В-чі ресурси поділяються на постійні (фіксовані) та змінні. Якщо постійні - у, а змінні - х, то в-ча функція приймає вигляд Qs = f (x, у)

Процес трансформації ресурсів у готову продукцію характеризується, показниками сукупного, середнього та граничного продуктів.

Якщо зафіксувати обсяги використання всіх факторів виробництва, окрім одного (наприклад, праці, обсяг використання якої будемо позначати літерою L), тоді сукупний продукт змінного фактора виробництва (праці -- ТRL) визначається як обсяг продукції, що виробляє фірма при певному обсязі і використання цього фактора і незмінних обсягах використання всіх інших факторів. Аналогічний показник для капіталу позначається як ТRk.

Середній продукт змінного фактора виробництва (праці -- АРL капіталу -- ARk) -- це відношення сукупного продукту змінного фактору до обсягу фактора, що забезпечив випуск цього продукту:



Ці показники мають також назву продуктивність праці, продуктивність капіталу.

Граничний продукт змінного фактора виробництва (праці -- МRL, у капіталу -- МRk) -- додатковий випуск продукції, який забезпечується використанням додаткової одиниці ресурсу:

Тут ?L=L2-L1, ?К=К2-К1 - додаткові обсяги ресурсів, ?TР=TР2-ТР1, додатковий випуск, що забезпечується за рахунок ?L (при фіксованому К) або ?K (при фіксованому L).

Показники МРL і МРk мають також назву гранична продуктивність праці, гранична продуктивність капіталу.

Взаємозв'язок між показниками TP, АР і МР ілюструє мал. 6.1, де зображено, як будуть змінюватись криві ТPL, АРL, МРL при збільшенні обсягу використання праці (у певних одиницях виміру, наприклад, L -- годин за місяць, Q -- одиниць продукції за місяць).



Сукупний продукт збільшується разом із збільшенням L, до певної межі Q3, у точці С досягає найбільшого значення Q3 при L=L3, а потім зростання припиняється; це є проявом закону спадної віддачі факторів виробництва, згідно з яким при збільшенні обсягу використання певного фактора і незмінних обсягах інших факторів, починаючи з певного моменту (на мал.6.1.6 при L=L1), гранична продуктивність МР цього фактора спадає. Середній продукт зростає, доки L<L2, сягає найбільшого значення у точці Е при L=L2, потім спадає. Граничний продукт зростає, доки L<L1, найбільше його значення досягається в точці Вм при L=L1 потім МР спадає: МРL=0 при L=L3 , МРL<0 при L>L3. У залежності від значень МР, АР і TP, при змінах обсягів праці можна визначити чотири стадії виробництва: стадія І -- зростають МР, АР, ТР; стадія II -- зростають АР, ТР, спадає МР; стадія III -- зростає TP, спадають МР, АР (спадає продуктивність праці, хоча випуск ще збільшується); стадія IV -- спадають всі показники. Закономірним є те, що криві АР та МР на мал. 6.1.6 перетинаються в точці E, де продуктивність праці є максимальною (при L=-L2), тобто в цьому випадку досягається найефективніше використання ресурсу.

20. Економічні витрати. Мікроекономічний аналіз короткострокових витрат. Аналіз динаміки короткострокових витрат та факторів, що її визначають

Економічні (альтернативні) витрати - це видатки фірми на ресурси разом із недотриманим доходом від найкращого альтернативного способу використання цих ресурсів. В той же час бухгалтерські витрати можна визначити як грошові виплат за ресурси постачальникам, які не є власниками фірми. Витрати поділяються на постійні та змінні. Змінні залежать від обсягу продукції. Розрізняють короткострокові і довгострокові витрати. Розглянемо короткострокові витрати.

Рисунок 1 - Криві сукупних затрат

Сукупні змінні витрати TVC, сукупні постійні витрати TFC, загальні сукупні витрати TC.

AVC=TVC/Q середні змінні витрати, AFC=TFC/Q середні постійні витрати , ATC= TC/Q середні сукупні витрати (АС= AVC+ AFC), MC=TC/Q граничні витрати.

1 - зона нарощування виробництва

2 - зона стабілізації виробництва

3 - зона згортання виробництва

До зміщення кривих витрат призводять зміни або цін на ресурси, або технології виробництва. розташування кривих середніх змінних і граничних витрат залежить від цін на змінні ресурси. При зростанні заробітної плати вверх змістяться криві середніх змінних, середніх загальних і граничних витрат, тоді як крива середніх постійних витрат залишиться без змін. Зниження цін призвело б до зсуву кривих витрат у протилежному напрямку.

Впровадження нової більш ефективної технології призвело б до підвищення продуктивності всіх ресурсів, і в результаті знизились би всі значення витрат. Тобто зсув вгору кривих продуктивності означає зсув вниз кривих витрат.

21. Доход конкурентної фірми та його різновиди. Крива попиту конкурентної фірми

Досконалою конкуренцією називають таку форму організації ринку при якій абсолютно відсутні всі види боротьби як між продавцями так і між покупцями. При функціонуванні на ринку досконалої конкуренції на ринку присутні багато виробників та споживачів, продукт виробляється типовий, стандартизований, відсутні бар'єри при входженні в галузь, ціна формується у відповідності з дією законів попиту і пропозиції, частка на ринку виробника дуже мала, менше 1%.Модель досконалої конкуренції дає змогу оцінити принципи функціонування малих фірм, які діють в умовах, наближених до досконалої конкуренції.

