Структура та управління ЖКГ у Запорізькому регіоні

Широко використовується перехресне субсидування населення за рахунок встановлення завищених тарифів для підприємств і організацій. Так, тариф на послуги з теплопостачання для підприємств у середньому в Україні майже в 2,5 разу вищий, ніж для населення, на послуги з водопостачання -- приблизно в 5 разів, на послуги з водовідведення -- у 7 разів.

Тарифи на ЖКП виконують соціальну функцію: наявність пільгових категорій населення, субсидій малозабезпеченим громадянам, занижений рівень тарифів, який має покриватися державною дотацією, -- усе це передбачає покриття частини витрат підприємств ЖКГ із бюджету; оскільки фінансування з бюджету надходить несвоєчасно і не в повному обсязі, підприємства ЖКГ фактично виконують функцію соціальних, служб.

У тарифах практично не враховується якість житлово-комунальних послуг.

Тарифи затверджують місцеві органи влади, нормативи й методичні рекомендації центральних органів управління житлово-комунальним господарствам мають здебільшого рекомендаційний характер, тому є певна складність у затвердженні тарифів.

У більшості випадків при встановленні тарифів не передбачається можливість подальшого розвитку підприємств, у тарифи практично не закладаються витрати на капітальний ремонт і модернізацію основних засобів, особливо у житловому господарстві.

Практично відсутній механізм коригування тарифів, що тим паче необхідно за наявного рівня інфляції.

Є певні проблеми при розщепленні платежів за окремі комунальні послуги, зокрема за постачання і водовідведення гарячої води та за її підігрівання.

Варто зазначити, що, з одного боку, тарифи на житлово-комунальні послуги не забезпечують підприємствам ЖКГ можливості функціонувати у режимі самоокупності й відновлення основних засобів, з другого боку, недостатньо стимулюють ці підприємства до зниження питомих витрат.

Ситуація з тарифами квартирної плати (плати за утримання житла) є чи не найскладнішою. За рахунок квартирної плати відшкодовуються не лише витрати житлових організацій на прибирання, обслуговування, поточний ремонт житлових будинків, управління будинками і самою житловою організацією, а й оплачуються послуги інших підприємств -- із санітарної очистки, обслуговування ліфтів, протипожежної охорони тощо. Затверджений тариф не відшкодовує витрат житлових організацій і не оплачується споживачами повністю, тому зростає кредиторська заборгованість житлових організацій перед підприємствами із санітарної очистки тощо. З часом тарифи на послуги підприємств санітарної очистки й обслуговування ліфтів збільшуються, а квартирна плата, за рахунок якої вони відшкодовуються, залишається незмінною; при цьому зростають власні витрати житлових організацій (зокрема за рахунок підвищення рівня мінімальної заробітної плати, зростання вартості енергоносіїв). Тобто має місце одна із багатьох парадоксальних ситуацій у галузі, коли рівень тарифу залишається незмінним при зростанні його складових.

За даними фінансової і статистичної звітності підприємств ЖКГ, у 2005 році перевищення витрат над прибутками у них становило понад 10%, при тому, Що реальні витрати мають бути вищими, але коштів не вистачає, тому зростає кредиторська заборгованість. У свою чергу, реально отримані прибутки нижчі, ніж відображено у звітності за принципом нарахування, через високу дебіторську заборгованість (передусім населення), яка дорівнює сумі прибутків підприємств ЖКГ за 6--9 місяців.

При зростанні цін на всі інші товари і послуги в країні утримання тарифів на Житлово-комунальні послуги на незмінному рінні не відповідає реаліям ринкової економіки. Якщо місцеві органи влади не затверджують економічно обґрунтованих тарифів на ЖКП, вони повинні відшкодовувати різницю в тарифах за рахунок власних коштів. Рівень бюджетної допомоги підприємствам ЖКГ знижується, у структурі їхніх доходів дотації становлять близько 1 %, субсидії -- близько 2 % і відшкодування пільг -- близько 5 %. Але прийнята державою політика у частині зменшення дотацій підприємствам ЖКГ при одночасному субсидуванні малозабезпечених громадян є соціально справедливішою, що дає змогу поступово доводити тариф на ЖКП до повного відшкодування витрат з оплатою забезпеченими громадянами повного тарифу, а малозабезпеченими -- частини тарифу.

