2

МИНИСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРЬКОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ.В.Н. КАРАЗІНА

Інститут економіки і міжнародних відносин

Економічний факультет

Кафедра економічної теорії і економічних методів управління

Курсова робота

з дисципліни : «Мікроекономіка»

на тему : «Ринки факторів виробництва з недосконалою конкуренцією, зайнятість, заробітна плата»

Виконала :

студентка групи ЕФ-24

ІІ курсу

Науковий керівник :

Ковтун Т.Д.Старший викладач

Харків 2010

Зміст

• Вступ
• Розділ І
• 1.1. Ринок капіталу
• 1.2. Ринки робочої сили
• 1.3. Ринок природних ресурсів
• Розділ ІІ
• 2.1. Заробітна плата
• 2.2. Зайнятість населення і її основні форми
• Використана література
• Додатки
• Вступ
• Ринок факторів виробництва являє собою ту сферу ринкових відносин, де продаються й купуються ресурси, необхідні для здійснення виробничої діяльності: праця, капітал і природні ресурси.
• На цьому ринку з'ясовується, насамперед, як виробляються необхідні товари й послуги, оскільки можливі різні варіанти реалізації цього завдання. Помідори можна вирощувати на великих плантаціях, застосовуючи значну кількість техніки й невелику кількість праці, а можна - на невеликій ділянці з мінімум техніки, але значними трудовими витратами. Автомобілі можна виробляти на великому заводі, застосовуючи відносно кваліфіковану робочу силу, або ж на невеликім спеціалізованім підприємстві, де основну функцію виконують висококваліфіковані працівники, що створюють не серійний, а індивідуальний продукт. Вибір того або іншого методу виробництва залежить багато в чому від ціни факторів. Більш дешеві фактори спонукають до більш широкого їхнього використання, у той час як дорожчі повинні використовуватися більш ощадливо.
• На цьому ринку визначаються й доходи власників факторів, оскільки більшість людей заробляють саме продажем факторів, що їм належать виробництва підприємцям. Тому що ринок установлює ціни, він визначає й частку продукту, що дістається власникам робочої сили, капіталу й природних ресурсів.

Розділ І

1.1. Сучасні економісти про класифікацію економічних ресурсів

Економічні ресурси -- це елементи, що можуть бути використані для виробництва економічних благ.

Фактори виробництва -- економічна категорія, що позначає вже реально втягнені в процес виробництва ресурси. Іншими словами, фактори виробництва -- це виробляючі ресурси.

На відміну від ресурсів фактори стають такими тільки в рамках взаємодії. Тому виробництво завжди є взаємодіюча єдність його факторів.

Сучасна економічна теорія класифікує фактори виробництва з погляду їхньої прибутковості. Міра прибутковості кожного фактора в конкретних економічних умовах -- одна з центральних проблем науки.

До числа найважливіших ресурсів у сучасному суспільстві відносяться земля, праця, капітал (у тому числі його організація), підприємницька здатність і інформація.

Земля як фактор виробництва має трояке значення:

--у широкому змісті вона означає усі використовувані у виробничому процесі природні ресурси,

--у ряді галузей (аграрної, видобувної, рибної) земля є об'єкт господарювання, коли вона одночасно виступає і предметом праці, і засобом праці;

--у межах всієї економіки земля може виступати як об'єкт власності;

Капітал -- так називають матеріальні і фінансові ресурси в системі факторів виробництва. Капітал -- це створені минулою працею блага, використовувані для виробництва товарів і послуг;

Праця -- та частина суспільства, що безпосередньо зайнята в процесі виробництва (іноді використовують і такий термін, як «економічно активне населення», що охоплює тільки працездатних, зайнятих у виробництві).

Підприємницька здатність -- це особливий вид людського ресурсу, що укладається в здатності найбільше ефективно використовувати ресурси для виробництва економічних благ. Головною соціальною функцією підприємця варто визнати організацію дохідного виробництва. Виділення підприємництва в особливий вид ресурсу зв'язане з тим, що підприємець:

· з'єднує матеріальні і людські ресурси;

· приймає основні (оптимальні) рішення в умовах ризику;

· є новатором, що прагне вводити в побут на комерційній основі нові продукти, технології;

Інформація -- упорядкована система знань. Кожен фактор виробництва здатний принести своєму власнику доход: "капітал" приносить "відсоток", "праця" -- "зарплату", "земля"--"ренту", "підприємництво"--"прибуток", "інформація" -- приріст доходу в результаті зменшення ризику.

Характеризуючи виробництво як взаємодію п'яти його факторів, ми даємо технологічну характеристику виробництва.

Але оскільки кожен фактор представлений його власником, то виробництво здобуває суспільний характер, стає соціальним процесом. Виробництво перетворюється в результат виробничих відносин між власниками факторів виробництва. Таким чином, економічна наука синтезує марксистський і сучасний підходи до аналізу факторів виробництва.

1.2. Ринок капіталу

Як фактор виробництва капітали - це засоби, застосування яких дає змогу збільшити ефективність людської праці. Щоб одержати, наприклад, воду в необхідній кількості, можна приносити її цеберками з найближчого джерела, а можна спорудити водопровід і качати її насосом. У другому випадку водопровід і насос будуть виступати як капітал. Його застосування потребує, однак, попередніх витрат, джерелом яких стають неспожиті доходи. Якщо одержувачі доходів не споживають їх цілком, а частину зберігають, то такі заощадження можуть стати джерелом позикових засобів, надаваних у тимчасове користування, або для покупки споживчих благ (споживчий кредит), або для інвестування виробництва (інвестиційний кредит). Заощадження стають, таким чином, об'єктом купівлі - продажу на ринку факторів, де й складається їхня ціна - плата за право скористатися цими засобами, названа відсотком.

