Сучасні економічні теорії діяльності олігополії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра економічної теорії

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Мікроекономіка»

на тему: «Сучасні економічні теорії діяльності олігополії»

Київ - 2011

Зміст

Вступ

1. Сутність олігополії

1.1 Загальна характеристика олігополістичного ринку

1.2 Особливості ціноутворення

1.3 Основні моделі олігополії в залежності від ціноутворення

2. Економічні наслідки олігополії

2.1 Оцінка суспільної ефективності олігополії

2.2 Антимонопольна політика в Україні

Висновки

Вступ

Олігополія належить до ринкових структур, які є найбільш поширеними в сучасній економіці. Вона займає проміжне положення між досконалою конкуренцією і монополією, при цьому є ближчою до монополії. Це галузь, в якій більша частина продажу здійснюється кількома великими фірмами, кожна з яких спроможна впливати на ринкову ціну власними діями. Олігополія існує, коли число фірм в галузі настільки мале, що кожна з них у визначенні своєї цінової політики повинна приймати до уваги реакцію з боку конкурентів. Зазвичай на олігополістичних ринках панує від двох до десяти фірм, на які припадає половина і більше загальних продажів продукту.

Олігополістичний ринок формується за умови досягнення високого ступеня концентрації виробництва. Олігополістичний ринок характеризується не багаточисельністю, тобто коли на ринку функціонує небагато фірм. Так, коли ми чуємо “Велика трійка”, “Велика четвірка”, “Велика шестірка”, то очевидно, що галузь є олігополістичною.

Олігополії можуть бути або однорідними, або диференційованими, тобто в олігополістичній галузі можуть випускати стандартизовані або однорідні продукти. До стандартизованих продуктів олігополістичної галузі можна віднести - цемент, гіпс, свинець, технічний спирт, мідь, цинк, сталь та ін. З іншої сторони, фірми, які випускають споживчі товари: автомобілі, шини, миючі засоби, кукурудзяні та вівсяні пластівці, багато побутових електроприладів, є диференційованими олігополіями.

1. Сутність олігополії

1.1 Загальна характеристика олігополістичного ринку

Олігополія - це ситуація в галузі, де велика частина продажу здійснюється декількома фірмами, кожна з яких здатна здійснювати вплив на ринкову ціну своїми власними діями. Наприклад, в автомобільній промисловості домінуюче становище займають декілька крупних фірм, назви яких відомі всім.

Оскільки кожний олігополіст має невелику кількість конкурентів, його дії, як правило, будуть здійснювати помітний вплив на кожного з них. Тому при намаганні максимізувати прибуток він повинен мати на увазі свої взаємовідносини з цими суперниками. Відповідно, олігополіст повинен намагатись передбачати дії своїх конкурентів та їх реакцію на його власні дії. Потрібно знати, що його суперники будуть робити те ж саме.

Щодо пошуку олігополістом оптимального обсягу випуску продукції, то як у короткотерміновому, так і в довготерміновому періодах ситуація повністю нагадує ринок чистої монополії. Єдина відмінність - крива попиту на продукцію олігополістичної фірми має більш пологий характер.

Утворення олігополістичних ринків відбувається внаслідок високої концентрації ринків, яка здійснюється завдяки деяким причинам:

1. Економія від масштабу. В деяких галузях крупні фірми виробляють дешевшу продукцію, ніж дрібні. Якщо в галузі має місце економія від масштабу при всіх обсягах випуск, то ця галузь є природною олігополією. Тобто природна олігополія - це ситуація, при якій мінімальний ефективний масштаб є достатньо великим відносно загального обсягу попиту, що призводить до того, що в галузі існує тільки декілька фірм, достатньо великих, щоб виробляти ефективно. Ця економія від масштабу створює перешкоди до вступу, які не дозволяють вільно входити потенційним конкурентам.

Головна перешкода до вступу в галузь - це створення великомасштабного виробництва, проте для фірми, яка тільки починає справу, це дуже складно.

