Конкурентна стратегія українських виробників на міжнародних ринках альтернативних джерел енергозабезпечення

- Матриця можливості загрози, сильні/ слабкі сторони;

- Таблиця профілю середовища;

8. Метод експертного оцінювання, показники конкурентоспромож-ності:

- Продукт;

- Ціна;

- Канали збуту;

- Методи просування продукту на ринку;

9. Модель Хофера / Шенделя, показники конкурентоспроможності:

- 15 змінних, що розкривають сильні сторони підприємства;

- 6 змінних, що характеризують стадії життєвого циклу;

10. Аналіз фінансового стану, показники конкурентоспроможності:

- ліквідність;

- управління активами;

- управління заборгованістю;

- рентабельність підприємства;

Варіанти стратегій визначаються з урахуванням цілей подальшого розвитку, місії підприємства, його місця у галузевій та ринковій структурі. Рівень оцінки кожного варіанту складається на основі впливу суттєвих внутрішніх та зовнішніх факторів (рис. 1.8) [64].

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.8 Чинники, що впливають на вибір конкурентної стратегії підприємства [64]

Рівень впливу кожного фактору оцінюється колективом спеціалістів - експертів. У результаті застосування експертної процедури численні значення оцінок стратегій виходять як сума коефіцієнтів відносної важливості факторів впливу та експертної оцінки доцільності, адекватності та актуальності стратегії, яка розглядається (формула 1.1):

Zj=?lijЧLij (1.1)

де Zj - оцінка стратегії;

Lij - ступінь впливу i-ого фактору на успішність j-ої стратегії;

Lij - експертна оцінка доцільності і важливості j-ої стратегії за наявної

економічної ситуації: i=1,… n; j=1,… m (n - кількість факторів впливу,

m - кількість стратегічних варіантів [64].

Для формалізації процесу формування міжнародної маркетингової страте-гії важливо чітко ідентифікувати її вхідні та вихідні елементи (рис. 1.9).

Рис. 1.9 Детермінанти міжнародної маркетингової стратегії [99]

До вхідних елементів належать чинники, які зумовлюють розроблення міжнародної маркетингової стратегії, ключовими з них є детермінанти маркетингового середовища і корпоративна місія та цілі компанії. Вихідні елементи маркетингової стратегії - рішення щодо зростання компанії, способу виходу на міжнародний ринок, охоплення ринків, позиціонування, конкурентної поведінки, комплексу маркетингу тощо. Отже, міжнародна маркетингова стратегія використовується як спосіб реалізації компанією власного потенціалу для досягнення успіху в зовнішньому середовищі [98].

На думку О.Л. Каніщенко, «формування міжнародної маркетингової стра-тегії - це складний процес, який містить елементи ризику та невизначеності. Головна проблема - правильно вибрати основні альтернативи, зрозуміти та вра-хувати найважливіші фактори та умови, що впливають на цей вибір» [33, с. 33].

Маркетингову стратегію планують на трьох рівнях: корпоративному, функ-ціональному та інструментальному, причому на кожному з цих рівнів розроб-ляють різні групи стратегій. Маркетингова стратегія є цілісним інтегрованим планом дій, отже, краще говорити не про групи маркетингових стратегій, а про елементи (субстратегії) маркетингової стратегії як складові частини одного цілого (наприклад, стратегія зростання, стратегія конкурентної поведінки, стра-тегія охоплення ринку тощо). У процесі розроблення кожного з цих видів стра-тегії постає необхідність вибору між різними стратегічними можливостями, що виключають одна одну, тобто між стратегічними альтернативами (наприклад, лідерство на ринку, виклик лідеру чи слідування за лідером). У формулюванні цих стратегічних альтернатив допомагають такі інструменти для розроблення стратегії, як матриці та моделі (наприклад, матриця Бостонської консалтинго-вої групи, матриця Ансоффа, матриця Портера, модель конкурентних сил то-що). Нарешті після всебічного аналізу всіх значущих факторів, що впливають на вибір між різними стратегічними альтернативами, вибирають одну з альтер-натив, яку планують реалізовувати, тобто приймають стратегічне рішення. Описану схему зображено на рис. 1.10.

Рис. 1.10 Взаємозв'язок між складовими процесу формування маркетингової стратегії [99]

На кожному рівні маркетингової стратегії є так звані базові елементи (суб-стратегії), розроблення яких проводять як на внутрішньому ринку, так і виходя-чи на зовнішні ринки. Тобто стратегічні рішення щодо базових субстратегій приймає будь-яке підприємство, незалежно від того, чи займається воно міжна-родною діяльністю. Разом з тим, вихід на зовнішні ринки зумовлює необхід-ність розроблення додаткових субстратегій, які не потрібні компанії, що пра-цює тільки на внутрішньому ринку. Базові та додаткові елементи стратегії, ко-жен з яких передбачає певні стратегічні альтернативи та інструменти, форму-ють комплекс елементів міжнародної маркетингової стратегії (табл. 1.5).

На корпоративному рівны маркетингової стратегії базовими субстратегія-ми є ті стратегічні маркетингові питання, що впливають на перспективи розвит-ку бізнесу в цілому: як розвивати підприємство (стратегія зростання), за раху-нок чого вигравати в конкурентній боротьбі (конкурентна стратегія бізнесу), наскільки широким має бути набір сфер діяльності підприємства (портфельна стратегія).

Розроблення стратегії розширення міжнародного ринку передбачає вибір однієї з таких стратегічних альтернатив: наростаюче проникнення і одночасне проникнення. Стратегія наростаючого проникнення означає вихід на один з найпривабливіших зарубіжних ринків, отримання досвіду міжнародної діяльно-сті й поступове застосування цього досвіду в процесі виходу на інші ринки. Од-ночасне проникнення передбачає завоювання багатьох ринків відразу для швидшого нарощування знань, умінь та навичок міжнародної діяльності. Стра-тегія одночасного проникнення є актуальною для тих підприємств, продукція яких містить значний елемент новизни. У цьому випадку бажано почати одно-часне освоєння всіх потенційно привабливих ринків, поки конкуренти не розро-били аналогічного продукту.

Таблиця 1.5. Комплекс елементів міжнародної маркетингової стратегії підприємства [99]

Рівень розроблення стратегії	Базові елементи маркетингової стратегії	Додаткові елементи маркетингової стратегії на зарубіжних ринках
Корпоративний	- Стратегія зростання - Портфельна стратегія - Конкурентна стратегія бізнесу	- Стратегія виходу (проникнення) на зарубіжний ринок - Стратегія географічної детермінованості - Стратегія розширення міжнародного ринку
Функціональний	- Стратегія охоплення ринку - Стратегія позиціонування - Стратегія конкурентної поведінки	- Стратегія охоплення міжнародного ринку на рівні країн - Стратегія міжнародного позиціонування
Інструментальний	- Товарна стратегія - Цінова стратегія - Збутова стратегія - Стратегія просування	- Стратегія стандартизації або адаптації комплексу маркетингу

Для більшості українських підприємств доцільнішою буде стратегія посту-пового проникнення, оскільки вони, по-перше, не мають досвіду роботи на за-рубіжних ринках (у цьому випадку накопичення інформації про іноземний ри-нок та його завоювання відбувається крок за кроком), по-друге, пізно виходять на міжнародні ринки і відчувають сильну конкуренцію з боку підприємств, що вийшли на ринок раніше, і по-третє, мають дуже обмежені ресурси (яких не вистачить на одночасне завоювання багатьох ринків, які, втім, можна поступо-во накопичувати на освоєння нових ринків).

