Макроекономічні показники в системі національних рахунків

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Макроекономічні показники в системі національних рахунків

План

національний рахунок макроекономічний показник

1. Система національних рахунків і макроекономічні показники, що вимірюють обсяг виробництва товарів та послуг, суму доходів в масштабах суспільства

2. Вплив цін на макропоказники. Номінальний і реальний валовий національний продукт

3. ВВП і суспільний добробут

4. Офіційна та тіньова економіка. Причини виникнення тіньової економіки, методи її вимірювання та заходи щодо скорочення її обсягів

Висновки

Додаток

1. Система національних рахунків і макроекономічні показники, що вимірюють обсяг виробництва товарів та послуг, суму доходів в масштабах суспільства

Вам відомо, яке велике значення мають макропоказники для прийняття рішень на державному рівні. Уряд, міжнародні інститути (Міжнародний валютний фонд, Всесвітній банк) приймають рішення, що базуються на статистичних даних про випуск продукції в країні, про національний доход. Неможливо порівняти стан і розміри своєї економіки з економіками інших країн без загальних стандартів вимірювання. Таким загальним стандартом вимірювання є система національних рахунків (СНР), що використовується у всьому світі. Україна теж переходить на цей стандарт, починаючи з 1988 року. Сутність заміни старої системи статистичного обліку результатів економічної діяльності на нову систему полягає у тому, щоб макропоказники відбивали функціонування не тільки матеріального виробництва, але й нематеріального виробництва. Відомо, що в найбільш розвинутих країнах більшість робітників зайнята у нематеріальному виробництві. Тому вимірювання результатів їх діяльності дуже важливе. Це забезпечує система національних рахунків. У вітчизняній статистиці до 1988 р. макропоказники вимірювали на основі марксистської теорії, відбиваючи результати лише матеріального виробництва. Це важливо, але по мірі зростання значення нематеріального виробництва, невиробничої сфери необхідно знати результати і їхнього функціонування.

Попередня система в умовах радянської економіки базувалася на показниках балансу народного господарства (БНГ) і не давала можливості повною мірою відобразити процеси докорінної перебудови всіх сфер економіки під час переходу до ринкових відносин. Система балансу виявилася надто вузькою, щоб охопити всі сторони економічного обороту на макрорівні. Вона обмежується тільки матеріальним виробництвом, кількісними зв'язками в економіці, матеріально-речовинними потоками. Властиве БНГ обмеження процесу суспільного виробництва тільки матеріальним відтворенням призвело до недооцінки процесів, що мають місце в сфері нематеріального виробництва.

Відхід від багатьох догм, що панували у нашому економічному житті у минулому, вимагає запровадження нової системи національного рахівництва.

Йдеться про перехід від балансів народного господарства (БНГ) до системи національних рахунків (СНР). Цей перехід вимагає підготовки і освоєння нової теоретичної моделі взаємозв'язку економічних процесів, передбачає одержання необхідної інформації, зміни методології побудови балансових розрахунків тощо.

Такий перехід потребує чимало часу. Тому спочатку йдеться про зближення показників БНГ і СНР, і тільки після цього можливий перехід до проекту міжнародних зіставлень на основі спеціально створеної моделі. Це дасть можливість вирішити, з одного боку, задачу модифікації СНР відповідно до умов нашої економіки, а з іншого - забезпечити вдосконалення розрахунків окремих показників.

Комплексний аналіз процесу утворення і використання суспільного продукту в розвинутих країнах здійснюється на основі СНР. Вона є системою взаємопов'язаних економічних показників та особливою формою їх представлення, що дає можливість досліджувати та відображати найважливіші сторони економічної діяльності суспільства.

Відмінною особливістю цієї системи є те, що вона враховує всі види діяльності, пов'язані з виробництвом і використанням матеріальних благ і послуг. СНР включає в себе комплекс таблиць, складених у формі бухгалтерських розрахунків, в яких відбивається процес виробництва, розподілу і кінцевого використання суспільного продукту та національного доходу і має два основні розділи - зведений матеріально-фінансовий баланс, зведений баланс населення і трудових ресурсів.

СНР характеризується певною номенклатурою економічних суб'єктів, так званих інституційних одиниць, під якими розуміють економічну одиницю (домашні господарства, підприємства, організації), і включає три види операцій: операції з продуктами і послугами, розподільчі та фінансові.

Усі інституційні одиниці об'єднуються у сектори: підприємства, що виробляють товари та послуги; фінансові установи; державні установи; громадські та приватні організації; домашні господарства; зовнішньоекономічні зв'язки.

Основними способами одержання інформації для розрахунку макроекономічних показників є народногосподарський облік (оперативний, бухгалтерський, статистичний), економічний експеримент (реальний, модельний, людино-модельний) і експертні оцінки.

Економісти всього світу використовують такі макропоказники, що передбачає система національних рахунків:

Валовий внутрішній продукт, ВВП (Gross Domestic Product - GDP);

Валовий національний продукт, ВНП (Gross National Product - GNP);

Чистий національний продукт, ЧНП (Net National Product - NNP);

Національний доход, НД (National Income - NI);

Особистий доход (Personal Income - PI);

Особистий доход після сплати податків (Disposable Personal Income - DPI).

Розглянемо ці показники.