Відносна можливість економії від масштабу істотно відрізняється у різних галузях. Чим складніша продукція, тим мінімально ефективний розмір підприємств у процентах до обсягу попиту на пропозицію галузі буде вищим. Проте економія від масштабів виробництва - не єдине джерело концентрації і створення перешкод до вступу.

2. Злиття. Врешті-решт воно здійснюється теж заради економії від масштабу або посилення позицій на ринку. Злиття здійснюється або між декількома рівними фірмами, або шляхом поглинання фірм-аутсайдерів великими фірмами.

3. Ефективність. Це джерело концентрації ринків має місце у випадку, коли деякі фірми, підвищуючи свою ефективність, розширюють свій вплив на ринку за рахунок суперників.

4. Вдача (успіх). Навіть якщо ефективність усіх фірм в середньому однакова, деякі з них можуть розширюватись більше, ніж інші. Просто внаслідок того, що вони переживають тривалий період успіху, а у конкурентів деякі періоди бувають невдалими.

В умовах олігопольного ринку можлива диференціація продукції. Значущість диференціації продукції для будь-якого ринку залежить від того, наскільки покупці сприймають конкуруючі продукти як різні.

У більшості випадків диференціація продукції була породжена продавцями, які реагували на різноманітні смаки споживачів і намаганням до різноманітності. Виробники постійно шукають характерні особливості, які дозволили б відрізняти їх вироби від виробів своїх суперників. Деякі продукти більше від інших прилаштовані до диференціації, наприклад, у сільському господарстві картопля - це картопля. На олігопольних ринках, притаманних галузям з капіталоємними виробництвами (автомобілі, верстати, устаткування), складніше диференціювати продукт, ніж на ринку монополістичної конкуренції протилежних напрямках. З одного боку, проста зацікавленість фірм у максимізації сукупного прибутку галузі шляхом змови і спільних дій фірм у випадку, якщо б вони були єдиним монополістом. Змова - це явна або мовчазлива угода між фірмами в галузі з метою встановлення фіксованих цін і обсягів випуску або ж у цілях обмеження якимось іншим чином суперництва між ними.

З іншого боку, егоїстична зацікавленість кожного продавця в максимізації своїх власних прибутків. Навіть якщо внаслідок цього зменшується загальна величина прибутку галузі. Інакше кажучи, інтерес можна виразити так: "великий шматок від маленького тістечка, можливо, ліпше, ніж маленький шматок від великого".

Перша з наведених тенденцій ґрунтується на змові. Центральна проблема аналізу олігополії полягає в передбаченні того, в якому випадку буде мати місце змова. Економісти ще не повністю розв'язали цю проблему, але вони виявили цілу низку факторів, які роблять змову більш-менш ймовірною.

Фактори появи змови:

1. Ймовірність змови вища, якщо правова система сприяє явним угодам з метою підвищення цін і обмеження обсягу виробництва.

2. Ймовірність змови тим вища, чим менша кількість фірм повинна бути до неї причетна (коли фірм багато, складніше змовитись).

3. Ймовірність змови вища в тому випадку, коли фірмам легко домовитись про найкращі спільні дії і коли угода такого роду повинна досягатися лише час від часу (коли велика різниця у витратах, то складніше домовитись фірмам про постійні ціни).

4. Ймовірність продовження договірних угод тим вища, чим легше виявляються порушення в рамках угод (фірмам важко контролювати дотримання угод).

5. Змова, що призводить до зростання цін і зростання прибутків, заохочує нові фірми до вступу в галузь. Тому, щоб змова була прибутковою в довготерміновій перспективі, фірмам на олігопольному ринку необхідно запобігати проникненню нових фірм на ринок.

Теорія і практика господарювання свідчить про різноманітність форм олігополістичної поведінки. По-перше, це явна змова або утворення Картелів. Картелі - це форми угоди про ціни й обсяги виробництва. Батьківщиною картелів вважається Німеччина. В сучасних умовах найбільш відомим міжнародним картелем є ОПЕК -картельна угода 12 країн, що добувають нафту.