Після вибору зарубіжного ринку або ринків, ринкові умови яких най-більш адекватно відповідають меті, потенціалу підприємства та його конкурен-тним перевагам, постає питання щодо стратегії виходу (проникнення) на цей ринок. У міжнародній практиці можна виділити декілька стратегій виходу ком-панії на зовнішні ринки: пряме та непряме експортування, спільну підприєм-ницьку діяльність, пряме інвестування. Різні стратегії проникнення на ринок передбачають різні рівні контролю, ризику, прибутковості та гнучкості. Так, вибравши експортну стратегію, підприємство матиме найнижчий ступінь ризи-ку, але водночас найнижчий рівень прибутковості та найнижчий ступінь конт-ролю збутової, цінової стратегії, комплексу просування тощо. А в разі вибору інвестиційної стратегії прибутковість та контроль можуть бути значно вищими, однак істотно збільшується ризик і зменшується гнучкість.

Однією зі складових процесу формування міжнародної маркетингової стратегії є система відбору цільових ринків, яку доцільно реалізовувати на ос-нові запропонованої послідовності прийняття стратегічних рішень щодо вибору міжнародних ринків та сегментів (рис. 1.11).

На етапі попереднього відбору перспективних ринків важливо оцінити привабливість тих країн, що залишились у результаті відбору можливих ринків, за такими критеріями, як тип зовнішньоторговельної політики, величина митних бар'єрів, купівельна спроможність споживачів, місткість і темпи зростання ринку, умови конкуренції (концентрація, інтенсивність), галузева структура промисловості країни тощо. Детальний відбір цільових ринків передбачає оцінювання адекватності цільових ринків ресурсам та конкурентним перевагам компанії.

Також на цьому етапі приймають стратегічне рішення щодо географічної концентрації ресурсів на обмеженій кількості схожих ринків чи диверсифікації ресурсів на великій кількості різних ринків (табл. 1.6).



Рис. 1.11 Структурно-логічна схема прийняття стратегічних рішень щодо вибору зарубіжних ринків та сегментів [99]

Таблиця 1.6. Фактори, що визначають географічну диверсифікацію міжнародної діяльності підприємства [99]

Групи факторів	Фактори, що сприяють концентрації по країнах	Фактори, що сприяють диверсифікації по країнах
Фактори, що стосуються підприємства	Усвідомлення низького ступеня ризику управління. Уміння відбирати «кращі ринки»	Усвідомлення високого ступеню ризику управління. Недостатні знання про ринки
Фактори, що стосуються товару	Продукт, що має необмежену сферу застосування. Продукт, який купують повторно. Середина ЖЦТ. Продукт, що потребує адаптації до різних ринків	Продукт має обмежену сферу застосування. Продукт, який повторно не купують. Ранній або пізній етап ЖЦТ. Стандартний продукт, що не потребує адаптації до різних ринків
Фактори, що стосуються ринку	Великі ринки, не перенасичені конкуренцією. Зрілі ринки. Ключові ринки поділено між багатьма конкурентами. Високі темпи зростання кожного ринку. Висока лояльність споживачів. Довгий термін відтворення продукту конкурентами	Великі ринки, насичені конкуренцією. Нові ринки або ринки на етапі спаду ЖЦТ. Ключові ринки поділено між декількома сильними конкурентами. Низькі темпи зростання кожного ринку. Низька лояльність споживачів. Короткий термін відтворення продукту конкурентами
Маркетингові фактори	Високі комунікаційні витрати для додаткових ринків. Високі витрати на оброблення замовлень для додаткових ринків. Високі витрати на фізичний розподіл для додаткових ринків. Засоби комунікації потребують адаптації для різних ринків	Низькі комунікаційні витрати для додаткових ринків. Низькі витрати на оброблення замовлень для додаткових ринків. Низькі витрати на фізичний розподіл для додаткових ринків. Стандартизовані засоби комунікації на багатьох ринках

Після визначення найбільш привабливих країн доцільно за допомогою стандартних методів провести сегментацію споживачів у кожній відібраній країні за критеріями, які визначають галузеву належність, платоспроможність споживачів, структуру їх закупівельного центру тощо [28, с. 58].

Отже, сутність сучасного розуміння розробки конкурентної стратегії розвитку підприємства забезпечується застосуванням ряду принципів:

1) активність стратегії, направлена на зміну середовища в своїх інтересах; стверджуючий характер - оцінка можливостей розвитку в режимі реального часу з метою передбачення виникнення загроз;

2) комплексна, системна оцінка умов діяльності підприємства, цільових орієнтирів як результату взаємодії макро - та мікросередовища;

3) найбільш повне використання конкурентних переваг підприємства. Нейтралізація його слабких сторін та сильних сторін конкурентів;

4) регулювання витрат та їх оптимізація як ключовий фактор отримання конкурентних переваг;

5) збалансованість основних стратегічних детермінант - фінансово-економічної стійкості та інновацій в рамках комплексної стратегії розвитку;

6) моніторинг внутрішнього та зовнішнього середовища, а також результатів реалізації минулої та поточної стратегії;

7) наукова обґрунтованість та адекватність стратегічних рішень [60].

2. Стратегічний аналіз макрорівня конкурентоспроможності українських виробників альтернативних джерел енергозабезпечення на міжнародних ринках

2.1 Оцінка макрорівней розвитку країн світу по виробництву та пропозиціям на міжнародних ринках АДЕ

Ринок альтернативних джерел енергії - це ринок відновлюваних джерел енергії, до яких належать енергія сонячна, вітрова, геотермальна, енергія хвиль та припливів, гідроенергія, енергія біомаси, газу з органічних відходів, газу каналізаційно-очисних станцій, біогазів, та вторинні енергетичні ресурси технологічних процесів (теплові гази та скидна теплова енергія) [3].

Основною перевагою використання альтернативних (нетрадиційних та відновлюваних) джерел енергії (НВДЕ - АДЕ) є їх невичерпність та екологічна чистота, що сприяє поліпшенню екологічного стану і не призводить до зміни енергетичного балансу на планеті [3].

Міжнародна маркетингова діяльність економічних суб'єктів на досліджуємих ринках альтернативних джерел енергозабезпечення (експорт продукції АДЕ) заснована на наступних основних принципах [5]:

1. Наявність в країні виробника сировинних джерел АДЕ;

2. Наявність в країні виробника АДЕ технології виробництва АДЕ;

3. Наявність в країні виробника АДЕ грошових коштів для капітало-вкладень в розвиток інфраструктури виробництва АДЕ;

4. Наявність в країні виробника АДЕ державної підтримки та стимулю-вання розвитку виробництва АДЕ;

5. Наявність в країні виробника АДЕ рівня розвитку інфраструктури виробництва АДЕ в обсягах, що перевищують внутрішні потреби країни;

6. Наявність в країні виробника АДЕ сировини, технології та інфра-структури виробництва на рівні, конкурентоспроможному по ціні та якості продукції з аналогічною продукцією на світовому ринку АДЕ.