Валовий внутрішній продукт - це ринкова вартість всіх кінцевих товарів та послуг, що були вироблені за допомогою національних і іноземних ресурсів протягом року усередині країни.

Кінцеві товари - це товари, що поставляють споживачам для кінцевого споживання, а не для подальшої переробки або перепродажу.

ВВП не включає проміжні товари - товари, що використовують в якості ресурсу у виробництві кінцевих товарів та послуг (різноманітна сировина, матеріали - мясо для ресторану, бавовняна тканина для виробництва сорочок).

В системі національних рахунків намагаються запобігти подвійного рахунку, коли, наприклад, ринкова вартість вугілля ураховується у складі результатів функціонування вугільної галузі, потім - у металургійної галузі, потім - у верстатобудівельній галузі, потім у галузях, продукція яких вироблена за допомогою цих верстатів. Щоб запобігти подвійного рахунку, використовується показник доданої вартості. Він становить виручку від продажу готового продукту за винятком витрат на проміжні продукти, тобто витрат на купівлю сировини, матеріалів, енергії, палива. Цим досягається виключення з розрахунків ВВП повторного рахунку по одному і тому ж проміжному продукту, що бере участь у виробництві кінцевого продукту. ВВП може бути підрахованим методом складання доданої вартості.

ВВП можна також підрахувати методом по видаткам на купівлю товарів і послуг і методом по доходам, що отримані від виробництва продукції даного року.

ВВП як сума видатків 4-х секторів економіки на кінцеві товари і послуги складається:

ВВП = споживання + інвестиції + державні видатки + чистий експорт =

C + I + G + Xn - це основна тотожність національних рахунків.

Consumption + Investment + Government spending + Net exports

Споживання стосується споживацького сектору - це видатки домогосподарств на товари та послуги.

Інвестиції стосуються підприємницького сектору - це видатки фірм підприємницького сектору на капітальні (інвестиційні) товари (будинки підприємств, споруди, обладнання, машини), на зміну запасів (збільшення в даному році запасів непроданих товарів, у порівнянні з запасами попереднього року), а також кошти домогосподарств на купівлю нового житла.

Зміна запасів - ринкова вартість продукції, що була вироблена в цьому році, але не була продана.

Державні закупки товарів і послуг (державний сектор) - видатки органів державної влади всіх рівнів на кінцеву продукцію підприємств та послуги.

До складу цих видатків не включають державні трансфертні платежі родинам та інвалідам (соціальне страхування, допомога безробітним, інвалідам, малозабезпеченим родинам), тому що ці виплати безвідплатні.

Чистий експорт (міжнародний сектор) дорівнює різниці між вартісними обсягами експорту і імпорту товарів та послуг.

ВВП як сума доходів складається:

ВВП = зарплата + процент + рента + прибуток - чистий доход факторів виробництва із-за кордону + амортизаційні відрахування + непрямі податки на бізнес.

Зарплата найманих робітників і додатки до неї (премії, внески підприємців на соціальне страхування, в приватні фонди пенсійного забезпечення, медичного обслуговування, допомоги по безробіттю).

Процент - виплата приватним бізнесом грошового доходу домогосподарствам за користування їхніми грошима.

Рента - доход від передачі у користування нерухомого майна (за оренду будинків, магазинів, ферм). Багато людей живе у власних будинках і не платить за оренду житла. Держава враховує вклад цих громадян у ВВП, додаючи до нього умовно нараховану статтю їхніх доходів як можливих орендодавців (це допомагає оцінити житлові умови в країні).

Прибутки корпорацій і некорпоративних підприємств (індивідуальні підприємства, товариства).

Чистий доход факторів виробництва із-за кордону = доход, отриманий за ресурси, що належать цієї країні, але використовуються в інших країнах мінус доход, що сплачений за іноземні ресурси, які використовуються у наданій країні. ВВП стосується тільки доходу, що отримується в межах певної країни, тому чистий доход факторів виробництва із-за кордону у формулі ВВП має знак “мінус”.

Платежі, що не звязані з виплатою доходів, амортизаційні нарахування для заміщення капіталу, що зносився, а також непрямі податки на бізнес (податок на додану вартість, загальний податок з продажів, акцизи, податки на майно, ліцензійні платежі, мита).

Перевагою показника ВВП, передусім, є те, що він відображає кінцеві результати як матеріального, так і нематеріального виробництва. При його розрахунку виключаються також усі непродуктивні угоди:

- суто фінансові угоди (угоди з цінними паперами та трансфертні платежі: державні та приватні);

- перепродаж уживаних товарів.

Валовий національний продукт (ВНП) - ринкова вартість всіх кінцевих товарів і послуг, що були вироблені протягом року за допомогою ресурсів, які належать певній країні.

ВНП = ВВП + чистий доход факторів виробництва із-за кордону.

Чистий національний продукт (ЧНП) - це ВНП без амортизаційних відрахувань.

ЧНП = ВНП - Амортизація

Національний доход - це доход постачальників економічних ресурсів, що належать певній країні, які були використані протягом року для виробництва кінцевих товарів та послуг.

НД = ЧНП - непрямі податки на бізнес.

Особистий доход - це доход, що отримують домогосподарства.

ОД = НД - внески на соціальне страхування - податки на прибутки корпорацій - нерозподілені прибутки корпорацій (були інвестовані у бізнес) + трансфертні платежі.

