Політика зайнятості населення в Україні

Размещено на http://allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Політика зайнятості населення в Україні

1.1 Безробіття, її форми, причини і соціально-економічні наслідки

1.2 Види безробіття, та їх характеристика

1.3 Безробіття в Україні

2. Проблеми зайнятості населення в Україні

2.1 Державна політика зайнятості й соціальний захист безробіття

2.2 Біржа праці

3. Основні тенденції формування розподілу і використання трудових ресурсів в Україні

Висновок

Список літератури

Додатки



Вступ

Актуальність обраної теми полягає в тому, що в Україні відбувається процес глобалізації та формування ефективного механізму ринку праці за рахунок перебудови його структурних елементів та характеру втручання держави у процеси на ринку праці.

Мета даної курсової роботи - розкрити проблеми сучасного стану трудових ресурсів України, визначити шляхи їх максимально ефективного використання в умовах переходу до ринкової економіки.

Перехід до ринкової економіки на сучасному етапі характеризується поступовим зрушенням в структурі зайнятості населення за галузями, сферами та секторами економіки України. Розглядаючи проблеми структурних зрушень в економіці, вітчизняні економісти тривалий час аналіз структури зайнятості ігнорували або, як правило, розглядали як чисто соціальний феномен, що зумовлює інтерес тільки з позиції масштабів безробіття, його професійних і статевовікових аспектів. За умов тривалого кризового скорочення виробництва на тлі прогресуючих інфляційних процесів проблема аналізу та прогнозування зайнятості населення постає як важлива для розробки обґрунтованої комплексної системи заходів сприяння досягненню повної продуктивної вільно обраної зайнятості, новий зміст якої на етапі ринкової трансформації економіки. До факторів структурних зрушень у зайнятості населення належать: демографічний фактор, державна політика структурної перебудови економіки, інвестиційна та грошово-кредитна політика, державна політика пріоритетного розвитку окремих галузей і територій, галузеві відмінності в оплаті праці та рівнях доходів населення, соціальна переорієнтація економіки, темпи й ефективність проведення роздержавлення та приватизації.

Теоретичну базу дослідження проблем формування моделі та механізму ринку праці представляють роботи багатьох зарубіжних економістів: Дж.М. Кейнс, А.І. Рофе, А. Маршалл, М. Фрідмен, Я. Корнай, А. Пигу та ін. Вітчизняними вченими також було розглянуто проблеми визначення ролі держави у різних моделях ринків праці України. Серед них були, такі вiдомi економісти, як: А.А. Никифоровой, Е.М. Лібановой, Г.Т. Завіновськой та ін.

Основними задачами, вирішення яких є обов'язковим для розкриття теми роботи, є:

1) визначення сутності ринку праці та його особливостей;

2) розглянути види та уникнути в суть безробіття;

3) аналіз структури ринку праці в Україні ;

4) виявлення особливостей біржі праці;

5) розглянути державну політику зайнятості й соціальний захист безробіття населення;

6) аналіз інфраструктури ринку праці;

7) вияв основних тенденцій формування розподілу і використання трудових ресурсів.

Об'єктом дослідження виступає ринок праці як складова ринкової економіки.

Предметом дослідження є занятість населення та формування розподілу і використання трудових ресурсів в Україні.

Як первинні дані в роботи використовувалися навчальні посібники, періодичні видання та нормативні акти.

Методологічною основою роботи є основні положення фундаментальної економічної науки, викладені в працях вітчизняних і зарубіжних учених по проблемах розвитку ринку праці.

Основним методом дослідження даної роботи є системний підхід, відповідно до якого предмет дослідження розглядається, з одного боку, як самостійна цілісна проблема, а з іншої - як підсистема загальнішої системи регулювання ринку праці у взаємозв'язку та залежністю зі всіма її елементами. Системний та комплексний аналіз використовувався при дослідженні факторів формування попиту та пропозиції робочої сили на ринку праці. Також у ході дослідження використовувався порівняльний метод, метод аналізу та синтезу, графічні та інші методи.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: БЕЗРОБIТТЯ, БIРЖА ПРАЦI, ДЕРЖАВНI СОЦIАЛЬНI ГАРАНТIЇ, ЗАЙНЯТIСТЬ, ТРУДОВI РЕСУРСИ, СОЦIАЛЬНІ АМОРТИЗАЦIЇ.



1. Політика зайнятості населення в Україні

1.1 Безробіття, її форми, причини і соціально-економічні наслідки

Ринку робочої сили притаманне явище зайнятості та безробіття. Зайнятість - це система соціально-економічних відносин між людьми, що виникає в процесі їх діяльності, зорієнтованої на задоволення потреб людей, а також при забезпеченні працездатного населення робочими місцями та здійсненні розширеного відтворення робочої сили. Розглядають три основні види зайнятості: повну, раціональну і ефективну.

Повна зайнятість - надання суспільством усьому працездатному населенню можливості займатися суспільно-корисною працею. Раціональна зайнятість - зайнятість яка має місце в суспільстві з врахуванням доцільності перерозподілу та використання трудових ресурсів, їх статевовікової та освітньої структури [5,с. 206].

Ефективна зайнятість - зайнятість, що спрямована на підвищення результативності праці, скорочення ручної, непрестижної та важкої праці.

Відомо, що існують об'єктивні умови розбалансованості ринку робочої сили, в результаті чого певна частина працездатного населення може не знайти роботу, тобто стати безробітною.

Отже, безробіття - це соціально-економічне явище, за якого частина працездатного населення не може знайти роботу, стає відносно надлишковою, поповнюючи резервну армію праці. Безробітними, згідно з Законом України „Про зайнятість населення ”, вважаються працездатні громадяни, які з незалежних від них причин не мають заробітку (трудового доходу) через відсутність відповідної роботи, зареєстровані в державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу та здатні приступити до праці.

Рівень безробіття обчислюється як частка офіційно зареєстрованих повністю безробітних (Кб) від кількості працездатного населення (Пр) (такого, що живе на доходи від своєї праці).

Безробіття - це соціально-економічне явище, за якого частина працездатного населення не може знайти роботу, стає відносно надлишковою, поповнюючи резервну армію праці.

