Макроекономічні фактори конкурентоспроможності України на світових ринках

Размещено на http://allbest.ru

Макроекономічні фактори конкурентоспроможності України на світових ринках

РЕФЕРАТ

конкурентоспроможність фінансовий ринок

Обсяг курсової роботи складає сорок дві сторінки. Зокрема, чотири сторінки використаної літератури (сорок джерел).

Ключові слова: КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ, МІЖНАРОДНА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ, РЕЙТИНГ, ВСЕСВІТНІЙ ЕКОНОМІЧНИЙ ФОРУМ, ІНДЕКС, КРИТЕРІЙ, ФАКТОР, ІНВЕСТИЦІЙНО-ФННОВАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ, ЕКОНОМІЧНЕ ЗРОСТАННЯ ТА ІНШІ.

Предметом дослідження є аналіз макроекономічних факторів конкурентоспроможності України на світових ринках та практична оцінка фактичного стану і перспектив підвищення конкурентоспроможності країни.

Об'єктом дослідження виступає рівень конкурентоспроможності України.

Мета роботи полягає в розробці і реалізації заходів, направлених на підвищення конкурентоспроможності країни на світових ринках.

Відповідно до мети можна сформулювати завдання роботи:

1) закріпити, поглибити та розширити теоретичні знання щодо поняття «конкурентоспроможність»;

2) визначити основні критерії та фактори впливу на конкурентоспроможність України в умовах інноваційних змін;

3) дослідити сучасний стан конкурентоспроможності України на світових ринках;

4) визначити актальні проблеми конкурентоспроможності України на світових ринках та віднайти шляхи їх вирішення;

5) вказати перспективи підвищення рівня конкурентоспроможності України на світових ринках.

ВСТУП

Загострення конкурентної боротьби на рубежі ХХ­ХХІ століття обумовлено нерівномірністю економічного та соціального розвитку, який проявляється в диспропорційності розвитку не тільки окремих країн, але й регіонів та галузей через різношвидкісне нагромадженнякапіталу. За цих умов формування та реалізація ефективних конкурентних стратегій міжнародними компаніями та державами заради забезпечення свого високого конкурентного статусу є пріоритетним завданням у міжнародній політиці практично всіх розвинених країн світу. Конкурентоспроможність є визначальним критерієм ефективності будь­якого економічного суб'єкта. Конкуренті переваги економіки країни, її окремих галузей, підприємств та регіонів на глобальних ринках обумовлюють відповідно і темпи зростання виробництва та національну безпеку. Рівнем конкурентоспроможності визначаються й світо господарські позиції країн.

Концепції конкурентоспроможності національної економіки мають велике практичне значення під час розроблення програм щодо вдосконалення конкурентних переваг країни, розвитку її експортної бази в довгостроковому періоді на національному і регіональному рівнях. Але місця, які займає наша країна у рейтингах авторитетних міжнародних організацій, переконливо свідчать про її не конкурентоспроможність. Необхідною умовою виходу України із кризового стану, інтеграції до ЄС та розв'язання проблем національної безпеки є розробка і реалізація глобального стратегічного плану щодо підвищення її міжнародної конкурентоспроможності. Тільки висока конкурентоспроможність вітчизняної економіки як на внутрішньому, так і на світових ринках здатна закласти основи для росту життєвого рівня громадян.

Серед наукових праць, в яких досліджуються теоретичні основи конкуренції, її сучасні форми, міжнародне конкурентне середовище, аналіз причин і умов виникнення конкурентних переваг, а також проблеми забезпечення високої конкурентоспроможності окремих країн та пошуку ними новітніх форм її досягнення, необхідно виділити дослідження таких зарубіжних вчених, як: А.Бранденбургера, Р.Вернона, Г.Грубера, Ч.Джонсона, Р.Кантера, П.Катцентшейна, І.Кірцнера, С.Коуена, П.Кругмана, В.Леонтьєва, С.Ліндера, Ф.Ліста, А.Маршалла, Дж.Міля, Дж.Мура, Р.Нельсона, Б.Оліна, М.Познера, Д.Рікардо, Дж.Робінсон, Дж.Сакса, П.Самуельсона, А.Сливоцького, А.Смітта, Р.Солоу, С.Уінтера, Е.Чемберліна, Й.Шумпетера, Ф.Хайєка, Г.Хамела, Е.Хекшера, Дж.Хікса? російських вчених ­ Г.Азоєва, М.Гальвановського, С.Ємельянова, О.Михайлова, А.Селезньова, І.Спиридонова, Р.Фатхутдінова, О.Юданова та вітчизняних вчених ­ О.Білоруса, Б.Губського, Д.Лук'яненка, Ю.Пахомова, А.Поручника та багатьох інших. Найбільш значимими дослідженнями міжнародної конкуренції та теорії конкурентних переваг країн, факторів що визначають конкурентоспроможність на мікро ­ та макрорівнях були зроблені американським вченим М.Портером.

Разом з тим, багато аспектів даної наукової проблеми залишається недостатньо розкритими та обґрунтованими. Потребують подальшого дослідження теоретико­методологічні засади феномена конкуренто-спроможності в глобальному середовищі

1. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ПОНЯТТЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ

Конкурентоспроможність у загальному визначенні -- це володіння суб'єктом певними властивостями, які дають йому можливість розвиватись на інноваційній основі та перемагати у конкурентній боротьбі. Якщо суб'єкт їх не має, то не спроможний вступити у тривалу конкурентну боротьбу на відповідному ринку. Основним фактором високої конкурентоспроможності суб'єктів міжнародних економічних відносин є їх сприйнятливість до інновацій. Тобто усі конкурентоспроможні суб'єкти дотримуються інноваційного типу поведінки. Це справедливо і на державному рівні. Саме потужний економічний потенціал дає змогу країні та її фірмам успішно конкурувати на світових ринках. Втім, конкурентоспроможність країни перетворюється на динамічний процес постійних змін і оновлень, які дають імпульс до еволюційного розвитку, та додаткові конкурентні переваги [23, c.7-19].