Як показує аналіз даних, наведених на рис. В.1 - В.2 Додатку В, основними первинними джерелами світового споживчого енергобалансу у 1965-2013 рр. були невідновлювальні енергоресурси - нафта, природний газ, вугілля та енергія атомної реакції. Станом на 2011-2013 рік в енергобалансі, окрім традиційної гідроенергетики, з'явились відновлювальні джерела енергії на базі використання біомаси та енергії сонця, вітру, геотермальних джерел, припливів та хвиль. Відповідно, прогнозна частка відновлювальних джерел енергії в світовому енергобалансі з рівня 9% у 2011 році повинна зрости до рівня 13% у 2040 році.

Таблиця 2.1. Енергетичний баланс первинних джерел енергії в Україні у 2008-2013 рр. за даними Держукрстат [141] та Міненерго [140]

Роки	Загальне постачання первинної енергії (виробництво+імпорт-експорт) для внутрішнього споживання в економіці України в тис. тон нафтового еквівалента
	Вугілля й торф	Сира нафта	Наф-топро-дукти	Природ-ний газ	Атомна енергія	Гідро-електро-енергія	Вітрова та сонячна енергія	Біопа-ливна енер-гія	Разом всі джерела поста-чання первин-ної енергії
2008	41 798	11 166	3 202	52 805	22 987	990	4	1 610	134 562
2009	35 870	11 384	2 518	40 789	21 397	1 026	4	1 433	114 420
2010	38 251	11 497	1 682	55 229	23 038	1 131	4	1 476	132 308
2011	41 490	9 100	3 360	46 841	23 131	941	10	1 563	126 438
2012	42 718	5 050	6 559	43 018	22 666	901	53	1 522	122 488
2013	42 427	3 978	5 928	39 444	20 997	1 187	104	1 875	115 940

Сьогодні Україна може забезпечити потреби в паливі за рахунок своїх власних ресурсів менше, ніж на половину від загального обсягу споживання енергії (табл. 2.1, табл. Д.1 Додатку Д). Вирішити цю проблему можна двома шляхами: 1) знайти нових імпортерів енергії, що здійснюватимуть постачання за нижчими цінами, ніж є сьогодні, 2) розвивати альтернативні (відновлювані) джерела енергії, для яких наявні сприятливі географічні та сировинні умови [82].

Рис. 2.1 Динаміка структури первинних джерел енергобалансу споживання в економіці України у 2008-2013 рр. (побудовано за даними [140])

Як показує аналіз даних, наведених на рис. 2.1, з 2008 по 2013 рік відмічені наступні зміни в структурі первинних джерел енергобалансу споживання в економіці України:

- питома вага вугілля зросла з рівня 31,1% у 2008 році до рівня 36,6% у 2013 році;

- питома вага сирої нафти (власний добуток та імпорт) для перероблення з рівня 8,3% у 2008 році впала до рівня 3,4% у 2013 році;

- замість цього питома вага готових імпортованих нафтопродуктів (бензин, дизельне пальне, мастила та інш.) зросла з рівня 2,4% у 2008 році до рівня 5,1% у 2013 році за рахунок зниження обсягів власної переробки нафти;

- питома вага атомної енергії зросла з рівня 17,1% у 2008 році до рівня 18,1% у 2013 році;

- сумарна питома вага відновлювальних АДЕ зросла з рівня 1,95% у 2008 році до рівня 2,73% у 2013 році.

В табл. 2.2 наведене позиціонування України на ринку виробництва альтернативних джерел енергії (по досягнутим приведеним енергопотужностям у Мегаватах) станом на кінець 2013 року, побудоване за статистичними даними International Renewable Energy Agency (Міжнародної агенції відновлювальних джерел енергії) [146]. В Додатках Е, Ж, З, К наведені результати проведеного в магістерському дослідженні пошуку та статистичного узагальнення рейтингових позицій країн світу та окремо країн ЄвроСоюзу за обсягами та структурою потужностей впроваджених видів відновлювальних АДЕ в 2013 році за даними світових агенцій IRENA [146] та EUROSTAT[124].

Як показує аналіз даних, наведених в табл. 2.2, на ринку відновлювальних АДЕ по сумарній потужності Україна виробляє 0, 82% (13,9 Гігават) від світо-вого обсягу енергії відновлювальних АДЕ (1 687 Гігават), при цьому найбіль-шу частку Україна займає на ринку твердого біопалива (пеллети) з біомаси - 10,1% (7,4 Гігават) від світового обсягу 72,9 Гігават. Частка України на ринках гідроенергетики (0,48%), вітроенергетики (0,12%) та сонячної енергетики (0,45%) є дуже незначною для участі у міжнародних ринках АДЕ.

Проведений аналіз динаміки щорічних світових потоків нових інвестицій в технології відновлювальних АДЕ у 2004-2013 рр. (табл. 2.3) показав, що найбільший обсяг інвестицій був вкладений у розвиток використання сонячної енергії (726 млрд. USD) та енергії вітру (612 млрд. USD), на 3-4 місцях знахо-дяться обсяги інвестицій у виробництво біопалива - 129 млрд USD (рідке біопаливо для транспорту) та 114,5 млрд USD (тверде біопаливо з біомаси та відходів). Як результат:

- обсяги використання сонячної енергії в світі зросли з рівня 3,7 Гігават у 2004 році до рівня 139 Гігават у 2013 році (рис. Л.1 Додатку Л), тобто в 37,5 раз;

Таблиця 2.2. Рейтинг еквівалентної потужності впроваджених відновлювальних АДЕ в світі, регіонах світу та в окремих країнах у 2013 році

Галузь відновлюваних (альтернативних) джерел енергії	Еквівалентна порівнювальна потужність в MW, 2013 рік
	Разом весь світ	Європа	Азія	Китай	США	Німеччина	Японія	Італія	Франція	Україна
1. Гідроенергетика, MW	1 131 986	212 711	445 092	280 020	101 494	11 269	48 927	22 009	25404	5 489
2. Вітроелектростанції, розташовані на суші, MW	309 479	112 394	114 830	90 984	80 204	33 757	2 611	8 552	8254	371
3. Сонячна фотоелектро-енергетика, MW	135 298	80 494	37 242	18 600	12 079	36 337	13 643	17 928	4355	611
4. Енергетика твердого (пресовані пеллети) біомасового палива, MW	72 942	25 555	18 815	8 500	10 200	3 803	1 501	1 541	1221	7 400
5. Енергетика біогазового палива, MW	12 557	9 029	515	0	3 442	4 100	0	1 431	266	2
6. Геотермальна енергетика, MW	11 642	1 445	3 738	27	2 200	24	503	728	2	0
7. Вітроелектростанції розташовані в морі, MW	7 425	6 942	483	429	0	903	50	0	0	0
8. Сонячна термоенергетика, MW	3 489	2 311	75	14	918	2	0	5	1	3
9. Енергетика рідких біопалив, MW	1 563	1 313	0	0	250	250	0	1 050	0	15
10. Станції використання енергетики припливів та хвиль, MW	529	248	259	4	0	0	0	0	240	0
Разом потужність відновлювальних АДЕ, MW	1 686 910	452 442	621 049	398 578	210 787	90 445	67 235	53 244	39 743	13 893