Безробіття в ринковій економіці - це стан ринку робочої сили за умов, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї. Безробіття має циклічний характер.

Економісти нині вважають, що в розвинутій ринковій економіці безробіття зумовлене трьома основними причинами:

1. пошуком роботи;

2. негнучкістю заробітної плати;

3.недостатнім сукупним попитом.

Пошук відповідного робочого місця потребує певного часу і певних зусиль, що знижує коефіцієнт працевлаштування. Негнучкість заробітної плати - це ситуація, коли заробітна плата не реагує на зміни у співвідношенні попиту і пропозиції на ринку праці, внаслідок чого вони часто не урівноважені.

Недостатній сукупний попит виникає в ході економічного циклу, коли національна економіка перебуває у фазі спаду. Він призводить до того, що процес продажу утруднюється і зростають запаси непроданих товарів. Фірми скорочують виробництво і звільняють частину працівників.

Слід розрізняти два основних типи безробіття: природне й вимушене. Природне безробіття набуває форми добровільного, фрикційного, інституціонального та ін.

Добровільне безробіття - робітники відмовляються працювати за пропоновану їм зарплату, або з тих чи інших ся працювати за пропоновану їм зарплату, або з тих чи інших причин не хочуть шукати роботу [6, с. 157].Фрикційне безробіття - характерним є стан пошуку або очікування роботи в найближчому майбутньому. Інституціональне безробіття викликане небажанням деякої частини працездатного населення працювати, у зв'язку з гарантією виплати державою допомоги по безробіттю.

Вимушене безробіття - коли людина в працездатному віці не працює з незалежних від неї причин (не може знайти роботу, бо немає вільних робочих місць). Серед форм прихованого безробіття найбільш поширеним є: плинне, приховане або аграрне, застійне, сезонне, технологічне, конверсійне та структурне.

Плинне безробіття - це стан, коли частина промислової резервної армії праці, то позбувається роботи, то знову знаходить її.

Приховане або аграрне безробіття - це стан, коли частина працездатного населення зайнята неповний робочий період (внаслідок розорення дрібних селянських господарств, скорочення тривалості робочого тижня на підприємстві та інше) і решту часу витрачають на різні тимчасові роботи в інших галузях.

Застійне безробіття - це явище, коли частина працездатного населення, що не має регулярної роботи, живе випадковими заробітками.

Циклічність розвитку ринкової економіки призводить до скорочення попиту на робочу силу в період депресії та кризи. Відповідно, виникає циклічне безробіття. Ліквідувати цей вид безробіття неможливо, так як не можна відмінити циклічність економічного росту.

Сезонне безробіття виникає внаслідок сезонності праці в деяких галузях(будівництво, сільське господарство, туризм).

Конверсійне безробіття виникає в зв'язку із скороченням галузей військово-промислового комплексу.

Технологічне безробіття пов'язане з ліквідацією робочих місць внаслідок запровадження досягнень НТП на підприємстві [3, c. 52].

Структурне безробіття охоплює тих працівників, чия кваліфікація, навички і вміння не можуть бути використані на нових робочих місцях.

Безробіття спричиняє значні матеріальні втрати, адже зменшується вироблюваний національний продукт. Ці втрати пов'язані передусім із циклічним безробіттям і нерідко є досить значними. Для вимірювання втрат від циклічного безробіття економісти часто використовують закон Оукена.

Згідно із цим законом, збільшення безробіття на 1% призводить до втрати річної продукції більш як на 2%, а щорічний приріст ВВП в обсязі 2,7% утримує частку безробітних на постійному рівні. У західній літературі широкого визнання набула концепція А.Філіпса, що пояснює обернену залежність між темпами інфляції та частково безробітними на нетривалому проміжку часу.

Безробіття зумовлює не лише економічні, але й величезні соціальні втрати. Вимушена бездіяльність призводить до втрати кваліфікації працівником, втрати ним самоповаги, занепаду моральних принципів.

Деякі західні й вітчизняні економісти, особливо політики, настирливо нав'язують думку, що безробіття - це звичайне, рядове явище сучасної “цивілізованої ” економіки, що в цьому нічого страшного немає, а певний його рівень (5-7%) навіть корисний для економічної системи, бо примушує навіть корисний для економічної системи, бо примушує ефективно працювати тих, хто має роботу, під страхом її втрати, і домовляються працювати за пропоновану їм зарплату, або з тих чи інших [5, с. 205].

Безробіття уперше виникло у Великобританії на початку ХІХ ст. Проте до кінця століття воно не мало масового характеру, зростало лише в період економічних криз. Так, у США в 1920-1929 рр. середня кількість безробітних становила 2,2 млн. чол., а в 30-х - близько 20% осіб найманої праці.

Першу спробу пояснити сутність безробіття зробив англійський економіст Т.Мальтус. Він пояснив його надто швидким зростанням населення, яке випереджає збільшення кількості засобів до існування. Причину такого явища він вбачав у вічному біологічному законі, властивому всім живим істотам, - розмножуватися швидше, ніж збільшується кількість засобів до існування. Ця теорія з певними модифікаціями існує й нині. Засобами усунення безробіття Мальтус і неомальтузіанці вважають війни, епідемії, свідоме обмеження народжуваності та ін.

У середині 50-х рр. виникла технологічна теорія безробіття, згідно з якою його причиною є прогрес техніки, технічні зміни у виробництві, особливо раптові. Боротися з безробіттям на думку її авторів слід через обмеження технологічного прогресу, його сповільнення.

Найпоширенішою в наш час є кейнсіанська теорія безробіття. Згідно з якою його причиною є недостатній сукупний попит на товари. Держава, підвищуючи доходи, або знижуючи податки, може збільшити в економіці суспільний попит, що зумовить зростання попиту на робочу силу, а це, в свою чергу, знизить рівень безробіття [4, с. 67].

Ще одна концепція безробіття (класичний підхід) не вбачає у безробітті серйозної економічної проблеми, оскільки причиною його вважає надто високу заробітну плату, а в умовах вільного ринку такий стан довго зберігатися не може. Дійовим заходом проти безробіття вважається зниження заробітної плати до рівня економічної рівноваги. Безробіття зумовлене комплексом причин:

· структурними змінами в економіці;

· нерівномірністю розвитку продуктивних сил у народному господарстві, в окремих регіонах;

· постійним прогресом техніки, особливо його революційної форми - НТР;

· пошуком працівниками нових робочих місць, де вища заробітна плата, змістовніша робота;

· диспропорційністю розвитку економіки;

· обмеженістю попиту на товари і послуги тощо.

