Економічна теорія епохи вільної конкуренції. Класична політична економія: Адам Сміт "Дослідження про природу та причини добробуту націй"

Численні праці представників класичної політичної економії, створені протягом майже 200-річної історії її розвитку, мають свої особливості. Водночас можна узагальнити деякі спільні теоретико-методологічні підходи, характерні риси класичної школи, які формувались та розвивались на противагу меркантилістським підходам попередників.

Класичній політичній економії належить низка важливих наукових відкриттів. Вона зосередила увагу на аналізі відносин у сфері виробництва, віднісши до неї всі галузі матеріального виробництва, та на вивченні її об'єктивних закономірностей. Класики започаткували теорію трудової вартості, згідно з якою людська діяльність є єдиним джерелом вартості, аналіз капіталу та процесу відтворення. Вони досліджували доходи основ­них класів буржуазного суспільства, механізм конкуренції, кредиту, грошового обігу. Класична політична економія вперше поставила проблему економічних законів, досліджувала їх об'єктивний характер, механізм дії, необхідність врахування і використання цих законів у господарській практиці та політиці. Джерело вартості класики вбачали в різних формах конкретної праці. [3]

Заслугою Д. Рікардо було, зокрема, те, що в його теорії чіткіше розмежовані споживча і мінова вартість, вартість товару зводиться до праці. Він звернув увагу на двоїстий характер праці, нерівність між заробітною платою робітника і продуктом його праці (що є передумовою з'ясування суті експлуатації за капіталізму). У вченні Д. Рікардо знайшла своє відображення теорія додаткової вартості (хоча він не відокремив останню від таких її особливих форм, як прибуток, рента, відсоток), розвинуто теорію ціни, ренти.

Проте, на відміну від А. Сміта (який стверджував, що вартість складається з доходів), він доводив, що вартість розпадається на доходи, оскільки її треба спочатку створити.

Можна виділити такі основні недоліки класичної школи політичної економії:

1) при аналізі відтворення суспільного капіталу в А. Сміта "випав" постійний капітал, тому вартість сукупного суспільного продукту він звів лише до величини заробітної плати і прибутку;

2) Д. Рікардо визначав вартість товару через механізм попиту і пропозиції, тобто як результат змішування абстрактної і конкретної праці;

3) хоча обидва вони близько підійшли до розуміння вартості товару робоча сила, але не змогли науково обґрунтувати цю категорію;

4) внаслідок цього і поняття "капітал" А. Сміт та Д. Рікардо звели лише до речового змісту, засобів виробництва, ототожнили його з останнім;

5) класична школа політичної економії не спромоглася виділити найбільш абстрактну та найбільш загальну форму капіталістичного способу виробництва -- форму вартості продуктів праці;

6) Д. Рікардо механічно ототожнював форми вияву закону вартості, самої вартості (наприклад, середній прибуток, ціну виробництва) із самим законом, а додаткову вартість з такими формами її вияву, як прибуток, рента. Водночас класична школа прагнула з'ясувати внутрішній зв'язок цілого на відміну від багатьох форм його вияву;

7) предметом політичної економії представники цієї школи вважали науку про багатство, щоправда, у працях Д. Рікардо помітні спроби відійти від його розуміння, "її -- зазначав він, слід було б назвати дослідженням законів, які визначають розподіл виробленого продукту між класами, що беруть участь у його утворенні";

8) капіталістичний спосіб виробництва представники класичної школи вважали одвічним ладом, тобто не розглядали його відповідно до вимог принципу історизму.

У Франції варіантом класичної школи політичної економії була школа фізіократів ( грецьк. phisis -- природа і kratos -- влада), які вперше джерелом суспільного багатства назвали не сферу обігу (на відміну від меркантилістів), а сферу виробництва, природу. Земля, на їхню думку, була найвищою цінністю. Представники фізіократів -- економісти Ф. Кене, Ж. Тюрго та ін. Фізіократи проаналізували капітал як один із факторів вироб­ництва і прибуток як форму доходу на капітал. Вони ввели в науковий обіг категорію "чистий продукт", який розглядали як обсяг і вартість сільськогосподарської продукції за вирахуванням усіх витрат. Промисловість, транспорт і торгівлю фізіократи вважали безплідними сферами, а працю людей і підприємців у цих сферах лише як таку, що покривала витрати на їх існування. Економічна політика, на їхню думку, повинна здійснюватися відповідно до принципу "laisses--faire--faire--laisses" -- "дозволяйте робити, хто що хоче, і йти, хто куди хоче". Ф. Кене розробив економічну таблицю, в якій уперше зробив спробу кількісного макроекономічного аналізу натуральних і грошових потоків матеріальних цінностей у народному господарстві. Ця таблиця стала прообразом методів аналізу "витрата-випуск", які використовуються у XX ст. і в яких розкриваються міжгалузеві зв'язки.

