснювати нагляд, встановлювати взаємозв'язки, усувати розбіжності.
Базовою одиницею аналізу в теорії трансакційних витрат є акт економічної взаємодії, угода, трансакція. Категорія трансакції розуміється досить широко й використовується для позначення обміну як товарами, так і юридичними зобов'язаннями, угод як короткострокового, так і довгострокового характеру, що потребують як детального документального оформлення, так і простого взаєморозуміння сторін. Витрати й втрати, якими супроводжується така взаємодія, отримали назву трансакційних витрат.
Трансакційні витрати - це витрати, що не пов'язані безпосередньо з виробництвом, тому їх називають також невиробничими витратами. Трансакційні витрати - це витрати фірми на пошук партнерів, на збирання інформації щодо них, на розробку і підписання контрактів, на контроль за їх виконанням тощо. [2, с.85]
Спочатку трансакційні витрати були визначені Р.Коузом як «витрати користування ринковим механізмом». Пізніше це поняття розширило своє значення. Воно стало позначати будь-які види витрат, що супроводжують взаємодію економічних агентів незалежно від того, де вона відбувається, -- на ринку або усередині організацій, оскільки ділова співпраця в рамках ієрархічних структур (таких як фірми) також може привести до втрат.
Зростання інтересу до трансакційних витрат обумовлено їх високим рівнем як в країнах з розвиненою економікою, так і з економікою, що розвивається. За оцінками західних експертів, питома вага трансакційних витрат в сукупних витратах фірми складає при їх функціонуванні на традиційних ринках від 1,5 до 5%, а при виході на нові ринки збуту -- збільшується до 10-15%. Значна частка трансакційних витрат в розвинених країнах викликана зростанням кількості потенційних суб'єктів господарських зв'язків, а отже, і числа здійснюваних ними трансакцій. У той же час, в країнах з перехідною економікою високий рівень трансакційних витрат обумовлений також і тим, що в них до цих пір ще не відпрацьований механізм взаємодії між державними органами і суб'єктами підприємництва.
Проблема кількісної оцінки трансакційних витрат зводиться до визначення їх відносного значення в масштабах національної економіки, а також їх динаміки. З найбільш відомою спробою їхнього вимірювання пов'язана робота Дж.Уолліса і Д.Норта «Вимірювання трансакційного сектора в американській економіці в 1870-1970 pp.».
Відносно визначення оптимальної величини трансакційних витрат існують різні точки зору. Так, наприклад, на думку окремих фахівців, до трансакційних витрат непридатний критерій мінімізації, і позитивною вважається тенденція до їх збільшення. Інші фахівці вважають, що величина трансакційних витрат повинна бути мінімальна. Це дозволить знизити собівартість виробленої продукції або послуг, а отже, підвищити їх конкурентоспроможність на ринку. Проте існує точка зору, що при визначенні оптимального обсягу трансакційних витрат повинен використовуватися диференційований підхід. Їх планове збільшення може відбуватися тільки на етапах збору інформації, пошуку і вибору контрагентів, уточнення умов договору і його укладення, а також лише в масштабах, обмежених бюджетом фірми, що надалі дозволить звести до мінімуму трансакційні витрати на подальших етапах, а також удосконалити структуру загальних витрат із здійснення господарського зв'язку. Саме такий розподіл трансакційних витрат приведе, зрештою, до скорочення сукупних витрат на виготовлення і реалізацію продукції і сприятиме підвищенню її конкурентоспроможності на ринку.
Порівняємо дві економічні моделі -- англосакську (Північна Європа і США) і азіатську (Японія, Південна Корея та ін. країни), які майже одночасно добилися успіху. Технології і там, і там єдині (вони інтернаціональні), інститути ж абсолютно різні, хоч і дають однаковий ефект: високий рівень довіри в економіці в рамках великих корпорацій, в рамках відносин між фірмами, що мають важливе значення для економіки.
Американська фірма не може обманути свого контрагента, це не далекоглядно, бо існує вичерпна статистика у всіх фірмах, і ця інформація легко доступна, рівень інформаційної насиченості дуже високий. А у японців жорстка корпоративна етика. Японець не може обманути, бо цим він дискредитує свою фірму.
Таким чином, абсолютно різні культури приходять до дуже високого рівня довіри в економіці, що забезпечує велику кількість операцій з мінімальним оформленням. Зрозуміло, що будь-яке розгорнене оформлення операції пов'язане з необхідністю оцінити ризики, з наймом адвокатів, які захищатимуть права власності в суді вимагає значних витрат. Той, хто від цього позбавлений, може знизити собівартість на 20-30%.
Головне завдання інститутів полягає у створенні таких зон довіри, діючи в яких, людина може заощадити на трансакційних витратах і використати заощаджені кошти для інвестицій у виробництво.