Як і на будь-якому ринку, ціна (норма відсотка) складається під впливом співвідношення попиту та пропозиції. Пропозиція на кредитному ринку визначається схильністю одержувачів доходів до заощадження певної їхньої частини.

Попит визначається, по-перше, прагненням до придбання більшої кількості споживчих благ, по-друге, рішеннями виробників збільшити випуск за рахунок додаткових капіталовкладень.

Ринкова норма відсотка буде встановлена у точці перетинання кривих попиту на позикові засоби і їх пропозиції, у якій і буде досягнута рівновага.

Інвестиційний попит, у свою чергу, залежатиме від так званої лізингової вартості устаткування. У більшості випадків нові капіталовкладення означають не придбання фірмою встаткування у власність, а його оренду в спеціалізованих лізингових фірм за певну плату, величина якої коливається залежно, по-перше, від пропонованого кількості, по-друге, від попиту на неї.

Між лізинговою вартістю і нормою відсотка існує певна залежність. За низької норми відсотка більш вигідним виявляється вкладати кошти в підприємницьку діяльність і попит на інвестиційні кредити зростає. Це обумовлює високу лізингову вартість устаткування, з одного боку, і тенденцію до підвищення норми відсотка, з іншої. Проте, у міру зростання інвестицій пропозиція капітальних благ буде зростати, лізингова вартість знижуватися, що відіб'є падіння інвестиційного попиту на кредити й зниження норми відсотка. Ці залежності впливають на прийняття фірмою рішення про те, придбати устаткування чи ні, чи здійснювати капіталовкладення при цій лізинговій вартості та існуючій нормі відсотка.

Приймаючи таке рішення, варто порівнювати існуючі й майбутні доходи від капіталовкладень. Необхідно враховувати, що альтернативними витратами існуючих витрат на устаткування будуть суми доходів, які можна отримати у вигляді відсотків, якби гроші були віддані в позику, а не вкладені в справу. Тому, оцінюючи існуючу вартість очікуваних через кілька років доходів від капіталовкладень, її слід зменшити на величину доходу, що наростає на цю суму за даний період за правилом складних відсотків, бо цей дохід буде втраченим для інвестора. Така процедура називається дисконтуванням.[,6, с.119-120]. Формула таких розрахунків:

де - сьогоднішній аналог суми , яка буде виплачена через t років при річній нормі відсотка r.

(1+r) - значення для однієї грошової одиниці, що покладена на t років під норму відсотка r

Дуже часто термін «ринок капіталу» вживається як синонім до терміна «фінансовий ринок». У зв'язку з цим потрібно зазначити, що економічним ресурсом є саме фізичний (реальний) капітал.

Ринок фізичного капіталу ще називають ринком капітальних благ.

Розглянемо спочатку продаж власне фізичного капіталу. Нагадаємо, що основний капітал може бути об'єктом продажу, а може бути й об'єктом оренди (надання послуг). Оборотний капітал не здається в оренду, а тільки продається. Оскільки немає потреби з'ясовувати особливості купівлі - продажу послуг, що надаються оборотним капіталом, тому розглянемо ринок оборотного капіталу.

Ринок оборотного капіталу має багато спільного з ринком праці:

· по-перше, обсяг попиту на оборотній капітал є похідним від обсягу попиту на товари, вироблені з цього капіталу;

· по-друге, максимізація прибутку досягається за умови:

MRP=MFC;

· по-третє, ринку оборотного капіталу властиві ті самі типи ринкових структур, що і ринку праці - досконала конкуренція, монопсонія, монополія, олігополія.

1.3. Ринки робочої сили

Ринок праці або ринок робочої сили дозволяє її вільний продаж за ринковою ціною, яка являє собою ціну угоди між постачальником робочої сили й наймачем з обліком передбаченого законом мінімальної заробітної плати. Інструментом, що регулюють відносини в умовах ринку між працівником і наймачем, є контракт, що добровільно полягає. У процесі функціонування ринку праці взаємодіють ринковий попит на трудові послуги й ринкова пропозиція послуг праці. Під ринковим попитом на трудові послуги розуміють сукупний, загальний обсяг попиту на ці послуги при певній ціні з боку всіх підприємств. Під ринковою пропозицією послуг праці розуміють сукупний обсяг пропозиції цих послуг при певній ціні всіма працівниками.

Ринок праці - ринок, на якім у результаті взаємодії попиту на працю й пропозиції трудових послуг формується ціна на трудові ресурси. Існує ряд факторів, які впливають на рівень попиту на трудові послуги і їх пропозиція.

Попит на трудові послуги змінюється під впливом наступних факторів: рівень цін на трудові послуги; попит на продукцію, зроблену за допомогою трудових послуг; ціни й обсяги пропонованих ресурсо-замінників праці; технологічні зміни.

Зміни в пропозиції трудових послуг можуть викликати такі фактори як: чисельність працівників, що пропонують свою працю; чисельність населення; фізичні здатності працівників; альтернативна вартість найманої праці; доступність інших джерел доходу, крім заробітної плати.