Важливою ознакою конкурентоспроможності країни є також здатність її суб'єктів оперативно реагувати на зміни у світовому попиті та структурі виробництва. Для цього необхідно, щоб у країні існував сприятливий інвестиційно­інноваційний клімат, а також модифікувалось та підтримувалось національне середовище для ефективного функціонування суб'єктів господарювання. Тому висока конкурентоспроможність країни характеризується наявністю в ній механізмів формування умов і засобів, які сприяють вирішенню завдань загальнонаціональної безпеки, економічного розвитку та підвищенню рівня життя населення. Країна, в якій не тільки ефективна економіка, а й неекономічні інститути, з погляду їхнього впливу на економічні процеси в державі, може вважатись конкурентоспроможною і володіти значним потенціалом не тільки в конкурентних перевагах, але і в перевагах, пов'язаних з особливістю функціонування політичної, культурної, соціальної системи.

У праці М.Портера «Конкуренція» зазначено, що розвиток конкуренто-спроможності регіону, як і країни в цілому, здійснюється по наступних чотирьох стадіях (рівнях):

· конкуренція на основі факторів виробництва;

· конкуренція на основі інвестицій;

· конкуренція на основі нововведень;

· конкуренція на основі багатства.

Перші три стадії забезпечують економічне зростання, остання обумовлює застій і спад.

Конкурентна перевага регіону забезпечується:

1) на першій стадії - завдяки факторам виробництва: природним ресурсам, сприятливим умовам для виробництва товарів, кваліфікованій робочій силі (забезпечується одним детермінантом);

2) на другій стадії - на основі агресивного інвестування (в основному національних фірм) в освіту, технології, ліцензії (забезпечується трьома детермінантами);

3) на третій стадії - за рахунок створення нових видів продукції, виробничих процесів, організаційних рішень і інших інновацій шляхом дії всіх складових «ромба»;

4) на четвертій стадії - за рахунок вже створеного багатства і спирається на всі детермінанти, які використовуються не повністю [20].

Якщо говорити про міжнародну конкурентоспроможність, то це явище складне і багатогранне, особливо в сучасному ринковому середовищі, де конкурентоспроможність визначає місце, роль та майбутнє країни. Економічний успіх держави, її конкурентоспроможність, визначаються наявністю в ній конкурентоспроможних галузей і виробництв. Та разом з тим міжнародна конкурентоспроможність країни є не простою сумою конкурентоспроможностей товарів, галузей, регіонів, а їх якісним поєднанням у комплексі з іншими факторами.

Ключовим макроекономічним чинником підвищення конкуренто-спроможності, причому незалежно від рівня соціально-економічного розвитку країни, є цілеспрямоване та активне використання інструментів системи підтримки міжнародної економічної діяльності, які в умовах формування глобальної торговельної системи поділяються на політико-правові, інформаційно-аналітичні та фінансово-економічні, що передбачає ефективну державну політику. Це чітке визначення цілей і напрямів структурної перебудови економіки підвищує ефективність роботи і формує таку нормативно-правову базу господарювання, яка забезпечувала б підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції на внутрішньому й зовнішньому ринках.

Також успіх сучасних розвинених економік залежить від забезпечення інноваційними технологіями у сфері менеджменту, інституційними інноваціями, стратегіями розвитку, методами управління і організації, що створюють середовище для інновацій і ефективного застосування технологій [5, c. 7]. Національні економіки, яким вдалося розвинути внутрішні інноваційні можливості щодо швидкої адаптації і відновлення, матимуть конкурентні переваги, стабільні в довгостроковому періоді. Це передбачає відмову від надмірної залежності від дешевої і відносно некваліфікованої праці, як джерела конкурентоспроможності на користь підготовки робочої сили, збільшення зусиль щодо впровадження і поширення технологічних інновацій для підвищення ефективності використання факторів виробництва. Адже виграш від інновацій отримують ті країни, які створюють відповідні можливості. Цільовий розвиток потенціалу національної економіки залежить від постійного поліпшення і модернізації всіх сегментів національної економіки та створення передумов для отримання послідовного ефекту з метою забезпечення постійного соціального, економічного і технічного прогресу [15].

Необхідно провести умовну межу між категоріями «конкурентоспроможна економіка» та значно ширшими поняттями «конкурентоспроможна країна», «конкурентоспроможна нація», «конкурентний статус держави», а також і «конкурентоспроможний регіон», адже у багатьох працях ці поняття вживаються як синоніми. Якщо говорити про міжнародну економіку, то це здатність країни створити таке національне бізнес­середовище за умов вільного і справедливого ринку, в якому вітчизняні товаровиробники можуть постійно розвивати свої конкурентні переваги та займати і утримувати стійкі позиції на певних сегментах світового ринку завдяки: потужному економічному потенціалу, що забезпечує динамічне зростання економіки на інноваційній основі? розвинутій системі ринкових інститутів? володінню значним інтелектуальним капіталом та інвестиційними ресурсами? гнучким реагуванням на зміни світової кон'юнктури та, відповідно до цього, диверсифікацією виробництва, максимально відстоюючи реалізацію національних інтересів заради економічної безпеки та високих стандартів життя населення.

Як відомо, високу міжнародну конкурентоспроможність можна досягнути і завдяки активному втручанню уряду через субсидії, однак це в кінцевому рахунку знижує життєвий рівень населення і така конкурентоспроможність є номінальною. А, реальна конкурентоспроможність можлива лише тоді, коли національні компанії спроможні виготовляти високоякісні товари і успішно реалізовувати їх за цінами, що задовольняють як зовнішніх, так і внутрішніх споживачів -- без прямих субсидій, стримування заробітної плати та безробіття.

Правомірним є застосування і такої категорії як конкурентоспроможність нації, що на думку вітчизняних вчених представляє собою утвердження й зростання вагомості у світовому співтоваристві інтелектуального потенціалу держави, яка забезпечує високі темпи економічного зростання на основі нововведень. В теорії міжнародної економіки немає чіткого обґрунтування такої категорії як «конкурентний статус держави», хоча у сфері стратегічного менеджменту ще з 80­их років використовується дефініція «конкурентний статус компанії» [2, c. 9-20]. В нашому розумінні «конкурентний статус держави» ­ це визнаний світовою спільнотою бренд держави за універсальними стандартами, такими як людський розвиток, політична та економічна стабільність, економічна безпека. Конкурентний статус країни вважаємо високим, якщо конкурентні позиції її суб'єктів на міжнародних ринках зростатимуть, а внутрішнє середовище залишатиметься привабливим для інвесторів.