Дохід фірми -- це обсяг коштів, отриманих від продажу благ протягом певного періоду, або всі види грошових надходжень на рахунок фірми. Доход R дорівнює добутку ціни продукту Р та кількості проданих одиниць Q, ТR(Q) = P*Q. Отже факторами збільшення доходу є регулювання обсягів виробництва продукції Q, так як на рівень цін P в умовах конкуренції фірма впливати не може.Середній доход - доход в розрахунку на одиницю проданої продукції АR = TR/Q.Граничний доход - приріст доходу на додатково продану одиницю продукції

MR = TR/Q

Оскільки при досконалій конкуренції окрема фірма не може змінити ціну, і отже кожна наступна одиниця продається за ринковою ціною Р, це означає, що MR = Р, Крива попиту на продукцію фірми, яка функціонує в умовах досконалої конкуренції паралельна осі ОХ. Обсяги виробництва дуже малі, ціни постійні. Лінія ціни співпадає з лінією попиту і означає абсолютну еластичність попиту. Це і є критерієм досконалої конкуренції.

АR=ТR/Q=P_e*Q/Q=P_e



MR=TR/Q=Q*P_e/Q=P_e

Отже, для досконалої конкуренції середня виручка (АR), гранична виручка (МR) дорівнює ціні (Р). а лінія середньої і граничної виручки збігається з кривою попиту. (AR=MR=D) загальна виручка ТR зростає зі збільшенням випуску.

22. Виробнича функція. Графічний аналіз ізокванти. Зони раціональних та нераціональних технологій

В процесі виробництва поєднуються різні фактори фиробництва. Між обсягом виробництва та к-стю спожитої продукції існує функціональна залежність:

Qs = f (x₁, x₂, x₃ …)

Де Qs - макс. Можливий обсяг продукції,

x₁, x₂, x₃ - вир-чі ресурси (фак-ри).

В-xs ресурси поділяються на постійні (фіксовані) та змінні. Якщо постійні - у, а змінні - х, то в-ча функція приймає вигляд Qs = f (x, у)

Виробнича функція - це функція, незалежні змінні якої приймають значення факторів виробництва (ресурсів), а залежна змінна - обсяг продукції, що випускається. Всі ресурси поділяються на постійні та змінні.

Частіше за все використовуються виробничі функції з двома факторами виробництва: працею L і капіталом К. Змінний фактор - L.

Виробнича функція дає можливість визначити максимально можливий випуск продукції, не допускає нераціональних технологій.

Ізокванта - геометричне розміщення точок, кожна з яких відображає такі комбінації факторів, які забезпечують однаковий обсяг випуску. Ізокванти подібні до кривих байдужості, але відображають певний обсяг випуску. Чим вище і правіше ізокванта, тим більший обсяг випуск вона відображає.

Властивості ізоквант:

1. Не перетинаються.

2. Ізокванти не дотикаються до осей координат.

3. Нахил ізокванти до відповідної осі збільшується (зменшується) при збільшенні (зменшенні) відповідного фактора виробництва.

4. При збільшенні фактора виробництва ізокванта наближається до відповідної осі.

5. Опуклий характер. Це свідчить про обмеженість ефективності б-якого виробничого ресурсу. При L її продуктивність.

Якщо виробничі фактори абсолютно взаємозамінні, то ізокванти мають вигляд прямих ліній, якщо співвідношення ресурсів фіксоване - прямих ліній під кутом.



Нахил вказує як один фактор замінюється іншим.

Для точного виміру існує гранична норма технологічного заміщення

MRTS_KL=-K/L

Зниження MRTS вказує, що будь - який ресурс має обмеженість ефективності використання (рано чи пізно ефективність падає).

За допомогою ізокванти можна визначити зони раціональних та нераціональних технологій.

Зона 1 - зона раціональних технологій, вона утворюється внаслідок перетину ізокванти з прямою, що проходить через точки А і В.

Зона 2 - зона нераціональних технологій.

23. Ізокости. Графічний аналіз рівноваги виробника

Крива експансії фірми В процесі виробництва велике значення має вартісна величина витрат факторів виробництва. Кожна фірма намагається мінімізувати витрати ресурсів при кожному заданому обсязі випуску. Якщо фірма використовує два ресурси: капітал К з ціною r та працю L з заробітною платою w, тоді загальні витрати фірми можна знайти як:

ТС = (К*r) + (L*w),

Графічно множина точок, які відображають такі набори виробничих факторів, що забезпечують однакову їх вартість.

Збільшення (зменшення) ліміту витрат зсуває ізокосту паралельно вгору та праворуч (вниз та ліворуч); збільшення (зменшення) ціни на фактор виробництва зменшує (збільшує) нахил до відповідної осі (ізокоста стає прямовиснішою).