Працю можна розділити на кілька видів залежно від його кількісних і якісних характеристик: кваліфікований і некваліфікований, простий і складний, чоловічий, жіночий і дитячий. На всіх цих ринках рівень оплати праці диференційований.

Ринок праці пов'язаний із проблемою зайнятості. При перевищенні пропозиції трудових ресурсів над попитом на них, на ринку праці присутній безробіття, тобто проблема із зайвою робочою силою. Виникає ситуація неповної зайнятості.

Робоча сила як елемент ринку праці промислового комплексу України

Невід'ємною частиною народногосподарського ринку за економічним призначенням є ринок праці. На ринку праці відбувається процес купівлі - продажу такого важливого фактору виробництва, як робоча сила.

Проблеми, пов'язані з кон'юнктурою ринку праці, структурою робочої сили, її вартості і ціни будуть актуальними доти, доки існуватимуть ринкові відносини в суспільстві. Серед найбільш відомих дослідників ринку праці та робочої сили як елементу ринку праці виділяють Д.П. Богиню, В.С. Васильченка, І.Л. Петрову, В.М. Петюха, П.Т. Саблука, В.А. Савченка та інших учених. На сучасному етапі в наукових дослідженнях категорія робоча сила набуває пріоритетного значення, оскільки у ринковому середовищі тільки конкурентоспроможна робоча сила може забезпечити ефективну господарську діяльність підприємства, ефективну економіку країни, достатній рівень життя собі і своїй родині. Однак цим питанням приділяється все ж недостатньо уваги, з огляду на важливість і глибину проблеми.

Метою дослідження є аналіз теоретичних аспектів робочої сили на рику праці, її основних показників для реалізації найбільш повної та ефективної зайнятості.

Завданням дослідження є вивчення робочої сили як товару, її особливостей, складових робочої сили (фізіологічна, професійно - кваліфікаційна й мотиваційна компоненти) та їх вплив на ефективну зайнятість.

Робоча сила - це індивідуальна здатність до праці. Здатністю до праці наділена кожна людина, проте реальною виробничою силою вона стає тільки в процесі праці. Ринок праці - це сукупність соціально-трудових відносин з приводу використання індивідуальної робочої сили в суспільному виробництві. В економічній літературі наводяться різні погляди на ринок праці, проте вони не суперечать одне одному. На макрорівні поняття ринок праці слід розуміти як систему суспільних відносин, соціальних, у тому числі юридичних, норм та інститутів, які забезпечують нормальне відновлення й ефективне використання робочої сили суспільства. На макрорівні під цим поняттям розуміють систему відносин між роботодавцями і найманими працівниками стосовно задоволення попиту перших на найману працю як фактор виробництва, а других - як джерело до засобів існування. Заслуговує на увагу тлумачення поняття ринку праці Г.Г.Руденка, що визначає його як систему соціально-економічних відносин з приводу формування, розподілу і використання робочої сили в умовах її товарності.

Основними економічними важелями ринку праці, як і будь-якого ринку, є попит, пропозиція і ціна. Ціною на ринку праці є заробітна плата. Головним економічним чинником попиту на робочу силу є фонд заробітної плати, який має роботодавець і який він може використати для наймання певної кількості працівників. Робоча сила включає людину в трудову діяльність у формі або само зайнятість, або найманої праці.

Цікавим є погляд на роль праці в житті окремої людини та людства в цілому. Представники економічної науки розглядають працю як джерело матеріальних і духовних благ суспільства. А.Сміт вказує на те, що багатство нації створюється в процесі виробництва, а його головним джерелом є людська праця.

К.Маркс поняття праці розглядає як процес, що здійснюється між людиною і природою, в якому людина своєю особистою діяльністю опосередковує, регулює і контролює обмін речовин між собою і природою. У праці споживається робоча сила (здатність до праці) як сукупність фізичних і духовних здібностей, котрі має організм, жива особистість людини, і які вона використовує щоразу, коли виробляє будь-які споживчі вартості.

Різниця між поняттями праця і робоча сила одним із базових положень доданої вартості К.Маркса. Розглядаючи робочу силу як товар на ринку, він сформулював дві умови товарності робочої сили:

· здатність людини вільно розпоряджатися своєю робочою силою, що є можливим при наймі на відповідний термін;

· відсутність у власника робочої сили можливості продавати товари, в яких закладена його праця, тобто відчуження працівника від засобів виробництва і результатів праці.

Саме товар робочої сили робить неможливим досягнення в умовах ринку праці стабільної гарантованої зайнятості.

Для того, щоб зрозуміти чому ринок, який ми досліджуємо, має назву ринку праці, а не робочої сили, а також для визначення його сутності слід чітко встановити товар, що є об'єктом купівлі-продажу, об'єктом передачі права власності. Таким товаром є робоча сила. Найм робочої сили означає передачу працівником роботодавцю своїх здібностей до праці на визначений термін для використання їх у процесі виробництва. При цьому зберігається юридична свобода працівника як особистості.

