Зайнятість і безробіття в країнах ринку, зокрема в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

зайнятість населення безробіття україна

Вступ

Розділ 1. Зайнятість населення як складова економічного розвитку

1.1 Поняття зайнятості та безробіття населення, їх форми та види. Головні причини безробіття в Україні

Розділ 2. Динаміка безробіття в 2012-2014 рр.

2.1 Динаміка безробіття в Україні та країнах ринку

Розділ 3. Регулювання зайнятості населення

3.1 Напрямки удосконалення зайнятості населення в Україні

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Тема даної курсової роботи - "Зайнятість і безробіття в країнах ринку, зокрема в Україні".

Актуальність даної теми полягає в тому, що економічне зростання створює передумови для збільшення зайнятості та доходів населення, підвищення продуктивності його праці.

Погіршення економічного стану України супроводжується загостренням проблем зайнятості населення. Зайнятість населення являє собою діяльність частини населення щодо створення суспільного продукту тобто,національного доходу. Зайнятість об'єднує між собою дві галузі: виробництво і споживання, а її структура визначає характер їх взаємозв'язків. Ефективне функціонування економіки пов'язане із забезпеченням повної зайнятості наявних ресурсів. В процесі динамічного розвитку ринкової економіки виникає одна з причин нестабільності макроекономіки - безробіття. В умовах, коли національний ринок праці ще тільки починає формуватись, не уникнути державного регулювання зайнятості населення.

Все це говорить про велику важливість даної теми в процесі формування нашої держави.

Мета цієї роботи -- дослідити проблеми і перспективи зайнятості, ринку робочої сили, визначити основні причини формування і наслідки безробіття, а також приділити особливу увагу соціальному захисту безробітних.

Завдання:

· дослідити поняття безробіття з точки зору макроекономіки та економічних теорій;

· дати характеристику видам безробіття та їх вплив на економіку;

· визначити особливості виникнення та головні причини безробіття,

· аналізувати методи регулювання зайнятості населення.

Об'єктом дослідження є зайнятість на безробіття в Україні.

Предмет дослідження - зайнятість населення в Черкаській обл.

Гадаю, що виконання саме цих завдань дасть змогу якнайкраще висвітлити обрану тему для написання роботи.

Під час написання курсової роботи були використані різноманітні підручники, спеціалізована економічна література тощо.



Розділ 1. Зайнятість населення як складова економічного розвитку

1.1 Поняття зайнятості та безробіття населення, їх форми та види. Головні причини безробіття в Україні

Використання трудових ресурсів характеризується показником зайнятості.

Зайнятість населення являє собою діяльність частини населення щодо створення суспільного продукту (національного доходу). Саме в цьому полягає її економічна сутність. Зайнятість населення -- найбільш узагальнена характеристика економіки. Вона відбиває досягнутий рівень економічного розвитку, внесок живої праці в досягнення виробництва. Зайнятість об'єднує виробництво і споживання, а її структура визначає характер їхніх взаємозв'язків.

Соціальна сутність зайнятості відображає потребу людини в самовираженні, а також у задоволенні матеріальних і духовних потреб через дохід, який особа отримує за свою працю.

Згідно із законом України "Про зайнятість населення" до зайнятого населення належать громадяни нашої країни, які проживають на її території на законних підставах, а саме:

* працюючі за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за кордоном;

* громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їхніх сімей, які беруть участь у виробництві;

* вибрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління чи в суспільних об'єднаннях;

* громадяни, які служать у збройних силах, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, органах національної безпеки та внутрішніх справ;

* особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; які навчаються у денних загальноосвітніх школах, середніх спеціальних та вищих навчальних закладах;

* зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та громадянами похилого віку;

* працюючі громадяни інших держав, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.

Розрізняють такі форми зайнятості: повну, неповну, часткову, первинну та вторинну зайнятість.

Повна зайнятість -- це діяльність протягом повного робочого дня (тижня, сезону, року), яка забезпечує дохід у нормальних для даного регіону розмірах.

Неповна зайнятість характеризує зайнятість конкретної особи або протягом неповного робочого часу або з неповною оплатою чи недостатньою ефективністю. Неповна зайнятість може бути явною або прихованою.

Явна неповна зайнятість зумовлена соціальними причинами, зокрема необхідністю здобути освіту, професію, підвищити кваліфікацію тощо. Неповну зайнятість можна виміряти безпосередньо, використовуючи дані про заробіток, відпрацьований час, або ж за допомогою спеціальних відбіркових обстежень.

Прихована неповна зайнятість відбиває порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничими факторами. Вона пов'язана, зокрема, зі зменшенням обсягів виробництва, реконструкцією підприємства і виявляється в низьких доходах населення, неповному використанні професійної компетенції або в низькій продуктивності праці.

В Україні прихована неповна зайнятість поки що не регламентована законом. Водночас прихована неповна зайнятість у нашій країні набула загрозливих розмірів.

Часткова зайнятість -- це добровільна неповна зайнятість.

Первинна зайнятість характеризує зайнятість за основним місцем роботи.

