Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

• Вступ
• Розділ І. Теоретичні відомості про міжнародний бізнес та ТНК як його складової
• 1.1 Економічна суть та еволюція міжнародного бізнесу
• 1.2 Періодизація розвитку міжнародного бізнесу
• 1.3 Форми міжнародного бізнесу
• Розділ ІІ. Розвиток міжнародного бізнесу в Україні
• 2.1 Передумови розвитку міжнародного бізнесу в Україні
• 2.2 Особливості ведення міжнародного бізнесу в Україні
• 2.3 Діяльність ТНК на ринку України
• 2.3.1 Діяльність українських ТНК
• Розділ ІІІ. Проблеми та перспективи розвитку діяльності ТНК в Україні
• 3.1. Вплив діяльності ТНК на економіку України
• 3.2. Механізми формування ТНК в Україні
• Висновоки
• Список використаної літератури

Вступ

Міжнародні корпорації останньої чверті XX ст. - початку ХХІ ст. є найважливішим елементом розвитку світової економіки і міжнародного бізнесу. Їх бурхливий розвиток відображає загострення міжнародної конкуренції, поглиблення міжнародного поділу праці. Міжнародні корпорації, з одного боку, є продуктом міжнародних економічних відносин, які швидко розвиваються, а з іншого боку, самі становлять могутній механізм впливу на них. Активно впливаючи на міжнародні економічні відносини, міжнародні (транснаціональні) корпорації (ТНК) формують нові відносини, видозмінюють сформовані їх форми. В умовах формування ринкової інфраструктури світової економіки, під впливом глобалізації та інтеграції світового господарства ТНК завойовують усе нові ринки і прагнуть подальшого розширення економічної влади.

Актуальність теми. На сучасному етапі розвитку економіки України ТНК відіграють важливу роль у формуванні стратегії розвитку національної економічної системи. Для сучасної України транс націоналізація підприємств може виступити економічним механізмом, який визначить нові пріоритети суспільного відтворення, цілі зовнішньоекономічної політики, особливості та умови участі країни в міжнародному поділі праці.

Мета цієї роботи - дослідження впливу діяльності ТНК на конкурентоспроможність економіки України у двох аспектах: як приймаючої країни, так й у перспективі країни базування, надання рекомендацій щодо ефективного використання результатів наслідків діяльності ТНК для підвищення конкурентоспроможності національної економіки.

Завдання курсової роботи - проаналізувати діяльність українських та зарубіжних ТНК на українських ринка, запропонувати механізм утворення вітчизняних транснаціональних компаній на базі об'єднання провідних підприємств галузі з метою ведення ефективної зовнішньоекономічної діяльності, а також визначити роль держави у цьому процесі.

Об'єкт дослідження - розвиток міжнародного бізнесу в Україні.

Предмет дослідження - транснаціональні корпорації сутні на теренах України.

Методи дослідження: описовий, порівняльний.

Розділ І. Теоретичні відомості про міжнародний бізнес та ТНК як його складової

1.1 Економічна суть та еволюція міжнародного бізнесу

Починаю з часів великих географічних відкриттів, коли великих обертів починає набирати міжнародна торгівля і виникає міжнародний бізнес. Тобто міжнародний бізнес можна визначити як ділову взаємодію фірм з одної країни з іншою, головною метою яких є одержання прибутку за рахунок вигод і переваг ділових міжнародних операцій.

Міжнародний бізнес - це частина загальної системи міжнародних економічних відносин (МЕВ), що відповідає стосункам, пов'язаним з діловою діяльністю промислового, комерційного, валютно-фінансового, перевізного типів. Міжнародний бізнес включає будь-які господарські операції, що здійснюються двома і більше країнами. Такі ділові взаємовідносини можуть виникати на рівні як приватних, так і державних організацій. У разі участі приватних компаній у міжнародному бізнесі господарські операції, як правило, здійснюються з метою одержання прибутку. Діяльність фірм, які мають державну форму власності, не завжди орієнтовані на прибуток. [1]

Економічна сутність міжнародного бізнесу слід розглядати як:

· явище (форма взаємодії суб'єктів міжнародної економічної діяльності, спрямована на одержання вигод від трансграничного співробітництва);

· процес (взаємодії суб'єктів за певною структурою, технікою, умовами й правилами ведення).

Суб'єкти міжнародного бізнесу - це будь-які фізичні та юридичні особи, інституціональні й добровільні об'єднання останніх, держави та міжнародні організації. Відповідно до Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" суб'єктами такої діяльності можуть бути:

· фізичні особи -- громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, що мають громадянську дієздатність і правоздатність;

· юридичні особи, що зареєстровані в Україні та мають на її території постійне місцезнаходження;

· об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, що не є юридичними особами згідно з законами України, але мають постійне місцезнаходження на території України;

· структурні одиниці суб'єктів господарської діяльності іноземних держав (дочірні фірми, філії, відділення, представництва);

· спільні підприємства, що мають постійне місцезнаходження в Україні.[2]

1.2 Періодизація розвитку міжнародного бізнесу

Щодо періодизації міжнародного бізнесу, то американський дослідник Р. Робінсон запропонував поділити розвиток міжнародного бізнесу на 4 ери.[3]

Перша ера - комерційна (1500 - 1850 рр.). Цей період характеризується пошуком величезних особистих вигод, пов'язаних з торгівлею колоніальними товарами в Європі, що стало потужною рушійною силою, яка визначала розвиток базової форми міжнародної торгівлі. Ризики цього бізнесу були надзвичайно великими, але можливість отримання прибутків, що набагато перевищували затрати, залучала в цей самий перший міжнародний бізнес все нові і нові покоління підприємців. Паралельно з ним розвивалась досить велика сфера, яку сучасною мовою можна було б назвати бізнес-сервісом власне міжнародного бізнесу - від інвестиційного і страхового (фінансування торгових експедицій і страхування їх) до інфраструктур (розвиток складського і транспортного господарства). Вагомий імпульс отримала промисловість європейських країн: від суднобудування і металообробки до переробки заморської сировини (передовими країнами щодо розвитку міжнародного бізнесу були Англія, Голландія, Іспанія, Німеччина, Франція).