Використання робочої сили здійснюється за відповідну плату. Робоча сила включає різноманітні здібності до праці, проте застосовується в процесі виробництва і відповідно оплачуються здебільшого вони не всі. Тобто робочу силу можна поділити на потенційну і функціональну. Критеріями функціональної робочої сили, за яку встановлюється ціна, є праця. Так, наприклад, на ринку праці в теперішній час люди, які мають високий потенціал робочої сили (інженери, економісти та ін.), часто продають свою робочу силу на робочих місцях, що не вимагають таких високих здібностей. За даними обстежень, не за спеціальністю працює 70% осіб з вищою освітою в галузі фізичних, математичних та технічних наук, 46% - біологічних, агрономічних та медичних, 76% - прикладних наук і техніки. При цьому оплату вони отримують за ту частину робочої сили, яка є функціонально, а не потенційною. Тому такий ринок можна назвати ринком функціональної робочої сили (тієї, що продається, а не всієї) або ринком праці.

Ринок праці - це не тільки ті товарно-грошові відносини, котрі пов'язані:

· з попитом на робочу силу,визначеним попитом на товар у суспільстві;

· з використанням професійних здібностей, які потрібні роботодавцю й оплачуються;

· з часом використання робочої сили.

Ринок праці, як і будь-який ринок, має такі елементи: товар, попит, пропозиція і ціна. Товаром на ринку праці є функціональна робоча сила, а об'єктом купівлі-продажу - право на її використання.

На ринку праці пропонується індивідуальна робоча сила, що є специфічним товаром.

Особливостями товару робоча сила є наступні. Робоча сила - це живий товар, купівля його називається наймом. Продана робоча сила стає найманою робочою силою, а її носій - працівник - після укладення трудового договору (договору купівлі-продажу робочої сили) набуває статусу найманого працівника.

Товар робоча сила не відчужується від його власника. Власник робочої сили (працівник) продає роботодавцю право на використання на певний час, залишаючись при цьому носієм робочої сили та її власником. Найманий працівник і роботодавець юридично рівноправні люди. Відносини між ними регулюється трудовим законодавством. У трудовому договору обумовлюються їх взаємні права й обов'язки щодо виконання умов купівлі-продажу товару робоча сила.

Товар робоча сила є джерелом національного доходу, який створюється працею найманих працівників і працею підприємців.

Його не можна покласти на зберігання. Робоча сила, яка не використовується, втрачає свою якість.

Товар робоча сила не зникає при використанні. При раціональному застосуванні його якість не тільки не погіршується, а й навіть підвищується в результаті набутого досвіду, навичок тощо.

Ринок праці є похідним від ринку продукції, товарів та послуг. Проте конкурентоспроможність останніх прямо пропорційно залежить від робочої сили, її конкурентоспроможності. Це дає підставу стверджувати, що економіка країни в першу чергу залежить від стану та розвитку робочої сили.[8,с. 25-30]

1.4. Ринок природних ресурсів

Природні ресурси це частина природи, яка використовується або може бути використана суспільством з метою задоволення матеріальних і духовних потреб людей.

Потрібні для нормальної життєдіяльності суспільства природні ресурси можна підрозділити на екологічні й господарські.

Елементи природи, що задовольняють потреби людини поза сферою його господарської діяльності (повітря, сонячне світло, вода в водоймах і ін.), можна віднести до екологічних природних ресурсів. Дані ресурси належать до категорії "неподільних благ", тобто приналежним усім разом і кожному окремо.

Природна сировина, матеріали, джерела енергії, воду для технологічних і транспортних потреб можна віднести до господарських ресурсів, тобто використовуваним господарюючими суб'єктами.

Залежно від можливості залучення природних ресурсів у матеріальне виробництво їх підрозділяють на:

- потенційні, тобто непридатні для використання на даному відрізку часу (наприклад, молодняк лісу);

- розташовувані, тобто можливі для використання на даному відрізку часу (наприклад, лісосіки деревини).

На потенційні й розташовувані природні ресурси можна ділити й залежно від технічних можливостей їх видобутку й використання, які з розвитком НТП змінюються. У цьому плані потенційні природні ресурси сьогодні або завтра можуть стати розташовуваними (наприклад, надглибокі поклади нафти і т.д.). У свою чергу розташовувані природні ресурси можна підрозділити на залучені в господарський оборот, звичайно названі економічними ресурсами, що функціонують, і на незалученні в господарський оборот, звичайно іменовані резервними.

У резервні ресурси включають ті, яких не стосувалася рука людини, в економічні - залучені в господарський оборот предмети праці. Границя між резервними й економічними ресурсами досить умовна. Ті самі ресурси можуть бути й економічними й резервними. Наприклад, використовувана в гідроенергетиці ріка є економічним ресурсом, але щоб її воду використовувати в якості питний, потрібні очисні спорудження й у цьому розрізі вона виступає як резервний ресурс.

Використовувані ресурси ділять на поновлювані й не поновлювані. До поновлюваних природних ресурсів відносять ті, які можуть відтворюватися, наприклад лісу, які після вирубки можна виростити знову. До не поновлюваних природних ресурсів відносять ті, які не можуть відтворюватися, тобто, що висихають, що й не відновлюються в ході господарського обороту, наприклад вугільне родовище, яке в ході розробки висихає й в остаточному підсумку взагалі зникає.

Найбільш важливим для життєдіяльності людини економічним (господарським) природним ресурсом є земля, на якій здійснюється всякого роду діяльність людину. Фактор "земля" звичайно охоплює всі природні фактори, пропозиція яких фіксовано й не може бути збільшене або зменшене при росту цін або падінні. Тому ринок природних ресурсів розглядається на прикладі ринку землі.