Останнім часом дуже важливим у контексті державної регіональної політики є дослідження конкурентоспроможності регіонів. Адже структурні зміни як в розвинутих країнах, так і в державах з перехідною економікою, супроводжуються територіальною концентрацією економічної діяльності. Досвід цих країн заперечує гіпотезу про скорочення регіональних диспропорцій внаслідок економічного зростання, а особливо це стосується інноваційних процесів. Виникає регіональний “інноваційний парадокс”, який полягає у необхідності збільшення витрат на інноваційну діяльність у депресивних регіонах і відносно меншій можливості залучати бюджетні та приватні джерела фінансування у порівнянні з економічно розвиненими регіонами. Основна причина цього парадоксу, полягає не тільки в меншій доступності джерел фінансування, а й у характері національних і регіональних інноваційних систем, що зумовлюють інноваційну конкурентоспроможність країни та її регіонів.

Досвід високорозвинених країн світу таких як США, ЄС показує, що створення постіндустріального суспільства, підвищення міжнародної конкурентоспроможності можливе лише на інноваційній основі при максимальному використанні інноваційного потенціалу регіонів, та з урахуванням особливостей кожного з них. Адже створення та реалізація принципово нової продукції відіграє вирішальну роль в посиленні конкурентних позицій товаровиробників на світових ринках. А це, як відомо, можливо лише за умов ефективної Національної інноваційної системи (НІС), яка формується індивідуально в кожній країні і включає такі підсистеми як сфера науково­дослідних та дослідно­конструкторських робіт (НДДКР)? освіта і професіональна підготовка? інноваційна інфраструктура? виготовлення конкурентоспроможної продукції та послуг? інституції правового, соціального й фінансового характеру [30, c. 7-10]. Визначальна роль у цій системі належить регіональним інноваційним системам.

Під інноваційною конкурентоспроможністю регіону ми розуміємо спроможність суб'єктів регіону проводити активну інноваційну діяльність і тим самим впливати на зростання економіки території та підвищувати конкурентоспроможність країни в цілому. Отже, конкурентоспроможність регіону на відміну від конкурентоспроможності національної економіки, відрізняється непрямою конкуренцією регіонів в межах єдиної економічної системи.

Регіон вважаємо конкурентоспроможним, якщо вагома участь його компаній у підвищенні міжнародної конкурентоспроможності країни, тобто регіональна економіка, в якій переважає сировинна структура промисловості, конкурентоспроможна, якщо є необхідною ресурсною базою для промислово розвинених регіонів. Визначальною є інноваційна складова їх конкурентоспроможності та динаміка галузевої структури з випереджувальним розвитком технологічного сектора національної економіки.

Важливе значення в теорії конкурентоспроможності відводиться кластерам, як сконцентрованим за географічними ознаками групам взаємопов'язаних компаній, спеціалізованих постачальників, постачальників послуг, фірм у відповідних галузях, а також пов'язаним з їх діяльністю організаціям у певних сферах, які конкурують, а разом з тим і ведуть спільну роботу [21].

Високу конкурентоспроможність і економічне зростання обумовлюють чинники, які стимулюють оперативне поширення нових технологій, особливого значення набувають характер і структура взаємодії науки, освіти, фінансування, державної політики та промисловості. Саме інноваційні кластери мають у своїй основі стійку систему передачі нових знань, технологій, продукції, котру називають технологічною мережею. Підприємства кластера мають можливість отримати додаткові конкурентні переваги, здійснюючи внутрішню спеціалізацію, стандартизацію, мінімізуючи витрати на впровадження інновацій.

Особливістю кластерів є наявність у їхньому складі гнучких малих інноваційних підприємств, особливо венчурних, що дає змогу формувати інноваційні «точки зростання», отримувати синергічні ефекти.

Більшість учених, які досліджують переваги кластерів, передусім виділяють інновації. Учасники кластера мають доступ до нових технологій, методів роботи тощо. Найголовніша особливість -- це наявність у кластерах венчурного капіталу, за допомогою якого і фінансуються нововведення. Варто зазначити, що в США понад 50 % біотехнологічних фірм фінансувалися венчурним капіталом у кластерах на початкових етапах («start­up») [37].

Проте М. Портер застерігає, що, за певних умов, участь у кластері може і сповільнювати процеси нововведень, особливо, якщо в кластері застосовується один підхід до конкуренції. Підприємства кластера можуть не підтримувати впровадження радикальних інновацій, які змінюють стару рутинну поведінку. Але, незважаючи на деякі негативні чинники, кластери все ж відіграють важливу роль у конкурентній боротьбі, що веде до підвищення конкурентних переваг суб'єктів кластера.

Таким чином, ключові характеристики та особливості розвитку економіки країни в умовах глобалізації, а також мікро- та макромоделей її організації і регулювання великою мірою визначають її конкурентоспроможність. Ефективна державна економічна політика особливо важлива у період формування в країні економіки ринкового типу для підвищення рівня конкурентоспроможності країни. Це зумовлено необхідністю чіткого визначення цілей і напрямів структурної перебудови промисловості, підвищення ефективності роботи як окремих галузей, так і кожного підприємства, формування такої нормативно-правової бази господарювання, яка забезпечувала б підвищення конкурентоспроможності продукції на внутрішньому й зовнішньому ринках.

2.ОСНОВНІ КРИТЕРІЇ ТА ФАКТОРИ ВПЛИВУ НА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ УКРАЇНИ В УМОВАХ ІННОВАЦІЙНИХ ЗМІН

Конкурентоспроможність національної економіки характеризують з позицій таких підходів:

1) ресурсного (технологія, наявність капіталу для інвестування, чисельність і кваліфікація людських ресурсів, наявність природних ресурсів, економіко-географічне положення країни);

2) факторного (динаміка зростання національної економіки, що є базою для зміни позицій країни на світових ринках);

3) рейтингового (інтегральне відображення стану економіки за допомогою системи макропоказників, на кшталт експортного потенціалу, рівня цін, рівня життя, валових інвестицій, якості роботи державних інституцій тощо).

За визначенням Європейської економічної комісії ООН, для досягнення високого рівня конкурентоспроможності країни мають виконуватися такі умови (або хоча б частину з них):

1) експортери мають зберігати та збільшувати свою частку на зовнішніх ринках;

2) на продукцію з високою доданою вартістю та сучасні технології має припадати частка експорту, що постійно зростає;

3) має збільшуватися середня питома вартість експорту країни.