Якщо крім основної роботи чи навчання ще є додаткова зайнятість, вона називається вторинною зайнятістю.

Окрім цих видів зайнятості, існують ще так звані нетрадиційні, до яких належать: сезонна, поденна та тимчасова зайнятість, зайнятість неповний робочий день.

Сьогодні в Україні ці види зайнятості охоплюють велику частку населення.

Зайнятість неповний робочий час-- це робота неповну робочу зміну у зв'язку з неможливістю забезпечити працівника роботою на повну норму робочого часу, або за бажанням працівника відповідно до його соціальних потреб, а також у зв'язку з модернізацією або реконструкцією виробництва.

Тимчасова зайнятість -- це робота за тимчасовими контрактами. До категорії тимчасових належать працівники, які наймаються за контрактами на певний строк.

Сезонна зайнятість -- це зайнятість, яка пов'язана з сезонною специфікою виробництва. Робота надається на певний період на умовах повного робочого часу й оформляється відповідним контрактом.

В умовах перехідної економіки в Україні досить поширена не регламентована форма зайнятості, яка функціонує і як первинна, і як вторинна зайнятість громадян.

Нерегламентована зайнятість -- це діяльність працездатного населення працездатного віку, яка виключена зі сфери соціально-трудових норм та відносин і не враховується державною статистикою.

Поняття безробіття та його види.

Безробіття вважається, з одного боку, важливим стимулятором активності працюючого населення, а з іншого - великим суспільним лихом. Усі країни докладають багато зусиль до подолання безробіття, але жодній ще не вдалося ліквідувати його повністю. Навіть у таких країнах з розвиненою соціальне орієнтованою економікою, як Японія, Німеччина, США та інших, кількість безробітних, за різними даними, досягала не менше 2,0 - 3,0 % загальної кількості працездатних. Узагалі ж експерти Міжнародної організації праці вважають, що в наступні роки в середньому в світі безробіття становитиме близько 10 % і повністю ліквідувати його не зможе жодна країна.

У класичній теорії існує поняття "класичного безробіття", яке є наслідком занадто високої ставки заробітної плати щодо тієї, яка врівноважувала б попит на робочу силу та її пропозицію і зафіксована, наприклад, профспілками . Висока ставка заробітної плати примушує роботодавців скорочувати попит, а власників робочої сили пропонувати її в кількості, яка перевищує потребу.

Розрізняють безробіття фрикційне, структурне та циклічне.

Фрикційне безробіття виникає тоді, коли частина людей добровільно змінює місце роботи, частина шукає нову роботу після звільнення, частина тимчасово втратила сезонну роботу, а частина, особливо молодь, уперше шукає роботу. Коли всі ці люди знайдуть роботу або повернуться на стару після тимчасового звільнення, інші "шукачі" роботи й тимчасово звільнені працівники замінять їх у загальному фонді безробітних. Тому, хоча конкретні люди, які залишились без роботи з цієї або іншої причини, змінюють один одного з місяця в місяць, цей тип безробіття не зникає.

Структурне безробіття є продовженням фрикційного. Воно виникає тоді, коли в результаті науково-технічного прогресу відбуваються важливі зміни в техніці, технології та організації виробництва, а отже, й у структурі попиту на робочу силу. Внаслідок цих змін попит на деякі професії зменшується або взагалі зникає, а на інші професії, яких раніше не було, зростає. Іншими словами, структура робочих місць і професійна структура працівників не збігаються. Виникає категорія працівників, у яких навички та практичний досвід застаріли й нікому не потрібні, а отже, їх неможливо продати. Саме цим структурне безробіття відрізняється від фрикційного, при якому безробітні мають навички, які вони можуть продати. "Структурні" ж безробітні не можуть знайти роботу без відповідної перепідготовки, додаткового навчання і навіть зміни місця проживання. Фрикційне безробіття є короткочасним, а структурне - тривалим, тому і вважається більш важким.

В Україні, як і в інших країнах СНД, можна виокремити також "конверсійне" безробіття як різновид структурного. Таке безробіття пов'язане з перепрофілюванням оборонних підприємств з випуску військової продукції на цивільну та скороченням армії. Воно триватиме доти, поки держава не зможе забезпечити на належному рівні колишніх військових та їхні сім'ї робочими місцями, житлом, організує систему перепідготовки.

Циклічне безробіття зумовлене спадами виробництва, коли сукупний попит на товари та послуги знижується, зайнятість скорочується, а безробіття зростає.

Варто зауважити, що зусилля багатьох держав, у тому числі нашої, тривалий час були спрямовані на ліквідацію безробіття, на те, щоб всі працездатні були зайняті в суспільному виробництві. Проте час довів, що таку повну зайнятість забезпечити неможливо, оскільки існує фрикційне та структурне безробіття, яке є невідворотним. Дж. Кейнс писав: "Найбільш значними вадами суспільства, в якому ми живемо, є його нездатність забезпечити повну зайнятість"

Головні причини безробіття.

