Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
- нові форми організації праці дозволяють аграріям швидше пристосовуватись до вимог ринку і намагатися задовольнити його потреби;
- ріст інвестицій і капіталовкладень. Подолання негативної дії затратного типу розвитку виробництва можливе лише шляхом запровадження прогресивних технологій, що потребує проведення оновлення технічного оснащення виробництва. Це має бути направлено на значне зменшення загальної потреби технічних засобів виробництва, які повинні бути набагато продуктивнішими і досконалішими. Для цього потрібні значні інвестиції з боку держави. Одним з джерел інвестування може стати лізинг. Слід також приділяти увагу не тільки технічній стороні виробництва, але і розвитку соціальної сфери села, покращенню мережі сільських автодоріг;
- механізація та автоматизація дозволяє підвищити технічний рівень виробництва, що суттєво впливає на якість виконання технологічних робіт, їх своєчасність підвищує продуктивність праці, її оплату, тим самим роблячи привабливою для робітників;
- ресурсно - та енергозберігаючі технології. Світова тенденція до мінімалізації обробітку ґрунту зумовлена як спробою зменшити витрати коштів і, безумовно, можливістю керувати ґрунтотворним процесом з виходом на відтворення ґрунтової родючості яке дуже дороге на фоні оранки. З появою у виробництві високоефективних гербіцидів виникла можливість частково або повністю відмовитись від механічних прийомів обробітку ґрунту та боротьби з бур'янами залежно від його щільності і механічного складу, а залишення на поверхні ґрунту поживно - кореневих, рослинних решток є головним фактором який запобігає виникненню водної і вітрової ерозії ґрунтів;
- хімізація є провідним напрямком інтенсифікації, тому що дозволяє застосовувати нові технології в рослинництві та вирощувані тварин.
- біотехнології дозволяють мати екологічно чисте агровиробництво яке може конкурувати на світових ринках, і дуже актуальне в теперішній час, коли проблемам екології приділяється велика увага. Попит на екологічно чисті продукти у всьому світі дуже великий, тому що охоплює велику кількість споживачів, а саме в сфері дитячого харчування, лікування та профілактика багатьох захворювань [14 c.10].
Усі фактори інтенсифікації залежно від походження та ролі у цьому процесі об'єднуються в окремі групи. Серед них важливе місце посідають природні ресурси, використання яких залишається поки що на низькому рівні не більше 5 - 10 %. Решта 90 - 95 % наявних природних ресурсів практично безповоротно втрачається для людини. Більша частина таких втрат є джерелом забруднення води, атмосферного повітря і ґрунту. Саме у процесі виробництва проявляється органічний зв'язок проблеми раціонального використання природних ресурсів з проблемою охорони навколишнього середовища від забруднення. За цих умов необхідне впровадження безвідходних технологій з рециркуляцією природних ресурсів, тобто з регенеруванням їх багаторазового використання. Йдеться про те, щоб в ідеалі відходи однієї галузі виробництва слугували сировиною для іншої галузі, що означатиме перехід до замкнутих екологічних циклів.
Як відомо, особливості сільськогосподарського виробництва безпосередньо зв'язані з впливом на нього сонячної радіації, ґрунтового покриву, вологозабезпечення, наявних елементів мінерального живлення рослин тощо, яких практично замінити неможливо. Проте їх ефективне використання має бути важливою умовою організації виробництва сільськогосподарської продукції [4 c.17 - 20].
У нинішніх умовах значної обмеженості можливостей щодо використання мінерально-ресурного потенціалу у розвитку аграрного сектору економіки, здійснення подальшої інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, на наш погляд, слід більше використовувати природні фактори для виробничої діяльності. До найважливіших, найактивніших факторів інтенсифікації аграрного виробництва, як відомо, належать технічні засоби, застосування яких, як правило, знаходиться у тісному взаємозв'язку з використанням природних факторів.
