Фіскальна політика: сутність, види та наслідки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

з теми:

«Фіскальна політика: сутність, види та наслідки»

План

Вступ

Розділ 1. Сутність фіскальної політики

1.1 Державний бюджет і його доходи

1.2 Державні видатки

1.3 Суть фіскальної політики

Розділ 2. Дискреційна і недискреційна фіскальна політика

2.1 Дискреційна фіскальна політика

2.2 Недискреційна фіскальна політика. Ефект витіснення

Розділ 3. Дефіцит бюджету і державний борг

3.1 Бюджетний дефіцит і методи його оптимізації

3.2 Державний борг, його вплив на економіку

Висновки

Література

Вступ

Знайти розумне співвідношення між державним регулюванням і ринковим саморегулюванням - одне з ключових завдань,яке сьогодні постало перед Українською державою.

Перехід до ринку,економічні реформи не можуть бути для України самоціллю. Це саме стосується приватизації державного майна та інших ринкових заходів. Це лише інструменти,які поряд з посиленням державного впливу на економіку мають забезпечити досягнення важливих суспільних цілей. Такими цілями є підвищення рівня життя широких верств населення,зміцнення здоров'я нації, формування розвинутої матеріальної та духовної культури народу, досягнення соціального миру, і стабільності,гармонії у взаєминах людини з природою,екологічної безпеки,забезпечення Українській державі гідного місця у світовому співтоваристві.

Україна має формувати таку національну модель ринку і державного регулювання економіки, яка враховувала б історичні реалії та сучасний зарубіжний досвід.

Велика роль в цьому відводиться фіскальній політиці.

Мета моєї курсової роботи - дослідити і вивчити суть фіскальної політики, прослідкувати її вплив на економічне життя країни.

Розділ 1. Суть та знаряддя фіскальної політики

1.1 Державний бюджет і його доходи

Фіскальна або бюджетно-податкова політика пов'язана з формуванням державного бюджету. Вона передбачає цілеспрямоване регулювання податків і державних видатків для досягнення певних макроекономічних завдань. Податки і видатки - основні знаряддя фіскальної політики.

Бюджет - це план утворення і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, які здійснюються органами державної влади України, органами влади Автономної Республіки Крим та місцевими Радами народних депутатів.

Головне місце у бюджетній системі України займає Державний бюджет. Державний бюджет - це загальнодержавний фонд коштів, з якого органи державної влади отримують кошти для матеріального опосередкування свого функціонування. Бюджет - це лише форма утворення, план формування централізованого фонду коштів і його використання. Це великий кошторис, розпис доходів і видатків, який повинен бути узгоджений по термінах надходження і використання коштів. Тобто бюджет будь-якої держави - це її фінансовий план. Але це не просто фінансовий план. Це її основний фінансовий план, оскільки в державі існує багато фінансових планів, але Державний бюджет відіграє координуючу роль по відношенню до них. Так, будь-яке міністерство має свій фінансовий план (кошторис), але він залежить від бюджету, з якого надходять асигнування, або в нього відраховуються платежі.

Державний бюджет повинен забезпечувати необхідними коштами фінансування заходів економічного та соціального розвитку, що мають загальнодержавне значення, а також міждержавних відносин.

Крім того, через державний бюджет здійснюється перерозподіл частини фінансових ресурсів між адміністративно-територіальними утвореннями України з урахуванням економічного, соціального, екологічного, природного стану, необхідності вирівнювання фінансового забезпечення

Для успішного функціонування кожній державі необхідно запланувати можливе одержання доходів для покриття першочергових видатків. Можливості планування на далеку перспективу обмежені, тому, бюджет повинний бути пристосований до певного проміжку часу. Складання періодичного плану достатньо повного, доволі чітко і правдиво складеного, дає можливість привести в рівновагу доходи і видатки, зібрати заплановані доходи і ефективно фінансувати витрати, необхідні для виконання завдань, які Конституцією покладені на державу.