Проблема трансакційних витрат є дуже актуальною також і для українського бізнесу. Отримання інформації про майбутню фірму-контрагента частіше за все пов'язано з дачею хабара, і достовірність цієї інформації залишається сумнівною. У нашій державі відсутній законодавчо створений механізм вільного доступу до ділової інформації про репутацію та діяльність фірм. Також дуже слабкий механізм захисту прав власності з боку держави. Все це викликано недосконалістю законодавчої бази України. Найбільші витрати в українському бізнесі пов'язані з опортуністичною поведінкою ділових партнерів. Сьогодні в Україні існує таке поняття, як «одноденні фірми», які існують на папері протягом декількох днів і зникають відразу після отримання значної суми передплати від фірми-партнера згідно з укладеним контрактом. Виявити таку фірму дуже важко, а в більшості випадків навіть неможливо. А згодом захистити свої права у суді практично неможливо через відсутність інформації про фірму, її реальних господарів, а вся інформація у паперах фіктивна. Також існує проблема обліку трансакційних витрат. Як можна обліковувати витрати пов'язані з дачею хабара для отримання потрібної інформації, або належного захисту своїх інтересів у суді? Проблема трансакційних витрат на сучасному етапі розвитку України залишається дуже актуальним багатоаспектним питанням і вимагає всебічного дослідження.
Отже, серед методів мінімізації трансакційних витрат можна виділити наступні:
· Державна політика. Держава використовує всі свої потужності й повноваження для збору, обробки й представлення на практиці найціннішої економічної інформації, забезпечуючи при цьому доступність до неї інших суб'єктів економіки, що, звісно ж, знижує рівень економічної невизначеності та, як наслідок, - рівень трансакційних витрат;
· Вертикальна інтеграція (побудова корпорацій). Дозволяє запобігти протиріччю між ефективним інвестиціями й ефективною послідовною адаптацією. Послідовність адаптивних змін стає приводом для сумісних дій, а не для опортуністичного захоплення переваг; ризики можуть бути зменшені; механізми внутрішнього управління згладжують перехід між послідовними етапами;
· Розвиток інформаційних технологій, Інтернету. Розвиток принципіально нових видів електронних комунікацій призводять до стрімкого скорочення трансакційних витрат і, як наслідок, - до трансформації існуючих політичних і економічних інститутів;
· Нейролінгвістичне програмування. Займається неоінституціональними методами мінімізації трансакційних витрат, тобто коли мінімізуються витрати без створення будь-яких соціальних інститутів; мова йде про альтернативний підхід до мінімізації трансакційних витрат;
· Розподіл контролю всередині організації. Дослідження факторів розвитку організації як спосіб мінімізації трансакційних витрат;
· Трансакційний аналіз. Застосування методики «інституціонального» аналізу балансу. Ідея інституціонального аналізу балансу полягає в переносі акценту на трансакційну складову фінансової інформації;
· Застосування процесуальної моделі управління. Рішення в області автоматизації дозволяють скоротити час на підготовку управлінського рішення й знизити питомі затрати на трансакцію;
· Моделювання регулятивних структур. Створення регулюючих інститутів, для можливості відслідковувати поведінку й діяльність великих організацій. Коли трансакційні витрати приймаються до уваги, структури й процеси впливатимуть на результати регулювання. [1, с.90-91]
Розділ ІІ. Види трансакційних витрат
2.1 Загальна класифікація трансакційних витрат
Розвиваючи аналіз Коуза, прихильники трансакційної підходу запропонували різні класифікації трансакційних витрат. Відповідно до однієї з них виділяються:
1. Витрати пошуку інформації. Перед тим, як буде зроблена операція, потрібно мати інформацію про те, де можна знайти потенційних покупців та продавців споживчих благ або виробничих факторів і які склалися на даний момент ціни. Витрати такого роду складаються з витрат часу і ресурсів, необхідних для ведення пошуку, а також з втрат, пов'язаних з неповнотою і недосконалістю одержуваної інформації.
2. Витрати ведення переговорів. Ринок вимагає відволікання значних коштів на проведення переговорів про умови обміну, на укладання та оформлення контрактів. Чим більше учасників угоди і чим складніше її предмет, тим вище ці витрати. Втрати через невдало укладених, погано оформлених і ненадійно захищених угод, є потужним джерелом цих витрат.
3. Витрати вимірювання. Будь-який продукт або послуга - це комплекс характеристик. При обміні неминуче враховуються лише деякі з них, причому точність їх оцінки буває надзвичайно приблизною. Іноді, якості товару, що цікавлять покупця, взагалі неможливо виміряти й для їх оцінки необхідно користуватись інтуїцією.
4. Витрати специфікації і захисту прав власності. У цю категорію входять витрати на утримання судів, арбітражу, державних органів, витрати часу і ресурсів, необхідних для відновлення порушених прав, а також втрати від поганої їх специфікації та ненадійною захисту.