По-друге, якщо законами заборонені явні змови (а у більшості розвинутих країн це так), то фірми можуть досягти консенсусу шляхом мовчазливої змови. Механізм мовчазливої змови визначається лідерством у ціноутворенні. Першими піднімають ціни фірми - лідери у ціноутворенні, натякаючи цим, що іншим фірмам на олігопольному ринку треба робити те ж саме.

По-третє, втримання вступу на ринок. Фірми на олігополістичному ринку здійснюють практику втримання цін, щоб витіснити потенційних суперників. Інколи це призводить до хижацького ціноутворення у формі демпінгу - продажу товару за ціною нижче витрат, щоб витіснити небажаних потенційних конкурентів з ринку.

1.2 Особливості ціноутворення

Олігополістичне ціноутворення виявляє дві взаємопов'язані тенденції: з одного боку, ціни олігополістичного ринку негнучкі, вони змінюються рідше, ніж в умовах досконалої конкуренції і навіть чистої монополії; з іншого боку, - найбільш імовірно, що коли ціни змінюються, то одночасно у всіх фірм, - це відображає схильність олігополістів до таємної змови. Розроблені моделі олігополістичного ціноутворення призначені для пояснення його стабільності.

Модель „ламаної кривої попиту” ілюструє негнучкість олігополістичних цін. Модель описує імовірну поведінку фірм-конкурентів у ситуації, коли одна з них почне змінювати ціну. Інші фірми можуть або слідувати зміні ціни, або її ігнорувати.

Коли фірми слідують зміні ціни, то при її зниженні ціни однією з фірм обсяг її продажу збільшиться незначно, тому що інші фірми також почнуть знижувати ціни. Якщо ж одна з фірм підвищить ціну, то не буде витіснена з галузі, її обсяг продажу значно не скоротиться. Такого типу реакція характерна для нееластичного попиту, якому відповідає крива (рис.1).

Коли фірми ігноруватимуть зміну ціни, то при зниженні ціни однією з них обсяг її продажу суттєво зросте, а якщо одна фірма підвищить ціну, то сама втратить покупців, обсяг її продажу значно впаде. У цьому випадку попит є більш еластичним і відповідає кривій попиту на рис.1.

Рис.1 Модель ламаної кривої попиту

Логіку реакції фірм відображає зламана у точці рівноважної ціни крива попиту. Ситуацію зниження ціни відображає відрізок кривої попиту , а ситуацію підвищення ціни - відрізок . Ліворуч від точки переважаючої ціни крива попиту полога, а попит більш еластичний, праворуч - крива попиту стрімка і відповідає нееластичному попиту. На рис.1 нанесені також криві граничного виторгу і , які відповідають відрізкам кривої попиту і . Оскільки крива попиту в точці зламана, то крива граничного виторгу на обсязі має розрив.

Ламана крива попиту пояснює, чому зміни ціни в олігополістичних галузях, де немає таємної змови, відбуваються дуже рідко. Кожна фірма може передбачити, що будь-яка зміна ціни погіршить її становище. Якщо вона підніме ціну, то втратить значну частину своїх покупців, оскільки попит еластичний, а якщо вона знизить ціну, то за нееластичного попиту обсяги продажу зростуть незначно. До того ж зниження ціни може викликати цінову війну. Коли фірма виробляє оптимальний обсяг, визначений за правилом , то зміна рівня граничних витрат в межах розриву кривої ніяк не вплине на обсяг виробництва чи ціну, що є додатковим свідченням негнучкості олігополістичного ціноутворення.

