Регіональні проблеми зайнятості населення України

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Теоретичні аспекти аналізу зайнятості населення в умовах ринкового господарювання

1.1 Сутність, види форми зайнятості населення

1.2 Світовий досвід забезпечення ефективної зайнятості

Висновки до розділу

2. Зайнятість в Україні: стани і шляхи збільшення

2.1 Аналіз зайнятості по регіонах України

2.2 Стан ринку праці в м. Кривий Ріг

2.3 Шляхи формування ефективної зайнятості в Україні

Висновки до розділу

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

За умов переходу до ринкових відносин, одним з найважливіших завдань країни є формування стабільного та ефективного ринку праці, запровадження оптимальної політики зайнятості населення. Бо саме вона повинна відігравати одну із найважливіших ролей у забезпеченні економічного зростання країни.

Дослідження проблеми зайнятості населення сьогодні є актуальним, тому що збільшення зайнятості та доходів населення, підвищення продуктивності його праці створює передумови для економічного зростання. Тим паче на сучасному етапі, який характеризується активізацією процесів інтеграції України із світовою економічною системою, зокрема вступом країни до СОТ, коли все більше значущості набувають питання розвитку національного ринку парці, пов'язані із забезпеченням належного рівня економічної активності і зайнятості населення, формуванням відповідної конкурентоспроможності робочої сили, соціального захисту, заробітної плати і доходів з метою наближення їх до стандартів економічно розвинених країн світу.

У сучасній українській економічній літературі проблема державного регулювання ринку праці й зайнятості перебуває під пільною увагою дослідників. Різноманітні її аспекти розглядалися українськими економістами С. Бандуром, Е. Лібановою, І. Петровою, Т. Заяць. Але ця тема може претендувати на статус невичерпної - існує ще багато питань, на які доведеться знайти відповідь. Йдеться, зокрема, про закономірності функціонування, методи регулювання, їх зміст, взаємозв'язок. Недостатньо вивчалася така проблема, як інституційні засоби регулювання ринку праці. Більш глибокого теоретичного аналізу потребує механізм забезпечення збалансованості, послідовності застосування різноманітних засобів державного регулювання зайнятості, їхнього взаємозв'язку.

Мета роботи: оцінити стан ринку праці по регіонах України, його роль в формуванні ринкової економіки та встановити шляхи формування ефективної зайнятості.

Завдання роботи:

- визначити сутність, види та форми зайнятості населення;

- оцінити значення світового досвіду забезпечення ефективної зайнятості;

- проаналізувати стан ринку праці по регіонах України та в м. Кривий Ріг;

- віднайти шляхи формування ефективної зайнятості в Україні

При виконані роботи були використані методи аналізу, індукції і дедукції, статистичний, графічний методи дослідження.

1. Теоретичні аспекти аналізу зайнятості населення в умовах ринкового господарювання

1.1 Сутність, види та форми зайнятості населення

Зайнятість - це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка приносить їм доход у грошовій чи іншій формі [2, c. 170]. Вона характеризується системою економічних відносин з приводу забезпечення громадян робочими місцями та визначення форм участі в суспільному господарстві з метою одержання засобів до існування.

В широкому розумінні сучасне поняття зайнятості є певною сукупністю соціально-трудових відносин між людьми з приводу:

- забезпечення населення робочими місцями;

- формування, розподілу і перерозподілу трудових ресурсів (робочої сили) з метою участі у суспільно-корисній праці;

- забезпечення розширеного відтворення робочої сили [26, c. 322].

Як бачимо, таке визначення охоплює великий комплекс проблем, за якими стоять структурна, інвестиційна, цінова, грошово-кредитна, кадрова, освітянська, міграційна, демографічна, соціальна політика держави. Ця сукупність соціально-трудових відносин знаходить свій прояв у певних економічних категоріях, таких, наприклад, як індивідуальна або колективна трудова діяльність, процес самої праці, продуктивність праці, її умови, нормування, мобільність та професійна підготовка кадрів, доходи і заробітна плата тощо. Звідси випливає важливий висновок: зведення проблеми зайнятості населення лише до відсутності безробітних -- це невиправдане, помилкове і шкідливе з точки зору державної політики зайнятості припущення. Саме такий підхід у подальшому породжує недооцінку активних заходів на ринку праці, негативні наслідки розвитку нерегламентованої та нелегальної зайнятості, інші негаразди і, кінець кінцем, те безробіття, в тому числі і приховане, до відсутності якого були зведені проблеми зайнятості.

На жаль, подібне ставлення до зайнятості іноді існує не тільки на побутовому рівні, що приносить шкоду справі. Але це -- вади перехідного періоду. Лише сучасний підхід до зайнятості у державній політиці, і що особливо важливо, на регіональному та місцевому рівні, дасть правильний напрям вирішення всіх складних питань зайнятості населення і визначить її провідне місце як у макро-, так і в мікроекономіці.

Зайнятість є соціально-економічним явищем, а тому вона має економічну та соціальну сутність.

Економічна сутність зайнятості полягає в діяльності людей по створенню валового внутрішнього продукту (національного доходу) [21, c. 335]. Таким чином, чим більше людей зайнято при будь - яких інших умовах, тим більше в суспільстві виробляється матеріальних і духовних цінностей, тим вищий буде рівень життя населення. Це -- перший головний висновок, на якому базується соціально-економічна політика та державне управління зайнятістю населення. Соціальна сутність зайнятості відображає необхідність особи в самовираженні і самоствердженні через суспільно-корисну працю, а також ступінь задоволення в доходах своїх потреб при певному рівні соціально-економічного розвитку суспільства [21, c. 336].

Звідси другий основний практичний висновок, на якому базується соціально-економічна політика держави в галузі управління зайнятістю: якщо суспільство націлено на соціально-економічний розвиток, воно не може байдуже ставитись до тих громадян, які бажають працювати, але з якихось причин не мають роботи. Адже люди, які не мають роботи, а бажають працювати, маргіналізуються і скочуються на узбіччя суспільства. Громадяни, які живуть не на зароблені кошти, а на допомогу, не знаходять самовираження в праці, можуть вдатися до кримінальних дій і взагалі втрачають інтерес до праці. Розвитку такого явища допускати не можна. Це дорого коштуватиме суспільству.