Для реалізації своїх функцій держава відшукує фінансові ресурси. Основним джерелом доходів держави є валовий внутрішній продукт, частину якого вона і використовує. При чому, використовує лише ту частину, яка переходить у її власність без будь-яких умов і обов'язків по відношенню до інших осіб у вигляді різного виду платежів. Саме ця частина валового внутрішнього продукту і складає державні доходи, якими можуть розпоряджатися органи державної влади.

Доходи державного бюджету - поняття більш вужче, ніж доходи держави. Доходи Державного бюджету України - це частина доходів держави, яка використовується для фінансування виконання органами державної влади загальнодержавних функцій, які визначені Конституцією України.

Доходи бюджетів створюються за рахунок податків від фізичних і юридичних осіб, зборів та інших обов'язкових платежів, надходжень з інших джерел, що встановлені законодавством України.

Згідно зі ст. 11 Закону України “Про бюджетну систему України” доходи Державного бюджету України формуються за рахунок:

частини податку на добавлену вартість, яка визначається Законом про Державний бюджет України на наступний рік;

частини акцизного збору, яка визначається Законом про Державний бюджет України на наступний рік;

податку на прибуток підприємств і організацій усіх форм власності (крім комунальної) і підпорядкування у розмірі, що дорівнює 30 відсоткам від ставки, передбаченої законодавством для відповідної категорії платників;

податку на майно підприємств і організацій усіх форм власності і підпорядкування у розмірі, що дорівнює 30 відсоткам від ставки, передбаченої законодавством України;

плати за землю, що дорівнює 30 відсоткам від ставки, передбаченої законодавством України;

надходжень від зовнішньоекономічної діяльності;

частини доходів від приватизації державного майна, що перебуває в загальнодержавній власності, яка визначається Законом про Державний бюджет України на наступний рік;

надходжень від реалізації державного майна, що перебуває в загальнодержавній власності;

орендної плати за оренду майна цілісних майнових комплексів, що перебувають у загальнодержавній власності;

внесків до Пенсійного фонду України;

внесків до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;

внесків до Державного фонду сприяння зайнятості населення;

внесків до інших загальнодержавних цільових фондів, створення яких передбачено законодавством України;

надходжень від внутрішніх позик;

перевищення доходів над видатками Національного банку України;

повернутих державі позик, процентів по наданих державою позиках і кредитах;

дивідендів, одержаних від акцій та інших цінних паперів, що належать державі в акціонерних господарських товариствах, створених за участю підприємств загальнодержавної власності;

плати за спеціальне використання природних ресурсів;

інших доходів, встановлених законодавством України і віднесених до доходів Державного бюджету України. [3]

Податки поділяються на прямі та непрямі.

Прямі податки стягуються безпосередньо з індивідів та фірм. В Україні такими є прибутковий податок з громадян,податок з прибутку та інші.

Непрямі - це податки,що встановлюються на товари та послуги і входять в їхню ціну. До таких податків в Україні належать акцизи,податок на додану вартість,мито. Непрямі податки сплачують ті громадяни і фірми,що купують оподатковані товари та послуги.

Акцизи - це непрямі податки,що входять у ціни певних товарів і стягуються у момент їх придбання. Акцизи поділяються на індивідуальні,коли оподатковується кожна одиниця товару,і на універсальні,коли об'єктом оподаткування є обсяг продажу.

Найпоширенішим видом універсального акцизу нині є податок на додану вартість,що міститься у ціні всіх товарів та послуг. Додана вартість - це різниця між виторгом підприємства і вартістю матеріалів і сировини,що куплені у постачальників. Ставка цього податку в Україні становить 20%. Формально його платниками є виробничі і торгівельні підприємства,оскільки податок надходить у бюджет від них. Фактично його сплачують покупці під час купівлі товарів та послуг.

Мито - це податок та товари,які імпортуються. Мито є одним із важелів захисту національного ринку і поповнення бюджетних коштів.

Податкова система в Україні ґрунтується на двох основних податках - на додану вартість і на прибуток підприємств.