Техногенні фактори інтенсифікації аграрного виробництва мають два різновекторні завдання - одне полягає у скороченні затрат праці на одиницю продукції, а друге - у досягненні оптимальних умов зовнішнього середовища для забезпечення необхідних вимог вирощування сільськогосподарських культур. Адже при застосуванні засобів механізації у виробничих процесах - обробітку ґрунту, сівбі, збиранні врожаю - можна ефективніше використовувати ґрунтові та кліматичні умови. До того ж, за допомогою техногенних факторів є можливість оптимізувати абіотичні й біотичні умови зовнішнього середовища.
Основним обмежувальним засобом широкого використання техногенних факторів інтенсифікації сільськогосподарського виробництва є недостатність енергоресурсів і матеріально - технічної бази для їх застосування. Тому важливого значення набуває комплексне використання техногенних і природних факторів.
В окрему важливу групу об'єднуються соціальні фактори інтенсифікації сільськогосподарського виробництва є недостатність енергоресурсів і матеріально - технічної бази для їх застосування. Тому важливого значення набуває комплексне використання техногенних і природних факторів.
В окрему важливу групу об'єднуються соціальні фактори інтенсифікації аграрного виробництва, що суттєво впливають на виробничі процеси. Це зумовлюється тим, що використання техногенних факторів безпосередньо пов'язане з трудовою діяльністю людей, з рівнем володіння їх технічними засобами, зі ступенем раціональної організації праці, з економічною заінтересованістю працівників сільського господарства у результатах своєї виробничої діяльності.
Отже, в результаті застосування кращих за якістю й ефективніших соціальних факторів діяльності досягається економія робочого часу, підвищення продуктивності праці. У цьому полягає найбільш глибока соціально - економічна сутність інтенсифікації. Соціальні фактори мають дійсний характер, а їх включення у раціональну інтенсифікацію проявляється через вплив на продуктивність праці, на ефективність виробництва.
Природні, техногенні й соціальні фактори інтенсифікації функціонують у комплексі, у взаємозв'язку, що вимагає обґрунтованого підходу до розкриття сутності їх взаємодії при розробленні та реалізації державних програм розвитку агропромислового виробництва. Для розвитку інтенсифікаційних процесів важливою складовою має стати інформаційний фактор, який поки що недостатньо досліджений і має дискусійний характер. Сутність його, на наш погляд, полягає в тому, що на основі наукової та статистико - економічної інформації створюються можливості вибору найефективніших варіантів забезпечення виробничих процесів за умов значної економії матеріально - технічних ресурсів і праці.
Таким чином, викладене вище слугує підставою для наступних висновків:
1. інтенсифікація аграрного виробництва має багатофакторний характер свого розвитку і тому вимагає комплексного, системного підходу до цього дослідження;
2. важливим напрямом інтенсифікації аграрного виробництва є застосування безвідходних технологій з метою підвищення рівня використання природних ресурсів з рециркуляцією, тобто з регенеруванням їх багаторазового використання;
3. в умовах неоднорідності природного середовища доцільне виділення екологічно однотипних територій, що сприятиме диференційованому підходу щодо використання природних ресурсів;
4. техногенні фактори, які відіграють визначальну роль в інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, слід спрямовувати на виконання двох різновекторних завдань - скорочення затрат праці й забезпечення оптимальних умов зовнішнього середовища для виробництва сільськогосподарської продукції;
5. важливо забезпечити комплексний підхід використання техногенних і природних факторів;
6. необхідно значно підвищити роль соціальних факторів в інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, створити умови для економічної заінтересованості працівників у розвитку аграрного сектору економіки [15 c.74 - 77].
У сучасних умовах важливо забезпечити адаптацію інтенсифікації агропромислового виробництва до ринкових відносин, формування внутрішньодержавного і міждержавного аграрного ринку.
Аграрні підприємства Європи з високрозвинутим сільським господарством для знаходження найбільш ефективних галузей сільськогосподарського виробництва складають по кожній з них виробничий бюджет. Він являє собою визначені по відповідній галузі всі види постійних і зміних витрат, а також доходи в розрахунку на одну одиницю площі з метою визначення прибутковості. Особливістю розрахунку таких бюджетів у названих краінах є те, що нерідко до уваги беруться, крім загальноприйнятих видів витрат, ї так звана віддача на землю. Вона розглядається як специфічний елемент витрат, який повинен відшкодовуватися вартістю реалізованої продукції і який маєбути достатній для покриття витрат, пов'язаних з відтворенням землі. Віддача на землю за умови, що вона є товаром, може бути визначена як добуток процентної ставки за довгостроковими банківськими вкладами на ринкову вартість гектара землі або може бути розрахована з орієнтацією на величину орендної плати на землю.