Саме така двоєдина сутність зайнятості населення і дає підстави чітко визначити, що зайнятість населення є найважливішим елементом соціально-економічної політики держави. Звідси випливають і основні функції зайнятості населення (рис. 1.1):

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.1 - Основні функції зайнятості населення [12, c.303]

Ці функції зайнятості, в свою чергу, значною мірою забезпечують залежно від її рівня і ступеня продуктивності звужене, просте чи розширене відтворення населення, а також екстенсивне або інтенсивне відтворення робочої сили.

Однак зайнятість має ще й демографічний зміст. Від демографічного стану суспільства значною мірою залежить розвиток його продуктивних сил, їх відтворення, економічне навантаження на населення працездатного віку, продуктивність суспільної праці, стан використання трудового потенціалу суспільства. Тому розглядати зайнятість у практичному аспекті без урахування питомої ваги різних статево-вікових груп населення не можна. Враховуючи соціально-економічну сутність, демографічну ситуацію в країні, Закон України «Про зайнятість населення» відносить до зайнятих такі категорії населення:

Згідно із Законом України “Про зайнятість населення” до зайнятого населення належать громадяни нашої країни, які проживають на її території на законних підставах, а саме:

Працюючі за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за кордоном;

Громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їхніх сімей, які беруть участь у виробництві;

Вибрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління чи в суспільних об'єднаннях;

Громадяни, які служать у збройних силах, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, органах безпеки та внутрішніх справ;

Особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; які навчаються у денних загальноосвітніх школах, середніх спеціальних та вищих навчальних закладах;

Зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та громадянами похилого віку;

Працюючі громадяни інших держав, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій [2, c.170].

До зайнятих також відносяться громадяни, які зайняті такою суспільно корисною працею як догляд за дітьми і хворими та ведення домогосподарства.

Відповідно на підставі цього Закону до незайнятого населення в Україні відносяться працездатні особи працездатного віку, які не мають постійної або тимчасової роботи, не шукають роботу, не зареєстровані в державній службі зайнятості і мають дохід за межами трудової діяльності. Тимчасово незайняте населення -- це працездатні особи працездатного віку, які не мають підходящої роботи, звернулися до державної служби зайнятості і зареєстровані в ній як шукаючі роботу.

Повна зайнятість означає використання усіх придатних до цього трудових ресурсів і характеризується достатністю робочих місць для тих, хто потребує оплачуваної роботи, тобто має бути забезпечена зайнятість усіх, хто бажає і здатний працювати [21, c. 559].

Разом з тим повна зайнятість сама по собі не є свідченням високого рівня організації виробництва, її доцільності і розумності. Слід враховувати ступінь раціональності зайнятості, на який впливають технічні, технологічні, соціальні і економічні фактори.

У відповідності з міжнародними стандартами, розробленими у 1983 році Міжнародною організацією праці (МОП), все населення можна поділити на три категорії :

зайняті - це ті люди, які виконують будь-яку оплачувану роботу, а також ті, що мають роботу, але тимчасово не працюють через хворобу, страйк чи відпустку. До цієї категорії належать і ті, хто зайнятий неповний робочий день;

безробітні - ті, хто не має роботи, але активно шукає її або чекає, щоб повернутися на попереднє місце роботи. Конкретніше: людина вважається безробітною, коли вона відповідає трьом критеріям, які мають місце одночасно “без роботи”; - “робить активні спроби найти роботу”; - “готова зразу ж стати до роботи”.

Зайняті і безробітні становлять робочу силу, або економічно активне населення в даний момент часу.

особи поза робочою силою, або економічно неактивне населення - це перш за все люди до 16 років, а також ті, хто перебуває в спеціалізованих установах (психіатричних диспансерах, виправних закладах тощо); до цієї категорії відносяться і особи, що вибули зі складу робочої сили, - дорослі, які потенційно мають можливість працювати, але не працюють і не шукають роботи (навчаються, перебувають на пенсії, надто хворі, щоб працювати тощо) [7, с. 30].

Вид зайнятості зумовлюється певними принципами організації, стимулювання й оплати праці, внутрішньо- та зовнішньо- виробничими відносинами. Розрізняють три основні види зайнятості: повну, раціональну й ефективну [19, c. 161].

В умовах формування ринкового господарства змінюються погляди на так званий принцип загальності праці як атрибут екстенсивного розвитку економіки. Ринкові відносини передбачають вільний вибір людиною професії та місця роботи відповідно до її здібностей, добровільну незайнятість громадян, не допускають примусової праці в будь-якій формі, за винятком випадків, передбачених законодавством країни. За цих умов по-новому постає проблема повної зайнятості та її ефективності.

Повна зайнятість є важливим фактором соціального захисту населення в трудовій сфері. Однак її не слід розуміти як обов'язкову суцільну зайнятість у суспільному виробництві. Повна зайнятість означає використання всіх придатних для цього ресурсів і характеризується достатністю робочих місць для тих, хто потребує оплачуваної роботи, тобто має бути забезпечена зайнятість усіх, хто бажає і здатний працювати. Повна зайнятість є не тільки соціальною гарантією, а й основою високоефективного використання трудового потенціалу суспільства. Разом з тим сама по собі вона не є свідченням рівня організації зайнятості, доцільності та розумності її параметрів. Слід мати на увазі ступінь раціональності зайнятості, на який впливають технічні, соціальні та економічні фактори.

Раціональність зайнятості визначають суспільне корисний характер трудової діяльності; оптимальна структура народного господарства, що забезпечує розподіл суспільної праці згідно з існуючими індивідуальними та суспільними потребами та рівнем розвитку продуктивних сил; професійно-кваліфікаційна структура сукупного працівника, зумовлена типом суспільного поділу праці, й адекватна їй система робочих місць. Тобто важливою умовою, що забезпечує раціональність зайнятості, є кількісна і якісна відповідність роботи і робітника, структури робочих місць і трудових ресурсів.