Таблиця 2.3. Динаміка щорічних світових потоків нових інвестицій в технології відновлювальних АДЕ у 2004-2013 рр. (побудовано за даними [146])

Підгалузь відновлювальних АДЕ	Щорічні потоки нових інвестицій в технології відновлювальних АДЕ, млрд. доларів США
	2004	2005	2006	2007	2008	2009	2010	2011	2012	2013	Разом за 10 років
1. Сонячна енергетика	12,1	16,3	21,7	38,7	59,5	62,9	100,3	157,8	142,9	113,7	725,9
2. Вітроенергетика	14,5	25,1	32,1	56,5	69,3	73	94,8	85,9	80,9	80,1	612,2
3. Енергетика твердої біомаси та відходів	6,2	8	10,6	13,2	14,1	13,6	14,2	15,5	11,1	8	114,5
4. Мала гідроенергетика (<50 MW)	1,7	4,9	5,4	5,5	7,2	5,4	4,8	6,8	6	5,1	52,8
5. Виробництво рідкого біопалива	3,7	9,2	27,6	29,3	19,2	10,4	8,9	9,4	6,6	4,9	129,2
6. Геотермальна енергетика	1,3	1	1,4	1,9	1,8	2,7	3,5	3,7	1,8	2,5	21,6
7. Енергія припливів та хвиль	0	0,1	0,9	0,7	0,2	0,3	0,2	0,3	0,2	0,1	3,0
Разом річні потоки нових інвестицій в технології відновлювальних АДЕ	39,5	64,5	99,6	145,9	171,2	168,4	226,7	279,4	249,5	214,4	1 659,1

- потужності використання енергії вітру в світі зросли з рівня 47,6 Гіга-ват у 2004 році до рівня 396,6 Гігават у 2013 році (рис. М.1 - М.2 Додатку М), тобто в 8,3 раз;

- обсяги виробництва твердого біопалива (паливних пелет) з біомаси в світі зросли з рівня 5 млн тон у 2004 році до рівня 23,5 млн тон у 2013 році (рис. Н.1 Додатку Н), тобто в 4,7 раз;

- обсяги виробництва рідкого біопалива (біоетанол, біодизель, гідроліз-на рослинна олія) з біомаси в світі зросли з рівня 30 млрд літрів у 2004 році до рівня 116,5 млрд літрів у 2013 році (рис. Н.2 Додатку Н), тобто в 3,9 раз.

Загальне виробництво рідкого біопалива у світі зросло із 16 млн тон (2000 р.) до 110 млн тон (2014 р.). Сьогодні на його частку припадає близько 3% усього палива для транспорту, а також істотні обсяги у країнах, що найбільш активно розвивають досліджуваний сектор [121]. Провідні місця з виробництва етанолу займають США, Бразилія та ЄС (рис. 2.2, табл. 2.4).

Рис. 2.2 Динаміка обсягів виробництва біоетанолу в світі (разом) та в найбільших країнах - виробниках у 2007-2013 рр. (побудовано за даними [120])

Таблиця 2.4. Світове виробництво біоетанолу по країнам та регіонам (млн тон) у 2007-2013 рр.* [120]

World Fuel Ethanol Production by Country or Region (Million Gallons - 3,785 л; 0,785г/см3)
Country	2007	2008	2009	2010	2011	2012	2013
USA	6 521,0	9 309,0	10 938,0	13 298,0	13 948,0	13 300,0	13 300,0
Brazil	5 019,2	6 472,2	6 578,0	6 921,5	5 573,2	5 577,0	6 267,0
Europe	570,3	733,6	1 040,0	1 208,6	1 167,6	1 179,0	1 371,0
China	486,0	501,9	542,0	541,6	554,8	555,0	696,0
Canada	211,3	237,7	291,0	356,6	462,3	449,0	523,0
Asia (minus China)	132,0	155,8	527,0	244,4	334,9	397,0
South America (minus Brazil)	74,9	79,2	83,0	200,2	198,7	223,0
Mexico & Central America				364,4	39,0	19,0
Australia	26,4	26,4	57,0	66,0	87,2	71,0
Africa				43,6	38,3	42,0
Other	82,0	128,0	247,0	66,0
Rest of World	315,3	389,4	914,0	984,6	698,2	752,0	1 272,0
WORLD	13 123,1	17 643,8	20 303,0	23 310,9	22 404,1	21 812,0	23 429,0
Світове виробництво біоетанолу по країнам та регіонам (млн тон)
Країна чи регіон	2007	2008	2009	2010	2011	2012	2013
США	19,375	27,659	32,499	39,511	41,443	39,517	39,517
Бразилія	14,913	19,230	19,545	20,565	16,559	16,571	18,621
ЄвроСоюз	1,694	2,180	3,090	3,591	3,469	3,503	4,074
Китай	1,444	1,491	1,610	1,609	1,648	1,649	2,068
Канада	0,628	0,706	0,865	1,060	1,374	1,334	1,554
Азія (без Китаю)	0,392	0,463	1,566	0,726	0,995	1,180
Південна Америка (без Бразилії)	0,223	0,235	0,247	0,595	0,590	0,663
Мексіка+центральна Америка				1,083	0,116	0,056
Австралія	0,078	0,078	0,169	0,196	0,259	0,211
Африка				0,130	0,114	0,125
Інші країни (разом)	1,180	1,537	3,450	3,122	2,074	2,234	3,779
Світ (разом)	38,992	52,424	60,325	69,262	66,568	64,808	69,613

Сполучені Штати Америки почали змішувати етанол із бензином з кінця 1970-х років, у 2001 р. частка біоетанолу становила близько 1% від обсягу бензину, то в 2011 р. досягла майже 10% його внутрішнього споживання. Виробництво етанолу на історично високому рівні спостерігалося 2011 року, але припинилозростати за ставками попередніх років у зв'язку з насиченням ринку бензину в США (рис. 2.6) [120].

У світі налічується 575 заводів із виробництва біоетанолу загальною потужністю 80,6 млн. тон на рік, з яких 208 заводів потужністю 45 млн тон на рік розташовані в США (рис. 2.3) [120]. Якщо у 2000 році 6,35% від обсягу врожаю кукурудзи в США використано для виробництва біоетанолу, то у 2013 році використано 36,3% від обсягу врожаю кукурудзи в США використано для виробництва біоетанолу (максимум 43,1% використано у 2012 році) - рис. 2.4.

Як показує аналіз даних, наведених в табл. 2.5, обсяги виробництва біоетанолу в США в 13-14 разів перевищують обсяги виробництва біодизелю, при цьому з 2010 р. обсяги експорту біопалива з США на зовнішні світові рин-ки вперше почали перевищувати обсяги імпорту в США з Бразилії (рис. 2.5).