Рівняння ізокости має вигляд:

Оптимум виробника: Для того, щоб при фіксованих цінах та сумарних витратах на фактори виробництва знайти комбінацію витрат, що забезпечує максимум виробництва продукції необхідно накласти карту ізоквант на ізокосту і знаходження точки, яка перебуває на ізокості (що гарантує повне використання та неперебільшення допустимих витрат) і максимально віддаленій від початку координат ізокванті (що відповідає максимально можливому випуску). У точці максимального випуску кут нахилу ізокванти збігається з кутом нахилу ізокости. Точка рівноваги виробника - точка дотику ізокости і ізокванти. На основі означення граничної норми технологічної заміни маємо:

MRTS₁₂ = P_l/Р₂.

Побудуємо траєкторію розвитку фірми (криву експансії) на основі точок оптимуму виробника. Дана крива визначає подальший напрямок розвитку фірми. Її характер вказує якому фактору фірма надає перевагу. Якщо лінія загинається в бік капіталу - продуктивність праці зростає і навпаки, якщо в бік праці - то продуктивність праці спадає.

24. Сукупний, середній та граничний прибуток. Точки беззбитковості в графічній моделі

Різниця між загальними доходами і сукупністю витрат - економічний прибуток, його називають чистим або сукупним прибутком - загальні доходи фірми за вирахуванням всіх економічних витрат. У економічні витрати фірми в мікроекономіці включається величина нормального прибутку (мін. доход, що утримує фірму в даній сфері діяльності). П = TR - TC. Якщо TR - TC = 0, така ситуація має назву нульового прибутку, якщо TR - TC - від'ємна величина, то фірма несе збитки. Якщо TR - TC - додатна величина, то має місце надприбуток. Оскільки на конкурентному ринку кожна фірма продає лише певну частину продукції галузі, то фірма не може впливати на ціну на продукцію, крива попиту конкурентної фірми є абсолютно еластичною і співпадає з лінією ціни.

Середнім називається прибуток розрахований на одиницю продукції, що випускається фірмою. АП = ТП:Q.

Величина граничного прибутку показує приріст прибутку на одиницю прирості обсягу виробництва фірми.

Графічна модель фірми має дві критичні точки, або точки беззбитковості.

Спочатку крива загальних витрат ТС проходить вище за пряму доходу фірми TR, отже фірма несе збитки. В першій точці беззбитковості А маємо П=0, надалі П, досягає мах в розрахунку на од. продукції за умови .Надалі розмір прибутку зменшується при рухові до другої критичної точки В. Особливістю точок беззбитковості є те, що TR=TC,П = 0.

25. Графічний аналіз умов максимізації прибутку в короткостроковому та довгостроковому періоді

Короткостроковий період: Прибуток відіграє ключову роль у розумінні того, наскільки ефективно діяла фірма протягом певного періоду. Кожна фірма намагається максимізувати прибуток.

Умовою макс-ї прибутку є такий випуск продукції, коли граничний доход дорівнює граничним витратам. MR=MC. Це закон для кожної фірми, що прагне макс-ти прибуток і здіснює з цією метою планування обсягу вир-ва. Рис. 24.

В тоцчі макс-ї прибутку, кут нахилу дотичної до кривої ТС, рівний куту нахилу ТR.

В першій точці беззбитковості маємо П=0, надалі П, досягає мах в розрахунку на од. продукції за умови . Надалі розмір прибутку зменшується при рухові до другої критичної точки.

Довгостроковий період: В довгостр. періоді фірма змінює обсяг випуску продукції, хоч і керується тим самим правилом, виходячи з ціни та довгострок. витрат. На графіку, Рис. 24.2, спочатку була ціна Р₁, крива короткостр. сер. витрат SAC і короткостр. гран. витрат SМС. Орієнтуючись на Р₁, фірма в корстр-му періоді за првилом максимізува прибуток і виробляла q₁ продукції та одержувала прибуток, що визначався площиною (Р₁, А, В, С). В довгостр-му періоді при цій же ціні Р₁ фірма може обсяги випуску продукції до q₃ при якому . Це дозволить збільшити прибуток до площини (Р_1, К, Е, М) Мал. Дод 1

26. Графічний аналіз умов мінімізації збитків та закриття фірми в короткостроковому періоді

Конкурентна фірма не може впливати на ринкову ціну, проте під дією ринковї кон'юнктури ринкова ціна може знизитись. При падінні ціни деякі фірми з прибуткових можуть перетворитись в збиткові, тоді постане питання ци доцільно їх закривати. Інколи трапляється, що закриття фірми спричинить більші збитки, тоді необхідно необхідно мінімізувати збитки у короткострок. періоді. Протягом короткострокового періоду фірма не може вдосконалити технології, змінити істотні умови вир-ва. Фірма не може мінімізувати збитки шляхом регулювання обсягів випуску продукції, коли ринкова ціна на продукцію є нижчою за середні загальні витрати вир-ва за будь-якого обсягу випуску.

Мінімізація збитків: На графіку, ціна на продукцію Р є нижчою за сер. заг. витрати ATC, отже фірма є збитковою. Якби фірма закрилась, то понесла б витрати на рівні загальних постійних витрат, що дорівнюють заштрихованій площині. Проте фірма продовжує виробництво вибираючи обсяг виробництва Q1, при якому MC=MR, за такого обсягу реалізації, реалізуючи прод-ю за ціною Р, фірма повністю відшкодовує змінні витрати АVС і частково відшкодовує постійні витрати. Збитки зменшились. Якби фірма збільшила або зменшила обсяг вир-ва, то несла б більші збитки.