Рис. 2 Цінові стратегії у випадку дилеми олігополістів

«Дилема олігополістів» - це модель олігополістичного ціноутворення, в якій кожна фірма, вирішуючи проблему рівня цін, діє в умовах, що виключають співробітництво, самостійно реалізує свій потенціал, але зважає на своїх конкурентів (рис. 2). На ринку лише два продавця (фірма 1 і фірма 2), кожен з яких може встановити або низьку, або високу ціну. Якщо обидві фірми встановлюють високу ціну, то кожна одержить прибуток в розмірі 20 тис. грн., а якщо обидві встановлять низьку ціну, то прибутки кожної становитимуть лише 15 тис. грн. Таким чином, тут є стимул як до змови, так і до обману суперника.

Якщо одна фірма встановить високу ціну, а інша низьку, то фірма, що має низьку ціну, одержить 30 тис. грн. прибутку, а та, що має високу - лише 10 тис. грн. Коли б фірми могли б діяти спільно, вони призначили б високу ціну, але якщо вони діють незалежно, тоді їм краще триматись низької ціни. Наприклад, якщо перша фірма призначає високу ціну, то друга фірма максимізує прибуток, знижуючи свою ціну. Якщо фірма 1 призначить низьку ціну, то фірма 2 одержить більше, якщо також знизить ціну, уникаючи зменшення прибутку. Таким чином, фірма 2 максимізує свій прибуток, встановлюючи низьку ціну при будь-якому рішенні суперника. Розрахунки першої фірми аналогічні, тому фірма 1 також завжди призначає низьку ціну. Стан обох фірм утім є гіршим, ніж у випадку змови і призначення обома високих цін.

Для учасників таємних і явних змов характерна тенденція до максимізації сукупних прибутків всіх учасників. Їх поведінка схожа на поведінку монополіста. Найбільш поширеною формою явної змови є картель.

Рис. 3 Модель картелю

Модель картелю відповідає ситуації, коли фірми офіційно укладають угоду, узгоджують ціну, галузевий обсяг випуску і квоту кожного учасника. Картель діє як фірма - монополіст. Рис. 3 пояснює механізм картельної угоди та її наслідки. Якби галузь з невеликою кількістю однакових фірм діяла як конкурентна (рис. 3 а), то довгострокова рівновага досягалася би в точці , а кожна фірма за рівноважною ціною не одержувала б економічного прибутку (рис. 3 б), перебуваючи у стані беззбитковості.

Для розрахунку ціни та обсягу випуску картелю використовується модель ціноутворення монополії. Рівноважний обсяг для картелю знаходиться за правилом, рівновага досягається на обсязі за ціною. За цією ціною узгоджується квота кожного учасника так, щоб сума всіх квот була рівна сукупному обсягу картелю. Як видно з рис. 3 б, одержавши квоту, типова фірма - учасник картелю починає отримувати економічний прибуток в розмірі площі прямокутника . Але за високою картельною ціною фірма могла б розширити випуск, досягнувши рівноваги і одержати б значно більший прибуток, рівний площі фігури. Спокуса розширити виробництво вступає в суперечність з картельною угодою і загрожує її існуванню. Якщо всі учасники картелю підуть на таке порушення, то галузевий випуск зросте, а такий обсяг можливо реалізувати лише за дуже низькою ціною, нижчою, ніж конкурентна (рис. 3 а). Цим пояснюється нестійкість картелювання.

Дотримання картельної угоди суперечить ефективності виробництва і зменшує суспільний добробут, подібно до монополії. Тому картелювання забороняється антимонопольним законодавством у багатьох країнах.

Таємні угоди не оформляються офіційно, їх важко виявити. Проте вони дозволяють досягти згоди відносно цін на продукцію чи ринкової частки кожного учасника. В результаті змови олігополія стає подібною до монополії за рівнями виробництва і цін.

Модель „лідерства в цінах” є поширеним засобом координації поведінки олігополістів за відсутності змови. З мовчазної згоди учасників ринку найбільшій або найефективнішій фірмі галузі відводиться роль цінового лідера, решта встановлюють ціни слідом за ним і не змінюють їх доти, доки лідер не проголосить про нову зміну своєї ціни. Поступово підвищуючи ціни, галузь може досягти такого високого рівня цін, як картель. Ціновий лідер вдається до зміни цін не часто. Він не реагує на незначні зміни у витратах або у попиті на його продукцію. Перегляд цін відбувається лише тоді, коли зміни стосуються всієї галузі і є досить значними.