Трансфертні платежі - виплати по страхуванню по старості і від нещасних випадків, допомога по безробіттю, малозабезпеченості, виплати ветеранам, субсидії на освіту, допомога по непрацездатності, виплати приватних пенсій і допомоги по безробіттю та малозабезпеченості.

Особистий доход після сплати податків = ОД - індивідуальні податки.

Індивідуальні податки - особистий подоходний податок, податки на особисте майно, на спадщину.

Особистий доход після сплати податків домогосподарства використовують для споживання та заощадження.

2. Вплив цін на макропоказники. Номінальний і реальний валовий національний продукт

Для аналізу стану економіки важливо знати, в якій мірі величина ВНП зросла через збільшення кількості товарів та послуг, а в якій мірі - через зростання рівня цін, інфляції.

Тому розрізнюють номінальний і реальний ВНП (це стосується й інших показників).

Номінальний ВНП вимірює ринкову вартість товарів та послуг у поточних цінах.

Номінальний ВНП 2010 = ? Pit • Qit

Pit - ціна одиниці і-того товару в поточному році;

Qit - обсяг виробництва і-того товару в поточному періоді;

Реальний ВНП відбиває обсяг виробництва товарів і послуг цього року в цінах базового року.

Реальний ВНП у 2010 р. = Р хліба у 2009 р. х Q хліба у 2010 р. +

Р яблук у 2009 р. х Q яблук у 2010 р. …

Реальний ВНП 2010 = ? Pio • Qit

Pio - ціна одиниці і-того товару в базовому році;

Qit - обсяг виробництва і-того товару в поточному періоді.

Оскільки ціни - базові, постійні, остільки реальний ВНП буде відображати лише зміни обсягів національного виробництва.

Відношення номінального обсягу ВНП до реального ВНП називається дефлятором ВНП.

За допомогою дефлятора ВНП поточна ціна набору товарів порівнюється з його ціною у базовому році.

Відомий також другий показник вартості життя, що розраховується для незмінного набору товарів та послуг - індекс споживацьких цін (ціна споживацького кошику типового споживача).

Окрім незмінності набору товарів і послуг, ІСЦ відрізняється від дефлятору ВНП тім, що відображає ціни товарів і послуг, які купляють тільки домогосподарства, і не відображає те, що купляють приватні фірми і держава. Окрім того, у дефляторі ВНП ураховують тільки товари, що вироблені за допомогою національних ресурсів, тому зміна цін імпортованих товарів не вплине на цей показник, але може вплинути на ІСЦ, якщо ці товари входять до складу споживацького кошику.

Обидва показники - дефлятор ВНП та ІСЦ - дають приблизно однакові оцінки рівня інфляції в країні.

Дефлятор ВНП має ще назву «індекс цін Пааше», а індекс споживацьких цін - «індекс цін Ласпейреса». Їх підраховують за допомогою таких формул:

- для незмінного ринкового кошика

Pit - ціна одиниці і-того товару в поточному році;

Qit - обсяг виробництва і-того товару в поточному періоді;

Pio - ціна одиниці і-того товару в базовому році;

Qio - обсяг виробництва і-того товару в поточному періоді.

Використовують також індекс цін Фішера: PF = v Pp • PL

Він усереднює значення інфляції, отримані за допомогою індексів цін Ласпейреса та Пааше.

Інфлювання та дефлювання. Індекси цін використовують для коригування грошових (номінальних) змінних у реальні. Підвищення індексу цін цього року порівняно з попереднім вказує на інфляцію, а зменшення індексу цін вказує на дефляцію.

Дефлятор ВНП або індекс споживацьких цін, можуть бути використані для того, щоб дефлювати (знижувати грошове вираження ВНП з урахуванням динаміки цін) або інфлювати (підвищувати грошове вираження ВНП з урахуванням динаміки цін) показник номінального ВНП. Інакше кажучи, якщо дефлятор ВНП більший за одиницю, то зведення номінального ВВП до реального називають дефлюванням, якщо дефлятор ВНП менший за одиницю -- то інфлюванням. Результатом подібного коригування буде отримання реального вираження ВНП для кожного року. Іншими словами, йдеться про ВНП у незмінних цінах базового року.

Найпростішим і найпрямішим методом дефлювання або інфлювання номінального ВНП цього року є ділення номінального ВНП на індекс цін у десятковій формі. Це дає такий самий результат, як і складніша процедура ділення номінального ВВП на відповідний індекс і помноження отриманого результату на сто.

Дефілювання: Дефлятор ВНП > 1 (або > 100%)

Приклад: Дефлятор ВНП = 1,15 (або = 115%), номінальний ВНП = 200 млрд. грош. од.

Інфлювання: Дефлятор ВНП < 1 (або < 100%)

Приклад: Дефлятор ВНП = 0,97 (або = 97%), номінальний ВНП = 200 млрд. грош. од.

Таким чином, з допомогою показника реального ВНП вимірюється вартість загального обсягу виробництва в різні роки за умови, що рівень цін незмінний, починаючи з базового року і впродовж усього періоду, який розглядається. Реальний ВНП показує ринкову вартість обсягу продукції кожного року, виміряну у постійних цінах, тобто в грошах, які мають таку ж саму ціну, або купівельну спроможність, як і базового року. Реальний ВВП є значно точнішою порівняно з номінальним ВВП характеристикою функціонування суспільного виробництва.