Окрім цих видів зайнятості, існують ще так звані нетрадиційні, до яких належать: сезонна, поденна та тимчасова зайнятість, зайнятість неповний робочий день.

Зайнятість неповний робочий час-- це робота неповну робочу зміну у зв'язку з неможливістю забезпечити працівника роботою на повну норму робочого часу, або за бажанням працівника відповідно до його соціальних потреб, а також у зв'язку з модернізацією або реконструкцією виробництва.

Тимчасова зайнятість -- це робота за тимчасовими контрактами. До категорії тимчасових належать працівники, які наймаються за контрактами на певний строк.

Сезонна зайнятість -- це зайнятість, яка пов'язана з сезонною специфікою виробництва. Робота надається на певний період на умовах повного робочого часу й оформляється відповідним контрактом.

В умовах перехідної економіки в Україні досить поширена не регламентована форма зайнятості, яка функціонує і як первинна, і як вторинна зайнятість громадян.

Нерегламентована зайнятість -- це діяльність працездатного населення працездатного віку, яка виключена зі сфери соціально-трудових норм та відносин і не враховується державною статистикою.

Розширення нерегламентованої зайнятості супроводжується подальшим знецінюванням робочої сили, зниженням мотивації до праці, насамперед у державному секторі, зростанням інфляції та цін. Доходи від такої діяльності не оподатковуються, тому держава зазнає певних збитків. Водночас через вищі заробітки та зовнішню привабливість нерегламентованої діяльності у людей формується ставлення до неї як до престижної.

Система показників ефективної зайнятості населення включає рівень трудової участі населення, що відображає частку працездатного населення, залученого в різні форми та види економічної діяльності; розподіл робочої сили за галузями та сферами господарювання; фондо- і енергоозброєність робітників; організацію трудового процесу, що визначається розстановкою та використанням робочої сили безпосередньо на робочих місцях.

Зайнятість населення реалізується через конкретні форми включення працівника в економічну систему. Розрізняють основну і спеціальні форми зайнятості. Класифікація ознак форм зайнятості наведена нижче (рис. 1.2):

Рис.1.2 - Класифікація ознак форм зайнятості [22, c.128]

1.2 Світовий досвід забезпечення ефективної зайнятості

Сучасна політика зайнятості включає систему заходів, спрямованих на регулювання ринку праці та підвищення якісного рівня трудових ресурсів: створення системи професійного навчання та працевлаштування, збір і поширення інформації про стан попиту і пропозиції на ринку праці, створення фондів страхування на випадок безробіття, розвиток системи соціального забезпечення. Сучасний механізм державного впливу на ринок праці проявляється у розвитку нових форм зайнятості, стимулюванні росту заробітної прати разом із створенням умов для активації політики інвестування та зростання зайнятості, зниження віку виходу на пенсію та збільшення терміну отримання освіти як до початку, так і в періоді трудової активності.

У реалізації державної політики зайнятості будь-якої країни певне місце займають служби зайнятості. У зарубіжних країнах для регулювання ринку праці було створено низку установ, функції яких досить схожі. Крім традиційних, однією з важливих їх функцій є сприяння у здобутті професій, підвищення кваліфікації і перепідготовці безробітних.

У більшості країн професійне навчання найчастіше ведеться на базі різних навчальних закладів та на підприємствах, з якими служби зайнятості уклали угоди. Однак, у деяких державах, таких як Фінляндія, Німеччина, і Швеція відбувається зворотній процес: змінюються зв'язки між службами профорієнтації, профпідготовки і працевлаштування і створюються єдині центри зайнятості, які надають комплекс послуг. Крім державних служб зайнятості, в багатьох країнах є ще й приватні, куди можуть звернутися як безробітні особи, так і працюючі [25, с.4].

В Україні доцільно було би запровадити навчання пошуку роботи. Адже дослідження, проведені в США, підтвердили, що воно є дуже результативним у плані скорочення тривалості безробіття.

Успіх Швеції у досягненні повної зайнятості був здійснений завдяки активній політиці зайнятості. На профпідготовку працівників і на створення робочих місць Швеція витрачає більше коштів, ніж будь-яка інша країна.

У Великобританії діє програма зайнятості, в основу якої покладено навчання і профорієнтацію безробітних.

Система трудових відносин в Японії ґрунтується на "пожиттєвому наймі". Щодо скорочення трудових витрат на робочу силу, то в японських фірмах це здійснюється завдяки переміщенням у середині підприємства чи між підприємствами, а не за рахунок звільнення працівників, як це здійснюють американські фірми. Ринок праці Японії характерний тим, що молодих людей приймають на роботу в першу чергу, а людей старшого покоління примусово звільняють [20, с.10].

Для США характерна децентралізація ринку праці, оскільки в кожному штаті країни є своє законодавство про зайнятість. Держава застосовує прямі та непрямі методи регулювання ринку робочої сили. Державна політика, перш за все, спрямована на стимулювання зростання зайнятості та збільшення кількості робочих місць, підготовку та перепідготовку працівників, сприяння найму робочої сили.

Європейський союз надає приоритетне значення зайнятості. Частка безробітних у ньому поступово скорочується. Незважаючи на це, боротьба з ним офіційно оголошена завданням номер один усієї діяльності Європейського союзу.

Однією із структурних проблем ринку праці Європейського союзу залишається нерівномірність рівня безробіття серед окремих вікових груп, насамперед, масове - серед молоді. Саме тому приоритетним напрямком державної молодіжної програми стало поліпшення системи середньої і початкової професійної освіти, яка особливо ефективно впроваджується у Німеччині [27, c.469].

Проведені узагальнення існуючої практики виплати допомоги у разі безробіття в розвинутих країнах свідчить про дієвість і різноманітність підходів до застосування обов'язкового державного страхування. Їх слід було б використовувати при сучасному порядку виплати допомог у разі безробіття в Україні.

Заслуговує також на увагу передбачена законодавством низки країн практика збільшення основної частини допомоги громадянам у разі безробіття (наявність дітей, утриманців) та позбавлення права на її отримання за певних умов (звільнення за власним бажанням, за порушення трудової дисципліни або відмова від запропонованої роботи, яка відповідає фаху та кваліфікації безробітного).