Модель ціноутворення „витрати плюс” - це практичний метод, за яким фірма оцінює свої витрати на деякому плановому рівні і встановлює процентні накидки на витрати з таким розрахунком, щоб забезпечити середній прибуток у довгостроковому періоді - приблизно 15% на весь вкладений капітал. Так визначають стандартну ціну, яка слугує базою для подальшого коригування її рівня.

Оскільки олігополія є структурою, близькою до монополії, вона має подібні економічні наслідки для суспільства: у більшості випадків високі бар'єри вступу в галузь призводять до обмеження випуску і встановлення вищих цін, виникають безповоротні суспільні втрати, не забезпечується ні виробнича ефективність, ні ефективність розподілу ресурсів.

1.3 Основні моделі олігополії в залежності від ціноутворення

Важливою формою ринкової структури є олігополія. На олігополістичних ринках одна з другою конкурують лише кілька фірм, і входження в ці ринки нових підприємств погіршено. Товар, що виготовляється, може бути диференційований (наприклад, автомобілі) і недиференційований (сталь). Монопольна влада і прибуток в олігополістичних галузях промисловості частково залежать від того, як взаємодіють підприємства. Наприклад, якщо взаємодія має тенденцію до співробітництва, а не до конкуренції, підприємства можуть призначати ціни, що значно перевищують граничні витрати, й отримувати великий прибуток.

У деяких олігополістичних галузях підприємства співробітничають, а в інших -- агресивно конкурують, хоча це і веде до зниження прибутку. Кожне підприємство, приймаючи рішення, повинно зважити на реакцію своїх конкурентів. Щоб вивчити олігополістичні ринки, необхідно розглянути ряд основних принципів стратегії підприємств.

Важливою формою ринкової структури є картель. На картелізованому ринку декілька підприємств або й усі вступають у відверту змову -- вони координують свої ціни й обсяги виробництва, щоб маскувати свої спільні прибутки. Картелі можуть виникати на ринках, які раніше були конкурентами, як це було з ОПЕК.

На перший погляд картель може видатись чистою монополією. Здається, що підприємства у картелі діють як частини однієї великої компанії. Але картель суттєво відрізняється від монополії. По-перше, оскільки картелі рідко контролюють весь ринок, вони повинні рахуватися з тим, як їхня політика цін вплине на обсяг виробництва некартельованих підприємств. По-друге, члени картелю не є частинами однієї великої компанії і в них може з'явитися спокуса "обдурити" своїх партнерів, знижуючи ціни і захоплюючи частину ринку. Як наслідок, багато картелів мають схильність до нестабільності та являють собою тимчасову ринкову структуру.

Існує чотири основні моделі олігополії: модель ламаної кривої попиту; олігополія, основана на таємній змові; лідерство в цінах і ціноутворення за принципом "витрати плюс".

Оскільки таємні змови недовговічні, олігопольні фірми, як правило, прагнуть стабільності, особливо щодо цін. Саме тому жорсткість цін нерідко притаманна олігопольним галузям господарства. Навіть коли витрати або попит міняються, підприємства не схильні до зміни цін. Якщо знижуються витрати або падає ринковий попит, підприємства не поспішають знижувати ціну, бо їх можуть неправильно зрозуміти конкуренти. Через це може початися війна навколо ціни. А коли витрати або попит зростають, то підприємства вагаються, чи підвищувати їм ціни, оскільки побоюються, що їхні конкуренти можуть і не підняти свої ціни і тоді вони втратять значну частку ринку.

