Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

Розділ 1. Основні макроекономічні показники СНР та методика їх обчислення

1.1 Сутність та роль макроекономічного рахівництва в економічній політиці

1.2 Показники СНР, їх переваги та недоліки

1.3 Чистий економічний добробут

Розділ 2. ВВП і оцінка добробуту в сучасних умовах

2.1 Можливості застосування показників СНР для оцінки рівня життя.

2.2 Індекс людського розвитку

Розділ 3. Шляхи вдосконалення макроекономічного рахівництва

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Підвищення добробуту нації є однією з найважливіших цілей суспільства, саме тому державна політика повинна бути спрямована на розвиток економіки та підвищенню рівня життя населення.

Актуальність моєї роботи виражається через виключну важливість висвітлення та дослідження проблеми економічного добробуту, яка є безумовно новою для економіки України, адже проголошення України незалежною суверенною державою не тільки було важливим етапом в історії українського народу, але й відкрило реальні можливості для створення нового, динамічного народного господарства ринкового типу.

Складність сучасного стану економіки України полягає в тому, що соціальні групи в своєму розвитку знаходяться в стадії первісного накопичення капіталу, далекого від принципів гуманності, і процес цей, тривалий та непростий, природно, буде породжувати соціальні катаклізми.

Передумови матеріального та духовного добробуту кожної держави завжди лежать у площині індивідуальних можливостей її матеріального виробництва, наявності стратегічних ресурсів, рівня розвитку виробництва, трудового і наукового потенціалів та безлічі інших умов. Події, що відбуваються на початку третього тисячоліття, зумовлені прискоренням науково-технічного прогресу, зростання промислового виробництва, проблеми вичерпаності джерел сировини, які не можуть бути відтворені, екологічні проблеми навколишнього середовища та ін.

Економічний потенціал розвинутих країн Європи, Америки та Азії, рівень добробуту їх населення не можна порівнювати з можливостями решти держав, які неухильно бідніють. Перехід від командно-адміністративної економіки до ринкової, тобто до принципово нової системи господарювання, не міг бути безболісним. Перехідний період в Україні охарактеризувався глибокою соціально- економічною кризою, яка виразилась у спаді виробництва, розвалі фінансової системи, зниженні життєвого рівня народу, інфляційних процесах, безробітті та інших негативних явищах. Із подібним зіткнулись усі посткомуністичні країни Центральної і Східної Європи, які обрали шлях демонтажу командно- адміністративної системи і створення сучасної, заснованої на ринкових відносинах, національної економіки.

Єдиним можливим засобом виходу з такої кризи є подальше перетворення економіки, створення умов для всебічного розвитку підприємництва і подальшого розвитку ринкових відносин.

Мета роботи - розгляд основних критеріїв оцінки добробуту нації та визначення основних положень теорії добробуту в ринкових умовах функціонування економіки.

З поставленої мети витікають наступні завдання:

- Розглянути основні макроекономічні показники, які характеризують рівень доходу держави в цілому;

- Ознайомиться з поняттям рівня життя населення, і оцінити рівень добробуту населення України;

- Ознайомиться з сучасними методами оцінки добробуту нації.

Об'єктом дослідження є економічний добробут.

Предметом дослідження - теорія економічного добробуту в розтині формування чистого добробуту та його економічної оцінки.

Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел. В першому розділі описуються основні макроекономічні показники, їх переваги, недоліки та методика обчислення. В другому розділі аналізується взаємозв'язок між динамікою зміни реального ВВП на душу населення та показника добробуту. Шляхи вдосконалення та перспективи розрахунку нових макроекономічних показників описано в третьому розділі.

Розділ 1. Основні макроекономічні показники СНР та методика їх обчислення

1.1. Сутність та роль макроекономічного рахівництва в економічній політиці

Практика макроекономічних розрахунків у будь-якій країні застосовує велику кількість показників, які обчислюються за певними правилами. Але оскільки кожна країна певним чином інтегрована в світову економіку, то з метою забезпечення міжнародних порівнянь виникає необхідність застосування єдиних підходів до системи та методології обчислення макроекономічних показників. Ця вимога реалізується за допомогою спеціального міжнародного стандарту -- «Системи національних рахунків» (СНР). Вона затверджується ООН і рекомендується всім країнам для практичного використання.

Для вивчення ролі СНР як нормативної бази макроекономічного рахівництва слід, передусім, зрозуміти ті методологічні принципи, на які вона спирається. До основних належать такі:

продуктивною є будь-яка діяльність, яка приносить дохід її суб'єктам. Цей принцип лежить в основі визначення величини доходу, створеного національною економікою, при обчисленні якого беруться до уваги не лише галузі матеріального виробництва, а й галузі, які надають послуги (освіта, охорона здоров'я тощо);

видатки на виробництво національного продукту дорівнюють доходу, одержаному від його реалізації, або вартість факторів виробництва, спожитих при виготовленні національного продукту, дорівнює доходам, що їх отримують власники виробничих факторів. Цей принцип лежить в основі економічної рівноваги, до якої економіка постійно тяжіє;

економіка перебуває в постійному кругообігу, котрий являє собою безперервний потік перетворень видатків у доходи, а доходів у видатки. Цей принцип лежить в основі економічної динаміки і свідчить про те, що доходи є функцією видатків, а видатки залежать від розподілу доходів.

Національна економіка -- це сукупність інституціональних одиниць, які є базовою одиницею обліку в СНР. Якщо економічні інтереси таких інституціональних одиниць зосереджені на території даної країни, то їх називають резидентами цієї країни. І навпаки -- інституціональні одиниці, економічні інтереси яких зосереджені поза межами даної країни, щодо неї вони є нерезидентами. Залежно від функцій, поведінки та цілей усі інституціональні одиниці-резиденти об'єднуються у відповідні сектори: підприємства (нефінансові); фінансові установи; громадські та приватні організації, які обслуговують домашні господарства; зовнішньоекономічні зв'язки.

Інституціональні одиниці перебувають між собою у певних економічних відносинах. В СНР ці відносини називають економічними операціями. Їх поділяють на три групи: операції з товарами та послугами; розподільчі операції; фінансові операції.