До основних причин виникнення безробіття належать: постійний науково-технічний прогрес, який впливає на вивільнення робочої сили; обмеженість попиту на товари і послуги, що спричиняє згортання виробництва; нерівномірність розвитку продуктивних сил в національному господарстві, що зумовлює низький рівень залучення трудових ресурсів до виробничого процесу, тощо.

Причини безробіття населення України у 2013 році:

· Особи, які не були зайняті до 1 року (509,2 тис.осіб)

· Вивільнені у зв'язку зі змінами в організації виробництва та військовослужбовці, звільнені за скороченням чисельності або штату без права на пенсію (39,6 тис. осіб)

· Звільнені за власним бажанням (63,9 тис. осіб)

· Звільнені за угодою сторін (251,6 тис. осіб)

· Звільнені у зв'язку з закінченням строку договору (114,3 тис. осіб)

· Не зайняті з інших причин (39,8 тис. осіб)

· Особи, які не були зайняті більше 1 року (62,4 тис. осіб)



Розділ 2. Динаміка безробіття в 2012-2014 рр.

2.1 Динаміка безробіття в Україні та країнах ринку

Для ознайомлення зі станом безробіття, спершу розглянемо динаміку показників безробіття в Україні за останній рік (липень 2012 - червень 2013), серед категорій міського та сільського населення, а також за статевої ознакою.

Показники безробіття в Україні (липень 2012-червень 2013 рр)

Рівень безробіття в Україні залежить від пори року, серед усіх категорій найнижчим він є у жовтні - 399,9 тис.осіб, а найвищим у лютому - 589.1 тис.осіб офіційно зареєстрованих безробітних. Дані показники свідчать, що сезонне безробіття в значній мірі впливає на формування загальних показників, особливо це стосується сільського населення та чоловіків. Щодо структури незайнятого населення, то протягом року абсолютні показники безробіття серед міського населення вищі, ніж серед сільського, а серед жінок вищі ніж серед чоловіків. Дану динаміку можна пояснити тим, що влітку в сільській місцевості роботи значно більше ніж взимку, а чоловіки, які офіційно не працевлаштовані в літню пору року займаються сезонними роботами та не офіційно працюють у різних галузях, зокрема у будівництві.

Наступний масив тематичних карт виражає географію безробіття у 2012, 2013 роках та динаміку показників серед областей в порівнянні з відповідним періодом 2013 року (січнем-березнем).

Показники географії безробіття в Україні (2013 рр січень-березень)

За останніми даними Держкомстату найвищий рівень безробіття зафіксований у Чернігівській - 11,2%, Рівненській - 11,1%, Тернопільській - 11,0% та Житомирській - 10,9% областях, а найнижчий у м.Київ - 6,2%, АР Крим - 6,7%, Одеській області - 6,8% та м.Севастополь - 6,9%. Дану ситуацію ми можемо спостерігати у 2012 році, а в 2008 у певній мірі перелік лідерів відрізнявся від географії безробіття у 2013 році, найвищі показники рівня безробіття належали Чернівецькій - 10,9%, Черкаській - 10,5% та Тернопільській - 10,4%, найнижчі м.Київ - 3,2% та м.Севастополь - 4,1%, Дніпропетровській області - 5,6%. Загальні показники рівня безробіття з 2008 по 2013 рік за відповідні періоди підвищилися з 7,6% до 8,6%, а з 2012 по 2013, навпаки знизилися з 9,1% до 8,6%.

Динаміка рівня безробіття свідчить, що в порівнянні з попереднім роком у всіх областях зафіксований спад рівня безробіття з показниками від 0,1% у Миколаївській та Одеській областях до 0,8% у Сумській та Івано-Франківській областях. Щодо динаміки показників в порівнянні з 2008 роком то найгірше оговталися після фінансової кризи 2008-2009 років територіально-адміністративні одиниці вищого рівня, в яких був зафіксований традиційно найнижчий рівень безробіття, серед яких м.Київ - (-3%), м.Севастополь (-2,8%), а також Донецька та Вінницька області з показником (-2,8%), а поліпшилися показники зайнятості населення у 9 регіонах з 27, найкращі з яких у Львівській - (+1,1%) та Чернівецькій - (+1.0%).

Наступна діаграма виражає показники попиту-пропозиції на трудові ресурси згідно з офіційно зареєстрованим числом безробітних та потребою підприємств у працівниках на заміщення вільних робочих місць (вакантних посад)

Діаграма показників попиту- пропозиції на трудові ресурси

В літні місяці пропозиція робочих місць найбільша й у серпні 2012 сягнула максимального показника 82,1 тис., а найнижча в грудні - 48,6 тис., з пропози цією робочої сили все навпаки - в літні та осінні місяці вона мінімальна (жовтень 39,.9 тис.), а взимку та на весні - максимальна (лютий - 589,1 тис.). Навантаження зареєстрованих безробітних на 1 вільне робоче місце протягом даного періоду варіюється відповідно до показників попиту-пропозиції від 5,4 у серпні 2012 до 10,4 у січні 2013 офіційно зареєстрованих безробітних на 1 наявне робоче місце.