Така жорсткість цін є основою моделі ламаної кривої попиту, характерної для олігополії. Відповідно до цієї моделі кожна фірма стикається з кривою попиту, з ламаною в точці переважаючої ціни Ц, що показано на рис. 4. Якщо ціни вищі Ц, крива попиту дуже еластична П1. Причина полягає ось у чому: фірма вважає, що коли вона підніме ціну вище Ц, решта фірм не наслідуватимуть її і вона втратить значну частину свого паю на ринку. З іншого боку, підприємство вважає, що коли воно встановить ціну менше Ц, інші підприємства наслідуватимуть його, оскільки не захочуть втрачати своєї частки на ринку, і тому збут розширюватиметься, допоки нижча ринкова ціна збільшуватиме сукупний ринковий попит. Крива попиту у цьому випадку нееластична П2.

Оскільки крива попиту підприємства ламана, то крива її граничного доходу переривається. Нижня частина кривої граничного доходу відповідає менш еластичній частині кривої попиту. Як наслідок, витрати підприємства можуть мінятися, не викликаючи зміни цін. На рис. 4 показано, що граничні витрати можуть зростати, але однаково дорівнюватимуть граничному доходові за того ж рівня обсягу виробництва. Ціна залишиться незмінною

Модель ламаної кривої попиту дуже проста, вона показує, що ціни олігополії не гнучкі або жорсткі, але не пояснює принципів олігопольного ціноутворення. Насамперед вона ніяк не пояснює, чому підприємства зупинились саме на ціні Ц, а не встановили якусь іншу. Ця модель наочно показує жорсткість цін, але ніяк її не пояснює. Жорсткість цін пояснюється передусім бажанням підприємства уникнути спільної руйнівної конкуренції цін.

Невизначеність, властива ціноутворенню, сприяє таємній змові. Олігополісти, що беруть участь у таємній змові, прагнуть максимізації загальних прибутків, тобто певною мірою поводяться так само, як і монополісти. Зміни попиту і витрат, наявність великого числа фірм, шахрайство за допомогою цінових скидок, економічні спади й антитрестовські закони є перепоною для олігополії, що ґрунтується на таємній змові.

Однією із основних перепон до прихованого договірного ціноутворення є те, що підприємствам важко домовитися (не вступаючи в переговори) про те, якою буде ціна. Угода стає особливо проблематичною, коли витрати і попит міняються і разом з ними міняється ціна. Лідерство у ціноутворенні являє собою форму неприхованої змови, що допомагає розв'язати цю проблему. Підприємство-лідер встановлює ціну, а інші підприємства його наслідують. Таке рішення спрощує проблему погодження цін: достатньо встановити ту ціну, яку призначає лідер.

Встановлення ціни лідером залежить від того, чи обмежуватимуть інші фірми за відповідних цін обсяги виробництва, щоб ринкові частки залишилися приблизно такими ж, або ж розширюватимуть виробництво за умови підвищення цін. Якщо інші підприємства обмежуватимуть виробництво, то лідер може встановити загальну ціну, максимізуючи прибуток. Або лідер може стати домінуючим на ринку підприємством, яке встановлює ціну, максималізуючи його власний прибуток, а решта підприємств самі регулюватимуть обсяг виробництва.

При ціноутворенні за принципом "витрати плюс", або накидки, олігополісти, щоб визначити ціну, вираховують свої витрати на одиницю продукції за певного планового рівня виробництва і додають "накидку" у розмірі певного відсотка.

Ринкові частки в олігопольних галузях звичайно визначаються на основі нецінової конкуренції. Олігополісти надають особливого значення неціновій конкуренції, тому що для конкурентів обтяжливі витрати на повторну рекламу і зміну продукту, а олігополісти володіють достатніми ресурсами, щоб фінансувати нецінову конкуренцію. Отже, хоча нецінова конкуренція -- основна риса як галузей з монопольною конкуренцією, так і олігопольних галузей, останні, як правило, мають значніші фінансові ресурси, що дає їм змогу повніше займатися неціновою конкуренцією.

олігополія ціноутворення антимонопольний

2. Економічні наслідки олігополії

2.1 Оцінка суспільної ефективності олігополії

Оскільки олігополія за своїм характером досить близька до чистої монополії та інколи на неї перетво­рюється, оцінки економічної ефективності їх теж до­сить близькі.