Ера експансії (1850-1914 рр.) в цей період здійснюється остаточне оформлення і структуризація колоніальних імперій на фоні бурхливого розвитку європейських країн, а пізніше США, викликаного промисловою революцією початку 19 ст. і наступними досягненнями технологічного розвитку. Перехід від вивозу екзотичних заморських товарів до видобутку сировини і систематичного плантаційного господарства в колоніальних регіонах як більш вигідних і економічно перспективних сфер зарубіжного бізнесу. Конкурентні переваги розвинутих європейських держав ґрунтувались на дешевій сировині, що вироблялась в колоніях. Це спонукало необхідність надходження інвестицій у розвиток колоніальної сировинної індустрії.

Також відбувається інтенсивний розвиток внутрішньо європейського міжнародного бізнесу. Різні темпи розвитку європейських держав у цей період, різниця в забезпеченості природними ресурсами, різний рівень освіти населення і інші подібні фактори дозволили виділити, з одного боку, країни-виробники промислової продукції і з, іншого боку, країни-ринки для цієї продукції (останні у багатьох випадках виробляли дешеву с/г продукцію).

Також - це епоха безперервних торговельних війн між країнами. Цікавим наслідком цього став розвиток виробничих підприємств і філій за кордоном. Розвивався і міжнародний фінансовий сервіс, міжнародний транспорт.

Ера концесій (1914-1945 рр.). Якісно змінилась роль найбільших компаній, які оперували на колоніальних ринках. Не залежно від того, чи йде мова про відому United Fruit, бельгійцях в Конго чи перших нафтових концесіях на Середньому Сході, кругом відповідні компанії-концесіонери перетворюються в автономні економічні держави, що здійснюють виробничі, торгові, освітні, медичні, транспортні, поліцейські функції не лише для своїх робітників, але часто і для всіх жителів районів, що належать до концесій.

Щодо міжнародного бізнесу в неоколоніальній сфері варто відмітити декілька найбільш характерних моментів. Перший - поразка Німеччини у Першій світовій війні і відповідно перерозподіл світових ринків. Другий - Велика депресія 1929-1932 рр.: вона з усією гостротою поставила питання про ефективність міжнародного бізнесу у порівнянні з внутрішньодержавним, і інтернаціоналізація використання людських ресурсів (що характерна для ери глобалізації) вперше заявила про себе саме в ці роки. Відмічені перші масові міграції робочих із Азії, Африки і Латинської Америки на підприємствах країн Заходу. Виникнення двох сильних тоталітарних режимів (в СРСР і Німеччині) показало досить ясно значні можливості державного управління зовнішньоекономічною діяльністю, але одночасно і всі слабкі риси держави як “міжнародного підприємця”.

Ера національних держав (1945-1970 рр.). Два головних напрямки розвитку міжнародного бізнесу: по-перше, становлення і бурхливий розвиток десятків нових національних держав, а з іншого - і всі недоліки колоніального господарського розвитку: від моно продуктових економік до тяжких фінансових проблем. Це стало початковим поштовхом значному розвитку міжнародного бізнесу: незалежні держави проводили активний пошук ринків збуту традиційних продуктів свого експорту і були активними реципієнтами для будь-яких інвестицій. Це стало поштовхом розвитку міжнародного ринків капіталу, появі і розвитку ряду нових фінансових інструментів, зростанню сфери міжнародного аудиту та консалтингу.

З іншого боку, наймогутніші американські корпорації, використовуючи переваги домінуючого положення США у післявоєнний період, вперше практично здійснили прорив до мультинаціонального бізнесу, тобто до якісно нового ступеня розвитку міжнародного бізнесу фірми, коли весь світ стає, по суті, ареною її конкурентної боротьби і сферою фірмових інтересів. У 60-70 роки їх догнали і перегнали європейські та японські суперники. Завоювання ринків товарів та послуг завжди опосередковується, і в свою чергу опосередковує ще більш жорстку боротьбу тих же суперників на міжнародних, регіональних та національних ринках капіталів, технологій, робочої сили, інформації і т.д.

Подальший розвиток мультинаціональності в міжнародному бізнесі, з зовнішньої точки зору, йшов шляхом зростання кількості ТНК, хоча в 70 і 80-ті роки спостерігається якісний прорив: в число найбільших ТНК входять фірми країн, що розвиваються і знаходяться на різних ступенях розвитку: Південна Корея, Філіппіни, Індії, Тайваню і т.д. Але внутрішній зміст цього процесу як раз і підготував перехід міжнародного бізнесу до найвищої точки його розвитку - глобалізації.

Ера глобалізації (починаючи з 70 рр. 20 ст.)

Цей період розвитку цивілізації взагалі і міжнародного бізнесу зокрема проходить під знаком революційних технологічних змін, за якими йдуть економічні, соціальні і політичні зміни. Комп'ютерна революція і значний розвиток телекомунікації практично змінили обличчя всіх традиційних технологій шляхом виведення їх на якісно новий рівень.

1.3 Форми міжнародного бізнесу

Міжнародний бізнес може здійснюватися в різних формах від простих (міжнародна торгівля) до складних (міжнародні компанії з прямими іноземними інвестиціями). Це залежить від різних умов (політичні, економічні, соціальні тощо). Зазвичай найпоширенішими видами міжнародного бізнесу є [4]:

· експорт;

· ліцензування;

· франчайзинг;

· контракти на управління;

· проекти "під ключ";

· прямі іноземні інвестиції (ПІІ).

Справжній досвідчений учасник міжнародного бізнесу звичайно використовує одночасно набір різних видів, вибираючи і комбінуючи їх залежно від напрямку та умов діяльності в тій чи іншій країні.

Експорт продукції - найпростіший шлях проникнення на міжнародні ринки. Фірма може створити для координації експорту або експортний відділ, або незалежну торговельну компанію, або посередницьку службу, яка має займатися укладанням угод з іноземними покупцями.

Ліцензування - це надання іншим фірмам певних прав, наприклад, на використання патентів, авторських прав, програм, процедур, торговельних марок або ноу-хау за певну плату. Це - спосіб організації виробництва за кордоном, який зводить до мінімуму капітальні витрати, забезпечує одержання в обмін на ліцензію активів інших фірм або доходів з деяких ринків, недоступних для експорту або інвестицій. Ліцензування також використовується фірмою, якщо вона хоче одержати прибуток від виробів, що не відповідають стратегічним пріоритетам фірми. Наприклад, фірма "Дженерал Електрик" продала іншим фірмам метод знищення розлитого мастила за допомогою спеціальних мікроорганізмів, оскільки ця розробка не вписувалась в основні напрями її діяльності. Поширеним є перехресне ліцензування, яке забезпечує здешевлення технології у порівнянні з витратами на розробку аналогічної технології власними силами.

