Глобальна конкурентоспроможність національної економіки

Погіршення макроекономічної ситуації стало одним із чинників, що катастрофічно погіршив позицію України у рейтингу (погіршення на 26 позицій!). За фактором “Макроекономічна стабільність” Україна посіла 132 позицію (106 у 2009), що є другим найгіршим її результатом серед 12 складових Індексу глобальної конкурентоспроможності. При цьому значний негативний внесок спричинило погіршення ситуації у сфері державних фінансів (дефіцит бюджету - 134 місце або погіршення на 66 позицій та державний борг - 52 місце або погіршення на 25 позицій) та рівень національних заощаджень (96 місце або погіршення на 24 позиції). Традиційно низьку оцінку отримала ситуація з інфляцією в Україні (134 місце).

Не оцінюється обнадійливо ситуація і на фінансових ринках України (119 місце, 106 - у 2009). Результати за складовими групи “Розвиненість фінансового ринку” є низькими: надійність банківської системи (138 місце - найнижчий показник серед країн у рейтингу), легкість отримання кредиту (130), регулювання фондового ринку (127), обмеження на рух капіталу (125), доступність (за ціною) фінансових послуг (122) тощо.

У Звіті зазначається, що новий уряд поставив перед собою амбітні завдання - провести необхідні реформи. Реформи, серед іншого, мають бути також спрямовані на підвищення ефективності товарних ринків, де досягнення України є незначними (129 місце, 109 - у 2009). Найгірших результатів у цьому блоку питань Україна досягла за такими показниками як: ефективність податкової системи (136 місце), витрати на аграрну сферу (135), застосування торгівельних бар'єрів (126), домінування ринкових відносин (128), ефективність антимонопольної політики (126), тягар митних процедур (131), вплив ринкових правил на ПІІ (128), кількість процедур, необхідна для початку бізнесу (99) тощо.

Цього року ВЕФ шляхом опитування провів дослідження щодо оцінки топ-менеджерами компаній факторів, які перешкоджають веденню бізнесу в країнах. 19,6% респондентів в Україні визначили податкове законодавство фактором, який переважно перешкоджає веденню бізнесу.

Серед інституційних проблем респонденти відзначили також політичну нестабільність - 15,6%, корупцію (13,9%), зміни урядів (9,5%), неефективну бюрократію (8,2%), злочинність (2,5%). 10,8 % респондентів визнали таким фактором доступ до фінансування, а 8,8 % респондентів - інфляцію. Проте Україні вдалося зберегти такі конкурентні переваги, як високоосвічене населення, гнучкий та ефективний ринок праці, перспективний за обсягами внутрішній ринок. Перелік конкурентних переваг економіки України, на жаль, є дуже коротким та охоплює лише 16 позиції (23 позиції у 2009). Окремі позитивні показники наведені нижче:

Вибірка при дослідженні взаємозв'язку між ВВП на душу населення та Індексом економічної свободи (ІЕС) налічувала 174 країни світу з 183 присутніх у відповідному рейтингу; при дослідженні взаємозв'язку між ВВП на душу населення та Індексом глобальної конкурентоспроможності 2009-2010 (ІГК) - 132 країни світу з 133, які були представлені у рейтингу ВЕФ.

4. Основні шляхи підвищення конкурентоспроможності національної

економіки

Підгрунтям забезпечення сталого підвищення добробуту нації є постійне зростання конкурентоспроможності національної економіки. Базових конкурентних переваг для національного товаровиробництва, які фактично, зводяться до первинних економіко-географічних умов, ресурсної забезпеченості, наявності масштабної транспортної інфраструктури, та поки ще значної кількості освіченого населення, для ефективної конкурентної боротьби в глобальній економіці катастрофічно недостатньо. Між тим темпи інноваційного та науково-технічного розвитку, який має створювати для України новітні конкурентні переваги, украй недостатні. За цим показником Україна поступається не лише провідним країнам світу, але й більшості країн-сусідів. В Україні продовжує втрачатися науково-технічний базис інноваційного розвитку: цілі наукові напрями і школи фундаментальної науки, відродження яких - вельми тривалий та довгий процес.

