27 липня 1936 р. за рішенням президії АН УРСР був створений Інститут економіки. У 1937 р. до нього було приєднано Інститут демографії і санітарної статистики АН УРСР.

Перед Інститутом економіки АН УРСР було поставлено завдання наукового узагальнення досягнень в області соціалістичного будівництва і розвитку народного господарства УРСР, розширення й поглиблення економічних досліджень з теоретичних і практичних проблем.

У 1957 році в м. Харкові була організована філія Інституту економіки АН УРСР, яка в 1965 р. перетворилася в харківське відділення, яке очолив д. е. н., проф. Мірошников П.С., а з 1973 р. - д. е. н., проф. Золотарьов А. М.

Основним науковим напрямком харківського відділення стало дослідження соціально-економічних проблем науково-технічного прогресу (НТП), питання інтенсифікації виробництва в машино будівництві. Удосконалення організації виробництва й праці на промислових підприємствах і в об'єднаннях, підвищення ефективності використання трудових ресурсів у північно-східному регіоні республіки.

У той час у харківському відділенні інституту створилася наукова школа з проблем підвищення ефективності промислового виробництва, насамперед машинобудування, до складу якої входили: д. е. н., проф. Мірошников П.С., д. е. н., проф. Золотарьов А.М., д. е. н., проф. Одинцова Г.С., д. е. н., проф. Бабич В.П., д. е. н., проф. Занегін А.Г. та ін.

Наприкінці 2005 року харківське відділення Інституту економіки НАН України було реорганізовано в Науково-дослідній центр індустріальних проблем розвитку (НДЦ ІПР) НАН України. Очолив центр д. е. н., проф. Кизим М.О.

Головне завдання центру полягає в проведенні фундаментальних і прикладних економічних досліджень, спрямованих на підвищення їх теоретичного і практичного рівня, та розробці на цій основі напрямів і методів соціально-економічного розвитку України, її регіонів та окремих секторів економіки.

Центр здійснює дослідження з таких основних напрямків:

інноваційний розвиток і конкурентоспроможність регіонів і суб'єктів господарювання;

економічні проблеми розвитку машинобудівного комплексу;

злиття і поглинання в економіці;

проблеми розвитку старопромислових регіонів, територіально-виробнича та кластерна побудова регіональної економіки;

територіально-виробнича та кластерна побудова економіки регіону.

Далі розглянемо тематику та обсяги найважливіших фундаментальних і прикладних науково-дослідних робіт.

У 2005 році обсяг державного фінансування центру складав - 629,0 тис. грн. (госпдоговірної тематики не було), у 2006 році - 861,3 тис. грн. темп зростання 136,9% (госпдоговірна тематика - 80,0 тис. грн, або 9,3%), 2007 році - 1360 тис. грн, темп зростання до 2006 року - 157,9%, до 2005 року - 216,2% (госпдоговірна тематика - 326,5 тис. грн, або 9,3%).

У 2008 році планується обсяг фундаментальних і прикладних науково-дослідних робіт на суму 1886,4 тис. грн.

У 2007 році центр виконував такі найважливіші фундаментальні та прикладні науково-дослідні роботи:

циклічна динаміка економіки України та моделювання соціально-економічного розвитку;

обґрунтування стратегічних напрямів соціально-економічного розвитку регіону в умовах євро інтеграційних процесів;

стратегія розвитку машинобудівного комплексу;

формування організаційно-економічного механізму корпоративного управління промислових підприємств регіону;

розробка стратегії соціально-економічного розвитку Харківської області до 2015 року;

розробка механізму інтеграції Харківської області в стратегічний простір Східної Європи;

дослідження об'єктивних передумов і розробки прогнозів розвитку виробництва металургійного коксу в Україні;

будівництво комплексу доменної печі № 7 в ДЦ № 2 ВАТ НАМК для визначення ефективності споживання енергії.

За участі наукових співробітників центру для Харківської області у 2006-2007 рр. було розроблено такі стратегії та програми:

стратегія соціально-економічного розвитку Харківської області на період до 2011 року;

програма підвищення рівня та покращення якості життя населення Харківської області на період до 2015 року;

програма науково-технічного та інноваційного розвитку регіону на період до 2015 року;

регіональна програма розвитку експортного потенціалу Харківської області на 2006-2007 роки;

угода про співпрацю між кабінетом міністрів України та харківською обласною державною адміністрацією.

У 2008 році центром проводитимуться наукові дослідження по таких пріоритетних напрямках:

стратегії розвитку високотехнологічних галузей промислового комплексу України в рамках цільової комплексної програми "Україна - XXI століття: стратегічні пріоритети соціально-економічного розвитку на 2007-2011 роки";

механізм формування і державної підтримки регіональних науково-виробничих кластерних структур в умовах глобалізації;

модель формування регіональних кластерних структур;

оцінювання конкурентоспроможності інтегрованих структур бізнесу;

стан і прогнозування розвитку високотехнологічних галузей економіки України: космічної, авіаційної, енергомашинобудування, біотехнологій;

моделювання сценаріїв соціально-економічного розвитку України на основі її інноваційного розвитку;

оцінка і прогнозування розвитку технологічних укладів, базових технологій і проривних інновацій та їх вплив на якість життя українців.

Наукові підрозділи центру такі:

відділ інноваційного розвитку та конкурентоспроможності (завідувач - д. е. н., проф. Клебанова Т.С.)