5. Витрати опортуністичної поведінки. Термін «опортуністична поведінка» був введений О. Вільямсоном. Так називають недобросовісну поведінку, що порушує умови угоди або націлена на отримання односторонніх вигод на шкоду партнера. Сюди потрапляють різні випадки брехні, обману, байдикування на роботі, нехтування взятими на себе зобов'язаннями. Розрізняють дві основні форми опортунізму, перша з яких характерна для відносин всередині організацій, а друга - для ринкових операцій.
Ухиляння (shrinking) виникає тоді, коли працюють спільно (командою), але отримання інформації про ефективність дії кожного або надто дороге, або неможливе. При асиметрії інформації (підлеглий точно знає, скільки ним витрачено зусиль, а керівник має про це лише приблизне уявлення) виникає і стимул, і можливість працювати з неповною віддачею.
Здирство (holding-up) спостерігається у тих випадках, коли будь-який агент володіє ресурсом, спеціально пристосованим для використання у даній команді і не має високої вартості поза нею. Такий ресурс називається специфічним. У решти учасників тоді з'являється можливість претендувати на частину доходу (квазіренту) від цього ресурсу, загрожуючи його власнику розривом відносин, якщо той відмовиться з ними поділитися. Небезпека здирства підриває стимул до інвестування у специфічні активи. [4, с.516-517]
6. Витрати «політизації». Цим загальним терміном можна позначити витрати, які супроводжують прийняття рішень всередині організацій. Якщо учасники наділені рівними правами, то рішення приймаються на колективній основі, шляхом голосування. Якщо вони розташовуються на різних щаблях ієрархічної градації, то вищі в односторонньому порядку приймають рішення, які обов'язкові до виконання для нижчестоящих.
2.2 Класифікація трансакційних витрат стосовно контрактного процесу
Класифікацію стосовно контрактного процесу, яка була запропонована Дж. Воллісом та Д. Нортом, можна охарактеризувати відповідно до розподілу усього процесу контрактації на три періоди: ex ante, ex interim, ex post:
1) витрати ex ante -- це трансакційні витрати, що виникають до обміну, включають витрати на отримання інформації про ціни та можливі альтернативи, якість товару та надійність контрагента тощо;
2) витрати ex interim -- це трансакційні витрати, що виникають у процесі обміну, складаються із витрат, пов'язаних із очікуванням у чергах, отриманням нотаріально завірених документів, страховки (наприклад, при купівлі автомобіля), здійсненням розрахунків тощо;
3) витрати ех post -- це трансакційні витрати, що виникають після обміну і складаються із витрат на захист контрактів, перевірку їх виконання, контроль за якістю тощо. [4, с.515]
Подібну класифікацію дає О.Вільямсон (табл. 1).
Таблиця №1
Класифікація трансакційних витрат для здійснення контрактного процесу за О. Вільямсоном
|
Витрати ех ante |
Витрати ех post |
|
|
Витрати на пошук інформації -- витрати часу і ресурсів на пошук інформації про потенційного партнера та про ситуацію на ринку, а також витрати, пов'язані з неповнотою та недосконалістю отримуваної інформації |
Витрати на моніторинг та запобігання опортунізму, які стосуються витрат на контроль за дотриманням умов угоди та попередженням опортунізму, тобто ухилянням від цих умов |
|
|
Витрати на ведення переговорів, які охоплюють витрати на ведення переговорів про умови обміну та про вибір форми угоди |
Витрати на специфікацію (точне визначення) та захист прав власності, тобто витрати на утримання судів, арбітражу, органів державного управління, витрати часу та ресурсів, необхідних для відновлення порушених під час виконання контракту прав, втрати від поганої специфікації прав власності та ненадійного захисту, а також витрати на виховання "консенсусної ідеології" -- у дусі дотримання неписаних правил і норм |
|
|
Витрати на вимірювання, що стосуються витрат, необхідних на проміри, вимірювальну техніку, витрат на визначення якості товарів та послуг, з приводу яких здійснюється угода, втрати від помилок і неточностей тощо |
Витрати на захист від третіх осіб, що становлять витрати на захист від претензій третіх осіб (держави, мафії тощо) на частину корисного ефекту, отримуваного у результаті угоди |
|
|
Витрати на укладання контракту -- витрати на юридичне або позалегальне оформлення угоди |
2.3 Класифікація трансакційних витрат за К. Менаром
К. Менар розробив варіант класифікації, згідно з яким виділяються чотири типи трансакційних витрат:
1) Витрати на виділення. Обумовлені різною мірою технологічного поділу виробничих операцій або, іншими словами, цей вид витрат становить ключову характеристику фірми;
2) Інформаційні витрати. Складаються з витрат кодування, вартості передачі сигналу, витрат розшифрування, а також витрат на вивчення користування інформаційною системою;
3) Витрати на масштаб. Обумовлені існуванням системи безособового обміну, що потребує спеціалізованої системи забезпечення дотримання контрактів;
4) Витрати на опортуністичну поведінку. Їх існування обумовлено тим, що покарання порушника угоди пов'язане з певними витратами, що робить опортуністичну поведінку часто одним із кращих способів реалізації індивідуальних цілей суб'єктів господарювання.