Накопичений досвід формування ринку праці в Україні, а також осмислення теоретичних моделей, які вже реалізовані в країнах із розвиненою ринковою економікою, свідчить, що доцільнішою для умов України є модель регулювання, яка адекватна соціально-ринковій організації, оскільки саме вона поєднує принцип ринкової свободи господарювання (тобто збереження власної мотивації до праці та механізму саморегуляції виробництва) із принципом соціального вирівнювання (тобто забезпечення рівних стартових умов, життєвих шансів для кожного) [18, с.333].

Отже, вивчення світового досвіду в галузі функціонування ринку праці, його державного регулювання, а також шляхи вирішення проблем безробіття має важливе значення для визначення політики зайнятості на ринку праці України.

Одним із шляхів вирішення проблем ринку праці, які гостро стоять і перед Україною, є, на мою думку, той, яким іде Німеччина. Використання позитивного досвіду Німеччини у скороченні безробіття через створення нових робочих місць дасть подвійний ефект як в економічному, так і в соціальному розвитку. По-перше, будуть створюватися нові конкурентні продукти і, по-друге, знизиться рівень безробіття та соціальна напруга в Україні.

Україна не повинна сліпо копіювати досвід економічно розвинених країн з системою їх соціального захисту та соціальної політики. Наш уряд і Верховна Рада повинні опрацювати власні пріоритети та засоби їх досягнення. Проте не можна і нехтувати світовим досвідом, треба його аналізувати, виходячи з власних потреб.

Досвід розвинених країн свідчить про те, що служба зайнятості успішніше діє там, де вона належить державі, підпорядкована органам влади, має штат висококваліфікованих спеціалістів з питань зайнятості. Проте в умовах ринкової економіки неминуче виникають різні приватні (недержавні) установи сприяння зайнятості.

Висновки до розділу

1. Зайнятість населення являє собою діяльність частини населення щодо створення суспільного продукту (національного доходу). Саме в цьому полягає її економічна сутність. Зайнятість населення -- найбільш узагальнена характеристика економіки. Вона відбиває досягнутий рівень економічного розвитку, внесок живої праці в досягнення виробництва. Зайнятість об'єднує виробництво і споживання, а її структура визначає характер їхніх взаємозв'язків. Соціальна сутність зайнятості відображає потребу людини в самовираженні, а також у задоволенні матеріальних і духовних потреб через дохід, який особа отримує за свою працю.

2. Зайнятість населення реалізується через конкретні форми включення працівника в економічну Розрізняють такі форми зайнятості: повну, неповну, часткову, первинну та вторинну зайнятість. Види зайнятості характеризують розподіл активної частини трудових ресурсів за сферами використання праці, професіями, спеціальностями тощо. Окрім цих видів зайнятості, існують ще так звані нетрадиційні, до яких належать: сезонна, поденна та тимчасова зайнятість, зайнятість неповний робочий день.

3. Державна активна політика зайнятості передбачає розроблення програм сприяння зайнятості. Ці програми можуть охоплювати як окремі категорії населення, передусім маргінальні групи: молодь, жінок, інвалідів, так і специфічні випадки загрози безробіття, зумовлені економічною або іншою ситуацією (демографічним, політичним, стихійним лихом тощо). У розвинутих країнах більшість програм зайнятості стосується певних категорій населення, які потребують підтримки й допомоги.

4. Зарубіжний досвід свідчить про те, що стратегія зайнятості населення в Україні має пов'язуватися з подальшим розвитком і розширенням активних заходів для запобігання повальному безробіттю та збільшенням на них витрат із фонду сприяння зайнятості населення з урахуванням стану ринку праці.

2. Зайнятість в Україні: стани і шляхи збільшення

2.1 Аналіз зайнятості по регіонах України

Перш ніж розглянути особливості регулювання зайнятості в Україні проведемо аналіз ситуації на ринку праці в нашій державі у 2004-2008 рр. Після тривалого періоду скорочення обсягів зайнятості з деяким запізненням порівняно зі зростанням ВВП (з 2002 р.) розпочалося збільшення обсягів зайнятості (за даними 9 місяців 2007 р. загальна чисельність зайнятих становить 158,1 тис. осіб. або 58,7% до працездатного населення.

Важливо (і цей факт потребує глибокого осмислення в державній політиці), що значно вищі темпи зростання зайнятості характерні для старших вікових груп. Так, якщо за за 2005 р. загальна кількість зайнятих збільшилася на 0,4%, то серед осіб, яким за 50 років, - на 0,6%, у тому числі серед тих, чий вік перевищує працездатний, - на 1,8% [14, c.37].

Зростання обсягів і рівнів зайнятості є більш суттєвим у містах - на 1,7%. Але і тут вікові співвідношення - на користь старшого населення: чисельність зайнятих осіб старше 50 років збільшилася на 3,9%, у тому числі старше працездатного віку - на 10,4%. Це є непрямим свідченням того, що зростання попиту на робочу силу забезпечується непрестижними (а можливо, і низькокваліфікованими) робочими місцями.

У селах, на жаль, продовжується скорочення зайнятості, однак виключно серед населення, чий вік перевищує працездатний. Зайнятість же осіб до 40 років дещо збільшується [23, с.3].

Це є значною мірою результатом аграрної реформи, вивільнення осіб з меншою працездатністю. Зниження зайнятості осіб передпенсійного віку є цілком закономірним для перших етапів економічного зростання, але створює серйозні проблеми для служб зайнятості, оскільки цим людям вкрай важко набути нову кваліфікацію і працевлаштуватися.

До того ж, напруженість на регіональних ринках праці все ще спостерігається, зокрема у західній частині країни. Так, найвище навантаження в середньому на одне вакантне робоче місце у 2006 р. було в таких областях як: Чернівецька(58 осіб), Рівненська(33), Тернопільська(33), Івано-Франківська(25), Закарпатська(21), Вінницька(20), Львівська(19), Волинська(16), Житомирська(16) [23, c.4].

