Стан економічної активності населення в Україні: рівень зайнятості та безробіття

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Стан економічної активності населення в Україні: рівень зайнятості та безробіття

ринок праця безробіття активність

Зайнятість населення

За останнє десятиріччя на ринку праці відбулися певні зміни, обумовлені структурними перетвореннями в економіці, загостренням економічних, демографічних та соціальних проблем. В Україні ринок праці формується передусім за рахунок природного відтворення осіб працездатного віку. У структурі робочої сили демографічна система є базою, що визначає її кількісні й якісні характеристики. До трудових ресурсів певної території (країни, регіону) відносять ту частину населення, що досягла працездатного віку, який у кожній країні визначається законодавчо.

Одним з основних критеріїв визначення трудоресурсного потенціалу виступає віковий ценз, за яким все населення території поділяється на три групи: допрацездатного віку (діти, юнаки та дівчата віком до 16 років), працездатного віку (чоловіки у віці до 59 років і жінки у віці до 54 років включно), післяпрацездатного віку (пенсіонери). У зв'язку зі змінами в демографічній ситуації в Україні зросла чисельність пенсіонерів (за віком та інвалідністю) та інших осіб, що перебувають на утриманні держави, а також чисельність незайнятого населення. Питома вага зайнятого населення працездатного віку вища у містах.

В Україні склалися помітні територіальні відмінності в рівні зайнятості населення, що пояснюється регіональними особливостями структури матеріального виробництва та невиробничої сфери, рівнем розвитку продуктивних сил, демографічною ситуацією, навичками та традиціями місцевого населення.

За визначенням С.В. Мочерного, зайнятість - це певна сукупність соціально-економічних відносин між людьми з приводу забезпечення працездатного населення робочими місцями, формування розподілу і перерозподілу трудових ресурсів для його участі в суспільно корисній праці і забезпечення розширеного відтворення робочої сили.

Розрізняють повну й ефективну зайнятість. Повна зайнятість - це надання суспільством усьому працездатному населенню можливості займатися суспільно корисною працею, на основі якої відбувається індивідуальне та колективне відтворення робочої сили і задоволення всієї сукупності потреб. При повній зайнятості обсяг виробництва є максимально можливим. Вона визначається чисельністю осіб, що виконують будь-яку роботу за певну плату, або для отримання інших видів доходу.

Ефективна зайнятість - це зайнятість, що провадиться відповідно до вимог інтенсивного типу відтворення та критеріїв економічної доцільності й соціальної результативності, зорієнтована на скорочення ручної, непрестижної, важкої праці.

Ефективна зайнятість передбачає як обов'язкову умову кількісну й якісну відповідність між наявними робочими місцями і наявними трудовими ресурсами, оптимальне співвідношення самої роботи і працівників, які будуть її виконувати. Професійно-кваліфікаційна структура сукупного працівника має відповідати умовам і структурі виробництва. Ефективною є така зайнятість, яка дає реальний позитивний економічний ефект.

Все населення за міжнародними стандартами поділяється на «економічно активне» й «економічно пасивне». До економічно активного населення належать особи найманої праці, самостійні робітники, особи, які тимчасово не працюють з об'єктивних причин (хвороба, відпустка), неоплачувані члени сім'ї працездатного віку, особи, які поєднують навчання з працею на умовах неповного робочого дня, учні та особи, які проходять профпідготовку.

Все населення можна поділити натри групи. Першу групу становлять особи, які не досягли 16 років, а також особи, які перебувають у спеціалізованих закладах (в психіатричних лікарнях) чи у виправних закладах. Другу групу становлять дорослі, які потенційно мають можливість працювати (надомники, учні, пенсіонери), але з якихось причин не працюють і не шукають роботу. Третю групу становить робоча сила. В цю групу входять всі, хто може і хоче працювати. Робоча сила складається з працюючих і безробітних, які активно шукають роботу.

За міжнародними стандартами (МОП, 1983) економічно активне населення поділяють на три категорії: зайняті; безробітні; поза робочою силою (економічно неактивне населення: інваліди, люди похилого віку, студенти, діти до 15 років).

Населення = робоча сила + особи поза робочою силою

Робоча сила = зайняті + безробітні

Зайняті + безробітні становлять економічно активне населення.

До економічно пасивного населення відносяться всі категорії осіб, незалежно від віку і статі, які не ввійшли до вищезазначеної групи.

