Населення як суб’єкт економічних та інших суспільних процесів та явищ

Размещено на http://www.allbest.ru/

Контрольна робота з теми:

Населення як суб'єкт економічних та інших суспільних процесів та явищ

1. Населення як суб'єкт економічних та інших суспільних процесів та явищ

Населення - це сукупність людей, що проживають на визначеній території (в країні, області, місті, районі, селі тощо) Нерідко в цьому ж розумінні в соціально-економічній літератур використовується поняття "народонаселення". Населення - ці всі люди незалежно від їхніх характеристик, тобто це найширше поняття для означення людських ресурсів.

Разом з тим населення - це те джерело, той "матеріал", якого утворюються всі інші групування людей (наприклад ті, що в економіці праці означаються економічно активна населенням, трудовими ресурсами). Тому вивчення чисельності, складу і динаміки населення (це є предметом дослідження науки демографії) надзвичайно важливе і для економіки праці. Економісти розглядають населення як джерело ресурсів для праці, як носія певних економічних відносив і, що дуже важливо, як споживача, що формує попит.

Населення впливає на економіку через свою економічно активну частину - загальну чисельність зайнятого в суспільному виробництві населення, його статево-вікову, освітню, професійно-кваліфікаційну структуру та територіальну організацію. В активну частину населення включають людей віком від 15 до 70 років, яке і формує трудові ресурси.

В будь-якому суспільстві населення складається з двох груп: економічно активного й економічно пасивного, співвідношення між якими залежить від соціальних, економічних та демографічних процесів.

Економічно активне населення - це населення, зайняте корисною діяльністю, виробництвом матеріальних, соціальних й духовних цінностей, що забезпечують йому доход.

Частка економічно активного населення залежить від кількості людей у працездатному віці, а також від рівня зайнятості людей у допенсійному та післяпенсійному віці.

Економічно пасивне населення - це люди, які знаходяться на утриманні сім'ї та суспільства (інваліди І та II груп, а також непрацюючі особи працездатного віку, якщо вони отримують пенсію на пільгових умовах).

Міжнародною організацією праці рекомендована система класифікації, у відповідності з якою населення поділяється на економічно активне і економічно неактивне (рис. 1).

МОП (Міжнародна організація праці) - спеціалізована установа (нині працює при Організації Об'єднаних Націй (ООН)), утворена в 1919 p., що проголосила своєю мстою вивчення і покращання умов праці та життя трудя-щих шляхом вироблення конвенцій і рекомендацій з питань трудового законодавства. Місце перебування - Женева.

Все населення України, 100%

Поділ за методикою МОП

Поділ за традиційною методикою

Рис. 1 - Варіанти класифікації населення в економіці праці

Економічно активне населення, або робоча сила у відповідності з методикою МОП, - це частина населення обох статей, яка протягом певного періоду забезпечує пропозицію своєї робочої сили для виробництва товарів і надання послуг. Кількісно економічно активне населення складається з чисельності зайнятих економічною діяльністю і чисельності безробітних, до яких за цією методикою відносять чітко ви значені групи людей.

Зайняті економічною діяльністю - це особи у віці 15-70 років, які виконують роботи за винагороду за наймом на умовах повного або неповного робочого часу, працюють індивідуально (самостійно) або в окремих громадян-роботодавців, на власному (сімейному) підприємстві, безоплатно працюючі члени домашнього господарства, зайняті в особистому підсобному сільському господарстві, а також тимчасово відсутні на роботі. Зайнятими за цією методикою вважаються особи, які працювали протягом тижня не менше 4 годин (в особистому підсобному господарстві - не менше 30 годин) незалежно від того, була це постійна, тимчасова, сезонна, випадкова чи інша робота.

Безробітні у визначенні МОП - це особи у віці 15-70 років (як зареєстровані, так і незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умовам: не мають роботи (прибуткового заняття), шукають роботу або намагаються організувати власну справу, готові приступити до роботи протягом наступних 2 тижнів. До цієї категорії відносяться також особи, що навчаються за направленнями служби зайнятості, знайшли роботу і чекають відповіді або готуються до неї приступити, але на даний момент ще не працюють.