3. ВВП і суспільний добробут

Валовий внутрішній продукт є достатньо точним і корисним показником функціонування національної економіки. В той же час, він не може повною мірою служити показником суспільного добробуту, рівня життя населення. ВВП не відображає всієї економічної активності суспільства і не може, таким чином, бути повною характеристикою його матеріального добробуту. Це обумовлено такими обставинами:

- існуванням неринкової діяльності, результати якої не стають об'єктами купівлі-продажу, а тому не фіксуються в макроекономічних показниках (послуги домогосподарки, ремонт власного житла тощо);

- наявністю тіньової економіки, в яку входять не лише злочинний бізнес (наприклад, наркоторгівля), але й будь-яка незареєстрована діяльність (послуги по ремонту житла, пошиву одягу, прибиранню приміщень, послуги репетиторів тощо). За різними оцінками, в тіньовій економіці створюється від 5 до 15% офіціального ВВП у розвинутих країнах світу і від 50 до 60% ВВП в Україні;

- ВВП виступає скоріше кількісним показником і тому не враховує, повною мірою, змін якості товарів та послуг, а також змін у складі та розподілі продукції;

- у ВВП не находять відображення такі важливі аспекти соціального добробуту як збільшення вільного часу, освіта, охорона здоров'я, зростання оплачуваних відпусток, задоволеності працею і духовних потреб;

- макроекономічні показники не відображають ступінь забруднення навколишнього середовища: вони зв'язані з економічним зростанням, яке не завжди компенсує нанесену екологічну шкоду.

Таким чином, ВВП може виступати характеристикою економічного стану країни, але повною характеристикою рівня добробуту населення, його життєвого рівня бути не може.

Більш точним показником добробуту суспільства можна визнати виробництво реальних ВВП, ВНП і НД на душу населення. Показники добробуту повинні бути пов'язані безпосередньо з людиною і врахувати всі її потреби: матеріальні, соціальні, духовні.

Для відображення ступеня задоволення потреб суспільства пропонується, наприклад, застосування показника чистого економічного добробуту як скорегованого виміру національного обсягу виробництва.

Чистий економічний добробут країни (ЧЕД). Вчені-економісти робили і роблять спроби сконструювати нові показники економічного добробуту суспільства, які враховували б ті чинники, що не враховує валовий внутрішній продукт, тобто були позбавлені недоліків ВВП. У макроекономіці вже є такий показник -- чистий економічний добробут суспільства ЧЕД.Показник чистого економічного добробуту країни був введений у наукову термінологію в 70-ті роки ХХ ст. американськими економістами У. Нордхаузом і Дж. Тобіном. Він не є конкретним самостійним статистичним показником, а застосовується тільки як доповнення до ВВП. ЧЕД відображає результати, не тільки показані в структурі ВВП, а й результати діяльності, що здійснюється в межах домашнього господарства; результати тіньової економіки; міру та спосіб використання вільного часу для підвищення освіти, виховання дітей, фізичного та духовного розвитку; негативні наслідки функціонування виробництва (стан природного навколишнього середовища) тощо.

Чистий економічний добробут суспільства ЧЕД визначається вирахуванням з ВВП грошової оцінки негативних чинників (Чн), що впливають на добробут, та додаванням результатів неринкової діяльності в грошовій оцінці (Рнрд) і грошової оцінки вільного часу (Вч):

ЧЕД = ВВП -- Чн + Рнрд + Вч

Кількісно визначити чистий економічний добробут суспільства ЧЕД непросто. Вся складність полягає в тому, як дати грошову оцінку всім тим видам діяльності, які не мають ринкового характеру і, отже, не можуть бути оцінені в процесі вільного ринкового обміну. Щоправда, показник чистого економічного добробуту країни цікавий, по-перше, як теоретична постановка проблеми обліку різних сторін функціонування національної економіки, в тому числі неформальної економіки. По-друге, чистий економічний добробут суспільства доцільно використовувати в системі макроекономічних вимірів, оскільки він точніше визначає реальний економічний добробут нації, ніж ВВП. Отже, ЧЕД є цікавим і відносно корисним у роботі статистичної служби країни показником. Однак на практиці статистичні служби ООН і національного обліку окремих країн не мають уніфікованої методики розрахунку чистого економічного добробуту суспільства. Власне тому ми зустрічаємо цей показник на сторінках підручників з макроекономіки, а не на сторінках статистичних збірників різних країн світу, щорічних доповідей міжнародних організацій про світовий розвиток.

Економічне зростання сприяє зростанню суспільного добробуту, але дуже важко оцінити всі його аспекти, наприклад, збільшення вільного часу, рівень освіти і охорони здоров'я, середню тривалість життя, в країні, задоволеність працею і стан природи. Складові соціального добробуту пов'язані із задоволенням матеріальних, соціальних і духовних потреб людей. Рівень суспільного добробуту в країні оцінюють за допомогою реальних ВВП, ВНП, НД на душу населення - якщо ці показники ростуть, то росте і соціальний добробут в країні. Мова йде про зростання споживання життєвих благ населенням, збільшення інвестицій для розширення і удосконалення виробництва, яке покращує умови праці, збільшує доходи і пропозицію товарів і послуг для задоволення особистих і виробничих потреб. Економічне зростання сприяє зменшенню безробіття, зростанню державного бюджету, вирішенню проблеми бідності, в певній країні.