Отже, можна дійти висновку, що класифікацій трансакційних витрат безліч. Ті, що були наведені в даній роботі - лише найпоширеніші з них, і ними класифікація трансакційних витрат не обмежується.
Розділ ІІІ. Економічна теорія прав власності. Теорема Коуза
Теорія прав власності. Власність відноситься до основних засад суспільства. Вона має економічний і юридичний (правовий) аспекти.
Основна задача теорії прав власності, як вона формулюється західними економістами, полягає в аналізі взаємодії між економічними та правовими системами.
Теорія прав власності базується на наступних фундаментальних положеннях:
1) права власності визначають, які витрати і винагороди можуть очікувати агенти за свої дії;
2) переструктуризація прав власності веде до зрушень у системі економічних стимулів;
3) реакцією на ці зрушення буде зміна поведінки економічних агентів.
Теорія прав власності виходить з базового уявлення про те, що будь-який акт обміну є по суті обмін пучками правочинів: коли на ринку укладається угода, обмінюються два пучки прав власності. Пучок прав зазвичай прикріплюється до певного фізичного блага або послуги, але саме цінність прав визначає цінність обмінюваних товарів.
Права власності розуміються як санкціоновані поведінкові відносини між людьми, які виникають у зв'язку з існуванням благ і стосуються їхнього використання. Ці відносини визначають норми поведінки з приводу благ, які будь-яка особа повинна дотримуватися у своїх взаємодіях з іншими людьми або ж нести витрати через їх недотримання. Термін «благо» використовується в даному випадку для позначення всього, що приносить людині корисність або задоволення.
Англійський юрист А. Оноре пропонує такий варіант визначення «пучків правочинів»:
· Право володіння (ius possendi). Полягає у фізичному контролі над власністю і в намірі здійснювати винятковий контроль, у тому числі за допомогою представників власника, агентів;
· Право користування (ius utendi) - право особистого використання речі;
· Право розпоряджання або управління (ius abutendi). Дає можливість вирішувати: як і ким річ може бути використана;
· Право привласнення або право на дохід (ius fruendi). Дає право на блага, що походять від попереднього особистого використання речі або від дозволу іншим особам користуватися нею;
· Право на залишкову вартість (право суверена, ius vindicandi). Дає можливість відчужувати, споживати, марно використовувати, змінювати або знищувати річ;
· Право на безпеку. Гарантує імунітет від експропріації;
· Право на перехід речі у спадок або за заповітом - можливість користуватися повним «пучком правочинів» після отримання у спадок;
· Безстроковість - необмеженість володіння правочинами у часі, якщо інше спеціально не обумовлено у контракті;
· Право на заборону шкідливого використання. Право заборонити використовувати річ, якщо це пов'язано з виробництвом негативних зовнішніх ефектів;
· Відповідальність у вигляді відшкодування. Дає можливість відібрання речі в оплату боргу;
· Залишковий характер - полягає в очікуванні «природного» повернення переданих будь-кому правочинів із закінченням терміну передачі.
Пануюча в суспільстві система прав власності є сума економічних і соціальних відносин з приводу рідкісних ресурсів, вступивши в які окремі члени суспільства протистоять один одному.
Чим ширше набір прав на власність, тим вище його корисність. Так, власна річ і річ, взята напрокат, мають різну корисність для споживача, навіть якщо фізично вони абсолютно ідентичні. Будинок має різну цінність, коли його господар має право заборонити будувати поряд з ним бензоколонку і коли він позбавлений такого права. Звідси випливає, що зрушення в законодавстві фактично перебудовують набір товарів, що є в розпорядженні економіки, тобто змінюють обсяг ресурсів і рівень добробуту суспільства.
Економічні агенти не можуть передати в обміні більше правочинів, ніж вони мають. Тому розширення чи звуження наявних у них прав власності буде приводити також до зміни умов і масштабів обміну (збільшення або зменшення числа операцій в економіці).
В якості вихідного пункту аналізу західні теоретики звертаються зазвичай до режиму приватної власності. Право приватної власності розуміється ними не просто як арифметична сума правочинів, а як складна структура. Її окремі компоненти взаємно обумовлюють один одного. Ступінь їх взаємозв'язку виявляється в тому, наскільки обмеження будь-якого правочину (аж до повного його усунення) впливає на реалізацію власником інших правочинів.
Високий ступінь винятковості, притаманна приватній власності, має два поведінкових наслідки:
1) винятковість права (usus fructus) припускає, що на власника і тільки на нього лягають всі позитивні і негативні результати здійснюваної ним діяльності. Тому він зацікавлений в максимально повному їх обліку при прийнятті рішень;
2) винятковість права відчуження означає, що в процесі обміну річ буде передана тому економічному агенту, який запропонує за неї найвищу ціну, і тим самим буде досягнуто ефективний розподіл ресурсів в економіці.