Доходи від галузі визначаються за рівня товарності 100%, а продукцію оцінюють за ринковими цінами. Всі елементи постійних та змінних витрат ділять посівну площу, підсумовують їх і додають до них віддачу на землю, отримуючи таким чином всю суму витрат. Отриманий дохід також розраховують на гектар посіву. Прибутковість галузі визначається як різниця між сукупним доходом (обсяг продукції, помножений на ціну) і загальною сумою витрат. Одержаний результат у західній економічній практиці функціонування приватних підприємств називають віддачею на менеджмент. Якщо підприємство бере землю в оренду, то віддача на землю в даному випадку є реальними витратами, що дорівнюють сумі орендної плати за цей ресурс. За умови, що підприємство не орендує землю, вказана віддача переходить у категорію умовних витрат.
Зниження собівартості продукції є важливою умовою підвищення економічної ефективності виробництва і забезпечення розширеного відтворення в сільському господарстві. Воно передбачає збільшення виробництва в сільському господарстві. Воно передбачає збільшення виробництва сільськогосподарської продукції і зменшення затрат праці і виробничих ресурсів на її одиницю.
Головний шлях зниження собівартості продукції сільського господарства - це підвищення врожайності сільськогосподарських культур і продуктивності тварин. Основні витрати по вирощуванню культур і утриманню тварин здійснюються незалежно від рівня врожайності і продуктивності, а збільшення витрат пов'язано лише з отриманням додаткової продукції. Тому витрати з розрахунку на одиницю продукції, як правило, зменшуються. Для скорочення витрат необхідно, щоб темпи збільшення врожайності сільськогосподарських культур і продуктивності худоби значно випереджали зростання витрат на гектар посіву і голову худоби.
Збільшення виробництва та поліпшення якості продукції за рахунок підвищення врожайності сільськогосподарських культур і продуктивності тварин відбувається на основі інтенсифікації сільського господарства, яка є важливою умовою зниження собівартості сільськогосподарської продукції. Тому фактори, що сприяють інтенсифікації виробництва, можна вважати факторами зниження собівартості сільськогосподарської продукції. Найвижливіші серед них такі:
a) ефективне використання землі на основі впровадження інтенсивних технологій вирощування сільськогосподарських культур;
b) використання високопродуктивних сортів і гірбіцидів сільськогосподарських культур та порід тварин;
c) зміцнення кормової бази тваринництва і підвищення рівня годівлі тварин на основі збалансованих раціонів [ 1 c.336].
Ці та інші заходи вимагають збільшення виробничих витрат на 1га сільськогосподарських культур і голову худоби, але водночас сприяють зменшенню собівартості одиниці продукції.
Одним із шляхів зниження собівартості сільськогосподарської продукції є підвищення продуктивності праці на основі впровадження комплексної механізації і автоматизації виробництва, широкого використання прогресивних форм організації і оплати праці. З підвищенням рівня механізації скорочуються затрати праці на одиницю продукції, що сприяє зменшенню витрат на її оплату і зниження собівартості сільськогосподарської продукції. Оскільки оплата праці є однією з основних статей витрат у собівартості продукції, підвищення продуктивності праці має вирішальне значення для її зниження. При цьому собівартість продукції зменшується лише тоді, коли економія коштів на оплату праці перевищує зростання амортизаційних відрахувань і витрат на поточний ремонт засобів механізації, які впроваджуються в виробництво [6 c. 3 - 7].
Важливим резервом зниження собівартості є інтенсивне використання машинно - тракторного парку, сільськогосподарських машин і знарядь, механізмів і обладнання тваринницьких ферм, транспортних та інших засобів праці. За цих умов зменшуються витрати з розрахунку на одиницю виконаних робіт, що сприяє зниженню собівартості продукції.