Таблиця 2.5. Основні характеристики виробництва, внутрішнього споживання та експорту-імпорту біопалива в США у 2009-2013 рр. [120]

Показник	2009	2010	2011	2012	2013	2014
	Біоетанол, млн галонів (3,785 л)
1. Споживання	11 037	12 858	12 871	12882	13176	12 203,5
2. Частка від обсягу споживання бензину	8,0%	9,3%	9,6%	9,7%	9,8%	10,4%
3. Обсяг виробництва	10 938	13 298	13 948	13218	13312	13 035,3
4. Валовий імпорт	198	16	172	120	85	60
5. Валовий експорт	110	399	1 195	456	221	772
	Біодизель, млн. галонів
1. Споживання	322	260	886	895	1368
2. Частка від обсягу спожи-вання дизельного палива	0,6%	0,5%	1,5%	1,8%	2,1%
3. Обсяг виробництва	516	343	967	991	1339
4. Валовий імпорт	80	24	37	36	315
5. Валовий експорт	275	109	76	128	188



Рис. 2.3 Динаміка обсягів виробництва біоетанолу в США у 1980-2014 рр. (побудовано за даними [120])

Рис. 2.4 Динаміка обсягів використання зерна кукурудзи для виробництва біоетанолу в США у 2000-2013 рр. (побудовано за даними [120])



Рис. 2.5 Динаміка обсягів чистого імпорту/експорту біоетанолу в США у 2005-2014 рр. [120]

Другим у світі виробником біоетанолу після США (41 млрд тон) з випуском 16,5 млн тон є Бразилія (як цукрової тростини й цукру), 2,0 млн тон (12,1%) з яких експортується. Це значно перевищує питому вагу експорту біоетанолу від обсягів виробництва в США (рис. 2.5).

2.2 Аналіз макрорівня розвитку АДЕ в Україні та наповнення міжнародних ринків АДЕ пропозиціями українських виробників

Для оцінки конкурентних позицій України на світовому ринку відновлю-вальних АДЕ в магістерському дослідженні проведене узагальнення матеріалів щодо стану розвитку виробничої та сировинно-технологічної бази в кожній з основних експортно-спроможних підгалузей відновлювальних АДЕ в Україні (сонячна енергія, енергія вітру, енергія біомаси та відходів)

1. Стан розвитку сонячних електростанцій в Україні [3]

У 2010 році Україна рік не мала жодної великої сонячної електростанції, у 2011-му в країні вже працювали панелі - батареї потужністю 67,55 МВт, у Криму було збудовано найбільший сонячний парк Європи та світу.

Іноземний інвестор, австрійська компанія Activ Solar, взялася за проекту-вання сонячного парку в селі Родникове (Сімферопольський район, АРК) і в ко-роткий термін побудувала станцію потужністю 7,5 МВт, яка стала першою най-більшою на пострадянських просторах. У лютому 2011 року пілотний сонячний парк «Родникове» запрацював на повну потужність.

У 2011 році компанія Activ Solar ввела в експлуатацію сонячну електро-станцію «Омао Солар» потужністю 20 мегават у Сакському районі АР Крим, що була лише 1-а чергою проекту «Охотникове» - одним з найбільших PV-інсталяцій у світі. «Омао Солар» складається приблизно з 90 000 кристалічних сонячних модулів, встановлених на площі 40 га. Станція виробляє 25 000 мега-ват-годин «чистої» електроенергії на рік, якої досить, щоб задовольнити потре-би близько 5000 домашніх господарств і дозволяє скоротити до 20 000 тонн викидів вуглекислого газу на рік [51].

Незабаром Activ Solar почала будувати ще одну геліоелектростанцію в Охотниковому (Сакський район АРК), до кінця 2011-го його потужність сягла 80 МВт. Сонячний парк в Охотниковому став четвертим за потужністю PV-інсталяцією у світі і третьою - в Європі.

У грудні 2011 року, австрійська компанія Activ Solar завершила будівниц-тво в Криму останньої, п'ятої, 20-мегаватної черги сонячного парку «Перово», в результаті чого його сумарна встановлена ??потужність зросла до рекордних 100 МВт.

«Перово» у складі п'яти черг, стало найбільшим фотоелектричним парком у світі за показником встановленої потужності. За ним ідуть канадська електр-останція Sarnia (97 МВт), італійська Montalto di Castro (84,2 МВт) і німецька Finsterwalde (80,7 МВт). Завершує світову п'ятірку найбільших фотоелектрич-них парків інший проект у Криму - 80-мегаватна електростанція «Охотникове», побудована також у 2011 році, в Сакському районі півострова.

Станом на 2014 рік в Україні працювало 72 сонячні електростанції потуж-ністю 5-125 Мвт та 45 малих сонячних електростанцій потужністю 0,1-4,5 Мвт [], при цьому загальна потужність сонячних електростанцій складала біля 611 Мвт (Додаток О). З них 200 Мвт (30%) складають сонячні електростанції (се-ред яких найбільші 105 Мвт та 80 Мвт), які були захоплені при окупації Криму Російською Федерацією.

На території України станом на 2015 рік залишились наступні нові най-більші сонячні електростанції, побудовані за проектом іноземних фірм та з використанням іноземної технології (Додаток О):

- «Кіровограл» (Кіровоградстка обл.) - 125 Мвт;

- «Кам'янка» (Черкаська область) - 100 Мвт;

- «Новокаховка» (Херсонська область) - 120 Мвт;

- «Яворів-1» (Львівська область) - 57,5 Мвт;

- «Приозерськ» (Одеська область) - 55 Мвт;

- «Новоолексіївка» (Херсонська область) - 50 Мвт.

Як показав огляд, наведений в розділі 2.1 магістерського дослідження, технології використання сонячної енергії потребують найбільших обсягів інвестицій, тому в найближчому часі Україна буде тільки імпортером технологій та обладнання для використання сонячної енергії.

Так, на початку 2015 року фахівці американської компанії американської Rayton розробили інноваційну технологію виробництва сонячних панелей [137]. Вона дозволяє використовувати до ста разів менше кремнію. Це значно знижує вартість найдорожчих компонентів сонячних батарей. Суть методу полягає в тому, щоб відмовитися від різання кремнієвих злитків. Інженери вирішили замінити фрезу спеціальною установкою, яка розрізає кремнієвий циліндр за допомогою пучка мікрочастинок. Вони розрізають заготовку без відходів, які потрібно буде пускати на переробку. До того ж, кристалічна решітка пластин не порушується, завдяки чому їх енергоефективність стає вищою. Новий метод обробки дозволяє отримувати фотоелементи, товщина яких не перевищує 4 мікрона. При цьому їх продуктивність збільшується в півтора рази, а собівартість знижується на 40%.

2. Стан розвитку вітряних електростанцій в Україні [152].

Станом на кінець 2013 року в Україні введено 472 Мвт загальної потуж-ності вітроелектростанцій, при цьому 371 Мвт потужності складають вітроелек-тростанції, підключені в загальну енергосистему України по «зеленому тарифу» (Додаток П).

Підраховано, що за нинішнього рівня розвитку вітроенергетики споруд-ження у «вітряних» регіонах України вітрових електростанцій (ВЕС) дозволило б покрити ледве не третину потреби електроенергії, яку ми споживаємо. Із тех-нічної точки зору вітрова електроенергетика на сьогодні вже впритул наблизи-лася до традиційної: на сучасних вітрових турбінах коефіцієнт використання встановленої потужності сягає 42 відсотків. Це майже стільки, як на турбінах поширених нині теплових електростанцій.

а) Тарханкумтська вітряна електростанція (Крим).

Знаходиться в західній частині Кримського півострову поблизу смт. Чорноморське. Проектна потужність 70 МВт. Будівництво ВЕС розпочато в 1996 році, станом на 2009 рік встановлена потужність ВЕС становить 15,5 МВт.