4. Офіційна та тіньова економіка. Причини виникнення тіньової економіки, методи її вимірювання та заходи щодо скорочення її обсягів

національний рахунок макроекономічний тіньова економіка

Розглянуті макропоказники, як правило, неповно відображають стан економіки, обсяги національного виробництва товарів та послуг тому, що підраховують лише результати функціонування офіційної економіки. В будь-якій країні є неофіційна, тіньова економіка, що не контролюється діючими правовими нормами, ховається від податків. В Україні вона має величезні розміри - біля 50% реального ВВП. В розвинутих країнах з ринковою економікою її обсяги 5-15% реального ВВП. У неблагополучних країнах Латинської Америки її обсяги - до 30% реального ВВП.

Нині під «тіньовою економікою» розуміють усю сукупність економічної діяльності, що не враховує офіційна статистика і не включає у валовий внутрішній продукт країни.

У просторі тіньової економіки виділяють такі основні зони:

· Неофіційна економіка - легальні види економічної діяльності, у рамках яких має місце не фіксоване офіційною статистикою виробництво товарів та послуг, приховання цієї діяльності від оподаткування.

· Фіктивна економіка - хабарництво, приписки, спекулятивні угоди та інше.

· Підпільна економіка - усі заборонені законом види економічної діяльності.

Тіньові економіки у різних країнах, хоча і можуть мати однакові масштаби і соціально-економічне підґрунтя, але істотно відрізняються, наприклад, за такими характеристикам:

· за структурою (часткою кримінальної діяльності, активності підпільного бізнесу);

· за впливом на розподільчі відносини;

· за проблемами, які вони породжують (недобір коштів у державний бюджет, розвиток кримінальних господарських зв'язків і таке інше).

Зазначимо, що тіньова економіка в Україні як неконтрольоване суспільством виробництво, розподіл, обмін й споживання товарно-матеріальних цінностей, докорінно відрізняється не тільки від «західної», але й від «східноєвропейської» тіньової економіки.

Деякі економісти пояснюють нинішній розмах тіньового бізнесу в нашій країні винятково генетичними передумовами, сформованими ще при радянській економіці. Інші - що специфіка і масштаби тіньової діяльності сьогодення - наслідок обраної моделі реформування економіки (руйнування колишньої державності, що призвело до розриву господарських зв'язків, значного ослаблення боротьби з економічними злочинами).

Масштаби тіньової економіки в Україні, на думку більшості експертів, коливаються у межах від 40 до 70% ВВП залежно від методу оцінки. Для оцінки розмірів тіньової економіки використовують метод постійних звязків (електричний метод), монетарний метод і деякі інші методи (див. Бородюк, Турчинов, Приходько. Методи розрахунку обсягів тіньової економіки. «Економіка України», 1997, № 5). Метод постійних звязків виходить з наявності прямого звязку між споживанням електроенергії і зростанням ВВП, тобто якщо споживання електроенергії збільшилось на 10%, а реальний ВВП збільшився на 5%, то обсяги тіньової економіки зросли приблизно на 5%. Монетарний метод базується на припущенні постійного співвідношення банківського і позабанківського обігу грошей. Якщо збільшується позабанківський обіг грошей, то зростає тіньова економіка (розрахунки готівкою).

Тіньова економіка є надзвичайно актуальною і болючою проблемою для української економіки. Під тіньовою економікою слід розуміти економічну діяльність, яка пов'язана з незаконним привласненням особою або групою осіб частини створеної вартості або частки майна через різного роду викривлення об'єктивної інформації про рух грошових коштів та матеріальних цінностей, спотворення даних первинного обліку для заплутування джерел походження доходів, а також через реалізацію методом лобіювання відповідних законодавчих норм і нормативів. Тобто тіньова економіка - це неконтрольоване суспільствам виробництво, розподіл, обмін і споживання товарно-матеріальних цінностей.

Економічна діяльність в тіньовому секторі здійснюється поза законом, що унеможливлює стабільний розвиток суспільства та набуває особливої актуальності у зв'язку з формуванням державної незалежності України. Думка щодо функціонування тіньової економіки у власному ізольованому режимі є помилковою, що погіршує ситуацію. Дослідження тіньової економіки показує, що механізм її функціонування забезпечується зв'язками з офіційною, так званою «світлою» економікою. Вона і забезпечує рух всього тіньового економічного простору.

Десятки років вчені вивчають тіньову економіку, намагаються знайти способи її регулювання, але нікому ще не вдалося знайти способу її викорінення. Тіньова економіка властива більшою чи меншою мірою всім часам і всім країнам. В Україні на даний момент залишається гострою проблема корумпованості, наркобізнесу, проституції, нелегального виробництва і збуту продукції, фіктивних грошових операцій. Неефективна податкова політика веде до зменшення надходжень до державного бюджету із-за розростання тіньового сектора. Нестабільне законодавство відлякує підприємців від легалізації їх діяльності і примушує йти в тінь. Дослідження у даному напрямку ускладнюється ще й тим, що достовірної і повної інформації про рівень тінізації економіки отримати практично неможливо. Оцінки обсягів тіньових процесів в Україні надзвичайно різні, але навіть за найоптимістичніших розрахунків вони вражають. Як констатують експерти, пороговим, тобто критичним, рівнем тінізації економіки є 40% офіційного ВВП. В Україні цей рівень залишається високий. За оцінками МВФ у 2005 році обсяг тіньової економіки в національному ВВП України становить біля 52%. Рівень тінізації в країнах СНД ще більший: в Грузії (63%) та Азербайджані (60%). В Росії цей показник сягає близько 40% . Для порівняння, у високорозвинених країнах, зокрема в Японії, Німеччині, Великобританії, рівень тіньової економіки не більший за 10-15%.