Водночас в Україні склалися об'єктивні передумови для позитивних зрушень у сфері зміцнення національної конкурентоспроможності. Підставою для такого твердження є становлення засад ринкової економіки, фінансової системи, наявність великих підприємств, які активно розвиваються та можуть стати основою «осередків економічного зростання». Нагромаджено певний національний капітал, сформовано базову платоспроможність споживчого ринку.

Радикальне оновлення влади, яке відбулося в Україні у 2005 р., створило потенційну можливість для прискорення впровадження сучасних чинників конкурентоспроможності національної економіки. Відбувається одночасне посилення відкритості економіки (зокрема - просування до створення зони вільної торгівлі України та ЄС) та усунення значної частини «рентних» чинників конкурентоспроможності внаслідок впорядкування податкових пільг, бюджетних інструментів підтримки тощо.

Водночас зміна усталеної моделі, незалежно від того, ніскільки ефективною та прийнятною вона була неодмінно справляє певний шоковий вплив на складові національної економіки. Надто різкі інституційні зміни спроможні завдати суттєвої шкоди конкурентному статусу українських підприємств та національній економіці в цілому. Це вимагає впровадження механізмів забезпечення наступності моделей, які мають використати ресурси, набуті в рамках експортної моделі на підґрунті цінових чинників конкурентоспроможності на забезпечення переходу до нової якості економічного розвитку та конкурентоспроможності на інноваційній основі, посилює критичну важливість реалізації цілеспрямованої стратегії забезпечення конкурентоспроможності національної економіки.

Стратегія як цілісна система дій, спрямованих на реалізацію мети, завдань та пріоритетів з урахуванням комплексу впливів ендогенних та екзогенних чинників, розрахована на тривалий період часу. Тому, на думку низки фахівців, стратегія може розглядатися як певний «віртуальний ресурс», що протягом певного часу спроможний компенсувати брак окремих інших ресурсів, необхідних для розвитку суспільства []. Розробка та реалізація цілісної стратегії забезпечення конкурентоспроможності національної економіки могла б дозволити Україні вийти з кола ресурсних обмежень.

Слід наголосити, що перед Україною вже постала й низка зовнішніх викликів, які роблять забезпечення конкурентоспроможності національної економіки життєво необхідним:

майбутній вступ України до СОТ та обмеження, які буде накладено на економічну політику зобов'язаннями, взятими на себе Україною в рамках СОТ;

використання позитивного потенціалу від розширення ЄС, що потребує опанування сучасними моделями економічного розвитку, проте яке містить низку безпосередній негативних чинників впливу на українську економіку;

інтеграційні процеси на пострадянському просторі й формування ЄЕП та необхідність протиставити «стихійній інтеграції» та експансії російського капіталу прозору сучасну модель економічного зростання, яка дозволить поєднати вигоди економічної інтеграції з міжнародно-правовим регулюванням взаємин;

непевність кон'юнктури світових ринків у середньо- та довгостроковій перспективі й очікуване посилення конкурентного тиску на традиційних ринках українського експорту.

Головною стратегічною метою має стати забезпечення стійкого підвищення добробуту нації та кожного громадянина в конкурентоспроможній національній економіці, належним чином включеній у глобальні економічні процеси, здатної до динамічного саморозвитку в умовах посилення конкуренції на міжнародних ринках товарів і послуг. Це дозволить створити середовище, сприятливе для реалізації набутого Україною інституційного потенціалу, поєднати здобутки макроекономічної стабільності та тенденції економічного зростання.

Реалізація цієї стратегічної мети має відбуватися через формування інноваційної соціально орієнтованої моделі економічного розвитку, ефективної та продуктивної ринкової системи, адаптованої до викликів світових ринків, подальше якісне трансформування економічних відносин, яке приведе до завершення перехідного періоду, реального та формального визнання економіки України як економіки ринкового типу.