Як бачимо, причин безробіття може бути чимало. Тому економісти нині розглядають не безробіття взагалі, а його конкретні форми чи види.

На сьогодні за даними ООН, близько 800 млн. чол., тобто практично кожний третій працездатний у світі, не має роботи взагалі або має випадковий чи сезонний заробіток. Чим нижчий рівень соціально-економічного розвитку країни, тим вищий рівень безробіття, і навпаки. На території колишнього СРСР безробіття було приховане (або внутрішньозаводське).

Приховане безробіття має місце, якщо кількість працівників на виробничих дільницях перевищує об'єктивно потрібну. Наслідками його є де професіоналізація, низька якість продукції, падіння дисципліни праці, зрівнялівка в оплаті праці, зниження реальної заробітної плати. Серед поширених форм прихованого безробіття - вимушені виробничі простої з технологічних причин, прогули і простої, пов'язані з недобросовісним відношенням робітників до праці.

Для суспільства небезпечним є не саме безробіття, а відсутність механізму його регулювання, надійного захисту безробітних.

За даними західних експертів, вплив безробіття на демографічні показники характеризується лише від'ємними параметрами. Зокрема, зростання безробіття на 1% збільшує: кількість самогубств на 5%; вбивств на 5,7%; психічних захворювань на 6%; розлучень на 7%; смертність на 2%.

Якщо проаналізуємо демографічну ситуацію, що тепер існує в Україні, то можемо з великою достовірністю стверджувати, що катастрофічне зростання злочинності, психічних захворювань, самогубств, зменшення населення за рахунок перевищення померлих над тими, хто народжується, є прямим наслідком втрати роботи, виникнення загрози її втрати та іншими негараздами в сфері працевлаштування.

Таким чином, виникнення безробіття, а особливо його надмірність, породжує соціальне напруження в суспільстві, здатне дестабілізувати політичну та економічну системи. Тому держава, щоб запобігти соціальному вибуху, не має права вирішення проблеми зайнятості населення віддавати на відкуп ринку, вона повинна брати цю функцію на себе.

Виділяються два основні напрямки соціально-економічної діяльності держави щодо безробіття:

· регулювання рівня й тривалості безробіття;

· соціальний захист людей від безробіття.

Перший напрям передбачає перетворення реального безробіття в природне і за рівнем, і за тривалістю. Біля підвалин теорії глобального регулювання економіки (в тому числі попиту і пропозиції на такий товар, як робоча сила) державою, стояв Дж.М.Кейнс. Згідно з кейнсіанською концепцією держава повинна підтримувати загальногосподарську рівновагу між пропозицією і попитом, не обмежуючи свободи дії господарюючих суб'єктів і не втручаючись в процес прийняття ними рішень. Стимулювання державою попиту допомагає пом'якшувати циклічний рух суспільного виробництва й тим самим утримувати в допустимих межах масштаби резервної армії праці (безробіття). В іншому випадку неконтрольоване зростання безробіття в періоди криз загрожує соціальними конфліктами, які можуть підірвати економічний розвиток країни. Другий напрям передбачає визначення форм і методів соціального захисту (допомоги по безробіттю, гарантованого мінімуму зарплати і т.п.), а також способів його розподілу. Значення роботи людина усвідомлює лише тоді, коли її втрачає. Без роботи й професійної діяльності людина починає відчувати себе непотрібною, знедоленою й неповноцінною тому, що перед нею виникають три групи проблем: фінансові, психологічні і сімейні.

У Декларації прав людини, прийнятій ООН у 1948р. (ст.23.1), записано: кожна людина має право на працю, вільний вибір професії, на задовільні умови праці, так само як і на захист від безробіття. Проте в жодній країні світу немає однакового сформульованого права на працю, а тим більше, це право не гарантується, як у колишньому СРСР. Є лише окремі закони й декларації про право на працю. Наприклад, Закон про захист від звільнень, згідно з яким робітник може бути звільненим лише льняним лише через деякий час; Закон про захист материнства (не допускає звільнення вагітних жінок і регулює процедуру їх поновлення на роботу); Закон про тих, хто став на роботі калікою (інвалідом), який зобов'язує фірми виділяти для них певну квоту в штаті персоналу і т.д. Всі закони покликані захищати людей праці від актів свавілля з боку роботодавця, страхувати їх від втрати робочого місця в умовах ринкової економіки, основаної на приватній власності на засоби виробництва. Проте безробіття існує, і важливе завдання держави полягає в тому, щоб усувати ту несправедливість, яка виникає не з вини бажаючих працювати, надаючи людям, що опинилися в такій ситуації, соціальну допомогу.

1.2 Види безробіття, та їх характеристика

Загроза безробіття в умовах України пов'язана не з кризою надвиробництва, вичерпанням місткості ринку, як у західному світі, а з сучасною кризою недовиробництва, неузгодженістю процесів вивільнення, перерозподілу та працевлаштування робітників, тобто з глибокими деформаціями, що мали місце в попередній економічній системі та наступною економічною політикою.

Отже, існування природного рівня безробіття вважається закономірним явищем і не виключає можливості повної зайнятості. Його величина, яка коливається від 4 до 6% для регіонів, де зареєстроване безробіття нижче, дорівнює або вище від загальнодержавного рівня, зменшує сферу прикладання праці.

Безробіття вважається, з одного боку, важливим стимулятором активності працюючого населення, а з другого - великим суспільним лихом. До негативних наслідків безробіття можна віднести:

· зменшення рівня життя;

· поява невпевненості в майбутньому;

· морально-психологічної травми (зайва людина);

· виникнення почуття власної неповноцінності;

· зниження кваліфікації працівників;

· ріст злочинності та ін.

Розрізняють такі види безробіття:

· фрикційне;

· структурне;

· циклічне.