Зокрема більше конкретніше розглянемо динаміку безробіття в Черкаській області, де на 2012р. безробіття як було вище сказано сягає 10,5%

За даними Державної служби статистики України, у середньому в 2013 році чисельність зайнятого населення у віці 15-70 років по Черкаській області, у порівнянні з 2012 роком, зменшилась на 0,6 тис. осіб та становила 562,1 тис. осіб. Рівень зайнятості населення зріс до 59,9% (в 2012 році - 59,4%).

Чисельність безробітних в середньому в 2013 році, порівняно з 2012 роком, зменшилася на 0,6 тис. осіб і становила 55,2 тис. осіб. Рівень безробіття населення віком 15-70 років, визначений за методологією Міжнародної організації праці (МОП), знизився з 7,5% до 7,2% економічно активного населення.

У січні - квітні 2014 року у центрах зайнятості області було зареєстровано 15171 вакансія, із них для укомплектування державною службою зайнятості - 14950. За цей період було укомплектовано 13543 вакансії, що становить 87,6% (у квітні 2013 р. укомплектовано74,3% вакансій).

Всього послугами обласної служби зайнятості у січні - квітні 2014 року скористалися 57,4 тис. громадян, з них отримали роботу за направленням центрів зайнятості - 13371 особа, в тому числі - 10108 безробітних, із них на нові робочі місця з компенсацією роботодавцям єдиного соціального внеску працевлаштовані 202 безробітні.

В Черкаській області у січні-квітні 2014 року отримали статус безробітного 16125 осіб. Кількість безробітних, які отримали допомогу по безробіттю одноразово для організації підприємницької діяльності, становила 199 особа. За направленням центрів зайнятості, в цілому по області, в січні - квітні 2014 року проходили професійне навчання 4854 безробітних. Рівень працевлаштування після закінчення профнавчання зріс з 80,6% у січні - квітні 2013 року до 84,5% у січні - квітні 2014 року. Станом на 1 травня 2014 року мали статус безробітного 22,1 тис. осіб, з них отримували допомогу по безробіттю - 17,7 тис. осіб. Середній розмір допомоги по безробіттю у квітні 2014 року по Черкаській області становив 1125,97 грн.

Кількість вакансій у базі даних обласної служби зайнятості становила 892 одиниць.

Зайняте населення та рівень зайнятості у Черкаській області

В 2013 році по Черкаській області чисельність зайнятого населення у віці 15-70 років зменшилась на 0,6 тис. осіб та становила 562,1 тис. осіб. Рівень зайнятості зріс з 59,4% до 59,9%.

Чисельність зайнятого населення в 2014 році у віці 15-70 років в цілому по Україні становила 20,4 млн. осіб. Рівень зайнятості населення зріс з 59,7% в 2012 році до 60,3% в 2013 році. Зростання рівня зайнятості відбулося в усіх регіонах.



Безробітне населення та рівень безробіття (за методологією МОП) у Черкаській області

У Черкаській області чисельність безробітного населення у віці 15-70 років у середньому за 2013 рік, порівняно з 2012 роком, зменшилася на 0,6 тис. осіб і становила 55,2 тис. осіб. Рівень безробіття (за методологією МОП), знизився з 9,0% за 2012 рік до 8,9% за 2013 рік.

В цілому по Україні чисельність безробітного населення у віці 15-70 років у середньому за 2013 рік, порівняно з 2012 роком, зменшилася на 80,7 тис. осіб і становила 1,6 млн. осіб. Рівень безробіття (за методологією МОП), знизився з 7,5% до 7,2%.



Кількість зареєстрованих безробітних та кількість вакансій по Черкаській області станом на 1 травня 2014 р.

Станом на 1 травня 2014 року кількість вакансій по Черкаській області становила 892 одиниці та, у порівнянні з відповідною датою минулого року, знизилась на 4,2%.

Найбільший попит спостерігався на робітників з обслуговування, експлуатації та контролювання за роботою технологічного устаткування, складання устаткування та машин (27,1%), на найпростіші професії та особи без професії (17,0%), на фахівців (13,9%).

Серед зареєстрованих безробітних:

· жінки - 11,60 тис. осіб (52,7%);

· молодь - 8,8 тис. осіб (39,8%);

· особи, що проживають у сільській місцевості - 10,2 тис. осіб (46,0%);

· особи, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню - 5,9 тис. осіб (26,9%).



Розділ 3. Регулювання зайнятості населення

3.1 Напрямки удосконалення зайнятості населення в Україні

Рикок праці як важлива багатопланова сфера економічного і соціально-політичного життя суспільства потребує кваліфікованого регулювання з метою підвищення ефективності його функціонування. Саме створення дієвої системи регулювання сфери зайнятості є одним з основних серіальних заходів розвитку суспільства.

Державна політика зайнятості населення залежить від темпу і характеру ринкових перетворень. Вона передбачає систему адаптації різних категорій незайнятого населення до вимог ринку праці, а також систему соціального захисту безробітних та осіб з обмеженою конкурентоспроможністю.