Факторами конкурентоспроможного розвитку національної економіки є: орієнтація державної політики на консолідацію суб'єктів економічних відносин; ефективна реалізація економічного інструментарію державного регулювання економіки; адаптація міжнародних правових норм конкурентного права до національних умов; активізація інструментарію інноваційної політики; реалізація політики інтелектуалізації соціально-економічного розвитку, яка сьогодні є джерелом економіки знань і формує конкурентні переваги на перспективу.

Для характеристики конкурентоспроможності національної економіки часто використовують модель життєвого циклу факторів конкурентоспроможності національної економіки, яка включає:

· стадію факторів виробництва;

· стадію інвестицій;

· стадію нововведень;

· стадію нагромадження.

На першій стадії джерелами конкурентоспроможності країни є фактори виробництва (дешева робоча сила та сировина, зручні транспортні маршрути, місткий споживчий ринок). Домінує цінова конкуренція. На другій стадії активізується соціальна складова економічного зростання, на перший план виходить інвестування в розвиток освіти та нових технологій, розвиток інформаційної інфраструктури. На третій стадії основним джерелом конкуренції є інноваційні технології. До нових конкурентних переваг можна віднести: інвестиції в освіту; розвиток інформаційно-комп'ютерних технологій; зростання витрат на НДДКР; розширення доступу компаній до венчурного капіталу; якість управління країною та компаніями; ефективну політику залучення прямих іноземних інвестицій; кількість і якість людських ресурсів, зайнятих у галузях знання.

Конкурентоспроможність національних економік у системі світового господарства оцінюють здебільшого на основі моніторингу бізнес-клімату, рівня економічної свободи, якості та ефективності державного управління, ступеня глобалізації економіки, рівня розвитку людського потенціалу, потенціалу зовнішніх запозичень, рівня корумпованості суспільства тощо.

На мегарівні конкурентоспроможність оцінюють за методологією Світового економічного форуму (СЕФ), яка передбачає визначення:

1) індексу глобальної конкурентоспроможності (Global Competitiveness Index, GCI), який також називають індексом зростання конкурентоспроможності або індексом інноваційної сприятливості країни;

2) індексу конкурентоспроможності бізнесу (Business Competitiveness Index, ВСІ), який визначає рівень продуктивності та ефективності компаній і галузей. Звіти СЕФ оприлюднюються в спеціалізованому виданні "The Global Competitiveness Report. World Economic Forum".

За результатами функціональних оглядів, проведених СЕФ і Глобальною радою бізнесу стосовно індексу довіри інвесторів, основними факторами, які підривають конкурентоспроможність України, е:

1) корупція;

2) урядова нестабільність (адміністративні шоки);

3) недосконала система податкового регулювання;

4) низька якість адміністративних послуг державного сектору.

Для України визначальним чинником розвитку та підвищення конкурентоспроможності стає структурно-інноваційне вдосконалення виробництва. Тому державна політика забезпечення конкурентоспроможного розвитку України має базуватися: на підтримці структурних пріоритетів, створенні рівних умов конкуренції, захисті прав власності, розвитку людського капіталу, особливо в галузі продукування та використання знань, приведення системи стандартизації у відповідність до вимог міжнародних організацій стандартизації [18].

Методологія визначення світової конкурентоспроможності базується на інтегральному зважуванні восьми факторів, кожний з яких має свої критерії підрахунку:

1) національна економіка (макроекономічне оцінювання на основі 48 критеріїв);

2) участь у міжнародних економічних зв'язках (оцінювання ступеня інтернаціоналізації економіки на основі 61 критерію);

3) держава (оцінювання впливу державної політики на конкурентоспроможність на основі 55 критеріїв);

4) фінанси (оцінювання фінансового ринку та якості фінансових послуг на основі 45 критеріїв);

5) інфраструктура (оцінювання комплексу промислової інфраструктури, у тому числі енергетики, на основі 45 критеріїв);

6) управління на рівні фірми (оцінювання якості управління за 38 критеріями);

7) наука і техніка (оцінювання стану сфери НДДКР за 42 критеріями);

8) людський фактор (оцінювання наявності та кваліфікації робочої сили, ставлення до праці, стану здоров'я, життєвих цінностей тощо за 56 критеріями).

Всього використовується 381 критерій оцінювання.

Окрім коефіцієнта конкурентоспроможності, у межах Світового економічного форуму розраховуються також індекс зростання та індекс ринкового зростання, які враховують темпи економічного зростання та розміри внутрішнього ринку країни. За даними другого із найбільш відомих швейцарських дослідницьких центрів - Світового економічного форуму (WEF), Україна у 2013 р. порівняно з 2012 р. опустилася на 11 позицій, посівши 84 місце зі 148 країн. Говорячи про Україну, укладачі рейтингу зазначають, що вона як і раніше займає високі місця за показниками розміру ринку (38) і системи освіти (43 у вищому і 57 - в початковій освіті).

Дуже погіршилася позиція країни за критеріями макроекономічного середовища - з 90 на 107 місце, ефективності ринку праці - з 62, 84, технологічної готовності - з 81 94, інновацій - з 71 93 місце [13].

У цілому, вимірювання глобальної конкурентоспроможності дають уявлення про потенціал тієї чи іншої країни з точки зору середньострокового (5-10 років) економічного зростання.

Окремі дослідники пропонують власні формули розрахунку (статичні та динамічні) макроекономічної конкурентоспроможності країни з урахуванням як кількісних, так і якісних параметрів функціонування національної економіки [19, c. 4]:

(1)

де

P - ВВП,

L - кількість зайнятих;

Q - якість ВВП:

(2)

де

htP- продукція високотехнологічних галузей;

А - середньоарифметичне з експорту та імпорту у ВВП;

В - середньоарифметичне з експорту та зовнішнього боргу у ВВП;

С - постійний коефіцієнт еластичності, який дорівнює 0,5 (середньоарифметичне з високотехнологічної та іншої продукції у ВВП).

В окремих випадках порівняння країн, технологічну структуру ВВП можна оцінювати за структурою експорту, а продуктивність праці - за виробництвом ВВП на душу населення. Головне, щоб використовувалися порівнянні дані.