Фрикційне безробіття породжується постійним переміщенням населення із одного регіону (міста, селища) в другий, зміною професії, етапів життя (навчання, робота, народження дитини і догляд за нею, тощо). Безробіття, яке виникає по цим мотивам, розглядається як добровільне, оскільки люди за власним бажанням змінюють місце проживання, роботу, професію, приймають рішення навчатися або мати дитину. Фрикційне безробіття існує завжди, воно неминуче. Головна її ознака - низька тривалість. Так, в США в кінці 80-х років приблизно 50% безробітних були такими менш чим 5 тижнів, а 80% безробітних - приблизно 14 тижнів. Це говорить про те, що американське безробіття по природі в значній мірі носить фрикційний характер, що свідчить про достатньо високу ефективність ринку робочої сили, нормальний процес перерозподілу ресурсів в економіці, а не про серйозну соціальну проблему. Істотною рисою такого безробіття є також те, що люди, які шукають роботу, володіють необхідною кваліфікацією, професійною підготовкою і навичками. На їх здатності існує попит з боку фірм [11,c. 132].

Добровільна відмова від роботи не вичерпується лише фрикційним безробіттям. Добровільне безробіття виникає коли людина не хоче працювати за низьку заробітну плату. Крім того, в будь-якому суспільстві є певний відсоток людей, які взагалі не хочуть працювати (в західних країнах їх доля доходить до 15%). В цю категорію входять достатньо багаті люди, які можуть дозволити собі не працювати, оскільки не потребують прибутків від праці. Сюди ж можна віднести природжених дармоїдів(бомжі тощо), для яких життя без домівки - своєрідний стиль життя, психологічна установа. Частина людей одержують прибуток із інших джерел (знаходяться на утриманні дружини або чоловіка, держави) і вважають, що той заробіток, який вони одержують, не компенсує їм втрати дозвілля або неринкову діяльність, включаючи роботу по дому і вихованню дітей. Зрештою, в категорію добровільних безробітних нерідко попадають люди з низькою кваліфікацією, які не можуть розраховувати на високі заробітки, а також робітники тих країн, де податки настільки високі, що трудові доходи не приносять відчутного чистого прибутку.

Структурне безробіття виникає в результаті не збігання попиту на робочу силу і пропозиції праці, яка пов'язана з технологічними змінами в виробництві, які породжують і структурні зміни в попиті на робочу силу. З цієї причини структурне безробіття інколи називають технологічним. Під впливом технологічних змін попит на деякі види професій закінчується і роботодавці шукають спеціалістів з новими професіями. Крім того, відбуваються зміни територіального розподілу робочої сили, в результаті чого в окремих регіонах може нагромаджуватися незайняте населення. В 90-ті роки в Росії та інших країнах СНД безробіття зростало в значній мірі за рахунок структурного компонента, тому що, з одного боку, попит на велику кількість спеціальностей став різко падати (інженери, проектувальники, науково-дослідні працівники, тощо), а з іншого - з'явилася потреба в нових професіях (банківські службовці, бухгалтери, комерсанти, менеджери, охоронці та ін.).

Уникнути структурного безробіття неможливо. Це пов'язано з тим, що технічний прогрес завжди породжує нові товари, технології і навіть цілі галузі (до них, наприклад, відноситься виробництво персональних комп'ютерів, лазерних дисків). В результаті дуже змінюється структура попиту на робочу силу, а люди з непотрібними професіями виявляються збоку, доповнюючи ряди безробітних [12,с. 34].

Зміни в структурі попиту сьогодні виявляються все більш суттєвими. Американські експерти, складаючи прогноз розвитку ринку праці в США до кінця століття, виявили неминучість серйозних змін на ньому. Швидше за все буде збільшуватися кількість робочих місць для людей, які володіють наступними професіями:

· бухгалтер і аудитор;

· спеціаліст по перевихованню правопорушників;

· інженер-механік;

· медична сестра;

· спеціаліст по зв'язкам компаній з громадськістю;

· програмувальник для персональних комп'ютерів і комп'ютеризованої техніки;

· терапевт, який спеціалізується на професійних захворюваннях;

· технік по обслуговування медичної апаратури.

Структурне безробіття відрізняється від фрикційного ще й тим, що має більш тривалий характер. Фрикційні безробітні, як правило, мають можливість отримати роботу без додаткової перепідготовки, тому що на ринку праці попит на їх професії зберігається. Навпаки, структурним безробітним потрібно іноді не тільки перепідготовка, але й зміна місця проживання.

Фрикційне і структурне безробіття також називається природним безробіттям. Поняття було введено в економічну науку М. Фрідменом в 1968 р. І незалежно від нього розроблено іншим американським вченим - Е. Фелпсом.

Природне безробіття характеризує найкращий для економіки резерв робочої сили, спроможної достатньо швидко здійснювати міжгалузеві і міжрегіональні переміщення в залежності від потреб виробництва. Природне безробіття - це частка безробітних, яка відповідає доцільному рівню повної зайнятості в економіці, тобто потенційному ВВП.

Поняття повної зайнятості не означає, що всі люди працездатного віку зайняті в суспільному виробництві, оскільки фрикційне і структурне безробіття неминуче. Рівень безробіття при повній зайнятості визначається цілим рядом факторів, і насамперед мінімальною заробітною платою. Її низький рівень сприяє тому, що збільшуються терміни пошуку роботи молоддю, яка вперше шукає роботу, а також тими безробітними, які шукають більш високооплачувану роботу.

На природний рівень впливають також система соціального страхування на випадок безробіття, авторитет профспілок, схильність людей до трудової діяльності, різниця в темпах зростання по секторам економіки, податки, тощо. Оскільки ці фактори мінливі, то і рівень природного безробіття з плином часу змінюється.

Розрахунки показують, що рівень природного безробіття зростає при збільшенні фактичного безробіття. Збільшення безробіття в періоди спадів виробництва закінчується повертанням її не до початкового рівня, а до більш високого природного рівня.

Безробіття на природному рівні необхідне, тому що стримує інфляцію. В економіці з повною зайнятістю будь-який сплеск сукупного попита AD обертається зростанням рівня цін, оскільки виробництво не може адекватно відреагувати на попит, який виріс, через нехватку ресурсів (рис. 1.1).