Значний резерв зниження собівартості продукції - раціональне використання матеріальних оборотних фондів (насіння, мінеральних добрив, пального, кормів тощо). Особливого значення набуває додержання науково обґрунтованих норм витрачання кормів на виробництво тваринницької продукції. Внаслідок незбалансованості кормових раціонів за перетравним протеїном та іншими речовинами господарства перевитрачають значну кількість кормів на одиницю продукції. При такому самому обсязі витрат повноціних кормів можна забезпечити збільшення продуктивності тварин і здешевлення виробництва продукції [12 c.293 - 298].
Важливим напрямом зниження собівартості продукції є поглиблення спеціалізації сільськогосподарського виробництва і досягнення його оптимальних розмірів відповідно до особливостей природно - економічних умов господарської діяльності сільськогосподарських підприємств.
Велику роль в зниженні собівартості продукції займають витрати на управління та обслуговування виробництва. Вони значно зменшуються в умовах впровадження прогресивних форм організації виробництва, передачі сільським трудівникам в оренду землі, будівель та інших засобів виробництва.
Значну частку в структурі зниження собівартості продукції відіграє такий фактор, як підвиження матеріальної заінтересованості працівників у кінцевих результатах господарської діяльності.
Зниження собівартості сільськогосподарської продукції забезпечується сукупністю основних напрямів використання внутрішньогосподарських резервів скорочення витрат на виробництво і реалізацію одиниці продукції. Фактори, які забезпечують збільшення виробництва сільськогосподарської продукції, органічно взаємопов'язані і взаємозумовлені. З урахуванням цього в окремих галузях і господарствах розробляються конкретні заходи щодо зниження собівартості продукції. При обґрунтуванні шляхів зниження собівартості сільськогосподарської продукції, насемперед, потрібно пам'ятати, що з підвищенням урожайності культур і продуктивності тварин знижується собівартість. Отже, фактори, що зумовлють таке підвищення, можна розглядати як фактори зниження собівартості сільськогосподарської продукції (рис. 3.1). Серед них особливе значення мають:
1. Впровадження прогресивних систем землеробства, науково обґрунтованих сівозміни і передової технології виробництва;
2. Послідовна інтенсифікація виробництва шляхом раціональної хімізації і докорінного поліпшення землі;
3. Впровадження у виробництво кращих сортів сільськогосподарських культур і порід тварин, дотримання всіх вимог агротехніки і передових способів утримання тварин;
4. Зміцнення кормової бази тваринництва, дотримання зоотехнічних вимог при складанні раціонів щодо збалансованості протеїном, мінеральними речовинами, іншими поживними компонентами;
5. Удосконалення галузевої структури підприємств з орієнтацією на вимоги ринку, досягнення при цьому раціональної концентрації виробництва, що забезпечує краще використання ресурсів, більш швидке запровадження досягнень науки, техніки, передової практики [2 c. 18 - 25].
Рис 3.1 Класифікація резервів зниження собівартості продукції
Важливим фактором зниження собівартості продукції є підвищення продуктивності праці на основі комплексної механізації та автоматизації виробництва і раціональної побудови організаційної структури приватних підприємств, впровадження в них досконалого внутрішньогосподарського економічного механізму та ефективних орендних відносин. Резервом зниження собівартості є інтенсивне використання машинно - тракторного парку, сільськогосподарських машин і знарядь, механізмів і обладнання твариницьких ферм, транспортних та інших засобів праці. За цих умов зменшуються витрати з розрахунку на одиницю виконаних робіт, що сприяє зниженню собівартості продукції.
Необхідно також забезпечити ефективніше використання машинно - тракторного парку, транспортних засобів, живої тяглової сили. Це дасть змогу скоротити потреби в них до раціонального рівня, зменшити виртрати на амортизацію та ремонти, а через це здешевити виробництво продукції.