Основні етапи еволюції класичної політичної економії:

1-й етап (кінець XVII - середина XVIII ст.) - започаткування класичної політичної економії як альтернативи меркантилізму у працях В. Петті (Англія), П. Буагільбера (Франція), представників школи фізіократів на чолі з Ф. Кене (Франція).

2-й етап (друга половина XVIII ст.) - формування ідейно-теоретичних та методологічних засад класичної політичної економії, становлення економічної теорії як науки у працях А. Сміта (Англія).

3-й етап (перша половина XIX ст.) - розвиток та переосмислення ідей А. Сміта його послідовниками в Англії (Д. Рікардо, Т. Мальтус, В.Н. Сені-ор), Франції (Ж.Б. Сей, Ф. Бастіа), США (Г.Ч. Кері), збагачення економічної науки новими теоретичними здобутками.

4-й етап (друга половина XIX ст.) - завершення класичної політичної економії у працях Дж.С. Мілля (Англія). [2]

2. Економічне вчення Адама Сміта, "Дослідження про природу та причини добробуту націй"

Адам Сміт народився у містечку Керкколді в шотландському окрузі Файф у родині митного чиновника. У віці 15 років поступив в Університет Глазго, де два роки вивчав етичні основи філософії. Потім навчався в Бейлліол-Коледжі в Оксфорді.

У 1751 році Сміта призначено професором логіки в університеті Глазго. Читав лекції з етики, риторики, юриспруденції і політичної економія. У 1759 році опублікував працю "Теорія моральних почуттів", в якій здійснив соціально-психологічний аналіз етичної поведінки людини, яка дозволяє їй жити з іншими в суспільстві.

Надзвичайну популярність Сміт здобув у 1776 після публікації праці "Дослідження про природу і причини багатства народів", в якій у деталях описує наслідки економічної волі. У книзі обговорено такі концепції як laissez-faire, роль егоїзму, поділ праці, функції ринку і міжнародне значення вільної економіки. "Багатство народів" відкрило економіку як науку, сформулювавши доктрину вільного підприємництва. Сміт виклав інтелектуальну систему, що пояснила роботу вільного ринку і дотепер є основою економічного укладу. Найвідоміший афоризм Сміта -- невидима рука ринку -- фраза, яку він використовував для пояснення того як егоїзм стає ефективним важелем в розподілі ресурсів.

У 1778 році Сміта призначено главою митного управління Единбурга, Шотландія, де він і помер після тривалої хвороби 17 липня 1790 року. [8]

У своїй найвідомішій праці 1776 року Сміт з високою деталізацію систематизує сучасні йому ідеї. "Поділ праці повинен сприяти та розвивати продуктивність робочої сили найкраще", так розпочинає Сміт свою працю об'ємом понад 1000 сторінок. . Особлива увага приділяється розгляду наступних питань: перевага поділу праці, теорія рівноваги на ринку, теорія розподілу доходів.

Вважаючи центральною проблемою економічної теорії розвиток і зростання добробуту суспільства, А. Сміт наголошував на тому, що "Політична економія, розглядувана як галузь знання... ставить перед собою два різних завдання: по-перше, забезпечити народові високий дохід або засоби існування, а точніше, забезпечити йому можливість добувати їх; по-друге, давати державі чи суспільству дохід, достатній для суспільних потреб. Вона ставить собі за мету збагачення як народу, так і правителя". [1]

Водночас учений полемізував з меркантилістами та фізіократами, зазначаючи, що багатство народу складається не з однієї землі, не з одних лише грошей, а з усіх речей, придатних для задоволення людських потреб і життєвих насолод.