Економічно неактивне населення за методикою МОП - це особи у віці 15 - 70 років, які не можуть бути класифіковані як зайняті або безробітні. До цієї категорії належать:

* учні, студенти, слухачі, курсанти денної форми навчання;

* особи, що одержують пенсії за віком або на пільгових умовах;

* особи, що одержують пенсії за інвалідністю;

* особи, які зайняті в домашньому господарстві, вихованням дітей та доглядом за хворими;

* особи, які зневірилися знайти роботу, тобто готові приступити до роботи, але припинили її пошуки, оскільки вичерпали всі можливості для її одержання;

* інші особи, які не мають необхідності або бажання працювати, та ті, що шукають роботу, але не готові приступити до неї найближчим часом.

2. Сутність ринку праці, функції та структура

Ринок праці є одним з основних і найскладніших елементів ринкової економіки, а також одним з основоположних предметів дослідження економіки праці. Він становить систему організації найманої праці на основі ринкових законів, яка включає роботодавців, що пред'являють попит на працю, найманих працівників, що формують на цьому ринку пропозицію праці, а також механізми й інститути узгодження інтересів працівників та роботодавців. Саме через ринок праці найважливіший національний ресурс - людський капітал - розподіляється за регіонами країни, галузями і видами виробництва, професіями і підприємствами. Саме через ринок праці мільйони працівників знаходять підходящу для себе роботу, а сотні тисяч підприємців знаходять потрібних працівників. Саме на ринку праці (з певним державним регулюванням) визначається рівень заробітної плати, яка є фінансовою основою добробуту більшості населення.

На ринку праці тісно переплітаються інтереси роботодавців і найманих працівників при визначенні ціни праці й умов її функціонування. На ньому відображаються практично всі соціально-економічні процеси, які відбуваються в суспільстві. Дієвість ринку праці залежить від міри розвинутості всіх інших елементів ринкової економіки, від фази економічного циклу, досконалості соціально-трудових відносин, поведінки основних суб'єктів ринку - роботодавців і найманих працівників, що також залежить від дуже багатьох чинників. У свою чергу, ринок праці здійснює активний вплив на зазначені соціально-економічні процеси, сприяючи розвитку або гальмуючи його.

Ринок праці - це система суспільних відносин, соціальних, у тому числі юридичних, норм та інституцій, які забезпечують нормальне відтворення і ефективне використання праці, кількість і якість якої відповідним чином винагороджуються.

Ринок праці є конкретним виявом системи суспільної організації найманої праці в умовах товарно-грошових відносин.

У вужчому трактуванні ринок праці розглядають як систему соціально-економічних відносин між роботодавцями (власниками засобів виробництва) та населенням (власниками робочої сили) щодо задоволення попиту перших на працю, а других - на робочі місця, які є джерелом їхніх засобів існування.

Як і будь-який інший, ринок праці характеризується видом товару, який на ньому продається, його ціною, попитом і пропозицією.

Оскільки на момент продажу товару на ринку праця як доцільна діяльність ще не існує, на ринку праці продається робоча сила, тобто здатність до праці.

Праця (або послуги праці) - один з основних факторів виробництва, власниками якого є домогосподарства; це фізичні і розумові здібності людей, що можуть бути використані у виробництві благ.

Унікальність праці як виробничого фактора полягає в тому, що послуги праці неможливо відокремити від робітника. Але через те, що об'єктом купівлі-продажу є лише послуги праці робітника, а не сам робітник, поряд із ціною праці не менше важать умови праці, які визначаються трудовими угодами і чинним законодавством.

Відмінність ринку праці від усіх інших - ринку капіталу, сировини, нерухомості, товарів тощо - полягає в тому, що в результаті купівлі-продажу товар не відокремлюється від його попереднього власника, тобто фактично об'єктом купівлі-продажу є право на використання робочої сили (здатність до праці). При цьому предметом торгу є не тільки певний вид здатності виконувати трудові функції, а й тривалість та умови виконання цих функцій.