Значні резерви зниження собівартості криються в суворому дотриманні режиму економії при використанні матеріально - грошових засобів у процесі виробництва сільськогосподарської продукції. Практика переконує, що в підприємствах, де контролюється економне використання оборотних фондів, де не допускаються втрати врожаю при збиранні і транспортуванні, збереженні насіння, посадкового матеріалу, кормів, значно менше витрачається коштів на одиницю продукції
Істотного знмження собівартості продукції можна досягти завдяки вдосконаленню системи управління виробництвом і впровадженню наукової організації праці. Ці заходи забезпечують зменшення накладних витрат, а отже, і зниження собівартості продукції. Важливу роль тут відіграють і такі соціально - економічні фактори, як підвищення кваліфікації кадрів, матеріальна заінтересованість працівників у результатах своєї праці, широке використання моральних стимулів.
Розглянуті фактори зниження собівартості продукції окреслюють лише загальні напрями скорочення витрат на її виробництво. В кожному підприємстві необхідно передбачити конкретні заходи щодо здійснення режиму економії і бережливості, підвищення врожайності культур і продуктивності тварин, враховуючи місцеві природно - економічні умови.
У результаті інноваційної діяльності створюються необхідні умови щодо зниження витрат виробництва і, відповідно, одержання прибутку. Для цього необхідні нововведення в усіх видах діяльності підприємства: виробничій, комерційній, управлінській і т. д. Тільки в цьому разі можна знизити витрати і забезпечити надлишки зверх витрат. А це можливо, коли фірма здійснить ряд заходів, спрямованих на підвищення продуктивності праці.
ВИСНОВКИ
Дана курсова робота показує важливість та необхідність впровадження аналізу собівартості у діяльності сільськогосподарського підприємства. Сучасний стан аналізу є достатньо розробленою, у теоретичному плані, наукою. Ряд методик використовується в управлінні виробництвом на різних рівнях.
Важливим показником, який характеризує роботу сільськогосподарських підприємств є собівартість продукції. Від її рівня залежать фінансові результати діяльності підприємства, темпи розширеного виробництва, фінансовий стан господарюючих суб'єктів.
Аналіз собівартості продукції дозволяє з'ясувати тенденцію зміни даного показника, виконання плану, визначити вплив факторів на його приріст і на цій основі дати оцінку роботи господарства по використанню можливостей і встановити резерви зниження собівартості продукції. Подальший розвиток аналізу собівартості в теоретичному і практичному плані тісно пов'язаний з розвитком суміжних наук, в першу чергу математики, статистики, бухгалтерського обліку та інші.
Найбільш важливим моментом у вивченні такого показника, як собівартість, є розгляд факторів, що впливають на показник і визначення основних шляхів по зниженню собівартості. Від того, як підприємство вирішує дане питання залежить отримання найбільшого ефекту з найменшими витратами, зростання накопичень, економія трудових, матеріальних і фінансових ресурсів. Собівартість відображає велику частину вартості продукції і залежить від зміни умов виробництва і реалізації продукції. Таким чином істотний вплив на рівень затрат оказує техніко-економічні фактори виробництва. Цей вплив проявляється в залежності від змін у техніці, технології, організації виробництва, в структурі і якості продукції і від величини витрат на її виробництво. Звідси витікає, що виявлення резервів зниження собівартості повинно опиратися на комплексний техніко-економічний аналіз роботи підприємства: вивчення технічного і організаційного рівня виробництва, використання виробничих потужностей і основних фондів, сировини і матеріалів, робочої сили, господарських зв'язків; а також усіх складових собівартості.
Аналіз показників собівартості та витрат ми проводили на базі даних СВК Надія що розташоване у Калинівському районі Вінницької області.
Дане господарство більш спеціалізоване на виробництві та реалізації продукції рослинництва, на яку в середньому по всьому сільському господарству припадає 76,51 %. Найбільшу питому вагу в структурі виробництва та реалізації продукції рослинництва займає зерно, немалу частину займає також цукровий буряк. А на тваринництво в середньому по сільському господарстві припадає 23,49 % , найбільшу питому вагу в структурі виробництва та реалізації продукції якого займає продукція молочного скотарства.