Одним із шляхів розв'язання проблеми ціноутворення у ЖКГ є застосування прогресивного порядку визначення тарифів на житлово-комунальні послуги. На сьогодні використовуються дві системи встановлення тарифів на ЖКП:

-- переважно застосовується схема "витрати плюс" (costplus), або "витрати плюс рентабельність", коли встановлюється граничний рівень рентабельності (відношення прибутку до витрат); іноді виокремлюють метод встановлення фіксованих тарифів, але він ґрунтується на згаданій схемі;

-- прогресивною є методика фіксування граничних цін (pricecap) -- така система на сьогодні з усіх країн СНД запроваджена тільки в Україні, до певної міри в Молдові; у підгалузі водопостачання згідно із Порядком до складу тарифу введено інвестиційну складову і запроваджено механізм коригування тарифу.

За першою схемою тариф затверджується у розмірі витрат на одиницю наданих послуг із додаванням відповідного відсотка рентабельності витрат.

За методикою фіксування граничних цін при складанні калькуляції визначається не лише повна собівартість калькуляційної одиниці, а й питома вага кожної статті витрат -- витрати електроенергії на калькуляційну одиницю, витрати заробітної плати й інші. Наприклад, визначена собівартість їм3 води умовно становила 1 грн., з них 0,3 грн. -- витрати на електроенергію, 0,2 грн. -- заробітна плата тощо. Зауважимо, що за такого розрахунку враховуються і витрати з податку на прибуток у складі собівартості.

Далі в тариф закладається інвестиційна складова, наприклад, 0,4 грн., тобто та частина чистого прибутку, яка буде спрямована на оновлення основних засобів і розвиток підгалузі. Ця величина залишається незмінною протягом терміну дії тарифу, для чого передбачено-коригування тарифів при зміні його складових. Наприклад, якщо зросли тарифи на електроенергію до 0,45 грн. на їм3, тариф підвищується з 1,4 грн. до 1,65 грн., якщо запроваджено прогресивні технології і витрати зменшилися -- відповідно зменшується тариф.

За рубежем поширена практика коригування тарифів, коли тариф встановлюється на певний період, перед закінченням терміну його дії незалежними організаціями проводяться ретельні тарифні дослідження, нерідко з урахуванням думки громадськості, з метою встановлення нового обґрунтованого тарифу. Процес дослідження і прийняття рішення досить тривалий -- до одного року в Чилі, до трьох -- у Великобританії. У Франції встановлений тариф автоматично коригують протягом усього терміну його дії за узгодженою тарифною формулою, яка враховує можливі зміни розміру складових витрат, ставок оподаткування тощо.

Аналіз розвитку системи формування тарифів на ЖКП та її особливостей дає змогу сказати, що основними шляхами оптимізації цієї системи є запровадження прогресивних методик . Формування тарифів і дієвих механізмів коригування тарифів, диференціація тарифів (залежно від якості наданих послуг, від часу року й доби, від елітності й місцезнаходження будинку), вилучення соціальної функції тарифів на ЖКП, удосконалення нормативної бази формування тарифів. Одночасно необхідні оптимізація витрат підприємств ЖКГ, зменшення непродуктивних витрат, зокрема шляхом створення конкурентного середовища, застосування сучасних ресурсо збережних технологій, встановлення приладів обліку втрачання води і тепла тощо.

Взаємний вплив мають система формування тарифів і побудова обліку. Удосконалення обліку, зокрема податкового, дасть змогу вилучити зі складу собівартості економічно необґрунтовані витрати, зменшити податковий тиск у галузі, розробити методики калькулювання не лише виробничої, а й повної собівартості житлово-комунальних послуг, що необхідно для затвердження оптимальних тарифів.

