Національна економіка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Задача №1

Вихідні дані для розв'язання задачі №1:

Валовій внутрішній продукт (ВВП) країни складає 780 млрд.. умовних одиниць.

Обсяг експорту товарів та послуг(EX) складає 55 млрд.. умовних одиниць.

Обсяг імпорту товарів та послуг(IM) складає 49 млрд.. умовних одиниць.

Обсяг державних трансфертів(TRF) складає 54 млрд.. умовних одиниць.

Обсяг кінцевих споживчих витрат домашніх господарств складає 40% від внутрішніх витрат країни.

Обсяг державних закупівель товарів та послуг складає 20% від внутрішніх витрат країни.

1. Розрахувати:

1) Обсяг державних витрат (Ge);

2) Обсяг валових інвестицій (Ib);

3) Обсяг національних заощаджень (Sn);

4) Зробити висновок, чи може країна бути кредитором на світовому ринку.

2. Дати визначення наступної термінології:

- валовий внутрішній продукт;

- державний сектор економіки;

- державне замовлення;

- державний контракт;

- суспільні блага;

- чистий експорт;

- трансферти (визначення та приклади);

- міжбюджетні трансферти (визначення та приклади);

- дотація;

1. Відображемо структуру ВВП формулою:

млрд. умовних одиниць (1.1)

де ВВП - обсяг внутрішнього валового продукту млрд.. умовних одиниць;

С - обсяг кінцевих споживчих витрат домашніх господарств млрд. умовних одиниць;

G - обсяг державних закупівель товарів та послуг млрд. умовних одиниць;

Ів - обсяг валових інвестицій млрд. умовних одиниць;

NX - чистий експорт млрд. умовних одиниць;

2. Розрахуємо чистий експорт NX за формулою:

NX=EX-IM млрд. умовних одиниць (1.2)

Де EX - обсяг експорту товарів та послуг;

IM - обсяг імпорту товарів та послуг.

NX=55-49=6 млрд. умовних одиниць;

3. Визначимо обсяг кінцевих споживчих витрат домашніх господарств С на основі вихідних даних:

С=0,4*RВН млрд. умовних одиниць (1.3)

Де RВН - внутрішні витрати країни.

RВН=ВВП-NX млрд. умовних одиниць (1.4)

RВН=780+6=786 млрд. умовних одиниць;

С=0,4*786=314,4 млрд. умовних одиниць;

4. Визначимо обсяг державних закупівель товарів та послуг G на основи вихідних даних:

G=0,2* RВН млрд. умовних одиниць(1.5);

G=0,2*786=157,2

5. Визначимо обсяг державних витрат (Ge) за формулой:

Ge=G+TRF млрд. умовних одиниць(1.6);

Ge=157,2+54=211,2 млрд. умовних одиниць;

6. Розрахуємо обсяг валових інвестицій Iв за формулою:

Ів=RВН - C+G млрд. умовних одиниць (1.7);

Ів=786-314,4+157,2=628,8 млрд. умовних одиниць;

7. Розрахуємо обсяг національних заощаджень країни (Sn) за формулою:

Sn=ВВП-С-G млрд. умовних одиниць (1.8);

Sn=780-314,4-157,2=308,4 млрд. умовних одиниць;

8. Порівняємо обсяг валових інвестицій Iв та обсяг національних заощаджень країни (Sn):

628,8-308,4=320,4 млрд. умовних одиниць;

З цих розрахунків ми бачимо, що обсяг валових інвестицій Iв більше ніж обсяг національних заощаджень країни Sn на 320,4 млрд. умовних одиниць

Висновок:

Після проведених розрахунків, ми бачимо що обсяг валових інвестицій Iв більше ніж обсяг національних заощаджень країни Sn на 320,4 млрд. умовних одиниць. Цей факт показує що з теоретичної точки зору ця країна не може виступати кредитором , так як вона буде покривати частину валових інвестицій за рахунок іноземних позик тобто виступати боржником.

Термінологія:

Валовий внутрішній продукт (ВВП)- показник сукупного обсягу діяльності суб'єктів господарювання, який визначає загальну ринкову вартість кінцевої продукції, виробленої резидентами країни за рік.

Державний сектор економіки - це комплекс господарських об'єктів, що перебувають у власності держави. В Україні майном державного сектора розпоряджається Фонд державного майна України.

Державне замовлення - формування на договірній (контрактній) основі складу та обсягів продукції (робіт, послуг), необхідної для пріоритетних державних потреб, розміщення державних контрактів на поставку (закупівлю) цієї продукції (виконання робіт, надання послуг) серед суб'єктів господарювання, незалежно від їх форми власності.

Державний контракт - це договір, укладений державним замовником від імені держави з суб'єктом господарювання -- виконавцем державного замовлення, в якому визначаються економічні та правові зобов'язання сторін і регулюються їх господарські відносини.

Суспільні блага - це загальнодоступні та безкоштовні блага (товари, послуги), якими може користуватися кожна людина, незалежно від її рівня платоспроможності.Всім суспільним благам притаманна наступна властивість: неможливо обмежити використання суспільного блага, тобто товари та послуги, які належать до категорії суспільних благ, є загальнодоступними. Деякі суспільні блага можуть бути доступними для представників окремих суспільних груп населення (наприклад, мешканцям окремих міст, регіонів; окремим верствам населення тощо). Такі суспільні блага називають локальними.

Суспільні блага, як правило, надаються державними установами та організаціями. У разі, якщо суспільні товари або послуги виробляються (надаються) приватним сектором, витрати виробникам суспільних благ відшкодовує не споживач, а держава за рахунок державних коштів.

Приклади суспільних благ:

- освітлення вулиць;

- невідкладна медична допомога ("швидка допомога");

- аварійні служби порятунку (пожежа; витік газу; прорив каналізації тощо);

- охорона правопорядку, забезпечення безпеки дорожнього руху, боротьба зі злочинністю

- збереження культурно-історичної спадщини (музеї, пам'ятники, парки, заповідники тощо);

- можливість отримати безкоштовну загальну середню освіту [див. Конституцію України, Розділ I, стаття 53];

- інші товари та послуги, що належать до категорії суспільних благ.