Необхідним організаційним елементом є визначення сфер відповідальності кожного державного відомства та органів громадської самоорганізації стосовно розробки та вжиття заходів у рамках стратегії забезпечення конкурентоспроможності. Важливим є створення основного координаційного центру, який би здійснював моніторинг, узгодження, супровід та контроль відповідних рішень; а також створення навчальних центрів з підготовки фахівців, здатних кваліфіковано досліджувати та вирішувати синтетичні проблеми у сфери конкурентоспроможності та професійно обстоювати економічні інтереси України в умовах відкритості економіки та міжнародної інтеграції. Фундаментальна мета пропонованої стратегії має полягати у встановленні стійкого логічного зв'язку «конкурентоспроможна економіка - справедлива держава - заможні громадяни». Це потребує оволодіння сучасними чинниками конкурентоспроможності, зміни підходів до розуміння за забезпечення конкурентоспроможності національної економіки.

Оптимальне використання національних конкурентних переваг вимагає максимальної мобілізації ресурсного потенціалу суспільства: фінансових ресурсів (через розбудову фондового ринку), людських (через розвиток та посилення гнучкості ринку праці), науково-технічних (через комерціалізацію науково-технічної сфери), організаційних (через диверсифікацію інституційних форм господарювання) тощо. Мобільність надає можливості альтернативного використання ресурсів, що створює підстави для їх ефективнішого застосування - і водночас підвищує важливість конкуренції за ресурси в національному та міжнародному масштабах.

Одержання належної віддачі від використання національних ресурсів не можливе без встановлення їх реальної вартості, яке має відбуватися в ході розбудови відповідних ринків: капіталу, праці, інтелектуальної власності, землі тощо. На період становлення цих ринків мають діяти важелі державного регулювання мобільності та ціноутворення на основних ресурсних ринках.

Підвищення конкурентоспроможності економіки України у контексті поглиблення регіонального співробітництва має стати результатом повноцінної реалізації наявних та новоутворених конкурентних переваг. Визначення відповідних стратегії і тактики стає ключовим чинником зміцнення позицій України на світовому ринку та покращення соціально-економічних параметрів розвитку країни. Активна співпраця з розширеним ЄС, просування в напрямі вступу до СОТ, розвиток ініціатив співпраці з країнами колишнього СРСР відкривають для України нові перспективи та вагомі можливості підвищення конкурентоспроможності національної економіки. Водночас поглиблення економічного співробітництва в сучасних умовах повинне мати жорстку прив'язку до спроможності національних виробників долати конкурентний тиск як на зовнішніх, так і на внутрішніх ринках та забезпечувати Україні паритетність у міжнародних економічних відносинах.

Виходячи із вищезазначеного, слід насамперед визначити принципи, критерії та цілі національної стратегії забезпечення конкурентоспроможності, яка повинна відповідати збалансованій загальній концепції ринкової реформи, надати нову якість усьому механізму виробничо-технологічних відносин в українському суспільстві, зробити його більш спеціалізованим та ефективним.

Проте спершу виділимо низку чинників, які негативно впливають на економічну ситуацію і зумовлюють кризові процеси, а саме:

зниження платоспроможного попиту населення;

скорочення бази розширеного відтворення виробництва;

відсутність джерел ресурсно-фінансового забезпечення підприємств;

висока вартість ресурсів та комплектуючих (у деяких товарних групах українські ціни перевищили світові);

прояви монопольної поведінки. (Див. Додаток 1)

Конкурентоспроможність є ключовим чинником відтворення національної економічної системи. Саме від рівня конкурентоспроможності національної економіки залежить, чи буде збільшення норми споживання, спроможне забезпечити кумулятивний позитивний ефект у вигляді зростання активності економічних суб'єктів, що, генеруватиме додаткові інвестиційні ресурси для конкурентної боротьби. У разі низької конкурентоспроможності зростання споживання вестиме до зростання імпорту, і стимулюючий ефект буде втрачено.

Реалізація потенційних можливостей та потреб підвищення ефективності національної економіки має відбуватися шляхом її глибинної структурної перебудови та встановлення інноваційної моделі розвитку внаслідок спрямування на ці потреби приватних та державних інвестицій та встановлення ефективних організаційно-економічних механізмів.