Електростанція нараховує 127 вітроагрегатів типу USW 56-100, та 4 віт-роагрегати бельгійської фірми «Turbowinds» типу Т-600-48.

б) Східницька ВЕС або Трускавецька ВЕС (Львівська область).

Пілотна вітрова електростанція загальною встановленою потужністю 750 кВт. Розташована в урочищі Бухів (939,5 м) поблизу селища Східниця, Львівської області.

Електростанція налічує 7 американських вітроагрегатів типу USW 56-100, виготовлених в Україні за ліцензією.

в) Новоазомвська вітроелектростамнція - вітроелектростанція у с. Безімен-не, Донецької області. Проектна потужність електростанції - 107,5 МВт (планується встановити 43 вітрові турбіни Fuhrlander FL 2500/100 потужністю 2,5 МВт кожна)

24 березня 2011 року було введено в експлуатацію 15 вітроагрегатів, сумарною потужністю 37,5 МВт. У 2012 році було введено ще 7 вітрогенера-торів.

г). Донузлавська вітрова електростанція - державне підприємство, перша промислова вітрова електростанція в Україні (Крим).

Підприємство «Донузлавська вітрова електростанція» це кілька ВЕС розташованих в Криму:

- Донузлавська ВЕС потужністю 10,9 МВт (101 ВЕУ типу USW 56-100);

- Судацька ВЕС потужністю 6,3 МВт (58 ВЕУ типу USW 56-100);

- Чорноморська ВЕС потужністю 1,2 МВт (2 ВЕУ типу Т 600-48 потужністю по 0,6 МВт).

Донузлавська ВЕС - це одна з найбільших вітчизняних вітроелектро-станцій, що має 97 діючих вітроустановок потужністю 10,4 МВт.

д). Ботієвська вітрова електростанція - розташована поблизу села Приморський Посад в Запорізькій області. Входить до вітропарку «ДТЕК Приазовський».

Будівництво здійснювалось в дві черги. Перша потужністю 90 МВт, що складається з 30 вітрогенераторів виробництва німецького підрозділу данського виробника Vestas Wind Systems AS введені в експлуатацію восени 2012 року. Друга черга з 35 генераторів того ж виробника, в кінці 2013 року. У 2015 році - повністю вступила в експлуатацію.

Загальна потужність 65 вітроагрегатів - 200 Мвт (найбільша в Європі), вартість будівництва 340 млн євро, найбільша в Європі.

е) Краснодонський вітропарк (Луганська область) - один з трьох масштаб-них вітроенергетичних проектів у Луганській області «ТОВ «Управляюча ком-панія «Вітропарки України», яка будує в Луганській області три ВЕС загальною встановленою потужністю 875 МВт - Краснодонську (425 МВт), Лутугинську - (225 МВт) і Антрацитівську - (225 МВт).

Загальна потужність 1 черги вітропарку «Краснодонський» становить 25 МВт (10 вітрогенераторів по 2,5 Мвт). Компанія встановлює вітроустановки виробництва «Фурлендер Віндтехнолоджі» (Краматорськ, Донецька область). Механізми вітроенергетичних установок раніше закуповували в Німеччині, але тепер значну частину випускають на Краматорському заводі важкого машино-будування

ж) Лутугінський вітропарк (Луганська область).

Планова потужність 1 черги - 25 Мвт (2014 - 10 вітроагрегатів)

Проект заплановано завершити в четвертому кварталі 2017 року. Загальна потужність Лутугинської ВЕС становитиме 225 МВт (90 вітротурбін потужністю 2,5 МВт кожна), запланований об'єм інвестицій - 4,558 млрд. грн.

з) Антрацитівський вітропарк (Луганська область)

Проект заплановано завершити в четвертому кварталі 2019 року. Загальна потужність Лутугинської ВЕС становитиме 225 МВт (90 вітротурбін потуж-ністю 2,5 МВт кожна), запланований об'єм інвестицій - 4,558 млрд. грн.

і) Старо-самбірська ВЕС (Львівська область).

На Львівщині 19/02/2015 лютого відбулось офіційне відкриття першої черги вітроелектростанції «Старий Самбір-1». Проект реалізований спільно з Європейським Банком Реконструкції та Розвитку (ЄБРР) та фондом чистих технологій Світового Банку (СБ), підрядником виступило одне з ТОВ.

Потужність електростанції складає 6,6 Мвт. Вартість першої черги будівництва становить 13 млн. Євро. На першій черзі ВЕС «Старий Самбір-1» встановлено дві вітротурбіни лідера світового ринку фірми Vestas Wind Systems A/S (Данія) типу V-112-3,3 номінальною потужністю 3,3 МВт. Технологічно це найсучасніша турбіна, її термін служби - 20 років.

У цьому році ТОВ «Еко-Оптіма» планує завершити будівництво ВЕС «Старий Самбір-1», вийти на проектовану потужність 13,2 МВт (4 вітроагре-гати по 3,3 Мвт). Вартість проекту 20,5 млн. євро. Річне виробництво електрич-ної енергії I-ї черги ВЕС оцінюється у 19,46 млн. кВт год., відпуск в електроме-режу ОЕС України - 18,68 млн. кВт год.

Як показує проведений аналіз експортних можливостей галузь вітроенер-гетики в Україні у 2015 році практично не має, оскількі основні вітрогенера-тори поставляються іноземними фірмами, або випускаються за іноземними ліцензіями на заводах України.

3. Стан розвитку паливної біоенергетики в Україні [16a].

На рис. 2.6 наведена структура потужностей відновлювальних АДЕ в Україні у 2013 році, в табл. 2.6 наведений енергобаланс постачання та споживання всіх видів біопалив в Україні у 2013 році.

Рис. 2.6 Структура потужностей відновлювальних АДЕ в Україні у 2013 році (за даними [143])

Як показує спільний аналіз даних, наведених на рис. 2.6 та в табл. 2.6:

- обсяг виробництва твердого біопалива (пресованих пеллет) з біомаси в України перевищив внутрішні потреби, що привело до експорту твердого біопалива в Європу;

- обсяг виробництва рідкого біопалива та біогазу є малим, поки ці види біопалива мають невисокий рівень використання в Україні, але при цьому Україна має значний сировинний ресурс їх виробництва (6-8%) від світових запасів [143].

Таблиця 2.6. Енергобаланс постачання та споживання всіх видів біопалив в Україні у 2013 році (побудовано за даними [151])

Стаття енергобалансу відновлювальних біопалив	Тверде біопаливо (пресовані пеллети), тис. Тон	Біоетанол, тис. Тон	Біодизель, тис. тон	Біогаз, тис. м3
Виробництво в Україні	4 568,0	64,5	1,5	12,9
Експорт	159,0	0,0	0,0	0,0
Імпорт	0,0	0,0	0,0	0,0
Внутрішнє споживання в Україні		64,5	1,5	12,9
Внутрішнє споживання в енергетиці (електростанції, ТЕЦ, теплоцентралі)	1 840,0	0,0	0,0	0,0
Внутрішнє споживання в промисловості	93,0	0,0	0,0	0,0
Внутрішнє споживання на транспорті	0,0	64,5	1,5	0,0
Внутрішнє споживання в побутовому секторі та приватному господарстві	2 521,0	0,0	0,0	12,9

Відповідно до Енергетичної стратегії України на період до 2030 року, що була схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24.07.2013 р. №1071-р [82], показники розвитку використання АДЕ в Україні за основними напрямками освоєння (базовий сценарій), млн. т у.п./рік доводять, що перспективними напрямками розвитку АДЕ в Україні можуть бути обрані (табл. 2.7):

- біоенергетика;

- видобуток та утилізація шахтного метану;

- використання теплової енергії довкілля (теплові насоси);

- освоєння економічно доцільного гідропотенціалу малих річок України.