Чистий експорт - це різниця між обсягами експорту товарів/послуг та обсягом імпорту товарів/послуг (NX = EX ? IM).

Трансферти - це кошти, що передаються (надаються чи одержуються) на безоплатній та безповоротній основі. Прикладами трансфертів можуть бути соціальні трансферти населенню (субсидії на житлово-комунальні послуги, пенсії по інвалідності та ін.), міжбюджетні трансферти (дотації; субвенції та ін.) тощо.

Міжбюджетні трансферти - це кошти які передаються з одного бюджету до іншого на безоплатній та безповоротній основі. Прикладами міжбюджетних трансфертів є дотації та субвенції.

Дотація - (від лат. dotatio - дар; пожертва) - це міжбюджетний трансферт - особливий вид асигнувань з державного бюджету, який використовується для збалансування доходів і видатків місцевих бюджетів та покриття касових збитків окремих державних підприємств, тобто є одним із способів надання державної фінансової допомоги місцевим бюджетам або окремим державним підприємствам.

Субвенція - (від лат. subvenier - приходити на допомогу) - це міжбюджетний трансферт, який надається на конкретні цілі (наприклад, для ліквідації наслідків аварій, стихійного лиха та інших надзвичайних ситуацій). Субвенція є одним із способів надання адресної державної фінансової допомоги центральним або місцевим органам виконавчої влади. Субвенції можуть надаватися також на проведення санації підприємствам, яким загрожує банкрутство.

Дотація - доплата з державного бюджету задля збалансування бюджетів нижчих рівнів; різновид субсидії. Дотація - це безвідплатна, безповоротна допомога з бюджету вищого рівня бюджету нижчого, яка не має цільового характеру та надається у випадку перевищення видатків над доходами.

Субвенція - це форма грошової допомоги місцевим бюджетам із державного бюджету, яка призначена для конкретно прописаної цілі/цілей.

Задача №2

Вихідні дані для розв'язання задачі №2:

Зміна обсягу державних витрат країни у поточному році по відношенню до попереднього року (ДGe) складає 4 млрд.умовних одиниць.

Зміна обсягу кінцевих споживчих витрат домашніх господарств у поточному році по відношенню до попереднього року (ДC) складає 8,5 млрд. умовних одиниць.

Зміна обсягу валового національного доходу країни у поточному році по відношенню до попереднього року (ДY) складає 10 млрд. умовних одиниць.

Зміна обсягу податкових надходжень у поточному році по відношенню до попереднього року (ДT) складає 2 млрд. умовних одиниць.

Зміна обсягу імпорту товарів та послуг, що надходять до країни у поточному році по відношенню до попереднього року (ДIM) складає 6 млрд. умовних одиниць.

Обсяг валового внутрішнього продукту у попередньому році (ВВПt-1) складає 180 млрд. умовних одиниць.

1. Розрахувати:

1) абсолютну зміну (тобто абсолютний приріст або абсолютний спад) валового внутрішнього продукту у поточному році по відношенню до попереднього року (ДВВПt ) за рахунок зміни державних витрат у попередньому періоді, млрд. умовних одиниць.

2) Темп зростання обсягу валового внутрішнього продукту у поточному році за рахунок зміни державних витрат у попередньому періоді .

3) Темп зміни обсягу валового внутрішнього валового продукту у поточному періоді,%.

4) Граничну схильність до заощадження (mps).

2. Дати визначення наступної термінології:

- суверенітет держави;

- економічна система країни;

- інфраструктура економічної системи;

- об'єкт економічної безпеки України;

- загрози економічної безпеки України;

- економічна безпека країни (визначення та перелік її складових);

- виробнича безпека держави;

- фінансова безпека держави;

- енергетична безпека держави;

- інформаційна безпека держави;

- головна економічна функція держави.

1. Визначимо граничну схильність до споживання(mpc) на основі вихідних даних за формулою:

(2.1)

Де - зміна обсягу державних витрат країни у поточному році по відношенню до попереднього року.

- зміна обсягу валового національного доходу країни у поточному році по відношенню до попереднього року.

2. Визначимо граничну ставку оподаткування (t) на основі вихідних даних за формулою:

(2.2)

Де - зміна обсягу податкових надходжень у поточному році по відношенню до попереднього року.

3. Визначимо граничну схильність до імпортування (m*) на основі вихідних даних за формулою:

(2.3)

Де - зміна обсягу імпорту товарів та послуг, що надходять до країни у поточному році по відношенню до попереднього року.

4. Визначимо мультиплікатор державних витрат (md) за формулою:

(2.4)

млрд. умовних од.

5. Розрахуємо абсолютну зміну (тобто абсолютний приріст або абсолютний спад) валового внутрішнього продукту у поточному році по відношенню до попереднього року (ДВВПt ) за рахунок зміни державних витрат у попередньому періоді за формулою:

(2.5)

млрд. умовних од.

6. Визначимо обсяг валового внутрішнього продукту у поточному році, відповідно до формули (2.6), в двох варіантах, з урахуванням пояснень що до можливого напрямку ВВП.

(2.6)

млрд. умовних од.

млрд. умовних од.

7. Визначимо темп зростання внутрішнього валового продукту у поточному році по відношенню до попереднього відповідно до формули (2.7) з урахуванням пояснень що до можливих варіантів напряму зміни ВВП.

8. Визначимо темп зміни внутрішнього валового продукту у поточному році по відношенню до попереднього відповідно до формули (2.8) з урахуванням пояснень що до можливих варіантів напряму зміни ВВП.

9. Визначимо граничну схильність до заощадження за формулою:

Висновок: Після проведених розрахунків ми бачимо що гранична схильність до заощадження менше ніж гранична схильність до споживання, що показує що країна споживає більше ніж заощаджує.