Міжнародне стандартне визначення безробіття базується на трьох критеріях, які мають задовольнятися водночас: «без роботи», «зараз готовий приступити до роботи», «шукає роботу».

В умовах переходу до ринкової економіки урізноманітнюються форми зайнятості населення. Зростає кількість зайнятих у комерційних структурах, індивідуальних селянських та фермерських господарствах. Виникають нові сучасні форми зайнятості, пов'язані з розвитком інформаційної і ринкової інфраструктури. Але характерною рисою сучасного ринку праці в Україні є поширення нерегламентованої (незареєстрованої) зайнятості населення, тобто самозайнятості. Людина, яка офіційно вважається безробітною, водночас може брати активну участь у «тіньовій» економіці, отримувати там основні доходи (порівняно з допомогою по безробіттю). Значних масштабів останнім часом набули нелегальні трудові міграції за кордон.

Неоднаковою в Україні є структура зайнятості працівників у всіх сферах економічної діяльності. В областях переважно аграрно-промислової спеціалізації питома вага працюючих у сільському господарстві є більшою, ніж у високоіндустріальних областях. У промислових курортних регіонах, особливо в Одеській області, помітно зростає частка зайнятих у сфері обслуговування. Більшою, ніж у середньому по Україні, є питома вага зазначених працівників у структурі зайнятості населення Львівської та Закарпатської областей, котрі також спеціалізуються на курортному обслуговуванні.

Державна політика зайнятості в Україні

Важливим напрямом соціальної політики є політика зайнятості працездатного населення, оскільки високий рівень зайнятості забезпечує відповідні доходи значної частини населення. Політика зайнятості включає державні заходи щодо регулювання ринку праці, забезпечення ефективної зайнятості населення і запобігання безробіттю. Юридичною основою політики зайнятості в Україні є Закон України «Про зайнятість населення». Політика зайнятості стає важливою складовою макроекономічної політики. Держава може використовувати два варіанти політики зайнятості: активний і пасивний.

Активна політика зайнятості передбачає надання послуг з працевлаштування, навчання та підвищення кваліфікації, допомогу безробітним в пошуку нового місця роботи тощо.

Пасивна політика зайнятості передбачає виплату грошової допомоги, компенсацію втрат доходів внаслідок безробіття тощо, але вона не надає допомоги безробітному в пошуках нового місця роботи (тому і називається пасивною).

Важливе значення в політиці зайнятості в Україні має проблема підвищення гнучкості ринку робочої сили, який формується, забезпечення його швидкого пристосування до умов виробництва, що постійно змінюється, і ринкової кон'юнктури за умов мінімальних соціальних втрат.

Реалізація державної політики сприяння зайнятості населення та забезпечення соціального захисту громадян від безробіття проводиться за допомогою низки нормативно-правових документів, зокрема: Закону України «Про затвердження Державної програми зайнятості населення на 2001-2011 роки», реалізація якого дасть змогу забезпечити ефективне проведення державної політики зайнятості; Закону України «Про внесення змін до Закону України» Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування», яким визначено розмір внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття для забезпечення фінансування надання соціальних послуг та матеріального забезпечення безробітних громадян; Постанови Кабінету Міністрів України «Про заходи організації виконавчих актів законодавства з питань зайнятості населення» від 17 серпня 2009 р. №1139; розпорядження Кабінету Міністрів України» Про затвердження плану дій на 2009 рік щодо поліпшення ситуації у сфері зайнятості населення та оптимізації регулювання ринку праці» від 28 лютого 2009 р. №87-р; розпорядження Кабінету Міністрів України» Про заходи щодо сприяння підприємствам в організації професійного навчання кадрів на виробництві» від 24 січня 2008 р. №13-р; нормативно-правових актів щодо реалізації Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»; план дій на 2009 рік щодо реалізації Державної програми зайнятості населення на 2008-2011 роки; постанови Кабінету Міністрів України «Про заходи організації виконавчих актів законодавства з питань зайнятості населення» від 17 лютого 2009 р. №1139; річних регіональних програм зайнятості населення.

В умовах переходу до сталого економічного розвитку державне регулювання ринку праці проводиться з метою збалансування попиту і пропозиції робочої сили, зменшення рівня безробіття, досягнення продуктивної зайнятості населення, забезпечення соціального захисту громадян від безробіття, дотримання основних прав громадян.