відділ проблем розвитку регіональної економіки (завідувач - д. е. н., проф. Іванов Ю.Б.)

відділ проблем машинобудування (д. е. н., проф., Ястремська О.М.).

Для аналізу інноваційної діяльності НДЦ ІПР НАН України розглянуто чисельність співробітників центру, тобто науковий потенціал.

Загальна чисельність співробітників у центрі на 01.01.08 року складає 35 осіб, що становить 116,7% до 2005 року.

Чисельність докторів економічних наук на 01.01.08 року склала 11 осіб проти 3 у 2005 році, або темпи зростання - на 366,7%.

Чисельність кандидатів економічних наук за цей же період збільшилася на 175%.

Чисельність докторів і кандидатів наук склала 51,4%до загальної чисельності співробітників.

Чисельність, осіб

Роки

Рис.2.1 Динаміка чисельності докторів та кандидатів наук

У 2008 році планується довести чисельність докторів наук до 12 осіб, кандидатів наук також до 12 осіб.

Молодих спеціалістів у віці до 35 років у центрі налічується 11 осіб, або 31,4% до загальної чисельності співробітників.

У 2008 році планується, що чисельність молодих спеціалістів становитимете 14 осіб.

До 2006 року в Центрі діяла аспірантура, у якій навчалося 3 особи. У 2007 році в центрі відкрито докторантуру. На цей час діє аспірантура та докторантура за двома спеціальностями: 08.00.03 - Економіка та управління національним господарством; 08.00.04 - Економіка та управління підприємствами (за видами економічної діяльності).

З 2007 року в Центрі діє спеціалізована вчена рада за спеціальностями: 08.00.03 - економіка та управління національним господарством; 08.00.04 - Економіка та управління підприємствами (за видами економічної діяльності).

У 2007 році відбулося 4 захисти.

Співробітники центру захистили 2 дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук.

Далі розглянемо стан основних засобів центру. Показниками, що характеризують стан основних засобів є наступні:

коефіцієнт зносу;

коефіцієнт придатності.

Коефіцієнт зносу характеризує частку вартості основних засобів, що її списано на витрати виробництва в попередніх періодах. Коефіцієнт зносу визначається відношенням суми зносу основних засобів до балансової вартості основних засобів.

Показник зносу основних засобів може визначатись також у відсотках на початок і на кінець звітного періоду і дає змогу оцінити стан основних засобів. Коефіцієнт придатності основних засобів розраховується за формулами: Кп=1-Кз або Кп=100% -Кз

Коефіцієнт придатності показує, яка частина основних засобів придатна для експлуатації в процесі господарської діяльності.

Розрахуємо коефіцієнти зносу та придатності основних засобів:

За 2007 рік За 2008 рік

Кз = 113888/129326 = 0,88 Кз = 104917/162930 = 0,64

Кп = 1 - 0,88 = 0,12 Кп = 1 - 0,64 = 0,36

Що нижчий коефіцієнт зносу (вищий коефіцієнт придатності), то ліпшим є технічний стан, основних засобів. Спрацьовані (застарілі) основні засоби зумовлюють і необхідність застосування застарілих технологічних процесів, що призводить до неконкурентоспроможності продукції.

В даному випадку коефіцієнт зносу перевищує коефіцієнт придатності, що свідчить про поганий технічний стан основних засобів. Але в 2008 році стан основних засобів покращився порівняно з 2007 роком.

Обсяг бюджетного фінансування у 2008 році склав 1592158 грн.

НДЦ ІПР НАН України займається дослідженням та аналізом діяльності різних промислових підприємств Харківського регіону. На базі даних, що були надані в НДЦ роздивимось діяльність ДП ХЕМЗ.

Харківський електромеханічний завод - ХЕМЗ має вікове коріння. В 1888 році на базі купецьких майстерень в м. Рига був створений "Російський Балтійський електротехнічний завод". Протягом подальших років до 1915 року, змінюючи організаційно-правову структуру і власників (1898г. - електрична компанія "УНІОН", 1904 р. - німецька фірма "AEG", 1905 р. - акціонерне російське товариство "Загальна компанія електрики" - ВКЕ) завод виконував замовлення по виготовленню електроустаткування для військово-морських судів. В 1915 році завод був передислокований до м. Харкова. З того часу почався період становлення заводу в тому варіанті, яким він зараз є, як багато профільне електротехнічне підприємство з різноманітною номенклатурою продукції, що випускається.20 грудня 1917 року завод був перейменований і став називатися "електросила - 1". До 1925 року були створені виробництва по випуску широкої номенклатури електротехнічних виробів, завод став називатися Державне підприємство " Харківський електромеханічний завод" - ХЕМЗ. Всього з активною участю заводу ХЕМЗ було створено 19 підприємств в Росії, Україні, Білорусі, Молдавії, Грузії. Особливість поставок ДП "ХЕМЗ" полягає у можливості забезпечувати комплектним електроустаткуванням не тільки окремі агрегати і механізми такі, як, наприклад, прокатні стани або шахтні підйомні установки, але і поставляти комплекти для цехів і цілих заводів. ГП "ХЕМЗ" постійно удосконалює устаткування, що випускається, і, зокрема, має досвід установки двигунів з підвищеними параметрами на колишні фундаменти. Окрім поставок комплектного електроустаткування для металургійної і гірничодобувної промисловості, ДП "ХЕМЗ" поставляє комплектні пристрої (станції управління, щити і шафи управління) за технічними завданнями замовників для оснащення різних механізмів. Для комутації електричних ланцюгів випускається широка гамма електромагнітних контакторів і автоматичних вимикачів.