Таблиця 2.7. Проектний обсяг використання АДЕ в Україні (згідно Постанові КМУ від 24 липня 2013 року №1071-р) [82]

Напрями освоєння ВДЕ	Рівень розвитку АДЕ в Україні по роках, млн т у.п.
	2010	2015	2020	2030
Біоенергетика	0,04	0,3	0,6	1,9
Сонячна енергетика	0,003	0,032	0,284	1,1
Мала гідроенергетика	0,12	0,52	0,85	1,13
Геотермальна енергетика	0,02	0,08	0,19	0,7
Шахтний метан	0,05	0,96	2,8	5,8
Вітроенергетика	0,018	0,21	0,53	0,7
Енергія довкілля (теплові насоси)	0,2	0,3	3,9	22,7
Всього	0,451	2,402	9,154	34,03

Слід особо відмітити з екологічної точки зору, що виробництво різних видів палива із біомаси та відходів (біоенергетика) - це один з ефективних способів її утилізації, що вкрай важливо для країн, залежних від імпорту первинних енергоносіїв. Це повною мірою стосується і України, забез-печеність якої власними енергоресурсами становить лише 50%, а стан дов-кілля потребує нагального покращення [82].

В табл. Р.1 - Р.2 Додатку Р наведений аналіз міжнародної конкурентоспроможності України в експорті твердих та рідких біопалив на міжнародні ринки. Як показує аналіх даних, наведених в табл. Р.1 Додатку Р Україна займає частку міжнародного ринку експорту твердого біопалива у 2,35%, виробляючи 10% світового обсягу твердого біопалива (див. табл. 2.2).

Проведене міжнародне маркетингове дослідження (табл. Р.2 Додатку Р) показало, що проектна потужність виробництва біоетанолу в Україні у 2015 році на рівні 0,5 млн тон на рік складає не більше 0,5% від світового обсягу виробництва біоетанолу у 2013 році, тобто виробникам біоетанолу в Україні на міжнародних ринках треба шукати «нішу» конкурентоспроможності за рахунок низьких цін етанолу власного виробництва (переход на технологію виробництва біоетанолу з цукрових буряків). Виробництво біодизелю в Україні треба починати практично з «нуля».

Таким чином, на міжнародному ринку біопалива Україна:

- займає відносну частку міжнародного ринку експорту твердого біопалива у 2,35%, виробляючи 10% світового обсягу твердого біопалива;

- займає 55 місце в світі за обсягом виробництва біоетанолу для внут-рішнього використання та практично не виходить з ним на міжнародний ринок;

- знаходиться на початку організації виробництва біодизелю для внутрішнього використання та не має перспектив виходу на міжнародні ринки.

У базовому сценарії розвитку економіки України до 2030 року та росту попиту на нафтопродукти передбачається плавний і поступовий розвиток по-питу з підтримкою використання біопалива [10]. Очікується природне збільшення частки дизельного транспорту, заміщення традиційних нафтопродуктів скрапленим і стисненим газом для машин з великим щорічним пробігом, використання сумішей бензину з біоетанолом і поява автомобілів із гібридним приводом (з метан-дизельними двигунами, а також із двигунами, які споживають суміші з високим вмістом біопалива). Обсяг попиту на бензин до 2030 р. збільшиться до 6,3 млн. т, на дизельне паливо - до 10,1 млн. т, а на гас (керосин) - до 1,0 млн. т. У сегменті альтернативного палива попит на пропан-бутан зросте до 2,2 млн. т, на метан - до 1,3 млн. т. Попит на біоетанол складе 1,1 млн. т, на біодизель - 0,8 млн. т. (табл. 2.8).

Проте, на сьогоднішній день ринок біопалива в Україні є нерозвиненим, при цьому біоетанол є єдиним, для якого є державна підтримка по законодавчій базі для організації використання паливного біоетанолу.

Так, згідно статті 2 Закону України «Про альтернативні види палива» [79] впроваджене поетапне збільшення нормативно визначеної частки виробництва і застосування біопалива та сумішевого палива моторного.

Таблиця 2.8. Базовий прогнозний сценарій балансу споживання рідкого палива в економіці України до 2030 року [82]

Вид рідкого палива	Обсяг споживання в млн. тон
	2010 р.	2015 р.	2020 р.	2030 р.
1. Бензин	4,6	4,9	5,2	6,3
2. Дизпаливо	5,3	6,4	7,6	10,1
3. Гас (керосин)	0,4	0,5	0,7	1,0
4. Пропанбутан (сжиж.)	0,9	1,3	1,8	2,3
5. Метан (сжиж.)	0,3	0,5	0,7	1,3
6. Біоетанол	0,02	0,3	0,6	1,1
7. Біодизель	0	0	0,1	0,8
РАЗОМ	11,4	13,9	16,6	22,8

Проектний рівень, вміст біоетанолу в бензинах моторних, що виробляються та/або реалізуються на території України, становитиме:

- у 2013 році - рекомендований вміст не менш як 5% (об'ємних);

- у 2014-2015 роках - обов'язковий вміст не менш як 5% (об'ємних);

- з 2016 року - обов'язковий вміст не менш як 7% (об'ємних).

Відповідно Закону [79], постановою КМУ перепрофільовано 7 спиртових заводів України на виробництво біоетанолу та заплановано перепрофілювання ще 5-х спиртових заводів, оскільки по законодавству України, одночасне виробництво спирту етилового харчового і біоетанолу заборонене.

Для забезпечення виконання Закону [79] за рахунок інвестиційних коштів до виробничої діяльності з випуску біоетанолу та біокомпонентів підготовлені 7 спиртових заводів з повною загальною продуктивністю 103,6 тис. тон на рік. Зокрема, Наумівський спиртовий завод - 9500 т/рік; Івашківський спиртовий завод - 11600 т/рік; Гайсинський спиртовий завод - 10600 т/рік; Барський спиртовий завод - 11000 т/рік; Червоненський завод продтоварів - 7100 т/рік; Хоростківське МПД ДП «Укрспирт» - 47400 т/рік; Лужанське МПД ДП «Укр-спирт» - 6400 т/рік. Загальна виробнича потужність виробництва біоетанолу та компонентів альтернативного моторного палива перелічених спиртових заводів у 2014 році склала близько 150 000 т/рік [16б].