Убачаючи багатство країни у матеріальних (фізичних) благах, А. Сміт визначав його джерелом людську працю, наголошуючи на пріоритетності сфери виробництва у господарському розвитку нації. "Річна праця кожного народу, -- писав учений, -- являє собою первісний фонд, який дає йому всі необхідні для існування та зручностей життя продукти, що їх він споживає протягом року і що завжди складаються або з безпосередніх продуктів цієї праці, або з того, що він одержує в обмін на ці продукти в інших народів". [1]

Зростання добробуту суспільства А. Сміт повґязував із розвитком обміну, поділу праці та нагромадження капіталу за умов економічної свободи. Серед факторів примноження багатства народу він виокремив: частку населення, зайнятого продуктивною працею або кількість праці, яка функціонує у виробництві; продуктивність праці зайнятих у виробництві; розвиток обміну та наявність відповідних ринків збуту; зростання доходу і капіталу.

Вихідним у теоретичній побудові ученого було положення про поділ праці як причину зростання її продуктивності. Розглядаючи суспільство як сукупність індивідів, наділених від природи певними інстинктами (егоїстичним інтересом, прагненням поліпшити власне становище, схильністю до обміну), які наперед визначають їх поведінку, А. Сміт особливу увагу приділяв схильності "міняти, вимінювати, обмінювати один предмет на інший". [1] Останню він трактував як одну із визначальних рис людської природи, яка породжує поділ праці. У звґязку з цим вчений зазначав, що саме "схильність до обміну породила первісно й поділ праці". [1]

Розмірковуючи над тим, що на відміну від тварин, які обмежуються безпосереднім задоволенням своїх потреб, оскільки "Нікому не доводилося бачити, щоб один собака свідомо мінявся кісткою з іншим. Нікому не доводилося бачити, щоб якась тварина жестами або криком показувала іншій: це -- моє, те -- твоє, я віддам тобі одне в обмін на інше, кожна людина живе обміном і стає певною мірою торговцем." [1]

А. Сміт звертав увагу на те, що "серед людей найнесхожіші обдарування корисні одне одному; вироблені ними різноманітні продукти завдяки їхній схильності до торгу та обміну збираються немовби в одну загальну масу, з якої кожна людина може купити собі будь-яку кількість витворів інших людей, що їх вона потребує". [1]

За таких обставин кожен учасник обміну отримує більше праці стосовно своїх можливостей щодо виробництва отриманого товару, ніж віддає. Відтак А. Сміт робив висновок про те, що обмін є взаємовигідним, оскільки купуючи чужу працю, люди економлять свою.

Розвиваючи далі свої економічні міркування, вчений констатував, що поділ праці зумовлює співпрацю всіх для задоволення потреб кожного, індивіди стають залежними один від одного, суспільство перетворюється у своєрідний "торгово-трудовий союз", що сприяє зростанню багатства та добробуту нації. На думку А. Сміта, завдяки розвитку поділу праці ремісники знімають із землеробів турботу про виготовлення одягу, сприяючи зростанню обсягів сільськогосподарської продукції, а землероби, звільняючи ремісників від вирощування хліба, сприяють піднесенню промислового виробництва. Таким чином, поділ праці як основне джерело зростання суспільного багатства веде до величезного збільшення продуктивності "всіх різнобічних занять і мистецтв". [1]

Серед факторів, які сприяють збільшенню "кількості роботи, що її може виконати внаслідок поділу праці однакове число робітників", учений виокремив: зростання майстерності та вправності робітників; економію часу на перехід від одного виду роботи до іншого;

технічне вдосконалення виробництва, "винайдення всіх машин, які полегшують і скорочують працю". [1]

На прикладі, який став хрестоматійним, учений показав, як у мануфактурі, зайнятій виробництвом шпильок, поділ праці на кілька десятків операцій дав змогу у сотні разів підвищити її продуктивність.