4) Облік усіх економічних операцій здійснюється за допомогою певної системи рахунків, у яких економічні відносини між інституціональними одиницями або секторами враховуються на основі принципу подвійного обліку. Це означає, що кожна операція обліковується двічі: на одному рахунку як ресурси (зміни в зобов'язаннях), на другому -- як їх використання (зміни в активах). [1, с 210]

Виділяють рахунки внутрішньої економіки та рахунки зовнішньоекономічних зв'язків. До першої групи належать сім рахунків: виробництва, утворення доходів, розподілу доходів, використання доходів і капіталу, поточних операцій, операцій з капіталом, фінансовий рахунок. Друга група включає такі рахунки: поточних операцій, операцій з капіталом, фінансовий рахунок. [4, с 163]

У результаті можна зробити висновок про те, що національні рахунки забезпечують отримання розгорнутої і взаємозв'язаної інформації по системі макроекономічних показників, що посилює їх роль як інформаційної системи в аналізі економічних процесів.

Таким чином, СНР - своєрідна модель економіки, яка використовується для комплексного дослідження економічної діяльності країни, її регіонів і секторів на основі взаємопов'язаних балансів (рахунків), що відображають потоки руху продуктів і їх фінансових еквівалентів між економічними агентами в процесі здійснення ними різних операцій. [5, с 18]

1.2. Показники СНР, їх переваги та недоліки

Теорію національного рахівництва протягом двох століть створювали багато економістів-теоретиків і практиків, серед яких слід відзначити таких вчених XX ст., як Р. Стоун, Е. Денісон, В. Леонтьєв (США), Ф. Перр (Франція), Дж. М. Кейнс, Дж. Хікс (Великобританія) та ін. Важливе значення вдосконаленню методики СНР приділяють міжнародні організації, насамперед ООН. [1, с 253]

З 1993 р. діє третя модифікація міжнародної стандартної системи національних рахунків, побудована на останніх досягненнях теорії і практики національного рахівництва в окремих країнах. При розробці цієї системи були визначені межі «економічного виробництва», тобто сфери виробництва валового внутрішнього продукту, які охоплюють виробництво практично всіх товарів і послуг, за винятком ведення домашнього господарства (приготування їжі, прибирання житла, виховання дітей і т. п.) безпосередньо членами сім'ї. [] До виробництва включена також діяльність з економічного захисту довкілля.

СНР спирається на низку макроекономічних показників, за допомогою яких вимірюються результати функціонування національної економіки. Первинним таким показником є валовий внутрішній продукт (ВВП), який відображає повну ринкову вартість усіх товарів та послуг, вироблених у країні за певний період і має найбільше значення серед макроекономічних показників.

За своєю суттю ВВП -- це ринкова вартість кінцевої продукції або додана вартість, створена резидентами всередині країни. Кінцевою продукцією є лише та частка валового випуску, яка спрямовується на невиробниче споживання, інвестування та експорт. Це означає, що при обчисленні ВВП із валового випуску має відніматися проміжна продукція, яку використовують для виробництва товарів та послуг і яка прибирає форми матеріальних витрат (МВ).

ВВП можна обчислити трьома методами

виробничим методом: ВВП = (ВВ - МВ) + чпп (1)

де: (ВВ - МВ) -- додана вартість усіх галузей економіки;

ЧПП -- чисті продуктові податки, тобто продуктові податки мінус субсидії. [1, с 223]

методом доходів (розподільчим)

ВВП = ЗП + ВКП + ЗД + ЧНП (2)

Де: ЗП -- зарплата найманих працівників;

ВКП -- валовий корпоративний прибуток;

ЗД -- змішаний дохід;

ЧНП -- чисті неприбуткові податки, тобто неприбуткові податки мінус субсидії. [1, с 223]

3) методом видатків (кінцевого використання). ВВП, обчислений цим методом, відображає основну тотожність національних рахунків і є основним предметом макроекономічного аналізу. Тому формулу ВВП за цим методом побудуємо на базі англійської абревіатури:

Y = C + І + G +NX (3)

де Y -- валовий внутрішній продукт;

С -- споживчі видатки, І -- валові приватні інвестиції;

G -- державні закупівлі;

NX -- чистий експорт, який обчислюється як різниця між експортом (Х) та імпортом (М), тобто NX = X - M. [1, с 223]

Для більшості країн різниця між ВВП і ВНП незначна. Але для розвинутих країн ВНП, як правило, більший від ВВП. Наприклад, для Швейцарії, Люксембургу різниця між цими показниками досягає 10 %.[17] Обчислення обсягів ВВП і ВНП не лише полегшує міжнародне порівняння темпів і рівнів економічного розвитку різних країн, а й дає змогу поглибити макроекономічний аналіз.

У системі національних рахунків існують також інші взаємозв'язані макроекономічні показники, які можуть бути розраховані на основі ВВП чи ВНП.

Для ліквідації повторного рахунку вводиться показник ЧНП -- чистого національного продукту, який включає доходи власників факторів виробництва: капіталу, землі, праці, підприємницьких здібностей. ЧНП -- це створений ВНП за вирахуванням тієї його частки, яка необхідна для заміщення засобів праці (основного капіталу), що були зношені в процесі виготовлення продукції (амортизаційні відрахування, тобто А). Отже

ЧНП = ВНП - А (4)

Але ВВП не повною мірою відбиває доходи, що їх отримують резиденти кожної країни. По-перше, ВВП не враховує первинні доходи, зароблені резидентами країни за кордоном або виплачені нерезидентам. Тому застосовується більш широкий показник -- валовий національний дохід (ВНД), який крім ВВП враховує ще й чисті первинні зовнішні доходи:

ВНД = ВВП + ЧПД. (5)

По-друге, за рахунок первинних доходів резидентів можуть надаватися трансферти нерезидентам, і навпаки -- за рахунок первинних доходів нерезидентів можуть надаватися трансфери резидентам. Цю обставину враховує ВНД наявний (ВНДн), який обчислюється як сума ВНД та чистих поточних зовнішніх трансфертів

ВНДн = ВНД + ЧПТз. (6)

Важливим показником у системі макроекономічних вимірювань є дохід домогосподарств, тобто особистий дохід (ОД). Він є сумою первинних доходів домогосподарств та їх вторинних доходів, які не зароблені, але отримані внаслідок перерозподілу первинних доходів. ОД визначається за формулою:

ОД = (ЗП - ВСФ) +Р + ЧВ + Д + ЗД + СТв + ЧСТз. (7)

Де: ВСФ -- відрахування від зарплати в соціальні фонди;

Р -- рента;

ЧВ -- чисті відсотки;

Д -- дивіденди;

ЗД -- змішаний дохід;

СТв -- соціальні трансферти внутрішні;

ЧСТз -- чисті соціальні трансферти зовнішні.