Франчайзинг - спосіб діяльності, згідно з яким франчайзер (продавець) передає франчайзі (покупцеві) право на використання своєї торговельної марки, яка є для бізнесу покупця найважливішим активом і за допомогою якої продавець надає постійну допомогу покупцеві в його бізнесі. В цьому відмінність франчайзингу від ліцензування.

Найбільш розповсюджений спосіб (60%) проникнення франчайзера в іншу країну - це вибір головної франчайзі і передача цій організації (звичайно місцевій) прав у країні або регіоні. Потім основний покупець відкриває власну торгівлю або торгівлю через субфранчайзі. За такою схемою працюють японські підприємства "МакДональдс".

Контракти на управління. Один з найважливіших активів фірми - це талановиті менеджери. Незважаючи на великі капіталовкладення і прогресивні технології, багато державних підприємств слаборозвинутих країнах відчувають труднощі через погано підготовлених керівників. Передача мистецтва управління на міжнародному рівні залежить, в першу чергу, від іноземних інвестицій, які забезпечують направлення в інші країни менеджерів та фахівців.

Контракти на управління є засобом, за допомогою якого фірми можуть надіслати частину свого управлінського персоналу для надання підтримки фірмі в іншій країні або виконання спеціалізованих управлінських функцій протягом певного періоду за встановлену плату.

Контракти на управління використовуються, насамперед, коли:

* підприємство фірми в іншій країні експропрійовано;

* фірма починає управління новим підприємством;

* фірма береться за управління підприємством, що бідує.

Проекти "під ключ" - це вид міжнародного бізнесу, який передбачає укладення контракту на будівництво підприємств, які передаються за встановлену плату власникові, коли досягнута повна їх готовність на початок експлуатації. Фірми, що реалізують проекти "під ключ", найчастіше є виробниками промислового устаткування: вони ж постачають частину устаткування за проектом. Особливо часто такими проектами займаються будівельні фірми. Інколи в такій ролі виступають консалтингові фірми або виробники устаткування, якщо вони не знаходять у країні підхожого об'єкта для інвестування.

До найважливіших умов контракту "під ключ" звичайно відносять:

* ціну контракту;

* фінансування експорту;

* якість технології та управління;

* досвід і репутацію фірми.

Спільне підприємство - це володіння на пайових засадах, коли акціонерний капітал належить не численності дрібних акціонерів, а декільком співвласникам, кожен з яких має певну частку власності і поділяє ризик.

Стимулом до заснування СП може бути:

1. Законодавча заборона створення філій іноземних компаній без участі в них місцевих партнерів і дискримінаційні дії уряду приймаючої країни.

2. Можливість отримати певні пільги збоку місцевої держави або використати наявні переваги місцевого партнера (ресурси, в тому числі дешева робоча сила).

3. В тих випадках, коли здійснення капіталовкладень у конкретній країні пов'язане з певними економічними або політичними ризиками, доцільніше залучати до цієї справи місцевого партнера.

4. Істотним спонукальним мотивом спільного підприємництва є зростання витрат, пов'язаних з розвитком підприємництва і з загостренням конкуренції на світовому ринку. Об'єднуючи ресурси, фірми підвищують свої шанси в боротьбі з потужними конкурентами. Так, наприклад, 20 процентний пакет акцій фірми "Вольво" в компанії "Рено" і 25 процентний пакет акцій "Рено" в філії "Вольво" сприяють спільним розробкам і виробництву технічно більш досконалих компонентів за менших витрат, що дозволяє обом фірмам успішно конкурувати з такими авто мобільними велетнями, як "Дженерал Моторс" і "Фольксваген". Поєднувати можна активи практично всіх типів (виробничі потужності, розподільчі мережі, наукові дослідження), які доповнюють один одного. В міру глобалізації бізнесу і глобалізації конкуренції фірми дедалі охочіше створюють спільні підприємства, що відомі як стратегічні альянси, їх найрозвинутіша форма - міжнародні злиття та придбання корпорацій. Створюються науково-дослідні об'єднання на зразок тих, які існують у сферах високої технології. Прикладом може слугувати міжнародний консорціум, створений у 1983 р. з капіталом в 1 млрд. дол. щодо розвитку нового реактивного двигуна. Юнайтед Текнолоджіс Пратт енд Уїтней Дивіжн (СІЛА) та британська Роллс-Ройс мають по 30% у цьому об'єднанні, до якого входять представники 5 країн. Моторсн-унд-Турбінен Юніон (ФРН), ФІАТ (Італія), Аеро Енджін (Японія) поділяють решту 40%. Конкурентоспроможність компанії дедалі більшою мірою залежить не від неї самої, а від якості альянсів, котрі вона може створити.

1.4 ТНК як одна з форм міжнародного бізнесу

Транснаціональні корпорації є головним суб'єктом світогосподарських відносин і формою, що втілює в собі, як правило, всі види сучасного міжнародного бізнесу.

За офіційним визначенням Конференції ООН з торгівлі та розвитку (United Nations Confйrence on Trade and Development -- UNCTAD), транснаціональна корпорація (transnationalcorporation, multinational corporation, multinational company, multinational enterprise) - це підприємство, що об'єднує юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм і видів діяльності в двох чи більше країнах і провадить єдину політику та загальну стратегію завдяки одному або декільком центрам прийняття рішень [5].

Експерти ООН виокремили ознаки, за наявності яких компанію можна віднести до транснаціональної:

- річний обсяг такої компанії повинен перевищувати 100 млн. дол. СІЛА;

- наявність філіалів не менше, ніжу шести країнах;

- також аналізується відсоток продажу товарів за межами країни-резиденції.

Транснаціональний статус компанії можливо визначити і за структурою її активів. Деякі іноземні дослідники до ТНК відносять компанії, які мають 25% своїх активів за кордоном [6].

За останні тридцять років кількість ТНК збільшилась у 9 разів (у 1970 р. було зареєстровано 7 тис. таких фірм, у 1976 р. їхня кількість становила 11 тис. із 86 тис. зарубіжних філій, а у 1990 р. - 24 тис. ТНК). В середині 90-их рр. функціонувало 40 тис. таких корпорацій, які контролювали за межами своїх країн до 250 тис. дочірніх компаній [5].