Захист системи приватної власності західними економістами тримається саме на цих аргументах про ефективність. Точне визначення змісту прав власності вони вважають найважливішою умовою ефективного функціонування економіки.
Виключити інших з вільного доступу до ресурсу означає специфікувати права власності на нього.
Специфікація прав власності сприяє створенню стійкого економічного середовища, зменшуючи невизначеність і формуючи в індивідів стабільні очікування щодо того, що вони можуть отримати в результаті своїх дій, і на що вони можуть розраховувати у відносинах з іншими економічними агентами. Специфікувати право власності означає точно визначити не тільки суб'єкт власності, але і її об'єкт, а також спосіб наділення нею.
Неповноту специфікації західні теоретики називають «розмиванням» (attenuation) прав власності. Сенс цього явища можна виразити фразою - «ніхто не стане сіяти, якщо врожай буде діставатися іншому». Розмивання прав власності може відбуватися або тому, що вони неточно встановлені і погано захищені, або тому, що вони підпадають під різного роду обмеження (головним чином з боку держави): яке б конкретне значення не приймало розмивання, воно означає наявність обмеження на право власника змінювати форму, місце розташування або субстанцію майна і передавати всі свої права за взаємовигідною ціною.
Необхідно розрізняти процеси диференціації (розщеплення) і розмивання прав власності. Добровільний і двосторонній характер розщеплення правочинів гарантує, що воно буде здійснюватись відповідно до критерію ефективності. Головний виграш від розосередження правочинів вбачається в тому, що економічні агенти отримують можливість спеціалізуватись в реалізації того чи іншого часткового правочину, що підвищує ефективність їх використання (наприклад, у праві управління або в праві розпорядження капітальної вартістю ресурсу).
На противагу цьому односторонній і примусовий характер обмеження прав власності державою не дає жодних гарантій його відповідності критеріям ефективності. Дійсно, подібні обмеження нерідко накладаються у корисливих інтересах різних лобістських груп.
У реальності відокремити процеси розщеплення від процесів розмивання прав власності дуже важко, тому економічний аналіз проблеми розмивання прав власності не означає заклику до точного визначення всіх правочинів на всі ресурси за будь-яку ціну.
Специфікація прав власності, з точки зору економічної теорії, повинна йти до тієї межі, де подальший виграш від подолання їх розмитості вже не буде окупати пов'язані з цим витрати.
Теорема Коуза. Аналіз проблеми соціальних витрат наштовхнув Коуза на висновки, які Дж. Стіглер назвав «теоремою Коуза». Її суть полягає в тому, що, якщо права власності всіх сторін детально визначені, а трансакційні витрати дорівнюють нулю, то кінцевий результат, що максимізує цінність виробництва, не залежить від змін у розподілі прав власності.
Трансакційні витрати дорівнюють нулю, тобто це означає:
· Усі все знають, а про нове дізнаються миттєво і однозначно. Усі розуміють один одного ідеально, тобто слова не потрібні.
· У всіх з усіма завжди узгоджені очікування та інтереси. При зміні умов узгодження відбувається миттєво. Будь-яка опортуністична поведінка виключається.
· Кожному товару чи ресурсу відповідає безліч взаємозамінників.
В таких умовах початковий розподіл прав власності зовсім не впливає на структуру виробництва, оскільки в кінцевому рахунку кожне з прав виявиться в руках власника, котрий зможе запропонувати за нього найвищу ціну на основі найбільш ефективного використання даного права.
Зовнішні ефекти (екстерналії) - додаткові витрати чи вигоди, які отримали відображення в цінах.
Позитивні зовнішні ефекти виникають тоді, коли діяльність одних економічних суб'єктів призводить до виникнення додаткових вигод й інших суб'єктів, і не відбивається у цінах на благо.
Негативні зовнішні ефекти виникають тоді, коли діяльність одних економічних суб'єктів викликає додаткові витрати для других.
Коуз запропонував оригінальну гіпотезу, слідуючи якій, негативні зовнішні ефекти може бути інтерналізовані з допомогою обміну правами власності на об'єкти, які породжують екстерналії за умови, що ці права чітко визначено й витрати обміну незначні. І з такого обміну ринковий механізм призведе сторони до ефективної угоді, що характеризується рівністю приватних і соціальних витрат.
Порівняння системи ціноутворення, що включає відповідальність за шкоду від негативних зовнішніх ефектів, з системою ціноутворення, коли такої відповідальності немає, призвело Р. Коуза до парадоксального на перший погляд висновку про те, що якщо учасники можуть домовитися самі, і витрати таких переговорів дуже малі (трансакційні витрати дорівнюють нулю), то в обох випадках в умовах досконалої конкуренції досягається максимально можлива цінність виробництва.