Запропонована формула є статичною (її можна обчислювати кожного року), в якій перший член (P/L) фактично є показником макроекономічної продуктивності праці, а якість ВВП (Q) визначається за станом торговельного балансу країни, її платоспроможності та з урахуванням структури ВВП на предмет використання високих технологій. Якщо зважена сума трьох факторів якості ВВП > 1, то наш показник конкурентоспроможності країни буде вищим за звичайну макроекономічну продуктивність праці. Це означає, що за однієї величини показника для деяких країн конкурентоспроможність тієї країни буде вищою, у якої будуть кращими якісні параметри економічного розвитку, тобто яка має позитивний торговельний баланс, низьку зовнішню заборгованість і більш високотехнологічну структуру економіки.

Формулу можна легко перетворити у динамічну. Для цього необхідно зробити поправку обох компонентів формули на їх середньорічну динаміку за останні декілька років (3-5). Тоді формула матиме такий вигляд:

(3)

де r1, r2 - середньорічні темпи зростання відповідних компонентів формули.

Введення показника “якості ВВП” - економічного розвитку в цілому, надає математичну можливість пояснити той факт, що макро-конкурентоспроможність може підвищуватися за умов стабільного ВВП, або навіть такого, який знижується. Тобто конкурентоспроможність не завжди взаємопов'язана із зростанням ВВП, але завжди - з підвищенням якості життя. Фізичний сенс цього явища базується на наступних реальних обставинах, що проявляються на мікрорівні, де конкурентоспроможність асоціюється з підвищенням тривалості використання товарів (надійності продукції); здешевленням обслуговування товарів тривалого користування; зниженням енергоспоживання і т. ін.

Запропонована формула, таким чином, дає можливість порівнювати cтруктурні компоненти показника якості економічного розвитку різних країн cвіту і робити рекомендації для макроекономічної політики держави щодо підвищення конкурентоспроможності.

Формула може бути модернізована у відповідності до бази даних і вимог дослідника.

Практична значимість та актуальність досягнення Україною конкурентоспроможного стану в умовах розвитку глобалізаційних та інтеграційних процесів призводять до визначення цієї категорії у загальному, макроекономічному аспекті як “…здатність підтримувати усталені темпи зростання ВВП (у постійних цінах) у розрахунку на душу населення…” [22, с. 26].

Отже, конкурентоспроможність економіки країни в цілому (макрорівень) характеризується сталим і якісним економічним зростанням, що передбачає складну та розвинену структуру економіки країни. Макроконкуренто-спроможність визначається ще як здатність країни геополітичного суб'єкта до самостійного політичного розвитку та успішного економічного змагання з іншими країнами [14, с. 75].

Якщо говорити про конкурентоспроможність експортної продукції України (зовнішню міжнародну конкурентоспроможність), то можна виділити ряд факторів, що на неї впливають, зокрема [11]:

a) економічних, що характеризують основні економічні та споживчі властивості продукції (ціну, собівартість, рівень попиту на неї тощо) і відтворюються в показниках загальних витрат на придбання продукції та експлуатаційних витрат за термін її служби;

b) класифікаційних (параметрів призначення), які використовуються для визначення належності продукції до відповідного класу за рядом ознак (видом продукції, її призначенням, змістом, новизною);

c) юридичних або нормативно-правових, які визначають правову захищеність продукції на зовнішньому ринку;

d) техніко-технологічних, які визначають технічні властивості продукції і регламентуються технологічними стандартами випуску продукції, що відповідає стандартам і нормам, діючим в обраній для експорту країні;

e) ергономічних, які характеризують властивості продукції в процесі її використання людиною (гігієнічні, антропометричні, психофізичні);

f) естетичних, які відображають виразність і досконалість зовнішнього вигляду продукції, особливості її сприйняття споживачами в процесі експлуатації (насиченість кольорів, дизайн, зручність у використанні);

g) організаційних, які призначені для оцінки умов платежу, поставок, термінів та умов гарантії, сервісних послуг тощо.

Прискорення змін у конкурентному середовищі, наростаюча диференціація потреб, зростання конкуренції, інтернаціоналізація бізнесу, широка доступність сучасних технологій, а також низка інших факторів призвели до підвищення значення управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства.

Зважаючи на це, можна визначити заходи стосовно підвищення конкурентних позицій українських підприємств, які розділили на дві групи: внутрішні та зовнішні. Внутрішні заходи підприємства можуть розробити та впровадити самостійно, використовуючи лише власні ресурси. Це може бути: фінансування наукових досліджень в достатньому обсязі, модернізація та заміна зношеного обладнання, проведення заходів, необхідних для впровадження різноманітних систем якості, розробка механізму швидкого реагування на будь-які звернення замовників, проведення агресивної політики збуту в розвинених країнах та ін. Зовнішні заходи без допомоги уряду або міжнародних організацій здійснити неможливо. Вони пов'язані з діями українського уряду як в міжнародних стосунках, так і у внутрішніх економічних відносинах. Внутрішня діяльність українського уряду повинна стосуватися зниження податкового тиску; захисту вітчизняного товаровиробника у антидемпінгових розслідуваннях; вирішення проблеми повернення ПДВ; збереження стабільного курсу національної валюти; поліпшення бізнес-клімату в країні, дотримання міжнародних економічних стандартів, створення сприятливих умов для залучення іноземних інвестицій, удосконалення нормативно-правової бази розвитку конкурентного середовища тощо.

Отже, в сучасних умовах світового економічного ладу питання конкурентоспроможності вітчизняних товарів при їх виході на міжнародний ринок постало надзвичайно гостро. Враховуючи деякі його прояви та фактори, що на нього впливають, слід вирішувати ряд проблем, щодо підвищення міжнародної конкурентоспроможності української продукції, а саме: підвищувати якість продукції, враховувати ринкові потреби, спроможність оптимально використовувати власний потенціал та ефективно організовувати діяльність підприємства задля підвищення обсягів продукції.

3. ДОСЛІДЖЕННЯ СУЧАСНОГО СТАНУ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ УКРАЇНИ НА СВІТОВИХ РИНКАХ

В наші дні існує маса міжнародних рейтингів та оцінок рівня розвитку країн світу. Глобальні дослідження, що здійснюються поважними організаціями вивчають найбільш цікаві сфери життєдіяльності суспільства в різних країнах світу, а отримані результати використовують для порівняння соціально-економічних, політичних, культурних позицій країн світу серед низки досліджуваних.