У результаті перенесення частини виробничого процесу за кордон ТНК мають можливість використовувати конкурентні переваги та ресурсну базу багатьох країн. Держава-реципієнт отримує фінансові вливання через прямі іноземні інвестиції, спостерігається прискорення залучення новітніх технологічних досягнень, управлінського досвіду, державний бюджет отримує доходи через стягнення податків із господарюючих суб'єктів. Проте можуть виникати й труднощі на шляху ефективного розвитку компаній. Зокрема, представники приймаючої сторони можуть бути недопущеними до участі в проведенні дослідних робіт, можливе встановлення жорсткого тотального контролю зі сторони ТНК над усіма сторонами діяльності структурної одиниці компанії, яка діє на національному ринку. Також ТНК можуть монопольно диктувати ціни, які утискають інтереси приймаючих країн.

Перед материнською компанією також постає ціла низка можливостей і загроз. Безумовно, володіючи значним запасом капіталу, доцільно його розміщувати в тих країнах, де віддача буде максимальною. Географічно різновекторна спрямованість діяльності підрозділів ТНК на ринках різних країн дає можливість зменшувати транс акційні витрати за рахунок використання у власних інтересах особливостей державної політики, зокрема податкового законодавства, різниці в курсах валют тощо.

ТНК є менш вразливими до процесів асинхронності світового розвитку та кризових явищ економік, оскільки в періоди зниження ділової активності в певній країні ТНК спирається на підтримку своїх філій у державах, які не охоплені кризою. Гнучкість є безумовною перевагою ТНК над підприємствами, які працюють виключно на національних ринках.

Транснаціональні компанії можуть зіштовхнутися з набором ризиків, які не мають прямого впливу на національні компанії. Серед них валютні ризики та можлива непослідовність і не прогнозованість політики уряду. Неповна чи необ'єктивна оцінка інвестиційного клімату держави, в якій планується розмішувати підрозділ чи філіал, може поставити під сумнів ефективність діяльності на цьому ринку.

Транснаціональними корпораціями контролюється половина світового промислового виробництва, майже дві третини торгівлі, приблизно 80% патентів і ліцензій на нову техніку. Під їхнім наглядом знаходиться 90% світового ринку пшениці, кукурудзи, кави, лісоматеріалів, залізної руди, 85% ринку міді та бокситів, 80% чаю та олова, 75% бананів, натурального каучуку і сирої нафти. Вони перетворились у головний елемент тієї з'єднувальної тканини (основи), з якої формується глобальна економіка [7, 31].

Розгалуженою є галузева структура ТНК: 60% компаній зайняті у сфері виробництва, 37 -- послуг і 3% у добувній промисловості і сільському господарстві[8].

Внутрішня цілісність транснаціонального виробництва забезпечується значною мірою за рахунок внутрішньовиробничої кооперації. Сучасний етап розвитку промисловості характеризується все глибшою спеціалізацією шості частин транснаціональної виробничої системи в результаті прогресу в засобах комунікацій, лібералізацією міжнародної торгівлі та зняття бар'єрів для переміщення капіталу.

Внутрішньо-національні та міжнародні кооперовані поставки досягають 50-60% вартості продукції багатьох галузей промисловості індустріальних країн. Понад 30% товарообігу між цими державами припадає на взаємні поставки в порядку кооперації [9, 23].

В своєму розвитку ТНК багатьох розвинутих країн пройшли довгий еволюційний шлях. Наприклад, в СІЛА ТНК утворилися ще в першій половині XX століття. Природно, що корпорація кожної країни перед тим, як стати транснаціональною, досить довгий період часу повинна розвиватися всередині країни. Тільки завершивши певний цикл розвитку, корпорація приходить до необхідності розширити свою діяльність і винести частину виробничого процесу за кордон. Тому кожна сучасна ТНК виросла з компанії, яка спочатку діяла виключно на внутрішньому ринку, а потім зайнялася міжнародним бізнесом і лише після цього стала дійсно транснаціональною [10].

Найбільшими ТНК за 2011 рік по величині зарубіжних активів за підрахунками ЮНКТАД є Дженерал Елекктрик Royal Dutch Shell plc та Брітіш Петроліум. В топ 10 увійшли такі компанії (табл.1):

Таблиця 1 Рейтинг ТНК за Зарубіжними активами [12]

Рейтинг	Компанія	Країна	Галузь	Активи
				зарубіжні	Всього
	1	2	3	4	5
1	General Electric Co	США	Електронне обладнання	502 612	717 242
2	Royal Dutch Shell plc	Нідерланди / Великобританія	нафтовидобувна промисловість	296 449	345 257
3	BP plc	Великобританія	нафтовидобувна промисловість	263 577	293 068
4	Exxon Mobil Corporation	США	нафтовидобувна промисловість	214 231	331 052
5	Toyota Motor Corporation	Японія	Автомобільна	214 117	372 566
6	Total SA	Франція	нафтовидобувна промисловість	211 314	228 036
7	GDF Suez	Франція	Комунальні послуги	194 422	296 650
8	Vodafone Group Plc	Великобританія	Телекомунікаційна	171 941	186 176
9	Enel SpA	Італія	Комунальні послуги	153 665	236 037
10	Telefonica SA	Іспанія	Телекомунікаційна	147 903	180 186

Розділ ІІ. Розвиток міжнародного бізнесу в Україні

2.1 Передумови розвитку міжнародного бізнесу в Україні

Інтернаціоналізація економіки України породила необхідність подальшого вдосконалення взаємин між вітчизняними господарюючими суб'єктами та їх зарубіжними партнерами. Одним із напрямів такого вдосконалення є розвиток міжнародного бізнесу в Україні. Адже в сучасних умовах він охоплює науково-технічну, виробничу, торговельну, сервісну та іншу співпрацю фірм, підприємств, корпорацій та інших господарюючих суб'єктів двох або більше країн.

На розвиток міжнародного бізнесу впливає ряд економічних, політико-правових, соціально-культурних інфраструктурних передумов. [1]

До політико-правових передумов розвитку міжнародного бізнесу в Україні належать: існуючий політичний та правовий режим в країні; модель управління економікою в цілому та її міжнародним сектором; рівень політичної стабільності і політичного ризику. З початком ринкових перетворень в економіці України названі передумови значно поліпшились. Це сталося передусім в результаті прийняття законів та інших нормативно-правових актів, спрямованих на демонополізацію сфери зовнішньоекономічних зв'язків, лібералізацію загальноекономічних умов функціонування господарюючих суб'єктів і процедури їх виходу на зовнішні ринки.