Проте домогосподарства використовують не весь особистий дохід, а лише ту його частину, яка залишається після сплати особистих податків. Внаслідок цього формується післяподатковий дохід (DІ), який обчислюється за формулою: DІ = OD - OП. (8) Що у кінцевому підсумку він розподіляється на споживчі видатки та заощадження:

DІ = C + S. (9)

Усі макроекономічні показники безпосередньо обчислюються в поточних цінах. Тому рівень та динаміка їх залежать не лише від реальних змін в економіці, а й від зміни цін. Щоб розмежувати вплив на ВВП фізичних обсягів виробництва і цін, розрізняють номінальний і реальний ВВП. Перший показник обчислюється в поточних цінах, тобто в фактичних цінах аналізованого року, другий -- у постійних (незмінних) цінах, тобто в цінах базового року. Спираючись на реальний ВВП, можна обчислити темпи зростання та темпи приросту виробництва порівняно з базовим роком.

Динаміка ВВП, яка викликається лише цінами, вимірюється за допомогою індексів цін. Основними з них є індекс цін ВВП (дефлятор ВВП); індекс споживчих цін; індекс оптових цін. Спираючись на номінальний ВВП та індекс цін (Р), можна методами дефлювання або інфлювання обчислити реальний ВВП

ВВПр = ВВПн / Р (10)

Окрім цього макроекономічні показники мають ряд недоліків які ставлять під сумнів точність розрахованих даних, адже ВВП не повністю відображає реальний економічний добробут нації, оскільки не завжди охоплює всі види економічної діяльності в суспільстві, зокрема так звану тіньову економіку. Тіньова економіка -- це неконтрольований суспільством рух грошових коштів і товарно-матеріальних цінностей і послуг, тобто приховані від органів державного управління об'єкти соціально-економічних відносин між окремими громадянами і соціальними групами. [15] Ці відносини включають усі невраховані, нерегламентовані види економічної діяльності, зокрема наркобізнес, азартні ігри, проституція; загальнокримінальна форма позаекономічного розподілу доходів: грабування, розбій, рекет, крадіжка особистого майна, фіктивна, неформальна, нелегалізована економіка.

Незважаючи на те, що у варіанті СНР 1993р. економічне виробництво охоплює також і тіньову економіку, з практичної точки зору поки що дуже важко ввести в розрахунки ВВП обсяг продукції створений тіньовим сектором.

Точні виміри розміру тіньової економіки не відомі, але статистики національного доходу часто намагаються встановити її масштаби. Окремі оцінки, що грунтуються на використанні різних методів. Один з них базується на сумі готівки у великих купюрах в обігу. Для проведення операцій в підпільній економіці не використовують банківських рахунків і прибутки тримають у великих купюрах. Іншим показником масштабів тіньової економіки є продаж проміжних факторів виробництва для певних видів діяльності. Існує, наприклад, велика розбіжність між купівлею будівельних матеріалів і масштабами виробництва, про яке повідомляють. Податкові інспектори використовують багато інформації цього виду щоб вистежувати не задекларовані доходи, і їхні дані забезпечують ще один спосіб оцінки розмірів тіньової економіки.

Про масштаби тіньової економіки в Україні можна судити за експертними оцінками, згідно з якими у ній створюється близько половини ВВП. Характерно те, що легальний і тіньовий бізнес тісно зростаються, особливо за перехідної економіки, тому їх нерідко важко відрізнити один від одного. Але держава повинна сформувати таке правове поле для господарської діяльності суб'єктів, яке б максимально обмежувало можливості протизаконних та офіційно неврахованих видів діяльності. Обчислення ВВП також ускладнюється інфляцією (зростанням цін), яка властива тією чи іншою мірою практично всім країнам з ринковою економікою.

На практиці використовують Реальний показник ВВП на душу населення як найобгрунтованішу характеристику економічного добробуту.

1.3 Чистий економічний добробут

Реальний ВВП на душу населення використовується як ґрунтовна характеристика економічного добробуту. Проте в такій ролі він має значні обмеження:

- від величини ВВП варто було б відняти вартісну оцінку так званих негативних факторів (забруднення повітря і води, шум тощо), які пов'язані з його виробництвом і, зрозуміло, завищують рівень нашого матеріального добробуту. Скажімо, виробник забруднює річку, держава витрачає кошти на її очищення, що збільшує показник ВВП, проте вартість забруднення не вираховується;

- до ВВП не внесена вартість неринкових операцій (робота домогосподарки; робота тесляра, який займається ремонтом власного будинку; праця вченого, який пише безкоштовно наукову статтю; безоплатна праця добровольців). Всі ці види діяльності є доцільними з точки зору економіки, проте, у відповідності із загально-прийнятою методологією, не враховуються при розрахунку ВВП;

- у ВВП, на жаль, не відображається вартісна оцінка дозвілля (збільшення вільного часу, яким люди розпоряджаються) і не відображається повною мірою покращання (або ж погіршення) якості товарів, а це, безумовно, є одним із мірил економічного добробуту;

- обсяг тіньової економіки, яка не включається при розрахунку ВВП.

Саме тому американські вчені Дж. Тобін і В. Нордгауз в 1972 р. здійснили експериментальні розрахунки показника чистого економічного добробуту (ЧЕД). Вони звернули увагу на те, що кінцева мета економічної діяльності - споживання, а валовий внутрішній продукт характеризує виробництво. Показник ЧЕД розраховувався в певній послідовності:

1) спочатку від величини валового національного продукту віднімалися валові інвестиції (амортизація і чисті інвестиції);

2) отриманий результат зменшувався на суму державних витрат на підтримку суспільно-політичної системи (превентивні витрати), які не збільшують добробут;

3) у результаті визначався показник валового національного продукту, який характеризує добробут, до нього додавалася вартість: послуг споживчого капіталу (фондів споживчих товарів довгострокового користування), вільного часу та праці домогосподарок. Ці три компоненти є чинниками добробуту, але в статистиці не розраховуються. Тому їх вартість визначалася умовно;

4) отриманий результат зменшувався на величину збитків від забруднення довкілля, урбанізації, і тому подібне.