Найбільш поширеними та повними є індекси глобалізації (KOF Index of Globalization), глобальний індекс миру (Global Peace Index, GPI), індекс легкості ведення бізнесу (Ease of doing business Index), індекс економічної свободи (Index of Economic Freedom), індекс свободи преси (Press Freedom Index, PFI), індекс глобальної конкурентоспроможності (The Global Competitiveness Index), індекс сприйняття корупції (Corruption Perceptions Index, CPI), індекс розвитку людського потенціалу (Human Development Index, HDI). В даному дослідження буде розглянуто найбільш цікаві моменти індексу глобальної конкурентоспроможності, який щорічно з 2004 року складається Всесвітнім економічним форумом (World Economic Forum).

Результати цьогорічного звіту свідчать, що наша країна за останній рік у рейтингу глобальної конкурентоспроможності втратила 11 позицій, з 73 до 84, отримавши показник 4.05 бали з 7 можливих. Аналогічну динаміку втрати 11 позицій продемонстрували Уругвай, Єгипет, Гана і Бенін. Трійка лідерів не змінилася з попереднім роком, адже Швейцарія, Сінгапур та Фінляндія продовжують утримувати все ті ж 1-ше, 2-ге та 3-тє місце, а найгірший показник дістався центрально-африканській країні Чад.

Виходячи з суттєвої втрати позицій у рейтингу, варто розглянути динаміку показників, які отримувала Україна з 2006 року - першого року проведених досліджень в Україні. Для порівняння оберемо найбільш цікаві для нас країни, а саме: Росію - найбільшого торгівельного партнера, Кіпр - найбільшого інвестора, та країну, в яку прямують понад 80% інвестицій українських компаній, Грузію - вдалий приклад проведення реформ у колишній республіці СССР, Естонію - члена ЄС, також колишню державу союзу та Китай - найбільш динамічний ринок світу.

Рис. 1. Динаміка показників індексу конкурентоспроможності у 2006-2013 роках [40].

Як бачимо, в різні періоди держави переживали ріст і падіння індексів. Наша країна впродовж 7 років, попередньо продемонструвавши хвилю росту, продемонструвала падіння, та закріпилася майже на тому ж самому рівні, що й у 2006 році - 4.05 проти 4.03. В той час, як Грузія суттєво поліпшила власні показники, а в Китаю практично не було зафіксовано регресії. Наша динаміка в порівнянні з 2006 роком покращень не зазнає.

Отримані індекси конкурентоспроможності розраховуються за 12 основними групами показників, до яких входять інші 113 змінних, які детально характеризують конкурентоспроможність держав на різних етапах розвитку. Наступна інтерактивна діаграма відображає стан розвитку кожної з 12 основних сфер життя нашої держави, за отриманим індексом розвитку.

Рис. 2. Складові індексу конкурентоспроможності України 2013-2014 рр. [40].

З людським потенціалом в нас не поганий стан справ - здоров'я населення та початкова освіта, вища освіта та підготовка займають лідируючі позиції, великі обсяги ринку забезпечені розміром держави, чисельністю населення та споживанням товарів і послуг. Гірше з інфраструктурою, технологіями, фінансами та бізнесом, а найгірше з впровадженням інновацій та управлінською сферою. Показники індексів основної групи дванадцятьох критеріїв у Грузії та Росії, а також в групі виробничо-орієнтованих кран світу, до якої належить Україна відтворює наступний графік.



Рис. 3. Порівняння показників складових індексу конкурентоспроможності у 2013-2014 роках [40].

З усіх показників ми отримали лідерство лише у здоров'ї та початковій освіті, а серед категорії виробничо-орієнтованих держав в нас більші обсяги ринку, краща якість вищої освіти та підготовки, трудовий потенціал та інфраструктура. Якісні зміни у Грузії забезпечили їй лідерство серед ринку товарів та послуг, управлінської сфери, ринку праці (трудові ресурси).

Для уявлення загальної картини географії індексів глобальної конкурентоспроможності розглянемо тематичну карту світу, яка містить усі показники серед 148 країн світу, що були розглянуті у цьогорічному звіті WEF.

Рис. 4. Карта індексів глобальної конкурентоспроможності 2013-2014 р. [40].

Іншою вагомою складовою дослідження є визначення ступеня впливу найбільш проблемних факторів для ведення бізнесу в країні, який оцінюється шляхом експертного опитування керівників підприємств та організацій.

Отримані результати опитування громадської думки з числа запропонованих найбільш проблемних чинників засвідчили корупцію, бюрократію, відсутність доступу до фінансів та податкову політику як найбільш негативні, а людські фактори, серед яких рівень підготовки персоналу та ставлення робітників до виконання обов'язків на думку респондентів мають найменш негативний вплив на розвиток бізнесу в Україні.

Рис. 5. Найбільш проблемні фактори для ведення бізнесу в Україні 2013-2014 рр. [40].

Після розгляду основних показників, їхніх складових, динаміки та географії індексів конкурентоспроможності є доречним ознайомитися з найбільш цікавими показниками з числа досліджуваних базових категорій.

Наведені нижче результати дають змогу сформувати цілісну картину про рівень розвитку в найбільш важливих сферах життя суспільства та стану економіки, вплив факторів на розвиток цілих галузей та місце України серед країн світу.

Рис. 6. Рейтинг України зі 148 країн, за окремими складовими ІК у 2013-2014 рр. [40].

Найгірші показники належать впливу бюрократії, корупції та податкової політики на розвиток бізнесу та залучення інвестицій, довіри до політиків, роботи правоохоронних органів та незалежності судів, якості доріг, стійкості банків, захисту матеріальних та інтелектуальних прав власності. Найкращий стан справ в нашій країні з охопленням населення освітою, якості викладання природничих та математичних наук, рівнем розвитку залізниці та обсягах ринку. З часом якість освітніх послуг та рівень вітчизняної науки помітно падає, дана тенденція зумовлена відсутністю впровадження наукоємних технологій у виробництво та фінансування науки на належному рівні.