Передусім дослідники звертають увагу на те, що, оскільки крива попиту на продукцію олігополіста завжди має спадний характер, то для нього ціна та граничний доход ніколи не збігаються. Тому коорди­нати точки перетину кривих граничного доходу та граничних витрат завжди лежатимуть лівіше від мі­німального рівня середніх витрат. Можна впевнено сказати, що олігополіст завжди обирає таке співвід­ношення "ціна-обсяг", яке містить обсяг менший, а ціну вищу, ніж на конкурентному ринку. Особливо це властиве для таємного зговору та ціноутворення за методом "витрати плюс".

Олігополіст отримує економічний прибуток не тільки у короткотерміновому, а й у довготерміновому періоді. Це пов'язане з існуванням досить вагомих бар'єрів для вступу в галузь, нехай і не настільки важких для подолання як при чистій монополії, але які все таки обмежують вступ у галузь нових конку­рентів. Отже, суспільство, погодившись на існування олігополістичного ринку, змушене як обмежувати своє споживання, так і платити вищу ціну за продук­цію олігополістичної галузі.

На думку деяких економістів, олігополія -- це ще небажаніша модель ринку, ніж чиста монополія. Чис­та монополія є очевидною та перебуває під постійним контролем держави. Олігополія може маскуватися під монополістичну конкуренцію, проводити приховану політику узгодження цін, обходити антимонопольне законодавство, але насправді реалізовувати ті самі принципи ринкової поведінки, що й чиста монополія. Отже, рекомендується відповідним чином удоскона­лити антимонопольне законодавство, щоб точніше розпізнавати олігополію та вживати дійових заходів щодо її обмеження.

Це стосується також господарського законодавства України. Наша держава робить лише перші кроки у вирішенні питання обмеження монополізму взагалі та олігополії зокрема. Перший законодавчий акт у цій галузі -- Закон України "Про обмеження монополіз­му та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", прийнятий у 1992 р. Ним, зокрема, було введено поняття "монопольне становище" виробника: таким визнається становище господарюючого суб'єкта, при якому його частка на ринку певного товару становитиме понад 35%. Можна уявити гіпотетичну ситуацію, що у галузі існує лише три підприємства, що мають однакову частку на рин­ку -- 33,3%. У цьому разі законодавство не визнає монопольного становища жодного з них, а тому до цих виробників не можуть бути застосовані антимо-нопольні заходи. Однак така ситуація суперечить здо­ровому глузду!

Існує інша очка зору на роль олігополії в економіч­ній системі, яку свого часу обгрунтували економісти Й. Шумпетер та Дж. Гелбрейт. Визнаючи певні втра­ти суспільства від панування олігополістичної конку­ренції в окремих галузях виробництва, вони вважали, що ці втрати у багато разів перекриваються виграшем від впливу олігополій на науково-технічний прогрес.

Існування значних олігополістичних форм господарю­вання, які мають реальну ринкову владу, послідовники Й. Шумпетера та Дж. Гелбрейта визнають необхідною умовою для досягнення швидких темпів удосконалення науки і техніки. Це пов'язано з тим, що сучасні наукові дослідження потребують значних кош­тів, виділити які здатні тільки великі олігополії. Крім того, саме стабільність ринкового становища олігополії, економічний прибуток, що вона отримує, дає змогу приймати рішення про фінансування стратегічних досліджень з віддаленим терміном по­вернення.

Таким чином, у розд. З ми з'ясували особливості поведінки виробників на різних ринках товарів: конкурентному, монопольному, олігополістичному та монополістичної конкуренції. Однак виробник є не тіль­ки продавцем продукту, а й одночасно покупцем ресурсів. У наступному розділі аналізується поведінка виробника на ринку ресурсів.