Отже умова мінімізації збитків - AVC<P<ATC, тоді фірма повинна обрати обсяг вир-ва за умови MC=MR.

Закриття фірми:

На графіку, ринкова ціна знизилась до такого рівня, при якому не відшкодовуються змінні витрати фірми за будь-якого обсягу вир-ва. Таку фірму слід закрити, оскільки продовження вир-ва призведе до росту збитків.

Умовою закриття фірми є P<AVC< ATC.Мал. Дод. 2

27. Ринкові структури та їх значення

Структура ринку - де сукупність окремих ринків у межах національної економіки, світового господарства і його окремих регіонів і взаємодія між ними. Найбільш важливим "критерієм розподілення ринків є економічне призначення об'єктів ринкових відносин: засобів виробництва, предметів споживання, робочої сили, природних ресурсів, інвестиційних ресурсів, нерухомості, цінних паперів, науково-технічних розробок та ін. Ринки цих об'єктів системно взаємозалежні і складають єдине ціле. Порушення функціонування одного з них негативно відбивається на дії всієї системи ринків.

Головними різновидами ринків, на яких відображається продаж відповідних об'єктів власності, виступають:

1.товарні ринки, що поділяються на: ринки засобів виробництва; ринок предметів споживання; ринок послуг; ринок інформації; ринок інтелектуальної власності; ринок робочої сили.2. фінансові ринки поділ. на: ринок капіталів; ринок кредитів; ринок цінних паперів; грошовий і валютний ринки. 3. тіньовий ринок.

На ринку засобів виробництва виділяють: ринок землі, ринок предметів і засобів праці, а в межах останнього - ринок нового, вживаного і специфічного устаткування; (обладнання).

Складові елементи ринку предметів споживання виробництво товарів тривалого користування і поточного споживання. Ринок послуг - сукупність економічних відносин з приводу організації і купівді-продажу послуг. Особливість послуги як товару полягає у тому, що вона корисна не як річ, а як діяльність. Тому споживання послуг збігається з процесом їх створення, з діяльністю. Послуги неможливо накопичувати. Розрізняють традиційні (послуги транспорту, зв'язку, страхування товарів, туризм, послуги вчителів, юристів, лікарів та ін,) і нетрадиційні (маркетингові, інженерно-консультативні й інженерно-будівельні, рекламні та ін.).

На ринку інформації економічні відносини виникають між продавцями і покупними з приводу придбання, обробки, систематизації інформації та її продажу кінцевому споживачу. Від якості й обсягу отриманої інформації залежить достовірність прийняття рішень. Важливий елемент ринку інформації - інформація про конкурентів. Своєрідною ціною на ринку інформації виступає плата за рекламу. На ринку інтелектуальної власності продаються і купуються патенти, ліцензії,; проекти, програмне забезпечення, "ноу-хау" та ін. У свою чергу, "ноу-хау" передається за контрактом у формі технічної документації, усної інформації. Ринок робочої сили - це сукупність економічних відносин між найманими робітниками, підприємцями і біржами праці (державними і приватними) з приводу організації, використання і купівлі-продажу робочої сили. Розрізняють професійні, галузеві, регіональні й інші види ринків робочої сили. На фінансовому ринку відбувається купівля-продаж грошей, боргових зобов'язань (державних і приватних облігацій), деяких видів цінних паперів (акцій, інвестиційних сертифікатів). Таку торгівлю здійснюють банки, фондові біржі. Тіньовий (кримінальний) ринок невід'ємна частина будь-якої ринкової економіки; наркобізнес, таємна торгівля зброєю, заборонений ігорний бізнес, "втеча" від сплати податків тощо. За деякими оцінками обсяги тіньової економіки України складають від 40% до 60% ВВП.

Рішення щодо ціноутворення і обсягу виробництва та інших показників значно відрізняються залежно від характеру галузі, в якій діють фірми. На одному полюсі - ринок, на якому домінує один виробник, на іншому - діють тисячі фірм, кожна з яких забезпечує незначну частину пропозиції. Між цими крайнощами розміщується безліч структур ринку.

Економісти виділяють чотири ринкові структури: чисту конкуренцію, чисту монополію (якщо мова йде про покупця - монопсонія) , монополістичну конкуренцію та олігополію. Ці чотири моделі ринку відрізняються за числом фірм в галузі, яка продукція виробляється ( стандартизована чи різноманітна) і тим, як легко або важко новим фірмам увійти в галузь.

Для визначення типу ринкової структури зазвичай користуються традиційними методиками оцінки інтенсивності конкуренції в галузі. Основні чинники - частки ринку, темпи зростання ринку, розміри та кількість бар'єрів. Залежно від того чи іншого типу ринкової структури залежить механізм функціонування ринку.