Слід підкреслити, що ринок праці не вичерпується відносинами по працевлаштуванню безробітних та заповненню вакансій, а охоплює всю сферу найманої праці. Це положення має не лише теоретичне, але і важливе практичне значення, оскільки з нього випливає, що об'єктом політики ринку праці повинно бути широке коло трудових відносин і все економічно активне населення. Сюди відносять проблеми оплати і умов праці, обсягу й інтенсивності виконуваної роботи, стабілізації і гарантій зайнятості, трудової мотивації підготовки і перепідготовки робочої сили. Таке трактування предмета ринку праці називається розширеним на відміну від звуженого яке відносить до проблем ринку праці лише сферу обігу, а до суб'єктів ринку праці лише людей, що безпосередньо в даний момент активно шукають роботу, та вакантні робочі місця. Звужене трактування ринку праці веде до підміни всієї сукупності проблем у сфері трудових відносин однією проблемою безробіття, яка хоча і є дуже важливою, однак не може розглядатися як єдина.

Ринок праці забезпечує функціонування ринкової економіки на засадах дії закону попиту та пропозиції. Його основна функція сприяти через сферу обігу перерозподілу робочої сили між галузями та сферами виробництва та забезпечувати роботою все населення, яке в конкретний момент пропонує свою робочу силу на ринку праці.

На ринку праці взаємодіють головним чином роботодавці (суб'єкти власності на засоби виробництва) і наймані працівники, які формують обсяг, структуру та співвідношення попиту і пропозиції робочої сили.

Працедавець - це фірма, яка, виходячи із попиту на свою продукцію, утворює вторинний попит на працю та надає можливість найманим робітникам працювати і отримувати заробітну плату.

Певна частина економічно активного населення прагне реалізувати свою здатність до праці на умовах самостійної організації виробництва та збуту продукції. У цьому разі товар продається фактично для власного споживання.

Основними складовими ринку праці є пропозиція робочої сили; попит на робочу силу; вартість та ціна робочої сили.

Головними складовими частинами ринку праці є сукупна пропозиція (Пр), що включає все економічно активне населення, та сукупний попит (П), що визначається загальною потребою економіки у найманій робочій силі. Вони складають сукупний ринок праці або ринок праці в широкому розумінні (Пр U П). Основна частина сукупного попиту та сукупної пропозиції задовольняються, що забезпечує працівників роботою, а робочі місця - працівниками та створює умови для функціонування економіки.

Менша частина сукупного ринку праці з причин природного, механічного та економічного руху робочої сили і робочих місць виявляється вільною і потребує задоволення попиту та пропозиції шляхом зведення здобувачів роботи з вакантними робочими місцями. Ця частина сукупного ринку праці називається поточним ринком праці або ринком праці у вузькому розумінні. Його обсяг визначається кількістю вакантних робочих місць та кількістю працівників, активно зайнятих пошуками роботи (рис. 2).

персонал управління праця ринок

Рис. 2 - Схема ринку праці

Перетин множин сукупного попиту і сукупної пропозиції на ринку праці відповідає задоволеному попиту на сукупному ринку праці (ЗП = П П Пр) (див. рис. 2). Частини цих множин, що не перетинаються, складають поточний ринок праці (ПП + ППр).

Сукупна пропозиція включає всі категорії економічно активного населення, тобто всіх, хто працює або бажає працювати. Поточна пропозиція (ППр) на ринку праці складається з таких основних груп: безробітні, що активно шукають роботу і готові до неї приступити; працівники, які намагаються змінити місце роботи; особи, котрі бажають працювати у вільний від роботи або навчання час.

Сукупний попит визначається кількістю і структурою робочих місць, що існують в економіці країни. Сукупний попит охоплює всю сферу суспільної праці і включає як укомплектовані працівниками, так і вільні (вакантні) робочі місця. Слід розрізняти ефективний попит, який визначається кількістю економічно доцільних робочих місць, і сукупний попит, що включає також зайняті неефективні робочі місця. Різниця між сукупним і ефективним попитом являє собою надлишкову зайнятість, складовою частиною якої є приховане безробіття. Поточний попит (ПП) визначається потребою у працівниках для заповнення вакантних робочих місць на умовах основної діяльності, сумісництва або для виконання разових робіт.