Термінологія:

Суверенітет держави - означає, перш за все, цілісність та недоторканість території держави в межах існуючого кордону, а по-друге, - повноту влади, самостійність і незалежність влади від будь-яких внутрішніх або зовнішніх впливів в прийнятті рішень на державному рівні стосовно будь-яких питань державного життя, у тому числі стосовно питань формування та реалізації стратегії соціально-економічного розвитку країни.

Економічна система країни - упорядкована, скоординована система взаємозв'язків між суб'єктами національної економіки в циклі суспільного відтворення (до циклу суспільного відтворення входять стадії виробництва, розподілу, обміну та споживання).

Інфраструктура економічної системи - це перелік об'єктивно необхідних сфер, що забезпечують функціонування економічної системи.

До складу інфраструктури будь-якої економічної системи входять:

1) виробнича сфера;

2) фінансово-кредитна сфера;

3) соціальна сфера;

4) екологічна сфера;

5) інформаційна сфера;

6) управлінська сфера.

Об'єкт економічної безпеки України - національні економічні інтереси України.

Загрози економічній безпеці України - це сукупність наявних та потенційно можливих явищ і чинників, що створюють небезпеку для реалізації національних інтересів в економічній сфері.

Економічна безпека країни - головна складова національної безпеки держави. Міністерство економіки України дає визначення економічної безпеки як стану національної економіки, який дає змогу зберігати стійкість інфраструктури економічної системи країни до внутрішніх та зовнішніх загроз та здатність органів державної влади забезпечити захист національних економічних інтересів.

Складовими економічної безпеки країни є:

1) макроекономічна безпека;

2) виробнича безпека (в тому числі безпека воєнно-промислового комплексу);

3) енергетична безпека;

4) фінансова безпека;

5) зовнішньоекономічна безпека;

6) інвестиційна безпека;

7) науково-технологічна безпека;

8) соціальна безпека;

9) демографічна безпека;

10) продовольча безпека;

11) інформаційна безпека.

Виробнича безпека держави ? це такий рівень розвитку промислового комплексу країни, що здатний забезпечити збільшення реальних темпів зростання економіки (в тому числі збільшення реальних темпів зростання ВВП) та її розширене відтворення.

Фінансова безпека держави - це такий стан бюджетної, грошово-кредитної, банківської, валютної системи та фінансових ринків, який характеризується збалансованістю, стійкістю до внутрішніх і зовнішніх негативних загроз, здатністю забезпечити ефективне функціонування національної економічної системи та економічне зростання. Стабільність фінансової системи держави визначається рівнем дефіциту бюджету, стабільністю цін, стійкістю національної валюти, ступенем захищеності інтересів вкладників банківських установ, розміром валютних резервів, рівнем внутрішньої та зовнішньої заборгованості, розміром дефіциту платіжного балансу країни, інвестиційним кліматом тощо.

Енергетична безпека держави - це такий стан економіки, який забезпечує захищеність національних інтересів у енергетичній сфері від наявних і потенційних загроз внутрішнього та зовнішнього характеру, дає змогу задовольняти реальні потреби в паливно-енергетичних ресурсах для забезпечення життєдіяльності населення та надійного функціонування вітчизняної економіки в режимах звичайного, надзвичайного та воєнного стану.

Інформаційна безпека держави - це захист інформаційного простору держави від неправдивої та необ'єктивної інформації стосовно визначення національних інтересів держави, пріоритетів соціально-економічного і політичного розвитку країни, стосовно засобів і шляхів реалізації внутрішньої та зовнішньої політики та в інших питаннях, з метою запобігання маніпулюванню свідомістю громадян з боку суб'єктів, що мають за мету дестабілізацію соціально-економічної та політичної ситуації в державі та становлять потенційну загрозу національним інтересам держави та її суверенітету.

Головна економічна функція держави (або головна функція державного регулювання економіки) - це: 1) створення умов для ефективного функціонування національної економіки, 2) підтримка внутрішньої стабільності економічної системи, 3) захист національних економічних інтересів та 4) забезпечення економічної безпеки країни.

1. Основні критерії відбору підприємств для падання їм цільової державної підтримки.

Якщо мобілізованих фінансових ресурсів із децентралізованих джерел не вистачає для успішного проведення санації чи реструктуризації підприємства, то в певних випадках може бути прийнято рішення про надання суб'єктам господарювання державної фінансової чи іншої підтримки. Згідно із Законом України “Про підприємства в Україні” у разі збиткової діяльності суб 'єктів господарювання держава, якщо вона визнає їх продукцію суспільна необхідною, може надавати їм дотації чи інші пільги. Беручи участь у санації підприємств, держава, як правило, прагне протидіяти спаду виробництва та зростанню безробіття.

Нагальна необхідність участі держави в санації може виникнути в разі загрози банкрутства містоутворюючого підприємства, банкрутство та ліквідація якого може призвести до виникнення соціальних конфліктів та до нестабільності в регіоні.

Як санатор держава має керуватися передовсім народногосподарською доцільністю. Приймаючи рішення про державне сприяння санації підприємств, відповідні органи виходять з принципу фінансової підтримки насамперед життєздатних виробничих структур, підприємств і організацій, які вже адаптувалися до нових реалій економічного життя, здатні ефективно використовувати кошти і на цій основі якнайшвидше збільшити обсяг виробництва.

Державна підтримка може здійснюватися як за рахунок коштів державного бюджету, так і за рахунок місцевих бюджетів. Зокрема, господарський суд, за клопотанням органу місцевого самоврядування або відповідного центрального органу виконавчої влади,може винести ухвалу про санацію містоутворюючого підприємства або іншого суб'єкта господарювання, діяльність якого є суспільне необхідною для певного регіону. При цьому відповідні державні органи мають укласти з кредиторами договір поруки за зобов'язаннями боржника або погасити дані зобов'язання за рахунок надання кредитної підтримки чи фінансових ресурсів на безповоротній основі.