В 2009 році в порівнянні з 2007 роком площа сільськогосподарських угідь в господарстві зменшилась на 2%, площа ріллі. Середньорічна вартість основних виробничих запасів сільськогосподарського призначення в 2008 році становила 4536,5 тис.грн., а в 2009 році - 4101 тис.грн., що на 10% менше, ніж в 2008 році.
Середньорічна чисельність працюючих, в тому числі зайнятих в сільському господарстві, в 2008 році становила 98 чол., а в 2009 році - 102 чол., що на 5% більше ніж в 2008 році.
Доход господарства в звітному році становив 7191,1 тис.грн., що на майже на 55% більше, ніж в базисному., коли доход становив 3915,8 тис.грн. Наше господарство отримало в звітному році прибуток від реалізації продукції в розмірі 954 тис.грн., що на 19,3% менше за прибуток базисного року (1199тис.грн.). Отже як бачимо існує певна непропорційність між ростом доходом і прибутком, це пояснюється що витрати зростають набагато швидше і господарство має мінімальний прибуток.
Прямі затрати праці в 2009 році склали 192 тис.люд.-год., в 2008 році - 185 тис.люд.-год., що на 10 % більше , ніж в 2008 році. А собівартість реалізованої продукції в базисному періоді становила 3493 тис.грн., в звітному - 3689 тис.грн., що на 5,6% більше, ніж в базисному. В основному це зумовлено умовами високих темпів інфляції і гіперінфляції внаслідок чого формується інфляційна собівартість. Незважаючи на істотне зростання даного показника під впливом цих процесів, усе ж його величина була набагато нижчою за реальний рівень. Це зумовлено тим, що за існуючої в ці роки методики визначення собівартості її формування здійснюється підсумовуванням витрат на спожиті ресурси за вартістю їх придбання протягом року. Але оскільки за цей період вартість ресурсів, що виробничоспоживаються і повинні бути відшкодовані, зростає в десятки разів, то показник собівартості надто занижується і втрачає свій реальний зміст. Саме з цієї причини він зумовлює виникнення інфляційного прибутку
Отже після виконання даної курсової роботи ми визначили що собівартість продукції є одним із найважливіших показників, який комплексно характеризує якісні зміни в техніці, технології, організації праці та виробництва, що відбуваються на підприємстві. Зниження витрат виробництва та собівартості продукції є однією з основних умов зростання прибутку підприємства, підвищення рентабельності та ефективності його роботи.
На сучасному етапі розвитку підприємницької діяльності вивчення складу, структури і тенденцій зміни витрат виробництва виходять на перший план господарської діяльності. Це дозволяє виявити джерела і фактори їх зниження на конкретних підприємствах. Основними шляхами зниження собівартості є скорочення тих витрат, які мають найбільшу питому вагу в її структурі. До них відносять:
1) скорочення витрат уречевленої праці або зниження норми витрат та ціни на них, що може бути досягнуто шляхом кращого використання засобів і предметів праці, економічного стимулювання економії живої та уречевленої праці;
2) зростання продуктивності праці за рахунок механізації та автоматизації виробництва, застосування прогресивних технологій, зниження цін на засоби виробництва;
3) зниження адміністративно управлінських витрат, що досягається шляхом прогресивних змін у структурі виробництва, зокрема, вдосконалення структури управління, здешевлення утримання апарату управління, раціонального розміщення виробництва;
4) зміну структури та обсягу продукції, галузеві та інші фактори.
Найважливішим моментом у вивченні такого показника, як собівартість є розгляд чинників, що впливають на показник і визначення основних напрямів по зниженню собівартості. Від того, як вирішує підприємство дане питання залежить отримання найбільшого ефекту з якнайменшими витратами, зростання накопичень, економія трудових, матеріальних і фінансових ресурсів. Істотний вплив на рівень витрат роблять техніко-економічні чинники виробництва. Цей вплив виявляється залежно від змін в техніці, технології, організації виробництва, в структурі і якості продукції і від величини витрат на її виробництво.