Стягнення податків передбачає надання певних податкових пільг. Типовими пільгами є: неоподатковуваний мінімум заробітної плати - мінімальна її сума, з якої не стягується прибутковий податок з громадян; капітальні знижки - зменшення ставки оподаткування прибутку,котрий отримують за допомогою капітального устаткування; прискорена амортизація - фактичне зменшення оподатковуваних сум прибутку у перші роки використання устаткування.

1.2 Державні видатки

Уряд мобілізує кошти до державного бюджету через податки, а відтак здійснює видатки. Державний бюджет України містить чимало статей видатків, які можна згрупувати у шість основних напрямів:

1)національна оборона;

2)утримання державного апарату;

3)фінансування бюджетного сектору економіки;

4)соціальні видатки;

5)фінансування розвитку економіки;

6)проценти за державний борг.

Обсяг кожного з напрямів видатків установлюється в законодавчому порядку і відбиває політику уряду.

Державний бюджет має бути збалансованим. Це означає що видатки повинні дорівнювати доходам. Якщо доходи перевищують видатки, то має місце надлишок, або профіцит, бюджету; якщо, навпаки, видатки більші за доходи, то виникає дефіцит бюджету.

Є три основні способи збалансування дефіцитного державного бюджету:

1)підвищення податків;

2)додаткова емісія грошей,або сеньйораж;

3)державні позики - випуск державних цінних паперів.

Підвищення податків має свої межі. На перший погляд може видаватися, що чим більші податкові ставки, тим більш надходження до державного бюджету. Економісти, які заперечують такий зв'язок, вважають, що у довгостроковому періоді залежність доходів держави від податків описує так звана крива Лаффера (рис.1.1).

Рис.1.1 Крива Лаффера:

Т- ставка податку; TR - податкові надходження; M = max TR; 1,2 - відповідно нормальна і заборонена зони шкали

Вплив зниження податків на економічні процеси Лаффер вбачав:

а) у зростанні податкової бази внаслідок збільшення кількості праці і капіталу, що пропонуються на ринок і розширюють обсяг виробництва;

б) у переведенні праці та капіталу, що вже використовуються ринком, з низько оподатковуваних у порівняно високо-оподатковувані сфери, що поліпшить розподіл капіталу за сферами економіки і сприятиме підвищенню її ефективності;

в) у зменшенні випадків ухилення від податків. Важливо встановити межу податкового рівня, перевищення якої мало б негативні наслідки для економіки та державного бюджету.

Економісти вважають, що точно визначити її досить важко, але можна виділити явища, які свідчать про досягнення критичної точки оподаткування:

1) падіння або непропорційно повільне зростання надходжень до державного бюджету при підвищенні податкових ставок;

2) зниження темпів економічного зростання і особливо погіршення становища з інвестиціями, реальними доходами населення;

3) зростання тіньового сектора економіки, масове ухилення від податків.

Найчастіше для зрівнювання доходів і видатків держави використовують позику. Для отримання позики уряд випускає і продає державні цінні папери, натомість отримуючи гроші. Цей метод не викликає інфляції,але призводить до виникнення державного боргу. Через певний проміжок часу державні цінні папери треба викупити, а також щорічно сплачувати проценти. Нині у багатьох країнах від 10 до 15% видатків державного бюджету ідуть на обслуговування державного боргу - оплату процентів та основної суми боргу.[16]

1.3 Суть фіскальної політики

Тепер слід повторно з'ясувати сутність фіскальної політики. Фіскальна політика - це заходи уряду,спрямовані на зниження безробіття чи інфляції та досягнення природного обсягу виробництва через зміну державних видатків, рівня оподаткування або через одночасне поєднання обох заходів.

Мета фіскальної політики - домогтися макроекономічної стабільності та нормального рівня безробіття на основі розвитку виробництва за допомогою: зменшення податків і збільшення державних інвестицій, зменшення інфляції шляхом збільшення податків і зменшення інвестицій у виробництво.

Використання тих чи інших методів фіскальної політики залежить від стану, в якому знаходиться економіка. Коли при економічному зростанні спостерігається високий сукупний попит, що загрожує вибухом інфляції, уряд підвищує ставки податків, водночас обмежуючи, державні витрати. І навпаки, за умов спаду або кризи економіки ставки податків знижуються, а державні бюджетні видатки зростають.