Скажімо, завдяки прийняттю законів "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про іноземні інвестиції", "Про власність", "Про підприємництво", "Про єдиний митний тариф", "Про захист іноземних інвестицій" та деяких інших, а також завдяки прийняттю відповідних указів Президента України і постанов Кабінету Міністрів України створено передумови для включення у зовнішньоекономічну діяльність дрібних та середніх підприємств. При цьому відбулась заміна дозвольно - директивного порядку отримання статусу суб'єкта міжнародного бізнесу на повідомний, запроваджено більш розгалужену систему зовнішньоекономічного інформування, надано право кожному суб'єкту самостійно визначати конкретний спосіб своєї участі у міжнародному бізнесі.

Економічні передумови розвитку міжнародного бізнесу в Україні склалися ще в умовах планової економіки. Вже тоді за рівнем економічного розвитку, науково-технічного прогресу, розвитку зовнішньоекономічних зв'язків та економічних традицій Україна була спроможна активно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність, в тому числі і брати більш помітну участь у міжнародному бізнесі.

З початком ринкових перетворень в згаданих передумовах чітко проявилися дві тенденції: тенденція до розвитку і тенденція до гальмування. Тенденцію до розвитку породжує лібералізація механізму інтернаціонального співробітництва, розширення кола учасників міжнародного бізнесу, особливо за рахунок виходу на зовнішні ринки малих та середніх підприємств. Ці останні, як свідчить світовий досвід, містять в собі великий потенціал щодо розвитку міжнародного підприємництва. Основу такого потенціалу становлять експортно-імпортні можливості малих та середніх підприємств, їх здатність більш швидко пристосуватися до змін попиту і пропозиції, більш оперативно освоювати випуск нової продукції, створювати достатню конкуренцію навіть найбільшим ТНК.

Тенденцію до гальмування економічних передумов розвитку міжнародного бізнесу обумовлюють кризові явища в економіці України. Зокрема, зменшення обсягів виробництва негативно вплинуло на експортні та імпортні можливості вітчизняних суб'єктів міжнародного бізнес і так само негативно позначилось на структурі експорту й імпорту товарів і послуг.

Соціально-культурні передумови розвитку міжнародного бізнесу в Україні, зокрема такі, як прогресивна структура населення (вік, стать, рівень освіти, професійний склад, національний склад), політична орієнтація населення, відношення до праці та навколишнього середовища тощо, були сформовані в нашій державі до початку ринкових перетворень. Однак в нових умовах вони потребують удосконалення і розвитку. Передусім виникла потреба в підготовці населення до позитивного сприйняття ринкових перетворень, усвідомлення корисності виходу на зовнішні ринки нових суб'єктів господарської діяльності та їх професійної підготовки.

Крім того, в умовах ринкових перетворень в економіці виникає потреба забезпечення нового оптимального поєднання підприємницької самостійності й ініціативи, з одного боку, та обґрунтованого втручання відповідних державних органів у зовнішньоекономічну діяльність суб'єктів міжнародного бізнесу - з іншого боку. Скажімо, державні органи можуть сприяти створенню належної кон'юнктури для розвитку міжнародного бізнесу, спонукати до більш активних інвестицій у експортоорієнтовані та імпортозамінні галузі, заохочувати до участі в певних видах зовнішньоекономічної діяльності за допомогою пільгового оподаткування, митного контролю, оптимізації валютно-кредитної сфери тощо.

Інфраструктурні передумови розвитку міжнародного бізнесу в Україні в умовах планової економіки були пристосовані до дозвольно - директивного порядку отримання статусу учасника зовнішньоекономічної діяльності. З початком ринкових перетворень виникла потреба в істотному вдосконаленні існуючих та створенні нових елементів інфраструктури. Згідно з чинним законодавством ринкова інфраструктура України сьогодні включає в себе аукціони, торгово-промислові палати, торгові доми, ярмарки, біржі (товарні, валютні, фондові, праці), страхові кампанії, аудиторські фірми, холдингові компанії тощо.

2.2 Особливості ведення міжнародного бізнесу в Україні

Сьогодні, в умовах високого рівня глобалізації та інтеграції національних економік, світові зіставлення країн за економічними показниками є чи не найбільш визнаними та розповсюдженими інструментами оцінки ведення міжнародного бізнесу. Привабливість будь-якої країни, щодо ведення міжнародного бізнесу прямо чи опосередковано впливають такі показники як умови ведення бізнесу, ступінь втручання держави та рівень корупції. У вирішенні питання вкладення коштів іноземними інвесторами в Україну саме ці фактори є визначальними.

Так, бізнес-командою Групи Світового банку, що складається із 37 фахівців, здійснюється рейтингова оцінка Doing Business - легкість ведення бізнесу в Україні. До цієї роботи також долучаються експерти від України - 70 представників юридичних компаній. Розрахунки рейтингу здійснюються станом на 1 червня поточного року за десятьма наступними категоріями [11]:

1) реєстрація підприємств - враховує кількість процедур, кількість днів, вартість у % доходу на душу населення та мінімальний сплачений капітал у % валового доходу на душу населення;

2) отримання дозволів на будівництво - враховує кількість процедур, кількість днів, вартість у % від величини середньодушового доходу;

3) підключення до системи енергопостачання - враховує кількість процедур, кількість днів, вартість у % від величини доходу на душу населення;

4) реєстрація власності - враховує кількість процедур, кількість днів, вартість у % від вартості власності;

5) кредитування - враховує індекс юридичних прав, індекс кредитної інформації, кількість осіб на обліку у державному реєстрі у % дорослого населення, кількість осіб на обліку у приватних бюро у % дорослого населення;

6) захист прав інвесторів - враховує індекс відкритості, індекс відповідальності директора, індекс можливості подачі позову акціонерами, індекс захисту інтересів інвесторів;

7) сплата податків - враховує кількість виплат, кількість годин, податок на прибуток у % від прибутку, податок та виплати на заробітну платню у % від прибутку, інші податки у % від прибутку, загальна податкова ставка у % від прибутку;

8) міжнародна торгівля - враховує кількість документів для експорту, кількість днів на експорт, вартість експорту за контейнер у доларах США, кількість документів на імпорт, кількість днів на імпорт, вартість імпорту за контейнер у доларах США;

9) забезпечення виконання контрактів - враховує кількість днів, судові витрати у % від вартості позову, кількість процедур;

10) вирішення неплатоспроможності - враховує кількість років, вартість у % від величини середньодушового доходу, коефіцієнт стягнення у центах на долар.