Удосконалення методик калькулювання допоможе підвищити обґрунтованість тарифів на ЖКП. Зокрема сумніви викликає внесення до тарифу таких інших операційних витрат, як сумнівні борги, визнані штрафи, пені, неустойки, витрати на соціально-культурні заходи, які за сучасної методології бухгалтерського обліку вносяться до витрат підприємств і зменшують їхній прибуток у бухгалтерському обліку. Але оподатковуваний прибуток при цьому не зменшується, тариф затверджують з урахуванням обмеженого рівня рентабельності, а зазначені витрати становлять незначну частку -- інші операційні витрати становлять близько 10 % усіх витрат, зокрема витрати на утримання об'єктів соціальної сфери -- від 0 до 0,5 %, списана безнадійна заборгованість -- близько 1 %, а резерву сумнівних боргів підприємства ЖКГ у більшості своїй не створюють і до розрахунків тарифу не вносять (це логічно, бо внесення сумнівних боргів до тарифу на ЖКП змусило б акуратних платників покривати борги неплатників). Це проблема бухгалтерського обліку, оскільки створення резерву сумнівних боргів за міжнародними й національними стандартами бухгалтерського обліку є обов'язковим, але для підприємств із регульованими тарифами, як зазначалося, це не завжди доцільно. Тому Законом України «Про Державний бюджет України» визначено,що порядок нарахування резерву сумнівних боргів та їх списання для підприємств державного сектору економіки повинен визначатися тільки за рішенням уповноважених органів управління. Одним із підходів до вирішення цього питання, з урахуванням бухгалтерських стандартів і реалій вітчизняної економіки, було б віднесення до резерву тільки тих боргів, щодо яких є звернення до суду і які вилучені з валового доходу в податковому обліку.

Водночас система встановлення тарифів впливає на особливості калькулювання витрат і на відображення в обліку різних складових тарифів і фінансування, що надається понад тариф. Так, поява нових видів цільового фінансування призводить до розширення складу об'єктів бухгалтерського обліку, щодо кожного з яких існують певні особливості визнання, оподаткування й відображення в обліку. Так, субсидії і пільги визнаються прибутком у бухгалтерському обліку у момент нарахування, а в податковому -- у момент отримання і оподатковуються ПДВ, дотації s визнаються у момент отримання, і не оподатковуються ПДВ, цільове фінансування понад тариф (на підготовку до зими, на ремонт тощо) у податковому обліку не повинно відображатися. Облік для підприємств ЖКГ ускладнюється ще й тим, що і в податковому обліку, і в бухгалтерському в період його реформування існує багато невизначених питань щодо відображення згаданих платежів.

Можна визначити такі основні напрями впливу системи ціноутворення на побудову обліку в ЖКГ:

недостатній розмір тарифу й отримання при цьому цільового фінансування понад тариф;

отримання у складі тарифу не лише платежів від населення, а й субсидій і пільг із бюджету;

різний порядок внесення у доходи й обкладання ПДВ згаданих видів фінансування;

особливості відображення в обліку витрат на обслуговування внутрішньо-будинкових систем, специфічних об'єктів основних засобів.

Стратегічною метою діяльності житлово-комунальної галузі має бути задоволення потреб споживачів якісними послугами за доступними цінами На жаль, сьогодні місцеві органи влади замість пошуку шляхів удосконалення методів управління виробництвом, що ведуть до зниження затрат і економії тих ресурсів, які мають ключове значення, пошуку способів підвищення якості та рівня обслуговування споживачів, використання такої організації виробництва, яка б забезпечила постійну боротьбу з усіма видами втрат, приймають рішення, спрямовані на підвищення рівня оплати споживачами комунальних послуг. Останнє підвищення тарифів торкнулося усіх видів житлово-комунальних послуг і є значним. Тарифи підвищилися у різних регіонах України від двох до п'яти разів. Але підвищення тарифів не вирішує проблеми, бо у зв'язку з низькою платоспроможністю населення зростає заборгованість за спожиті послуги, що погіршує фінансовий стан їх виробників. Аналіз досліджень та практики встановлення тарифів свідчить про наявність двох точок зору на ціноутворення за ринкових умов у галузі житлово-комунального господарства -- радикальної та компромісної.

На ціноутворення житлово-комунальних послуг впливають їх відмітні властивості, що полягають у незамінності та доступності послуг. Прояв названих властивостей виражається у тому, що споживачі не можуть замінити, відмовитися або значно скоротити споживання послуг у зв'язку з. підвищенням тарифів на них. Споживачам не можна обмежити доступ до споживання послуги в часі, тому що обмеження доступності при збільшенні ціни є соціальною дискримінацією, що входить у протиріччя з декларованою Конституцією соціальною спрямованістю економічної політики держави. Виходячи з цього, ціни на житлово-комунальні послуги не можуть бути інструментом регулювання попиту та пропозиції. Територіальні органи влади, яким належать комунальні підприємства та які затверджують тарифи на послуги, мають знаходити компроміс між бажанням виробників підвищити ціну та змогою споживачів сплатити за спожиті послуги. Тому при визначенні вартості більшості житлово-комунальних послуг, необхідно перейти від безконтрольного затратного ціноутворення, яке використано при останньому підвищенні тарифів, до регульованого затратного.