Земля суттєво відрізняється від інших ресурсів тим, що:

а) вона не є продуктом праці й не має тому витрат виробництва. Це безкоштовний і не відтворений дарунок природи;

б) площа її обмежена, фіксована, включаючи й площу вгідь, придатних до використання;

в) вона не може бути довільно збільшена. Хоча усередині існуючих границь землю можна зробити більш придатної ( шляхом освоєння нових ділянок, осушення боліт, дренажу й іригації), але в остаточному підсумку це приводить лише до поліпшення якості, а не зміні кількості землі як такий.

Земля - це фізичне творіння з притаманною йому топографією і просторовою природою, у глобальному баченні якого враховуються фізико - біото нічні та соціоекономічні ресурси.

Відмінною рисою землі як засобу виробництва є поєднання функції предмету і засобу праці в процесі виробництва. Обробляючи землю, людина створює за допомогою інших засобів виробництва сприятливі умови для росту сільськогосподарських культур. У цьому випадку земля виступає предметом праці. У той же час, використовуючи і покращуючи фізико - хімічні властивості ґрунту, людина впливає на формування урожаю рослин. У цьому випадку земля є знаряддям праці.

Економічні функції землі, які вона виконує у різних сферах людської діяльності, мають певну специфіку в залежності від процесів виробництва. У переробній промисловості земля виступає, наприклад, лише як просторово операційна база, тобто місце, на якому відбувається процес праці. Сам процес і його результат - продукт праці - не залежить від родючості землі та інших її властивостей як засобу виробництва. Велике значення земля має в добувній промисловості, де вона служить і територіальною базою, джерелом корисних копалин, предметом праці. У сільському і лісовому господарствах земля виступає активним фактором виробництва.

Ринок землі - це передусім торговельно-господарські відносини, предметом яких є обіг земельних ділянок, тобто перехід права власності від одного власника до іншого на підставі цивільно-правових угод, рішення суду тощо. Але ринок землі - це також діяльність і продавців, що впливає на формування попиту і пропозиції, в результаті чого встановлюється відповідність ціни на землю її дійсній вартості. Об'єктом ринкових відносин є конкретна земельна ділянка, яка перебуває у власності.[14,с.9-11]

Такий ресурс (земля) обмежений та не відтворюваний і незалежно від рівня попиту на нього кількість залученої до економічної діяльності землі у певний період й у певному місці залишається незмінною. Збільшення земельної площі за рахунок меліорації, осушення боліт, ділянок моря тощо не може розглядатися як природний ресурс у чистому вигляді: це, скоріше, застосування капіталу, і принесений дохід буде в цьому випадку відсотком на капітал.

Що ж стосується доходу, який винагороджує участь в економічній діяльності чинника, пропозиція якого зовсім нееластична у тривалий період, він називається чистою економічною рентою. її ринковий рівень встановлюється в точці перетину кривої пропозиції, що відбиває обмеженість природних ресурсів, та кривої попиту, що відтворює їхню продуктивність, тобто граничний дохід від певного чинника. Якщо рента вище за точку рівноваги, то це означає, що не вся земля використовується повністю, власники ведуть конкуренцію в пошуках орендарів і, як наслідок, рента має тенденцію до зниження. Якщо вона нижча за точку рівноваги, конкуренцію за обмежену кількість землі ведуть вже орендарі, і рента підвищується. З величиною ренти пов'язана і ціна тієї ділянки землі, з якої вона одержується. Ціна на землю є капіталізованою вартістю ренти, тобто сумою, яка за певної норми відсотка даватиме дохід, який дорівнює річній ренті з усієї ділянки:

(Pr*R)/r- 100,

де Pt-- ціна землі; R -- рента; г -- позичковий відсоток.

Отож, ділянка землі, що приносить 5000 дол. США ренти за рік, коштуватиме 50000 дол. США при річній нормі відсотка 10% і 100000 дол. США при нормі відсотка, що дорівнює 5%. Очевидно, що ціна землі може змінюватися відповідно до зміни величини ренти. Рівноважний рівень ренти може переміщатися залежно, по-перше, від зрушення кривої попиту. Зростання попиту на землю при фіксованій пропозиції приводить до зростання ренти, а падіння попиту -- до її зниження. По-друге, рівень ренти може змінюватися залежно від зрушення кривої пропозиції. Річ у тім, що досконалої нееластичності пропозиції природних ресурсів, у тому числі землі, практично не буває. Ділянки землі можуть бути різної якості, розташовані у більш-менш зручному місці, призначені для різних цілей, нарешті, у них уже можуть бути зроблені якісь попередні вкладення. Через це пропозиція стає еластичнішою, крива пропозиції відхиляється від вертикальної лінії, що може коливати рівень ренти.[16]

Отже, одна справа користуватися землею, зовсім інша - отримувати благословення землі і почувати себе затишно у рамках закону, спостерігати таїнство буття і зважувати можливість недоторканності.

Мартін Гайдегер

Розділ ІІ

2.1. Заробітна плата

Оплата праці - одна з найважливіших категорій в системі умов праці. Для того, щоб жити і задовольняти свої матеріальні і духовні потреби,людина повинна мати необхідні матеріальні кошти. Переважна більшість людей одержують винагороду,наймаючись на роботу як працівники і службовці. Цю винагороду прийнято називати заробітною платою.