Основні критерії відбору підприємств для падання їм цільової державної підтримки :

- потенційна прибутковість

- високий рівень менеджменту на підприємстві

- спрямованість на використання нових, ефективних ресурсозберігаючих та екологічно безпечних технологій

- можливість експорту конкурентоспроможної продукції

- заміна імпортної продукції, сировини, матеріалів вітчизняними

- вирішення проблеми енергозабезпечення, енергозбереження (ресурсозбереження)

- збереження науково-технічного потенціалу (досліджень і розробок, що мають пріоритетне значення для країни)

- наявність ринків збуту продукції у країні та за кордоном

2.Форми та методи державної фінансової підтримки підприємств

Неодмінною умовою одержання державної фінансової підтримки є першочергове використання всіх можливостей одержання фінансових ресурсів із децентралізованих джерел. Централізована санаційна підтримка може здійснюватися:

а) прямим фінансуванням;

б) непрямими формами державного впливу.

До основних форм прямого державного фінансування підприємств належать: бюджетні позики, субсидії, придбання державою корпоративних прав підприємств (внески до статутного фонду).

Найпоширенішими формами непрямої державної фінансової підтримки санації підприємств є : податкові пільги, реструктуризація податкової заборгованості, надання державних гарантій (поручительств), дозвіл на порушення антимонопольного законодавства.

Пряме державне фінансування санації підприємств

Пряме державне фінансування санації підприємств передбачає безпосереднє надання коштів, суб'єктам господарювання із централізованих фондів фінансових ресурсів. Державне фінансування підприємств може відбуватися на поворотних (бюджетні позики, повний або частковий викуп державою корпоративних прав підприємств, що перебувають на межі банкрутства) і безповоротних засадах (субсидії).

Субсидії - це трансферти підприємствам з боку держави на фінансування поточних витрат. Субсидіями є дотації, які являють собою доповнення до власних фінансових ресурсів суб'єктів господарювання. За допомогою таких трансфертів уряд впливає на рівень ринкових цін, підтримує певний рівень виробництва або доходів. Трансферти, які надаються підприємствам для інвестицій, класифікуються як трансферти капіталу.

Фінансова підтримка на безповоротній основі надається у випадках:

- якщо збитки, завдані підприємству стихійним лихом, перевищують суми відшкодувань, передбачених законодавством про обов'язкове страхування

- для відшкодування збитків конкретним підприємствам у разі, коли чинним законодавством встановлено умови господарювання, за яких не забезпечується покриття витрат на виробництво товарів (послуг), що може призвести до банкрутства

- для фінансування витрат на відновлення платоспроможності окремих підприємств, діяльність яких пов'язана з особливо важливими суспільними інтересами

В Україні безповоротне фінансування підприємств державою здійснюється в межах сум, передбачених видатками бюджету на народне господарство . Проте для того, щоб оцінити реальний стан бюджетних витрат на фінансову підтримку підприємств, слід враховувати розглянуті далі групи видатків:

- бюджетне кредитування капітальних вкладень

- обслуговування зовнішнього боргу

- витрати різного роду галузевих фондів фінансового регулювання

- видатки інноваційного фонду та ряд інших

Останніми роками бюджетні субсидії (з урахуванням указаних груп витрат) вітчизняним підприємствам досягають 8-10% ВВП. У Польщі, Угорщині, Чеській Республіці цей показник становить 2,5--5% ВВП.

Західні дослідники джерел фінансування санації здебільшого вважають, що державне фінансування санації підприємств на безповоротній основі не тільки стимулює бюджетний дефіцит а й спричиняє негативні побічні ефекти на макро- та мікрорівнях. У країнах з розвиненою ринковою економікою майже повністю відмовилися від використання такого методу фінансової підтримки підприємств.

Аналіз ефективності використання державної кредитної підтримки на поворотній основі показує, що одержані кошти спрямовуються підприємствами на поточні потреби, а не на збільшення виробництва та проведення санаційних заходів. Тому існує проблема своєчасного погашення підприємствами одержаних кредитів. Крім того, за такого порядку надання кредитної підтримки відносини розподілу фінансових ресурсів формуються на двох рівнях: централізованому й децентралізованому. Централізований рівень -- це фінансові відносини між державою, в особі НБУ, і комерційними банками з приводу одержання на конкурсній основі централізованих кредитних ресурсів для подальшого їх перепродажу виробничим структурам, котрі потребують кредитної підтримки.Децентралізований рівень -- це відносини між комерційними банками та підприємствами, зазначеними в переліку підприємств, що мають право на одержання державної кредитної підтримки, з приводу кредитування проектів санації та реструктуризації. Ці відносини базуються на загальноприйнятих принципах кредитування. Можна зробити висновок стосовно неналагодженості прямих фінансових відносин між державою й підприємствами. Тому немає сенсу розглядати на рівні державних санаційних органів питання про надання кредитної підтримки конкретним суб'єктам господарювання. Це має бути компетенцією відповідного банку, оскільки він бере на себе всю повноту відповідальності перед державою за цільове використання наданих Національним банком кредитів та їх своєчасне повернення.

Розглянутий порядок фінансової підтримки не виправдав себе. Ця проблема пов'язана як із надто високими відсотковими ставками за користування кредитом (через це деякі підприємства самі відмовилися від санаційних кредитів), так і з відсутністю в багатьох суб'єктів господарювання достатнього кредитного забезпечення, що стало причиною відмови банків надати таким підприємствам кредитні ресурси. Серед наявних проблем у цій сфері слід також назвати дефіцит бюджетного кредитування та відсутність досконалого механізму реалізації законодавства про банкрутство.

З метою вирішення проблем, пов'язаних з ліквідацією фінансової заборгованості підприємств та організацій, внесених до реєстру неплатоспроможних, рішенням Кабінету Міністрів України створено Фонд стабілізації підприємств та організацій, внесених до реєстру неплатоспроможних. Управління коштами фонду віднесено до компетенції Органу з питань банкрутства підприємств. Положенням про фонд стабілізації визначено джерела формування і встановлено порядок використання коштів Фонду. До основних джерел формування та поповнення Фонду віднесено :

- кошти, одержані у вигляді добровільних внесків суб'єктів господарювання, в тому числі іноземних

- кошти, передбачені з цією метою в Державному бюджеті

- інші надходження, що не суперечать чинному законодавству

Кошти Фонду використовуються для фінансового забезпечення заходів, які мають на меті:

- реорганізацію і санацію підприємств та організацій, внесених до реєстру неплатоспроможних

- надання фінансової допомоги для поповнення обігових коштів, а також технічного переобладнання і перепрофілювання виробництва підприємств та організацій, внесених до реєстру

- ліквідацію підприємств та організацій, внесених до реєстру

- соціальний захист та перепідготовку працівників, які вивільняються внаслідок реорганізації або ліквідації підприємств та організацій, внесених до реєстру

Фінансова допомога підприємствам за рахунок коштів фонду надається на умовах повернення або безповоротно. Вона може бути коротко- або довготерміновою.