Рис. 2.1 - Зайнятість населення у різних сферах економіки [14, c.40]

Як видно з рис.2.1. продовжується перерозподіл зайнятих між різними формами власності: порівняно з 9 місяцями 2006 р. чисельність працівників підприємств та установ державної власності зменшилася на 627,7 тис. осіб (на 7,2%), тоді як працівників приватних структур - зросла на 22,5%. Більш інтенсивним був цей перерозподіл у містах.

З початком економічного зростання припинився процес перетоку робочої сили із сектору найманої праці до сектору самостійної зайнятості, однак темпи зростання чисельності самозайнятих значно вищі. Загалом кількість найманих працівників за 2003-2006 pp. (9 місяців) зменшилась на 2,2%, а самозайнятих (включаючи працюючих без оплати членів сімей) - збільшилась на 21,4%.

За оцінками, масштаби сектору самостійної зайнятості ринку праці становлять в Україні від 4 до 4,5 млн. осіб, з них менше ніж 20% - зареєстровані. Понад 70% від загалу задіяні у сільськогосподарському виробництві, у сільській місцевості ця частка становить майже 93% і навіть у міських поселеннях вона перевищує 26%. Основною сферою праці самозайнятих у містах є оптова й роздрібна торгівля - 51,8%, переважно це чоловіки 25-44 років. Сільськогосподарська самозайнятість поширена передусім серед осіб, яким за 60.

Понад третина самозайнятих не має професії, значна їхня частина працює не за фахом. Так, серед самозайнятого населення, що реалізує власну економічну активність у торгівлі, продавці за освітою становлять лише 2,6%. Разом з тим 13,0% мають дипломи технічних фахівців у галузі прикладних наук та техніки, 8,3% за освітою - професіонали в галузі фізичних, математичних та технічних наук, 4,4% - викладачі, 5,5% - кваліфіковані робітники металургійних та машинобудівних галузей [4, c. 154].

Світовий досвід свідчить, що самозайнятість є привабливим для населення видом діяльності переважно під час економічної кризи. З її подоланням більшість стає або найманими працівниками, або підприємцями. Однак в Україні повернення зайнятих у цьому сегменті до найманої праці є вельми проблематичним навіть за умов створення необхідної кількості робочих місць зважаючи на те, що середні доходи самозайнятого населення за 2006 р. майже у 1,5 раза перевищували доходи інших категорій зайнятих. Проте не варто переоцінювати значення цього сегменту ринку праці ані для економіки країни, ані для забезпечення зайнятості населення.

На тлі позитивних зрушень, пов'язаних передусім зі сприятливими економічними тенденціями, в Україні зберігається нераціональна структура зайнятості. Порівняння її основних параметрів з аналогами країн з ринковою економікою свідчить про дуже значне скорочення обсягів промислового виробництва і відповідне зменшення попиту на робочу силу цієї галузі. У результаті нині в Україні частка працівників промисловості істотно нижче, ніж у більшості економічно розвинених країн. Виняток становлять тільки Франція та Швеція, у структурах зайнятості яких домінує сфера обслуговування.

Проаналізувавши рис. 2.2, виходить, що найбільша чисельність працюючих сконцентрована у сільському господарстві (5,4 млн. осіб, або 25,2% всіх зайнятих у 2006 p.), що значно перевищує чисельність зайнятих у промисловості (4,4 млн. осіб). Така структура зайнятості не відповідає інноваційним стратегіям розвитку, зорієнтованим на випереджальний розвиток наукоємних сфер промислового виробництва, спроможних забезпечити оновлення техніко-технологічної бази сільськогосподарського виробництва. Для порівняння: частка сільськогосподарського сектору в Канаді становить 2,8% загальної чисельності зайнятих, у Франції - 3,6, в Угорщині - 6,3, у Польщі - 19,3, у Чехії - 4,8% [25, с.5].

Рис. 2.2 - Структура зайнятості в Україні [16, c.17]

Попри помітне зростання, протягом останніх років надто низькою залишається зайнятість у будівництві, хоча збільшення обсягів виробництва цієї галузі є необхідним з огляду на її важливість для забезпечення сталого економічного розвитку.

Частка працюючих у невиробничих галузях у загальних обсягах зайнятості в Україні в цілому відповідає світовим стандартам. Помітно нижчою є тільки питома вага зайнятих фінансовою діяльністю, що свідчить про недостатній розвиток ринкової інфраструктури.

Проте під час оцінки структури зайнятості в Україні, її зрушень протягом періоду економічного зростання та порівняння з європейськими стандартами слід враховувати збереження загального низького рівня зайнятості та продуктивності праці в Україні [31, c.25].

Розвиток галузей сфери послуг, безпосередньо пов'язаних з обслуговуванням виробничих потреб, вимагає від зайнятих там працівників дедалі вищого рівня кваліфікації. Водночас залишається вагомою частка галузей сфери послуг, застосування високих технологій в яких недоцільне через обмеженість масштабів серійного виробництва, нерегулярність попиту на їхні послуги. Проте набуття малокваліфікованими працівниками, зайнятими в цьому сегменті сфери послуг, належного досвіду роботи дозволяє їм поступово підвищувати рівень своєї кваліфікації, отримувати навички індустріальної праці та змінювати вид діяльності. Таким чином, цей сегмент виступає своєрідним буфером для переходу працівників на вищий кваліфікаційний рівень за рахунок розширення сфери професійних знань.

Значна частина населення змушена працювати не за фахом. Зокрема, у 2004 р. на посадах робітників працювала половина зайнятих, які за освітою є технічними фахівцями в галузі прикладних наук та техніки, чверть - молодших фахівців в галузі освіти, 2/5 службовців, пов'язаних з інформацією, та службовців, що обслуговують клієнтів. Майже половина осіб працюють на посадах, що не відповідають їхній освіті [34].

Попри позитивні зрушення, що спостерігаються останні роки, у сфері зайнятості населення України існують серйозні проблеми: загальний низький рівень зайнятості та її нераціональна галузева структура, передусім висока питома вага зайнятих у сільському господарстві та секторі самостійної зайнятості; поширеність вимушеної неповної зайнятості; робота не за фахом.

