Визначальною рисою сучасного періоду економічного розвитку є глобалізація економіки, яка сприяє перегляду й уточненню положень економічної теорії щодо конкурентних ринків і конкуренції та послідуючої зміни норм і сутності конкурентної політики в усіх країнах світу. Системоутворюючими факторами глобалізації є, у першу чергу, структурні зміни ринків. Динаміка структурних змін проявляється в:

1) укрупненні підприємств і концентрації ринків;

2) формуванні глобальних олігополій як найпоширеніших ринкових структур (починаючи з другої половини 90-х років XX ст. формуються "щільні" олігополії, особливо у високотехнологічних галузях, які значною мірою впливають на економічне зростання і конкурентоспроможність країн);

3) експансії транснаціональних корпорацій (ТНК) і перетворенні їх у багатонаціональні корпорації, тобто розмиванні національної приналежності ТНК. [4]

Концентрація виробництва і капіталу на основі горизонтальної і вертикальної інтеграції досягла такого рівня, за кого в рамках світового господарства первинними економічними одиницями починають виступати транснаціональні виробничо-фінансові компанії. У рамках багатогалузевих транснаціональних концернів створюється своєрідний "управлінський холдинг", який передає господарське управління виробництвом, реалізацією продукції своїм підрозділам, філіям, посилюючи їх самостійність.

Це підтверджується такими фактами: якщо після Другої світової війни ТНК створювали близько 100 іноземних філій за рік, то тепер - майже в 1000 разів більше. [5] З 90-х рр. XX ст. відзначається істотне зростання кількості зарубіжних філій ТНК порівняно із зростанням чисельності самих ТНК: якщо у 1992 р. до складу однієї ТНК входило 5-6 філій, то у 2007 р. - 13-15. [6] За результатами Доповіді про світові інвестиції в 2010 р. у світі нараховувалося близько 87 тис. ТНК, які мають понад 807 тис. філій [7], з них 57% розташовані в Європі, 20% - в Азії і 8% - у Північній і Південній Америці.

Все це сприяє загостренню конкуренції на внутрішніх ринках країн між національними та іноземними компаніями, переможцями у якій, як правило, є останні. Суперечливі наслідки таких змін загострюють актуальність їх науково-теоретичного дослідження та емпіричної оцінки з метою розробки ефективних заходів конкурентної політики держави.

Як будь-який економічний процес, що відбувається у системі світового господарства, монополізація має нерівномірний та суперечливий характер. У діалектиці суперечностей сучасної монополізації можна виділити дві особливості.

Перша - на глобальному рівні, діяльність сучасних монополістичних структур націлена перш за все на реалізацію ними стратегій глобальної експансії, що породжує виклик національному економічному суверенітету держави, її усунення зі світової арени як найвпливовішого суб'єкта економічної діяльності [4]. Це можна прослідкувати через істотне звуження можливостей держави щодо впливу на національні ринки, часткову втрату важелів їх регулювання. Дані тенденції відповідають інтересам міжнародних монополій.

Сьогодні транснаціональні компанії (далі ТНК) контролюють понад 50 % світового промислового виробництва, понад 60 % світової зовнішньої торгівлі, майже 80 % світових патентів і ліцензій на нову техніку тощо. При цьому майже 10 компаній у світі виробляють близько 80 % автомобілів, 60 % - продукції суднобудування, 80 % - авіапрому. [5]

При цьому 10 компаній у світі виробляють близько 80% автомобілів, 60% - продукції суднобудування, 80% - авіапрому. 4 гірничо-збагачувальні комбінати на ринку руди забезпечують 68% обсягу її продаж. [10] Три компанії займають 67,8% ринку автошин [8]. На сучасних електронних ринках також спостерігається наявність високої концентрації ринкових часток і невелика кількість продавців. Компанія "Amazon" через інтернет-магазин "KindleStore" контролює 61% завантажень цифрових книг на американському ринку, зі значним розривом випереджаючи компанію "Apple" та інших конкурентів [7].

З метою отримання статусу монополії підприємство може звернутися до різних засобів. У сучасних умовах це скуповування акцій, надання кредитів та укладання договорів про злиття фірм. Особливо агресивні фірми проводять політику щодо підкорення конкурентів власній волі, витіснення їх з ринку.

Другою особливістю сучасної монополізації економіки є суперечливість процесу розвитку конкуренції. З одного боку, одні ТНК вступають у запеклу боротьбу з іншими подібними структурами, а з другого - повсюдно спостерігається процес розширення і розвитку кооперації праці, зростання масштабів технологічно сумісного виробництва, розвитку сучасних комунікацій, створення стратегічних альянсів тощо.

Поняття стратегічні альянси з'явилося в 80-х роках минулого століття як форма визначення різноманітних угод про довгострокове взаємовигідне співробітництво між компаніями, університетами та науково-дослідними інститутами. Мотивами, відповідно до яких компанії вступають в альянси, є: досягнення економії на масштабах виробництва; спільне використання виробничих потужностей; об'єднання зусиль у виробництві компонентів або зборці кінцевої продукції; зниження невизначеності та посилення стабільності розвитку, оскільки в довгострокових відносинах з критичним партнером об'єднуються їх досвід і ресурси; зниження ризиків у діяльності; отримання доступу на ринок, де вже існують сформовані ринкові структури і певний менталітет, просування на ринок продукції один одного; передача технологій, знань і ноу-хау, проведення спільних досліджень, навчання персоналу; спільна розробка і виробництво технічно складних виробів тощо. [6]

Кількість стратегічних альянсів щорічно зростає. Великого поширення вони набули в Японії, де більшість фірм поєднують свої зусилля у дослідницьких асоціаціях. В Україні стратегічні альянси знайшли поширення у металургії, машинобудуванні, фармацевтичній та хімічній промисловості.

3. Монополізація економіки в Україні