Одним із методів державної фінансової допомоги підприємствам є санаційна підтримка у вигляді повного або часткового викупу державою корпоративних прав підприємств, що перебувають у фінансовій скруті. Державу не можна розглядати як звичайного акціонера, оскільки монопольний прибуток і прибуток взагалі не є першочерговим завданням діяльності держави як санатора. Головною метою державних інвестицій є сприяння відновленню ліквідності та забезпечення діяльності підприємств, стратегічно важливих для всього народного господарства. Значну частину державного сектора в Німеччині, США, Швеції та інших країнах сформовано саме з колишніх приватних підприємств, що опинилися на межі банкрутства.

Непрямі форми державного фінансового сприяння санації підприємств

Поряд із прямим бюджетним фінансуванням підприємств нерідко використовуються непрямі форми підтримки (приховане субсидіювання). До основних форм непрямої державної підтримки підприємств слід віднести :

- підтримка фіскального характеру

- дозвіл на порушення антимонопольного законодавства

- державні протекціоністські заходи, спрямовані на захист вітчизняного товаровиробника

- розміщення державних замовлень на підприємствах, які перебувають у фінансовій кризі

- обмеження щодо виходу на ринок

- надання державних гарантій та поручительств

- надання певним суб'єктам підприємницької діяльності в оренду приміщень без стягування орендної плати та без оплати комунальних послуг

- надання виключних ліцензій на здійснення певних видів господарської діяльності, погашення державою (або державними підприємствами) заборгованості деяких суб'єктів господарювання за енергоносії

Санаційна підтримка підприємств фіскального характеру може набирати таких форм:

- надання податкових пільг та податкове кредитування

- реструктуризація або списання заборгованості перед бюджетом та державними цільовими фондами

- надання цільових податкових пільг підприємствам, які потребують санації

- фіскальні поступки головним кредиторам підприємств, які потребують санації, з метою активізації участі кредиторів у санаційних процесах

Прикладом використання форми фінансового сприяння підприємствам є прийняті Закони України “Про списання і реструктуризацію податкової заборгованості платників податків - цукрових:заводів (комбінатів) за станом на 1 січня 1998 року і сільськогосподарських підприємств за станом на 1 січня 1999 року” від 5 лютого 1999 року, “ Про списання та реструктуризацію заборгованості зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) платників податків у зв'язку з реформуванням сільськогосподарських підприємств” від 16 березня 2000 року, “Про списання та реструктуризацію податкової заборгованості платників податків - підприємств тракторобудування та комбайнобудування “ від 20 квітня 2000 року та інші. Законами частково списано і реструктуризовано податкову заборгованість певних платників податків. На думку багатьох експертів, такого роду перманентна підтримка фіскального характеру є не що інше ,як приховане субсидіювання підприємств, оскільки на суму списаної заборгованості чи наданих податкових пільг зменшуються бюджетні доходи. Ефективність такого роду заходів, спрямованих на фінансову підтримку підприємств, є надзвичайно низькою.

Одним із непрямих методів державної санаційної підтримки підприємств є надання їм дозволу на тимчасове недотримання антимонопольного законодавства, зокрема під час санаційної реорганізації злиттям чи приєднанням. У світовій практиці проведення санації цей метод використовується у виняткових випадках, оскільки надання дозволу на монопольні утворення тягне за собою негативні мікро- та макроекономічні наслідки. Застосування цього методу може справити анти ринковий ефект стратегічного характеру. Отже, використовувати його можна лише тоді, коли підприємства доведуть, що в результаті їх злиття буде найбільш повно використано ефект масштабу, значно знизиться собівартість продукції та істотно поліпшиться її якість.

В Україні широко використовуються форми державної підтримки підприємств,як порука та надання урядових гарантій. Використання поруки як інструменту державної фінансової підтримки боржника регламентується Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, згідно якого у разі неприйняття комітетом кредиторів рішення щодо санації підприємства-боржника таке рішення може бути прийняте за клопотанням органів місцевого самоврядування або відповідного центрального органу виконавчої влади. Головною умовою прийняття рішення щодо санації є укладання між відповідними державними органами та кредиторами договорі поруки за зобов'язаннями боржника. Поручитель несе солідарну відповідальність з позичальником перед кредиторами за виконання зобов'язань, включених в реєстр вимог. У разі невиконання позичальником зобов'язань за кредитним договором у визначені строки поручитель повинен погасити заборгованість позичальника за першою вимогою кредиторів. За клопотанням відповідних державних органів у разі укладання договору поруки процедура санації, а отже відстрочка платежів щодо погашення вимог кредиторів, може бути продовжена арбітражним судом на один рік, а в окремих випадках (якщо йдеться про містоутворююче підприємство ) зазначений термін може бути продовжений до десяти років. У цьому разі боржник і його поручитель зобов'язані розрахуватися з кредиторами протягом трьох років.

Обрана санаційна стратегія визначає конкретний комплекс заходів щодо залучення фінансового капіталу із внутрішніх та зовнішніх джерел. Умовою отримання фінансової підтримки від держави є використання всіх можливостей отримання фінансових ресурсів із децентралізованих джерел.

Отже, можна зробити висновок щодо браку прямих фінансових відносин між державою й підприємствами, що робить недоцільним розгляд на рівні державних санаційних органів питання про надання кредитної підтримки конкретним суб'єктам господарювання. Це має бути компетенцією відповідного банку, оскільки він бере на себе всю повноту відповідальності перед державою за цільове використання наданих Національним банком кредитів та їх своєчасне повернення.