2.2 Стан ринку праці в м. Кривий Ріг

Ринок праці -- це передусім система суспільних відносин, пов'язаних із купівлею і продажем товару “робоча сила”. Крім того, ринок праці є сферою працевлаштування, формування попиту й пропозиції на робочу силу. Його можна трактувати і як механізм, що забезпечує узгодження ціни та умов праці між роботодавцями і найманими працівниками.

Ринок праці виконує такі функції:

- узгоджує економічні інтереси суб'єктів трудових відносин;

- забезпечує конкурентне середовище кожної зі сторін ринкової взаємодії;

- забезпечує пропорційність розподілу робочої сили відповідно до структури суспільних потреб і розвитку техніки;

- підтримує рівновагу між попитом на робочу силу та її пропозицією;

- формує резерв трудових ресурсів для забезпечення нормального процесу суспільного відтворення;

- сприяє формуванню оптимальної професійно-кваліфікаційної структури;

- стимулює працю, установлює рівноважні ставки заробітної плати;

- впливає на умови реалізації особистого трудового потенціалу;

- дає інформацію про структуру попиту і пропозиції, ємність, кон'юнктуру ринку тощо [8, c. 318].

Проблема безробіття по цілому в Україні залишається достатньо складною. Разом з тим в місті відмічено позитивні тенденції на ринку праці, які характеризуються зростанням обсягів і рівня зайнятості, зменшенням обсягів і рівня безробіття серед економічно активного населення.

Кривий Ріг - одне з найбільших та найпотужніших міст в Україні, тому питання забезпечення ринку праці висококваліфікованими кадрами, є одним із найголовніших. Часто доводиться чути, що знайти роботу у нас в Кривому Розі дуже важко. При цьому мається на увазі не повна відсутність роботи, а її незадовільна оплата або невідповідні умови праці.

З одного боку, при виборі роботи, тепер оцінюється все - зарплата, навантаження, місцерозташування, надійність підприємства, перспективи професійного зростання. З іншого боку, зросли вимоги і у роботодавця, які дуже часто нарікають на відсутність кваліфікованих фахівців. Тому ситуація, яка склалася на криворізькому ринку праці, є неоднозначною.

Дійсно ситуація на ринку праці м. Кривого Рогу впродовж останніх років характеризується збільшенням зайнятості населення і зменшенням безробіття. Рівень зайнятого населення збільшився майже на 5% серед населення віком 15-70 років.

В усіх сферах економічної діяльності зайнято 395,9 тисяч осіб або 78%% трудових ресурсів регіону. В їх складі значну питому вагу становлять зайняті в галузях економіки - близько 85%, решта - в інших сферах економічної діяльності. Високими темпами збільшується кількість працездатного населення в працездатному віці, не зайнятого економічною діяльністю, яке на початок 2007р. становило 359,5 тисяч осіб. (табл. 2.1.)

У січні-березні 200 р. послугами служби зайнятості м. Кривого Рогу скористалися майже 80,4 тис. незайнятих громадян. Активними заходами сприяння зайнятості населення було охоплено понад 24,7 тис. осіб, при цьому рівень надання соціальних послуг зріс і в цілому по області становить 30,8% проти 26% у минулому році. Працевлаштовано на вільні та новостворені робочі місця понад 16,7 тис. осіб. За направленням служби зайнятості проходило професійне навчання понад 5,2 тис. осіб, що на 7,5% більше відповідного періоду 2006 р.

Таблиця 2.1 - Основні показники ринку праці у м. Кривий Ріг [3]

№ п/п	Найменування показника	2004 р.	2005 р.	2006 р.	2007 р.
1	Середньорічна чисельність наявного населення, тис.осіб.	698,0	696,0	695,0	695,0
2	Зайняте населення у віці 15-70 років (усередньому за рік)
	усього, тис.осіб,	392,1	395,9	397,1	398,2
	у тому числі працездатного віку	356,8	359,0	361,8	362,0
3	Рівень зайнятості, у відсотках до населення відповідної вікової групи:
	у віці 15-70 років,	72,3	72,8	73,0	73,3
	працездатного віку	77,6	78,0	79,2	80,0
4	Чисельність зареєстрованих безробітних на кінець року, тис.осіб	6,8	5,7	5,5	5,5
5	Рівень зареєстрованого безробіття на кінець року, %	1,8	1,4	1,3	1,3

За підтримки служби зайнятості організували власну справу як суб'єкти підприємницької діяльності 435 безробітних, які одержали одноразово допомогу по безробіттю для заняття підприємницькою діяльністю. На 1 квітня 2007 р. потреба підприємств, установ та організацій у працівниках становила майже 18,8 тис. осіб (це на 12,5% більше, ніж у І кварталі 2006 р.), що дало змогу скоротити дисбаланс між пропозицією робочої сили та попитом на неї з 4 осіб на 1 квітня 2006 року до 3 осіб станом на 1 квітня 2006 року. Кількість вільних робочих місць для працівників сільського господарства становила майже 1,1 тис. одиниць, що в 1,3 рази більше, ніж на відповідну дату минулого року [28, c. 4].

Передбачається, що пріоритетними напрямами роботи стануть:

- збереження існуючих робочих місць в умовах приватизації та створення нових робочих місць шляхом залучення інвестицій в економіку міста;

- забезпечення соціальних гарантій зайнятості випускникам навчальних закладів відповідно до чинного законодавства;

- детінізація соціально-трудових відносин у сфері підприємництва та малого бізнесу;

- стабілізація основних показників ринку праці, підвищення рівня зайнятості працездатного населення;

- встановлення зв'язку між ринком освітніх послуг і ринком праці, розвиток соціального партнерства.

Безумовною проблемою ринку праці м. Кривого Рогу є низький середній рівень заробітків і відповідно низька питома вага витрат на робочу силу у собівартості виробництва та оплати праці найманих працівників у ВВП, надмірна міжгалузева і низька міжпосадова диференціація заробітної плати, передусім у бюджетній сфері.