Ці заходи сприяють стабілізації ситуації на ринку праці. Так, відбулося зростання чисельності економічно активного населення до 22,5 млн осіб у березні 2009 р. (за даними обстеження домогосподарств з питань економічної активності населення за методологією Міжнародної організації праці). Майже на 300 тис. осіб проти грудня 2008 р. зросла чисельність зайнятого населення і становить 20,1 млн. осіб. Відповідно підвищився рівень зайнятості населення - 55,5% (табл. 1).

Це обумовило зменшення обсягів та рівня безробіття, визначеного за методологією МОП, який зменшився з 11,1% у грудні 2008 р. до 10,6% у березні 2009 р. (табл. 2).

З'явилися позитивні ознаки руху робочої сили в галузях економіки. У січні-червні 2009 р. було прийнято 1391,2 тис. працівників, що на 5,0% більше обсягів відповідного періоду минулого року, а чисельність працівників, які вибули, зменшилася на 3,0% і становила 1553,3 тис. осіб. Водночас значним залишається перевищення чисельності працівників, які вибули, над прийнятими працівниками (162,1 тис. осіб), що має місце переважно в базових галузях економіки.

Крім того, чисельність зайнятих у цілому по країні за 9 місяців 2009 р. зросла на 0,6% порівняно з відповідним періодом минулого року та становила 20,5 млн. осіб. Зростання було обумовлене збільшенням числа працюючих у приватному секторі економіки, де приріст зайнятих складав 15,3%.

При цьому чисельність найманих працівників підприємств, установ, організацій державної та колективної форм власності зменшилася відповідно на 5,7% та 1,9%.

Таблиця 1. Економічна активність населення

Одна з центральних проблем державної політики доходів і зайнятості - умови виплати і розмір допомоги по безробіттю. Потрібно слідкувати, щоб соціальна допомога при вимушеному безробітті не провокувала її переростання у добровільне безробіття, коли грошова допомога стає достатнім засобом існування для людини. Майже кожному другому з числа безробітних громадян державною службою зайнятості було надано соціальні послуги та матеріальне забезпечення (1,9 млн. незайнятих осіб). Так, протягом січня-червня 2009 р. працевлаштовано 412,3 тис. осіб, що на 16,5% більше порівняно з відповідним періодом минулого року, проходили професійне навчання 99,8 тис. осіб, чисельність залучених до громадських робіт зросла на третину і становить 190,4 тис. осіб.

Таблиця 2. Рівень безробіття за методологією МОП у країнах ЄС та в Україні, %

Для реалізації політики зайнятості в Україні створено державну службу зайнятості, діяльність якої фінансується з Державного фонду сприяння зайнятості. Зараз на всій території України створено центри зайнятості. За рахунок коштів цього фонду виплачується допомога по безробіттю, забезпечується робота системи інформації та консультації, подається допомога в пошуку нових місць роботи, проводиться навчання і перенавчання, а також підвищення кваліфікації безробітних тощо.

На державну службу зайнятості покладаються такі завдання:

аналіз ринку праці, прогнозування попиту та пропозиції на робочу силу, підготовка із зацікавленими організаціями територіальних програм зайнятості населення;

облік громадян, які звертаються з питань працевлаштування, надання їм допомоги у пошуках роботи і працевлаштування;

професійна орієнтація та консультація населення;

організація професійної підготовки та перепідготовки працівників, вивільнених з підприємств, установ та організацій;

підготовка пропозицій та висновків про використання праці іноземних громадян в Україні, які залучаються для виконання робіт за міжурядовими угодами та ліцензіями;

забезпечення, в межах компетенції, соціального захисту незайнятих громадян.