"Мені довелося бачити одну невелику мануфактуру... де було зайнято тільки десять робітників і де, отже, декотрі з них виконували по дві й по три різні операції. Хоча вони були дуже бідні й недостатньо забезпечені необхідними пристроями, вони могли, напружено працюючи, виробити разом... понад 48 тис. шпильок на день. Але якби всі вони працювали поодинці, незалежно один від одного й не були призвичаєні до цієї спеціальної роботи, то, безперечно, жоден із них не спромігся б зробити 20, а, можливо, і однієї шпильки на день. Одне слово, вони, певно, не виробили б 1/240, а може, й 1/4800 того, що здатні виробити тепер у результаті належного поділу та поєднання їхніх різних операцій". [1]

Водночас А. Сміт розу мів обмеження та недоліки, викликані крайнощами спеціалізації. Він писав про те, що робітник, зайнятий однією операцією, "не має нагоди й потреби витончувати свої розумові здібності або вправлятись у своїй кмітливості" і в силу цього "стає такою тупою і недолугою, якою тільки може стати людська істота". [1] З метою уникнення подібних проявів А. Сміт наголошував на необхідності широкого розвитку початкових освітніх закладів для населення за рахунок державних коштів.

Проголосивши поділ праці найважливішим чинником зростання її продуктивності, вчений звернувся до проблеми сутності та функцій грошей, розглядаючи їх у першу чергу як технічне знаряддя, яке полегшує перебіг економічних процесів.

Як фундатор товарної теорії грошей А. Сміт здійснив глибокий аналіз їх стихійного виділення у результаті тривалого розвитку обміну: "Мґясник має у своїй крамниці більше мґяса, ніж сам може спожити, а пивовар і булочник охоче купили б кожен частину цього мґяса; вони не можуть нічого запропонувати йому навзамін, окрім різних продуктів свого власного промислу, але мґясник уже зробив запас тієї кількості хліба й пива, що знадобиться йому найближчим часом. У такому разі між ними не може відбутися обмін. Мґясник не може стати постачальником пивовара та булочника, а вони -- його споживачами; і, отже, усі вони не можуть прислужитися один одному. З метою уникнення таких незручних ситуацій кожна розумна людина на і будь-якому етапі розвитку суспільства після виникнення поділу праці, ясна річ, мусила намагатися так влаштувати свої справи, щоб постійно поряд із продуктами свого власного промислу мати певну кількість такого товару, який, на її думку, ніхто не відмовиться взяти в обмін на продукти свого промислу". [1]

Пояснюючи появу грошей необхідністю полегшення простого товарообміну, А. Сміт виклав цікавий матеріал щодо історії грошового обміну. Вчений аналізував гроші як технічний засіб мінового процесу і образно порівнював їх з "великим колесом обігу, знаряддям обміну і торгівлі"1. Відтак він виправдовував заміну золота і срібла паперовими грошима, виходячи з необхідності мінімізації витрат обігу. "Використання замість золотих і срібних грошей паперових замінює дороге знаряддя обміну значно дешевшим і не зрідка таким же зручним, -- зазначав дослідник. -- Обіг при цьому підтримується за допомогою нового колеса, створення й підтримування якого обходяться дешевше, ніж раніше". [1]

Заміна металевих грошей паперовими, на думку А. Сміта, звільнить золото і срібло для розширення зовнішньої торгівлі, що сприятиме їх більш продуктивному використанню. Ілюструючи вигоду, яку отримує країна у разі впровадження в обіг паперових грошей (банкнот), А. Сміт образно писав про те, що "Золоті і срібні гроші, що перебувають в обігу країни, можна з повним правом порівняти із шосейною дорогою, яка, сприяючи пересуванню й поставці на ринок усього сіна та хліба країни, сама собою не виробляє жодного снопа або вґязанки. Розсудливі банківські операції, створюючи, якщо можна вжити таку метафору, свого роду повітряний шлях, дають країні можливість немовби перетворювати велику частину її доріг у добрі пасовища та хлібні поля і таким чином значно збільшувати річний продукт її землі та праці". [1]

Водночас вчений був переконаний, що торгівля і промисловість країни не можуть бути достатньо стійкими, тримаючись на "дедалових крилах паперових грошей", а не на "твердому ґрунті золота й срібла". Відтак він наголошував на тому, що загальна кількість паперових грошей "за будь-яких умов не може перевищувати вартостей золотої та срібної монети, яку вони замінюють або яка (за тих самих розмірів торговельного обігу) перебувала б в обігу, коли б не було паперових грошей". [1]