Сутність поняття «заробітна плата» складна і багатостороння, тому розглядати її потрібно з різних позицій.

Розрізняють два аспекти заробітної плати - економічний і правовий. З економічної точки зору заробітною платою вважається вартість або ціна праці в грошовій формі як частка працівника в національному доході, що на еквівалентній основі виплачується йому за виконану роботу. Юридичною категорією заробітна плата стає тоді, коли нормами визначається розмір та порядок її виплати за виконану роботу.

Заробітна плата, з одного боку, є основним ( і часто єдиним) джерелом доходів найманих працівників, основою матеріального добробуту членів їхніх сімей, а з іншого боку, для роботодавців є суттєвою часткою витрат виробництва і ефективним засобом мотивації працівників до досягнення цілей підприємства.

Заробітна плата - це винагорода (обчислена, як правило, у грошовому виразі), яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності умов виконаної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Структурно заробітна плата складається з трьох частин: основна, додаткова, а також інші заохочувальні і компенсаційні виплати.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки ). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Крім вказаних видів заробітку, до фонду основної заробітної плати включається також суми процентних або комісійних нарахувань залежно від обсягу прибутків, отриманих від реалізації продукції (робіт, послуг) в тому випадку, коли вони є основною заробітною платою;суми авторського гонорару працівникам мистецтва, редакцій газет, журналів, телеграфного агентства, видавництва, радіо, телебачення й інших підприємств і оплата їх праці,яка здійснюється за ставками (розцінками) авторської винагороди, нарахованої на даному підприємстві.

Додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням робочих завдань і функцій. Це оплата відпусток, оплата перерви в роботі матерів, що годують немовлят, пільгових годин підліткам, часу виконання державних і громадських обов'язків, допомога в разі звільнення тощо.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік,премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які проводяться понад встановлені зазначеними актами норми. Зокрема, сюди відносяться суми оплати вимушених відпусток з ініціативи роботодавця з частковим збереженням заробітної плати; оплата простою не з вини працівника; винагорода за підсумками роботи за рік; винагороди за відкриття,винаходи, раціоналізаторські пропозиції; одноразові заохочення, матеріальна допомога, суми соціальних і трудових пільг працівникам - додаткові відпустки, доплати до державних пенсій, оплата за навчання в навчальних закладах дітей працівників підприємства; вартість путівок для лікування і відпочинку або суми компенсацій замість путівок тощо.

В економіці будь-якої країни заробітна плата виконує декілька функцій:

1. служить засобом матеріального стимулювання працівників, методом розвитку виробництва (стимулююча функція);

2. служить засобом порівняння частки працівника в фонді особистого споживання з його працею, як частиною колективної і всієї суспільної праці (порівняльна функція);

3. виражає наявні умови відтворення робочої сили, виступає засобом підтримання життя, розвитком вдосконалення людської особистості (відтворювальна функція);

4. виступає основою визначення загального рівня особистого споживання (регулююча функція);

5. служить засобом забезпечення соціальної справедливості, однакової винагороди за однакову працю (соціальна функцію).

Ці функції заробітної плати тісно пов'язані, і лише за умови їх сукупної наявності досягається ефективна організація заробітної плати. Протистояння, а тим більше гіпертрофія будь-якої з них, сприяє, як свідчить світовий і вітчизняний досвід, кризовим явищем в економіці.

В ринковій економіці організація заробітної плати здійснюється поєднанням:

§ державного регулювання;

§ договірного регулювання через укладання генеральних, галузевих, регіональних угод і колективних договорів на рівні підприємств, трудових договорів із найманими працівниками.

На сучасному етапі соціально-економічного розвитку країни особливо важливим стає вирішення основного завдання - встановити оптимальне співвідношення між державним та договірним регулюванням заробітної плати.

Державне регулювання оплати праці має ґрунтуватися на реальних фінансових можливостях країни і забезпеченості збалансованості інтересів усіх верств населення, а також реалізації норм, що містяться в Конвенціях і Рекомендаціях Міжнародної Організації Праці, Конституції України, Кодексі законів про працю.

У сучасних умовах економічної трансформації необхідно чітко визначити конкретні напрями впливу держави на заробітну плату, враховуючи, що оплату праці держава регулює прямими і непрямими методами.

Пряме регулювання - безпосереднє встановлення визначених параметрів і норм заробітної плати, що є обов'язковими для підприємств незалежно від форми власності і господарювання. Сфера такого регулювання встановлена Законом України «Про оплату праці»[2,210-218]. Відповідно до цього Закону таке регулювання проводиться за допомогою:

1. встановлення розміру мінімальної заробітної плати;

2. встановлення інших державних норм і гарантій;

3. встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності;

4. встановлення умов і розмірів оплати праці працівників бюджетного сектора економіки;

5. регулювання фондів оплати праці працівників підприємств-монополістів.

Непряме регулювання оплати праці проводиться шляхом:

1. оподаткування доходів працівників;

2. використання індексації трудових доходів;

3. компенсація працюючим втрати частини заробітку через затримання його виплати.

Одним з основних напрямків удосконалення регулювання оплати праці є обґрунтований розрахунок і періодичний перегляд розміру мінімальної заробітної плати на національному рівні.

Мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці. До мінімальної заробітної плати не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання(ст. 3 закону Україні)

Розмір мінімальної заробітної плати визначається з урахуванням:

· вартості величини мінімального споживчого бюджету з поступовим зближенням рівнів цих показників в міру стабілізації та розвитку економіки країни;

· загального рівня середньої заробітної плати;

· продуктивності праці, рівня зайнятості та інших економічних умов. [8,с.8-16]

2.2. Зайнятість населення і її основні форми

гідно із Законом України «Про зайнятість населення» [1,с.252 ], до зайнятого населення належать громадяни нашої країни, які проживають на її території на законних підставах, а саме:

· працюючи за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за кордоном;

· громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, що займаються індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, які беруть участь у виробництві;

· вибрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління чи суспільних об'єднаннях;

· громадяни, які служать у збройних силах, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, органах національної безпеки та внутрішніх справ;

· особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; які навчаються у денних загальноосвітніх школах, середніх спеціальних та вищих навчальних закладах;

· зайнятті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та громадянами похилого віку;

· працюючи громадяни інших держав, які тимчасово перебувають в Україні та виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.

Фахівці розрізняють такі форми зайнятості (додаток 1).

За тривалістю робочого часу зайнятість буває:повна, неповна, явна неповна, прихована неповна та часткова.[13]

Повна зайнятість - це є діяльність протягом повного робочого дня (тижня, сезону, року), що забезпечує дохід у нормальних для даного регіону розмірах.

Неповна зайнятість характеризує зайнятість конкретної особи або протягом неповного робочого дня, або з неповною оплатою чи недостатньою ефективністю. Неповна зайнятість може бути явною або прихованою.

Явна неповна зайнятість зумовлена соціальними причинами. Неповну робочу зайнятість можна вимірити безпосередньо, використовуючи дані про заробіток, відпрацьований час, або ж за допомогою спеціальних вибіркових обстежень.

Прихована неповна зайнятість відбиває порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничими чинниками. Вона пов'язана, зокрема, зі зменшенням обсягів виробництва, кризою виробництва, кризою в економіці та виявляється в низьких доходах населення і в низькій продуктивності праці.

Часткова зайнятість - це є добровільна неповна зайнятість.

За кількістю робочих місць на одно особу розрізняють основу і додаткову зайнятість, або первинну та вторинну.

Первинна зайнятість характеризує зайнятість за основним місцем роботи.

Вторинна зайнятість виникає тоді, коли окрім основної роботи чи навчання людина має додаткову зайнятість.

Зайнятість неповний робочий час - є робота неповну робочу зміну у зв'язку з неможливістю забезпечити працівника роботою на повну норму робочого часу або за бажанням працівника відповідно до цього соціальних потреб, а також у зв'язку з модернізацією або реконструкцією виробництва.

Тимчасова зайнятість - це є робота за тимчасовими контрактами. До категорії тимчасових належать працівники, які наймаються за контрактами на певний термін.

Сезонна зайнятість - це є зайнятість, що пов'язана з сезонною специфікою виробництва. Робота надається на певний період на умовах повного робочого часу й оформляється відповідним контрактом.

Якщо стандартна зайнятість обов'язково є зареєстрованою, то нестандартна може бути я зареєстрованою, так і незареєстрованою (нерегламентованою ). Остання за своїм характером розподіляється на тіньову та кримінальну. Розмежування тіньової та кримінальної зайнятості проводиться на основі того, що під тіньової зайнятістю розуміється, насамперед, економічна діяльність. Більшість як вітчизняних, так і зарубіжних економістів вважають, що проблема кримінальної зайнятості носить неекономічний характер, це є крадіжки і перепродаж краденого, рект, продаж наркотиків, корупція, проституція, послуги кіллерів тощо.

Нелегальна зайнятість - зайнятість, процедура реєстрації якої передбачена чинним законодавством, але громадянами навмисно приховуються. Причинами виступають різного роду чинники, серед яких є високі податки, правовий нігілізм, безпека функціонування бізнесу тощо.

Неформальна зайнятість це є сукупність економічних відносин, яким притаманний соціально-позитивний чи соціально-нейтральний характер; вони пов'язані з участю громадян, фізичних осіб в рамках дозволеної законом економічної діяльності, що здійснюється ними самостійно чи в межах дрібних виробничих одиниць, результати якої через різні причини не враховуються офіційно статистикою.

Механізм регулювання зайнятості населення

Держава може проводити активну і пасивну політику зайнятості. Активна політика зайнятості - це сукупність правових, організаційних та економічних заходів, які проводить держава з метою зниження рівня безробіття: профорієнтація, професійна підготовка та перепідготовка населення, організація громадських робіт, сприяння у пошуках роботи, кредитування малого підприємства, фінансова підтримка підприємств у збереженні робочих місць, розвиток системи органів служби зайнятості.

Пасивна політика зайнятості - це сукупність заходів, які направлені на згладжування негативних наслідків безробіття: грошова допомога безробітним і членам їх сімей, пільги.

Виділяють 3 основні моделі державної політики зайнятості:[]

1. Європейська модель передбачає скорочення числа зайнятих при підвищенні виробництва праці, що призводить до росту доходу. Така політика передбачає дорогу систему допомог для великої кількості безробітних.