Державне підприємство "Харківський електромеханічний завод" включає головний завод, науково-дослідний інститут та особливе конструкторське бюро.

Основна продукція підприємства:

двигуни;

контактори електромагнітні;

автоматичні вимикачі серії А3700;

електроприводи комплектні;

низьковольтні комплектні пристрої галузевого призначення.

Також підприємство надає наступні послуги:

виготовлення і поставка устаткування і запчастин до нього;

виконання шефмонтажа і шефналадка поставленого устаткування;

технічний супровід і консультації при експлуатації устаткування;

ремонт електродвигунів раніше виготовлених ХЕМЗ а також іншими підприємствами колишнього СРСР і інофірм далекого зарубіжжя;

проектування необхідних замовнику електричних машин і генераторів постійного і змінного струму;

ремонт низьковольтної апаратури і електроприводу;

консультації технічні по оптимальному рішенню в області електроприводу (у тому числі тиристорного), електричних машин, апаратів низької напруги і НКУ;

технічне навчання експлуатаційного персоналу;

Продукція заводу "ХЕМЗ" широко відома в країнах СНД, країнах Східної Європи, Азії, Африки.

На даному підприємстві використовується вертикально-лінійна організаційна структура управління. Органи управління підприємством в основному сформовані на принципах функціональної підпорядкованості (економічні, комерційні та технічні служби, управління виробництвом і соціальною сферою) та орієнтовані на централізацію процесів управління.

У побудові органів управління переважає лінійна схема підпорядкованості, розгалужена практично в усіх напрямках, тобто вище керівництво має в підпорядкуванні своїх заступників, і тільки потім - структурні підрозділи апарата управління. Така структура стимулює ділову й професійну спеціалізацію, зменшує дублювання зусиль і споживання матеріальних ресурсів. Схема організаційної структури підприємства ДП ХЕМЗ наведена в додатку Б.

Державне підприємство "Харківський електромеханічний завод" є підприємством з 100% часткою державної власності і входить в список №1 підприємств, що не підлягають приватизації, відповідно до Закону України "Про перелік об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації".

Розглянемо стан інноваційної діяльності на ДП ХЕМЗ за 2002-2008 р.

Основні показники, які характеризують інноваційні процеси на ДП ХЕМЗ подано у таблиці 2.1.

Таблиця 2.1.

Основні показники інноваційної діяльності ДП ХЕМЗ

Отже, відповідно до інформації, наведеної у таблиці, можливо зробити висновки про низьку інноваційну активність підприємства, що аналізується.

Так питома вага працівників, що виконують науково-технічні роботи підвищилась у період з 2002 по 2005 рік (з 0,04 у 2002р., до 0,06 у 2004 та 0,07 у 2005 році). Але надалі цій показник значно знизився і у період 2006-2008 р. дорівнював нулю. Питома вага витрат на дослідження та розробки в загальному обсязі витрат на інновації та питома вага власних інвестицій на технологічні інновації в загальному обсязі витрат на інновації у 2002 році становила 1,00, а у наступні роки (2003-2008) знизилась до нуля. Питома вага інвестицій в нематеріальний основний капітал в загальному обсязі інвестицій в основний капітал лише у 2007 році складала 0,02, а питома вага інвестицій на інформатизацію в загальному обсязі інвестицій у 2008 році склала 0,02, у період 2002-2007 вона дорівнювала нулю.

Така низька інноваційна активність даного підприємства обумовлена певними зовнішніми та внутрішніми чинниками, а саме:

відсутність мотивації суб'єктів господарювання до підвищення конкурентоспроможності підприємств шляхом упровадження інновацій;

значний податковий тиск на промисловий сектор економіки;

недостатньо розвинена ринкова інфраструктура, що робить неможливим широке залучення інвестицій;

невисокий рівень розвитку інфраструктури інноваційної діяльності;

брак у підприємств фінансових ресурсів для інноваційно-інвестиційних витрат і ін.

Основною причиною, яка стримує інноваційну активність підприємств промисловості, є, передусім, відсутність власних коштів на придбання новітньої техніки і впровадження нових технологій. Інноваційній діяльності заважають незавершена законодавча база, високий економічний ризик, недостатність інформації технічного і технологічного характеру.

2.3 Аналіз фінансового стану ДП ХЕМЗ

Фінансовий стан підприємства характеризується ступенем його прибутковості та оборотності капіталу, фінансової стійкості та динаміки структури джерел фінансування, здатності розраховуватися за борговими зобов'язаннями.

Правильна оцінка фінансових результатів діяльності та фінансового стану підприємства за сучасних умов господарювання дуже потрібна як для його керівництва і власників, так і для інвесторів, партнерів, кредиторів, державних органів.

Для оцінки фінансового стану підприємства необхідна відповідна інформаційна база. Такою можуть бути звіт про фінансові результати діяльності і баланс.

Фінансовий аналіз - це процес дослідження фінансового стану й основних результатів фінансової діяльності підприємства з метою виявлення резервів подальшого підвищення його ринкової вартості й забезпечення ефективного розвитку. Основною метою фінансового аналізу є одержання невеликого числа ключових параметрів, що дають об'єктивну і точну картину фінансового стану підприємства і фінансових результатів його діяльності.