Основна функція поточного ринку праці полягає у перерозподілі праці через сферу обігу між галузями, сферами виробництва і підприємствами, заповненні вакансій і забезпеченні роботою людей. Ця функція має важливе значення як для відтворення валового внутрішнього продукту, так і для підтримання сприятливого соціального клімату в суспільстві. Однак це можливо лише в тому випадку, коли обсяги попиту і пропозиції збігаються, а узгодження потребує лише їхня структура. Це означає, що в економіці існує структурне та фрикційне безробіття, яке швидко долається перепідготовкою та просторовим переміщенням робочої сили (робочих місць). Далеко складніша ситуація виникає тоді, коли за своїм обсягом сукупна (а відповідно, і поточна) пропозиція праці значно перевищує сукупний (і поточний) попит. Практично завжди це відбувається під час економічних криз, коли, з одного боку, згортання виробництва викликає різке скорочення попиту на працю, а з іншого боку, падіння рівня життя населення спричиняє суттєве зростання пропозиції праці. Безробіття, що виникає внаслідок таких диспропорцій, називається циклічним, і його подолання можливе лише за умови пожвавлення економічного життя.

3. Склад і структура персоналу підприємства

Персонал (лат. personalis - особистий) - основний штатний склад працівників організації, які виконують виробничо-господарські й управлінські функції.

Трактування персоналу як суб'єкта управління виробничо-господарською організацією нині є дискусійним, оскільки багато теоретиків і практиків заперечують можливу участь членів колективу організації в управлінні, дехто обстоює необхідність створення самоврядних організацій, в яких всі члени колективу незалежно від виду занять і місця в ієрархії можуть брати участь в управлінні виробничо-технологічними, соціально-економічними процесами.

Класифікація персоналу здійснюється за різними ознаками. Так, згідно з Класифікатором професій Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації № 257 від 15. 04. 2002 р. (зі змінами і доповненнями) персонал організацій поділяється на професіоналів, фахівців, технічних службовців, робітників сфери обслуговування і торгівлі, кваліфікованих робітників сільського й лісового господарства, риборозведення і рибальства, кваліфікованих робітників з інструментом, операторів і складальників устаткування й машин, працівників найпростіших професій, осіб без професії.

Належність до категорії професіоналів передбачає високий рівень фізичних, математичних, технічних, біологічних, агрономічних, медичних або гуманітарних знань. Професійні завдання полягають у розширенні фонду (обсягу) знань, застосуванні певних концепцій, теорій і методів для розв'язання проблем або в систематизованому і вичерпному викладі відповідних дисциплін. До цієї категорії належать професії, що вимагають від працівника підтвердженої дипломом про вищу освіту кваліфікації, що відповідає рівню спеціаліста, магістра; дипломом про присудження наукового ступеня кандидата або доктора наук; атестатом про присвоєння ученого звання старшого наукового співробітника, доцента, професора.

Категорія фахівців охоплює професії, що вимагають знань в одній або більше галузях природних, технічних або гуманітарних наук. Професійні завдання полягають у виконанні спеціальних робіт, пов'язаних із використанням положень і методів відповідних наук. До неї відносять професії, яким відповідає кваліфікація за дипломом або іншим відповідним документом молодшого спеціаліста, бакалавра, спеціаліста, що проходить післядипломну підготовку (стажування, інтернатуру, клінічну ординатуру тощо), спеціаліста (керування складними технічними комплексами, їх обслуговування).

До категорії технічних службовців належать професії, що вимагають знань, необхідних для підготовки, зберігання або відтворення інформації і проведення обчислень. Професійні завдання пов'язані з виконанням секретарських обов'язків, роботою із засобами оргтехніки, фіксуванням і обробкою цифрових даних або обслуговуванням клієнтів (поштове обслуговування, операції грошового обігу, видача довідок, реєстрація або передавання інформації та ін.). Цю категорію утворюють професії, що вимагають повної загальної середньої і професійної освіти або повної загальної середньої освіти й професійної підготовки на виробництві.