Структурне безробіття, при всій своїй хворобливості, також може не хвилювати країну, але лише в тому випадку, коли загальна кількість вільних місць не поступається кількості людей, які шукають роботу, хоча і мають інші спеціальності. Якщо робочих місць взагалі менше, ніж безробітних, тоді це погано. Це означає, що в країні виникла третя, сама неприємна форма безробіття - циклічне.

Циклічне безробіття виникає головним чином в тих країнах, які переживають загальний економічний спад. В цьому випадку кризові явища виникають не на окремих, а практично на всіх товарних ринках. Складності переживає велика кількість фірм країни, а масові звільнення починаються майже одночасно і скрізь. В підсумку загальна кількість вільних робочих місць в країні виявляється менше кількості безробітних.

Отже, чим нижче фактичний ВНП порівняно з потенційним, тим більше циклічне безробіття, як ми можемо бачити на рис.1.1:



Рисунок 1.1. Зростання рівня цін під впливом збільшення сукупного попиту при повній зайнятості

1.3 Безробіття в Україні

Громадяни України хочуть почути від керівників країни правду: «Скільки громадян змушені виживати без роботи?» Влада у відповідь оперує цифрами, які дуже далекі від правди.

Уряд не визнає, що саме через відсутність роботи 7 мільйонів наших співвітчизників виїхали за кордон на заробітки. Він не включає до складу безробітних ні 2 мільйони селян, які живуть лише із присадибного господарства, ні тих, котрі працюють на «чверть ставки», ні тих, що мають тимчасові підробітки. За допомогою статистичного шахрайства нам демонструють фальшиве благополуччя, яке приховує справжній масштаб безробіття.

У країнах, де влада чесна зі своїми громадянами, безробітними вважаються всі, хто хоче працювати й не може знайти роботу. У Росії таких - 9,2%, у Польщі - 19,2%, у Чехії - 7,8%, в Італії - 8,2%, у Португалії - 8,7%. В Україні декларується рівень безробіття у 3,6%, і влада запевняє громадян, що відбувається небачене в Європі «економічне диво». Рівень безробіття ми можемо наглядно бачити на Додатку № 2

Рисунок 1.2. Безробіття у різних країнах

Уряд правління в Україні звітує, що 2009 року економіка зросла на 14 %. Але робочих місць побільшало тільки на 1%.

Рівень безробіття є досить диференційованим по окремих регіонах України. Нині найвищий рівень зареєстрованого безробіття характерний для західних областей республіки -- Волинської, Житомирської, Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської та Тернопільської. Найнижчі показники рівня безробіття склалися в Одеській області, м. Києві та Севастополі. Враховуючи демографічну ситуацію, яка склалася в різних регіонах України, можна передбачити, що при нинішньому рівні створення нових робочих місць у західних областях і природному прирості населення рівень безробіття в майбутньому набуде в цьому регіоні ще більшої гостроти.

Впровадження ринкових механізмів господарювання вимагає від держави, регіональних органів управління завчасної розробки та реалізації соціальних гарантій у сфері зайнятості населення працездатного віку. Тим більше, що значна частина населення зараз перебуває в умовах вимушеної неповної зайнятості. Лише чисельність працюючих в режимі неповного робочого тижня (дня) перевищує 2 млн. чоловік. Впровадження ринкових реформ повинно мати чітке узгодження з розробкою загальнодержавними та місцевими органами влади запобіжних заходів щодо зайнятості населення. Основні показники економічної активності населення, ми можемо бачити в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1. Основні показники економічної активності населення за 1998-2009рр

рік	Зайняті у віці 15-70 років-всього, тис.осіб1)	в тому числі	Безробітні (за методологією МОП) у віці 15-70 років-всього, тис.осіб 1)	в тому числі
		жінки	чоловіки		жінки	чоловіки
1	2	3	4	5	6	7
1998	24125,1	12132,6	11992,5	1437,0	631,3	805,7
1	2	3	4	5	6	7
1999	24114,0	11981,3	12132,7	1997,5	940,3	1057,2
2000	23755,5	12124,0	11631,5	2330,1	1113,2	1216,9
2001	22998,4	11757,6	11240,8	2937,1	1422,0	1515,1
2002	19947,8	9904,1	10043,7	2614,3	1267,8	1346,5
2003	20175,0	9856,9	10318,1	2655,8	1298,4	1357,4
2004	19971,5	9794,8	10176,7	2455,0	1192,0	1263,0
2005	20091,2	9901,3	10189,9	2140,7	1034,2	1106,5
2006	20163,0	9963,6	10199,7	2008,0	952,3	1055,7
2007	20295,7	10006,9	10288,8	1906,7	905,1	1001,6
2008	20680,0	10075,5	10604,5	1600,8	738,3	862,5
2009	20982,9	10098,3	1056,3	1876,9	896,5	964,2

Дані ,які наведені вище , узгоджені з матеріалами вибіркових обстежень населення (домогосподарств) з питань економічної активності та не включають інформацію щодо інституційного населення. Основні показники економічної активності населення за 1998-2009рр. перераховані у зв'язку з приведенням їх у відповідність до нової демографічної структури населення, отриманої за результатами Всеукраїнського перепису населення 2009р. Для вирішення хоча б частини проблеми уряд міг би розглянути хоча б таку перспективу: зарплати й пенсії збільшити до прожиткового мінімуму. Це дозволить людям заробляти й купувати товари та послуги, розширить внутрішній ринок. Та наш патріотичний уряд йде протилежним шляхом. Він зменшив мінімальну зарплату із 907 до 985 гривень і відтягнув її збільшення до виборів, коли зростання цін давно підвищення.

Через незаконні маніпуляції з розрахунком пенсій кожен пенсіонер щомісяця втрачає 30-40 гривень. Із подачі Кабміну Президент наклав вето на законопроект, який передбачав виплати вчителям згідно зі статтею 57 Закону «Про освіту». Через безвідповідальність уряду заборгованість із зарплати два роки тримається на позначці 2 млрд. гривень.