Основними завданнями аналізу фінансового стану підприємства є:

оцінка динаміки складу і структури активів, їх стану і руху;

оцінка динаміки складу і структури джерел власного і позичкового капіталу;

аналіз абсолютних відносних показників фінансової стійкості підприємства;

аналіз платоспроможності підприємства і ліквідності активів його балансу.

Оцінку фінансової діяльності ДП "ХЕМЗ" за 2007-2008 роки можна провести на основі фінансової звітності підприємства за зазначений період: Форма №1 "Баланс" і Форма №2 "Звіт про фінансові результати", наведені в додатку В.

Горизонтальний аналіз складається в порівнянні показників бухгалтерської звітності з показниками попередніх періодів [8].

Найпоширенішими методами горизонтального аналізу є:

просте порівняння статей звітності й аналіз їхніх різких змін;

аналіз змін статей звітності в порівнянні зі змінами інших статей.

Горизонтальний аналіз балансу полягає в порівнянні кожної статті балансу і розрахунку змін абсолютних і відносних величин, а також в якісній характеристиці виявлених відхилень.

Згідно, горизонтального аналізу активу балансу, представленого у додатку Д, можна зробити висновок, що всі показники статей активу балансу зростають і зростають суттєво. Зросла і дебіторська заборгованість по розра-хунках (із внутрішніх розрахунків) на 13961, 7 тис. грн. та інша поточна дебі-торська заборгованість на 36178,4 тис. грн. Також зросла дебіторська заборго-ваність за товари, роботи, послуги на 2034,7 тис. грн., що є негативною зміною.

Що стосується горизонтального аналізу пасиву балансу (додаток Д), то ситуація схожа, розмір статутного капіталу зріс на 491613,9 тис. грн. Підприємство не має довгострокових зобов'язань (довгострокові кредити банків та інші довгострокові зобов'язання).

Вертикальний аналіз - розрахунок питомої ваги статей і розділів балансу в підсумку балансу на кінець і початок звітного періоду, і оцінка його зміни.

Зменшення чи збільшення показників статей балансу при горизонтальному аналізі призводить до збільшення чи зменшення, відповідно, показників при вертикальному аналізі активу та пасиву балансу.

Так, при вертикальному аналізі активу балансу (табл. Д.3), питома вага необоротних активів в підсумку балансу знизилась на 4,53%, питома вага оборотних активів підсумку балансу зросла на 4,51%.

При вертикальному аналізі пасиву балансу (табл. Д.4), питома вага власного капіталу в підсумку балансу знизилася на 10,93%, це пов'язано зі збільшенням величини непокритого прибутку. Питома вага довгострокових зобов'язань в підсумку балансу знизилась, це пов'язано зі зменшенням суми кредитів банку. Питома вага кредиторської заборгованості за товари, роботи, послуги в підсумку розділу знизилась не суттєво на 0,04%, тоді як питома вага поточних зобов'язань за розрахунками з одержаних авансів в підсумку розділу зросла на 18,66%.

Загалом питома вага поточних зобов'язань в підсумку балансу змінилася - зросла на 11,56%.

Фінансова стабільність характеризує співвідношення між власним і позиковим капіталом підприємством. Аналіз фінансової стабільності містить у собі: аналіз абсолютних показників фінансової стабільності й аналіз відносних показників фінансової стабільності.

Абсолютними показниками фінансової стабільності є показники, що характеризують ступінь забезпеченості запасів і витрат підприємства джерелами їхнього формування.

До абсолютних показників фінансової стабільності відносяться [10]:

1. Наявність власних джерел формування запасів і витрат (ВОЗ):

ВОЗ=РВС - Необоротні активи (П1РАБ), (2.1)

де РВК - реальний власний капітал підприємства;

П1РАБ - підсумок 1-го розділу активу балансу.

Реальний власний капітал підприємства розраховується як сума підсумків першого, другого й п'ятого розділів пасиву балансу:

РвК=П1РПБ+П2РПБ+П5РПБ (2.2)

2. Наявність власних і довгострокових джерел формування запасів і витрат (ВД):

ВД = ВОЗ + Довгострокові пасиви підприємства (П3РПБ) (2.3)

Де П3РПБ - підсумок третього розділу пасиву балансу.

3. Наявність загальної величини джерела формування запасів і витрат (ОД):

ОД = ВД + Короткострокові пасиви підприємства (2.4)

Де Короткострокові пасиви підприємства - сума рядків 500 і 510 балансу.

Цим трьом показникам відповідає три показники надлишку (+), недоліку (-) відповідних коштів формування запасів:

?ВОЗ=ВОЗ - Запаси

?ВД=ВД - Запаси

?ОД=ОД - Запаси

Величина запасів і витрат являє собою суму рядків 100, 110, 120, 130.

Далі розглянемо аналіз абсолютних показників фінансової стійкості підприємства, який представлений у табл.2.2 Він показує як змінилися абсолютні показники та аналізує період.

Таблиця 2.2

Аналіз абсолютних показників фінансової стійкості

Негативне значення наявності власних оборотних засобів (ВОЗ), пояснюється тим, що власні оборотні засоби забезпечуються кредитними коштами. Реальний власний капітал зріс на 216279,90 тис. грн., тому що збільшилась величина статутного капіталу. Величина необоротних активів зросла на 307260,50 тис. грн. Наявність власних та довгострокових запозичених джерел формування запасів та витрат (ВД) зменшилась на 91345,7 тис. грн., що призводить до надлишку ВД. Загальна величина запасів зросла на 173358,7 тис. грн.