Затрати організацій, які працюють на ринку житлово-комунальних послуг, визначаються на базі розрахунку собівартості. У зв'язку з поділом форм власності собівартість житлово-комунальних послуг містить у собі:

затрати підприємства-виробника послуг, а саме затрати, зумовлені експлуатацією майна, переданого в повне господарське ведення підприємства власником майна;

затрати з експлуатації об'єктів житлового фонду, що передані власником виконавцю на обслуговування.

На підставі договору з власником про закріплення за виконавцем муніципального майна на праві повного господарського ведення і договору про передачу виконавцю майна територіальної общини на обслуговування, у собівартість житлово-комунальних послуг включаються: затрати, пов'язані з обслуговуванням основних засобів, які знаходяться на балансі виконавця і зносом цих засобів.

При встановлені тарифів виникає дві проблеми. Перша пов'язана з необхідністю збалансувати економічні та фінансові інтереси підприємств природних локальних монополій із соціальними цілями. Друга -- зі збалансуванням якості комунального обслуговування і можливого підвищення затрат. З огляду на вищевикладене очевидна необхідність і важливість ролі органа місцевого самоврядування, який здійснює професійну діяльність з урегулювання тарифів на продукцію і послуги підприємств природних локальних монополій, а також розробку власної регіональної нормативної бази житлово-комунального господарства. Саме до цього органу має збігатися інформація про затрати всіх учасників надання житлово-комунальних послуг за деталізацією, яка забезпечує використання запропонованого алгоритму затвердження економічно обґрунтованого тарифу.

Узагальнюючи викладене, можна констатувати, що діюча система затвердження тарифів на житлово-комунальні послуги не відповідає вимогам трансформаційних змін у галузі і є гальмом її подальшого розвитку. Для встановлення економічно обґрунтованих тарифів центральні органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування повинні мати інформацію про затрати виробників послуг та здійснювати незалежний аудит обґрунтування тарифів на послуги. Підхід до формування комунальних тарифів, що враховує не тільки ціну виробництва послуги, але й ціну для споживачів, а також проведення аудиту тарифів, дозволить усунути суперечності та забезпечити тісний взаємозв'язок основних факторів поточної діяльності і розвитку ЖКГ.

2.3 Аналіз тарифів житлово - комунального господарства

Рівень оплати населенням житлово-комунальних послуг за 2012 рік становив 97,2%, що на 1,6 в.п. вище, ніж у 2011 році.

За підсумками року лише у 4 районах Запорізької області рівень оплати населенням житлово-комунальних послуг становив вище 100 відсотків: у Мелітопольському (103,3%), Куйбишевському (101,3%), Розівському (100,8%) і Приазовському (100,7%) районах. По інших територіях рівень оплати коливався серед районів: від 87% у Бердянському до 99,9% у Чернігівському, серед міст обласного значення: від 94% у Токмаку до 99,2% в Енергодарі.

Заборгованість населення за спожиті житлово-комунальні послуги на 01.01.2013 склала 709,7 млн. грн., що на 5% більше, ніж на початок 2012 року.

Значне зростання боргу протягом 2012 року зафіксовано у Бердянському (на 88,4%), Великобілозерському (на 25,4%), Михайлівському (на 24,7%), Приморському (на 23,7%), Оріхівському (на 23,1%), Гуляйпільському (на 20,2%) районах і м. Мелітополь (на 14,4%). Зниження суми боргу відбулося у 5 районах, у Приазовському районі борг погашено повністю.

Протягом 2012 року введено в експлуатацію 194,1 тис. м2 загальної площі житла, що у 3,1 рази більше, ніж у 2011 році (1 місце серед регіонів України), у розрахунку на 10 тис. населення - 1086 м2.