Собівартість продукції є якісним показником, що характеризує виробничо-господарську діяльність підприємства. Собівартість відображає витрати підприємства на виробництво і збут продукції, виражені в грошовому вимірюванні. Окрім цього, в собівартості як в узагальнювальному економічному показнику знаходять своє віддзеркалення всі сторони діяльності підприємства: ступінь технологічного оснащення виробництва і освоєння технологічних процесів; рівень організації виробництва і праці, ступінь використовування виробничих потужностей; економічність використовування матеріальних і трудових ресурсів і інші умови і чинники, що характеризують виробничо-господарську діяльність.
Систематичне зниження собівартості забезпечує не тільки зростання прибутку підприємства, але і дає державі додаткові засоби як для подальшого розвитку суспільного виробництва, так і для підвищення матеріального добробуту трудящих
собівартість витрата продукція вартісна
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Андрійчук А.Г. Економіка аграрних підприємств. К. : Вища школа, 2002.- 336с.
2. Березівський П.С., Особа П.Н. Напрями інтенсифікації розвитку сільськогосподарських підприємств // Економіка АПК. - 2009. - №6. - с.18 - 25.
3. Боліох М. А., Бурчевський В. 3., Горбаток М. І. Економічний аналіз: Навч. посібник // За ред. акад. НАНУ, проф. М. Г. Чумаченка.-К.:КНЕУ, 2001.-540с.
4. Бондур Т.О. Загальновиробничі витрати як елемент виробничої собівартості в рослинництві // Економіка АПК. - 2008. - №1. - с.126 - 130.
5. Вітков М.С. Основні фактори інтенсифікації аграрного виробництва в перехідний період до ринку // Економіка АПК. - 2009. - №2. - с.17 - 20.
6. Волков О. И., Скляренко В. К. Экономика предприятия: Курс лекций.- М.: ИНФРА-М, 2003.- 484 с.
7. Гловач О.К. Дискусійні проблеми обліку витрат і калькулювання собівартості продукції // Бухгалтерський облік і аудит. - 2008. - №10. - с.3 - 7.
8. Економіка підприємства: Підручник / За заг. рсд. С. Ф. 1 Покропивного.- Вид. 2-е, перероб. та доп.- К.: КНЕУ, 2001.- 528 с.
9. Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» № 996-Х1У від 16. 07. 99 р.
10. Закон України «Про оплату праці» від 24. 03. 95 р. № 108/95-ВР // Все о бухгалтерском учете.- 1999.- 1№ 12.
11. Закон України від 22 травня 1997 р. № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств».
12. Коваленко О.В. Класифікація витрат ресурсів як основа оцінювання собівартості продукції // Економіка АПК. - 2008. - №4. - с.90 - 95.
13. Мацибора В.І. Економіка сільського господарства: Підручник. - К.: Вища школа, 1994. - 415 с.
14. Перед контрактні витрати : місце в структурі собівартості БМР та вплив на показник НБВ // Бухгалтерський облік і аудит. - 2010. - №5. - с.34 - 38.
15. Петров В.М., Токар А.В. Методичні підходи до формування собівартості сільськогосподарської продукції та її вплив на ефективність виробництва // Економіка АПК. - 2008. - №1. - с.55 - 60.
16. Рибалко О.М. Шляхи вдосконалення собівартості та тенденції зміни структури накладних витрат для прийняття управлінських рішень // Держава та регіони серія: Економіка та підприємництво. - 2008. - №4. - с.293 - 298.
17. Скрипник М.І. Ідентифікація витрат з метою визначення собівартості продукції // Облік і фінанси АПК. - 2010. - №2. - с.61 - 65.
18. Ткаліч О.В. Основні фактори інтенсифікації аграрного виробництва // Економіка АПК. - 2009. - №23. - с.8 - 12.
19. Токар Ф.А. Управління процесом інноваційного розвитку промисловості та інтенсифікацією виробництва // Економіка та держава. - 2008. - №1. - с.74 - 77.
20. Череп А. В. Управління собівартістю й ціною в умовах ринкової економіки // Держава та регіони. Сер. Державне управління. - Запоріжжя, 2007.- № 1.- С. 119 - 120.
21. Державний комітет статистики України:[Електрон. ресурс]. - Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/
Размещено на Allbest.ru