Для характеристики фінансової стабільності підприємства виділяють чотири типи фінансової стабільності, яким відповідають наступні умови [3]:

1. Абсолютна стабільність фінансового стану, коли власні джерела формування оборотних активів покривають запаси й витрати:

, ,

2. Нормальний стійкий фінансовий стан, коли запаси й витрати покриваються сумою власних джерел формування оборотних активів і довгострокових позикових коштів:

, ,

3. Нестійкий фінансовий стан, коли запаси й витрати покриваються сумою власних джерел формування оборотних активів, довгострокових позикових коштів, короткострокових кредитів і позичок:

, ,

4. Кризовий фінансовий стан, коли запаси й витрати не покриваються всіма видами можливих джерел їхнього забезпечення, підприємство перебуває на грані банкрутства:

, ,

Згідно отриманих результатів, можна зробити висновок, що на початок та на кінець звітного періоду підприємство знаходиться у нормальному стійкому фінансовому становищі, запаси й витрати покриваються сумою власних джерел формування оборотних активів і довгострокових позикових коштів.

До відносних показників фінансової стабільності відносяться [7]:

1. Коефіцієнт автономії - відношення реального власного капіталу до загального розміру капіталу підприємства:

, (2.5)

Де ИБ - підсумок пасиву балансу.

2. Коефіцієнт фінансової стабільності підприємства:

(2.6)

3. Коефіцієнт забезпеченості оборотних активів власними джерелами формування:

(2.7)

4. Коефіцієнт забезпеченості запасів власними джерелами їхнього формування:

(2.8)

5. Коефіцієнт маневреності власного капіталу підприємства:

(2.9)

6. Коефіцієнт реальної вартості майна:

(2.10)

7. Коефіцієнт співвідношення позикових і власних коштів:

(2.11)

Коефіцієнт автономії (K_а) являє собою одну з найважливіших характеристик фінансової стабільності підприємства, його незалежність від позикового капіталу й дорівнює частці джерел коштів у загальному підсумку балансу [14]. Значення коефіцієнту забеспеченості оборотних активів власними коштами та коефіцієнту забеспеченості запасів власними джерелами формування є негативними.

Таблиця 2.3

Аналіз відносних показників фінансової стійкості

Коефіцієнт автономії (K_а) являє собою одну з найважливіших характеристик фінансової стабільності підприємства, його незалежність від позикового капіталу й дорівнює частці джерел коштів у загальному підсумку балансу [14]. Значення коефіцієнту забеспеченості оборотних активів власними коштами та коефіцієнту забеспеченості запасів власними джерелами формування є негативними.

Коефіцієнт співвідношення позикового й власного капіталу, або коефіцієнт фінансового ризику, показує співвідношення притягнутих коштів і власного капіталу [3]. Цей коефіцієнт у 2007 році є нормативним, а у 2008 році більше нормативного.

Коефіцієнт маневреності власного капіталу показує яка частина власного оборотного капіталу перебуває в обороті, тобто в тій формі, що дозволяє вільно маневрувати цими коштами, а яка капіталізована. Цей коефіцієнт має негативне значення, що показує, що власного капіталу в обороті майже немає.

Ріст коефіцієнту реальної вартості майна свідчить про зростання виробничих можливостей підприємства.

Проведемо аналіз ліквідності. Аналіз ліквідності підприємства включає аналіз ліквідності балансу й аналіз відносних показників ліквідності.

Ліквідність підприємства - це його здатність вчасно розраховуватися за своїми обов'язками [5].

По ступені ліквідності активи підприємства групуються в такий спосіб [9]:

А1 - найбільш ліквідні активи (кошти, а також поточні фінансові інвестиції - сума рядків 220, 230, 240);

А2 - швидко реалізовані активи (дебіторська заборгованість, а також інші оборотні активи - сума рядків 150, 160, 170, 180, 190, 200, 250);

А3 - повільно реалізовані активи (запаси - сума рядків 100, 110, 120, 130, 140);

А4 - важкореалізуємі активи (необоротні активи - П1РАБ).

Пасиви підприємства по строках їхнього погашення групуються в такий спосіб [10]:

П1 - найбільш термінові зобов'язання (кредиторська заборгованість і позички не погашені в строк - сума рядків 520, 530, 540, 550, 560, 570, 580, 590, 600, 610);

П2 - короткострокові пасиви підприємства (короткострокові кредити й позики - сума строк 500, 510);

П3 - довгострокові пасиви підприємства (довгострокові кредити й позики - П3РПБ);

П4 - стійкі пасиви (реальний власний капітал підприємства).

Аналіз ліквідності балансу доцільно представити в таблиці 2.4.

Таблиця 2.4

Аналіз ліквідності балансу

Баланс вважається ліквідним за умови наступних співвідношень груп активів і зобов'язань:

1) А1 П1

2) А2 П2

3) А3 П3

4) А4 П4

Виконання перших трьох нерівностей у цій системі неминуче тягне виконання й четвертої нерівності, тому практично істотним є зіставлення підсумків перших трьох груп по активу й пасиву. Четверта нерівність носить балансуючий характер і в той же час має глибокий економічний зміст: його виконання свідчить про дотримання міні- мальної умови фінансової стабільності - наявності у підприємства власних оборотних коштів.