У 2011 році за підсумками рейтингу Doing Business серед 183 країн світу Україна посіла 149 місце, а в 2012 році - 152 місце, причиною чого стало зниження рейтингів України по категоріях “реєстрація власності ”, “кредитування”, “захист інвесторів ” та “міжнародна торгівля ”. Натомість, у порівнянні з 2011 роком Украйні вдалось зайняти більш високі позиції за показниками “реєстрація підприємств ”, “отримання дозволів на будівництво ” та “вирішення неплатоспроможності ”. Рейтинг України за “підключенням до системи енергопостачання ”, “сплатою податків ” та “забезпеченням виконання контрактів” залишився без змін (табл. 2.1).

Таблиця 2.1 Порівняльна характеристика показників України згідно звітів Doing Business 2011-2012 рр.

Рейтинги за категоріями	DВ 2012 Рейтинг	DB 2011 Рейтинг	Зміна рейтингу
Реєстрація підприємств	112	118	6
Отримання дозволів на будівництво	180	182	2
Підключення до системи енергопостачання	169	169	Без змін
Реєстрація власності	166	165	-1
Кредитування	24	21	-3
Захист прав інвесторів	111	108	-3
Сплата податків	181	181	Без змін
Міжнародна торгівля	140	136	-4
Забезпечення виконання контрактів	44	44	Без змін
Вирішення неплатос- проможності	156	158	2

Ще одним індексом, що відображає умови ведення міжнародного бізнесу в країні є індекс економічних свобод (The Index of Economic Freedom), що публікується американською організацією Heritage Foundation з 1995 року та покликаний відобразити найбільш значущі для економічного зросту інституційні характеристики різних країн. Частота публікації індексів - 1 раз на рік. Індекс економічних свобод акцентує увагу, передусім, на негативних наслідках державного втручання в економіку та необхідності ефективного захисту прав власності.

Індекс економічної свободи складається із 10-ти наступних показників [13]:

1) свобода бізнесу;

2) свобода торгівлі;

3) податкова свобода;

4) державні витрати;

5) грошова свобода;

6) свобода інвестицій;

7) фінансова свобода;

8) захист прав власності;

9) свобода від корупції;

10) свобода трудових стосунків.

Інтегральний показник економічної свободи в Україні становить 45,8 бала, що ставить українську економіку на 164-е місце серед 183 країн за загальним індексом економічної свободи у 2011 році. Бал України на 0,6 пункти нижчий, ніж попереднього року, у першу чергу, через погіршення показників у категоріях “Державні витрати ” та “Свобода від корупції” (табл. 2.2).

Таблиця 2.2 Рейтинги України за показниками індексу економічної свободи у 2011 році [12]

Показники індексу економічної свободи	Місце у рейтингу у 2011 році	Показник у 2011 році (балів)	Динаміка зміни показника у порівнянні з 2010 роком (балів)
1	2	3	4
Інтегральний показник економічної свободи	163	45,8	-0,6
Свобода ведення бізнесу	147	47,1	8,4
Свобода торгівлі	46	85,2	2,6
Податкова свобода	97	77,3	-0,6
Державні витрати	155	32,9	-8,2
Монетарна свобода	163	63,2	2
Свобода інвестування	152	20	Без змін
Фінансова свобода	133	30	Без змін
Права власності	99	30	Без змін
Свобода від корупції	148	22	-3
Свобода праці	132	50	-7,7

Таким чином, у цьогорічному рейтингу Україна покращила свою позицію у трьох показниках, погіршила - в чотирьох, і ще три показники залишилися без змін.

Позитивні зрушення відбулися у сфері ведення бізнесу, торгівлі та монетарній політиці. Україна погіршила свої позиції у сфері державних видатків, свободи робочої сили, свободи від корупції і фіскальної свободи.

За інтегральним показником економічної свободи Україна займає останнє місце серед 43 країн європейського регіону. Крім того, її загальний бал нижчий за середньосвітовий показник. Глобальний економічний спад знівелював досягнення років економічного зростання. Значні структурні реформи попередніх років включили в себе конкурентний рівень оподаткування і членство у Світовій організації торгівлі після 14-тирічного періоду підготовки до вступу. З середини 2010 року завдяки, у тому числі, зростанню експорту, підготовленому попередніми реформами, Україна поступово повернулась на шлях економічного зростання.

Незважаючи на це, структурні обмеження та політична нестабільність продовжують стримувати розвиток приватного сектору. Втручання держави та існування загрози експропріації знижують динаміку економічної активності. Недостатньо розвинутий фінансовий сектор України не в змозі забезпечити необхідні кредитні ресурси для розвитку приватного сектору, у той час як регуляторне середовище залишається непрозорим і обтяжливим. Нещодавній великий фіскальний дефіцит обмежив державні фінанси, змушуючи Україну постати перед викликом поновлення адекватного рівня державних витрат [15].

Загалом, автори звіту “Індекс економічної свободи - 2011” доходять висновку, що основними причинами зниження рейтингу України є неефективність державних видатків і, особливо, корупція.

Саме тому вважаємо за доцільне розглянути рейтинг сприйняття корупції різних країн (Corruption Perceptions Index, CPI), який складається організацією Transparency International з 1995 року. Країни у рейтингу впорядковані за показником рівня корупції, що базується на 17 незалежних опитуваннях, у яких беруть участь міжнародні фінансові та правозахисні експерти, в тому числі з Азіатського та Африканського банків розвитку, Світового банку та міжнародної організації Freedom House. Індекс являє собою оцінку від 0 (найвищий рівень корупції) до 10 (відсутність корупції) балів [16]. В рейтингу корумпованості, складеному Transparency International у 2011 році, Україна опустилася з 134 (2,4 бала) у 2010 році на 152 місце серед 183 країн [17].

Україна набрала 2,3 бали з 10 можливих, посівши місце між Азербайджаном, Росією, Білорусією, Нігерією, Угандою та Центральноафриканській республікою, Республікою Конго, Кот д'Івуаром, Кенією, Гвінеєю-Бісау. 152 місце з Україною поділяє Таджикистан, який також має 2,3 бали.

У регіоні Східної Європи та Центральної Азії, до якого належить і Україна, найкращий показник має Туреччина (4,2), а найгірший - Туркменістан і Узбекистан (по 1,6).