Особливої уваги заслуговує позиція України в рейтингу здатності країни на втримання талантів, тобто високоосвічених кадрів та молодих кваліфікованих спеціалістів, за яким ми посіли 140 місце з 148. На фоні розвинутої Європи, в державах якої дані індекси мають максимальне значення, шансів на утримання кадрів, які могли б в перспективі допомогти нашій країні подолати труднощі сьогодення, практично не лишається. Нашими «сусідами» по рейтингу втримання талантів являються Ємен та Бурунді, які займають 139 та 141 позиції відповідно, а найкраще почувають себе кадри у Катарі, найінтенсивніше залучають молоді обдарування у Швейцарії та Сінгапурі.

Проведений аналіз на основі індексів глобальної конкурентоспроможності свідчить про згубний вплив управлінської сфери на розвиток бізнесу та залучення інвестицій, регресуючи процеси у якості надання освітніх послуг та рівня розвитку науки, незначне використання передових інноваційних розробок у виробництві, незахищеність майнових та інтелектуальних прав власності, відтік висококваліфікованих кадрів. Обсяги ринку, висока якість людського потенціалу, відсутність тероризму, стихійних лих та епідемій являються єдиними перевагами над іншими країнами, що за умови структурних якісних змін в управлінській сфері здатні підвищити конкурентоздатність України [36].

4. ПРОБЛЕМИ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ УКРАЇНИ НА СВІТОВИХ РИНКАХ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

Україна займає вагоме місце в світовій економіці з погляду на її ресурсний потенціал і кадрові можливості. На жаль, рівень життя населення, який зумовлюється нестабільною політичною ситуацією і економічним застоєм, не досягає того рівня, на якому він мав би бути, враховуючи ті ресурси, які має наша країна. Тому розгляд такої нагальної проблеми підвищення світового рейтингу України вважається дуже актуальним, особливо для розробки стратегії розвитку країни, яка б враховувала існуючі проблеми і протиріччя та шляхи їх подолання.

Оскільки Україна намагається бути активним учасником міжнародних економічних відносин та прагне побудувати конкурентоспроможну модель економіки, то аналіз позицій нашої держави у міжнародних рейтингах є надзвичайно важливим завданням для досягнення поставленої мети.

Всесвітній економічний форум (ВЕФ) кожного року публікує Звіт про глобальну конкурентоспроможність, в якому проходить оцінювання країн за такими параметрами, як якість інституцій, інфраструктура, макроекономічна стабільність, здоров'я і початкова освіта, вища освіта і професійна підготовка, ефективність ринку товарів і послуг, ефективність ринку праці, розвиненість фінансового ринку, технологічний рівень, розмір ринку, конкурентоспроможність компаній та інноваційний потенціал.

Як вже було зазначено вище, Україна займає 84 місце у світі за Індексом глобальної конкурентоспроможності у 2013-2014 рр. за методикою ВЕФ.

Найбільш проблемним питанням стабільно залишається якість інституцій в Україні (115 місце у рейтингу). До чинників, що безпосередньо впливають на покращення інституційного середовища в Україні, належать, зокрема, етична поведінка компаній, захист прав власності, прозорість ухвалення рішень урядом, незалежність судової системи, ефективність використання державного бюджету, захист прав інтелектуальної власності, довіра суспільства до політиків тощо.

Неефективними та недостатньо розвиненими залишаються також ринок товарів та послуг (101 місце у рейтингу) і фінансовий ринок (85 місце), не зростає рівень технологічної готовності країни (93 місце), складною є ситуація з забезпеченням макроекономічної стабільності (82 місце), що безпосередньо впливає на конкурентоспроможність українських компаній у глобальному просторі (81 місце).

Україна має значний інноваційний потенціал (65 місце), пристойний рівень вищої освіти та професійної підготовки (53 місце). Це стає важливою конкурентною перевагою нашої держави, оскільки наявність високопрофесійних фахівців може гарантувати успіх у сучасному світі та стати передумовою формування конкурентоспроможного ринку, сприятиме інтеграційним процесам України.

Міжнародний інститут менеджменту та розвитку (IMD - Лозанна, Швейцарія) також здійснює розрахунок індексу конкурентоспроможності країн на основі більше, ніж 300 критеріїв. Україна посіла у рейтингу 2010 року 46 місце, випередивши деяких нових (Польща, Хорватія) та потенційних членів (Туреччина) Європейського Союзу. Найбільш проблемними факторами підвищення конкурентоспроможності в Україні вважаються наявні інфраструктура та ефективність діяльності державних структур.

Важливим параметром, що суттєво впливає на гармонійний розвиток економіки та формування довіри до державних інституцій, є рівень корупції серед державних службовців та політиків. Тому дослідження громадської організації Transparency International (Берлін, Німеччина), що визначає Індекс сприйняття корупції (ІСК), дозволяють проаналізувати тенденції розповсюдження корупції в світі та шляхи подолання цього негативного явища. ІСК оцінює країни по шкалі від 0 до 10 балів, при цьому нуль характеризує найбільш високий рівень сприйняття корупції, а десять - найменший.

Україна також входить до рейтингу Transparency International. У 2010р. наша держава потрапила у групу з такими країнами, як Бенін, Малаві, Малі, Сан-Томе і Прінсипі, та розділила 118 місце, якому відповідає ІСК на рівні 2,7 бала. Даний показник свідчить про наявність в країні корупційних діянь, що носять загальнонаціональний характер.

Україна потрапила до групи з високим рівнем корупції. Найбільш корумпованими інституціями є судочинство, правоохоронні органи та політичні партії, найменш корумпованими - релігійні організації. Майже 30% респондентів стикалися з проявом корупції у повсякденному житті при отримання різного роду послуг. 70% респондентів вважають антикорупційні заходи держави неефективними, а 82% переконані, що в майбутньому ситуація не зміниться або навіть погіршиться.

Іншим світовим індексом, що характеризує місце країни у сучасному світі та демонструє, наскільки економіка тієї чи іншої держави відповідає ліберальним принципам, є рейтинг "Індекс економічної свободи", який складається щорічно The Heritage Foundation разом із журналом The Wall Street Journal.

У новому Індексі економічних свобод, опублікованому 14 січня 2014 року, Україна посідає 155-у сходинку зі 178-и.

Минулого року Україна посіла 161-ше місце.

Очолює рейтинг Гонконг, а за ним йдуть - Сінгапур, Австралія, Швейцарія та Нова Зеландія.