28. Земельний ринок та його графічний аналіз

Земля як фактор виробництва - не тільки та частина земної поверхні, яка не зайнята водою але й природні ресурси (ліси, корисні копалини, родючість ґрунтів).природні ресурси поділяються на такі, що відтворюються (моря, земля) і ті, що не відтворюються (нафта, газ). Особливості: 1) Обмеженість пропозиції2)Нерухомий характер 3) Закон спадної віддачі. Кожне збільшення вкладеного капіталу і праці дає проп-но меншу віддачу (після досягнення максимального рівня віддачі і при розбіжності з удосконаленням агротехніки.)

Рента - орендна плата за користування землею протягом певного періоду. Якщо відомі процентна ставка r, щорічна рента R, то поточна цінність PV через N років складатиме PV= R/(1+ r) + R/(1+ r)²+ R/(1+ r)^N.

При нееластичній пропозиції послуг землі рента визначається виключно попитом на послуги. Попит на землю є вирішальним чинником земельної ренти, він визначається цінністю землі для фірм - користувачів. Вирізняють сільськогосподарський (D) і несільськогосподарський (D') попит. На цінність землі с/г призначення впливає якість грунтів, клімат, віддаленість від центрів споживання. На цінність земель не с/г призначення впливає її розміщення (місто чи село, центр чи околиці).

Диференціальна ЗР - доход, отриманий у результаті використання ресурсів з нееластичною пропозицією і більш високою продуктивністю в ситуації ранжування цих ресурсів. Родючість, наприклад.

Земля є невідновлюваним фактором виробництва, кількість якого фіксована. Отже, функція пропозиції землі має вигляд Z^S=Z⁰= const і графічно являє собою вертикальну лінію. Криві попиту на землю є спадними, бо при збільшенні обсягів використання землі доводиться залучати все менш прибуткові ділянки. Крива сукупного ринкового попиту на землю - горизонтальна сума кривих D та D'

Якщо б вони діяли окремо, то для с/г попиту за використання ділянки Z₀ була б встановлена плата A_e, для не с/г попиту Р_{а .}

Якщо на одну й ту ж ділянку діють два попити, то вибирають більшу ціну. Геометрично економічна рента обмежена вертикальною лінією пропозиції та горизонтальною лінією - рівнем орендної плати Z₀А Р_а0.

29. Ринок праці і його графічний аналіз. Вплив профспілок та його наслідки

Ринок праці є невід'ємною складовою ринкової економіки. На ринку ресурсів продається робоча сила. Пропозиція робочої сили носить як індивідуальний, так і груповий характер. Розглянемо головні особливості такої пропозиції. Пропозиція робочої сили індивідом завжди здійснюється в умовах альтернативного компромісу між двома "товарами": дозвіллям і споживчими благами, які можуть бути отримані робітником від продажу робочої сили. Дозвілля - це відпочинок, розваги тощо. Але дозвілля не дає доходу і. отже, споживчих благ . Ці блага можна придбані виключно за рахунок продажу робочої сили.

Пропозиція робочої сили індивіда коригується двома обмеженнями:а) у добі тільки 24 години, які можна розподілити між дозвіллям і роботою;б) ставка заробітної плати, що визначає купівельну спроможність індивіда, або заохочує, або не заохочує його працювати.

Вважається, що підвищення ставки заробітної плати сприяє збільшенню пропозиції робочої сили, стимулює заміну дозвілля на працю.

Водночас високий рівень заробітної плати та її подальше зростання стимулюють бажання більше і краще відпочивати, що веде до поступовою скорочення пропозиції робочої сили на ринках висококваліфікованої, високооплачуваної робочої сили (рис. 16.3).



Скорочення пропозиції робочої сили індивіда можливо й у випадку різкого зниження рівня заробітної плати (рис. 16.4).

В результаті взаємодії групового попиту та пропозиції на ринку праці створюється конкурентна рівновага (рис. 16.5).

Точка ринкової рівноваги (ТРР) характеризує дві взаємозалежні величини - рівноважну ставку заробітної плати і рівноважну кількість застосовуваної праці (найнятої робочої сили) на конкретному ринку праці.

В теорії ринку велике значення має теорія граничної продуктивності розподілу, відповідно до якої, кожен фактор виробництва одержує доход (плату), яка дорівнює граничній прибутковості його використання. На цих засадах сформовано правило: "від кожного по його здібностям - кожному по його праці" (це правило визнано світовою ідеологією, воно є найважливішим принципом економіки). Здійснення цього принципу означає, що кожен працівник повинен одержати винагороду, яка дорівнює його особистому трудовому внеску.

В практичній діяльності цей фундаментальний принцип часто коригується. По-перше, не завжди трудовий внесок пов'язується з цінністю, ціною товару або даної робочої сили. По-друге, в умовах ринку існують монопсонії (один покупець, у даному випадку - одна фірма, що наймає працівника) і олігопсонії (договірне співтовариство на ринку робочої сили декількох покупців). За таких обставин попит, пропозиція і ціна робочої сили будуть визначатися монополіями. По-третє, ринкова економіка завжди характеризується відносним надлишком робочої сили над потребою в ній (безробіттям). Надлишок робочої сили в умовах ринку традиційно спричинює тенденцію до зниження заробітної плати.