Домінуючими сегментами сучасної тіньової економіки та основними механізмами одержання тіньових доходів стали: нелегальний експорт капіталів, одержання тіньових доходів шляхом прихованого вилучення з обігу різниці між офіційними і реальними цінами на товари і послуги, корупція, нелегальні валютні та зовнішньоекономічні операції (контрабанда), випуск і реалізація не облікованої продукції та надання не облікованих послуг, кримінальний промисел (вимагательство, наркобізнес, проституція, розкрадання і грабежі), фінансове шахрайство, незаконна приватизація державної власності, розкрадання на державних, акціонерних і колективних підприємствах.

Варто зазначити, які галузі і сектори економіки домінують при визначенні масштабів тіньової економіки і специфічність причин розвитку таких процесів у конкретній галузі:

1) нафтодобувна галузь. Високий рівень тінізації тут пояснюється наявністю корупційних схем при розподілі спеціальних дозволів на користування нафтогазоносними надрами. Обсяг нелегальних операцій тут у 2006 році порівняно з 2005 зріс на 10% і склав 31%.

2) Сільське господарство. Причинами нелегальних операцій тут стають правопорушення при використанні земель сільськогосподарського призначення, незаконне відчуження земель і передання їх в оренду, заниження обсягів урожаю сільськогосподарських культур за рахунок прихованих площ посівів та завищених даних про втрату врожаю під час збирання, обмеження зовнішніх ринків збуту тощо.

3) Малий і середній бізнес. За оцінками експертів понад 50% підприємств даного сектора в Україні функціонують у тіньовому чи необліковуваному сегментах ринку. Тінізація економіки призводить до приховування підприємствами реальних обсягів доходів, ухилення від сплати податків, створення фіктивних підприємств.

За оцінками спеціалістів Ради Європи на пострадянському просторі існують 4 основні сфери кримінальної активності, які дають можливість отримувати нелегальні прибутки: контрабанда, ухилення від сплати податків, нелегальне маніпулювання процесом приватизації, корупція. Як вже зазначалось раніше, зв'язок між легальною і нелегальною економікою забезпечує механізм функціонування останньої. Одним з найсуттєвіших явищ передавального механізму між тіньовою і офіційною економікою (державним управлінням) є корупція, під якою розуміють діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, яка спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для отримання матеріальних благ, послуг, пільг чи інших переваг.

Корупція існує в будь-якій економічній і політичній системі. В умовах демократичних чи авторитарних суспільствах корупція, як і тіньова діяльність є другорядним явищем, яке істотно не впливає на загальний рівень державного управління. Проте за тотальної тінізації економічних процесів корупція може перетворитися на структурно утворюючий елемент державного управління. Найтиповішим проявом корупції є підкуп чиновників і державних діячів усіх рівнів, хабарництво. За американськими оцінками, на підкуп впливових чиновників великі злочинні угруповання витрачають від 30 до 50% своїх прибутків. Потенційних хабарників серед чиновників державного апарату, тобто осіб, які за сприятливих умов готові отримати хабар - 70%. 87% опитаних українських підприємців підтвердили, що безпосередньо стикаються з корупцією у держустановах і змушені сплачувати хабарі. 77% опитаних впевнені, що працівники контролюючих органів штучно створюють ситуації, які провокують на порушення законодавства. Інакше кажучи, корупція - це не лише форма злочинного збагачення бюрократичного державного апарату, а й форма приватизації державної влади тіньовими структурами.

Якщо зробити спробу комплексно поглянути на проблему тінізації економіки в Україні, то можна виділити низку об'єктивних факторів, які пояснюють її значні обсяги:

· низька зарплата і високі податки на фонд оплати праці;

· високі податки і нерівномірне податкове навантаження;

· недостатня прозорість податкового законодавства та постійне внесення до нього змін;

· повільні та непрозорі приватизаційні процеси;

· втручання владних структур усіх рівнів у діяльність суб'єктів господарювання;

· корупція органів державної влади та місцевого самоврядування.

При цьому можна виділити конкретні негативні наслідки впливу тіньової економіки на розвиток усіх сторін суспільного життя: непрозорий і несправедливий розподіл національного доходу; криміналізація суспільства; правовий нігілізм та недовіра до органів державної влади; дискримінація суб'єктів господарської діяльності; скорочення податкових надходжень до бюджетів усіх рівнів; нелегальний експорт капіталів та зменшення обсягів інвестицій в економіку; залежність від іноземних позичок; втрата промислового та інтелектуального потенціалу нації.