Державне регулювання зайнятості населення має грунтуватися на:

* забезпеченні соціального партнерства суб'єктів ринку праці, тобто створенні рівних можливостей усім громадянам незалежно від їхнього походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії, реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до своїх здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів та суспільних потреб;

* сприянні забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганні безробіттю, створенні нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;

* добровільності й відсутності примушування громадян щодо вибору сфери діяльності й робочого місця;

* гласності на основі всебічного інформування населення про наявність вакантних робочих місць;

* дотриманні комплексності заходів щодо регулювання зайнятості вселення;

* підтримці працездатних громадян у працездатному віці, які поребують соціального захисту;

* забезпеченні заходів запобіжного характеру щодо регулювання зайнятості населення та відтворення робочих місць;

* певної гарантії зайнятості, тобто гарантії збереження робочих Місць і професії, гарантії одержання доходів. .Залежно від стану економіки та ринку праці передбачається Дійснення активних та пасивних заходів регулювання зайнятості.

До активних заходів належать:

* створення додаткових і нових робочих місць шляхом реструктуризації економіки, розвитку приватного бізнесу, особливо малого й середнього, створення умов для іноземного інвестування та для самозайнятості населення тощо;

* профорієнтація, підготовка й перепідготовка кадрів;

* організація громадських робіт;

* посилення територіальної та професійної мобільності робочої сили;

* розвиток служби зайнятості тощо.

До пасивних заходів належать: виплата допомоги у зв'язку з безробіттям і надання допомоги членам сімей, які перебувають на утриманні безробітних.

Слід наголосити, що створення нових постійних і тимчасових робочих місць у сучасних умовах значною мірою залежать від розвитку малих підприємств і кооперативів. Нині в Україні на них припадає приблизно 60% загальної кількості зайнятих у недержавних структурах.

Для створення малих підприємств не потрібно великого стартового капіталу. Водночас ці підприємства забезпечують роботою значну частку тимчасово незайнятих громадян.

Галузева спеціалізація, розміри малих підприємств мають визначатися структурними та соціальними пріоритетами розвитку окремих міст, областей з урахуванням збалансованості регіональної економіки. Такі підприємства зможуть функціонувати навіть за умови банкрутства підприємств-монополістів і формуватимуть ринкове середовище та розвиток конкуренції. Малі підприємства можуть створювати вивільнені з виробництва працівники однієї або близьких спеціальностей.

Перспективним напрямом є організація малих підприємств шляхом залучення на них випускників профтехучилищ, технікумів з подальшим переведенням цих підприємств на оренду, викуп. Незважаючи на відносно меншу вартість робочих місць у соціально-по-бутовій сфері, доцільно створювати нові підприємства у виробничій сфері, зокрема у виробництві будівельних матеріалів, для перероблення м'яса, овочів, фруктів, заготівлі продукції, а також у виробничій інфраструктурі.

Про ефективність створення малих підприємств свідчить і зарубіжний досвід. Із загальної кількості нових робочих місць у промисловості розвинених країн від 60 до 80% припадає на малий бізнес. У Німеччині, наприклад, до 70% безробітних одержують роботу саме на малих підприємствах. Прогресивним напрямом регулювання зайнятості слід вважати пільгову кредитну і податкову політику щодо підприємств, які збільшують кількість робочих місць і надають їх соціальне незахищеним групам незайнятого населення.

Важливим напрямом активної політики зайнятості є професійна підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації працівників з метою створення сприятливих умов для широкомасштабного розгортання процесів структурної та технологічної перебудови економіки, запобігання змушеному хронічному безробіттю, розв'язання кадрових завдань, пов'язаних із раціоналізацією зайнятості.

Насамперед необхідно здійснювати професійну підготовку й Перепідготовку кадрів з наступним працевлаштуванням тих професійних груп працівників, які становлять основну масу безробітних.

Система професійного навчання безробітних громадян і незайнятого населення має виконувати соціальні (опанування професії, Спеціальності як засобом захисту від безробіття) та економічні функції (розвиток трудового потенціалу суспільства, відтворення робочої сили необхідної кваліфікації). Ця система є одним із ланцюгів безперервного навчання, доповнюючи існуючі системи професійного навчання.

Професійне навчання має організовуватися насамперед для громадян, які особливо потребують соціального захисту; осіб, які тривалий час не працюють, інвалідів, молоді, одиноких і багатодітних батьків, жінок, які виховують дітей дошкільного віку та дітей інвалідів, осіб передпенсійного віку, біженців, вимушених пересе-денців.

Система професійного навчання безробітних громадян і незайнятого населення призначена головним чином для підготовки та перепідготовки дорослого населення, спираючись на їхні професійні знання та вміння, виробничий досвід. Молодь, яка вперше рукає роботу, мусить набувати професію або спеціальність, як правило, в навчальних закладах професійного навчання до початку трудової діяльності.

Великого значення набуває підвищення гнучкості системи профнавчання і перекваліфікації, передусім шляхом розвитку прямих договірних відносин між підприємцями, підприємствами і навчальними закладами. При цьому плани і програми навчання слід орієнтувати на задоволення конкретних потреб замовника.