У 1971 р. в Японії також почалися дослідження відносно розрахунку показника ЧЕД. Японський показник ЧЕД включає дев'ять компонентів:

1) державне споживання;

2) особисте споживання;

3) послуги державного капіталу;

4) послуги споживчого капіталу;

5) вільний час;

6) неринкова діяльність - праця домогосподарок;

7) природоохоронні витрати;

8) збитки від забруднення середовища;

9) збитки від урбанізації.

Перший, другий і четвертий компоненти мають статистичну оцінку. Компоненти з третього до дев'ятого в СНР нерозраховуються і тому мають умовну грошову оцінку. Відмітимо, що компоненти 7, 8, 9 характеризують негативний добробут, або вартісну оцінку соціальних збитків. [1, с 216]

Економічний зміст і методи розрахунку складових ЧЕД такі: державне споживання охоплює тільки витрати на освіту, охорону здоров'я, соціальне забезпечення, тобто ті, що безпосередньо впливають на добробут.

Особисте споживання - це головний компонент ЧЕД, що визначається відніманням від особистого споживання у складі ВВП витрат на споживчі товари довгострокового споживання і на транспортні поїздки в межах міста.

До послуг державного капіталу належать послуги, які надають учбові, лікувальні, культурно-побутові державні установи, а також державні житлові фонди. Для визначення величини цих послуг здійснюється інвентарна оцінка основних фондів, визначається термін їх використання і річна сума амортизації.

Послуги споживчого капіталу включають витрати на придбання товарів довгострокового користування, які є в статистиці національного доходу.

Значення вільного часу росте з підвищенням рівня доходів. Його умовна оцінка можлива через розмір середньої заробітної плати і визначається як відношення ціни одиниці вільного часу на душу населення помноженого на середню кількість вільного часу за рік і на кількість працездатного населення.

Неринкова діяльність (праця домогосподарок) є продуктивною і впливає на добробут. Умовна вартісна оцінка цієї діяльності здійснюється через середню заробітну плату жінок.

Природоохоронні витрати оцінюються умовно виходячи з вартості фондів державного і приватного секторів, призначених для охорони довкілля (наприклад, водопровідна мережа, очисне устаткування, утилізація відходів, і тому подібне), терміну їх служби і норм амортизації. Ці витрати включаються в ЧЕД з від'ємним знаком.

Збитки від забруднення довкілля виникають, тому що природоохоронні заходи не завжди ефективні. Вартісна умовна оцінка збитків здійснюється через річні витрати на те, щоб утримати забруднення довкілля на рівні допустимих санітарних норм. Ці витрати, як і попередні включаються в ЧЕД з від'ємним знаком.

Збитки від урбанізації враховують збитки від дорожньо-транспортних пригод і погіршення умов поїздок на роботу і назад. Збитки від погіршення умов поїздок на роботу і назад підраховуються від середньогодинної заробітньої плати на кількість часу, який перевищує 30 хвилин і витрачається на поїздки. Ці збитки також включаються в ЧЕД з від'ємним знаком.

Співвідношення в темпах зміни показників ВВП і ЧЕД може бути різним. Наприклад, темпи динаміки ВВП можуть сповільнитися, а темпи зміни ЧЕД - зрости. Це відбувається, коли:

а) зниження темпів зростання ВВП супроводжується певний час зростанням реального споживання;

б) збільшується вільний час;

в) росте неринкова діяльність;

г) покращується стан довкілля, тобто зменшується забруднення середовища.

Перша ситуація потребує окремих пояснень. Якщо за умов зниження темпів ВВП частка чистих інвестицій скоротилася більше, ніж частка споживання, то це означає, що прибутки підприємств теж скоротилися більше, ніж заробітна плата. Тому падіння темпів зростання ВВП певний час супроводжується зростанням споживання. Але таке економічне явище висаджує в повітря майбутнє зростання того ж споживання, тому не може зберігатися тривалий час. І навпаки, якщо частка чистих інвестицій росте, динаміка споживання відстає від темпів зростання ВВП, тоді ЧЕД відстає в темпах зростання від ВВП.

Проблема полягає в тому, як необхідно розподіляти показник ЧЕД в суспільстві. Одні економісти вважають, що основою стабільного розвитку економіки є рівність у розподілі доходу, інші - дотримуються протилежної точки зору, тобто вважають, що прагнення до рівності в розподілі доходу не може стимулювати зростання виробництва та призводить до кризи економіки. Для визначення ступеня нерівності доходів у макроекономічній науці використовують кілька понять, одне з яких крива Лоренца. [1, с 218]

Крива Лоренца - графік, в якому по горизонтальній осі відкладені процент населення від найбідніших верств до найбагатших, а по вертикальній - процент одержуваного ними доходу. Дана крива характеризує ступінь рівності (нерівності) в розподілі доходу. Чим більше відхилення кривої Лоренца від бісектриси, тим більша нерівність у розподілі доходів країни.

Диференціація доходів складається під впливом різноманітних факторів, які пов'язані з особистими досягненнями або незалежні від них, що мають економічну, демографічну, політичну природу. Серед причин нерівномірності розподілу доходів виділяють: відмінності у здібностях (фізичних та інтелектуальних), відмінності освіти і кваліфікації, працьовитість і мотивацію, професійну ініціативність і схильність до ризику, походження, розмір і склад сім'ї, володіння власністю і становище на ринку, удачу, везіння і дискримінацію. Міру нерівності доходів відображує крива Лоренца (рис. 1.1), при побудові якої по осі абсцис відкладена кількість сімей (в % від загального їх числа), а на осі ординат - їх дохід (у відсотках).