В курсі мікроекономіки досить популярною є теорія ефективної заробітної плати. Згідно з цією теорією підвищення заробітної плати понад визначений рівень необхідного життєвого мінімуму залучає у виробництво кваліфікованих працівників, що призводить до зростання продуктивності праці, підвищення конкурентоспроможності суб'єкта ринку, максимізації прибутку як мети підприємницької діяльності в умовах ринку тощо. Інакше кажучи, висока заробітна плата стимулює професіоналізм і високу продуктивність праці. Працівник боїться втратити таку роботу і тому працює на межі своїх фізичних та розумових можливостей без контролю і зайвих понукань. Зразком такого підходу є організація праці в сучасній Японії.

30. Аналіз ринку факторів виробництва

Під факторами виробництва розуміються всі види ресурсів, які використовуються у процесі виробництва товарів і послуг.

Агреговано розрізняють:

— Природні ресурси (земля, надра, водні і лісові ресурси)

— Трудові ресурси

— Засоби виробництва, або капітал

— Підприємницькі здібності до організації виробництва.

Кожен з ресурсних ринків можна представити як множину ринків конкретного ресурсу. Наприклад, ринок праці складається з ринків робітників різних спеціальностей (економістів, інженерів, вчителів).

Виробниками ресурсів є власники ресурсів - домашні господарства. Споживачами ресурсів є фірми, які виробляють товари і послуги.

Ціна ресурсів - дохід власника ресурсу. Ціна природного ресурсу - рента, трудового - зарплата, інвестиційного - процент.

Попит на ресурси похідний від попиту на продукт, для виготовлення якого використовується цей ресурс.

Попит на ресурс залежить від:

— Граничної продуктивності ресурсу при виробництві товару

— Ринкової вартості товару, який виготовлено за допомогою даного ресурсу.

Попит на ресурс - гранична виручка ресурсу:

МRP_L=MP_L*Р.

Оптимальне співвідношення ресурсів:

правило найменших затрат на виробництво певного обсягу продукції.

правило максимізації прибутку. Пропозиція ресурсу на досконало конкурентному ринку має вигляд прямої паралельної ОХ (бо ціна незмінна). Наприклад на ринку праці:

31. Монопольна фірма. Графічний аналіз ціни, обсягу випуску, доходу і прибутку монополії

Монопольна фірма діє на ринку чистої монополії. Монополія можлива лише тоді, коли вхід на ринок іншим фірмам блоковано, на ринку дія одна фірма, яка випускає унікальний товар, що не має замінників.

Монополія, утворена за рахунок економії на масштабах називається природною. ( тобто розсередити виробництво недоцільно). В Україні природними монополіями є транспортування газу, електроенергії, залізниця, водопостачання, опалення, телефонний зв'язок.

На відміну від конкурентної фірми монополія може впливати на ціни. Тому монопольна фірма має специфічну криву попиту, яка подібна до кривої ринкового попиту.

Монополія може змінювати як обсяг випуску так і ринкову ціну, тому класична крива попиту монополії має вигляд кривої з від'ємним нахилом.

Крива попиту співпадає дише з кривою середнього доходу. Граничний дохід в два рази менший за середній.

За монополії немає прямої залежності між ціною та обсягом виробництва, тому на графіку відсутня крива пропозиції.

Крива сукупного доходу монопольної фірми має вигляд:

Монополія максимізує сукупний дохід, коли випускає обсяг продукції, при якому граничний дохід рівний 0. Максимальний прибуток монопольна фірма отримає, коли буде забезпечено випуск при якому Р>АТС.

Оскільки у монополіста крива граничної виручки завжди нижча кривої попиту, то на відміну від досконалої конкуренції правило МR=МС при монополії виконується, коли граничні витрати менші за ціну, і точка перетину цих кривих знаходиться нижче кривої попиту.

Проведемо через точку перетину МR і МС пряму до лінії попиту.

Ціна при цьому визначається відповідною точкою на кривій попиту (точка Е). Прибуток - це площа заштрихованої фігури.

32. Вплив зміни попиту монопольної фірми на ціну та обсяг випуску продукції

Фірма-монополіст одноосібно задовольняє попит споживачів на ринку певної продукції, тому у випадку монополії виробник зустрічається безпосередньо з кривою ринкового попиту D що відрізняє монополіста від конкурентної фірми. Сукупна виручка ТR монополіста визначається за такою ж формулою як і для конкурентної форми, але ціна в цьому випадку не є незмінною, а залежить від обсягу попиту, Р=p(Qd), згідно заданої функції попиту (чи оберненої функції попиту).

Монополіст, як видно з мал. 8.2.а, може приймати рішення щодо цін. Наприклад, встановити ціну на рівні Рa. Але тоді обсяг реалізації буде визначатись тільки кривою попиту і складатиме Qa, -- більше покупці за такою ціною не готові придбати. Монополіст може приймати рішення і щодо обсягів випуску; тоді встановлений обсяг з урахуванням кривої попиту однозначно визначатиме ринкову ціну.

Якщо підрахувати цінову еластичність попиту в різних точках лінії попиту D, згідно з відповідною формулою, то виявиться, що: ---у точці А попит має одиничну еластичність, Е0= -1; ---у точці В попит буде абсолютно еластичним;

---у точці С - абсолютно нееластичним, Еd=0; ---при обсягах випуску 0<Q<Qa - еластичним, Еd<-1;

---при обсягах випуску Qa<Q<2Qa - нееластичним, -1<Еd<0.