Пріоритетність використання факторних переваг є природною для зрілої ринкової економіки. На перехідний період в Україні впровадження сучасних засад конкурентоспроможності національної економіки потребуватиме додаткових заходів щодо підвищення ефективності суб'єктів господарювання, зокрема:

запровадження стимулів ресурсозаощадження в податковій та амортизаційній політиці;

здійснення дієвого контролю за якістю, відповідністю та безпекою продукції;

стимулювання інноваційної діяльності підприємств;

регулювання цін та витрат монополістів і застосування інших форм контролю за їхньою діяльністю з метою недопущення підвищення цін та тарифів на їхню продукцію тощо.

Формування відповідного середовища мотивації до конкурентної поведінки суб'єктів господарювання та сприятливих умов для реалізації цієї поведінки передбачає застосування інструментів грошово-фінансової, інноваційно-промислової, науково-технічної, зовнішньоторговельної та соціальної політик, які разом становитимуть злагоджену несуперечливу систему державного регулювання економіки, засновану на принципах взаємного балансу інтересів.

Підвищення конкурентоспроможності національної економіки вимагає розробки та координації системи заходів щодо підвищення ефективності роботи суб'єктів господарювання в прозорому ринковому середовищі.

Головна мета заходів загальноекономічного характеру - створити позитивну мотивацію до підвищення ефективності суспільної праці, на базі чого мають зростати як доходи суб'єктів господарювання, так і доходи населення, а також соціальна спроможність держави. Зростання доходів на основі високої продуктивності праці та ефективне використання ресурсів, з одного боку, посилюють платоспроможність споживачів, а з іншого, - вивільняють внутрішні ресурси для нарощування виробництва та опанування інноваційною моделлю конкуренції.

Водночас мають впроваджуватися заходи коригувального характеру, які збільшують адаптивність економічної моделі до зміни умов світової і внутрішньої кон'юнктури та забезпечують її оперативну реакцію на жорсткий тиск міжнародної конкуренції, захищаючи від надмірної товарної експансії, демпінгу, потоків спекулятивних капіталів, відволікання дешевих українських активів нерезидентами, дискримінація України у високотехнологічних галузях, в тому числі інформаційних технологіях.

З метою підвищення конкурентоспроможності національної економіки слід насамперед забезпечити збільшення обсягів доступних для підприємств ресурсів, передусім - фінансових, а також розширення поля для конкурентної боротьби шляхом збільшення місткості внутрішнього ринку, його структурування на ринки приватного, державного та інвестиційного споживання, сприяння розвитку ринкової інфраструктури. Це має привести до урізноманітнення можливих методів конкурентної боротьби та конкурентних стратегій, відтак - збільшення кількості потенційно конкурентоспроможних підприємств, відповідно - конкурентоспроможності національної економіки. Неефективні ж економічні суб'єкти, які «висмоктували» великі обсяги грошей з бюджету, будуть поставлені перед дилемою: покращення результатів роботи або виходу з ринку.

Висновки

1. На основі дослідження процесу постіндустріальної глобалізації та його зв'язку з конкурентоспроможністю країни обґрунтовано, що глобалізація істотно впливає на головні структурні характеристики національних економік і веде до формування нового середовища для національного економічного розвитку. В цьому середовищі з'являються елементи глобальної керованості, які, однак, поки що перебувають під переважним впливом найбільш розвинутих країн світу, які формують “правила гри”, вигідніші саме розвинутим країнам.

2. Доведено, що, на відміну від існуючих однобічних поглядів на наслідки глобалізації, реальний вплив цього процесу на національні економіки виявляється неоднозначним і суперечливим. При цьому сумарний результат дії різноманітних чинників глобалізації чималою мірою визначається рівнем національної здатності виробляти адекватну політику розвитку власних конкурентних переваг. Глобалізація може приносити найбільший виграш саме тим країнам, які проводять ефективну політику підвищення власної конкурентоспроможності. Проте вона здатна серйозно гальмувати розвиток і породжувати кризи в разі відсутності спрямування політики держави на створення довгострокових міжнародних конкурентних переваг країни у світовому господарстві, а також на сприяння вітчизняним виробникам у зміцненні їх міжнародних конкурентних позицій.