Рис. 1.1 - Крива розподілу доходів (Крива Лоренца)

Теоретично можливість абсолютно рівного розподілу доходу представлене бісектрисою, яка вказує на те, що будь-який даний відсоток сімей отримує відповідний відсоток доходу. Це означає, що якщо 20, 40, 60% сімей отримує відповідно 20, 40, 60% від всього доходу, то відповідні точки будуть розташовані на бісектрисі. Крива Лоренца показує фактичний розподіл доходів, будується за реальними даними. Наприклад, 20% населення з найнижчими доходами отримує 5% загального доходу, 40% з низькими доходами - 15% і т.д. [1, с 220]

Область між лінією абсолютної рівності і кривою Лоренца вказує на ступінь нерівності у розподілі доходів. Чим більшою є ця область, тим більша нерівність розподілу доходів у суспільстві. Реальне суспільство не характеризується ні абсолютною рівністю, ні абсолютною нерівністю. Проте, чим більше вигнута крива Лоренца, тим більша нерівність розподілу доходів, а чим вона більш пряма, тим більша рівність сімей за рівнем доходів. Наближення кривої Лоренца до прямої лінії абсолютної рівності вбиває стимули до продуктивної праці, а надмірна її вигнутість може викликати соціальну напругу в суспільстві.

З кривою Лоренца пов'язаний інший вимірювач нерівності доходів - коефіцієнт Джінні, який дорівнює відношенню площі фігури, що утворюється між кривою Лоренца та лінією абсолютної рівності, до площі трикутника , що утворюється лінією абсолютної рівності та координатними осями. [4, с 163] Цей коефіцієнт коливається в діапазоні між нулем (у випадку абсолютної рівності чисельник дорівнює нулю) та одиницею (у випадку абсолютної нерівності, коли всі доходи суспільства зосереджені у одного індивіда, чисельник дорівнюватиме знаменнику).

З метою зменшення нерівності у розподілі доходів держава здійснює примусове переміщення ресурсів у вигляді пропорційного оподаткування доходів (за процентними ставками від рівня доходу), яке призводить до зменшення добробуту одних і підвищення добробуту інших членів суспільства, тобто фактично до перерозподілу доходів за допомогою податкової системи та соціальних трансфертів.

На рис. 1.2 наведені дані результатів розрахунку кривої Лоренца.



Рис. 1.2 - Крива Лоренца оцінки нерівномірності доходів населення України, побудована за даними 2009 та 20010 років [17]

Розрахункова оцінка коефіцієнта Джінні показує, що його величина поступово підвищується від рівня 0,32 (2009 рік) до рівня 0,34 (2010 рік), що свідчить про збільшення доходної диспропорції груп населення в Україні.

Розділ 2 ВВП і оцінка добробуту в сучасних умовах

2.1. Можливості застосування показників СНР для оцінки рівня життя

Однією з найважливіших цілей суспільства є підвищення добробуту нації. Це забезпечується за рахунок грамотної державної політики в області управління економікою держави і перерозподілу доходів суспільства.

Існують найрізноманітніші методики визначення добробуту нації. Проте є показники, які, на думку фахівців, є визначальний в оцінці добробуту тієї або іншої країни. Це:

1) рівень доходу(чи ВВП) на душу населення(найголовніший чинник);

2) міра задоволеності системою охорони здоров'я країни;

3) міра дотримання різних громадянських свобод;

4) рівень безробіття;

5) комфорт сімейного життя;

6) кліматичних умов;

7) політична стабільність і безпека;

8) міра вираженості гендерної рівності;

9) рівень розвитку громадського життя. [7, c 9]

Саме ці показники роблять найбільший вплив на оцінку якості життя і міру задоволеності нею в тій або іншій країні. Проте існує показник, який враховує всі ці фактори - чистий економічний добробут (ЧЕД). ЧЕД - узагальнений макроекономічний показник, що характеризує якість і рівень життя населення в цілому. У світовій практиці ЧЕД використовується як доповнення до ВВП(ВНП). Об'єм ЧЕД визначається за допомогою доповнення ВВП(ВНП) товарами і послугами тіньової економіки; роботою вдома, здійснюваною самостійно, збільшенням часу на дозвілля і віднімання витрат на усунення наслідків забруднення довкілля. Цей показник був введений, оскільки ВВП(ВНП) не дає повної характеристики економічного добробуту.

П. Самуэльсон і В. Нордхаус під ЧЕД розуміють "скоректований показник національного випуску, що містить тільки ті компоненти споживання і інвестицій, які безпосередньо сприяють економічному процвітанню окремих осіб".[1, с 223]

Показник ЧЕД в макроекономічній літературі України, на жаль, не розробляється, не висувається і завдання зв'язку ЧЕД з рівнем і якістю життя. При дослідженні проблем рівня і якості життя населення необхідно використати показник ЧЕД в тісному зв'язку з ВВП.

Сукупні доходи суспільства в цілому і кожного з його членів справедливо оцінюються як показники економічного добробуту. Отримані населенням доходи складають базу певного рівня життя. Визначення рівня життя грунтоване на оцінці кількості і якості споживаних життєвих благ (матеріальних і духовних). Рівень життя оцінюється як забезпеченість населення життєвими благами і як міра задоволення потреб людей в певних благах. Склад життєвих благ дуже різноманітний. Разом з доходами населення на рівень життя впливають умови життєдіяльності, під впливом яких складається певний образ і стиль життя, оцінюється її якість.

Система показників рівня життя, рекомендована ООН, включає широке коло характеристик умов життя. Виділяють 12 груп показників:

1) Народжуваність, смертність і інші демографічні характеристики населення.

2) Санітарно-гігієнічні умови життя;

3) Споживання продовольчих товарів;

4) Житлові умови;

5) Освіта і культура;

6) Умови праці і зайнятість;

7) Доходи і витрати населення;

8) Вартість життя і споживчі ціни;

9) Транспортні засоби;

10) Організація відпочинку;

11) Соціальне забезпечення;

12) Свобода людини.

Перераховані показники розглядаються як основні. Разом з ними для оцінки і розрахунку рівня життя виділяють ряд інформаційних показників, які також є характеристиками рівня життя. До числа інформаційних показників входять національний дохід і валовий внутрішній продукт на душу населення з урахуванням середньорічних коефіцієнтів їх зростання і ряд інших. Про показники ВВП на душу населення слід сказати особливо, оскільки існують спроби використати його в якості узагальнювального. Експерти вважають, що використання цього показника, тим більше для цілей міжнародного зіставлення рівнів життя, можливо тільки по натуральній формі - через зіставлення об'ємів життєвих благ, прямо або побічно споживаних населенням. Труднощі міжнародних зіставлень в основному пов'язані з урахуванням курсів національних валют.