Нерівність А1 П1 показує поточну ліквідність. У даній ситуації ця нерівність не виконується. Отже, це означає, що підприємство не має достатні кошти, щоб покрити термінові зобов'язання, тобто кредиторську заборгованість і кредити банку, тобто неплатоспроможне.

Дане підприємство володіє швидкореалізуємими активами в достатньому обсязі, що підтверджується дотриманням нерівності А2 П2. Це говорить про те, що забезпечується своєчасне відвантаження товарів. Але це відбувається лише у 2007 році.

Порівняння повільно реалізованих активів з довгостроковими зобов'язаннями показує негативну ліквідність. Тому що нерівність А3 П3 не дотримується протягом усього аналізованого періоду, то можна зробити висновок про те, що підприємство не зможе перетворити виробничі запаси в готову продукцію й реалізувати їх та покрити довгострокові кредити й позики.

Відповідність даних нерівності А4 П4 говорить про те, що всі витрати підприємство зможе покрити за рахунок власних коштів. В нашому випадку ця нерівність не виконується, що свідчить про те, що підприємство не може покрити всі витрати за рахунок власних коштів.

Після проведення аналізу балансу можна стверджувати, що баланс не є досить ліквідним, бо виконується тільки друга нерівність. Це пояснюється тим, що підприємство працює, в основному, на кредитних коштах.

До відносних показників ліквідності відносяться наступні коефіцієнти [11]:

1. Коефіцієнт абсолютної ліквідності, характеризується рівнем покриття зобов'язань підприємства його активами, строк перетворення яких на гроші, відповідає строку погашення зобов'язань:

(2.12)

2. Коефіцієнт поточного покриття, характеризує рівень покриття активами підприємства своїх зобов'язань:

(2.13)

3. Коефіцієнт загального покриття:

(2.14)

4. Коефіцієнт співвідношення дебіторської заборгованості до кредиторської:

(2.15)

Доцільно розрахунок відносних показників ліквідності балансу занести в таблицю 2.5.

Таблиця 2.5

Розрахунок відносних показників ліквідності балансу

Коефіцієнт абсолютної ліквідності на кінець звітного періоду дуже низький. Це свідчить про те, що підприємство може перебувати в несприятливому положенні й не має можливості розплатитися по своїх боргах. Однак, ймовірно й те, що при такій величині коефіцієнта абсолютної ліквідності підприємство може залишатися платоспроможним, синхронізуючи приплив і відтік коштів по обсягам та строкам.

Значення коефіцієнтів поточного покриття не перевищують нормативне. Перевищення оборотних активів над короткостроковими фінансовими зобов'язаннями забезпечує резервний запас для компенсації збитків, які може понести підприємство при розміщенні й ліквідації всіх оборотних активів, крім готівки. Чим більше величина цього запасу, тим більше впевненість кредиторів, що борги будуть погашені.

Коефіцієнт загального покриття не перевищує одиницю, тому підприємство не можна вважати платоспроможним, його фінансовий стан вважається не стійким.

Суми кредиторської й дебіторської заборгованостей повинні бути приблизно однаковими. Але, виходячи з розрахованих коефіцієнтів співвідношення дебіторської й кредиторської заборгованості, на підприємстві складається така ситуація, що на початок звітного періоду сума кредиторської заборгованості майже в 0,13 менше дебіторської. До кінця звітного періоду це співвідношення зменшилось, але майже не змінилося.

Далі, проведемо оцінку рентабельності діяльності підприємства.

Рентабельність - це відносний показник інтенсивності виробництва, що характеризує рівень прибутковості (окупності) відповідних складових процесу або сукупних витрат підприємства.

Аналіз рентабельності діяльності підприємства проводиться за допомогою наступних показників [6]:

1. Рентабельність активів підприємства

, (2.16)

Де ПР - прибуток підприємства;

ВБ_ср - середня величина валюти балансу.

2. Рентабельність власного капіталу

, (2.17)

Де РВК_ср - середня величина реального власного капіталу підприємства;

3. Рентабельність продукції:

(2.18)

4. Рентабельність виробництва:

, (2.19)

Де ОВФ - основні виробничі фонди;

НОК - нормовані оборотні кошти.

5. Рентабельність продажів

, (2.20)

Де ВР - виручка від реалізації.

Результати проведення аналізу рентабельності занесені в таблицю 2.6.

Таблиця 2.6

Аналіз рентабельності діяльності підприємства

Підприємство не мало прибутку від операційної та звичайної діяльності у період 2007-2008 років. Саме значення цих показників використовується при визначенні рентабельності активів, власного капіталу, продукції, виробництва та продажів. Тому, якщо ПР=0, то і рентабельність дорівнює 0.

2.4 Техніко-економічний аналіз ДП ХЕМЗ

Для того щоб підприємство ефективно працювало, треба постійно проводити аналіз його діяльності, як фінансової, так і господарчої. Саме для того, щоб проаналізувати, чи ефективно працює ДП "ХЕМЗ" проведемо техніко-економічний та фінансовий аналіз стану підприємства.

Необхідні дані отримуємо з фінансової та статистичної звітності (додаток Б).

Розрахунок основних техніко-економічних показників приведено в додатку Е.

Згідно, отриманих результатів, можна зробити висновок, що основні техніко-економічні показники у 2008 році зросли.