Категорія працівників сфери торгівлі і побутових послуг поширюється на професії, що вимагають знань, необхідних для надання послуг, торгівлі в магазинах і на ринках. Професійні завдання стосуються забезпечення послугами, пов'язаними із поїздками, побутом, харчуванням, обслуговуванням, охороною, підтриманням правопорядку, торгівлею і т. п. Більшість робіт цієї категорії працівників вимагає повної загальної середньої і професійної освіти або повної загальної середньої освіти і професійної підготовки на виробництві.

Професії, що охоплюють категорію кваліфікованих працівників сільського і лісового господарств, риборозведення і рибальства, вимагають знань, необхідних для сільськогосподарського виробництва, лісового господарства, риборозведення і рибного промислу. Професійні завдання полягають у вирощуванні врожаю, розведенні тварин або полюванні, вилові або розведенні риби, охороні й експлуатації лісів з орієнтацією на ринок. До цієї категорії персоналу належать працівники, професії яких вимагають повної загальної середньої і професійної освіти або повної загальної середньої освіти і професійної підготовки на виробництві.

До категорії кваліфікованих робітників з інструментом зараховують працівників, професії яких вимагають знань, необхідних для вибору способів використання матеріалів і інструментів, визначення стадій робочого процесу, характеристик і призначення кінцевої продукції. Цю категорію репрезентують професії, пов'язані з видобутком корисних копалин, будівництвом або виготовленням різної продукції, і вимагають повної загальної середньої і професійної освіти або повної загальної середньої освіти і професійної підготовки на виробництві. Для деяких професій, пов'язаних з виконанням робіт високої кваліфікації, потрібна кваліфікація молодшого спеціаліста.

Категорія операторів і складальників устаткування й машин стосується професій, що вимагають знань, необхідних для експлуатації і нагляду за роботою устаткування або машин, у т.ч. високоавтоматизованих, а також для їх складання. Професійні завдання охоплюють розробку корисних копалин або спостереження за їх видобутком, здійснення робочого процесу, виробництво продукції на устаткуванні або машинах, керування транспортними засобами або пересувними установками, збирання виробів з деталей і вузлів. Професіям, що відкривають доступ до виконання робіт високої кваліфікації, потрібна кваліфікація молодшого спеціаліста. Професіям, що дають право на виконання робіт середньої кваліфікації, необхідна повна загальна середня і професійна освіта або повна загальна середня освіта І професійна підготовка на виробництві. Для професій, які співвідносяться з виконанням робіт низької кваліфікації, достатньо базової середньої освіти і мінімальної професійної підготовки на виробництві або інструктажу.

До категорії працівників найпростіших професій належать професії (роботи), що вимагають знань для виконання простих завдань із використанням ручних інструментів, іноді - зі значними фізичними зусиллями. Професійні завдання, пов'язані із продажем товарів на вулиці, зберіганням і охороною майна, збиранням, чищенням, пранням, прасуванням і виконанням робіт, для яких достатньо низької кваліфікації, поширені у добувній, сільськогосподарській, рибальській, будівельній і промисловій галузях та ін. Для їх виконання вистачає базової середньої освіти і мінімальної професійної підготовки на виробництві або інструктажу.

Персонал за посадами охоплює такі категорії працівників: робітники, інженерно-технічні працівники, працівники управління (службовці), молодший обслуговуючий персонал, учні, працівники всіх видів охорони.

Робітники - працівники, які безпосередньо беруть участь у виробництві продукції (послуг), зайняті керуванням машинами, механізмами або агрегатними установками, спостереженням, управлінням і регулюванням автоматів, автоматичних ліній і автоматичних пристроїв (якщо їхня праця оплачується за тарифною сіткою робітників). Вони працюють під керівництвом інженерно-технічних працівників.

Інженерно-технічні працівники (ІТП) - персонал, який здійснює технічне, організаційне й економічне керівництво виробничим процесом та організовує діяльність інших працівників.