2. Скандинавська модель передбачає забезпечення зайнятості практично всіх трудящих шляхом утворення робочих місць в державному секторі середніми умовами оплати праці. Така політика проводиться в основному на державні кошти, дефіцит яких призводить до спаду виробництва, безробіття.

3. Американська модель орієнтується на утворення робочих місць для значної частини економічно активного населення, які не потребують високої продуктивності. При такому підході безробіття формально зменшується, але збільшується кількість людей з низькими доходами.[10,183с.]

Основні шляхи забезпечення зайнятості населення можна представити у такий спосіб (додаток 3)

Використана література

1. Закон України «Про зайнятість населення»// Закони України. - К.: Ін-т законодавства - 1996. - Т.1. - с. 252

2. Закон України «Про оплату праці»//Закони України.-К.: Ін-т законодавства - 1997. - Т.8. - с.210-218

3. Адамчук В.В., Ромашов О.В., Сорокина М.Е. Экономика соціологія труда. - М.: ЮНИТИ - 2000

4. Баланда А.Л. Неформальна зайнятість (методологія і методика дослідження) : Автореф.дис.к.е.н. - К.: 1999

5. Волкова О.В. Ринок праці. Навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури. - 2007. - 624с.

6. Воробйов Є.М., Гриценко А.А., Кім М.М., Лісовицький В.М. Економічна теорія. - Х.: - ФОП Чиженко С.Ю.,2006. - 396с.

7. Горлачук В.В., В'юн В.Г., Песчанська І.М., Сохнич А.Я. та ін..Управління земельними ресурсами: Підручник/ За ред..д.е.н. проф.. Горлачука В.В., 2-е вид. виправлене і перероблене. - Львів. : « Магнолія плюс »; видавець СПЮ ФО Піча В.М. - 2006. - 443с.

8. Данилишин Б.М -Шеф-редактор./ Зайнятість та ринок праці - К.:РВПС України НАН України, 2008. - 200с.

9. Дарманська Г.О., Рижа Т.В. Облік розрахунків з оплати праці: Навчальний посібник: Лекції, завдання для виконання практичного заняття (ділова гра), підбір документів для виконання практичного завдання, завдання для самостійного виконання. - К.: КНТ, 2009 -336с.

10. Дідківська Л.І., Головко Л.С. Державне регулювання економіки. - К.: Знання-Пресс. - 2000

11. Калинина А.В. Економіка праці: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: МАУП. - 2004. - 272с.

12. Лісовицький В.М. Мікроекономіка. Навчальний посібник. Видання 3-є. Доповнене і дороблене. - К.:Кондор. - 2007. - 164с.

13. Смит А. Исследование о природе и причинах багатства народов. Пер. с англ. - М. - 1993. - 148с.

14. Соловій І.П., Іванішин О.Т., Ловний В.В., Тучин Ю.І., Часновський О.Г. Землекористування : еколого - економічні проблеми, конфлікти, планування.

Навчальний посібник. Львів.: Афіша. - 2005. - 400с.

15. http://library.if.ua

16. http://buklib.net

17. http://www.ukrstat.gov.ua/

Додатки

Додаток 1

Я - основа всього добробуту, спадщина мудрості, бережливості та передбачливості.

Я - радість і спокій бідняків, нагорода багачів, права рука капіталу і тихий партнер багатьох тисяч процвітаючих.

Я - втіха вдовам і старцям, - наріжний камінь безпеки від біди і нестатку. Я - передавана у спадок дітям, як найцінніша річ.

Я - найкращий плід важкої праці. Честь мене поважає. Зараз я покірна, стою перед кожною людиною, змушуючи її зрозуміти, що я значу і володіти мною.

Я росту піднімаюсь у своїх достоїнствах упродовж незліченних днів, тож здаюся бездільною. Моя цінність зростає, ніколи не слабне, не припиняється. Вогонь та елементи, яким я протистою, не можуть мене зруйнувати.

Мої власники вчаться вірити в мене і незмінно стають завидниками. Тоді, як усе слабне й рушиться, Я виживаю. Століття знаходять мене молодшою, зростаючою, сповненою сил.

Зневажливо говорять недобрі слова про мене. Фінансові шарлатани атакують мене. Я ж заслуговую на довіру. Незмінно я перемагаю і ті, що творять, не можуть мене відкинути.

Корисні копалини та нафта ідуть із мене. Я виробляю їжу, створюю основу для кораблів і фабрик, фундаменти банків.

Я настільки всезагальна, що тисячі, не думаючи і не знаючи мене, проходять повз мене.

Я - земля.

Лоу Скот

Додаток 2

Схема 1. Класифікація форм зайнятості[13,61с.]

Рівень економічної активності населення за статтю, віковими групами та місцем проживання у 2009 році (у середньому за період, у % до загальної кількості населення відповідної вікової групи)

	Всього	у тому чіслі за віковими групами, років	Працездатного віку
		15-24	25-29	30-39	40-49	50-59	60-70
Все населення	63,3	41,9	80,6	84,8	83,7	63,2	23,8	71,6
жінки	58,1	36,5	72,3	79,9	83,2	56,5	21,8	68,4
чоловіки	69,2	47,1	88,6	89,9	84,4	71,5	27	74,7
міське населення	61,8	39,1	81,8	85,2	83,6	60,4	15,6	71
сільське населення	67,1	48,5	77,2	83,9	84,1	69,9	40,1	73,1