Усвідомлюючи поділ праці не лише як технологічне, але насамперед як економічне явище, А. Сміт писав про те, що останній обмежується розмірами ринку. На думку вченого, обмеженість ринкового попиту стримує розвиток поділу праці. "Коли ринок незначний, -- писав учений, -- то через неможливість обміняти весь надлишок продукту своєї праці на необхідні продукти праці інших людей ні в кого не може бути мотивації цілком присвятити себе якомусь одному заняттю". [1]

Аналізуючи ринок не тільки як механізм взаємодії економічних субґєктів, але і як вирішальну умову економічної динаміки, учений виходив з того, що розвиток шляхів сполучення, обміну та торгівлі сприяли вдосконаленню та розвитку "промислів будь-якого роду". При цьому він наголошував на важливості виходу на нові ринки, аргументуючи це тим, що відкриття Америки збагатило Європу не за рахунок ввезення золота та срібла, а внаслідок того, що "Відкривши новий і невичерпний ринок для всіх товарів Європи, воно дало поштовх подальшому поділові праці та поліпшенню техніки, яких у вузьких межах колишньої торгівлі ніколи не могло б бути через відсутність ринку, здатного поглинути велику частину їхнього продукту". Аналізуючи ринок як вирішальну умову досягнення добробуту нації, А. Сміт надавав величезного значення розвитку торгівлі. У складі оптової торгівлі вчений вирізняв:

внутрішню торгівлю, спрямовану на купівлю промислових товарів в одній частині країни та продаж в іншій; зовнішню торгівлю, яка займається купівлею іноземних товарів для внутрішнього споживання; транзитну торгівлю, завданням якої є доставка надлишкового продукту однієї країни в іншу.

На думку А. Сміта, "капітал, вкладений у внутрішню торгівлю країни, зазвичай заохочує та утримує велику кількість продуктивної праці в цій країні і підвищує вартість її річного продукту більшою мірою, ніж такий самий капітал, вкладений у зовнішню торгівлю предметами споживання, а капітал, зайнятий у цій останній, має в обох цих випадках ще більшу перевагу над капіталом такого самого розміру, вкладеним у транзитну торгівлю". [1]

Розмірковуючи над сутністю та значенням зовнішньої торгівлі, А. Сміт виклав своє розуміння останньої, засноване на ідеї взаємовигідного природного розподілу виробництва між країнами. Поширивши дію ринкового механізму саморегулювання на сферу зовнішньоекономічних звґязків, вчений довів взаємовигідність міжнародної торгівлі на основі існування різних рівнів витрат виробництва у різних країнах. "Коли якась чужа країна може постачати нам якийсь товар за дешевшою ціною, ніж ми самі в змозі виготовляти його, набагато краще купувати його в неї на деяку частину продукту нашої власної промислової праці, застосованої в тій галузі, у якій ми маємо певну перевагу", -- писав дослідник. [1]

Розвиваючи цю тезу, А. Сміт сформулював принцип абсолютних переваг у міжнародній торгівлі, згідно з яким державі вигідно експортувати товари, які вона виробляє з меншими витратами, зумовленими існуванням природних та набутих переваг над іншими країнами. Водночас країна має імпортувати ті товари, які виробляються іншими країнами з меншими витратами, тобто у виробництві яких інші держави мають абсолютні переваги.

Розуміючи обмеженість рекомендацій меркантилістів щодо штучного перевищення експорту над імпортом, учений переконливо довів, що вільна зовнішня торгівля вигідна усім націям, тоді як протекціонізм заважає державам отримувати вигоду. Останній, на думку А. Сміта, призводить до того, що вітчизняні споживачі сплачують: податок на покриття витрат на премію експортерам; ще більш тяжкий податок внаслідок подорожчання товарів на внутрішньому ринку.

А. Сміт звернув увагу на те, що збільшення кількості грошей в країні неминуче породжує зростання цін, що сприяє скороченню експорту та зростанню імпорту. Заклавши основи теорії платіжного балансу, видатний англійський дослідник дійшов висновку, що довгострокове значення для зростання багатства країни має нагромадження капіталу та економічний розвиток, а не протекціоністські заходи, котрі штучно створюють тимчасове позитивне сальдо торговельного балансу.