Працівники управління (службовці) - працівники, які виконують адміністративно-господарські, фінансові, маркетингові, розрахунково-бухгалтерські, статистичні, канцелярські та інші споріднені функції. Серед управлінських працівників розрізняють керівників, фахівців та ін.:

а) керівники - особи, які відповідають за конкретний господарський об'єкт чи конкретну ділянку в системі управління, мають у своєму підпорядкуванні колективи працівників, наділені правами і повноваженнями з прийняття та керівництва реалізацією управлінських рішень, що стосуються об'єкта керівництва і підпорядкованого колективу працівників. Поділяються на лінійних (очолюють організацію або її організаційно відокремлений виробничий підрозділ) і функціональних (очолюють структурні підрозділи в апараті управління всіх рівнів і відповідають за виконання закріплених за цими підрозділами функцій) керівників;

б) фахівці - особи, які одержали спеціальну професійну підготовку у вищих навчальних закладах III-IV рівнів акредитації за освітньо-кваліфікаційними рівнями «спеціаліст» чи «магістр», вирішують на своїх робочих місцях завдання функціонального характеру і розробляють варіанти управлінських рішень, які подають на розгляд і затвердження керівникам;

в) інші працівники управління - особи, які мають базову вищу освіту, одержану у вищих навчальних закладах І-II рівнів акредитації за освітньо-кваліфікаційними рівнями «молодший спеціаліст» чи «бакалавр», їх діяльність полягає здебільшого в обслуговуванні праці керівників і фахівців, хоча вони нерідко і самостійно виконують елементарні управлінські функції.

Усі категорії управлінських працівників класифікують також за рівнями управління - вищим, середнім або низовим.

Молодший обслуговуючий персонал - працівники, які доглядають за службовими приміщеннями, обслуговують робітників, інженерно-технічних працівників і службовців організації.

Учні - особи, які відбувають виробниче навчання безпосередньо на виробництві у ролі учнів Індивідуального чи бригадного навчання (незалежно від віку), отримують плату за тарифною сіткою учнів, а також навчаються в навчальних закладах, створених організацією незалежно від системи оплати їхньої праці. Під час перекваліфікації або опановування іншої професії робітники перебувають у складі учнів до моменту подолання ними відповідного випробування і присвоєння розряду за отриманою спеціальністю.

Працівники охорони - працівники, які перебувають на посадах з охорони підприємства (воєнізована, озброєно-вахтерська, професійно-пожежна і сторожова).

У державній статистичній звітності з питань праці передбачено поділ працівників на персонал, зайнятий основною діяльністю, і персонал, зайнятий неосновною діяльністю (в обслуговуючих та інших господарствах).

На промислових підприємствах (об'єднаннях) персонал за характером трудових операцій поділяють на дві групи:

1) промислово-виробничий персонал (персонал основної діяльності);

2) персонал непромислових організацій, що перебувають на балансі промислового підприємства (персонал неосновної діяльності).

Промислово-виробничий персонал підприємства (об'єднання) складається з промислово-виробничого персоналу підпорядкованих йому самостійних промислових підприємств; промислово-виробничого персоналу промислових відособлених підрозділів; персоналу відособлених підрозділів одиниць (науково-дослідних, конструкторських і технологічних організацій, обчислювальних Центрів та ін.); працівників управління об'єднання, в т. ч. працівників відокремленого апарату об'єднання.

На будівельних підприємствах розрізняють: персонал, зайнятий на будівельно-монтажних роботах (персонал основної діяльності); персонал, зайнятий неосновною діяльністю; персонал підсобних виробництв; персонал обслуговуючих та інших господарств.

Розподіл персоналу на зайнятий в основній і неосновній діяльності в інших галузях економіки здійснюється в аналогічному порядку. Виокремлення зайнятого в неосновній діяльності персоналу відбувається за умови, що його утримання (на відміну від основного персоналу) здійснюється за рахунок прибутку організації.