Формування державної політики, визначення напрямків та заходів щодо детінізації економіки зумовлені положеннями Закону України «Про основи національної безпеки України», в якому накреслено: подолання тінізації економіки шляхом реформування податкової системи, оздоровлення фінансово-кредитної системи, припинення відпливу капіталу за кордон, зменшення позабанківського обігу грошової маси. Політика держави повинна бути спрямована на недопущення переходу економічної злочинності в нову якість - криміналізацію всієї економічної системи держави. На жаль, реальністю українського економічного життя стає кримінальне поводження дедалі зростаючої кількості суб'єктів господарювання.

Висновки

Поширення в Україні такого соціально-економічного явища, як тіньова економіка, а також обсяги продукції та фінансових ресурсів, які обертаються в цій сфері, являють собою суттєву перешкоду забезпеченню сталого розвитку економіки. Значною проблемою є те, що переважна більшість операцій, які можна віднести до тіньових, можна здійснювати в легальному нормативно-правовому полі, а доведення факту здійснення тіньової діяльності потребує значних зусиль органів державної влади. В кожній сфері прояву тіньової економіки потрібно шукати різні шляхи детінізації, адже специфічність кожної галузі не дає можливості все звести під стандартне трактування. Так, сферу підприємництва необхідно легалізувати за рахунок удосконалення системи оподаткування, у добувній промисловості слід здійснювати прозоріші розподіли спеціальних дозволів і ліцензій на здійснення діяльності, у виплаті зарплати працівникам - ліквідувати диспропорції в оплаті праці та ввести диференціацію оподаткування. Тобто необхідно створити умови для легалізації тіньового сектора та усунення державних корумпованих структур на всіх рівнях влади.

Додаток

ОСНОВНІ ЧИННИКИ ТІНІЗАЦІЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1. Формування в Україні протягом років незалежності масштабного тіньового сектору значною мірою спровоковано втратою державою важелів ефективного регулювання економічних процесів, суттєвими недоліками економічної і правової політики, в тому числі незадовільним станом господарського законодавства. Нестабільність законодавства, бюрократизм у прийнятті рішень місцевими та центральними органами влади, невизначеність прав і взаємних обов'язків держави та суб'єктів підприємницької діяльності, неврегульованість та суперечливість нормативних актів, які видаються різними відомствами, обумовлюють «сприятливе середовище» для існування, а в окремих випадках, для зростання тіньового сектору економіки.

2. Основними чинниками тінізації економіки України є: надмірна зарегульованість економічної діяльності; численні випадки невиправданого втручання органів державної влади та місцевого самоврядування у господарську діяльність; ускладнена система обліку та звітності, часті її зміни; надмірна кількість ліцензованих видів діяльності та складна процедура отримання дозвільних документів; складна процедура реєстрації підприємств; часті перевірки підприємств, які здійснюються державними органами; тиск з боку місцевих органів влади; недостатня професійна кваліфікація багатьох керівників підприємств, спеціалістів з фінансового забезпечення, організації виробництва і збуту; дефіцит якісної ділової інформації тощо.

3. В Україні досі не вдалося створити ефективну податкову систему. Основними перешкодами, які пов'язані з оподаткуванням, є нестабільність податкового законодавства, високі податкові ставки та значна кількість податків, часті зміни податкової звітності, численні податкові перевірки, пільгові режими оподаткування конкурентів. Завдяки нерівним умовам легально працюючих підприємств щодо тіньового сектору останній не сплачує податків взагалі, маючи завдяки цьому значний виграш у ціновій конкурентоспроможності. Податкова система України характеризується громіздкістю, значною кількістю пільг та виключень, складністю нарахування податків та складання податкової звітності, наявністю численних підзаконних нормативних актів, які де-факто роблять поведінку держави у податковій сфері непередбачуваною. Хаотичні зміни у податковому законодавстві унеможливлюють адаптацію як платників податків, так і податкових органів до нестабільних та суперечливих нормативно-правових умов. Це призводить до подальшого існування високого рівня тіньової економіки України.

4. Особливе місце у тінізації вітчизняної економіки належить бюджетній сфері. Головними недоліками бюджетного процесу, які створюють умови для відпливу бюджетних коштів у тіньову сферу, є: незадовільний рівень обґрунтування дохідних і видаткових статей бюджету; порушення законодавства у процесі формування і виконання Державного бюджету України та місцевих бюджетів; недосконалий механізм руху коштів у процесі виділення запланованих бюджетних асигнувань; недостатній рівень контролю та відповідальності у всіх ланках державної влади за цільове і ефективне використання бюджетних коштів.

5. Вагомим чинником різкого посилення тінізації і криміналізації економіки стала фактична дезорганізація господарського управління державним майном.

6. Гострою в Україні залишається проблема корупції, суттєво впливаючи на подальшу долю держави та її розвиток. Корупція є одним з головних чинників, який впливає на розвиток України та залишається одним з найбільших перепон на шляху її інтеграції до світового співтовариства, розвитку громадянського суспільства. З точки зору забезпечення національної безпеки корупція як масове явище становить реальну проблему для всієї країни, прямо впливаючи на її внутрішньополітичні процеси та зовнішні відносини, створюючи передумови для соціального вибуху з непередбачуваними наслідками. Проблема корупції тісно пов'язана з посиленням впливу на прийняття рішень в економічній сфері з боку політико-економічних (так званих «кланових») угруповань. Загалом явище впливу лобістських структур на економічну політику є досить звичайним навіть для розвинених економік. Відмінність полягає в тому, що в Україні тіньові економічні клани, формування майна яких починалося з присвоєння бюджетних коштів і спекулятивних операцій з енергоносіями, усіляко прагнуть не допустити демократизації і системної завершеності законодавчого процесу. Це призводить до того, що закони діють відокремлено, працюючи іноді більше на певні кланові інтереси, ніж на державу і суспільство.