Основними напрямами державної політики у сфері зайнятості є:

* підвищення якісного та професійно-кваліфікаційного рівня робочої сили відповідно до потреб економіки шляхом розвитку системи безперервного професійного навчання, зокрема внутрішньовиробничого з урахуванням потреб ринку праці, та сприяння навчанню працівників, насамперед тих, які знаходяться під ризиком вивільнення;

забезпечення пріоритетності заходів щодо збереження та створення
робочих місць у регіонах з високим рівнем безробіття при розробці та реалізації інвестиційних проектів;

забезпечення розробки та реалізації програми розвитку міст з моногалузевою структурою виробництва, що має високий рівень економічного
безробіття, депресивних територій;

посилення системи підтримки підприємництва та само зайнятості населення, запровадження та реалізація відповідних регіональних програм;

* створення програм сприяння зайнятості безробітних громадян, зокрема, збільшення обсягів працевлаштування, організація професійного навчання безробітних з метою підвищення їх конкурентоспроможності на ринку праці, сприяння організації безробітними власної справи, збільшення обсягів та видів громадських робіт з розширенням джерел їх фінансування, наближення мінімальних розмірів соціальних виплат безробітним громадянам за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття до прожиткового мінімуму у рамках загальнодержавної політики підвищення заробітної плати.

* створення єдиної інформаційної системи попиту і пропозиції на робочу силу, розширення доступу населення до інформації про вакансії;

підвищення мобільності робочої сили шляхом розробки ефективної системи професійного навчання і перенавчання;

стимулювання створення сприятливих умов для малого й індивідуального підприємництва, розвиток системи мікрокредитування малих підприємств;

координація й узгодження обсягів і професійно-кваліфікаційної структури підготовки працівників та спеціалістів у освітніх закладах професійної освіти всіх рівнів з потребами територіальних ринків праці.

У розвинутих країнах світу дрібне виробництво (підприємства малого бізнесу) забезпечує основну частину робочих місць для залучення як нової, так і вивільненої з виробництва робочої сили.

Загрозі масового безробіття в Україні повинні протистояти відомі в світовій практиці інвестиційні програми та активні методи політики зайнятості - підтримка робочих місць, попередження масових звільнень, навчання та перенавчання працівників, організація громадських робіт, стимулювання раціонального розміщення виробництва, підвищення мобільності працівників, створення малих підприємств.

Безробіття в Україні, його суть і види

Безробіття - це соціально-економічне явище, при якому частина робочої сили (економічно активного населення) не зайнята у виробництві товарів і послуг. Безробітні разом із зайнятими формують робочу силу країни. В реальному економічному житті безробіття виступає як перевищення пропозиції робочої сили над попитом на неї.

Згідно з законом України «Про зайнятість населення» безробітними вважаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку через відсутність належної роботи, зареєстровані у державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу та здатні приступити до праці.

Безробіття - це економічне явище, коли частина економічно активного населення не має можливості використати свою робочу силу.

Безробіття виникає тоді, коли кількість наявних робочих місць становить меншу частину тієї кількості, що потрібна для працевлаштування громадян. Це явище, коли частина економічно активного населення, яке бажає працювати, не може застосувати свою робочу силу, а пропозиція робочої сили різко перевищує попит на неї. Міжнародна організація праці дає таке визначення: безробітний - це людина, яка хоче працювати, може працювати, але не має робочого місця.

З метою виявлення статусу зайнятості, динаміки зайнятості та безробіття в США, наприклад, проводяться спеціальні щотижневі опитування респондентів, які належать до різних соціальних, професійних, і демографічних груп робочої сили, відібраних за спеціально розробленою методикою. На динаміку безробіття впливають економічна і соціальна політика держави, демографічні фактори, зміни в структурі економіки, стан зовнішньої торгівлі і вивіз капіталу, масштаби військових витрат, позиції та активність профсоюзів.

Існує кілька концепцій, що трактують феномен безробіття. В марксистській теорії її пов'язують з процесом накопичення капіталу, при якому потреба в живій праці (змінному капіталі) збільшується повільніше, ніж у машинах і обладнанні (постійному капіталі). У західній економічній науці переважає погляд, згідно з яким безробіття в своїй основі відображає економічну доцільність використання ресурсів, подібно до того, як ступінь завантаження виробничих потужностей відображає доцільність і ефективність використання основного капіталу. Про це говорить так званий природний рівень безробіття, відображаючи структурні диспропорції на ринку праці (між структурою попиту і пропозиції робочої сили за кваліфікацією, за демографічними, географічними і іншими критеріями).

Важливо підкреслити, що до безробітних зазвичай відносять не тільки звільнених за різними причинами, а й тих, які добровільно залишили роботу і роблять спробу знайти нову. Структура безробіття за її причинами включає чотири основні категорії робочої сили: ті, що втратили роботу в результаті звільнення; ті, що добровільно залишили роботу; ті, що прийшли на ринок праці після перерви; вперше прийшли на ринок праці. Співвідношення цих категорій залежить перш за все від фази економічного циклу.