Однак такий порядок фінансової підтримки не виправдав себе. Ця проблема пов'язана як із надто високими відсотковими ставками за користування кредитом (з цієї причини деякі підприємства самі відмовилися від санаційних кредитів), так і з відсутністю в багатьох суб'єктів господарювання достатнього кредитного забезпечення, що стало причиною відмови банків надати таким підприємствам кредитні ресурси. Серед наявних проблем у цій сфері слід також назвати дефіцит бюджетного кредитування та відсутність досконалого механізму реалізації закону «Про банкрутство». З цих причин наприкінці 1996 p. Міжвідомчу комісію з питань санації, банкрутства та реструктуризації підприємств було ліквідовано.

Нині проблемами санації та банкрутства підприємств займається Агентство з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій. Основними завданнями Агентства є:

- реалізація заходів для запобігання банкрутству підприємств

- проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств з метою визначення глибини фінансової кризи, в якій вони опинилися

- ведення реєстру неплатоспроможних підприємств

- здійснення функцій щодо управління майном суб'єктів господарювання, занесених до реєстру

- проведення експертизи проектів програм оздоровлення фінансового стану та запобігання банкрутству підприємств, занесених до реєстру

- здійснення заходів для реорганізації та санації неплатоспроможних підприємств валовий інвестиція фінансування соціальний

- методологічне забезпечення вирішення питань, пов'язаних із неплатоспроможністю підприємств

- здійснення контролю за цільовим використанням коштів, виділених на реорганізацію та санацію неплатоспроможних підприємств

- забезпечення реалізації антимонопольної політики в процесі реорганізації підприємств

- організація роботи, пов'язаної із залученням вітчизняних і зарубіжних інвесторів для фінансування заходів, спрямованих на реорганізацію та санацію неплатоспроможних підприємств

- організація конкурсів, тендерів, пов'язаних з відбором інвесторів

- організація роботи зі створення та функціонування Фонду стабілізації для здійснення реорганізації та санації неплатоспроможних підприємств

Кабінет Міністрів України прийняв також Положення про реєстр неплатоспроможних підприємств. Реєстр -- це документ, до якого вносять відомості про неплатоспроможні підприємства та інформацію про їхній фінансово-економічний стан на час внесення до реєстру. Після того як підприємство вносять до такого реєстру, Агентство вповноважене здійснювати управління його майном, укладати й розривати контракти з керівництвом, готувати пропозиції щодо реструктуризації боргів та їх погашення, здійснювати контроль за виконанням санаційних заходів, приймати рішення щодо ліквідації підприємства.

Після здійснення Агентством заходів для реструктуризації та фінансового оздоровлення підприємства його виключають з реєстру та передають у сферу управління відповідного міністерства, а підприємства інших форм власності, створені в процесі реструктуризації, -- відповідним власникам майна.

Основні джерела фінансування соціальної сфери

Стабільний економічний розвиток країни неможливий без формування соціально забезпеченого суспільства. Поєднання проблем розвитку ринкових відносин з посиленням уваги до соціальних питань створює необхідні передумови для економічного оздоровлення, стабільного становища людини впродовж усієї трудової діяльності й після її завершення. Зрештою, економічне зростання і підвищення народного добробуту - взаємопов'язані процеси.

Соціальна сфера і економіка поєднані як причина і наслідок, що безперервно змінюються місцями у процесі розвитку.

В умовах розвитку ринкової економіки з приватною власністю, розвитку конкуренції й підприємництва гостро постає проблема соціального захисту населення, особливо при розшаруванні суспільства за матеріальним і соціальним статусами. Перед державою постає проблема забезпечення і підтримки малозабезпечених прошарків населення. На жаль, зараз соціально-економічний стан України визначається як нестабільний. Ринкові перетворення не дали очікуваних результатів ні в економічній, ні в соціальній сферах через відмову від важелів державного регулювання процесів реформування економіки, а її теперішній стан ускладнюється внаслідок глобальної та внутрішньої економічної кризи. Ускладнення ситуації обумовлено також неефективністю управлінських дій щодо попередження та усунення загроз у соціальній та економічній сферах. Економічні інтереси держави, які передбачають одержання країною економічних переваг, економічної незалежності та конкуренто спроможності, залишились на рівні стратегічних орієнтирів. Прагнення до одночасного подолання економічних та соціальних загроз національній безпеці не приносять очікуваних наслідків Через цільову кінцеву різноспрямованість вкладень та результатів. Напрями досягнення безпечного стану в соціальній та економічній сферах між собою не корелюють, не скоординовані, не відрегульовані, що викликають протиріччя між досягненням економічних та соціальних цілей. Ці прояви загострюються в умовах розгортання світової фінансової кризи і потребують прискорення процесу становлення соціально орієнтованої ринкової економіки.

Актуальність питання державного регулювання соціальної орієнтації економіки зростає в сучасних умовах економічної кризи, яка негативно впливає у середньо - і довгостроковому періодах на економічну активність і на зростання добробуту населення. Зарубіжний досвід провідних країн світу свідчить про доцільність підвищення ролі держави конкретизації її функцій у реалізації соціальної політики і розширення діапазону соціалізації економіки.

Саме формування та функціонування соціально орієнтованої економіки обумовлює подальший оптимістичний сценарій розвитку країни. У зв'язку з цим гостро постає проблема визначення пріоритетних напрямів та вдосконалення механізмів державного регулювання процесів соціальної орієнтації економіки. реалізація соціальної політики в Україні не завжди забезпечувала можливості для дотримання державою своїх зобов'язань. Зрозуміло, за умови системної економічної кризи соціальна політика не може бути повноцінною, адже для реалізації соціальних програм потрібні значні ресурси. У цей період функції держави зводяться до забезпечення мінімального соціального захисту найбільш нужденним верствам населення. Проте в Україні соціальна ціна реформ виявилася надмірною, а система соціального захисту малоефективною.