Виділяють два види фіскальної політики: дискреційну недискреційну. Дискреційна фіскальна політика проявляється тоді коли держава регулює податки і державні витрати з метою зміни реального обсягу національного виробництва й зайнятості, контролю над інфляцією і прискоренням економічного зростання. Недискреційна фіскальна політика означає використання вмонтованих стабілізаторів (податків, допомоги за безробіттям і малозабезпеченістю тощо). Автоматизм їх дії полягає в тому, що у випадку збільшення чистого національного продукту зростають податкові платежі у бюджет і, навпаки, при зниженні чистого національного продукту податкові надходження до бюджету зменшуються, отже, відповідно зменшуються й розміри допомоги за безробіттям, малозабезпеченістю тощо.

У розвинутих країнах для характеристики фіскальної політики використовують мультиплікатор збалансованого бюджету, який дорівнює одиниці. Це означає, що збільшення податків і державних витрат на одну і ту ж саму величину зумовлює приріст чистого національного продукту на величину, яка дорівнює приросту обсягу державних витрат і податків.

Розділ 2. Дискреційна і недискреційна фіскальна політика

2.1 Дискреційна фіскальна політика

Дискреційна фіскальна політика -- це система заходів, що передбачає цілеспрямовані зміни в рівні державних видатків і податків для впливу на обсяг національного виробництва і зайнятість, для контролю над інфляцією та сприяння економічному зростанню. Термін "дискреційна" означає, що зміни в податках і державних видатках залежать від рішень парламенту чи уряду. Для аналізу фіскальної політики припустімо, що вона впливає лише на сукупний попит і не впливає на сукупну пропозицію.

Основні засоби (інструменти) дискреційної фіскальної політики

? Зміна програм суспільних робіт та інших програм, пов'язаних з витратами держави;

? Зміна програм «трансфертного типу» (перерозподільчих).

? Циклічні зміни рівня податкових ставок.

а) Стимулююча фіскальна політика (фіскальна експансія):

- в короткостроковому періоді - має за мету подолання циклічної кризи в економіці і передбачає зростання державних витрат (С), зниження податків (Т) або комбінує ці заходи;

-в довгостроковому періоді політика зниження податків (Т) може привести до розширення пропозиції факторів виробництва і зростання економічного потенціалу.

Нехай унаслідок різкого зменшення інвестиційних видатків національна економіка увійшла у фазу спаду. Крива сукупного попиту перемістилася вліво з АD1 до АD2 (рис. 2.1.1). Це падіння сукупного попиту супроводжуватиметься зростанням обсягу національного виробництва і виникненням циклічного безробіття.

Під час спаду бюджет стає дефіцитним, бо доходи фізичних і юридичних осіб зменшуються і відповідно скорочуються податкові надходження, а видатки з державного бюджету, наприклад виплати з безробіття, зростають. Для подолання спаду уряд може використати один із трьох основних варіантів фіскальних заходів: 1) збільшити державні видатки; 2) знизити податки; 3) застосувати певну комбінацію першого та другого. Зрозуміло, що стимульована фіскальна політика веде до виникнення дефіциту державного бюджету.

Рис. 2.1.1 Стимулювальна фіскальна політика

2.2 Недискреційна фіскальна політика. Ефект витіснення

Недискреційна (автоматична) фіскальна політика - базується на дії вбудованих стабілізаторів, які забезпечують природне пристосування економіки до фаз ділової кон'юнктури.

Вбудований стабілізатор - це будь-які заходи, які мають тенденцію збільшити дефіцит державного бюджету (чи скоротити його додатне сальдо) в період спаду і збільшити його додатне сальдо (чи зменшити його дефіцит) в період інфляції без необхідності прийняття будь-яких спеціальних кроків з боку політиків.

Автоматичні стабілізатори часто називають недискреційною фіскальною політикою.

До автоматичних (вбудованих) стабілізаторів належать:

а)Автоматична зміна податкових надходжень при прогресивній системі оподаткування.