Створення нових робочих місць через чітко спрямовані інвестиції має стати рушійною силою розвитку визначених галузей нашого міста. Пріоритети створення нових робочих місць обумовлюють основні напрями розвитку національного та регіональних економічних комплексів, спеціалізацію окремих регіональних структур і, через попит на робочу силу, розвиток ринку освітніх послуг.

Реформування оплати праці має не лише забезпечити належний рівень життя, але й стимулювати населення до активної поведінки на ринку праці, до ефективної трудової діяльності.

2.3 Шляхи формування ефективної зайнятості в Україні

Ринок праці в сфері зайнятості не може бути саморегулюючою системою. Більш повна і ефективна зайнятість досягається завдяки її державному регулюванню. Зайнятість тут повинна розглядатися як один із головних орієнтирів розвитку економічної системи, який визначає перегрупування фінансових, матеріальних і трудових ресурсів в народному господарстві, пріоритетних напрямів НТП, розміщення продуктивних сил, шляху підвищення якості і рівня життя.

Проаналізувавши ситуацію на ринку праці України та м. Кривого Рогу, можна визначити принципи державної політики зайнятості в Україні. Державна політика зайнятості базується на принципах:

- відповідальності держави за формування та реалізацію політики у сфері зайнятості населення;

- пріоритетності забезпечення повної, продуктивної і вільно обраної зайнятості в процесі реалізації активної соціально-економічної політики держави;

- забезпечення рівних можливостей громадянам, які проживають на території України, у реалізації їх конституційного права на працю;

- ефективного використання робочої сили та забезпечення соціального захисту громадян від безробіття.

Основними напрямами державної політики зайнятості є:

- сприяння зайнятості населення шляхом збереження ефективно функціонуючих та створення нових робочих місць на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності;

- сприяння підготовці робочої сили, професійний склад і кваліфікаційний рівень якої відповідає потребам ринку праці;

- підтримка самостійної зайнятості населення, розвитку підприємництва;

- сприяння підвищенню якості робочої сили, розвитку системи професійного навчання кадрів упродовж усього життя з урахуванням потреб ринку праці;

- посилення мотивації до легальної продуктивної зайнятості;

- підтримка громадян, які не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці;

- соціальна підтримка безробітних, зареєстрованих у державній службі зайнятості, з метою повернення їх до продуктивної зайнятості;

- забезпечення соціального захисту громадян України, які працюють за кордоном;

- сприяння розвитку системи колективно-договірного забезпечення повної, продуктивної і вільно обраної зайнятості [11, c.4].

За інформацією Міністерства праці та соціальної політики України на період до 2008 року очікується розширення сфери застосування праці за рахунок створення нових робочих місць на рівні 500-650 тис. осіб щорічно. Головним джерелом інвестицій для створення робочих місць залишатимуться власні кошти підприємств [35].

Пріоритети державної політики будуть націлені на розв'язання регіональних та галузевих проблем зайнятості населення на депресивних територіях, у малих монофункціональних містах, вугільних регіонах та у сільській місцевості, а також розв'язанню проблем, пов'язаних із соціальним захистом вивільнюваних працівників Чорнобильської АЕС у зв'язку з її закриттям, соціальною та професійною адаптацією військовослужбовців, звільнених внаслідок реформування збройних сил.

Заходи щодо сприяння зайнятості сільського населення здійснюватимуться у процесі реформування аграрного сектора економіки і будуть спрямовані, зокрема, на розширення можливостей для створення у сільській місцевості додаткових робочих місць, сприяння самостійній зайнятості сільського населення, залучення безробітних до підприємницької діяльності. Створення нових робочих місць для незайнятого сільського населення [6, c.89].

Проаналізувавши існуючі проблеми у цій сфері можна зробити висновок, що вирішення проблем на ринку праці України по регулюванню незайнятості населення мають включати заходи, що систематизовані за 7 основними напрямками:

1. Формування нормативно-правової бази в сфері зайнятості населення;

2. Професійна підготовка кадрів, підвищення якості робочої сили;

3. Збереження і створення робочих місць, сприяння розвитку підприємництва та самостійної зайнятості населення;

4. Розв'язання проблеми зайнятості населення у сільській місцевості;

5. Сприяння зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних конкурувати на ринку праці;

6. Регулювання соціально трудових відносин;

7. Надання соціальних послуг зареєстрованим безробітним.елення здійснюватиметься відповідно до законодавства України [9, c.30-31].

Виходячи із результатів дослідження можна запропонувати наступні шляхи формування ефективної зайнятості в Україні:

1. З одного боку, необхідно зосередити зусилля на підвищенні шансів працевлаштування працівників зі старших вікових груп, а з іншого боку - стимулювати вихід з робочої сили всіх тих, хто має право на будь-який вид пенсії. Друга мета може бути досягнута через підвищення розміру пенсій до прожиткового мінімуму й обмеження можливості одержання пенсії і повної зарплати одночасно. Перший напрямок може включати програми перепідготовки і підвищення кваліфікації для безробітних із застарілими навичками; міри, що б стимулювали роботодавців вкладати інвестиції в навчання співробітників за місцем роботи; більш інтенсивна допомога в пошуках роботи для безробітних і заходи для стимулювання наймання працівників зі старшої вікової групи для роботодавців (наприклад, субсидії на працевлаштування, податкові пільги, часткове відшкодування витрат, пов'язаних з оплатою по лікарняних аркушах, т.п.); перехід від існуючої практики ведення записів про вислугу років у трудовій книжці до системи нагромадження інформації відповідно до індивідуального коду соціального страхування.

2. Більше уваги потрібно приділяти якості освіти і програм професійної підготовки, а не кількості студентів. Політика в області освіти повинна надавати особливого значення підготовці конкурентноздатних фахівців необхідних професій по універсальних програмах навчання, щоб збільшити можливості плавного переходу з навчання на роботу. Ризик повної витрати вкладених ресурсів можна було б мінімізувати шляхом досягнення угод з роботодавцями, що обіцяли б наймати згодом студентів чи учасників програм профнавчання.