Однак при обліку трансакційних витрат бажаного результату може бути і не досягнуто. Справа в тому, що висока вартість отримання необхідної інформації, ведення переговорів і судових справ може перевищити можливі вигоди від укладення угоди. До того ж при оцінці збитку не виключені значні відмінності споживчих переваг (наприклад, один оцінює той же самий збиток набагато більше, ніж інший). Щоб врахувати ці відмінності, у формулювання теореми Коуза пізніше була введено застереження щодо ефекту доходу.
Експериментальні дослідження показали, що теорема Коуза справедлива для обмеженого числа учасників угоди (двох-трьох). При зростанні чисельності учасників різко збільшуються трансакційні витрати і передумова про їх нульове значення перестає бути коректною.
Із теореми Коуза випливає декілька важливих теоретичних і практичних висновків. По-перше, вона розкриває економічний зміст прав власності. Згідно з Р. Коузом, екстерналії (розходження між приватними і соціальними витратами та вигодами) з'являються лише тоді, коли права власності розмиті. Якщо ці права визначені чітко, тоді всі екстерналії «інтерналізуються» (зовнішні витрати стають внутрішніми). Не випадково основним полем для конфліктів, пов'язаних із зовнішніми ефектами, виявляються ресурси, які з категорії необмежених переміщуються у категорію рідкісних (вода, повітря) і на які до цього прав власності зовсім не існувало.
По-друге, теорема Коуза відводить від ринку звинувачення у «провалах». Шлях до подолання екстерналій лежить через створення нових прав власності у тих галузях, де вони були нечітко визначені. Тому зовнішні ефекти та їхні негативні наслідки породжуються недосконалим законодавством, і якщо тут хтось і «провалюється», то це -- держава. Теорема Коуза по суті знімає стандартні звинувачення у руйнуванні навколишнього середовища, які висуваються проти ринку і приватної власності. Із неї випливає зворотний висновок -- до деградації зовнішнього середовища веде не надлишковий, а недостатній розвиток приватної власності.
По-третє, теорема Коуза виявляє ключове значення трансакційних витрат. Коли вони позитивні, розподіл прав власності перестає бути нейтральним фактором і починає впливати на ефективність і структуру виробництва.
По-четверте, теорема Коуза доводить, що посилання на зовнішні ефекти -- недостатня підстава для державного втручання. У випадку низьких трансакційних витрат воно зайве, а у випадку високих -- далеко не завжди економічно виправдане. Оскільки дії держави поєднані з позитивними трансакційними витратами, то результат «лікування» може виявитися гіршим від самої «хвороби». [4, с.533-534]
Цікаво відзначити, що теорема Коуза доводить значення трансакційних витрат «від протилежного». У реальній дійсності вони відіграють величезну роль і дивно те, що неокласична економічна теорія до недавнього часу їх зовсім не помічала.
Розділ V. Проблеми формування і оцінки трансакційних витрат у підприємницькому секторі України
Як вже зазначалось вище проблема трансакційних витрат на сучасному етапі розвитку України залишається дуже актуальним питанням.
Проблемою оцінки рівня трансакційних витрат у підприємницькому секторі України займались вчені І.Коропецький, С.Архірєєв і І.Булєєва, що займались аналізом трансакційного сектору України. Але методики оцінки трансакційних витрат, що були ними запропоновані, дають дуже приблизні оцінки, в силу відсутності окремого обліку трансакційних витрат ведення бізнесу і відповідних статистичних даних.
Слід відмітити, що у вітчизняній літературі, присвяченій розвитку підприємництва в Україні, в тій чи іншій мірі присутня проблематика трансакційних витрат. Наприклад, щорічно проводяться «Дослідження підприємницького сектора економіки України» Міжнародної фінансової корпорації, «Вартість ведення підприємницької діяльності в Україні». Але ці дослідження в першу чергу присвячені аналізу бар'єрних витрат ведення бізнесу, не носять комплексного характеру й не вписуються в більш широкий контекст теорії трансакційних витрат. Єдиної методології механізмів формування трансакційних витрат у підприємницькому секторі України, аналізу і структури, динаміки й оцінки їх рівня у наш час не існує. Навіть в рамках одного проекту не було виділено єдиної структури показників (як правило, щороку в дослідженнях показники змінюються), що не дає можливості прослідкувати динаміку зміни трансакційних витрат. [6, с.156]
Дослідження трансакційного сектору показують, що в Україні надзвичайно високий рівень невиробничих витрат, тобто витрат, що несуть економічні агенти для подолання всіляких штучно створених бар'єрів - економічних, адміністративних та ін.
Економічні втрати суспільства від існування адміністративних бар'єрів ведення господарської діяльності, складаються з двох частин:
· Трансакційних витрат, пов'язаних з необхідністю подолання бар'єрів, значна частина яких трансформується у втрати населення за рахунок зростання роздрібних цін - прямі втрати;
· Зниження ефективності використання наявних ресурсів (наявність адміністративних бар'єрів істотно ускладнює вхід на ринок, перш за все, для малого та середнього бізнесу, що призводить до зниження рівня конкуренції й відповідно, загальної ефективності економіки) - побічні втрати.