Загалом автори звіту відзначають покращення ситуації з економічною свободою у світі, зазначаючи, що відкочування, яке мало місце в останні п'ять років, було подолано.

Оцінюючи економічну свободу, автори індексу аналізують відданість країн верховенству права, принципам обмеження втручання уряду, регуляторну ефективність та відкритість ринків.

Перша десятка:

1. Гонконг

2. Сингапур

3. Австралія

4. Швейцарія

5. Нова Зеландія

6. Канада

7. Чилі

8. Маврикій

9. Ірландія

10. Данія

Описуючи стан глобальної економіки, автори звіту зазначили, що світова економіка стала "помірно вільною". За 8 з 10 показників результати поліпшилися.

Рівень економічної свободи, пишуть автори рейтингу, підвищився в усіх частинах світу, окрім Північної Америки та Близького Сходу і Північної Африки. Найбільше зростання продемонстрував Азійсько-Тихоокеанський регіон.

Україна посіла 155-у позицію з показником 49,3. Це трохи вище, ніж було у 2013 році, коли Україна опинилася на 161-му місці.

Найгірші показники з 10 індикаторів Україна має за свободу інвестицій, свободу від корупції та фінансову свободу та права власності [29].

Проаналізувавши окремі складові ІЕС можна відзначити позитивні тенденції щодо здійснення торгової політики та фіскальних заходів в Україні. Середній рівень тарифів в Україні є низьким, проте розгалужена система нетарифних бар'єрів все-таки суттєво ускладнюють процес вільного здійснення торговельних операцій в державі. Ставки податків, які сплачуються з особистих доходів громадян та прибутків підприємств, є відносно невисокими, і тому питома вага податкових надходжень у сукупному обсязі ВВП є незначною (приблизно 30%).

Слабкими сторонами України залишається регуляторна політика та значний обсяг державних витрат на реалізацію соціальних програм (приблизно 40% від сукупного обсягу ВВП), незадовільний стан залучення іноземних інвестицій та забезпечення прав власності.

UNCTAD оцінює країни за двома індексами:

- індексом залучення прямих іноземних інвестицій (Inward FDI Perfomance Index);

- індексом потенціалу залучення прямих іноземних інвестицій (Inward FDI Potential Index).

Рис. 7. Розподіл прямих інвестицій (акціонерного капіталу) в Україну за основними країнами-інвесторами (у % до загального обсягу) за 2012 р. [7].

Як бачимо, обсяги прямих інвестицій в економіку нашої держави за 2012 збільшилися на 4128.5 млн.дол., що в свою чергу становить 8.20% приросту в порівнянні з початком 2012 року. Основною країною інвестором являється Кіпр, обсяги інвестування якого збільшилися лише за 2012 рік на 3919.9 млн.дол., від 13355.2 млн.дол. до 17275.1 млн.дол, що в свою чергу становить 31,72% інвестицій вкладених усіма країнами світу в українську економіку станом на 31.12.2012р. Збільшивши власний капітал на 29.35%, кіпрські інвестори стали лідерами відносного та абсолютного приросту обсягів капіталів серед усіх основних країн-інвесторів, а збільшення загального показника прямих іноземних інвестицій було забезпечено в основному Кіпром. Німеччина, яка є другою країною за обсягом прямих інвестицій в українську економіку, навпаки - скоротила свої активи в Україні на 1074.0 млн.дол, з 7391.0 млн.дол. до 6317.0 млн.дол., тобто на 14.53% від того капіталу, який був залучений до української економіки з початку інвестування в економіку нашої держави. Аналогічна ситуація й з іншими європейськими країнами, наприклад: обсяги французького капіталу скоротилися за рік на 21.90%, з показником - 495.1 млн.дол; англійського - на 36.9, шведського та австрійського - на 156.7 млн.дол. та 17.4 млн.дол відповідно. Наростили обсяги прямих інвестицій країни, що відомі нам розвиненою банківською системою - Віргінські Острови (Брит.) - на 218.9 млн.дол., Нідерланди - 270.6 млн.дол. та Швейцарія - 158.5 млн.дол. Також незначний ріст обсягів інвестицій (акціонерного капіталу) продемонструвала Російська Федерація - з 3600.4 до 3785.8 млн.дол., що становить 185.4 млн.дол., та (5,15%) відповідно. Та конкурувати російському капіталу з Британською Заморською територією, яка розташована на острівних коралових рифах карибського басейну не під силу, адже капітал з Віргінських островів продемонстрував більший показник просту інвестицій, як у відносному так і абсолютному плані.

Проаналізувавши доповіді та звіти міжнародних організацій, що досліджують конкурентоспроможність економіки країн, можна зробити певні висновки.

По-перше, рівень конкурентоспроможності України на сучасному етапі є дуже низьким. Не зважаючи на значний природній, інтелектуальний та інноваційний потенціали, Україна не використовує свої конкурентні переваги у зв'язку з відсутністю належної структури та технологічною відсталістю виробництва, низькою якістю державних інституцій та високим рівнем корупції тощо.

По-друге, бюрократизація та корумпованість сфери економічного регулювання, незахищеність базових громадянських та економічних інтересів суб'єктів господарювання практично зводять нанівець можливість створення конкурентного ринку в Україні. Крім того, непривабливий імідж України, який утворився у світі у зв'язку з високим рівнем корупції, злочинності, розвитком "тіньової" економіки знищує бажання підприємців організовувати свою діяльність на вітчизняному ринку.

По-третє, відсутність комплексних реформ у податковій, бюджетній та судовій системі перешкоджає здійсненню активної підприємницької діяльності в Україні, стримує приплив потенційних довгострокових іноземних інвестицій. Як наслідок, економічна криза в державі поглиблюється.

За таких умов конкурентоспроможна модель економіки є безальтернативним напрямом економічної стратегії України. Для цього, перш за все, необхідно:

1. Визначити сфери відповідальності державних органів влади та громадських організацій щодо забезпечення реалізації стратегії побудови конкурентоспроможної моделі економіки.

2. Забезпечити сприятливі організаційно-правові умови функціонування бізнесу, зокрема, спрощення системи реєстрації, ліцензування та звітності, розробка законодавчої бази щодо захисту прав власності інвесторів тощо.

3. Активізувати діяльність держави та підприємницьких структур щодо розвитку інфраструктури в Україні.