На стадії проектування та пошуку інвестицій для здійснення реконструк-ції, в тому числі ? встановлення молекулярних сит, знаходяться ще п'ять заво-дів загальною виробничою потужністю 39800 т/рік та 109000 т/рік (із урахуван-ням станцій зневоднення): Жовтневий спиртовий завод - 6900 т/рік та 30000 т/рік по станції зневоднення; Зарубинський спиртовий завод - 6900 т/рік та 30000 т/рік по станції зневоднення; Кам'янський спиртовий завод - 9000 т/рік, Підгайчиківське МПД ДП «Укрспирт» - 7000 т/рік та 30000 т/рік по станції зневоднення; Косарське МПД ДП «Укрспирт» - 10000 т/рік. З урахуванням потужностей зазначених заводів, загальний обсяг виробництва біоетанолу на спиртових заводах ДП «Укрспирт» у 2017 році становитиме 244 600 т/рік [149].

Оскільки фактичний обсяг розвитку виробництва палива в біоенергетиці України у 2010 році був досягнутий більш ніж в 30 разів менше проектного рівня, в рамках уточненого у 2013 році базового сценарію «Енергетичної стратегії України до 2030 року» передбачається перехід на використання бензину з 10% вмістом етанолу до 2020 р. і 15% вмістом етанолу - до 2030 р., а також перехід на використання дизельного палива із 7% вмістом біодизеля до 2030 р. [82]. При цьому передбачається, що більш активний розвиток біодизеля почнеться тільки з 2020 р. завдяки зниженню собівартості його виробництва. Прогноз динаміки використання біопалив до 2030 р. у базовому сценарії виглядає таким чином (табл. 2.9):

Таблиця 2.9. Проектна динаміка виробництва та споживання біопалив у 2010-2030 рр., млн. т [82] (згідно Постанові КМУ від 24 липня 2013 року №1071-р)

Вид біопалива	2010	2015	2020	2025	2030
Біоетанол	<0,1	0,3	0,6	0,8	1,1
Біодизель	~0	~0	<0,1	0,3	0,8
Разом, споживання біопалив	<0,1	0,3	0,6	1,1	1,9

Для розвитку національного виробництва біопалива є важливим світовий тренд у споживанні паливних ресурсів, який рухається в бік дедалі активнішого використання біопалива, у першу чергу, біоетанолу й біодизеля.

Сучасний рівень розвитку технологій дозволяє практично будь-яким дви-гунам споживати бензин із 10-відсотковим вмістом етанолу, а також дизельне паливо із 7-відсотковим вмістом біодизеля. Споживання сумішей з більш висо-ким вмістом біопалива залежить від типу двигуна транспортного засобу й може потребувати заміни частини елементів двигуна й паливної системи. Водночас, у світі дедалі більш активно випускаються нові транспортні засоби, здатні спо-живати як традиційні види палива, так і суміші із вмістом понад 80% біопалива. Низка додаткових властивостей підвищує привабливість біопалив: біоетанол може використовуватися як високооктановий компонент бензину (додавання 10% етанолу підвищує октанове число бензину на 3 одиниці); додавання біоди-зеля підвищує мастильні властивості низькосірчистого дизеля. Водночас, додатковим обмеженням біодизеля є менший строк зберігання в порівнянні зі звичайним дизельним паливом [3].

До 2020 р. світовий попит на біопаливо (біоетанол, біодизель) складе близько 10% загального обсягу споживання моторного палива. Це підкріплюється офіційними державними програмами, ухваленими в різних країнах світу. Євросоюз ставить собі за мету до 2020 р. перейти на використання як мінімум 10-відсоткових сумішей біопалива; Канада планує до 2015 р. використовувати паливо з 10-відсотковим вмістом біоетанолу, а США - з 15-відсотковим. Бразилія, де частка споживання біоетанолу вже зараз становить більше 25% загального обсягу споживання моторних палив, ставить за мету в 2013-15 рр. здійснити перехід на використання палива з 5-відсотковим вмістом біодизеля [151].

В Україні існує значний потенціал виробництва біодизелю та біоетанолу з рапсу і сої (рапсовий та соєвий біодизель), соломи зернових культур (целюлозний етанол), а також з некондиційного зерна пшениці, кукурудзи, тощо. Особливо цінною сировиною для виробництва біоетанолу в Україні є цукрові буряки (надвисокий рівень врожайності с 1 га посівів) та цукристе сорго (рослина сумісна з засухами в південних частинах України) [119]. Цей потенціал зумовлений наявністю придатних для сільського господарства земель, сприятливим кліматом, потенціалом підвищення врожайності, можливістю зниження витрат за рахунок використання ефекту масштабу, а також можливістю тісної інтеграції України з європейським економічним і технологічним простором. З урахуванням цих чинників, Україна може стати важливим учасником європейського ринку біопалив, вирощувати відповідні рослинні культури й активно розвивати власне виробництво.

Енергетичними сільгоспкультурами для виробництва біоетанолу в Європейській кліматичній зоні вважаються рослини з великим вмістом цукру та крохмалю (табл. 2.10) [113].

Таблиця 2.10. Ефективність застосування різних видів біомаси для виробництва біоетанолу [113]

Культура	Інтервал врожайності в Україні, ц/га	Середня врожайність, ц/га	Вихід біоетанолу, л/га	Вихід біоетанолу, л/ц
1. Цукрові буряки	410 - 650	574	5600	9,76
2. Кормові бурякі	780 - 1100	985	4923	5,00
2. Топінамбур	250 -350	300	2610	8,70
3. Цикорій	300 - 400	350	3248	9,28
3. Картопля	161 - 380	325	3693	11,36
4. Кукурудза (зерно)	44 - 87	69	2874	41,65
5. Пшениця	31 - 52	72	2854	39,64
6. Ячмінь	35 - 65	58	2150	37,07
7. Цукристе сорго	21 - 45	32	1100	34,38
8. Цукрова тростина (Бразилія)		650	4550	7,00

Як показує аналіз даних, наведених в табл. 2.10, найбільш ефективною біомасою по показнику виходу біоетанолу на 1 ц сировини є кукурудза (41,6 л/ц, врожайність кукурудзи в США 90-100 ц/га), а найбільш ефективною біомасою по показнику виходу біоетанолу на 1 га посівної площі є цукровий буряк (5600 л /га), на 3 місці по сукупній ефективності стоїть цукрова тростина (4550 л/га та 7,0 л/ц) - найбільш економічно вигідна в світі сировина для виробництва біоетанолу витривала рослина, яка вирощується в субтропічних регіонах [6].

Відповідно, основною біомасою для виробництва біоетанолу в США є зерно кукурудзи (найбільш придатна кліматична зона), основною біомасою в Бразилії є цукрова тростина, а в Україні - повинні бути цукрові буряки (зона чорноземів) та цукристе сорго (посушлива зона підженних степів України).

В кінці 2010 року в країнах світу нараховувалось 575 заводів з виробниц-тва біоетанолу загальною потужністю 80,6 мільйона тонн, а основною сирови-ною для них була цукрова тростина, кукурудза, цукрові буряки, пшениця.

Найбільшими виробниками біоетанолу з рослин у світі є: США - 54,3% від загального обсягу виробництва, Бразилія - 33,7%, ЄС - 5%, Китай - 2,8%, Канада - 1,8%, Таїланд, Індія, Колумбія, Австралія сумарно - 1,6%, інші - 0,8%. В Україні виробництво біоетанолу знаходиться поки що в зародковому стані, хоча природні умови для цього є найкращими серед усіх країн Європи [119].