Найбільші обсяги введеного житла у Запорізькому (25,2 тис. м2), Якимівському (11,9 тис. м2), Вільнянському (4,7 тис. м2) районах, а також містах Запоріжжя (74,2 тис. м2), Бердянськ (43,2 тис. м2) і Мелітополь (12,9 тис. м2).

У розрахунку на 10 тис. населення лідерами є Запорізький (4,4 тис. м2), Якимівський (3,4 тис. м2) райони та м. Бердянськ (3,6 тис. м2).

На території Великобілозерського, Розівського районів та м. Енергодар протягом 2012 року введення в експлуатацію житла не відбувалося. 

Отже, за оцінкою результатів діяльності за напрямом житлово-комунальне господарство та будівництво житладо трійки лідерів увійшли: серед районів - Запорізький, Приазовський і Якимівський райони; на останньому місці - Бердянський район.

2.4 Концепція розвитку та реформування ЖКГ у Запорізькому регіоні

Розробляючи дану концепцію, ми ставимо перед собою завдання розмежування рівнів відповідальності в галузі ЖКГ між обласною владою та органами місцевого самоврядування. Якщо раніше ми говорили про те, що на фінансування ЖКГ із державного бюджету виділяється недостатньо коштів, то на сьогоднішній день ми змушені констатувати, що не можемо розраховувати на одержання серйозних грошових ресурсів, тому що не маємо чітких планів розвитку галузі на територіях. Перелік документів, необхідних для визначення стратегії розвитку ЖКГ населеного пункту включає: програму реформування, схеми водопостачання, теплопостачання, санітарного очищення. Тільки після розробки даних документів можна говорити про фінансування.

Забезпечення населення якісною питною водою.

Сьогодні перед нами постає як завдання забезпечення населення області якісною питною водою, так і завдання вирівнювання тарифів на дану послугу. Єдиним можливим механізмом реалізації цих завдань, є створення єдиної регіональної водної компанії, що візьме на себе видобуток, транспортування води та надання послуг водопостачання населенню області, а також весь комплекс питань, пов'язаних з будівництвом і модернізацією водопровідних мереж.

Модернізація систем теплопостачання населених пунктів.

Ми готові визнати, що в існуючих економічних реаліях, централізоване опалення не є оптимальним підходом для малих населених пунктів і готові піти територіям назустріч у модернізації теплопостачання з використання децентралізованих, автономних систем. При цьому, ми повинні розуміти, що органи місцевого самоврядування чітко уявляють собі план дій у даному напрямку і контролюють процеси, що відбуваються.

Благоустрій населених пунктів.

Проблемним залишається питання приналежності територій при здійсненні прибирання, санітарного очищення та благоустрою населених пунктів. З метою впорядкування послуг зі прибирання та благоустрою території, підвищення якості їх виконання , пропонується визначити єдиного виконавця цих послуг або у всьому населеному пункті, або в границях районів, мікрорайонів. Застосування подібної практики дозволить підвищити відповідальність конкретного виконавця послуги, а також створити ринок, а отже конкуренцію, що в остаточному підсумку повинне відобразитися на якості та вартості послуг.

 Створення системи ефективного керування житловим фондом.

Незважаючи на всі існуючі складності із процесом створення об'єднань співвласників багатоквартирних будинків у містах області, іншого шляху реформування взаємин у житловому секторі не існує. Без появи ефективного власника житла в особі ОСББ, наші зусилля по підвищенню якості послуг, залучення інвестицій, будуть марні.

Поширення механізму керування жилим фондом через ОСББ, є тільки першим кроком на шляху реформування взаємин у сфері обслуговування будинків. Наша мета - підвищення якості надаваних послуг шляхом створення конкурентного ринку із залученням приватного капіталу. Прихід керуючих компаній на зміну існуючій системі обслуговування житлового фонду є лише питанням часу, і ми прагнемо до того, щоб наш регіон став «піонером» у даному процесі.