2.2 Антимонопольна політика в Україні

Антимонопольна політика й антимонопольне законодавство не мають на меті заборону або ліквідацію монопольних утворень. У товаристві склалося розуміння того, що монополія як чинник зростання прибутку не може бути знищена. Тому реальне завдання антимонопольної політики полягає в тому, щоб поставити діяльність монополії на державний контроль, виключити можливість зловживання монопольним положенням.

К. Маркс ще в середині минулого сторіччя приходив до висновку, що поява монополій потребує державного втручання. Головна ціль цього втручання полягає в захисті і зберіганні вільної конкуренції, якої загрожують монопольні тенденції. Конкретно можна сформулювати такі цілі: обмеження монополій, підтримка і сприяння малому бізнесу, захист прав споживача.

Існують дві основні форми боротьби з монополіями:

1. попередження створення монополій;

2. обмеження використання монопольної влади.

Для проведення антимонопольної політики держава створює антимонопольні служби, основною задачею яких є контроль монополістичних тенденцій у країні. Антимонопольні служби не є частиною законодавчої влади, але їхня компетенція дозволяє їм виконувати дорадчу функцію.

Подібні організації не мають права діяти авторитарними методами, наприклад, закривати підприємства. Але вони можуть змусити підприємство, що домінує на ринку, відновити постачання продукції тому одержувачу, якому в цих постачаннях було протизаконно відмовлено. Усе їхні рішення обов'язкові для виконання. У противному випадку накладаються грошові штрафи, передбачені законодавством за порушення антимонопольного закону. При цьому необхідно відзначити, що всі рішення антимонопольної служби повинні підлягати перевірці державними судами. Крім здійснення процесу демонополізації антимонопольна служба покликана боротися зі зловживаннями. Така боротьба може бути ефективної тільки при активній участі споживачів. Тому широкі маси населення повинні розуміти практичне значення антимонопольної політики в повсякденному житті. Допомогти в цьому повинна насамперед преса й інші засоби масової інформації. Пресі повинно даватися право на відповідне повідомлення, але лише в об'єктивній і чесній формі, без якийсь дискредитації. Кожна антимонопольна служба повинна мати співробітника для зв'язку з пресою, що повідомляє про діяльність служби і коментує її.

На Україні єдиною монопольною службою держави, крім самої держави, є Антимонопольний комітет України, про функції і задачі котрого вже було сказано вище.

Безумовно, від проведення антимонопольної політики в теперішніх важких економічних умовах України чудес очікувати не припадає. Але дуже важливо, щоб проведення антимонопольної політики завоювало довіру і підтримку населення, щоб люди знали, що вони можуть звернутися в антимонопольні служби зі своїми проблемами. Необхідно переконати людей, що вільна конкуренція є добром для усіх.

Висновки

Крім чинників, що визначають ринковий попит і ринкову пропозицію, рівень рівноважної ціни залежить від характеристик ринку, на якому здійснюються торгові операції. Характеристики ринку формуються як умовами його функціонування (відкритий - закритий|, організований - стихійний| і ін.), так і об'єктами здійснюваних|скоюваних,чинених| на нім операцій|угода|(нерухомість, послуги, патенти, облігації і ін.). Сукупність декількох характеристик ринку утворює його структуру, або тип. Шляхом поєднання різних властивостей ринку можна скласти велике число ринкових структур, але|та| найбільш поширеними з|із| них на ринку благ є|з'являтися,являтися| олігополія, довершена|досконалий| конкуренція, монополія і монополістична конкуренція.

В умовах олігополії специфічним чинником|фактор| ціноутворення є|з'являтися,являтися| багатоваріантний стратегічний план реакції виробника на очікувані|сподіваний| дії нечисленних|нечисленний| конкурентів. Через неоднозначності у відповідь реакцій олігополістів| не існує єдиної теорії олігопольного| ціноутворення. Але|та| у будь-якому випадку|в будь-якому разі| ціна на ринку олігополії пропозиції|речення| за інших рівних умов перевищує ціну, що складається на ринку довершеної|досконалий| або монополістичної конкуренції, і нижче за монопольну ціну.

Размещено на Allbest.ru