У економічній теорії представлені спроби оцінити рівень життя і її якість через вільний час і позаринкові його витрати у сфері домогосподарств. Концепція чистого економічного добробуту - це оцінка ВВП(ВНП). При усій важливості цих складових рівня життя показник чистого економічного добробуту використовується як розрахунковий і офіційною статистикою не застосовується.

Будь-який узагальнювальний, синтетичний показник завжди складна проблема. На думку фахівців, єдиний показник рівня життя нині не є ні можливим, ні бажаним на макроекономічному рівні. На мікрорівні проблема зводиться до виміру тих складових рівня життя, які можуть бути кількісно визначеними. Забезпеченість населення життєвими благами залежить від величини реальних доходів; міра задоволення потреб оцінюється на основі зіставлення розрахункових і реальних споживчих бюджетів сімей. Розподіл населення по доходах грунтований на розмежуванні низко-, середньо- і високодоходних груп сімей, кожна з яких має свій раціональний споживчий бюджет. На основі аналізу величини і структури витрат низько прибуткових груп населення розраховують бюджет мінімуму матеріальної забезпеченості і межі бідності.

Бідність прямо пов'язана з нерівномірністю розподілу доходів і майна. В той же час бідність не піддається точному визначенню(так само як щастя і благополуччя). У найзагальнішому вигляді ідентифікація бідності грунтована на зіставленні строго певного набору потреб і можливостей їх задоволення для певних груп населення. Потреби оцінюються на основі так званих споживчих кошиків, диференційованих за прибутковими, віковими, професійними і іншими ознаками. Мінімальні споживчі бюджети як основа для ідентифікації бідності у свою чергу диференційовані і розраховуються як бюджети фізіологічного мінімуму, як мінімум підтримка здоров'я і благопристойності, як бюджети мінімального достатку. Мінімальний достаток - це ті межі сімейного доходу, за якими не забезпечується відтворення суспільно-прийнятних умов існування, на його основі визначається поріг бідності і розраховується прожитковий мінімум.

Кількісна оцінка порогу бідності здійснюється на основі даних про вартість продуктів харчування, виходячи з раціональних норм споживання і частки витрат на живлення в сімейних бюджетах. Виявлено, що низько прибуткові сім'ї витрачають на живлення відносно більше засобів, ніж високодоходні. Питома вага вартості харчування залежить також від розміру сімей : нечисленні сім'ї витрачають на живлення відносно більше, ніж сім'ї більшої чисельності. Логіка взаємозв'язку вартості харчування і порогу бідності полягає в тому, що якщо низько прибуткова сім'я витрачає на живлення 1/n частину свого бюджету, то поріг бідності дорівнюватиме вартості живлення, помноженій на n.

Проблема виміру бідності заснована, кінець кінцем, на тому крузі потреб, задоволення яких визнається суспільно необхідним. Фактична інформація про бідні верстви населення показує, що бідність нерівномірна серед різних груп населення молодих і літніх, сімейних і самотніх, зайнятих і безробітних. Поширення бідності різне між міським і сільським населенням, в різних територіальних і природно-кліматичних регіонах, між різними етнічними групами населення.

Те, що вважається бідністю в одній країні, розцінюється як достатній рівень комфорту в іншій. Проте, навіть Ріккардо у своїх працях не лише добре розумів, що необхідна або природна межа заробітної плати зовсім не встановлюється якимось залізним законом, але що ця межа визначається місцевими умовами і звичками кожного місця і кожного часу. Він, далі, гостро усвідомлював значення більш високого рівня життя і закликав " поборників гуманності додавати сили до того, щоб зміцнювати серед шарів трудящих рішучість не допускати падіння заробітної плати до рівня, ледве достатнього для забезпечення одних тільки насущних життєвих засобів".

Раніше економісти, прибічники класичної школи, вважали, що розподіл доходу неможливо змінити. Вони говорили, що спроби впоратися з бідністю за допомогою державного втручання в економіку були безглуздими і могли просто привести до зниження загального національного доходу.

До кінця дев'ятнадцятого століття політичні лідери Західної Європи зробили кроки, що стали історичною поворотною точкою в економічній ролі уряду. Бісмарк в Німеччині, Гледстон і Дізраелі у Великобританії, а потім Рузвельт в США ввели в життя нове поняття відповідальності уряду за добробут населення. Це була держава добробуту, в якому уряд змінює напрям дії ринкових чинників для того, щоб захистити людей від певних непередбачених обставин і гарантувати їм мінімальний життєвий рівень.

Важливими умовами існування держави добробуту є: державні пенсії, страхування від нещасних випадків і хвороб, а також від безробіття, програми по забезпеченню продуктами харчування і житлом, допомога сім'ям і матеріальна допомога певним групам населення.

Учені пропонують безліч варіантів того, як можна впоратися з бідністю. Різні підходи часто відбивають різні погляди на витоки бідності. Прибічники сильних державних дій розглядають бідність як результат соціальних і економічних умов, з якими незаможні не можуть впоратися. Вони вказують на недоїдання, погану освіту, розбиті сім'ї, дискримінацію, відсутність можливості працювати і шкідливе оточення як центральні визначальні чинники бідності.

Дані по різних країнах демонструють, що нерівність починає рости у міру економічного розвитку, а потім зменшується. Найбільші показники нерівності - коли розкіш і достаток співіснують з жорстокою убогістю - мають місце в країнах з середніми доходами, зокрема в країнах Латинської Америки - Перу, Панамі, Бразилії і Венесуелі. У цих країнах на долю бідної частини населення доводиться лише 2% загального доходу, тоді як найбагатші 10% отримують 40% загального доходу.