Прямі витрати виникають через офіційні й тіньові виплати, що змушені здійснювати господарюючі суб'єкти для формального виконання правил, що встановлюють адміністративні бар'єри. Ці виплати за своєю економічною природою представляють різновид трансакційних витрат, оскільки вони - не плата за ресурси як такі, а плата за право користування ними. [6, с.159-160]
Найчастіше у підприємницькому секторі економіки досліджується така складова трансакційних витрат, як невиробничі витрати, що пов'язані з подоланням адміністративних бар'єрів.
Використовуючи методику, запропоновану де Сото [7, с.176-189], оцінку рівня невиробничих трансакційних витрат у процесі підприємницької діяльності можна проводити з допомогою наступної формули:
,
де - альтернативна вартість часу, необхідного на виконання регуляторних процедур;
- пряма вартість хабарів за успішне проходження бюрократичних процедур;
- офіційні тарифи на проходження бюрократичних процедур;
- високі податки, пов'язані зі зменшенням кількості платників податків (пов'язані з ростом нелегального сектору);
- хабарі на забезпечення преференційних умов (витрати рентоорієнтованої поведінки для агентів);
- витрати на неформальне забезпечення захисту й виконання контрактів (витрати на «кришу», підкуп посадових осіб і т.д.);
- альтернативна вартість затрат часу на пошук достовірної інформації про контрагентів, перевірку їх надійності, інші інформаційні витрати;
- витрати на моніторинг виконання контрактів.
Перші чотири компоненти витрат - так звана «ціна легальності» чи ціна підкорення закону. Перераховані затрати, звісно, не відображають усієї різноманітності трансакційних витрат, але дають основну картину.
Якщо взяти перші три компоненти затрат (тобто затрати, пов'язані з виконанням регуляторних вимог), то за даними опитування підприємців, проведеного Всесвітнім Банком в Україні в 2002р., загальна кількість витрат на регуляторні цілі склала близько $2248,0. Хоча цей рівень зменшився у порівнянні з 1999р., коли він складав $3222,2, все ж він залишався достатньо високим.
Помноживши ці цифри на кількість малих підприємств у відповідному році, отримаємо, що загальний рівень регуляторних витрат в Україні в 2002р. склав приблизно $570 млн., а в 1999р. понад $630 млн.
Таблиця №2
Деякі регуляторні витрати підприємств у процесі підприємницької діяльності [6, с.163-164]
|
Часові витрати, днів |
Грошові витрати, $ |
Корупційні витратив адміністративних органах, % |
|||||
|
1999 |
2002 |
1999 |
2002 |
1999 |
2002 |
||
|
Регуляторне середовище |
|||||||
|
Реєстрація |
26,4 |
34,9 |
158 |
64,3 |
12 |
3,6 |
|
|
Дозвіл на будівництво |
39,4 |
14,3 |
668 |
437,1 |
25 |
22,8 |
|
|
Дозвіл на експлуатацію |
20,2 |
6,8 |
390 |
488 |
21,3 |
20,5 |
|
|
Ліцензування |
21 |
69,3 |
236,8 |
252,3 |
18,6 |
19 |
|
|
Сертифікація |
15,3 |
2,3 |
1212 |
313 |
18,8 |
12,5 |
|
|
Витрати, пов'язані з перевірками |
|||||||
Витрати, пов'язаніз перевірками (штрафи, ДПАУ) |
х |
х |
1262 |
2910,1 |
246 |
218,8 |
|
Загальні витратина проведення інспекцій |
15,7 |
14,8 |
1393 |
1177,8 |
- |
- |
|
|
Ведення імпортних операцій |
|||||||
Отримання сертифікатувідповідності |
8,2 |
1,8 |
1756 |
346 |
300 |
310,8 |
|
Налагодження митнихпроцедур (на 1 операцію) |
2,6 |
5,33 |
5461,6 |
7438,5 |
… |
428,4 |
|
|
Ведення експортних операцій |
|||||||
|
Реєстрація договорів |
х |
10,42 |
54,2 |
323,4 |
… |
1214,3 |
|
|
Налагодження митних процедур (на 1 операцію) |
2,6 |
4,3 |
3100 |
11035,6 |
… |
945,5 |
Таким чином, регуляторні трансакційні витрати в Україні (по трьом компонентам затрат) в 2002р. склали близько $600 млн. Крім того, слід зазначити, що в Україні існують досить суттєві регіональні відмінності часових і грошових показників. В Одесі «часовий податок», тобто кількість часу, затраченого керівництвом підприємства на роботу з державними чиновниками й виконання вимог державних регуляторних органів, в 2002р. складав біля 20%.