Система заходів щодо регулювання безробіття в Україні включає:

· розвиток розгалуженої системи державної служби зайнятості,

· професійної орієнтації, підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів;

· надання підприємцям субсидій, премій та податкових пільг для найму додаткової робочої сили або переведення частини працівників на скорочений робочий день;

· стимулювання підприємців до навчання, перекваліфікації й подальшого працевлаштування додаткової робочої сили;

· залучення приватного (як вітчизняного, так й іноземного) капіталу в райони зі стійким рівнем безробіття;

· регулювання можливості працевлаштування за кордоном, приєднання України до міжнародного ринку праці;

· стимулювання осіб, що отримують державну допомогу, до пошуку робочих місць;

· збільшення кількості стажистів у системі професійної освіти; введення в дію запасів невстановленого устаткування та підвищення коефіцієнта змінності його в цілому;

· заходи щодо квотування робочих місць для представників найуразливіших груп на ринку праці, безвідсоткові кредити, що надаються безробітним, які започатковують власний бізнес;

· організацію регіональними або місцевими органами влади у кооперації з окремими підприємствами або закладами соціальних (громадських) робіт тощо.

Механізм соціальної допомоги безробітним становлять різні види компенсацій при втраті роботи; особливі гарантії працівникам, які втратили роботу в зв'язку зі змінами в структурі виробництва й організації праці стипендії на час професійної підготовки та перепідготовки, виплати допомоги по безробіттю. В Україні допомогу по безробіттю виплачують з одинадцятого дня після реєстрації громадянина у державній службі зайнятості до вирішення питання про працевлаштування, але не більш як 12 міс. протягом наступних трьох років, а для осіб перед пенсійного віку - 18 міс. Розмір допомоги гарантується не менш як 50 відсотків середньої заробітної плати за попереднім місцем роботи, проте не нижче встановленої законодавством мінімальної заробітної плати. Громадяни, які шукають роботу вперше або після перерви більше одного року, одержують допомогу в розмірі не нижче ніж 75 відсотків мінімальної заробітної плати. Система соціального захисту населення у сфері зайнятості повинна охоплювати три взаємопов'язаних рівні макрорівень, регіонально-галузевий і первинний - з властивими для них функціями і механізмами реалізації їх. У моделі управління системою зайнятості повинні дістати відображення всі фактори, що впливають на поповнення ринку робочої сили, і мотиви, які формують поведінку населення до працездатного віку, працюючого, працездатного непрацюючого і непрацездатного. Суспільне виробництво України в умовах переходу до ринкових відносин перенасичене робочою силою. За підрахунками спеціалістів, потенціальний надлишок її - надзайнятість - становить 18-20 відсотків. Це означає, що з кожним роком процеси вивільнення робочої сили торкатимуться все більшого числа людей і цілих колективів, інтереси яких можуть і не збігатися. Головне завдання системи захисту від безробіття в цих умовах боротьба із соціальним утриманством, стимулювання людини до пошуків роботи і перенавчання, а також надання їй необхідної при цьому допомоги. В цілому безробіття, як економічне і соціальне явище ринкової економіки, є виявом відносного перенаселення, появою відносно зайвих людей. Проте це не абсолютне перенаселення, а тільки відносно потреб у робочій силі для прибуткового ведення підприємницького господарства. Тож, як бачимо, безробіття набуло небаченого раніше розмаху в Україні, а офіційний перехід України до статусу країни з ринковою економікою є лише приманливою завісою реалій сьогодення [6, с. 105]. Влада не робить нічого для того, щоб покращити сучасний стан незайнятого населення.

У моделі управління системою зайнятості повинні дістати відображення всі фактори, що впливають на поповнення ринку робочої сили, і мотиви, які формують поведінку населення до працездатного віку, працюючого, працездатного непрацюючого і непрацездатного. Суспільне виробництво України в умовах переходу до ринкових відносин перенасичене робочою силою. На це влада й повинна робити ставки.

Таким чином, у даній курсовій роботі ми також визначили, що безробіття - це стан неповної зайнятості працездатного населення суспільне корисною працею. Явище, коли частина активного населення хоче працювати, але не може реалізувати свої можливості; коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї; коли кількість наявних робочих місць не відповідає суспільно необхідній кількості. Безробітними вважаються працездатні громадяни, що не можуть одержати роботу відповідно до своєї освіти, професії, ступеня кваліфікації, котрі зареєстровані на біржі праці. Рівень безробіття визначається відношенням числа безробітних до загальної чисельності працездатного населення країни. Розв'язання проблеми безробіття безпосередньо пов'язане з розвитком суспільного виробництва, підприємництва, насамперед із розвитком малого й середнього бізнесу. Завдяки аналізу форм та видів безробіття, ми можемо розрізняти шляхи підходу до даної проблеми [8, с. 221].



2. Проблеми зайнятості населення в Україні

2.1 Державна політика зайнятості й соціальний захист безробіття

Модель соціальної політики Української держави має представляти собою симбіоз лібералізму та соціальної орієнтації. Перший дає можливість в умовах відсутності достатніх фінансових коштів у держави створити умови для самореалізації і самозабезпечення економічних суб'єктів. Друга складова передбачає формування раціональної системи соціального захисту населення.

В умовах соціально-ринкової трансформації держава має виступити соціальним амортизатором перетворень і одночасно проводити активну соціальну політику на нових, адекватних ринковим вимогам засадах. Розглянемо призначення соціальних амортизаторів на рис.2.1.

Соціальні амортизатори -- це механізми соціального захисту.

Рисунок 2.1. Призначення соціальних амортизаторів

Підвищення ролі соціальних амортизаторів має місце на етапах:

1.системної, соціально-економічної трансформації;

2.структурної перебудови;

3. виходу на новий щабель економічного розвитку;

4.переходу до нового рівня цивілізації.



Рисунок 2.2. Етапи формування та реалізації соціальної політики

безробіття зайнятість трудовий ринок

Цілі соціальної політики перехідного періоду.