Відзначені чинники багато в чому і визначають існування тіньового сектора української економіки, а тому саме вони і можуть стати складовими механізму, який зможе забезпечити скорочення тіньової економіки, а саме: наукова розробка та запровадження державою ефективної системи законодавства - «правил гри», з урахуванням досвіду найбільш успішних країн з позиції невеликих розмірів тіньової економіки (зокрема, вдосконалення податкової системи); прозорість приватизаційних процесів; невтручання владних структур у діяльність суб'єктів підприємництва; боротьба з корупцією; підвищення життєвого рівня населення.

Детінізація економіки України можлива шляхом створення сприятливих умов для легальної економічної діяльності на основі максимального урахування інтересів суб`єктів господарювання, впровадження у господарську практику трьох інституційних складових: „прозорість”, „передбачуваність” та „простота”. Здійснення цілої низки радикальних економічних, правових, організаційних та силових заходів.

Їх реалізація стає нині більш ніж актуальною. Справа в тому, що розширення сфери тіньової, насамперед, фіктивної і кримінальної економіки, може привести нашу країну не до цивілізованого ринку і демократії, а до встановлення корпоративно-бюрократичного, кланового правління, що, як свідчить історія, може бути тривалим і навіть здатним забезпечити визначену соціальну стабільність.

СУТНІСТЬ ТА СТРАТЕГІЧНІ ПРІОРИТЕТИ ДЕТІНІЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЕКОНОМІКИ

1. Вирішення проблеми тінізації потребує узгоджених зусиль держави у багатьох сферах державної політики. Сьогодні необхідно відійти від припущення, що детінізація не потребує спеціальних зусиль та заходів та відбуватиметься по мірі розвитку ринкових відносин у країні. Поряд з цим, враховуючи те, що державний сектор економіки потребує реформування, проведення таких реформ без врахування впливу на тіньову економіку містить ризики щодо їх ефективності.

2. Будь-які заходи не матимуть успіху за збереження макроекономічних та економіко-правових умов, які призвели до поширення процесів тінізації економіки. Реальне скорочення тіньового сектору може відбутися лише за умови зменшення витратності та зростання ефективності легальної економіки, створення паритетних умов для функціонування різноманітних форм бізнесу. Це має підвищити конкурентоспроможність легальної економіки і зробить невигідним приховування її результатів. Беззаперечною умовою такого перетворення має бути послаблення фіскального тиску на легальну економіку, що створить мотивацію переведення тіньових операцій на легальні засади. А отже, зниження рівня тінізації економіки має відбуватися у процесі стійкого економічного зростання.

3. Стратегічними пріоритетами детінізації економіки України на сучасному етапі є стимулювання інвестиційних процесів; вдосконалення монетарної політики; створення сприятливих умов для розвитку підприємництва; значне зниження і вирівнювання податкового навантаження, спрощення податкової системи, посилення податкового контролю за рівнем витрат виробництва, мінімізація витрат виконання й адміністрування податкового законодавства; створення ефективної системи управління державним сектором економіки; посилення державного контролю за використанням бюджетних коштів, кредитних ресурсів та іноземних інвестицій; протидія легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом тощо.

4. Важливим стратегічним пріоритетом детінізації економіки є посилення боротьби з корупцією. Для підвищення якості боротьби з корупцією необхідно: продовжити розбудову судової влади, вжити заходів щодо підвищення незалежності судів; керівникам міністерств та відомств всебічно проаналізувати стан боротьби з корупцією та на підставі цього аналізу внести необхідні зміни в їхню повсякденну діяльність щодо створення максимальної прозорості рішень; розглянути проблему ефективності діяльності низки державних установ, які покликані координувати боротьбу з корупцією; переглянути засади фінансового забезпечення діяльності правоохоронців та передбачити заходи щодо підвищення їхньої заробітної плати тощо.

Яка частина української економіки знаходиться в тіні, однозначно сказати ніхто не може. За даними Міністерства економіки, рівень тінізації становить 36% від офіційного ВВП. За даними Рахункової палати України, на початок вересня 2009 року частка тіньового обороту перевищила 40%. За оцінками Світового банку, рівень тінізації української економіки перевищує 50%. Отже, за найменшими оцінками, державний бюджет недоотримує понад 100 млрд. грн., -- повідомляє газета «Дело».

З іншого боку, багато експертів вважають, що в умовах падіння офіційної економіки (за перше півріччя 2009 р. ВВП України знизився на понад 18%) саме «тінь» зіграла роль «подушки безпеки» для підприємців і населення. «Неофіційна економіка» швидше пристосувалася до кризи і для багатьох українців стала єдиною можливістю підтримати прийнятний рівень життя. Що стосується підприємців, то відхід у тінь з метою скорочення витрат -- це його природна реакція на посилення податкового тиску, погіршення економічної ситуації в країні і втрату довіри до влади», -- говорить директор економічних програм Центру Разумкова Василь Юрчишин.

Размещено на Allbest