За даними соцопитування, українські підприємницькі структури, що реєструвались в 2002р., витрачали в середньому на повний реєстраційний процес 34,9 днів і $64,3. При використанні посередницьких послуг цей процес займав 18,7 днів і коштував $148,4.
Дані показують істотні відмінності в об'ємах затрат часу й коштів у залежності від регіону. Такі регіональні зміни свідчать про наявність проблем із реалізацією законодавства України на регіональному рівні. В 2002р. Одеса зайняла 3-є місце по рівню реєстраційних затрат серед 27 міст, що приймали участь в опитуванні.
Найбільш проблемною сферою для українських підприємців на протязі останніх років залишається отримання всіляких дозволів для того, щоб розпочати підприємницьку діяльність. Кількість цих дозволів, вартість, строк дії, відповідальність державних органів встановлюється різноманітними органами влади й не підлягають централізованому контролю.
До основних дозволів, що повинні отримати створені підприємства, відносять:
· дозвіл на початок будівництва, реконструкцію й використання;
· дозвіл на відведення земельної ділянки від органу, відповідального за земельні ресурси;
· дозвіл від Комітету з нагляду за охороною праці на початок діяльності;
· дозвіл від Комітету з нагляду за охороною праці на розробку нових технологій і використання нових машин і механізмів;
· дозвіл інспекції по енергозабезпеченню на початок діяльності на ін.
Таблиця №3
Розміри платежів, пов'язаних з отриманням однієї ліцензії
|
2002 |
1999 |
||||
Сплаченасума, % |
Сплаченасума, $ |
Сплаченасума, % |
Сплаченасума, $ |
||
|
Офіційні збори |
90,6 |
226,3 |
… |
162 |
|
|
Збори на експертизу |
29,8 |
175,7 |
17,6 |
119 |
|
|
Вартість нотаріальних послуг |
Подобные документы
Ефективність дії ринкового механізму. Теорія прав власності або неоінституціональна, в рамках якої фірма є коаліцією власників скооперованих факторів виробництва, які зв’язані між собою контрактними зобов’язаннями з метою мінімізації трансакційних витрат.
реферат [47,6 K], добавлен 29.01.2009Сутність комерційної діяльності підприємства, її функцій, способи організації, форми і методи взаємовідносин із постачальниками та покупцями. Планування збуту, забезпечення матеріально-технічними ресурсами. Оптимізація логістичних і трансакційних витрат.
курс лекций [693,5 K], добавлен 11.10.2014Економічна сутність і механізм реалізації аналізу витрат, нормативно-правове регулювання даного процесу. Організаційно-економічна характеристика підприємства, економічна сутність, напрямки аналізу та класифікація його витрат: прямих та непрямих.
курсовая работа [72,6 K], добавлен 19.02.2014Теоретичні основи витрат підприємства. Особливості та шляхи вдосконалення формування витрат на виробництво у ДАТ "Придніпровські магістральні нафтопроводи", а також аналіз його внутрішніх резервів економії матеріальних і паливно-енергетичних ресурсів.
курсовая работа [97,7 K], добавлен 12.07.2010Поняття та сутність матеріальних витрат та собівартості продукції. Завдання та джерела інформації аналізу матеріальних витрат та собівартості продукції. Резерви скорочення матеріальних витрат з метою оптимізації собівартості продукції в ПП "Вебр".
курсовая работа [399,3 K], добавлен 20.11.2012Поняття й склад витрат виробництва. Коротка характеристика підприємства. Аналіз структури й динаміки витрат виробництва ВАТ "Севастопольський морський завод", а також основні проблеми підприємства та методи впливу, які воно застосовує до їх вирішення.
курсовая работа [217,9 K], добавлен 22.02.2011Собівартість як економічна категорія, механізм її формування. Аналіз змінних та постійних витрат підприємства. Нормативний метод розрахунку витрат на автотранспортну продукцію. Рекомендації щодо нормування витрат на паливо та їх економічний ефект.
дипломная работа [115,3 K], добавлен 20.05.2011Економічна сутність, види і форми витрат виробництва. Формування та концептуальні засади управління собівартістю продукції підприємства. Оцінка рівня витрат виробництва в компанії ТОВ "Аланс"; шляхи їх зниження та вплив на підвищення ефективності.
курсовая работа [131,9 K], добавлен 05.05.2014Теоретичні основи визначення собівартості продукції підприємства: поняття, структура, шляхи формування, методика аналізу витрат на виробництво. Аналіз основних техніко-економічних показників на ВАТ "ЦГЗК". Шляхи зменшення резервів собівартості продукції.
дипломная работа [589,7 K], добавлен 08.06.2011Поняття, фактори формування та класифікація витрат на виробництво. Оцінка фінансового стану "Сніжнянського машинобудівного заводу". Побудова моделей прогнозування витрат виробництва та виробничої функції Кобба-Дугласа. Аналіз точки беззбитковості.
дипломная работа [360,4 K], добавлен 09.11.2013