Стратегічного характеру:

1. наповнення реформ соціальним змістом;

1. розвиток демократії, забезпечення прав і свобод, формування громадянського суспільства;

2. активізація соціальної ролі держави, відпрацювання механізму взаємодії держави і суспільства в соціальній сфері;

3. забезпечення гідних і безпечних умов життя та праці, зростання добробуту громадян;

4. створення кожній людині можливостей реалізувати її здібності, одержувати доход відповідно до результатів праці, компетентності, таланту;

5. стимулювання мотивації до трудової та підприємницької діяльності, становлення середнього класу;

6. забезпечення відтворення населення, оптимізація ситуації на ринку праці;

7. гармонізація відносин між різними соціальними групами, формування почуття соціальної солідарності;

8. формування ефективної системи соціального захисту населення;

9. реформування пенсійної системи;

10. розвиток соціальної інфраструктури, створення умов для виховання, освіти, духовного розвитку дітей, молоді;

11. зміцнення сім'ї, підвищення її ролі у суспільстві.

Поточного характеру:

1. погашення заборгованості з заробітної плати та соціальних виплат;

2. забезпечення прожиткового мінімуму;

3. боротьба з бідністю, надання адресної допомоги;

4. захист громадян від інфляції за допомогою своєчасної індексації доходів;

5. обмеження безробіття та стимулювання зайнятості населення;

6. створення екологічно та соціальне безпечних умов життя;

7. запобігання соціальній деградації тощо .

Рисунок 2.3. Суб'єкти соціальної політики України

Методи впливу держави на розвиток соціальної сфери:

· прямі державні витрати із бюджетів різних рівнів на фінансування соціальної сфери (розвиток освіти, науки, медичне обслуговування, охорона навколишнього середовища тощо);

· соціальні трансферти у вигляді різного роду соціальних субсидій;

· впровадження ефективної прогресивної системи оподаткування індивідуальних грошових доходів населення;

· прогнозування стану загальнонаціональних і регіональних ринків праці; створення мережі центрів служб зайнятості й бірж праці;

· встановлення соціальних і екологічних нормативів і стандартів; контроль за їх дотриманням;

· державні програми з вирішення конкретних соціальних проблем (боротьба з бідністю, освітні, медичні, екологічні та інші);

· державний вплив на ціни та цінотворення;

· обов'язкове соціальне страхування в різних формах;

· пенсійне забезпечення;

· розвиток державного сектору економіки та виробництво суспільних товарів і послуг;

· підготовка та перепідготовка кадрів;

· організація оплачуваних громадських робіт;

· соціальне партнерство.

Державні соціальні стандарти -- встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

Державні соціальні гарантії -- встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.

Прожитковий мінімум -- вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості [13, с. 57]. Соціальні норми і нормативи -- показники необхідного споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг та забезпечення освітніми, медичними, житлово-комунальними, соціально-культурними послугами.

Ринкова трансформація економіки України неможлива без створення надійної соціальної бази її здійснення.

Соціальна база ринкового реформування -- соціальні верстви і групи, зацікавлені в проведенні реформ, які сприяють їхній реалізації шляхом трудової і політичної активності.

У широкому розумінні опорою реформування є середній клас. Його ключовими характеристиками є: особиста свобода, самостійна економічна діяльність, наявність власності, рівень доходів, професія, спосіб і якість життя, роль у суспільстві.

Система соціального захисту в Україні перебуває в кризовому стані. Невдоволені пенсіонери. Більшість з них добросовісно пропрацювали десятки років на виробництві, але тепер позбулися своїх накопичень, а на свою пенсію навіть не мають можливості заплатити за квартиру, не можуть нормально харчуватися, купити обнову, перемонтувати телевізор. Невдоволені працівники бюджетної сфери, що по кілька місяців не можуть одержати заробітну плату, оскільки у держави не має для цього коштів. Невдоволений також уряд, оскільки соціальні виплати зайняли в бюджеті таке місце, що внаслідок їх обов`язковості потіснили всі інші витрати, передусім інвестиції. А як можна говорити про вихід з кризи при зменшенні інвестицій?

Чому виникла така ситуація? Чи зумовлено це лише тяжкою економічною кризою, яку переживає Україна, помилками в економічній політиці, чи позначаються також причини, пов`язані з невирішеністю питань трансформації соціального захисту.

Більше ніж сорокарічний період холодної війни створив багато штучних білих плям у взаємопізнанні розвитку народів Заходу та Сходу. Так, для жителів США, ряду країн Європи до цього часу є маловідомими події Великої Вітчизняної Війни, вклад народів СРСР у перемогу над фашизмом. В свою чергу для народів колишнього СРСР майже незнайомими були події, що пов`язані із формуванням в країнах Західної Європи соціально орієнтованої ринкової економіки. Це була не лише глибока зміна інститутів та системи мотивації в ринковій економіці, що потягнула зміни в податковій, торгівельній, фінансовій політиці, але й певна зміна в механізмі суспільних відносин, великий злам в психології правлячих класів. Для зашкарублої догматичної пропаганди говорити це було не вигідно і вона або замовчувала ці зміни, або висвітлювала їх однобічно.

У ході формування соціально орієнтованої ринкової економіки передусім був закріплений підхід, який виник у міжвоєнний період, що держава не може усуватися від вирішення питань соціальної політики. Але якщо для Ф.Рузвельта, Джона Кейса це були лише питання зайнятості, то Л.Ерхард - батько німецького “економічного дива ” і водночас один із творців та основний організатор соціально орієнтованої економіки використав майже всю палітру соціальної політики - допомоги, пенсії, субсидії, дотації тощо. Був серйозно підірваний традиційний стереотип, що держава в ринковій економіці не бере участі у вирішенні питань соціального захисту.

Формування соціально орієнтованої ринкової економіки відбулося успішно лише завдяки підтримці держави, яка створила механізми конструктивної взаємодії різних соціальних груп, що займали прямо протилежні позиції. В переважній більшості країн Європи соціально орієнтована держава перестала усуватися від вирішення соціальних питань, а брала активну участь у їх розв`язанні. Було б помилкою сказати, що це відбулося добровільно. Це проходило під тиском робітничого, профспілкового руху, і особливо під впливом політичних змін у Східній Європі, формування принципово нових систем соціального забезпечення в цих країнах. Перехоплюючи ініціативу у лівих сил, у країнах ринкової економіки держава почала брати на себе вирішення багатьох питань соціального захисту, створення відповідної законодавчої бази. Практика 60-7-х років в західній Європі характеризувалася зростанням ролі держави у формуванні соціальної політики та практичній організації соціального захисту. Зрештою, цей курс знайшов вираз у прийнятті Європейської соціальної хартії.