Персонал будь-якої виробничо-господарської організації є складною структурою, тобто сукупністю виокремлених за різними критеріями взаємопов'язаних структур: організаційної, функціональної, професійно-кваліфікаційної, рольової, соціальної.

Будь-який працівник організації одночасно є елементом усіх її структур. Таку цілісну характеристику персоналу може бути зроблено лише на підставі членування й аналізу кожної із названих структур, а всебічну характеристику окремих членів колективу та їх груп - на основі синтезу їх місця і становища у всіх структурах персоналу конкретної організації.

Загальна організаційна структура персоналу відображає співвідношення між основними його групами - виробничим і управлінським персоналом.

Структура виробничого персоналу характеризується сукупністю працівників, зосереджених у виробничих і забезпечувальних підрозділах, пов'язаних між собою виробничим процесом, а також сукупністю технологічно пов'язаних між собою у процесі виробництва елементів (робоче місце - виробнича дільниця - цех - підприємство).

Характеристика організаційної структури персоналу буде неповною, якщо вона не відображає структури зайнятості в системі управління організації: її ланках та рівнях.

Ланка управління (менеджменту) - реальне первинне організаційне утворення керуючої системи. Нею можуть бути структурний підрозділ, окремий виконавець на певному рівні менеджменту. Рівень менеджменту - горизонтальне просторове розташування сукупності його рівнозначних ланок (органів). Орган менеджменту - особа або група осіб, яка координує діяльність ланок управління даного рівня. Носіями організаційної структури системи менеджменту є посадові особи певного рівня управління.

Організаційні структури управління можуть бути лінійними, функціональними, лінійно-функціональними, лінійно-штабними, дивізіональними, матричними, програмно-цільовими та ін.

Функціональна структура персоналу відображає його поділ за виконуваними функціями (чітко встановленими обов'язками, завданнями і роботами). Основною характеристикою цієї структури персоналу є його поділ на працівників, які виконують виробничі функції, і працівників, що виконують управлінські функції.

У теорії менеджменту розрізняють функції організації (підприємства) і функції менеджменту (управління).

Функції організації - це комплекси її дій і операцій. Йдеться про технічну (виробництво), комерційну (закупівля і продаж), функцію обліку (облік), фінансову (фінансування), функцію забезпечення безпеки (збереження матеріальних цінностей і персоналу), адміністративну. У сучасному розумінні функції організації є сукупністю операцій, виконуваних нею у двох зонах економічної діяльності: зовнішній (ринок) і внутрішній (підприємство). Відповідно виокремлюють працівників, які виконують зовнішні і внутрішні функції організації.

Подальшу структуризацію персоналу здійснюють на основі функцій, які виконує працівник або їх група у межах певного технологічного процесу виробництва чи управління.

Функціональний поділ персоналу можна поглибити шляхом членування основних функцій на підфункції і види робіт. Так, промислово-виробничий персонал складають працівники, які виконують безпосередньо виробничі функції, і працівники, які виконують допоміжні та обслуговуючі функції у виробничому процесі.

Серед персоналу організації окрему групу складають працівники управління, змістом праці яких є виконання функцій управління.

Функції управління - згруповані однорідні комплекси робіт з управління організацією.

Функціональна структура управлінського персоналу відображає його поділ за загальними функціями управління (визначення цілей, планування, прийняття рішень, організування, оперативне регулювання, мотивування, контролювання) і конкретними функціями управління, виконуваними групами фахівців управління або окремими фахівцями.

Склад і зміст конкретних функцій управління залежить від виду економічної діяльності організації (сільське господарство, промисловість, будівництво, оптова й роздрібна торгівля, операції з нерухомістю тощо).

Професійно-кваліфікаційна структура персоналу характеризує поділ працівників за професіями і кваліфікацією.

Професія - вид трудової діяльності людини, яка володіє комплексом спеціальних знань, практичних навичок, одержаних шляхом спеціальної освіти, навчання чи досвіду, які дають змогу здійснювати роботу у певній сфері суспільного виробництва.

Наявність у певного індивіда професії підтверджується відповідним дипломом державного зразка, виданим вищим навчальним закладом. Професіями є «менеджер», «економіст», «юрист», «лікар», «вчитель» тощо.