Джерела фінансування соціальної сфери

Державне фінансування соціальної сфери передбачає формування та реалізацію критеріїв і стандартів, які визначають та забезпечують мінімальні соціальні стандарти і гарантії. Це є можливим тільки за участю держави у напрямі забезпечення механізмів реалізації системи певних граничних соціально-економічних показників, недотримання яких означає негативний вплив соціальних чинників на розвиток економіки. Закон України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій. До числа основних державних соціальних гарантій включаються: мінімальний розмір заробітної плати, мінімальний розмір пенсії за віком; неоподатковуваний мінімум доходів громадян; розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат. Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти. Державні соціальні гарантії, стандарти і нормативи є основою для розрахунку видатків на соціальні цілі та формування на їх основі бюджетів усіх рівнів і соціальних фондів, міжбюджетних відносин, розробки загальнодержавних і місцевих програм економічного й соціального розвитку, подальшого вдосконалення розробки таких програм і прогнозів, що є ціллю та завданням щодо реалізації соціальної орієнтації економіки України.

У соціальній сфері України проблема фінансування стоїть особливо гостро. Досить довго переважним джерелом її фінансового забезпечення був бюджет держави.

Світова фінансова наука і практика визначають такі джерела фінансування соціальної сфери :

- плата за надані послуги;

- бюджетні асигнування;

- фінансові ресурси підприємств;

- кошти спонсорів, меценатів і благодійних організацій та фондів;

- страхування;

- кредит.

Зараз в Україні використовуються практично всі джерела, однак стрункої системи не сформовано. До складу установ і організацій, що належать до соціальної сфери, входять ті, що традиційно надавали платні послуги, тобто покриття витрат здійснювалися за рахунок накопичень населення. Це підприємства житлово-комунального господарства, побутового обслуговування, громадського харчування. А також існує мережа установ, що надають платні послуги у сфері освіти( приватні школи, дитячі садки, гімназії, ліцеї, у вищих навчальних закладах поряд із бюджетними існують і так звані комерційні групи) та медицини (одночасно з державними клініками, центрами, лікарнями існують і приватні).

Державне фінансування у соціальну сферу в останні роки залишилось у межах екстенсивного розширення. Верховна Рада України 15 березня 2007 р. прийняла Закон "Про внесення змін у Закон України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", згідно з яким було передбачено: підвищення розмірів прожиткового мінімуму, мінімальної зарплати, стипендій тощо, збільшення видатків за окремими бюджетними програмами економічного та соціального спрямування. Також Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення і введення другого етапу єдиної тарифної сітки", що дало змогу збільшити середню заробітну плату 3,5 млн. працівникам бюджетної сфери. У той же час втілення другого етапу єдиної тарифної сітки в повному обсязі потребує від бюджетів всіх рівнів 8,8 млн. грн., а третього етапу - 9,6 млрд. грн.

Наступне джерело забезпечення життєдіяльності соціальної сфери фінанси підприємств. Підприємство за рахунок своїх доходів формує соціальну інфраструктуру, що дає змогу максимально задовольнити матеріальні і духовні потреби його працівників.

Функціонують відомчі санаторії, будинки відпочинку, профілакторії, дитячі садки, заклади культури, укладаються договори на обслуговування колективу підприємств поліклініками, а також, за рахунок фінансових ресурсів підприємств будуть розвиватись обсяги соціальної інфраструктури, і тим самим частково знімається навантаження з міського і державного бюджетів.

Використовуючи досвід країн із розвинутою ринковою економікою, слід розглядати ще одне джерело фінансового забезпечення фінансової сфери - меценатство, спонсорство. Це досить нове явище в економічному житті України, як благодійність. Її можна трактувати як не комерційну (неприбуткову діяльність організацій і окремих осіб), спрямовану на задоволення потреб соціального розвитку. В умовах кризи основним її джерелом в Україні служать кошти міжнародних благодійних організацій. Аналіз подій у сфері благодійництва в Україні протягом останніх років свідчить про суттєві позитивні кількісно-якісні зміни. Так, наприклад, протягом 2008 року благодійну грошову або матеріальну допомогу людям або громадським організаціям надали 37% населення, що на 10% більше, ніж у 2006 році. Чимдалі зростає й відсоток громадян, які обізнані про діяльність суб'єктів благодійної діяльності - 22% респондентів у 2008 році проти 12% у 2006 р.

За останні роки в Україні сформувалися основні типи благодійних організацій, які у міжнародній практиці утворюють основу сектора організованої філантропії, а саме: приватні, корпоративні та операційні благодійні фонди, фонди громад. Більшість з них пройшли складний етап організаційного розвитку, під час якого відбувся перехід від хаотичного впровадження різноманітних ініціатив до конкретизації сфер їхньої діяльності. Серед пріоритетних сфер їх діяльності виокремлюються соціальний захист населення (69%), охорона здоров'я (49%), освіта і права людини (відповідно по 48%), розвиток громади та підтримка громадських ініціатив (47% та 46% відповідно).

Поступово розвивається в Україні приватна благодійність завдяки акціям та кампаніям на збирання коштів організаціями громадянського суспільства. Втім, зацікавленість людей громадським життям через загальне зубожіння залишається на низькому рівні. Приватна благодійність рухається кількома шляхами. Найбільш відомий - заснування власних благодійних структур представниками заможних верств населення, головним чином з метою популяризації власного іміджу. Деякі заможні громадяни, навпаки, здійснюють благодійність анонімно. Інший шлях - це благодійність малими пожертвами широких верств населення, яка відбувається на рівні громади і часто є відгуком на кризові ситуації в суспільстві або акції організацій.