Крім основних макроекономічних показників деякі організації розраховують ще й альтернативні, які враховують ті показники, які важливі для оцінки саме добробуту населення. До таких показників вдносять трикутний індекс добробуту нації та міжнародний індекс щастя(МІЩ)

Трикутний індекс добробуту націй (Wealth of Nations Triangle Index) розроблений Money Matters Institute вперше був представлений після Всесвітнього саміту по соціальному розвитку, що відбувся в 1995 році в Копенгагені. Тоді політичні лідери, представники міжнародних організацій і провідні фінансисти прийшли до думки про необхідність розробки незалежного способу виміру і визначення стану країн відносно загальноприйнятих норм і стандартів розвитку людини, що розвиваються.[14]

Розрахунок Трикутного індексу добробуту націй здійснюється за умови, що запорукою добробуту певної країни є збалансований розвиток економіки, соціального середовища і інформаційної інфраструктури. При оцінці кожної з цих трьох категорій враховується ще 21 змінна. Найвищий бал для кожної категорії - 800, отже, загальний максимально можливий бал - 2400. Для порівняння, загальний індекс 5 розвинених націй (Японії, Нідерландів, Сінгапуру, Іспанії і США) складає 1908 балів. Їх економічна складова дорівнює 651 балам, соціальне середовище оцінене в 634 бали, тоді як оцінка інформаційної інфраструктури складає 624.

Цей індекс дає порівняльну оцінку потенціалу економічного і соціального розвитку окремо взятої нації. На сьогодні в розрахунок індексу входять 70 країн, що вважаються в міжнародному інвестиційному співтоваристві ринками", що "розвиваються, або що продемонстрували значні досягнення в соціальному розвитку, що вже є сильним аргументом для потенційних інвесторів.

Міжнародний індекс щастя (Happy Planet Index) - являє собою індекс, що відображає добробут людей та стан навколишнього середовища в різних країнах світу, який був запропонований New Economics Foundation (NEF) в липні 2006 року. [17] Головне завдання індексу відобразити «реальний» добробут націй. Для порівняння рівня життя в різних країнах використовується значення ВВП на душу населення або ІЛР, але ці індекси не завжди можуть відобразити реальний стан речей. Зокрема порівняння значення ВВП вважається недоречним, оскільки кінцева мета більшості людей не бути багатими, а бути щасливими та здоровими.

Міжнародний індекс щастя (МІЩ) грунтується на загальних утилітарних принципах, що більшість людей хочуть прожити довге і повноцінне життя, а країни прагнуть зробити все можливе для досягнення максимального добробуту своїх громадян, розумно використовуючи наявні ресурси, не завдаючи шкоди довкіллю. Для розрахунку індексу використовуються три показники: суб'єктивна задоволеність життям людьми, очікувана тривалість життя і так званий «екологічний слід».

Вперше МІЩ був розрахований у 2006 році, до нього увійшли 178 країн. Україна посідає 174 місце з результатом 22,21. Враховуючи, що найвище значення в рейтингу оцінено в 68,21 можна зробити висновок про те, що добробут українців на досить низькому рівні. Вдруге розрахунок проводився в 2009 році, до нього увійшли 143 країни. За підсумками 2009 року, "найщасливішими" країнами, виявилися: Коста-Ріка, Домініканська республіка та Ямайка. "найнещасливішими»: Зімбабве, Танзанія та Ботсвана. Що ж до України, то в рейтингу 2009 року наша країна посідає 95 сходинку зі значенням 38,1. Враховуючи тенденцію хотілось би, щоб при наступному розрахунку цього індексу місце України було кращим. [17]

2.2 Індекс людського розвитку

Сьогодні в період трансформаційних змін соціальної та економічної системи України та багатьох країн світу однією з найважливіших проблем суспільства є не лише збереження, а й примноження людського потенціалу країни. Це завдання може бути реалізовано лише за умови забезпечення стійкого та динамічного людського розвитку, що має відбуватись на якісно новій основі і який потребує адекватного та соціально гарантованого економічного забезпечення.

Актуальним в теоретичному та практичному плані є поглиблене розуміння тих тенденцій, закономірностей і факторів, що визначають стан, рівень та перспективу якісної динаміки людського розвитку населення України в складних сучасних умовах, а також наукове обґрунтування шляхів та ефективних механізмів забезпечення цього процесу.

Кінцевою метою економічного розвитку будь-якої країни та світу в цілому має бути створення умов для всебічного розвитку людини, покращення її добробуту, забезпечення її довгого та здорового життя. Саме за рівнем розвитку людського потенціалу можна судити про рівень соціально-економічного розвитку країни в цілому.

Саме через це за рішенням Генеральної Асамблеї ООН в 1965 році була створена Програма Розвитку ООН (ПРООН). [16] Це впливова міжнародна організація, що має численний апарат фахівців. Її штаб-квартира розташована у Нью-Йорку. У більш ніж 100 країнах вона має свої постійні представництва. Діяльність ПРООН у цей час ведеться майже у всіх країнах, що розвиваються.

Концепція людського розвитку розглядає розвиток людини як основну мету і критерій суспільного прогресу. Головні цілі людського розвитку мають три напрямки розвитку: по-перше, тривалість життя людини, підтримуючи задовільний стан здоров'я, по-друге, одержання освіти, яка відповідає сучасним вимогам, по-третє - доступ до засобів, що забезпечують гідний рівень життя.

Найважливішим показником є щорічний індекс людського розвитку (ІЛР) у різних країнах світу.

ПРООН ґрунтується на мінімальному наборі показників, за якими можна зібрати достовірні порівняльні дані в усіх країнах світу. Кожен з показників покликаний кількісно виразити один з ключових напрямів (вимірів) людського розвитку. Ці показники періодично переглядаються, вдосконалюються і т. ін., проте ключові виміри людського розвитку залишаються незмінними відтоді, як Мегнад Десаі та Амартья Сен винайшли індекс розвитку людського потенціалу (індекс людського розвитку - ІЛР), а ПРООН включила його у свою доповідь 1990 року.

Це саме ті три виміри, які відображають ключові можливості у забезпеченні всього процесу людського розвитку: прожити довге й здорове життя (вимір - довголіття); набути, розширювати й оновлювати знання (вимір освіченість); мати доступ до засобів існування, що забезпечують гідний рівень життя (вимір - матеріальний рівень життя).

Вимір довголіття відображає можливість людей прожити тривале й здорове життя. Виміром довголіття обрано показник середньої очікуваної тривалості життя при народженні. Це один з найпоширеніших показників міжнародної статистики. Він розраховується майже для всіх країн за зіставною методикою і виражається, як правило, в роках. Середня очікувана тривалість життя при народженні характеризує середній показник тривалості життя стосовно новонароджених у даному році, якщо б їм довелося прожити все життя в умовах даної інтенсивності смертності.