Важливе значення має визначення рівня безробіття. Рівень безробіття - це відношення (у%) чисельності безробітних до чисельності робочої сили.

Кількість безробітних

Рівень безробіття = - х 100%.

Кількість працездатного населення

Кількісна залежність обсягу недовиробництва продукції від рівня безробіття чітко зазначена законом Оукена. Американський економіст Артур Оукен на основі макроекономічного аналізу вивів закон співвідношення між рівнем безробіття і відставанням обсягів ВНП, який формулюється так: якщо фактичне безробіття перевищує рівень природного безробіття на 1%, то витрати ВВП становлять 2,5%. Це відношення 1:2,5 або 2:5, тобто відношення рівня безробіття до відставання обсягу ВНП, дозволяє вирахувати абсолютні витрати продукції, пов'язані з будь-яким рівнем безробіття. При застосуванні цього закону можна обчислити втрати ВВП від надмірного (циклічного) безробіття.

З погляду природи безробіття виділяють основні його типи: фрикційне, структурне та циклічне.

Фрикційне - пов'язане з пошуками або очікуванням роботи і є короткочасним. У суспільстві завжди існує певна частка осіб, які змінюють місце роботи через низьку заробітну плату, погані умови праці, невдоволення місцем проживання тощо.

Структурне - пов'язане із структурними диспропорціями на ринку праці, коли з'являються невідповідності між попитом і пропозицією робочої сили за професією, кваліфікацією, географічними та іншими ознаками. У виробничому процесі дуже часто відбуваються технологічні зрушення, що видозмінюють структуру попиту на робочу силу. У цій ситуації структура робочої сили не відповідає новій структурі робочих місць, внаслідок чого і з'являється ця форма безробіття.

Циклічне - пов'язане із циклічним спадом виробництва, коли зайнятість скорочується, а безробіття зростає.

Фрикційне та структурне безробіття є неминучим явищем в економіці, тому ці види безробіття мають назву природного рівня безробіття, тобто рівня безробіття при «повній зайнятості». Йдеться про те, що в будь-якій економіці не може бути абсолютної відсутності безробіття. Проте ряд економістів вважають неприйнятними використання терміну «природний» щодо безробіття, спричиненого структурними зрушеннями. Ось чому в макроекономічній літературі використовується інший термін - NAIRU (nonaccelarating information rate of unemployment), котрий зосереджує увагу на тому, що цей рівень безробіття стабілізує інфляцію.

В Україні чисельність безробітних зменшилася на 11,4% і становила 2,2 млн. осіб (табл. 3). При цьому рівень безробіття також скоротився з 11,0% у середньому за 9 місяців 2008 р. до 9,8% економічно активного населення.

Істотно зменшився рівень безробіття й серед молоді. Рівень зареєстрованого безробіття серед населення сільської місцевості за рік зріс з 4,8% до 6,5% на 1 січня 2010 р. та вдвічі перевищив аналогічний показник (2,9%) у міській місцевості. Однією з позитивних тенденцій зареєстрованого ринку праці за останні 12 місяців було скорочення довготривалого безробіття. Так, кількість безробітних, які станом на 1 січня 2010 р. перебували на обліку понад один рік, зменшилася більш як на чверть (26,8%). Середня тривалість зареєстрованого безробіття порівняно з відповідним періодом 2009 р. скоротилася з 9 до 8 місяців.

За станом на 1 січня 2010 р. потреба підприємств у працівниках становила 123,9 тис. осіб, що на 27,9% більше, ніж на відповідну дату минулого року. При цьому приріст потреби в працівниках на підприємствах приватної форми власності становив 62,3%, державної - 24,0% та колективної - 27,6%. На одну зареєстровану вакансію претендувало в Рівненській та Тернопільській областях 33 незайнятих особи, у Івано-Франківській - 25, Херсонській - 24, Закарпатській та Черкаській - по 21, Вінницькій -20, Львівській та Чернівецькій - по 19, Волинській та Житомирській областях - по 16, тоді як у містах Києві та Севастополі - 1.