Необхідно удосконалити систему інформації щодо вакансій, передусім створити інтегровану базу даних про ринок робочої сили, Іка б містила інформацію про потребу підприємств у кадрах за профессіями та кваліфікаційними розрядами (структура професій, рівень кваліфікації), а також дані про кількість наявних та необхідних робочих місць за категоріями персоналу.

Через удосконалення системи інформації та підвищення її ефективності можливе входження комп'ютерної системи державної служби зайнятості до простору "INTERNET".

Водночас слід поліпшити інформаційне обслуговування молодіжного сектора ринку праці шляхом періодичної підготовки і доведення до учнів і студентів інформації про потребу підприємств у робочій силі, про необхідність продовжувати навчання та одержання професії, конкурентоспроможної на ринку праці, проводити спеціалізовані (галузеві) та регіональні (міжгалузеві) ярмарки вакансій; забезпечувати розвиток профорієнтаційних послуг для молоді (інформаційних, діагностичних, консультативних та ін.).

В умовах зростання безробіття і переростання його в деяких регіонах і галузях народного господарства у масове важливим засобом активної політики держави на ринку праці є подальше розширювання оплачуваних громадських робіт.

Організація громадських робіт дає змогу раціональніше використовувати робочу силу, створювати тимчасову зайнятість безробітного населення як на регіональному рівні, так і під час реалізації проектів загальнодержавного характеру. Зарубіжний досвід свідчить про те, що за допомогою громадських робіт деякі розвинуті країни перебороли ЗО--40% рівень безробіття. Але, на відміну від України, значна частка цих робіт мала загальнодержавний характер (побудова магістралей, трубопровідного транспорту, мостів тощо), що давало змогу залучити до них не тільки некваліфіковану робочу силу, а й висококваліфікованих робітників і спеціалістів, які не мали на той час роботи.

Основою організації громадських робіт є довгострокові регіональні програми тимчасової зайнятості, відповідно до яких створюються робочі місця , населення залучається до громадсько-корисної праці в період зниження попиту на робочу силу.

Громадські роботи необхідно розглядати як вимушений, проте необхідний засіб боротьби з безробіттям. Тимчасові робочі місця створюються переважно у державному секторі і спрямовані на використання праці різних категорій робочої сили, яка не потребує спеціальної підготовки.

Громадські роботи регулюють попит на робочу силу і пом'якшують гостроту проблеми безробіття. Це означає, що в період відносно стійкого економічного розвитку вдаватися до організації громадських робіт необхідно у разі крайньої потреби, якби створюючи "запас" на той період, коли темпи економічного розвитку уповільнюються. Резервування робіт означає не тільки зміну строків будівництва об'єктів, а й нагромадження певних фінансових та матеріальних засобів.

Залучення до громадських робіт є засобом кращим порівняно з іиплатою допомоги у зв'язку з безробіттям з позицій як окремої (особи, так і держави. По-перше, кошти виплачуються не безплатно, а за певну громадську користь; по-друге, створюються нові робочі місця; по-третє, висока частка заробітної плати в загальних витратах, яка характерна для тих галузей, де звичайно застосовується громадські роботи, робить доцільним використання останніх Для уповільнення зниження купівельного попиту населення, особово небезпечного в період зниження темпів економічного зрос-тання; по-четверте, вироблена на цих роботах продукція не веде до товарного надвиробництва, небезпечного в період економічної нестабільності, оскільки виробництво регламентується і не має масового характеру.

В умовах масового безробіття доцільним є державне регулювання громадських робіт. Однак воно має передбачати сприятливі умовах для підприємців і звужуватися у міру пожвавлення виробництва та збільшення попиту на робочу силу.

Оскільки серед безробітних високу частку становлять жінки та молодь, залучення їх до громадських робіт можна здійснювати через розгортання спеціалізованих робіт, таких як виконання тимчасівих та сезонних сільськогосподарських робіт у приміських господарствах, виконання робіт щодо благоустрою, надання послуг соціально-побутового характеру (догляд за дітьми, хворими, робота в рхівах, бібліотеках, статистичних органах, навчальних закладах ощо); організація навчання жінок ручному ткацтву, мереживопле-рінню, вишиванню.

Для кожної групи безробітних організація громадських робіт має вою специфіку. Зокрема, певні роботи доцільно поєднувати з професійною підготовкою або перепідготовкою. Передусім це стосується професій, необхідних для даного регіону.

Організація громадських робіт має особливо велике значення я безробітної молоді, яка психологічно нестійка, схильна до впливу негативних соціальних явищ і являє собою живильне середовище для зростання наркоманії, злочинності, соціальних конфліктів. інтисоціальна поведінка молоді деструктивне впливає на її підготовку та участь у суспільному виробництві. У свою чергу, це погіршує якість робочої сили: кваліфікацію, профпідготовку, ставлення до праці. Тому надзвичайно важливо залучати безробітну мо-лодь, а також учнів і студентів у вільний від навчання час до ромадських робіт, особливо у сфері соціально-корисної діяльності.