3. Доведено, що в основі стратегії національної конкурентоспроможності лежать проблеми економічного зростання, концепція випереджаючого розвитку. Гостро постає питання прориву до постіндустріального суспільства. Незавершеність індустріальної стадії в Україні, в поєднанні з цілями технологічного прориву (включаючи макроекономічні аспекти конкурентності), модернізації провідних галузей - металургії, машинобудування, харчової та легкої промисловості, розв'язання інших галузевих проблем реалізації конкурентних переваг, розбудови конкурентного середовища на ринках товарів і послуг, формують своєрідні особливості конкурентної політики.

4. Встановлено, що протягом останніх десятиріч ХХ ст. радикально змінились економічні умови реалізації конкурентної політики: відбувається значне підвищення ролі нововведень в економічному розвитку, помітно знизилася ефективність використання запозичених технологій, зокрема, - через скорочення терміну старіння розробленої технології. За таких умов головним джерелом конкурентних переваг на мікрорівні стала здатність окремих підприємств до здійснення нововведень, а на макрорівні - стимули до інвестування в інноваційний розвиток.

5. З розгляду сучасних особливостей національної економіки зроблено висновок, що основним “двигуном” її динамічного зростання стали великі підприємства монополізованих видів економічної діяльності, які мали можливість використати сприятливу цінову кон'юнктуру на світових ринках, продемонструвавши у такий спосіб переваги над своїми більш дрібними конкурентами. Обґрунтовано, що слабкість конкуренції на внутрішньому ринку, його незначна місткість і невибагливість українських споживачів не дозволяють створити належні умови для зростання конкурентоспроможності вітчизняної продукції.

6. На основі аналізу факторів конкурентоспроможності основних галузей промисловості України виявлено чинники, що зумовлюють конкурентоспроможність продукції вітчизняних виробників. Серед них: рівень розвитку складових базової виробничої, ринкової та соціальної інфраструктури, необхідних для конкурентоспроможної підприємницької діяльності; фінансово-економічний стан підприємств-експортерів; технологічний рівень підприємств; інноваційний потенціал промислових підприємств у регіональному та галузевому розрізах; використання інформаційних технологій управління бізнесом; наявність стратегій забезпечення конкурентоспроможності продукції, на які спираються підприємства.

7. З'ясовано, що в контексті посилення інноваційного чинника економічного розвитку України невідкладним завданням виступає інтенсифікація нагромадження основного капіталу. Обґрунтовано, що в сучасній Україні відтворювальна специфіка нагромадження основного капіталу характеризується виникненням нових умов господарювання (у зв'язку з розвитком ринкових процесів і конкуренції), технологічним відставанням; масовим перевантаженням застарілими засобами праці та підпорядкована концептуальному завданню інтенсифікації економіки шляхом запровадження інноваційної моделі при позитивному, але недостатньому темпі інвестування. Наголошено, що принциповим завданням є досягнення ефективних відтворювальних параметрів нагромадження, які забезпечують швидкий оборот інвестиційних коштів і прискорене оновлення виробничого апарату шляхом систематичного, своєчасного й повномірного заміщення морально і фізично застарілих засобів праці технікою нових поколінь. Встановлено, що для умов України інноваційна модель є реальною за норми нагромадження, не меншої від 25-30% ВВП. Підкреслено, що визначальним фактором нагромадження та конкурентоспроможності економіки виступають національні заощадження.

8. Доведено, що ефективність інвестиційно-інноваційної політики тісно кореспондує не тільки з кількісним, а насамперед - з якісним аспектом капіталоутворення. Наголошено, що перспективи інноваційного розвитку України поки що не можна оцінювати позитивно, оскільки відтворювальний потенціал її економічної системи є недостатнім для обороту інвестиційних ресурсів в активному інноваційному режимі.