? Система податків прогресивно залежить від особистих доходів та доходів підприємств. Якщо обсяг виробництва падає, то податкові ставки автоматично зменшуються. Це призводить до того, що з менших доходів домашні господарства і підприємницький сектор сплачують менші податки. Таким чином, темпи падіння сукупного попиту (АD) менші за темпи падіння виробництва, що стримує його різке скорочення через скорочення сукупного попиту. У такому випадку випуск продукції зменшується не так відчутно.

? У період буму і, відповідно, в період інфляції збільшення ставок оподаткування за умов прогресивної системи оподаткування через зростання доходів домашніх господарств і підприємницького сектора зменшує особисті доходи, стримує споживчі витрати, скорочує сукупний попит і уповільнює зростання цін та заробітної плати (вплив на доходи підприємницького сектору і, відповідно, на інвестиційний попит аналогічний).

б) Допомога на випадок безробіття, соціальна допомога та інші соціальні трансферти.

? Допомога на випадок безробіття вливає кошти в економіку (в період кризи) або вилучає з неї (в період буму) і, як результат, стабілізує її та згладжує наслідки ділових циклів.

? Дія інших трансфертів аналогічна.

При недискреційній фіскальній політиці бюджетний дефіцит (або надлишок) утворюється в результаті дії автоматичних стабілізаторів.

Проаналізуємо з допомогою рис.3, як податкова система створює вмонтовану стабільність. Припустімо, що державні видатки не залежать від рівня ВВП і є незмінними. Податкові надходження змінюються пропорційно до рівня фактичного ВВП.

Уряд не може визначати обсяг податкових надходжень, але він має змогу встановлювати податкові ставки, відповідно до яких стягуються податки. Якщо податкові надходження різко змінюються зі зміною ВВП, то лінія податкових надходжень Т матиме значний нахил, і віддаль по вертикалі між лініями G і Т, що характеризує надлишки і дефіцити державного бюджету, буде значною. За невеликих змін податкових надходжень при зміні ВВП нахил буде малий, а вмонтована стабільність -- незначною.

Рис.2.2.1

Нахил лінії податкових надходжень Т на рис.2.2.1 залежить від ступеня прогресивності податкової системи. За прогресивної системи оподаткування лінія Т буде крутішою, ніж за пропорційної. Про характер податкової системи судять із динаміки середньої процентної ставки, яка дорівнює відношенню податкових надходжень до ВВП. Зі збільшенням ВВП за пропорційної системи оподаткування середня податкова ставка не змінюється, за регресивної -- зменшується, а за прогресивної - збільшується.

Однією з найскладніших проблем у проведенні названої політики є ефект витіснення. Його механізм досить простий: у період спаду уряд проводить стимулювальну фіскальну політику, збільшуючи свої видатки. Зі збільшенням видатків зростає дефіцит державного бюджету, для покриття якого уряд виходить на грошовий ринок, підвищуючи попит на гроші. Це своєю чергою підвищує процентні ставки, бо зростання попиту на гроші збільшує ціну на них. Підвищення процентних ставок зменшує видатки приватного сектора -- домогосподарств і фірм. Унаслідок зростання процентних ставок витісняються частина приватних інвестицій, а також ті споживчі видатки, що найбільш чутливі до змін процентної ставки. Більшість економістів не заперечують описану логічну схему. Проте серед них немає згоди щодо масштабів ефекту витіснення. Якби зменшення приватних інвестицій дорівнювало величині збільшення державних видатків, то заходи стимулювальної фіскальної політики втратили би свій сенс. Значна частина економістів уважає, що за високого безробіття витіснення є невеликим. Річ у тім, що в умовах спаду стимули, створені збільшенням державних видатків, можуть формувати сподівання щодо підвищення прибутковості фірм, що є важливим визначником інвестицій. Отже, за вищих процентних ставок інвестиції не обов'язково зменшуватимуться.

Інший аргумент щодо ефекту витіснення стосується монетарної політики. Додатковий попит на гроші, що виникає внаслідок дефіциту бюджету, може нейтралізувати керівна грошово-кредитна установа, збільшивши пропозицію грошей. Це має зберегти процентну ставку на незмінному рівні. В такому разі ефект витіснення дорівнюватиме нулю, але можуть виникнути імпульси до прискорення темпів інфляції.