У межах кожної професії внаслідок поділу праці виділяються спеціальності.

Спеціальність - здатність працівника до певного виду діяльності внаслідок набуття певних знань і практичних навичок.

Пов'язана вона з виконанням більш вузького кола функцій. Наприклад, особа, яка отримала професію «менеджер», за спеціальністю може бути менеджером із зовнішньоекономічної діяльності підприємств, менеджером персоналу, менеджером готельного господарства і туризму, менеджером торгівлі тощо.

Кваліфікація (лат. qualis - який, якої якості і ficatio, від facio - роблю) - рівень професійної готовності працівника до певного виду роботи.

Визначається вона рівнем освіти і спеціалізацією. Розрізняють кваліфікацію роботи і кваліфікацію фахівця. Кваліфікація роботи - сукупність вимог до того, хто повинен виконувати дану роботу, а кваліфікація працівника - це наявність освіти, спеціалізації та досвіду роботи за даною спеціальністю. Тому кваліфікація працівника не є чимось незмінним, стабільним. Первинну кваліфікацію він отримує після закінчення навчального закладу. У процесі трудової діяльності рівень кваліфікації підвищується внаслідок нагромадження працівником досвіду, знань і вмінь, а також шляхом спеціальної підготовки і перепідготовки. Кваліфікація присвоюється спеціальною комісією на основі всебічної перевірки знань і вмінь особи і юридичне закріплюється у дипломах, свідоцтвах, сертифікатах та ін.

Відмінності у кваліфікації робітників відображаються у тарифних розрядах: чим вища кваліфікація, тим вищий розряд. Показником кваліфікації робітників можна вважати коефіцієнт середнього тарифного розряду, розрахований за частками співробітників із різними розрядами в загальній чисельності працівників (Ktr):

де А1,2,…n - чисельність співробітників кожного розряду; - номер розряду; - загальна чисельність співробітників.

Рольова структура персоналу відображає властиві окремим працівникам творчі, комунікативні і поведінкові ролі. Рольова складова особистості є її важливою характеристикою, адже функціонування людини на роботі, у побуті, сім'ї, широкому соціальному середовищі є виконанням певних ролей, декларованих або прихованих, визнаних або не визнаних середовищем. Вони виявляються у певній поведінці, властивій певній ролі.

Соціальна структура персоналу є сукупністю соціальних груп, класифікованих за статтю, віком, національним, соціальним і сімейним станами, рівнем освіти.

Класифікація персоналу за різними ознаками дає змогу мати реальну картину, яка відображає всю багатогранність індивідуальних якостей людей, зайнятих в організації. Знання цих якостей уможливлює раціональний розподіл між людьми і їх групами робіт та завдань, досягнення високої ефективності спільної праці.

Література

1. Буряк П.Ю., Карпінський Б.А., Григор'єва М.І. Економіка праці й соціально-економічні відносини: Навч. посібник. - К., 2004. - 410 с.

2. Грішнова О.А. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Підручник. - К.: Знання, 2004. - 535 с.

3. Колот А.М. Мотивація, стимулювання й оцінка персоналу: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 1998.

4. Лукашевич В.М. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навчальний посібник. - Львів: Новий світ, 2004.

5. Мерзляк А.В. та ін. Економіка праці і соціально-трудові відносини. - К.: Центр навчальної літератури, 2005.

6. Мерзляк А.В., Михайлов Є.П., Корецький М.X., Михайлова Г.О. Економіка праці і соціально-трудові відносини / За ред. проф. Є.П. Михайлова. - К.: Центр навчальної літератури, 2005.

7. Петюх В.М. Управління персоналом: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни. - К.: КНЕУ, 2000.

8. Хміль Ф.І. Управління персоналом: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: Академвидав, 2006. - 488 с.

9. Балабанова Л.В., Сардак О.В. Управління персоналом: Навч. посіб. / Л.В. Балабанова, О.В. Сардак. - К.: ВД «Професіонал», 2006. - 512 с.

Размещено на Allbest.ru