Transparency International неодноразово висловлювала стурбованість ситуацією, що склалась з корупцією в Україні. Зокрема, якщо в 2006 році Україна, маючи оцінку в 2,8 бала, займала 99-104 місце серед 163 країн світу, в яких здійснювалося дослідження, то в 2009 році з результатом в 2,2 бали Україна вже опинилася на 146 -153 місці серед 180 країн. У 2010 році оцінку 2,4 бала, крім України, отримали 9 країн, а це означає, що Україна ділила з ними 134-143 місця.

Наступним індексом визначення умов ведення міжнародного бізнесу в країнах є індекс глобальної конкурентоспроможності (The Global Competitiveness Index).

Даний індекс розраховується за методикою Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ), заснованою на комбінації загальнодоступних статистичних даних і результатів глобального опитування керівників компаній - великого щорічного дослідження, яке проводиться ВЕФ разом з мережею партнерських організацій - провідних дослідницьких інститутів і організацій у країнах, аналізованих у звіті. Дослідження проводиться з 2004 року і на цей час представляє найбільш повний комплекс показників конкурентоспроможності різних країнах світу [18].

Індекс глобальної конкурентоспроможності складається зі 113 змінних, які детально характеризують конкурентоспроможність країн світу, що знаходяться на різних рівнях економічного розвитку. Сукупність цих змінних на дві третини складається з результатів глобального опитування керівників компаній (щоб охопити широке коло факторів, які впливають на бізнес-клімат у досліджуваних країнах), а на одну третину із загальнодоступних джерел (статистичні дані і результати досліджень, які здійснюються на регулярній основі міжнародними організаціями). Всі змінні об'єднані у 12 контрольних показників, що визначають національну конкурентоспроможність:

1. якість інститутів;

2. інфраструктура;

3. макроекономічна стабільність;

4. здоров'я і початкова освіта;

5. вища освіта і професійна підготовка;

6. ефективність ринку товарів і послуг;

7. ефективність ринку праці;

8. розвиненість фінансового ринку;

9. технологічний рівень;

10. розмір ринку;

11. конкурентоспроможність компаній;

12. інноваційний потенціал.

Хоча певною мірою всі 12 складників важливі для всіх країн, значення кожного з них залежить від стадії розвитку країни. Щоб приймати це до уваги, складники об'єднані в три субіндекси, кожен з яких має вирішальну вагу на певній стадії розвитку [19].

Субіндекс “загальні вимоги” складається з тих складників, які найбільш важливі для країн, зростання економіки яких залежить від факторів. Субіндекс “підсилювачі ефективності” включає елементи, найбільш важливі для країн, де на зростання впливає ефективність. До субіндексу “інновації і розвиненість” увійшли ті складники, які важливі для країн на стадії залежності від інновацій (схема 2.1).

міжнародний бізнес транснаціональний конкурентоспроможність

Схема 2.1 Субіндекси 12-ти складників індексу глобальної конкурентоспроможності

Таблиця 2.3 Субіндекси 12-ти складників індексу глобальної конкурентоспроможності України, 2011 рік [18, 19]

Індекс	Місце	Бали
Загальні вимоги	98	4,2
Якість інститутів	131	3
Інфраструктура	71	3,9
Макроекономічна стабільність	112	4,2
Здоров'я і початкова освіта	74	5,6
Підсилювачі ефективності	74	4
Вища освіта і професійна підготовка	51	4,6
Ефективність ринку товарів і послуг	129	3,6
Ефективність ринку праці	61	4,4
Розвиненість фінансового ринку	116	3,4
Технологічний рівень	82	3,5
Розмір ринку	38	4,5
Інновації і розвиненість	93	3,3
Конкурентоспроможність бізнесу Інноваційний потенціал	103 74	3,5 3,1

У 2011 році Україна піднялась з 89-го на 82-е місце серед 142 країн у щорічному рейтингу конкурентоспроможності, розмістившись між Тринідадом і Тобаго та Намібією (табл. 2.3.). Як і минулого року, перша в рейтингу - Швейцарія, наступні місця займають Сінгапур, Швеція, Нідерланди, Данія, Японія і Великобританія. Для порівняння, з країн колишнього СРСР Естонія розмістилася на 33-му місці, Азербайджан - на 55-му, Латвія - на 64-му, Росія - на 66-му, Казахстан - на 72-му, Грузія - на 88-му, Молдова - на 93-му.

Основними перешкодами для України на шляху підвищення конкурентоспроможності експерти визначають податкове законодавство та корупцію [18].

Кожен з рейтингів має достатньо самостійне значення для оцінки привабливості тих чи інших країн та фінансових інструментів, звідки вони походять. Однак за рахунок того, що кожен з них концентрується на одних аспектах (показниках), тоді як другий - на інших, це вимагає від інвесторів синтезу показників усіх доступних рейтингів для прийняття зваженого інвестиційного рішення.

2.3 Діяльність ТНК на ринку України

Вітчизняна національна економічна система, розвиваючи транснаціональну діяльність, має на меті вирішення двох основних завдань: залучення необхідного для розвитку капіталу та проведення власної політики експансії на зарубіжних ринках. Саме з цієї точки зору слід розглядати динаміку поширення ідей транс націоналізації в українському бізнесі.

В Україні станом на 1 жовтня 2011 р. було зареєстровано 2307 іноземних підприємства, що порівняно зі станом на 2010 р. (2323) показує зниження іноземної активності на українському ринку (табл. 2.4).

Таблиця 2.4 Динаміка участі іноземного капіталу в українській економіці за період 2008-2011 рр. [20]

	2008 р.	2009 р.	2010 р.	01.10.2011р.
Іноземне підприємство	2315	2347	2323	2307

Більша частина цих підприємств зосереджена в сферах торгівлі та ремонту, в переробній промисловості, в операціях з нерухомістю, будівництві (рис. 2.1).

Як бачимо, іноземні компанії не прагнуть вкладати кошти у високотехнологічні галузі, а більшість інвестицій спрямовують на торгівлю - галузь, яка дозволяє швидко отримувати високі прибутки. Переробна промисловість також виступає пріоритетною галуззю для іноземних інвесторів, що є позитивним для економіки України. Адже саме переробна промисловість дозволяє виробляти кінцевий продукт і оновлювати технологію переробки. Наступними за пріоритетністю є галузі нерухомості та будівництва. Ці дві галузі традиційно привабливі для іноземних інвесторів в економіках, що розвиваються. Іноземні інвестиції у будівництво дозволили Україні зайняти вигідну позицію на світовому ринку в цій галузі. Україна активно експортує послуги будівництва на світовий ринок.