Показник освіченості також важливий не лише сам по собі. Цей вимір людського розвитку відображає можливості людей набувати знання і здібності для повноправної та багатогранної участі в житті сучасного суспільства та значимого особистого внеску в це життя. Особливістю цього показника є те, що він складається з двох компонентів: досягнутого рівня грамотності дорослого населення та сукупної частки учнів у загальній чисельності населення відповідного віку. При побудові цього показника виходять з того, що грамотність є необхідною передумовою здобуття освіти, першим кроком навчання, і тому міра грамотності (частка грамотних у загальній чисельності населення, старшого за 15 років) має бути важливішим серед показників даного виміру людського розвитку.

Показник матеріального рівня життя має відображати можливості доступу людей до матеріальних ресурсів, необхідних для гідного існування, включаючи ведення здорового способу життя, забезпечення територіальної та соціальної мобільності, обмін інформацією й участь у житті суспільства. Цей вимір, безумовно, є найскладнішим для оцінки та трактування людського розвитку. Програма розвитку ООН наголошує, що матеріальний стандарт життя (або персональне багатство) лише відкривають для людини можливості, однак не визначають використання цих можливостей. Тобто це засіб, що розширює можливості вибору, але не сам вибір. Матеріальний рівень життя у розрахунку ІЛР характеризується скоригованим реальним (розрахованим за паритетом купівельної спроможності національної валюти) валовим внутрішнім продуктом (ВВП) на душу населення.

Для принаймні часткового згладжування суперечностей ВВП на душу населення як показника людського розвитку використовуються певні методичні прийоми. По-перше, ВВП на душу населення перераховується в міжнародну валюту (на практиці - долар США) не за офіційним обмінним курсом, а за паритетом купівельної спроможності, який визначається кількістю одиниць національної валюти, необхідною для придбання певного «кошика» товарів і послуг, аналогічного тому, який можна купити на 1 долар у США. По-друге, для врахування спадної корисності доходу, що зростає, використовується процедура нормування ВВП за десятковим логарифмом. У такому розрахунку будь-який приріст доходу дисконтується, однак має певну цінність, а зменшення граничної корисності відображається специфікою самої логарифмічної функції.

Отже, для кількісного представлення трьох базових вимірів людського розвитку використовуються такі індикатори: середня очікувана тривалість життя при народженні (показник довголіття); частка грамотних серед населення 15 років і старшого та сукупна частка учнів серед населення відповідного віку (показники освіченості); скоригований реальний ВВП на душу населення (показник матеріального добробуту). Перераховані індикатори вимірюються різними одиницями вимірювання, змінюються вони нерівномірно та нерідко різноспрямовано. Тому для побудови загального індексу людського розвитку (ІЛР) потрібне агрегування цих індикаторів, тобто зведення їх воєдино.

(11)

Де: - індекс тривалості життя;

- індекс рівня освіченості;

- індекс скоригованого реального ВВП на душу населення. [16]

У загальному вигляді індекс людського розвитку (Human development index - HDI) розраховується за формулою простої середньої арифметичної індексу тривалості життя, індексу рівня освіченості та індексу скоригованого реального ВВП на душу населення :

Індекс тривалості життя (life) обчислюється за формулою:

(12)

Де: Хi - очікувана тривалість життя при народженні населення і-тої території;

Хmax - максимальне значення показника (прийняте на рівні 85 років);

Хmin - мінімальне значення показника (прийняте на рівні 25 років).

Індекс рівня освіченості (o) обчислюється за формулою:

(13)

Де: Iadult - індекс грамотності дорослого населення;

Ichild - індекс сукупної частки учнів у загальній чисельності населення відповідного віку.

Індекс скоригованого реального ВВП (Iinc) на душу населення обчислюється за формулою:

(14)

Де: Хi - скоригований реальний ВВП у розрахунку на рік (за паритетом купівельної спроможності) на душу населення і-тої території;

Хmax - максимальне значення показника (прийняте на рівні 40 000 доларів на рік);

Хmin - мінімальне значення показника (прийняте на рівні 100 доларів на рік). [16]

Тож показник ІЛР для кожної країни свідчить про те, скільки ще належить зробити цій країні для досягнення певних цілей - середньої тривалості життя (85 років), повної грамотності населення та суцільного охоплення навчанням молоді і рівня середньорічних доходів на душу населення у розмірі 40 000 доларів за паритетом купівельної спроможності національної валюти. Ці цілі тим ближчі, чим ближчим є значення ІЛР до одиниці. Система числових показників вимірювання рівня людського розвитку, яка використовується ПРООН для більшості країн, далека від досконалості, у зв'язку з чим вона не лише постійно вдосконалюється, а й постійно підлягає критиці. Проте вона чітко обґрунтована теоретично та обумовлена наявністю статистичних даних, порівнянних для практично всіх країн світу.

Водночас для розрахунку показників людського розвитку в конкретній країні (наприклад, в Україні) можна і варто застосовувати ширшу національну статистичну базу, що дасть змогу розробити хоча і складніші, але виваженіші та інформативніші показники. За даними ПРООН Україна займає 76 позицію зі значенням 0,729. Україна входить до групи країн з середнім рівнем людського розвитку та різниця з високо розвиненими країнами невелика. З метою оптимальної адаптації глобальних ідей людського розвитку до конкретних умов України вітчизняні вчені під керівництвом члена-кореспондента АН України Е. Лібанової та професора О. Власюка розробили національні методики вимірювання людського розвитку для регіонів України. Ці методики враховують набагато більше основних аспектів людського розвитку: демографічний розвиток; розвиток ринку праці; матеріальний добробут населення; умови проживання населення; рівень освіти населення; стан та охорону здоров'я; соціальне середовище; екологічну ситуацію; фінансування людського розвитку. Для розрахунку значення кожного з названих аспектів використовуються цілі групи детальніших показників.

Водночас ІЛР не враховує багато параметрів, що забезпечують можливості вибору, і є цінними для людей. У зв'язку з цим триває постійна робота з удосконалення методики його розрахунку та доповнення його іншими синтетичними показниками. Проте жодні зміни у методиці розрахунку ІЛР не можуть зменшити його значення як принципово нового інструмента вивчення суспільного прогресу. Разом з тим методика розрахунку ІЛР має бути розширена та вдосконалена для використання всередині країни.