Розпорядок робочого часу на громадських роботах має бути таким, щоб учасники мали час на пошуки постійної роботи. Можна організувати "дні пошуку роботи", консультативні групи, робочі клуби, де молоді надають профорієнтаційні послуги та послуги з працевлаштування, відвідування підприємств.

В Україні широкому використанню громадських робіт заважають, з одного боку, відсутність коштів у місцевих бюджетах, незаінтересованість підприємств в організації цих робіт унаслідок обмеженої потреби в робочій силі, з іншого боку -- непопулярність таких робіт серед незайнятих громадян через тимчасовість, невідповідність кваліфікаційному рівню і, як наслідок, психологічну неприйнятність.

Державна активна політика зайнятості передбачає розроблення програм сприяння зайнятості. Ці програми можуть охоплювати як окремі категорії населення, передусім маргінальні групи: молодь, жінок, інвалідів, так і специфічні випадки загрози безробіття, зумовлені економічною або іншою ситуацією (демографічним, політичним, стихійним лихом тощо).

У розвинутих країнах більшість програм зайнятості стосується певних категорій населення, які потребують підтримки й допомоги.

Розрізняють довгострокові й короткострокові (на один рік) програми. Вони розробляються як на державному, так і на регіональному рівнях.

Метою державних і регіональних програм зайнятості є сприяння зайнятості населення, задоволення потреб громадян у праці.

Державні й територіальні програми зайнятості населення спрямовані на:

* сприяння розвитку і структурній перебудові економіки, створенню умов для спрямування вивільнюваних працівників, насамперед на рентабельні виробництва та в пріоритетні галузі економіки;

* попередження розвитку безробіття і його скорочення шляхом підвищення економічної заінтересованості підприємств і організацій у створенні додаткових робочих місць, переважно з гнучкими формами зайнятості;

* удосконалення системи відтворення робочої сили водночас із збільшенням числа робочих місць, поліпшенням професійної орієнтації, підвищенням кваліфікації працівників та ефективності використання трудових ресурсів;

* захист безробітних та їхніх сімей від негативних наслідків безробіття і забезпечення зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і не спроможні конкурувати на ринку праці;

* формування кадрової, матеріальної, інформаційної, статистичної, фінансової та науково-методичної бази державної служби зайнятості;

* заходи сприяння зайнятості населення, яке проживає у сільській місцевості.

Спеціальні галузеві програми зайнятості населення призначені уія вирішення на рівні окремих галузей і підприємств проблем прихованого безробіття, сприяння продуктивній зайнятості працівників практичній реалізації диференційованого підходу щодо окремих підприємств з урахуванням державної політики структурної перебудови, санації державних підприємств і заходів державної політики на ринку праці.

В Україні вперше була розроблена державна програма зайнятості населення на 1995 р, як елемент довгострокової стратегії формування соціально-ринкової моделі управління ринком праці.

У програмах, розроблених в Україні, узагальнюються конкретні заходи щодо створення відповідного правового, організаційного та методичного забезпечення політики зайнятості за такими напрямами:

* формування механізму диференційованого підходу щодо збереження робочих місць;

* створення механізмів реалізації політики зайнятості в загальнонаціональних програмах (зокрема в програмах громадських робіт, рприяння зайнятості молоді, відродження села та ін.);

* регулювання трудових міграцій;

* забезпечення додаткових гарантій зайнятості населення окремим категоріям громадян;

* сприяння професійній мобільності;

* розвиток соціально-трудових відносин;

* удосконалення інформаційно-статистичної бази щодо розвитку ринку праці;

* сприяння зайнятості шляхом розвитку соціального партнерства.

Заходи щодо реалізації державної політики зайнятості на територіальному рівні ураховують необхідність сприяння будь-яким формам розширення сфери прикладання праці, в тому числі створення ових робочих місць, забезпечення умов для розвитку підприємництва та працевлаштування незайнятого населення і безробітних; забезпечення державних гарантій зайнятості для окремих категорій населення; поліпшення системи професійної орієнтації, підготовки й перепідготовки кадрів, матеріальної підтримки безробітних та їхніх сімей; організації громадських робіт тощо.

У програмах також обґрунтовується організаційне, наукове і фінансове забезпечення усіх запланованих заходів та необхідність контролю щодо їх реалізації.

Заходи, розроблені у програмах, передбачають забезпечення сприятливих податкових, інвестиційних, фійансово-кредитних та інших умов господарювання для підприємств, організацій, установ усіх форм власності.

Формування державної програми зайнятості має подвійний характер. З одного боку, вона розробляється знизу і являє собою узагальнення територіальних програм. З іншого боку, державна програма зайнятості формується зверху, узагальнюючи завдання, які можуть визначатися тільки на загальнодержавному і міжрегіональному рівнях. Це здійснюється шляхом розроблення законодавчих актів, удосконалення системи управління, координації фінансових витрат на реалізацію заходів економічної і соціальної політики у сфері зайнятості, підвищення рівня її наукового обгрунтування.