ВИСНОВКИ

Класична школа політичної економії справила великий вплив на дальший розвиток економічної науки та формування економічної політики. Універсальність та космополітичність теорії забезпечувала можливість її використання в будь-якій країні, але особливості економічного розвитку кожної з них сприяли тому, що класичні ідеї адаптувались різними авторами для вирішення теоретичних та практичних проблем соціального розвитку власних країн.

Сформульована в назві книги мета А. Сміта -- з'ясувати сутність та причини формування багатства -- була досягнута. Він пояснив механізми зростання приватного та національного (суспільного) багатства на основі поділу праці, теорій вартості, класового поділу суспільства, теорії доходів, капіталу та відтворення.

Заслуга вченого полягає у тому, що він:

- узагальнив та систематизував накопичені до нього економічні знання, здійснив глибоке теоретичне дослідження ринкової економіки, що уможливило перехід до системного аналізу та побудови сукупності субординованих економічних категорій;

- дослідив систему мотивів та стимулів господарської діяльності, показав роль та значення особистого інтересу як рушійної сили економічного прогресу за умов вільної конкуренції;

- розкрив роль ринку в організації економічного життя, проаналізував механізм ринкового саморегулювання економіки, вперше в систематизованому вигляді виклав теорію економічного розвитку на основі дії механізмів ринку;

- обґрунтував концепцію економічного лібералізму, приділивши значну увагу аналізу інституціональних засад ефективного функціонування ринкової економіки;

- розвиваючи трудову теорію вартості, виявив геніальну непослідовність, заклавши основи теорії витрат виробництва та дослідження чинників відхилення ринкової ціни від вартості;

- обґрунтував теорію абсолютних переваг у міжнародній торгівлі, яка стала базовою у класичній політичній економії, спрямованій на обґрунтування політики вільної торгівлі.

Важливо зазначити, що ідеї А. Сміта справили значний вплив на подальшу еволюцію економічної думки. Вони знайшли відображення у наукових дослідженнях багатьох поколінь економістів, у тому числі у працях Д. Рікардо та К. Маркса (трудова теорія вартості), Ж.Б. Сея (теорія факторів виробництва), А. Маршалла (теорія ціни та факторів ціноутворення), у концепціях неолібералізму, мікро- та макродослідженнях, теорії міжнародної торгівлі, державного регулювання економіки тощо. Економічні рекомендації та прогнози вченого більш як на ціле століття вплинули на економічну політику більшості держав, знайшовши в них своє практичне застосування. І хоча не всі ідеї вченого витримали перевірку часом (послідовники А. Сміта заперечували "космополітизм" ринкової економіки, трактування останньої як гармонійної та досконалої, наголошували на обмеженості смітівської "економічної людини", яка має мало спільного з реальними людьми, писали про згубність здійсненого вченим розмежування продуктивної та непродуктивної праці тощо), все ж його популярність не зменшується з роками, оскільки нові дослідники постійно відкривають усе нові та нові грані його геніального учення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Адам Сміт. Добробут націй. Дослідження про природу та причини добробуту націй

2.Базилевич В.Д., Гражевська Н.І., Гайдай Т.В. Історія економічних учень. Навчальний посібник. - К.: Знання, 2004

3.Ватаманюк З.Г. Економічна теорія: макро- і мікроекономіка. Підручник

4. Корнійчук Л.Я., Татаренко Н.О. Історія економічних учень. Підручник. - К.: КНЕУ, 1999

5.Леоненко П. М., Юхименко П. І. Економічна історія. Навчальний посібник. - К.: Знання-Прес, 2004

6.Кантильон Р., Кенэ Ф., Смит А., Сей Ж.Б., Риккардо Д., Сисмонди С., Мальтус Т.Р. - В кн.: 25 ключевых книг по экономике. / Сост.: Ален Бейтон, Антуан Казорла, Кристин Долло и Анн Мари Дре / Пер. с франц. - Урал LTD , 1999.

7.Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов: Антология экономической классики. - Т.1. - М., 1991.

8.Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов: В 2 т. - М.; Л., 1931.

9.Петти В., Смит А., Рикардо Д., Кейнс Дж., Фридмен М. Классика экономической мысли: Сочинения. - М., 2000.

10. Матеріали сайту "Бібліотека Грінчука"

11. Матеріали порталу "Знання"

12. Матеріали сайту "Economicbooks"

Размещено на Allbest.ru