9. Обґрунтовано важливість проведення в Україні суто інноваційно-орієнтованої інвестиційної політики, яка б дала можливість здійснити прорив до передових технологій у тих галузях, які, з одного боку, залишилися підйомними внаслідок своєї порівняно низької капіталомісткості, а з іншого - є технологічними сукупностями тих видів діяльності, на яких традиційно спеціалізується Україна, з метою забезпечення необхідного прогресу і, тим самим, конкурентоспроможності. У першу чергу за такими ознаками у національній економіці виділяються галузі харчової промисловості та машинобудування. Завдяки саме їм можна буде, з одного боку, розвивати внутрішній ринок і задовольняти його потреби в товарах споживчого та інвестиційного призначення, а з іншого - конкурувати на зовнішніх ринках.

конкурентоспроможність національний україна

Список використаної літератури:

1. Базилюк Я.Б. Конкурентоспроможність національної економіки: сутність та умови забезпечення. - К.: НІСД, 2002.

2. Белєнський П. Дослідження проблеми конкурентоспроможності / П. Белєнський // Вісник Національної академії наук, 2007. - №5. - С.9-18

3. Бідзюра І. Держава в умовах розгортання системних реформ / І. Бідзюра // Політичний менеджмент. - 2004. - №3. - С.79

4. Гражевська Н. Забезпечення конкурентоспроможності національної економіки в глобальному постіндустріальному вимірі / Н. Гражевська // Економіка України. - 2008. - №9. - С.54-63

5. Губський Б.В. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі . - К.: Наукова думка, 1997. - С.41

6. Економічна енциклопедія. - К.: Вид. центр «Академія», 2000. - С.814

7. Економічний словник-довідник: за ред. С.В. Мочерного. - К.: Феміна. - 1995. - С.105

8. Жаліло Я.А. До формування категоріального апарату науки про економічну безпеку / А.Я. Жаліло // Стратегічна панорама. - 2004. - №3. - С.99

9. Желюх Т. Конкурентоспроможність як ефективна форма функціонування національної економіки підходи до оцінювання в системі глобальних координат / Т. Желюх // Світ фінансів. - 2008. - №1. - С. 81-93

10. Звіт про конкурентоспроможність України 2010: назустріч економічному зростанню та процвітанню / Фонд «Економічне управління». - К.: [б. в. ], 2010. - 240с.

11. Конкурентоспроможність економіки України в умовах глобалізації: Монографія; ред. Я.А. Жаліло; Національний інститут стратегічних досліджень. - К.: Знання України, 2005. - 388с.

12. Манцуров І.Г. Статистика економічного зростання та конкурентоспроможності країни: Монографія / І.Г. Манцуров;. Міністерство освіти і науки Укарїни. - К.: КНЕУ, 2006. - 392с.

13. Міжнародні економічні відносини / А.С. Філіпенко, С.Я. Боринець, В.А. Вергун та ін.. - К.: Либідь, 1992. - С.72

14. Основы внешнеэкономических знаний: [учеб. для экономического образования] ; под ред. И.Н. Фаминского. - М.: Международные отношения, 1990. - С.406

15. Пенькова О.Т. Конкурентоспроможність національної економіки в умовах глобалізації / О.Г. Пенькова // Актуальні проблеми економіки. - 2007. - №11. - С.26-31

16. Портер М. Международная конкуренція. - М., 1996. - С.56

17. Смерічевська С.В. Конкурентоспроможність у соціально-економічному вимірі / С.В. Смерічевська // Актуальні проблеми економіки. - 2009. - №3. - С. 34-36

18. Стратегія економічного соціального розвитку України (2004-2015 роки) «Шляхом Європейської інтеграції» / А.С. Гальчинський, В.М. Геєць, та ін.; Нац. ін.-т стратегічних досліджень, Ін-т екон. Прогнозування НАН України, М-во економіки та з питань Європейської інтеграції України. - К.: ВЦ Держкомстату України, 2004. - с.44

19. Уніат А. критерії та оцінка конкурентоспроможності краю на міжнародному рівні / А. Уніат // Галицький економічний вісник. - 2009. - №2. - С.19-15

20. Шнипко О.С. Конкурентоспроможність України в умовах глобалізації: [монографія] / О.С. Шнипко: НАН України, ін.-т економіки та прогнозування. - К.: [б, в.], 2009. - 456с.

Размещено на Allbest.ru