бюджет борг економіка фіскальний

Розділ 3. Дефіцит бюджету і державний борг

3.1 Бюджетний дефіцит і методи його оптимізації

Оскільки бюджет є важливим інструментом регулювання соціально-економічних процесів у державі, то його стан визначає фінансовий стан держави і значною мірою рівень суспільного добробуту в цілому. Стан бюджету може характеризуватися трьома показниками: балансом доходів і видатків, перевищенням доходів над видатками (профіцитом) або, навпаки, видатків над його доходами, тобто бюджетним дефіцитом.

Нормальним явищем є збалансованість доходів і видатків. Перевищення доходів над видатками означає економічну і фінансову стабільність у державі. Найскладнішим явищем є бюджетний дефіцит, який притаманний бюджетам більшості країн світу, в тому числі й високорозвиненим.

Сьогодні в більшості країн світу дефіцит бюджету становить від 2 до 15 відсотків валового національного продукту при середньосвітовій його величині 4,5 відсотка. Спостерігається тенденція до стабілізації бюджетного дефіциту в середньосвітовому вимірі в розмірі 3--5 відсотків. Слід зауважити, що розмір бюджетного дефіциту, який перевищує 3 відсотка валового національного продукту, призводить до зниження інвестиційної активності, розвитку інфляції.[16]

Існують глибинні, загальні причини бюджетного дефіциту, що властиві будь-якій державі, в якій видатки бюджету перевищують доходи, і конкретні, особливі причини, що мають місце в окремій країні. Глибинними причинами бюджетного дефіциту в Україні є спад виробництва, зниження ефективності функціонування галузей економіки і підприємств, не виважена соціально-економічна політика в державі.

Конкретними особливостями розвитку економіки України, що зумовлюють дефіцит бюджету, є:

-- структурна розбалансованість економіки та несвоєчасне і неефективне проведення структурних перетворень;

-- збереження значної кількості нерентабельних державних підприємств, що одержують дотації;

-- неефективний механізм оподаткування суб'єктів господарювання;

-- значний обсяг тіньової економічної діяльності;

-- невідповідна наявним фінансовим можливостям держави структура бюджетних витрат;

-- нецільове і неефективне використання бюджетних коштів;

-- втрати, розбазарювання виробленої продукції, крадіжки, приписки і т. ін., що не стало об'єктом ефективного державного фінансового контролю.

Бюджетний дефіцит негативно впливає на економіку, зокрема, стимулюючи інфляційні процеси. Він є гальмом економічного зростання держави, не кажучи вже про його негативні соціальні наслідки. Однак у науковій літературі трапляються твердження, що дефіцит бюджету може мати позитивний вплив на пожвавлення економічного життя. З цим можна погодитися тільки частково, тому що не сам дефіцит може сприяти економічній активності, а джерела його фінансування. У країнах, де добре розвинений ринок державних цінних паперів, величина бюджетного дефіциту має менш відчутний вплив на стан економіки в даному періоді, але його наявність обов'язково впливатиме на господарське життя в майбутньому. Тому бездефіцитний бюджет -- об'єктивна вимога економічного розвитку держави.

Розрізняють поняття стійкий дефіцит бюджету, який існує в довгостроковому періоді, та тимчасовий дефіцит, що викликається касовими розривами у виконанні бюджету або непередбачуваними подіями та обставинами.

За критерієм визначення складових частин бюджетного дефіциту виділяють фактичний бюджетний дефіцит, структурний бюджетний дефіцит, циклічний бюджетний дефіцит.

Якщо фактичний дефіцит є зовнішнім виявленням розбалансованості дохідної та видаткової частин бюджету, то структурний і циклічний дефіцити є його внутрішніми складовими. Фактичний дефіцит відображає реальні доходи, видатки бюджету і дефіцит за певний період. Структурний дефіцит -- це дефіцит за умов повної або високої зайнятості потенційних виробничих ресурсів. Циклічний дефіцит -- це результат недонадходження бюджетних доходів внаслідок циклічних коливань в економіці. В загальному вираженні циклічний дефіцит є різницею між фактичним і структурним дефіцитом.