ВИСНОВКИ

Житлово-комунальне господарство як об'єкт управління є складною комплексною галуззю економіки держави, яка характеризується великою кількістю підгалузей, що входять до її складу. Крім того встановлено, що житлово-комунальне господарство виступає як різновид природної монополії. Ці та інші особливості цієї галузі обумовлюють специфіку методів та характеру державного управління. Пріоритетним серед загальних методів державного управління в цій сфері в умовах ринкової економіки має бути застосування методів координаційних, дозвільних і контрольно-наглядових. Це обумовлено ще й тим, що управління у сфері житлово-комунального господарства відносять до міжгалузевого управління, яке здійснюється органами державного управління, наділеними міжвідомчими повноваженнями відносно організаційно не підпорядкованих їм об'єктів, під час якої забезпечуються злагодженість і єдність дій при вирішенні загальнодержавних і міжгалузевих завдань. Відповідно методам управління, які використовуються органами міжгалузевої позавідомчої компетенції, притаманні погоджене прийняття рішень, координація дій відповідних органів в управлінні при виконанні загальнодержавних чи міжгалузевих завдань. Органи управління житлово-комунальним господарством організовують виконання програм розвитку галузі, забезпечують діяльність житлово-комунальних об'єктів, підбір і розстановку кадрів, проводять єдину технічну політику, здійснюють заходи щодо вдосконалення комунального обслуговування населення, промислових і соціально-культурних об'єктів, розробку й організаційне забезпечення управлінських рішень. Розмежування та впорядкування повноважень, завдань та обов'язків у сфері житлово-комунального господарства центральних, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підприємств та організацій - виробників, постачальників, виконавців, а також споживачів житлово-комунальних послуг потребує внесення змін до чинного законодавства та нормативно-правових актів.

Становлення ринкової, соціально орієнтованої економіки вимагає нових підходів до регулювання такої важливої сфери як житлово-комунальна, через яку реалізуються інтереси кожної людини. Ця надзвичайно важлива галузь надає фізичним і юридичним особам необхідні житлово-комунальні послуги та забезпечує життєдіяльність усього суспільного організму. Оскільки житлово-комунальний сектор є ключовим елементом будь-якої економічної системи, державне управління ним входить складовою соціально-економічної політики як потужна рушійна сила економічного зростання. Це виводить проблематику державного управління житлово-комунальним господарством у ранг найважливіших теоретико - прикладних досліджень. Практичним результатом має стати визначення ефективних механізмів управління підприємствами й організаціями житлово-комунального господарства усіх форм власності. При переході до ринкових економічних відносин наявна структура управління не відповідає сучасним вимогам розвитку населених пунктів: вона є архаїчною, за принципом побудови громіздкою, орієнтованою на дотаційні схеми фінансування. Базові підприємства позбавлені самостійності, що негативно впливає на підвищення ефективності їх діяльності й вишукування прогресивних форм господарювання. Тому державна політика повинна бути спрямована на формування ринкових механізмів розвитку житлово-комунального господарства, зокрема на проведення демонополізації, формування конкурентного середовища у житлово-комунальному комплексі, розвиток нових форм і механізмів договірних відносин у системі надання комунальних послуг та запровадження холдингової форми управління підприємствами і організаціями житлово-комунального господарства.

На сьогодні важливим напрямом реформи житлово-комунального господарства повинна стати демонополізація галузі, створення конкурентного середовища в системі управління та обслуговування житлово-комунальної сфери, що дозволить власникам житла і об'єктів комунального призначення вибирати того чи іншого суб'єкта управління, який зможе забезпечити необхідний рівень обсягів і якості робіт та послуг за найнижчими цінами.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні»

2. ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1997, N 24, ст.170 ) в редакції від 01.01.2008.

3. Закон України «Про місцеві державні адміністрації» ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1999, N 20-21, ст.190 ) в редакції від 01.01.2008.

4. Положення «Про Державний комітет України з питань житлово-комунального господарства» затверджене указом Президента України від 19 серпня 2002 р.

5. Указ Президента України «Про Концепцію ціноутворення у сфері житлово-комунальних послуг» від 28 грудня 2007 року N 1324/2007.

6. Гура Н.О. Система формування тарифів на житлово-комунальні послуги.

7.Віра Чиж. Формування економічно обґрунтованих тарифів на житлово-комунальні послуги.

8.Історія тарифної політики в Україні. Аналітичний огляд. - К.: ПАДКО, 2002.

9.Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 року № 1875 IV.

10.Порядок формування тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення, затверджений наказом Держбуду України від 27.06.2006 року № 13.

11.Бузырев В.В., Чекалин В.С. экономика жилищной сферы. - М.: ИНФРА-М, 2001. - 2556 с.

Размещено на Allbest.ru