Наступним джерелом фінансового забезпечення соціальної інфраструктури є страхування - пенсійне, медичне , соціальне. Вона розраховане на все зайняте населення держави, оскільки саме воно бере участь у створені страхових фондів. Найпоширенішою є система соціального страхування, яка полягає у передачі частини заробітної плати до спеціальних фондів, що виплачують пенсії в розмірі від 25 до 90% заробітної плати і цільові допомоги. Державна допомога здійснюється за рахунок державного бюджету особам, доходи яких визнані такими, що не забезпечують існування. Розміри внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з кожного його виду визначаються виходячи з того, що вони повинні забезпечувати:

1) надання особам матеріального забезпечення та соціальних послуг, передбачених законодавством;

2) фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків;

3) створення резерву коштів для забезпечення виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам;

4) покриття витрат страховика, пов'язаних із здійсненням загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Розміри внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування залежно від його виду щорічно встановлюються Верховною Радою України відповідно для роботодавців і застрахованих осіб з кожного виду страхування на календарний рік у відсотках одночасно із затвердженням Державного бюджету України, якщо інше не передбачено законами України з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Останнім джерелом є кредитування. У соціальні сфері вони являє собою плату за послуги за рахунок отриманих кредитів. Саме на принципах кредитування в Україні діє Державна програма забезпечення молоді житлом Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву. За підсумками дев'яти місяців 2009 р. найбільш популярна програма цього фонду - надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла - отримала з державного бюджету 31,5 млн грн. Крім того, на цю програму спрямовано 19,8 млн грн коштів, отриманих від повернення раніше наданих кредитів молодим сім'ям, а також залучено близько 28,7 млн грн за рахунок місцевих бюджетів.

Отже, однією з найважливіших функцій держави є її соціальна функція, яка передбачає реалізацією державою маси заходів, спрямованих на забезпечення кожній людині і громадянину належних умов життя в економічному плані добробуту та достатку доходів для забезпечення всіх життєвих потреб, відпочинку, отримання відповідної освіти, медичної допомоги, матеріальної допомоги підчас критичних ситуацій, коли людина втрачає можливість належним чином піклуватися про себе та свою сім'ю.

Також держава бере на себе відповідальність за можливість кожної людини отримати гарантований обсяг інших не менш важливих соціальних послуг через мережу соціальних та культурних закладів та установ. Конституцією України за кожним громадянином закріплене право на освіту, охорону здоров'я, відпочинок, заняття спортом, тощо. Відповідно держава забезпечує всім певний обсяг доступу до даних благ загальносуспільного значення за допомогою фінансування мережі установ, які власне і надають такі послуги для населення та програм освіти, медицини, культурного, спортивного розвитку. Головною метою соціальної політики є забезпечення належної соціальної обстановки в країні, підтримання вразливих верств населення, забезпечення культурного розвитку і самореалізації кожного громадянина, формування здорової спортивної нації, забезпечення ефективного відновлення продуктивних сил через зниження смертності та зростання рівня народжуваності.

Висновок

Однією з найважливіших сфер діяльності держави є її соціальна політика. ЇЇ важливість обумовлена тим, що забезпеченість всіх громадян прямо впливає на продуктивність праці, задоволеність суспільства діями влади, національну безпеку. Пріоритетом соціальної політики є підвищення рівня життя населення яке є можливим лише на основі економічного зростання держави. Шлях до здійснення цього програмного завдання лежить перед усім через удосконалення систем політики доходів населення та оплати праці. Поки що зарплата є основним засобом утримання родин і становить майже 2/3 в структурі грошових доходів громадян.

Неможливість ліквідувати нерівність лише революційним шляхом привела до створення інституту соціального захисту населення, запровадженого в багатьох країнах. Позитивне значення цього полягає в реальній можливості практичного здійснення декларативних принципів соціальної рівності в державній політиці.

На цій базі дістали розвитку багато форм соціального захисту та підтримки населення, державного забезпечення таких прав людини, як право на працю, безкоштовну освіту, медичне обслуговування, відпочинок, а також чимало форм регулювання соціально-трудових відносин. Багато позитивних моментів практичної реалізації соціальних принципів державної політики стали орієнтиром для вивчення й уточнення цілей і завдань соціальної держави.

Соціальна держава, завдання якої полягає у створенні умов існування, гідних людини, не тільки не заперечує, а й сприяє підтримці та розвитку добровільних об'єднань, груп взаємодопомоги. Намагається так впливати на ці групи, щоб ефективніше забезпечити допомогу тим, хто її потребує. Існування добровільних благодійних організацій, груп взаємодопомоги дає змогу зменшити державні витрати на соціальні потреби. В Україні держава мало допомагає таким організаціям. Державні службовці пояснюють це не лише обмеженими фінансовими можливостями, а й тим, що відсутні механізми визначення корисної діяльності й регулювання використання соціальних послуг.

Об'єктом соціальної політики є соціальні відносини, які регулюються за допомогою засобів, що знаходяться у розпорядженні основних сил суспільства, а суб'єктом - держава, політичні партії, громадські організації.

Головна мета соціальної політики в умовах ринкової економіки - зняти всі обмеження на шляху вільної економічної діяльності, дати можливість кожному працівникові, кожному трудовому колективу одержувати дохід відповідно до реального внеску в збільшення суспільного багатства, задоволення потреб суспільства та населення. За цих умов повинно відбуватися відродження людської гідності, віри в свої сили і соціальну справедливість, у свою спроможність досягти кращого життя.

Соціальні проблеми нині фіксуються в сфері економіки. Саме рівень життя - для більшості громадян є критерієм оцінки ефективності економічної і соціальної політики держави. Тому серед питань, які необхідно вирішувати в першочерговому порядку, найважливішим є досягнення незворотних позитивних зрушень у зростанні добробуту людей.

Вже зазначалося, що за своєю суттю ринковий принцип суперництва економічних суб'єктів має чуткий асоціальний зміст, оскільки не передбачає підтримки тих, хто з певних причин виявився нездатним до змагання. Водночас необхідною умовою стабільності господарської системи є вiдсутнiсть соціальної напруги, i, зрештою, виявляється, що система соціальних гарантуй, економічно чужа ринковий економiцi, насправді об'єктивно їй необхідна. Соціальна політика є i складовою процесу відтворення робочої сили, істотно впливає на її вартість та якість. Зростання ваги особистісного чинника відтворювального процесу наприкiнцi XX ст. висуває соціальну політику на рівень інших напрямів політики держави.