Звідси, можна встановити залежність між граничною виручкою МR (мал.8.2.а), сукупною виручкою ТR (мал. 8.2.6) та еластичністю попиту: Зазначимо, що сукупна виручка ТR буде найбільшою при такому обсязі Qa (точка А мал. 8.2.6), для якого МR=0, а еластичність попиту одинична.



Аналітичний зв'язок між ціновою еластичністю попиту, ціною попиту і граничною виручкою можна встановити, якщо продиференціювати функцію сукупної виручки ТR=R(Q) як добуток двох функцій -- Q і р(Q). Тоді матимемо-

Такий зв'язок дає змогу монополістові визначати наслідки підвищення чи зниження ціни продукції і, відповідно, зміни обсягів випуску щодо обсягів виручки: якщо попит еластичний, то ціну для виручки можна знизити (тобто випуск збільшити), а якщо нееластичний, то ціну треба збільшити (тобто випуск скорочувати). З урахуванням того, що сукупна вартість виробництва при збільшенні випуску зростає, можна стверджувати, що при обсягах випуску більших за Qа прибуток фірми буде меншим, ніж при обсязі Qа. Тому монополістові невигідно виробляти продукцію в обсягах, які відповідають нееластичному попиту. Є таке поняття сила монопольної влади, адже кожна монополія може диктувати свої умови на ринку. За пропозицією Ларнера силу монопольної влади стали визначати через різницю ціни і граничних витрат монополії. Тоді можна сказати, що сила монопольної влади спричинюється еластичністю попиту.

Якщо на конкурентному ринкові по кожній ціні пропонувався певний визначений обсяг товару, то для монопольного ринку такий зв'язок відсутній. Зміна попиту може викликати різну динаміку ціни, в т.ч. в протилежному напрямку.

33. Аналіз олігополії та олігополістичної конкуренції. Модель Курно

Олігополія - це ринкова структура, при якій в реалізації якого - небудь товару домінує небагато продавців, а поява нових продавців ускладнена чи неможлива. Товар. Реалізований олігополістичними фірмами може бути і диференційованим і стандартизованим. Як правило на олігополістичних ринках домінує від двох до десяти фірм, на які приходиться половина і більше загальних продажів продукту. Найважливіша риса олігополії - стратегічна поведінка продавців: фірма - олігополіст мусить розробляти стратегію своїх дій на ринку з урахуванням потенційних зустрічних дій своїх конкурентів. Суть олігополістичної конкуренції в тому, що кожен продавець має чітко реагувати на стратегію та дії конкурентів. Якщо будь - який з них знизить ціну, покупці віддадуть цому перевагу. Інші конкуренти мають негайно вжити заходів. Дуополія - це олігополія з двома фірмами. Стратегічна поведінка в умовах дуополії може розроблятись на основі конкуренції або змови учасників. Суперництво може полягати у визначенні цін в залежності від прогнозованої ціни конкурента або у визначенні обсягів виробництва у залежності від прогнозованих обсягів суперника.

На конкуренції за обсягами базується модель Курно. Ціна вважається детермінованою сукупним обсягом випуску фірм відповідно до лінійної кривої ринкового попиту. Центральний елемент моделі - те, що фірма визначає свій обсяг випуску, виходячи з припущення про незмінність обсягу випуску суперника.

Нехай обидві фірми мають однакові криві вартості МС=АС. Фірма 1 намагається максимізувати свій прибуток, виходячи з незмінності обсягу випуску Q2, який встановила фірма 2. тоді для фірми 1 кривою попиту буде лише частина АD ринкової кривої попиту, а кривою граничної виручки буде лінія МR1. оптимальний обсяг для фірми 1 у такому разі визначається умовою МR1= МС і дорівнює Q1 = Qк - Q2. Якщо порівняти з обсягом конкурентної рівноваги Qс, то бачимо, що у випадку лінійної кривої попиту кожна фірма в стані рівноваги Курно (Еку) забезпечує третину ефективного конкурентного випуску Q2 а разом галузь випускає 2/3 конкурентного обсягу Qк, тоді як чиста монополія забезпечує його половину (Qм).

Тобто конкуренція за обсягами у моделі Курно не приводить ринок до стану конкурентної рівноваги.

34. Аналіз цінової дискримінації. Резервна ціна

Монополісти з метою збільшення свого прибутку використовують цінову дискримінацію - принцип ціноутворення, коли той самий товар або послуга продається різним категоріям покупців за різними цінами. При цьому відмінності в цінах не відображають відмінності у витратах, необхідних для постачання товару або обслуговування споживачів.

Розрізняють такі види цінової дискримінації: просторова (міські і сільські, просторові і зональні), часова (ранкові і вечірні кіносеанси, сезонні знижки), товарна (ціни мінімального обсягу), персональна ( магазини для бідних і багатих).

Для впровадження цінової дискримінації необхідно виконання таких умов:

1. Існує формальна ознака, за якою можна розрізняти категорії споживачів.

2. Благо не можна перепродавати.