Розглянемо, більш детально, отримані результати. Обсяг реалізованої продукції збільшився майже в 15 разів (з 21365,3 до 314295 тис. грн). Це спричинило відповідний зріст величини собівартості реалізованої продукції (на 195168 тис. грн.) та наявність величини валового прибутку (55828 тис. грн.). Це зумовлює зміну величини рентабельності продукції та зменшення витрат на 1 гривню продукції.

Запуск нового виробництва вимагає, збільшення матеріальних витрат (на 125609,4 тис. грн.). Зменшення кількості працівників, відповідно, супроводжується зменшенням фонду оплати праці (на 146,7 тис. грн.) та середньомісячної заробітної плати (на 12,27 грн.). Збільшення обсягів реалізованої продукції зумовлює збільшення такого показника як продуктивність праці (на 1478,6%).

Розширення виробництва вимагає збільшення кількості основних засобів, що спричинило суттєве збільшення середньорічної вартості основних виробничих фондів (на 250761,3тис. грн.).

Проведемо техніко-економічний аналіз за такими основними напрямками: основні виробничі фонди, матеріальні ресурси, трудові ресурси.

До основних виробничих фондів відносять засоби праці, які беруть участь у процесі виробництва упродовж тривалого періоду, при цьому не змінюють своєї натурально-речової форми і переносять свою вартість на вартість виготовленої продукції частинами.

Для характеристики технічного стану основних засобів використовують коефіцієнти придатності і зносу (табл.2.7).

Знос основних фондів на кінець року значно збільшився. Коефіцієнт оновлення більше коефіцієнта вибуття, що свідчить про заміну зношених основних фондів новими, але керівництву підприємства необхідно вишукувати можливості і фінансові ресурси для більш швидкого обладнання.

Таблиця 2.7

Коефіцієнти придатності і зносу ОВФ

Основним узагальнюючим показником використання основних виробничих фондів є фондовіддача і фондоємність (табл.2.7).

(2.21)

де - середньорічна вартість основних виробничих фондів;

- товарна продукція, тис. грн.

(2.22)

тис. грн.

Таблиця 2.8

Ефективність використання основних виробничих фондів

Із наведених розрахунків можна зробити висновки, що фондовіддача у звітному році зросла, відповідно знизилась і фондоємність продукції, що свідчить про зростання ефективності використання ОВФ.

Основні виробничі фонди підприємства дуже застарілі, тому необхідно змінювати стару техніку на нову, сучасну.

До основних показників ефективності використання матеріальних ресурсів належать матеріалоємність продукції та матеріаловіддача. Матеріалоємність характеризує частку витрат матеріалів на 1 грн. вартості обсягу продукції, зворотний їй показник - матеріаловіддача - показує вихід продукції на 1 грн. матеріальних витрат (табл.2.9).

Показники використання матеріальних ресурсів покращились. Загальна матеріалоємність знизилась за рік на 16%, відповідно загальна матеріаловіддача зросла за той же період на 61%.

Таблиця 2.9

Ефективність використання матеріальних ресурсів

Проаналізуємо ефективність трудового потенціалу на основі табл.2.10.

Таблиця 2.10

Трудовий потенціал

Згідно з проведеним аналізом (табл.2.10) можна зробити висновок про те, що в 2008 році середньооблікова чисельність в порівнянні з 2007 роком, як всього персоналу, так і основного виробничого зменшився приблизно на одну і теж саму величину (на 1%).

Фонд заробітної плати знизився майже на 3%, тому середньомісячна оплата праці знизилась з 402,76 до 390,53 тис. грн.

За даними ДП ХЕМЗ було проведено техніко-економічний аналіз діяльності підприємства. Обсяг реалізованої продукції збільшився майже в 15 разів (з 21365,3 до 314295 тис. грн). Це спричинило відповідний зріст величини собівартості реалізованої продукції (на 195168 тис. грн.) та наявність величини валового прибутку (55828 тис. грн.).

Це зумовлює зміну рентабельності продукції та зменшення витрат на 1 гривню продукції.

Запуск нового виробництва вимагає, збільшення матеріальних витрат (на 125609,4 тис. грн.). Зменшення кількості працівників, відповідно, супроводжується зменшенням фонду оплати праці (на 146,7 тис. грн.) та середньомісячної заробітної плати (на 12,27 грн.). Збільшення обсягів реалізованої продукції зумовлює збільшення такого показника як продуктивність праці (на 1478,6%).

Розширення виробництва вимагає збільшення кількості основних засобів, що спричинило суттєве збільшення середньорічної вартості основних виробничих фондів (на 250761,3тис. грн.).

2.5 Аналіз проблематики інноваційного потенціалу на ДП ХЕМЗ

Головним чинником економічного зростання й забезпечення належного місця вітчизняної економіки у світовій економічній системі є ефективне використання інновацій, які перетворюються на вирішальний фактор соціально-економічного розвитку і відіграють провідну роль у вирішенні економічних, екологічних, соціальних та культурних завдань. У цьому зв'язку особливої актуальності набуває розгляд комплексу питань щодо інноваційної діяльності підприємств і, зокрема, інноваційного потенціалу як системного показника, що характеризує рівень ефективності підприємства у реалізації стратегії інноваційного розвитку.

Надійним підґрунтям для забезпечення ефективності інноваційної діяльності є інноваційний потенціал, який визначає рівень інноваційних можливостей усіх суб'єктів господарської діяльності. Слід зазначити, що питанням формування інноваційного потенціалу в економічній літературі приділяється досить багато уваги, однак існуюча інформація, найчастіше, носить суперечливий характер.