За критерієм впливу на економіку бюджетний дефіцит поділяється на активний і пасивний. Активний бюджетний дефіцит є наслідком свідомого збільшення державних видатків, що спричинює неможливість збалансувати бюджет.

Відмінність між структурним і активним дефіцитом полягає в тому, що останній виникає в результаті проведення політики дефіцитного фінансування з метою стимулювання досягнення максимальної зайнятості наявних виробничих ресурсів, що спонукає економіку розвиватись відносно незалежно від циклічних коливань. Отже, активний дефіцит своїм імпульсним змістом відрізняється від структурного дефіциту.

Пасивний дефіцит бюджету зумовлюється економічною кон'юнктурою як першопричиною накопичення запланованого обсягу бюджетних ресурсів. Таким чином, пасивний дефіцит можна ототожнити з циклічним бюджетним дефіцитом.

Існування бюджетного дефіциту вимагає постійного пошуку шляхів його подолання і, в ідеалі, збалансування доходів і витрат бюджету. Конкретні заходи держави в цьому напрямі можуть бути різними, але в результаті зводяться до створення можливостей зростання доходів та скорочення видатків бюджету. З цією метою необхідно:

1) удосконалити податкову систему, забезпечити оптимальний рівень податкових вилучень для формування бюджетів усіх рівнів і створення сприятливих умов для підприємницької діяльності;

2) посилити відповідальність суб'єктів господарювання та їхніх керівників, зокрема особисту майнову і кримінальну, за дотримання вимог податкового законодавства, своєчасність і повноту розрахунків з бюджетом та державними позабюджетними фондами;

3) удосконалити інструменти залучення до інвестиційної сфери особистих заощаджень населення;

4) забезпечити фінансову підтримку малого та середнього бізнесу шляхом розроблення й виконання цільових програм розвитку малого і середнього підприємництва;

5) запровадити жорсткий режим економії бюджетних коштів;

6) перейти від бюджетного фінансування до системи надання субсидій, субвенцій, інвестиційних позик суб'єктам господарювання;

7) запровадити науково обгрунтовану систему прогнозування показників, що беруться за основу формування доходів і видатків бюджету, використовувати при бюджетному плануванні нормативи бюджетної забезпеченості.

3.2 Державний борг, його вплив на економіку

Державний борг - це загальний розмір, накопиченої заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних дефіцитів за вилученням бюджетних надлишків. Державний борг складається з внутрішнього та зовнішнього боргу держави.

Внутрішній державний борг - заборгованість держави домогосподарствам і фірмам даної країни, які володіють цінними паперами, випущеними її урядом.

Зовнішній державний борг - це заборгованість держави перед іноземними громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими організаціями.

Основними причинами створення і збільшення державного боргу є:

збільшення державних видатків без відповідного зростання державних доходів;

· циклічні спади й автоматичні стабілізатори економіки;

· скорочення податків з метою стимулювання економіки без відповідного коригування (зменшення) державних витрат;

· вплив політичних бізнес-циклів - надмірне збільшення видатків напередодні виборів з метою завоювання популярності виборців та збереження влади .

Абсолютний розмір державного боргу є не дуже показовим макроекономічним індикатором, оскільки борг зростає у міру збільшення ВВП, і на його величину впливає інфляція. Більш змістовними є відносні показники заборгованості, а саме:

· відношення боргу до ВВП;

· відношення суми обслуговування боргу до ВВП.

Залежно від характеру наслідків впливу боргу на економіку, їх поділяють на короткострокові та довгострокові.

Залежно від характеру наслідків впливу боргу на економіку, їх поділяють на короткострокові та довгострокові.