Серед названих джерел надходження коштів основним джерелом повинні бути обов'язкові відрахування підприємств, організацій та установ.

В Україні частка фонду зайнятості у валовому внутрішньому продукті становить приблизно 0,3%, що в багато разів менше, ніж у раїнах з розвинутою ринковою економікою.

Звідси можна зробити висновок, що в нашій країні фінансова база для розв'язання проблем зайнятості недостатня і не відповідає ситуації на ринку праці, яка різко загострюється через величезний потенціал безробіття.

За рахунок коштів зайнятості фінансуються заходи активної і пасивної політики. Співвідношення витрат на ці заходи залежить від стану ринку праці та безробіття, рівня законодавчих гарантій, досягнутого рівня розвитку служби зайнятості.



Висновки

З вищенаведеного можна зробити наступні висновки: 2013 та початок 2014 року в Україні приніс збільшення кількості безробітних, що є негативним, адже виникає ризик щодо продовження такої тенденції і надалі із-за ситуацій,які відбуваються в країні на 2014 рік.

Близька до нас війна з Росією в Криму забирає останні кошти на армію.

Також,значне перевищення пропозиції робочої сили ,яке існує сьогодні призводить до того, що зростає кількість "хронічного безробіття", тобто тих, хто не може отримати роботу більше ніж протягом одного року.

Законодавча та виконавча влади мають якнайшвидше створити передумови розв'язання зазначених проблем, сприяти якнайповнішому використанню трудового потенціалу суспільства. Актуальність цього посилюється в зв'язку із неминучим скороченням у найближчій перспективі чисельності населення працездатного віку та його старінням. Прогнози розвитку ринку праці мають стати невід'ємною складовою всіх стратегічних документів, програм розвитку всіх без винятку галузей економіки та регіонів і територіальних одиниць. Необхідно розв'язати існуючі суперечності між

Законом про зайнятість, Кодексом законів про працю, результатами реформи аграрного сектору, зокрема розпаювання землі. Створення нових робочих нових робочих місць через чітко спрямовані інвестиції має стати рушійною силою розвитку визначених галузей та регіонів. Пріоритети створення нових робочих місць обумовлюють основні напрями розвитку національного та регіональних економічних комплексів, спеціалізацію окремих регіональних структур і, через попит на робочу силу, розвиток ринку освітніх послуг.

Реформування оплати праці має не лише забезпечити належний рівень життя, але й стимулювати населення до активної поведінки на ринку праці, до ефективної трудової діяльності.

Отже, щоб подолати рівень безробіття в Україні потрібно проводити такі заходи:

- надання роботодавцям коштів на перекваліфікацію співробітників;

- відновлення ринку праці;

- відновлення роботи підприємств, а внаслідок - створення нових робочих місць;

- покращення стану виробництва;

- дослідження ринку праці щодо актуальності різних спеціальностей;

- застосування нових методів подолання безробіття, наприклад громадських робіт.

Я вважаю активно проводячи дані заходи, можна суттєво зменшити рівень безробіття. Це дозволить підвищити рівень зайнятості, особисті доходи населення, шляхом створення нових робочих місць. Це в свою чергу приведе до розвитку виробництва і підвищення рівня розвитку національної економіки.

На мою думку високий рівень безробіття - це проблема, яку потрібно вирішувати і яка потребує глибоко наукового аналізу та вироблення на цій основі практичних рекомендацій, які можуть використовуватися для розробки і реалізації ефективної соціально-економічної політики, направленої на забезпечення продуктивної зайнятості економічно активного населення країни, зменшення рівня безробіття до мінімального, соціально допустимого рівня.



Список використаної літератури

1. Закон України "Про зайнятість населення". від 1 березня 1991 року №804-XII. Із змінами і доповненнями від 25 грудня 2008 року №799-VI.

2. Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 2 березня 2000 року №1533-III, с Із змінами і доповненнями від 15.01.2009.

3. Кодекс законів про працю України. - №322-VIII. Із змінами і доповненнями від 20.05.2010 року №2275-VI.

4. Петрова І. Загострення проблеми прихованого безробіття// Економіка України. - 2007. - №3. - 68 с.

5. Рынок труда: занятость и безработица. Пристанева А.А., Київ, 1993, - 284 с.

6. Соціально-економічне становище України за січень 2012 року. Повідомлення Державного комітету статистики України // ukrstat.gov.ua.

7. Гальчинський А.П. Основи економічної теорії. - К, 1995. - С. 86-101.

8. Комісарук М.П. Макроекономіка: курс лекцій. Коломия, - 1999. - С. 73-74.

9. Ковальчук Т., Коваль М. Інфляції в Україні, "Фінанси України", №10 1998. - С. 200-231.

10. Краузе О.І. Концепція змішанногорегулювання зайнятості населення України // Актуальні проблеми економікі. - 2004 - №10. - С. 167-172

11. Садова І.Я., Семів Я.К. Проблеми регулювання зайнятості та Безробіття на регіональному Ринку праці // Регіональна економіка. - 2000. - №2. - С. 208-213

Размещено на Allbest.ru