Економічною основою соціально орієнтованої держави є багатоукладність форм власності. Їх взаємодія та конкуренція забезпечують гнучкість економіки, пристосування виробництва до потреб споживання, що досягається відповідністю процесів усуспільнення ефективному поєднанню різних рівнів господарського маневру - народногосподарського, міжгалузевого, галузевого, внутрішньогалузевого, з господарським маневром на рівні малих підприємств тощо. Організація соціального життя ґрунтується на взаємодії держави, працедавців та профспілок. Держава має міцну податкову систему, активно впливає на інвестиційну та торгівельну діяльність, організує розгалужену й водночас диференційовану та адресну систему соціальних виплат, беручи у ній участь.

Як поставилися до таких змін працедавці? Чи не мали вони від цього суцільних збитків? Зростання прибутковості промислових, торгівельних, банківських установ у відповідний період переконливо свідчить, що ні. Але спочатку, дійсно, працедавцями ця система була зустрінута без ентузіазму. Багато з них заперечували проти неї. Тому державі, спираючись на допомогу інших соціальних сил та тієї частини працедавців, котрі розуміли вимоги часу, доводилося докласти значних зусиль до впровадження нової системи соціальної взаємодії.

Зростання рівня споживання населення, що досягалося завдяки підвищенню рівня заробітної плати та соціальних виплат, дозволило значно інтенсифікувати процеси праці та виробництва, активно впроваджувати, і головне ефективно освоювати нову техніку, і одержати значно більші доходи. З іншого боку, зростання заробітної плати та доходів працівників значно розширило місткість внутрішнього ринку, дозволило нарощувати обсяги виробництва. Це зрештою практично переконало у вигідності, прибутковості нової системи для всіх сторін. Поступове її розповсюдження в країнах. Західної Європи, з одного боку, і відсутність дійового зв`язку між системою стимулювання та інтенсивністю й результативністю праці в адміністративно-розподільчій економіці, з другого, зумовило відставання останньої у зростанні продуктивності праці, її поразку в змаганні з капіталістичною економікою, що зайнялася, нарешті, вирішенням соціальних проблем.

Відіграючи активну роль у проведенні соціальної політики, держава у ринковій економіці не перетворюється у відділ соціального забезпечення. Організація системи соціального захисту забезпечує зворотній зв`язок між рівнем соціальних послуг та інтенсивністю і результатами праці окремого працівника, загальними економічними результатами виробництва та комерційно-фінансової діяльності господарських організацій.

Одним із найбільш складних для ринкової економіки є питання про захист, страхування від безробіття. Навіть соціально орієнтована держава не гарантує обов`язкової зайнятості. В ринковій економіці ця проблема вирішується між працівником та працедавцем, або відповідно між їх представниками - об'єднаннями профспілок та об'єднаннями працедавців.

З розвитком економіки, стабілізацією грошової, кредитно, фіскальної, валютної сфери в Україні відбувається становлення і розвиток соціальної політики держави. Разом з трансформацією економіки відбувається створення системи соціального захисту населення з метою компенсації негативних проявів ринкової економіки. За роки незалежності розроблено і впроваджено в дію політику соціального захисту, страхування та забезпечення населення. Створено необхідні умови для нормального її функціонування, для постійного доповнення і вдосконалення.

Але разам з цим в соціальній сфері виявляються риси її недосконалості та невідповідності сучасним потребам людей ( це стосується співвідношення між мінімальною заробітною платою, розміром пенсій, стипендій та прожитковим мінімумом ).

Тому перед державою стоять першочергові завдання переходу від надання пільг та дотацій до адресної грошової допомоги, створення умов для досягнення розмірів середньої заробітної плати до розмірів прожиткового мінімуму, розширення мережі недержавних пенсійних фондів поряд з основним державним, проведення зваженої політики у сфері регулювання оплати праці, ринку праці та всієї сфери соціального забезпечення [2, c. 57].

2.2 Біржа праці

Ринок праці, як і ринок капіталів, товарів, цінних паперів - складова частини економіки. На ньому, як зазначають експерти Міжнародної організації праці (МОП), "підприємці і наймані працівники разом ведуть переговори, колективні або індивідуальні щодо заробітної плати і умов праці."

Ринок праці, як економічна категорія, тривалий час розглядався у нас як явище, притаманне тільки капіталістичному суспільству, а безробіття - як чисто соціальне явище, результат антагоністичних суперечностей між працею і капіталом, і що тільки завдяки наполегливій боротьбі трудящих вдалося вирвати у монополістичного капіталу уступки у вигляді системи допомоги безробітним: матеріальної - із фондів по безробіттю, і організаційної - у працевлаштуванні завдяки службам зайнятості [3, с. 237].

Дійсно, з розвитком капіталізму, переходом його в монополістичну стадію ускладнилися економічні зв'язки й економічні відносини. Істотних змін зазнав і ринок робочої сили. Змінилося ставлення до робочої сили і в підприємців. Розвиток сучасного виробництва пред'явив підвищені вимоги до якості робочої сили: кваліфікації, професійної та загальної освітньої підготовки, творчого ставлення до праці, високої якості роботи. Бізнес активно включився у професійну підготовку кадрів.

Скорочення потреб у робочій силі в певні періоди, яке раніше призводило до зростання безробіття, стало нині певною мірою регульованим процесом. Цьому сприяють не тільки соціально-економічні, а й політичні фактори.

Ринок праці сформувався як система суспільних відносин, які відображають рівень розвитку і досягнутий на цей період баланс інтересів між тими силами, які беруть участь на ринку: підприємцями, найманими працівниками і державою. Організаційною формою вираження таких інтересів на ринку праці є асоціації підприємців, з одного боку, і профспілок - з іншого. Держава ж виступає як роботодавець на державних підприємствах і інвестор, фінансуючи великі проекти і програми розвитку. Однак головна його функція полягає у визначенні правил регулювання інтересів партнерів і сил, які цьому протистоять [3, с. 127].

У вузькому розумінні механізм регулювання ринку - це зведення нормативних, законодавчих або колективно-договірних актів, якими керуються партнери при реалізації політики зайнятості.