Рисунок 2.1 Розподіл іноземних підприємств в Україні за галузями економіки (побудовано за даними Державної служби статистики України [12])

Однак негативними залишаються показники в основних галузях економіки України: добувна промисловість, сільське господарство, енергетична галузь. Недоінвестування цих галузей призводить до їх відставання від міжнародного рівня, старіння обладнання, його руйнації.

В Україні розташована значна кількість філій великих ТНК. За даними ЮНКТАД на території України за підсумками 2010 року найбільшими філіями є [21]:

· В добувній та нафтодобувній промисловості лідером є ТОВ Метінвест холдинг (Нідерланди), величина її продажів склала 2 871 млн. дол., кількість працівників - 477 чол. Також серед іноземних філій в цій галузі присутні ВАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» (Нідерланди), «Полтавська газонафтова компанія» (Великобританія) та ЗАТ «Запорізький залізорудний Інтегрований завод» (Словатчина).

· В агропромисловому комплексі та лісовому господарстві найбільшою філією є ПАТ «Прайз-максімко» (Нідерланди) з обсягом продажів 119 млн. дол. та кількістю працівників 3 949 чол. Також присутні ВАТ «Ілліч-Агро Донбас» (Нідерланди), ТОВ «Малтюроп-Україна» (Франція)та ТОВ «Гутянский Элеватор» (Люксембург).

· В металообробній галузі слід виокремити металургійний комбінат ВАТ «Азовсталь» (Нідерланди), який за 2010 рік реалізував продукції на 3 254 млн. дол., кількість працівників - 17 180 чол. Варто також зазначити такі нідерландські філії ТНК ВАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча», ВАТ «Харцизький трубний завод» та ТОВ «Метінвест-Україна».

· Серед філій ТНК в галузі харчування та напоїв слід зазначити ТОВ «Альфред С. Топфер Інтернешнл» та ТОВ «Кока-кола Україна» які разом реалізували своєї продукції на 544 млн. дол. та дали 1906 робочих місць.

· В галузі неметалевих мінеральних продуктів провідними є ВАТ «Подільський цемент» (Ірландія), ТОВ «Хенкель Баутехнік Україна» (Німеччина), ВАТ «Волинь-цемент» (Італія), ТОВ «Кнауф Гіпс Донбас» (Німеччина). Загальний обсяг реалізації склав 503 млн. дол., зайнятість - 3 289 чол.

· В сфері послуг найбільшими є ПАТ «Київстар G.S.M.» (Нідерланди, мобільний зв'язок), ТОВ «Кернел-Трейд» (Люксембург, оптова торгівля), ТОВ «Procter & Gamble Україна» (США, бізнес-послуги), загальним обсягом реалізації близько 5,5 млрд. дол., що дало робочі місця близько 19 млн. людям.

· В галузі фінансів і страхування провідними є ПАТ «Українська страхова група Страхова компанія» (Австрія), ПАТ «Укрсоцбанк» (Італія), ПАТ « Простофінанс» (Франція), ТОВ «Морський транспортний банк» (Кіпр). (Додаток А)

При цьому для ТНК із країн Європейського Союзу та США найбільш привабливими є українська харчова промисловість, підприємства торгівлі, фінансовий сектор, фармацевтика. В саме цих галузях обіг капіталу є швидким, а комерційні ризики - мінімальні. Привабливим для ТНК із промислово розвинутих країн є також інвестування в інфраструктуру бізнес-послуг для обслуговування, в першу чергу, підприємств з іноземними інвестиціями.

Російським ТНК та компаніям, які зареєстровані в офшорних зонах, властиві інші пріоритети в інвестуванні: паливно-енергетичний комплекс, хімічна промисловість та металургія. Ця ситуація пояснюється тим, що саме в цих галузях російські ТНК мають конкурентні переваги на світовому ринку і фінансові можливості для закордонного інвестування та розширення своєї ринкової влади за рахунок придбання виробничих потужностей у постсоціалістичних країнах.

При цьому, найбільше російського капіталу вкладено в Полтавську (67% всіх іноземних інвестицій в регіон), Рівненську області, АР Крим, міста Київ та Севастополь, а також індустріальні регіони (Донецьку, Дніпропетровську, Запорізьку і Харківську області).

Окремо треба виділити функціонування транснаціональних корпорацій в нафтогазовій сфері України. Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) в економіці України має виняткове значення, оскільки визначається істотною бюджетоформуючою роллю нафтогазової сфери та великою потребою в енергоносіях через значну концентрацію енергоємних виробництв. Разом з тим вітчизняна нафтогазова галузь є досить проблемною внаслідок обмеженості власних запасів газу та нафти, дестабілізації роботи нафтопереробних підприємств після розпаду СРСР та нерозвиненості внутрішнього ринку нафтопродуктів. Приватизаційні процеси у ПЕК призвели до приходу на український ринок великих, передусім російських, ТНК. Домінування російських нафтогазових компаній зумовлено традиційною роллю Росії як основного експортера вуглеводнів в Україну, геополітичним розташуванням України як транзитера російських енергоносіїв до країн Європи, а також активною експансіоністською політикою російських ТНК щодо придбання потужностей, зокрема нафтопереробних, у країнах СНД та Східної Європи.

Найбільшими компаніями, що нині працюють в Україні, є: у сфері нафтопереробки - російські «ЛУКОЙЛ», «ТНК», «Татнефть», «Славнефть», «Группа Альянс», «ЮКОС» та казахстанська «Казахойл» («КазМунайГаз»); в сфері транспортування нафти - російські «Сургутнефтегаз», «Роснефть», «Транснефть», «Сибнефть»; у сфері поставок та транспортування газу - російські «Газпром» та «Ітера».

Діяльність ТНК у нафтопереробній галузі України спрямована передусім на переорієнтацію Росії з експорту сирої нафти на експорт нафтопродуктів, отриманих, зокрема, на українських НПЗ; поглинання з цією метою українських підприємств шляхом їх приватизації та акціонування для географічного наближення до ринків споживання нафтопродуктів у Центральній та Західній Європі; додаткове укріплення позицій ТНК на внутрішньому ринку нафтопродуктів України шляхом створення спільних підприємств та через розбудову власної збутової мережі.

Поряд з названими, у нафтопереробній сфері України з'явилися нові російські гравці - «Сиданко», «Уралнефть», «Арчнефтегеология», «Удмуртская ННК», «Ритек», «Полярное сияние», «Чишманефть»та інші, що використовують переробні потужності «Укртатнафти», «Галичини» та «Нафтохіміка Прикарпаття».