Цінова дискримінація має три головні форми, які називаються ціновою дискримінацією першого, другого, третього ступеня.

Максимальна ціна, яку кожен покупець може заплатити за кожну придбану одиницю товару називається резервною ціною покупця. 1. Цінова дискримінація першого ступеня (досконала дискримінація) спостерігається у тому випадку, коли на кожну одиницю блага встановлюється ціна, що дорівнює його ціні попиту; саме тому ціни продажу блага для всіх покупців різні. На практиці абсолютна цінова дискримінація першого ступеня майже неможлива.

Оптимальний випуск монополії знаходиться у точці L при перетинанні кривих граничного виторгу і граничних витрат (МС і МR) і складає обсяг продажів Q2* при ціні Р2*. Надлишок споживачів дорівнює площі Р2*АL; надлишок продавця дорівнює площі СР2*LЕ2. Монополіст привласнює собі весь споживчий надлишок Р2*АL, що за умов досконалої конкуренції при обсязі виробництва Q2* був би привласнений покупцем.

Оскільки монополіст не може мати повну інформацію про функції попиту всіх можливих покупців свого товару (блага), то досконала цінова дискримінація у чистому вигляді неможлива. Певне наближення до ситуації чистої цінової дискримінації стає можливим при незначній кількості покупців, коли кожна одиниця блага випускається по замовленням конкретних споживачів. 2. Цінова дискримінація другого ступеня має місце, коли ціни блага однакові для всіх покупців, але розрізняються залежно від обсягів покупок. За таких обставин зв'язок між загальним виторгом монополіста та витратами покупців приймає нелінійний характер, а ціни називаються нелінійним або ж багатоверстатним тарифом. При цьому виді цінової дискримінації блага групуються у певні партії, на кожну з яких встановлюються різні ціни. На практиці цей вид цінової дискримінації реалізується у формі знижок і надбавок на ціни благ.

Ми бачимо, що весь випуск благ монополіст поділив на три партії і кожну з них реалізує за різними цінами. Припустимо, що перші Q1 одиниць блага будуть продаватися за ціною Р1 наступні Q2 - Q1 одиниць - за ціною Р2, а наступні Q3 - Q2 одиниць - за ціною РЗ. За таких обставин, загальний виторг монополіста від реалізації Q1 одиниць блага дорівнює площі прямокутника Р1AР1, виторг від реалізації Q2 одиниць - площі фігури ОР1AKBQ2, а виторг від реалізації Q3 одиниць - площі всієї заштрихованої фігури. Площа не-заштрихованих трикутників під кривою попиту -- це та частка надлишку споживача, яку монополіст не привласнив.Цінова дискримінація другого ступеня досить часто на практиці виступає у формі цінового дисконту, або знижок (наприклад: різні ціни на обсяги постачань; кумулятивні знижки, як приклад - сезонні ціни на вентиля гори, кондиціонери; цінова дискримінація у часі тобто різні ціни на ранкові, денні, вечірні сеанси в кінотеатрі та ін.).

3. Цінова дискримінація третього ступеня передбачає, що різним особам благо продається за різними цінами, але кожна одиниця блага, яку придбав конкретний покупець, оплачується ним за однаковою ціною. Якщо при ціновій дискримінації перших двох ступенів передбачався поділ благ на групи, то в основі цінової дискримінації третього ступеня передбачається поділ самих покупців на групи чи ринки, де встановлюються монопольні ціни продажу. На рис. показана цінова дискримінація третього ступеня на двох ринках (праворуч і ліворуч).

Обидва графіки мають загальну вертикальну вісь. Граничні витрати (МС) постійні. На кожному ринку фірма-монополіст, максимізуючи прибуток за умови рівності МR = МС, встановлює більш високу ціну Р1, при якій попит на її блага менш еластичний.Цінова дискримінація на практиці здійснюється регулярно. Фірми-монополісти систематизують споживачів по їх смакам, доходам, віку, місцю проживання, характеру роботи тощо і продають свої блага відповідно до цієї градації. Найчастіше до цінової дискримінації фірми-монополісти схильні під час конкурентної боротьби з метою залучення додаткових покупців.

Оцінка цінової дискримінації неоднозначна. Позитивний аспект цього явища полягає у тому, що вона дає можливість збільшити обсяги реалізації продукції за межі, які звичайно контролюються фірмою-монополістом. Якщо б не існувало цінової дискримінації, то деякі види послуг (наприклад, часові знижки) зовсім не вироблялися б. До негативних наслідків цінової дискримінації можна віднести, зокрема, неоптимальний міжгалузевий та міжтериторіальний перерозподіл ресурсів.

У багатьох країнах світу деякі види цінової дискримінації заборонені законодавче. Так, у США закон не дозволяє фірмам-товаровиробникам реалізовувати свої товари великим магазинам за цінами, що нижчі від цін у роздрібній торгівлі. Мета такого заходу - не допустити руйнування дрібних магазинів. В Канаді заборонена цінова дискримінація лише у тих випадках, коли товари однієї якості та рівної кількості реалізуються за різними цінами. Проблеми цінової дискримінації в Україні безперечно існують, та вони ще чекають на своїх дослідників і вимагають на дієві заходи державного регулювання.

Додаток 1

Додаток 2