Від величини інноваційного потенціалу залежить вибір тієї або іншої стратегії інноваційного розвитку. Так, якщо у підприємства є всі необхідні ресурси, то воно може піти по шляху стратегії лідера, розробляючи й впроваджуючи принципово нові або базисні інновації. Якщо інноваційні можливості обмежені, то доцільно їх нарощувати й обирати стратегію послідовника, тобто реалізовувати поліпшуючі технології. [3, c.22 - 31].

В даній роботі визначена предметна область дослідження, яка зображена на рисунку 2.2 Предметом дослідження є інноваційний потенціал та його складові. Інноваційний потенціал розглядається на рівні підприємства, для якого буде необхідно визначити вплив інноваційного потенціалу на його економічний розвиток.

Основні елементи предметної області:

інноваційний потенціал та його складові (інтелектуальний, науково - технічний, майновий, фінансовий та організаційний потенціал);

оцінка інноваційного потенціалу;

економічний розвиток підприємства в залежності від рівня інноваційного потенціалу.

Таким чином, детально роздивимося схему предметної області.

В результаті аналізу цієї схеми встановлено, що важливим елементом інноваційного потенціалу є інтелектуальний, завдяки якому підприємства мають можливості формувати конкурентні переваги, до яких належать ідеї, кваліфікаційний рівень персоналу, ступінь впровадження інформаційних технологій та комп'ютеризації управлінської діяльності.

Поняття інтелектуального потенціалу розглянемо за Е. Бруккінгом [1, с.52], який запропонував розглядати інтелектуальний потенціал з урахуванням інтелектуальної власності, людських ресурсів, ринкових та інфраструктурних активів.

Негативні впливи на інтелектуальну складову спричиняють: відтік провідних висококваліфікованих працівників, що призводить до послаблення інтелектуального потенціалу; зниження питомої ваги інженерно-технічного персоналу і науковців; зниження винахідницької і раціоналізаторської активності; зниження освітнього працівників, і особливо апарату управління.

Рис.2.2 Схема предметної області.

За інтелектуальну складову інноваційного потенціалу відповідає відділ кадрів і безпосередньо керівництво підприємства (його структурних підрозділів).

Для визначення рівня інтелектуальної складової інноваційного потенціалу використовують наступні показники (коефіцієнти):

плинність працівників високої кваліфікації, розраховується як відношення кількості працівників, що звільнилися, до загальної кількості працівників даної кваліфікації;

питома вага інженерно-технічного персоналу і науковців, розраховується як відношення їхньої кількості до всієї кількості працюючих;

показник винахідницької (раціоналізаторської) активності, визначається як відношення кількості винаходів (рацпропозицій) до кількості працюючих чи інженерно-технічних працівників;

показник освітнього рівня, визначається як відношення кількості осіб, що мають вищу спеціальну освіту відповідно до профілю діяльності підприємства, до загальної кількості працюючих і т.п.

Наступною складовою інноваційного потенціалу є науково-технічний потенціал, що являє собою сукупність усіх засобів науково-технічної діяльності та її ресурсів. Науково-технічний потенціал включає: матеріально-технічну базу науки (сукупність засобів науково-технічної праці, наукові організації, наукове обладнання і установки, експериментальні заводи, лабораторії, електронно-обчислювальна база інформаційного забезпечення тощо); кадри наукової системи (вчені, дослідники, конструктори, науково-технічний персонал); інформаційну систему, яка забезпечує постійне вдосконалення наукових знань (наукові прогнози, банк патентів, авторських свідоцтв, банк відомостей про світові досягнення в галузі конкретних наук тощо), яка здатна до оперативної обробки інформації та надання її користувачеві; організаційно-управлінську підсистему - планування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДЦКР); фінансування НДДКР; структуру управління НДДКР; організаційно-управлінські структури наукових підрозділів; методи управління НДДКР. Розвинутий науково-технічний потенціал є визначальною передумовою для встановлення ефективного розвитку міжнародних науково-технічних зв'язків.

Таким чином, науково-технічний потенціал - це узагальнююча характеристика рівня наукового забезпечення виробництва (науки, техніки, технології, інженерної справи, виробничого досвіду, можливостей та ресурсів, у тому числі науково-технічних кадрів, які є в розпорядженні підприємства для розв'язання науково-технічних проблем.

Майновий потенціал підприємства - це сукупність засобів підприємства, які знаходяться під його контролем. Наявність майнового потенціалу відображається в бухгалтерському балансі, що дозволяє отримати інформацію о власності підприємства, його вартості, визначити стійкість фінансового положення підприємства. Майновий потенціал характеризується составом і станом активів, якими володіє і розпоряджається підприємство для досягнення своїх цілей. При аналізі майнового потенціалу розглядаються не функціональні характеристики, а його оцінка у грошовій формі, представлена в активі балансу. Величина майнового потенціалу залежить від дії ряду факторів, а його динаміка визначається перш за все фінансовими результатами, що досягаються підприємством.

Великий вплив на результати діяльності підприємства має структура основних виробничих фондів. Прагнення забезпечити високу долю активної часті виробничих фондів може викликати порушення виробничих умов праці. Інколи збільшення активної часті основних фондів призводить до того, що необґрунтовано зростає парк устаткування за рахунок старого устаткування. У зв'язку з цим при аналізі структури основних фондів необхідно враховувати віковий состав їх активної частки.