Безробіття та тривалість пошуку роботи

Примітка. Дані наведено за матеріалами вибіркових обстежень населення з питань економічної активності за 2005-2008 рр. в середньому за IV квартал, 2006-2009 рр. в середньому за період, з урахуванням впливу фактора сезонності

З урахуванням ситуації на ринку праці слід сконцентрувати зусилля на запровадженні дієвих стимулів ліквідації прихованого безробіття та створення нових робочих місць, на забезпеченні гарантій зайнятості в процесі приватизації та реструктуризації підприємств, на підтримці підприємництва і самозайнятості населення, на розширенні практики громадських робіт, на підвищенні гнучкості ринку праці.

В сучасних умовах необхідно шукати додаткові можливості для розширення сфери зайнятості населення. Враховуючи те, що попит на товари широкого вжитку і послуги високий, а можливості його задоволення незначні, створення нових і розширення діючих підприємств можна вважати досить місткою сферою додаткової зайнятості населення Основні завдання, які потрібно вирішити на найближчу перспективу, такі:

опрацювати та запровадити економічні механізми заохочення працедавців для створення додаткових робочих місць для молоді;

забезпечити створення юридичними та фізичними особами 350-420 тис. нових робочих місць;

забезпечити зменшення середньої тривалості зареєстрованого безробіття не менш як на 1 місяць;

забезпечити працевлаштування через державну службу зайнятості не менш як 830 тис. безробітних громадян;

забезпечити залучення до громадських робіт не менш як 340 тис. не зайнятих та безробітних громадян;

* забезпечити збільшення розміру мінімальної допомоги у зв'язку з безробіттям.

Трудові ресурси України завжди відрізнялися високим рівнем професійної підготовки, що значно сприяло розміщенню на її території низки виробництв, які вимагають певної кваліфікації кадрів, а також формування потужної наукової бази. Певною мірою якісний стан трудових ресурсів може бути оцінений через освітній рівень населення.

Рівень освіти населення в Україні є одним з найвищих серед країн Центральної та Східної Європи. За питомою вагою учнів серед населення 15 -18 років Україна поступається з усіх країн тільки країнам Балтії та Угорщині. Зрушення впродовж міжпереписного періоду свідчать про істотне поліпшення освітнього складу населення. Істотно (на 26%) зросла і чисельність випускників вузів, що дозволяє оптимістично оцінювати подальші зміни.

Більш освіченим є міське населення, яке значно поповнюється за рахунок навчальної та післянавчальної міграції сільської молоді. Так, питома вага осіб з вищою (включаючи базову та початкову вищу) освітою серед міського населення становить 37,9% (у 1989 р. - 34,5%), а серед сільського - 17,7% (у 1989 р. - 13,3%). Натомість частка осіб, які не мають навіть повної загальної середньої освіти серед міського населення становить 26,7%, а серед сільського - 47,3% (у 1989 р. - 35,8% та 60,4% відповідно).Від рівня освіти залежать і доходи населення, а отже, і можливості задовольняти основні життєві потреби, зберігати здоров'я та життя, ухвалювати та реалізовувати рішення щодо репродуктивної та міграційної активності. Найвагоміший вплив має наявність повної вищої освіти.

В Україні існують величезні можливості для зайнятості населення. Розвиток приватного підприємництва, малого бізнесу, сфери послуг, фермерства, усієї ринкової інфраструктури є хорошою основою для росту зайнятості в економіці. Високі темпи приросту населення країн, що розвиваються, при збереженні його «омолодженої» вікової структури (майже 34% людей у віці до 15 років) формують збільшення масштабів трудових ресурсів. Це призводить до необхідності створення нових робочих місць для ліквідації часткового чи повного безробіття. Розрахунки експертів Міжнародної організації праці (МОП) показують, що для задоволення потреби в зайнятості і ліквідації безробіття до 2025 р. на планеті потрібно щорічно додавати 50 млн. робочих місць, у тому числі у країнах, що розвиваються.

Однак такі оцінки не дають підстав для оптимізму, оскільки це практично неможливо з багатьох причин, однією з яких є НТР. Відомо, що НТР, крім позитивних результатів має й негативні, один з яких - зростання безробіття в результаті витіснення живої праці. Так, у Японії кожний робот позбавляє роботи 3-4 осіб. У Франції, за прогнозами уряду, запровадження мікроелектроніки призведе до зменшення чисельності промислових робітників на 40%, а службовців на 1/3.

Размещено на Allbest.ru