Державний борг формується під впливом як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів. До перших з них можна віднести несприятливий інвестиційний клімат, трансформаційний склад виробництва і звуження на цій основі податкової бази, від'ємне сальдо торговельного балансу, переважання застарілої технологічної бази із значною мірою морального старіння і фізичного спрацювання основного капіталу, уповільнені темпи виробничого відтворення. Суб'єктивні фактори пов'язані з ситуативними прорахунками у тактиці впровадження реформ і фактичною відсутністю стратегії щодо розвитку фінансового ринку. До того ж мають місце спроби вирішення поточних проблем “у пожежному порядку”.

Логіка конкретних макроекономічних і фінансових рішень може бути продиктована як політичним міркуваннями, так і вибором на користь суспільного добробуту. В будь-якому випадку борговими перспективами визначається фінансове здоров'я країни.

Висновки

З викладеної інформації я можу зробити висновок, що податковий механізм в Україні потребує деякої корекції і змін.

Як що за цих умов намагатися збалансувати бюджет фіскальними заходами, то потрібно підвищити податки або скоротити державні витрати. Звичайно, ці заходи зможуть збалансувати річний бюджет, але за характером свого впливу на економіку вони є стримуючими, тобто викличуть ще більше падіння виробництва.

Тому з одного боку, дана політика є ефективним інструментом в стабілізації економіки, усунення безробіття та стримання інфляції, а з іншого - вона може викликати бюджетний дефіцит і породжувати державну заборгованість та інфляцію. Тому вважаю, що розглянута сфера економіки держави повинна бути строго регульована і здійснювати своє функціонування в розрахунку пропорційного співвідношення до загального суспільного середньо соціального рівня життя населення.

Маю сподівання, що уряд буде провадити розумну політику реформування податкової системи на благо всієї держави.

Список використаної літератури

1. М. Бурда, Ч. Виплош “Макроекономіка - європейський контекст”, К., Основи, 1998.

2. І. Радіонова “Макроекономіка та економічна політика”, К., “Таксон”, 1996р.

3. Закон Украины "О системе налогообложения" от 25 июня 1991 года № 1251-ХII с изменениями и дополнениями, внесенными Законами Украины от 13 марта 1992 года № 2199-XII, от 5 мая 1993 года № 3180-XII, от 2 февраля 1994 года № 3904-XII, от 22 марта 1996 года № 96/96-ВР, от 18 февраля 1997 года № 77/97-ВР, от 19 апреля 1997 года № 221/97-ВР, от 15 января 1998 года № 19/98-ВР, от 5 марта 1998 года № 1999/98-ВР, от 1 декабря 1998 года № 285-XIV, от 17 декабря 1998 года № 320-XIV, от 22 декабря 1998 года №333-XIV, от 9 апреля 1999 года № 588-XIV.

4. Долан Е. Макроекономіка. - С.-Петербург: Індекс, 2009.

5. Гальперин В.М., Гребенников П.И., Леусский А.И., Тарасевич Л.С. Макроэкономика. Учебник - С-Пб., 2007.

6. Савченко А. Г., Пухтаєвич Г. О., Тітьонко О. М., Макроекономіка: Підручник. - Київ: Либідь, 2009.

7. Солонінко К. С. Макроекономіка: Навчальний посібник для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів. - Київ: ЦУЛ, 2002.

8. П. Самуельсон “Економіка”, Львів “Світ”, 1993р.

9. В.Д. Базилевич, Л.О. Баластрик “Економіка”, К., “Четверта хвиля”, 1997р.

10.Григорчук Т.В. Основи економічної теорії.-Коломия,98

11. Комісарук М.П. Макроекономіка. Курс лекцій. - Коломия,2010 р.

12. Савченко А. Г., Пухтаєвич Г. О., Тітьонко О. М., Макроекономіка: Підручник. - Київ: Либідь, 2009. - 288 с.

13. Сова О. Ю. «Сутність та види дефіциту державного бюджету». «Фінанси України ». - 2009, № 9. - 20-24 с.

14. Булатов А. С. "Экономика" //Москва, "Юрист" 2000 г.-с.549

15. Панчишин С. "Макроэкономика"//учебное издание, К. - 2008

16. Василик О.Д Державні фінанси України: Навч. посібник . - К: Вища школа, 2002

Размещено на Allbest.ru