3. Варто направити зусилля на усунення бар'єрів до добровільної міграції, поширення інформації про вакансії і рівень життя по всій країні, поліпшення інфраструктури, транспортної системи і ринку житла (включаючи розвиток системи кредитування житла). Також уряду варто було б стимулювати створення нових робочих місць і відкриття нових фірм на проблемних територіях за допомогою пільгових кредитів і податкових пільг, навчання керівних кадрів і консультацій з питань ведення бізнесу, субсидій на дослідження і розробки, надання доступу до нових технологій, субсидій на підвищення кваліфікації чи перепідготовку постійних працівників, у яких є великий ризик утрати цієї роботи, підтримки в пошуках клієнтів і організації збуту. Особливу увагу необхідно також приділити заходам для боротьбі із сільським хронічним безробіттям. Використання сучасних комунікаційних технологій могло б мінімізувати витрати в часі, пов'язані з переписуванням між місцевими центрами зайнятості і безробітними, проживаючими у віддалених населених пунктах.

4. Необхідно проводити соціально-економічну політику, що стимулювала б перехід людей з неефективних робочих місць на більш ефективні, з неформальної діяльності у формальний сектор, з безробіття в регулярну зайнятість. У той же час необхідно підсилити моніторинг пошуків роботи серед зареєстрованих безробітних і застосовувати міри до тих з них, хто одержує доход від нерегулярних заробітків. Такі міри можуть приймати форму позбавлення права на допомогу по безробіттю й участь у будь-якій програмі сприяння зайнятості, що надається й оплачується державою, а також повне зняття з обліку зареєстрованих безробітних.

5. Спростити процедуру реєстрації, скоротити транзакційні витрати, пов'язані з перебуванням на обліку в центрі зайнятості, підвищити допомогу по безробіттю до прийнятного рівня і зробити програми, надані центрами зайнятості, більш привабливими, для того щоб стимулювати безробітних реєструватися в центрах зайнятості. Іншим мотивом для реєстрації безробітних може бути перехід системи охорони здоров'я на страхову основу: обов'язкові внески медичного страхування покривалися би державою тільки в тому випадку, якби індивіди працездатного віку були студентами стаціонарної форми навчання, непрацездатними чи зареєстрованими безробітними.

Багато які з запропонованих шляхів можуть зазнавати істотної критики через високі витрати на них, загальновизнаним є факт, що вони допомагають підтримувати моральний дух і соціальний стан у багатьох хронічних безробітних, що не маловажно для соціально орієнтованих держав.

Висновки до розділу

1. Стан ринку праці останніми роками наочно відбиває позитивні зміни в економіці України. Дані Держкомстату підтверджують, що зростання ВВП супроводжується поступовим збільшенням зайнятості населення і скороченням чисельності громадян, які втратили надію знайти відповідну для себе роботу. Знижуються масштаби економічного безробіття. За даними обстежень в середньому за 9 місяців 2007 року рівень безробіття серед населення у віці 15-70 років скоротився на 0,7 процентних пункту і в цілому по країні склав 9,1 відсотка. По показнику рівня безробіття Україна практично не відрізняється від економічно розвинених країн.

2. Одним з найважливіших показників, що характеризують ринок праці, є рівень зайнятості. Останніми роками він небагато виріс і за 9 місяців 2007 року склав 158,1 тис. осіб. Але при розгляді структури зайнятості спостерігається цікаве явище: хоча економіка росте і досить швидко, зайнятість на крупних і середніх підприємствах, які відносяться до формального сектора, не тільки не зростає, а навпаки, зменшується. І навпроти, зайнятість в неформальному секторі, швидко зростає.

3. Україні необхідно закінчити реструктуризацію своєї економіки і перевести людей з менш продуктивних робочих місць на продуктивніші. У зв'язку з цим гостро стоїть питання територіальної мобільності населення, яка в даний час досить низька. Традиційно найбільш мобільною є молодь, проте саме молоді фахівці більше всього страждають від недоліку засобів для переїзду і придбання житла.

4. Сьогодні служба зайнятості практично єдина державна структура, яка допомагає визначитися в майбутньому виборі професії учнівської молоді, військовослужбовцем, інвалідам і багатьом іншим категоріям громадян.

Висновки

Аналізуючи дані курсової роботи, я оглянула та відповіла на всі поставлені питання та завдання, і дійшла наступних висновків:

1. Формування ринкового механізму господарювання неминуче веде і до необхідності формування ринково обґрунтованої системи розподілу робочої сили. Український ринок праці та зайнятість мають свої особливості. В даний час український ринок праці не збалансований, про що свідчать серйозний дисбаланс у першу чергу з боку попиту. Криза в економіці, закриття великих промислових підприємств ведуть до безробіття й одночасно до необхідності широкомасштабної перекваліфікації значної частини робочої сили. Особливо важко йдуть ці процеси через слабку мобільність робочої сили - переїзд із міста в місто залишається великою проблемою.

2. Спостерігається збільшення частки зайнятості в тих галузях, ділова активність у який виросла в зв'язку з ринковими перетвореннями. До таких відносяться, головним чином, сфера послуг - сфера торгівлі і суспільного харчування, матеріально-технічного постачання і торгового посередництва, а також кредитно-фінансова і страхова сфера.

3. Відбулося скорочення зайнятості і зростання рівня безробіття, починається з середини 90-х років. Основною причиною звільнень працівників є розпочата структурна перебудова економіки: припинення діяльності підприємств, продукція яких не знаходить збуту або виявляється неконкурентоздатною, перехід до інших форм власності. Такі процеси переживали всі країни перехідної економіки і скрізь, де вони розпочинались, зростала кількість безробітних, але в умовах, коли перехід до ринку відбувається послідовно, працездатні, звільнені з державних установ та підприємств, знаходять роботу на нових підприємствах недержавної форми власності, розпочинають власну справу тощо.

4. Протягом останніх десяти років в Україні зявилася така економічна категорія як вимушена неповна зайнятість (приховане безробіття). До тих, хто є неповно зайнятими, належать люди, які перебувають у вимушених відпустках з ініціативи адміністрації, працюють неповний робочий день або тиждень. Змінилася структура зайнятості, тобто співвідношення між людьми, що працюють у різних сферах (галузях) економіки.